| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Не верю я ни в Дьявола, ни в Бога!
И в Крест не верю абсолютно никакой!
Есть жизни путь, то бишь, его дорога,
Который создаёт и строит каждый свой.
И всё зависит лишь от человека,
Его натуры, его естества.
Всё отпечатано, задолго и навеки,
Поступков нить и нить его ДЕРЬМА!
В исходы тупых сказок я НЕ ВЕРЮ!
Мол, нагрешил ты перед «Ним», как никогда!
Нет ничего - ни их, ни согрешенья,
Есть только ТЫ, ТВОЯ РОДНЯ, ТВОЯ СЕМЬЯ!
И книжок нет с тупым повиновеньем!
Ты – человек! Не раб ты, не свинья!
ТВОЙ путь - лишь ТВОЙ, ТВОЙ путь – ТВОЁ движенье,
И ТВОЯ жизнь - лишь полностью ТВОЯ!
Не верьте книжке в чёрном перёплёте,
Псалмам её начёрканым, стихам,
Там, в позолоченых крестах , гнилых сюжетах,
Нет места настоящим именам…
Вся наша жизнь - есть череда поступков
И всякий может отличить добро от зла.
Живите так, как позволяют ваши чувства
И что б без позолоты имена!
Живите с добрым, милосердным серцем
И деньги жертвуйте лишь тем, кому нужны,
И не меняйте ИСТИННУЮ ценность –
На ЛЖИВЫЕ церковничьи кресты!
© Евгений Мирошниченко
28.01.2016г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645086
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.02.2016
Тиха ніч у місячному сяйві.
Чутно шелест вікових дубів.
Край дороги, мальовнича хата,
Визирає з зелені садків.
А ще вчора, мазанку цю білу,
Ніхто б не помітив і у день.
Не розгледів би ніхто красу цю милу,
Серед цвіту яблунь та вишень.
А як тихо тут. О, Боже, як тут тихо!
Та й повітря чисте та легке,
І тонкий, ледь чутний запах диму -
Як давно не відчував я це?!
Ніч минула. Вже й світанок скоро,
Розфарбує все у колір свій.
Грає віз старий мелодію знайому,
То худобу вже женуть на водопій.
Все ще сіре, все таке бліде,
Он лелека вже летить до дому,
Він шукав поживу дітлахам,
Не зважаючи на голод, ні на втому.
І лише, коли вони з`їдять,
Таткову поживу на сніданок,
Він їх всіх до себе пригорне,
Крилом вкриє… Ось уже і ранок.
Але, поки що, усе все навкруги спить…
Зеленіє на полях шовкове жито,
І повітря, чисте та легке.
Як же тихо тут. О, Господи, як тихо!
© Євген Мірошниченко
19.02.2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645085
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.02.2016
Пробач мене, пробач мене, солдате,
За ніч безсонну на передовій…
Пробач за те, що я у теплій хаті,
А в Тебе зараз йде запеклий бій.
*****
Пробач мене за біль, пробач за втому,
Пробач, що ти десь там, а я удома.
Пробач, що жінка сльози льє і молить мати –
Пробач мені за це – пробач СОЛДАТЕ!
*****
Пробач, що новий рік, що скоро свято.
Пробач, що намагаюсь святкувати.
Пробач мене за біль, пробач за втому,
ПРОБАЧ, ЩО ТИ ДЕСЬ ТАМ, А Я УДОМА!
© Євген Мірошниченко
28.12.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636527
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 17.01.2016
Я люблю свою рідну країну,
Я люблю її більше за всіх.
Я люблю її небо блакитне,
А найбільше люблю її сміх.
Я люблю її лагідне поле –
Яке тихо щось шепче мені.
Я люблю навіть воронів чорних,
Що поважно ідуть по ріллі.
Я люблю скрип старої криниці,
Що стоїть під вербою завжди.
Я люблю смак смачної водиці,
Яку знали ще наші діди.
Я люблю стару глиняну хату.
Тріск у грубці вугілля чи дров,
Ластівок, що під стріхою мають –
Свій маленький та затишний кров.
