| Сторінки (1/82): | « | 1 | » |
Твої очі кольору осені –
Такі ж глибокі і сумні водночас,
І всміхаєшся часто так болісно
Як листочки берези, що опадаючи, жалісно шепочуть.
Ти повернувся, звідки не чекають,
І лиш зітхають, згадуючи часом,
Коли із приймачів про втрати сповіщають,
Й ніби радіють, що серед них тебе немає.
Ти віриш в перемогу, коли
Вже більшість розгубили всю надію
І відданість Ти зберігаєш лиш одній єдиній,
Яка порушити сльозами Твій спокій не посміє...
3 листопада 2015 року
Близько 14.30
смт. Турійськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2015
Ти вибач, що молюсь за Тебе тільки я ночами,
Забувши радість, смуток і нЕнависть уже минувших днів.
І весь час вимірюю щасливими добАми,
Коли не зачепили кулі ворогів.
Ти мене навіть і не знаєш,
Та і хіба це так важливо?
Ти віриш, що хтось удома та й тебе чекає,
І дивиться на Схід тим поглядом тужливим.
А Ти – Герой! Моя душа про це всім сповіщає,
І теплом сліз серце у Бога лиш блага:
«Нехай Його дорога додому швидше повертає
До тієї, що своєю вірністю Його життя оберіга…»
22 листопада 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558926
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 11.02.2015
Всміхнись! Прийшло сьогодні Твоє свято
Він тихенько завіта на Твій низький поріг.
Ти розгубишся – ну що ж Йому тепер сказати:
«Я дуже рада», чи, може, банальне лиш «Привіт».
Він скаже: «Я із тих країв, де пахне медом,
І м’ятою любові звідусіль…»
А Ти відкажеш: «Мені цих розповідей не треба,
Бо кохання спочива біля моїх воріт».
Твої квіти вірності насаджу біля порога,
Де, падаючи, плакала не раз.
Тепер щоразу посміхатись буду я до сонця,
Бо воно дозволило порадіть мені хоч раз.
13 жовтня 2014 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542042
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2014
«Милостивий і праведний Господь;
Бог наш милує нас…»
(Пс.114:5)
Я йшла з Христом дорогою розпуки,
Інколи збиваючись, але день у день.
Ісус щоразу до Отця підносив руки,
І зціляв та воскрешав чужиш Йому людей…
Я плакала разом з Петром,
Бо не раз сама зрікалася
Христа, та рвалася з диявола оков,
І на Божу поміч все ж та й сподівалась…
Я не любила всіх людей –
Не могла, а, може, й не хотіла.
Хоч і не спала через тисячі ноче,
Та прощать завжди уміла…
Я до Тебе нині озовусь –
Відчиню Тобі радости двері,
Зло й ненависть у пропасть віджену,
Й настане благодать в моїй оселі.
4 травня 2013 року
Близько 15 години
Смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515254
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.08.2014
[b]«Допоможи мені Господи, Боже мій!
Спаси мене з милости Твоєї.»
(Пс. 108:26)[/b]
Я не прожену, Тебе, Любове.
Бо знаю, що прийшла мені поспівчувать.
І запрошу я на відвертую розмову,
Де будемо удвох надії розбивать.
Ти мені не подруга, ти більше -
Ти вчителька жорстоко життя,
Ти можеш з’єднувать й роз’єднувать навіки,
Ти дозволяєш від безвиході ридать.
Та я не смію звинувачувать Тебе у чомусь,
Бо тільки я і Він – більш нікому страждать.
Та сама і піддалась пориву цьому,
І доводиться тепер лише чекать...
31 січня 2014 року
Близько 14 години
Смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2014
[b]Всім героям незалежної України присвячується...
[/b]
[b]«…Бо не відкине Господь народу Свого і не забуде насліддя Свого…»
(Пс. 93:14)
[/b]
Вже скоро розпочнеться та війна
Мого знедоленого і могутнього народу.
А нелюд щохвилини життя лиш відбира,
Так ніби отримує від того шалену насолоду.
Там буде кров, і будуть сльози,
Та якщо не зараз, то уже й ніколи
Не зможем виблагать у долі
Того права на життя в споко́ї.
Ми не будемо благать пощади,
Бо від убивць не дочекаємось розради.
Поки самі на стежку правди ми не станем,
То ніхто не зможе нам допомогти.
22 січня 2014 року
Близько 23.40
Смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477972
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.02.2014
[b]«Нехай покриються соромом ті, що говорили мені:
“Добре, добре!”».
(Пс. 39:16)[/b]
Вам принциповість
Чимось так нагадує упертість,
Вам подобається компромісність? –
Ви просто зневажаєте відвертість.
Чи Ви не помічали, що в розмові,
В якімсь необережнім слові
Криється зрада Вашій волі,
Яка хоче вирватись із лап жорстокої долі.
У всьому є якась двозначність,
І незбагненна суперечність.
Здається, всім притаманна милозвучність,
Яка плавно переходить в недоречність…
19 вересня 2012 року
Близько 17 години
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466450
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.12.2013
[b]«…Нехай не осоромляться через мене ті,
що шукають Тебе, Боже»
(Пс. 68:7)[/b]
Ось знову я прощаюся із осінню,
І забуваю смак її тепла.
Як набридло розуму доводити,
Що душа без любові вмира.
Вже скоро настане білосніжний грудень,
І над світом запанує красуня-зима –
А моє серце як засмучений відлюдник,
Де кожен камінчик сили відбира.
Та вірю, що воскреснеш на початку березня,
Коли все захопить чаклунка-весна.
І десь присядеш на березі озера,
Де зцілить Тебе животворна вода.
21 листопада 2013 року
Близько 10 години
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2013
[b]«І нехай буде милість Господа Бога нашого на нас…»
(Пс. 89:17)
[/b]
Сніжок миленький, ти не йди
На українську молодь славну.
В нерівному бою ти їй допоможи,
Щоб вистачило сили боротись надалі.
Ви плакали, стогнали,
А вони взяли і почали,
Хоч і несправедливо страждали,
Та назад не відступали.
А ти, проклятий кате,
Ведеш тих нещасних на страту.
Та скоро тобі самому доведеться вмирати,
Бо для кожного настане час розплати.
1 грудня 2013 року
Близько 11 години
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464305
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.12.2013
А я собі не ворог і не друг,
Не мирюся навіть сама з собою.
Дивлюся на сплетіння ліній рук,
Які показують мою майбутню долю.
Тут – щастя лине, там – пливе журба…
Не хочу вірити у це пророче чаклування!
Кричить в мені оте перше моє «Я»,
Друге шепоче, що це долі посилання.
Отак живу сама з собою,
Малюючи печальну мить.
Готую ворогу смертельну зброю,
Та серце з жалю все ж щемить.
Бо всі ж ми люди,
Хоч приносимо іншим безліч мук,
Невже ми так швидко забули,
Про радість зустрічей й печаль розлук?
8 червня 2012 року
Близько 22.30
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461696
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.11.2013
Поплач – очисти стомлену душу,
Знай, що я твій спокій не порушу.
І очі мої тобі не скажуть: «Ні!»,
Бо знаю, як важко тобі на цій землі.
Не вір у долю,
Бо зажене тебе в неволю.
Повір у свої власні сили,
Хоч знаю, що тобі уже й несила.
Невже ти думаєш, що це кінець?
Коли на голову вдягли колючий цей вінець?
Це для них настав смутку час,
Ти чуєш? Для них, а не для нас!
Не хвилюйся так – усе мине,
І вже не буде так, як зараз є.
І твої гарячі сльози змінить чудовий сміх,
Який лиш комусь подаруєш, бо він не для усіх…
31 травня 2012 року
Близько 8.30
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461474
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.11.2013
[b]«Вони покарають себе своїми ж словами.
Всі, хто побачать їх, відійдуть від них»[/b]
(Пс. 63:9)
Чи є ще сенс у безкінечній боротьбі?
Чи вже потонемо у зболеному горі?
Бо кожен день, як на війні,
Тільки вороги все нові й нові.
А ми для них як непотрібний хлам,
І наші душі – небезпечна зброя.
А Христос за них життя віддав,
Хоч і вбивають Його знову й знову.
Вони пророкують загибель,
Що нам ніхто вже не повірить,
І ворота до Раю зачинять,
А добро об скали заздрощів розі́б’ють…
18 липня 2013 року
Близько 12.30
Смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461296
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.11.2013
Здається, я дійшла до крайньої межі,
Нема куди іти, нема що відчувати,
Позаду залишились майже невидимі сліди,
Нема із ким стояти, нема кого чекати.
Ти скажеш, що усе мине,
Забудеться, минеться, обійдеться.
Та минуле мені ніхто вже не верне,
Такого відчайдуха звісно ж не знайдеться.
«Забудь все, що було –
Треба ж вперед іти!..»
Так моє серце кожного навчало,
Та не дало мені кінцевої мети.
Мало рухатися далі,
Нещадно топчучи минуле,
І розподілені уже всі ролі,
Та серце все ж не обмануло.
Воно тихо шепотіло:
«Стій, зупинись, так швидко не лети...,
Не озирнешся як уже й минуло,
Радій, що маєш, бо вдруге не знайти…»
А я летіла навздогін до мрії,
Коли казало, що вона вже тут,
І тепер стою на роздоріжжі ліній,
І вибираю собі новий маршрут.
12 лютого 2012 року
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461043
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.11.2013
Котились тихо сльози по щоках,
Було не гірко і не важко, а просто ніяк.
І швидко танула ота крихка надія,
Вона була як недосяжна мрія…
Лиш за одне могла усе віддати,
І стала про це у Бога благати,
Хай би лишив у світі лиш мене одну,
А зберіг церковцю ту святу.
Він почув моє палке благання,
І виконав щире те бажання,
Не дав мені із розуму зійти,
Бо знав, що необхідно тут допомогти.
І віра ця мене спасла,
Допомогла мені і врятувала,
Щоб спокійно по життю іти могла,
І щоб свою душу я потроху не втрачала…
А зараз що? Для чого це було?
Щоб все добро, немов снігами замело?
Бо людська думка є важливіша за мету,
Оту найвищу, найсокровеннішу в життю!
Якщо для когось ти недобрий,
То благодійником не станеш,
І будеш завжди неугодний,
А протилежне ніяк не доведеш.
А ті, що справді вірять,
Підтримують і допомагають,
Вони втрачають ту благу надію,
Бо їх як те сміття постійно відкидають.
Головне, щоб біжучи за недосяжним,
Не втратити і так існуючий вже дар,
І тоді той шлях насправді буде марним,
І щоб для когось це не був страшний удар…
1 березня 2012 року
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460922
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.11.2013
[b]Припала душа моя до Тебе, і правиця Твоя підтримує мене»
(Пс.62:9)[/b]
Десь у куточку тихої кімнати
Хочеться заснути, і ні про кого не питати.
Десь у сні когось обіймати,
І чудову колискову йому заспівати.
І всі «мої» лишились на землі,
А я витаю у прекраснім сні.
Нарешті, пощастило і мені,
Бо всі сумні, і чомусь такі нудні…
Я не стану питати про тебе.
