| Сторінки (1/28): | « | 1 | » |
Внесено зміни
ПРОЛОГ
Я давно мріяла по спілкуватися з Валерією. 2000 рік. Мені 14-ть, я девятикласниця. В школі я була справжньою вигнанкою: товста, рудоволоса та ще й з незаможної родини... Валерія ж навпаки була світловолосою, сіроокою, високого зросту, стрункою донькою заможних батьків... Вона навчалася в одинадцятому класі та мала сестру, шестикласницю Ірену. Ірена, навідміну від старшої сестри, була чорнявою, темноокою, пухкенькою, але спортивної зовнішності (мабуть,займалася якимось видом спорту, бо я бачила її влітку... Господи! Які в неї мусколи! Хлопці поряд з Іреною виглядали немов тінь)
Про сестер ходили різні байки: і про те,що старша з них відносилася до інших дівчат, зокрема до однокласниць, з презирством; про те, що молодша лупцювала всіх... Не знаю, кого вона там лупцювала, але мене Ірена жодого разу навіть словом не зачепила! А могла б! Це було б не дивина, бо мене лупцювали в школі всі, кому не лінь, а кому лінь, просто принижували, бо я була на їх думку найогиднішою персоною в школі і за мене не було кому захиститися. Так, коли я бачила Ірену, вона постійно була галасливою, енергійною, активною, але мене не займала!
Подейкують, що сестри ворогували... Не знаю! Не бачила!
Чула історію про те, що в девятому класі на іспиті з Англійської мови Валерія підставила своїх однокласників. Її однокласниця Аня Шпаченко передала їй шпаргалку, а Лера її не заховала і на питання вчительки: "Що це?" вона відповіла: "Це вони мені передали..." Реакція класу зрозуміло яка.
Але що б я про них не чула, словах дівчат відчувалася якась заздрість, злість тощо. Хлопці ж мріяли про зустрічі з ними, доторкнутися до них...
Але дівчата були недосяжними!
Хоча... За Лерою з восьмого класу приїжджав якийсь дорослий юнак на красивій машині... Він щодня забирав її зі школи. Юнак, як і сама Лера, був завидним: високий, спортивний, середньої статури, брюнет з карими очима.
Ех, якби я могла, я б по заздрила їй! Але я не могла, тому що дане почуття було мені не знайоме.
ГЛАВА 1. ЗНАЙОМСТВО
Того дня в мене мала бути додаткова з математики. Минав останній урок. Аж раптом:
- Лариса Григорівна захворіла, тому математики не буде! - вигукнув однокласник Женька
- УРА!!! - підтримав його клас
- Тихіше, тихіше, діти - намагалася втихомирити нас вчителька Марія Юріївна
"Якщо це правда, що каже Женька, то я одразу ж після уроку побіжу до дому, - думала я - тільки б мене ніхто не займав, тільки б мене ніхто не займав"
Я якось досиділа пять хвилин уроку на своїй останній парті. Після дзвінку всі дружньо зібралися й побігли...
- А ця, як завжди, не з нами! - вигукнув хтось в мою сторону
Зібравши книжки та зошити до ранця, дочекавшись, коли інші залишать клас, я вийшла з нього, як завжди з надією, що зараз хтось (зазвичай Дашка, Юрка, Діма або Аліна з 9-А) почне шкодити мені. Але ні... Навколо нікого. Я пройшла далі до вікон, по коридору... Нікого. Хм, дивно. Спускаючись східцями, я й тут очікувала підніжки. Але й тут нікого. А ще я очікувала побачити Валерію з її другом та Іреною. Але побачила... Лише Валерію... Хм... Дивина... Вона стояла біля вікна й голосно розмовляла по-телефону:
- Ірено, чому ти не хочеш? - питала дівчина сестру
Я тим часом ніяковіючи, йшла до неї
- Ну не хочеш, не треба - промовила Лера
Я пробігла повз неї, зніяковівши (я,мабуть, була схожа на дурника), відчинила вхідні двері й зібралася далі йти, але тут:
- Дівчино, - я почула знайомий голос - дівчино, зачекайте!
Я стала, зніяковівши, озирнулася й побачила Валерію, яка йшла до мене. Вау! Вона була в обтягнутій майці, джинсових шортах, талія яких була нижче бедр, білих кросівках. Загалом виглядала вона ідеально.
- Поспішаєш? - запитала Лера.
- Ні - відповіла я. Мене й справді шарпало сумління: з одного боку я вже хотіла бути вдома, з іншого мені хотілося б по спілкуватися з цією вишуканою пані.
- Як тебе звуть? - запитала Лера
- Ксюша - спокійно відповіла я
- Дуже приємно, а я Лера
- Взаємно
- Ходімте он туди
І я погодилася. Ми йшли у напрямку парку. Я опустила голову, аби не зустрічатися з її виразними очима, які щомить поїдали мене і я від цього ще більше ніяковіла.
- Які плани на літо? - питає моя співрозмовниця
- Ніяких. Буду вдома - відповідаю.
- Чому?
- Мені нема до кого їхати, в мене нема ні бабці, ні діда.
- А не хочеш поїхати до Одеси?
- Ну... - мене привело в шок це питання з натяком. Я, звісно, бажала вже давно вирватися хоч кудись зі своєї вулиці, але це якось дивно...
- Знаєш що? - не дала вона мені відповісти - моя сестра відмовилася від поїздки сьогодні, тому я хочу, щоб зі мною поїхала ти, Ксюша.
- Але ж ми геть не знайомі...
- Нічого, познайомимося! - радісно сказала Валерія
- Але ж мої батьки... - не встигла доказати я
- А ти скажи про поїздку всією школою. Ну що? Дружба?
- Гаразд.
Про її друга я не мовила ні слова, адже вважала, що це буде не скромно.
Ми йшли далі до дому й розмовляли ні про що
- Коли в тебе випускний? Ти ж з 9-Б наскільки я знаю? - питає дівчина
-Так, випуск 21-го червня.
- Можна я прийду до тебе на випускний?
- Так
- Куди потім плануєш?
- Буду закінчувати одинадцять класів
-А я дємбєль, останній рік! - посміхнувшись, сказала Валерія - Приходь до мене на свято 23-го червня!
- Добре.
Ми дійшли до наших домівок. Виявляється, Валерія жила в сусідньому домі, а я її не бачила. Дивно.
Я зайшла до підїзду, піднялася на четвертий поверх, встромила ключ у дверу власної квартири, однак двері виявилися відчиненими.
- Мамо! - вигукнула я
- Чого тобі? - озвався з кімнати голос матері.
- Ні, нічого.
Скинувши з себе ранець, знявши свої подряпані старі кросівки, я пішла з ранцем на кухню, поїла борщу,звареного мамою й прийнялася робити домашнє завдання. Але щойно я взяла до рук ручку, щоб писати, як вдчула, що мене охопив мандраж. Я не могла нічого з собою вдіяти. Знаю,це вона, Валерія, так на мене діє. В голові були лише думки: "Сьогодні я була з нею! Господи, яка вона!" і тому подібне. Цікаво,а вона думає про мене? Але дивно, чому вона не сіло, не впало пропонує мені поїхати з нею? Ми ж майже не знайомі. Це щось не те...
Зробивши домашнє завдання, я знову думаю про Валерію.
Лягаючи до ліжка у вечері, мене не покидають думки про мою нову подружку. І все знов і знов: "Господи, яка вона! Словами не описати! Сьогодні я познайомилася з нею!" І я заснути не могла. Всю ніч не спала. А вранці встала і,як дивно,спати не хотілося. Такою я була щасливою!
Поснідавши о 07.00, я подякувала мамі й почала одягатися до школи. Взяла ранець й вийшла здому.
ГЛАВА 2.ЗАПРОСІТЬ МЕНЕ З ВАМИ НАПИТИСЬ
Перерва. На першому поверсі на своєму місці біля входу помічаю Валерію, але роблю вигляд ніби не помічаю її й починаю бігати по коридору, немов маленька.
- Алло! Чо? Дивна? - бере мене за руку Лера - Привіт. Я тебе чекаю вже три хвилини. Як вчора день минув?
- Привіт - всміхнулася я - та нічого, нормально. А ти?
- Теж добре. Після уроків за мною Ігор заїде. Слухай, приходь до мене сьогодні о 18.00, погуляємо.
