| Сторінки (1/45): | « | 1 | » |
Пітьма, вкриваючи півсвіту,
Проковтує важкий язик.
Вона мовчить, вона відкрита
Для нових стверджень. Він одвик
Бажаним бути і потрібним.
Цинічний досить реаліст.
Він просувається помірним
І важким кроком через міст.
Що бачить він у чорних водах?
Що чує у пітьмі ночей?
Він бродить босоніж до сходу,
Боїться сонця, як очей.
Він дикий нелюд, одинокий,
Диявол ніби із віків.
А люди шепчуть: – Одноокий
Цієї ночі знову хтів
Дитину вкрасти, чи собаку
Засмажити на вуглеці.
Його б заперти до бараку!
О, люде, з ваших слів рубці.
То ж ви опудало страшенне
Відправили за межі днів,
Перемістили, навіжені,
У зону ночі, поле снів.
Що ви, бездушні побратими,
Угледіли в його лиці?
Вродливі, як морські перлини,
Ви не сприймали осе ці
Жорстокі риси напіввовка,
Хоч файний серцем був юнак.
Та вам на все одна відмовка:
Він не людина. То хижак.
Чому ж бо зараз, коли справді
Перетворився на вовкА,
Ви не шукаєте у правді
Причини тóго. А слова –
Могутня зброя. А діяння?
До стогону шалений сміх?
Ви зацькували починання
Душі людської – то є гріх.
Не звинувачуйте природу
І не турбуйте мудреців,
Найбільші звірі всіх народів
І найлютіші всіх часів -
То самі люди невблаганні,
Що в грудях носять чорну смоль,
Вважають, ніби повноправні
Вершити плани чужих доль.
Якщо твердити з-поза ранку:
– Собака ти, ти вовкулак!
До вечора й без перестанку,
То і загавкаєш відтак.
І як казати індивіду:
– Не особистість ти, а нуль;
То він зникатиме без сліду
Із мапи двох земних півкуль.
Бо вади – то не є показник,
Вони несуть фіктивний зміст,
Для посміховища подразник,
А для душі – таємний зріст.
У суть вдивляйтеся поглибше,
Не відкидайте співчуття.
Це помилка від тих, хто вище,
А не тавро на все життя.
…Він бродить босоніж до сходу,
Мандруючи від міст до сіл.
Що бачить він у чорних водах,
Зацькований красою тіл?
2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2016
Під вечір забралася в гори,
У тиху, спокійну погоду.
Тут трави, готові до збору,
Віталися запахом глоду.
Віталася пошепки м’ята
І в озері чиста водиця,
Потішила холодом п’яти,
Улітку холодна мов криця.
У горах довершений спокій
Мовчить під егідою неба,
Як ніби у рай передпокій,
А їм говорити й не треба.
І я посміхатимусь кроні,
(Хай заздрять нікчемні нездари)
І небу – благій охороні –
Добавлю краплинок на хмари.
Підкрався вже поспіхом вечір,
Скрутились на сон квіти глоду,
І я від самотньої втечі
Отримала над насолоду.
На тім і розвіяла втому,
Навіяну людом зловмисно.
Та час вже рушати додому,
Не хочу, не хочу у місто!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2016
И разъехалась подло кровать,
Ваших ласок не помня причину,
Ну, зачем мне его ревновать
Похотливого горе-мужчину?
В двух бокалах искрится мускат
С ароматом густой карамели,
И устлали обертки кровать
От конфет, как в дешевом борделе.
Жажду горечи не обуздав,
Стынет кофе в испачканной турке,
Уберет вездесущий Минздрав
С перламутровым фильтром окурки.
Через спальню натянута нить –
О духи до противного броски,
А с экрана хотят уловить
Свежий воздух любви негритоски.
Вон на пуфике алый ажур
В искушенья манит ролевые,
Под бюстгальтером щедрый амур
Ей оставил за ночь чаевые.
А путана, не взяв ни гроша,
Без белья смела гордо простится,
Да-а, большая, однако, душа
Может в третий размер поместится.
Мне не раз выдвигал манифест
Сей любовник из перечня версий,
Что его вверх заточный шест,
Подымается резво на перси.
Я примеряю брошенный лиф,
Закурю свою боль у постели,
Недопитым вином утолив,
И замечу: в лихой канители
Удержал вертикаль на колу
До победного боя заказчик,
Впопыхах он забыл на полу
Свой французский поношенный плащик.
...Но зачем мне его ревновать,
Если совесть повесу не гложет?
Я присяду на нашу кровать –
На семейное грязное ложе,
Как ждала уже тысячу раз.
Обещаю прием хлебосольный,
И с прохода спою: Ловелас!
– Ну как, не натерся? Довольный?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644980
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.02.2016
Дай мне повод, чтобы умереть,
Чтоб умолкли медленные речи,
И могли спокойно догореть
У надгробья восковые свечи.
Ты дай повод оборвать стезю,
Затоптать привычные дороги.
Я на память пророню слезу
И посею на душе тревоги.
Все промолвят: где же пьедестал
И поэт, который перезвонит?
- Он надгробьем каменным восстал
И с ветрами колесничий гонит.
Ты придешь проведать поутру,
Принесешь увядшие гвоздики
И расскажешь черному круку,
Как печальны дни твои…
И как безлики.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635288
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.01.2016
Проміння вже вишило схили,
Мов гладь золотими нитками.
Поглянеш – і любо, і мило.
Тріщить очерет під ногами.
Сухий ніби вранішнє сіно,
Таке, що годують худобі,
Розкинувся долі сумлінно,
Аби стати взимку в нагоді.
На озері птахи-дикарки
В шматках очеретної вати
Затіяли голосно сварку,
Таку, що не перекричати.
А сосни стоять неутомно,
Як ніби не чують той гамір.
Стоять непорушно і скромно,
В них, власне, прихований намір.
Розкинули бережно віття,
І сили не тратять на сварку.
Вони уже друге століття
З сусідою грають в мовчанку.
Бо поруч там дубе межує,
У хвойному лісі як диво,
І спокій велично чатує,
По-літньому, старо і сиво.
Он дятел вмостився на гілці,
Не стука, шкодуючи дзьоба,
Немов головує у спілці
Ледачих птахів. Він нероба.
І взяти би дятлу за приклад
Маленький комочок із листя –
Їжак під деревами виклав
Велике, просторе обійстя.
Трудар поспішає під вечір,
І день не наповнює грою,
Бо знає прості шлунку речі –
Захочеться їсти зимою.
А сонце вже тягне на спокій –
Етап добовий, многорічний,
Як ніби у рай передпокій –
Довершений, правильний, вічний.
Від лісу дме велич і сила,
Мистецьки завершена врода.
Поглянеш – і любо, і мило –
Нетронута, щира природа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2015
Он был суров подобно богу,
На жизнь смотрел из высоты,
И затопил будто Молóгу (1)
Надежды скудные черты.
И упокоил предпосылки
На лучший быт и благодать.
Босую веру выслал в ссылку,
Мне больше веры не видать!
Превозносил обман и лажу,
Хоть помыслы его шатки.
А силу духа взял под стражу
И выслал прочь на Соловки.(2)
И он травил голодомором
Терпенье щуплое на дне,
Брал исступлением, измором,
А истину искал в вине.
И как в законе злополучном
Про три смертельных колоска (3)
Связалось все в снопе колючем:
Моя обида, боль, тоска.
Но самосуд и не заставил
Меня в томленье ожидать.
Он револьвер к виску приставил,
Нашел при этом, что сказать:
– Моя любовь вольна, как стая.
И в этом вся твоя вина.
И уточнил, курок спуская:
– К расстрелу приговорена!
___________________________________________
Примечания:
1). Молога – город, располагавшийся при впадении реки Мологи в Волгу и затопленный Рыбинским водохранилищем, в результате принятия постановления СНК СССР и ЦК ВКП (б) 14 сентября 1935 года.
2). Соловецкий лагерь особого назначения — крупнейший исправительно-трудовой лагерь 1920-х годов, расположенный на территории Соловецких островов.
3). Автор имел в виду Закон «Об охране имущества государственных предприятий, колхозов и кооперативов и укреплении общественной собственности» от 7 августа 1932 г., известный впоследствии, как Закон о трёх колосках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592945
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.07.2015
Стриж постриг новую стрижку –
Полетел плести интрижку.
Ласточку как лицезрел,
Весь до перьев занемел.
Говорит он ей с одышкой:
– К Вам питаю страсти вспышку!
А она ему в ответ
Все хохочет: – Нет, да нет.
– Ты подумай не спеша,
На кону судьба стрижа,
И поддайсь моей усладе,
Будешь жить, как в шоколаде.
– Мне не надо ни гроша,
Опускаться до стрижа.
Я могу казаться злой,
Но ты уровень не мой!
– Ты, конечно, хороша,
Но в стрижа же есть душа!
– Тоже мне находка века,
Я – в доверье человека,
Ну, а ты? Ты кто? Скажи!