Бо ти і так у сні прийдеш,
І помайнемо у безкрайнє небо –
Ти душу на хмаринці понесеш.
16 листопада 2012 року
Близько 23 години
м.Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460881
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.11.2013
Такою буденністю віє із потяга,
Водночас і цікавістю до майбутнього життя.
Та хто насмілиться взяти до розгляду
Твої сильні і бурхливі почуття?
Для когось це лише на́смішки,
Для інших – блискучі іграшки.
І на кого нам тепер надіятись:
На сліпця чи на поводиря?..
Граємо ми всі однаково добре,
Хоч і ніхто не вчив такому нелегкому мистецтву.
Та життя награє нам нові акорди,
І ця гра оцінюється набагато вже дешевше…
2 вересня 2012 року
Близько 18 години
поїзд «Ковель-Чернівці»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460713
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2013
Блаженна тиша вечірнього спокою
Лиш кумкання жаб ледь чутно вдалині,
І видно купол церквочки святої,
Що не раз її я бачу уві сні.
Усе приготувалось до спочинку,
Після важкого і водночас радісного дня,
Шепочуться на лузі втомлені травинки,
І потихеньку засинає вся їхня рідня.
А сонечко пішло собі на захід
Воно так вірно послужило всім,
І з нетерпінням чекаєм його завтрашній прихід,
Бо всім приносить радість теплом своїм…
Ось місяць виглядає з-за хмаринки,
Освітлюючи землю лагідним промінням.
І заглядає він у всі будинки,
Розповідаючи діткам казочки вечірні…
28 квітня -29 квітня 2012 року
смт Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460480
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.11.2013
Віє сумом від прийдешньої осені,
Віє холодом від майбутньої зими,
Чи Вам не здається, що вже досить
Лиш просто називатися людьми?
Навкруги тільки втрати,
Як важко їх переживати,
Бо кожному прийдеться помирати,
І тоді настане час справедливої відплати…
Хоч до зими ще так далеко,
Та вже летять у вирій лелеки,
Хоч і не буде такої жахливої спеки,
Та все одно ми не зможемо говорити відверто.
21 серпня 2012 року
Близько 18.30
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460294
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.11.2013
Дорогою йшла втомлена любов,
Наскрізь поколота тяжкими ранами,
І з них так боляче текла та невинна кров,
І дивувалася чому люди жорстокими стали.
Її топтали, гнали,
Нещадно нищили, вбивали,
Та не могли ніяк зламати,
Бо її мета знову і знов воскресати.
Хтось зустрічав її вороже,
Інші тремтіли над нею,
Перед її подихом ніхто встояти не може,
Хоч багато ідуть в ім’я її війною…
Любов терпіла, якби важко не було,
Хоч життя часто її на край прірви несло,
Служила самовіддано, не потребуючи дяки,
І єднала людей, які мають різні смаки.
І, може, настануть кращі часи,
Коли собою щастя буде дарувати.
І будуть її чекати як вранішньої роси,
Щоб землю після темної ночі іти напувати…
8 березня 2012 року
Поїзд «Чернівці-Ковель»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460094
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.11.2013
Як мало людині треба для щастя
Щоб її очі блищали теплом,
І щоб обличчя світилося радістю,
І все навколо свідчило лиш про добро.
Просто тепле слово і усмішка щира,
Підтримка у важку для неї мить,
І до неї повертається знову та віра,
І серце вже від болю не щемить.
І тоді вона просто літає у небі від щастя,
Бо знає, що є з ким за це порадіти,
І легко зробити, те, що не вдалося,
Бо двері серця у неї навстіж відкриті.
Робімо добро і усміхаймось частіше,
Якою б тяжкою не була дорога,
І тоді на серці буде веселіше,
І молитвою щирою звернімось до Бога.
28 грудня 2011 року
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459670
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.11.2013
Завертіло все, як зазвичай, перед грозою,
І блискавкою був даний знак з небес –
Земля вмивалась чистою сльозою,
Якою обдаровував її Творець.
А далі загриміло, зашуміло –
Полився дощик тихий та густий,
Та знову ж буревієм закрутило,
І лякав землю подарунок такий.
«Чим це ж люди так нагрішили?
Чи Богу дяку нести не хотіли?
Що тепер мене ламає, гне, колотить,
Чому ж мені провини їх прийшлось покутувать?
Ісус просив же, щоб не робили злого,
Ні бідному, старому, чи малому.
І щоб жили у мирі і терпінні,
Та не послухали вони Його веління.
Тепер нищить не тільки мене, але і їх,
От у що обернувся цей їх страшенний гріх.
Та крізь віки до людей лине оте рятівне:
«Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!»
14 червня 2012 року - 15 червня 2012 року
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459604
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.11.2013
[b]«Нехай будуть осоромлені й застрашені навіки,
і з соромом своїм загинуть…»
(Пс.82:18)
[/b]
Осколок людського жала
Дістав до серця – і знову пропало
Людське тепло вечірніх драм,
Про які старезний Всесвіт знав.
Дивилась на світ мерклими очима,
А він непомітно згасав,
І знайшлась сотня і одна причина
Людського боягузтва і підступних справ.
Як Дамоклів меч над головами
Вони били безжальними словами,
І все людське з корінням виривали,
Та на диявола чекали, бо до нього все взивали.
25 листопада 2012 року
Близько 12.30
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459463
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.11.2013
[b]«Господи Боже Сил! Наверни нас,
осяй нас світлом лиця Твого, і ми спасемося…»
(Пс. 79:8)[/b]
Не вірите у мене?
Та й невірте.
Скільки Вам лишилось?
Та ніскільки –
Так і будете далі гнити,
І існувати, а не жити.
Бо Ви не відважні України діти,
А просто раби багатих панів.
Світ і так вже у Ваших ніг,
Але чи хтось справді зміг
Піднятись духом вище всіх,
І усвідомити свій гріх,
Чи з’єднатися з Богом навік?
Не смійте – чуєте, не смійте! –
Не себе, а когось іншого жалійте,
І суть жорстоку зрозумійте –
На себе, а не на іншого надійтесь!
1 жовтня 2012 року
Близько 21.30
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459414
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.11.2013
[b]«Бо не стало праведного на землі»
(Пс. 11:1)
[/b]
Україно! Моя Ти страждальная Мати,
А я тобі вірна до скону донька,
Вже так і хочуть тебе назавжди розіп’яти
Оті людожери – одна ж доброта!
Коли ж Ти стала як окраїна?
Коли Тебе так «охрестила» та клята Москва?
Ще лиш, здається, що недавно Ти
В своїй могутності і славі цвіла.
Нене, за що Тобі така страшна кара,
Що Тебе кожен на шматки роздира?
Невже на землі все-таки праведного не стало?
Мені за Тебе серце з болю розрива…
Ще потерпти хоч трішечки, мила
Поки скинемо із трону цих нелюдів-князів,
Хоч знаю, що Тобі і терпіти несила
Цих мерзотних і жорстоких людиськ –насміхачів…
А я щодня за Тебе молюся до Бога:
«Господи, допоможи і збережи…»,
Щоб не була важкою Твоя довга дорога,
«І всяких напастей Ти не допусти…»
1 липня 2012 року,
Близько 20 години
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459341
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.11.2013
[b]«Нехай смерть поб’є їх! Нехай зійдуть живими в шеол! –
бо лиш підлота в їхніх домах і посеред них…»
(Пс.54:16)
[/b]
Так значить Ви всі БОРЕТЕСЬ за МИР?
Невже не відчуваєте у цьому іронії якоїсь?
Та я, напевне, давно уже не з тих,
Хто хоче жити з усіма в лукавому спокої.
Краще вже іти відвертою війною,
Хоч і жорстокою, зате чеснОю,
Ніж недругові нещиро посміхатись,
І перед ним низесенько вклонятись.
Ви скажете, що зараз такий час,
Що як не ми їх, то завтра вони нас.
Краще ж у злагоді зі всіма жити,
Щоб потім не довелось дорогу ціну платити.
Ну що ж, тоді всміхайтесь і вклоняйтесь,
І від долі фарту сподівайтесь,
А вони будуть нові й нові палки стругати,
Щоб у Ваші і так вже надламані колеса їх вставляти…
Ви скажете, що я нещира християнка,
Зате донька блаженної землі.
Недарма ж називаюсь «УКРАЇНКА»,
Надіюсь, що Бог простить гріхи мої.
1 липня 2012 року
Близько 9 години
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459264
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.11.2013
[b]«Що дасть Тобі або що додасть Тобі язик зрадливий?»
(Пс. 119:3)
[/b]
О, ця проклята осінь
Напоїла мене удосталь
Долею важких отрут –
Тепер сиджу мов одинокий крук.
Луною пронеслося – кар, кар, кар!
Прийми оцей страшний удар.
І злобу назад не повертай –
Просто ще один шанс їм дай…
Та крук устав – розправив чорні крила,
І темрява всю землю вмить накрила.
Та раптом стріла крука підстрелила,
І упав птах – розбились чорні крила.
Крука убила «любов» людська,
І вже не стало того містка.
Байдужість ворогів його довела –
І тут ця стріла, ядовитая стріла…
6 листопада 2012 року
Близько 9.30
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459086
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.11.2013
[b]«…Семикратно поверни в серце ворогам нашим наругу їх,
Якою вони зневажили Тебе, Господи…»
(Пс.78:12)[/b]
Я більше сили не прошу,
Лиш трішки хочеться відваги.
Котились сльози краплями дощу,
Бо не схотіли мені дать поваги.
І все роблю я знов не так,
За Вашими повчальними словами.
І тону щодня в тяжких гріхах,
Та Вашу думку не зміню ділами.
Хоч завтра прийде новий день -
Для Вас з печаллю, а мені стрілами
Ранять душу Ваші байстрюки,
І топчуть мою правду важкими ногами.
12 люте 2013 року
Близько 10.30
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2013
Чого ми істоти такі лицемірні?
Бо то вже не люди, а гірше тварин,
Здаємося для всіх такі покірні,
Та поводимось жорстокіше тупих машин.
Коли в людини горе – нам дай позловтішатися,
А як все добре, то заздримо тайком,
Невже приємно так з усіх знущатися?
Але і для нас це може обернутися великим злом.
Ми посміхаємося всім, коли нам цього треба,
Хоча здавалося людину цю б роздерли,
І далі хочемо ми зватися людьми?
Гуманними такими й справедливими.
Вже деколи аж верне від подібного лукавства,
І вже не знаєш від кого що чекати,
Здається, що більше не знесеш цього блюзнірства,
І зостається лиш на Бога уповати.
23 грудня 2011 року
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458489
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.11.2013
[b]«…Вони замишляють неправду в серці…»
(Пс.139:3)
[/b]
На світі горя більше ніж достатньо є,
І вже нам зовсім сили не стає,
Бо насправді не кожен визнає
Чужі проблеми, якими вони є.
Людина інколи не розуміє,
Чому вона діє, але ж вона діє!
І хоч перетворюються у пісок надії,
Та вона собі щастя все одно навіє.
Не ставтесь із зневагою до інших,
Бо для Вас же ж буде гірше.
