уляна задарма

Як овочі воювали. Казка.

#інколименідоводитьсяписатиказки

Автор  малюнку,  за  яким  написана  казка  -  Кулієвич  Софія.

Війна  овочів  розпочалася  несподівано.  Ніхто  не  був  готовий  до  такого  розвитку  подій:  на  буряковій  грядці    проголосив  себе  Володарем  Всесвіту  заморський  ЖЕЛЕЙНИЙ  ВЕДМЕДИК.
ЖЕЛЕЙНИЙ  ВЕДМЕДИК  цей  випав  з  рота  у  трирічної  Наталочки,  коли  та  з  подивом  розглядала  якусь  кузьку  на  буряковій  гичці...
ВЕДМЕДИК  був  такий  кольоровий  і  солодкий,  що  бурячки  -  усі  як  один  -  визнали  його  своїм  королем.  Бо  вміст  цукру  у  ньому  був  просто  фантастичний!
ТОМАТ  Пасльоновий  перший,  що  князював  на  сусідній  грядці,  покликав  свого  друга  і  першого  радника  ХРЕСТОЦВІТА    РЕДЬКУ  на  пораду.  
А  бурякове  військо  тим  часом  пішло  у  наступ.  ЖЕЛЕЙНИЙ  ВЕДМЕДИК  командував  "Вогонь!"  -  і  болотяні  кулі  та  цибуляні  стрілки  бомбардували  стіни  палацу,  де  тривала  нарада.
-  Погукаймо  на  допомогу  загін  козака  ПЕРЧИНИ!  -  пропонував  радник  князю  ТОМАТУ
-  Не  встигнуть!  -  тер  високе  чоло  князь.  А  стіни  палацу  тим  часом  дірявили  липкі  ворожі  бурякові  насінини,  настояні  на  цукровому  сиропі,  і  чулося  гучне  "До  бою!"
-  Телефонуйте,  Князю,  на  тридев'яту  грядку  до  королеви  КАПУСТИДИ  -  нехай  надішле  нам  сотню  всеїдних  равликів!
-  Це  небезпечна  зброя,  заборонена  до  використання  договором  про  ненапад!  -  хитав  головою  князь  ТОМАТ,  і  крапельки  томатного  соку  стікали  його  високим  чолом.

А  БУРЯКОВЕ  військо  з  ЖЕЛЕЙНИМ  ВЕДМЕДИКОМ  на  чолі  тим  часом  вже  котилося  тоненьким  містком  до  палацу  Томатної  грядки.
Кропив'яні  жалючі  кулі  свистіли,  мов  оси.  Розвідник  ОГІРОК,  що  був  у  засідці  неподалік,  передавав  у  палац  невтішні  новини.  Помідорове  військо  готувалося  до  смертельного  бою.

Хтозна,  чим  би  закінчилася  війна  овочів,  якби  раптом  не  полив  літній  теплий  дощ  і  за  кілька  хвилин  ЖЕЛЕЙНИЙ  ВЕДМЕДИК  -  розтанув!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2023

Про чарівну фею, що виконувала безліч бажань. Казка.

 Іноді  мені  доводиться  писати  казки)

Автор  малюнку,  за  яким  написано  казку  -  Скробко  Діана.


 Тієї  весни  у  міському  парку  розквітли  сотні  тюльпанів.  
Кожна  квітка  була  неймовірної  вроди.  Червоні,  жовті,  рожеві  -  ба!  навіть  блакитні  й  чорні  -  яких  тільки  барв  не  було  на  клумбах!
Та  найкрасивішим  і  найбільшим  серед  клумби  був  білий  тюльпан.  Високий  та  стрункий,  він  здіймався  над  усіма  іншими  квітами  і  ,здавалося,  світився  зсередини.
А  в  білому  тюльпані  жила  Фея.
Як  про  це  дізнався  Павлик?  Дуже  просто.  Його  м'ячик-стрибунець  раптово  заскочив    у  клумбу  і  загубився  серед  квітів.  Павлику  не  залишалось  нічого  іншого,  як  перескочити  невисоку  огорожу  і  пірнути  у  тюльпанове  царство.  
М'ячик  він  знайшов  неподалік  білого  тюльпана,  в  якому  раптом  хтось  кахикнув.
Павлик  здивовано  зазирнув  у  білу  квітку  і...  Побачив  там  крихітну  дівчинку  з  прозорими  крильцями!  
Це  була  ФЕЯ!

-  Павлику,  знайшов  стрибунець?  Виходь  вже  звідти!  -  почув  він  нетерплячі  голоси  близнючок.
Близнючки  Галя  й  Гапочка  -  молодші  сестри  Павлика  -  іноді  були  дуже  діставучі.  Але  тепер  Павлику  не  терпілось  похвалитися  їм  своїм    відкриттям.
Тому  він  міцно  ухопив  пальцями  крильця  маленької  феї  і  ,забувши  про  м'ячик,  поспішив  до  сестер.
-  Ой,  ще  це?  Фея?!
-  Справжня?
-  Віддай  мені!  
-  Ні,  мені!  -  перекрикували  дівчатка  одна  одну,  доки  Павлик  намагався  посадити  феєчку  у  порожню  скляну  банку  від  кока-коли.

Що  було  далі?
Діти  поспішили  додому.  Павлик  біг  і  притискав  до  себе  пляшку  з  Феєю  всередині,  за  ним  голосно  дріботіли  Близнючки.
Білий  тюльпан  залишився  на  клумбі.  І  тепер  він  виглядав  як  звичайнісінький  тюльпан...

Батьки  й  досі  були  на  роботі,  тож  діти  забули  й  про  обід,  і  про  уроки,  і  про  "помити  руки"  -  так  їх  захопила  пригода.
Доки  Павлик  будував  для  Феї  палац  зі  свого  конструктора,  Близнюки  встигли  передзвонити  усім  подружкам.  І  скоро  в  помешканні  було  повно  дівчачих  хихотінь  і  перешіптувань.    Віка,  Марічка,  Юля,  а  Катруся  ще  й  молодшого  братика  привела  -  Петрика.
Палац  вдався  на  славу  -  міцний  і...  Зачинений  з  усіх  сторін!
Тільки  маленька  Фея  у  ньому  виглядала  трохи  розгубленою  -  вона  мріяла  про  друзів,  а  не  про  персональну  тюрму.
-  Відпустіть  мене!  -  попросила  вона  і  крильця  її  замерехтіли  іскорками.
-  Ні,  тепер  ти  будеш  жити  з  нами!  -  радісно  відповів  Павлик.
-  Ну  й  нехай  у  Мишка  крутий  ноутбук  з  іграми,  зате  в  мене  -  ФЕЯ!
-  Ти  мрієш  про  ноутбук?  -  запитала  феєчка  і  додала  -  я  вмію  виконувати  будь-які  бажання!
В  ту  ж  мить  в  руках  у  Павлика  нізвідки  з'явився  ноутбук  -  точнісінько  такий  самий,  як  у  Мишка...
Павлик  зачудовано  дивився  на  нього,  а  тоді  відкрив  і  взявся  натискати  кнопки.
-  А  тепер  відпустіть  мене,  будь-ласка  -  мій  тюльпан  зів'яне,  якщо  я  не  повернусь...  -  шепотіла  Фея.
Однак  її  ніхто  не  чув  -  діти  наперебій  викрикували  свої  бажання.
-  А  я  хочу  айфон!  -  повторювала  Марічка
-  Іграшкового  ведмедя!  -  вимагала    Віка!
-  Планшет  і  єдинорога!  -  голосили  близнюки  Галя  й  Гапочка.
-  Комп'ютер  і  кота!  -  стогнала  Катя
-  Коня!  -  підскакувала  Юля.
-  Машиииину!  -  розмахував  сльози  наймолодший  Петрик...

Що  за  гармидер  зчинився!
Айфон  пищав,  ноутбук  вигравав,  комп'ютер  повідомляв  прогноз  погоди,  переляканий  єдиноріг  об'їдав  колекційні  орхідеї  на  підвіконні,  кінь  іржав  і  намагався  вийти  на  балкон,  двері  до  якого  забарикадував  велетенський  іграшковий  ведмідь,  з  дверей  батьківської  спальні  стирчало  колесо  новенької  машин,  на  шторах  гойдалося  кошеня  і  Катя  намагалася  його  впіймати...  Діти  кричали,  реготали,  підстрибували.

Усі  забули  про  Фею.
Вона  махала  руками,  намагаючись  привернути  хоча  б  чиюсь  увагу  через  пластикове  віконце  і
її  крильця  ставали  усе  блідішими.

Раптом  кошеня,  яке  пробігало  повз  іграшковий  палац,  махнуло  хвостиком  і  одна  з  башточок  впала  й  покотилася.
Фея  вилетіла  крізь  отвір,  сумно  глянула  на  все,  що  відбувалося  й  вилетіла  у  відчинену  кватирку.

За  мить  усі  подарунки  Феї  зникли  і  в    квартирі  запанувала  тиша.
Діти  розгублено  дивилися  один  на  одного,  а  тоді  взялися    наводити  лад...

Тієї  весни  у  міському  парку  всю  весну  квітли  сотні  тюльпанів.  
Та  найкрасивіший  і  найбільший    білий
тюльпан  зник  безслідно.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2023

Сценарій казки "Колобок на новий лад" (Проект "Казкотерапія" для дітей з особливими потребами)

КОЛОБОК  НА  СУЧАСНИЙ  ЛАД
Ведучий:

З  давЕн  прадавніх  відколи  людина
життя  торує    в  творчості  й  трудах,
знання  і  досвід  -  скарб  од  батька  сину  -  
захований  надійно  у  казках.

Тому  сьогодні  під  аплодисменти
розкажем  вам  без  хитрощів  й  принад
про  виріб  -    хлібобулочний  і  впертий  -
стареньку  казку  на  сучасний  лад!

Рік  двадцять  третій.  Львівська  область.  Хата.
У  хаті  дід  і  баба.  Каже  дід:
-  Набридло  магазинний  хліб  жувати!
Спечи-но,  бабко  -  хочу  скуштувати
я  Колобка  смачного  на  обід!

 На  сцені  дід  і  баба.

Ведучий:

 Убік  відклала  телефона  бабка,
фейсбук  закрила,  вимкнула  вайфай,
швидесенько  побігла  в  супермаркет,
купила  дріжджі,  борошно,  давай

місити  тісто  -  довго  і  старанно,
тоді  -  в  духовку,  буде,  діду,  ОК!
Дістала  врешті  тісто  те  рум'яне.

КОЛОБОК:
-  Ну  щож,  прикольно!  Хай!  Я  -  КОЛОБОК!
Я  офігенний!  Я  крутий!  Бомбічний!
Агов,  бабусю,  діду!  Оцініть!

Ведучий:
Старенькі  натомилися  незвично.
Дідусь  і  баба  -  кожен  міцно  спить.

Хроплять  старі,    виводять  дивні  ноти,
аж  тут  реклама  по  FM  що  Львів:
запрошують  на  конкурс  до  Європи
всіх  знаних  і  не  дуже  співаків.

Тож  КОЛОБОК  подумав,  покрутився,
почухав  лоба,  і  кирпатий  ліс,
стрибнув  з  вікна  на  трасу  "Харків  -  Тиса"
та  й  покотився  в  Винниківський  ліс.


Високі  сосни  і  дуби  крислаті,
біжить-біжить  по  стежці  КОЛОБОК.
Аж  тут  назустріч  -  зайчики  вухаті:
зайчиха-мама  й  101  синок.

КОЛОБОК  
-  Хелов!  Ви  хто!
ЗАЙЧИХА:
-  Ми  зайці!  А  ти  хто?
КОЛОБОК:
-  Колобок!
ЗАЙЧИХА  
-  Ми  тебе  з'їмо!
КОЛОБОК:
-  Не  їжте  мене,  бо  хто  ж  поїде  на  Євробачення?  Я  вам  пісеньку  заспіваю!
Пісенька:https://youtu.be/wkNoULP3kEQ
Я  від  баби  втік,  я  від  діда  втік,  і  від  вас  утечу!

Зайці  йдуть.  Колобок  ходить  по  сцені.

Ведучий:

Втік  КОЛОБОК,  швидкий  немов  торпеда,
стрибає  знову  стежкою,  як  мяч
аж  тут  назустріч  гурт  цілий  ВЕДМЕДІВ

ВЕДМІДЬ:
-  Стоп-стоп!  Стоп-стоп!  Який  стрибучий,  ач?

КОЛОБОК:
-  ой!  Ви  хто!

Ведмідь:
-  Ми  вадмеді!  А  ти  хто?
КОЛОБОК:
-  Колобок!
Ведмідь:
-  Ми  тебе  з'їмо!
КОЛОБОК:
-  Не  їжте  мене,  бо  хто  ж  поїде  на  Євробачення?  Я  вам  пісеньку  заспіваю!
Пісенька:https://youtu.be/wkNoULP3kEQ
Я  від  баби  втік,  я  від  діда  втік,  я  від  зайців  втік,  і  від  вас  утечу!

Ведмеді  йдуть  зі  сцени.

ВІКА:
Стрибає  КОЛОБОК  і  веселиться,
і  пісенька  його  лунка  й  дзвінка!
Аж  тут  із  хащів  вибігли    ЛИСИЦІ
на  стежечці  спинили  КОЛОБКА.


ЛИСИЦЯ:
-  Як  смачно  пахне!  
(  Лисиці  нюхають  Колобка)
Ти  хто  такий?
КОЛОБОК:
-  Дівчата,  я  КОЛОБОК!  Здоровий,  неодружений,  готовий  до  вжитку!А  ви  ХТО?
ЛИСИЦІ:
-  Ми  лисиці.  Готовий  до  вжитку,  кажеш?
Ну,  що  зїмо  його?
КОЛОБОК:  
не  їжте  мене,  я  вам  пісню  заспіваю!
ЛИСИЦЯ:  
-  Пісня  -  це  добре...  Але...  Ось  в  мене    є  калькулятор...  Треба  порахувати  калорії.  Так-так...  
Лисиці  уважно  оглядають  КОЛОБКА,  обходять  довкола  нього,  ЛИСИЦЯ  припіднімає  його,  задумливо  рахує  на  калькуляторі...

Бурмоче:  5  кг  борошна  це  1500...  Плюс  яйця...  Ще  400...  Так  і  цукор  жеж,  мабуть...  ЖАХ!
КОЛОБОК:
-  Так  ви  будете  мене  їсти  чи  ні?  
ЛИСИЦІ:
-  НІ!  Ти  надто  калорійний!

З'їм  КОЛОБКА  -  тоді  прощай,  фігура!
Життя  здоровий  образ  -  суперклас!
Альтернатива  здобі  -  ФІЗКУЛЬТУРА!
Ти,  КОЛОБОК,  приєднуйся  до  нас!

Крутіть  хвостами,  обертайте  вухами,
Охочі  всі,  танцюйте  з  нами  РУХАНКУ!

https://g.co/kgs/Z5zvpK

Всі  виходять  на  сцену  і  під  сцену.
Лунає  РУХАНКА,  всі  стрибають.

Ведучий:

А  далі  що?  Руді  -  стрункі  і  гарні
Спорт  поєднали  й  бізнес,  молодці!
Бо  Колобок  відкрив  свою  пекарню
і  дієтичні  їм  пече  хлібці.

Фінал  у  казки  трішечки  змінився
 глядач,  пробач  і  просто  посміхнись!
Закінчилось  казкове  наше  дійство  -
життя  ж  триває!  Браво!  Браво!  Біс!*

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982909
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2023

Сценарій до курсу театральних постановок з дітьми, що мають вади розвитку. КАЗКОТЕРАПІЯ.

Як  звірятка  весну  будили  від  сну.

На  мить  цей  зал  -  театру  храм)
Радієм  щиро  глядачам!
актори  наші  -  супер  клас!  -
розкажуть  казочку  для  Вас.

Поміж  дерев  мороз  трісь-трісь  -
Дрімав  зимою  скутий  ліс...
Тепла  і  сонечка  нема  -
володарює  скрізь  ЗИМА!
 -  Берізка,  дуб,  вільха,  сосна...
-  Я  тут  назавжди  головна!

Та  день  настав,  коли  ясна
в  зимовий  ліс  прийшла  Весна.

Музика,  заходить  ВЕСНА    у  вінку,  кружляє,  виходять  діти-звірята,  хоровод.
Виходить  ЗИМА-Віка,  звірята  тікають.

-  Не  дочекатись  вам  весни  -
Засни!  Засни!  Засни!  Засни!

ВЕСНА  засинає.(  Сідає  посередині  сцени  на  який  пеньок,  заплющує  очі)
ЗИМА  йде  геть.

Звірята  виходять  (  разом  із  МАМОЮ  -Зайчихою,  ВОВКОМ-татом,  МАМОЮ-Білкою  )
-  Ой,  що  тепер  нам  всім  робити?
-  ВЕСНУ  потрібно  розбудити!!!

Повибігали  тут  зайці  -  відомі  в  світі  стрибунці,  давай  стрибати,  тупотіти  ВЕСНУ  щоб  швидше  розбудити.

Зайці  стрибають,  гупають,  тупотять.

Стрибали  -  аж  земля  дрижить!
Дарма,  ВЕСНА  міцненько  спить...

Аж  де  взялись  -  стрибнули  з  гілки
руденькі  і  завзяті  БІЛКИ!
Гуртом  порадилися  трішки
І  нумо  стукать  у  горішки!

Білки  стукають  у  горішки.

Горішків  стук  -  сосна  бринить!
Дарма,  ВЕСНА  міцненько  спить...

Тут  гострозубі  і  прудкі
Сіренькі  вибігли  ВОВКИ.
І  почали  як  вовки  вити
ВЕСНУ  щоб  швидше  розбудити!

Вовки  завили.

Допомагав  їм  вітер  вить...
Дарма,  ВЕСНА  міцненько  спить...

Мороз  трісь-трісь,  холонуть  лапки...
Ой,  зажурилися  звірятка...

Аж  тут  цвірінь!  -  чудовий  знак!  -
в  ліс  повернувся  красень  ШПАК

Вибігає  ШПАК,  танцює,  типу  співає,  лине  звук  щебету.

Так  дзвінко  пісенька  луна!  -
цвірінь!  -  ПРОКИНУЛАСЬ  ВЕСНА!

ВЕСНА  прокидається.  Всі  діти  виходять  на  сцену,  звучить  веснянка,  хоровод.










адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2023

Риб'яча шкірка

©  НК,  09-07-2022
На  подвір'ї  валялася  риб'яча  шкірка.  Лежала.  Грілась  на  сонечку,  розімліла,  і  пахла...  Пахла  так,  що  бджоли  збивалися  з  курсу  і,  трохи  причмелені,  терміново  летіли  кохатися  з  квіточками.
День  обіцяв  бути  нудним  -  понеділок,  ага,  більшість  мешканців  двору    розповзлися  по  роботах.
Пес  Бублик  вийшов  на  вулицю,  потягнув  ніздрями  і,  висолопивши  язика,  одразу  пішов  на  запах.  Гавкнувши  на  п'яну  бджолу,  чітко  взяв  курс.

Сусідський  пес  Моцарт  -  втричі  більший  за  Бублика  -  підкрадався  з  другого  боку.
Риб'яча  шкірка  парувала  і  молекули,  які  торкалися  собачих  епітеліїв  на  шнобелях,  обіцяли  неземну  райську  насолоду.  Бублик  і  Моцарт  встигли  одночасно.
На  гвалт,  який  зчинився,  коли  квадратна  і  тверденька  голова  Булика  цілком  -  як  частинка  пазла  -  помістилася  в  широко  відкриту  крокодилячу  пащу  Моцарта,  вибігла  господиня  Бублика.  З  кружечкою  ранкової  кави.  Голова  Бублика  скавуліла  у  пащі  Моцарта.  Кава  парувала.  Господинька  верещала.  Риб'яча  шкірка  смерділа.
За  секунду  на  широку  волохату  спину  Моцарта  було    вихлюпнуто  каву  -  бо  голова  Бублика  продовжувала  сердито  скавчати  в  нетрях  голови  Моцарта.  Нічого  не  змінилося    -  шуба  Моцарта  була  міцна  і  густа  -  кавовий  кипяток  був  як  мертвому  припарка.  На  вереск  господиньки  Бублика  почувся  тріск  і  гуркіт.  То  впав  з  дерева  господар  Моцарта  -  він  рвав  вишні  на  компот.  Відро  з  вишнями  відлетіло  і  гепнуло  по  лобовому  склу  припарковану  тут  же  машину  Степановича  -  ще  одного  сусіда.  Ввімкнулася  сигналізація.
З-за  кущів  смородини  -  за  ними  починаються  грядки  -    замайоріла  войовнича  фігура  тьоті  Орисі  з  сапою  -  дружини  Степановича.
Сяяло  сонце,  гуділи  бджоли,Моцарт  незворушно  тримав  у  роті  голову  Бублика,  Бублик  пищав  і  матюкався,  господиня  Бублика  верещала  і  наносила  точкові  удари  порожньою  порцеляновою  кружечкою  по  волохатій  спині  Моцарта,  з  кропиви  виповзав  сусід  -  господар  Моцарта,  сигналізація  завивала,  відро  валялося,  розчавлені  вишні  стікали,  ритмічно  розмахувала  сапою  спринтер  тьотя  Орися,  риб'яча  шкірка  смерділа.

Чи  то  запах  рибячої  шкірки  сягнув  райських  порогів,  чи  то  маленька  п'єска  у  дворику  наробила  гвалту  і  розбудила  Бога,  хтозна...

Але  раптово  вдарив  грім  і  лийнула  така  злива,  що  за  секунду  двір  спорожнів.

День  уже  не  був  нудним.

-  "Шрами  прикрашають  мужиків"  -  казав  своєму  відображенню  у  калюжі  Бублик,  коли  через  три  дні  біг  на  побачення  з  рудою  сенбернарихою  Джавеліною,  що  вже  чекала  його  на  сусідній  вулиці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955285
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2022

Із "географічних" вправ…

Віриш,  мала?  Колись  знов  закує  зозулька,
наче  ніколи  -  чуєш?  -  і  не  було  війни.
Нас  понесе  літак  в  сонячне  Акапулько,
де  океан  гойдає  срібні  свої  човни.

Будуть  високі  гори  і  мексиканське  диско)
Я  -  у  літах  сеньйора.  Ти  -  мов  ясна  весна.
Я  клишоного  так  квакатиму  англійською,
аж  ти  насупиш  брови  "  Знов  за  своє?  Ну  мам!"

В  спеку  покличуть  нас  храму  химерні  стіни,
де  милосердна  Діва  -  світла  la  Soledad
втішить  твою  печаль,  стишить  мою  провину,
над  океаном  Тихим  станеться  зорепад.

Поки  ж  -  весна,  війна...  Сумно  на  серці,  мулько,
корки,  дороги,  рейки...  В  хакі  військовім  Львів...
Вірю,  настане  день  -  в  сонячне  Акапулько
полетимо  з  тобою...

 Знаєш,  ти  також  вір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2022

Лісова історія

Ось  стішок  про  порошок)


Ішов  зажурений  крізь  ліс
похмурий  ховрашок.
А  за  спиною  в  торбі  ніс
-  ех!  -  пральний  порошок

Бо  в  магазині  у  сови  
так  темно!  -  стрес  і  шок!  -
він  переплутав!  -  і  купив
не  цукор  -  ПОРОШОК!

А  що  тепер?  Куди  тепер
цю  торбу  порошку?
І  як  спекти  тепер  еклер
малому  ховрашку?!!

Аж  тут  назустріч  йде  бджола  -
брудна,  немов  шахтар...
Збій  джі-пі-ес  (  гроза  гула!)  -
потрапила  в  узвар!

Тепер  сукеночка  її  
лахміттячко  -  і  край!
Налипло  кузьок...  Реп'яшків...
Хоч  плач,  а  хоч  стрибай!

На  капелюшку  -  кірка  глин,
і  мештики  в  багні...
Хоч  медом  повен!  -
ще  й  яким!  -  наплічничок  їїї.

А  далі  що?  Не  розкажу  -
мій  обірвався  сон
бо  задзвонив  -  встаю!  Біжу!  -
Будильник  -  телефон!

Та  уявляю:  їсть  пиріг
мале  ховрашеня!
Бджола  ж  весела  -  буль-буль-вжих!  -
затіяла  прання!

І  світ  сіяє,  мов  новий!
І  літечко  бринить)
Лиш  в  магазині  у  сови
ще  б  лампочку  вкрутить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2022

Сон

Це  просто  сон.
Наснився...
Такий  реальний,  що  до  вечора  мої  смакові  рецептори    фіксували  хімічний  присмак.
І  примусили    перечитати  інфу  про  отруєння  аміаком  та  хлором.

Злюсь  на  себе.  Дуже.  За  такі  сни.
Співчуваю  кожному,  кому  довелося  пережити  жахи  війни  в  реальному  часі!
Бажаю  усім  вижити  і  прожити  довге,  прекрасне,  наповнене  змістом  життя!

Сон.

На  цих  світлинах  часто  були  молоді  і  красиві.  Більшість  -  посміхалися.  Інші  -  не  дуже.  Кароокі,  блакитноокі,  з  очами  кольору  морської  хвилі...
Що  об'єднувало  їх  усіх?  Звістка  про  смерть.
Війна  тривала  вже  вічність,  і,  якщо  на  початку  її  кожне  таке  повідомлення  підіймало  велетенськє  внутрішнє  цунамі  болю  та  заперечення,  то  з  часом  -  коли  фоток  і  повідомлень  побільшало  -  емоції  стали  скупі  і  тихі.  Крижані.
Ні,  це  не  значить,  що  стало  байдуже  -  ні.  Навпаки.  
Тепер  я  вглядалася  в  кожне  обличчя  і  шепотіла  "  Хлопчику,  прости  нас!"  
І  більше  ніколи  не  гортала  сторінку  новин  назад.  Але  ті  обличчя  залишалися  в  моїй  пам'яті  навіки  вічні.
Того  ранку  все  було  як  завжди.  Просто  юнак,  який  загинув  вночі  на  лінії  бою  і  чиє  фото  замайоріло  між  повідомленнями  фб,  був  неймовірної  вроди.  
Малесенький  шрам  над  лівою  бровою  лише  додавав  йому  мужності,  а  усміхнені  очі  сяяли.  
Денис  -  прочитала  -  звали  його.

Крижана  брила  у  мені  стала  на  см  більшою.
Хлопчику,  прости  нас!  -  прошепотіла  і...  Почалося  пекло.  Обстріл.
Споруда  здригалася    і  тремтіла,    мов  плечі  молодої  вагітної  вдови,  яка  дізналася  страшну  звістку  одночасно  з  початком  перейм...
Сіра  курява  здіймалася  стовпом.

-  Дурепа,  чого  ти  сидиш  тут?!!!  Що,  глуха?!!  -  це  Свят,  сусід,  вибіг    сходами  до  мене  і  поволік  мене  за  рукав  колись  такого  модного  пальта  вниз.  
Там,  внизу,  на  глибині  поміж  бетонними  плитами,  нас  залишилося  четверо.  
Я,  Свят,  чудернацька  жінка,  імені  якої  я  й  не  знала...
А  ще  -  там  була  Аліса.  Моя  маленька  Аліса.  Доня.  Вона  народилася  три  роки  тому  і  була  не  зовсім  звичайною  дівчинкою.  Вона  майже  не  реагувала  на  оточуючих,  не  відгукувалася  на  ім'я,  та  й  чи  чула  когось  узагалі  -  складно  відповісти.  Але  іноді  на  неї  сходило  натхнення  -  вона  завмирала,  дивилася  в  нікуди  і  раптово  чітко  і  голосно  говорила  слово.  Слова  були  різні,  і  якийсь  зв'язок  тих  слів  із  реальністю  прослідкувати  було  годі.  Діагноз  нам  поставити  ніхто  так  і  не  зміг.  А  потім  почалася  війна...
Аліса  у  картатому  пальтечку  порпалася  ручками  у  брунатному  поросі  на  холодній  підлозі  підвалу.  Бетонні  плити  здригалися  і  тремтіли,  ліхтарик  вгорі    спалахував  і  згасав.

Жіночка  у  найтемнішому  кутку  як  завше  почала  молитися  якомусь  незвіданому  богу  -  я  не  вірю  в  бога  -  і  плакати.

Свят  просто  сидів,  затуливши  вуха  руками.
Аліса  незворушно  колупала  пальчиками  у  купці  брунатного  пороху  на  підлозі.

Раптом  вибух  стався  такої  сили,  що  зверху  посипалися  якісь  клапті  і  шматочки  фарби...  Тоненький  свист  -  ми  такого  раніше  ніколи  не  чули  -  примусив  моє  серце  битися  швидше.

Довкола  Алісиного  ротика  я  раптом  помітила  хмарку  жовтого  кольору.  В  повітрі  гірко  запахло,  на  губах  заятрився  ядучо-кислий  присмак
-  Свят!  Це  хімічна...  Свят!!!  
Свят  почав  хилитися  на  бік,  пускаючи  ротом  бульбашки,  жовтенькі  і  великі  -  наче  в  дитсадку  бавився  малюк  з  нудьги.
Жіночки  давно  не  було  чути  -  та  й  де  вона  ділася,  годі  було  зрозуміти  -  під  стіною  розповзалася  жива  і  пульсуюча  пляма  жовтої  піни...  Лише  Аліса,  затуливши  долонькою  рота  й  носика,  продовжувала  пальчиком  другої  руки  щось  малювати  на  підлозі.

-  Свят!  Що  це?  Хлор  чи  аміак?  Хлор  чи  аміак?!!  
Свят  продовжував  сидіти  мовчки.

