| Сторінки (1/32): | « | 1 | » |
Чеканити вірші-монети,
Писати трагічні сонети,
Вмирати під свої памфлети самому собі -
Невже ти на дні?
Що б не сталось - аналізувати,
Рефлексія - найкращий дозатор.
Що толку, коли всі думки - то попіл наступної пляшки на дні?
Зневіритись,
Здатись,
Розпростертись в собі,
Знайти гострий кут задля дорікання.
Та скільки тих гострих кутів, коли ти людина?
Чи лиш імітація?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794877
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.06.2018
В'їдливі думки приносить ніч
Ті точать суперечку всупереч
Оманливо манять не спати
Я в мантії судді, вони у ролі ката
Примарні помисли стікають в сон
Відтворюючи збіг сюжетних ліній
І стільки врожаю, скільки ночей -
Заручини з примарами тіней
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789577
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.04.2018
Я ненароком спробую стати гіршим, ніж є,
Не знаючи, що вже зробив це.
Видавлюю слова з морфем мов вбивця,
щоб не здатись лінивцем для своєї пихатої втіхи.
Здається, що я зачинений тут зачинатель тривоги в чужому ярмі,
не моєму, немов у тюрмі, де розум і правда мої єдині доспіхи.
Ця ноша постійно дає знати про себе,
а потім сміється мені прямо в лице - й через це маю я плекати надію
й довіритись часу, якого треба чигати як злодій останній?
Навіщо писати, якщо чиститься пам'ять?
Чи варто учити напам'ять?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728038
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.04.2017
Сонце заплутувалось в морозяному гіллі -
День догорав повільно.
Вітер стиха нашіптував вірші,
Мов заговорював чарами зілля.
Ніч віднайшла себе в місячному сяйві -
Крізь нього марило туманом.
Не йметься зорям затьмарити барви
Над густо засрібленим лиманом.
Ранок спалахнув швидше за всіх -
Він навстіж відчиняв мої двері.
А я досі писав вірші на сміх
В бісовій класичній манері.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719356
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2017
На дні чашки засушене листя,
Яке ще манить ароматом.
Воно втратило час тої сили,
Що юність давала завзято.
У темній керамічній темниці
Листя мовчки надією марить,
Що розпустить ті пагони ниці,
Продемонструє приховані чари
Чи зможеш водою ти стати,
Яка поверне в життя їхню силу?
Чи зможе зів'яле повстати
З свого попелу в дещо красиве?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717326
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2017
Навчись сприймати речі повільно.
Обмеж коливання емоцій своїх.
Дістань мотивацію свого зусилля
І викинь на звалище поспіх.
Повільно і певно прямуй до мети.
Час життя твого - піщинка у хроносі.
Зі спіралі живим ти не зможеш зійти,
Тож обдумай усе, поки в космосі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699772
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.11.2016
Кожного дня я живу завтрашнім днем
В котрому я значно кращий ніж вчора.
І кожне таке добре завтра заочно
Стає сьогоденням, а життя - одним днем.
Це схожим стає на собаку, чий гавкіт
Спрямований в небо, де літак проплива -
Догнати те завтра ніяк я не можу,
Тож посилаю замість себе слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687010
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.09.2016
Я - дзеркало чужих особистостей.
Крізь мене вглядаються сотні очей.
Я будую себе на твоїх помилках,
Я народжуюсь знову у власних думках.
Я - дзеркало чужих особистостей
З найменших шматочків симпатичних дзеркал.
Я - цілісність синтезу чужого в мені,
Охоплений собою лиш на самому дні.
Твої думки - не твої,
Мої слова - не мої,
Все колом в морі пливе
З чужих шматочків дзеркал.
Твої думки - це мої,
Мої слова - це твої.
Хтось був до тебе вже тут,
Тож я залишуся тут
З дзеркалом повним очей,
З яких складається цей
Бурхливий розум що є
Чиїмось дзеркалом вже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686691
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.08.2016
Ділити дитина вміла на два,
Робити то завжди здавалось потрібним.
Забити голівоньку свою сповна
Тим діленням встигла нездібним.
Всі приклади нищила на один мах -
Результати блищали шикарні.
Та несподівано, немов удар в пах,
Перед нею з'явились непарні.
Тоді округляти прийнялась вона,
Сувати за власним бажанням.
Зморила ту істину солодка брехня,
Змінивши її на зітхання.
На чорне і біле, на зло і добро, на зебру нещасну ділити - за що?
