Сторінки (1/9): | « | 1 | » |
Скільки коштує безсмертя?
Недорого, мій друже,-
Воно інертне до життя
До смерті теж байдуже.
Згораєш за хвилину,
Або ж живеш повільно
І весь той час плекаєш
Власне божевілля.
Насититься гріхами
Нужденний у любові,
Бо смертний ж має душу
Але не має волі.
Ти кров'ю захлинешся
Від крику про самотність,
І ехом відізветься
Уся твоя притворність.
Молитимеш пощади,
Упадеш на коліна
Перед самою Смертю.
Поправді божевільний.
Не буде більше бога,
Добро та зло зіллється.
І істини не буде -
Вона вином уп'ється.
Для Смерті - невидимка,
Життю будеш огидний:
Зсередини зігнивший,
А зовні миловидний.
Постав свій підпис кров'ю,
Поки вона гаряча.
Ціна для всіх єдина,
Дарма рука тремтяча.
Останній поцілунок
В твої рожеві губи -
Остання насолода,
Якої вже не буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505553
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.06.2014
Давай, забудемо на мить, що ми самотні.
Забудемо, що є земне тяжіння
І сподіваючись лиш на одне везіння,
У змах крила розбудим небеса!
Давай, уявимо на мить, що ми не люди,
І звуки зливи грають нам чарівну оду.
А за одну всього лиш нашу вроду,
Нам дарували ангели безсмертя.
Давай, згадаємо на мить, що ми щасливі.
Візьмем у руки подарунки долі,
Вплетем у коси обруч із магнолій,
Заплющим очі і...
Давай, забудемо на мить, що ми самотні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438126
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2013
Самотня грань стрілою крізь життя.
Коли знаходишся на двох дорогах світу:
Одна веде у вічне забуття,
Не залишаючи на цій планеті сліду,
А інша пророкує відкриття.
Ти не посунеш грань – для всіх вона одна,
Лиш переступиш під свистки арбітрів.
Ти відіп'єш людських образ сповна,
Ти кинешся в міцні обійми вітру...
Так, зазвичай, розпочинається війна.
І не помітна більше та тонка межа,
Коли душа сягає заборони,
Коли рука торкається ножа,
І починаються безкомпромісні перегони -
Всі відступи назад затягує іржа.
А ти один, ти віриш, що ти - Бог.
Вони без тебе жили у незнанні:
Вели свій меркантильний монолог,
Не відаючи про палке кохання.
Вони горіли і вдихали смог.
Даруй їм пристрасть за солодку воду,
Нехай вдихають грішний аромат.
Нехай узрять твою потворну вроду,
Вітають божество під гул гармат.
Вони з'їдять тебе за цю примарну насолоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421711
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2013
Скажи, чиє ти небо вкрав?
Кого ти залишив без світла
у темряві заблудлого життя,
втікаючи від власного каліцтва?
Кого ти вбив заради почуттів?
Тепер ти можеш відчувати більше,
того, що викликає біль,
чи навіть написати вірші?
Зізнайся, тебе це веселить!
Ти ж бачиш, як вони страждають,
Коли їх мрії робляться як дим
І в небуття несамовито утікають.
Ти – не боєць, ти - просто паладін.
У вірності тобі немає рівних,
Бо ти лиш пес в руках госп́одарів,
Що за наказом лає гнівно.
Засни, упийся вічним сном!
Гарматний постріл не розтулить віки,
Поки уста промочені вином
Благатимуть божественнії ліки.
Тобі душа б намуляла кістки.
Не каяттям твоє життя умите,
Бо це буття хоч схоже на людське,
Чужими бідами і відчаєм убите.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417126
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 09.04.2013
Уявіть собі маленьку планету, на якій є чотири блакитних океани, шість великих материків, безліч морів і річок, населення усіх національностей, і ім'я цій планеті – Америка!
Місце, де колись був Китай, тепер носить назву "Чайна Таун". Клаптик землі, де знаходилась Африка, має красиве наймення "Чорний квартал"…
Або ж погляньмо з іншого боку. Та сама планета, ті самі материки і океани, тільки назва цьому всьому – Китай.
На всіх незаселених поверхнях розкинулися новітні фабрики по виробництву кросівок, джинсів і пластикового посуду. Та працюють там не люди, вони лише керують процесом. Там у "маслі чола" надривають спини роботи-інтелектуали. Що ж до представників інших національностей, то навіть темношкірі прищурюються, щоб не виділятися з мас.
У третьому випадку Земля називається… Землею! Ні, це не означає, що ніякої війни не було, і все залишилося на своїх місцях. Просто в третьому випадку перемогла Росія.
І наші східні сусіди, як найбільш підприємлива нація, просто приватизували усю Землю і почали здавати її в оренду.
Першими отямилися китайці. Оскільки грошей після війни ні у кого не залишилося, вони викупили свою територію за робочу силу. Вже через тиждень "робоча сила" напаяла роботів з маленькими позначками "Made in China", і з чистим сумлінням поїхала додому.
Другими зреагували американці. Вони, в обмін на рідні території, запропонували усі свої новітні технології, на яких, як пізніше з'ясувалося, теж красувалися маленькі букви "Зроблено у західних товаришів".
Далі були італійці, які заплатили піцою, німці і чехи, що віддали усе пиво,і французи, що пожертвували хлібобулочними і лікеро-горілчаними виробами.
Вже дуже скоро весь керуючий апарат Росії склав свої обов'язки, хто через переїдання, а хто від важкого похмілля.