По педали мне стрижи!
И разбитый, как изгой,
Полетел жених домой.
Как над пропастью во ржи,
Плакал стриж, а с ним – стрижи.
Каждый рад совета дать
И морально поддержать.
Боле добрые стрижи
В доме прятали ножи,
И удавки, порох тоже.
Сохрани, спаси нас Боже!
Так грустил наш бедный стриж,
Пока выбрался на движ.
Дятел – опытный ди-джей,
Веселил лесных стрижей.
Когда дружно танцевали,
Над стрижом нашим порхали
Целые рои стрижих –
Вот так выдался жених!
Та моргает, крыльцем трется,
Та (и где же сил берется?)
Танцем маленьких утят
Развлекает всех стрижат.
У стрижа большие планы:
Ужин вечером в Оксаны,
На обед летит с Марихой –
Самой стройною стрижихей.
Целовался со Светланой,
Что была сестрою с Анной.
Ну, а с Юлей – в камыши,
Для познания души!
Так в течении гуляний
Стриж забыл про груз страданий.
Ласточка с душой жеманной
Стала боле нежеланной.
Здесь мораль совсем простая:
Пару выбирай из стаи.
Коль уж вылитый ты стриж,
Выше клюва не взлетишь.
Соблюдать здесь надо честь,
Ласточек в миру не счесть.
Лишь была б душа свежа!
Как Вам басня про стрижа?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588660
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.06.2015
Я не хочу уйти бесследно,
Чтоб сорок дней меня родня
Оплакивала безответно,
Теряя след день ото дня.
Почить уныло – всем под силу,
И, черт, я тоже так уйду!
Но не хочу, чтобы могилу
Мне убирали раз в году.
Я не желаю, чтобы внуки,
Почтив меня чрез надцать лет,
Ни слог божественный, ни звуки,
А вспомнили предсмертный бред.
И чтобы в день тот поминальный,
Когда все чтят усопших честь,
Ворчат привычный текст сакральный,
Но кто бы мог мой стих прочесть!
Поднять, не чокаясь, за ямбы,
А не похвал порочный круг.
Нас всех когда-то примут ямы,
А сердце вынет черный крук.
Не сыпьте мне на грудь печенье –
Голодный ворон унесет.
Душа, ушедшая в забвенье
Не ест, не курит и не пьет!
А вы прочтите у оградки,
Коль не забудете, стихи,
Мне песни, песни мои сладки,
Да так, чтоб вороны тихИ
Сложили с выпечкой котомки
Вокруг запыленной плиты,
И молча слушали. Потомки!
Прочтите мне мои стихи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575573
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.04.2015
Святые оба
I.
Большую шляпку приодела
И, оседлав кабриолет,
Ева с комфортом полетела
На утомляющий обед.
У входа покривила личко,
Седой швейцар открыл ей дверь,
Обедать здесь имев привычку,
Она приехала в «Фидель».
Официант как по заказу
Провел на кожаный диван.
– Госпожа Ева, может сразу
Готовить венский круасан? –
Он улыбался ей раскосо.
– Еще «Бакарди» [1]. Подавай!
За знание большого вкуса
Мадам расщедрилась на чай.
Она эффектно подкурила
Сигару серии «Винтаж» [2],
И тут же Еву озарило:
– Какой объект! Какой типаж!
II.
Напротив на нее глядели
Полутуманные глаза,
И мигом девушку раздели,
Хоть дорогая органза [3]
Так облегала ее тело,
Что Ева с талией осы
Лишь улыбнулась чуть несмело,
Усвоив нужные азы.
Кокетливо поправив шляпку,
Она приподняла вуаль,
И опытной, кошачьей хваткой
Измерила: Кольцо! А жаль…
Пока она питала грëзы,
Официант поднес вино,
Привычно расставляя розы,
Ева спросила: – От кого?
Но не успела в ожиданье
Колечко дыма испустить,
Как слышит глас на расстоянье:
– Позвольте даму угостить!
Это был он! Красавец, лидер,
С глазами неба будто синь.
– Я в этой жизни сколько видел,
Но никогда еще богинь!
Сначала думал королева.
Ошибся: слишком низок чин.
Его словам внимала Ева,
Прекрасно зная такт мужчин.
– Возможно, это нерадиво
И неприлично как на вид,
Но я хотел сказать учтиво:
Я поражен! Кстати – Давид.
– Верно заметили, что с Богом
Мне напрямую связь дана,
Сотворена Всевышним строгим,
К тому же – с Вашего ребра.
Меня заботит Матерь-Дева,
Прощает мне порочный стыд.
Знакомы будем – просто Ева,
Тоже из Библии, Давид. [4]
– Мы ягоды одного поля,
Происхождение одно.
Теперь я как обязан, что ли
Вас угостить. Как Вам вино?
– Вы разбираетесь в букете,
Как маринист среди марин.
«Голден Каан» [5] в элитном свете –
Самое лучшее из вин.
Он улыбнулся не двузначно –
Ответный знак на ее лесть:
– Согласен с Вами однозначно.
Вы разрешите мне присесть?
Уткнула в стул, который слева,
Своим зонтом, и эта трость
Дала согласие от Евы,
Его, конечно, принял гость.
Здесь неотесанная свита
Могла подумать: нету мест.
Но для пресыщенной элиты
Это вполне нормальный жест.
Припомнила уроки няни,
На платье поправляя бант,
Ева в пленительном сиянье
Подняла кисть: – Официант!
Цветам сыщите вмиг вазоны,
На стол поставьте, чтоб в тени.
У роз кисейные[6] бутоны,
А мне так дороги они.
О да, соблазна хрупкой Еве,
Как говорят, не занимать,
И мушку над губами слева –
Ею удобно соблазнять.
Давид польщен, в сигарном смоге
Так оценил ее уста:
– Родинки Ваши тоже боги
Определяли на места?
Она кивнула с одобреньем,
Тихо шепнув: – Скорее да.
Благословенное даренье,
Как Ваши синие глаза.
Они-то точно символ божий,
Откуда смертному их взять?
А совесть душу Еве гложет:
Кольцо на пальце. Он женат!
Ну а Давид – самец умелый,
В поисках истины в вине,
Тактично предложил и смело:
– Богиня, может быть ко мне?
Поедем за город, на дачу,
Там в баре есть «Голден Каан»,
И жизнь проверим на удачу,
Внесем ремарки в ее план.
Признаться смею откровенно:
Жене я клятву берегу,
Но Вас увидев, несомненно,
Без Ваших локонов умру.
Без Ваших губ, без тех повадок,
Что с детства Вам привила мать.
Без Ваших глаз – мой мир упадок,
Как Вы не можете понять?
Мое скитание безлико,
Будто такси, что в ночь бежит.
А Ваша родинка – улика
В моем преступном плане «Жить!»
Девушка выпрямила спину,
Слегка поправила вуаль:
Да, интереснейший мужчина,
Только жену по праву жаль.
Хотя во многом понимает,
Ева в мужчинах знает толк:
Он по-чертовски выполняет
Супружеский постельный долг!
И с долей шарма, грациозно,
Она привстала, чтоб сказать:
– Не понимаю, сколько можно
На те же грабли наступать?
С неописуемым талантом
Подняла пальчик на руке –
Знак подала официанту,
Что ковырялся в фартуке:
– Я не могу на самом деле
Элементарного понять:
Что за порядки здесь в «Фиделе»?
Как Вы должны сейчас стоять?
Рулет сегодня – как с вискозы,
А к рому мне подносят лед.
И подготовьте мои розы.
Мужчине не забудьте счет.
III.
Ева проснулась среди ночи
В шикарнешем особняке.
Вино ей ослепило очи –
Все протекало налегке.
Да, подразбавила чуть скуку,
Но много дел-то впереди.
И Ева, отодвинув руку
Давида со своей груди,
Тихонько прошмыгнула в ванну
С эфирным маслом жожоба, [7]
А после скрылась, как ни странно,
Сам бог не ведал и куда.
IV.
Вино в бокалах, воск от свечки
И сквозь гардины тусклый свет,
Давид по опытной привычке
Рукой нащупывал объект.
Но рядом не лежало тело,
Немого звука пустота.
– Сообразительная Ева…
Какое утро! Красота!
Давид поджег кальян из Чили,
Тот, что вчера не докурил.
– Вот так, наверно, боги жили!
А Евы след давно простыл.
V.
В «Фиделе» место неизменным
Как в фильме было всем для встреч,
Давид из братом самым верным
Не в силах этим пренебречь.
И выбрав место на балконе,
Чтоб косо не смотреть в окно,
Их разговор зашел исконно
Про биржи, скачки, казино.
Официантка всë порхала,
Как пчелка в мае на полях,
Не угодишь сим братьям – знала:
Карьере быстро будет крах.
По взгляду только подносила
Коньяк, моллюски и икру,
И сколько выпито там было,
Я даже точно не скажу.
