| Сторінки (1/37): | « | 1 | » |
Виснажує весна і мучить життєзною:
В несмілім поцілунку зливаються слова
І дощ іде тканиною дівочих парасольок
На лавці з Руставелі - бабуся-самота.
У гаморі спокус ці шпильки одинокі
Бабуся сам на сам з миттєвістю весни
Тече краплина склянкою, а я без парасольки
На три погожі дні два раптом дощові.
Не хочу того сонця, весни не хочу більше
Якщо не маю з ким і келих розділить
Моя весна пішла, і слова не зронивши
Хіба до самоти на лавці говорить?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726739
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.04.2017
Я не байдужа і не холодна, не хвилюйтесь за мене.
Я не вважаю любов дурницею, не думайте навіть.
Тільки боюсь, що можу лишитись самотньою.
Мені хтось потрібен - не можу собі зізнатись.
Набагато простіше тримати свої почуття на припоні,
Від страждань я вже натерпілася досить.
Тому краще тримати усе під контролем
І не спускати із ланцюга емоцій.
Ніхто не має це знати – проте так хочу
Видувати бульбашки й з них ліпити повітряні замки
І купувати на двох солодку вату на площі,
Та, як на гріх, не вмію як слід кохати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559627
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.02.2015
Як перейти туди, де на віки спинивсь зрадливий час,
Що тік-стікав піском в годиннику невпинно,
Де темінь готики й яскравий ренесанс
Згубили шлях у хитрім вулиць лабіринті,
Серед яких, проте, пісок той часовий
Позолотив лише мурів й дахів цямриння,
В них до сьогодні, наче слід, застиг
Відгомін імені й ходи християнина.
Де у вінку з біло-блакитних прапорів
Навколо мурів-змій та веж незрушної фортеці
Сховалась під крилом Італії одна з малих країн,
Що вкрита славою і Сан-Марино зветься?
Так як потрапити? А сісти зранку в літак –
Летіти в Середніх сучасних віків осереддя,
Яке сховалось між шовкових середньовічних шат,
Що їх Сан-Марино одягає щоранку на себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2015
Солодкий аромат ванільних хрумких вафель
І червоно-білих чеських стягів заграва,
Рине на ринок і до дорогих пивоварень
Потік місцевих й туристів вздовж вулиць старої Праги
Повз скульптури на Карловім мосту, німі і незрячі,
Повз вулички, де на кілька століть відстає годинник,
Повз вкриті золотом лого брендів Гуччі й Армані,
Повз відьом іграшкових зграйку пістряву на ринку –
Туди, де туристи стерли бруківку, тьмяну від часу,
Де походжав величаво ще Карл Четвертий.
Я знову хочу побачити сонячну Прагу.
Немов додому, вертаюся знову до Чехії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489347
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 31.03.2014
[b]С[/b]віт сповнився мовчання і журби.
[b]У[/b] ньому обернулось все донизу світлом.
[b]М[/b]айбутнє враз хитким стало й тяжким –
[b]О[/b]станні дні закінчились дитинства.
[b]С[/b]ум осені у настрій мій проник:
[b]Е[/b]йфорія від днин кудись пропала.
[b]Н[/b]іч стихла – щезли сміх і шум машин, -
[b]І[/b] сповнилась – навспак – чужим мовчанням.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449203
рубрика: Поезія, Акровірші
дата поступления 15.09.2013
Мені б хотілося бути вільною. Духом і тілом.
І не відчувать під ногами шорсткої трави шелест.
Я б хотіла поглядом охопити за раз півсвіту.
І вітром наповнить легені здушені й стомлене серце.
Мені б хотілося буть легкомисною. Принаймні зрідка.
Піднявшись увись, обрать собі будь-який напрям.
І полетіти, подібно голубу, на шкірі пружне відчути повітря,
І насолодитись свободою і ейфорії станом.
Мені б хотілося буть байдужою. На висоті метрів з триста.
До всього, що там, на землі, для нас так багато значить.
І забути про всі ті розважні поради здорового глузду,
А покластись на порив буремний і летіти у будь-який напрям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449187
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.09.2013
Ти виходиш за двері. Ніби в дорослий світ.