- Добре - відповіла я й відчула на собі чийсь недобрий погляд, озирнулась і побачила дівчинку, це Ірена - сестра Лерки - А хто такий Ігор?
- Ірена! - покликала малу Лера - іди сюди. Ігор - це мій менеджер із агенства. Хоче зі мною стосунків, але я його не люблю.
Мала підійшла до нас
- Чого тобі?
- Ти сьогодні дома чи на бокс?
- Дома
- Зрозуміло, іди.
І дівчинка пішла.
- Це моя сестра Ірена - сказала Лера і зазвенів дзвінок на урок - Гаразд, іди. Чекатиму тебе рівно о 18.00
Після уроків я знову спостерігала, як Ігор забирав свою кохану Леру зі школи.
Господи! А адресу в Лери я забула запитати, а вона забула її сказати мені! На годиннику було опів на шосту. Я йшла до будинку, де жила подруга. Аж тут я побачила біля першого під'їзду їх будинку Ірену й вирішила запитати в неї під'їзд та номер квартири. Я підійшла до дівчинки, а в неї одразу зявилася якась злість в усій її плоті. Роблячи вигляд ніби нічого не помічаю, я запитала:
- Привіт Ірено, твоя сестра запросила мене до вас сьогодні, але забула сказати мені номер квартири - тихо мовила я.
- Ну то й що?! Ти хочеш, щоб я його тобі сказала?! Ще й під'їзд скажу: четвертий, сорок п'ята квартира! - зі злістю відповіла мала.
- Дякую - з вдаваною посмішкою сказала я.
Я вирішила перевірити слова, сказані Іреною й пішла за вказаною адресою. Але нумерація квартир в даному підїзді починалася лише з 48-го номера. Вирішивши все ж таки запитати про Валерію, я позвонила у двері 48-ї квартири. Залаяв пес. Двері відчинив чоловік літнього віку
- Чого тобі? - запитав він
- Здравствуйте. Вибачте, ви не підкажете, де в цьому домі живе дівчинка Валерія?
- А! Ця малолітня ****** Третій під'їзд, 45-а квартира - старий миттєво зачинив двері.
- Дякую!!! - відповіла я й весело побігла східцями до низу.
Постукавши у відповідні двері, я почула за ними кроки. Це були кроки Лери! Старий не обманув!
- Хто там?
- Лера, це я, Ксюша!
Двері відчинилися і за ними показався силует подружки:
- О, привіт! - зраділа дівчина - Заходь! Слухай, вибачай, що я забула сказати тобі свою адресу і телефон.
- В мене немає телефону ні домашнього, ні іншого - я зняла взуття й пішла Лери на кухню.
- Проходь, будь як вдома - вказала подруга на кімнату.
В них була трикімнатна квартира: звичайна, дитяча та спальня.Та, на яку вказала дівчина, біла дитячою, в ній "мешкали" Валерія та Ірена. Увійшовши до кімнати, я з відкритим ротом розглядала її апартаменти, обладнання, які були, вочевидь, не з дешевих, тут було розвішано ще чимало фотографій Лери та Ірени. Ось маленька Лера, ось маленька Ірена. Дівчат навіть маленькими можна розізнати. Ось сестрички разом, ось Ірена боксує, ось Лера на подіумі, ось вона дитиною за фортепіано. Окрім фото тут були ще й грамоти: Ірені за перемогу на Всеукраїнських змаганнях з боксу (дитячих, звісно), Валерії за перше місце у конкурсі Міні Міс - Київ, Модель року, друге місце у конкурсі піаністів, випускниця модельної школи при агенстві "Карін", також вона є учасницею ансамблю "Міміка" - танцювального колективу і т.п.
Валерія увесь час наблюдала за мною. В цей час закипів чайник на кухні, а я, закінчивши свою "подорож" по захопленнях подруги, повернулася до неї.
- Чаю хочеш? - питає Лера і йде робити чай.
- Ну..
- Я зроблю
- Ти вся така креативна... - тихо мовила я, коли Лера повернулася до кімнати.
- Поставила чай на вікно, холоне - сказала дівчина й радісно стрибнула на свій диван - А ще я швачка і композитор. Я не хизуюсь, просто розповідаю про себе. Сідай.
Я сіла поруч з нею
- Слухай, так як ми по товаришували, можна я буду задавати не скромні питання ?
- Так. А я тобі?
- Можна. Хто твої батьки?
- Мама - двірник, тато - слюсар. А твої?
- У тата свїй бізнес в Польщі. Він продає автомобілі, а мама - учитель з вокалу. Доречі, в тебе непоганий голос, ти не співаєш?
- Ні - всміхнулась я - Лер, а чому ти не хочеш поїхати до Одеси з Ігорем?
- Так у нього є путівка. Він придбав мені та Ірені, але вона відмовилася. Хочеш, я навчу тебе співати?
- Добре.
І Валерія сіла за фортепіано, що стояло в кутку. Вона грала, а я співала ноти. Начебто непогано.
- Клас! А ти, виявляється, талановита - радісно та з блиском в очах сказала піаністка - Приходь до мене кожного дня, будемо вчитися!
- Гаразд! - зраділа я
Так і було. В мене, як виявилося, був рідкий дар - абсолютний слух. Кожного дня я приходила до подружки в гості, а вона вчила мене співу. Якось я запитала у Валерії:
- Слухай, Лер, ти їдеш до Одеси, а вступати нікуди не будеш?
- Поки ні. Я працюю моделлю в "Карін", наступного року поїду до Німеччини учитися на композитора.
Ми займалися музикою навіть у дні іспитів. При цьому, нам вдавалося ще й іспити нормально складати. Валерія вже потрохи почала давати мені пісні, а одного разу сказала:
- Слухай, в мене є пісня, написана мною. Давай заспіваємо її на наших випускних!
- Давай!
І ми почали готуватися.
Кожного дня я думала про Валерію, бажала бути завжди поряд з нею. Мене поволі охопило якесь дивне почуття, яке тягнуло мене до Лери, і від якого були мурашки по шкірі. "Невже це і є те, що називають коханням?! О Боже! Невже?! Я кохаю дівчину... А що, як і вона мене кохає? А Ірена це помічає, тому так і поводиться, бо кожного дня вона тріпає мені нерви..." - думала я одного разу вночі, лежачи в ліжку й дивлячись на зорі... Що найдивніше, що від Валерії не йшло зухвалості, про яку я щодня слухала в школі.
Ось і настало 21-е червня - день, коли я маю отримати свій перший атестат.
Я не крутилася біля дзеркала, роблячи собі зачіску, як то робили інші дівчата.Тиждень тому ми з Валерією з'їздили й купили мені діловий костюм для випускного. Сьогодні я буду в ньому!
Я сиділа на стільці, не рухаючись. Мама й тато плакали. Я їм казала, що до мене зайде подружка робити мені зачіску.
Аж Ось у двері подзвонили. Мама відчинила.
- Здрастуйте. А дівчинка Оксана тут живе? - почувся за дверима голос Лери
- Заходь!!! - я підстрибуючи побігла до дверей.
До кімнати увійшли Валерія та Ірена. Батьки були здивовані. Я познайомила батьків з подружками. Мама запропонувала дівчатам чаю, на що вони досить щиро відмовилися. Дівчата були на високому рівні: обидві були одягнені в чорні костюми, темні окуляри. Ну просто супер!
Я одягла костюм,куплений Лерою, а вона показала жестом, що мені в ньому суперово й прийнялася робити мені зачіску. Виявилося,що її робити не складно, для цього потрібнен лише гель. Її роблять ділові чоловіки. Супер! Щоправда я була схожа не на Оксану, а на Остапа. Валерія підфарбувала мене і все! Нумо, час на вихід.
- Готова? - прошепотіла мені на вухо Лера
- Так - я подивилася на чохол з синтезатором, що тримала Ірена.
Ми йшли всі в пятьох: мама, тато, Ірена, Валерія та я. Перехожі мимоволі звертали увагу на нас, але ніхто мене не впізнавав. Коли я зайшла до класу, мене теж не впізнали. Навіть учителька, подивившись на всіх, сказала:
- Всі зібралися, немає лише Оксани Навроцької... Ну почекаємо.
- Я ТУТ!!! - щосили вигукнула я і всі здивовано подивилися на мене, обернувшись назад.