И вот тогда на тосте энном,
Когда лихая пьянь нашла,
Беседа плавно, непременно
В иное русло перешла.
– Ну, как, Давид, дела на фронте?
Тебя не видел сотни лет.
И есть ли кто на горизонте?
Кем сердце занято? Мест нет?
Давид раскинулся свободно,
Не сдерживал ни рук, ни ног.
Смотрелся в кресле важно, модно,
Реально, будто царь и бог.
– Забрал вчера одну на сдачу,
Подобна брызгам, не фонтан.
Умчались за город, на дачу,
Там в баре был «Голден Каан».
И собеседник рассмеялся:
– Всех под лекало, под шаблон.
Так ни кому и не достался
Извечный наш Ален Делон.
Я не пойму тебя, однако,
Вы провели ночь – так пустяк.
Но чтоб кольцо носить, как в браке,
Нет, ты единый холостяк!
– Я всем показываю сразу,
На что надеяться им, брат.
Как максимум – цветочки в вазу.
Зашелся хохотом Ренат.
И он, не сдерживая смеха,
Поправить галстук поспешил:
– Не всем, родной, кольцо помеха.
Эх, умник ты! Чтоб я так жил!
Давид поджег свое «Те Амо» [8]
(Других сигар курить не мог),
Заматерился, вспомнив маму,
И сухо брату произрек:
– Всегда, везде самцы есть правы,
На это сотни три причин.
Давай подымим же бокалы
За право выбора мужчин!
– Диктуют правила и дамы,
Как вот моя скандал вчера.
Я пью за жизнь без слез и драмы.
За постоянство! И до дна!
Идти с любовью надо смежно,
Ведь дамы нам в быту окрас.
Моя и преданна, прилежна.
И познакомить надо вас.
VI.
Кабриолет припарковался,
При этом выбрав лучший двор,
Перед которым красовался
Высокий кованый забор.
И из него навстречу вышел
Красивый сдержанный брюнет:
– Я думал, ты всего превыше,
А оказалось, к горю, нет.
Неужто шуба из шиншиллы
Или твое манто с лисы
За нас судьбу вдвоем решили?
Сложи все, Ева, на весы!
И если я не ровня шубам,
Спектакль строишь и антракт,
Могу тебе казаться грубым,
Но мы не пара – это факт!
И взгляд ее скользнул к подолу
Длинного платья с органзы.
– Не рада я сему раздору, –
В руках имела все тузы, –
– Не рада я подобным сколкам,
Всю ночь грустила в поздний час.
Проли′ла слез не знаю сколько,
Я много думала о нас.
Прости, что я была столь груба,
Мне тяжко брани крест нести.
Ты верно прав, восьмая шуба –
Это излишество. Прости.
Они стояли у дороги.
– Позволь же мне тебя обнять.
Люблю тебя, как любят боги!
– …И я тебя. – Сказал Ренат.
Примечания:
1. «Бакарди» (Bacardi) – один из самых продаваемых ромов в мире (более 200 миллионов бутылок ежегодно), производство которого изобрел в 1868г. Дон Факундо, а его жена предложила использовать в качестве логотипа изображение летучей мыши, что сейчас является визитной карточкой Бакарди.
2. Автор подразумевал серии винтажных доминиканских сигар Macanudo Vintage Cabinet Series 1997 и Macanudo Vintage Cabinet Series 2000.
3. Органза – тонкая, жесткая, прозрачная ткань, сделанная из шелка, полиэстера и вискозы.
4. Речь идет о сходстве главных героев с библейскими именами: Давид – святой пророк, Псалмопевец, второй царь Израильский (жизнь Давида описана в Библии, в 1 книге Царств, 2 книге Царств и 1 книге Паралипоменон); Ева (с евр. – «дающая жизнь») – жена Адама, созданная из его ребра.
5. «Золотая Африка» (Golden Kaan) – марка элитных вин, производства Южной Африканской Республики.
6. Кисейные (барышни) – хрупкие, изнеженные (с мещанским кругозором).
7. Масло жожоба – уникальный натуральный продуктом, который получают из плодов вечнозеленого кустарника (Simmondsie chinensis); содержащий в себе около 50% воска, широко используемого в косметологии.
8. «Te Amo» – мексиканские сигары ручной скрутки, выращиваются в долине San Andres и выдерживается в течении двух лет. Одна из самых популярных марок сигар в мире.
Приятного прочтения. Спасибо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572258
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.04.2015
Я хочу бути зараз із тобою,
Тримати руку у своїй руці,
Сміятися від радісного болю
І почуття підвести із мерців.
Воно померло, втрачене кохання.
Чому ж закриті двері вороття?
Нам паща зла розкрила світ страждання,
А я б хотіла повернуть життя.
Хотіла б знову притулитись близько
І розуміти серденька биттям,
Що преді мною ще ніхто так низько
Не бив поклони, не обожествляв.
Ти розумів мене найкраще з люду,
Вслухався в штиль, розпізнавав мусон,
Я твою чуйність ввіки не забуду,
Як і серця, що бились в унісон.
Наші думки в єднанні із богами
Жили і квітли у блаженних снах,
І стали німбами у нас над головами
Два голубки, що загубили дах.
Ти говорив: «Прекрасна я, святая.
Буденність підірвала змахом вій».
Сміялась я, зухвальством вихиляла,
Сама ж-бо думала: ти також, милий мій.
Зів’яв наш рай, та спогади зостались.
Сміюся, часом ходжу без лиця.
Із практики закон лихий дізналась:
Кохання є, та добіга кінця.
А я все хочу бути із тобою,
Тримати руку у своїй руці.
Наша любов стікає з душ рікою,
Неначе сльози по моїй щоці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570074
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2015
Как хочется быть кем-то,
Оставить важный след.
Но мы спешим за чем-то,
В чем правды, явно, нет.
Врем близким без натяжки -
Святая ложь во спас,
И все бежим в упряжке
Безликих серых масс.
На кон закон поставив,
И дружбу, и мораль,
Мы мчимся без устали
В неведомую даль.
Ах, жизнь наша по блату
Подсунула урок!
Мы пустим пулю в брата,
Коль будет в этом прок.
Мы подменили своды,
Моральный, чистый слог,
И бог на небосводе
Для нас уже не бог.
И пусть рука отсохнет,
Дающая руке,
А после мы на кухне
Спиваемся в тоске.
В своей унылой грусти,
Забыты и тихи.
Пусть поп в сорокаусте
Снимает с нас грехи,
Вымаливает свято
Подкупленый аскет;
Пока бежим куда-то,
Где веры точно нет...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550395
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.01.2015
Давай розкажемо усім,
Що ми віднині вже не пара.
Нехай летить у кожен дім
Ця новина, немов примара.
Нехай радіють вороги,
Що дочекалися розлуки,
Танцюють хай на голові,
І потирають підло руки.
Збригнеться зморшка межи брів,
Яку так важко розрівняти,
І, що ти правильно зробив,
Тобі розкаже мудра мати.
І порадіє за синка
(За довгий вік - приємна звістка),
Під кожной хатой отака
Може валятися невістка.
Услід неспечена здригне,
Свої липкі розпушить вії,
І через місяць зазирне
У твої очі при надії.
І цеє свято ти відзнач,
Збири усю сусідську свиту,
І плач у чарку, щиро плач,
Мішай сльозами оковиту.
І вже тоді зрадію я,
Виглядуючи з-за паркана.
Нова жона, нова сімя,
Проте стара на серці рана.
Я посміхнуся мимохідь,
А ти помітиш ту усмІшку.
Крізь кригу літ і скло століть,
Ти будеш ладен бігти пішки
Туди, де закінчився світ,
У край новий, землю священну.
Ти побіжиш за мною вслід,
Забувши матір, наречену,
Нову обітницю, що дав,
Але, здається, ти не зважиш.
І ти збагнеш, кого кохав,
Проте нікому вже не скажеш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550063
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2015
"Чудны дела твои, о Господи."
Мой любимый, желанный Владимир,
Я тобою по жизни горда!
Даже если я буду с другими,
Даже если я буду одна,
Я желаю к тебе лишь стремиться,
На край света пойду я пешком.
Как же можна так было влюбиться,
Отдаваясь тебе целиком?
Мыслеформой к тебе направляюсь:
Где ты ездил, что кушал и пил,
И счастливой с тобой просыпаюсь,
Каждый день мне прекрасен и мил.
Мой родной, ты не просто прохожий
В судьбоносном потоке реки,
Мы с тобою безумно похожи,
Как два перстня единой руки.
Таких чувств, понимания, страсти
Я не видела даже во снах.
Я люблю тебя! Знаешь, отчасти,
Бог, действительно, чуден в делах!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541628
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.12.2014
Я у судьбы совет просила,
А та ответила: – Смирись!
Ты поменять меня не в силах.
А впереди бежала жизнь.
Я заявила жизни хладно:
– Ты мне причины назови,
Все почему идет неладно?