І ти так по-дитячому стала від цього вразлива.
Що коїться? Що? Чом наповнились сірістю дні?
Так болісно серце сприймає разючі зміни.
І наче природа із серцем скувала своїх поривань –
Що більше немає золочених сонцем в алеї каштанів.
Вересень більше нагадує змучений буднями сірий старий листопад.
От і ти по-дорослому так вже стомилася од існування.
І ти поспішаєш. Додому. Сховатись і лити сльози.
Бо і вдома лякає осені справжньої повна відсутність.
«Чом не дивишся в дзеркало?» Просто… Боїшся просто,
Що, як надворі, побачиш один тільки смуток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448831
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.09.2013
Неначе зі світу хтось гумкою стер усі кольори.
І тільки, як слід від пальців, прибитий дощем одинокий листок.
І не хочеться вже замальовувать фарбами цей брудно-сірий папір.
А хочеться кутатись в плед і слухать чийсь плач за вікном.
І зникли – навіки – і сонце, і світло крізь зелену каштанів призму.
Всі художники і поети навіть світло-рожеві свої зняли окуляри.
І ніхто більш не хоче гуляти по вулицях старого міста,
Тож ми усі втупились дружно в кислотно-сяйливі екрани.
Тож певно, така погода навіває самотньо-дурманний настрій,
Що не хочемо ми відсувати штори й надвір виходить хоч рідко
Крізь сонце, не лагідне більше, у світ, що давно не прекрасний…,
Бо наче змішалися всі кольори, і залишився тільки – сірий…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2013
Після одного лишалися згарище й лиш гіркуватий запах диму,
Він пропускав крізь пальці і з насолодою за вітром розвіював попіл,
Що сизим пилом вкривав руїни навіки змертвілого міста,
Де більш не почуєте сміху дітей, тільки зрідка – крекіт і стогін.
Йому це подобалось. Бачити кров розірваних душ на своїх піаністських пальцях.
І чути щоночі між сном затравлені крики, благання несміле піти.
Він не зважає. Його забавляє те тихе, але відчайдушне «будь ласка»
В очах у жертви - дан́ини його байдужій-бездушній до інших меті.
Досягши її, він стає покірним – і тільки червоні плями
Чи то від вина, чи від крові, - нагадують всім про його приречену долю:
Вбивати, і бути навіки чужим цьому світу за свій потойбічний характер.
Зітканий з клаптів розірваних душ, обернених в сизий попіл…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2013
Все було, неначе в старій кінострічці про неземне і палке кохання.
Вони ніби в казці – були створені одне для одного.
Він запам’ятав її постать й обличчя. Коли він грав на гітарі,
Вона, серце спинивши, затримавши подих, чула лише його голос.
А потім вони випадково зустрілись. Це стало кінця початком.
Він на шиї її пов’язував шарф, щоб не мучив бездушний холод.
І, щоб не сумувала, щось новеньке він грав на гітарі.
А вона, аби він не журився, його цілувала невагомо у щоку.
Він накидав їй на плечі сорочку й укутував пледом,
Коли вони поруч сиділи й, обнявшись, дивились у серце багаття.
Вона щось просила заграти. З-під струн рознеслися далеко,
Запахом хвої і тьмяними іскрами линули звуки гітари.
А вона за те, посміхнувшись, на мить вдячно глянувши в очі,
Його цілувала і на плече йому голову трепетно клала…
Десять років потому. Йому коханої напівзабутий ввижається образ,
Вона згадує, музику чуючи, ті легковажні звуки гітари…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437149
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2013
Ти не любиш велике місто. Недолуге, якесь метушливе.
І гуркіт авто, і шум голосів виводять із себе.
Ти певен – лише наодинці спізнаєш кохану людину.
Інакше ніяк. Більше трьох – це вже натовп для тебе.
Ти не любиш банальність. Стандартні слова і фрази.
Атож, вони безпомильно відправлять кожну на сьоме небо.