Я стояла поруч з однокласником Богданом, коли усіх строїли. Почалася урочиста частина. Ми вийшли на двір і зайняли свої місця. Почали давати атестати. Коли викликали мене, всі побачили мене гарну, але схожу на юнака, замість "у-у-у" я почула голосні "аи...". Я вже й забула, що ми з Лерою маємо виступати, хоча слова та партію пісні памятала. Аж ось оголошують:
- А тепер подарунок від випускниці 9-Б Навроцької Оксани та випускниці 11-А Шварц Валерії!
Знамените "Аи" знову відгукнулося. Допоки Валерія налаштовувала клавіші я просто відвернулася, аби не бачити насмішливих очей оточуючих. Почала грати знайома мелодія. Я піднесла мікрофон до губ і почала співати. Обернувшись, я заплющила очі... Коли музика стихла, повернулося заснувше "у-у-у!". Я стояла ні в сих, ні в тих, Валерія показувала жестом, що все клас! Після виступу на нас посипалася купа щирих компліментів. Фух!
Ось настала ще одна подія! 23-е червня - день, коли я вже не зустріну в школі Валерію.
На цю подію, як завжди, збиралася більша аудиторія, аніж на випуск дев'ятикласників. Мої батьки, батьки Валерії, приїхав навіть її тато, високий, чорнявий чоловік (я одразу його впізнала, бо Ірена була як дві краплі води схожа на нього), сусіди, знайомі... І перед усіма ними ми мали виступати!
Перед дійством я, як і обіцяла, зайшла до Валерії, зустрівшись при вході з недобрим поглядом та мімікою Ірени.
- Заходь! Що я свою сестру не знаю! - кричала Валерія - Ірена, позбався від своїх витівок!
Я пройшла до кімнати, побачивши Валерію, я остовпіла!Вона була на високому рівні! Вона була вбрана у довгу блакитну сукню, зшиту власноруч. Валерія накрутила волосся і тим самим була схожа на Марлен Дітріх, а як додаток до всього були блакитні босоніжки на шпильках, що робило мою подружку вишуканою! Товаришка представила мене своїм високо поставленим батькам.
І ось ми вже в залі. Варто сказати, що і я була сьогодні не із серіалу "не родись вродливою", я була одягнена в той самий костюм і з тією самою зачіскою, що й на власному випускному. Я сиділа в першому ряду на першому місці. В кутку стояли клавіші, які принесла Ірена. Я тримала букет квітів, що мала подарувати Валерії.
Почалася урочиста частина. Почали,як завжди, спочатку нагороджувати золотими медалями тих, хто заслужив. І раптом я чую:
- Наказ по школі №146 нагородити золотою медаллю Шварц Валерію Фрідріхівну!
Я мало не впала зі стільця, допоки вона стояла, я вирішила вийти подарувати їй букет. За мною вийшли її батьки, Ірена, Ігор. Далі видавали атестати усім іншим. І от.. почалося... Валерія прийнялася налаштовувати клавіші. Я встала біля сцени і лише після слів ведучої: "А на сам кінець для всіх звучить музичний подарунок від випускниці дев'ятого класу Навроцької Оксани та Випускниці одинадцятого класу Шварц Валерії". Я вийшовши на сцену, прийняла вже трохи відому тактику: обернулася до глядачів задом, перед цим оголосивши: "Музика та слова Шварц Валерії". Знову зазвучала знайома мелодія. Знову співаючи, я повернулася до зали із закритими очима. По закінченні пісні зал вибухнув шаленими оплесками.
ГЛАВА З. "За болем радість іде"(І.Білик)
Одеса! Мила Одеса! Як давно я бажала поїхати саме сюди! Ми вийшли з вагону й попрямували до зупинки автобусів. Сіли в автобус, який прямує до місця призначення. Але поки ми йшли звідусіль нас зустрічали люди, що вигукували:"Квартира!Квартира!""Таксі!"
- Можна було б заплатити за квартиру і таксі, але вони нам і даром не треба - сказала Лера і засміялась - Мені особисто простіше зняти номер в готелі "Бориспіль".
- Думаєш? - питає її Ігор
- Думаю! - відповіла дівчина - Там, якщо й дорого, але умови того варті, а в квартирі отоплення погане і сусіди затопити можуть.
- Думаєш? - вже знасмішкою питає коханець у неї
- Думаю!
Ми йшли прямо по Дерибасівській. Нарешті ми дійшли до Пассажу. Боже, яка краса! Звідусіль цього готелю на нас дивилися янголята! Зайшовши до готелю, Ігор підійшов до адміністратора й мовив:
- Здрас''уйте. Ми забронювали номер люкс у вас на три місяці!
- Ласкаво просимо до Пассажу - посміхаючись,сказав адміністратор. Це був чоловік років 35 - 40, низького їзросту, повної статури, з залисінням на голові.
"Кумедний дядько" - подумала я
Чолов'яга простягнув Ігореві ключі від номеру, взяв купюри і ми пішли підніматися на третій поверх, до вказаного номеру. Довкола так дивилися на мене, ніби думали: "Що за бомжиха?"
Ігор відімкнув двері номеру люкс і ми увійшли в середину.
- Вау - із захопленням озираючись навкруги, сказала Лера
"Яка краса!" - подумала я з відкритим ротом
Тут було три кімнати з усіма зручностями: ванна, душова, телефон тощо.
- Лер, можна не скромне питання? Скільки це добро коштує? - питаю я
- А тобі навіщо? - посміхається Лера - Ігор каже, що 680 гривень номер люкс за ночь с одну людину, а ми втрьох, будемо тут майже три місяці. Порахуй
Я поставила сумку з речами та їжею на диван і прийнялася викладати одяг на диван та класти його в шафу.
- Сильно нє розслабляйся - сказала Лера й стрибнувши на диван, підняла ноги догори, знімаючи шорти - зараз підемо в LEE COOPER
- Добре.
LEE COOPER - це бутик жіночого джинсового одягу, який знаходиться на Дерибасівській.
Підійшовши до одного з відділів одягу, Лерка вигукнула:
- Ксю, а давай ми тебе упакуємо!
- Що? - мене охопив жар
- Хочеш он той джинсовий костюм? - Лерка ткнула пальцем на джинсовий костюм темно - синього кольору.
Від погляду на ціну мене охопив ще дужчий жар!
"Ох нічого собі! - думала я - Лерка не рахує гроші!"
- Лер, а мама? Що я їй скажу? - з жахом питаю я
- Ксюх, ну що ти як маленька? Брехати не вмієш? Ти зовсім не хитра - обурилась дівчина - придумай щось.
Чудова була прогулянка сьогодні! Із LEE COOPER ми рушили PHAR - це ще один бутик на Дерибасівській. До готелю ми повернулися лише о 22.00 з повними кульками нового одягу! Біля входу нас зустрічав Ігор. Він перейняв наші речі й поніс їх, куди слід. Ми замовили вечерю, яку нам привезла молода дівчина.
В душевій зашуміла вода. Це Лерка купалася. Мене охопив мандраж та цікавість. З одного боку я побоювалася, що мене побачить Ігор, з іншого мені було надто цікаво побачити оголену Лерку. Останнє перемогло!Навшпиньках я вийшла з кімнати, озирнувшись по сторонах, підійшла до душевої, двері якої були скляними, тому крізь них я змогла розгледіти худорляву вазоподібну фігурку Лерки! Господи! В той момент я вже ледве могла щось вдіяти з собою! Мені хотілося дивитися й дивитися на Лерку, але я, розуміючи, що в будь - який момент вона може помітити мене, так само навшпиньках пішла до своєї кімнати.
Лежачи в ліжку, я перебирала думки то про Лерку, то про маму... Аж ось двері моєї кімнати відчинилися й на порозі зявилася оголена Лерка. Вона тримала в руках полотенце, що прикривало її інтимні місця.
- Ксю, можна я біля тебе ляжу, Ігор пристає? - запитала подружка
- Так, звичайно, лягай - відповіла я й трішки підвелася
Лігши на диван, Валерія прийнялася щось розповідати, але я не слухала її. Ми лежали дуже близько одна біля одної і я намагалася нюхнути запах її тіла... Але раптом!.. Валерія підняла голову наді мною й ми сплелися в поцілунку.
Після тієї ночі ми з Валерією поводилися вже більше як друзі: трималися за руки, дарували одна одній квіти, цілувалися, казали "кохаю".
