Людмила Васильєва (Лєгостаєва)

Балада про тополю

Плакала  тополя    сірими  дощами,
Зі  слізьми  прощалась  із  бузку  кущами,
Прощавайте,  любі,  скоро  вас  покину,
Зроблять  із  тополі  білу  домовину.
Зроблять  домовину  для  того  хлопчини,
Що  малим  залазив  на  мої  вершини.
На  гіллі  гойдався,  виріс  -  закохався,  
Та  свого  весілля  так  і  не  діждався.
Де  взялись    в  сусідів  Зла  високі  гори?
Захопили  Південь,  відібрали  море,
І    ворожа  сила  –  двоголовий  ящур
Вліз  на  Схід  країни  і  роззявив  пащу.
Тож  змужнів  хлопчина,  поклонився  в  ноги
Всій  своїй  родині  й  вирушив  в  дорогу.
А  коли  проходив  поруч  по  стежині,
Я  встеляла  стежку  пухом  тополиним.
Ніби  відчувала,  бачимось  востаннє…
Все  одно  чекала,  виглядала  зрання…
Бачила  хлопчини  дівчину  кохану,
Як  вона  молилась  день  і  ніч    старанно.
Хто  приніс  в  родину  чорну  «телеграму»,
Що  загинув  хлопчик  від  тяжкої  рани?
Світ  наш  сколихнувся,  дівчина  зомліла,
А    батьків  стареньких  це  ледь-ледь  не  вбило!
Вийшов  сивий  батько  зранку  в  чисте  поле,
Підійшов  до  мене,  обійняв  тополю,
Та  ридав  за  сином,  бився  головою,
Що  не  він,  а  хлопчик  не  поверне  з  бою.
А  ще  він  погладив    стовбур  мій  і  віти,
І  сказав:  «До  тебе  він  любив  ходити,
Спочивав  тут  в  спеку,  зустрічав  дівчину,
Послугуй  же  сину  і  в  гірку  годину»
Тож  прощайте,  браття,  гордії  рослини,
Хай  із  мене  зроблять  білу  домовину.
Вкриють  синьо-жовтим,  батюшка  освятить,
Й  понесуть    на  цвинтар  до  тісної  хати…
Плакала  тополя,  листячко  скидала,
І  кущам,  що  поруч    душу  сповідала,
Попрощалась  з  вітром  і  безкраєм  полем
Та  гірку  з  тим  хлопцем  поділила  долю.
Про  цей    вчинок  чесний  і  душі  величність
Склали  люди  пісню,  що  пішла  у  вічність.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612809
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 12.10.2015

Я разбила часы песочные

Я  разбила  часы  песочные,
Циферблатам  сломала  стрелочки,
Я    от  времени  обесточена…
Разве  год  прошел?  Это  мелочи!

Лето  кончилось  звонким  выстрелом,
Оборвавши  мое  цветение,
И  уже  маячат  на  пристани  
Паруса  фрегата  осеннего.
Здравствуй,  осень,  и  с  днем  рождения!
А  даров  у  тебя  –  порадуйся!
От  плодов  согнулись  растения
Написать  твой  портрет?  Пожалуйста!
Сочинять  о  тебе,  волшебнице,
Не  устанут  поэты  разные,
Ты  для  душ  уставших  –  лечебница,
Потому    каждый  день  твой  празднуем!
Время  года?  Но  ты  безвременна,
А  года  считать  –  дело  глупое!
Ты  Джульетта  и  Анна  Каренина,
Разозлишься  –  Яга  со  ступою!

Мы  плывем  с  тобой  по  течению,
Не  считая  дней,  что  остались  нам.
По  великой  реке  Забвения,
Мимо  Детства,  Юности,  Старости.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612103
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 09.10.2015

Иду по сонной липовой аллее

Иду  по  сонной  липовой  аллее,
Чуть  тронутой  осеней  желтизной.
Цвет  меда,  солнца  .  На  душе  теплеет,
И  лист    в  ладошку  падает  резной.

Довольный    окончанием  полета,
Весенее-летний  завершив  вояж,
Он    ляжет  меж  страницами  блокнота,
Где  по  соседству  –  щеголь-  карандаш,

Счастливые  трамвайные  билеты,
И  чеки  супермаркетов  ночных,
Стихов  незавершенные  сюжеты…
Теперь  и  лист-приятель  среди  них.

Спасибо  этой  липовой  аллее
За  нежную    души  моей  печаль.
За  то,  что  тени  гуще  и  длинее,
Когда  разгонит  ветер  туч  вуаль.

За  то,  что  мне  спокойно  и  уютно
Под  арками  склонившихся  ветвей,
И  только  здесь  свобода  абсолютна,
А  шум  листвы,  как  благовест  церквей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611804
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 07.10.2015

Як божеволіють люди?

Як  божеволіють  люди?
Тікають  у  іншу  реальність
Без  жодних    нудних    прелюдій,
Без  сліз  і  тиску  на  жалість.
Дивляться  в  одну  точку,
Повітря  хапають  ротом,
А  потім    мовчать  у  куточку,
Липким  вкриваючись  потом.

Як  люди  втрачають  розум?
Стають  мов  дроти  їх  вени
і  біль  у  великих  дозах
По  них  струмує  шалено.
Ці  люди    говорять  з  собою  .
А  раптом  заллються  сміхом,
А  інші  швидкою  ходою
Тікають  від  них,  як  від  лиха.

Чи  страшно  це  -  відчувати
Самотність,  ненависть  всюди?
Смиренну    сорочку,  грати  
Таким  пропонують    людям.
А  я  намагаюсь  зламати,
Нав'язані    стереотипи
Не  варто  вести  до  страти
Того,  хто  не  хоче  жити!

Як  важко  дійти  до  краю,
І  крок  зробити  в  безодню
А  може  то  шлях  до  Раю
Іде  крізь  пустелю  безводну!
Веде  крізь  пекельні  муки,
Крізь  гори  пігулок-ліків...
А  ми  їм  ламаємо  руки,
Й  записуємо  в  каліки.

Коли  божеволіють  люди,
Чи  правда  стають  мов  діти?
Беззахисні  серед  бруду,
Як  зламані  вітром  квіти!
Лікуємо  вдало    застуди,
А  душу  чомусь  не  навчились…
А  людям  потрібні  люди,
В  яких  є  любов  і  щирість.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611726
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.10.2015

останки Моны Лизы

Археологи  нашли  предположительные
 останки  "Моны  Лизы"
(из  газетной  статьи)

Где  покоишься  ты,  Мона  Лиза,
Достоверно  нам  всем    неизвестно,
Может  в  Риме,  а  а  может  и  в  Пизе…
И  взрывается  новостью    пресса.

-  Мы  нашли  ее!  Череп  измерен!
Просветили  все  кости  рентгеном
И  какой-то  ученный  уверен,
Что  сумеет  извлечь  ее  гены.

Уж    достаточно  в  прошлом  копались
Знаменитой  Джоконды    с  портрета,
То  улыбкой  ее  восхищались,
То    искали  да  Винчи  секреты.
Неужели,  потомки,  вам  мало
Неприкрытого  к  ней  интереса?
Вы  готовы  сорвать  покрывало
То  ,последнее,  с  тайной  завесы?

И  вы  рыщите,  ищете  кости
Знаменитой  семьи    Герардини,
Вы    у  склепов  -  незваные  гости,
И    рабы  бесконечной  гордыни.

Дайте  мертвым  покой,  не  тревожьте
Прах    достойной  прекрасной  сеньоры
Пусть  немного  мы  знаем,  не  множьте
Зерна  сплетен,  как  плесени    споры.

А  изменчивой  моде  бомонда
Только  дай  для  газеты  сюжеты…

Пусть  покоится  с  миром  Джоконда,
В  благодатной  Флоренции  где-то…

И    навеки  останется  тайной
Гениальным  шедевром  да  Винчи
Мона  Лиза  с  улыбкой  сакральной
Среди  сотен  похожих  обличий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609556
рубрика: Поезія, Поэтические манифесты
дата поступления 27.09.2015

Улыбка

Я  сегодня  немножко  устала
От  работы,  забот  и  тревог,
Я  сама  себе  «Хватит!»  сказала,
Я  -  ведь  женщина,  а  не  сурок.

Нарядилась  в  шикарное  платье,
Сексуальное,  как  говорят,
Я  надела  браслет  на  запястье,
И  пошла  этот  мир  покорять.

Улыбалась,    идущим  навстречу,
Без  особых  на  это  причин,
И  заметила  я  –  душу  лечат
Восхищенные  взгляды  мужчин!

Пусть  чужих,  мне  до  них  нету  дела,
Но  улыбкой  нельзя  согрешить,
Молодеешь  душою  и  телом
От  возможности  радость  дарить.

Улетучилась  мигом    усталость,
И  уменьшилось    бремя  тревог,
И  мне  даже  чуть-чуть  показалось,
Что  с  небес  улыбается    Бог.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606072
рубрика: Поезія,
дата поступления 12.09.2015

Дніпропетровську до річниці його народження

У  кожного  міста  є  картка  візитна,
Є    те,    що  у  інших  містах  не  знайти,
А  Дніпропетровськ  чим  у  світі  помітний,
Що  зможеш    про  нього  ти  розповісти?
Пройдись  по  сучасним  околицям  міста,
Найдовшою    вулицею  над    Дніпром,
І  фотографуй  його  види  барвисті,
І  крок  зупини  перед  церкви  хрестом.
Оглянь  старовинний  низенький  будинок,
Де  мешкали  люди  минулих  століть,
Тепер  по  фасаду  плететься  барвінок,
Й  підлога  стара  під  ногами  скрипить.
Вдивляйся  в  обличчя  застиглі  в  граніті,
Найбільше  їх  нам  залишила  війна.
Щоб  ми  пам’ятали  –  онуки  і  діти,
Яка    у    свободи    і  миру  ціна.
Дніпро  і  мости  –  символічне  єднання
Всієї    країни  ,  не  лиш  берегів,
Мост  –  Сіті  –  це  місто  мостів  і  кохання,
Яке  не  старіє  від  плину  років.
Ще  варто  на  острів  пройтись  Монастирський…
Історія  острова  дуже  стара,
Колись  заснували  ченці  візантійські
Свій  власний  Афон  серед  течій  Дніпра.
Що  значить  любити  своє  рідне  місто?
Цю  землю  освячену  кров’ю    дідів?
Лише  милуватись  –  немає  користі:
Зробіть  власний  внесок    в  літопис  подій.
Іван  Підмогильний  ,  Дмитро  Яворницький,
і    Янгель,  і  Поль,  Лазар  Глоба,  Гончар
І  інших  відомих  містян  товариство
Лишили  нам  в  спадок  незлічений  дар.
Бо  Дніпропетровськ  –  це  насамперед    люди,
Їх  вчинки  корисні  для  всіх  громадян
Їх  працею  славиться  місто  усюди,
І    в  списку  є  місце  новим  іменам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605325
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.09.2015

Політикам, патріотам і громадянам до дня міста Дніпропетровськ

Знов  політики  грають  м’язами
Патріоти  усі  як  один,
Кажуть:  місто  не  правильно  назване
І  доводять  безліч  причин!
Місто  рідне,  церквами  освячене,
І    охрещене  в  хвилях   Дніпра,
Є    у  тебе  велике  призначення
І  чеснот  незлічених  гора!
Не  міняєш  шляхів  траєкторії
В  найсуворіші  навіть  роки,
І  я  радо  вивчаю  історію,
Як  змужніло  й  зросло  за  віки!
Різний  люд  йшов  твоїми  дорогами:
І  вельможі,  й  прості  козаки..
Тут  митці  милувались  порогами
І  писали  натхнені  рядки!
Закрутило  й  у  вир  революції,
Бо  народ  завжди  вірить  вождям..
А  вожді  поринали  в  корупцію
Й  грабували  своїх  громадян.
Все  було  на  теренах  історії
І  трагічні,    сумні  сторінки..
Час  повільно  ті  рани  загоює,
Місто  ж  стрімко  росте  навпаки.
І  не  раз  вже  було  переназване,
Втім  –  минуле  з  сучасним  сплелись,
Із  Дніпром  твоя  назва  пов’язана
І  Петровським,  що  жив  тут  колись.
Я  не  хочу  вступати  в  полеміку,
Хто  є  вартий    таких  нагород,
Та  не  треба  ,  панове,  істерики!
Це  вирішує  тільки  народ!
Велич  міста  від  того  не  зменшає,
І  любов  не  схолоне  в  серцях,
Бо  воно  таке  -  неперевершене
На  земних  і  небесних  шляхах.
І  святкуючи  міста  народження,
Не  тримай  у  кишені  образ,
Хай  тепло  його  буде  у  кожному,
Хто  стикався  із  містом  хоч  раз!
Хто    новітню  напише  історію,
І  загиблим  пошану  воздасть…
Головне  помилки  не  повторювать,
А  не  гратись  зі  зміною  назв.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605323
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 09.09.2015

Акросонет ко дню города

[b]Д[/b]авным-давно    в  казачьей  стороне,
[b]Н[/b]а    трех  холмах,  где  бор  шумел  сосновый
[b]Е[/b]катериной  город  был  основан
[b]П[/b]о  плану,  чтоб  крупнейшим    стать  в  стране.

[b]Р[/b]ос    город,  расширялся  и  мужал,
[b]О[/b]  нем  открыто  все  заговорили,
[b]П[/b]остроен  мост,  дорога    и  вокзал,
[b]Е[/b]ще  трамвай  по  улицам  пустили.

[b]Т[/b]орговля,  производство  расцвели,
[b]Р[/b]аскрылись  многих  жителей  таланты
[b]О[/b]лесь  Гончар  когда-то  тут  творил,
[b]В[/b]ерменич  был  непревзойден  в  театре.

[b]С[/b]егодня  вспомним  поименно  всех,
[b]К[/b]то,    город    мой,  тебе  принес      успех!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604005
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 03.09.2015

Неопубліковані вірші

Неопубліковані  вірші,
Ви  мої  сором’язливі  діти,
Рани  незагоєні  душі
Від  очей  чужих  у  шафі  скриті.

Я  єдиний  критик  і  читач,
Ви  не  раз  слізьми  моїми  вмиті,
Сповідь  гіркоти  моїх  невдач,
Спогади,  що  болем  оповиті.

І  коли  вночі  іду  до  вас,
Поринаю  у  рядки  знайомі,
Стишує  ходу  шалений  час,  
І  мовчать  зухвалі  телефони.