Тоді  я  підхопила  Алісу  на  руки  і,  долаючи  невимовну  нудоту,  рванула  до  виходу.

Я  затуляла  Алісин  ротик  долонею,  хоча  в  куточку  її  губ  уже  загрозливо  надувалася  жовта  булька...
Ми  важко  підіймалися  сходами,  догори  ,  догори,  до  світла,  де  пульсував  день  і  весна  -  крізь  вибухи  та  спалахи  -  таки  час  од  часу  транслювала  пташиний  щебет  подурілих  і  поглохлих  од  залпів  пташок.
Але  зараз  там  постала  мертва  тиша.
Догори  
Ще...
Догори.

Раптом  Аліса  одірвала  од  свого  обличчя  мою  долоню  і  чітко  проказала:

-  Денис.

Крізь  пролом  у  стіні  справді  було  видно  постать.    Денис.  Він  посміхався.
Шрам  над  його  лівою  бровою  лише  додавав  йому  мужності  і  шарму.  Він  простягував  нам  руку...

Жовта  темрява  поволі  згасила  світло  довкола.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2022

Горішок

Горішок.
Із  щоденника.

До  війни  цей  торговий  центр  частенько  був  місцем  наших  зустрічей.  
І  хоч  зараз  він  уже  не  нагадував  той  мурашник  мирних  часів,  коли  людські  потоки,  річки  та  струмки  вирували  тут  з  ранку  до  пізньої  ночі,  все  ж  і  у  воєнні  часи  життя  у  нім  продовжувало  жевріти.
Більшість  магазинів  були  зачинені.  Модно  одягнуті  манекени  намагалися  прочитати  бодай  якісь  новини  через  товсте  скло  вітрин,  коли  навпроти  зупинявся  нечастий  відвідувач  із  телефоном  в  руках.  В  повітрі  пахло  тривогою.  І  трішки  -  кавою  з  автоматів.
Війна  тривала  вже  місяць.  Наше  місто,  яке  знаходилось  далеко  од  лінії  фронту,  наповнювалося  біженцями  і  переселенцями,  як  рукавичка  із  дитячої  казки  -  звірятками...  Кого  тут  тільки  не  було...  Жабки-скрекотушки  із  північних  районів,  мишки  із  південних  містечок,  зайці,  лисички  та  ведмеді    усіх  форм  та  видів  -  із  окупованих  ворогом  прифронтових  селищ...
І  діти.  Багато  дітей  із  широко  відкритими  очима  та  міцно  стуленими  вустами.  

Моя  дівчинка  -  світла  й  тоненька,  одягнута  чудернацько,  якраз  увійшла  в  ту  пору,  коли  дитинство  поволі  покидає  світи  та  обрії...  Схожа  на  молоде  оленятко,  вона  вже  вміла  по-жіночому  звабливо  підіймати  брівку  і  дивитися  зверхньо  поглядом  дорослої  панни.  Але  ще  досі  колекціонувала  манюні  іграшки  та  майстерно  малювала  персонажів  японських  мультсеріалів.  
Купити  щось  смачненьке  і  побалакати  про  все  на  світі    -  наша  традиція  залишилася  незмінною  і  в  часи  війни.  Полиці  продуктового  супермаркету  трохи  змінили  асортимент,  та  й  цифри  на  цінниках  видавалися  незнайомими.  Та  все  ж  нам  вдалося  віднайти  пачку  улюблених  горішків  -  зі  смаком  сиру)  
Знайома  лавка  на  другому  поверсі,  під  високим  скляним  дахом,  в  оточенні  балуваних  фікусів  у  широких  горщиках.  Скляний  дах  сірів  над  нами  -  здавалося,  низькі  хмари  ковзали  по  ньому  вогкими  слизькими  животами.  Скоро  ледь  чутний  барабанний  дріб  сповістив  про  початок  дощу.  А  нам  було  затишно  -  ми  сиділи  на  лаві  і  їли  горішки  з  однієї  на  двох  пачки.
-  Ну  що  новенького?  Як  дистанційна  наука?
-  Контрольна  була.  З  матеши.  Ненавиджу  матешу...  Для  чого  мені  ті  рівняння?
-  Для  контрольної,  звісно)  Настрій?
-  Україна  понад  усе,  мам)  Ой!
З  тонкої  долоні  стрибнув  горішок.  І  покотився  блискучою  підлогою.  Завмер  просто  посередині  широкого  коридору.
-  Хм)  
Запанувала  мовчанка.  
Повз  нашу  лавку  пройшла  пишна  панна.  Розмовляла,  притискаючи  до  загримованої  щоки  дорогого  айфона.  З-за  пазухи  куртки  у  неї  стирчала  крихітна  собачка  -  гостроноса,  вишкірена  і  перелякана.
-  Глянь,  який  чудік!  -  торкнулася  я  руки  малої.  Але  вона  дивилася  кудись  вниз,  в  одну  точку.
А  тоді  пробурмотіла  сердито:
-  Вона  ледь  не  наступила  на  мій  горішок!  Його  буде  звати  як  того  птаха,  що  не  горить  -  Фелікс!
-  Фенікс  -  поправила  я.
-  Ок,  Фенікс...  Я  за  нього  хвилююся!!!

І  почалося.
Повз  нас  пройшов  молодик  із  дівулею  під  руку.
Прошкандибала  старенька  з  паличкою.  Пробіг  стурбований  чоловік,  що,  мов  папуга,  повторював  якісь  невидимій  співрозмовниці:
-  Успокойся,  Галя!  Еще  ничего  точно  не  известно!
Проїхала  молода  мама  з  дитятком  у  візочку.  
Промарширувало  трійко  чоловіків  у  військовій  формі.

Ми  з  малою  -  мимоволі,  чесно!  -  не  зводили  очей  з  Фелікса,  чи  то  пак  -  Фенікса)
Горішок  продовжував  лежати  на  блискучій  підлозі.  Кілька  разів  життя  його  висіло  на  павутинці  -  ноги  перехожих  опускалися  на  підлогу  в  жалюгідних  сантиметрах  від  нього.  Ми  завмирали,  а  потім  переможно  посміхалися  одна  одній.
Горішку  щастило.  

Різкий  звук  сирени  просякнув  простір,  наче  отрута  -  пухкі  коржі  торта.

-  УуууууууууууууууУууууууаааааааааааааа!
-  УуууууууууУУУУУУУууууАААААаааааааа!

З  невидимих  гучномовців  залунав  одночасно  оксамитовий  голос  аудіоБога,  що  сповіщав  і  попереджав.

Люди  засновигали,  мов  мурашки  у  палаючому  мурашнику.
Повз  нас  пробіг,  голосно  гепаючи  стотонними  ногами,  охоронець  у  формі.  

-  В  укриття!!!  Всі  в  укриття!!!  -  кричав,  важко  відсапуючись  од  бігу.

Ми  підскочили  і  вхопилися  за  руки.  

За  мить  до  того,  як  пролунав  вибух,  погасло  світло  і  посипалися  скло,  я  встигла  помітити,  що  нога  охоронця  наступила  на  ідеальне  тільце  горішка...  І  розчавила  Фелікса  -  Фенікса.
На  дрібнесенькі  друзочки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945146
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2022

***

Море  буває  різним  -
ніжним,  бурхливим,  грізним...
Вчора  -  смішним  хлопчиськом,
нині  вже  -    страж  землі...
Море  пішло  до  війська.
Із  рядовим  Вітриськом
топлять  залізні  миски  -
русскіє  кораблі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2022

Казочка про грудочкИ

 

Казочка  про  грудочкИ.

Було  колись?  Чи  не  було  ніколи?  -
ось  казочка!
РозкАжу  та  й  піду́.

Бриніли  безтурботно  ситі  бджоли  в  одвічному  Едемському  саду.
Цвіли  кульбаби,  рум'яніли  мальви,  Грицько  мугикав  про  "усякий  град"...
І  -  дієтична!  -  сипалися  манна  -  щоб  не  товстіли  дупки  янголят.
Блукали  садом  Змій  і  Леонардо,  жвенділи  про  Джоконду  і  Ліліт.
І  бавилися  кури  з  леопардами,  і  віршував  Петро  коло  воріт.
Під  сволоком  гойдалася  колиска,  дрімав  у  ній  натомлений  Господь.
І  снився  світ,  немов  із  медом  миска,  де  жодного  з  неронів  чи  володь.

Та  раптом  -  вибух!  Луснули  ворота,  спеклися  кури,  спопелів  гараж,
розбігся  хор,  згоріли  партитури,  од  купідонів  -  плямочки  і  фарш.

Прозрів  Господь.  Обтер  з  обличчя  попіл.  
Розсунув  хмари  -  десь  белькоче  гидь:

-  Бандеровцы  в  раю  засели,  понял?!
А  путин  хочет  рай  -  освободить!
Зачем  там  небо  -  видишь?  -  голубое?!  
Зачем  там  нимбы  -  жёлтые,  как  рожь?
Наш  путин  понял  все  -  там  хунта  что  ле...
Фашист  небесный,  русский  мир  не  трожь!
Что,  Саваоф  бандеровский,  карррроче!  Нацист  небесный!  Жги  его!  Вали!

Зітхнув  Господь  і  просто  вимкнув  сонце  над  шостою  частиною  землі.

Знов  квітнуть  вишні  у  саду  одвічнім.  
Воскреслі  діти  пишуть  слово  "Мир".

А  в  русском  мірє  -  тихо,  аж  незвично,
й  ведмедики  блукають  антарктичні
у  сутінках  арктичної  зими.

Як  поїдять  -  не  чистить  зуби  згубно!  -  
їржаві  дула  їм  за  патички  -
вишпортуть  із  проміжків  міжзубних  
кацапиків  солоні  грудочкИ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2022

Із нотаток вихователя

Мія  -  така  красива.  Юності  світлий  флер.
Мама  була  -  за  пиво.  Тато  -  за  ДНР.
Пам'ять  про  них  у  Мії  -  лімб.  Попелище.  Дим.
Замість  родини  в  Мії  -  сірий  казенний  дім.
Зрубані  двічі  крила.  Боженька  -  просто  фейк.
Лаятись  вміє  Мія,  як  нетверезий  Швейк.
Тут  -  розквітають  квіти.  Там  -  бомбопад  чумний.
Мов  воченята  -  діти  з  опіками  війни.
Сни  їхні  ходять  в  берцях.  Потяг.  Сирени.  Грім.

Мія  малює  серце.  Жовтим  і  голубим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942443
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022

So, may be

Переклад  мого  тексту  англійською  мовою  здійснив  поет  Gary  Lidht.

So,  may  be  we  shall  do  a  game  of  chess,
There’s  wine  and  bread,  I  will  so  have  you  know
Wash  off  your  make  up,  it  causing  me  distress
I  will  remove  my  somewhat  tired  halo

-  You’re  playing  black?  As  always?  Aren’t  you  weary
to  always  be  this  pure  and  simple  evil?

-  Without  darkness  light  is  seen  as  heavy.
Good  with  no  shadow,  you  still  deem  to  be  reprieval?

-  Enough  philosophizing,  I  like  doing
create  the  will  of  light  –  miraculous,  indeed!
A  hundred  souls  were  given  hope  ,  I  got  them  to  it!

-  What  a  coincidence,  a  hundred  souls  I  killed

-  So  hellish,  will  you  ever  change  your  bearing?
At  least  -  in  chess!  –  I’ll  beat  you  –  be  aware!

-  Those  souls  were  miniscule  and  empty  was  their  dwelling,
so  wretched  and  savaged,  always  looking  for  a  price.
Why  give  them  light?  Why  grant  them  paradise?

The  answer  vanished  in  the  sky,  bird  on  a  wire
Indifferent  to  losses  or  the  wins,
there  was  a  chess  game  in  a  white  hall  type  environment.
God  and  the  devil  have  been  playing
ever  since.

-----------------------------------------------------------------------------------------

 А,  може,  нумо  -  партію  у  шахи?

І,  знаєш,  в  мене  є  вино  і  хліб.
Змивай  свій  грим,  що  наганяє  страху,
а  я  зніму  -  намуляв  трохи  -  німб.

-  Ти  чорними?  Як  завше?  Не  набридло
завжди  лишатись  абсолютним  злом?

-  Без  темряви  не  буде  видно  світла.
Добро  без  тіні  буде  чи  добром?

-  Та  досить  філософій,  краще  ділом
творити  волю  світла  -  диво  з  див!
Я  нині  сотню  душ  наповнив  вірою!

-  Я  нині  сотню  душ  -  занапастив.


-  Пекельний,  чи  колись  інакше  зможеш?
Нехай  -  хоч  в  шахи!  -  а  здолаю  -  знай!

-  Були  ті  душі  крихітні  й  порожні,
убогі  і  жорстокі  через  край.
За  що  їм  -  світло?  І  за  що  їм  -  рай?

І  відповідь  втекла  у  небо  -  птахом,
байдужа  до  поразок  й  перемог,
де  в  білій  залі  двоє  грали  в  шахи.
Один  з  них  був  -  диявол.
Другий  -  Бог.  

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2022

*****

Дерева  шепотіли  про  любов
І  квіти  рвались  з  темного  полону.
Асфальт  ламали  й  проростали  знов,
Поміж  ворожих  тіл,  калюж,  патронів.

Брудні  бинти  шматованих  снігів
все  бинтували  рани,  бинтували...

А  квіти  вперто  в  повний  ріст  вставали,
крізь  гуркіт  бою  й  ледве  чутне  "ave  ..."
під  хакі    вишиванки  одягали
і  розквітали  -  всупереч  війні.

Сил!  -  кожному  нашому  воїну  на  усіх  фронтах  моєї  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2022

Люлі - лю

Встає  туман,  як  срібний  дим.  Зірки  -  мов  очі  риб.
Заходить  темрява  у  дім  ледь  чутно  -  рип-рип-рип...

І  мовить:  крихітко,  тук-тук!  Гайда  в  таємний  ліс...
Там  сонце  -  жовтий  колобок  -  ковтає  чорний  лис.

Висять  достиглі  на  гілках    і  голови,  й  грушкИ,
Зозульки  мертві  "Отче  наш"  співають  навпаки.
Пече  чортисько  калачі  під  ліжечком  твоїм,
те  потойбічний  ліс  вночі,  що  вдень    -  привітний  дім.

Вже  йде  -  послухай  -  раз,  два,три!  -  король  твоїх  жахів  -
весь  день  у  шафі  він  сидів  і  так  давно  не  їв  -
хоч  випадають  з  губ  тонких  сто  тисяч  слимаків...

Ням-ням!  Чвак-чвак!  І  х-рррррр,  і  гик,  і  крррхвфшла!

Та  раптом  матінка  ввійшла  і  малюка  взяла.

І  дім  замовк,  і  вітер  стих,  і  міцно  спав  малюк
в  обіймах  теплих  -  рятівних.
Був  білим  сон,  мов  перший  сніг,
мов  світле  люлі-лю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2022

Вистава до свята Св. Миколая.

Вистава  до  дня  Св.  Миколая.

Дійові  особи:

Максим  -  учень  11  класу
Валера  -  учень  11  класу,  друг  Максима.  
Святий  Миколай
Крампус
Ковбой  
Зорро
Скелет
Хор  підлітків.

Дія  1.

На  сцені  -  репетиція  шкільного  хору  :  стоять  підлітки  (  можна  запхати  усіх  незадіяних)  і  співають  "Ой,  хто,  хто  Миколая  любить..."  (  звучить  фонограма  звісно)

Виходять  двоє  хлопців  -  Валера  і  Максим.

Максим:  -  О  дідько,  знову  цей  Миколай  -  кожного  року  одна  й  та  ж  фігня  -  задовбали.  
Повертається  до  співаючих  і  голосно  говорить  -  майже  кричить  -  НЕ  ІС  -  НУ  -  Є!  МИКОЛАЙ    -  то  баєчка  для  для  таких  придурків  як  ви.

Валєра:  -  І  справді,  це  баєчка.  Хоча  Вікіпедія  стверджує,  що  жив  колись  такий  кент  -  справді,  у  3  столітті  нашої  ери,  у  Римі.  Але  усі  ті  його  чудеса...  Про  них    кореш  Гугл  пише  якось  нечітко...  
 Я  швидше  повірю  в  існування  Крампуса,  аніж  у  святого  Миколая.
Максим:  -  Тьху!  А  це  що  за  один?
Валєра:  Крампус  -  як  стверджує  Вікіпедія  -  це  антропоморфний  персонаж  із  рогами,  якого  описували  як  «напів-козла,  напів-демона»,  який  в  Різдвяні  дні  карав  дітей,  що  погано  себе  поводили,  а  подекуди  вважається  старшим  братом  Св.  Миколая.
Максим  :  Оце  ти  втулив!  До  біса  тих  стариганів  та  й  хор  разом  з  ними,  ходімо  краще  поріжемся  в  танчики  -  а  раптом  святий  Миколай  допоможе  виграти?))  
 А  ви  тут  ще  поспівайте,  телятка,  бо  нам  ніколи.  Спльовує.  

Валєра  й  Максим,  а  за  ними  -  хор  -  йдуть  зі  сцени.

Дія  2.

На  сцені  сидить  Миколай.  Коло  нього  мішок.  Розкладені  іграшки.  Він  сумний.

Заходить  Крампус.

-  Вітання!  Рік  не  бачились,  братику!  Що  там  новенького  на  теренах  людських  -  добро  усе  ще  перемагає  зло?)  
-  Здоров  був,  Крампусе...  Вони  більше  не  вірять,  що  я  існую.  Що  ми  -  існуємо...  
-  Хто  не  вірить?

Миколай  дістає  планшет  із  мішка  і  показує  Крампусу.

-  Ось  поглянь.  Свіженький  запис  розмови  з  НРЦ  Мрія  Львів  Україна  Земля  -  щойно  янголик  -  черговий  по  базі  збору  замовлень  -  протранслював...  
Добро  і  зло  -  це  одівчна  боротьба...  Але  з  танчиками  та  варкрафтом    я  боротися  безсилий.

Миколай  встає,  збирає  іграшки  у  мішок  і  йде  зі  сцени.

Крампус  посміхається  і  протирає  руки:
-  Святкова  ніч...  А  все  ж  -  турботи!
Є!  Є  у  Крампуса  робота)

Сцена  3.

На  сцені  стоїть  комп'ютерний  стіл,  на  столі  комп'ютер,  на  стільці  коло  комп'ютера  спить  Максим.
Звук  віхоли  і  скрип  кроків.
Заходить  Крампус.

-  Ось  мій  солоденький!  У  моєму  пекельному  шоу  змертвілих  душ  якраз  бракує  такого  персонажа,  хі-хі-хі-хі))  Зневірені,  спустошені,  жорстокі  і  пустопорожні  -  які  ж  ви  смачні  під  соусом  із  фальшивих  сліз!)
Встань,  душа  Максима,  і  ходімо  зі  мною!  -    говорить  грізним  страшним  голосом,  дістаючи  з  чобота  різочку  і  підганяючи  душу  Максима  у  мішок,  який  зняв  зі  спини  і  тримає  відкритим.


Максим  встає  із  заплющеними  очима,  робить  кілька  кроків  у  напрямку  мішка.
-  Сююююдиииииииии.....  Сюююдииииии......)

Раптом  лунає  ковбойська  кантрі-мелодія,  на  сцену  вибігає    ковбой:  

-  Зупинись,  душе  Максима!  Пригадай  -  пригадай  мене  -  ковбоя  -  героя  твоїх  дитячих  мрій!  Ти  хотів  бути  схожим  на  мене  -  сміливим  і  відважним,  щоб  допомагати  знедоленим!  
Я  прийшов  допомогти  тобі!

Душа  Максима  -  тобто  Максим  із  заплющеними  очима  -  робить  кілька  кроків  у  бік  ковбоя.

Крампус:
-  Клята  іграшка,  дзуськи,  пластиковий  дурнику,  геть!  Я  зроблю  цього  людського  сина  пихатим  царьком,  що  розв'яже  нову  велику  війну!
Він  -  мій!

Раптом  лунає  музика  із  фільма  Зорро  -  на  сцену  вибігає  Зорро,  малює  в  повітрі  свій  фірмовий  знак.

-  Зупинись,  душа  Максима!  Я  -  Зорро,  уявний  і  незмінний  друг  твого  дитинства  -  ми  завжди  були  разом  колись  -  пригадай!
Ми  мріяли  зробити  світ  кращим!  Невже  ти  все  забув?

Душа  Максима  робить  крок  у  напрямку  Зорро.

Крампус:  ну  нііііііі,  картонний  дурнику!  Він  -  мій!  В  мене  великі  плани  на  нього  -  Я  зроблю  його  можновладцем  -  депутатом  Верховної  Ради,  наприклад  -  жадібним  самодуром,  як  і  заведено  тут  серед  людей!

Починає  грати  тривожна  і  голосна  музика  -  Крампус,  Ковбой  і  Зорро  починають  шалений  танок  -  бій  довкола  душі  Максима,  яка  продовжує  спати.

Раптово  музика  обривається  і  чується  передзвін  дзвіночків.  На  сцену  Скелет  виводить  за  руку  на  сцену  Св.  Миколая.

Крампус,  оглядаючи  Скелет  :
-  О!  А  це  ще  що  за  бульйонний  набір?

-  Святий  Миколаю,  що  це  за  дідько  знає  що?  Ти  ж  зараз  маєш  розносити  подарунки  чемним  діткам,  світлим  душам,  чого  ти  -  тут?
Цей  -  мій,  ти  ж  мені  й  відеодоказ  показав!

-  Не  гнівайся,  Крампусе)  Я  прийшов  за  адресою  -  ось  лист  цього  хлопчика  -  п'ять  років  тому.
П'ять  років  тому  це  була  найсвітліша  душа  -  адже  усі  дитячі  душі  -  то  люстерко  Господа...  
 Ось,  почитай!

Крампус  читає  лист.

"  Дорогий  Миколай,  я  дуже  чекаю  на  тебе!
Я  старався  бути  чемним  -  робив  добрі  справи,  не  обзивався,  виправив  шість  двійок,  не  плювався  і  не  смикав  Катьку  за  косу.
За  це  прошу  принеси  мені  будь-ласка  іграшкових  Ковбоя  і  Зорро
А  ще  -  скелет  із  анатомічного  кабінету  -  я  заглядав  туди  один  раз  -  можна  трішки  менший.
Бо  я  хочу  насмішити  Катьку.
І  ще  -  цукерки!

Люблю  тебе.

Максим,  8  років"

Крампус:  Хмм...  А  де  ж  був  цей  лист  так  довго?

Св.  Миколай:  лист  завалився  за  підкладку  батькового  пальта  -  іноді  батьки  припускаються  фатальних  помилок...  Яких  лише  знаків  я  не  подавав  тоді  -  у  магазин  іграшок  завезли  небувалу  партію  іграшкових  ковбоїв,  у  кожному  кінотеатрі  крутили  фільм  "Зорро"  -  натомість  батьки  таки  купили  тієї  зими  сину  перший  телефон...  І  перевели  до  іншої  школи.  Спочатку  Катя  снилася  Максиму.  А  згодом  -  перестала.

Але  сьогодні  -  ніч  чудес!  
Янголик  -  черговий  по  базі  збору  замовлень  -  таки  зумів  пірнути  в  минуле  і  вчасно  підмінити  лист  у  кишені  на  трамвайний  квиток...
Лист  тут.

І  я  виконаю  бажання  хлопчика.

Крампус:
-  Але  він  мусить  бути  покараний!  Це  неприпустимо!  Я...  Я...  Я  зроблю  Максиму  подарунок  також:  хлопчик  забуде  усі  лайливі  слова)  І  завжди,  коли  захоче  сказати  погане  слово  вживатиме  назву  фрукта  або  овоча)  Корисно  і  красиво!

-  Будь  по  твоєму!

Але  нам  пора  -  скоро  світанок!

Всі  йдуть  зі  сцени.  

Дія  3.

Максим  прокидається.  Тре  очі.

-  Ну  й  сон  наснився  -  повний  кавун!  
Ой,  що  це?
Дістає  іграшкових  Ковбоя,  Зорро  і  Скелета  -  (можна  намалювати  на  картоні)
О  маракуйя!  Тут  ще  й  цукерки...

То  це  був  не  сон,  брокколі?!!!

Ой.  Лисий  перцю,  здається  скоро  репетиція,  побіжу  -  но  туди,  папайя!  

На  сцену  виходить  хор.  Всі  разом  -  Максим  теж  -  співають  "  Ой,  хто-хто  Миколая  любить..."

Максим  сходить  у  зал  і  роздає  цукерки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934240
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2021

Зимова історія (сценарій до свята)

Голос  автора:
-  В  казковім  лісі  з  давніх  днів
жила  сімеєчка  зайців.
Усі  вухаті  й  веселенькі,
всі  куцохвості  і  сіренькі.
Любили  бігати,  стрибати,
але  найбільше  -  танцювати!

Вибігають  діти  в  костюмах  зайчиків.

Танець  зайців.

Потім  біжать  за  сцену,  де  їх  переодягають  в  БІЛІ  сорочки  (  чи  футболки)

В  цей  час  -  голос  автора:

-  Та  ось  минуло  літо,  осінь...
Поснули  їжаки  між  сосен...
Поснули  квіти  і  мохи...
У  вирій  подалися  пташки...
Листки  у  кленів  -  облетіли...
Зайці  ж  -  за  нічку  ПОБІЛІЛИ!

Заєць  1  

-  О,  як  калатає  серденько!
Ми  -  БІЛІ!  Хоч  були  -  сіренькі.

Заєць  2

-  О,  це  ж,  мабуть,  прийшла  зима,
 А  снігу,  братики,  нема...

Заєць  3

-  Вже  вовчі  клацають  десь  пащі!
   Помітні  стали  шубки  наші...

Заєць  1

-  Анумо,  братці,  саме  час!  -
покличем  ВІХОЛУ  до  нас!

Зайці  хором  кричать:

ВІ  -  ХО  -  ЛА!        ВІ-ХО-ЛА!

Голос  автора:

Аж  тут  над  лісом  -  біла-біла  -
найперша  Віхола  летіла!

На  сцену  вибігає  Віхола,  кружляє  під  музику  разом  із  зайцями.

Голос  автора:

Над  лісом  -  мов  легкі  пір'їнки  -  
кружляють  рятівні  сніжинки!

Усі  -  зайці,  Віхола,  сніжинки  -  танцюють  і  кружляють  по  сцені)
Вобщєм  -  повне  бєзобразіє)

Голос  автора:

-  Вже  не  загроза  -  вовк  і  лис  -
став  БІЛИМ  -  БІЛИМ  темний  ліс,

в  якому  з  давніх-давніх  днів
жила  сімеєчка  зайців!

Усі  вухаті,  веселенькі,
Аж  до  весни  тепер  -  БІЛЕНЬКІ)

ХАЙ  не  стихає  шум  овацій  -  
Сьогодні  в  лісі  -  будуть  танці!!!

Всі  танцюють  

Кінець)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2021

Лусь!

На  світанку  Їжачок,
ніс  опеньків    рюкзачок.

А  на  стежці  раптом  -  лусь!
-  Гвалт!  Рятуйте!  Я  боюсь!

М'ячик  з  дерева  стрибучий!
А  зелений!  А  колючий!

Признавайся  -  хто  ти  є?
Крокодил  для  олів'є?

Гриб?  Кокос?  Чи  огірок?
Зачерствілий  Колобок?
Дикобраз?    Їжак  зелений  -
схожий  голками  на  мене  -
із  планети  Рікуку?

-  Я  каштан  у  кожушку!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2021

Страх

-  Заходить  до  хати
чортя  волохате  
і  каже  тихесенько:  Кусь!
Я  з'їм  твою  маму,
Я  з'їм  твого  тата,
А  далі  -  за  тебе  візьмусь...
Рученьки  -  ням-ням-ням!
Ніженьки  -  ням-ням-ням!
Висмокчу  очі...  Спокійної  ночі...
СПАТИ  ПОРА!!!

Останній  рядок  -  страшним  істеричним  голосом.  
Це  моя  дитяча  уява  наспівує  мені  ж  вечірню  колискову  у  темряві  дитячої  кімнати.  Мені  вісім.
Малесенькі  мурашки  весело  біжать  по  скорцюбленому  під  ковдрою  тільцю.  Бо  приходить    СТРАХ.  
У  нього  багато  помічників  -  килим  на  стіні,  орнаменти  якого  вночі  оживають  і  ворушаться,  наприклад.  Розетка,  з  дірочок  якої  непомітно  вилазять  павуки  і  зелені  козявки.
Невидимий  блукаючий  чоловічок  -  під  його  ногами  час  від  часу  поскрипує  підлога.  Ображений  вдень  одяг  -  мої  колготки  і  штани,  які  зісковзують  зі  стільця  і  наввипередки  повзуть  в  напрямку  
 ліжка.  Несподівані  відображення  у  темному  нічному  дзеркалі  -  вночі  у  ньому  частенько  з'являється  велетенська  морда  Білого  Ведмедя.  
То  все  дрібниці,  які  можна  пережити,  запхавши  для  сміливості  до  себе  під  ковдру  живу  морську  свинку.  Вдвох  -  воно  не  так  страшно,  еге  ж?  А  в  разі  чого  -  озвірілим  колготкам  завжди  можна  запропонувати  гризуна  замість  себе  чишо...
Ні,  з  усіма  цими  прислужниками  нічних  жахіть  ще  можна  було  якось  існувати.  Лише  не  з  НИМ.
Не  з  радіоприймачем.  
Увага,  психотерапевти  усіх  країн,  єднайтеся!
Радіоприймач  о  шостій  ранку  розпочинав  день  із  гімну  -  тоді  я  полегшено  зітхала.    Бо  саме  радіоприймач  -  так  мені  малювалося  це  в  уяві  -  мав  одного  дня  на  світанку  оголосити  про  початок  ЯДЕРНОЇ  ВІЙНИ.