Керуючись досвідом не наших умів, двоїчністю сповнюєм до кінця наших днів таке барвисте й багатогранне життя в котрому є більше ніж два.
Не знаючи суті сують у дві лиш колонки,
Все складне є просте - ярлики і іконки вже розвішані всі, обери лиш для себе що сказали тобі вже обрати.
Чорно-білий фокус, двоїчна витівка, пастка,
Демо-версія судження, до іменника частка!
Вузьке коло рабів і сліпців у неволі власної хиби, старої, як світ.
Переливайся барвами більше у світлі,
Щоб око твоє вловило нові малюнки,
А старі вже забуло, одквітлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678331
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2016
Я втрачаю себе в широкополім небі
В місці, де промені, що сонце кидає, не здатні навідатись до моїх зіниць.
Я розчиняюсь... на мільйони шматочків,
Жодна з яких не лежить горілиць.
Думками мандрую попід небосхилом далеко за межі буденних проблем
Знаходячи радості, які неозброєне око минає й лишає їх наодинці з жалем.
Я на шляху, що додому веде, в храм спокою й блаженства в самому собі,
Я зайшов так далеко, що лиш сонце спроможне залікувати всі рани пекучі мої.
Час немов зупинився й лиш тягучі хмарини пропливали, не лишаючи слід
Я втрачаю себе, виходжу з свого тіла й обіймаю голубий небозвід
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2016
Рушій мистецтва - страждання,
Винагорода - катарсис,
Лише правдиві зізнання
Малюють думами нарис.
Самовідречення - вбивство!
Прояв любові - це слабкість!
Культ себе - лицемірство!
Бути самому - безтактність!
Пошук близьких - безнадійний,
Хвороби інших - не твої.
З життям рахунок нічийний,
В кінечній - нас лише двоє.
Ми смертю роджені зразу,
Тож зустріч з нею - спокута.
Вічно приковані разом,
Не розірвемо ці пута.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2016
Ця бісова зима...
Я ненавиджу її всією душею.
В білому платті надходить вона.. мов чума.
Ці біснуваті вітри.
Вони наструмчують мене проти неї!
Розвівають повсюди свої брудні і досадні сніги.
Вічноблукаюча темрява
Сує скрізь свого цікавого носа.
Хапає нишком зап'ястя твоє про своє наймення забува.
Ця бісова зима...
Поневолює мій розум і тіло.
Тицяє пальцем у морду морозним й холодним своїм крадькома.
Одержима недугою
Косить з ніг боязких і слабких.
Сіє смерть блідою рукою і впивається багряною кров'ю живих!
Якби ненавистю міг я підняти вітрила,
Що весна надимає щороку в похід,
То відправив б ту силу навічно стерти ті брила,
Щоб від бридкої зими залишився лиш слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637702
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2016
Вікна під березою.
Світло з тих вікон.
Рух гілля під місяцем.
Заквітчаний балкон.
Шпилі, небом осяяні
З мільйонами світил.
Шум листя, що під вітром
Своїх трима все сил.
Стіл, чаєм лиш збагачений,
Та звукоприймачем,
Що магію дає нам
І робить слухачем.
Дим цигарок, що в темряві
Танцює свій танок.
І я сиджу, милуючись...
Один.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610939
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 03.10.2015
День згорів
І з думкою про завтра блякло все -
Чим довший день, тим більш вбивав мене,
І вабив більш лихе, що є в мені.
Час марнував себе самого.
Незвіданими тропами підбирав думки,
Що не вартували ані слова - хоч бери за вуха
їх і запихай в сумки.
Біжи, тікай, подалі от себе самого!
Та в кожному кінці стоїш лиш ти.
З самим собою не зазнати самоти.
День згорів.
За днем загасла ніч, за нею ж новий день чекає того тебе,
що бачив вчора.
Логіка у світу хвора, та протидіяти такому зможе,
Хто собі самому день запалює і гасить ніч -
Наш день, то неповторна річ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596935
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.07.2015
Представ, що насправді стіни - обман.
За стінами крісла густо-багряні,
Жовті вогні в напівтемряві
Й мільйони людей уві сні.
Люди в театрі, мов ляльки безвольні,
Виконують роль під назвою "доля",
Історію творять йдучи за бажанням, -
Приречені за ним вічно іти.
І ті, хто є в залі, з нетерпінням чекають
Наступної сцени, чекають сердито нової промови
З словами терпкими про вічну любов...
Та чи ляльки можуть любити?
Завіса, антракт - розв'язка близька,
Та лиш завіси на місці лишились,
Адже смерть - це всього лиш контакт з наступним життям, -
Попереднє втомилось.