Ти певен, що звично-зразковий букетів трояндових пафос
Навряд чи вона оцінить. Отже, таке не для тебе.
Ти не любиш бездушні портрети. Я знаю, тримаєш у пам’яті
Образ її і, зірвавшись, малюєш й лелієш приступ натхнення.
Ти певен – хоч це не шедевр, ти зберіг в ньому настрій коханої.
Але їй не показуєш. Що ж, таємниця – для тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434133
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.06.2013
Я люблю такі ранки: весняні, щоб сонце вже кидало вранішній бісик
Крізь скло, дощем уже вмите нічним, тож його через сон ледве чуть,
І біг по поверхні дзеркальній годинника спритний сонячний відблиск,
Де жовтим неоном палали би цифри: сьома нуль-нуль.
Як шкода, вставати. Хотілось поніжитись вранці
У п́остелі теплій, бо ноги з-під ковдри ще мерзнуть у гусячій шкірі,
Та мушу й тихенько – аби не збудити домашніх! –
Стараюсь іти коридором, крад́учись в капцях навшпиньки.
А зараз я сонно, раз в раз позіхаючи, п'ю свою чашечку чаю,
Примруживши очі на сонця проміння крізь золоті жалюзі,
І ледь-ледь вдихаю я аромат із Цейлону чи, може, з Китаю
Та запах бузку, намішаний з ніжності ранку й томливих, п’янких вечорів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427526
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 26.05.2013
В одній з людьми забутих місцин,
Де мавок мелодійний чути шепіт
І видно ген далеко десь вогні –
То, мабуть, щось своє святкують ельфи;
Де вдалині ефемерна музика,
Чудна, у здичавілий танець кличе.
Тож її людям бажано не слухати –
Бо танців край багаття не уникнеш;
Де срібло зір, пронизуючи небо,
Блискавкою зараз промайне;
Де з присмаком казковим атмосфера
Купальським зіллям пахне і вогнем;
То там в одній з забутих місцин,
Де захід сонця золотом іскриться;
Ми вдвох сиділи на краю землі,
Немов в кіно із хепі-ендом бл́изьким.
Ми зорі рахували, що, ясні,
Блиснувши, майнули уздовж неба,
І слухали русалчині пісні,
Що крізь дрімоту линули далеко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427471
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2013
Відсутність натхнення… Кожен хоч раз з тим стикався,
Коли брав у руки потерту вже ручку і чистий аркуш паперу,
Чи на мольберт поглядав закинутий та на потріскані фарби
І спантеличено в пальцях вертів олівець або пензель.
І кожен щоразу хотів відшукати загублене в часі натхнення,
Із наміром тв́ердим сьогодні створити шедеври
Сідав він за стіл чи, у парк притягнувши мольберта,
Бездумно черкав щось художник-поет на папері.
Але, не знайшовши нічого, чому міг би твір присвятити,
Він знав, що все ж знайде натхнення, що якось утратив.
І він йде на кухню – улити розпечені літри
Кави, щоб в сутінках в світлі свічі працювати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425947
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2013
Я крізь темряву йшла, що у тьму сутінкову і мряку
Світло моє наполегливо кутала ніби в мереживну шаль,
Одиноко шукала я душу розбиту у гніві в сяйливі уламки…
…та, вогником в мить спалахнувши, те сяєво зникло. Все, край.
До м́ежі дійшла. Над прірвою привидом стала –
Розгублена й зблякла, на віях застигли крижинками сльози.
Бурулькою впасти хотілось униз і розбитися в друзки об камінь…
Завершений мною сюжет і для драми написаний образ.
Що ж… Не змогла вберегти свій світогляд - крихкий і чутливий;
Не встигла свою власну душу як слід захистити від інших;
Собі я дозволила світло згубити, а решті – обрізати крила.
І як далі бути? Без сонця хіба варто жити?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425914
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.05.2013
Ви не знали, чому опадає листя з могутніх дубів
Або кленів, чи груш, чи високих кремезних каштанів?
Навіщо? Для себе? А що, недостатньо їм сил
Ту зелень, окрасу, на гіллі як влітку тримати?
