| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Не буває героїв, які несуть
На щитах своїх ворогів.
Героїзм – не легенда, не в цьому суть,
Не в конфліктах старих богів.
Що у книгах з дитинства хапають меч,
Що прикуті до скель висять.
Шкуру лева вони не знімають з плеч,
І не палять дарма багать.
На уроці сьогодні читаю міф
Про Ахілла, який пішов.
Чим тобі не варяг, таємничий скіф?
На п’яті – ледь помітний шов.
Мій герой – не Давид, не Тесей, Еней,
Що долає невпинно шлях.
(Тільки дурень у царстві чудних тіней
Заблукає, мов в трьох стовпах).
Бо герой – невідомий, такий, як ти,
Програміст, машиніст, маляр.
Він хотів повернутись, а ще – води,
Не паради і не вівтар.
Від вдягає кросівки, він ставить «плюс»
На питання: «Ну що ти там?»
Він рахує секунди, рахує пульс,
Він не хоче лишатись сам.
Бо у янгола з неба його лице,
І у Юри святого – теж.
Пам’ятай, пам’ятай про усе оце,
Поки ти на Землі живеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2023
Чорнило каракатиці, напевно,
Ще має смак солоної води.
Малюєш ним скульптури і сади,
(Які ховаєш у столі – даремно!).
Чорнило – дивовижна рідина,
Це вічна зброя в світі перемоги.
Його, напевно, вигадали боги,
Щоб написати власні імена.
Слова – ніщо. Допоки на папері
Не з’явиться прихований рядок.
Література – тільки склад думок,
Цінніший паризькі галереї.
Всі прославляють воду і жнива,
Всі дихати не можуть без озону.
… Але чорнилу завдяки жива,
Яке належить нам та Посейдону.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023
Так рветься час, мов сойчине крило,
Минають дні у просторі вагону.
Ми їдемо з кордону до кордону,
Втрачаючи і зброю, і сідло.
Бо час – це вершник в золотавих латах,
Години-коні рвуться уперед.
Вони не знають упряжі карет,
Не сплять, не залишаються в кімнатах.
Мій вершнику, я втратила шолом,
Мій зброєносець вдома залишився.
… Хоч думаю, що час не закінчився,
Бо він пливе за тріснутим вікном.
Хвилина, день… немає вже різниці,
Секунди, перетворені на рік.
Мій вершнику, ти перший чоловік,
А не Адам у боговій столиці.
Ковтни води і хліб переломи,
Бо зараз, знай, епоха споживання.
Життя – не біг, скоріше, мандрування,
З весни до мармурової зими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023
Хай буде так: безмежний океан,
Такий широкий (впевнена) глибокий –
На березі – Шевченко кароокий,
Дописує у зошиті роман.
Хай буде так: яскравий караван,
У вушко голки – прямо між рядками…
(напрошувалась рима на «Франками»,
Але напишу я: «Сергій Жадан»).
Хай буде так: піано і журба,
Грузинський хліб, волинські праліси…
Напам’ять «Пісню» нам розповіси, –
Сама собі царівна і раба.
Хай буде так: величний білий сніг,
Скрипить далеко впевнений вітряк…
Я думаю, Галина Пагутяк,
Повісила на нього оберіг.
Хай буде так: на хвилі Хвильовий,
Підкорювач сумних літератур.
Тримає компас Міша Яловий
(най оминають рифи коректур!)
Хай буде так: «яка-небудь» Старко,
Знімає сланці на одеськім пляжі…
… На горизонті – невагомі баржі,
Пливуть собі, мов пісня Суліко.
15.07
Львів
Анна Старко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955937
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
Гуляючи Львовом
Гуляючи Львовом, я бачу живий океан.
Тут море людей, що б'ється о сірий екран.
Гуляючи Львовом, я думаю, що восени
Тут смерті не буде, не буде, не буде війни.
Гуляючи містом, не чую шалених ракет,
Я - просто людина, не воїн я, і не поет.
Гуляючи містом, не знаю останніх новин,
Як люди ховають загиблих -
ховають їх без домовин.
Гуляючи Львовом, купую старенькі книжки,
Як алко і нарко залежний збирає зелені пляшки.
Ще трохи - зіп'юся, настане похмільний синдром,
Засну на столі, можливо, накрившись листом.
Гуляючи Львовом, я час повертаю назад:
Одеська зима, пародія на снігопад...
Немає війни, ти спиш несполоханим сном...
А янгол, мій добрий знайомий, сидить за столом.
31.07.2022
Львів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
Проходит ночь, как сонный часовой,
Сверкает день - улыбка ноября.
Я ухожу, любовь моя, домой,
Я возвращаюсь, милая, в тебя.