Неопубліковані  вірші  -
В'язні  шафи  і  лихої    долі,
Ви  -  вода  джерельна  у  ковші,
І  дерева,  що  без  листя  голі.

Як  явлю  вас  світу  і  коли,
Як  відкрию  думи  потаємні?
Ні,  не  час.  Поспіть  іще,  малі,
Бо  на  вас  полюють  сили  темні.

Стільки  в  світі  зла  і  перепон,
Що  політ  ваш  можуть  обірвати,
Я  оберігатиму  ваш  сон,
Як  найкраща  і  дбайлива  мати.

Любі  діти,  часточка  душі  -
Неопубліковані  вірші!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601663
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.08.2015

Поезія з льохів.

Коли  лунали  вибухи    снарядів,
А  на  руках  дрімало    немовля,
Ми    у  льоху  ховалися  від  «градів»,
Нам  на  обличчя  сипалась  земля.

Сиділо  з  нами  тут  людей  чимало,
Жінки  старі  і  немічні  діди,  
А  наверху    війна  не  ущухала,
І  залишала  руйнівні  сліди.

Було  вже  пізно,  та  не  спали  діти,
А  ще  в  кутку  скавчало  цуценя,
Було  їм  важко  у  льоху  сидіти,
Та  звикли  вже!  Така  життю  ціна!

Війна!  Війна!  –  лунало  з  вуст  дитячих,
І  щоб  їх  від  жаху  відволікти,
Щоб  не  почули,  як  дорослі  плачуть,
Взялася  казку  їм  розповісти.

Про  диво-коней,  про  вовка  та  мишу,
Про  добрих  звірів  і  поганих  змій,
Всі    слухали,  забувши  що  там  вище
Добро  і  зло  зіткнулися  в  двобій!

І    діти  під  ту  казку  засинали,
Старі  дрімали  в  темному  кутку,
І  всім  здавалось  –  вибухи  стихали,
Не  вічність  же  сидіти  тут,  в  льоху.

І  снились  їм  герої    добрі  з  казки,
Що  мирно  співіснують  із  людьми,
А  злі  істоти    зазнають  поразки,
І  йдуть  назавжди  з  нашої  землі!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601486
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2015

Мандрівка Україною

Я  б  хотіла  пройти  всі  дороги  країни,
Від  великих  шляхів,  до  маленьких  стежок,
Щоб  почути,  побачити  всю  Україну,
Різнобарв'я    степів,ніжний  гомін    річок.

Я  би  радо  віталась    із  кожним  зустрічним
Із  пташиною  в  небі,  у  лісі  –  з  кущем,
І  минаючи  села,  де  мешканці    звичні,
В  господині  якійсь  пригостилась  борщем.

А  іще    погуляти  б  в  селі  на  весіллі,
Де  радіють  усім    перехожим  ,    гостям,
Заспівати  пісні  ,що  знайомі  і  милі
Із  далеких  років,  як  була  ще  дитям.

Я  б    хотіла  побачити  замки  і  вежі,
Що  історія  нам  дотепер  зберегла
І  торкнутись  в  музеях  тканин  і    одежі,
Що  якась  невідома  майстриня    ткала.

Прогулятись  бажала  б  по  вулицях  міста,
Усіх  міст  України  –  й    великих,  й  малих
Бо  у    кожному  є    щось  своє,  особисте,
Й  таємниця,  захована  міцно  від  всіх.

Я  б  тривалу  свою      завершила  б  мандрівку
На  вершинах  Карпат,  де  лиш  крок  до  зірок,
І    дивилася  у    небо,  підвівши      голівку,
Де    у    тиші  космічній    -  великий      наш  Бог.

Я  б  із  Ним  розмовляла,  як  з  давнім  знайомим,
Мир  і  лад  попросила  б  країні  моїй,
І    щаслива  тоді,  я  б    вернулась      додому,
Бо  здійснилась    одна  з  найтаємніших  мрій.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599076
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 11.08.2015

Щенок и мотылек

[color="#611010"]В  летний  зной  в  саду  щенок
Лег,  уснул  без  задних  ног.

Вдруг  на  лилии  цветок
Приземлился  мотылек.

Крылышками  помахал
И  нектар  пить  жадно  стал!

А  потом  в  углу  садка
Увидал  в  тени    щенка.

И  воскликнул:  «Что  за  блажь?
Портит  спящий  весь  пейзаж!

Мой  любимейший  цветок
Под  себя  подмял  щенок!

Проганю-ка  я  мальца
Аж  до  самого  крыльца!

Это  ведь  не  грозный  пес  -
Можно  сесть    к  нему  на  нос!»

Мотылек  был  очень  смел,
И  на  нос  щенку  он  сел.

-  Лежебока,  хватит  спать,
Это  клумба  –  не  кровать!

Но  щенок    наш    мирно  спал,
Мотылька    и    не  слыхал,

Зря  тот      крыльями  махал,
Даже  ноздри  щекотал…

Наконец  ,  щенок  вздохнул
И  спросонья  как  чихнул!

С  крепкой  воздуха  струей
Мотылек  взлетел  стрелой!

Еле  крылышки  унес,
Вот  что  значит  сесть  на  нос!
[/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597837
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 05.08.2015

Спасибо, Геническ!

Спасибо,  Геническ,  спасибо,  родной,
За  ласку,  за  чаек  и  море,
За  то,  что  счастливая  еду  домой,
Хоть  отпуск  и  кончится  вскоре.

Я  буду  с  улыбкой  тебя  вспоминать
И  это  погожее  лето…
И  если  даст  Бог,  то  приеду  опять
На  берег  твой,  солнцем  нагретый.

Как  старого  друга  волну  обниму
И  солнцу  подставлю  я  плечи,
И  пусть  позавидуют  те,  кто  в  Крыму,
Чей  берег  теперь  непривечен.

Спасибо,  Геническ,  спасибо,  родной,
Шесть  дней  эти  были  прекрасны,
А  я  отдохнувшая  еду  домой,
И  даже..работать  согласна..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597602
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 03.08.2015

Предвкушение отпуска

Предвкушение  отпуска  –  празник  души!
До  него  дни  считаем  часы  и  минуты!
В  мегаполисе  ты  или  в  сельской  глуши,
Но  приходит  момент  разорвать  будней  путы!

Отложить,  отодвинуть  подальше  дела,
Словно  в  ящик  стола  ворох  старой  бумаги…
И  забыть  на  неделю  ,  что  я  здесь  была
Просто  винтиком  в  бизнесе  «доброго  дяди».

Ах,  как    мед  ленно  движется    стрелка  часов,
Прав  Эйнштейн,  что  весьма  относительно  время:
Если  в  отпуске  день  –  лишь    мгновение  снов,
И    все  ближе  и  ближе  момент  возвращенья.

Потому      предвкушение  –  празник  души!
Есть  в  нем  сладкий  момент    под    названьем  -мечтанья!
Улыбайся,  ликуй,  насладиться  спеши
Этим    самым  счастливым  своим  ожиданьем!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595569
рубрика: Поезія, Поэтические манифесты
дата поступления 24.07.2015

Дивлюсь в інтернеті я стрічку новин

Дивлюсь  в  інтернеті    я  стрічку  новин
Й  очам  своїм,  люди,  не  вірю
Там  пишуть  –  податок  ввели  на  тварин,
Такі  депутати  в  нас  звірі…

Їм    бачте,  все  мало  з  народу  грошей,
Забрати  вже  хочуть  останнє,
Не  стане    котів  і  собак,  то  мишей
Хто  буде  ловити  старанно?

Чи  може  якийсь  депутат  буде  дім
На  прив'язі  охороняти?
Випадок  важкий,  і  здається  їм  всім
Час  ліки  від  сказу  прийняти.

На  що  там  податків    ще,  друзі,  нема?
На  сонце  і  свіже  повітря?
Народ  це  в  природи  бере  задарма?
Неправильно  –  треба  платити!

Отак  і  чекаємо  нових  ідей
Отих  ненажерливих  гадів,
Чи  прийде  час  влади  з  нормальних  людей,
А  не  пустунів  й  казнокрадів?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594759
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 20.07.2015

Про эту любовь не написаны сказки

Про  эту  любовь  не  написаны  сказки,
О  ней  ни  поэм,  ни  стихов  или  прозы…
Сидела  она  в  инвалидной  коляске,
Задумчиво  глядя  на  клумбу,  где  розы..

А  рядом  был  он,  защищая  ей  спину,
Как  самый  надежный  и  преданный  ангел,
Стоял  за  коляской    горой  исполином,
Ей  тихо  ладонями  волосы  гладил…

Они  тут  гуляли,  одни  в  целом  мире,
И  не  замечали  машин  и  прохожих,
Весь  мир  для  нее  только  двор  и  квартира,
Та  и  для  него  так,  они  тут  похожи…

Ведь  ноги  ее  уже  год  как  недвижны,
С  той  самой  минуты,  как  силой    мотора
Была  перекручена  в  воздухе  трижды
На  том  переходе  зловещем  и  скорбном.

Она  закрывает  глаза  вспоминая,
Тот  визг  тормозов  и    отчаянье    ночи,
Они    в  сновиденьях  ее  посещают
И  будят,  и  сердце  опять  кровоточит.

«В  рубашке  родилась!»  сказал  бородатый
Хирург,  колдовавший  над  сломленным  телом,
-Жить  будешь,  ходить  же…    -  и  смолк  виновато,
И  белый  халат    удалился  несмело…

Вот  так  оказалась  в  коляске,  недвижна
Не  чувствует  ног,  будто  их  нет  и  вовсе,
Она  полуженщина  и  полужизнью
Живет,  задавая  все  больше  вопросов:

«Зачем  так  со  мной  поступила  природа,
И  рядом    мужчина,  который  не  бросил,
Зачем  ему    та,  что  смеялась  лишь    гордо
На    все  его  чувства  и  к  свадьбе  запросы?

За  что?    Почему  так  карает  нас  Небо,
А  вдруг  переполнена  чаша  терпенья?
И  просим  у  Бога  мы  зрелищ  и  хлеба,
А  сколько  в  нас  веры,  надежды,  смиренья?

Все-все  не  без  смысла…  И  если  б  не  случай,
Она  б  вышла  замуж  за  деньги  и  должность,
А  жизнь  повернет    так,  что  мудрых  научит,
И  что-то  забрав,  даст  другую  возможность.

А  ей  даст  того,  кто  душе  ее  нужен,
Того  кто  научит  любви    беззаветной,
Того,  кто    обед  приготовит  и  ужин,
Исполнит  желанья  ее  незаметно.

Растопит  ту  льдину,  что  панцирем  стало
Ее  сверх  ранимого  нежного  сердца,
А  раньше  ведь  этого  так  не  хватало,
И  пряталось  счастье  за  сказочной  дверцей.

Не  все  пониманию  мозга  подвластно,
И  мы  удивляемся,  видя  снег  летом..
Но,  если  б    к  любви  я  была    безучастна,
То  я  б  никогда  не  назвалась  поэтом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594540
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.07.2015

Ромео і Джульєтта на війні…

Зустрілись  на  війні  та  закохались,
Під  вибухи  снарядів  і  гранат,
Вона  сиділа  в  темному  підвалі,
Він  в  українській  армії  -  солдат.
Їм  не  стелили    шлюбної  постелі,
Зірки  їм  не  водили  хоровод,
Ревли  над  ними  залпи  артилерій
І  смерть  людей  полола,  як  город.
Він    не  носив  їй  пригорщами  квіти,
Не  купував  парфумів  і  прикрас,
Він  повз  під  градом,  щоби  поділити
Скупий  пайок  –  свій  «золотий»  запас.
Він  ніс  їй  воду,  і  з  аптечки  ліки,
Тут  на  війні  ці  речі  у  ціні,
Що  б  в  очі  подивитись  її  дикі,
Заплакані  ,  та  дивні,  неземні.
Вона    просила  бути  обережним
Коханого,  і  марила  про  мир,
Він  хлопець    з-за    Дніпра,  з  правобережжя,
Таких  тут  не  бувало  до  сіх  пір.
Він  умовляв  її  –  переїжджати,
Мовляв  ,  підвал  –  не  місце  для  дівчат,
І  що  він  дуже  буде  хвилюватись,
Як  що  тут  поруч  вибухне  снаряд.
Він  навіть  попросив  десь  вантажівку
Із  волонтерами  доправити  її  -  
Найкращу  і  єдину  в  світі  жінку  -
Туди,    де  не  шумить  вогонь  війни.
Вона    й  хотіла,  й  все  одно  лишилась,
Бо  там  є  спокій,  а    Його    нема  –
І  де  взялась  в  душі  її  сміливість
Не  від'їжджати  звідси  й    задарма.
Така  сучасна  повість  про  Джульєтту
Та  про  Ромео  в  світлі  нових  фарб.
І  хай  хтось  інший  вірить  у  прикмети,
Але,  Шекспіре,  вибач  мені,  брат.
Не  хочу  я,  щоб  драмою  лишилась
Новітня  повість  про  таку  любов,
Пошли  їм  Боже  з  неба  свою  милість,
І    перемир'я  в  ангелів  замов!
Нехай  війна  скінчиться  ця  найшвидше,
Я  бачу  їх    в  весільному  вбранні…
Хай  любляться    у  сіні  на  горищі,
У  рідній  хаті,  в  мирні  ночі  й  дні…
Нехай  любов  щодня  стає  міцніше,
Й  народить  нових  дочок  і  синів…

А  у  підвалах  хай    скребуться  миші,
Ми  добре  це  відчули  на  війні…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594505
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.07.2015

Под летним зноем сосны разомлели

Под    летним  зноем  сосны  разомлели,
Хмелит  опавшей  хвои  аромат,
Дождей  уже  здесь  не  было  недели,
И    стебли  трав  поблеклые    стоят.
Под  солнцем  юга  в  полдень  как  в  духовке,
Лишь  с  моря  бриз  смягчает  жар  печи…
Здесь  я  жила..Вон  дом  мой  на  пригорке
Под    деревом  тенистой  алычи…
По  берегу  каспийскому  гуляла,
Собрав  пакет  ракушек  и  камней,
Боялась  змей,  которых  здесь  не  мало,
И  убегала  прытко    от  парней…
Тут  каждый  метр  земли  изучен  мною,
Она  еще  хранит  тепло  следов,
И  память  детства    лишь  глаза  закрою,
Выходит,  как  река  из  берегов…
Под    солнцем  юга,  в  самый  зной  палящий,
Под  кроны  сосен    я  хочу  опять…
И  не  понять,  где  дом  мой  настоящий,
И    как  тоску  по  прошлому  унять…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592723
рубрика: Поезія, Очерк
дата поступления 09.07.2015

Играла девушка на скрипке в переходе

Играла  девушка  на  скрипке    в  переходе,
А  мимо  проходил  уставший  люд,
Играла  девушка,  и  звук  ее  мелодий
Невольно  волновал  прохожим  грудь.