Все  почалося  з  тоненької  брошурки,  яку  я  знайшла  якось,  нишпорячи  на  полиці  книжкової  шафи.  Між  індійськими  казками,  томиком  Булгакова  та  пісенником  "  Пойот  піонєрія"  скромно  чекала  свого  "виходу  на  сцену"  тоненька  книжечка  із  сірого  паперу.  На  ній  синіли  букви  "  Ето  должен  знать  і  умєть  каждий".  Всередині  цього  фоліанту  була  покрокова  інструкція,  як  діяти  у  випадку  ядерного  вибуху.  Багато  дрібненьких    ілюстрацій  у  найкращих  традиціях  соцреалізму  красномовно  розповідали  про  радіуси  і  швидкість  поширення  вибухової  хвилі.  На  сторінках  палали  будинки,  стрибали  цифри,  а  міцні  і  рум'яні  радянські  люди  у  протигазах  і  масках  бігли  до  бомбосховищ.  Хто  не  добіг  -  лягав  у  найближчу  ямку,  або  присідав  за  парканом.  Можна  було  стати  за  деревом.  Або  навіть  за  ліхтарним  стовбом...  Головне  треба  було  не  забути  вдягнути  гумові  чоботи  і  міцний  цупкий  одяг.  Назавжди  вразили  мою  уяву  зображення  веселих  радянських  жінок  у  протигазах,  які  упевнено  везли  спеціальні  закриті  візочки  для  немовлят,  трохи  схожі  на  сучасні  переноски  для  котів  -  тільки  на  колесиках.  Маленькі  радянські  личинки  в  спеціальних  гумових  комбінезончиках  вирушали  з  батьками  до  бетонних  підземних  гнізд  надовго  -  ядерна  зима  тривала  майже  вічність.

Страх  відпускав  мене  лише  раз  на  добу  -  в  момент,  коли  по  телебаченню  транслювали  "Вечірню  казку"    -  передачу  таку  для  дітей.  Там,  у  кінці,  завжди  лунала  прощальна  пісня-колискова,  яка  супроводжувалася  мульт-відео-рядом.  Коли  ніжний  жіночий  голос  виводив  слова  "  прикордонник  наш  не  спить"  ,  а    на  екрані  з'являвся  намальований  хлопчик  у  будьонівці  на  іграшковому  конику,  тільце  моє  переповнювала  ненадовго  надія  на  світле  майбутнє.  Я  вірила,  що  прикордонник  зможе  вчасно  припинити  прицільно  підкинутою    будьонівкою  апокаліптичний  політ  ядерної  бомби.

А  одного  весняного  ранку  радіоприймач  таки  спрацював.  День  тоді  видався  вихідний  -  неділя.  Батьки  були  вдома,  займалися  буденними  справами.  Морська  свиня  жувала  своє  сіно  у  фанерній  коробці.  Сіре  небо  не  віщувало  біди.  Втім,  раптом  радіоприймач  ожив  і  заволав  страшним  голосом.  Мама  на  кухні  продовжувала  ліпити  вареники  із  сірого  тіста,  батько  -  читати  газету.  У  радіоприймача  раптом  незрозуміло  звідки  з'явився    м'ясистий  рот.  Рот  відкривався  і  кричав,  з  нього  на  всі  боки  летіла  радіоактивна  слина  і  хижо  зблискували  зуби:  ууууу  -іііііііі-аааааааа!..  Ууууууу-іііііііі-аааааа!..
Я  ж  од  СТРАХУ  втратила  голос.
Із  дзеркала  виглянула  голова  Білого  Ведмедя.  На  неї,  вочевидь,  потрапили  бризки  отруйної  слини  і  -  вона  розсипалася  сірим  порохом.  
Мама,  у  якої  помаленьку  почали  випадати  зуби  і  нігті  -  прямо  в  тісто  -  нарешті    повернулася  непоспіхом  до  мене  і  дала  мені  п'ять  радянських  рублів  -  такий  голубий  папірчик:
-  А  збігай-но  купи  нам  протигазів  у  "  Овочевому"  -  сказала,  виймаючи  з  тіста  пасмо  волосся,  яке  щойно  відвалилося  і  намагаючись  прилаштувати  його  назад,  на  голову.

Я  бігла  з  усіх  сил.  Бігти  було  важко  -  ноги  були  ватяні  і  дуже  важкі.  Але  мені  обов'язково  потрібно  було  добігти  до  "  Овочевого"  -  протигазів  могло  не  вистачити  на  всіх  бажаючих.  
Спіткнулася.  Впала.  Лежала  на  вузенькій  надщербленій  асфальтовій  доріжці,  стискаючи  в  долоні  гарячу  купюру.  Як  у  сповільнених  кадрах  бачила,  як  мене  перестрибували  наші  сусіди,  діти-однокласники,  перша  вчителька  та  інші.  Усі  бігли  за  протигазами.  Бо  їх  -  як  і  все  у  "Овочевий"  тих  часів  -  завезли  дуже  мало.
І  вже  було  зрозуміло,  що  це  -  кінець.
Попереду  -  ядерна  зима.

Щойно  ви  прочитали  один  із  найяскравіших  нічних  жахів  мого  дитинства.

Промайнуло  пів-життя,  змінилось  з  десяток  влад,  місць,  людей  і  обставин.Тристапятсот  разів  змінилася  я.  Та  коли  мене  попросили  розповісти  про  свої  страхи  -  цей  зринув  найпершим.  
У  мене  й  досі  є  страхи  і  їх  немало.
Але  вони  -  зовсім  дорослі.
Сьогодні  я  найбільше  боюсь  ось  чого:  не  встигнути  попрощатися  з  дорогоми  людьми.  
Безкарності,  всесильності  та  отруйності  зеленої  плісняви  у  провладних    голівоньках.
Піти  непрощеною.
Ну,  і  стоматолога,  звісно)

П.с.    Голова  Білого  Ведмедя  більше  ніколи  не  з'являлася  у  жодному  з  моїх  дзеркал.  А  жаль)  
Я  навіть  трохи  сумую  тепер  за  нею.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927586
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2021

Вміст цукру 3, 0 д/dm

Із    щоденника.

Вміст  цукру  3,0  д/dm

Той  день  видався  сонячним,  але  дуже  вітряним.  Море  загрозливо  шкірило  блискучі  зуби  і  голосно  шепотіло  щось  на  кшталт  "  ссссссстрррииииивай!",  "ссссссстрррииииивай!"...
Пляж  ополудні  був  порожній.  Лише  білі  допитливі  мартини  -  чайки  такі  -  склали  мені  компанію,  перелітаючи-перебігаючи  з  місця  на  місце  по  на  диво  теплому    піску.
Пляшка,  яку  раптом  вода  викотила  на  берег,  була  із  темного  скла,  закоркована  міцно  загартованим  солоною  водою  корком.
У  голові  -  попри  поважний  вік  -  почали  зринати  мимохіть  сюжети  прочитаних  у  юності  пригодницьких  романів.  А  раптом?..  Раптом  це  важливе  послання  од  загиблого  сто  літ  тому  невідомо  де  невідомо  якого  корабля?  Карта  скарбів?  Шлях  до  незвіданих  земель?
Пляшка  не  була  старовинною  і,  швидше  за  все,  потрапила  в  море  з  волі  якогось  безвідповідального  туриста  напідпитку  -  це  було  зрозуміло  з  першого  погляду.
Втім...  Дива  хочеться  навіть  тоді,  коли  давно  перестав  вірити  у  дива.  А  крізь  мутне  скло  пляшки  проглядався  згорток...
Пригода  заграла  новими  барвами.
Дістати  корок  із  пляшки-мандрівниці  було  завданням  з  непростих  -  це  вам  не  шампусік  новорічний  із  підвиду  "  одєсське  ігрісте"
Спостережливі  мартини  ходили  довкола  нас  -    мене  і    пляшки  -  поволі  звужуючи  кільце,  наче  також  у  юності  начиталися  пригодницької  літератури.
Нарешті  корок  -  розтерзаний  і  подрібнений  гострим  уламком  мушлі  -  мартини  зичити  дзьоби  відмовилися,  зрадники,  -  покинув  тіло  змордованої  пляшки.  Настав  хвилюючий  момент:  крізь  вузьке  скляне  горлечко    на  світ  божий  народився    згорточок...    Сувій?  Шмат  пергаменту?  Глиняна  табличка  із  неймовірними  значками  клинопису?  Шумерське  послання  нащадкам?  Космічна  голограма  із  хімічними  формулами  усіх  відомих  амінокислот  та  3D  проекція  коду  ДНК  сапієнсів?  Невідома  версія  "  Отче  наш?"
Згорток  був  мокрим,  липким,  склеєним  місцями  і  нагадував  використаний  і  зіжмаканий  носовичок.  Втім,  око,  що  перебачило  у  цьому  житті  багатенько,  ідентифікувало    мокрий  артефакт  досить  швидко.  Той,  хто  вирішив    скористатися  звичайною  пляшкою  для  комунікації  із  Всесвітом,  використав  паперову  золочену  наліпку  од  тієї  ж  пляшки...
Позолота  та  букви  де-не-де  вже  постиралися,  текст,  що  був  надряпаний  поверх  фабричних  ієрогліфів  кульковою  ручкою,  також  суттєво  постраждав.  Однак,  окремі  фрагменти  усе  ж  можна  було  прочитати.  Тремтячими  руками  дослідника  я  розгорнула  сувій,  нетерплячі  мартини  заглядали  мені  через  плече.  Сонце  сяяло,  хвилі  незмінно  накочувалися  на  берег,  але  ми  того  не  помічали  -  перед  нами  розгорталася  драма.
"  КАЛЬВАДОС,  бренді  плодовий"  -  золотіли  великі  букви  у  верхній  частині  послання.  Далі  -  нечіткими  розмитими  карлючками  -
ЛЄРА,  Я  ТЕБЕ  КОХАЮ!
Пляма.  Дірка.  Затерто.
Вміст  цукру  3,0  д/dm3
Стерто.
ХОЧУ  ТЕБЕ,  ЛЄРКА,  ЛЯРВО  ТИ  СОЛОДКА
Пляма.  Дірка.
ТВІЙ  ЗАДОК...  стерто
0,5Le  об'єм
ПОБАЧУ  ЩЕ  РАЗ  стерто  ВОЛОДЬКА  ЛОХ
Калорійність  100  грн  продукту  -  995kJ  (234  кКал)
ЛЄРКА  пляма
ДАВАЙ  ДЕ  ЗАВЖДИ  БО  ЗДОХНУ
А  ЯКЩО  НІ  ПРОЩАЙ
І  -  останні  букви,  які  вдалося  розібрати  на  шматку  вологого  послання:
Спожити  до  дати,  вказаної  на  пляшці

На  жаль,  дату  морська  вода  не  пошкодувала  -  злизала,  тому  нам  із  розчарованими  мартинами  залишилось  лише  здогадуватися  і  робити  припущення.

На  всяк  випадок  я  все-таки  запитала  у  пташок:
-  Серед  вас  є  Лєра?
Мартини  вже  зрозуміли,  що  нічого  їстівного  тут  немає,  тому  повідвертали  дзьоби  і  пробували  ковтати  шматки  розтерзаного  корка.  Хтозна  -  може  вони  -    шматки  -  ще  пахли  КАЛЬВАДОсом?

Кожна  пригода  прагне  логічного  завершення.  А  надто  -  якщо  читач  балуваний  хепі  -  ендами,  які  притаманні  пригодницьким  романам  з  посланнями  у  пляшках...
Жаль,  завершення  цієї  морської  пригоди  невиразне  і  розмите.
Тому  -  уже  вечоріє  -  мені  пора.  Адже  у  осінньому  приморському  і  майже  мертвому  після  літа  курортному  містечку    відчинять  на  кілька  годин  продуктовий  магазинчик.  Коло  двох    порожніх    вуличних  столиків    ошивається  якийсь  сухоребрий  останній  турист  Володька.  А  як  звати  продавчиню  -  я  й  не  запитала.  Чи  не  Лєра?  Піду  поцікавлюсь.
А  ще  -  здається,  там  є  кальвадос.

Мартини  залишаються  чекати.
Я  обіцяла,  що  завтра  їм  усе  розповім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927298
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2021

***

Світло  -  усюди!-  ти  віриш,  не  віриш  чи!  -
Янгол  шепоче  на  правім  моїм  плечі.
Темний  регоче  на  лівому  баламут:
-  Пекло  порожнє,  усі  біснуваті  -  тут.*

 -  Вчись  рівновагу  тримати,  лови  межу  -
мовив  Господь.
 -  А  як  стрінемось  -  розкажу.

*  "Hell  is  empty  and  all  the  devils  are  here"
                                                                                       Шекспір

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2021

delenda est

Трамваї.  Хрести.  Сукуби.
Дороги,  дроти,  білборди,
Церковець  захриплі  дзвони.
Гламур,  каламбур,  лямур.
Красунь  синтетичні  губи,
П'яниць  безпритульні  морди,
Колони,  корони,  клони.
Вечірки  для  світських  мур.

Швидкі,  жебраки,  калічки.
Осанни  і  похоронки.
Наркотики,  діти,  пиво.
"Закладки",  веселий    квест...

Белькоче  покійна  річка  -    
лиш  стихне  над  ранок  злива  -
крізь  товщу  лайна  й  бетону:

-  Carthago  delenda  est.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2021

Я дивлюся цій осені в очі.

     Закоханий  підстаркуватий  поет  -  о,  ви  тільки  погляньте  на  нього  -  от-от  лусне  од  солодкої  млості!  -  сів  до  письмового  стола.  Рима  не  йшла.  Йшли  пікантні  картинки,  що  викликали  щедре  слиновиділення,  головокружіння  та  підвищений  рівень  цукру  у  сечі.
Поет  вхопив  затертий  томик  Єсєніна  -  інколи  це  допомагало  переключитися.  Однак  нестерпно    солодкі  спогади  уперто  зринали  в  уяві.  Поет  нервував.  Об'єкту  свого  кохання  -  пишній  кралі  -  він  обіцяв  оспівати  у  віках  неземну  вдачу  та  четвертий  розмір  її  божесьтвенного  бюсту.  Поет  кинув  погляд  на  календарик  -  15  вересня,  осінь.
"    Я  дивлюся  цій  осені  в  очі"  -  пробубнів  він,  хоч  в  уяві  його  вібрували  пишні  і  білі  не  зовсім  очі.  Поет  відчинив  кватирку  і  жадібно  хапнув  повітря.
-  Я  дивлюся  цій  осені  в  очі  -  пробурмотів  поет  ще  раз  і  сповз  на  підлогу.
Щоб  не  повертатися  уже  до  геніального  автора,  скажу  лише,  що  розтин  діагностував  інфаркт.  
Будемо  сподіватися  -  що  таки  од  щастя.

А  підхоплена  протягом  фраза  вилетіла  крізь  кватирку  і  пішла  гуляти  світами...

"  Я  дивлюся  цій  осені  в  очі..."  -  бурмотіла  двірничка,  змітаючи  перше  жовтеньке  листячко  та  окурки  коло  зупинки  громадського  транспорту.
Пес-приблуда  у  відповідь  жалібно  підспівав  і  навіщось  куснув  за  штанку  лікаря-окуліста,  який  якраз  застрибував  у  двері  автобуса.

"  Я  дивлюся  цій  осені  в  очі"  -  несподівано  дописав  вищевкушений  лікар  -  окуліст  годиною  пізніше    у  рецепті  на  товстеленні  окуляри    пацієнтці  з  прогресуючими  вадами  зору.

Пацієнтка  не  здивувалася  -  дрібненькі  буквочки  розпливалися.  Зате  здивувалася  працівниця  магазину  "  Оптика".
"  Я  дивлюся  цій  осені  в  очі"  -  пробурмотіла  вона  і  сьорбнула  просто  в  торговому  залі  лікувальної  настоянки  для  покращення  гостроти  зору.  
Зір  загострився  шалено  і  якось  незвично  -    крізь  товщу  вітрини  ясно  проступили  обриси  далеких  синіх  гір  і  курортного  містечка,  де  вузенькою  вуличкою  прогулювалася  пишна  краля  -  під  руку  з  брутальним  молодиком  кавказького  типу.  Це  й  була  муза  підстаркуватого  поета...  Хоча  вона  давно  забула  про  його  існування.
 Та  раптом  млосно  прошепотіла  супутнику  на  вухо  силіконовими  губами  :
-  я  дивлюся  цій  осені  в  очі...
Брутальний  мен  нічого  не  зрозумів.  
Бо  не  розмовляв  українською.
Зате  зрозуміла  чорна  ворона,  що    сиділа  неподалік  на  ялині.

Сьогодні  вранці  ця  ворона  стріла  мене  у  парку  -  по  дорозі  на  роботу.
-  Я  дивлюся  цій  осені  в  очі,  кар!  А  ти?    -  запитала  ворона.
Питання  залишається  відкритим.
Осінь  приходить  до  мене  переважно  вночі,  коли  я  сплю.

І  щоразу  залишає  мені  подарунок  -  нову  сиву  нитку  на  моїй  голові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925183
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2021

Маленька літня історія

Маленька  літня  історія.

Один  із  головних  персонажів  моєї  історії  -  у  любовній  пригоді  їх  зазвичай  двоє  -  був  без  перебільшень  справжнім  красенем!
Яскравий,  помітний!  -  уся  його  персона  свідчила  про  торжество  сил  природи  і  неабияку  жагу  до  життя.
Що  я  можу,  як  свідок  і  безпосередній  учасник  цієї  любовної  драми,  розказати  про  душевні  та  інші  якості  героя?
Літо  лише  набирало  обертів...  Герой  мій  був  юний  і,  гадається  мені,  йому  були  притаманні  усі  риси  цієї    безхмарної  пори  -  відвага,  веселий  норов  і  готовність  до  будь-яких  авантюр.
Додам  лише,  що  звали  його  Генадій.  Для  своїх  -  Гена.

Час  знайомитися  із  головною  героїнею.
Євгенія  -  саме  так  звали  її  -  того  зоряного  літа  ледь  нагадувала  молоде  оленятко  -  тонконога  і  тендітна,  вона  ще  не  усвідомлювала  наскільки  приваблива.
Додам  лише,  що  очі  у  Євгенії  були  кольору  моря,  а  волосся  -  блискучий  шовк  і  льон...

Женя  і  Гена  познайомилися  випадково.  Просто  посеред  міста.  Стояв  безхмарний  літній  день,  вулиці  були  залиті  світлом,  а  Женіні  пальчики  перемазані  морозивом.  Трава  на  клумбах  була  смарагдова,  кульбаби  тягнулися  до  сонця,  теплий  вітер  міських  магістралей  щось  шепотів  про  щастя.  
До  чого  тут  я?

Мені  у  цій  любовній  драмі  дісталася  роль  злого  фатуму,  долі  -  розлучниці.
Підозрюю,  що  Женя  і  Гена  одразу  сподобались  одне  одному.  Втім,  доленосне  рішення  молодої  пари,  а  саме  -  більше  не  розлучатися  ніколи,  озвучила  Євгенія.

-  Мама,  Гена  БУДЕ  ЖИТИ  З  НАМИ!

Голосок  юнки  звучав  твердо  і  переконливо.  Гена  красномовно  дивився  мені  просто  у  очі  і  шурхотів  довгими    вусами.
Моя  красуня  міцно  обіймала  Гену  липкими  пальчиками  лівої  руки  за  стан.  Гена  переконливо  розчепірював  кінцівки.

-  Ні,  доця.  ГЕНА  НЕ  МОЖЕ  ЖИТИ  З  НАМИ.
-  ЧОМУ?!
-  ГЕНА  не  може  жити  з  нами,  тому  що  ГЕНА  -  ЖУК!

Я  не  буду  оповідати  подробиці  фіналу.  Скажу  лише,  що  кількістю  гірких  Женіних  сліз  можна  було  загасити  невеличку  пожежу.
Генин  відчай  був  безмовним.  Він  приречено  тримався  чіпкими  лапками  за  донине  платтячко  і  зрідка  витирав  вологі  очі  кінчиками  вусів.Чи  то  мені  здалося?

Епілог.
Гену  відпустили  у  траву.  Він  зник  у  заростях  -  крізь  ледь  пожмяканий  перламутровий  його  костюмчик  втомлено  билось  розбите  серце.
Більше  ми  ніколи  його  не  бачили.

Минуло  літо.  Євгенії  виповнилось  чотири.  Колесо  часу  крутилось,  як  і  годиться...  Потім  -  п'ять,  шість,  сім,  вісім...
Хтозна  чи  згадує  вона  те  далеке  літо.
А  мені  воно  сниться  іноді  -  темними  осінніми  ночами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2021

*****

Пора  прощання,  світла  Персефоно!
Сивіє  день,  безлюдніють  шляхи,
стихають  звуки,  пристрасті,  птахи.
І  "стерео"  ось-ось  -  безжальним  "моно"...

Сніги,  русява  дівчинко,  сніги  

такі  укриють  світ  -  тугі  і  стерплі!  -
Чи  сон,  чи  смерть?  Не  розгадати  суть  -
бо  вірні  квіти  -  похололі  стебла,
уже  байдужі  до  цілунків  Феба  -
услід  тобі  за  Стіксом  проростуть.

Та  поки  сад  мій  не  вдягнувся  в  сіре,
і  стиглим  виноградом  пахне  вись,
на  згадку  -  найтепліший  падолист...

Пресвітла  діво,  викрадена  мріє...

Я  знов  не  вірю  -  вірю  і  не  вірю!  -
що  стрінемось...  Ще  стрінемось  колись

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2021

*****

Місить  ніч  сумних  думок  місиво  -
літо  луснуло,  мов  кулька  -  ба-бах!
Велетенський  лілипут  -  місяць  
покотився  по  осінніх  дахах...

Зупинився  за  вікном,  голосно
помовчав  мені  у  шпарку  вікна:
брешуть  ЗМІ,  що  вже  прийшла  осінь,
вийди,  сьорбни  і  побачиш  -  весна!


Белькотів  бельканто,  м'яв  щось  у  пазусі
то  Сократа  цитував,  то  Фому...

Ой,  не  варто  було  пити  без  "закусі".
Ой,  не  варто  було  вірить  йому...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2021

Хроніки літа 2021. "Морские дали"

Дуже  короткометражний  фільм  "  Морские  дали"

Вечір  у  курортному  містечку.  Томні  відпочиваючі  різної  степені  просмажки  роблять  вечірній  променад  по  центральній  -  і  єдиній  -  вулиці  містечка,    лускають  сємкі,  сьорбають  каву,  струшують  жовтогарячі  лусочки  варених  кукурудзин  із  масних  губ,  розповсюджуючи  аромат  перегару  і  крему  од  засмаги.  Усе  плавно,  ватно  і  дуже  красіво.

Із  воріт,  що  увінчані  великим  надписом  "  База  отдыха  МОРСКИЕ  ДАЛИ",  вибігає  стурбований  мужичок  в  самих  плавках  і  панамці.
Підіймаючи  хмару  куряви,  на  космічній  швидкості  перебігає  дорогу  до  магазину  "Продукти"

Через  пів-хвилини  картина  повторюється  -  стурбований  мужичок  в  панамці  і  плавках  вибігає  у  зворотному  напрямку.
До  себе  притискає  здоровенну  пляшку  коньяку.

Зникає  у  "Морських  далях".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923969
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2021

Хроніки літа 2021

Хроніки  літа  2021.

-  Не  чіпай!  Це  мої  павуки!  Це  буде  в  мене  павучина  ферма!  І  вони  -  павуки  мої  -  будуть  капець  дорогі!  -  Катька  притискає  до  своїх  величезних  як  на  чотирнадцять  років  грудей  -  третій  розмір  хохо  на  мінуточку)  -  брудну  банку.  В  банці  двоє  щойно  впійманих  і  вже  контужених  восьмилапих.
П'ятеро  хлопчиків  у  захваті  од  такої  геніальної  ідеї!
Вони  заздрісно  заглядають  до  заповітної    банки,  яка  скоро  озолотить  Катьку.  Десь    у  перспективі  -  все  залежить  од  швидкості  розмноження  полонених  -  уже  шурхотять  солодко  стопятсот  пачок  чіпсів  і  ллються  солодкі  ріки  кока-коли.
Павуки  ще  не  в  курсі.  
Катька  горда,  як  павич.
Сонце  шкварить,  море  шумить,  дитячий  оздоровчий  табір  нон-стопом  вібрує  од  музичних  композицій  типу  "стіль  собачки"  :
-  Хочешь,  стану  вот  так?  Хочешь,  сяду  вот  так  вот?  Тра-та-та-та-та-та...  Это  очень  приятно...

Пріятно  то  воно    пріятно  -  аж  до  гикавки  інколи)  -  але  радше  дуже  відповідально  бути  вихователем  у  двадцяти-чотирьох  безбатченків  серед  прекрасного  літа  на  морському  узбережжі.

Я  знаю  кожного  з  цих  дітей,  як  облупленого.  Руслан,  Андріан,  Валєра,  чотири  Максими,  три  Володьки,  Дем'ян,  Назар,  Іван,  Артур,  Катя,  Настя,  Діана,  Петро,  Влад,  Христя,  Андрій,  Михайлик  і  крихітна  Софіко...
І  це  взаємно.
Літо  безмежно  довге.
Море  неймовірно  синє.  Підопічні  мої  переконані,  що  кожен  з  них  -  прекрасно  плаває.  Пірнають  вони,  як  навіжені,  наковтуючись  води,  плямкають  посинілими  губами,  стікають  шмарклями  і  вкриваються  густими  дрижаками  -  море  їм  солодше  кока-коли.  Я  ледь  встигаю  виловлювати  їх  з  теплої  солоної  води,  щоб  спрвадити  вчасно  на  пісок  прогрітись  до  наступного  купання.

Останній  день  літа.
Останнє  купання  в  морі  -  завтра  потяг  до  рідного  притулку.
-  Банда,  на  берег!  Витираємось!  Одягаємось!

На  золотому,  як  тло  антикварних  картин,  піску  самотньо  лежать  чиїсь  шорти  і  босоніжки..
-  Чиї  шорти?!

У  нас  зникла  дитина.
Зникла  просто  на  пляжі.  Серед  білого  дня.  Море  хижо  викочує  на  берег  височенні  хвилі,  готові  ковтнути  необмежену  кількість  неуважних  хлопчиків.

Гарячий  день  раптово  перетворюється  на  найхолодніший  у  житті  здогад.

Три  години  пошуків.  Гучномовець  над  натовпом  відпочивальників:  "  Зник  хлопчик,  маленькі  білі  трусики,  великі  червоні  вуха..."  і  для  псевдо-своїх  співвітчизників  -  любителів  стілю  собачькі:  "Пропал  мальчик..."
Шум  прибою  робить  ноги  ватними,  а  уява  -  безжальна  подруга  -  малює  картинки:  білесеньке  тільце  у  темряві  глибин...  Над  безмовними  дитячими    вустами  -  такими  спраглими  колись  кока-коли  та  над  заплющеними  очима  пропливають  великі  та  маленькі  риби,  кораблі...  А  нагодоване  дитячою  душею  море  шкіриться  і  гойдається,  нашіптуючи  "  Не  знайдете...  Мій...  Мій...  шшшша...  шшшша...  Не  додивилиссссся...  Начувайтесссся...  Мій..."
Цить!
Знайдемо!

Холод  у  плюс  32
Відчай.

-  Девочки,  ведут  мальчика  -  спасатели  нашли,  говорит  -  спрятался,  потом  испугался  и  побежал.  

Такі  знайомі  і  рідні  клаповухі  вуха!

Літо  і  море,  дякую  вам,  що  не  забрали  цього  хлопчика!

Нехай  краще  Катька  колись  потім    візьме  його  "в  долю"  на  своїй  павучиній  фермі)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923961
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2021

Готуй монети

Зрів  полудень.  І  білий  зрів  налив.
Мов  Одіссей,  крізь  літо  липень  плив
із  міст  чумних  до  радісного  дому.
Пускали  з  неба  "зайчиків"  святі.
Бриніли  бабки  -  кулі  золоті.

І  човник  плив.
І  ми  пливли  у  ньому.

І  пробігали  берегом  світи.
Небесний  цИган  м'ячиком  крутив,
де  спека  -  розгодований  мастиф  -
вслухалася  в  жарке  відлуння  грому...
Був  день  прекрасним,  наче  Аполон,
шматочком  сиру  цілив  у  ворон,
Мов  бабуїн,  бубнів  приймач  -  "Come  on!"

І  човник  плив.
І  ми  пливли  у  ньому.

Робили  "селфі"  в  сріблі  вод  мости,
столиці  з  криці,  з  глини  -  "смт"*.
Упевнені,  що  вічно  їм  цвісти,
гойдали  квіти  джмеликів  і  втому.
З  Танатосом  "травив"  байкИ  Амур,
сміявся  Зігмунд,  плакав  Азнавур.
Сади  стояли  в  сукнях  от-кутюр.

А  човник  плив  
І  ми  пливли  у  ньому.

Дзижчав    комарик  кожен:  "Я  -  живий!"
Та  був  човняр  похмурий,  наче  Вій...
Сичав  затято  "mori  -  sic!  -  memento!"
От  дідько  лисий...
-  Всіх  доріг  резон  -  ловити  мить!  Солодку,  наче  сон!

-  Ця  річка  -  Стікс.  Моє  ім'я  -  Харон.
Готуй  монети.


*  смт  (  СиМиТи)  -  селище  міського  типу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2021

Казка про Імператорський Коржик. Трагедія в трьох частинах.