Сниться мені сон:
"Мій будинок. На лавочці сидить моя мама з якоюсь дівчинкою чи хлопчиком.
- А ви знаєте, що ваша Оксана поїхала не зі школою, а з моєю сестрою Валерією? Вони люблять один одного" Що??? Показалося обличчя хлопчика - дівчинки... Господи!!! Та це ж Ірена!!!
Я прокинулася з переляку! О Господи, та це ж сон! Довкола була ніч, поруч зі мною спала моя кохана. Дякую Тобі, Боже, що це лише сон!
Ми зайшли до одного з супермаркетів на вулиці Грецькій. Валерія одразу ж вскочила в автомобіль синього кольору, розцяцькований. Це був BENTLEY! Коштував кілька тисяч доларів США! М...м-да! Лерка не рахує гроші!
Нарешті рідні Новоселищі!Так, Одеса чудова, але за рідним домом все одно сумуєш... Я повернулася до дому з усим необхідним для школи та сім'ї.
- Де ти була?! - кричала мати й вдарила мене
- Зі школою... - тихо відповіла я
- З якою школою?! Що ти обманюєш мене?! Мені Ірена все розказала!
- ...
Я зрозуміла, той сон був віщим.
- Щоб ноги її тут більше не було! - кричала далі мати
В школі з мене всі глузували. Ірена вже й тут всім розповіла "правду". І посипалися компліменти в мою сторону: "Рожева!"
Мати щовечора зачиняла мене в квартирі, боячись, що я втечу до коханої. Але ми зустрічалася після школи, займалися музикою та коханням! Хоча тут, якщо не батьки, то Ірена вставляла своїх п'ять копійок. Вона не пускала мене до коханої. Різними способами. Одного разу, коли я зайшла до них, ця мала відчинила двері зі словами:
- Чо пришла?! Вали!
- Ірена, пусти її - підійшла Лера
Іншого разу Ірена зустріла мене вже біля під'їзду. Навідміну від попереднього разу, цього разу мала до слів долучила руки та ноги. Мені було боляче, але я терпіла. Валерія, зрозумівши не ладне, виходила мені на захист. Потрохи я росла музично.
Так минуло два роки.
За цей час Валерія з Ігорем переїхали до Німеччини.Там моя кохана навчалася на факультеті композиторства. По закінченні сесії вони приїжджали до дому.
ЦЬОГО ДНЯ В МЕНЕ БУВ ВИПУСКНИЙ! Я ПРОЩАЛАСЯ ЗІ ШКОЛОЮ!
Я була одягнена в блакитну сукню з білими трояндами, куплену Валерією за 6000 гривень!Волосся закладене назад.
ОСЬ І ПОЧАЛАСЯ ЦЕРЕМОНІЯ! Почали нагороджувати відмінників. Я до їх числа, звісно, не належу. Ось дійшла черга й до мене. Коли я підвелася, в залі здійнялися овації. Зрозуміло, більшість сміялися з моєї орієнтації.
- Оксана тиха, спокійна, виважена - характеризували мене
Вже як традиційно, ми з Валерією в кінці свята виконували одну з наших пісень.
- А зараз у виконанні Навроцької Оксани Вікторівни та Шварц Валерії Фрідріхівни звучить пісня!
- А зараз прозвучить прем'єра "Ой Ірено,ти Ірено"! - сказала я - Слова мої, музика Шварц Валерії.
"Ой Ірено,ти Ірено.
Ой Ірено,ти Ірено,
що ти наробила?!
Ти серця наші,Ірено,
удосталь розбила!
Не до тебе я ходила,
а ти відчиняла,
не тебе - її любила
і ти про це знала..."
По закінченні дійства ми всі з батьками пішли до зали з накритим столом.
Зі мною зайшла і Валерія. Мої батьки хоча й не подавали вигляду, але в їх очах відчувалася ненависть, коли вони дивилися на кохану.
Увесь вечір ми з Леркою, то їли, то співали наші пісні. Ми, доречі, записуємо перший альбом. Гурт наш має назву "Від'явлені". Альбом матиме однойменну назву. В нас вже 10-ть пісень. Завтра я піду проводжати кохану на літак, а після поїду здавати документи на заочне відділення факультету "Артист - вокаліст" КНУКіМ. Я піду співачкою до нічного клубу, адже там платили непогані гроші ніж у ресторанах.
Аеропорт "Бориспіль".
- Прощавай, кохана! - кричала я
- Пиши мені!
Я щотижня отримувала листи від Валерії. Здебільшого вона писала про своє навчання, а я їй відповідала одразу. Я писала, що сумую за нею.
Сьогодні в мене прослуховування! Оскільки я вступала на контрактне відділення, мені не потрібно було складати іспитів. Чому я вступаю на контракт? Тому що, щоб вступити на бюджет, треба було складати іспити з усілякими там сольфеджіо й показувати дипломи, а я музичної школи не закінчувала.
Я приїхала о восьмій ранку за адресою Щорса. Біля університету точилася юрба абітурієнтів. Вони зрідка поглядали на мене. Я була одягнена досить скромно: чорний костюм, який був на мені на випускному в 9-му класі, чорні туфлі без підборів, волосся, закладене назад. В руках я тримала ранець, з яким ходила до школи.
Ось з приміщення вийшла молоденька дівчина. Вона з приймальної комісії.
- Хто на вокальне відділення, будь-ласка, пройдіть за мною! - сказала дівчина
Юрба пішла за нею у приміщення. Через п'ять хвилин ця сама дівчинка вийшла й сказала:
- Заходьте хто перший.
Всі почали вагатися.
- Давайте я - посміхнувшись, сказала я й рушила вперед.
- Будь-ласка
В аудиторії сиділо кілька поважних людей. Я стала біля мікрофону.
- Будь - ласка, представтеся - мовив хтось із них
- Навроцька Оксана Вікторівна, 17 років, Київська область, Києво - святошинський район, Новоселищі.
- Дякуємо, що будете виконувати?
- Sandra - "In The Heart Of The Night".
- Будь-ласка.
Зазвучала музика. Допоки я співала хтось з присутніх шепотів іншому:
- Це ж руденька з "ВІД'ЯВЛЕНИХ"
Коли я закінчила співати, мене запитали:
- Що ви закінчували?
- З музичного нічого - відповідаю
- Розумієте, Оксано, тут надійшла інформація, що ви є вокалісткою молодого гурту "ВІД'ЯВЛЕНІ".
- Так.
- На платівці ми чуємо низький голос, а тут ви співаєте високим. Як це розуміти?
- Я можу заспівати другу пісню.
- Будь-ласка
Я почала співати В.Сташевського "Поклич".
- У вас дуже рідкісний дар. У вас дуже великий діапазон. І ви запевняєте, що ніде не вчилися?
- Мене вчила партнерка по гурту - ніяковіла я
- Це інша справа. Ми не можемо не пропустити вас до Університету, нам треба талановиті. Тому ви вже студентка.
- Дякую - посміхнулася я
Я побігла на метро, далі - на автобус. Батьки раділи за мене.
Я вступила! На дошці поряд з іншими було написане моє ім'я! З гордістю я поїхала за адресою Гарматна 26/а, де знаходився нічний клуб "Андрогін".
І тут все було, як в Університеті: спочатку мені ніхто не вірив, а потім все пішло як по маслу. Я написала про це в листі до Валерії.
Лист.
"Привіт Оксана. Вибач, що не називаю тебе кохана, далі ти все зрозумієш. В мене все добре, я навчаюся.
Оксаночко, сонце, вибач, ми й надалі будемо партнерками по гурту, але нам треба забути наше кохання. Я визначилася, що хочу бути все таки з чоловіком.
Однієї ночі в нас з Ігорем (ти його памятаєш) трапилося це (ти розумієш,що). Мені було добре з ним. Я вагітна!"
Земля пішла з-під ніг. Я по інерції написала:
"Щасти тобі! З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!"
Так, адже Валерія мала б отримати цього листа 10.10.2003 року, в свій день народження!
Я відправила листа. Поштарка глянула на мене, запитавши:
- Що з вами?
- Нічого.
Я поїхала в аеропорт "Бориспіль" просто так! Я хотіла виплакатися!
"Навіщо вона так зі мною? Я ж люблю її!"