Я люблю сонця промінь в віконці,
Що пробуджує зразу від сну.
Я люблю все у своїй сторонці –
Я свою УКРАЇНУ ЛЮБЛЮ!!!
(с) Євген Мірошниченко
28.08.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2016
Лагідне сонце за обрій сідає.
Змінює спеку легкий холодок.
Листя осіннє до долу спадає,
Землю вкриває, туману димок.
Вересень, тихий, спокійний, зелений –
Ще не прийшла золотава пора,
Але дух осені все ж же витає,
Казку заносячи в тихі ліса.
Там у спокійній, без людяній тиші –
Де непомітно живе цілий світ,
Все відчувається вкрай яскравіше,
Там все від кожної зміни тремтить.
Кожна звірина, щось тягне у нору,
Кожна мураха запас робить теж.
Світ, недосяжний для ока людини –
Не має ніяких кордонів та меж!
Цей витвір природи для нас дуже скритий…
І це дуже добре для їх майбуття!
Не треба нам лізти в їх всесвіт маленький,
Не можна псувати їх дивне життя.
Лагідне сонце за обрій сідає.
Землю вкриває, туману димок.
Кожна звірина, щось тягне у нору,
Змінює спеку легкий холодок.
(с) Євген Мірошниченко
02.09.2014р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2015
Не стояти мені біля тебе…
Не дивитися в очі ясні…
Я тепер, моя люба, на небі
І прийти зможу лише у сні.
*****
Я не міг учинити інакше!
Бо тоді, це вже був би не я,
Як же вдома я міг залишитись,
Коли плаче так рідна земля.
*****
Коли ворог скажений лютує,
Який гірший за всяких катів,
Який прапор мій рідний плюндрує,
І вбиває Вкраїни синів.
*****
Коли гинуть мої побратими,
Захищаючи землю свою…
Як же можу я осторонь бути –
Коли я Україну люблю!
*****
Я зробив те, що мав я зробити –
Це війна, моя мила, війна!
Ти скажи моїй мамі старенькій,
Що загинув синок не дарма.
*****
Ти скажи, що загинув за землю,
По якій іще змалку ходив…
За людей, за народ український –
За все те, що безмежно любив!..
*****
Не стояти мені біля тебе…
Не дивитися в очі ясні…
Я тепер, моя люба, на небі
І прийти зможу лише у сні.
© Євген Мірошниченко
14.01.2015р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629161
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.12.2015
Судьба человека
Она стоит под домом на Соборной.
В морщинах спрятались черты её лица.
Она стоит, и смотрит себе в ноги,
Не в силах на людей поднять глаза.
Она стоит здесь не по доброй воле –
Её заставила коварная нужда.
Стоять? Просить? Не думала. Не знала,
Что в жизни выпадет ей вот такой удел.
Ведь в её доме, столько счастья было –
Муж, сын и много неотложных дел.
Семья, всегда была на первом месте;
Но вот страна раскрыла вдруг капкан –
И пришли в семьи – горе, мрак и слезы,
Лишь от двух слов: Война! Афганистан!
Муж, сын уехали. Осталась пустота.
Ей только письма сердце согревали:
- Ну, как вы там?
- Как? Как? Идет война!
Бессмысленней её мы не видали.
Так проходили дни за днями –
Она считала эти дни;
Она ждала не просто письма,
А письма с проклятой войны.
Где погибали молодые,
Где смерть косила стариков,
Где многие с ума сходили –
От крика раненых бойцов…
А получив заветное письмо –
Она его как будто изучала.
И кроме этого заветного письма,
Вокруг себя уж ничего не замечала.
Все вчитывалась в буквы между строк,
А взгляд задумчивый скользил по горизонту.
И память уносила ее к фронту –
Туда – где детство черное прошло.
Не по рассказам знала о войне –
Сама пережила тот час военный…
Но вдруг в квартире прозвенел звонок;
На первый взгляд совсем обыкновенный.
И почтальон ей передал конверт –
И сердце дрогнуло и на столе иконка.