***
Коли я звертаю зі шляху - додому я, певне, вертаюсь,
Пірнаю від сонця подалі у тінь від каштанів розкішних,
І вітер у спеку палючу, байдуже, надворі ще травень,
Умить мене, враз надихає писати поезію, вірші.
То й думаю я (чи то вітер, можливо, шепоче?),
Чому у житті нас так часто несе течія.
Невже ми такі – без мрій ми нічого не можем,
Розбиті у сльози, потрібно нам вижити – й край?
У роздумі голову я піднімаю, і просто я понад собою
Бачу, що там, ніби серце, пульсуюча зелень дерев
Все тягнеться в небо і прагне до сонця, угору
Звуком несмілих нечуваних мрій та ідей.
І ніби мені в очі світлом яскравим та ясним–
Подібен у чомусь листок той до наших піднесених прагнень:
З усіх нам боків удача сміється, та з часом
Ми здаємося, злякавшись напору обставин…
***
Неначе в кайдани, закутані кимось у сніг
Видніють каштанів гілляки пусті, але досі ще сильні…
…Ми з усміхом йдем по доріжці знесилених мрій,
Зелених – колись, і під снігом безслідно зниклих…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423435
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.05.2013
Я не люблю шоколад. Чорний. Твердий,
Мов байдужість, і темний, мов ті глухі хащі.
Він ніби розлука і зрада, печаль – він настільки гіркий,
Його не розм’якшать слова упереміш із плачем.
Я не люблю шоколад. Білий. Занадто солодкий
Для тих, хто не мріє, хто в снах споглядає реальність.
Він наче надія, присмачена тим, що бачити хочеш,
Муки душевні - шматочки ковтаєш за чашкою кави.
Я не люблю шоколад. Будь-який. Із начинням:
Кремом, горішками, жменею, певне, родзинок.
Він ніби лукава і повна секретів людина…
Укусиш – не знаєш, коли попадеться горішок.
Я люблю шоколад. Молочний. Задуманий настрій,
Солодкий, мов ніжність, яку дарував під дверми.
Він нагадує те, що б хотіла забути – не вдасться
Забути ту твердість, коли ставив кр́апки над і.
Та, мабуть, немає солодощів-випадків в світі
Таких, щоб у них не змішалися зрада з коханням навік,
А надія – із розпачем. Що ж, ми мусимо жити,
Куштуючи цей божевільний божественний мікс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422394
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.05.2013
Ось, знову я тут. Не знаю, навіщо приходжу
Сюди, адже знаю: кого хто сьогодні запросить.
Чом вперто самотньо повільні я вальси проводжу
Поряд із столиком, п'ю собі воду з сиропом?
Аж бачу – до мене прямує упевненим кроком
Постать, яку я щоразу крізь натовп весь час виглядала,
На кого я довгі роќи з-під вій тільки кидала оком,
Та з ким я ніколи – лиш в снах і надіях! – і не танцювала.
Хоч плутались ноги, о, як я боялася впасти
На шпильках, незвичних, красунею бути хотілось
І бути незгірше за інших, а може, за декого й краще…
Як я хвилювалась. Ледь серце в мені не спинилось!
Встаю й намагаюся звабно йому усміхатись
Та й не зважати на туфлі новенькі, що боляче тиснуть.
Тож через напругу, певне, якесь не обличчя – гримаса,
Яка все псує. Подр́уга підштовхує в спину:
«Іди, не спиняйся, не бійся, біжи, адже, може, -
Сміється, - ти знаєш – ти справді найкраща».
Я, послухавши, йду, про незграбні забувши враз ноги,
Спішу, що б із Мрією танець могла свій згадати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2013
(ЗА МОТИВАМИ КАЗКИ ГАНСА КРІСТІАНА АНДЕРСЕНА: «РУСАЛОНЬКА»)
ЗАВ'ЯЗКА
Їй хотілось «туди», на поверхню – руку тоненьку холодну
Сонцю ураз простягнути, що, кажуть, пестить так звабно,
Ногами торкатись піску узбережжя, якого не бачила зроду…
А довелось наодинці їй жити із синіми днями.