Бо колись Ваше серце, закам’янівши
Захоче чистої і теплої води…
4 жовтня 2012 року
Близько 11 години
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458428
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.11.2013
[b]«І віддав у неволю силу їхню,
І славу їхню – у руки ворогів…»
(Пс.77:61)[/b]
Листопад, немов у казці,
Подарував нам теплий день.
І вже, здавалося б, нізащо
Не забуду літа я сумних очей.
На вірність віддана
Пішла я на загибель.
Свого світла тобі не віддала,
І у світі запанувала сірість,
Яка до безглуздя довела
Все людство, все його життя.
Листя з дерев уже пообпадало,
І час до зими собі помандрував.
Та вже лишилося так мало-мало
До болючих зимових скрижаль…
3 листопада 2012 року
Близько 17 години
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458269
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2013
«Хто приховує ненависть, у того вуста неправдиві,
І хто розголошує наклепи, той нерозумний…»
(Притч. 10:18)
Не за порадою прийшла оце до Вас,
А за спокоєм й довірою.
Бо цей час далеко не для нас,
Що сповнений ворожістю і безнадією.
Та світ не ділиться на лукавих і святих,
На хворих, щедрих, старих і малих.
Він до Божого тепла так звик,
Що не треба йому діл людських.
Хоч скажете, що все мине –
Воно то так, але якою кров’ю?
І хто тоді Вас спом’яне,
На тій могилці, що у чистім полі?
13 січня 2013 року
Близько 13 години
Смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458188
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.11.2013
«…бо наситив Він спрагнену душу,
а душу голодну наповнив добром!»
(Пс.106:9)
Привіт, прекрасний листопаде –
Прошу, ти дай мені пораду,
Бо розум мене зрадив,
А серце біль наскрізь поранив.
І листя вже давно опало,
Ніби когось рідного не стало.
Тепло поволі душу покидало –
Вона просто тихо помирала….
Та вірю, що нап’ється холодного дощу,
Що додасть їй тієї терпкої сили,
Я наостанок лиш прошу,
Щоб вона здобу́ла со́бі крила…
1 листопада 2013 року
Близько 14 години
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2013
Так тихо цокає старий годинник на стіні,
Відлічуючи вже прожиті хвилини,
Коли б вони були на марно ще не згаєні,
А то інколи безглуздо тратимо цілі години.
Що вже не встиг тоді,
То тепер не наздоженеш,
І ролі у нас зараз вже не ті,
Й минулого назад вже не вернеш.
Тоді не вибачив ти ворогу заклятому,
Який вимолював прощення на колінах,
Сьогодні може вже не стати йо́го,
А ти поводився немов ображена дитина.
А час мина – так швидко і безжально,
А ми все не насмілимось зробити перший крок,
І може все закінчитись брутально,
Тоді жорстоким для нас буде цей урок.
21 грудня 2011 року
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457968
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.11.2013
Не рань мою душу,
Бо вона і так покалічена наскрі́зь –
Але терпіти все-таки я мушу,
Бо кожен день - новий сюрприз.
А все ж було просто чудово –
Не хотілося ні плакати, ні сумувати
Та тебе мов закували в злі окови,
І вже мені не сила більш чекати.
А я так вірила, надіялася, просто тим жила,
А тут як в спину ніж – так боляче і гірко,
Для чого тоді доля нас звела?
І знову ця зима так несподівано прийшла.
Та я все переживу – мені ж не вперше,
Ніби вже до цього всього звикла я –
Можливо десь довіра продаватиметься дешевше –
Щоб ціною сліз купити я її змогла.
20 грудня 2011 року
Близько 21 години
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457914
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2013
Дерева голі –
І так сумно на душі,
Мороз пощипує й рум’янить щічки,
І вже я не надіюсь дочекатися весни.
Лиш небо те блакитне,
Яке нагадує мені про літо,
Коли так добре все було,
А тепер все стало непривітне.
І снігу того довгожданого нема,
І дощова минула ніби вже пора,
І сонце якось не по-літньому ласкає
Хто ж цю зиму врешті розгадає?
Напевне хтось, але не я,
Буде радий цій царівні,
Бо є надія, що все-таки прийде,
І всім на диво подарує квіти.
19 грудня 2011 року
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457655
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.10.2013
Знову я їду до гуцульського міста –
Краю грізного Стефаника і войовничого Франка,
І вибрала цей шлях ніби ненавмисне,
Та враження таке, ніби прагнула до нього все життя.
І місто це чудове – патріотичне і красиве,
А люди ніби привітні й не такі уже чужі,
Та все таки не лежить до нього моя душа,
Хоч і втілена у ньому вся неземна краса.
Так і тягне мене до рідного дому,
Як ту пташину в далекім краю,
Яка як тільки весна – так і летить додому,
Не хоче лишатись у теплім раю.
Ніби і маю там друзів багато,
І нема мені великої біди –
Та я так і лину душею до рідної хати,
Де живуть мої любі батьки.
Як чужак серед своїх – сиджу ніби в замкненій клітці
І як тільки почую щось із країв моїх –
Так і серце моє тріпоче від цієї вістки,
І згадую я всіх для мене дорогих.
12 грудня 2011 року
смт Голоби
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2013
Нарешті завтра вже буду удома,
Здавалося минули вже віки –
Коли переступала ріднії пороги,
І згадувала я прожиті роки.
Здається ще вчора ходила босоніж,
На Богом благословенній, любій землі,
А сьогодні я далеко від рідного дому –
Немовби я живу десь у небутті.
І сльози на очі самі навернулись,
Не мала би плакать, бо ж їду додому,
Треба, щоб усі незгоди позбулись,
І залишити в минулому цю жахливу втому.
Встрічай, рідна земле, свою блудну доньку,
Яка повернулась, хоч і не назавжди.
Але ж не забула сюди цю нелегку дорогу –
І тільки й мріє, щоб лишитись удома назавжди.
9 грудня 2011 року
м. Галич
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457522
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.10.2013
Вечірні вогні прекрасного міста
І в душі моїй панує тепло
Немовби вона як сльоза стала чиста
Пірнувши в чисте, кришталеве джерело.
На все Божа воля, тому я і тут
Можливо у цьому і є свій сенс
У кожного наперед визначений маршрут,
А від нас залежить тільки темп.
Так, щось можна змінити, але не завжди
Під плином часу збагнемо це колись
«Краще пізно ніж ніколи» - давня мудрість гласить,
Головне на місці не стоять, а завжди тільки уперед іти.
А я дивлюсь у цю чарівну ніч
І мені аж дух перехопила тиша
Так, справді ,це життя чудова річ,
Лиш ти гляди, не натвори лиха.
7 грудня 2011 року
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457394
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.10.2013
Всі ми філософи в душі
Трохи безглузді і смішні,
Але життя – це ж не суцільний рай,
Бува, що біди переходять аж за край.
Та ми ідемо, незважаючи ні на що.
В житті у кожного всілякого було,
Але ми щиро віримо у світле майбуття,
Бо у минуле нам нема вже вороття.
Не зациклюйся ні на чому,
Вір в перемогу навіть на шляху крутому,
Ніколи не здавайся, як гірко б не прийшлося,
Бо надія завжди гріє, як би тяжко не довелося.
А ще чиясь любов – від Бога чи людей,
Вона тебе окрилить, хоч скільки б не було лютих ночей.
І підніме на боротьбу: нерівну і жорстоку,
Та відтепер вже твоє серце не буде одиноким…
4 грудня 2011 року
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457331
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.10.2013
Щось Ви давно не кликали щастя?
А, може, кликали, та не так часто.
Та воно ж Вам, напевне, не треба,
Бо Ви ж і так руками торкаєтесь неба.
А, може, заздрити іншим – це для Вас насолода?
І коли ж взялася оця дивакувата мода?
Не все ж життя Ви будете їхати першим класом,
Цей фарт для Вас мине із часом.
Ну що ж живіть собі щасливо,
Я ж егоїст – так що житиму красиво.
Бо ж нема Вам користі ніякої від мене,
А як її немає, то навіщо тоді я Вам треба?
Але я ж кожною новою строфою
Описувала Вашу теперішню долю,
Та кому ж тепер треба правда ота?
Вона ж така гірка, не солодка, а гірка…
26 червня 2012 року
Близько 21.30
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457128
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.10.2013
Моя душа лишилася мовчати,
Не хотілось їй ні плакати, ані сумувати,
Бо всім єством уже перехворіла,
Й палка любов давно перегоріла.
Ще досі почувається нестерпно важко,
Немов загнали її у вічну ту упряжку,
Від цих проклятих спогадів уже стомилась,
А вони її зсередини дужче все ятрили.
А я іду і мовби задихаюсь,
Так сильно стисло в грудях,і не відпускає,
Повітря маленькими ривочками ковтаю,
І все, що діється навколо,навіть, і не помічаю.
А далі прийде новий день,
І вселить в душу спокій і надію,
Вона заспіває сотні нових пісень,
І всі думки за вітром з попелом розвіє…
19 лютого 2012 року
поїзд «Ковель-Чернівці»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456933
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.10.2013
[b]«Виведи мене з болота, щоб не потонув я,
Спаси мене від ненависників моїх…»
(Пс.68:15)
[/b]
Прощаюся навіки я з Тобою,
Як із осінню вчорашньою й пустою,
Що помахала мені з листя вогняною косою,
І мовила: «Нема Його! Забудь про Нього!»
А я й забула – не буду ж їй брехати –
Не хотіла від Нього навіть вісточку мати,
Та й подалась у світ я правду шукати,
А її не здобути, і не спіймати…
Та не зник той біль,
Не відійшла тривога.
І хто ж це так посмів
Закинути дороги до Бога?!
30 листопада 2012 року
Близько 23 години
М.Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456837
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2013
[b]«…А Я викрию тебе і поставлю перед тобою гріхи твої»
(Пс. 49:21)[/b]
Всі ми чимось одержимі –
Поки будемо живими,
І щоб у світі не робили –
Для когось лишимось чужими.
Не зважайте на ворожість –
Просто стирайте всіх і все.
Коли попросять Вас про милість –
То киньте землю їм в лице…
Не добре? – Звісно, що недобре! –
І гуманності нема.
Та хто ж стане на сторожі
Моєї віри і тепла?
6 грудня 2012 року
Близько 13.30
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456735
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.10.2013
[b]«Укрий мене від намірів злодіїв
І від зборища беззаконників…»
(Пс.63:3)[/b]
Не зрадити себе, і не видавати
Байдужість, ненависть, прощати
Собі ж свої провини, й знати,
Що правдою вбиваю всіх.
Та я не здамся –
Хоч у смерті людства мене звинуватять.
Не дочекаєтесь мого Ви плачу,
Бо не за Вас клялася я
Вмирати, любити і втрачати
Все найдорожче – Вам би лиш кричати…
28 люте 2013 року
Близько 17.30
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456680
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.10.2013
[b]«…Діла рук наших виправ і в ділах наших допомагай нам…»
(Пс. 89:17)[/b]
А погляд значить більше, ніж слова –
Своїм безумством мене він погубить.
На докори сумління не зважай –
Бо щиріше ніхто вже не полюбить…
А ти до мене хоч у сон прийди –
Заглянь у мої виплакані очі.