А жизнь ответила: – Живи!
И не терзай воображенье,
Со мной идешь, ты век учась.
Я – поединок, я – сраженье.
Все на места расставит час.
И я тогда спросила время:
– Куда спешишь в плену дорог?
Так непосильна ноша, бремя.
А час сказал: – Так хочет Бог!
Затем же я и к небу взвыла,
У Господа ответ моля.
Первопричина, Мудрость, Сила
Сказали мне: – Начни с себя!
Ты не вини судьбу в пороке,
Не сочиняй про страшный рок.
Сама ищи, сбивай пороги
И со всего бери урок.
Ни в коем случаи не мысли,
Что время притаило крах,
Что зла к тебе судьба, Всевышний.
Ты знаешь, все в твоих руках.
И жизнь свою, свой путь и лета
Не поддавай сырой вине.
Никто тебе не даст ответа,
Ведь все ответы есть в тебе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525855
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.09.2014
Я сумую за тобою, любий,
Хворі нерви колихає струс,
Ти для мене, як пекельна згуба
І найбільша в світі зі спокус.
Я сумую, ніби сніг улітку,
Як мольберт за поштрихом митця,
Як тварина, загнана у клітку,
Я сумую, любий, без кінця.
Лиш вві сні розпливчасто малюю
Сині очі ніби іздалля,
А прокинусь – наново сумую,
Як за мамою невтішне немовля.
А душа надіями ятриться,
Кволе тіло розтинає щем,
Так сумує молода пшениця
За липневим проливним дощем.
Так чекає серед посту здоба,
Зраджена захмеленим вином,
І так плаче птаха жовтодзьоба
За розбитим батьківським гніздом.
Я втомилась і, мабуть, до скону
Не знайду тебе в імлі дібров,
І сумую, як свята ікона,
Що давно не чула молитов.
І від вітру я із неба чую,
Що вже сліз забракло і богам,
Та поки – я віддано сумую,
І цей сум нікому не віддам…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2014
Пішла до Любові на зустріч,
Сидить у синцях – катували.
Кажу їй тихенько віч-на-віч:
– За що тебе арештували?
Кого краснощока згубила,
Та так, що сама вже зів’яла?
Чи пана спіймала на вила,
З сиріткою шлях пов’язала?
Чи, може, майстриня велика,
Така вже без досвіду сватка,
Забрала з сім’ї чоловіка
І діток лишила без татка?
Ти, може, дівча полонила,
Коханням завіяла очі?
Й та віку собі вкоротила,
Скінчивши страждання дівочі.
Затьмарила мізки дитині,
І десь біля млину, за балку,
У річці на тій же місцині
Всі бачать зелену русалку?
За віщо ти в довгії коси
Уже не вплітатимеш квіти,
Не топчеш уранішні роси
В саду за парканом сусіди?
Скоріш повертайся, Любове,
В полоні жури односельці,
Як ніби затьмення здорове
Накрило в селі і на серці.
І зара хто наче на небі
Всевидяче виколов око,
І людям, Кохання, без тебе
Так сумно і так одиноко.
Петро вже не ходить до Ділі,
І Гриць із Мар’яною в сварці,
То ж хлопці вже другу неділю
Знаходять відраду у чарці.
А Ганна – порядная тітка,
Красива така, повновида,
Пішла по селу така плітка –
Заходить вночі до сусіда.
Летіли від Ганни і тріски,
Як муж здогадався про зраду.
Хто вставить їй мудрість у мізки
І дасть справедливу пораду?
Лиш ти, наша леле-подрУго,
Бо в тебе і очі лелечі,
Всю ношу любовної туги
Ти брала на власнії плечі.
А Стельмахів – добру родину,
Ще в школі воскресній учились,
Спіткала пекельная днина –
В минулий четвер розлучились.
Нема почуттів, одностайно,
Дівчата не марять фатами,
Зі сватання хлопці печально
Додому ідуть з гарбузами.
А ти нам завжди помагала,
Науки амурної вчила,
Всі тонкощі, хитрощі знала.
О, скільки ти пар заручила!
Це горе сльозами не змірять,
Від нині ти в ранзі злочинки,
Та люди, все рівно, не вірять
В твої протиправнії вчинки.
Без тебе тьмяніють світанки,
Ми, навіть, з тобой не прощались.
Скажи-бо мені, новобранко,
За що вони так познущались?
Заплакала тихо в долоні,
Так тяжко, аж серце зімліло,
І, руку піднісши до скроні,
Промовила тихо несміло:
– Розкажу тобі по секрету,
Я чула таємну розмову,
Як судді складали декрети,
А з ними чинили і змову.
Вночі, як торкнулися зорі,
І сяйво лилось крізь решітки,
Я чула тоді в коридорі,
Я впевнена голос був звідки,
Бо я не стулила і очі,
І тиша залИла комору,
Я чула тоді серед ночі
Суддя говорив прокурору:
– В сусідньом селі живе пане,
І все в нього добре, нівроку,
От лише він серце кохане
Не може знайти вже півроку.
Та так, що аж вовком вже виє,
Не тямить знайти собі панки.
Гладкий, і ланцюг є на шиї,
В багатих свої забаганки.
Із золота, мабуть, в три пальці
Таке вже він носить намисто,
Картоплю готує на смальці
І пряне вимішує тісто.
Поля в нього є і худоба,
І річка при в’їзді немІлка,
Яка ж-бо смачна в нього здоба
І чиста як скельце горілка…
І погляд спіймав прокурора,
Суддя перейшов в інше русло:
– Забита достатком комора.
У нього багато і густо!
І пан той підслухав від люду,
Під церквою десь між жебрачих,
Що в нас на селі відусюди
Кохання єднає батрачих.
І він пропонує нам злато
За голе своє сподівання.
Ми будемо жити багато –
Чотири мішки за Кохання!
Зіниці блищали судейські
Від повної наміру влади.
Отак вороги іудейські
Колись розповзлися як гади.
Як в кодлі запроданці-змії
За побут багатий, заморський.
– Ну що ж, суперечить не смію, –
Тут голос сказав прокурорський.
Кохання ридало не в себе,
Відчувши огиду від зради,
І очі підводило в небо,
Дивуючись підлості влади.
О, Боже, то присмертні звуки,
За примхи багатого пана
Послати на вічнії муки
Кохання, кохання, кохання!
Кохання зібралось акторськи,
(А я під решітками млію).
…Тут голос сказав прокурорський:
– Ну що ж, суперечить не смію.
В багатих свої забаганки,
Нам хвате із Вами до скону.
Чотири мішки за панянку –
Це вміститься в рамки закону.
Тямущий, одначе, напарник,
І в місті вагома фігура.
І далі зі стажем хабарник
Балакав на мові «де-юре».
– Команда вже дАна! Таємно.
Тут, власне, прихований намір,
Аби кріпоснії даремно
Не стали чинити нам гамір.
Бо люде – одно як собаки,
Розносять під вікнами вісті.
Забрали її до бараку
Вночі у своєму помісті.
Проникли у дім по городу
І сонну схопили під варту.
Так що ми скріпляємо згоду?
– Гадаю, це є того варте…
Отак спорядились верхівки,
На серці від різок тчуть рани,
Військові посеред домівки
Наділи на руки кайдани.
Петро хай хмільну не ковтає,
Достатньо у п’яницю гратись.
До посту Великого має
Із Ділею в церкві побратись.
До Стельмахів щастя прибуде,
За них закажу молитовні.
Їх Господи ввік не забуде,
Якщо самі немногословні.
За Ганну повідаю богу,
Хоча він тій зраді був свідок,
Хай згодою вистле дорогу,
І помсту від мужа, сусідок
Направить у добру стихію,
І Ганні відкриє зіниці,
Щоб похоті, прелюбодії
Ховала чимдуж під спідниці.
Ти всім перекажеш наразі:
Вас бачу, люблю, пам’ятаю,
Ви в пам’яті, серці, повазі.
Я дуже вас, люди, кохаю!
Бажаю Вам миру і віри.
Та вирок мені підписали,
Залізли до хати злі звіри,
Кайданами шлях пов’язали.
Забрались вночі по городу
(І нащо їм Боже дав сили?)
Отак-бо і скажеш народу:
Мене продали і купили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516717
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2014
Луна прикрыла тонкий стан,
Краснея от стыда за кедром,
Зато мой легкий сарафан
Кокетничал открыто с ветром.
Играя, он задрал подол,
Вмиг оголив мои колени.
И я, стесненно глядя в пол,
Запряталась ходчее в тени.
А ты с луною багровел,
И руку, вынув из кармана,
Ко лбу приставил и глядел
На дрожь шального сарафана.
В сим легком облаке одежд
Под вальс сиреневого цвета
Ты показался из невежд
Самым невежливым на свете.
Не предложил меня согреть
В объятьях под ночным покровом,
А в небесах горела медь,
И кто-то выковал подкову.