Из добрых глаз вдруг слёзы полились –
Прислали матери на сына похоронку.
И почтальон сказал:
- Мамаша ты держись…
И двери он закрыл.
В квартире тихо стало.
Лишь с похоронкою рука во тьме дрожала,
И резко всё в груди оборвалось…
Через неделю сына привезли.
Гроб цинковый был навсегда закрыт.
И мама больше сына не увидит –
С душой пустою плакала навзрыд…
Ну, вот и всё, сынок её в земле.
Вернулась в дом, который стал чужим,
На фотографиях остался лишь сынок;
Лежала и смотрела мутным взглядом,
В недавно побелённый потолок.
Ей вспоминался день рождения сына –
Какое счастье в дом тогда пришло.
Казалось, в мире не было счастливей –
Чем мать, отец и маленький сынок.
Прошло то время. Скралось. Пролетело.
И не осталось больше ничего.
Лишь пустота со всех щелей смотрела;
Лишь пустота – и это было всё.
Ей вспоминались первые шаги.
Она вела его, лицо её сияло.
Упал в траву. Поднялся весь в слезах.
И первый раз промолвил слово: - Мама…
И радости той не было конца –
Кружилась с ним под ярким, тёплым солнцем,
Тогда она жила! Тогда жила!
Но больше солнца нет –
И день тот не вернётся…
Через два месяца вернулся её муж.
Без ног вернулся –
С мёртвою душою…
Ещё, тогда он сыну говорил:
- Пусть мать не знает, что случилось горе;
Ну, а когда узнал, что сына нет,
Что не вернулся он живым из боя…
Для описания, таких слов в мире нет –
Не слышал мир ещё такого воя.
Он в шоке дёрнулся, хотел наверно встать,
Но вспомнив, что ведь он уже калека,
Бессильно снова рухнул на кровать –
И умерла душа живого человека.
Он проклинал судьбу свою и жизнь;
Он проклинал и крест святой и Бога…
Он знал, что дальше нету ничего,
Осталась лишь тернистая дорога…
Домой вернулся. Дом уже не тот.
Жена не та:
- Без сына постарела,
Осунулась от горя, поседела;
Да! Жизнь не та. И дом уже не тот.
Всё думали, как дальше будут жить,-
Всё думали, но мысль не приходила.
А жизнь всё больше мучала и била –
Лишь у могилы сына было им легко…
Потом в стране всё дико завертелось.
Союз распался пропастью без дна;
Он, ветеран – стал никому не нужен.
Да! Жизнь не та, да и страна не та…
На фотографиях счастливая семья.
В далёком прошлом это счастье было:
- Сын в садике. Сын в школе. Но война –
Навеки кадр тот остановила.
Муж начал пить…
Запой! Запой! Запой…
Года летят, как молодая птица.
Опомнился. Хотел он извиниться,-
Но не успел, нашёл его покой.
Ну, а жена? А, что его жена?
Пройдя своё всё жизни колесо –
Теперь стоит под домом на Соборной.
В морщинах спрятав доброе лицо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445372
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.08.2013
На зірці Бога розіп’яли.
І дзвони падають з дзвіниць
Хрести потрощені руками,
Весь божий люд попадав ниць.
Великий гріх прийшов на землю.
Великий гріх, який не замолить.
Горять церкви. Душа болить од скверни,
Весь божий люд попадав ниць.
Тотальний біль скував народу душу.
Червоний демон із пекельного вогню;
Прийшов на землю і сказав він людям:
…Я Бога вашого, руками вашими і вб’ю.
Палають не врятовані ікони.
І ллється дикий біль с святих зіниць.
Великий гріх прийшов на землю,
Весь божий люд попадав ниць.
Все розграбовано, все знищено, все вбито.
Народ в гулагах, мов у клітці звір,
Але вам його віри не убити,
А дух незламний, вам не кинути у вир.
У вир пітьми, невігластва і страху,
У вир де люди, як раби німі.
Вам не покласти гордість їх на плаху -
Вони назавжди лишаться людьми!!!
30.11.08
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445371
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 25.08.2013