Однак діло лиш в тому, що це нове життя
Одразу в магічний театр втрапляє
І входить в сценарій що вічно іде,
Який вічно дивитись їм не набридає.
Адже люди у залі - це актори самі,
Що вві сні за собою з крісел наглядають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576879
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.04.2015
З дотиком фарби вії, мов ті струни,
Співали гучно пісеньку весни,
Нігті відбивали промені, що сонце залишало,
А з наступним рухом ніжної руки
Вітер овівав морозні кручі,
Несучи тепло де раньш сніги були.
В волосся чорне підсніжники вплітались,
А барвисті вічі, в яких світанок грав,
Перед собою в дзеркалі кохались
І на ім'я Франческа завше відкликались.
Дочка Мінервина, що не знала мами,
Гляділа ніжно на безперечний силует,
Що дзеркало їй з радістю давало,
Що заздрило йому споконвіків.
Та глянувши своєму образу у вічі,
Які моря томили спекою та променями ніч,
Вона убила образ свій, який роками
Складався в єдине й безперечне ціле
З шматків чужого неба і свого.
Вуста ввібрали барви світу,
А ніжні очі осушили ніч,
Альпійський холод оморозив серце
І дзеркало розпалось вмить мов мертве.
Франческа глянула в шматочки скла, що було раніш цілим,
Однак, побачити колишнього більш не могла:
Разом із дзеркалом її краса померла,
Разом із дзеркалом померла і вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2015
В той час, коли поезія зчерпає всю себе
Й крапля нового огорнеться в занудство -
Тоді відійде в вічність все, що є живе,
В той час спостерігай за смертю людства.
Коли весь цирк брехливий з рейок з'їде
І слова не знайдеться серед язиків -
Тоді дійде до всіх, що не серед поетів жили,
А посеред нещасних брехунів.
І сонце вибухне, і місяць сам у себе впаде
Й земля секундами чекатиме на вість -
Завжди знайдеться той, хто нам про це розкаже,
Завжди знайдеться той, хто нам це оповість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549596
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.01.2015
Моє тіло лежить посеред осені
І я чую як вітер частинами приносить зиму.
Я бачу дерева, що попелом зрощені.
Чую ще літом скошену траву.
Я згадую подуми, що з небом зливаються
Й бачу сьогоднішнє, що тане в мені.
Дивлюсь на те, що від мене лишається,
Й вбиваю все те, що лишилось в собі.
Я чую як сніг сідає на землю,
Я бачу сон каменя, що лежить у воді.
Я в вічному колі, в материнському лоні,
В глибокому сні в глибокій землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2014
Тіні з-під столу мелькають в темноті,
З-за крісла видно місяць, що сяє уночі.
Крізь призму метушні вони кажуть мені,
Що все це не реальність, що все це уві сні.
Однак, лише сліпці, що зводять всі кінці,
Не бачать їх вночі,
Не чують їх,
Не вірять їм,
Не люблять їх
Й не марять ними,
Такими хворими й терпкими,
Що сон вбивають як лише стемніє -
Як розсвітає - колір свій міняють
Й вбивають ніч наступну,
По колу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540327
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2014
Єдине заняття - це піти покурити,
Я шарюсь по колу туди і сюди.
Сонце вже сіло, я чую бемоль,
А в руках майорить алкоголь.
Розум прикутий до ліжка пасками,
Що зв'язані з нервів не надто міцних.
Сонце вже сіло, смерть нервових клітин -
У роті один нікотин.
Єдине заняття - це наступна бутилка -
Скука лишає сліди.
Сонця не було й ніколи не буде -
Я шарюсь по колу туди і сюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2014
Голос повільно зникає в мороці,
Лишаючи погляд постарілих людей.
Птахи відлетіли й лиш тіні залишили
На сірому небі, і лицях дітей.
Думку знов легко зловити вночі,
З гіллям без листя - холодним й сухим.
Це самовбивство плекати її,
Забути її - значить бути сліпим.
Мелодії осені лише наодинці
Торкаються твоїх давно глухих вух.
Тиша стає занадто гучною,
Стіни ріжуть зап'ястя твоїх блідих рук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534110
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2014
В одвічному танцю кружляли листки
У своїм роздоллі крізь всі віки,
Обвіяні вітром й свіжим осіннім дощем.
Крізь вулиці міста на жовтих вогнях
Спинились на хвилю й ставали на шлях
До сірого неба під осіннім дощем.