Сверкал в ночных лучах батист
Под переливом лунной сени,
А я дрожала будто лист
Дурманно-пахнущей сирени.
И ты неспешно подошел,
Окинув платье колким взором,
А звезды в небе ткали шелк
Туманно-золотым узором.
Резвился ветер, как чудак,
И уносился в дАли тленно,
А ты снял вязаный пиджак
И стал средь парка на колено.
Тотчас расплакалась сирень,
Нас лепестками осыпая,
И до сих пор я помню день
Того простуженного мая,
Как звезды ткали небеса,
Рассыпавшись по ночи дальней,
И кропотливая луна
Пекла подкову в наковальне.
Как ропотно журчал речей
По горным склонам баламутно,
Звон птичьих трелей и речей
Ни то на вечер иль под утро.
Как старый кедр набекрень
Здоровался зеленой гривой,
Я до сих пор тот помню день,
Как по-серьёзному игриво
Ты сделал очень смелый шаг
Навстречу мукам страстотерпца –
Мне теплый предложил пиджак,
А с ним в довесок – свое сердце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513281
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.07.2014
Мне Господа чаще просить бы,
Чтоб снова с тобой пересечься,
И, может, тогда бы молитвы
Пронзили унылое сердце.
И, может, тогда бы украдкой
С толпы я тебя распознала.
Любовь была ветреной, шаткой,
Иной я, увы, и не знала.
Но шанс я прошу во спасенье,
Вторую попытку не страчу,
Так дай же мне, Боже, везенье,
Пошли мне, родимый, удачу.
Я бережно буду, до скону,
О чувствах двоих клопотаться.
Мне можно, Господь непреклонный,
С ним снова в толпе повстречаться?
Я ноги стоптала в дорогах,
Щебенка носки оббивает,
А сердце все бьется в тревогах,
И сырость мой плащ проедает.
Я вся изнурилась, Всевышний,
От этих немыслимых странствий,
И вдруг за спиной еле слышно
Пронзило знакомое «Здравствуй!»
Конечно, узнала скитальца,
Хотя не подав даже вида,
Я тихо, скрестив оба пальца,
Шептала: Спасибо… Спасибо… Спасибо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510139
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.07.2014
Давай загубимо кохання,
Неначе голку у снопі.
Від нього віє сум страждання.
Я все для тебе, все тобі!
А володію чим натомість? –
Депресією, болем, злом!
Наше кохання ніби помісь
Понадлюбові із лайн...м.
Опорожнілися резерви,
Ті що підживлювали кров.
На кожнім кроці – нерви, нерви…
Давай загубимо любов!
Давай загубимо стосунки,
Бо час турботи не несе.
Мені обридли поцілунки,
Мені обридло геть усе!
Я відпущу свій біль, відрáзу,
Того, що бýло, не вернеш.
І озиратимусь щоразу,
Коли із іншою пройдеш.
Ми станем друзі нелукаві,
Дзвонити будем раз на рік,
І позаздрю нóвій паві:
– Який же в неї чоловік!
А справді, то є клич самиці,
Квітки реакція на мох.
Ми можем бути поодинці,
Але ніколи вже удвох!
А ти, коліньми по підлозі
Стираючи вчорашній бруд,
Промовиш тихо: – Ми у змозі
Шалене щастя повернуть!
Спроможні знову огортати
Себе любов’ю в добрий час,
Нам варто лише зачекати.
Невже загубимо ми нас?
– Наша ілюзія минула,
І не спиняй мене: «Зажди!»
Я щось подібне уже чула.
Давай загубим! Назавжди…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507885
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2014
Мне каждый шаг видны укоры
И за спиной тяжелый взгляд.
Но пусть лихие разговоры
И беспокоят, и болят.
Меня не косит непогода,
Не страшен мне и сладкий грех,
Хотя в глазах всего народа
Ждет осуждение и смех.
А я нашла себе кумира,
И пусть глядит в окно сосед,
И пусть мужчины всего мира
Презренно смотрят мне вослед.
- Запретный плод, увы, он сладок. –
Кричат повсюду мне друзья. –
Но это ложный путь. Упадок!
Подруга, милая, нельзя!
А я отвечу тоном тише:
- Он сладкий мед, он как нектар.
Это дается людям свыше.
И не запрет, а божий дар!
И пусть меня ругает мама:
- Нельзя до брака в неглиже!
Из чувств моих цветная гамма
Восходит радугой в душе.
И пусть священник восклицает:
- Тебя Лихой зовет на дно!
Он, праведный, все утверждает,
Что быть любовницей – тавро!
Но тех презрений вереница,
Что будоражат словом кровь,
Что я – разлучница, блудница,
Не разобьет мою любовь!
Ведь люди главного не знают,
Как общих истин идиот.
Пусть говорят, пусть осуждают.
Я быстро им закрою рот!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505203
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.06.2014
Наши чувства зародились в унисон,
Как корабли, встречались у причала.
И я на днях видала сладкий сон,
Что не конец все это, а начало.
Несказанно до боли много фраз,
И недопит коньяк в моем бокале,
И наши встречи в ритме женских фаз
Одной служили стороной медали.
Ты уходил, но знала, что придешь,
Хотя другой ты клялся у Завета,
Но ваши судьбы держит только ложь,
Меня вполне устраивает это.
И кто желанней трезво рассуди?
Кому послаже вверено судьбою?
Жену лаская, ты считаешь дни,
Когда опять увидишься со мною...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492062
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.04.2014
Да что скрывать? Я влюблена.
Теперь дышать не смею ровно.
Безумством Вашим пленена,
Как одержимая. Я словно
Ваша послушница в уме
И как монахиня на людях.
Не придавайте же хуле
И не журите строго, судьи!
Вы повстречались на беду,
Осколки страсти кинув в очи.
Я Вас звала в своем бреду,
Когда стонала среди ночи.
Когда рвалась в семи потах,
Змеей упруго извивалась,
Истомно я глотала: «Ах!»
И ласке подло предавалась.
Я как послушница в миру,
За рясой Вам не видно нрава.
Но как закат впускает тьму,
Тогда мой стыд имеет право
Задрать подол и до бедра
Порвать в порыве буйном платье,
Овладевает до утра
Мной рукоблудия проклятье.
Булавки падают с волос,
На плечи – локоны, как бремя,
И я шепчу себе под нос,
Когда ласкаюсь, Ваше имя.
Остыла в похоти вина,
Утих мой стан, младые груди.
Да, что скрывать? Я влюблена.
Вы не журите строго, судьи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489889
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.04.2014
Я кохаю тебе до нестями
Тим коханням, що в’ється в казках,
І поради не слухаю мами,
Всі ми мудрі на старість в словах.
А я юна, для тебе цнотлива,
Від дитинства лелію красу,
І любов – нашу часточку дива –
Я до ночі тобі пронесу.
Вже зоря увібралась серпанком,
Позіхає ліниво земля,
І скуйовдженим, заспаним ранком
Я твоє промовляю ім’я.
Перед дзеркалом русую косу
Моя доля зі смутком плете,
А із-ззаду , неначе наосліп,
Я щораз відчуваю тебе.
А по дню все кручуся в госпОді,
Ніби праця рятує від дум,
І голівка волошки в городі
Мій брунатний вибілює сум.
Чому щастя тікає від долі?
Вона грішна, без нього пуста.
Я у посмішці маку у полі
Твої повні впізнала вуста.
Ти і з соняха дивишся ніжно,
Все підмигуєш золотом вій,
І лоскочеш мене білосніжно
На скатерці ромашкових мрій.
Ти смієшся до мене з криниці,
Аж вода розколихує щем,
І у лоні рудої пшениці
Ти шепочеш до мене дощем.
І над річкою плачеш вербою,
Вітер сльози на берег прибив.
І я також поплачу з тобою,
Бо люблю, як ніхто не любив.
Я кохаю тебе до нестями,
Як кохають крізь тло сивих літ,
І удень, і як чорнії брами
Опускає вже вечір на світ.
Ти явися, прийди по ночі,
Я не стисну солодкі вуста,
І до рання мене пролоскоче
Той метелик внизу живота.
Я щоразу ночами і днями
Свої очі услід прикую,
Бо кохаю тебе до нестями,
Навіть більше, здається, люблю.
…Не прийшов, не сказав і знову
Сподівання наповняться днем,
І я тиху почну розмову
Із волошками, маком, дощем.
І я знову почну в криниці
Через товщу зимових криг
Впізнавати твої зіниці,
Їх байдужий і тихий сміх.
Я спитаю пшеничний колос,
Яку пісню коханий вів,
Та не чути знайомий голос,
Та не чути знайомих слів.
А у відповідь підло грози,
Вже роздмухує осінь-журба,
Я тоді назбираю сльози,
Що твоя загубила верба.
Я тоді підберу одиноку
Насінину з опалих кіс,
Щоби сонях золотоокий
Знову маревом вій проріс,
Щоби знову палив вогнями,
Виколихував зерна пусті.