І слів мені ніяких не кажи,
Бо тоді мене назавжди покине спокій.
23 жовтня 2013 року
Близько 18.30
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2013
«Сказав Господь Господові моєму: Сиди праворуч від Мене,
Доки покладу ворогів Твоїх біля підніжжя ніг Твоїх»
(Дн. 1:34-35)
Червона кров на тлі чорної землі,
На якій гинули як вороги, так і свої.
Ішли на смерть кращі сини твої, Україно,
І для своїх батьків були вони дорогими…
Але знали вони, що це не життя, а мука,
Бо як немає волі, то тоді й життя нема.
І хай плачуть посивілі батьки за своїми дітьми,
Зате знатимуть, що вони їм вільну долю дали.
А тепер нащадки героїв оцих,
Не визнають подвигу предків своїх,
І перевертаються подвижники у могилах тісних,
Бо не розуміють благородних вчинків їх.
Цей червоно-чорний стяг як символ боротьби,
За Україну, рідну землю, щоб її не захопили вороги,
Стоїть він і нагадує про нашу свободу,
Яка так довго виборювалась для народу.
Для когось прапор – це святиня,
Для інших – скалка у оці,
Але він є минулому данина,
І стоїть на пам’яті сторожі…
13 березня 2012 року
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456522
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.10.2013
[b]«…Тож за їхніми плодами пізнаєте їх»
(Матф. 7:20)[/b]
Дружбу нищить час,
Тому так мало лишилося у нас
Вірних друзів – лиш про запас,
І то усі вони порозбігались враз.
А ти неси тягар довіри –
Її плоди ще не доспіли,
Бо дружба вимірюється не ділами,
А щирими і теплими словами.
Гординя покорила всіх –
«По ділам пізнаєте їх…»,
І тут ніби як на сміх
Явилася дорога втіх…
31 липня 2012 року
Близько 20 години
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456400
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.10.2013
[b]«… Хлопці підемо боротися, будемо
За Україну, за вільнії права й державу…»
70-річчю створення УПА присвячується…[/b]
До нас приходить Хтось,
І стукає у двері тихенько.
Здається, не чекаємо Його,
Та Він торкається руки легенько.
І радість зустрічі така є щира –
Її важко передати словами:
«Ти мене давно чекаєш, мила,
І стільки перешкод вже подолала…».
Наставивши дуло пістолета
Прошептав Їй: «Не дивись.
Зараз буде так легко, легко,
І полинемо разом увись…»
Їх знайшли у хатинці,
На краю лісу, на дерев’яній долівці.
Вони двоє були упівці,
І загинули разом умить.
Раптом увірвались червоноармійці:
«Сдавайтесь, тупые бандеровцы!».
І тут перед катом
Постала Божа Мати,
І грізно мовила: «Згинь, москалю клятий!
Тебе нікому буде поховати,
І ніхто не схоче тебе згадати,
Всі твою могилу будуть оминати,
Яка бур’янами буде заростати.»
«А Ви, мої нещасні діти,
Чому Вас так багато побито на цім світі.
Чи Вам ще доведеться зустріти,
Україну, у щастя і радість зодіту?»
«Побачите ще Ви свою Неньку
Щасливу, у сорочкі біленькій.
І вклонитесь, обнімете дорогеньку.
Встеливши пелюстками її колючу стежинку…»
13 жовтня 2012 року
Близько 11 години
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456369
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 24.10.2013
[b]«…Я альфа й омега, - каже Господь Бог,
що є, і був, і прийде, - вседержитель!»
(Об’явлення 1:8)[/b]
«Наука нас врятує і у всьому допоможе» -
Але вона ж цього зробити не може! –
І хто ж нас проти неї насторожить?
Бо Божою присутністю уже ніхто не дорожить.
Наука щось забирає, а інше додає,
І хто істину віднайде?
Та коли ж наука до Бога дійде,
І там собі спокій здобуде?
Та кінець світу вже швидко,
І хоч його поблизу і не видко.
Та ми ще не розуміємо наскільки
Швидко відбувається відлік…
7 вересня 2012 року
Близько 11 години
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456217
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.10.2013
Дивуюся сама собі,
Бо б’ю свої ж рекорди,
І чекаю сприятливої погоди,
Щоб побути з собою у тишині.
Легше вчитися на чужих помилках,
І тримати чиюсь душу в руках,
А як зі своєю долею розібратись – то ніяк,
Здається, легко, а насправді – не так.
Виставляти душу напоказ –
Для одних – себелюбство,
Для – інших щирість, водночас
Наповнена істинною любов’ю
І вірністю людям до скону…
1 серпня 2012 року
Близько 20 години
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456155
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.10.2013
[b]«Людина – як трава,
дні її – немов цвіт польовий,
цвіте й відцвітає…»
(Пс.102:15)[/b]
А, може, все таки втекти від долі,
І взявши у руки зброю,
Заплакати із горя,
Та моє життя наповнене метою.
Для мене вона є святою,
Для когось якоюсь незначною.
Та я приготувалась до тяжкого бою,
І давно вже не чекаю спокою…
Треба зібратись з думками,
І пройшовши золотими ланами,
Посміхнутись, як ніби востаннє,
І не здаватись, щоб в житті не сталось.
2 жовтня 2012 року
близько 22.30
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455827
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.10.2013
Випустіть на волю
Змучену долю,
Нехай пройде по житньому полю
З довгою русявою косою.
Поговорю із нею як із старшою сестрою –
Насміємося й наплачемось доволі,
Кожна насолодившись самотою,
І наситившись людською глупотою.
Її хрест – зціпивши зуби, мовчати,
А мій – гірко тужити й ридати,
Інколи їй хочеться голосно закричати,
А мені просто у тиші помовчати…
11 серпня 2012 року
Близько 21 години
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455820
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.10.2013
Я так щиро вірила тобі,
Як ще ніколи і нікому.
А тепер лежу на дні,
І дивуюсь як піддалась пориву цьому.
Ти дав мені надію ту,
Яку давно я вже не мала,
І я побачила справжню мету,
Але тебе потрохи я втрачала.
А тепер що лишилось?
Лиш дружба та фальшива,
То пусті слова, ніколи вже її не буде,
І, може, нарешті я тебе забуду…
Ну що ж – іди, тебе я не тримаю,
Цю нестерпну тугу, повір мені, я подолаю,
Бо ти лишився вже у вчорашньому дні,
А моє життя ітиме у світлому майбутті.
21 березня 2012 року
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453904
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2013
[b]«Людина — як подих вітру;
дні її — як тінь, що зникає»
(Пс.143:4)[/b]
Яка страшна хвороба серця –
Коханням ще вона зоветься,
І якщо комусь і доведеться
Її зустріть, то не завжди всміхнеться.
Хоч у когось і відбере
Ту спраглу віру у хороше.
Та на крилах щастя все ж поносить,
І розум геть зовсім занапастить.
Хоч і буде він до Вас взивати,
Та накажете йому мовчати.
Бо лише той вміє кохати,
Хто дозволив своєму серцю відчувати.
29 вересня 2013 року
Близько 21.30
М. Ковель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453850
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2013
[b]«Бо праведний Господь і любить правду.
На праведних дивиться лице Його».
(Пс.10:7)
[/b]
Лишитися з Богом на самоті –
Поза межею всіляких відчуттів,
І у полоні неймовірних почуттів,
У світлі добрих намірів…
«Гріхи відіб’ються на сьомому коліні»,
Але все ж нам дається по вірі,
І тільки старі ікони на стіні
Нагадують про те, що ми не одні.
І всі ті жорстокі закони –
Регламентовані канони,
Але забули ми правила любові,
Бо по життю неможливо без нього.
9 вересня 2012 року
Близько 17.30
Поїзд «Ковель-Чернівці»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453710
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 10.10.2013
Мені здається, що я схожу з розуму. Так помаленьку, зовсім непомітно для суспільства і водночас для себе. Та що суспільству до мене? Я ж мурашка – маленька, непомітна – натомість мене є сотні подібних, можливо навіть чимось кращих.
Я починаю не розуміти елементарних речей, які відбуваються навколо мене. Для мене це все так дико, ніби я щойно спустилася на З емлю з іншої планети і це все таке незнайоме, дивне і страшне.
Навіть сама реакція на сказане мною у кожного буде різна. Хтось скаже «Хвора. Треба пожаліти. Тепер таких багато», інший просто посміється наді мною, ще третій скаже, що ми всі такі ненормальні у цьому світі, бо інакше не виживеш, а хтось обніме і скаже «Ти що, маленька, все буде добре – ми ж разом, ми все переможемо. Ми ж люди все таки як-не-як».
Люди... Гарно сказано. А хто ж такі ті «люди»? Так цікаво, ми всі називаємося ними. Але чи справедливо? Це вже зовсім інше питання. Так – ми дуже схожі на них. Але, може, ми всього лиш індивіди..... Ви скажете, якась дурнувата. Хтозна, може, Ви і праві.
Але ми з моїм другом повертаємося на ту планету, звідки сюди впали. Забралися – а то так високо, високо. Зручно примостившись на найближчій гірці, ми вирішили подивитися вниз. Яке це видовище – таке надзвичайно цікаве і водночас смішне. Все на Землі ворушиться, метушиться, кудись поспішає. Всі такі якісь заклопотані, такі зайняті, знервовані і до всього абсолютно байдужі. Аж дико так. Я засміялася. І кажу своєму супутнику: «От тобі і люди. Розумні істоти, але таке враження, що роботи, кимось запрограмовані».
Ви спитаєте, шановна, і що тут дивного. Це не ми такі, це світ такий. А це вже мені взагалі смішно. З цієї надземельної висоти – це просто нереально смішно. Це не світ такий – це ми такі. Що нам заважає його змінювати??? Та де там, нащо його змінювати – і так добре. Нащо там морочитися? Легше ж пожалітися і проконстантувати факти, на зразок: «Скрізь корупція. Це не я такий. Це всі так роблять».
Але щось ми трішки не туди заїхали. Отже, люди. Це якась відбувається деградація. Втрата просто ціннісних орієнтацій. Та взагалі мало хто знає що то таке! Один одному робимо на зло, один одного у чомусь підозрюємо, намагаємося відімстити і від того отримуємо шалену насолоду! Це так жахливо, це не передається словами. Хтось когось запідозрює у зраді, якої насправді не було, але ж ми не намагаємося до кінця розібратися, а хтось і справді зраджує. Шукають якогось епатажу такого своєрідного, щоб прославитися чимось надзвичайним, оригінальним. А чим нормальні речі не підходять? Чому не можна просто любити, допомагати, підтримувати, співпереживати? Для чого придумати якісь диковинні назви цьому, а потім це ще зневажати... На зразок, якісь альтруїсти одні.
Ми взагалі не здатні щось самостійної робити – за нас все роблять машини. Натиснув кнопочку і готово! Навіть признаються у коханні замість нас вони тими самими повідомлення смс ками. Ми втратили людську подобу – в нас тільки ця оболонка, а всередині порожнеча – пусто.