І чомусь не хотіла нікому про мрії далекі звірятись,
Такі недосяжні, тим самим ще більше, ще більше манили
До неба, назустріч безкрайому барв різнотрав’ю,
Та людину вона якнайшвидше побачить хотіла.
Вона у прозоре палацу віконце щоночі дивилась,
На місяць, що ледь пробивався крізь ту непроникну блакить,
Тоді дивувались усі: бабуся і батько, сестриці,
Чому на обличчі у неї з’являлась принаймні на мить
Усм́ішка, закохана щиро і так по-земному,
Русалками знаного тільки із древніх казок
Про людство і усе, що пов’язане з ним. Цих історій
Забуть не могла. На поверхню тягнула любов
До всього, що так відрізнялось від синіх чудесних
Ландшафтів; до того, що, бажане, діялось «там», нагорі,
І мріяла потай про світ, незбутній, він жив в її серці,
Що рвалось на волю, крізь ґрати, чимшвидше хотіло «туди».
Щоб сонця проміння ласкаво голубило шкіру на пл́ечах,
Поглянуть, примруживши очі, на небо погожої днини,
Пройтись по піску золотому ногами уздовж узбережжя,
А потім, зірвавшись на біг, помчати назустріч людині…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421984
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.04.2013
Моє серце кривавило й плакало,
Розірване враз на шматки,
А сльози котились і крапали
На руки твої у крові.
І ти відвертався байдуже,
Долонями тер піт з чола,
Що, бачить не хочеш ти, друже,
Той біль, що жорстоко завдав?
Замурзаний кров’ю. Сльозами
Розмазаний бруд по руці,
Ти хочеш сховати ті плями,
Згортаючи їх в кулаки.
Лишись. Дві д́уші розгублені,
Стояли ми поруч без слів:
Із болем колись будеш думати:
"О, боже, та що ж я зробив?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2013
Я наркоманка.
Закохана у тебе,
У спосіб відвернутись від буденних,
Приземлених, заглиблених в проблеми,
Думок стурбованих своїх щоденних.
Я наркоманка.
Назавжди підсіла
На життєдайну ту блаженства силу,
На хвильку, що у снах дарує крила,
Реальність би змінить – на чисту й світлу.
Я наркоманка.
Шукаю лиш розради.
Мені б нанесені в житті моєму рани,
Тим співчуттям, добром полікувати.
У снах, але ж вони, на жаль, реальні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2013
(ПІД ВПЛИВОМ "РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТИ" ШЕКСПІРА)
На білих, ніби шкіра, сторінках
Книги, що, розкриту, і лишили,
Відчувши, що, мабуть, іще не час
Читати щось із класики Шекспіра.
На білих, ніби шкіра, сторінках
Лиш про любов велися діалоги,
Палкі й яскраві, створені для нас
Вони запам’ятались нам надовго.
На білих, ніби шкіра, сторінках
Учили нас любити аж до смерті,
Через слова закляклі, у серця,
У душу прослизнули оті вчення.
На білих, ніби шкіра, сторінках
Слова, вже вічні, в́иразно чорніли,
Та істини в віршованих рядках
Забулися, і втратили вже силу.
На білих, ніби шкіра, сторінках,
Вже пристрасті любовні не читались;
Бо ж замість них читаєм ми слова
Прекрасні, та про псевдо ідеали.
На білих, ніби шкіра, сторінках
Квітка не прив'яла ще лежала,
Троянда, звісно. Адже символ, так,
Це образ неприв'ялого кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420239
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.04.2013
І знову плач: розпачливий, вже звичний він для інших,
Гроша не вартий, обернувся жахом,
Якщо хворієш вдруге - не лікують більше?
Страждай сама пораненим знов птахом,
Не скільки від тоѓо, що болем ниють
Пробиті наскрізь груди списом з ядом,
А більш тому, що друг твій не прикриє -
Страждай сама пораненим знов птахом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420227
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.04.2013
Ридаю, що знову моєї краси
Сьогодні, на жаль, ти ж бо не розглядів…
Що, стільки справ, що не б́уло коли?