Передмова.    Казочка  написана  за  мотивами  усім  відомої  історії  -  для  виступу  учнів  старшої  школи  в  славнозвісному  НРЦ,  де  я  маю  честь  працювати.  Присвячена  тижню  театру.    Реалізована  не  була  через  абсолютну  непередбачуваність  введення  та  відміни  дистанційного  навчання  внаслідок  розповсюдження  ковіду.
Цінна,  як  пам'ять)  

                                                                   Дія  перша.

На  сцену  виходить  сивобородий  старець  у  невиразному  костюмі.  За  ним  декорації  -  китайська  пагода  -  золотий  палац,  сади  уквітчаних  сакур,  небо  з  декоративними  красивими  хмаринками,  блідий,  майже  прозорий  великий  місяць.  Лунає  китайська    традиційна  музика,  поволі  стихає.  

 СТАРЕЦЬ-МУДРЕЦЬ:

           -  Послухайте,  люди,  прадавню,  як  світ,  небилицю,
               в  ній  мудрість  народна  -  для  розуму  щедра  пожива,
               що  діток  -  навчить,  а  дорослим  -  розвагою  стане,
               як  згинув  хвалько  -  Імператорський  Рисовий  Коржик.

             В  провінції  Чжунь,  край  вікна  золотого  палацу,
             сидить  у  зажурі  китайський  -  ЦЕ  Я!  (голос  із  вікна)  -  імператор...

Старець  непомітно  йде  за  лаштунки.

ІМПЕРАТОР:

             -  Набридли  мені  по-пекінськи  запечена  качка,
                 креветки  у  клярі  та  риба  в  солодкому  тісті!
                 Не  чуєш  невже,  о  Юань,  моя  імператрице,
                 як  серце  благає  нестерпно  про  РИСОВИЙ  КОРЖИК?

Виходить  ІМПЕРАТРИЦЯ  ЮАНЬ:

             -  О  Сину  Небес,  ненаситний  мій  муж-імператор!
                 Вже  сакури  цвіт  облітає  нетанучим  снігом...
                 Допоки  за  ніч  у  саду  розцвітуть  орхідеї,
                 покірна  жона  -  я  спечу  тобі  Рисовий  Коржик!

Починає  готувати  тісто  -  насипати  в  миску  продукти,  примовляючи:

           -  Найкраща  мука  із  добірного  білого  рису...
           -  Краплинка  роси  із  пелюсток  китайських  азалій...
           -  Свіженькі  яєчка  пекінської  ладної  качки...  

   (  Одвертається  од  миски,  дістає  з  кошика  яйця  -  в  цей  момент  з  -  поза  лаштунків  виглядає  ЛИСИЦЯ,  яка  щось  підсипає  у  тісто,  примовляючи,  а  потім  знову  ховається  швиденько).

ЛИСИЦЯ:

         -  І  дурості  дрібку!  Ням-ням,  Імператорський  Коржик!  Хі-хі-хі))

ІМПЕРАТРИЦЯ  нічого  не  помітила,  місить  тісто,  мугикає,  формує  коржик,  засовує  його  у  піч.

 Лунає  традиційна  китайська  музика  -    вибігають  діти  у  яскравих  костюмах  і  китайських  масках,  танцюють.
 
ІМПЕРАТРИЦЯ  дістає  Коржик,  кладе  на  лавицю,  сідає  на  стілець,  витирає  чоло:

             -  Стомилася  дуже...  Піду-но,  мабуть,  відпочину.
 Йде  за  лаштунки.


                                                                     Дія  друга.

Декорації  ті  ж.
На  лавиці  погойдується    Рисовий  Імператорський  Коржик.

ІМПЕРАТОРСЬКИЙ  КОРЖИК:

 -  Вже  сходить  з-за  краю  червоне  і  сяюче  коло...
     Вже  зорі-ліхтарики  срібна  роса  загасила...
     Поглянь  же  на  мене  й  вклонись,  о  палаюче  Сонце!
     І  вроду  мою  хай  побачить  уся  Піднебесна!
     Бо  я  -  це  є  Я:  Імператорський  Рисовий  Коржик!

Починає  співати  на  мотив  пісеньки  Колобка:

 -  Я  біленький  і  пухкенький,
     я,  мов  сонечко,  кругленький,
     не  сидітиму  на  таці
     в  імператорськім  палаці!
     Я  од  батька  втечу!
     І  од  матері  втечу!
     Бо  така  велика  Цаца
     варта  світу  -  не  палацу!

Зістрибує  з  лавиці  і  котиться  по  сцені.

Декорації  змінюються.  Імператорський  Коржик  опиняється  у  лісі.

На  сцені  з’являється  ЗАЄЦЬ.

ЗАЄЦЬ:


-  Од  ТИГРА  всю  ніч  утікав...  Пожую-но  травиці...
   Ковтнув  би  і  брата,  бо  голод  -  то,  звісно,  не  тітка...
   Як  смачно  запахло!  -  аж  вуха  мої  затремтіли!
   О,  з'яво!  О,  щастя!  Невже  Імператорський  Коржик?!!!
   Я  ТЕБЕ  З'ЇМ!!!

ІМПЕРАТОРСЬКИЙ  КОРЖИК:

-  Не  їж  мене,  ЗАЙЦЮ,  себе  ж-бо  позбавиш  намарно
   нагоди  почути  мою  найпрекраснішу  пісню!
   Лише  уяви:  заспіває  для  тебе  у  лісі
 не  Дзідзьо  якийсь  там,  а  сам  ІМПЕРАТОРСЬКИЙ  КОРЖИК!

Починає  співати:

     Я  біленький  і  пухкенький,
     я,  мов  сонечко,  кругленький,
     не  сидітиму  на  таці
     в  імператорськім  палаці!
     Бо  така  велика  Цаца
     варта  світу  -  не  палацу!
     Я  од  батька  утік!
     І  од  матері  втік!
     Та  й  від  тебе  утечу!

Тікає.

 Декорації  ті  ж.  На  сцені  з"являється  ТИГР.

 ТИГР:

-  Всю  ніч  полював  я  на  ЗАЙЦЯ.  Од  люті  німію!
   Утік  Клаповухий...  У  шлунку  виспівує  флейта...
   Та  вловлює  нюх  мій  у  заростях  диких  бамбуку
   п'янкий  аромат...  ІМПЕРАТОРСЬКИЙ  РИСОВИЙ  КОРЖИК!
   Я  ТЕБЕ  З'ЇМ!

 ІМПЕРАТОРСЬКИЙ  РИСОВИЙ  КОРЖИК:

-  О,  ТИГРЕ  величний,  смугастий  мій  названий  брате,
   бо    сила  твоя,  кажуть,  також  із  царського  роду,
   вгамуй  апетит,  налаштуй  свої  китиці-вуха  -
   почуй  мою  пісню,  бо  кращої  в  світі  -  немає!

 Починає  співати:

     Я  біленький  і  пухкенький,
     я,  мов  сонечко,  кругленький,
     не  сидітиму  на  таці
     в  імператорськім  палаці!
     Бо  така  велика  Цаца
     варта  світу  -  не  палацу!
     Я  од  батька  утік!
     І  од  матері  втік!
     Я  од  ЗАЙЦЯ  утік!
     Та  й  від  тебе  утечу!

 Тікає.

 Лунає  тривожна  музика  –  барабани,  спецефекти  (  дим,  гуркіт,  бенгальські  вогні,  блимання  світла  і  т.д)
Виходить  ДРАКОН.  З-за  нього  виглядають  ЗАЄЦЬ  та  ТИГР.

 ДРАКОН:

-О,  хто  посмів  будити  Дзяо-Луна  –
               Найзлішого  дракона  в  Піднебесній?!!
               Чому  прийшли  просити  допомоги
               І  лютий  ТИГР,  і  ЗАЄЦЬ  травоїдний?!!
               Сюди  котись,  шматок  пухкого  тіста!
               Я  З»ЇМ  ТЕБЕ,  СУХАРИКУ  ПИХАТИЙ!

ІМПЕРАТОРСЬКИЙ  КОРЖИК:

             -Долинь,  моя  пісне,  до  білих  снігів  Джомолунгми,
               Вернися  відлунням  й  торкнися  душі  Цзяо-Луна!
               Хай  істину  духи  прадавні  ДРАКОНУ  відкриють:
               Єдина  правдива  краса  –  ІМПЕРАТОРСЬКИЙ  КОРЖИК!
               Без  нього  цей  світ  –  як  весна  без  магнолій  і  сакур!
               Без  рота  –  язик,  і  без  мозку  -  великий  Конфуцій!

Починає  співати:

     Я  біленький  і  пухкенький,
     я,  мов  сонечко,  кругленький,
     не  сидітиму  на  таці
     в  імператорськім  палаці!
     Бо  така  велика  Цаца
     варта  світу  -  не  палацу!
     Я  од  батька  утік!
     І  од  матері  втік!
     Я  од  ЗАЙЦЯ  утік!
     Я  од  ТИГРА  утік!
     Та  й  від  тебе  утечу!

 Пісня  переростає  у  танок  –  танцюють  всі:  ДРАКОН,  ТИГР,  ЗАЄЦЬ,  КОРЖИК,  гримить  грім,  лунає  музика,  до  танцю  приєднують  попередні  танцівники-діти  в  масках  та  костюмах.  Поступово  один  за  одним  усі  зникають  за  лаштунками.  ІМПЕРАТОРСЬКИЙ  КОРЖИК  залишається  один.


                                                                                         Дія  третя.

 Декорації  ті  ж.
 У  тиші  лунає  тихий,  дуже  м’який  і  жіночний  голос  –  на  сцену  виходить  ЛИСИЦЯ.

ЛИСИЦЯ:

           -Які  неймовірно  тонкі  і  чаруючі  звуки…
             Солодкої  муки  такої  я  досі  не  знала…
             Тремчу,  мов  листочок  пожовклий  осіннього  саду!
             Невже  це  кохання  нарешті  постукало  в  двері?
             О,  КОРЖИКУ  ЛЮБИЙ,  ти  –  серця  мого  імператор!
             Співай,  не  спиняйся!  Хай  сакури  квітнуть  довкола!
             Лиш  прошу  смиренно:  щоб  краще  цю  пісню  почути  –
             Зроби  мені  честь  –  застрибни  на  закоханий  носик!

ІМПЕРАТОРСЬКИЙ  КОРЖИК  самозакохано  дістає  з  кишені  люстерко,  дивиться  на  своє  відображення,  а  тоді  заскакує  на  ніс  до  Лисиці  і  починає  співати:

     Я  біленький  і  пухкенький,
     я,  мов  сонечко,  кругленький,
     не  сидітиму  на  таці
     в  імператорськім  палаці!
     Бо  така  велика  Цаца
     варта  світу  -  не  палацу!
     Я  од  батька  утік!
     І  од  матері  втік!
     Я  од  ЗАЙЦЯ  утік!
     Я  од  ТИГРА  утік!
     Од  ДРАКОНА  утік!
     Та  й  …

 ЛИСИЦЯ  ковтає  КОРЖИК.
 Чується  хрумкання,  плямкання  і  причмокування.

 На  сцену  виходить  Старець.

СТАРЕЦЬ:

 -Ось  так  і  замовк  назавжди  Імператорський  Коржик,
   Лиш  казочка  ця  всім  уважним  спішить  нагадати:
   Без  розуму  врода    -  порожня  солодка  скоринка…
   Без  мудрості  пиха  –  дірявий  місточок  до  щастя…
   На  дурника-коржика  завжди  знайдеться  –  лисиця!
 
   Хто  лестощі  любить  –  той  довго  пісень  не  співає.


 Завіса.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2021

Миопия

Полусонное  солнце  над  крышей
наблюдало  трагический  "сюр"  :
Брёл  по  тучам,  спускаясь  всё  ниже
близорукий  печальный  Амур...
 
Застывал  на  балконах,  карнизах,
виновато  нащупывал  твердь...
Он  спросонья  -  помилуйте!  -  линзы
Позабыл  на  работу  надеть...
 
Ну  и  толку,  что  стрелы  умелы-
Тетиву  хоть  на  луке  порви!  -
коль  у  снайпера  сбиты  прицелы...
 
Ах,  напрасно  бухгалтер  Гаврилин
смотрит  сон  о  завмаге  Марии...
У  Амура,  пардон,  -  миопия...
 
Здесь  опять  не  случится  любви.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904781
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2021

Читав по губах

Як  накотиться,  батечку,  темрява  звідусіль  -
де  штормила  вода,  осідає  поволі  сіль
і  пливуть  гостропері  спогади,  як  тарані...

І  одна  підпливає  так  близько,  
булькоче  мені  -  Ходім,  
там  тебе  зачекалися  батько  й  новенький  дім
в  потойбічнім  Ніде  -  десь  у  Ирії,  чи  в    Нірвані.

А  наступна  рибина  сріблястим  хвостом  майне  -  
Батько-бог-мій  трима  на  руках  золоту  мене  -
У  прадавньому  літі,  яке  вже  сто  літ  -  неправда.
Там  вібрують  акорди,  у  бубни  бубнять  дощі,
-  Чуєш,  батечку?  Чуєш?Послухай,  як  все  звучить!

Та  в  його  слуховім  апараті  сюрчить  цикада...

Він  її  вимикає,  той  пристрій  -  суцільний  жах!
І  відтОді  читає  кАзане  по  губах.

Я  кажу  йому  "  Сон"  ,  а  він  розуміє    -  "слон",
Я  кажу  "Добрий  день"  ,  а  він  зрозумів  -  "  мігрень",
Я  старанно  вуста  складаю,  кажу  "  Пора",
Він  підморгує  весело  "  горбик  оцей  -  гора?"

Я  кажу  "  В  мене  потяг  в  майбутнє  о  восьмій    двадцять"
Він  усе  зрозумів,  просто  дуже  не  хоче  прощатися...


Він  чита  по  губах  моїх  "  Більше  не  поверну!",  і  пірнає  -  як  кожен  спогад  -  на  глибину.
Тільки  тепла  долоня  долоню  мою  стискає.

..............................................

-  Здрастуй,  батьку.  Прости.  Повернулась.  В  чолі  по  руків'я  -  ніж.
-  Тобі  треба  рости.  Я  напік  із  надій  млинців,  поки  теплі  -  їж.


І  ти  знаєш,  мій  батечку,  темрява  відступає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020

Забери

Гафійці  вісім.  Гафійка  -  "даун"
й  новенька  зіронька  інтернату.
Весною  в  парку  убили  маму.
Тому  Гафійка  чекає  тата.

Він  дуже  близько,  хоч  так  далеко.
Він  не  залишить  малу  комашку.
Він  купить  доці  смачні  цукерки,
а  не  собі  запітнілу  пляшку...

І  сни  Гафійчині  білі-білі,
Там  теплі  води,  солодкі  цьоми.
Там  Бог  -  чи  тато?  -  в  чаднім  похміллі
рахує  градуси  й  хромосоми.
Будує  зайчик  -  живіт  із  вати  -
кривенькі  храми,  крихкі  колони...

Гафійка    дзвонить  з  під-ковдри  татові
по  іграшковому  телефону.

Слова  -  калічки  -  малі  мурашки
китайський  пластик,  і  вогник  блима.
Забрали  Кольку,  Володьку,  Сашку...
-  Тат,  забери  мене...  Забери  ме...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2020

Не-осіннє)

Такі  хмільні  співали  солов'ї,
божевоЛІли  кетяги  бузкові,
як  він  торкався  до  руки  її
і  -  наче  вперше  -  бачив  очі,  брови

сором'язливий  щічок  оксамит,
солодкий  вигин  шиї...  І  натомість
усе,  що  міг,  бубнявив  білий  світ  -
"пливли"  IQ,  кордони  і  свідомість.

-  Кохаєш?  -  Так  ніхто  ще  не  кохав!  -
вуста  зливались  солодко  і  гірко...

Так  пан  Амур  вмільйонне  планував
вкрутить  новий  шуруп  в  свіженьку  дірку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2020

Вже

Вже  серпень  загубив  свого  серпа.
Вже  блазні  одягли  печальні  лики.
За  вічним  літом,  мов  за  чоловіком,
сумують  діви  невесняних  літ...
У  чашках  -  чай.
В  опочивальнях  -  лід.
В  очах  -  уже  осінні  сердолики.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2020

Що

...А  що  запам"ятається  із  літа,
яке  так  схоже  на  "останні  дні"?

1.  В  ефірах  -  блазень.  Совість  -  на  війні.
2.  Птахи  й  "швидких"  сирени  -  голосні.
3.  Зростають  рівень  цукру,  ціни,  діти.
4.  Любов  покійна  плаче  уві  сні.  
5.  Слимак  жере  картоплю.  Квітнуть  квіти.

6.  Харон  цитує  вголос  Геракліта
і  ніжно  посміхається  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2020

сплять

Зелено,  зоряно,  росяно,  зелено-зелено...
Літечку  ліжечко  в  теплій  траві  постелене.

Вечір  траву  колисає  і  "гулі-гУляє"  -
баба  ж  Зима  за  горою  гримить  каструлями.

Хлопчику  зляканий,  сон  вже  тріпоче  гривою...
Втішся  -  стоять  вартові:  будяки  з  кропивою.

Хай  там  Зимище  лютує,  не  слухай,  Літечку  -
прийду  у  поле,  люлятиму  кожну  квіточку.

Бабкою  злою  вербовані  лізуть  кузьки...  Дзуськи!
Бо  на  шнурочку  зі  мною  бульдог  французький.

Знайде  в  траві  тебе,  вуркне  "Боятись  досить"  і...

Сплять  мої  Літо,  трава  і  собачий  носик)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2020

Крихітка

...другий  рік,  здається,  валяється  текстичок  у  щоденнику  -  надто  слабенький.  Хай  валяється  тут.  


Крихітка

Поважна,  мов  цариця,
у  місті  Хоботон
живе  собі  Слониця
вагою  -  вісім  тон.

З  сиропом  карамельним
смакує  огірки...
І  краном  будівельним
працює  залюбки.

Летять  листи  з  Парижу:
-  Як  справи,  mon  ami?
(...бо  Ейфелева  Вежа
то  подруга  її  )

Як  на  дорозі  -  "корок"
й  дарма  куплять  квиток,
Одразу  діток  сорок
везе  у  дитсадок.

Коли  ж  вві  сні  Слониця
зіnхає  -  знаю  я:
Їй  Хтось  шепоче  (сниться):
"  О  КРИХІТКО  МОЯ..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020

до сих пор

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846259

-  Так  поведай  мне  сказку  о  вечном  безоблачном  лете...
-  Все  кончаются  сказки,  мой  Свет...  А  особенно  -  эти.

-  Ну  и  пусть  это  будет  обман.  Безупречный,  как  сон.
-  Что  ж,  изволь:  я  в  тебя  до  сих  пор  безнадёжно  влюблён...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847752
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.09.2019

досі

-  Розкажи  мені  казку  про  літо,  яке  -  без  кінця.
-  Всі  казки,  моя  дивна,  минають.
А  надто  -  оця...

-  Щож...  Нехай  небилиця  -  вітрила  цьомУ  
кораблю.
-  Тоді  слухай  уважно:  я  досі  тебе  ще  
люблю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.08.2019

Недомальований етюд у жовто-сірих тонах.

 Маргарита  обережно  причинила  давно  не  фарбовані  деревяні  двері  кімнатки,  яка  віднині  мала  слугувати  їй  –  молодій  художниці  –  майстернею.  Сказати,  що  кімнатка  була  пристосована  для  таких  справ  було  непросто  -  темна,  сіра,  тісна  і  непривітна…  Перевага  у  кімнатки  перед  великими  і  світлими  майстернями  Пікассо,  або,скажімо,  Модільяні  була  лише  одна  –  оренда  саме  цієї  кімнати  була  чи  не  єдиною  серед  пропозицій  по  кишені  студентці  художнього  вузу  Маргариті.

«  А  що  розташована  на  самій  околиці  велетенського  чужинського  міста,  і  дім  виглядає  порожнім  і  покинутим  -  так  це  ж  чудово!»  -  вмовляла  сама  себе  Маргарита  -  «  Ніхто  не  заважатиме…»

Хрусткий  зелений  папірець  перекочував  до  кишені  похмурого  власника  багатоквартирного  будинку

-  Ви  ж  не  проти,  якщо  я  вмикатиму  музику  іноді?  –  поцікавилася  Маргарита,  -  сусіди  тут  є?

Кремезний  домовласник  невиразно  кахикнув  і  пробурмотів:

-  Та  є  кілька...  –  і  повів  дівчину  темними  сходами  кудись  вниз  –  коридором  у  темний  напівпідвал,  де  й  розташувався  потенційний  приватний  храм  мистецтва  і  натхнення…

Вікно  у  кімнатці  було  несподівано  велике  і  виходило  просто  у  внутрішній  двір  –  «колодязь».  Маргарита  відчинила  вікно.  Темні  і  тихі  вікна  верхніх  поверхів  справляли  моторошне  враження  Дворик  був  вимощений  каменями,  вкритими  мохом  і  цвіллю  -  чи  од  вологи,  чи  од  старості.  У  щілинах  між  плитами  де-не-де  стирчала  якась  приречена  трава,  з  крихітних  підвальних  отворів  пахло  потойбіччям  та  іржавими  трубами.  Там  тривало  якесь  потаємне  життя,  бо  вряди  –годи  звідтіля  долітали  незрозумілі  звуки  і  бічним  зором  художниця  помітила  –  чи  їй  здалось?  -  як  у  одному  з  підвальних  віконець  промайнули  кілька  довгих,  голих  і  огидних  хвостів.

Маргарита  вставила  у  вуха  навушники.  Радіоновини  дрібним  роєм  мух  проникали  у  вуха:  війна  на  сусідньому  континенті…  Кандидат  у  депутати  пропонує…  кліматичні  зміни…  У  столиці  зафіксовано  кілька  випадків  невідомої  хвороби,  що  призводить  людину  до  стану,  схожого  на  анабіоз…  Аномальна  поведінка  щурів…  Щорічний  осінній  фестиваль…  Температура  у  листопаді...Маячня  як  завжди.

Маргарита  розмістила  коло  вікна  свого  новенького  мольберта  і  з  насолодою  почала  витискати  жовту  фарбу  на  білосніжне  полотно.  Дуже  хотілося  сонця.  Маргарита  поринула  у  мрії  про  сотні  прекрасних  сонячних  картин,  які  вона  намалює  неодмінно  –  тут  чи  деінде.  Тюбик  жовтої  фарби  тішив  око  і,  здається,  був  єдиним,  хто  оголошував  війну  всесвітній  сірості.

Дивний  звук  примусив  відволіктись  іодірвати  очі  від  сплетіння  жовтого  мережива  потьоків  фарби  на  полотні.  Маргарита  побачила  чудернацьку  картину  –  за  вікном  по  периметру  внутрішнього  дворика  дибала  благенька  бабуся  у  домашніх  капцях…  «Сусідка  мабуть?»  -  подумала  Маргарита.

А  тоді  придивилася…  Бабуся,  як  бабуся  –  все  б  нічого  –  якби  не  дивний  колір  її  шкіри,  вкритої  синюватими  плямами,  вишкір  сірих  та  дрібних  зубів  та  вирячені  ,  наче  застиглі  непорушно,  очі.

Бабуся  дибала  повільно,  розгойдуючись,  завмираючи,  іноді  неприродно  змахувала  руками.  Те,  що  відбулося  наступної  миті,  примусило  Маргариту  впустити  пензля  і  зробити  крок  назад:  стара  блискавично  стрибнула,  карколомно  запхала  стару  сухорляву  руку  у  темряву  підвального  віконечка  і  витягнула  звідтіля  щура.  Тоді  жадібно  відкусила  йому  голову  і  почала  жувати.

Мольберт  упав  на  підлогу.  Звук  ,  який  супроводжував  його  падіння,  видався  громом  у  мільйон  дицебел  і…  Стара,  тримаючи  у  долоні  закривавленого  щура,  повернула  голову  і  зустрілася  поглядом  з  Маргаритою…  Потім  почала  повільно  рухатися  до  відчиненого  вікна.

-  Чортівня!  –  крикнула  Маргарита,  послизнулася  на  тюбику  жовтої  фарби  і  впала  на  підлогу.  Тюбик  валявся  зовсім  поруч  і  погляд  зафіксував  надпис  на  ньому  «  Кадмій.  made  in  …»

У  вікно  застрибнув  щур  іостаннє,  що  зафіксувала  Маргарита  -  гострі  щурячі  зуби  у  своїй  литці.

Коли  минула  зима  і  нарешті  сніг  почав  поволі  танути,  Маргарита  відчула  нестерпний  голод.

Мертве  тіло  її  ,  що  пролежало  багато  крижаних  днів  нерухомо,  було  трохи  неслухняним.  Втім,  першого  щура  вона  впіймала  досить  швидко  і  смачно  пообідала  ним…  Під  синьо-чорними  нігтями  її  досі  була  жовта  фарба.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2019

спам

Сонце  моє,  на  містечко  лягає  тінь  -
ночі  літак  вибігає  на  смугу  злітну.

Місце  призначення:  сон  і  далеке  літо...
Світла  Вона,яку  так  обіймає  -  Він
доки  в  садах  достигають  рясні  плоди,
падають  з  неба  зірки,  пелюстки  і  сливи,
бігають  срібні  лошата  -  серпневі  зливи...
і  наливається  соком  її  "  не  йди..."

Чортик  гойдає  фіранку.  Нікого.  Спам.
Темрява.  Тиша.  Надія.  Гідазепам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2019

винна

Щож,  живи  -  тримайся  за  слова,
що  тепер  обвуглені  і  круглі:
як  будинок  твій  згорить  на  вУглі,
вийде  з  диму  правда  -  ледь  жива.

Засміється  -  страшно,  як  упир,
білозубо,  хижо,  безупинно:
-ВІР  мені!  (...  не  вір,  не  вір,  не  вір)
-  Ненароком...  (  ...винна,  винна,  винна!)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2019

Невдалий день.

                                                                                 
День  почався  невдало.  Геть  невдало...  Купідон  Митрофан  забув  одягнути  лінзи.  У  такий  день!  Про  фірмовий  подвійний  постріл  -  дві  стріли  одночасно  у  два  серця  -  можна  було  забути.  Або  сподіватися  лише  на  диво.  А  працювати  треба  -  як  не  крути!  Повертатися  по  лінзи  не  випадало  -  краєчок  ранкового,  допитливого  як  мале  дитя,  весняного  сонця  уже  виповзав  поволеньки  з-за  горизонту.  Купідон  Митрофан  вкинув  до  рота  подушечку  полуничної  жуйки.  Обережно  намацав  босою  ногою  виступ  найближчого  карнизу  і  зійшов  з  хмарини.  Неквапом  перемістився  на  дах,  вигнав  двох  обурених  голубів  і  втупився  у  бланк  замовлення  на  пласкому  екрані,    що  був  вмонтований  просто  у  долоню...  Екран  мерехтів  іменами  і  зображннями.  Десь  внизу  прогуркотів  перший  трамвай.  Місто  прокидалося  і  безліч  звуків  сповнювали  його.  Але  без  лінз  годі  розгледіти  щось,  а  надто    крихітні    пульсуючі  точки  -  серця-мішені.  Майже  безнадійна  справа...  Купідон  Митрофан  дістав  арбалет,  вийняв  дві  тонесенькі  золочені  стіли  із  шкіряного  сагайдака  з  надписом  "  Кохання  з  першого  погляду"    і  вистрілив  навмання.    А  потім  ще  раз.  І  ще  раз.  Кудись  туди  -  у  метушливий  мурашник...  

Семен  Миколайович  мріяв  стати  далекобійником.  Ота  мандрівна  романтика  прокинулась  у  ньому  відколи  він  уперше  побачив  гігантську  вантажівку  -  потужного  велетня,  під  колесами  якого  вібрували  спини  найширших  доріг  всенького  світу...  Втім,  став  Семен  Миколайович  водієм  трамвая.  Трамвай  йому  дістався  передпенсійного  віку  -  маразматичний,  облуплений,  металевий  старичок  з  явними  ознаками  трамвайного  Альцгеймера,  бо  частенько  глохнув  і  ламався,  забуваючи  як  то  воно  -  їхати  рейками.  Кабінка  водія  була  крихітна,  пахла  машинним  мастилом  та  старечою  безпорадністю.    Маршрут  був  нехитрим:  догори  від  кінцевої,  через  міст,  потім  двадцять  чотири  зупинки,  кружляючи  вулицями  і  знову  -  кінцева.  Однаковісінькі  дні.  Ось  і  цей  ранок  почався  як  завжди.  На  кінцевій  зупинці  Семен  Миколайович  в  стомільйонний  раз  спостерігав,  як  заходять  пасажири.  Роздратовано  прислухався  до  клацання  шаблезубих  дореволюційних  компостерів  і  зловтішно  благав  появи  контролера  на  свіженькі  голови  перших  пасажирів.    Врешті  трамвай  чхнув,  кахикнув,  затремтів,  закрив  дверцята  і  рушив.  Трамвайна  колія  весело  виблискувала  під  сонячними  променями,  але  куди  їй  було  до  омріяних  далеких,  широких  непізнаних  світових  магістралей!    На  вулиці  Св.  Матфея  сонце  раптом  сліпучо  вдарило  прямісінько  у  лобове  скло.  Семен  Миколайович  рвучко  натиснув  на  гальма,  бо  одне  сонячне  променятко    прокралося  просто  до  серця  і  вкололо  -  гостро  і  солодко.  Запах  мастила  перетворився  на  аромат  полуниць...    Семен  Миколайович  на  мить  заплющив  очі.  А  коли  розплющив  -  просто  онімів  від  краси...  Яка  витонченість  ліній!  Яка  вишукана  форма  кожного  виступу  і  кожного  важеля...  Яка  потужність  і  покірність  водночас!  
Це  був  найкращий  трамвай  на  світі!    Його  трамвай!  Найкрасивіший!  Найрідніший!  Серце  Семена  Миколайовича  тьохкало  несамовито  й  він  зовсім  не  зважав  на  гвалт  і  крики  обурених  переляканих  пасажирів  десь  там,  за  дверцятами  найзручнішої  у  світі  кабінки,  просякнутої  ароматом  полуниць.    Якби  Семен  Миколайович  володів  здатністю  бачити  сьомий  вимір,  то  запримітив  би  ще  одну  дивну  річ:    у  металевому  двигуні    -  серці  трамвая  -  стирчала  тонесенька,  як  нитка,    золотава  стріла,  а  з  кожної  іржавої  щілинки  корпусу  намагалися  прорости  підсніжники.