Пусть сотни лет промчатся "в никуда",
Дорога разобьётся на куски...
Душа твоя - молочная вода,
Душа моя - чистилище тоски.
Пройдут года, недели и часы,
Созреет вишня хрупкая зимой,
Останутся две ровных полосы -
Ступай по ним со мной и не со мной.
Когда сорвётся летний звездопад,
Запахнут листья, парки и цветы -
Наступит день, как вражеский солдат,
Наступит день забытой красоты.
И ты поймёшь все хрупкие слова,
Как Мартин Лю - забудешься во сне...
Я просто здесь (ещё чуть-чуть жива) -
Иди ко мне,
Пожалуйста,
Иди.
Ночь 24 - 25 июля 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843306
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 27.07.2019
И твои руки обовьет
Змея железных обручей..
(с)
Как тонкий хлыст - нежна твоя рука,
Как прошлый день - важны мои слова,
Убей меня, смешного дурака,
Убей меня, я все равно жива.
Как черный шар - темны твои глаза,
Как щелкнет стек - страшны твои слова,
Не различаю лиц... И голоса,
Я голосую "против", а не "за".
Как чистый шелк, как теплое пальто,
Как лёд во рту, как нежность у костра...
Сыграй ещё, я принцип домино,
Начни свой путь с бумажного листа.
Мой красный цвет на белой простыне,
И синий след на шее и руке,
Стреляй ещё: я память о Луне,
Пусть солнца свет сияет вдалике.
Возьми меня, как острое стекло,
Кусай и режь, шампанским запивай..
Чтоб никогда к искусству не влекло,
Оставь меня, я равнодушный Кай.
Здесь все пройдет: и песни, и стихи,
Как первый снег на южных берегах...
Оставь меня на кончике строки,
Дай книгой лечь в целованых руках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843305
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.07.2019
…про білі ночі. про рожевий сутінок. про ко-
лихання сіроморя в туманах. про найтихший
гуркіт. про найтихший стогін. хвилі. душа. нові
пісні на старій віоліні. найтихший плюск. най-
тихший гомін. шепіт у молодокущах. і хвилі.
і душа. метелик білий. метелик синій.
…ах, Стрункодівчина. Русодівчина. Руходів-
чина. Теплодівчина в ажурній сукні. тонкостан-
на. гнучкостанна, в рожевих сутінках. серед
сірих берез.
…про білі ночі… про рожесутінок.
11. III. 1914. Київ
(с) М. Семенко
[i] Цим двом дівчатам
присвячую твір[/i]
Кажуть, що все в нашому житті починається з дитинства, з першого слова, першого кроку і першого падіння. Для мене життя починається з літератури, теплих книжок, необхідних, як їжа і повітря; з книги Ахматової, яку я згризла наполовину, коли була ще крихіткою, лише одною хмаркою на небі. Життя починається з того, з чого починається наша любов.
Я ніколи не могла вивчити формулу, але вірш чи оповідання напам’ять – легко. Усе, що оточувало мою душу, було символічним і таємничим – як у казці. Моє життя – роман, а кожен день – притча. Люди теж схожі на видання: епопеї, поеми, серії, іноді – на жахи чи просто на рекламний буклет. Буває, мій співрозмовник чистий, як білий лист, і це ліпше, ніж бути збіркою книги рецептів.
Думаю, для Семенка світ також був різнобарвним і буквенним – усі звуки передаються літерами. Мавка каже, вона народилась не в ту епоху, і я погоджуюсь. Мавка сміється, коли ми з Боженою наперебій розповідаємо «… про білі ночі…». Мавка каже: «Він хворий», а я додаю: «У ньому щось є…», а вона відповідає: «Це точно».
Перше знайомство з Мавкою відбулось ще 4 роки тому, хоча про її життя знала раніше. Цей псевдонім вона обрала ще у дитинстві, а жити в Східниці, у серці Карпат, і не очаруватися фольклором – неможливо. Справжнє їм’я моєї героїні – Ілона Губич, вона є сестрою Божени. Саме Ілона вперше подарувала мені спогади про «Русалку Дністрову», багато яскравих знайомств, вона була з нами на Буніна, у важкі часи, а також розмальовку. А тепер сестра Божени вчиться на журналістиці у Києві, і я впевнена, що ми знову зустрінемось влітку.
Ілона телефонувала мені разів 5, але я часто виключаю звук. А потім зателефонувала ще раз – ушосте, і я нарешті почула. Фраза, така проста% «Що мав на увазі Семенко, коли писав цей вірш?», спантеличила мене. Семенка я знала давно, зі школи, а тісно познайомилась з ним на «Німих ночах». Звичайно, не фізично, а лише почула пісню на слова.