Будинків дахи чорні хмари тримали,
Спиняли весь час і знов починали
Ловити загнилими вікнами дощ.
І мертві дерева колихались за вітром,
Віддавши мертвій землі усе світло,
Чекаючи снігу з холодним дощем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530637
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.10.2014
Повзуче страховисько
Під голубою Венерою
В сум глибокий впадало
Під столітнім деревом:
Зорі ловило міцними руками,
Та зорі щезали, лишаючи шрами.
На безнадійне обличчя
Місяць промінь направив,
Що лише засліпив
І суб'єкт не розрадив.
Пошматуй себе знову
Щоб нагадати собі
Хто ти насправді -
Руки знівечені.
Та смерть не приходила
З подихом ясним,
Свіжим й холодним,
Смертельно прекрасним.
Голос лісу нічного жалів все страховисько,
Виставляючи хворого на посміховисько.
Місяць променем легенько картавив,
Коли бідний страшко був все більше кривавий.
Він шматував себе крок за кроком, повільно,
Намагаючись зняти свою шкіру...насильно.
Зорі падали в небі й різали вени,
Помагаючи бідному вирішати проблеми.
Пошматуй себе знову,
Щоб нагадати соб,
Що всі твої вени
Ще досі цілі.
Місяць вбрався в червоне,
Ліс свій колір змінив
З мертвим тілом суб'єкта,
Що себе підкосив.
Поруч шкіра лежала з плямами крові,
З мертвим тілом на листях,
З мертвим сумом і болем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525803
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2014
[i]Коли зорі палають на небосхилі,
Стіни стають занадто важкими.
Тиша з'являється в глибокій ночі,
Та не в сні.
Коли літнє повітря з ночі відтінком
Поволі охоплює тебе невпинно,
Морфей осипає снами усе,
Крім мене.
Коли місяць уповні зігріває дороги,
Що стоптали за день твої білі ноги,
Спокій приходить на зміну думкам -
Не мені.
Коли гавкіт собак лише чутно на дворі,
Яких все турбують оті білі зорі,
Стрілка до ранку шлях свій веде,
А моя до наступної ночі.
Ночі без тиші, ночі без сну,
Ночі без часу та спокою.
Ночі, що йде до одвічної ночі
Без сну.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511605
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2014
Буря вина скотилася в ріку
Й підбурила течію забрати усе.
Всі крики стоять поза межами світу,
Всі крики - це ехо, що вітер несе.
Під бетонними хмарами тверезість невпинно
Марнує свої ж найкращі роки.
Не так вже й важливо чи тепло, чи зимно,
Коли одне лише слово позаду - могли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489565
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2014
Коли нудьга давить широка
Душі безмежнії лани,
Тоді лиш ніч голубоока
Вертає на мої сліди.
Порошить зорями стежину,
До мого серця в глибину.
Гукає, як свою дитину,
Мене в безмежну тишину.
Хизується світил красою,
Що як прикраси всі на ній,
Осіли ранньою росою
Й лишились назавжди у ній.
Чарує магією тою,
Що завжди є при ній, з собою,
Що владу має наді мною...
Красуня-ніч веде з собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474530
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2014
[i]Нудьга скувала ланцюги...
Нудьга підступно в двері лізе
І, в'яло, пальцями крихкими,
Шукає щось в своїй валізі.
Сміється дивно і кепкує
З моєї постаті в весь зріст,
Коли без діла знов сиджу я
Й бормочу щось собі під ніс.
Глузує з мого слова, з думки,
Висміює все те, що було,
Що вже є і те, що буде!
Все, що пропало і забулось.
Я біжу крізь її чари,
Осліплений цим гнівом ярким -
Мій крик глухий і нечіткий,
Погляд палає гнівом жарким,
Який загасне через час, або згорить самий в собі,
Ох, як пристрасно люблю ці дні...
Нудьга скувала ланцюги...
Немає сил від них звільнитись:
Нема бажання розмовляти,
Розповідати що попало -
Вона забрала всі старання,
І всі зусилля теж забрала.
Крізь небо й сонце, крізь всі зорі,
Крізь всі піски, що на дні моря
Ти не побачиш свого дна,
Адже твій зір взяла нудьга...[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462208
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.11.2013
Байдужий до всього німого й чужого,
Холодний та скривджений.
Собою змарнований, загіпнотизований,
Бажаннями марними знов зачарований.
Пустий всередині, в пастку заведений
Колишнім собою...
Побитий та мертвий,
Занадто вже впертий, щоб впасти горілиць у низ.
Бездарною римою зошит свій списує,
Марно марнує чорнила.