И  даже  находились  в  людях  силы,
Чтоб  улыбнуться  девушке  в  ответ,
Она  играла  там  не  для  наживы,
Не  ради  в  сумку  брошенных  монет.

Она  хотела  щедро  поделиться
Своим  талантом  и  души  теплом.
Случайно  залетевшей  белой  птицей
Она  казалась  в  переходе  том!

Иль  не  случайной?  просто  непривычно
Увидеть  в  подземелье  яркий  свет
То  вызов  был  людскому  безразличью,
То  был  к  духовным  истинам  билет.

Она  играла  с  трепетом,  с  надрывом,
Единым  став  со  скрипкой  и  смычком.
И  в  музыке  была  такая  сила,
Что  забывали  люди  о  плохом.

Им  стать  хотелось  чище  и  добрее,
И  бабочкой  лететь  за  ней  вослед…
Вот  так  к  нам  иногда  приходят  феи,
Когда    поверим    твердо,  что  их  нет!

Когда  идем  домой  на  автомате,
Утратив  к  жизни  вкус  и  интерес,
Вы  девушку  со  скрипкой  вспоминайте
Как  вещий  знак,  нам  посланный  с  небес!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587445
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 14.06.2015

до свого 41-го дня народження…

Вперше  -  день  народження  без  тебе,
Той,  кому  завдячую  життям…
Ластівки    злітають  в    простір  неба,
Вище  хмар..і  ти  напевно  там..

Це  було  тобі  найбільше  свято,
Першою    поздоровляла  -  ти,
І  з  цим  днем  вітав  тебе  наш  тато,
Квіти,  подарунки  і  торти…

Вся  родина  за  столом  збиралась
Перший  тост  завжди  був,  мамо,твій
А  тепер,як  я  б  не  намагалась,
Вже  не  буде  здійснення  всіх  мрій.

Вже  не  буде  посмішки  твоєї,
Що  була  наснагою  мені,
і  зів’януть  в  вазі  орхідеї,
Не  знайду  розраду  й  у  вині.

Сорок  перше  літо    зустрічаю,
Та  в  душі  ми  –  мами  діточки,
Дякую  за  все..ти  поруч,  знаю:
Із  небес  так  сяють  зірочки…

То  і  ти  мене  вітаєш,  мамо,
І  бажаєш  щастя  у  житті,
Завтра  прийдуть  гості,  будь  же  з  нами,
Й  мою  душу    світлом    -  освяти.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587274
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.06.2015

Роняют розы лепестки

Роняют    розы  лепестки  
                                                                         на  траурные  ленты,
И  в  ряд  венки,  венки,  венки,
                                                                       А  ниже  в  ряд  –  портреты.
Идет  молебен,  в  тишине
                                                         Звучат  слова  «Раб  Божий».
Им  вдвое  меньше  лет,  чем  мне,
                                                   Им  жить  бы  жить..и  что  же?
А  в  небе  летнем  синь  –  без  дна,
                                                     Ни  облачка,  ни  пыли,
Звучат,  звучат  их  имена,
                                                 Чтоб  мы  их  не  забыли.
Чтоб  отпечаталось  навек
                                                                     в  мозгу  окоченелом,
Что    вот  он,  был  он  –  человек
                                                                     Отчаянным  и  смелым,
И  больше  Родину  любил,  
                                                                 чем  свой  комфорт  домашний…
Я  много  видела  могил,  
                                                                                 Но  эти  -  видеть  страшно..
Несут  к  портретам  земляков,
                                                                                         Цветы,  иконы  ,  свечи,
А  капли  алых  лепестков
                                                                               Заменят  пышность  речи.
Не  нужно  слов  больших  чинов,
                                                                                             Людей,  чьи  дети  дома,
Войны  не  видят  страшных  снов,
                                                                     В  чьих  судьбах  нет  надлома.
Им  раны  павших  не  болят,
                                                                     За  маской  скорби  лица…
Пусть  этот  ряд  простых  ребят
                                                                         Всю  жизнь  им  снится,  снится…
Кто  бросил  молодых  бойцов  
                                                                       Врагам  на  растерзанье,
Без    нужной  техники,    «спецов»?
                                                                     Нет..нет  им  оправданья.

Надрывно  реквием  звучит,
                                                                                           И    веет  холод  летом,
А    души  тех,  кто    был  убит,
                                                                       Ждут  от  живых  ответа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586515
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 10.06.2015

Етюд

Весна!  Та  мить,  коли  мій  сад
На  зграю  лебедину  схожий,
Немов  шубовсне  -  і  злетять
Дерева  в  синь  небесну    божу!

Стоять  запалені  свічки  –  
На  грядці  й  у  дворі  –  тюльпани,
І  сиплють  снігом  гілочки
Тендітних  вишень  на  світанні!

Ласкавий  теплий  вітерець  
Розносить  пахощі  духмяні,
І  зізнається  горобець
Своїй  обраниці  –  в  коханні!

І  навіть  як  раптовий  дощ
Розмиє  сонячну  картинку,
Зрадію  і  йому  також  
Та  не  ховатимусь  в  будинку!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584005
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2015

…посвящается дню памяти и скорби - депортации крымско-татарского народа

Пески  Средней  Азии  –  желтые  дюны,
их  волнами    гонят  ветра  по  пустыне,
А  поезд  петляет  в    барханах  угрюмых,
И  стонет  народ  в  нем  из  крымской  долины!
Пятнадцать    минут  им  на  сбор  объявили
Шакалы  ,одетые  в  форму  чекистов,
Людей  словно  скот    по  вагонам    грузили,
И    след  им  кидали  -  «пособник  фашиста».
Вот  так  без  вины  они  стали  «врагами»
Тому,  чей  портрет  на  стене  в  каждом  доме,
Толкали  их  в  спины  и  били  ногами…
Так  крымский  народ  изгнан  был,но  не  сломлен.
Не  дрогнула  маска  лица  кэгэбиста
Когда  на  руках  матерей  гибли  дети,
Такого  здесь  не  было  и  при  фашистах,
Они    удивлялись:  да  люди  ли  это?
 Как  это  возможно:  из  дома  родного
Увозят  в  вагонах  товарных,  смердящих?
И  вздрогнули  Крымские  горы,    со  стоном
Виновным  грозя  камнепадом  разящим!  
И  Черное  море    три  дня  бушевало,
Его  так  любили  татарские  дети,
«Простите!»  -  пронзительно  чайка  рыдала,
И  медлило  солнце  с  кровавым  рассветом…

Пескам  не  засыпать  тот  след  преступлений
Плач  женщин    гонителям    станет  проклятьем,
А  память  народа  жива  в  поколеньях!
Мы  помним,  татарские  сестры  и  братья!
Мы  с  вами  скорбим,  эту  ночь  вспоминая,
Над  Крымом  опять  собираются    тучи,
Татар  подчинить  хочет    черная  стая,
 История  их,  недалеких,  не  учит:
Что  чашу  терпенья  нельзя  переполнить,
Что  вольный  народ    задушить  не  удастся!
Крым  –  ваша  земля,  ваши  пот,  слезы  ,  корни!
и  нам  нужно  вместе  за  это  сражаться!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582359
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 19.05.2015

Присвячено дівчинці на фото, у якої на війні загинув тато

Вона  іще  не  розуміє,
Чому  матуся  вовком  виє,
Чому  наїхало  рідні
Яка  живе  в  далечині?

Чужі  голублять  по  голівці,
І  печиво  дають  «сирітці»,
Дядьки  у  формі,  як  у  тата
Ховають  погляд  винувато.

Їй  дуже  лячно,  невідомо,
Чому  зчинився  галас  вдома,
 Чом  фото  тата  в  чорній  стрічці,
І  вогник  тане-тане  в  свічці…

Вона  ще  дівчинка  маленька,
Та  де  татусь  її  рідненький?
Говорять,  що  війна  забрала!
Та  що  таке  війна  -  не  знала!

І  хоч  всього  не  розуміла,
Маленьке    серце  заболіло,
Відчула  щось  страшне,  погане,
Ще  гірш  ніж  від  падіння  рани,

Страшніше  темряви  в  кімнаті,
Гучніше  вибухів  з  гармати.
Відчула,  вже  не  буде  тато
Її  під  стелю  підкидати,

На  гойдалці  катати  в  парку,
Збирати  у  садочок  з  ранку.
І  сліз  маленькі  горошинки
Скотились  в  неї,  як  у  жінки.

І  в  голос  почала  ридати:
"Нехай  війна  поверне  тата!»
Така  вона  була  нещасна,
Що  матір  кликнули  завчасно.

Та,  попри  сльози,біль  і    муки,
Взяла  дитиночку    на  руки!
Так,ніби  зрощені  дві  тіні,
Вони  й  ходили  по  хатині.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581013
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 13.05.2015

Пелюстка впала на моє обличчя

Пелюстка  впала  на  моє  обличчя,
Ти  відцвітаєш,  мій  розкішний  сад,
Усе  в  природі  сповнене  величчя
І  що  пройшло  –  не  вернеться  назад.

Іде  весна  в  поля  і  на  городи,
Тут  кожен  день  коштовний  наче  скарб,
Птахи  у  небі  водять  хороводи,
Часу  в  них  обмаль,  так  що  не  до  скарг.

Ми  ж  летимо,  ще  швидше  за  годинник,
Вогні  дитинства    згасли  вдалині,
Одноліток,  що  був  для  всіх  «розбійник»,
Уже  онука  возить  на  спині.

Вже  знаємо  не  на  словах,  на  ділі,
Як  важко  рідних    втратити  людей,
І  треба  йти,  нові  шукати  цілі,
А  скільки  тих  –  не  здійснених  ідей!

Пелюстка  впала  на  моє  обличчя,
Цвіт  на  гілках  мов  скупчення  зірок,
І  хай  в  душі  минуле  й  протиріччя,
Та  все  одно,  роблю  в  майбутнє  крок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580357
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.05.2015

Самому родному человеку . . в день Матери…

Сейчас  поставлю  диск.  
И  встречусь  вновь  с  тобой
На  видео  семейного  архива…
Какой  же  ты  на  нем  
Осталась  молодой,
Веселой,  жизнерадостной,  счастливой.

Гляжу  в  глаза  твои,
И  слышу  голос  твой,
Как  будто  бы  и  не  было  разлуки,
И  ты  опять  со  мной,
В  ненастный  выходной
Но  вот  обнять  -  увы  не  могут  руки!

Сегодня  ,говорят,
День  Матери  в  стране!
Жаль  раньше  мы  его  не  отмечали!  
Все  славят  матерей  
И  очень  горько  мне,
Что  некому  излить  свои  печали!

Я  твой  веселый  взгляд  
На  видео  ловлю,
И  чувствую  опять  себя  ребенком,
Вернись  ко  мне  назад,
Я  так  тебя  люблю!
Ты  ж  на  минуту  отлучалась  только!

Но  вот  погас  экран
Желанье  не  сбылось
И  в  доме  стало  холодно  и  пусто,
О  Господи  за  что?
Я  словно  битый  пес
На  грани  чувств  и  на  краю  безумства!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580147
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 10.05.2015

Прости, что я не в силах боль унять

Прости,  что  я  не  в  силах  боль  унять,
Что  поддаюсь  тоске  своей    без  меры,
Ты  для  меня  была  не  просто  мать,
А  человек  по  значимости  первый.

Пускай  другие  ставят  мне  в  упрек,
Что  я  грешу,  восставши  против  Бога…
Они  «другие»…этим  невдомек,
Что  жизнь  текла    у  твоего  порога…

Что  мы  несли  тебе,  тебе  одной
Все  наши  беды,  радости,  ошибки,
И  каждый  праздник  наш  и  выходной
Немыслим  был  без  маминой  улыбки.

Как  много  накопилось  на  душе,
И  даже  церковь  мне  не  помогает,
И  не  с  кем  посмеяться  мне  уже,
Меня    никто  как  ты,  увы,  не  знает.

Тут  говорят,  что  я  тебя  «держу»,
Не  отпускаю  в  мир,  который  лучше,
Но  как  туда  тебя  я  провожу,
Когда  тот  мир  неведом  ,  не  изучен?

Прости,  прости…  я  каюсь..я  грешна..
И  верю,  ты    мой  Ангел  самый  главный  …
С  тобою  часто  вижусь  я  во    снах,
И  обнимаю,  как  совсем  недавно..

Люблю  тебя,  родная!  Ты  жива!
Твои  черты  в  своих  я  вижу  детях,
Но  как  принять  мне,  мама,  те  слова,
Что  ты  не  с  нами  ,не  на  этом  свете?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578993
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 05.05.2015

СМЕЮСЬ НАД ВАМИ, ГОРЕ-ОЛИГАРХИ

СМЕЮСЬ  НАД  ВАМИ,  ГОРЕ-ОЛИГАРХИ:
ДВОРЦЫ,  МАШИНЫ,  ЯХТЫ,  КАТЕРА,
И  ПУСТЬ  В  ДРУЗЬЯХ  У  МНОГИХ    ПАТРИАРХИ,
НО  ЕСТЬ  ЛИ  В  ТОМ  ХОТЬ  ТОЛИКА  ДОБРА?

КАК  ВЫ  СПЕШИТЕ  ЖИЗНЬЮ  НЕНАСЫТНОЙ
НА  ЛБЫ  СВОИ  ВООДРУЗИТЬ  ВЕНЕЦ
И  УМ,  И  ЧЕСТЬ,  И  СОВЕСТЬ  ПОЗАБЫТЫ,
НО  ДЛЯ  ТОГО  ЛИ  СОЗДАЛ  ВАС  ТВОРЕЦ?

ЕМУ  ПЛЕВАТЬ:  ЧЕЙ  СЧЕТ  РАСЧЕТНЫЙ  КРУЧЕ,
МОЛОЖЕ    И  КРАСИВЕЕ  ЖЕНА…
НО    ЖИЗНЬ  ВАС  НИЧЕМУ,  УВЫ  ,  НЕ  УЧИТ,
И  ВАШ  УДЕЛ  –  ВЫСОКАЯ  СТЕНА…

ВЫ  САМИ  ОТ  СЕБЯ  ОТГОРОДИЛИ
ВЕСЬ  ТОТ  НАРОД,  ЧТО  «БЫДЛО»  И  «ПЛЕБЕЙ»..
А  КОНКУРЕНТЫ  МНОГИЕ  –  В  МОГИЛЕ…
«ЕСТЕСТВЕННЫЙ  ОТБОР»,  КАК  У  ЗВЕРЕЙ.