***
Чи згадую я білі ночі в Петербурзі? Це було 11 років тому. Ми приїхали в гості до Наташі, і повертались з театру. Була перша година, вистава закінчилась, гуляли по місту. І те, що вразило найбільше: на вулиці, біля чорної огорожі, стояв чоловік і читав газету. Ліхтарі не горіли. А ще я могла побачити, як по Неві пропливав білий кораблик, кимось кинутий у воду. Це – білі ночі, найкраща посвята інсомнії, яка буває лише на холодних і аристократичних берегах. Це було настільки красиво, що захотілось плакати.
***
«… про білі ночі…». Я впевнена, Семенко це бачив. Чи згадував він про Петербург, коли знаходився у тюрмі НКВС в Києві? Чи пам’ятав кількість складів у хокку? Обличчя дружини? І скрипку? І метелика… і синього метелика. Кажуть, коли люди вмирають, вони співають пісні, а ми – пишемо вірші. Вірші вони вірніші за музику, що лише вони завше вертаються у небо.
Семенко не міг не знати Достоєвського, найвідомішого співця, коханця міста, його покровителя, його вінець. Саме Достоєвський відкрив Петербург для світової літератури, а Петербург – Достоєвського для світу. Біла рука аристократичного міста була простягнута Пушкіну, Ахматовій, Блоку, але запросила ця рука на танець саме Достоєвського. І Семенко цей танок побачив.
***
Метелик білий. Метелик синій. Я ніколи не була в Японії, не милувалась сакурами у парку Токіо, але сакури ростуть біля моєї школи. Мене не цікавило аніме, але я ридала над хокку: «Мой ловец стрекоз /О, как же далеко ты /Нынче забежал», яке Тьйо-Ні написала на смерть свого маленького сина. Мабуть, я ніколи не придбаю живих крабів у вендінговому апараті, але придбаю справжнє кімоно, яке носять жінки, багатовікова культура яких ось-ось стане лише ієрогліфом на сторінках історії.
Скоро залишаться лише словом гори Карпати. У Східниці, на батьківщині Мавки, я була зачарована цими велетнями, схожими на казкових орків, що заснули деінде. На фоні цих гір – бабуся Божени та Ілони. Ольга Олексіївна повертається з церкви у вишитій сукні, і зливається з казковою зеленню, а біла посмішка сяє, коли жінка заходить у двір. Я назавжди запам’ятаю цей момент.
Колись Ілона залишила вінок на гілці, а коли ми повернулись – його не було. Коли ми пішли у глиб лісу, я попросила у нього вибачення і подякувала. Не повірите, але в той день наша трійка принесла стільки грибів і ягід, що за весь сезон мало хто назбирав. А особливо чарівною була музика, яка лунала з хащі: ми з дівчатами її слухали, і досі не знаємо, що це було.
Семенко цікавився історією і культурою Японії, коли був на війні. Він захопився гравюрами, мінімалістичними шедеврами. «Жінка відрізає поділ кімоно, щоб не потривожити сплячу кішку». Сама назва цієї гравюри більша, ніж вона сама. Ми завжди повинні поважати чуже життя, і, якщо на мені завжди сидять кішки, на Семенку – метелики. Білий метелик – душа покійного, а синій? Я лише шукаю відповідь. Двоє символізують подружню пару. Погодьтесь, як іронічно: один з нас може загинути морально, померти духовно, а інший продовжує любити, не дивлячись ні на що. Це і є сенс любовь: коли ти приходиш додому злий, голодний, нещасний, прибитий цим клятим світом, завжди, завжди знайдеться людина, яка прийме тебе, і весь твій біль, і просто принесе тарілку супу.
***
Але Японія так далеко, а Україна – вона ось, близько. Я відкладаю збірку віршів, і беру в руки коробку з інструментами – моїми словниками. Адже мова – приладдя, спеціальна побутова техніка у майстерні письменника, схожа на міксер чи лампу. «і хвилі і душа» - як «Лідуша». Про «рожесутінок» - «про роль жінок». «про ко-лихання» - «про кохання». Прибери зайві літери – відгадаєш ребус. Завжди викреслюй з життя зайве.
Стрункодівчина. Руходівчина. гнучкостанна. тонкостанна. О, Михайлю, ти справжній футурист, егоцентрист, але дивись, падати дуже боляче, сонце розтопить віск на твоїх крилах! Літай над нами, наші світильники не такі потужні. Ти пишеш власні слова, авторські неологізми, як би сказали учені мужі, з великої літери, а чужі, загальновживані – з маленької. Тобі вдалося скинути Достоєвського з корабля сучасності, як казав Маяковський? Дивись, я вже на трапі.