А Китай, країна яка не продала свої технології, і залишилася при робочій силі, знову отямилась першою.
І уже через тиждень чорношкірі прищурюються, роботи працюють, китайці керують і маленька планета з шістьма великими материками, безліччю морів і океанів носить назву Китай…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416786
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.04.2013
Я вірю в усе і водночас ні в що.
Я зникла, померла, пішла...
Здавалось, життя тільки що почалось,
Насправді роки - маячня.
Наспавді життя має ціну,
Хоч її ще ніхто не назвав.
Насправді немає на світі того,
Хто хоч раз у житті не брехав.
То чи варто чекати добра від людей?
Чи існує добро взагалі?
Може це вигадка наївних дітей?
Може приз у безвиграшній грі?
Хто чужий - той не друг, хто був друг - вже чужий.
Мабуть, так розбивають серця.
Не самотність вбиває самотніх людей,
А нестримна жага до життя.
І самотності край не покладе любов,
Ані вірність, ні дружба, ні шлюб.
Безіменними з іменем будемо ми.
Помирати ми будем разом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416785
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2013
Я не боюсь грозового неба.
Буду бігти навскіс віків,
Щоб сягнути рукою до тебе,
Щоб надпити із моря сліз.
Я знаю, що буде нелегко,
Бо любов - тотожна війні.
Та мені лиш любити треба,
Щоб не згинути на самоті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2013
Це сидить так глибоко в голові, що було б воно матеріальним – вилізло б з іншого боку. На щастя, спогади не матеріальні. Та коли минуле тебе переслідує – це півбіди. Біда настає тоді, коли починаєш аналізувати все, що з усіх сил намагаєшся не пам’ятати. Такий він, наш мозок, таке наше життя.
- Ходи до мене,- шепоче він. – Ходи ближче.
Що в нашому житті найстрашніше? Втратити близьку людину? Втратити усіх близьких людей? Втратити себе?
Найстрашніше – кричати, але не чути, як кричиш. Розуміти, що ніхто не почує тебе, бо навіть ти сам себе не чуєш. Знати, що зараз, і ніколи раніше, ти дійсно самотній.
- Лягай зручніше. Я не зроблю тобі боляче. Я буду ніжним.
Життя – це гра у російську рулетку із самим собою: ти знаєш, що помреш, питання лише у часі. І коли наближається момент істини, і біля вуха чується постріл, ти розумієш, що в розхід пішла не лише куля. Та вже пізно крутити барабан – ти виграв.
- Відрий рота, - наказує він, і коли ти підкорюєшся, торкається пальцем твоїх губ. – Прекрасно...
Інстинкт самозбереження - безумовний рефлекс. Тому скільки не переконуй себе, що ти не боїшся смерті, в разі загрози ти робитимеш усе заради порятунку. Вбиватимеш, вбиватимеш, ВБИВАТИМЕШ!
- Зараз буде добре, - обіцяє він, та ти не віриш. Його інструмент для витончених тортур уже готовий. Тобі вистарчає лише погляду, щоб зрозуміти, що ти більше не в змозі противитися. Шляху для відступу більше немає.
Біль буває насолодою. Але рани, які він залишає задоволення не приносять. Рани в пам’яті не загоюються: вони кровоточать і породжують нові – безпідставні страхи. В один момент ти сам стаєш розсадником болю, готовим руйнувати все і всіх своєю люттю. Страждання породжують страждання.
Він виконує задумане, не звертаючи на тебе жодної уваги. Ти всього лише іграшка в його руках, предмет гри. Він орудує тобою як заманеться, але ти нічого не відчуваєш. Тобі вже все рівно.
- Спробуй розслабитися, ти робиш собі лише гірше.
Закрити очі – не означає вирішити проблеми, але коли потрібно забутися, кращого способу розпрощатися з реальністю немає. Проблема лише у тому, що за життя очі ніколи не закриваються: ти все рівно сприймаєш реальність на дотик, на смак, на слух, на запах. Тому можеш відкрити очі, це тебе не врятує.
Процес підходить до завершення, а разом з ним і твоє терпіння. Ще секунда, і ти дійсно закричиш, та він тебе випереджає:
- От і все, - повідомляє. - Можеш сплюнути.
Кров знову приливає до мозку, і ти розумієш, що весь цей час просто ніжився в кріслі. Та страх уже закрався в твій мозок. Рана почала кровоточити.
Ще потрібно пояснювати , чому я боюся стоматологів?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415652
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.04.2013
Блюлю, блюлю, тебе блюлю.
Всім серцем і всіма нирками.
За тебе душу віддаю,
Ту душу, що гнила роками.
Без імені і паспортів,
І без надії на майбутнє...
Мені вже доля теше кіл
На голові моїй марудній.
Забути, що таке життя
І всі нирки собі відбити,
Аби прийти до забуття,
Аби тебе вже не любити.
Я потрощу віконне скло,
Розвалю стіни на багети,
Повідриваю ламінат
І буду чай на кухні пити.
А ти подзвониш у трубу,
Мовляв: «Харе ремонт робити!»
Я загадково посміхнусь
І стану чай тобі варити.
За чаєм – чай, пізніше кава.
Ще через день - вже з коньяком.
Моя любов – не твоя справа.
Її порівнюю з гріхом.
І у вікно я заглядаю
Через розбите скло весни.
Розбиті мрії – мертва справа.
Ти знов всміхаєшся мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2013