ОТ  СЛОВ  МОИХ  НИ  ХОЛОДНО,  НИ  ЖАРКО
МНЕ  ЛЬ,  ПОЭТЕССЕ,  «ИЗБРАННЫХ»  УЧИТЬ…
КОГДА  ОТ  ЖИЗНИ  ЖДЕТЕ  ВЫ  ПОДАРКОВ,
И  СУДЬБЫ  МИРА  МОЖЕТЕ  ВЕРШИТЬ…

НО  ПОМНИТЕ:  ВЗЯТЬ  А  КОМПАНЬОНЫ  БОГА
ЕЩЕ  НЕ  УДАВАЛОСЬ    НИКОМУ,
И  ЗАБЕРЕТЕ  ВЫ  С  СОБОЙ  НЕМНОГО,
КОГДА  НАСТУПИТ  ЧАС  ИДТИ  К  НЕМУ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578946
рубрика: Поезія,
дата поступления 04.05.2015

в Баку - весна!

В  Баку  –  весна…  Кружатся  пчелы
Над  розовым  цветком  айвы,
Цветут  нарциссы  -  новеселы
Средь  буйной  зелени    травы.

Блестит  под  солнышком  брусчатка
Проулков  старого  Баку,
Она  как  в  клеточку  тетрадка
Что  повидала  на  веку

Немало  зим,  немало  весен,
И  отпечатков  ног  босых,
А  кроны  постаревших  сосен
Скрипят,  чтоб  ветер  поутих.

Весенний  ветер-  запах  меда
И  моря    в  город  принесет,
Шикует    в  роскоши  природа,
Свой  совершив  круговорот.

А  на  окраинах  –  мальчишки
Гоняют  весело  в  футбол,
В  кустах  портфели  их  и  книжки,
И  слышны  только  крики:  «Гол!»  

Старушки  греются  у  дома,
Любуясь  неба  синевой,
Все  это  близко  и  знакомо
Тем,  кто  бывал  в  Баку  весной.

В  Баку  весна!  не  надышаться
Не  отвести  влюбленных  глаз,
 И  так  зовут  платки  акаций
Вечерний  совершить  намаз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577071
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 25.04.2015

В поминально-пасхальні ці дні

В    поминально-пасхальні    ці    дні
Я  сиджу  у  твоєї  могили,
Як  же,  мамо,  самотньо    мені
І  цей  біль    відбирає  всі  сили.

Не  говориш  зі  мною.  Мовчиш.
Тільки  хрест  –  на  спасіння  надія,
Серед  інших  міських  кладовищ
Лиш  на  цьому  душа  вовком  виє.

Й  абрикоса  уже  відцвіла,
Пелюстками  укривши  могилку…
Тут  весна!  Отакі,  мам,  діла!
І  від  того  ще  більш  мені  гірко.

Ти    любила    цю  пору  річну,
Як  ніхто  відчувала  природу!
Зустрічати  без  тебе    весну  -
Як  насмішка  для  нашого  роду.

Мамо,  мамо!  Голубко  моя!
Як  же  важко  розлуку  прийняти,
І  уся  наша  дружня  сім’я
Божеволіє  з  часу  утрати.

Ми    заручники  долі  й    часів
Тих  минулих  і  дивно    щасливих,
У  потоці    людських  голосів
Я  шукаю  один  –  серцю  милий.

Сіра  птаха  присіла  на  хрест,
І    щебече,  немов  би  втішає,
Каже,  щойно  вернулась  з  Небес,
Із  країни,  що  ми  звемо  Раєм.

Крихти  печива    пташці    лишу,
Й  дві    троянди  на  рідній  могилці
Крапле  небо  сльозами      дощу
Й  грає    райдуга  в  кожній  сльозинці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575686
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.04.2015

А може всі ми божевільні

А  може  всі  ми  божевільні,
Як  той  пілот  із  літака?
Ну,  захотів  би  сам  загинув,
Та  ні,  піднялася  рука
Направити  літак  у  гори,
І  долі  вирішить  людей...
Ні..дійсно,  світ  цей  справжні  хворий
На  безліч  маній  та    ідей.
Іде  війна  -заради  миру,
Крушимо  ідолів  старих
В  нових  же  маємо  ми  віру...
Чи  це  не  дивно?  Чи  не  гріх?
Того  сусіда,  з  ким    ще  вчора
Ми  цілувались,  як  брати,
Тепер  б'ємо  за  непокору,
Що  не  такий  як  я  і    ти.
Чиновників,  що  завжди  крали,
До  влади  тягнемо  ми  знов,
Їм  даємо  найвищі  бали,
Ллємо  за  їхні  гроші  кров.
О,  як  же  сумно!  Як  же  нудно!
Куди  не  плюнь,  всяк  патріот,
Гей,  мітинги  збирати  людні,
Підзарядити  свій  народ...
Щоб  на  годину  та  забути
Коловорот  своїх  турбот...
Лягти  б  років  на  сто,  заснути..
Глянь,  по-мудрішає    народ...
Чи  власним  розумом  та  коштом
В  майбутнє  світле  зробить  крок?
Або  дасть    знов  кермо  "пілоту",
Який  вважає,  що  він  Бог?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570476
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.03.2015

Колискова країні

[color="#1532a6"][b]Спи,  країно!  Бог  оберігає
Сон  міцний  мужів,жінок,  дітей.
А  у  сни  хай  птаха  завітає,
Що  серця  пом'якшує  людей.

В  оберемку  жита  золотого
Хай  у  сни  являється  дідух,
Дух  сімейний  вогнища  живого,
Щоб  вогонь  ніколи  той  не  вщух..

Хай  зірки  тихенько  розмовляють,
Срібним  сміхом  чується  їх  дзвін...
у  країні  міцно  спочивають,
Та  не  спить,  лиш,охоронець-син.

На  сторожі  миру  і  порядку
Взявся  він  кордон  охоронять,
Що  б  ніякі  бородаті  дядьки
Не  лякали  тих,  що  просто  сплять.

Спи  ,  країно!  Завтра  добрий  ранок
Хай  почнеться  з  радісних  новин:
Кожен  з'їсть  улюблений  сніданок,
Й  відпочине  охоронець-син![/b][/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566997
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.03.2015

А начиналось все с рояля. .

[i][color="#2f1c57"]А  начиналось  все  с  рояля...
Он  украшал  концертный  зал,
Ты,  как  бы  пальцы  разминая,
Этюд  на  нем  легко  играл..
А  я  осматривала  комплекс
Из  куполов  и  колоннад,
Душа  стремилась  в  невесомость
Под  звуки  вальсов  и  сонат.

А  ты  мне  просто  улыбнулся
И  пригласил  за  инструмент,
Рояль  от  звуков  встрепенулся
Под  ладный  аккомпанемент,
И  зазвучал  мой  голос  нежно
Дрожа  от  незнакомых  чувств,
Меня  ты  слушал  безмятежно,
И  все  подкручивал  свой  ус.

Рояля  черная  поверхность,
Сияла  от  включенных  люстр,
Меня  пугала  неизвестность,
Хотя  по  жизни  я  не    трус.
На  мониторах  влажных  окон,
Кружила  вьюга  пируэт,
А  ты  ко  мне  прижавшись  боком,
Пикантный  продолжал  момент.

На  улицах  давно  стемнело,
Мы  ж  истину  найти  стремясь,
Уже  и  спорили  по  делу,
Чтоб  не  ударить  "фейсом"  в  грязь.
Твои  натруженные  пальцы
Из  клавиш  исторгали  боль,
А  дальше  ..не  смогли  расстаться,
Сошла  к  нам  с  музыкой  -любовь..

Я  все  рассказывать  не  стану,
Каким  был  жарким  тот  февраль,
Но  жизнь  мою  совсем  случайно,
Красавец  изменил..  рояль...[/color]
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566777
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.03.2015

история донецкой поэтессы (основана на реальных событиях)

Ее  судьбы  -  врагу  не  пожелаешь,
Исписан  не  стихом  ,  а  болью  лист,
Она  живет  в  Донецке,  понимаешь?
И  муж  ее  для  нас  -  сепаратист,

А  брат  в  АТО.Задумайся  немного:
Жила  семья.Вот  фото  год  назад.
Она  стихи  писала  нежным  слогом,
И  дочка  рядом.Лет  примерно  пять.

Но  кто  мог  знать,  что  быстро  повзрослеют
Она  и  дочка;  в  дом  -  придет  беда.
Дитя  к  родне  отправлено  скорее,
А  муж,  не  разобрался:  что-куда,

Поверив,  что  к  ним  в  дом  придут  "фашисты"
Отправится  он  с  ними  воевать,
А  брат  учился  в  Киеве  ,  не  близко.
Ушел  в  АТО  -  Донбасс  освобождать.

И  только  поэтесса  оставалась
Одна  ,  в  пустой  квартире  ждать  своих..
Ей  о  любви  уж  больше  не  писалось,
А  был  войной  обуглен  каждый  стих.

А  кто  свои?  Когда  вокруг  стреляют,
И  стал  привычным  серенький  подвал..
Кто  защищает?  Кто  освобождает?
И  кто  убитых-раненых  считал?

Она  в  больницу  утром  под  обстрелом
Спешила,  чтоб  облегчить  чью-то  боль,
И  по  пути  писала  белым  мелом
На  стенах  зданий:"Стоп  война  и  кровь!"

Уймитесь,  господа-  политиканы:
Вам  воевать,  а  нам  поможет  кто?
Мы  женщины,  мужчин  врачуем  раны,
Тех,  кто  воюют  с  двух  сторон  АТО.

И  там,  и  тут  родные  видим  лица,
И  к  сожаленью  нет  чужих  гробов,
Пока  вы  там  решаете  в  столицах,
Кого  назвать  героем  и  врагом.

Лежат  порою  рядом  -  брат  и  шурин,
Отец  и  зять,  а  между  ними  мать.
Вот  тех,  кто  шлет  через  границу  фуры
С  оружием,тех  нужно  расстрелять!

Спросите  у  донецкой  поэтессы,
Которой  счастье  отняла  война.
И  брат  погиб,а  муж  где  -  неизвестно,
Чужая  ль  нам,  родная  ли  она?

Такой  судьбы  врагу  не  пожелаешь,
По  скайпу  иногда  лишь  видит  дочь..

Зачем,  страна,  ты  кровью  истекаешь?
И  как,  скажи,и  чем  тебе  помочь?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565447
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 09.03.2015

Испей меня

[color="#940fd6"][i]Испей  меня  как  терпкое  вино,
По  капельке  пей  мелкими  глотками..
И  вот  внутри  тебя  пылает  пламя..
Его  зажгла  я  ..это  мне  дано..

Хмелей,  но  только  разум  не  теряй,
Безумцев  ненавистна  мне  порода,
Но  так  мужчин  устроила  природа,
И  лишь  весной  бьют  чувства  через  край.

Сожми  меня  в  объятьях  горячо,
Сожги  меня  в  пылающих  ладонях,
Нет  ничего  божественней  погони,
Где  можно  рухнуть  на  твое  плечо.

Взорви  мой  мир:  устрой  мне  феерверк
Из  брызг  морских  и  звезд  в  одном  флаконе,
И  этот  миг  с  тобою  мы  дополним
Струей  шампанского  взлетающего  вверх!    

Испей  меня,ведь  я  -нектар  Богов,
А  ты  мой  Бог  сегодня,  знаю  точно...
И  пусть  шипят,  что  наша  страсть  порочна,
Задернем  ночи  шелковый  покров...

И  будем  разгонять  друг  другу  кровь..[b][/b][/i]

[/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565222
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 08.03.2015

Похвала пахлаве!

[color="#910eb5"]
[i]О  сладость  из  моих  вошебных  грез!
О  детства  вкус  с  ореховой  начинкой!
Ради  тебя  мечтала  я  всерьез
Остаться  самой  преданной  бакинкой!

Пусть  так  и  не  узнала  твой  секрет,
Эксперименты  с  тестом  провалились,
Хотя  ханум  прислали  мне  рецепт,
Но      вкус  не  тот.  Сдаюсь  судьбе  на  милость.

О  пахлава!  К  тебе  мои  слова!
Достойна  ты  быть  лакомством  султанов,
И  это  не  пустая  похвала,
Любить  тебя  и  ждать  не  перестану.

Я  обещаю,  что  еще    вернусь
В  тот  город,  где  душе  моей  -  уют,
Где  пахлава  имеет  нежный  вкус,
И  ароматный  чай  нальют    в  армуд[/i].[/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565022
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 08.03.2015

Оптимістичне

То  не  вітер  виє,
Не  шумлять  долини,
Посивілий  батько
Виглядає  сина.

То  не  качка  крекче,
Не  цвіркун  стрекоче,
То  старенька  мати  
Плаче  опівночі.

То  не  верби  в  полі,
Не  в  садку  калина,
Хлопця  дожидає
Молода  дівчина.

Ждуть  його,  чекають
Ще  й  брати  і  сестри,
Господа  благають
Лишенько  відвести…

А  хлопчина  –  воїн,
Гордість  у  родині,
Він  охороняє
Рубежі  країни.

Ворога  пильнує,
Що  іде  війною,
І  зробити  хоче
Дім  наш  -  сиротою.

То  не  вітер  свище,
То  б'ють  міномети
Щоб  Героїв  наших
Із  кордону  стерти.

Але  совість  людства
Не  можливо  вбити,
Не  дадуть  країну
Хлопці  полонити.

Всі  поганці  щезнуть,
Злість  Добру  програє,
Тим,  хто  не  здається
Бог  допомагає.

Воїн  повернеться
У  домівку  рідну…
Та  живий,  здоровий!
Зустрічайте  гідно!

І  зрадіє  мати,
Й  батько  посміхнеться,
Дівчина  коханням
Зцілить  рани  серця.

Досить  сліз  та  муки,
І  трагічних  звісток,
Щезне  попіл  воєн,
І  зросте  любисток.

