| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
[i]Високо в горах – де сонце ночує
Тихо сивіли драконячі очі.
І ніхто, і ніколи того не почує
Не побачить ті очі співочі.
Дзвінко сонце сідало-ховалось
За схилами гір, в небеса.
І в дракона очах вишивалось
Квітками, й творилось у чудеса.
А за спиною печера та клята
Не давала спокою і сну.
І над його головою малі ті орлята
Літали, відчувши весну.
А на лапах, старіших ніж гори ті,
Висіли магічні кайдани.
І що у високій небес красоті,
Коли на серці віків такі рани?
Він – останній у світі дракон!
Лиш сльозинка покотиться вниз.
Боги, та хай же то буде сон!
Щоб людей тих той Фенрір погриз!
І ось перед поглядом тихим
З*явився лицар – один теж
На цілій планеті – і за спиною дим
Віків і страждань, і війн, і пожеж.
Та дракону вже якось не так.
Вже не хочеться битися зовсім.
Відвернувся він… А той дивак
Підійняв меч важкий і невдовзі
Кайдани розпались – о, боги!
І лицар всміхнувся – як старець забутий.
Ще в світі такої не було перемоги!
Їх очі і небо змогло би почути.
Тож високо в горах – де сонце ночує
Тихо сивішали очі героїв останніх.
Дракон посміхається, лицар жартує.
І живуть до сих пір у сказаннях…[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443164
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 13.08.2013