Трамвай  був  переповнений.  Авжеж.  Година  пік.  Владислава  стиснули  з  усіх  боків.  Праворуч  вовтузилась  невеличка  білява  пенсіонерка,  ліворуч  -  огрядна  пані  у  хутряній  шапці.  Знизу  хтось  уперто  проштовхував  поміж  людськими  ногами  якусь  монолітну  і  монументальну  торбу.  Зверху  у  полі  зору  Владислава  стирчала  борідка  юного  баскетболіста.  Коло  дверей  у  самому  кутку  примостилася  незграбна  дівчина  у  сірому  пальтечку.  Поряд  на  руках  у  молодої  жіночки  товкся  малюк    і  намагався  лизнути  шибу  вікна,  пхенькаючи.  Дотягнутися  до  шиби  було  непросто,  тому  дитя  присмокталося  до  жовтої  труби-поруччя.  Усе  було  звично.  Майже  усі  обличчя  були  знайомі,  бо  їздили  цим  трамваєм  і  о  цій  годині  щодня.  Трамвай  котився  по  рейках,  мов  Ноїв  ковчег,  де  усякої  тварі  напакувалося  по  зав'язку.  На  одному  з  поворотів  старенький  трамвай  жалібно  кувікнув,  смикнувся  і  зупинився.  Всередині  зчинився  переворот  і  революція.  Лікоть  жвавої  пенсіонерки  безжально  нокаутував  Владислава  -  студента  третього  курсу  художньої  академії.
Одночасно  щось  тоненько  і  гостро  проштрикнуло  його  грудну  клітку.  До  аромату  сирокопченої  ковбси  з  монументальної  торби  під  ногами  домішався  аромат  полуниць...  
   Коли  Владислав  розплющив  очі,  то  зрозумів,  що  закони  земного  тяжіння,  помножені  на  інерцію,  суттєво  перемістили  його  тіло.  Перше,  що  він  побачив,  було  обличчя  некрасивої  дівчини  у  сірому  пальтечку.  Некрасивої?  
Владиславове  серце  шалено  гупало.  На  дні  очей  незнайомки,  яка  ще  вмить  тому  здавалася  сірою  тінню,  вибухнуло  дві  наднові  зірки.  Це  видовище  було  настільки  захоплюючим,  що  Владові  перехопило  подих.  За  одну  мить  він  побачив  безліч  речей:  пенсіонерка  тримала  за  руку  слизького  типка,  що,  вочевидь,  намагався  поцупити  її  гаманця.  Баскетболіст  ворушив  губами,  підспівуючи  гурту  в  навушниках.  Малюк  нарешті  дотягнувся  до  шиби  і  з  насолодою  лизнув  її.  Огрядна  жіночка  у  хутряній  шапці  намагалася  проштовхнути  монументальну  сумку  під  ногами  кудись  туди,  подалі,  вперед...  Світ  був  нереально  прекрасний!  А  найкрасивішою  була  некрасива  дівчина.  Зі  спини  у  Влада  стирчала  тонесенька  стріла.  А  губи  незнайомки  пахли  полуницями.  

Алісу  дратувало  її  пальто.  Пальто  було  сіре,  як  асфальт,  але  справа  була  не  у  кольорі.  Та  й  не  у  пальті.  Справа  була  в  самій  Алісі.    У  її  сіро-брунатній  душі,  схожій  на  зачинену  кімнату.  Пів-року  тому  на  одному  з  тренувань  Аліса  пошкодила  ногу.  І  так  невдало,  що  залізобетонний  вердикт  лікарів  не  залишив  жодної  щілинки  для  надії.  
Про  тренування,  які  досі  були  найбільшим  сенсом,  можна  було  забути.  Аліса  намагалася  розпочати  нове  життя:  купила  щура,  вчилася  вишивати  і  влаштувалася  працювати  охоронцем  в  одному  з  найбільших  супермаркетів  міста.  Однак  зачинені  двері  залишались  зачиненими.  Нитки  для  вишивання  рвалися.  Щур  дер  підстелену  газету,  ворушив  вусами,  а  коли  Аліса  випускала  його  з  клітки,  біг  у  найтемніший  куток  кімнати,  залишаючи  кавальці  і  рожеве  мерехтіння  смішних  щурячих  п'яток.  Ось  так  вчора  накивав  п'ятками  і  дрібний  злодюжка,  якого  Аліса-охоронець  запримітила  у  супермаркеті.  Як  йому  вдалося  вислизнути?    Рвучко  перестрибнув  металеву  огорожку  коло  каси,  штовхнув  Алісу  плечем,  вхопив  візка  на  колесиках  і  жбурнув  його  просто  Алісі  під  ноги...  Бігати  Алісі  було  важко.  Давалася  взнаки  доленосна  травма...  Прозорі  двері  автоматично  відчинилися  і  випустили  молодика  на  волю.    Тільки  на  підлозі  залишилася  валятися  згублена  цукерка.  На  обгортці  було  намальоване  сердечко.  Коли  директор  супермаркету  вчергове  запросив    усіх  охоронців  переглянути  ще  раз  зйомку  камер  відеоспостереження,  Аліса  довго  реготала,  пригадавши  раптом  оте  дурнувате  сердечко  на  обгортці…  Аж  колеги-охоронці  боязко  переглянулися  між  собою.  Життя  не  обіцяло  нічого  хорошого.  Сьогодні  знову  буде  невдалий  сірий  день.  Тим  паче,  що  вчорашній  злодюжка  -  невже  він?!  -  щойно  зайшов  у  трамвай.  Двері  зачинилися.    Рушили...  Аж  раптом  гальма  заверещали  гидко  і  уїдливо,  сонячний  зайчик  стрибнув  салоном,  серце  тьохнуло  мов  опівнічний  соловей  і....  Вагон  різко  зупинився.  На  Алісу  впав  юнак  з  довгим  волоссям  і  етюдником  на  довгому  шкіряному  паскові.  Дівчина  не  чула  крику  і  гвалту.  В  зачиненій  кімнаті  її  душі  раптом  рипнули  двері...  На  вустах  був  смак  полуниць.  Юнакове  серце  калатало  зовсім  близько.  

 Юрчик  був  вихованцем  інтернату.  Щоправда,  Юрчиком  він  називав  себе  по  інерції.  В  паспорті  було  чітко  зафіксовано  -  Юрій  Петрович  Безхатько.  Прізвище  було  влучним  як  для  круглого  сироти.    Відколи  Юрчик  залишив  інтернат,  минуло  два  місяці.  Юрчик  жив  на  горищі  аварійного  покинутого  будинку.  Чесно  кажучи,  читати  і  писати  він  умів  поганенько.  Влаштуватися  на  роботу  не  вдавалося.  А  от  пальці  мав  довгі  і  гнучкі.    Тому  витягти  гаманець  чи  поцупити  шмат  ковбаси  для  нього  було  милим  ділом.  Бо  їсти  хотілось  щодня.  А  бігати  доводилось  швидко.  Ось  і  сьогодні  у  трамваї  Юрчик  їхав  "зайцем".  Уважно  спостерігав.  Ось  симпатична  пенсіонерка  неуважно  запхала  гаманця  до  кишені  куртки...  Хто  ж  так  робить,  жіночко?  Ось  якась  величезна  торба  під  ногами.  Аромат  ковбаси.  Нестерпно  хочеться  їсти.  Юрчикові  пальці  мимоволі  просковзнули  до  кишені  неуважної  мадам.  В  ту  мить  трамвай  різко  загальмував.  Аж  з-під  коліс  хлюпнули  сяючі  іскри!  Аж  одна  залетіла  під  благеньку  куртку  і  ,здається,  пропалила  дірку...
Пенсіонерка  Катя  міцно  вхопила  злодія  за  руку.  "Злодій!"  -  уже  відкрила  вона  рот,  щоб  закричати.  Але  кричати  почали  всі,  бо  трамвай  на  повній  швидкості  раптом  різко  загальмував.  У  колотнечі  пенсіонерка  Катя  втім  не  випустила  руки  молодика.  А  коли  все  за  кілька  митей  втхомирилося,  раптом  зрозуміла,  що  посміхається.  Впійманий  на  гарячому  юнак  був  як  дві  краплі  води  схожий  на  далеке-далеке  перше  кохання  тоді  ще  красуні  Каті...  Повоєнні  часи  приморського  містечка  війнули  раптом  їз  пам'яті  спогадом  про  такий  же  сонячний  весняний  день...  Вона  вперше  йде  на  побачення.  ЇЇ  обранець  -  моряк...  Набережна.  Порт.  Гостро  і  солоно  пахне  морем.  І  чомусь  -  полуницями...

День  добігав  кінця.  Купідон  Митрофан  підраховував  вдалі  постріли...  Щож.  Не  все  так  кепсько:
1.  Владислав+Аліса  =?
Владислав  натхненно  малює  у  кімнаті  гуртожитку  якусь  плутанину  товстих  і  тонких  ліній.  Щоправда,  в  їхньому  сплетінні  все  чіткіше  проступають  Алісині  риси  обличчя.Десь  у  своєму  орендованому  помешканні    Аліса  вперше  за  довгий  час  посміхається,  вибирає  ім'я  щуру  і  шукає  орнамент.  Нехай  це  будуть  квіти,  якими  вишиє    сіре  пальто.  Завтра  у    молодих  людей  побачення.

2.  Юрчик  +  панна  Катя  =?
Пані  Катя  вгощає  Юрчика  пиріжками  і  наливає  йому  четверту  чашку  чаю...  У  молодість  не  повернутися,  але  чому  не  допомогти  цьому  юнаку,  який  в  силу  обставин  ледь  балансує  над  прірвою?

3.  Семен  Миколайович...  Ой!
 З  водієм  трамвая  купідонові    стріли  зіграли  злий  жарт.  Поліція  даремно  намагається  зупинити  божевільного  вагоновода,  який  замість  повернутися  в  депо,  весело  ганяє    порожнім  трамваєм  по  вечірнім  освітленим  вулицям,  лякаючи  перехожих  та  котів.  

А  ще  у    найближчому  сквері  чорна  товста  ворона  вчить  молоденького  голуба  вити  гніздо.
Мабуть,  також  не  зовсім  комільфо?

Купідон  Митрофан  одягнув  лінзи  звечора.  На  всякий  випадок.  І  нарешті  задрімав

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831266
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.04.2019

@

...а  тиша  не  заколише.
Не  стане  солодким  сон.
Тумани  пряде  колишнє:
гіркі  почорнілі  вишні
в  дзьобах  у  нічних  ворон,
кружляти  яким,  кружляти...
Сміятися  з  висоти
над  ніжністю  розіп'ятою,
де  шлях,  мов  дорога  страти,
бо  ним  не  до  тебе  йти...

А  ти...

Мій  сонячний,  світлий,  ясний,
прости
Не  зникай
Світи

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2018

ніч-невірш

...місяць  висне  на  гілці  кружальцем  заморського  сиру
Розкришилося  серце  отруйним  шматочком  халви...
Всеньке  літо  із  долею  грала  у  "вірю-не  вірю"  ...
Відпусти  мене,  доле,  на  дикі  чудні  острови.

Відпусти  мене,  світе!..  яка  тобі  з  мене  пожива?
Намистини  і  букви,  що  впали  в  чужі  спориші?..))
Там,  на  тих  островах,  і  у  риб  є
метеликів  крила...
Там  солоні  вітри  і  щасливі  найменші  вітрила...

там  є  ми  -  ти  і  я  -  не  чужі...  не  чужі...  не  чужі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2018

безсонне

Овець  рахую  чемно:  раз,  два,  три...
Приходить  Іздрик.  Мовить  "говори!"

Вже  темна  ніч  рушає  за  межу.
А  я  тобі  про  літо  розкажу.

Тож  літо  -  це,  мій  друже,  повний  дзбан
дзвінких  птахів  і  кісточок  вишневих,
у  цвіркунів  -  заручин  чебрецевих,
де  курить  люльку  посивілий  Пан.
Це  тьма  озер,  помножена  на  грім,
на  соло  жаб  і  міста  перестуки,
на  божевільні  ріки,  рими,  руки...

На  тишу  телефонної  розлуки,
що  називаєш  іменем  моїм.

Вівця  сто  восьма  раптом  каже  "  Няв!
Воно  минуще  -  літо...  Не  прогав!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2018

втікай

-  Зайчику,  хлопчику,  промене  сонячний,
смутку  моГО  -  не  руш!

-  Буду  тобі  -  і  в  біді,  і  в  помочі  -  
хочеш-не-хочеш!  -  муж!
Грати  весіллю  на  нашій  вулиці  -
вийду  з  будь-ким  на  герць!  

-  Глянь-но:  на  палях  вже  вік  вовтузяться
зранених  сто  сердець.
Серце  ж  моє  -  то  чортяка  воскова,
і  не  бери  до  рук!
Стане  й  без  мене  на  вік  твій,  соколе,
невиліковних  мук...

-  Долею-  трунком,  а  все  ж  -  дарунком...
Далі  -  хоч  прірви  край!

...і  накриває  своїм  цілунком
тихе  моє  "Втікай..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794318
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2018

квадратик

В  неї  очі  блакитні  і  в  пам'яті  -  сто  казок.
Вона  любить  (заочно)    моря  і  далекі  пляжі.
В  неї  пальці  тонкі.  А  вуста  -  пелюстКИ  відважні.
Та  закони  трагічного  жанру  такі  поважні,
що  в  гарнесенькім  черепі  сто  наскрізних  дірок.

В  нього  очі,  мов  ночі.  А  прадід  його  -  вулкан.
В  його  снах  напинають  вітрила  вітри  північні.
Йому  б  стати  колись  піонером  шляхів  космічних...
Коло  ніг  її  кинув  якір.  Пропав!    Не  пан...

Ні  туди,  ні  сюди.  Вже  ніхто  не  рахує  ран.
Зотлівають  мости  і  поволі  вростають  в  кригу
там,  де  він  і  вона.  І  порожній  примара-храм
виглядає  згори
мов  квадратик
боксерського  рингу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2018

*

А  велетень  виходить  з-за  гори
похмурої  дев'ятоповерхівки.
І  гнізда,  що  розгойдують  верхівки,
хвалебним  повні  щебетом  "Гори!
Гори  згори!  До  світу  говори!
Запалюй  маяки  бузків  досвітніх!
...про  квіти,  шаленіючі  у  квітні,
між  тріщин  у  асфальтовій  корі..."

Вже  міста  набундючені  джмелі
пальним  свої  мотори  заправляють.
Ми  ж  з  велетнем  катаємось  трамваєм
допоки  сплять  і  блазні,  й  королі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2018

Човен

Чи  не  тому,  що  я  тобі  -  ріка?
(Дорога?  Перепона?  Бездоріжжя?)
Не  знаєш  сам  дочасу.  Але  ніжність
росте  крізь  ніч,  що  мов  земля,  глевка.
Що  мов  вода,  якій  немає  дна.
Пребілий  день  пресинім  снігом
повен.

Мовчать  ефіри,  музи  і  весна.
І  Бог  мовчить.

А  ти  -  будуєш
човен.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2018

Забавный звук

Я  потеряла  голос.  Голова  -  
пустынный  храм,  где  тенью  бродит  кто-то.
Слова  застыли,  словно  жёны  Лота.
И  тишина,  как  липкая  халва.
И  между  плит  безмолвная  трава
растёт...  Растёт...  И  меркнет  позолота
на  тонких  пальцах  одряхлевших  муз,
что  вечерами,  нахлебавшись  граппы,
произведут  на  свет  не  ряд  метафор
и  стройных  строчек,  а  -  какой  конфуз!  -
забавный  звук  и  характерный  запах.

И  правда  скажет  прямо,  без  прикрас:
-  Финита  ля  комедия,  Пегас!

И  грусть  не  в  том,  что  опустевший  храм
всенепременно  сбудется  базаром,
где  самым  разноплановым  товаром-
остывшим  словом,  рухнувшим  Икаром  -
возьмутся  будни  бойко  торговать:
-  Какой  фасон!  Пошив!  Фактура!  Стать!  -
А  в  том,  что  пропивая  мозг  и  почки,
моей  пустой  бездонной  оболочке
по  голосу  до  смерти  тосковать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790157
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 03.05.2018

Давай уже мамка

...весняний  ранок  метушливого  міста.  Середньовічні  вулиці  залиті  сонцем.  Настрій  залитий  клеєм.  Як  мінімум  -  силікатним.  А  тут  таке...
Вулицею  йдуть  двоє.  Невизначеного  віку  мадам  з  ознаками  колись  шаленої  красі,  добряче  пошарпаної  життям.  Така  собі,  знаєте,  людська  каравелла,  що  перепливла  сім  морів,  пережила  сімсот  сімдесят  сім  штормів,  возила  морем  і  хор  богобоязливих  панянок  та  церковні  дзвони,  і  ром  з  кокаїном,  терлась  боками  і  о  комфортабельні  причали  найбільших  світових  портів,  і  о  просочені  піратською  сечею  дошки  потаємних  лагун-притонів.  Волоссячко  у  неї  фарбоване,  окуляри  а-ля  "  Люді  в  чьорном,  Уїлл  Сміт,  вчора  з  Канн",  в  руці  -  цигарочка.  Сонечко  сяє,  Каравелла  наспівує.  Поряд  з  нею  -  собака.  З  ознаками  колишнього  ердельтер'єра  та  колись  шаленої  краси,  добряче  пошматованої  життям  також...  Шерсть  у  песика  підозріло  ріденька  і  місцями  острівці  голенької  шкіри  нагадують,  що  будь-яка  врода  -  минуща...  В  зубах  ердельтер'єр  несе,  вгинаючись  від  ваги,  добрячу  кістку.  Кістка  варта  найкращого  холодцю  -  з  шматочками  м'яса,  свіжа  і  ароматна,  глянеш  -  так  і  вчувається  шум  базару  та  м'ясного  ряду.  Сонечко  сяє,  песик  старається.  Не  нести  старається,  а  не  кинутись  жерти  цю  розкіш  прямо  тут,  на  бруківці.
Аж  тут  Каравелла  каже  до  Ердельтер'єра  :
-  Ну,  всьо,  давай  уже  мамка  понесе!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2018

Удел дивана прост. Акро.

У  самого  синего  моря,  тоскою  изранен  -  
Добавьте  ажурную  пену,  пустынный  пейзаж  -
Едва  рассвело,  на  диване  прилег  Северянин.
Лиловый  диван  приволок  им  придуманый  паж.
Другая  картинка:  Париж,  одиночество,  Сена.
И  рифмы  стучат,  как  любви  уходящей  сабо.
Волною  уносит  Гийома
Апрель  и  финальная  сцена:
Навеки  уходит  Мари.
А  река,  словно  вена.
Печален  остывший  диван,  как  закат  над  мостом  Мирабо.
Рыдает  беззвучно  в  подушку  диванную  Анна.
Обломов  лежит  на  диване.  Диван,  как  и  он,  домосед...

Скромна,  но,  бесспорно,  важна  роль  пружины  диванной.
Так  славься  диван,  украшающий  слог  и  сюжет!



(на  конкурс  писане)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787773
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.04.2018

Усталый Бог

—  А  ведь  счастье  —  в  простых  вещах,  —  
Повторял  мне  усталый  Бог,  
Опуская  лучистый  диск  
В  зимний  день,  как  пакетик  чая.  
—  Я  помочь  обещал  вчера,  
Но,  увы,  не  успел.  Не  смог.  
Слишком  много  просящих,  ты  
Всё  сама  понимаешь,  Зая...  

У  меня  ведь  не  график,  а  
Несмолкающих  просьб  черёд:  
Там  бы  хлеба  кусок,  а  там  —  
До  зарезу  б!  —  соболий  ворот.  
Там  по  красной  дорожке  —  ах!  
Тут  по  минному  полю  —  взвод.  
То  река  широка  мостам,  
То  пустыня  ползёт  на  город.  

И  нон-стопом  кружат  слова  
У  постели,  гнезда,  одра…  
То  ликующие  "Ура",  
То  отчаянье  рвёт  аорту.  
Ну,  а  ты  с  чем  ко  мне  вчера?  
В  двеститысячный  раз  —  хандра?  
Снова  рифма,  как  свет,  стара,  
А  сизифу  крута  гора?  

Не  пошла  бы  ты,  детка,  к  Чёрту?!  

Я  закрою  глаза,  не  лгу:  
Он  давно  у  меня  в  долгу.  
Мне  с  предателем  бы  построже...  
Жаль,  беседовать  не  могу,  
Хоть  и  вечный  —  бегу!  Бегу!  
Не  хандри,  не  пиши  "пургу".  
Если  вовсе  уж  "ни  гугу",  
Прямо  к  Чёрту!  Аминь!  Поможет.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779307
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.02.2018

Сніговик

...із  блокнота  "  Дрібниці  і  дурниці"

Ми  з  ним  зустрілись  несподівано  -
була  та  казочка  проста:
висів  на  шворочці  полив'яний
медовий  місяць...  І  вуста

бліді  тремтіли  і  налякані,
неначе  впіймані  зайці...
У  білих  льолях  скрушно  плямкали
небесні  сиві  мудреці...

А  срібло  сипалось  монетками
з  надхмарних  порваних  кишень.
Були  і  ніжність,  і  патетика)
Дзелень...  Дзелень...  Дзелень...  Дзелень...

Тріщав  мороз.  Серця  калатали.
Він  шепотів  "  Ви  -  диво!  ...Сон!.."
Хто  б  міг  подумать  -  з  Адріатики
на  Львів  насунувся  циклон.

Плюс  три.  Дощі.  Любов  розтанула...
Відро.  Морквина.  Се  ля  ві.
Ялинки  вперто  пахнуть  пальмами.
І  -  ГРВІ...  І  -  ГРВІ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771333
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2018

Happy New Year

...із  блокнота  "  Дрібниці  і  дурниці"

Новорічна  ніч  видалася  холодною,  як  льоди  Антарктиди:  надто  чужою  була  компанія,  куди  мене  занесло  легковажним  вітром  випадкового  знайомства.  Стандартний  набір  стандартних  новорічних  елементів:  посмішки,  блискітки,  бенгальські  вогні,  олів'є,  явжедесьвасбачив,  it's  so  wonderful  wonderful  life,  пластикові  янголики  на  пластиковій  ялинці,  о,  виграєте  на  гітарі?,  здивований  тулуб  якоїсь  рибини  на  продовгуватій  тарілці,  чиєсь  гаряче  коліно,  перемерзлий  на  балконі  торт  і  стікаюче  молочною  юшкою  зіпріле  морозиво  у  креманках,  кільця  цибулі  у  олійній  калюжі,  масна  чужа  рука,  це  доля,  витанцюєте?  Брррр...  
Ковток  міцного  алкоголю,  сьорбнути  залпом  і  пропливти  непомітно  крізь  напівтемряву  і  натовп  танцюючих  пар  до  вхідних  дверей.
З  Новим  Роком,  людоньки!  Дякую  за  олів'є)
На  вулиці  мороз  і  мої  ноги  в  капронових  колготках  у  мінус  дванадцять  такі  недоречні,  але  що  поробиш?  Чому  б  не  погребти  додому  цими  капроновими  і  вже  трохи  бордовими  від  холоду  ногами  через  усе  палаюче  новорічними  радощами  місто?  
І  ось.  На  маєш.  Льогонький  такий  новорічний  сюрреалізм.  В  порожньому  сквері  на  одній  із  лавок  ридає  карлик.  Маленький  чоловічок.  Ніжки  його  не  дістають  до  землі,  а  широке  обличчя  він  затулив  непропорційно  крихітними  долоньками  непропорційно  коротких  рук.  
...Він  ридав,  як  дитя.  А  потім  -  коли  я  проходила  повз  -раптом  підвів  голову  і  запитав:
-  У  вас  не  знайдеться  валідолу?  
Хороше  запитання.  Одразу  заставляє  обмацувати  всі  кишені,  навіть  коли  знаєш,  що  валідолу  там  зроду-віку  не  було.  
-  Ні,  немає...  Вам  погано?
-  Мені  дуже  погано,  -  каже  карлик.  Очі  у  нього  великі  і  карі,  мокрі  вії  уже,  здається,  почало  прихоплювати  морозцем.  Коли  він  кліпає  очима,  вчувається  кришталевий  передзвін.  Алкоголем  від  нього  не  чути.  
-  Мені  дуже  погано...  Чи  не  допоможете  мені  дійти  -  очі  його  починають  розгублено  оглядати  скверик  -  он  туди?  Карлик  показує  коротеньким  пальчиком  на  двері  з  яскравою  вивіскою  "  У  Оксани".  То  кафе  неподалік.  І  ще  одна  гігантська  сльоза  викочується  з  його  правого  ока.
О,  це  нестерпно...  
-  Так,  звичайно!  -  погоджуюсь  одразу,  людині  ж  погано...  
Карлик  незграбно  злазить  з  лавки  і  чепляється  за  мою  руку.  Йти  недалеко,  але  він  постійно  послизається  і  бурмоче  "  Ой!"  ,  "  От  стерво..."  і  хіхікає  недоладно...
Щож,  не  сумніваюся  -  виглядаємо  ми  дивно:  панянка  бальзаківського  віку  у  короткій  сукні  і  заплаканий  коротун  поряд,  що  якогось  милого  вже  обіймає  її  за  ногу...  У  півтемряві  залу  мерехтять  гірлянди,  чується  регіт,  дзвін  стаканів,  хтось  смачно  лається,  вмощуючи  обличчя  в  тарілку  з  минулорічним  уже  салатом.  Але  коли  ми  з  карликом  заходимо,  всі  вмовкають.  Тільки  зараз  помічаю  -  на  кожному  обличчі  маска.  Вісім  зайчиків,  чотири  обдовбаних  котика  дві  п'яні  лисички,  один  чубатий  козак  у  поплямленій  вишиванці.  За  барною  стійкою  вочевидь  стоїть  сама  Оксана  -  дебела  панна,  чиє  глибоке  декольте  прикрашене  мерехтливою  гірляндою,  а  з  таємних  глибин  його  стирчить  скручене  втроє  меню...  
-  Два  по  сто!  -  раптом  викрикає  карлик  у  повній  тиші  і  волочить  мене  до  єдиного  вільного  столика.  Зайчики,  Котики,  Лисички  і  Козак  починають  аплодувати.  "  Ще  цього  бракувало!  "  -  зринає  думка  в  моїй  голові.
-  Ще  цього  бракувало!  -  гидким  уїдливим  голосом  викрикує  карлик  і  хапає  з  рук  пишної  Оксани  два  келішка  з  прозорою  рідиною.
"  Пора  валити  звідси"  -  крізь  свідомість  біжить  морозець.
-  Пора  валити  звідси!!!  -  верещить  карлик  під  дружній  регіт  присутніх.
Це  починає  лякати,  тому  підриваюся  на  рівні,  але  встати  зась  -  мої  ноги  прив'язані  моїми  ж  капроновими  колготками  до  лавки.  
-Хто  ви?  -  шепочу.
-ХТО  ВИ?  -  говорить  раптом  моїм  же  голосом  карлик.  Всі  вмовкають.  -  Я  -  це  ти...  Я  -  ЦЕ  ТИ.  Не  впізнала?
Повільно  дістає  з  кишені  новорічну  хлопавку.  Вставляє  одним  одним  кінцем  у  рот.  Другою  рукою  намацує  шворочку  і  смикає.  Лунає  вибух.  Як  у  сповільнених  кадрах,  голова  карлика  розтріскується  і  розлітається  на  тисячі  уламків  -  разом  із  жменею  веселих  різнокольорових  паперових  кружалець  конфеті  і  роєм  дрібненьких  чорних  мушок...

Гострий  біль  вибухає  і  у  моїй  голові.
Сон?
-  з  Новим  Роком!  -  чується  звідкілясь  дуже  здалеку  -  може,  на  брудершафт?..  святковий  стіл,  чужа  компанія,  куди  мене  занесло  нерозважливим  вітром  випадкового  знайомства.  Стандартний  набір  стандартних  новорічних  елементів:  посмішки,  блискітки,  бенгальські  вогні,  олів'є,  явжедесьвасбачив,  it's  so  wonderful  wonderful  life,  пластикові  янголики  на  пластиковій  ялинці,  о,  виграєте  на  гітарі?,  здивований  тулуб  якоїсь  рибини  на  продовгуватій  тарілці,  чиєсь  гаряче  коліно,  перемерзлий  на  балконі  торт  і  стікаюче  молочною  юшкою  зіпріле  морозиво  у  креманках,  кільця  цибулі  у  олійній  калюжі,  масна  чужа  рука,  це  доля,  витанцюєте?  Брррр...  
Ковток  міцного  алкоголю,  сьорбнути  залпом  і  пропливти  непомітно  крізь  напівтемряву  і  натовп  танцюючих  пар  до  вхідних  дверей.