Ця  пора  щаслива
Вже  не  за  горою,
Слава  Україні
І  її  Героям!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561183
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2015

Присвячення мужній жінці - українці Надії Савченко…

Як  у  казці  старій,  двоголові  дракони
Полювали  на    наших  дівчат  уночі,
Оживають  в    суспільстві  сучасному  знову
Ті    звірюки,  в  яких  ікла  наче  мечі.
Двоголові  орли  й  хижі  заслані  змії,
Вносять  безлад    в  наш  спокій  і  в  наше  життя,
Хочуть  крові    невинної    діви  Надії,
Полонивши  її,  як  і  інших  дівчат.
Хочуть  крила  зламати  українській  пісні,
Хочуть  мову  втоптати  із  гідністю  в  грязь,
«Поклонись,  повинись!-  кажуть  очі  зависні,-
І  можливо,  тваринний  помилує  князь!»
А  вона  в  ті    звірині  обличчя  –  сміється:
«Українка  країну  свою  не  зганьбить!
То  у  вас  тут    купується  все  й  продається,
І  хоч  можу  померти,  мене  не  зломить!»
І  у  клітці  ,як  птаха  ,із  ворогом  б'ється,
З  двоголовим  і    підлим..як  діва-борець,
І  безмежна  любов  у  маленькому  серці
Зводить    спроби  злякати  її  нанівець…
Діво  -  воїн!  Тримайся!    Весь  світ  із  тобою,
Доки  ти    там,    за  ґратами,  битву  ведеш,
Всі  неправі  суди  будуть  вкриті  ганьбою,
І    князі  заревуть  під  уламками  веж.
Ти  повернешся,  знов,  світла  діво  Надіє,
До  батьківської  хати,  і  рідной  землі,
І  такий  новині  вся  країна  зрадіє,
Бо  покотяться  голови    хижих  орлів…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559701
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.02.2015

Розбираю твій одяг

Розбираю  твій  одяг,  а  серце  болить  і  болить,
Ось  ця    блузочка  гарна,у  ній  ти  любила  ходити…
Це  твій  шарфик  і  светрик,  на  сонечку  нитка  блищить,
І  парфумів  твоїх  аромат  в  намальованих  квітах.

Добрий  смак  мала,  мамо,і  в  одязі,  і  у  речах,
А  мені,  як  до  неба  далеко  до  цього  таланту,
Аби  можна  було    хоч  на  фото  ,у  рідних  очах
Ту    пораду  знайти,  ще    яку  ти    не  встигла  надати.

Піклування  твоє  про  всяк  час  захищало  теплом,
Це  мені  дозволяло  вдаватися  експериментів  .
Добре  бути  упевненим,що    як  в  сімейний  альбом,
Повертатимусь  вічно  до  найщасливіших  моментів.

А  тепер…обережно  торкаюсь  знайомих  речей,
Відчуваю  у  кожній  твою  щиру  люблячу  душу,
Мамо-мамо,  як  важко  у  смутку  зимових  ночей
Відшукати  свій  спокій  й  тримати  його  непорушно.

Розбираю  твій  одяг,  занурююсь  в  шафу  твою,
Щось  собі  залишу,ну  а  решту  –  роздати  знайомим,
Мамо  -  мамо,  чи  бачиш  ,  як  сповнене  серце  жалю,
Як  під  вечір  виснажуюсь,падаю  в  ліжко  від  втоми.

Довго  –  довго  ще  буде  в  моїй  голові  каламбур.
Хто  придумав,  що  з  часом  біль  втрати    стає  менш  болючим…
Як,  мамусю,  пасує  мені,на  кофтинці  ажур,
Ти  її    прикрашала  на  свято  собі  власноручно.

А    для  когось  -  це  спадщина,  навіть  хтось  заздрить  мені,
Що  тепер  кожен  день  можу    в  модних    речах  шикувати,
А  для  мене  -  це  пам'ять    і  спроба  вернутись  у    дні,
Коли  ми  по  крамницях  любили  с  тобою  гуляти…

Ти  живеш  у  мені,  у  сестрі  і  у  батькові  теж,
Просто  ти  відійшла  на  хвилинку,  а  ми  забарились,
Ми  зустрінемось  там,  трошки  згодом,  за  межами  меж,
Ну  а  зараз  за  вікнами  разом  і  сірість,  і  сирість…

Розбираю  твій  одяг,  складаю  його  у  стопки,
Весь  він  стильний,  новий,  та  і  ти  ще  ж  була  молодою..
Ти  десь  тут..відчуваю…    на  відстані  просто  руки…
І  у  дзеркалі  бачу,  як  ти  споглядаєш  за  мною…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558815
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.02.2015

Писала калина листи з України

Писала  калина  листи  з  України
До  білих  російських  беріз,
І    падали    крупні  червоні  краплини
Чи  крові  її,  чи  то  сліз.

Писала  вона:  «Заберіть  своїх  хлопців,
Що  в  гості  незвано  прийшли,
Навіщо  в  чужій  вони  гинуть  сторонці?
Бої  тут  тривають  страшні.

Вам  брешуть  нахабно,  що  хлопці  «блукають»,
Їх  кинули  в  жерло  війни..
Війна  –  не  навчання…тут  дійсно  вбивають,
Це  ж  ваші  брати  і  сини.

Навчать  їх  стріляти  в  людей  із  гармати,
Підступний  віддавши  наказ.
Чи  варто  для  цього  синів  в  світ  пускати,
Щоб  тут  зупинився  їх  час?

Ви  ж  хлопцям  хрести  одягали  на  шию,
Вони  ж  тепер    цілять  в    людей
Із  ними  одної    і  мови  ,  і  віри
Заради  химерних  ідей.

Вже  дехто  ніколи  додому  не  верне,
Рясніють    поля  від  могил,
Живі  ж    -  то  каліки  ,  їх  доля  злиденна,
Птахи,  що    позбавлені    крил.»

Писала  калина  листи,  й  розсилала
Зі  зграями  чорних    круків…
Навколо  ж  калини  горіло  й  палало,
І  попіл  на  землю  летів.

Хоч  постріли  «Градів»  лякали  калину
Й  пожежі  змикались  в  кільце,
Писала,  кричала  вона  до  загину
Й  була  таки  справжнім  борцем…

Поламані  ребра,  посічені  скроні,
Вже  цілих  нема  гілочок,
І    падали  краплі  червоно-солоні,
Мов  сльози  церковних  свічок.

Бо  вся  ця  земля  не  росою  вмивалась,
А  кров’ю  людською  без  меж,
Не  сонечком  ніжно  вона  зігрівалась,
А  попелом  після  пожеж….

Писала  калина  листи  з  України
У  різні  куточки  Землі:
«Не  спіть,  поможіть.  Нам  стріляють  у  спини
І  знищити  хочуть  в  Кремлі…»

З  війною  і  втратами    важко  змиритись,
Народ  взяв  цей  хрест    і  поніс…
І  нам  до  землі  тій  калині  б  вклонитись,
За  кожен  написаний  лист,

За  щирість  її,  не  підкуплену  совість,
Що    навіть  в  вогні  не  згорить…
І  хай  ще  в  країні  беріз  спить  свідомість,
Та  скоро  весь  гай  зашумить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558028
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.02.2015

Прощання з Кузьмою… (присвячення)

Прощавай,  наш  Кузьма,  
                                                                 ти  лишишся  у  серці  народу,
Довго-довго  ще  будуть  лунати  знайомі  пісні
З  приймачів,  телебачення,
                                                                           з  Заходу  світу  до    Сходу.
Для  таланту  твого  вже  кордони  країни  тісні.

Жартівливий,  смішливий,
                                                                   та  душу  мав  світлу  і  вільну,
Скільки  спогадів  буде  у  фанів  і  друзів  твоїх,
Із  тобою  прощатись  сьогодні  прийшла  Україна,
Бо  всі  люблять  Кузьму,  
                                                                         і  пишаються  всім,що  ти  зміг.

Прощавай,  наш  кумир,  бачиш  моляться  сотні  дівчаток,
Бо  повірити  важко,  що  це  вже,  напевно,  кінець,
Хай  лунає  твій  спів,  і  для  когось  це  буде  початок
Нових  тем  і  пісень  нових  бардів,  яким  ти  взірець.

Ти  був  чесним    з  собою,  із  іншими  був  справедливий,
І,    не  дивно,  чому  ти  політиків  всіх  зневажав,
І  писав  їм  листа  відчайдушно,  про  все  наболіле,
А  вони  …все  мовчали…бо  безліч  у  них  «чорних  справ».

Прощавай  наш  Кузьма,
                                                                       музикант  молодий  і  натхнений  ,
Скільки  сили  було,  скільки  планів,що  ти  загадав.
Як  ніхто  для  людей  ти  співав,  викладався  на  сцені,
Та  в  любого  концерту  ,  на  жаль,  свій  буває  фінал.

З  фотографій  старих,  де  ти  з  рідними  й  друзями  поруч
Погляд  твій  обпече,  і  здригнеться  ще  серце  не  раз:
Ну  чому  саме  ти?  І  чому  ми  не  встигли  на  поміч?
Ще  багато  «чому»  пролунає  в  скорботі  для  нас.

Прощавай,  наш  герой,  обіцяємо  вірити  в  краще,
І  збиратися  разом  на  спомин  твоєї  душі,
Ти  й  раніше  міг  бачити  те,  що  всі  інші  не  бачать,
І  напевно  у  Бога  досяг  неосяжних  вершин.

Прощавай  ,  наш  Кузьма,…дуже  рано,  але  ми  не  в  змозі
І  тобі,  і  собі  хоч  хвилину  додати  життя,
І  не  знаємо  ми:  на  якій  нас  чекає  дорозі
Той  останній  зворот,  із  якого  нема  вороття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557103
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.02.2015

Ще вчора ти був тут, у цій кімнаті

Ще  вчора  ти  був  тут,  у  цій  кімнаті,
Ще  вчора    білі  плечі  обіймав,
І  пам’ятаю,  застібку  на  платті
Моєму  безсоромно  розстібав.
Тягнув  униз  тремтячими  руками
Ті  складки  шовку  з  хвилями  мереж,
А  я  чинила  опір,  та  думками
Тебе  бажала  без  усяких  меж.
Все  сталося  раптово.  Зустріч.  Кава.
І    сині  очі  –  полум’я  пожеж…
Все  інше  якось  стало  не  цікавим…
Так  землетрус  руйнує  стіни  веж…
Так  з  гір  стрімка  зривається  лавина
І  поглинає  всю  тебе,  цілком…
Час  зупинився..Котра  там  година?
Чи  ніч,  чи  ранок  блимне  за  вікном?
Чиє  вікно?  Це  дім  чи  це  квартира?
Кімната  повна  пахощів  п’янких..
І  ми  удвох  –  два  зголоднілих  звіра
Творцем  любові  зліплені  навік…
Твоє  ім’я?  Не  можу  пригадати…
Ти  мій  коханий  –  ось  твоє  ім’я..
Ти  щезнеш  ранком,  та  у  цій  кімнаті
Лишатиметься  дивом  тінь  твоя…
І  запах  твій  у  кожному  куточку…
І  довго  я  дивитимусь  в  вікно
Крізь  час  і  простір..у  єдину  точку,
З  якої  світ  цей  вибухнув  давно…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552784
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.01.2015

О як же я сумую за тобою

О  як  же  я  сумую  за  тобою,
Нестерпно,  мамо,  хочу  подзвонити,
И  говорити  просто  із  тобою,
Про  щось  безглузде..просто  говорити..

Твій    чути  голос  в  трубці  телефона,
І  сміх,  і  жарти,  що  любила  ти,
У  кожній  нотці,  що  мені  знайома,
Ловити  настрій  щирий  і  простий…

Дивлюся  фото,  відео  включаю,
І  вкотре  чую  запальну  жагу…
І  сунуть  сльози..мам,  я  відчуваю…
Немов    все  раптом  втратило  вагу…

Немов    навіки  втратила  свідомість,
І  сон  страшний  вже  мучить  кілька  днів,
Нехай  для  всіх  -    це  прикра    випадковість:
Мені  ж  потрібно  кілька  твоїх  слів…

Я  в  цьому  світі  ,  мамо,  заблукала,
Беззахисна  тепер  з  усіх  боків,
А    той  ,  де  ти,    даремно  я  шукала,
Ні  звуку  звідти,  ані  маяків…

Огорне  ніч  самотній  мій  будинок,
Вселенська  тиша    тисне  на  мізки,
І  кожна  мить  для  мене  що  година…
Та  в  телефоні  –  довгі  лиш  гудки…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551120
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.01.2015

Мамо, я злетів на небо птахом

Мамо,  я  злетів  на  небо  птахом,
Тіло  розірвало  на  шматки,
А  на  хаті  нашій  попід  дахом,
Кажуть,  оселились  голубки.
Там  тепер  -    живе  гніздо  пташине,
Ти  його,  матусю,  не  чіпай.
Може  й    я  тих  голубів  зустріну,
По  дорозі  в  неба  світлий  Рай.
Розпитаю,  що  і  як  там  вдома,
Чи  синок  Іванко  мій  підріс,
Як  там  жінка:  чи  жива  –  здорова,
Вибачте,  що  горе  вам  приніс.
Що    там  батько,  ходить  на  рибальство?
Як  завжди  у  брата  безліч  справ…
Чи  в  країні  визріло    начальство
Гідне  тих,  хто  мовчки  помирав?
Все  мені    цікаво,  люба  мамо,
Як    живуть  мої  товариші,
Ось  Степан  –  в  бою  був  разом  з  нами,
А  тепер  –  без  ніг  і  ..без  грошей,
Що  там  обіцяли  командири…
На  протез  скидались  всім  селом..
Чому  людям  не  живеться  в  мирі,
Ця  війна  –  святий  наш    борг  чи  зло?
Це  не  страшно  помирать  за  волю,
За  країну,  за  дітей  своїх.
Страшно  те,  що  нашою    любов’ю
Скористатись    вигідно    хтось  зміг.  

Будуть  ті,  що    цю  війну  забудуть,
І  з  чиєїсь  поради,  сторінки
Нашої    історії    -    Іуди
Перепишуть  знову  навпаки.

А  як  так,  на  небі  –  спокійніше,
Вище  хмар  ,  де  сонечко  завжди,
І  птахи…і  непомірна    тиша,
І  до  Бога  –  янголів  сліди…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550234
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.01.2015

Мама, Новый год крадется кошкой

Светлой  памяти  моей  мамы  -  Людмилы  Васильевны...



Мама,  Новый  год  крадется  кошкой,  
Подождем  его  еще  немножко…
Видишь,  наряжают  елку  дети,
Как  же  ты  любила  праздник  этот!

С  радостью    дарила  нам  подарки,
Чтоб  жилось  и  счастливо,  и  ярко,
А  теперь  ,  когда  метут  метели,
Осознали,  что  осиротели.