Навіть подивитися на те, до чого ми прагнемо? Наші мрії, хоча би. Бо ми всі мріємо, навіть я з тієї Іншої планети. Це будинок на острові або на березі моря, машина дорогуща, побільше коштовностей – і тоді ми б зажили. Особливо заможні вже додумалися купувати зірки і місця на планетах – але скажу відверто- ми з моїм другом їх тут навіть і не бачимо – не долітають сюди А жаль. Ми би з ними поспілкувалися – все-таки на своїй території. А то якось на землі нам не виходить – нас просто не розуміють. А чого хотіла б я? Не знаю, мені здається, що маю все необхідне. Навіть більше того, бо я цього всього не достойна. Хотіла би я більшої любові для людей, щоб не було цих ворожнеч і війн, від яких відлуння іде аж на цю планету. Щоб люди не шукали десь щастя за океанами, а розуміли, що щастя – це є те, що вони народилися, живуть і що повинні цьому радіти. Щоб люди думали не лише про себе, але допомагали іншим.. Щоб бережно ставилися до природи, любили тварин. А взагалі-то я згадала – я хочу коня. Такого гарного, прегарного – але для того мені треба буде спуститися на Землю, бо тут немає йому поживи...
Що я хочу з цього всього сказати? Навіть не знаю... Можливо те, що все-таки треба постаратися бути справжніми людьми, тому що життя недовговічне, якби нам того не хотілося. І пам’ятати про те, що ми маємо ще крім тіла душу, яка набагато головніша за нашу оболонку.
28 березня 2011 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453645
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.10.2013
[b]«Прийшов час відплати твоєї, Господи,
Бо безбожні зневажили закон Твій»
( Пс. 118:126)[/b]
А я в куточку тихо помолюсь,
Не розпинаючись, не б`ючи себе в груди –
Від гріха душу я звільню,
І злий шепіт не бажаю чути.
Не хочу чути Ваші я жалі –
Вони нещирі, лиш для людського ока.
За правду мене Ви не кляніть,
Бо душі віддали дияволові в руки…
Для Вас у Бога попрошу
Більше віри і пекучої надії,
Поради іншої не залишу,
Бо Ваші слова всю суть мою зганьбили…
24 березня 2013 року
Бл. 20 години
м.І вано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453600
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.10.2013
У кожного свій хрест,
І своя нездійсненна мрія –
Один зачитує маніфест,
Ламаючи іншого довіру.
А ми лиш фішки
На чужому полі бою,
І пороблені нам доріжки.
Які пахнуть кривавою війною.
І от куди іти?
На терен чи на квіти?
Чи є куди нам рости
У безмежному полоні вітру?..
23 липня 2012 року
Близько 16 години
с. Підкормілля
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453506
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.10.2013
[b]«…і щоб не зраділи вороги мої, коли б я похитнувся»
(Пс.12:6)[/b]
Не пали, мій милий друже,
Полум’яним листям мою втомле́ну душу,
Залиш її в спокої, про́шу,
Бо Тебе забути я не можу.
І знову ця блакитноока осінь
Мене простити Тебе змусить,
Моя любов Тобі все ж надокучить,
Та обіцянку свою Ти вже і так порушив…
А зима так несподівано надходить,
І з розуму мене вже зводить
Цей прийдешній і жорстокий холод,
І до безпам’ятства мене це все доводить.
8 жовтня 2013 року
Близько 19 години
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2013
Десь там за обрієм світів
Господь творить Землю знову й знову,
І у світлі прийдешніх почуттів
Ми бачимо її щоразу по-новому.
І знову день, і знову ніч –
Як вижити, і як це пережити?
І знову створила я душевну річ,
Але так і не навчилась по-справжньому любити…
А я вперед усе іду й іду,
І зі шляху крутого не звертаю,
Та часом мене, як, ніби, на біду,
Болюча втома з ніг збиває.
Та я встаю, і знову вирушаю,
На зло усім, а, може, і собі.
І вірю, що десь там, за небокраєм
Мене чекають світлі й добрі дні…
21 червня 2012 року
Близько 9 години
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453264
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.10.2013
[b]«…Він поверне на них беззаконня їхні і
злочинством їхнім погубить їх,
знищить їх Господь Бог наш.»
(Пс. 93:23)
[/b]
Життя розділилося на «до» і «після»,
І для чого знову ці брехливі вісті?
Ще й прогноз погоди на кінець,
Про яку лиш знає Бог-Творець…
Вони живуть,
Вони ще й як живуть!
Обираючи для НАС з-поміж отрут
Ті, що найкращі й найдорожчі.
А ми ніби як сліпці –
Вже скоро станемо глухі й німі.
А нас все дурять, дурять й дурять!
А ми усе не бачим і не чуєм…
Люди, просніться, ну нарешті ж Ви просніться!
Тоді задумайтесь і зупиніться –
Любити один одного навчіться,
І за своє щастя з долею боріться!
13 липня 2012 року
Близько 20 години
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453165
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.10.2013
Всі ми хочемо потрапити у рай,
Але і пекло для нас велика нагорода.
І нагрішили ми вже через край,
Незалежно від того яка погода.
Ми думаємо, що ще встигнемо все виправити,
Але Бог вирішити може навпаки.
І доведеться тілу у землі гнити,
І не допоможуть тоді сльози всіх близьких.
А нам давався шанс, можливо вже останній,
Але не вірилось, що скоро все мине.
І Божий прихід виявився надто раннім,
І назад уже нічого не вернеш.
Тому покаймося,
Поки ще зовсім не зітліли.
І зі всіма людьми братаймося,
Поки ще серця зовсім не закам’яніли…
18 грудня 2011 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453091
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 07.10.2013
[b]«Милостивий і праведний Господь;
Бог наш милує нас…»
(Пс.114:5)
[/b]
Я йшла з Христом дорогою розпуки,
Інколи збиваючись, але день у день.
Ісус щоразу до Отця підносив руки,
І зціляв та воскрешав чужих Йому людей…
Я плакала разом з Петром,
Бо не раз сама зрікалася
Христа, та рвалася з диявола оков,
І на Божу поміч все ж та й сподівалась…
Я не любила всіх людей –
Не могла, а, може, й не хотіла.
Хоч і не спала через них тисячі ночей,
Та прощать завжди уміла…
Я до Тебе нині озовусь –
Відчиню Тобі радости двері,
Зло й ненависть у пропасть віджену,
Й настане благодать в моїй оселі.
4 травня 2013 року
Близько 15 години
Смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452938
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 06.10.2013
[b]«…Благословен єси Господи,
навчи мене оправдань Твоїх…»
(Пс. 118:12)[/b]
Я уже скаженію від дикого болю –
Втрачаю контроль над собою,
Стаю якоюсь незвичайно злою,
Хоча досить бути ідеально добрОю…
Згадала молитву «Отченаш»,
Яка мене рятувала не раз.
Ну не час, не час, не час
Бога звинувачувати щораз.
Знаю, що найважче не мені,
Зараз страждають усі,
І все як у жахливому сні –
Боже, благаю, допоможи мені…
26 серпня 2012 року
Близько 15 години
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452866
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.10.2013
Не зношу розлуки,
Не вмію прощатись,
Мені це приносить нестерпнії муки,
І чомусь починаю боятись.
Так важко на серці,
Так болісно стогне воно,
І стає як маленьке озерце,
Всіма забуте вже давно.
Але це ненадовго, лиш на декілька днів,
Здається живу немов уві сні,
І якась прихована тривога на деньці серця,
І тоді воно ще сильніше б’ється.
Легко звикаю до різних людей,
Розходитись не можу нізащо,
І попереду сотні безсонних ночей,
А спогади пронизують наскрізь ще глибше.
Здається даремно хвилююсь,
Бо воно не вартує того,
І якось цьому дивуюсь,
Бо давно зі мною таке не було.
Та така вже я є -
Пізно щось в собі міняти,
Мене серце до істини веде,
І тому я завжди готова чекати…
18 січня 2012 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452799
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.10.2013
«Його очі… Вони сповнені такого життєрадісного блиску і щирості, що це просто неможливо передати словами. Ці очі кольору небесної блакиті, так і хочеться дивитися і дивитися в них. Вони заворожують, манять за собою, і відчуваєш, як ти вже летиш десь над землею у полоні нового почуття, яке колись назвуть коханням…» - так думала собі Квітослава.
«Її волосся кольору пшеничного колосся і жовтогарячого сонця – воно розвіюється і таке враження, ніби тебе огортає шовк. Воно просто засліплює своєю красою, торкаєшся його і відчуваєш неперевершену м’якість і тепло. Так само і її усмішка – вона звеселяє, надає наснаги і віри у себе…» - промов про себе Яромир.
«Але ж це не буде тривати вічно, адже ти захоплюєшся не людиною, а саме якимись її зовнішніми рисами. Роки згодом накладуть свій відбиток, втратиться ця вся привабливість, і буде нічим милуватися. А з іншої сторони треба насолоджуватися цими митями, коли ми разом, бо потім може і не бути дано такого шансу милуватися такою красою.
От такі ми люди: нам подавай якусь зовнішню красу, нас дуже легко спокусити і ввести у гріх. Але ж у кожного з нас ще є ДУША. Дуже багато можна почути думок, що ніхто не «поведеться» на те, яка Ви насправді людина там далеко у глибині душі, а всіх цікавить тільки те, що так легко дається і потім дуже важко повертається – зовнішність.
Напевно, ті, хто не помічають тієї внутрішньої краси, просто не хочуть її бачити, або не можуть розпізнати. Тому не варто на цьому вже так зосереджувати свою увагу – обов’язково повинен знайтися той, хто побачить які Ви насправді, а не лише оту маску. Адже насолодившись спочатку запашним медом краси, можна отруїти свою душу на все життя гидкою смолою тієї потаємності.
Говорити звісно легко, але що ж мені все таки робити? З однієї сторони оце прекрасне, яким можна милуватися як картиною. Але ж не проживеш ти все життя з отим пейзажем, потім звикнеться і вже просто напросто перестанеш помічати цю красу. Ми ж до хорошого швидко звикаємо.
Також є людина з якою приємно гуляти, спілкуватися, веселитися або просто мовчати, але ж не відчувається абсолютно ніякої симпатії. Я розумію, що головне, щоб була повага, взаєморозуміння, а любов згодом прийде. Не знає, може у когось так і є, але напевне не в мене. Нам дуже важко догодити. Ми хочемо все і відразу і при тому ще й найкраще подавай!
А можливо потрібно шукати компромісний варіант, трішки того, трішки того. От візьму собі і виліплю з якоїсь глини чи з пластиліну. Але ж проблема в тому, що воно не живе, в ньому немає тієї ДУШІ, але ж гарне творіння. Я думаю, що тут є над чим замислитись, просто якось по-іншому подивитися на цю проблему» - Квітослава замислилась.
А вітер їй все шепотів і шепотів: «Послухай своє серце, воно не підведе…»
5 грудня 2011 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452730
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.10.2013
[b]«Нехай біжать назад ті,
що кажуть мені: «Добре, добре!»
(Пс.69:4)[/b]
Чужі ескізи ранкових снів –
Бездумних мрій широкі ріки.
А ти іще колись хотів,
Щоб ми жили отут навіки!
Не вистачить нам того моря,
І цього вільного неба.