На  цей  раз  викликаю  таксі.  Таксист-веселий  чолов'яга,  чимось  схожий  на  Святого  Миколая  з  дитячих  ілюстрацій.  Мені  вперше  тепло  цієї  ночі.  Коли  проїзжаємо  повз  порожній  сквер,  я  заплющую  очі.
-  От  зараза,  і  де  воно  взялося  посеред  зими?  -  запитує  таксист.  З  динаміків  жіночі  голоси  наспівують  весело  "  Happy  New  Year",  а  по  салону  кружляє  крихітна  сіра  мушка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771332
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2018

…А ВАШОМУ - СКІЛЬКИ?

1.Вечір.  Темрява.  Пізня  осінь.  Мокрий  парк.  Зверху  крапає  вода,  знизу  чвакає  розмокла  стежка,  в  дуплах  товстішають  нахабні  білки,  що  цілий  день  відбирали  у  перехожих  останні  горіхи...  Біжу.  Спорт  -  не  спорт,  а  суцільна  психотерапія...
Аж  раптом  тріск...  Між  темних  силуетів  дерев  спалахують  неоновим  неприродним  світлом  вогники...  Вогники  хаотично  рухаються...  Чується  гарчання  і  клацання  щелеп...  Починають  нервово  і  заздалегідь  пульсувати  невідкушені  ще  кінцвки...  Що  це?...  Собаки  Баскервілів?!!  
Біжу  до  освітленої  алеї.  Там  мило  стоїть  група  особливих  людей,  яким  завше  є  про  що  поговорити  -  незалежно  від  давності  і  глибини  знайомства  -  господарі  собак...
З  темряви  парку  вискакують  вишкірені,  мов  сухопутні  акули,  песики.  Найразноманітніших  розмірів,  форм  і  рівнів  кудлатості.  Окремі  персонажі  одягнуті  у  комбінезончики...  У  більшості  нашийники  -  світяться.  Вони  гарчать  і  відбирають  один  у  одного  сяючу  кульку-м'ячик.
-  А  ВАШОМУ  -  СКІЛЬКИ?  -  чую,  як  запитує  один  господар  песика  у  іншого.
2.  Літо.  Лавка.  Блокнот  і  ручка.  Пісочниця.  У  пісочниці  копирсаються  зо  п'ять  малюків.  Час  від  часу  спалахують  внутрішні  конфлікти  -  за  іграшковий  екскаватор.  За  зелену  лопатку,  яка  з  невідомих  причин  чомусь  користується  більшим  попитом,  ніж  аналогічна  жовта...  За  відкопану  паличку...  За  -  о,  це  прекрасний  предмет!  -  зелене  ситечко,  через  яке  так  цікаво  просіювати.  На  лавочці  сидять  горді  юні  і  не  дуже  мами  малюків  і  час  від  часу  врегульовують  внутрішні  конфлікти:  ремонтують  поломаний  у  протистояннях  екскаватор,  витрушують  з  волоссячка  пісок,  повертають  заплаканим  власникам  відібрані  пасочки...
-  А  ВАШОМУ  -  СКІЛЬКИ?  -  запитують  матінки  одна  у  другої.
-  Нам  -  два  і  вісім...  А  вашому?
Поки  матусі  зайняті  важливим  обміном  інформацією,  щасливий  власник  зеленого  ситечка,  просіявши  гірку  піска,  знаходить  тверденький  невеличкий  предмет  і  зацікавлено  длубає  його  кігтиком...  Над  пісочницею  розноситься  запах  котячого  лайна.
3.  Потойбіччя.  Лабораторія  сотворень.  Біле  рівне  світло  заливає  все  навколо...  Протодумки,  зародки  ідей  та  непроявлені  ще  навіть  словами  світи  кружляють  в  просторі  згустками-лялечками  в  сріблястих  коконах.  
Дві  сонцесяйні  постаті  сидять  в  кріслах  гойдалках  і  п'ють  амброзію.  У  кожного  в  руках  по  сфері  -  іграшці.  Крізь  прозору  оболонку  видно,  як  в  центрі  кожної  сфери  сяє  гаряча  кулька.  А  довкола  неї  з  різною  швидкістю  обертаються  менші  різнокольорові  кульки.  Розмова  неспішна  і  телепатична
-  А  ВАШОМУ  -  СКІЛЬКИ?  -  запитує  один  із  богів.
-  моєму  всесвітикові?  ...система  збалансувалася  приблизно  п'ять  мільярдів  обертів  тому...  Юний  ще  зовсім...  Але  дещо  мене  турбує...
-  Що  саме?  
-  Зверніть  увагу...  якась  форма  мікроорганізмів  завелась  вочевидь.  
Світлосяйні  припадають  до  сфери-  іграшки  і  встигають  помітити,  як  з  третьої  по  рахунку  від  протоплазменної  центрової  батареї  планетки  відділилася  ледь  помітна  іскорка,  облетіла  крихітною  мушкою  за  долю  мілісекунди  навколо  планетки  і  вибухнула...
-Є  вихід.  Тобі  треба  запустити  обертальній  рух  в  інший  бік...  звичайно  -  система  збалансується  не  одразу,  можливо  зміняться  деякі  характеристики  і  барви...  але  для  мікроорганізмів  це  стане  кінцем.
Один  із  Сонцесяйних  дивиться  на  свою  сферу,  думає...  Рішуче  порухом  пальця  зупиняє  обертальний  рух,  а  тоді  закручує  сферу-  іграшку  у  інший  бік.
4.Руде  і  тьмяне  крізь  радіаційні  хмари  сонце  дає  мало  світла  і  тепла.  Рослини  вимерли.  Тварини  вимерли.  Людство  загинуло.  Де-не-де  ще  височіють  руїни  споруд,  вітер  волочить  по  світу  з  краю  вкрай  якесь  лахміття...  Ознак  життя  немає.  Вода  світиться  від  перенасичення  незрозумілими  сполуками.
Води  океанів  вилилися  одномоментно,  мов  з  велетенської  миски  і  змінили  обличчя  Землі,  змивши,  як  непотрібний  грим,  гігантські  міста  і  крихітні  містечка...
Втім  поміж  радіаційних  уламків  щось  ворушиться...
Це  зустрілися  два  таргани.  Єдині,  хто  пережив  Кінець  Світу  і  Велику  Ніч,  тривалістю  у  кілька  століть.
У  одного  на  спині  крихітне  блакитне  тарганятко-мутант  з  довжелезними  вусами...
Хрр-крх-кррррхххх  -  рхр?  -  потріскує  один  із  тарганів.
Що  на  мові  комах  означає:
А  ВАШОМУ  -  СКІЛЬКИ?
...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760858
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2017

храм

...храм  був  прекрасним.  Янголи  і  різноманітні  Небожителі  на  стінах  -  як  годиться  -  вродливі  і  печальні,  звуки  піснеспівів  лункі  і  урочисті...  Золото  мерехтіло,  химерні  тіні  од  вітражів  тремтіли...  Пахло  раєм.  І  трохи  -  дорогими  парфумами,  бо  поряд  стояла  пишна  панна  на  високих  підборах.  Трішки  далі  -  поважний  чоловік  в  кросівках,  бабусечка  з  фіолетовим  благеньким  пір'ячком  у  три  волосинки  під  напівпрозорою  хустинкою,  а  далі  -  тітка  в  червоному...  Дядько  в  чорному...  Коляска  з  немовлям...  Немовляткова  матінка  з  айфоном...  Китаєць-турист  з  відеокамерою...  Літня  пара  з  молитовником...  Вусатий  велетень  з  явними  ознаками  судомних  мук  агонізуючої  совісті...  Дівчатка-підлітки  з  відбитками  перших  гріховних  думок  на  зіпсованих  хіба  невеличким  пірсінгом  душах...  Стоп!  -  скаже  хтось  набожний  і  строгий.  
-  Невже  Вас  не  вчили  як  поводитися  в  храмі?!!Думайте  про  вічне,  а  не  людей  розглядайте!
Безумовно  праві...  Та  вчили-вчили...  Але  що  поробиш?  -  в  пеклі  мені  палати  в  будь-якому  випадку  -  то  лише  питання  часу)...  Люди  ж  -  як  не  вельми  вдала  проекція  Господа  в  матеріальному  світі  -  вони  нереально  цікаві  в  усіх  своїх  проявах.  Очей  не  відвести...  Тим  паче  в  одному  з  найдавніших  і  найдивніших  дійств  -  в  аудієнціях  з  Богом.
Тільки  от  холодно  тут...  Чому  так  холодно  мені  тут?
...Цікаво  -  яка  температура  в  раю  твоєму,  Господи?
Богослужіння  почалося.  Поважний  і  повновидий  отець  у  чорному  з  золотом  знав  свою  роль  -  і  бездоганно  її  виконував.  Золоті  слова  вилітали  з  його  тренованого  артикуляційного  апарату  як  бульбашки  ідеальної  форми.  Бульбашки  ідеальної  форми  претендували  на  звання  зерен  істини,  втім...  ЦИТЬ!  -  знову  сказав  у  мені  хтось  правильний  і  набожний,  склавши  долоні  -  як  і  годиться  -  човником.  
...дві  дівчинки-близнючки  -  однаковісінькі  з  вигляду  -  терпляче  чекали.  Модні  курточки  і  мереживні  колготки  на  товстих  розгодованих  ногах...  Одна  приховала  у  роті  жуйку  і  намагалася  жувати  її  якомога  непомітніше...  Друга  то  виймала,  то  запихала  назад  до  кишеньки  гарнесенького  дитячого  молитовничка,  обліпленого  як  мухами,  наклейками  з  янголиками...  "  -  Отець  Небесний..."  -  кружляли  золоті  слова-  бульбашки  понад  вівцями  божими...  А  справді,  так  схожі  на  батька...  -  майнуло  в  моїй  крихітній  голові,  що  ніяк  не  могла  вмістити  жодної  бульки...  Батько  близнючок  стояв  поруч  -  високий,  прикрашений  пивним  черевцем  і  поглядав  вдоволено  на  таких  нарядних,  чемних  і  вгодованих  своїх  личинок...  Тьху!  -  донечок...  Справді,  схожі  на  двох  білотілих  личинок...  А  он  і  матінка  їхня  -  вслухається  в  "  Смертю  смерть  подолав..."  -  така  ж  ладна  і  опецькувата.  Раз  у  раз  строго  поглядала  на  своїх  личинок  і  длубалася  непомітно  у  нігтиках  -  гостреньких,  схожих  на  пазурики  якоїсь  сороконіжки  -  свіженький  гель-лак  чомусь  в  одному  місці  злущився...  От  халепа  -  а  воно  ж  немало  коштує!  
Раптом...  Лелечко...  Що  це?
...через  натовп  вірян  сунув...  Гігантський  Жук-Гнойовик...  Він  непоспіхом  котив  перед  собою  добрячу  кулю  гною...  Усі  чемно  розступалися,  більшість  діставала  з  кишень,  з-під  хітинових  панцирів  і  складок  лускатої  шкіри,свої  невеличкі  кульки  гною  і  ліпили  до  загальної  кулі...  куля  збільшувалася...  Ось  і  дві  близнючки-личинки  за  командою  свого  вусатого  тата  приклеїли  й  свої  заздалегідь  приготовані  шматочки...  Лунали  піснеспіви...  Тільки  десь  там  -  високо  під  банею  -  до  звичних  янгольських  нот  домішувалося  якесь  похрустування...  По  шкірі  побіг  морозець...  Холод  ставав  нестерпним...  Богослужіння  тривало...  Але  діялося  щось  дивне:  вродливі  і  печальні  обличчя  святих  на  стінах  та  іконах  чомусь  перекосилися  від  огиди,  намальована  печальна  сяюча  жінка  у  синьому  підняла  свого  малюка  якнайвище,  усі  зображені  янголи  та  голуби  скупчилися  високо  коло  вікон...  І  навіть  скульптура  з  відбитою  рукою  вцілілою  кінцівкою  старанно  підняла  край  свого  гіпсового  вбрання  повище...  
Панотець  -  величезний  і  товстий  павук,  на  черевці  якого  бовтався  і  золотів  величезний  хрест,  симетрично  підіймав  чотири  з  восьми  волохатих  лапок  догори...  "  Прийдіть,  поклонімося..."  -  тягнув  він  і  крихітні  сороконіжки  припадали  коло  решти  його  лапок...  а  він  снував  павутину,  накидаючи  довгі  липкі  нитки  на  лупаті  голови,  що  тремтіли  вусиками  і  мандибулами
...холод  і  страх  розливався  десь  з-під  ребер  по  всіх  куточках...  
Храм  кишів  велетенськими  комахами  -  шарудів,  потріскував...  Вони  клацали,  звивалися,  діставали  і  ховали  крильця...
..."  помилуй,  Господи"  -  тягнув  Павук-Хрестовик,  одним  з  шести  очей  оцінюючи  велику  купу  гною,  яку  й  далі  катав  по  храму  Жук-Гнойовик  -  наліпивши  на  неї  табличку  "  На  благі  діла"
...У  віконця  храму  заглянуло  сонце.  І  десь  там  -  у  сяєві  віконної  рами  -раптом  промайнуло  чиєсь  гігантське  прекрасне  обличчя.  На  обличчі  була  захисна  маска.
Господь  ще  раз  глянув  крізь  збільшуване  скло  у  отвір.
-  Кумедні  які...
торкнувся  ледь  теплого  обігрівача,  похитав  головою.  Зняв  маску.  Вимкнув  світло.  І  вийшов  з  лабораторії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2017

…….

Так  воно  сталось.  Мій  човен  заповнює  мул.
Те,  що  навиліт  -  мені  вже  навряд  чи  змінити.

В  час,  де  канвою  -  густі  траекторії  куль,
цінність  -  утричі  -  то  дихати...  Бачити...  Жити...

Тільки  уперто  без  дозволу,  сорому,  квот,
вірить-не-вірить  в  твою  випадкову  суміжність  -

мовчки  вмикає  в  навушниках  famous  raincoat
й  ріже  по  венах  -  моя  Неприкаяна  Ніжність

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2017

…из дневника, найденного в новогоднюю ночь на пустыре. Нестихи.

 
...зимнее  утро  в  шуршащей  балетной  пачке  
бродит  по  дому,  Бродского  бормоча...  
О,  не  ходи  за  двери,  мой  сладкий  мальчик  -  
пей  кофеечек,  тихонько  листай  журнальчик  -  
пусть  так  заманчива  сахарная  парча  

что  за  окошком  узорным  лежит,  сверкает...  
Взглядом  окинешь  -  праздник,  покой,  уют...  
Знай:  в  переулке  Елки  тебя  поймают,  
Елкам  другим  на  площади  продадут.  

Станут  тебя  наряжать  в  семена  и  шишки,  
ноги  отрежут,  в  замшелый  горшок  воткнут...  
Юные  Елочки  в  шкурках  лисичек,  мишек,  
в  рожках  оленьих,  в  хвостиках  от  мартышек  
очень  веселую  песню  тебе  споют...  

Встанут  на  стульчики,  звонко  стихи  
расскажут...  
Вспыхнет  прощально  гирлянды  зловещий  
свет!  
Снеговики  угрюмые  крякнут...  "  вмажут"  
крепкой  воды  городских  забродивших  
скважин...  

Лучше  давай-ка  -  в  сундук...  И  на  дно  
заляжем.  
Может,  весной  проснемся.  А  может  -  нет...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753340
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.10.2017

Вічний політ і Безкінечний забіг.

...старший  брат  був  для  мене  завжди  важною  птіцею)
Навіть  коли  хотілося  його  лупнути  чимось  важким,  бо  він  діставав  мене  до  сліз.  Навіть  коли  губив  ключа  і  ми,  повернувшись  зі  школи,  стирчали  під  зачиненими  дверима  до  вечора.  Навіть  коли  давав  мені  стусани,  шальоні  прізвиська  і  думалося:  Божечку,  навіщо  ти  придумав  старших  братів?  Он  у  Наталі  -  хом'як,  в  Анжели  -  рибки,  у  сусіда  -  пес...  А  в  мене  -  старший  брат!
Втім,  коли  я  пригадую  тепер  своє  -  таке  далеке,  але  неймовірне  дитинство  -  особливо  літні  дні  десь  посеред  городу  або  на  лавці  бабусиного  двора,  старший  брат  там  присутній  частенько...
Сидимо  на  лавці.  Нам  десь  коло  10  і  12  років  відповідно.  Спека.  Нудно.  Кури  ходять  десь  за  хвірткою,  яблука  зріють,  луп!  -  падають,  над  ними  літають  мухи.  Брат  ловить  мух.  
Мухи  дзижчать.  До  вечора  -  як  до  північного  полюса  пішки.  Сонце  палає,  як  навіжене  і  виходити  з  під-яблунь  кудись  не  хочеться  зовсім.
Нарешті  брат  впіймав  одненький  крупний  екземпляр  -  муха  товста,  сіра,  кігтисті  лапки,  лупаті  цегляні  очі,  хоботок...  Нормальна  муха  така.  Сита.
Старший  Брат  дивиться  на  неї  уважно,  тримаючи  за  крильце...  Він  зосереджений,  і  відчувається,  що  якась  шалена  аналітична  робота  відбувається  в  його  старшобратівській  уяві.  Луп!  Луп!  -  падають  ще  кілька  яблук...
-  Хочеш  побачити,  як  вона  полетить  у  вічний  політ?  -  питає  брат.
Я  дуже  хочу.  Я  ще  ніколи  не  бачила,  як  муха  летить  у  вічний  політ.  Брат  відриває  у  мухи  по  черзі  всі  лапки  -  в  тому  немає  жорстокості,  не  думайте!  -тільки  божественна  безжалісність  молодого  допитливого  бога  -  і  підкидає  муху...  Муха  летить.  Кудись  туди,  де  сяє  сонце,  де  польоту  її  не  буде  кінця...
Ми  махаємо  їй  услід.
-  А  тепер  хочеш  побачити,  як  муха  побіжить  у  безкінечний  забіг?  -  знову  питає  старший  брат.  Як  я  можу  не  хотіти?  я  ніколи  не  бачила  безкінечних  забігів!
Наступна  муха  інакшої  породи  -  тулубець  у  неї  лискучий,  смарагдовий.  Очі  нахабні.  Дзижчить  вона  інакше,  ніж  попередня  -  тонше,  але  пронизливіше...
З  тим  же  урочистим  виразом  обличчя  брат  відриває  їй  крильця  і  відпускає  на  землю.  Ми  зачаровано  спостерігаємо,  як  шестиногий  новостворений  бігун  біжить,  біжить...  Попереду  у  нього  (  мухи)  -  всенький  широченний  світ,  ціла  планета...!  "  І  кури"  -  думка  ледь  затьмарює  
урочисту  мить,  але  випаровується,  коли  наш  смарагдовий  спортсмен  зникає  з  поля  зору,  успішно  подолавши  паркан  через  щілину  під  ним.
...того  сонячного  дня  ми  зі  старшим  братом  були  дуже  зайняті.  Повітряний  простір  повнився  вічними  літунами,  двір  -  впертими  бігунами.  Над  світом  сяяло  літо.  Навколо  лавочки  валялися  мушині  запчастини...
"  Фу  гидота  яка!"  -  скаже  хтось.  І  я  так  скажу  тепер  теж.  Ми  давно  виросли  і  Старший  Брат  мій  перетворився  на  чудову  людину,  яка  "  мухи  не  обидит"  -  в  найкращому  сенсі.  Ну,  може  тому,  що  свій  план  він  давно  перевиконав...))  Для  мене  він  і  далі  -  Важна  Птіца,  але  паралельно  -  надійний  друг.
А  щодо  мух...  Бувають  миті,  коли  здається,  що  і  я,  і  всі  ми  -  просто  мухи,  безліч  мух.  А  десь  в  Потойбіччі  сидять  два  маленьки  боги,  яким  нудно  і  вони  знічев'я  граються  нами.
А  надто,  коли  знову  після  літа  прийшла  пора  виходити  на  роботу  -  у  Вічний  політ  і  Безкінечний  Забіг))

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2017

Август. Из фотоальбома.

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746389

...овец  в  помине  нету  -  синее  
пустынно  небо:  спит  Пастух...  
Стоит  жара  невыносимая.  
И  август  -  яркий,  как  петух,  
бежит  сквозь  город  позолоченый,  
где  зайцев  -  ну-ка,  посчитай)-  
как  безбилетных,  так  и  солнечных  
везет  пылающий  трамвай  

Застыло  солнце  карамельное  -  
пчелою  в  капле  золотой  
Жарой  расстрелянный  бездельник  вон  
с  горящей  в  темени  дырой,  
уже  растерянно  внимающий  
как  Ангел  стал  дудеть  в  трубу,  
лежит  -  как  будто  отдыхающий  
на  белом  пляже  в  Малибу.  

И  мозг  фиксирует  старательно:  
1.  Арбуз,  аллея,  шум,  базар.  
2.  На  костылях  в  толпе  солдатики.  
3.  MacDonalds,  "Пиво",  суши-бар...  
4.  Жара,  плывущая  над  городом.  
5.  Оса  над  крошками  халвы  
6.  Девицы,  ноги,  лето..."Скорая"  

что  слишком  поздно...  Да...  Увы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746771
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.08.2017

11. 08

не  те,  щоб  вірш  -  тільки  настрій


...Світанок  стрінеться  з  деревами,
ті  шепотітимуть  "  ave!...!
Туман  човнами  кришталевими
понад  водою  попливе...

А  Літо  вкине  в  сонну  річечку
дзвінкий  останній  мідний  гріш.

І  забринить  цей  день,  курличучи,
немов  осінній  перший  вірш...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746597
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2017

Серпень. Із фотоальбому.

Пастуше,  всі  твої  баранчики
розбіглись  небом  -  хто  куди...
Палає  місто  помаранчево,
фата-морганить  без  води:
чорти  в  розетки  пхають  пальчики.
Стрибає  пульс.  Танцюють  зайчики.
Пливуть  трамваї  крізь  меди...

Застигло  сонце  поцукроване,
немов  бджола  у  бурштині.
І  перехожий,  поцілований
теплом  у  тім'я,  мов  у  сні,
асфальту  твердь  не  відчуваючи,
примарну  чуючи  трубу,
лежить,  немов  відпочиваючий
на  білім  пляжі  Малібу.

Фіксує,  хоч  уже  не  дивиться:
1.  Шалена  спека.  Серпень.  Сіль.
2.  Солдатик  в  натовпі  на  милицях.
3.  "  Пивна"  ,  MacDonalds,  "Кури  -  гриль".
4.  Ліхтарний  стовп,  "підлитий"  песиком.
5.  Засмаглі  литки  пишних  краль.
6.  Політ  бджоли  над  м'ятим  персиком.
7.  "Швидка",  що  спізниться,  на  жаль...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2017

…

...Ні,  то  не  зрад  закружляли  воронячі  зграї,
раптом  змістивши  планети  таємної  вісь...

Просто,  мій  любий,  на  світі  усе  одцвітає.
Все  одцвітає,  мій  дивний,  на  світі  колись...

Квіти  шалені  стають  сухоцвітами...Снами.
Падають  в  землю  в  порожнім  пожовклім  саду...
Просто  це  осінь  поволі  стає  поміж  нами,
Підуть  дощі.  І  з  дощами  я  також  -  піду

доки  ще  серпень  не  стяв  своїм  серпиком  серце,
доки  пелюстки  гойдають  дзвінку  висоту!

Вчасно  прощатись  -  гірке,  але  мудре  мистецтво...

Хай  я,  мій  світлий,  без  болю  в  тобі  одцвіту...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2017

Чемпион

 
...и  кто-то  Сильный  и  Большой,  
в  чехле  серебряном  до  пят,  
вдруг  встал  как  солнце  над  горой  
и  громко  в  рупор  крикнул  :  Старт!  
где  многолюдный  стадион  
гудел,  скандировал,  визжал  -  
спортсменов  -  ровно  миллион-  
кроссовки...  пульс...  Бессмертие...  Залп!  
Пускай  рванул  не  с  той  ноги  
в  пронумерованной  толпе,  
Но  глас  шептал:  Беги...  Беги...  
Беги  -  и  бог  воздаст  тебе...  
Как  древнегреческий  атлет,  
стрела,  копье,  ядро,  патрон,  
прицельно  брошенный  стилет,  
с  ума  скатившийся  вагон,  
ополоумевший  гепард,  
как  увлеченный  самкой  слон,  
в  толпе  врагов  чужой  солдат,  
от  уезжающих  -  перрон,  
как  конь,  которого  сто  баб  
из  догорающей  избы,  
не  остановят,  не  уймут...  
И  низачто  -  в  режим  ходьбы!  
ведь  конкурентов  миллион...  
Иначе  -  смерть...  И  сон...  И  вот  -  

Он  победил.  Он  добежал.  
Он  молодец.  Он  чемпион.  
В  награду  он  зиготой  стал.  

И  был  -  рожден.  

Андрей  Андреич,  сорок  лет  
Устал,  неряшлив,  разведён.  
На  кухне  газ,  в  торшере  свет,  
В  башке  варкрафт,  в  горшке  вазон,  
В  селедке  глаз,  в  трубе  -  вода,  
В  окне  -  бистро,  в  вазоне  -  лук,  
на  мониторе  -  города  
горят,сдаются...  
а  в  углу  


мерцает  нимб,  горит  звезда,  
ткет  паутиночку  паук,  
с  иконки  смотрит  в  никуда  
Разочарованный  Физрук.
 

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744721
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.08.2017

всоте

Патриції  -  мов  свині  повновиді!
(...Дніпро  чи  Тібр  -  вода  однак  тече...)
Кривава  -  всоте  -  зрадницька  корида
навряд  чи  на  Мальдівах  вам  пече.

Тож  блеяти  не  треба  "Україно!"  
і  -  срібняки  ховати  в  рушниках.
Бо  хлопчики  підстрелені  -  у  глину...
Іуди  -  на  Мальдіви...  в  літаках...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2017

… ( з невіршів)

...за  день,  де  за  вікном  -
ні  смутку,  ні  хмаринки!
(...калач  погризли  миші.
Згубив  хвоста  батіг.)
де  Липень  -  синій  сон,
тонкий,  мов  павутинка,
червоне  котить  сонце
канатами  доріг

...  що  день  прийде  ясний,
де  янголи  (  чи  -  мухи?  )
поважать  у  пуделку
душі  моєї  гріш.
Й  чортисько  молодий  
закоханий  по  вуха,
в  пекельнім  закапелку
сховає  цей  не-вірш

За  те,  що  храм  -  пустий.
Ні  глядачів,  ні  суддів.
Господь  знайшов  роботу-
він  продає  коржі.
Недорого!  Усім!  Хоч
нелюди,  хоч  -  люди.
...та  сонячно  вібрують
молитви  -  вітражі...

За  спеку,  що  гроза
умиє  і  остудить.
За  найкоротші  ночі,
де  найміцніше  сплять...
За  довгі  ноги),  за
гіркі  солодкі  губи,
за  те,  що  бачать  -  очі,
а  крила  -  не  болять.

що  спалахне  чоло,
і  затанцює  небо,  
як  в  спогади  про  тебе
мій  човник  віднесе...

бо  статися  могло,
та  вже  повік  -  не  буде

я  дякую  за  все

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2017

Благодарю ( Из нестихов)

...за  свет,  где  за  окном  
ни  облачка,  ни  льдинки...  
(  Мышами  съеден  пряник.  
О  боль  изломан  хлыст.)  
За  то,  что  -  так  красив!  -  
по  тонкой  паутинке  
шагает  синеглазый  
Июль  -  эквилибрист.  

За  то,  что  -  вотТЕкрест!  -  
приснился  сон  сегодня:  
коль  сядут  в  Запределье  
считать  мои  грехи,  
в  меня  влюбленный  бес  
запрячет  в  преисподней  
рифмованные  строки...  
(  точнее  -  не-стихи.)  

За  то,  что  храм  -  пустой...  
Ни  зрителей,  ни  судей.  
Что  солнечные  блики  
прильнули  к  алтарю.  
За  то,  что  до  меня  
вам  нету  дела,  люди,  
что  птице  -  небо  птичье,  
а  рыбье  -  пескарю.  

Что  жарок  день  и  пусть  
Грусть  беспричинна,  радость...  
Что  так  прекрасен  ночи  
мерцающий  наряд...  
За  ног  длину)  За  уст  
отравленную  сладость,  
за  то,  что  смотрят  очи,  
а  крылья  -  не  болят.  

За  то,  что  вспыхнет  лоб,  
что  непокорны  губы,  
когда  беззвучно  имя  
твое  проговорю...  