Вона приїхала така вся доглянута, було видно її живіт. Молодша сестра зустрічала її радісно. Вона озирнулася й побачила... мене.
- Привіт. Як ти? - питає
- Нічого, нормально - вичавлюю з себе посмішку
Ми розмовляли про музичні плани на майбутнє.
Після розмови я поїхала до одного з гей - клубів...
ЕПІЛОГ.
Минуло багато років...
Це була премія греммі.
Мені вже сорок років. ГОСПОДИ, МЕНІ ВЖЕ СОРОК РОКІВ!Я вже давно залишила рідну домівку й зрідка навідувалася на Україну. Тепер я живу на Бродвеї. Тепер я вже давно існую як сольна співачка та продюсер. Валерія вже давно залишила сценічну карєру. Вона композитор.
Валерія разом з чоловіком Ігорем та сином Юрієм живе в Нью-Йорку. Її сестра Ірена стала Всесвітньо відомою боксеркою і тепер знову мешкає в Києві. Так, саме знову, бо вона кілька років жила в Польщі.
Я багато в чому завдячую Валерії. Дружба з нею допомогла мені визначитися як в моїй діяльності, так і особистому житті...
Одного разу я зайшла до одного гей-клубу (як тепер згадую, це було коли Валерія приїхала вагітною) й зустріла там Аню. Аня навчалася зі мною в одному університеті й була на рік молодшою за мене. Аня, навідміну від Валерії, як і я була з незаможної родини й була досить сором'язливою дівчинкою.
Аня, ніяковіючи, просилася сісти поруч. Ми розговорилися, я зрозуміла, що мені цікаво з нею. Ми обмінялися адресами (а пізніше мобільними) і після перших розлучень я почала розуміти, що сумую за Анею, ЩО ЦЕ І Є СПРАВЖНЄ КОХАННЯ, А НЕ ПАФОСНА ХІТЬ, ЯК БУЛО З ВАЛЕРІЄЮ! АНЯ РАК, Я ВОДОЛІЙ-РИБИ! З тих пір ми вже 22 роки разом! І ні разу не сварилися!
Щодо кар'єри, то я закінчила університет з відзнакою! На мене, навіть, накидали око хлопці, але мені було байдуже до них. Після університету я й стала сольною співачкою. Валерія ж сиділа з Юрчиком вдома та писала пісні. А мені підкорялися Слов'янський БАЗАР, НОВА ХВИЛЯ ТА ЄВРОБАЧЕННЯ!
А САМЕ ГОЛОВНЕ, ЩО ТА ДІВЧИНКА У ЗБІДНІЛОМУ ОДЯЗІ (Я) ЗАЛИШИЛАСЯ У ДАЛЕКОМУ ДИТИНСТВІ! ТЕПЕР Я ВЖЕ ДАВНО БУЛА ФІНАНСОВО НЕЗАЛЕЖНОЮ! Я ЗАБЕЗПЕЧУВАЛА БАТЬКІВ, АНЮ ТА СЕБЕ!
- The conqueror is OXANA NAVROTSKA!
І я швидко побігла на сцену
- I thank to my parens in the sky, my lover Anya, compocitor Shvarts Valeriya and her sister Irena Shvarts and you,my love!
МИВИЙШЛИ НА СЦЕНУ ВЖЕ ВСІ: Я, АНЯ, ВАЛЕРІЯ ТА ІРЕНА й почали співати нашу саму першу пісню. Я почала плакати, думки поверталися в далеке дитинство. Мені було шкода батьків. Вони так і не змирилися з тим, що в них не буде онуків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994547
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2023
Чи живі? Чи здорові?
Чи ситі? Чи голодні?
Чи поять Вас? Чи кормлять?
Чи наркотою колять?
Чи, кажуть, наш небрат
Мордує Вас, мов кат
Озвіться, не мовчіте...
Ну як Ви там, скажіте?
Хоча б подайте знак,
Щоб знали ми, Ви як
Когось чекає ненька,
Когось - дитя маленьке.
Вертайтесь, не баріться,
Ми будемо молиться
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2022
[i]Я надто сильна, аби Вам коритись,
І надто горда, щоб звернути в бік!
На цім шляху не сила зупинитись
Повік! Повік! Повік! Повік! Повік!
Нехай плюють у спину лиходії,
Хай заздрять - і на мить не зупинюсь!
Мої літа до смерті молодії...
Бог поміч, я і долі не скорюсь!
З ламають крила, я злечу душею...
Я надто вперта, щоб прийняти крах!
Я маю зброю і воюю нею!
Вам, вороги, вона повік не по зубах! [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810499
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.10.2018
Вона представлялась Любов'ю
і всім усміхалась вона,
а в серці враждою гіркою
щоденно впивалась сповна.
Вона представлялась Любов'ю,
хоча її звали Війна́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2015
Я поринула в цю кабалу,
зачинила ворота до себе.
Кабала — то любов! І чому
не шукаю дороги до тебе?
Я поринула в цю кабалу,
а в кайданах не руки, а серце!
В монастирі, мов інок, живу,
та й свідомість на волю не рветься.
А в кайданах не ноги — душа!
Я — мов інок, мов в'язень в в'язниці!
А любов та чужа, бо чужа!
Я ж — невільник! Я — раб! Я — мов птиця!..
Я, мов птиця, у клітці сиджу,
бо любов — то є клітка у снігу!
Я кайдани зніму! Їх зніму
і покину це клятеє іго!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2015
Ой, на Івана,
ой, на Купала
юна Іванна
квітку шукала,
квіти зривала,
вінок сплітала,
до річки ходила,
віночок носила,
у річку пускала
та все примовляла:
«Пливи, вінок, за водою,
де трава зелена,
як зустрінеш мою долю,
приведи до мене.
Я простелю ясні зорі
на стежину шлюбну,
через ріки, через гори
йтимо я і любий.
Я покладу ліки-квіти
до ніг його милих,
будем жити та любити,
будемо щасливі!
Через полум'я стрибнемо,
як через невдачі.
Бог дай сили, ми знайдемо
відповідь задачам!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571145
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 01.04.2015
Жди мене, і я повернуся (К.Симонов)
Я чекатиму на тебе
в час, коли уже не ждуть,
як за хмари сонце зайде.
Хай хтось скаже: "Він на небі",
у безумстві дорікнуть,
не повірю! То неправда!
Повертайся, милий друже,
в мить війни і в миру час,
як затихне звук гранати.
Я чекаю тебе дуже.
Ми чекаємо на Вас,
повертайтесь, сини й брати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564449
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.03.2015
Здравствуй мама дорогая!
Пишет доченька родная.
Что же делать, жизнь такая?!
Я унижена, пустая!
Знаю:Вы ждали привета
от меня. С каждым днем,
не увлекаясь сладким сном,
я помнила о Вас и выждала момента.
Как жить в стране чужой?
Простите, может, Вас обижу.
Я вспоминаю край родной,
здесь счастья я не вижу!
Сюда я ехала, я думала,
что хорошо здесь будет жить.
Зачем тогда я Вас не слушала?
Теперь судьбу не изменить!
Я думала: "Разбогатею я отныне".
Но нет в кармане ни гроша!...
И я не человек - рабыня -
потеряна моя душа!
Нельзя ни плакать,ни смеяться!
Отсюда птицей не улететь!
Увы,уж лучше умереть,
чем жить в таком богатстве!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563932
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.03.2015
Как жаль,что ты так далеко,
что обо мне не знаешь ты.
И мне на сердце нелегко,
когда передо мной твои черты.
Как жаль,что не поешь для меня,
Как грустно, когда слышу я твой голос.
О, если бы ты знал: день ото дня
мне больно, когда вижу я твой образ.
Сто раз молила я о нашей встрече,
сто раз я пела лучше всех,
но, увы, угасли удачи свечи
и видно, любить тебя мне - грех!
О Рики, тебя знает целый мир,
и твой талант людям милый.
Для многих ты - просто кумир,
а для меня - любимый!
Из многих звезд вижу твою.
Хоть на душе и горько,
из песен всех твою пою
"Livin La Vida Loca".
Еще много есть сказать
мне для тебя в своих стихах,
но ведь тебе не услыхать,
в чем признаться мне не страх!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2015
Она уйдет от нас внезапно...
Отпустит руку и уйдет...
Зажгутся свечи, но обратно
девица больше не придет...