Бо ж за милуваннями вродою дів,
Такої звабної, та, мовби те скельце
Дешеве, як в бублику дірка - пустої,
Без змісту і навіть без лірики в серці,
Ти й не помічаєш прекрасне в простому.
Хтозна, чи стану я з кимось щаслива,
Чи, може, назавжди зостанусь сама,
Та я сподіваюсь – у снах і у мріях:
З до тебе подібним не стану на шлях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2013
Так прагну я знов зазирнути в твої темно-сині, до чорного, очі,
Безмірні, як Всесвіт, здається, я навіть в них бачу мільярди далеких зірок,
Без зайвих я слів поринаю у космос назустріч усепоглинаючій ночі,
Та в ньому є й Сонця розпечений жар, та, мабуть, твоя це любов –
Така, що тепло віддає, коли обіймаєш і шарфом укутуєш ніжно;
Така, що захоплююсь нею, і шкода – не можу сама так любити;
Така, що про неї пишуть в книжках і натхненні присвячують вірші;
Така, що живе у серцях і крізь сльози нас змушує жити…
І хочеться знову, як завше, на с́обі відчути могутню силу кохання,
Яка, ніби вітер у спеку, окрилить мене і сліпу подарує надію,
Так прагну я знову піддатись любові такому всевладдю
Принадному, адже поглинута ним буваю я зовсім щаслива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2013
Мене переслідує твій нав’язливий образ,
Ти з’являєшся, щойно я починаю старатись,
І на ім’я мене кличе твій оксамитовий голос,
Він манить мене… І я мушу назад повертатись,
Щоб забутись у цю блаженну мить насолоди,
Коли, уявляю, ти пестиш моє чудесне волосся,
Щоб не чути мені набутих болю й тривоги,
Що так скоро сьогодні зазнать мені довелося.
Так не хочу я повертатись в мінливу реальність,
Адже тут лиш кохана й щасливо закохана. Втім,
Варто іноді з завжди прекрасних марень вертатись,
Щоб пережити падіння і йти до незд́ійснених мрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.04.2013
Не можу тебе я, мій янголе, в снах чарівних не любити,
Я хочу, щоб завжди, з'являючись, серце бентежив моє:
Зрадливе, невірне, для тебе готове ураз потьмяніти,
Як очі бездонні й як ніч, що любиш ти понад усе.
Не можу тебе я, мій образе, в думку свою не пустити,
Я хочу ласкавий твій голос почути принаймні на мить,
Який би, мов чаю спраглий ковток і музики лагідний приспів,
Мене, схвильовану болем, печаллю, ураз заспокоїти зміг.
Не можу тебе я, мій скарбе, в уяві знов не відродити,
Я хочу відчути на власних губах твій ніжний цілунок несмілий,
Аби лиш зазнати: спершу – виразної, потім – примарної, втіхи,
Душа би співала, у грудях серденько би, тремтячи, мліло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2013
Тоненька постать і струнка фігура:
Одна з красунь серед античних дів!
З таких ліпили в давнину скульптури,
І ставили рядком поміж богів.
Посмішка – природна і дівоча!
Вона мов сяйвом сонця мерехтить,
Її брунатні, з іскоркою, очі?
Пром́інять щиру радість, дружній сміх.
Ще кілька слів скажу я про волосся -
Мов водоспад, що падає з гори.
Такі в неї розкішні, довгі коси,
Що хочеться їх миттю заплести.
Така у Роксолани дивна врода,
Поезії невже ж вона не варта?
Та місце їй - у стінах Парфенону,
Щоб поруч з Афродітою стояти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417850
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 12.04.2013
(ЗА МОТИВАМИ КАЗКИ ГАНСА КРІСТІАНА АНДЕРСЕНА: «РУСАЛОНЬКА»)
ЕПІЗОД З КУЛЬМІНАЦІЄЮ І РОЗВ'ЯЗКОЮ
«Кинджал цей роздобути нам вдалося»,
- казали сестри Русалоньці своїй,
«лише віддавши відьмі власні коси,
Тож маєш чимсь пожертвувать і ти.