Время  свой  не  умаляет  бег,
Там  в  Раю  наверно  тоже  снег
Чистый-чистый,  как  твоя  душа…
Как  же  рано  ,  мама  ты  ушла…

Я  смотрю  на  неба  синеву
Но  не  Бога,  а  тебя  зову…
Помаши  нам  ангельским  крылом,
Залечи  души  моей  надлом…

Скоро  ,  очень  скоро  Новый  год,
Нас  охватит  круговерть  забот…
Соберемся  за  большим  столом,
Вспомним  о  тебе  с  большим  теплом,

Все  мгновенья  счастья  и  любви,
Ты  ж  детей  с  небес  благослови
Также  по  земле  пройти  свой  путь,
Чтоб  добром  смогли  нас  помянуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547768
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.12.2014

Ось кружка. Чай. Усе таке, як вчора.

Ось  кружка.  Чай.  Усе  таке,  як  вчора.
Ті  самі  тіні  й  павуки  в  кутках.
Ні  не  такі.  А  хижі,  як  потвори.
І  ледь  себе  тримаю  я  в  руках.

Не  розумію,  як  все  може  жити:
Цвірінькати,  літати  та  цвісти,
Коли  тебе  нема  на  цьому  світі…
Усе  безглуздо,  як  померла  ти..

І  я  душею  вмерла.  Наче  зомбі
Ходжу,  їм  їжу,  щось  собі  роблю…
Я  піддалась  якійсь  страшній  хворобі:
Без  тебе  Всесвіт  вже  не  впізнаю.

У  дзеркало  дивлюсь  –  не  розумію,
Там  я?  Не  я?  Зображення  чиє?
Чи  так  втрачають  розум  і  надію,
Коли  земля  сама  з-під  ніг  іде?

Зима  і  сніг  беруть  мене  в  облогу,
І  день  новий  самотній  і  страшний,
Іду  шукати  в  Бога  допомогу,
А  на  плечах  з  гори    вантаж  важкий.

Іду  в  людей  шукаю  порятунку,
Несу  тягар,  німіє  вже  плече.
«Іди  поплач!»  мені  хтось  каже  лунко,
«Молись,  молись!  Хай  біль  перепече!

Та  що  зі  мною?  Як  це  подолати?
Лягати,  спати  й  на  роботу  йти?
Ніхто  не  скаже,  як  втрачаєш  матір,
Як  швидко  сам  себе  пробачиш  ти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547256
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.12.2014

Пливи, пливи, мій човник паперовий

Пливи,  пливи,  мій  човник  паперовий,
Шукай  свої  далекі  береги,
Перепливти  тобі  по  силі    й  море,
Ти  здужаєш  вітри,  дощі,  сніги.

Дивлюсь  услід,  як  ти  летиш  по  хвилях,
І  як  тебе  гойдає  вітерець.
Розправ  мій  човник  всі  свої  вітрила,
Й  пливи  вперед:  крізь  бурі  навпростець.

Нехай  ніщо    твій  шлях  не  зупиняє,
І  хто  не  вірить,  хай  таке  збагне:
Твій  шлях  до  Сонця,  як  і  мій  –  до  Раю,
А  час  такий,  що  швидко  промине.

Пливи,  пливи  мій  човник  паперовий,
Тебе  сама    пустила  я  з  руки,
Ти  -  мій  початок  ,  збіг    душі    і  слова,
Хай  вкажуть  зорі  правильні    шляхи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547254
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.12.2014

А так і буде.

А  так  і  буде.  Пройде  певний  час,
І  слід  наш  на  землі  дощі  замиють,
І  наче  й  не  було  на  світі  нас,
А  будуть  інші  люди  і  надії.

Лише  табличка  з  позначкою  дат,
А  що  між  ними?  Шлях  чиєїсь  долі.
Яким  він  був:  немов  квітучий  сад,
Чи  лиш  стерня  колола  ноги  голі?

Як  ми  раділи  й  відчували  біль?
Було  що  в  моді  й  при  якій  погоді?
Нас  хвилювали  взимку  заметіль,
І  спів  птахів  ,  що  навесні  в  природі.

Любили  щиро,  як  лише  могли,
Сім’ю  та    друзів,  рідних  і  знайомих,
Збирались  на  свята  та    берегли
Старі    світлини  із  дітьми  на  сходах.

А  діти  виростали  ,що  бамбук,
І  не  встигали  навіть  озирнутись,
Як  в  них  -  сім’я,  і  вже  росте  онук.
І    зранку  вже  несила  розігнутись.

Частіше  в    гості  ходять    лікарі,
На  поличці  –  все  трави  та  мікстури,
І  в  день  якийсь    згасають  ліхтарі,
І  янгол  охоронець  грає  в  сурми.

Все  так  і  буде.  Пройде  певний  час,
Про  нас  не  буде  вже  кому  згадати.
Лише  любов,  що  сповнювала  нас,
Над    світом  буде  птахою  літати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547040
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.12.2014

Памяти моей мамочки

Мамочка,  как  рано  ты  ушла!
Я  с  тобой  и  не  наговорилась.
Где  теперь  живет  твоя  душа?
Где,  в  каких  чертогах  поселилась?

Мамочка,  зачем  такая  боль?
Кто  мои  стенания  услышит?
Без  тебя  я  в  этой  жизни  «ноль»,
Ты  была  опорой  и  защитой.

Плач  моей  души  не  передать,
Все  равно,  что  резать  по  живому,
Боль  разлук  слезами  не  унять,
И  не  передать  простому  слову.

Будем  помнить  о  тебе  живой
И  молиться  о  душе  любимой,
Чтоб  в  Раю  ты  обрела  покой,
И  с  Небес  хранила  нас  незримо.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546669
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 26.12.2014

Молитва о маме

Стою  на  коленях  в  пустующем  храме,
Боясь  поднять  к  Небу  глаза,
Молитвы  мои  о  болеющей  маме…
И  горше  полыни  слеза.
Крик    сердца!  И  страх:  «Вдруг  Господь  не  услышит,
За  толщей    грехов  и  обид?
За  годы  накоплено  их  -    выше  крыши!
А  вдруг  Он  меня  не  простит?»
А  мне  -то  не  много  для  счастья  и  надо:
Чтоб  внял  моей  просьбе,  Господь,
Чтоб  маме  здоровье  вернулось,  хотя  бы
И  силой  наполнилась  плоть,
Чтоб  мама  подольше  была  с  нами  рядом,
Улыбкой  и  светом    души  
Нам  жизнь  освещала,  согрела  нас  взглядом…
Ах,  время..Постой,  не  спеши…
И  пусть  мы  греховны,  Господь  нас  прощает,
Я  верю  в  его  торжество,
И  пусть,  что  хотят  доктора  нам  вещают,
Но  скоро  Христа  Рождество  …
А  значит,  в  сердцах  не  иссякнет  надежда,
Мы  верой    беду  победим…
И  счастье  вернется  в  наш  дом,  как  и  прежде,
Кто  любит,  тот  Богом  любим…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545347
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.12.2014

Ось фото. Я іду у перший клас

Ось  фото.  Я  іду  у  перший  клас
З  кумедними    великими  бантами…
Чи    осінь  сяє  мов  іконостас,
Чи  посмішка  в  очах  моєї  мами?

Летіло  листя  вітру  навздогін,
А  я  його  ловила  та  сміялась…
О  школа,  школа!  Мій  тобі  уклін,
І  вчительці,  що  першою  назвалась…

Я  так  старанно  йшла    по  стежці  знань,
Що  навіть  не  встигала  озирнутись…
Я  виросла…і  час  для  розставань
Надійде    скоро…Як  це  все  збагнути?

Я  учениця.  Мій  останній  рік
Серед  моїх  однолітків  та  друзів.
Вже  нам    готують    стрічку  «Випускник»
А  декому  й  медалі  по  заслузі.

Останній  рік  у  школі…Як  болить,
Що  знов  перегорну  життя  сторінку,
І  вийду  в  світ.  А  осінь  засліпить
Й  запросить  в  школу  іншу  вже  дитинку.

І    трохи  заздрю  учням,  що  прийдуть,
Що  будуть  знань  важкі  долати  сходи,
Та  все  одно…Хоч  час  не  повернуть,,
Прийду  сюди  без  жодної  нагоди.

Ввійду  в  свій  клас,  до  дошки  підійду,
За  парту  сяду  сонцем  розігріту,
А  осінь  буде  поратись  в  саду
Та  куполи    каштанів  золотити.

Яка  я  буду  через  рік  чи  п’ять?
Куди  вестиме  шлях  моєї  долі?
Не  знаю  я,  не  хочу  й  навіть  знать,
Які    в  житті  отримаємо  ролі.

А  тут  у  школі  -  вічний  дух  змагань,
Не  можна  і  хвилинку  зупинити,
І    той  вантаж  отриманих  тут  знань
Я  знаю:  за  плечима  не  носити.

Ось    фото  ,  де  останній  й  перший  рік,
Як  швидко  дні  спливають  по  годинам,
Лунає  дзвоник  лагідно    для  всіх,
Запрошуючи  нас  у  рідні  стіни.


(  вірш  написаний  на  прохання  випускниці  для  урочистої  лінійки)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541976
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.12.2014

Післямайданна пісня

[b]Ми  не  повернем    з-пів    дороги,
Як  йти  ,  то  треба  до  кінця.
Чужі    погрожують  нам  Боги,
І  в  кров  збиваємо  ми  ноги,
Та  в  нас  одвічний    дух  борця.

Ми  платимо  високу  ціну
За  власний  вибір  ,  за  мету.
І      ведемо  свою  країну
Як  корабель,  у  світлу  днину,
Ми  й  так  затримались  в  порту.

Наш  шлях  –  важкий,  і  перепони
Нам  чинить    ворог    там  і  тут.
Нові  напишемо  закони,
Й  здолаєм  ворога  загони,
Його    в  глухий  загнавши  кут.

Не  згине  наша  честь  і  слава,
Не  стихне  шум  Дніпрових  вод!
Як  з  кратерів    вулканів    -  лава,
Вже  хвиля  йде  важка  ,кривава,
То  гнів,  що  виплеснув  народ!

Запам’ятаємо    Героїв,
Що    приклад  мужності  дали,
Не  всі  з  них  повернулись  з  бою,
Та  не  здалися,  склавши  зброю,
А  за  свободу  полягли!

Ми    гідні  пращурів  нащадки,
Із  роду    вільних    козаків
 І  буде  все  у  нас  в  порядку,
Від  бур'янів    звільняти    грядку
Не  вперше      нам  серед  віків!
[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541935
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2014

Мій невідомий, зранений герою

Мій  невідомий,  зранений  герою,
Ти  у  швидкій  повз  мене  пролетів,
Ще  в  літаку  в  гарячці  рвавсь  до  бою,
І  плакав,  що  покинув  там  братів.

Ти  і  не  знав,  що  дехто  зовсім  поруч,
На  тому  ж  борті  -  інший  був  відсік,
Тобі  ще  пощастило,  їм  же  поміч  -
Молитва,  щоб  Господь  прийняв  їх  всіх.

Ти  мчав  в  кареті  ,  ледь  життя  трималось,
І    повні  очі  сліз  у  лікарів,
А  я  молилась,  аби  диво  сталось,
Щоб  ти  одужав,  підвестись  зумів.

Останній  бій,  ти  витримай  герою,
В  операційній    залі,  на  столі,
Хірург  ,як  Бог,  працює  над  тобою,
Зліпивши  тіла  часточки  малі.

Зростеться  тіло,  згояться  всі  рани,
Та    як  же  душу    зранену  зцілить?
І  ми,  жінки,  в  шпиталь  йдемо  із  рання
Турботою  з  любов’ю  оповить

Слабкі  серця,  що  втратили  надію,
Що  зламані    каліцтвом  у  думках.
Тримайся  друже  й  пам’ятай,  що  мрії
Твої  здійсняться!В  Божих  все  руках!

Шляхи  Господні  ,кажуть,  невідомі,
Та  ти  живий…це  зараз  головне,
Твоя  сім’я    вже  вирушила  з  дому,
Щоб  бути  поруч,  доки  все  мине.

І  дівчина,  твоя  ще    десь  чекає,
Щоб  ти  її  зустрів  і  покохав…
Борись  Герою,  не  спіши  до  Раю,
У  тебе  й  на  землі  багато  справ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539519
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.11.2014

Дещо про любов

Мені  кажуть  :  любов  стає  звичкою,
Якщо  в  шлюбі  багато  років…
Ох  знавці  ж!  Чи  стояли  із  свічкою
Ті  філософи  та  диваки  ?

Що  їм  знати  про  справжню  історію
Двох  сердець,  що  з’єднались  в  одно,
В  кого  шлюб  не  якась  бутафорія,
Спільний  шлях,    спільно  зняте  кіно.

Із  роками  любов  все  міцнішає,
Наче  добре    ігристе  вино,
І  ховається  пристрасть  під  тишею,
Раптом  вибухне,  й  ляже  на  дно…

Боротьба  до  останнього  подиху
За    коханих  триває,  кипить…
Вистачає  й  запалу  і  пороху,
І    солодша  за  мед  кожна  мить..    

Вже  позаду    сварки  або    ревнощі
Вже  втомились  від  зайвих  пригод,
Вже  лишили  дрібні  неприємності,
Вдвох  долаємо    гори  турбот.

Тож  не  бійтеся  шлюбу,    закохані,
Не  тьмяніє    з  роками  любов,
То  байки  для    нещирих  й  сполоханих,
Хто  живе  в  світі  певних  умов.

Кожен  сам  йде  шукаючи  істину,
І  цей  пошук  дає  відкриття:
Що  любов  може  бути  барвистою
Доки  спрага  в  нас  є  до  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2014

Две армии сошлись на ратном поле

Две  армии  сошлись    на  ратном  поле,
Готовились  друг  друга  убивать,
Но  шаткий  мир  им  объявили  вскоре,
Чтоб    все  ж  своих  позиций  не  сдавать.

Они  стояли,  друг  напротив  друга,
Точнее  враг  смотрел  в  лицо  врагу,
А  между  ними  -    лишь  полоска  луга,
На  неприметном  речки  берегу.

Держали  под  прицелом  вражьи  танки,
Что  каждая  припрятала  в  лесу,
И    чтоб  никто  не  смог  пойти  в  атаку,
Минировать  решили  полосу,

Что  разделяла…Под  покровом  ночи
Минеры  двух  враждующих  сторон
Ловушки  расставляли  что  есть  мочи,
Стал  луг  похож  на  минный  полигон.

