| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Вчора ти написав... Сказав, що сумував без мене. Я відповіла тобі грубо і коротко, хоча ледве стрималась, щоб не написати – “Де ж ти так довго був, чому забув про мене?” Я вірила, довірялась тобі. Нікому я не відкривала настільки свою душу, як відкрила її тобі. Чому так сталося? Я сама не можу знайти відповідь на це безглузде запитання. Інтернет-кохання неможливе? Але чому я кожного дня чекала на твій дзвінок? Чому почувши твій ніжний голос я втратила всі залишки здорового глузду і не могла прожити ні дня без думки про тебе. Твої смс викликали у мене щиру посмішку. Я чекала на зустріч з тобою, хоча в той же час боялася її. Адже ти такий дорослий, мужній. Навіщо тобі така молода, ще зовсім недосвідчена в стосунках дівчина? А якщо ти відкинеш мене? Якщо вимагатимеш від мене більшого, ніж я можу тобі дати? Що якщо ти закохаєш мене в себе, а потім покинеш, необережно розтрощивши мої мрії і надії стосовно нашого спільного майбутнього?
Ти так раптово зник, що лише через деякий час я зрозуміла що сталося. У тебе є кохана жінка... Але як це? Невже ти також брехав мені?... Адже ти так щиро казав, що закохався. Не можу повірити, що то був лише обман. Не вірю! Не вірю. Не вірю... Не хочу вірити. Я малювала в уяві нашу першу зустріч, відчувала, що вона буде незабутньою. Ти казав якщо ми будемо разом ти ніколи не скривдиш і не покинеш мене. Але скривдив... Яка ж я дурна! Повірила в улесливі слова, піддалася тобі. Ти майстер у завоювані жіночих сердець. Вітаю! Твій список поповнився ще однією довірливою дурепою.
Знаєш, я вже забула тебе... Лише інколи твій нік у списку моїх друзів нагадував про твоє існування. Варто було стерти тебе не лише із пам яті, а й із цього списку. Але я цього не зробила і мабуть вже не зроблю. Марна надія, що ти напишеш все ще горіла у моїй душі. І ось ти написав... Та чи потрібен ти мені зараз?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440681
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.07.2013
За вікном знову йшов дощ. Темним світлом залилась порожня кімната, зору відкрилися до болю знайомі обриси, чомусь захотілося втекти. Безмежний сон блукав по цій кімнаті – тільки місячне сяйво допомагало залишатися при тямі. Вона знесилено присіла на найближчий стілець, відчула під собою міцну опору і мимоволі згадала його руки. Завжди теплі і неймовірно сильні. Було важко його покинути, залишити все і просто піти. Та вона мала так вчинити.
Вона повернулася сюди не для того, щоб зустрітися з ним. Не для того, щоб поглянути в його майже прозорі очі, обійняти, доторкнутися до чисто-виголеної щоки. Вона лише хотіла ще раз оглянути це помешкання, в якому зовсім нещодавно горів палкий вогник взаємного кохання. На мить вона заплющила очі, на пам’ять прийшли минулі спогади. Вони тривожили її тендітну душу, не давали заснути уночі, змушували повернути усе назад. Але...
На кухні гучно розбилося віконне скло, всередину залетів пронизливий подих вітру. Він перехопив її дихання, не давав змоги поворухнутися, здавалося, що він хоче втримати її. Повільно відчинилися вхідні двері. Дивно, але вона гадала, що зачинила їх на замок... Це міг бути тільки він. Вона раптово схопилася з місця і хотіла бігти геть. Або хоча б заховатися, подалі від його пильного погляду. Серце забилося частіше – єдине, чого вона боялася йдучи сюди це зіштовхнутися з ним віч-на-віч. Їй здалося, що він поглянув у її очі. Та у кімнаті було занадто темно, щоб він зміг її побачити. Непомітно для самої себе вона спустилася на підлогу і сіла за задньою стінкою дивану. Ввімкнулося яскраве світло, яке на мить осліпило її. До вуха долетів знайомий, жіночий голос.