Убий його. Кинджалом в серце. Кров’ю
Повинна свої ноги окропить -
Люба, так повернешся додому
І проживеш із нами триста літ.
Вирішуй. Бачиш, смуга над водою
Порізом понад морем простяглась?
То сонце сходить. Люба наша, в море
Повернешся лиш піною до нас».
Русалка лиш кивнула. Звісно, голос.
Таж відьмі за кохання віддала!
І як тепер покинути цей образ,
Що бачила у мріях і у снах?
Як бути їй? Русалонька сиділа,
На них обох дивилась і зітхала,
І сльози їй, розгубленій, котились
І крапали на білий блиск металу.
Поглянула востаннє і змирилась…
І зблиснула на мить блискуча сталь,
Русалонька здригнулась. І впустила
Розпачливо свій піднятий кинджал.
Згадала раптом. Все: і його погляд,
І їх танок, в ногах пекучий біль.
«Не можу я любов згубити», - здогад
Штовхнув її в міраж із-поміж хвиль.
... А сонце так повільно підіймалось,
Та наближалась стрімко пучина,
Піною морською швидко стала
Русалка, що летіла із корабля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417668
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.04.2013
Яка в неї чудесна, пружна шкіра!
Бліда і чиста - вкритий снігом лід.
Вона на дотик - мовби та перлина,
Добута тяжко з-під глибин морів…
А її погляд! Ніби два віконця
Повідчиняв назустріч хтось грозі,
Забарвились в понуре небо очі:
У блідо-синьо-сірі кольори.
Вона нині русява, мов із пісні
Про дівчину-красуню Україну,
А от колись, в далекому дитинстві
Було волосся в неї біле-біле,
За сніг біліше – наче цвіт ясмину,
Що у вікно відкрите загляда,
А зараз спадає їй на спину,
Як на картинці – до талії, коса…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417119
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 09.04.2013
(ПІД ВПЛИВОМ МОЄЇ ВЛАСНОЇ КАРТИНИ: «ХУДОЖНИК І ДІВЧИНА»)
Я намалюю захід блиску сонця,
Щоб променем яскраво-золотим
Це сяйво на папері простяглося
Крізь синьо-пурпурові кольори.
Я намалюю вогняні дерева,
Березу, в сонці скупану, і клен,
На тліючому полиску крайнеба
Горітимуть, охоплені вогнем.
Я намалюю двох – вона й художник,
Він кисть в руках триматиме й мольберт.
Вона буде на Осінь юну схожа:
Задумана й волосся теж руде.
Я намалюю поруч їх фігури,
Щоб він портрет наніс на полотно,
Він точно передасть її зажуру,
І постать, і осіннє пишне тло.
Я намалюю пару цю красиву,
Щоб бачити навчань своїх плоди,
Щоб друзі всі казали: «Яке диво!»;
Щоб «Це шедевр!» сказав би мені ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416244
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.04.2013
Один за одним йтимуть місяці:
За груднем січень звично вже минає,
І змінять люди враз календарі,
Змінюсь і я, загояться всі рани,
Нанесені тобою. Втім, чому
Приніс ти лише смуток, біль, печалі?
Чи я не загадковість цю люблю,
Якщо мене вона в тобі зачарувала?
Заради кого я відкрила очі
На свій талант, майбутні перемоги?
Чия увага була мені дорожча
За похвали усіх моїх знайомих?
Хто мене змусив гірко так страждати
І бачити себе, недосконалу,
Хоч плакати, боятися, не спати….
…та до свого тягнутись ідеалу?
Невже не ти мене навчив радіти
Тому, що лиш всміхнувся ти мені,
Марити щовечора і снити
Про погляд цей і голос твій ввісні?
Я знаю, я змінилася, та втім
Цього ти не помітив. Може, згодом
Мене нову зустрінеш і тоді
Ти змінишся і зміниш мене знову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2013
Я зникну… Ти ж мене не цінуєш ніколи!..