І не схочемо більше Сонця –
Будемо кричати: «Не треба, не треба!»
Нам набриднуть усі –
Станем як ті звірі,
І забудуться ті митці,
Які дарували нам такі чудові мрії…
28 листопада 2012 року
Близько 22 години
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452608
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.10.2013
Маленька дівчинка з блакитними очима –
Така здивована і надзвичайно красива.
Вона з цікавістю все навколо розглядає,
Але не знає, що на неї попереду чекає…
Вона так схожа на маленьке щастя,
Яка знає, що у нас все вдасться,
Бо ж буває, що ми плачемо від щастя,
Та краще сміятися в нещасті.
Дівчатко, ти скоро підростеш –
І свою долю золотую віднайдеш,
До нас погостювати ти прийдеш,
І нам щастя у дім знову принесеш…
20 липня 2012 року – 21 липня 2012 року
с. Підкормілля
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452564
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2013
[b]«Благословляйте, а не проклинайте»[/b]
(Рим.12:14)
Борюся, борюся і знову борюся –
Б’юсь об стіни зла і клянуся,
Що не втрачу все людське. Боюся
Забутою бути на останку днів.
Чомусь новому у долі навчуся –
Щось втрачу, а чогось діб’юся.
З неправдою давно вже не мирюся,
І комусь на радість, дурною зроблюся.
Бо до істини так важче дійти:
«Він нерозумний, ти його прости».
Та ж не треба так йому клясти
Мого щастя незавершені мости…
2 люте 2013 року
Близько 14.30
Смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452437
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.10.2013
[b]«Змовилися і однодушно уклали союз проти Тебе»[/b]
(Пс.82:6)
Чи ворог я Тобі?
Може так, а може й ні.
Та якась струна обірвалась в душі,
І Твої слова так глибоко ранять її.
Лукавістю жили з Тобою ми,
І болем чужої вини.
А я навіть очі боюсь підвести,
Душа ж кричить – прости мене, прости…
Твоя любов не мала права
Мене кидати під обвал.
Бо то не щирість – це вже зрада,
І цілий світ про це кричав…
13 грудня 2012 року
Близько 11 години
М.Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2013
[b]«…Вони говорять неправдиві слова,
величають себе всі, що чинять беззаконня…»[/b]
(Пс.93:4)
Всі люди, як один кричали про любов.
А я ж мовчала, знаючи, що знов.
Когось та й зрадять, під оманою промов
Навіють чисту й непорушну радість.
Слова страждали, рвалися, кричали –
Когось милували, іншого ж вбивали.
На свій страх нещадно наганяли,
Хоч всім співали, та не на всіх чекали.
Та раптом все спинилось – і люди, і земля –
Десь далеко віддалились лукавії слова.
Небо враз відкрилось – здригнулися поля…
І голос з неба обізвався –
Завмерли люди, скрикнула земля:
«Люди, нащо ж дав я Вам життя,
Коли ж Ви стали нищити Моє ім’я?
Та більш не буде спокою на цій землі,
Бо ж Ви жадали не любові, а влади в усі дні…»
13 люте 2013 року
Близько 18 години
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452237
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2013
[b]«Ти обернув назад вістря меча його,
І не підкріпив його в бою…»
(Пс.88:44)
Р.В. присвячується…
[/b]
Просто скажи: «Все буде добре»,
Що Твоя і так важка дорога
Стрімко не зверне до болота,
Біля якого чекає ворожа рота.
Навіть і не проси
Кинути Твоє життя на терези
Людської байдужості і німоти –
Краще себе дочасно розп’ясти́.
Вони готові роздерти
Душі тонкі кларнети,
І в щось незначне упертись,
Хоч комусь би довелось померти…
Та Ти не станеш перед ними на коліна,
І не будеш всміхатись нещиро.
Їм завжди хотілось миру,
Та самі ж розпочали воєнні дії.
22 жовтня 2012 року
Близько 14.30
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452197
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.10.2013
«Нарешті скінчився цей кошмар – з полегшенням зітхнула я». Останні шість діб забрали в мене здоров’я, напевне, на півжиття: постійні хвилювання, безсоння, істерики, просто не було сили тримати себе в руках, здавалося, що ще трохи – і просто настане кінець. Я була на межі зриву – робила все автоматично, як робот. Якщо подивитися зі сторони, то ніби все було нормально, навіть чудесно – говорила на різні теми, посміхалася, а на серці було так важко, що просто хотілося вити. Мені було бридко від цієї фальші, але я повинна була бути сильною, тому що нікому не потрібно знати чужих проблем – всім і своїх вистачає по горло. Найгірше було вночі, тому що вдень ще такі-сякі турботи, маєш якісь справи, і не сильно зациклюєшся, а вже коли настає тиша, спокій, то тоді душа починає стогнати від нестерпних мук – я засинала і просиналася зі сльозами на очах, я просто не могла їх зупинити.
Я дуже вдячна своїм друзям, знайомим, викладачам – вони мене справді підтримали, постійно казали, що все буде добре, давали поради. Я не могла цьому повірити, але коли вже моя подруга, яка дотримується абсолютно протилежних релігійних поглядів, ніж я, сказала, що все буде гаразд, тільки варто за це боротися, то в мені ще жеврів той маленький вогник надії, вона не допустила, щоб він загаснув.
Проте як різко може змінитися хід життя, я чула неодноразово, навіть стикалася з такими випадками, але не в такій радикальній формі. Ти собі ходиш, вирішує проблеми, радієш життю – і тут тобі як сніг на голову, новина. Від почутого просто все холоне всередині – спочатку це здається недолугим жартом, страшним сном, але коли починаєш усвідомлювати всю гостроту проблеми, то відразу намагаєшся знайти вихід – спрацьовує інстинкт самозахисту.
Як можна відбирати в людей саме святе? Коли стільки було всього вкладено: здоров’я, сила, матеріальні здобути, а саме найголовніше – душа. І тут це все намагаються вирвати, привласнити заради меркантильних інтересів. Людині надзвичайно важко жити без матеріальних благ, але без духовності жити просто неможливо. І що саме найболючіше, коли в країні відбувається страшна ситуація, коли просто необхідно триматися один одного, то робляться розколи. Українці нищать самих себе своїми ж руками. Але тут нема чому дивуватися на вищому рівні – розділення інтересів починається на місцях, починаючи з маленьких громад.
Любі мої побратими, коли ж Ви нарешті збагнете, що такими темпами ми ніколи не збудуємо сильної держави, коли будемо продавати один одного із-за якихось меркантильних інтересів, наприклад жаги тієї ж самої влади? Ще напевне повинно пройти багато десятків поколінь, щоб прийшло це усвідомлення, але це вже буде надто пізно…
Після подій, які відбуваються просто починаєш зневірятися – розумієш, що ніде немає праведності, і це страшним тягарем лягає на душу. Але все-таки потрібно боротися, а не просто сидіти, склавши руки, і казати, що тут вже нічим не зарадиш, що на все воля Божа! Лукавите, дорогі мої. От тут і проявляється Ваша справжня сутність – що злякалися? Ну звісно, кожен же боїться. Ми ж тільки на словах побожні християни. Хочу Вам нагадати, що Христос казав, що той, що хоче врятуватися, повинен ВСЕ залишити і іти за Ним. Багато хто починає казати, що це є неправильно, та трактувати у свою вигоду, а виявляється все легко. Просто ми будемо виправдовуватися, і казати що завгодно, аби тільки не діяти. А щодо волі Божої, то це Господь дав таке випробування нам, щоб побачити наскільки ми сильні у вірі своїй. Він знав, який буде результат, але Його надія вмирає останньою, після Його безмежної любові.
Але в боротьбі все-таки не варто використовувати емоції – тут треба все виважено обмірковувати, а то можна наламати таких дров. Зараз це мені говорити легко, але в перші хвилини, я просто вибухала обуренням, і це було надзвичайно важко стримати. Хоча в кінцевому результаті можливо і емоційність теж відіграла певну роль у вирішенні питання.
Кому варто завдячувати благополучному вирішенню даної проблеми? Звісно, що самому виконавцю «волі Божої», адже ця людина поставлена Богом, щоб по справедливості вирішувати всі проблемні ситуації. Але, напевне, тоді стаття би називалася «Торжество справедливості». Але справедливість у даному контексті поняття відносне, я би не стверджувала, що ми справедливо відносимося один до одного, тому що є певний моральний тиск, також матеріальний компонент. І тут розірвися на дві сторони – там одна справедливість, а там зовсім інша, але теж справедливість.. Але це вже не по темі, я трошки задалеко зайшла. Тут на перше місце варто ставити Бога, адже це по Його волі ми змогли відстояти свою святиню,це по наших молитвах, сльозах, благаннях Він нам допоміг. Кажуть, що в сучасному світі чудес не буває. Вони є, їх просто потрібно вміти бачити. Ця історія є прикладом одного з чудес Божих. Так, воно далося дуже важко, але шлях, по якому ішов Христос був набагато важчий, але в нього була мета. Так само і ми ідемо по тернистому шляху задля слави Божої, тому що віра восторжествувала!
29.10.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452033
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.10.2013
[b]«…Того часу Ісус сказав до своїх учнів:
«Просіть – і дасться вам; шукайте – і знайдете;
стукайте – і відчинять вам…»
(Матф. 7:7)
[/b]
Вічне чекання біля іржавої хвіртки,
На якій залишилися кривавії мітки
Від давніх і нестерпно болючих ран,
Які лишив на згадку жорстокий час.
А я отам стою
Чогось кричу
За них молю
Його люблю
Сама живу…
А час отой усе мене тримає,
І яку користь він від мене має?
Може, запрошу його на горнятко терпкого чаю,
І з ним разом собі тихенько постраждаю.
Ти диви – його уже й немає,
Лише рукою на прощання він махає –
Він, напевне, добре знає,
Що без нього казки на ніч не читає,
Тому тільки його і чекає..
А він собі пішов,
Потім прийшов –
Її не знайшов,
Та у хвіртку тихенько увійшов…
12 липня 2012 року
Близько 14 години
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451988
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.10.2013
[b]«Нечестиві ж як мудрували, так і понесуть покарання за те,
що зневажили праведного і відступили від Господа…»[/b]
(Прем. 3:10)
Я давно вже не чекаю го́стей,
І сиджу біля стемнілого вікна.
Лише прошу, щоб комусь не довелося
Зі мною чашу горя випити до дна.
Уже відпало все бажання плакать,
Лиш злоба залишилась десь за дні.
Чомусь так захотілося віддячить
Своєму ворогу, та зупинилась – НІ!
А скільки ж я уже просила
Мене послухать, і, звісно. Зрозуміть.
За це мені ви душу розчавили,
І кинули вмирать біля воріт…
21 січня 2013 року
Близько 15 години
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451826
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.09.2013
[b]«Пильнуй непорочність, дивись на праведного,
Бо майбутнє таких людей – мир»[/b]
(Пс. 36:37)
Насправді ти не мрієш,
Насправді ти не спиш,
Але з часом все забудеш –
Переплачеш, переболиш.
Завтра вже полюбиш
До жаху дивовижний світ.
І гримучу славу здобудеш
Для нових і нових поколінь.