За  ТО,  что  быть  -  могло,  
но  -  никогда  не  будет  

благодарю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741906
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.07.2017

Двоє в човні, не рахуючи собаки. Бо її не було) …з ненаписаного щоденника. 4

Миле  діло  -  потрапити  між  двох  стихій.  Між  двох  розлючених  стихій.  Знизу  підкидає  човна  і  намагається  зламати  весла  сердита  і  наїжачена  хвилями  широка  як  ніде  досі  ріка.  Зверху  регоче  і  наздоганяє  нашого  човника  гроза...  Десь  там  високо  в  чорних  хамарах  блискавиці  тримають  наготові  повнісінькі  бездонні  відра  води.
Вітер  гне  тужливі  старі  липи  і  тополі  на  стрімких  і  високих  берегах,  гілки  відламуються,  падають  у  воду...  Крізь  товщу  хвиль  проглядаються  камені,  повз  які  ми  проносимося,  не  задумуючись,  налягаючи  на  весла,  намагаючись  утекти  від  цього  маленького  кінця  світу...  З  одного  боку  небо  ще  світле  -  туди!...  туди!  -  летимо  як  летючі  риби...  З  іншого  боку  розповзається  чорнильна  темрява...  Утекти  нам  не  вдасться  -  це  вже  зрозуміло.  Хвилі  стають  сталевого  відтінку  і  десь  там  -  серед  довгих  пасом  темно-зелених  водоростів  за  бортом  мені  вже  ввижаються  насмішкуваті  обличчя  потопельників,  роздуті  від  води  блакитні  пальці.Деякі  все  ще  міцно  стискають  уже  непотрібні  весла...  Мерці  намагаються  ухопити  наш  човник  за  кіль...  Проковтнути  наші  душі,  а  потім  подзвонити  з  наших  мобільніх  згорьованим  родичам...  Хижі  риби,  які  апетитно  відкушують  підводним  людям  на  дні  кінчики  носів,  цілуючи  холодними  рибячими  губами  застиглі  очні  яблука...  Нагорі  чути  тріск  розірваної  шматини  -  урвалася  чорна  хмара,  луснула,  і  -  полило...  
Сидимо  на  березі  в  човні.  Накриті  тентом.  Тент  протікає.  Берег  
високий,  крутий  -  ось  -ось  човника  змиє  разом  з  нами  в  чорну  грозу  і  річку.  Краплі  лупасять  по  імпровізованому  даху.  Вода  затікає  у  щілини.  На  дні  човна  вже  калюжа...  Кінця-краю  не  видно  цій  карі  небесній.  Що  робити?  
А  я  скажу  -  що)  Їсти  згущене  молоко))  Просто  з  пачечки,  по  черзі  присмоктуючись  до  солодкого  отвору.  Що  може  бути  прекраснішим  у  мокрій  загрозливій  безвиході,  ніж  майже  повна  пачка  згущеного  молока?)  Авторитетно  заявляю  -  НІЧО!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741167
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2017

Двоє в човні, не рахуючи собаки. Бо її не було) …з ненаписаного щоденника. 3

-  давай  лови  її,  раптом  там  записка!  -  каже  Євгенович,  штовхнувши  веслом  дивний  предмет,  що  непоспіхом  пропливає  повз  наш  човен.  Предмет  колись  був  пляшкою.  Судячи  з  обрисів  -  пляшкою  від  Coca-cola.  Скільки  довгих  років  провела  ця  пляшка  у  Дністрі,сказати  важко.  Але  кружляє  вона  тут  -  судячи  з  усього  -  не  перший  день.  Пластик  вигорів  і  став  брудного  сіро-  фісташкового  кольору.  Вся  поверхня  обліплена  шаром  якоїсь  гидоти.  Помаранчева  піна  і  бульбашки  супроводжують  цю  "красу"  довгим  шлейфом.  Пляшка  потрапляє  у  течію,  набирає  швидкості,  але  на  може  обігнати  ще  одну  свою  сестричку  -  на  цей  раз  скляну  пляшку  від  горілки.  Обидві  вони  весело  рухаються  вперед,  вперед,  в  напрямку  до  моря...  До  того  ж  моря,  куди  щодня  рухаються  коліями  безліч  потягів...  Літаків...  Спраглих  відпочинку  блідих  людських  тіл...  Зустріч  їхня  вочевидь  неминуча.  "Фу-у-у-уу!  Яка  гидота!  "  -  скажа  якась  намазана  кремом  від  засмаги  паняночка,  коли  прибій  принесе  їй  під  ноги  отакий  даруночок.  І  навіть  не  здогадається,  що  вона  і  ця  Пляшка  від  SPRAIT  -  вже  зустрічалися  роки  два  тому.  Паняночка  власноруч  купила  її  у  магазині,  збираючись  із  коханим  на  шашличок,щоб  потім  випити  її  вміст  на  березі  річки  і  вкинути  у  воду...  І  на  тобі  -  "Фууууу...".  Поцілуйтесь  з  тією  пляшкою  тепер!
Коли  Дністер  -  а  разом  з  ним  і  наш  човник  -  пропливає  повз  міста,  пляшок  стає  багато.  З  велетенських  труб  виливаються  гучними  водопадами  мутні  каналізаційні  багатства.  Пачечки  від  кетчупу  і  майонезу,пакети  і  пакетики  весело  крутяться  у  вирах,  передаючи  гарячі  привіти  усім  свиноподібним  любителям  пікніків  на  лоні  природи.  Надзвичайно  живописно  виглядають  людські  оселі  на  берегах  ріки,  коли  імпровізовані  сміттєзвалища  просто  в  воду  за  парканом,  підкреслюють  гламурну  красу  гіпсових  колон  і  пластикових  вікон...  А  сморід  мабуть  елегантно  змішується  з  ароматом  квітнучих  троянд  під  вікном...  Ідіотизм.
А  це  просто  яскравий  епізод.  Дядечко  у  гумових  рукавицях(!),  озброївшись  пакетом  конкретної  "хімії",  миє  просто  в  річці  відро.  А  потім  знімає  рукавиці,  роздягається  і  сам  же  лізе  купатися.  Скоро  до  нього  приїдуть  його  онуки...  Купатимуться  теж...
...Ми  перестали  рахувати  пропливаюче  сміття  -  зокрема  пляшки  -  на  другий  день  подорожі.  Чесно  -  то  марна  справа.
Втім,  думаю,  в  кожній  із  тих  пластикових  і  не  дуже  пляшок  й  справді  мало  б  лежати  по  записці.  Де  дзьобами  мертвих  птахів,  плавниками  отруєних  риб,  кишками  тріснутих  жаб  і  тремтячими  пальцями  засмічених  рік  мало  б  бути  написано  :  SOS!!!  ЛЮДИ,  ЗАЛИШАЙТЕСЬ  ЛЮДЬМИ,  а  не  СВИНЯМИ!...ваша  поки  що  дивом  жива  ПРИРОДА..."
4

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2017

Двоє в човні, не рахуючи собаки. Бо її не було) …з ненаписаного щоденника. 2

Уявіть  собі,  що  планету  Земля  захопили  прибульці.  
Вони  з'явилися  абсолютно  несподівано,  просто  вигулькнули  з-за  повороту  -  на  якісь  потворній  колоді,  змахуючи  раз-по-раз  
дурнуватими  кінцівками,  з  дебільними  посмішками  на  мордах...  Все,  абсолютно  все  -  і  самі  прибульці,  і  колода  їхня  -  зроблене  з  лайна.  Таке  взяти  б  на  роги  і  закинути  подалі  у  їхній  космос  -  назад  за  поворот,  але  не  хочеться  бруднитися...  Щось  подібне  читалося  в  очах  усіх  КОРІВ,  повз  які  нам  довелося  пропливати  спекотного  першого  дня  нашої  подорожі.  Я  й  не  гадала,  що  на  світі  існує  стільки  корів!...Особливо  стільки  НЕПРИВІТНИХ  корів.  Вони  стояли  вздовж  берегів,  по  колінця  у  воді,пожовуючи...  Час-від-часу  збагачували  хімічний  склад  води  міндобривами  власного  виробництва,  думаючи  про  Вічне...  Ми  явно  не  вписувалися  у  систему  їхньої  світобудови...  Слава  Посейдону  -  течія  була  швидкою,  весла  нарешті  слухняними.  Наш  космічний  корабель  -  тобто  човен  -  швидко  проносився  повз,  не  надто  травмуючи  коров'ячу  психіку  і  рівень  надоїв  відповідно.  
Коло  корів-десь  під  кущиком  зазвичай  -  знаходився  і  пастух.  Як  правило  -  дядечко  середніх  літ.  У  брилі.  Точно  такий  же  філософ,  як  і  його  корови,  проводжав  наш  човен  байдужим  поглядом.
І  лише  одного  разу  поряд  з  рогатим  стадом  гралися  хлопчики  -  пастушки.  Наймолодший  довго  біг  за  нами  вздовж  берега  і  кричав  тоненьким  голоском:
-  Куди  пливете?  Куди  пливете?  Куди  пливете?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740820
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2017

Двоє в човні, не рахуючи собаки. Бо її не було) …з ненаписаного щоденника. 1.

...ЙОГО  надувають  спеціальним  насосом.  Насос  продається  в  комплекті-така  собі  псевдо-космічна  чорна  труба  з  поршнем.  ВІН  -  це  човен.  Гумовий  пластиковий  непривабливий  млинець,  який  за  кілька  хвилин  -  завдяки  насосу  -  перетворюється  на  зухвалий  і  гостроносий  плавзасіб  довжиною  у  три  метри.  Човен  пахне  пригодами  і  китайськими  гумовими  шльопанцями...  Нервово  жую  бутерброд.  Не  від  голоду  -  від  жаху.  Від  усвідомлення  незворотності  подій.  Підступності  річки.  Кількості  нещасних  випадків  на  воді  відносно  массовості  випуску  китайською  промисловістю  неякісних  надувних  човнів.  Перспектив  наявності  у  водах  Дністра  піраній  і  крокодилів,  випущених  туди  безвідповідальними  місцевими  феодалами...  Жорстокості  рибалок-аборигенів...  Зрештою  -  перспективою  бути  винесеними  у  відкрите  море  без  води  і  їжі.  Адже  саме  у  ЧОВНІ  мені  доведеться  провести  найближчі  кілька  діб.  А  це  страшно:я  ніколи  не  плавала  човнами  так  довго,так  далеко  і  так  по-справжньому...
За  кілька  секунд  моя  наманікюрена  стопа  пересічного  38  розімру  ступить  на  борт  вищевказаного  ЧОВНА.  І  лише  кілька  сантиметрової  товщини  дно,  наповнене  повітрям,  відділятиме  моє  ще  досить  привабливе,  але  смертне,  тіло  від  чудес,  несподіванок  і  небезпек  оцих  так  звабливо  сяючих  під  сонцем  вод...
Восьма  ранку.  Човен  надутий.  Якмога  повільніше  жую  бутерброд.  Кружляють  мухи  та  комарі.  З  найближчих  кущів  вітерець  доносить  характерний  запах,  а  зіжмакані  клапті  туалетного  паперу  неподалік  красномовно  свідчать  про  те,  що  ми  ще  тут,  на  твердій  землі,  серед  людей...  
-  МОЖЕ  НЕ  ТРЕБА?  -  питає  мене  одне  з  моїх  внутрішніх  "я"  -  сцикливе,манірне  і  благеньке
-  ПІЗНО!  -  відповідає  друге  моє  "я"  -  вперте,  мужнє  як  солдат  Джейн  і  готове  до  подвигу.  Натягує  віртуальну  невидиму  гумову  шапочку  для  плавання  і  заносить  ногу  над  човном...  
-  ПЛЮСЬ!  -  каже  човен,  гойдаючись,  одразу  провалюючись  на  кілька  жахливих  см  углиб.  
-ААААААААА!!!....  -  каже  моє  серце,  обривається  і  опиняється  просто  на  пластиковому  дні.  ОН  воно  тріпоче,  смикається  і  скаче,  як  впіймана  риба,  під  моїм  лівим  коліном.  Не  встигаю  обдумати,  як  продовжую  функціонувати  без  серця,  бо  ЄВГЕНОВИЧ  тицяє  мені  весло  і  вмощується  в  ЧОВЕН  позаду  -  човен  двомісний.
Ще  кілька  критичних  моментів  -  я  вчусь  веслувати...  Бідним  рибкам,  що  вистрибують  з  води  то  тут,  то  там,  доводиться  почути  кілька  неприйнятних  для  вихованого  товариства  висловів.
Нарешті  весла  злітають,  мов  крила.  Бабки  займаються  коханням  просто  в  повітрі.  Пропливають  дерева,  відображення  хмаринок  і  пластикові  пляшки.  Вода  відзеркалює  насмішкуваті  очі  Бога.  В  животі  вовтузиться  бутерброд.
Шкодую  про  дві  речі:  не  взяла  кепки  і...  не  написала  заповіт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740819
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2017

90ДнівЛіта. Дурнички усілякі

...зайшла  у  магазин.
Ні,  не  в  магазин  -  в  магазинчик  -  крихотулька  така  напівпідвальна  неподалік  від  центральної  частини  міста.  Троє  людей-  уже  натовп.  Як  в  нірку  до  тушканчиків  степових  спустилася...  А  тушкани  -  звірі  хазяйновиті,  газди  ого...  Чого  там  тільки  в  магазинчику  не  було!  Привітно  сяяла  центральна  частина  композиції  -  вітрина-холодильник...  Усі  стіни  -  від  підлоги  до  стелі  -  в  полицях  і  поличках.  І  продавчиня  -  жіночка  така  дуже  підходяча  до  інтер'єру  -  невеличка,  жвава,  а  що  вже  запопадлива  -  то  аж!  Стояла  я  в  тому  натовпі  -  троє  людей  -  і  спостерігала  (  а  що  ще  робити?  )  і  слухала...
-  Мужчинонько,  вам  рибки?  Скільки  рибочки  грамчиків  Вам?  Молочко  щойно  машинка  завезла,  сметаночку,  сирочок...
-  І  кавусі?  Кавуся  у  нас  свіжесенька,  і  вершечки  є...  Берете?  Лимончики,  кажете,  порепані?  Ну,  що  ви  жіночко,  лимончики  як  м'ячики  пружненькі.  Очки  роззуйте,  жіночко...  То  у  Вас  личенько  порепаненьке,  як  наші  лимончики...  Тьху  -  нормальні  в  нас  лимончики  порівняно  з  Вашою  мармизонькою!  ...  Сорі  -  останні  три  речення  -  то  вже  я  дофантазувала  -  бо  дивне  трохи  враження  справляли  ота  форма...  Ні  -  формочка  спілкуваннячка...)  Щось  солоденьке  таке,  але  вітм  -  хиже  трішки...
Чи  то  може  зі  мною  було  щось  не  так  в  той  момент?
Купила  я  води  -  ні  водичечки  пляшечку,  та  й  пішла  собі  на  світ  божий...)
А  тепер  про  #планиналіто...  Плани...  Планчики...  Планенятка...  Тьху!
Страшенно  хочу  в  гори.
І  -  на  море  -  так,  щоб  пальцями  ніг  -  у  воді,  головою  -  в  панамці.  
Але  найбльше  хочу  отого  божевільного  стану  ейфорії,  коли  приходить  натхнення  -  і...пишеться,  малюється,  розписується  і  -  звичайно,  продається!  
Хочу  однієї  яскравої  зустрічі  в  серпні.
А  точніше  -  не  скажу!  Раптом  не  збудеться?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2017

90ДнівЛіта. Письменники, з якими хочу подружитися…)

Письменники,  з  якими  хочу  подружитися…
...де  ви,  письменники,  з  якими  я  хочу  подружитися?
Думала  довго  -  цілісінький  день:  поки  купувала  огірки  на  базарі,  поки  бродила  з  дитям  рядами  супермаркета,  навіть  коли  виявила,  як  живописно  полиняв  мій  улюблений  сарафан,  хоч  і  прала  його  -  Принца  Голубих  Кровєй  мейд  ін  Бангладеш-  у  холодній  воді...  "...Пропало  літо  !  -  думалося,  -  в  чому  я  тепер  зможу  подружитися  з  Письменниками,  якщо  випаде  нагода?..."
І  справа  не  в  тому,  що  таких  письменників  немає,  справа  в  тому,  що  їх  просто  хоч  греблю  гати,  а  я  -  одна  однісінька...  розгублена...  Ще  й  в  полинялому  сарафані)  
"  На  вокзал!"  -  скомандував  у  моїй  голові  один  з  тих  ірраціональних  голосів,  дослухатися  до  яких  забороняє  в  кращому  випадку  здоровий  глузд  і  найкраща  подруга,  в  гіршому  -  психіатр  місцевої  поліклініки...  Чому  саме  вокзал?
Вам  ніколи  не  здавалося,  що  вокзал  -  то  трохи  містичне  місце,  привабливе  і  моторошне  водночас,  де  ніколи  не  припиняється  рух,  де  на  перетині  тисяч  колій,  як  на  перетинах  ліній  долонь,  можна  раптом  прочитати  відповіді  навіть  на  риторичні  запитання?...)  ..ну...  чи  в  крайньому  випадку  (на  стіні)  -  розклад  руху  потягів  на  три  місяці  вперед.  Що  також  непогано)
...Прокинулася  у  вагоні.  У  "купе".  Купе  порожнє,  дверцята  зачинені.  Як  опинилася  і  якого  чорта  я  тут  роблю,  пригадати  не  встигла.  Дверцята  відчинилися  і  в  купе  зайшла  жіночка.  Така  собі  звичайна  жіночка  років  сорока.  Втім,  сукня  у  неї  була  дещо  дивна  -  біла,  мереживна...  "  ...певно,  знову  якийсь  фестиваль  у  Львові..."  подумалося.  
-  Добрий  вечір  -  чемно  кажу  жіночці.  та  кинула  не  мене  гострий  погляд  темних,  як  вишні  на  дні  бокалу,  очей,  знітилася,  ухопила  міцно  свою  парасольку  і  забилася  в  куток.
Дивно  це  все...  Вагон  гойдається...  За  вікном  дощ.  Не  люблю  знайомитися  в  потягах  -  страх  як!-  але  навіщось  кажу  зіщуленій  в  кутку  жіночці  "...пробачте,  а  яка  щойно  була  станція?  Мене,  до  речі  Надія  звати,  а  як  можна  звертатися  до  Вас?..."
-I'm  Nobody!  Who  are  you?
Are  you  —  Nobody—too?
Then  there's  a  pair  of  us!
Don't  tell!  They'd  banish  us—you  know!
-відповідає  жіночка  і  я  розумію:  халепа!  Моєї  англійської  вочевидь  замало...
Раптом  знову  відчиняються  двері  купе  і  заходить  чоловік.  Він  пахне  дуже  приємно  -  бульйоном  і  я  раптом  помічаю,  що  на  голові  в  нього  щось  на  кшталт  лаврового  віночка...  Господи  помилуй,  що  за  вечір  дивацтв?-  
-  Добрий  вечір  -  чемно  звертаюсь  і  до  нього.  Очі  в  нього  сумні,  обличчя  давно  не  голене,  здається,  запах  лаврового  супу  -  то  найжиттєрадісніший  елемент  його  особи.
-Tranquillas  etiam  naufragus  horret  aquas  ...  каже  чоловік  і  нервово  замотує  на  собі  щільніше  край  тоги  чи  чогось  схожого  на  давно  не  пране  простирадло...
-  Пробачте,  я  не  зовсім  розумію...  
-  Шановний  пан  повідомив  нас,  що  хто  зазнав  кораблетрощі,  тихої  води  страшиться.  Це  латина,  пані)  ...Чи  пані  не  знає  -о  котрій  потяг  прибуває  до  Відня?  -  чую  раптом  приємний  голос  четвертого  пасажира  у  цьому  купе,  який  щойно  зайшов.  Він  невисокий,  в  старомодному  костюмі,  руді  вуса,  голубі  очі."  Леле,хоч  хтось  говорить  солов'їною!"  -  тьохкає  моє  серце
Раптом  двері  відчиняються  знову  -  у  купе  заглядає  провідник  -  волосся  його  старанно  зачесане  назад,  очі  вирячені  і  лупаті.  Він  суворо  оглядає  нашу  чудернацьку  компанію:  карооку  жіночку  в  білому,  яка  -  Nobody,  суворого  чоловіка  з  ароматом  приправ  і  у  простирадлі,  пана  в  костюмі  і  мене...  Лишенько!  -  я  у  поплямленому,  полинялому  сарафані!
Провідник  бурмоче  якусь  химерну  пісеньку  -  "...Елизавета  играла  с  огнём...Елизавета  играла  с  огнем...пускала  огонь  по  спине..."  А  потім  як  гаркне  "  ...Ваші  квиточки,  Гаспада!"
...і  тут  я  розумію,що  квиточка  нема.  Нема  квиточка!!!  Квиточка  -нема!!!
Коли  мене  виштовхнули  з  вагону  потяга,  що  мчав  на  шаленій  швидкості  у  темряві  невідомо  куди  -  хоч  я  вперто  чеплялася  то  за  стоп-кран,  то  за  східці,  то  за  ноги  провідника  у  лакових  штиблетах  -  потяг  рухався  по  химерному  вузькому  металевому  мосту...  
Плюсь!  -  сказала  я.  І  прокинулась.
Синя  літня  ніч  заглядає  у  вікно...  "  Як  жаль...  Як  жаль,  що  я  не  прихопила  свій  смартфон  у  той  дивний  потяг...  Мені  не  те,  що  подружитися,  а  навіть  сфоткатися  на  вдалося  з  Емілі  Дікінсон,  
Публієм  Овідієм  Назоном,  Іваном  Яковичем  Франком  та  Хармсом  Даниїлом,  що  підробляв  тієї  ночі  провідником...
А  нічогеньке  могло  бути  селфі...)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2017

90ДнівЛіта. Історія перша або чому я боюсь павуків.

...Історії,  які  хочу  розповісти...
Насправді  історій,  які  хочеться  розповісти  -  дуже  багато...  Особисто  у  мене.  Було  б  кому  слухати)...  Хоча,  думаю,  у  кожного  так.  Людське  життя  -  то  безперервна  низка  історій.  Таке  собі  намисто...
Стою  над  уявною  величезною  скринею  з  надписом  "  Мої  історії",  порпаюся,  з  одних  здуваю  цукрову  пудру,  з  інших  -  попіл  кремацій  і  дивуюся  -  ну,  жіночко,  назбиралося...  Он  про  чорного  пса,  який  йшов  за  мною  слід  у  слід  однієї  моторошної  ночі  через  усе  місто...  Про  кумедного  пана  в  потязі,  який  розбудив  мене  о  п'ятій  ранку  дуже  дивним  запитанням...  Про  юнака,  майбутнього  режисера,  якого  виштовхнули  з  багатоповерхівки,  який  дивом  вижив,  провів  кілька  місяців  у  гіпсі,  їхав  на  подальше  лікування  в  тому  ж  вагоні,  що  і  я.  Проговорили  всі  три  години.  Розпрощалися  на  одній  із  станцій.  Найголовнішого  не  зробили  -  не  обмінялися  жодними  координатами.  Й  досі  здається  -  могли  б  ось  так  розмовляти  все  життя.  Море  історій.  Океан  ілюзій.  
Ото  думається  -  виберу  зараз  найкращу,  напишу...  І  одразу  зателефонують:  "  ...Ви  така-то?  Це  геніально!  Не  могли  б  ви  написати  оповідання  і  для  нашого  періодичного  видання?  Яка  кількість  нулів  у  цифрі  гонорару  вас  влаштує?..."
Бумц!  Це  тріскаюсь  об  стелю  потилицею  (  так  високо  залетіла  у  мріях).  І  строгий  голос,  схожий  на  той,  яким  на  вокзалах  оголошують  відправлення  і  прибуття,  каже  "...Жіночко  у  китайських  голубих  шльопанцях,  спустітся  на  землю  -  Ваше  молоко  збігло!"
Човгаю  на  кухню.  Витираю  плиту  від  молока.  А  історії  продовжують  юрмитися  в  голові...
Аж  поки  на  середину  кухні  не  виповзає  павук.  Завмираю  на  табуретці.  Даю  йому  проповзти.
І  ось  історія  перша,  або  чому  я  боюсь  павуків.
Літо.  Спека.  Сад  потопає  в  зеленому  буянні  всього!  Полудень...  Тиша.  Тільки  десь  далеко  в  полі  гуде  комбайн...
Аж  раптом  -  крик!  Мій.
На  мене  повільно  опускається  тіло  велетенського  живого  павука,  якого  турботливо  тримає  за  одну  з  восьми  ніг  старший  брат...  Обличчя  брата  не  виражає  нічого,  окрім  допитливості  молодого  вченого.  Тобто  -  нічого  особистого:  просто  цікавий  з  точки  зору  юного  науковця  експеримент...)  
Чим  нижче  опускається  павук,  тим  голосніше  я  кричу...  Думаю,  павук  оглох...
А  навкруги  буяє  літо...)
Брат  вченим  не  став.  У  житті  потім  трапилося  ще  з  тисячу  експериментів  -  приємних  і  не  дуже.  Восьмилапі  "чужі"  досі  мені  чужі...)  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2017

90днів Літа. Про очі.

...  Мені  пощастило  народитися  і  виростати  в  чудернацький  час,  коли  одна  епоха  -  драматична  і  червонознаменна  -  вмирала,  а  друга  -  ще  тільки-но  десь  далеко  назрівала  на  горизонті.
Оте  бездоріжжя  і  тьма  єгипетська,  помножена  на  дитячу  уяву,  станцювали  в  моїй  -  і  не  тільки  долі  -  трохи  химерний  танець)

Про  очі
...  якщо  розповідати  про  мою  короткозорості  -  праве  око  бачить  30%  зі  ста,  ліве  -  60%  -  повернутися  треба  дуже  далеко  назад  і...  Як  це  не  дивно  звучить  -  до  гламурненького  такого  в  золотій  рамці  портрету  розіп'ятої  на  хресті  Людини.  Потртрет  -  для  мене  то  був  тоді  портрет  -  висів  на  кухні  у  однокласниці  .  Однокласницю  звали  Наталя,  ми  ніколи  з  нею  особливо  не  дружили,  і  це  був  єдиний  раз  моєї  присутності  в  Наталиному  будинку  в  компанії  інших  однокласниць.  На  фартухах  наших  горіли  жовтенятські  зірки,  але  мене  вразила  тоді  дивна  річ...  Наталя,  очевидно  пародіюючи  когось  із  набожних  родичів,  в  якомусь  місці  дівчачої  балаканини,  раптом  несподівно  і  картинно  підняла  очі  до  ікони  і  почала  голосити:  "...Ісусіку,  прости  гріхі  наші  ..."  Це  було  нереально  дивно.  Тим  більше  що  заплакати  їй  не  вдавалося,  хоча  вона  старанно  кривила  обличчя.  Всі  притихли...
А  потім  вирішили  грати  в  карти..))
-  Гріх!  -  суворо  повторила  -  очевидно  голосом  своєї  бабусі  -  Наталя.  І  знову  -  "...Ісусіку,  за  на-а-аас  пом-ее-е-ееР  ...  прости  наааас..."
Це  було  зовсім  страшно  і  смішно.  Але  я  раптом  пройнялася  драмою  намалюованого  блідого  і  мертвого  чоловіка  на  хресті,  хоча  не  зовсім  розуміла,  при  чому  тут  я,  власне  кажучи  ...  Мені  було  щиро  його  жаль,  але  коли  він  помирав  у  цій  дивній  позі,  мене  на  цьому  світі  і  в  планах  ще  не  було...  Якщо  коротко  -  тоді  я  присягнулася,що  ніколи  більше  не  гратиму  в  карти  -  це  гріх  страшний,  адже  саме  гріхи  продовжують  агонію  Ісуса  ...  "...і  ще  -  додала  -  якщо  я  не  дотримаю  слова,  пошли  мені  невиліковну  хворобу!"  -  ось  так  сильно  мені  захотілося  якось  дати  зрозуміти  Богу:  я  готова  на  багато  що  -  лише  б  Він  не  помирав.  Або  -  хоча  б  не  на  хресті,  та  ще  з  цвяхами  в  руках-ногах  -  кошмар  і  жах  ...
Слова  я  не  дотримала  -  обіцянку  порушила  тижня  через  два
Зіграла  разок  в  "дурня"  ...  Потім  ще  ...  Відчуваючи  себе  страшним  зрадником  і  потай  сподіваючись,  що  бога  немає,  Ленін  живий,  а  радянська  медицина-найкраща  в  світі:  якщо  раптом  щось  -  мене  вилікують.  Ось  так  я  зрадила  Ісуса.  Він  продовжує  висіти  на  хресті.  Тому  що  кілька  разів  я  зіграла  в  "дурня"...
На  найближчому  медогляді  в  школі  виявилося,  що  зір  мій  сильно  впав.  "  ОСЬ  ВОНО!!!"  -  холодок  провалився  в  живіт  ...  ВІН  -  БОГ  -  є!  І  свої  умови  договору  він  виконав.  Я  захворіла  на  невиліковну  хворобу  -  як  і  домовлялися.
На  короткозорість.
...  це  було  ударом.  І  я  розуміла  -  мені  не  допоможе  ніхто  -  з  Вищими  силами  не  посперечаєшся.  Життя  моє  поволі  почала  перетворюватися  на  муку.  З  трьох  дітей  моїх  батьків  я  була  найздоровішою.  Завжди.  Проблеми  ставалися  у  сестри...  У  брата...  І  тільки  я  незмінно  блищала  як  нова  копійка,  радуючи  світ-  і  особливо  маму-  усіма  аналізами,що  в  нормі.  А  тут  -  таке  ...  Немов  червивий,  хоча  і  біленький  зверху,  гриб  ...  Який  обдурив  очікування  батьків  -  тим  більше  таким  непоправним  способом  -  договором  з  Богом  ...  ОКУЛЯРИ  !!!!!!!  -  це  звучало  як  "Повісити!".  (  пробачте,  усі  "очкарики"...))  Я  вже  уявляла  розчарованих  назавжди  в  мені  батьків...  І  себе  -  страшну,  мало  того,  що  кучеряву,  а  ще  й  з  цією  жахливою  конструкцією  на  носі,  яка  назавжди  поховає  мою  і  так  досить  умовну  красу  ...  Я  бракована!-  ВОНИ  БІЛЬШЕ  НІКОЛИ  НЕ  БУДУТЬ  МЕНЕ  ЛЮБИТИ  (батьки  тобто)  і  рятунку  немає  ...  Приховувати  до  останнього!  Не  даватися  живою  офтальмологам  !!!  -  ось  таким  був  вихід  ...
І  я  не  давалась.  Якось  втекла  з  медогляду  -  найкраща  ,чорт  забирай,  учениця  класу,  яка  не  прогуляла  жодного  уроку  без  поважної  причини,  втекла  в  пізню  осінь,  під  час  дощу,  без  куртки,  без  портфеля,  просто  з  другого  уроку,  на  цілий  день...  Прихопивши,  між  іншим,  ще  зо  сім  однокласників...  Був  скандал.
...  Подумати  зараз  -  що  в  голові  творилося?  СМІХ  КРІЗЬ  СЛЬОЗИ...!  Історія  для  підручника  з  психіатрії,  розділ  -  "  підлітковий  ідіотизм"...  Що  вдієш  тепер?...  
Втім,  окулярів  я  не  носила  ніколи.  
Так  і  живу)  30%  і  60%.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738027
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2017