Я кохаю тебе до нестями,
Так кохають лиш раз у житті.
І хоч різні у нас дороги,
І нас час на майбутнє стік,
Та я вірю: любов від бога,
Невід’ємна, одна по вік.
Ти з’явися до мене з серпанку,
Цвітом меду на божий спас,
Стань понуро на збитім ганку,
Я сама все скажу за нас.
Посміхнися до мене з маку,
Чи джмелем з пелюсток злети,
Бо життя – як кисляк без смАку,
Перекисло від гіркоти.
І ми підем удвох полями
Назбирати букет із мрій.
Я кохаю тебе до нестями,
Дуже сильно, бажаний мій!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2014
На память попрошу тебя оставить
Свой образ, что в «Евангеле» лежит.
Нам жизни, к сожаленью, не исправить
И следующей вместе не прожить.
Я можно дань верну счастливой жизни –
Возьму из книги сушеный бутон,
И с трепетом я пронесу до тризны
Знакомый сердцу, милый баритон.
Ты напоследок оставляй и трубку
И свежий, мелкодрОбленый табак.
А помнишь, как в Венеции на шлюпке
Там лодочник прозвал тебя Казак.
Меня же величал Крылатой Музой
З-за ветхого мольберта твоего,
Нам в плаванье он был тогда обузой,
Сейчас же оставляй мне и его.
Я даже галстук заберу лиловый,
Который ты ни разу не одел.
Мне на душе, как камень стопудовый,
Лежит мой грех, мой сладостный удел.
Я заберу лампадку и твой гребень,
Наживку, на которую удил,
И по двору насобираю щебень
И землю, по которой ты ходил.
Ты мне оставить можешь еле зримый,
Потертый, сношенный, ненужный хлам.
Я все приму. Но лучше, мой любимый,
Прости меня и оставайся сам...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485482
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 13.03.2014
Почему мы не можем быть вместе?
Кто придумал для счастья преграды?
И что скажешь супруге ты, если
Я оставлю следы от помады?
Я устала оценивать вина,
Ждать часы, что песок не провеет,
Разрушать ваш уют у камина.
Ну, когда в нем лучина дотлеет?
И спокойно обедать не против,
Хоть ненужные люди узнают.
Я устала молчать, а напротив
Мне глаза твои страстью пылают.
Как история сложится дальше?
Время лето меняет на осень,
Хотя я не могу тебе даже
Позвонить, если время за восемь.
И под утро одна просыпаюсь,
Вся исколота свежей щетиной.
Я устала любить, но не каюсь −
Не грешнО быть с любимым мужчиной.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482769
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.03.2014
Неначе листя восени,
Ми розлетілись в різні боки.
Ледь чутно наші голоси,
І все віддаленіше – кроки.
За вітром ти помчав услід,
Мене дощем зірвало з гілки.
Ти помарнів, пожовк і зблід,
Я постарішала – і тільки.
Ми закрутили, хоч невлад,
Танок останній не під сили.
Та обірвав нам листопад
Надії і посохлі жили.
Жбурляв мене і дощ, і сніг.
Я до калюжі враз прибилась,
І у багнюці, всім на сміх,
Я порсалася і втопилась.
Ти також довго не літав,
Підступний вітер тебе кинув,
Завів далеко за курган,
Ти там від холоду й загинув.
І потепління вже не жди,
Пройшла пора, зів’яли роки.
Неначе листя, назавжди
Ми розлетілись в різні боки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481933
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2014
Ты сними эти грязные лахи,
Облачись во цветные одежды.
Усмири искушения, страхи
И посей в своем сердце надежды.
Плащ потрепанный, ноги босые –
Переполнена чаша страданий.
То презрение, взгляды сырые
От безвкусных твоих одеяний.
И по жизни кривые узоры
Тупики начертали и грани.
Ты сотрешь осуждения взоры,
Когда снимешь зловонные ткани.
Отряхнись от пыли и скитанья,
Залечи свои сбитые ноги,
И, вдохнув аромат покаянья,
Ты разденься с тяжелой дороги.
И, умывшись ручейной водою,
Разорви мешковину на клочья.
Будь опрятен и чистый душою,
Не к лицу тебе эти лохмотья!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477369
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.02.2014
Хочеш я відкрию очі?
Ні, не прагни, не благай.
Кличе немічність у рай,
Дихати немає мóчі.
Не торкайсь моїх зіниць.
Нащо свої губи з вишні
Силувати? Знай, Всевишній
Не покинуть мене ниць.
Ангели підхоплять шлейф,
В сад небесний проведуть,
Пісню-сповідь заведуть
Під акорди сонних флейт.
Пóвстають волосся черви,
Скоро стану наче бóнза,
Почорніє шкіра-бронза,
Заржавіють хворі нерви.
Я, коханий, вже не в силі
Жартувати і радіти,
Брати з рук попарні квіти,
Відпочину у могилі.
Тут затишно. Будь спокійний,
Не кляни і не жалій.
Сам збирай букет із мрій.
Бо вердикт всьому – Покійна.
Та останнє йму прохання –
Подаруй мені вінок
Із ромашок й нагідок.
То посмертне є бажання.
Пам’ятаєш, виплітали
У городах ми «бриля»?
Потім дід своє теля
Тим віночком годували.
Він-бо заздрив наш сусід
Молодості, літу, сміху,
А в душі жевріла втіха.
Так, любов рятує світ!
Лиш із смертю я безсила,
Не знайшла дієвих ліків.
Та моя любов без ліку
Пройде межі небосхилу.
У саду чи в пеклі буду
Мертва, без душі як лялька
Чи недопалок-цигарка,
Я минуле не забуду!
Яке щастя із мерцем?
У людей активні долі,
Та моя душа на волі
Стане над тобой жерцем.
Я на землю повернуся
Літом, птахою, рікою,
Аби бути із тобою
Поруч. Я прийду. Клянуся.
Тож не бий чолом труни
І не псуй парчу сльозами
Я буватиму ночами
В домі в образі жони.
Ти за все мене прости.
Біль терпіти не під сили.
Відійди-но від могили.
Я благаю: «Відпусти!»
У віночку з твоїх рук
Прийду у вітальню Бозі,
Розридаюсь на порозі
Від ваги душевних мук.
Я кохаю, милий. Чесно!
І не хтіла помирать.
Янголята, ніби рать,
Кличуть в далечінь небесну.
Що ж, на те є воля Бога.
Так записано в святих
У реєстрі всіх живих…
Кожному своя дорога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459731
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2013
Зачем жестокие лета
Уносят сладкие мгновенья?
Не возвратятся никогда
Ладоней тех прикосновенья.
Не зазвучат (о как мне быть?)
Стихов моих немые звуки.
Я не могу тебя забыть
Через года большой разлуки.
И лишь на фото лицезреть
Достойна образы героя.
О, как хочу я умереть!
Да только нет душе покоя.
Тот взгляд пронзительных очей ,
Что ты даруешь хладнокровно,
При блеске мнительных свечей
Как огонек, лучина словно.
И я молюсь в ночи одна,
Дабы взошло благословенье.
Зачем жестокие лета
Уносят сладкие мгновенья?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459333
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.11.2013
Хризантеми замерзлі в снігу
Опустили голівки і плачуть:
– Пані Анно, в шалену пургу
Що для ока квітки наші значать?
Люди швидко дістали із шаф
Довгі светри і теплі вушанки.
А нас просто охоплює страх:
Хто поставить нам хатки-бляшанки?
Он троянди зігріті теплом
І крізь дах поглядають сонливо,
У достатку, захищені склом,
На мороз позіхають ліниво.
Вітер їм не зрива пелюстки,
Завірюха мина стороною,
І тендітні зелені листки
Прокидаються свіжо весною.
Ми ж міцного не знаємо сну
І турботи від осені-мами,
І чекаєм на тітку-весну
Вже засохлими, злими кущами.
У садку утворився каток,
Тягнуть діти із хліва санчата,
І не хочуть вже плéсти вінок
З наших квіток замерзлі дівчата.
На подвір’ї крилата зима
Вже готує із криги лаштунки,
І сміємося цвітом дарма –
Дітлахи новорічні дарунки
Все чекають від Діда з мішком,
I той щедро дари презентує.
Нам же, вкритим холодним сніжком,
Навіть ковдру стару не дарує.
Нащо граємо кольором ми?
Серед снігу палаєм усюди?
Всі любуються шармом зими.
Хризантемам не дякують люди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458935
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2013
Прискорбно сердцем понимать -
На сон мои иссякли планы.
Покинув в полночи кровать,
Отмерив крест у лика Анны,
Святую тезку попрошу,
Дабы замолвила словечко.
И до зари не потушу -
Пускай поплачет воском свечка.
И попрошу святую мать
( Хотя же кто средь ночи будит?)
Наутро Господу сказать,
Пускай меня не обессудит.