Присівши на минулого могилу,
Згадаєш дорогих – ким вони були?
Скинувши з душі важкезну брилу,
Підеш по чорному від болю полі,
Прокладаючи нові стежки…
27 жовтня 2012 року
Близько 10 години
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451813
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.09.2013
Як мені зараз хочеться усамітнитися, втекти від цього світу, людей, які тут – добрих і злих, милосердних і жорстоких, навіть від природи, втекти від самого життя. Десь заритися з головою у пісок і просто перестати думати, а почати відчувати.
Та від самого себе не втечеш. Бо тоді треба викинути свою голову, яка останнім часом просто аж кипить від різноманітних думок: шукає сенс буття, граничні його основи, співіснування буття і небуття. Кажуть, що людина відрізняється від тварини тим, що вона вміє логічно мислити, може за допомогою свого розуму досягти небачених вершин. І для чого? Для того, щоб потім зійти з розуму і кінець свого віку провести у психлікарні? Я розумію, що це можливо крайність, але все таки так воно і є. Одна моя знайома сказала, що над деякими речами не треба думати, не потрібно намагатися пояснити їхнє існування, бо вони просто є, створені Богом з необхідності. Це трохи заспокоює. Але якби я займалася якимось фізичним видом праці, то можливо мої думки були спрямовані на щось інше, а то постійно атакують такі питання, задумуючись над якими просто стає моторошно.
От тому так мені і хочеться кудись пожбурити свою голову, щоб я могла вільніше дихати і спокійніше спати в ночі. Вже в котрий раз переконуюсь у правильності народної мудрості: «Менше знаєш – краще спиш». Сучасне життя змушує нас думати, адже якщо ти не з родини мільярдера або не зірка, чи у тебе немає надприродного інтелекту або ти не робот, то потрібно вміти вижити у цьому світі, все продумати, як краще використати свої знання.
Але останнім часом просто стали нестерпно болючими роздуми над такою надприродною субстанцією як Бог. Ви скажете::»Та навіщо над Ним замислюватися, достатньо просто віри у те, що Він існує». Я теж так раніше думала. Але мені довелося пройти курс Середньовічної філософії, центральною проблематикою якої є Бог у його різних проявах . І після вивчення будь-якого предмету є нормою складання іспит. Я собі міркувала, що вивчу факти, здам екзамен і зі спокійною совістю буду насолоджуватися життям. Та не тут то було. Така небезпечна і завуалізована сторона філософії як науки полягає в тому, що знати – це означає не розуміти нічого, потрібно це ще УСВІДОМЛЮВАТИ.
Саме тоді і відчуваєш на яку «голку» ти підсів. Ти оперуєш даними, фактами, цитатами і т.д. і твоєму розуму починає бути цього недостатньо – від прагне чогось більшого, відбувається перехід на новий етап – усвідомлення. І тут починаєш замислюватися: «А і справді може Бог непричетний до зла? Може і не мати ніяких злих духів? Може всі врятуються не через праведне життя, а лише через покаяння?...». А коли постійно в голові крутяться такі запитання, то ти на все починаєш дивитися зовсім іншими очима. Починається паніка: а як все-таки є насправді?. Вже не радий, що знаєш хто як вважав, бо це не приводить до справді істинної думки, бо є лише гіпотези, а чим їх більше знаєш тим гірше заплутуєшся. І починає десь там в глибині душі народжуватися маленький черв’ячок, який з’їдає її з середини – недовіра. Саме НЕДОВІРА, а не ЗНЕВІРА. Тому що люди говорять про одну і ту ж саму субстанцію – Бога, але дають різні характеристики і кожен по-іншому дивиться на це питання.
А мені не хочеться знати як все повинно бути насправді. Тому що цього ніхто крім Бога не знає. А Він, звісно, мені це опосередковано не скаже. Можливо, я дійду до цього якось сама. Я маю бажання просто «від форматувати» свою голову і почати туди накопичувати нову інформацію, яка спиратиметься на власні відчуття і досвід. Головне те, що я вірю, що Бог існує і мені не важливо що для когось він існує у трьох іпостасях, а для когось це три різних Богах. Він є, і не дасть мені зійти з розуму і впасти на дно.
Кажуть, що життя як зебра – складається з чорно-білих смуг, які повторюється за певною закономірністю. І найбільше нас непокояться темні проміжки нашого життя. Але з чого ми взяли, що вони саме такого кольору? Тому що нам погано, все іде шкереберть і немає ніякого виходу? Вихід завжди є, Ви його ще просто не шукали! І Ви ще не знаєте що би було, якщо би щось пішло по-іншому. Бог знає що для Вас є добрим, а що ні. І, можливо, оце все, що нам дано – це не випробування, а навпаки допомога, підтримка і благо. А ми це все оцінюємо це все так примітивно і надто суб’єктивно.
Знову ж таки народна мудрість гласить:"Природженому повзати ніколи не вдасться злетіти». А ми так хочемо політати, що аж доходимо до безглуздя. Робимо ті крила з золота, а серце під час цього процесу чимраз дужче чорніє і кам’яніє. Врешті оцінімо той дар Божий, який нам даний як благодать, зуміймо розгледіти його в собі, розвинути. І тоді полетимо, але вже від щастя.
Не ускладнюймо собі життя. А то вже така людська природа, щоб понастворювати безліч проблем, а тоді братися за їх вирішення. Та це аж ніяк не входить в рамки жодної логіки. Схаменімося, люди, ми ж розумні як-не-як істоти і якось повинні хоча би трішки відповідати цьому статусу. Навчімося бути добрішими, лагіднішими, посміхаймося частіше. Намагаймося залагоджувати конфлікти не бійками, криками, сварками, а спокійно, чистим серцем і благородними помислами.
Накінець хочу навести слова із ранішньої молитви Оптинських старців: «Отче, навчи мене прямо й розумно обходитися з кожною людиною, нікого не соромлячи й не засмучуючи… Керуй моєю волею й навчи мене молитись, вірити, надіятися, терпіти, прощати й любити…»
14 січня 2012 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450893
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.09.2013
[b]«Осквернили себе ділами своїми,
блуд творили в ділах своїх…»[/b]
(Пс. 105:39)
Це життя лише ілюзія:
Любов, ненависть, відчуття
Утраченої долі, та цього мало
Для виправдання свого небуття.
Ми зайняті, стривожені, байдужі
До свого друга, що б віддав за нас життя.
Тому і лихо на плечах своїх дужих
Несе у даль світле майбуття…
А тут війна із кулями й образами,
І метушнею втомлених людей.
І лиш душа з журбою давньою
Заплаче болем мертвих вже очей.
14 квітня 2013 року
Близько 20 години
Поїзд «Ковель-Чернівці»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450826
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.09.2013
Її вели на страту. Сьогодні був останній день Її життя. Вона намагалася прогорнути весь свій недовгий шлях, листаючи сторінку за сторінкою, чим далі перегортала, тим страшніше було видовище...
Українка йшла спокійно, не показуючи ні болю, ні страху. За Нею йшла «червона стража» (як Вона називала) з автоматами і покрикувала час від часу, штовхаючи в спину: «Шевелись быстрее!». А вона не зважала, Вона і так знала, що це останні хвилини Її життя.
Перед очима стояв той червоний прапор її мучителів. Та не тільки Українки, але і всього ЇЇ народу. Вона тепер збагнула чому в них такий прапор. Він відповідає всій їхній сутності – він червоний від людської крові...
Їй згадалося своє прізвисько – Українка. Як гордо воно для Неї звучало. Це Її так назвали чиновники з КГБ. Дали його за те, що дуже захоплювалася творчістю своєї землячки Лесі Українки, і оскільки була вчителькою, то займалася «пропагандою» її творів, пояснювала справжню глибину, розповідала правду про життєвий шлях. Тепер чула від катів насмішливе: «Ну что Украинка? Украина стала независмой, ты это сделала?» і пролунав дикий регіт.
Стиснуло в грудях, але вона трималася з останніх сил. Згадала Христа, який зносив ще більші муки, йому було ще важче. Нарешті наближалися до Її «могили». Це була глибоко викопана яма, в яку сьогодні мали скинути тисячі таких як Вона. Народу зігнали сюди багато. «Ось тут сьогодні в черговий раз попрощаються з тобою ненько-Україно, твої діти, твій цвіт» - майнуло в голові.
І тут раптом Вона побачила свою доньку, Ганнусю (так звати доньку) привели з колонії, щоб вона побачила яка її в майбутньому чекає доля, якщо не «покається». Вона відразу побачила як ведуть її любу матусю і в її очах заблищали сльози: це виявляло її радість, і смуток водночас. Вона три місяці не бачила маму і знала, що ця зустріч буде останньою.
Очі донечки кричали: «За що Вас, мамо?». А Українка відповідала їй подумки: «За Україну, за Бога. Молися, доню...».
Очі Українки були навдивовижу щасливими – Вона знала, що саме зараз має закінчитися Її мука. Але то страждання за Її Україну, за Її віру. Вона цим не намагалася вихвалятися, просто Вона йшла проти всіх, якби це безглуздо не звучало. Мала собі за гасло: «І один у полі воїн, якщо він воїн...».
Вона не знала, що через якихось 40 років, повстане та Її незалежна Україна, а ще через 20 років її віддадуть добровільно загарбникам. І що тоді ніхто не піде на захист, а як хтось і знайдеться, то почує іронічний сміх у спину і запитання: «А навіщо? Вже раз боролися, це нічого не дасть....»
Але Українка цього не знала. Вона вірила, що буде та Велика Україна, вона сподівалася на Божу допомогу.