Но вскоре где - то за чертою
Господь нас снова с ней сведет
и будет Жизнь для нас сестрою,
и ангел песнь свою споет.
Как все уходит безвозвратно,
вдруг обратившись в пух и прах...
Вот так и Жизнь уйдет когда-то...
Пока... До встречи в небесах!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557694
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2015
ГЛАВА 1.
СЬОГОДНІ НОВА ЛІНІЯ В МОЄМУ ЖИТТІ! НОВА СТОРІНКА! СЬОГОДНІ Я ПОКИДАЮ РІДНУ БАТЬКІВЩИНУ...
Я цілу ніч не спала. В мені ніби боролися дві людини: одна не бажала покидати рідну країну, друга прагнула побачити інший світ, світ капіталізму.
Я вже заздалегідь вирішила, ким я працюватиму США - перекладачем. Просто як двічі два! Я добре знаю англійську, тож, гадаю, з тамтешніми мешканцями порозуміюся. Перекладатиму з російської, адже російська мова теж має статус міжнародної!
06.00 ранку. Я лежала на ліжку в соїй рожевій піжамі. Навпроти ліжка був стіл, що притулявся до балкону. Штори були розсунуті, тож я мала змогу побачити світанок. Зорі потрохи згасали в небі, світанок набував якогось світло - фіолетово - рожевого кольору.
Я вийшла на балкон, аби краще розгледіти цю красу. Ми з батьками зробили куточок на балконі, тож я сіла за стіл і вдивлялася у вікно. Розглядаючи ранок, я думала, що, можливо, бачу востаннє цю красу, будинки, що ледь-ледь видніли з-поміж лісів по обидва боки.
Сльози хотіли нахлинути, але через мій витривалий характер цього не сталося.
"І навіщо я роблю це? - думаю я - Навіщо їду в нікуди? На кого полишаю батька й неньку?"
Мої роздуми перервали схлипи мами,що доносилися з сусідньої кімнати. Я підійшла до мами:
- Мамо, що трапилося? - питаю
- Що ти робиш? Що ти робиш?! На кого нас з татом лишаєш? Чому їдеш в нікуди? - плакала мама
- Ні серця в тебе, ні душі! - продовжила вона
Я обійняла маму, подумки пообіцявши, що найближчим часом батькам візу до США відкрию
12.00. "Прощайте, мої друзі! Віднині в більшості ми будемо спілкуватися віртуально та за допомогою комунікацій! Я починаю нове життя!"
Мені одразу надійшли відгуки.
Катя Буденко:
"Що трапилося?"
Мар′яна Яструб:
"Ти написала щось таке абстрактне"
Віка Горденко:
"Наташик,что случилось?"
Відповідаю:
"Я їду в США!"
"Ухти!" - тут же пише Ліна Слюсаренко
15.00. Аеропорт "Бориспіль".
- Мамо, алло, я вже в Борисполі - телефоную мамі
- Ех... Щасти тобі... Не забувай нас
- Не забуватиму
ГЛАВА 2
Ось я вже й проходжу реєстрацію. На паспортному контролі показую паспорт, авіаквиток, візу США, закордонний паспорт.
Далі проходжу митний контроль. Нащастя, мій багаж, згідно правил перевезення в даній авіакомпанії, не займає більше двох місць та не перевищує 158 сантиметрів. В моїй ручній полажці окрім одягу була вся моя косметика, зубочистка, речі особистої гігієни, і, звісно, гроші та документи. Ще я взяла з собою пару своїх улюблених книжок, щоб читати.
Мені видали форму І — 94 та митну декларацію. У І — 94 треба було вказати ПІБ, дату народження, номер закордонного паспорту, адресу, за якою я проживатиму в США.
В митній декларації була необхідна інформація про багаж.
Ось я вже лечу. Прозвучала команда пристегнути ремні. Я дуже хвилювалася, серце ледь не вискочило з грудей. Щеб пак, я ж вперше лечу літаком. Я крім Києва рідко де була та й їздила маршрутками та автомобілями. Лише одного разу поїхала в Чернігівську область до своєї подружки Оленки Ахметової. Туди їхала двома маршрутками, назад — електричкою та автобусом.
Мобільний телефон був вимкнений.
Я тихо молилася, аби нічого не трапилося підчас та після польоту, адже я багато чула про те, як розбиваються літаки... О, Господи!
Я думала про маму, до якої я тепер лише приїжджатиму, про друзів, з якими спілкуватимуся відтепер лише завдяки інтернету...
Я думала про свою нову країну, нове місце проживання, умови. Я прилечу в аеропорт Гартсфілд-Джексон. В народі він отримав назву Атланта, тому що розташований був в місті Атланта штат Джорджія. Я проживатиму в Атланті. Я багато чула про це місто, а також бачила по телевізору. А тепер бачитиму на власні очі!
Я забронювала номер з диваном розміру “king-size” для некурящих. На сайті було вказано, що номер з з телевізором, з кабельними каналами, стіл та гостьова. 220 кв.м. Ціна 49.97 $
Забула сказати, я забронювала номер в готелі Travel Inn Atlanta.
Тим часом до мене підійшла стюардеса з меню й дала його мені. Оглянувши перелік страв та напоїв, я зупинилася, звісно ж, на найдешевшому. Це якраз була лише Coca – cola. Сміх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541857
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.12.2014
Я живу... существую... Я с детства вижу лица родителей, но смотрю на них как - то так. Я знаю, что мы должны быть не на этой планете.
Нет, я люблю планету Земля, но моя родина не здесь. Я меркурианка. Я была на Меркурии до того, как спуститься на Землю, но тогда я была маленькая, поэтому я помню Свою Родину поверхностно.
В раннем детстве я рисовала города, где я не бывала. В подростковом возрасте, когда я уже увидела другие города своей страны, я начала рисовать другие страны. Увидев в студенческие годы другие страны, я начала рисовать другие миры. Я знаю, что туда не поедешь даже за большие деньги! Но я знаю, что я когда-то я буду там. Сейчас я рисую одну Планету - Меркурий. Я обязательно буду там.
Нет, я люблю Землю! Очень! Ведь я выросла здесь! Но иногда я задыхаюсь... Мне не хватает кислорода...
Я знаю, что, когда я буду лететь на Меркурий, я буду скучать за Землей, она мне родная. Я раздваиваюсь... У меня две родины...
Мне Земля родная, но здесь я будто невидима. Я хожу, питаюсь, работаю, сплю, но как-будто не здесь. Я каждый день вижу людей, но я не с ними, а они не со мной. Я не понимаю, о чем они говорят., мне чужды их поверхностные проблемы, лишенные какого - либо смысла. Я каждый день смотрю в зеркало и вижу свои грустные глаза... В них нет радости... тоска... Я часто вижу во сне свои две родины.
Я обязательно буду существовать на этих двух планетах! Я обязательно буду счастлива!
С любовью, Ора Меркурианка. ́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534895
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.11.2014
В этот день вечером я сидела возле окна и думала о времени. Вдруг я поставила диск одной музыкальной группы, которую не слушала, наверное, года два. Потом я решила поинтересоваться, как обстоят дела у этой команды и села за компьютер.Обнаружила, что... они распались... Давно... А я не знала... Помню, некое время назад я спрашивала у одного из них о делах группы, но он так и не ответил...
Я слушала диск дальше...
Вспомнила себя раньше. Я тогда была совсем другой: неформалкой. Я тусила с одними рок-музыкантами. И вдруг вспомнила! А ведь я недавно просила прощения у многих, а у одного человека не попросила... И подумала: "а надо бы".
Слушая музыку, я обдумывала, как я буду просить прощения. Прошло четыре года. Но я виновна осталась. Я тогда нахамила человеку.
Я теперь совсем другая.Вчера видела давнюю знакомую, она сказала, что я стала спокойней, уверенней. Возможно.
По памяти набрала номер... Гудки... Вдруг:
"Алло" - послышалось
- Андрей? Это Ира! Мы были знакомы с Вами четыре года назад.
Но оказалось, что мне действительно послышалось "алло"
- Абонент вне зоны - молвил оператор...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534180
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.11.2014
Триклятий ворог російський,
навіщо ти лишив сад без коріння?
Навіщо відібрав в народу землю?
Щоб зробити з неї
безлюдний острів!
Біжить тепер цей корінний народ
та й в Україну:
вона йому миліша.