Щось знову виписує непотрібне нікому,
Навіть самому йому.
У світі героїв та геніїв роду
Він лише послід чорнила.
І як не крути - завжди буде в тіні
По волі своїй в темноті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2013
В холоднім вітрі за степами
Видніються старі кургани.
Тонуть в мороці могутні
Спогади давно забуті.
Завжди окутані туманом
Вселяють страх свій над лиманом
І жоден звір, і жодна птиця
Не промайне повз цього місця.
Відлунням слова мертвих мчаться:
Все невдоволені, все зляться,
Щоночі пісні все заводять -
Не ті, що з ними йшли в походи.
Щодня співаються все сумніші,
Щодня все жалішніші й зліші.
В серця вселяють дикий страх,
Навіть всім тим, хто у містах.
[i]" Де ваші шаблі, щити, зброя?
З землі зробили стирту гною!
Чи не забули звідкіль родом?
Куди ідете ви цим бродом?
Куди поділись ваші вітри,
Могутні, сильні та самітні?
Де ваше небо голубе є?
Де ваша воля, що над нею?
Де всі ліси наші предвічні?
Де квіти, що цвіли колись тут?
Чи ваші зорі все ще ті?
Де ваша воля, де сини?
Що водиться в річках мілких?
Що плаває на дні у них?
Не дізнаєтеся ви,
Адже на дні лежимо ми!"[/i]
***
В холоднім вітрі за степами
Видніються старі кургани.
Тонуть в мороці могутні
Спогади давно забуті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455456
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 19.10.2013
[i]Далеко на півночі з степами зеленими
Стоїть чорний ліс з дивними деревами,
Коріння яких бетоном покрите все,
А стовбур прутами залізними стелиться.
І ворони чорні кружляють над ними:
Другий чорніший за першого буде.
І клюють усіх, що лишились, у спину -
В беззахисті своїй вмирають всі люди.
Вічна ніч над тим лісом з мороком вічним,
З вітром крижаним, з вітром північним,
Який жалю не має, а має лиш холод,
Який до тепла приносить лиш голод.
І шумом одвічним вбиває весь спокій.
Нудьгою кує і вбиває всю живність.
Створює безмежну кількість утопій,
Які пам'ятають про свою активність.
В бетонному лісі мурахою чуєшся:
Або пристосуєшся і загартуєшся,
Або пропадеш між безсонних дерев,
Де ніхто і ніколи не згадає тебе.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454098
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2013
Чи в безпеці я на самоті ?
Чи, може, за вікном тепліше?
Що варті всі знання мої,
Коли в кімнаті лише тиша?
Що варті всі слова пусті,
Коли мовчання не цінують?
Що варті погляди чужі,
Коли за мить тебе забудуть?
Чи в безпеці я на самоті?
Чи сонце я глядіти здатен ?
Чи морок й темрява не злі,
А платять свій лише податок?
Чи ладен я прожити дні?
Чи ладен я дізнатись справжнє?
Чи, може, роздуми мої
Це голоси давно вже павших ?
Чи в безпеці я на самоті?
Чи можу я відчути вітер,
Що подає слова чужі,
Куди тепер мені їх діти?
А вітер...вітер сутній скрізь,
Щодня він все вічноголодний.
Та задаюсь питанням цим:
" Хіба ж цей вітер не самотній?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451444
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.09.2013
Я старомодний.
Я закритий в ящику митець.
Цинічний та вічноголодний.
Пекучий мов старий рубець.
Я ціню те, що в світі не лишилось,
Що збавило вже оберти свої.
На довго, на довго все це зачаїлось,
Як довго оминає наші дні!
Воно ховається в глибинах душ пустих,
Під всім непотребом, що нам дає життя.
Коли йдемо по лініях його гнучких,
Коли йдемо в сліпу чи навмання.
З початку самого ми йдем на дно,
Хапаючись за лінії чужих лодонь.
В своє багно беремо ближнього свого,
Навмисно гасимо його палкий вогонь.
Я вірю в те, що справжнім завжди було,
Що зруйнувати не під силу їм.
Я вірю в те, про що люди вже забули,
Що згадують при помислі чужім.
Ваші цінності для мене неприйнятні -
Я зневажаю та паклюжу їх.
Тримайте при собі, нікому їх не радьте -
Примусять розсміятися чужих.
Я старомодний і буду ним до скону,
Адже все добре пізнали вже давно.
Чим дальше йдемо - тим більше падаємо,
Чим глибше вниз густіше все багно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2013