Намагалася згадати як тут опинилася. Одного здавалося звичного дня прийшла до школи і готувалася до уроку української літератури, який мала проводити у сьомому класі. Темою уроку була творчість однієї з найталановитіших поетес українського народу – Лесі Українки. Вона наполегливо готувалася до цього уроку, адже дуже любила творчість цієї геніальної жінки. Десь далеко в глибині душі відчула, що щось не так. Ніби щось мало трапитися. Намагалася відігнати свої тривожні думки. Адже в неї є ще зовсім юна донечка, яку виховувала сама. Її чоловіка як «врага народа» вивезли до Сибіру. Більше вона з ним на цьому світі і не бачилася…
А дівчинці тільки чотирнадцять… Красуня – вся вродою і характером вдалася в маму. Ця руса коса і очі кольору небесної блакиті. Вона з самого дитинства зростала у дусі всього українського. Знала, що в їхньої сімї нелегка доля, адже вони «не вигідні» для держави – бо борються за те, чого ці тирани найбільше бояться. В молитвах завжди просила Бога найперше терпіння, бо розуміла, що буде дуже важко. Боялася, щоб не розгубитися, не здатися. Розуміла, що велика надія покладається на таких як вона, на молоде покоління, якому не повинна бути байдужою майбтня доля Української держави. Була навчена тому, що потрібно бути обережною, адже якийсь невиваженй крок і можна поплатитися життям. Треба все заздалегідь продумувати в деталях, щоб задум здійснився. Важко було працювати в підпіллі, але інакшого виходу не було – так складалися обставини…
Українка вела урок як завжди – натхненно. З захопленням розповідала цим ще зовсім не обізнаним по життю діткам про неймовірний талант великої поетеси і письменниці¬ ¬Лесі Українки. Наголошувала на її любові до Батьківщині, на те, що вона, незважаючи на страшну хворобу, писала свої твори, як їй то важко не давалося, бо переносила нестерпні муки. Порівнювала її з теперішньою Україною і українцями. Казала, що наша держава зараз не в найкращому становищі, адже вона не є самостійною, і її гноблять і намагаються зрівняти зі всіма. А українці не повинні цього допустити. Вони повинні боротися за її суверенітет, за її волю, щоб мати змогу жити у СВОЇЙ державі, і ні перед ким не прогинатися, не вислужуватися, а бути самими собою – УКРАЇНЦЯМИ. Також наголошувала на тому, що цей шлях буде досить нелегким – багато людей зламаються, загинуть, зрадять… Але все рівно це не повинно нас зупинити. Потрібно просити в Бога допомоги, а Він милосердний, не залишить наш народ у важку для нього мить – покаже правильну дорогу…
Сорок пар дитячих оченяток уважно слухали свою улюблену вчительку – вони вірили кожному її слову, бо Українка мала дар переконання. У їхніх головах вимальовувалися картини нелегкої боротьби – вони були окрилені надією… Та ще не знали, що досить скоро їй обламають ці ніжні крила, і будуть жорстоко катувати реальністю. Але поки що вони поспішали додому, щоб розповісти рідним як у них минув цей урок…
Це було невеличке селище – вісті тут розліталися шидко, немовби їх несла з собою нечиста сила. Деякі батьки вдома пораділи, що дітей вчать бути справжніми українцями, інші – радили так не захоплюватися словами цієї вчительки, бо ніщо все одно з цього не вийде, хоч в душі розуміли, що це необхідно, бо і самі були українцями. А ще одних просто обурила поведінка цієї «нахаби» – як вона може проводити серед ще зовсім неосвічених дітей таку недолугу пропаганду? Хто вона така взагалі? Яке вона має право чомусь навчати? Безумовно, що це «враг народа». Вона така ж як і її чоловік. Негайно потрібно звернутися до органів влади, щоб вони розібралися з цією активісткою. Щоб і духу її тут не було – хай котиться до свого чоловіка до Сибіру – хай там боряться за «свою любимую Украину». А ще краще – розстрілляти! Нема людини – немає проблеми.
А ці ж вірні служителі, собаки-підлизувачі радянської влади були теж українцями за походженням. Хоча за вчинками вони гірші, ніж яничари. Думали, що якщо вислужаться перед цими нелюдами, то їхнє життя буде солодким як мед. Але не знали, що якщо вони вже будуть непотрібними у ролі псів-донощиків, то їх теж приберуть…
А далі все за звичайним сценарієм – арешт, допити, знущання як моральні так і фізичні. Також затримання її доньки – як потенційного «врага народа». Вирок заготовлений був ще до арешту Українки – відразу після доносу. Бо такого нечуваного зухвальства тут вже давненько не було. Але для цих «істот» знущання просто приносило насолоду. А також вони боялися, адже могли втратити свої теплі робочі місця і розкішне життя.
Ось тому вона і тут. Велися вже останні приготування перед стратою. Українці не було страшно. Вона була зосереджена на молитві. Просила в Господа, щоб Він врятував від погибелі Її донечку. «Господи, я не прошу у Тебе для собі помилування, я загину – я до цього готова кожну хвилину. Але зглянься хоча би над моєю Ганнусею. Вона страждає не з своєї власної волі – вона повинна відбути моє покарання. Не дай їй невинно страждати. Згадай свою Пречисту Матір, як Вона страждала, бачачи твої нестерпні муки, розуміючи, що Ти не винен. Так, Вона знала, що ти це робиш для спасіння всього людства. Але моя донечка ще зовсім юна – вона, може, просто не перенести цього випробування…». Українка знала, що Господь чує її молитву – вона це відчувала серцем. Їй відразу стало легко на душі, ніби після щирої сповіді, тепер вона зрозуміла, що справді готова померти…
28 січня 2012 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450714
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.09.2013
Вона приходить сюди щодня, незалежно від пори року, дня тижня і певних життєвих обставин. І кожного разу це озерце здається їй різним.Можливо, це залежить від її внутрішнього стану душі. Але сьогодні воно видалось їй особливим і надзвичайно красивим.
Примостившись на березі, вона стала вдивлятись у воду. Хвилі ідуть, плюскочуть, змінюють одна одну. Таке враження, що на своєму шляху вони перемовляються між собою. І таке це все швидкоплинне…
Їй згадались слова: «panta rei» («все тече, все змінюється»). Вони належать відомому античному філософу Геракліту. Це, мабуть, те єдине, що вона найкраще запам’ятала з вивченого курсу філософії.
Але це для неї не було так важливо в даний момент. Вона подумала, що її життя справді як та вода: непостійне, скороминуче. Треба діяти швидко. Немає часу для того, щоб все виважено обдумати.
І взагалі, яке воно те її життя? Фіалці (так звати героїню) за 30. Так, вона молода і в розквіті сил, нічим не вирізняється серед інших жінок нашого часу. Має свою сім’ю, двох маленьких діточок. Але вона не вважала, що її життя щасливе і радісне. Вона почувалася самотньо. І тільки сидячи на березі цього озерця, Фіалці не було так одиноко. Воно було її найкращим другом. Вона могла йому розказати свої біди. Те, що їй наболіло, вона виливала озерцю свою душу. Ій ставало легше, тому що Фіалка чула пораду від нього і могла знайти вихід із ситуації.
Та ось сталося те, що змусило її повернутися до реальності зі світу думок і мрій. Десь на кінці озера спускалася на воду якась дивна фігура. Спочатку, Фіалці здавалось, що вона марить. Вона вщипнула себе за руку, але постать не зникала, а навпаки наближалася. І коли вона постала перед нею, то Фіалка була неймовірно вражена. Перед жінкою постав Ангел! Так, як не дивно, але це справді був він.
Варто було би сказати, що Фіалка не була віруючою жінкою. Та і як нею можна бути в час науково-технічного прогресу, коли звідусіль показують різноманітних цілителів, магів, екстрасенсів. А з іншого боку пропагуються різні релігійні течії і напрямки. Але вона не вірила нікому. Фіалка натерпілася за своє коротке життя багато, і те, чого вона не могла доказати власним розумом, здавалося їй нереальним і неіснуючим.
І ось тепер цей Ангел. Їй стало так соромно, що вона не знала, куди подіти очі. А він просто щиро посміхався. Вона не могла оговтатися, тому декілька хвилин стояла мертва тиша.
Розмову почав Ангел:
- Як ти себе почуваєш? – спитав він, ти якась бліда на лиці...
Вона ледь спромоглася йому відповісти.
- Тож не кожного дня доводиться зустрічати ангелів – ледь чутно відповіла.
- Так, справді важко повірити в неіснуюче. Але я є прикладом цього.
- Просто я ніколи не могла подумати... – почала було Фіалка
- Не виправдовуйся – перебив її Ангел, - якби людина знала наперед, що з нею станеться, то їй було б нецікаво жити. Життя би просто втратило сенс.
- Але чому ти прийшов саме до мене? – запитала Фіалка і вмить докорила собі, адже ангели ж ніби не ходять...
- Я завжди спускаюся на це озерце помилуватися його красою, але ти мене просто не помічаєш.
Вона була вражена наповал
- Як це так? – з недовірою спитала Фіалка.
- Та у тебе свої проблеми, турботи. Я багато їх наслухався, перебуваючи тут разом з тобою.
- Зачекай – схвильовано перебила його Фіалка, - то мене все-таки хтось розраджував, чи мені це просто здавалося?
- Це був я – спокійно відповів Ангел.
- Але чому саме сьогодні я тебе побачила? – з явним хвилюванням запитала вона.
- Тому що саме сьогодні ти була готова до цього. Ти нарешті почала задумуватися над життям, над вічними цінностями.
- А як мені далі чинити? – з надією на допомогу звернулася до Ангела Фіалка.
- Це можеш знати тільки ти. Як вирішиш – так і буде – лагідним тоном відповів він,адже знав, що вона спитає його про це.
- Але ж я не знаю! – з відчаєм скрикнула вона.
- Треба надіятися на Господа, на Його підтримку і тоді ти все вчиниш правильно. Адже Він нам ніколи не бажає зла.
- А як це надіятися на Бога? Я ж ніколи ніби в це не вірила. Це для мене досить таки незвично.
- Краще пізно ніж ніколи, - відповів їй Ангел. – Просто звернись до Нього. Наприклад, звичайною молитвою.
- Але ж як я дізнаюся, чи він почув мене, коли я Його не бачу? – з докором запитала Фіалка.
- Якщо молитва буде щирою, то Він обов’язково почує. Господь є скрізь і всюди. Він є і в тобі, адже ти частинка Господа – ти Його творіння...
Фіалка йому повірила. Вона досі не знає, що тоді з нею сталося. Його голос був настільки приємним і переконливим, а його очі були такими лагідними і усміхненими, що їй здавалося, що перед нею був сам Бог, тому сумніватися було просто неможливо.
Тому і тепер, приходячи сюди, вона бачить цього Ангела, який вже щоправда не говорить до неї. Він просто сидить на березі разом з Фіалкою, милується красою озерця і слухає розмови Фіалки з озерцем. Ангел виконав місію Бога – вона повірила в Господа, поклалася на Нього і її життя змінилося на краще.
27 квітня 2011 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450695
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.09.2013
[b]«…Дай мені відчути радість і веселість,
зрадіють кості скрушені…»
(Пс.50:10)[/b]
Нарешті освіжаюча прохолода після жахливої спеки,
Яка, надіюся, не дасть померти
Знесиленому життям поету,
Який щоразу перераховує чужі монети.
Він, похилившись над столом, тихенько спить –
Йому, напевне, нестерпно щось болить,
Але ж треба щастя душею ловить,
А його муза все чомусь мовчить і мовчить…
Хтось суворим тоном віддає накази,
За якими треба діяти відразу,
І не зважати на людські обра́зи,
А на стіні висять старенькі образи́…
А він прийшов додому і від утоми впав –
Давненько він так міцно вже не спав,
Але він навіть і не знав,
Що хтось, крізь сон, його думки украв…
9 липня 2012 року
Близько 12.30
смт. Луків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450470
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.09.2013
́[b]«Один раз сказав Бог, і двічі чув я, що вся сила в Богові…»
(Пс.61:12)[/b]́
Неправда, що немає щастя –
Воно живе в твоїх очах.
І сміх дзвінкий у тишині роздасться –
Розвіє тугу і постійний жах.
Та все ж питаю: «Чому така щаслива?»
Відкажеш: «Ну не плакати ж мені!»
Твоя посмішка така красива –
Позич хоч часточку радості мені…
Ти не погодишся, я знаю,
Скажеш: «Навіщо це Тобі?».
Бо ж від болю часто знемагаю,
А щастя – це лише як диво,
Здобуте в безкінечній боротьбі…
18 березня 2013 року
Близько 11 години
М. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450430
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.09.2013