Однажды  на  двадцатый  день  затишья,
А  в  армиях  все  были  начеку,
Пошел  гулять  по  лугу  кто-то  лишний,
Притихли  в  каждом  вражеском  полку…

Бинокли  взяв,  направили  на  речку
В  сиянии    предутренних  лучей,
Там  шла  девчонка    ,  а  за  ней  овечка,
И  оказались  на  земле  ничьей…

Из  местных  кто-то  ,  беззаботно  детство,
Ему  не  ведом  смерти  страх  и  смрад,
А  то  ,  что    здесь  воюют  по  соседству,
То  дело  взрослых  дяденек  солдат…

Она  овечку  гнала  к  водопою,
И  с  двух  сторон  ей  начали  кричать,
«Уйди,  уйди!  А  то  огонь  откроем!»
Та  испугалась  и  быстрей  бежать!

А  дальше…вспышка    стала  ярче  солнца,
И  детский  вскрик,  и  блеянье  овцы,
Забыв  вражду,  бежали  к  лугу  хлопцы
С  двух  лагерей(и  там,  и  там  отцы).

Пять  -шесть  голов    над  нею  наклонились,
Десяток  рук  подняли  от  земли,
Быстрее  помощь  оказать  стремились,
В  больницу  на  УАЗике  везли…

Израненное  худенькое  тельце
Лечили  наилучшие  врачи..
А  главы  армий,  чтоб  замялось  дельце,
От  мин  освободили  луг  в  ночи…

Остался  ли  ребенок  жив?    не  знаю,
Ох,  сколько  жизней  забрала  война,
Я    только  лишь  политикам  желаю,
Чтоб    думал  каждый:  в  чем  его  вина?

Что  дети  и  война  несовместимы,
Что  лучше  хрупкий  мир  и  тишина,
А  тем  ,кто  хочет    жить  по  праву  силы,
Военный  лагерь    нужен,  не  страна.

Две  армии  стоящих  в  чистом  поле,
Враждующих,  идущих  убивать…
Остановитесь,  вы  не  на  футболе,
Не  заставляйте  матерей  рыдать...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532540
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 26.10.2014

В наших українців є така харизма

В  наших  українців  є    така  харизма,
Міряємось,  браття,  всі  патріотизмом.
Хтось  найбільший  прапор  встановив  над  дахом,
Хтось  побив  сусіда:  він    москаль  –  невдаха,

Інший  в  вишиванці  їде  на  роботу,
Всяк  себе  вважає  справжнім  патріотом.
Вже  стовпи  й  паркани  в  жовто-синій  фарбі,
Навіть  у    дівчаток  –  українки  -  Барбі!

Патріот    у  Лорак  кинув  шар  багнюки,
Щоб  не  забувала  України,суко.
Щось  таке  знайоме  у  тих  перегинах,
Вже  були  парторги  в  деяких  країнах.

Кричимо  щодуху  ми  «Героям  Слава!»
А  герої    гинуть  й  це  буденна  справа.
Чи    не  патріотка    в  чорній  хустці  мати,
Що  всіх  генералів  стане  проклинати?

Що  вождям  країни  смачно  плюне  в  очі?
Бо  живого  сина,  не  Героя  хоче!
Чи  співає  німець  гімн  свій  щогодини?
Скажеш,    він    не  любить  рідної  країни?

Де  ж  воно  те  вічне,  щире  та  розумне?
Що  із  нами  сталось?Сумно  ,  браття,  сумно…
Все  піар..  Реклама  на  сльозах  та  крові,
Знов  вожді  клянуться  в  щирості  й  любові

До  свого  народу!  Добрі  олігархи!
Тільки  їхні  дітки  –  десь  у  аквапарку
В  Лондоні,Парижу,  навіть  на  Тайвані,
Рухають    фігури  вдома  на  дивані.

Вигідна  війна  їм,  це  ж  великі  гроші,
Ви  же  ,  патріоти,  всі  такі  хороші,
Йдіть  їм,  догоджайте,    підставляйте  спину,
Тільки  пам’ятайте:  то  –  не  Україна!

Отакі  ми  -    діти:  щирі  та  наївні,
Віримо  у  казку,  що  всі  люди  рівні.
Платимо  податки  –  це  ж  патріотично,
А  нас  все  грабують  вдвічі  або  втричі.

Хтось  із  нас  глузує,  хтось  боїться  саме.
Хтось    спокійно  грає    нашими  життями,
Ми  же  копійчини  зберемо  останні  -
Біженцям  та  дітям,бо  ми  з  вами  крайні.

Тож  включайте  мозок,  любі  патріоти,
Від  своїх  Фейсбуків  відривайте  попи,
Та    люструйте  владу,  що  знов  лізе  скопом,
Можемо  не  гірше  жити  ніж  в  Європі.

Шлях  важкий  та  чесний  починавсь    з  Майдану,
Не  дамо  же  ,браття  ,нас  ввести  в  оману,
Бачили  і    справжніх,  і  лжепатріотів,
По  ділах  судіть  ви,  та  по  їх  роботі.

Обіцянкам  вірить  –  щастя  нам  не  буде,
Відрізняти    треба  золото  від  бруду.
Піднімайте  ,  браття,наш  народ  з  руїни,
Отоді    й  здійсниться  розквіт  України!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531028
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.10.2014

Як гаряче….

Як  гаряче  сварилося  на  кухні,
Подружжя  молоде:  вона  і  він.
Сусідам  й  перехожим  були  чутні  
Образливі  слова  ,як  з  неба  грім.

Вона  кричала:  «  Все  ,  іду  від  тебе,
Бо  ти  звичайний  черствий  егоїст!»
У  відповідь  неслось  їй:  «Глянь  на  себе!
Сварлива  баба  -  це  твій  справжній  зміст!»

Лилися  сльози  й  дзвінко  бився  посуд,
І  де  вона,  вчорашня  їх  любов?
В  родинній  справі  ще  потрібен  досвід
Та    вміння  поступатися  обом.

Точилась  сварка..й  раптом  дзвін  і  тиша,
Сусіди  сполохнулись:  чи  живі?
А  раптом  щось  недобре  з  сварки  вийшло?
Бач  ,  руки  в  молодої  у  крові…

-  Порізалась  ?  –  його  почувся  голос,-
Не  плач,  кохана,  дай  перев'яжу!
Пробач  мені  цю  прикру  випадковість,
Здається  все  ж,  я  перетнув  межу!»

Вона  ж  сама  втомилася  від  сварки,
Й  принишкла  на  коханого  плечі.
Промовила:  «  І  справді    було    жарко,
Ну  я  ж  тобі    помщуся..уночі..»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529515
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2014

Сегодня был в Аду переполох!

Сегодня  был  в  Аду  переполох,
Стояла  на  ушах  от  вопля  пресса,
Какой-то  Царь,  забыв  что  он  не  Бог,
Решил  за  мзду  к  святым  причислить  Беса.

А  это  значит:  Бесу  –  пропуск  в  Рай,
А  как  в  Аду  готовились  к  приему:
Уже  давно  в  котлах  кипит  не  чай,
В  костры  давно  кидают  не  солому.

А  как  же  Бог?  Откроет  ли  он  дверь
Тому,  кто  зло  творил  без  покаянья?
А  на  Земле  сказали  Бесу:  верь,
Что  будешь  свят  и  в  белом  одеяньи.

Теперь  не  страшно  Бесу  умирать
И  зло  творить,  грехи  свои  умножив,
Его  канонизацию  принять  
Заставят  всех  и  недовольных  тоже.

Но  видно  Бес  одно  не  взял  в  расчет,
Что  Бог  продажной  не  читает  прессы,
Лжесвятость  Беса  -  Бога  не  проймет
И  за  нее  в  Раю  не  купишь  место.

Лишь  одному  Всевышнему  решать
Кто  этой  чести  из  землян  достоин,
Кто  заслужил  на  Небе  благодать:
Простой  монах  или  отважный  воин?

А  тем,  кто  Беса  объявил  святым,
Посеяв  в  душах  у  людей  сомненья,
ИМ  ,изъясняясь  языком  простым,
Ни  оправданья  нету  ,  ни  спасенья.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527473
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 03.10.2014

Край цього поля – зламані тополі

Пам’яті  тих,  хто  загинув    під  Іловайськом…
 
Край  цього  поля  –  зламані  тополі,
Навколо  -    чорна  спалена    рілля,
Лежать  на  полі  хлопці-  охололи,
Навіки  побратала  їх    земля.

Тут  бій  страшний  точився  іще  вчора,
Тікали  звідси  звірі  і  птахи,
А  ховрахи  сиділи  щільно  в  норах,
Та    хлопці  ті  були  -  не  ховрахи…

Ішли  вони  на  ворога  відкрито,
Сміливих  не  стуляючи  очей,
А    ворог  намагався  в  них  влучити
Із  «ураганів»,  "градів"    і  «смерчей».

Та  не  вдавалося  воїнів  злякати,
І  ворог  вдався  хитрощів  й  підстав,
Коли  наказ  був  хлопцям  відступати,
Підступний  коридор  пообіцяв.

Та  вже  не  знаю,  як  там  домовлялись,
Про  вихід  з  Іловайського  котла,
Даремно  там  чини  рапортувались,
Колона  вийшла  ,  тільки  не  дійшла.

Їх  в  чистім  полі,  де  сховатись  ніде,
Розстрілювали  наче  кошенят,
Неначе  в  тирі,    полювали  гниди
На  вояків  -  українських    солдат.

Став  білий  день  за  чорну  ніч  страшніший
Земля  й  повітря  -  все  переплелось…
На  полі  цім  не  сіятимуть    більше,
Тут    братство  наше  воїнське    вляглось.

Тут  вже  не  зійде  жито  та  пшениця,
І  звір  не  йтиме,  й  птаха  облетить,
І  тим  хто  вижив,  ще  воно  насниться
І  у  нащадках    ще  не  відболить.

Хай    виростуть  край  поля  знов  тополі,
А  ворог  згине,  як  і  всяке  зло,
Тут  прагнення  посіяне  до  волі
Й  воно  у  наших  душах  проросло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526552
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 28.09.2014

Гортаю сторінки своїх думок

Гортаю  сторінки    своїх  думок,
Мов  зошит    з  наболілими  віршами,
Усе  було:  в  житті  найперший  крок,
І  гордість  за  дочку  в  очах  у  мами,

Маленькі  перемоги  і  шляхи
Які,  хоч    спотикаючись,    долала,
Було  тепло  хлопчачої  руки,
І  пристрасть,  що  тоді  ледь  не  вбивала.

І    перші  сльози  справжніх  розставань,
І  сповіді    нічні  своїй  подушці,
Нелегкий  вибір  –  привід  для  вагань,
Та  спроба  щось  розповісти  подружці.

Вірші..вірші..    на  сторінках  листів,
Залишених    у  шафі  на  полиці,
І  безліч  хоч    й  не  спалених  мостів,
А    знищених    від  болю  –  блискавиці…

Коли  воно  все  встигло    проминуть?
Коли  я  стала  стримана  в  бажаннях?
Часи  минулі  в  спогадах  пливуть,
А  пам'яті  ріка    -  стрімка,  безжальна.

Чому    і  як  ті  зміни  відбулись,
Чи  дзеркало  так  бреше  невблаганно?
Частіше  обертаюсь  на  «колись»,
Дивлюсь  сама  на  себе  мов  з  екрана.

Іду  в  майбутнє  стишуючи  крок,
Наказую  хвилинам    зупинитись…
Гортаю  сторінки  своїх  думок,
Щоб  знов  з  своєю  юністю  зустрітись.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526430
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.09.2014

Сповідь невідомого солдата…

Моє  ім'я    лишиться  невідомим,
Я  вже  його  і  сам  не  пам'ятаю
Далеко  я  похований  від  дому,
Від    рідного    душі  моєї  краю.

Там  мирно  у  селі  я  жив  з  батьками,  
Вони  такі  ще,  Боже,  молодії,
Навчався  та  дорослішав  з  роками,
Та  втілював  в  життя  найперші  мрії.

Так  би  і  жив…Та  сталось  так  в  країні,
Що  ворог  перейшов  її  кордони,
І    я  листом  подякував  родині,
Та  з  добровольчим  вирушив  загоном.

На  Схід!  На  Схід!-  гарчали  вантажівки,
АТО!  АТО!-  якесь  кумедне  слово,
І  зброя  справжня,  не  якась  бруківка,
А  поруч  «гради»  били  невгамовно…

Я  був  один  із  сотень,  що  тримали
Від  ворога-сусіда    оборону…
Під    Іловайськом  у  котел  попали,
І  зрозуміли:  тут  тепер  до    скону.

Ніхто  не  йшов  з  біди  нас  рятувати,
Неначебто  списали,як  непотріб,
Бо  ми  же  звичайнісінькі  солдати  -
Гарматне  м'ясо  …хоч  ,  скидай  у  погріб..

Тримайтесь  ,хлопці!  –  все  що  пам'ятаю,
Закінчувалась  їжа  і  набої…
Колись    прийти  вам  стане  час  до  раю,
Я    запитаю,  хто  нас  «здав»  без  бою..

Я    у  воріт  чекатиму  хоч  вічність,
Бо  що  мені  лишилось  ,як  чекати…
Ви  Богу  надаватимете    звітність
Про  невідомих,      без  імен  ,солдатів…

Я  всім  бажаю  жити  в  щасті  й  мирі,
Свободу  та  братерство  цінувати,
Бо  не  здолають  й  найлютіші  звірі,
Того,  хто  йде    за  правду  воювати.

Того,  хто  вчасно    йде  своїм  на  поміч,
Забувши  про  чини  і  про  погони,
Мене  нема..та  я  із  вами  поруч..
Хоч  вже  навік  лишуся  невідомим…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2014

Я б вірші написала про осінь

Я  б  вірші  написала  про  осінь,
Про  розкішні  природи  дарунки,
Та  лиш  очі  стулю:  бачу  босі
Просять  діти  чиїсь  порятунку.

Я  б  хотіла  гуляти  по  парку,
Де  палаци  блищать  мармурові,
Тільки    чую  новини  я  зранку
Про  поранених  наших  військових.

І  я  п'ю  свою  вранішню  каву
І  нікуди  не  йду  з  свого  дому,
Навіть  осінь  мені  не  цікава,
Викликає  відразу  і  втому.

Доки  з  фронту  невтішні  новини,
І  країна  моя  в  камуфляжі,
Не  співатиму  я  про  долини,
Про  гаї  та  щемливі  пейзажі.