Я отпустить прошу грехи,
Что воплощаются в реальность,
Я думаю, мои стихи
Нейтрализуют аморальность.
Частично сглаживают срок,
Что мне отмерила тревога,
Мое мышление порок,
Но мой талант был дан от Бога.
Простите, Аннушка, за то,
Что я порочу наше имя.
Ваша забота и тепло
В моей душе навек хранима,
А Ваша святость, благодать
Порою ослепляют очи.
Вы не способны не прощать!
Спасибо Вам...Спокойной ночи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456440
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.10.2013
В моих словах отныне есть
Две горсти переспелой правды.
Ты возбуждаешь во мне месть,
А я ей одеваю лавры.
Я брошу все к ее ногам,
Дабы взошла на грунте хрупком.
Не веришь ты моим словам.
Не верь! Посудишь по поступкам.
Я отомщу тебе за боль,
Что причиняют лишь тираны,
И с глаз своих я брошу соль
На кровоточащие раны.
И ты расплачешься, моля,
Как ворон, что в неволе бьется,
Но и тогда рука моя
Не дрогнет и не промахнется.
Я отстою на поле честь,
И после даже не раскаюсь.
Ты возбуждаешь во мне месть,
А я пред нею преклоняюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454504
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.10.2013
Моя любовь, как панацея,
Хотя по сути, как чума,
Меня ни капли не жалея,
Лишила трезвого ума.
Мой разум так сказать обязан:
Ты мне не пара-видит бог;
Но чувствами навеки связан,
Мой здравый смысл занемог.
И вот душа, подобно скрипке,
Порвала струны и покой,
И я без права на ошибки
Все время мысленно с тобой.
А серце плачет и тревожно
Зовет, слезами теребя:
С тобой невыносимо сложно,
И без тебя, увы, нельзя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452856
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.10.2013
Мне плесенью пропахнул след,
Тот след, что ты в душе оставил,
И злую брань сказать в ответ
Ты на прощание заставил.
Мне пахнет порохом от мук,
И образ твой полынью вызрел,
А голоса тончайший звук
Мне в уши льеттся, будто выстрел.
Я слышу запах пыли, смог
Мне сдавливает тесно груди,
А ты уйти даже не смог
Спокойно, как уходят люди.
Могилой дышит трупный яд,
И караулят тело черти.
Не так все в жизни, все не так!
Я слышу запах близкой смерти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2013
Как по веленью высших судей
Мы встретились за сотни верст,
Но кажется, что для прелюдий
Ты неотесанный и черств.
Хотя в порывах много власти,
Ты как тайфун средь блеклых дюн,
Но кажется, что ты для страсти
Еще неопытен и юн.
Ты не рассказывай мне сказки,
Не прикасайся алых губ.
Мне кажется, что ты для ласки
Слишком навязчивый и груб.
И по какой, скажи, причине
За нас ты, стоя, выпил тост?
Мне кажется, ты как мужчина
Неинтересен, глуп и прост.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450377
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.09.2013
Коли три тижні тóму,
Мене буття здало журбі,
Я не виходжу більше з дому,
Бо придалася вся біді.
І зачинилася відтоді,
Та не ногою на поріг.
То, мабуть, за вікном в природі
Вже стелиться грудневий сніг.
Бо я уваги не звертаю
Ні на дерева, ні на хмиз,
І в холодильник зазираю
Лиш по кефір, що, явно, скис.
І, мабуть, днів зо тридцять точно,
Не гріла каву на вогні.
І так вже склалося порочно,
Що я замкнулася в собі.
Я не виходжу на подвір’я –
Одразу нудить від ходьби,
Забороняє нам повір’я
Сміття виносити з "ізби".
Його до ліку назбирала:
І зради, крики – повен таз!
Я, мабуть, місяць вже не прала
І посуд мию через раз.
Повимикала телефони,
І не беру зі скринь листи,
А вранішні церковні дзвони
Для моїх вух немов кати.
Не засипаю під екрани,
Бо економить треба «св’єт»,
І глянцеві тоненькі стани
Не спонукають до дієт.
Не хочу слухати концерти,
Не відаю, чия взяла,
І вже готую тіло вмерти –
Позакривала дзеркала.
Я зачинилася в полоні,
Депресією кривджу гнів,
І посивіли чорні скроні
Від ритму схожих трудоднів.
Не пригадаю навіть дати,
То був листóпад – явний знак.
Я не виходила із хати
Приблизно місяць. Мабуть так…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450270
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2013
Любовь – заезженная фраза –
Упала глыбою на грудь.
Но крышку ты от унитаза
Закрыть, любимый, не забудь.
И не зажаривай котлеты,
Отнюдь не сложен их рецепт.
Послушал бы мои советы,
Искал бы уксус, где «оцет».
Курить на кухне не уместно –
В квартире целый день вонизм.
Еще есть я. Пустое место?
Какой же явный эгоизм!
Я воевать готова с ратью,
Чтоб не разбрасывал носки
На кухне, в спальне под кроватью.
Большие надо здесь мозги?
Как все красиво было сразу.
Теперь по горло каждый сыт.
Любовь – заезженную фразу –
Убил обычный серый быт!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.09.2013
Мы в этом мире шатком непрошеные гости.
Фортуна, улыбаясь, с судьбой играет в кости.
Что выпадет сегодня: семерки три иль зЕро?
Пробиться, удержаться нам помогает вера.
И сила наша в жилах и образах кумира,
Но быстро сокрушится лжевладность сего мира.
Потомки перепишут историю превратно,
С зародыша восстанут империи обратно,
И новые герои расскажут правду свету,
А мы, как все былое, бесследно канем в Лету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2013
Ти переміг в сердечній битві,
І зняв незайманий вінок.
Я чула, ти казав в молитві,
Що я найкраща із жінок.
Я чула, ти просив у Бога
Порозуміння, каяття,
Щоб світлою була дорога
Усього нашого життя.
Щось бубонів про блага, кошти,
Що щастя хитре, а не це,
А потім, мов малий непослух,
Закрив долонями лице.
І все молив про світлу днину,
Підводив руки в божу синь,
А я дивилась тобі в спину
І теж хрестилась під «Амінь».
І тихо підійшла ізбоку,
Ти не здригнувся, не закляк,
Узяв в долонні мою руку -
Такий простий і щирий знак.
Я бачила, як по обличчю
Сльози відвертості лились.
У ту хвилину надліричну
На нас зійшла небесна млість.
Аж просльозилася ікона,
Здається, з неба плакав Бог.
Я стала поруч на коліна,
І ми молилися удвох…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449952
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2013
Я розповім про наслідки сумні
Хвороби лютої – страшного СНІДу,
Про те, як від щасливої сім’ї
Не залишИлось пам’яті і сліду.
Було це так…Олеся та Давид,
Як ніби в казці про любовне зілля,
Щасливими здавалися на вид
І вже обрали дату для весілля.
Шикарним дійством свято відбулось,
Їм слали поздоровлення і «гірко».
Та, як в сучасній моді повелось,
Зіграли до одруження вечірки.
У ті прощальні холостяцькі дні
Давид бажав здійснити давню мрію,
І під шафе на білому вині
Він запросив для публіки повію.
Гулялось добре, запал вдовольнив,
Після вина пішла у хід горілка.
Проте Олесю він не сповістив,
Яка розкута видалась вечірка!
Він сам не знав, що в ту фатальну ніч
Засіяв поле для біди й тривоги,
Що підхопив від шльондри вірус ВІЧ,
І що назад уже нема дороги…
Турбот не знали: на столі хліб-сіль,
Квартира є, машина теж елітна,
Аж поки Леся через п’ять неділь
Не мовила: «Коханий, я вагітна!»
Аналізи все викрили на раз,
Всі наслідки відвертої вечірки.
За свій хвилинний збуджений екстаз
Давид розплатиться ну дуже, дуже гірко.
Дружина підхопила кровний слід
У ліжку спільнім. Що тепер робити?
Та найстрашніше – хворим був і плід,
Проте вона бажала народити.
Хоча Давид казав їй тет-а-тет,
І лікарі усі в пересторогах
Благали-бо: слабкий імунітет!
Не помилились - вмерла при пологах.
Вона стогнала в мужа на руках
І втратила понад два літри крові.
Та невеликі очі має страх –
Життя дала, відмучившись, Дмитрові.
Тепер на небі «мама» їй не чуть,
Не колихати сина-янголятка.
Пішла Олеся в незворотну путь
І залишила хлопчика на татка.
Та немовляті батько був чужим,
Він бачив лише втрату, біль, провину,
І тілом, духом був таким слабким,
Що геть забув за хвору, за дитину.
Жалів дружину, запивав біду,
Та щонеділі він знаходив силу
Провідувати Лесю молоду –
Носив по дві гвоздики на могилу.
І горе те по вінця так лилось,
Що вже Давид присів на оковиту,
А що на шиї те маля взялось –
Так міркував: жартують сили світу.