“Я знала, що він зраджує мене”- пронеслося у її неспокійних думках, зачіпивши ще незагоєні рани. Але вона вчасно зупинила їхній потік. Краєм ока вона побачила цю жінку. Маленька по зросту, з чорнявим, довгим волоссям та ляльковою фігурою. Вона вже давно знала цю милу дівчину з дитячими очима. Зрозумівши, що це сестра її коханого вона з полегшенням зітхнула і притулилася до холодної, цегляної стіни. Тепер треба було лише почекати доки вони підуть і стрімголов кинутись з цього місця, щоб після неї залишився лише терпкуватий аромат осінніх квітів. Можливо, відчувши цей присмак він здогадається що вона була тут. Можливо просто згадає про неї, подумавши що ці парфуми навіки вїлися у стіни цієї квартири. Але вона знала, що він не прийде. Гордовитий...
Пролунали кроки, почувся цокіт тонких, вишуканих підборів.
-Досить грати в хованки,- промовив низький, чоловічий голос і наблизився впритул до неї.- Я все одно знаю, що ти тут...
Доки падав пожовклий листок вона знову зрозуміла, що кохає його. Знову пробачила усі недоліки і помилки, забула про усі невзгоди. Чи це не безумна помилка – вона не знала. Головне, що вона кохала. А зупинитися можна будь-коли. Навіть тоді, коли просто падає листок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440131
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.07.2013
Можливо варто так страждати?
Коли чекаєш на весну
Коли так хочеш покохати,
А в світлі ночі не до сну.
Ще сподіваючись на диво
Не можеш правди віднайти.
На зустріч долі йти сміливо,
Щоб знати точно де є ти.
Ти плід лише моїх уявлень
В далеких мареннях світів.
Так вічно буде... Та насправді
Ти сам завжди цього хотів.
Я зупиняюся, щоб жити
З думок відкинувши слова.
І лиш тебе забувши миттю
Змиритись з тим, що не твоя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2013
Якби ти хотів щось змінити ти б обов’язково це зробив. Але ти знову ліниво прокидаєшся уранці від настирливого дзвінка будильника, вимикаєш його, а встаєш з ліжка лише почувши з напів відкритого вікна сигнал авто. Це знову твійдруг. Ну що ж, ваші плани на сьогодні просто грандіозні – відвідати бассейн,випити по літру пива, попаритися в сауні, а на вечір зняти дівчат і провести зними незабутню ніч у одному зі столичних клубів. Гламур, шик, пафос...Нерозривні з тобою слова. А ти ніколи не думав про те, що є інший бік цього життя? Наповненний такими ж яскравими фарбами, але більш “цивілізований”.Отримати вищу освіту, знайти цікаву роботу, побудувати міцні стосунки... Але ж ні... Твоє життя мовби підписане під шаблон. Під гламурний, нудний шаблон. Ти завжди маєш гарно виглядати - можливо саме тому на твоєму обличчі вже з'являються перші зморшки від неякісної косметики, з якою ти не розлучаєшся ні на мить. Ти вважаєш себе “мачо”. Напевно, хтось вселив у твою голову цю маячню і тепер ти завжди надягаєш на себе маску зарозумілого та пихатого казанови.
Ти ніколи не думав про серйозні стосунки. Ну що ж... Ти до кінця свого життя ходитимеш по нічним клубам, у похилому віці відвідуватимеш вечірки “тим, кому за 60” і все ще будеш доводити самому собі, що виглядаєш на всі сто. А твої удавані найкращі друзі зникнуть безслідно з твого життя. Може хтось із них створить власну сім’ю,купить маленький будиночок у пригороді Києва і щасливо проводитиме там свою старість. А ти все одно вважатимеш себе верховним суддею і до світанку пританцьовуватимеш з бабусями, які мали мужність ,і здоров'я, залишитися до кінця вечірки. Лише зіткнувшись один на один зі смертю ти нарешті зрозумієш у чому був не прав. Перед твоїми очима пропливе усе твоє, як виявилось, марне існування, на них заблищить зрадлива сльоза.
Та це буде потім, у далекому майбутньому. А зараз ти відриваєшся під божевільну, нестерпну для вуха, музику,змінюєш знайомих та коханок і просто, як ти гадаєш, насолоджуєшся життям.Швидкоплинним життям, яке могло подарувати тобі величезну кількість можливостей, яке відкривало перед тобою сотні дверей. Ти з легкістю закривав їхі повертався до звичного способу існування. Ти розбивав стіни, переходив усі межі людяності, був нахабним. Та невже про таке життя ти мріяв у дитинстві,засипаючи під лагідні материні колискові і малюючи в уяві військових людей? Я знаю, ти сам хотів стати одним з них. Та з набуттям повноліття ти просто відкинув ці бажання на задній план. Ну що ж... Це твій вибір. І ніхто не може тобі ним дорікати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440090
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.07.2013