90днів Літа. Щоденний ритуал

...описати  ритуал  щоденний  -  хм...  Це  виклик!  ...описати  яскравуі  рідкісну  -  принаймні  не  щоденну  і  не  буденну  -  подію  куди  простіше...  ні?  Тим  паче  -  слово  "ритуал"  викликає  у  мене  не  дуже  радісні  асоціації...  Наймилішою  з  них  є  -  пластиковий  поховальний  вінок,  наприклад...  Або  оце  жахіття  -  фата  нареченої...
Втім...
З  початком  літа  я  (вкотре!  -  скільки  літ,  стільки  спроб))  намагаюсь  зробити  своїм  щоденним  ритуалом  ранкову  пробіжку  десь  між  дерев.  Оце  намагання  уже  саме  по  собі  стало  щолітнім  ритуалом...  Ні,  не  тому,  що  зайві  кілограми  не  дають  мені  спокійно  заходити  в  ліфт  тощо,  а  швидше  тому,  що  Літо  -  то  мій  Маленький  Бог.  
І  мені  -  як  по  вуха  і  безнадійно  закоханій  у  нього  -  хочеться  бачитися  з  ним  наодинці,  у  сонячних  променях,  під  життєрадісні  хорали  шалених  пташок...  Отже  -  шоста  ранку,  Сихів,  ліс.  
Якщо  на  перший  погляд  здається,  що  о  шостій  ранку  всі  нормальні  люди  ще  сплять,  це  велика  іллюзія...))  Сихівський  ліс  живе  активним  спортивним  життям)  ...дівиці  модельної  зовнішності  з  довжелезними  ногами  в  рожевих  кросівках,  товстуни  в  чорних  майкай,  що  ласо  заглядають  на  дівиць,  жіночки  з  пов'язками  "  Олімпіда  в  Ліліхамері  -  91"  на  спітнілих  чолах,  міцні  дідусі  в  кедах,  білки...і  ...Звичайно  -  собаки!  Безліч  собак,  що  виволокли  на  шнурках  до  лісу  своїх  сонних  господарів.  
А  ось  і  епізод.
...цього  дідка  я  помітила  давненько...  Він  бігав  обережно  і  підтюпцем.  Часто  -  тими  ж  стежками,  що  обрала  своїм  маршрутом  і  моя  псевдо-спортивна  душа.  Не  знаю  звідкіля  я  це  взяла,  але  дідка  моя  поява  в  його  полі  зору  дратувала  -  впевнена.  Швидко  бігти  він,  вочевидь,  не  міг,  тому  просто  насуплювався,  тупцяючи  маленькими  кроками,  коли  раптом  помічав  мене  поряд.
Хтось  із  нас  двох  чемно  звертав  у  бік.  Яким  же  було  моє  здивування,  коли  одного  разу  мій  благенький  дідок  пробіг  повз  мене  зі  спринтерською  швидкістю,  обганяючи,  дивлячись  лише  вперед,  зціпивши  зуби..."  ...Ого,  що  спорт  з  людьми  робить!  Нічособі...!!!"  -  встигла  подумати  і  я...  А  потім  теж  побігла.  Зі  спринтерською  швидкістю.  Міцно  стиснувши  зуби,  
дивлячись  уперед,  усім  своїм  тілом  несучись,  як  вітер,  до  просвіту,  за  яким  уже  виднілися  багатоповерхівки...  Я  наздогнала  дідка  і  ми,  мов  справжні  бігуни-атлети  на  останніх  метрах  дистанції  найбільших  змагань  світу,  бігли  поряд...
А  за  нами  -  ламаючи  кущі,  біг  песик.  Бультер'єр.  З  відкритою  акулячою  пащекою.  І  явно  серйозними  намірами.  Десь  вдалині  за  нами  рухався  ще  четвертий  персонаж  -  тітонька  з  обірваним  повідком  у  руці,  яка  час  від  часу  кричала  "  Джек!  Джек,  вернись!  До  мене!!!"  
Джеку  було  пофіг.  Як  на  мене  -він  хотів  снідати)
На  прощання  скажу  лише  одне  -  всі  вижили)  Жодна  литка  не  постраждала.  Ранкові  пробіжки  і  далі  є  в  списку  моїх  ритуальніх  щоденних  літніх  подій.  Щоправда,  дідка  в  кедах  я  більше  не  зустрічаю)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2017

З невіршів. Літо. ( переклад)

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736450


...що  перший  літній  день  настав,
і  сяє  -  далечінь!  -
Бджола,  мов  сонце,  золота
повідала  мені

В  розКОшах  пахощів  троянд,
на  промені  яснім,
хоч  дім  її  -  Господній  Сад  -
в  мій  залетівши  дім.

(...бо  маскарад...  Бо  маскарад
такий  химерний  в  нім...)

Стікали  стінами  кімнат
чи  сум,  чи  сон,  чи  спів...
Ми  розмовляли  з  нею,  втім  -
не  називали  слів.

Не  пролунав  наш  шепіт  -  ше
потіла  мить:  Amen!
Немає  смерті!  Є  лише
Одвічний  Літній  День!

Де  скаже  Сонце  -  Досить  сліз!
почуй  і  кожен  -  Встань!
Трава  зросте  воскресла  й  крізь
могил  скорботну  твань

хвалу  співаючи  зіркам,
птахам  згубивши  лік,
зігрівши  мертвим  малюкам
зотлілий  мармур  щік...

Бджолі  повірила  без  меж
і  посміхулись  Їй
куточки  вуст...Хоч  дзвін  -  авжеж  -
дзвенів  -  за  упокій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2017

Из нестихов. Лето

...о  том,  что  лето  за  окном,
что  даль  -  опять  светла,
мне  рассказала  -  злато!  хром!  -
янтарная  пчела

Что  оседлав  звенящий  луч,
покинув  божий  сад,
влетела  в  дом...  (  а  в  нем...  А  в  нем  -  престранный  маскарад...)

Был  разговор,  как  мед,  тягуч,
Как  сон  -  витиеват...

Ведь  излучала  дивный  свет  
причудливая  весть:
Что  смерти  нет.  Что  смерти  нет.
А  только  Лето  -  есть!

Что  встанет  всяк  -  vivat,  amen!  -  
коль  солнце  скажет  встать.
Что  и  кладбищенской  траве
в  охоту  прорастать

Слетев  с  катушек  и  корней,  
вздымаясь  на  дыбы,
Младенцам  мертвым  щекоча
их  мраморные  лбы...

Пчеле  поверила  вполне.
Хоть  саван  -  бел  и  груб

И  улыбнулась  ей:  я  -  не...

(  с  утра  холодными,  как  снег,
лишь    краешками  губ)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736450
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.06.2017

…з невіршів 2

Травень,  сімнадцяте.  Ранок.  Квадрат  вікна.
Поверх  -  дев'ятий.  Дорога.  Дроти.  Стіна.
Сонце  танцює  -  і  знаки  химерні  на
звичних  предметах  вібрують  -  горять  незвично...

Сонячні  "па"  на  естраді  мого  стола...
Радіохвилі  з  незмінними  бла-бла-бла...
Де  ти  взялася,  дурненька  мала  Бджола,
в  світі,  що  пахне  не  медом...

                   ...в  кращому  випадку  -  хрустом
цупких  папірців,чи  парфумами  NINO  RICCI

Безладом...  Блазнями  (  їхні  серця  -  картон),
вчасно  не  вжитими  "  Вірю",  "чекаю",  "оммм..."
Цвіт  на  шпалерах  -  повір  -  то  лише  фантом.
Та  позаяк  ти  вже  тут  -  то  побудь  ласкава:

В  мене  є  кілька  хвилин  -  випий  зі  мною  кави

звісивши  лапки  з  відчиненого  вікна,
спостерігаючи:  травень,  трамвай,  весна,
ранок,  жебрак,  лімузин,  світлофори,  фари...
Поміж  новин,  хмародерів,  дахів,  дротів,
снайперських  куль  і  палаючих  літаків

в  сонячне  небо  пливуть  невагомі  хмари
,

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2017

не отпущу

не  отпущу
 
И  она  ему:  
-  знаешь,  я  ведь  когда-то  была  хорошей,  
солнце  светило  как  новенький  яркий  грошик,  
боженька  был  улыбчив,  а  мир  -  не  ношен,  
птицы  звенели  так  звонко,  верилось  в  чудеса!  

Жаль  я  тебе  досталась  -  сплошное  крошево,  
птицы  кричат  тревожно,  остро,  взьерошенно,  
солнце  въезжает  утречком  в  город  -  на  мертвой  лошади,  
сердце  -  не  сердце,  а  жалящая  оса.  

...а  словеса  
были  когда-то  преданными  игрушками,  
а  не  лгунами,как  нынче  -  жульем  да  врушками,  
жалкими  побирушками  на  побегушках  
что  заплутали  в  собственных  волосах...  

И  потому  -  не  верь  мне!  ...не  верь,  пожалуйста,  
правду  отважится  только  один  мой  стих  из  ста...  
Ты  не  читай  их...  Да  к  черту  стихи  дурацкие!  
Все,  завязала,  последний  -  я  НЕ  ШУЧУ!  

Он,  улыбаясь,  зная,  что  не  изменится,  
странная  грустная  эта  его  изменница  

на  ее  :  -только  не  отпусти  меня,  слышишь?  
ответит  ласково  

-  не  отпущу.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729784
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.04.2017

Падає сніг

Тисячу  двісті  відтінків  такого  сірого,
наче  упало  місто  на  сіре  дно.
Пташка  -  малий  камікадзе  -  благеньким  "вірую"-
мостить  гніздечко.  Зблискує  десь  вікно.

З  неба  уважно  -  авжеж!  -  крізь  найкращу  оптику  
цілиться  снайпер  -  безжальний  Останній  Сніг.
-  Пташечко,  падай!  До  біса  усіх  синоптиків!
Я  недарма  так  високо  ось  тут  заліг.

І...

точно  у  серце  влучає  останній  сніг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727491
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2017

О карандаше. Бесмысленное. Из нестихов.

 
А  надо  ли  о  смысле  и  душе?  

Я  "  вкусностей  "  натрескалась"  уже.  
И  на  каком-то  сотом  вираже-  
Что  жизнь?  -  Игра!  Летящий  самолетик!-  
КлешНЯми  торохтят  слова  -  клише  
(  А  рифма  здесь  нужна  -  да-да-  на  "ше")  
Я  не  могу  -  о  смысле  и  душе.  
Я  -  идиотик  

предчувствуя  стремительный  экстрим,  
когда  и  "над",  и  "  под"  и  "  вместо"  -  дым,  
Где  мертвый  Босх,  внезапно  став  живым,  
(  ...ты  вовремя,  мой  друг  Иероним!..)  
на  полотне  фиксирует  детали...  
И  пусть  известно:  все  дороги  -  в  Рим,  
Никто  не  помнит,  ни  куда  летим,  ни  где  
взлетали.  

Хоть  на  борту  -  чего  не  пожелай!  
Церковный  хор,  трезвон,  собачий  лай,  
Коррида,  кровь,  ломтями  каравай,  
Вожди,  дожди,  дождись  меня,  принцесса!  
Цветут  сады,  стреляют  стюардессы  
Война-  черна,  как  в  длань  Христову  -  гвоздь,  
обгладывает  беленькую  кость,  
читая  прессу.  

А  капитан  -  в  смирительном  жабо-  
Задорный  и  обдолбанный  Рембо  
Поет,  зажав  штурвал  в  худых  коленях,  
О  выпивших  средстВАх  передвижений.  
-  Да  не  впервой,  Малыш)  Не  трусь,  мон  шер!  
Крути  шансон,  шасси,  суши  саше))  
Смотри-  летим!  Мы  птицы...  Птицы...  
Тени...  

На  кой  тебе  о  смысле  и  душе  

унылых  строчек?...  


И  этот  текст  (  так  мало  рифм  на  "ше"  )  
чтоб  не  подобен  был  -  ойой-  лапше,  
пусть  будет  -  о  моем  карандаше...  

Вот  наблюдаю  столько  дней  уже  -  
чем  дольше  им  писать  -  тем  он  короче.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724722
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.03.2017

из нестихов

Голливудская  улыбка.  Грамм  помады.  
Дерзкий  шарм.  
Так  морозно,  зябко,  зыбко...  
Под  ногой  -  вертлявый  шар,  
ненадежное  сцепление:  
утро-лед-каблук-асфальт-  
солнце-сцены-стены-тени...  
Восемь  двадцать.  Маскарад.  

Здрасьте-радавам-прощайте!  
чтовы-чтовы!  -  все  зер  гуд)  
Встречи-речи  -  super  light  и  
не  улыбка  -  Голливуд!  
Четко,  четко  -  как  по  четкам,  
сквозь  толпу  чеканя  шаг.  
Жизнь-удача!  Жизнь-чечетка!  
(...да  пошли  вы,черти,  к  черту...)  
смех,  успех,  тик-так,  аорта,  
ствол,  патрон,  конфетка,  fuck  

где  тоски  -  огромной  мыши-  
в  сердце  глупая  возня.  
(Тише,  мыши,  кот  на  крыше)  
Ну  не  вышло.  Жаль,не  вышло...  
Нет  тебя  -  и  нет  меня.  

(...март  -  морозы  -  Мураками.  
НАМ  не  сбыться.  Никогда.  
У  весны  под  каблуками  
замерзают  города...)  

Зря  в  башке  под  красной  шапкой-  
нервный  импульс,  бледный  псих,  
до  предела  жалкий...  сладкий...  
одинокий  горький  стих,  
что  плевать  хотел,  рыдая,  
на  зер  гуд-успех-дела.  

Я  его  и  знать  не  знаю.  

А  он  плачет...  

плачет  

пла...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718065
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.02.2017

шелуха

...о  боже,  о  боже,  до  боли  зубной,  до  дрожи,  
до  острых  и  злых  подгибающихся  колен,  
он  нужен  мне,  боже,  он,  знаешь  ли,  мне  дороже  
стихов,  каблуков  и  ухмылки  луны  бульдожьей,  
далеких  морей,  Будапештов,  Парижей,  Вен...  

Я  таю,  взлетаю,  я  знать  ничего  не  знаю,  
лишь  стоит  подумать,  что  где-то  на  свете  -  он.  
Плыву,  исчезаю,  теряю  ключи,  теряю  
пароли,  контроль  и  предмет  -  нет  важней  детали  -  
на  коем  носить  можно  шляпу,  берет,  шиньон...  

Пожалуйста,  боже,  ты  знаешь  мои  проколы,  
ты  видишь  меня  сквозь  бинокли  свои  насквозь...  
Ну  что  тебе  стоит  столкнуть  нас  в  пустынном  холле,  
в  толпе,  в  зоопарке,в  трамвае  ли,  на  футболе,  
в  бистро,  в  ресторане,  за  стойкою  -  чтоб  не  врозь...  

Чтоб  вдруг  -  навсегда  исключительно  и  напротив,  
чтоб  слов  не  искать,  как  иголку  в  чужом  стогу...  
Господь  деликатно  вылавливал  в  миске  шпроты...  
Вздохнул...  Улыбнулся...  И  вымолвил:  
-  НЕ  МОГУ.  
МНЕ  ВООБЩЕМ  НЕ  ЖАЛКО,  НО  ЕСТЬ  ТУТ  ОДНА  ЗАМИНКА...  
(  ...А  СЛАВНО  СЕГОДНЯ  СВАРИЛИ  В  РАЮ  УХУ!...)  

-ОН  "СЪЕСТ"  ТЕБЯ,  ДЕВОНЬКА,  БРЯЦНУВ  ИЗЯЩНО  ВИЛКОЙ.  
И  -  БЕСПРИСТРАСТНО  ВЫБРОСИТ  ШЕЛУХУ.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715706
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.02.2017

хай буду це не я ( …пусть не произойдет)

...хай  буду  це  не  я    -  спроба  перекладу
 
О  хлопчику  смішний,озброєний  так  юно  
примарними  словами  "Назавжди"  і  "Моя"...  
...нескорена  встає  Любовна  Джомолунгма...  
І  Хлопчик  прагне  звершень...  
Так  відчайдушно...Вперше...  
І  як  Йому  сказати?  -  Хай  буду  це  не  Я.  

...бо  Ви  -  дзвінка  струна...  А  я  -  вже  відлунала.  
Чи  ж  варто  дисонансом  рубати  світ?..Тому  
"...плесните  колдовства  в  хрустальный  мрак  бокала..."  
й  миніть.  

Не  зазирнувши  в  мою  порожню  тьму.  


Он  юн,  как  пять  утра...)  И  шепотом  горячим  
"Моя!...  Моя  навеки!  "  смешно  вооружен.  
И  вот  встает  Гора,  где  на  вершине  -  Встречи  
он  робко...  жарко...  жадно...  (  впервые  в  жизни!)  ждет.  

И  как  ему  ответить  -"...пусть  НЕ  ПРОИЗОЙДЕТ..."?  

Он  звонкая  струна.  Моя  же  -  отзвучала.  
Достаточно  оркестров,  грохочущих  не  в  лад...  
Я  -  песенки  конец.  А  он  -  ее  начало.  

-  "...плесните  колдовства  в  хрустальный  мрак  бокала..."  
и,  уходя,  закройте  сей  опустевший  ад.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714304
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.01.2017

Зима

...дні  просипаються  крізь  пальці
піском  на  -  лід...
Сині  птахи  домашніми  курами
випорпують  зіпрілі  зернята  з
придорожнього  бездоріжжя...
Сиджу  край  вікна  -  порепану  душу  латаю.
Гадаю  -  чи  варто  здавати  у  брухт
поламане  серце.
Провокую  небесного  снайпера  на
влучний  постріл.
Зима.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706869
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2016

…з невіршів

...і  що  тут  казати:  слова  -  й  ті  бредуть  на  милицях
і  богу  хвала  за  такий  милосердний  сніг:
притрушує  вулицям  мізки,  дахи  і  вилиці...
І  кинути  б  зовсім  гіркі  і  порожні  рими  ці  
як  чорній  вороні  -  останній  в  сезон  горіх

бо  сталося  щось  непоправне  -  не  ніж  в  потилицю.
не  боїнг  -  у  море,  не  в  барі  нічнім  -  теракт.

Жонглюй  собі  вволю  підстреленими  синицями.
Бог  чистить  рушницю  і  в  очі  тобі  не  дивиться.

(...А  та,  що  із  ним  тепер,  хай  з  його  серцем  -  в  такт...  )

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2016

Дор Блю

Поистерлись  скатерти  и  слова.
И  луны  под  окнами  голова
Говорит  -  мол  -  я  к  тебе  ночь  плыла,
Чаю  мне  бы  кофею  налила.
Наблюдаю  -  нету  мне  -  веришь?-стен
Душу  твою  бледную  -  как  рентген
Маятой  изьедена  -  что  Дор  блю  -
Хоть  в  кино,  хоть  вдребезги,  хоть  в  петлю.
Слабость  твоя  сладкая  -  липкий  круг  -
не  кондитер  нужен  тут,  но  хирург.

Ты  ошиблась,  ясная,  не  серчай,
у  меня  отлично  все)  -  отвечаю,
вру  и  мимо  чашечки  кофе  лью:
-  Двадцать  восемь  дней  уж  как  -  не  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702362
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.11.2016

летали

...по  воскресеньям  я  пишу  Андрею-
здесь  пять  утра,  в  Нью-Йорке  -  23.
Привет)  рассвет?  ...рассвет...  Я  чайник  грею)
Опять  пешком?...  Погода  -  крайний  север!
Потом  -  трамвай  (  я  у  него  внутри

средь  сонных  рыб  карасик  единица
статистики  воскресного  утра:
Луна,влона,  FM,  компостер,  лица,
Мсье,  мадам,  минор,  My  Lord,  молчится...
-И  снова  я...-  ты  как?  -  да  спать  пора...

Спокойной  ночи)  -  С  добрым,добрым  утром))
-  Волшебных  снов...)  -  прекраснейшого  дня...
Ты  расскажи  мне...  Город  вымыт  будто
И  осени  оранжевое  брутто
Рассыпано  шуршащее,  маня

сверкает  предрассветною  звездою
в  ущельях  улиц  яркое  окно...
И  дворник  с  бодуном  и  бородою
сметает  ночь  огромною  метлою...
-ещё...  А  спать?...  Подруга  спит  давно...

А  мне  не  спится...  Прилечу  весною...
Пойдешь  со  мной?  ...смотря  куда))  ...в  кино)))

Не  стоит  риска  -  приревнует  Мери,
кулак  покажет  семилетний  Том.
...По  воскресеньям  я  пишу  Андрею

На  континентах  разных  мы  стареем...

А  вот  летали  -  помнишь?  -  на  одном

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702361
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.11.2016

Вже

Більше  немає,  легіню,  віри,  ані  тепла.
Осінь  чесала  гребенем  коси.  І  пролягла
стежка  між  полонинами  -  наче  і  не  межа...
Тільки  сіріє  синява:  ти  йому  вже  -  чужа.

Бо  ще  цілує  рученьки  -  зносить  вода  містки!
Тільки  танцює  кручено  дотик  його  руки,
де  затерпає  темрява...  Й  вогко  вповза  змія
попід  ребро.  Бо  солодко,  лиш  НЕ  МОЄ  ім'я

в  губ  його  теплім  човнику  плине  почерез  ніч...
Осінь  вже  пахне  йонами  -  серця  моГО  опріч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2016

Програти

Пальці  твої  перебирати,  мов  клавіші  піаніно...

І  відчайдушною  Ерхарт  -  просто  
тобі  на  коліна,  мов  на  аеродроми  -  
досі  чужі,    незнайомі  -
садити  відважно  літак.

Глянь  -    я  спускаюсь  по    трапу.
Я  виграла  тисячу  битв,  хоч  поНЕсла  
мільйонні  втрати...
Сто  непотрібних  відзнак
зблискують  хижо,
дзвенять  -  і  фальшиво,
і  дрібно.

Насправді  ж  потрібно
так  мало  :
покинути  всі  штурвали,
спалити  gmail-и,  
слова  й  не  потрібні  рими...
Поцілувати  нарешті  краєчок  землі
і...

Пальці  твої  перебирати,  мов  клавіші  піаніно...

Битву  програти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699074
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2016

all inclusive

чертишто  (  давно)
 
Нет  смысла  спрашивать  у  птицы  
о  тонкой  физике  крыла.  
(...Господь  велел  летать  учиться...)  

У  Клеток  -  ласковые  лица,  
и  пальцы  ловкие,  и  спицы  -  так  не  похожие  на  спицы,  
где  сквозь  решетку  даль  -  светла,  
что  образец  тончайших  кружев...  
В  аду,  my  darling,  all  inclusive.  
(...куриных  в  супе  -  два  крыла...)  

Но  боль  -  на  краешке  стола  
в  дурацкой  солнечной  бутыли  
из  ярко-красного  стекла...  

вина,  хмельная  от  вина  
да  пара  в  хлам  дробленых  крыльев.  

И  даль,  что  птицами  полна.  

Летящими...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698779
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.11.2016

*

 
...ничего  не  поделаешь  -  ген  выживаемости  неубиваем,  
сколько  бы  в  голову  не  лилось  грусти,  хмельной  пустоты,  
песен  Нирваны,  Соломоновых  песен  и  никотина...  

Как  бесполезны  красивых  иллюзий  нагие  спины,  
Так  безусловно  честны  лучи  ярко-желтого  света...  

(  Солнце  со  мною  на  "ты"...)  

Солнце  -  усталый  старик,  наблюдавший  творение  мира,  
видевший  города,  города  хоронивший.  
Я  для  него  -  миллионная  дура,  надоевшая  до  тошноты  
однообразная  песня  эфира,  
Но  ОН  -  поди  -  привык  
гладить  по  головам  детей,  голубей,  
и  персонажей  женского  пола  с  напитком  Beer...  

Пальцы  Его  -  ласковы,  осторожны...  И  невозможно  
им  не  поддаться,  какие-бы  волки  внутри  не  выли...  
Вилами  
писаное  по  воде  (  все,что  красиво,  но  -  ложно)  
он  не  спеша  превращает  в  пепел,  в  пустыню...  

в  огромную  тишину  
и  полустертое  временем  "...  Я  любила"
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698577
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.11.2016

из рассветных писем

из  рассветных  писем
 
...Ты  слышишь,  как  трутся  слоновьи  бока  
в  предрассветном  небе?  
над  городом  сонным,  над  морем  -  твоим,  бездонным...  
Как  важно  шагают  громад  серебристых  сонмы...  
И  мне  бы  за  ними...  И  мне  бы...  И  мне...  
А  мне  бы...  

Там  вечный  Эль  Греко  влюбленно  мешает  краски...  

И  поступь  слоновья  -  красива,  мудра,  неспешна  -  
на  спинах  огромных  в  узорчатых  саквояжах  -  
куда-то  везут  обреченную  Неизбежность  
и  Нежность  
несказаных  слов  -  все  смертельнее...  
слаже  

дороже...  красивей...  острее  клинков  дамасских...  


где  грустный  Эль  Греко  плывет  над  слонами  в  лодке,  
цепляя  деревья  светящейся  синей  высью...  

Но  утро  приходит  в  обличье  сердитой  тетки  
сметающей  грубо  в  мешок  золотые  листья.  
И  губы  мои  повторяют  беззвучно  всуе  
одно  из  последних  осенних  
рассветных  
писем  

тебе

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698330
рубрика: Поезія, Басня
дата поступления 03.11.2016

Бред (Bread… )

 
...утро  сегодня  щенком  не-породистым  
жмется  к  ногам,  перепуганно  ластится.  
Сны  переписаны  текстом  убористым  
знаками...  буквами...  птицами  частыми  

тихо  круЖАтся  над  кружкой  кофейною...  
(  Впрочем,наверное,  все-таки  -  КРУжаться...)  
Googl  могуч  истеричкою  нервною  
мне  об  ошибках  каких-то  там  тужится  

тучами  небо  до  края  затянуто,  
тускло  горят  фонари  предрассветные.  
Восемь  ветров  -  футболисты  азартные  
ловко  "футболят"  воронами,  ветками  

ветошью  виснут,  виньеткой  напрасною  
сути  -увы  -  оказавшейся  ложною.  

Ты  далеко.  Мы  отчаянно  разные...  
Мне  бы  -не  вспомнить...  

Почтиневозможно  что...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697789
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.10.2016

привет

привет
 
...о  чем  мне  тебе  рассказать,  чужой,  хороший?..  

Разве  о  том,что  город  сегодня  сер,  как  ослиная  шкурка?  
И  солнце  еще  не  седлало  лошади...  
И  где-то  гулко  
падают  капли  воды  из  желобов  водосточных...  
Город  немного  простужен,  и  потому  наверно  
-  печален  очень.  

И  что  седые  ветра  восседают  на  крышах,  
дрожа  от  холода,  
свесив  длинные  узкие  ноги  
в  носках  мохнатых.  
Что  птицы  свои  покидают  деревья,  
остывшие  гнезда  и  чьи-то  головы,  а  где  то  выше  -  
кто-то  на  рваное  мокрое  небо  
лепит  заплаты.  

О  том  ,что  у  прохожих  -  замерзших,  
скукоженных  -  такие  забавные  
лица...  
Что  мир  продолжает  кружится-  
независимо  -  
вместе  мы,  или  уже  -  безнадежно  нет.  

И  нежность  -  невыносима,  хотя  -  бессмысленна...  

И,  слава  богу,  что  почта  "виснет"...  

Привет
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697010
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.10.2016

дыши

дыши
 
...ну  а  теперь,  дыши,  моя  глупая.  Просто  дыши.  

Знаешь,там  все  продумано  -  клетка  грудная,  мышцы  
межреберные,  диафрагма...  пусть  сейчас  голова  твоя  -  мини  
Везувий,  destroy  и  магма...  
Просто  дыши,  хорошая.  Просто  -  дыши.  

Ощущай,  как  плывет  вовнутрь  -  прозрачней  слюды-  
воздух  -  холодный,  осенний,  со  вкусом  грусти.  
...Знаешь  -  дыши,  глубоко,  словно  
вынырнув  из  воды  -  у  воздуха  есть  такая  особенность  -  
да,  попустит...  

Наблюдай,  как  красиво  кружатся  листья...  
Обрываются  с  веток  усталыми  птицами  вниз  
-  и  карниз  
превратился  в  лавочку  для  голубей  лохматых...  
Считай  смешных  подстриженных  пуделей  и  бродячих  собак  -  улыбающихся,  бородатых.  

А  еще  -  на  перекрестке  семи  дорог  я  расскажу  тебе  страшную  вещь  -  
-  ты  не  умрешь.  Как  бы  тебе  ни  хотелось.  
Воздух  -  морозный,  незримый,  неуловимый,  как  бог-  
-  заполнит  огромный  пролом,  тобой  же  пробитую  брешь,  
и  обесточит  то,  о  чем  так  мечталось  и  пелось.  

а  пока...  

...просто  дыши,  моя  умница.  Просто  дыши.  
Это  искусство  простое  порой  всех  других  -  ни  дать,  ни  взять  -  
необходимей,  важней,  дороже  -  
Просто  дышать.  

А  снова  верить,  и  даже  -  мечтать  
Я  тебя  научу  опять.  

Но  немного  
позже.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696589
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.10.2016