Він пив багато. Дім продав, авто,
Про таких кажуть – вилита п’яниця.
Тому не здивувався геть ніхто,
Що за Давидом плакала в’язниця.
Накоїв лиха. Добре загримів,
На «п’ятилітку» кинули за грати.
Яка різниця: вільний чи сидів?
Все рівно-бо від СНІДу помирати.
А що синок там, як малий Дмитро?
Куди іде, які збива пороги?
Лише при думці жЕвріє нутро,
І плакати немає сил і змоги.
Всі відвернулися, далекі «сват і брат»,
На призволяще кинули уміло.
Забрали Дмитрика в місцевий інтернат.
Кому потрібне хворе СНІДом тіло?
Не знав любові за живих батьків,
Вірніше кажучи, що за життя однОго.
А в сиротинці серед приймаків
Ніхто не думав за Дмитра малого.
Тож хлопчик був одним із тих дітей,
Яких об’єднували в спеціальні групи,
І тихо між собою, від людей
Про них казали: «То майбутні трупи!»
Та СНІД не знає жалю й каяття,
І я, безсильна, лиш зазначить смію:
Як би по-іншому окреслилось життя,
Аби Давид не зажадав повію…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2013
Цей день не вигадала б гіршим.
Приніс букет блідих лілей.
А потім ти сказав між іншим:
Настав між нами апогей.
І ми повинні розпрощатись,
Ти не бажаєш під вінець,
Що нам зручніше було гратись,
І вже прийшов всьому кінець.
І в грудях стиснулося серце,
Так журно, аж спинилась мить.
І я тоді, напевне, вперше
Відчула, як воно болить.
Що далі, то ставало гірше,
Біль струменем до п’ят пробіг.
А ти, мій любий, найпростіше –
Стосунки зберегти не зміг.
І я стояла непорушно,
Як ніби хто мене вкопав.
А далі ти зазначив слушно,
Що ти так сильно не страждав.
Що не хворів, не переймався,
Любистком в грудях не цвіло.
Ти просто жив і …розважався,
Бо тобі зручно так було.
Ти не дозрів і не готовий, -
Таке мені казав вусач, -
Що ти втомився, нездоровий,
Що все набридло і… Пробач.
І так підступно посміхався,
Брехав, що зичиш лиш добра.
Ти просто жив і розважався,
Немов життя – це вічна гра.
Який дурний, який фіктивний,
Несправжній, ніби втратив дах.
Твій мозок – явно примітивний,
Здається, більший у комах.
Та що мені тобі казати
На зломі вже дорослих днів?
Хай інші будуть розважати
Тобі подібних тарганів.
Ти завше тьмяним був у думках,
Блідим, як цей букет лілей.
Твоя є правда, що в стосунках
Настав, напевне, апогей.
Сльозами відчай не пролити .
А в чому-бо моя вина?
Я далі не повинна жити
Через оцього таргана?
Це дурощі, відтоді знаю,
І туга з серця відійшла.
– Ти вільний. Більше не тримаю, -
Я розвернулась і пішла…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2013
Я заново пытаюсь жить.
Но без тебя… В порыве плача,
Я прошлое хочу забыть –
Какая сложная задача!
И со щеки смахнув слезу,
Что будто кровь течет по вене,
Я крест позора понесу,
Как уличенная в измене.
На шаг от ката впереди,
У гильотины, ждущей хладно,
И с алой буквой на груди,
Я объясню до боли складно:
− Прости, мой ласковый жених,
Что я с другими изменяла,
Хоть ни единого из них
Я тяжело не отпускала.
Мы разошлись давно с тобой
На два пути любви и мести,
И я обзавелась мечтой –
Захоронить остатки чести.
Я много истин поняла,
Что подтверждаются годами.
Ты думаешь, что я жила
С полузакрытыми глазами?
Переводила все на смех –
Так виделись намного проще
Истории твоих утех
С высокой, стройной и потоще.
Понять мне это не дано,
И объяснить до боли сложно:
Тебе, самцу, разрешено,
Так почему же мне не можно?
Вдруг ты поднялся на помост
Пред публикой спаситель словно,
Над гильотиной произнес:
− Снять наказанье. Не виновна!
...Я заново пытаюсь жить,
Неся тавро на теле бледном,
Но не могу тот день забыть,
Когда палач в доспехе медном
Хотел урезать жизни нить,
За то, что честно обвинили.
Зачем я вновь пытаюсь жить?
Вы лучше бы меня казнили…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2013
Она сидела у окна,
Пейзажи были ей немилы.
Испив всю чашу бед до дна,
Она жила чуть-чуть, от силы.
И взгляд ее задел стекло –
Потëки грязные от мыла.
Так и по жизни не светло,
Она рвалась, кричала, выла!
Будто в душе раздался гром,
Пришел с бедой и грустью, воем.
На подоконнике сыром
Она горшки полИла горем.
Желтеют листья на плюще,
Поблеклые, все краски стëрты.
Такая серость и в душе.
Да пусть оно идет все к черту!
Пусть увядает тот цветок,
И смирится, и ввысь не вьëтся,
А на фрамуге мотылек
В предсмертных муках бьется, бьется…
И никогда б не ждать часы,
Как утром свежим на карнизе
Под песни радужной росы
Ее встречает голубь сизый.
Да пусть летит по миру вон,
С груди остатки сердца вынув.
И вдруг с плющом сухой вазон
Ногами вяло отодвинув,
Так одиноко в царство тьмы
Она вошла, с окна ступая.
И кто ей даст теперь взаймы
Те ветхие ключи от рая?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449131
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.09.2013
Сонце зайшло за лісосмугу,
Залився перцем небосхил.
В червонім сяйві серед лугу,
Між сивих пращурських могил
Сиділа бабця дуже квола,
В руках тримаючи букет,
Перед хрестом старим додолу
Для гав насипала канхвет.
Вона ридала, з того зморшки
Неначе м’якли від води.
Їй усміхалися волошки,
Голівки рути й череди.
І було чути, як старенька,
Сповнена тугою, журбой,
Засохла нібито опенька,
З хрестом ділилася бідой:
– Кого зростила я, Іване?
Мені хвала йде від людей,
Проте найбільше горе дане
Від рідних, від своїх дітей.
Один на фермі головує,
В полях збира врожайний хліб.
Він найманців чужих годує,
А рідну матінку – сусід.
Молодший наш такий учений,
Він археолога здобув.
Земель об’їздив – край вселений,
А рідне селище забув.
Він раз на рік листівку ма́рку
Прислати може до йменин,
А я тоді прошу Одарку,
Хай прочитає, як там син.
Медаллю, каже, наградили,
Бо цінну знахідку знайшов.
А я благаю вищі сили,
Аби хоч раз у двір зайшов.
Гадала, донька білолиця
Розвіє ген жіночий плач.
Мар’яна з’їхала в столицю,
А муж у неї мов палач.
Сам їздить із директорами,
Її закрив, неначе в хлів.
Яка там подорож до мами?
В самої трійко дітлахів.
І я тепер одна, Іване.
Зростила, дáла, що могла.
Одарка ходить, баба Ганна,
В цілому, в хаті я одна.
Тебе младим цей світ пом’янув.
Ти все казав: дітей рости.
І хоч би раз із неба глянув,
У що ці дітки проросли!
…Там, де в полях зростає рута,
І перцем сходить небосхил,
Старенька мати, ніби пута,
Скинула душу між могил.
Коли зайшло за лісосмугу
Червоне сонце, все село
Померлій віддало заслугу.
А рідні дітки, хоч би хто…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449022
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2013
Пробач мені, прости, молю, пробач,
Що так байдуже розійшлися долі,
Мій відчайдушний стоголосий плач
Вночі почують посивілі зорі.
Я буду згадувати щастя вік,
З моментів зітканих і світлих, і погожих,
Бо ти найкращий в світі чоловік,
І я, навряд, зустріну тобі схожих.
Я відійду у спомин, в небуття,
Хоча тобі не стане з цього гірше,
Бо так вже склалося неписане життя,
Що ти комусь потрібен в ньому більше.
Я не змирилась, плачу і болить,
На серці тріпаному від розлуки шрами.
Та так бува: одна пекельна мить
Руйнує все, що зводили роками.
І я бажаю: іншу приведи
В наш рідний дім, де плакали, сміялись.
Поглянь на ліжко і згадай часи,
Як ми колись на ньому вдвох кохались.
Поглянь на фото – час немов вода,
Тече, та залишає в пам'ять роси.
І хай наступна в тебе запита,
Чом на подушці довгі чорні коси.
Чому у ванні гелі від лупи,
І верещить на відповіді дзвінко,
І хай у дзеркала, ліворуч від софи
Намастить губи у мої відтінки.
І в ліжку, сонний, іншу назови
Моїм ім’ям – воно тобі найкраще.
Прости мене, пробач, молю, прости.
Я, навіть, з іншою тобі бажаю щастя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449018
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2013