***
Що ж, завжди кажу учням про невеликий обсяг, а сама вже використала 2 білі сторінки для опису власного сну. Чи пробачить мене література? Не знаю. Чи пробачить мене мій читач? Не знаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837320
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.06.2019
Я стільки ніжності до тебе маю,
Що цілий світ замотую в її .
Я голуба у ліжку колисаю,
Як Голуба маленької Землі.
Я стільки років думала і знала,
Що буде час – і ти сюди прийдеш.
Я серце неоттесане поклала
На карту Польщі –
(ти десь там живеш?..).
Ліси й гори, космоси, планети.
Увесь цей жар – остуджений в воді.
Тобі дарую сонячні кларнети
І мантію любовного судді.
… А зараз день свої розкине шати,
І перший промінь – цілиться в тебе.
За нашим ліжком – тільки сніг і грати
І вулиця під назвою «А-Бе».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591675
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.07.2015
Мірабо
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче
© Г. Аполінер "Міст Мірабо»
Ніч спокійна, наче до світанку
Ти сидиш і слухаєш мене...
Дай собі велику обіцянку
Не шукати образи Моне.
Дай собі велику обіцянку
(Сила є в обіцяних словах).
Схожа ти на ніжну єгиптянку,
Що несе століття у руках.
Будеш ти у Лондоні, Парижі,
Станеш наче Байрон чи Дідро...
А коли почуєш тільки тишу -
Віршик мій залишиш у метро.
Хтось нужденний сповідь прочитає
І піде шукати Мірабо.
Хто любив – любові той не знає,
Хто кохав – кохає все одно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475988
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.01.2014
Ти йдеш угору, потім знову – вниз,
Ти пишеш лист до Лесі Українки.
Блакитна квітка – це ознака жінки
(Шалена пристрасть своєрідних рис).
Ти чуєш біль. Усе твоє життя –
Вагон метро на станції «Хрещатик».
Як вуличний засніжений ліхтарик,
Ти буковинське чистеє дитя.
Настане час – до нас, сюди прийдеш,
У чорних горах заспіває сойка…
Як відображення усіх казкових гейш –
Моя «Земля». Моя «Царівна».
Olga.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470633
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.01.2014
Трембіта гримає, неначе дикий звір,
Бриньчить гітара, наче синя річка –
То Кобилянська спалений папір
Кидає в сніг – і далі їде бричка.
Шепоче ніжно поетичний ліс,
Катає море невеличкі хвилі,
То Кобилянській Хтось листа приніс,
А ті листи – самотні та безсилі.
Тремтіли губи, йшов холодний сніг,
Стояли янголи – спокійні та крилаті.
А Кобилянська їде на Bugatti
До тих чудових, недосяжних втіх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470632
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.01.2014
Птахи перелітні
І сплинув час. І квіти не зростають,
А ми самотні, наче кораблі.
Коли тебе на півночі чекають –
Не можна південь радо обійти.
І сплинув день. І місячно у хмарах,
Дорога жовта – наче золота,
У цих таємних, нездоланних чарах,
Така природна, дивна чистота.
І сплинув тиждень. Наче день покою,
Але не спокою – бо то лише слова.
Мені відрадно поруч із тобою,
Я відчуваю – все іще жива.
І сплинув рік. І сплинули квартали,
Будинки, люди, потяг та шляхи…
Та ми з тобою – лиш віршами стали,
Та відлетіли – нібито птахи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457791
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.10.2013
Ти жіночна і русява,
Наче сонце, як Сафо,
Ти є бажана поява,
Ти - як орден Карафо.
Я звичайний воїн світу,
Що боровся за життя.
По зіркам та алфавіту
Визначаю почуття.
Ми зустрінемось напевно,
Ми побачимось удвох,
Чорноокая царівно,
Як у стилі двох епох.
Та почнеться листування,
І прогулянки в метро,
Всі мережеві бажання
Я сховаю у манто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451549
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.09.2013
Казино відкриє двері,
Ми зачинемо вікно,
Ти захочеш – чудо-феї
Будуть грати у кіно.
Ми зіграємо у карти,
Ми зіграємо на раз.
Бачиш, чуйні Есміральди
Кличуть Еллі у Канзас?..
Я поставлю на дев’ятку
Всю любов, усе життя,
Ти – у строгому порядку
Викликаєш почуття…
І рулетка затріщала,
Закрутилась, завелась –
Ти на протягу стояла,
Ти дивилась не велась…
Було диво! Як гадаєш,
Чи ми зможемо піти?!
«Виграєш і вигріваєш,
Ти є дівчина журби».
Але вечір – дивний вечір,
Два бокали та вино…
Є у світі добрі речі,
Ти є в світі, казино.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2013