Він має тепер два рідних прапори -
кримськотатарський та жовто - блакитний,
від яких в тебе
очі сліпнуть!
Та народ повернеться
й житиме там!
Бо як співається:
"Без коріння сохне все живе"
А він повернеться в рідну домівку
й житиме там!
ЖИТИМЕ!
Та не з тобою, вороже,
а з Вкраїною!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518908
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.08.2014
Не сыпь мне соли, друг, на рану,
она несвежа, но болит...
Я никогда твоей не стану,
да и тебе моим не быть...
Ты кто мне: друг мой или бывший?
Нам не найти теперь ответ...
А у саду поспели вишни
и песни соловей поет!
Не сыпь мне соли, друг, на рану...
Забудем все... А может, нет.
Кружились мы в черном обмане,
тогда пойдем теперь на свет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2014
ПРОДОЛЖАЕТСЯ ПОСТУПЛЕНИЕ МАТЕРИАЛОВ! АВТОРЫ РАЗДЕЛЕНЫ НА ГРУППЫ.
НАПОМИНАЮ, ИНТЕРНЕТ-СБОРНИК "ДАВАЙ РОЗПОЧНЕМО РОЗМОВУ/ДАВАЙ НАЧНЕМ РАЗГОВОР" ОБЪЯВЛЯЕТ НАБОР МАТЕРИАЛОВ: СТИХОВ, ПРОЗЫ, РИСУНКОВ НА ТЕМУ ПОСЛЕДНИХ СОБЫТИЙ В УКРАИНЕ. ЦЕЛЬ-УСЛЫШАТЬ ЖИТЕЛЕЙ ВСЕХ РЕГИОНОВ УКРАИНЫ. МАТЕРИАЛЫ ПРИСЫЛАЙТЕ СЮДА AMBICIYNA@INBOX.RU ВОПРОСЫ СЮДА www.ask.fm/RoxanaDiva
P.S: Материалы просьба присылать не у формате word, а, копируя в почтовый ящик.
СПАСИБО ЗА ВНИАНИЕ! СЛАВА УКРАИНЕ!!!
http://davainachnemrazgovor.uol.ua/ukr/blog/?filter=my
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514641
рубрика: Анонс, Лірика
дата поступления 31.07.2014
В моїх обіймах вітер грав.
Колись і справді так було.
- А хто з нас лідер? - ти спитав -
і в чім харизма є його?
Сховала серце від усіхх,
лишень тобі його дала.
Я твій стрілець,і це не сміх,
до тебе мчить моя стріла.
Я - воїн твій,а ти - герой!
Стріляю,хоч не маю сил.
- А хто вожак із нас? - Лиш той,
хто б'є красою прямо в ціль.
Казки писали не про нас:
там принци б'ються за принцес.
Згадаю цей момент не раз,
складу чимало з нього п'єс
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509827
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2014
Ранок. Я прокинулась о 5-й годині. Швидко привела себе до ладу, кинула на кишку їжу, одяглася, начепила свої туфлі на 14 - и сантиметрових підборах, глянула в люстерко на себе-кохану, точніше на те, що від мене залишилося після того, як Анька, теперішня наречена мого брата Андрія, вилила кислоту мені на обличчя. Вона дуже кохає його і думала, що я його наречена, тому й вилила цю гидоту на моє личенько(думаю:"Дура, хвали Бога, що залишив тебе зрячою, думаючою, розмовляючою, ходячою, танцюючою, живою врешті решт). От буть після цього інциденту дружкою на весіллі свого брата. Коли Андрій знайомив Аню зі своєю сімєю, вереску було вдосталь: дівчина на колінах благала в мене вибачення. Що ж... Бог каже: треба прощати... Тим паче, мама казали мені:
- Доцю, ти в мене розумна, але надзвичайно гарна і харизматична!
А я думаю, якщо коли - небуть Господь захоче відібрати в мене все: здоров′я, красу, розум...ВСЕ, то харизму в мене Він нізащо не забере!
Спустившись ліфтом, я вийшла зі свого під′їзду, тримаючи на плечах сумку з одягом. В мене сьогодні зйомка відео на пісню "НОЧИ" гурту "STRIP", до якого мене відібрали з - поміж багатьох гарненьких танцівниць. В гурті тільки дві учасниці: я - танцівниця та співачка. Кастинг співачок проходив окремо,тому свою партнерку по гурту я ще не бачила. Сьогодні ми вперше познайомимося. Я лише знаю,що її звуть Саша.
*****
- Саша,знакомся,ето Ліля - представив мене мій продюсер засмаглій,пухкенькій,натуральній білявці,-а ето Саша.
- Очєнь пріятно - в один голос сказали ми і посміхнулись одна одній.
"Проста" - подумала я, бо Саша щиро посміхалась мені. Зовні ми дуже різні. Вона засмагла, пухкенька, натуральна білявка з голубими очима, я - брюнетка зі світлим обличчям та карими очима, високого зросту, худорлява.
-Дєвчьонкі, пройдьомтє на сйомочную площадку - запропонував Дмитро Олексійович.
*****
- "Тьомниє ночі,тьомниє ночі!
Тьомниє ночі - нє бєлиє дні!
Что нам с тобою пророчат?
Что нам пророчат оні?" - співала Саша першим альтом. Ми стояли на загороженій сцені,де був шест. Я тим часом стоячи на високих підборах біля шеста і тримаючи його в руках,підняла ліву ногу догори(шпагат). Вийшло круто. Потім я крутилася на шесті,тримаючи його руками й ногами. Далі за сценарієм до нас почали чіплятися товсті дядьки... Це не страшно. Це - лише відео, а не реальність.
-Єщьо раз! Єщьо раз! - цілий день кричав режисер.
Тепер я розумію роботу артистів...
*****
Прийшовши до дому о 23.00, я зняла з себе підбори, одяг, повечеряла та приготувалася до сну. Але перед сном я завжди молюся та зазираю до власного щоденника.
Розповівши йому про сьогодняшній день, я відкрила його першу сторінку, де було написано:
"1 серпня 2000 року - день,коли я назавжди стала потворою.
Увесь день я лише грала роль перед вами, а тепер читайте мене справжню: ДОКИ Я ВІРЮ, ДОТИ Я ЖИВУ, БО ЗА ЧОРНОЮ КЛАВІШЕЮ ЙДЕ БІЛА!" І я заснула
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508178
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.06.2014
Інна — шатенка
Мене звати Інна. Мені 19, я студентка. В моїй групі є дівчина, котру теж звуть Інна. Позаочі одногрупники називали нас Інна — шатенка (мене) та Інна — лисичка (її) через рудий колір волосся. Інна, як і я, була готессою, але її готика відрізнялася від моєї: Інна носила довжелезні сукні стилі Середньовіччя білого кольору, а я — чорного; моїм взуттям були чорні берці, її — туфлі (чи чоботи) білого кольору на підборах з загостреними носками. Я також носила рюкзаки з різними групами, слухала Black — metall, мала темний мейкап з чорними тінями, нігтями та губами, Інна — ні. Однак, і це не головне! Важливо те, що я носила анк, а моя одногрупниця - натільний хрестик! Вона католичка! Я — закінчена атеїстка! Як же я ненавиділа її! Невже ці тупоголові не розуміють, що того, кому вони вірять, просто не існує???!!! Божевільні!!! Світ виник внаслідок вибуху, а людина походить від мавпи, це наукою доведено! До того ж, якщо Бог є, чому моя мама померла від раку, а тато почав пити й теж помер? Чому Він не спас їх від смерті? Я одна в цьому світі! Я нікому не потрібна! Мене часто ображають ті, хто не поділяє моєї субкультури... До бійки не доходило, але ж ... образи, приниження... Ех... А Інна?! Ходить завжди така усміхнена! Як можна сміятися, коли іншим погано?! Її, як і мене, теж багато — хто ненавидить, а вона, як дурна, всім всміхається, каже, що любить їх... Як можна бути таким наївним?! Як я ненавиджу її посмішку! Як я ненавиджу її хрест!!! Як я ненавиджу всі їхні хрести, ікони, свічки!!! Мене вивертає, коли я бачу ці атрибути! Сьогодні ця християнка віталася зі мною, запитала, як у мене справи.
- Здоров, - грубо відповіла я — нормально.