Я зникну, як, знаєш, зникає над річкою сірий бездушний туман…
Я зникну, і, знаю, відчуєш розлуку, виразно так, сильно до болю,
Захочеш побачить мене, і побачиш - це буде лиш сон... і обман…
Я знаю - шукатимеш з-поміж людей знайому вже куртку в клітинку,
Бездумно дзвонитимеш на уже всоте набраний номер,
Марно ловитимеш в натовпі рідну русяву голівку,
Захочеш побачити знову довірливий карий мій погляд.
І я повернуся. Хто знає - чи буде це акт милосердя,
Коли я твоє повне ж́алю почую прикре зітхання?
Чи, може, відчую крізь сто кілометрів биття твого сильного серця,
Яке так страждає, самотнєє, без почуття, без кохання?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2013
Класичний профіль. Чепурне обличчя.
Чи ж не прекрасне, щоб написать портрет?
Таким жінкам в часи середньовіччя
Серенади співав кожен поет.
Не описать очей її і погляд:
Живопис Айвазовського у них.
Іноді в очах – грайливе море,
Іноді в них блискає й штормить.
Її усмішка! З блиском таємничим,
Ясніша, втім, за золото скарбів.
Її в мистецтві вмить увіковічить
Вважатимуть за честь усі майстри.
І злоба є, усім давно відома,
А зрідка навіть злості буйний шал,
Та доброта і спокій загадковий
В ній криються – хіба не ідеал?
Ілюстрація - картина Айвазовського "Море. Коктебель."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414379
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 31.03.2013
І ось вона прийшла, така чарівна,
Дивовижна у своїй красі,
Вона художників майбутніх захопила,
Романтику подарувала всім.
Благала Осінь вітрів сизокрилих
На флейтах всім закоханим заграти,
Під їх мелодії, хвилюючі і тихі,
Вона шпаків просила заспівати.
Щоб вечорами, ранніми віднині,
Нас чарувати заходи могли,
Замалювала Осінь небо синьо-сіре
У сонячні багряні кольори.
Тільки штрихи залишились останні,
Здавалося, вже зроблено усе…
Зосталося лиш дати всім коханим
Прогулянки під проливним дощем.
І листя стрімко скинуто додолу,
Щоб легко так злітали з вуст слова
Прекрасні, бажані, всім вже відомі…
Осінь – для закоханих ніжна пора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414302
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.03.2013
З’явилася вона. Лиш погляд срібно-білий –
І враз змовкають солов’їні голоси.
Їй зітканий зі снігу стелять килим,
І шанобливо вклоняються вітри.
Велично вона йде. Ясні білі перлини
Їй сиплють з неба наче конфетті
Під супровід оркестру із пташиних,
Що їй щебече авторські пісні.
Малює власноруч мороз картини
На склі тонкому, як на полотні.
Він і для неї створює красивий
Пейзаж акрилом на моїм вікні.
І навіть небо дарує гості диво –
Красу, яку побачиш лиш вночі:
Вона стояла й заворожено дивилась,
Як в сніг під ноги падають зірки.
Проте вже йде ця дівчина вродлива,
Та знову повернеться восени…
Вона востаннє по доріжці з квітів лине,
Що чекали перших подихів весни.
(Зима)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413991
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.03.2013
Вона чекатиме, дивлячись на мрію,
Плекаючи безглузді сподівання,
Не першу і останню вже надію…
Він на неї лиш зневажливо погляне.
І в ту коротку, одну-єдину мить
В її грудях схвильовано заб'ється,
Як ластівка у клітці, затремтить,
Затріпотить її зрадливе серце.
Вона побачить, як ітимуть інші:
Неквапно, поспішаючи. Кудись
Сама з собою наодинці йтиме й Інша,
І він щосили закричить їй: « Зупинись!».
Востаннє він лише махне рукою,
Прощаючись із нею, а вона,
Ледь посміхнувшись, піде геть, додому
Самотня й скривджена, розгублена й сумна.
Намокнуть вії, і теплі сльози хлинуть
На змерзлу шкіру тремтячих долонь.
Вона іще раз озирнеться на хвилину –
Вони ітимуть сміючись разом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413973
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2013