Я не мала бажання розмовляти з нею, тож одразу побігла від неї мерщій. Я взагалі не хочу розмовляти з цією людиною!
Інна — лисичка
Того дня був чудовий дощ... Хоча... назвати чудовим його не варт. Мені здавалося, що це плакав сам Ісус. Він ніби хотів про щось попередити мене... Про щось неприємне... Що саме, я намагалась розгадати. Я сіла і вдивлялася у вікно: вулиці були дощовиті, але від того не менш красиві. Я думала про Інну — шатенку. Вона — бідна людина. Вона не знає, що таке любов, тому й поводиться так. А все тому, що вона не вірить в Бога. В нас з Інною є багато спільного: нас в групі не люблять, ми любимо готику, ім′я врешті решт. ) Відмінність полягає лише в тому, що вона не вірить в існування вищих сил, а я вірю в Бога! Але в нас є дещо спільне, про що Іннуся не знає. Я теж була сиротою. Тата я взагалі не знала, а мама померла, коли мені було років 12. Перед смерттю вона сказала мені: “Доцю, ти ніколи не втрачай віри в Бога! Люби Його! Бо Він — наш Батько! Я ніколи не покину тебе і завжди споглядатиму за тобою з неба, охоронятиму тебе.” Ще з дитинства мама розповідала мені, що Бог існує. Ми разом з нею читали Біблію. Спочатку дитячу, потім — дорослу. Я завжди знала, що люди, котрі втратили віру — втратили сенс життя, в них немає стимулу , мети тощо. Раптом я побачила жахливу картину: кілька дорослих чоловіків — расистів били кого б ви думали? Інну! Я миттю вибігла з хати.
Інна — шатенка
Довго я терпіла біль, удари ногами... Я вже нічого не могла вдіяти!.. Помираю... Вони пішли п′ять хвилин тому, аж раптом:
Господь любить тебе — почулося мені
Що??? - крикнула я у відповідь
Ще більше ніж ти ненавидиш Його.
Я підняла голову і побачила... Інну.
Вставай — промовила дівчина й подала мені руку.
Не знаю чому, але я підкорилась їй, взявши її руку. Інна запросила мене до дому.
Гаразд — знову погоджуюся я.
Вже зайшовши до кімнати, Інна наказала мені помитися у ванній, я була вся в крові. І ось ми вже тихо чаюємо. Знаю, що обидві хочемо порушити цю мовчанку й почати розмову про сокровенне — світогляд, - але не наважуємося. Першою починаю я:
Скажи, — кажу спокійно — от ти віриш в Бога, а чому тоді Він допустив, щоб мене побили, якщо Він є?
Він неодноразово з′являвся людям в часи Старого Заповіту, котрі повірили в існування Його, але не полишили своїх лихих справ. Тому Господь хоче. Аби ми знали про Його існування завдяки вірі.
Тоді чому Він забрав у мене маму й тата? Вони померли обоє — майже зі сльозами на очах сказала я.
І тут Інна сказала те, що відібрало в мене мову, про що я ніколи не думала, що, однак, було правдою
Твоїх батьків забрав диявол — каже одногрупниця.
Як?
Це він увірвався до вашої родини. Ви були невіруючими, тож вхід для нього був вільний. Це він таке наробив. А ти тепер взагалі даєш йому панувати в своєму житті, не вірячи в Бога, тощо. Розумієш, Господь сотворив Всесвіт, природу, щоб було життя на Землі, а вбивати — це справа сатани.
В мене відібрало мову. Я думала: “Справді. Чому всі говорять про Бога, а ніхто не думає про вчинки ворога Його? Коли проблеми, всі нарікають на Бога, а насправді проблеми — це справа рук сатани.”
З того часу я потрохи позбавлялася речей, котрі носила ще до недавна, замінюючи їх іншими речами.
Трохи згодом ми разом з Інною ходили в костел. Там в мене з′явилися друзі. Яких раніше в мене не було. Я бачила інвалідів, сліпих, німих, які при цьому, ставилися з любов′ю до оточуючих. Думаю, ось де сила! А не в злості! Я навчилася хреститися відкритою долонею, двома пальцями, а головне — ВПУСТИЛА ІСУСА ДО СВОГО СЕРЦЯ!!! ОСЬ ТАК Я ПІЗНАЛА ІСУСА!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508176
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.06.2014
Ушел в июльский вечер...
Ну что ж? - До встречи...
А может, быть прощай...
За окнами была погода,
в газетах о твоем уходе
я прочитала невзначай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507749
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2014
Отчего неизбежны страданья
живут,мечты глуша?
Оттого,что гробит нас молчанье
и открытая настежь душа!
От чего неизбежны страданья?
От глупости внутри!
Непреклонные воспоминания
из памяти сотри!
Смерть - разорванные струны
юных песен - солдат.
Ночи таинственно безлунны,
а дни все спят!
Зажигаются в окнах свечи:
молитвы за ребят,
за их крепкие плечи
в небо к Богу летят!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507747
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 27.06.2014
В минуту горечи, затменья
стань моим светом, брат родной.
Я на плечо твое одену
свою рубаху, дорогой.
Во дни предетельства, измены,
буть моим другом, брат родной.
Я поделюсь с тобою хлебом,
из дома взятым из собой.
Когда в огне гореть я буду,
мне, братец, рану завяжи.
Не спросят ведь и ложь напишут,
но ты им правду расскажи!
Как гибли мы здесь, на Майдане
за Родину свою! За честь!
Не утаи, брат, всей той правды
и расскажи всем все как есть!
Давай пожмем друг другу руки!
Давай отбросим мы ружье!
И прилетит к нам белый голубь,
изгнав отсюда воронье!
Жить у неволе, братец верный,
не есть мечтой наших отцов!
НЕ ПРЕДАВАЙ!!! НЕ В ТОМ ПОБЕДА,
ЧТОБ ПРЕДАВАТЬ СВОИХ БОЙЦОВ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507298
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.06.2014
Вже котрий день ідуть дощі -
то плачеш, Батьку, Ти,
бо в місті посмішок тепер
є присмак гіркоти.
І місто посмішок в цей час
змінило сміх на гнів,
де було свято, там тепер
кладуть Твоїх синів.
За волю Неньки і за мир
лежать їхні тіла!
Не радощі вже - нині там
блукає чорна мла...
Так, місто посмішок в цю мить
палає у вогні,
не посмішки вже там - то плач
лунає ночі й дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2014
Які ми без Тебе безсилі!
Та як ми без Тебе слабкі,
немов білі птахи безкрилі,
неначе грудочки крихкі!
Нехай Твоя слава не згине
і влоя Твоя хай буде!
Без Тебе увесь світ загине
і сонце тоді не зійде!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503996
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.06.2014
Вечер спадает на город
и зажигает яркие огни.
Ах Париж,так красив ты и молод,
как юноша в светлые дни.
А над тобою светят зори
и,словно в сказках для детей,
сливаются в бездонное море
тысячи твоих ярких огней.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472727
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2014
Опять неизбежное вдохновение...
Опять в который раз
сидит на картине Валерия,
не виден блеск карих глаз.
Давно ее улыбка застыла...
Давно ее голос затих...
Подруга о ком-то забыла...
Забыла о друзьях своих.
Что снится ей в могиле?
О чем ей шепчут травы?
Кому она вину простила?
Не бьется сердце и не просит славы!
Солнце,словно после затмения...
А может,скоро гроза?
Сидит на картине Валерия,
умолкли карие глаза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2014
Я не из тех,кто счастье убивает...
Живешь,живи всегда в своей судьбе.
Осенний вечер тихо - тихо тает,
я забываю о любви к тебе.
Мелодии я слышу ноты старой...
Она как скрипка слышится в тиши...
И голос твой - луны небесной чары -
щипает струны жаждущей души.
Одежды,снятые твоих фанаток,
лежат безликой грудою у ног,
а я одна - и это мне не надо!
Ты идол для меня и добрый Бог!
Ты песнь поешь - другую воспеваешь.
она,твоя любимая одна.
Но вот она тебя не знает.
Проходит мимо. В этом чья вина?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2013
Зимней ночью я проснулась:
молча открыла глаза.
Мне тихо луна улыбнулась,
по щеке покотилась слеза.
Луна мне все рассказала,
что было со мной и с тобой,
чего до сих пор я не знала.
Это было ночью,зимой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2013