Вибачайте,  краса  не  можлива
Без  людської  душі  рівноваги.
Я,  напевно,  занадто  вразлива:
Не  сприймаю  ні  сміх,  ні  розваги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524747
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.09.2014

Присвячення моєму професору з філології

                                                                           [i]  Присвячення  моєму    вчителю,  професору  
                                                                             філологічних  наук      Поповському  А.М.  з  низьким  уклоном  
                                                                             за  його  велике  серце,  що  він  вкладає  в  своїх  студентів[/i]


Старенький  професор  горта  сторінки
Тарасове  слово,  та  ще  словники,
Статті  наукові  про  мови  слова,
І  світиться  сріблом    його  голова.

Із  подивом  місяць  загляне  в  вікно:
«Лягти  б    вам,  професор,  час  спати  давно»,
Та  світло  від  лампи  відлякує  ніч,
Останній  козак  боронить  свою  Січ.

Він  знає,  що  завтра  знов  лекцій  потік,
Старанно    студентів  навчатиме  всіх,
Він  хоче  зростити  розумних  людей,
Що  в  людства  скарбницю  додали  ідей.

Майбутніх  учених  й  простих  вчителів
Зросте  нова  зміна  на  рідній    землі,
Плекатимуть  слово,  нам  дане  з  небес,
Тоді  на  народ  наш    чекає  прогрес.

Професор  опівночі  все  ще  сидить,
І  працею  кожну  заповнює  мить,
Його  силует  видно  в  рамці  вікна,
І  сяє,  як  німб,  голови  сивина.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523336
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.09.2014

Осіннє

Ось  і  літо      минуло,і  я  зачиняю  кватирку,
Бо  вже  звечора  холодом  дме  у    прозоре  вікно,
Ось  і  осені  смуток  вбирається    в  нашу  квартирку,
Так  і    лізе  під  ковдру,  щоб  викрасти  наше  тепло.

Уночі    на  даху  хтось    виспівував    ноти  тужливі,
І  на  гілці  гойдався,  і  гупав  дверима  горищ…
І  хотілось  втекти  мені  в  сон;  не  така  я    смілива,
Щоб  шукати  пояснень    природі  своїх  протиріч.

Ось  і  літо  минуло.  Вже  небо  і  сонце  не  тішать,
Не  турбує  цвітіння  троянд    й  дозрівання  плодів,
Ось  і  осінь.  І  все.  У  душі  все  завмерло  у  тиші…
Розштовхай    мене  в  квітні,  як  вийде  ріка  з  берегів..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522109
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 07.09.2014

Осіння туга

Приходять    болючі  звістки,
І  знов  хтось  впаде  без  сил…
Все  довше  і  довше  списки
Загублених  душ  і  тіл.

А  осінь  пряде  павутиння,
На  вітах    старих  осик,
Та  сонце  своїм    промінням
Не  може    зігріти  всіх.

Повільно  та  непомітно
Спливає  по  річці  час,
І  листя  дерев  тендітне
Палає    свічками  в  нас.

Звикаємо  вже  до  болі,
Звикаємо  до  смертей,
Рясніють  могили  в  полі
Героїв  –  чиїсь  дітей.

Оплаче  їх  осінь  дощами,
Затужать  сумні  вітри,
Калина  й  бузок  кущами
Обіймуться  мов  брати.

І  хоч  укриють    тумани
Від  світу  сліди  війни,
На  скронях  чиєїсь  мами
Не  зменшає  сивини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521936
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.09.2014

Ви дуже занепокоєні

Ви  дуже  занепокоєні,
А  в  нас  помирають  воїни,
Ви  міряєтесь  посадами,
А    нас  поливають  «Градами».

Вигадуєте  нові  санкції,
Тримаєте  певну  дистанцію,
Вони  же  сміються    у  вічі,
І  танки  заводять  нам  вдвічі.

Та  що  ж  ви  за  люди  –  політики?
Чи  ми  українці  вам  гвинтики?
Чи    жертва  нова  з  нас  готується,
Гадаєте  вас  не  стосується?

Де  ваша  сміливість    державники  -
Словесні  наші  порадники?
Чому  зашарілись  ?Соромитесь?
До  кого,  до  чого  ви  молитесь?

Слова  ваші  дійсно  красиві  є,
А  де  ж  допомога  силою?
А  де  ж  відсіч  ворогу  лютому,
Що  сіє  і  сіє  смуту  нам?

Пришвидшуйте  дії  реальнії,
Бо  битви  грядуть  вирішальнії,
За  наше  майбутнє  омріяне,
Що  сплачені  кров’ю  й  подіями.

За  те  щоб,  не  знищили  ворони
Тримаємо  оборону  ми!
Країна  від  болю  здригається,
Хіба  це  вам  не  озивається?

Чекаємо,  браття,  хоч  стогнемо:
Гей  Польща,Литва  і  Естонія!
Канада,  Німеччина,  Данія
Америка  гей  і  Фінляндія.

Разом  ми  усе  подолаємо,
Пробуджуйтесь  швидче!Чекаємо!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520419
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.08.2014

Серце знову сповнене тривогою

Серце  знову  сповнене  тривогою,
Біль  і  розпач  –  в  кожнім  злеті  вій,
Темна  сила  йде  на  нас    облогою,
Як  колись  на  Київ  хан  Батий.

Місто  моє,  красень  мій  замріяний,
Знаю,  що  не  раз  вставав  з  руїн,
Хто  б  на  нас  не  йшов,  були  єдиними
На  плечах  тримали  важкість    стін.

Не  бажаю  в  місті  бачить  ворога,
Не  дамо  їм  їсти  наш  хліб-сіль,
Витримаємо  і  під  облогою,
З  нами  міць  Дніпрових  дужих  хвиль.

З  нами  Бог  ,  і    батьківщина-матінка,
В  нас  живе  дух  славних  козаків,
Сонце  правди  визирне  із  затінку
Цих  воєнних  та  страшних  років.

Чуєте,  сусіди  –  неприятелі?
Не  дражніть  і  не  дратуйте  нас!
Нам  й    своя  земля  допомагатиме,
Вас  же  на  теренах  знищить    час.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520418
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.08.2014

Коль завтра ты уходишь на войну (перевод Александра Сокола)

Коль  завтра  ты  уходишь  на  войну  :
Не  спорь  !  Я  все  равно  пойду  с  тобою.
Мы  будем  вместе  защищать  страну!
Я  "слабая"?!  Зато  нас  будет  двое!

Когда  стрелять  ты  станешь  по  врагам
Я  буду  молча  подавать  патроны!
Утру  чело  твоё  -  воды  подам.
А  если  ранят  -    не  издам  и  стона.

Да  -  у  войны  не  женское  лицо!
Война  для  женщин  -  это  так  жестоко!
Но  пусть  я  буду  сражена  свинцом,
Чем  без  тебя  остаться  одинокой

Коль  суждено  нам  вместе  умереть
Мы  ,вспомнив  наши  юные  свиданья,
В  объятьях  жарких  встретим  свою  смерть
И...улетим  в  другие  мирозданья.

Поникнут  в  скорбном  трауре  друзья
Заплачут  наши    родственники  ...дети...
Но  не  смогу!  Мне  без  тебя    нельзя
Одной  остаться  жить  на  этом    свете!

(Перевод  Александра  Сокола)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518795
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.08.2014

Напередодні свята Незалежності

[color="#1812b8"]Генерали  наділи  погони
І  готуються  до    параду,
А  в  цей  час  українські  загони
Знов  потрапили  у  засаду.

Дуже  важко  мені    з  цим  змиритись,
Дуже  важко  душі    це  прийняти,
Що  однім  –  люто  з  ворогом  битись,
А  для  інших  –  державне  свято.

Наче  ми  з  однієї  держави?
Що  ж  вам  хлопці  –  гарматне  м'ясо?
Їм  посмертно  «Героям  слава!»
Ну    а  вам  ?перед  ким  вихвалятись?

Що  ж  ви  робите,  добрі  люди?
Це  -  як  плюнути  мертвим  в  очі.
Що  ж  за  свято,  коли  усюди
Із  жахом    чекаємо  ночі?

Хто  там  виживе,  хто  загине,
Чи  всім  вистачить    бронежилетів?
Як  там  мешканці  Сходу  країни?
Скільки    зараз  трагічних  сюжетів…

У  жалобі  моя  держава,
В  кожній  хаті  –  чекання    звісток…
Не  в  парадах  військова  слава,
Слава  ,  де  забезпечене  військо.

Слава  там,  де  життя  цінують
Не  своє,  а  свого  народу,
Де    «пайками»      убік  не  торгують,
Не  приховують  Правду  зроду.

Незалежність    тепер  під  загрозой,
Згодом  будуть  нові  і  дати,
Переможемо,  витрем  сльози..
От  тоді  і  влаштуєм  свято!    
[/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518565
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.08.2014

Отмените GOOGLE, TWITTER запретите

Обращение  некоторых  писателей  России  к    президенту  Путину

Прошу  Вас  закрыть  для  посещения  гражданами  РФ
 вредоносных  сайтов  Твитера  и  Фейсбука.

Заблокировать  эти  сайты  навечно  на  территории  РФ  
,  потому,  что  они  являются  руководящими  и  
разлагающими  средствами  сознания  и  пропагандистскими
 рупорами  антироссийских  настроений.

А  также  органами  пропаганды  и  
объединения  людей  в  террористические  группы
 для  свержения  существующего  строя  и  разрушения  России
http://www.chitalnya.ru/commentary/14785/
(вместо  эпиграфа)


Отмените  GOOGLE,  TWITTER  запретите,
Уберите  спутник    в  Космосе  с  орбиты.
Выкиньте  компьютер-    он  ума  растленье,
И  стихи  читайте-  в  них  души  спасение!

Пусть  Иван  да  Марья  выйдут  из  квартиры
Сядут    у  подъезда    с  булкой  и  кефиром,
И  обсудят  вести  заграничной  жизни,
И  осудят  вместе    всплеск  милитаризма.

Ни  к  чему    вам,  братцы,  мира  достиженья,
Единение  наций  вводит  вас  в  смятенье.
Под  запрет  все  фильмы,  что  не  «MAID    IN  RUSSIA»
И    ружье  за  спину,  чтоб  всем  было  страшно…

И  в  еде  ,  и  в  жизни  ограничьтесь  строго,
Не    топтать  Обаме    русского  порога,
Запретите  Меркель  въезд  в  Москву  и  Питер,
Пусть    кусает  локти,  вяжет  дома  свитер.

Поддержать    родное:  хоть  оно  и  хуже,
Даже  если  шишки    подадут  на  ужин.
Ни  сыров,  ни  сала,  яблочек  из  Польши…
Жизнь  не  лучше  стала,  но  намного  проще.

Слово    демократий    -  вам  ужасней  пытки..
Слава  ваших  партий  -    с  Ленином  открытка!
С  обликом  морали  будет  все  отлично!
«Деды  воевали»    …так-то  вам  привычней?

Занавес  железный    -  западным  фанатам,
На  глаза  вам  пластырь,  в  уши  –  клочья  ваты.
И  стеной      колючей  обнести    Россию,
И  Кремлю  молиться:  там  сидит  мессия!

Отмените  GOOGLE,  интернет  на  свалку,
Что  же  ваши  лица  кривятся  так  жалко?
Где    ваш  «Чебурашка»*    с    крокодилом  Геной?
Здравствуй  день  вчерашний  и  Фидель**  бессменный…

Возрождайте  время  старины  седое,
Чтобы  от  туристов  не  было  отбоя.
Самовар  поставьте,  и  с  медведем  в  пляску,
И  грозите  грозно:  «  Заберем  Аляску!»

Пусть    не  уважают,  но  зато  бояться,
Разве  вам  впервые  проявлять  нахальство?
Мерить  по  привычке  все  своим  аршином?
Запасайте    спички    в  избах  жечь      лучины…


• «Черурашка»  -  предложенная    Госдумой    отечественная    система    передачи  информации      вместо  изобретения  американцев    «интернет».
• **  Фидель  –  Фидель  Кастро  бессменный  руководитель    Кубы  в  течении    49  лет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518372
рубрика: Поезія,
дата поступления 20.08.2014

Мой друг уходит на войну

Мой  друг  уходит  на  войну,
Не  по  повестке,  добровольцем.
Он  любит  жизнь,  детей,  жену
И  он  идет  за  них  бороться:
За  их  покой,  за  мирный  быт
В  стране,  в  которой  жить  им  дальше…
Ему  идти  сам  Бог  велит,
Не  прятаться  ж  за  спины  младших?
Осознает  мой  друг  и  риск,
Что  жизнь  одна,  там  будет  страшно…
Но  он  всегда  был  оптимист,
«Так  надо!»  -  объяснил  домашним.
Ему  уже  за  пятьдесят,
Он  видел  жизнь  во  всех  раскладах,
А,  значит,  будет  он  солдат
Такой,  что  лучше  и  не  надо!

А  нам  молиться  лишь  о  нем,
И  о  других,  что  там  воюют,
Чтоб  выжил  под  любым  огнем,
Чтоб  возвратился  к  тем,  кто  любит.
«Вернусь  с  победой!»-  ловит  слух
Его  слова  сквозь  шум  моторов…
И  я  горжусь,  что  он  –  мой  друг!
И  он  из  тех,  кто  сдвинет  горы!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517754
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 17.08.2014

Наснилося мені чуже життя

Наснилося  мені  чуже  життя,
Чужа  квартира,  сходи  і  балкони,
Я  там  блукала  містом  без  пуття,
Курилися  за  містом  терикони.

Стояла  ніч  задушлива,  п'янка,
Так  само  на  дворі  буяло  літо…
І  раптом  вітер  вдарив  гопака,
І  у  квартирі  вимкнулося  світло.

Гроза  іде  –  так  думалось  мені,
І  ,справді,  розкололось  грізно  небо,
Там  ,де      летіли  стріли  вогняні,
Лишались  від  домів  залізні  ребра.

У  тому  сні  дивилась  я  в  вікно,
У  відчаї  зціпивши  білі  губи,
Бо  то  була  війна,  а  не  кіно,
Тремтіли  стіни,  й  «град»  бив  від  усюди.  

Я  пам'ятаю  той  тваринний  страх,
Як  плазуном    повзла  я  по  підлозі,
І  раптом  щось  потрапило  у  дах,
І  боляче  в  грудях    вп'ялась    заноза…

Прокинувшись,  лежала  я  в  пітьмі
І  довго  не  могла  прийти  до  тями…
Чуже  життя  скінчилося  в  мені:
Його  несли  чужі  вперед  ногами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517129
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 14.08.2014

Балада про дві душі

                                                                                                           Приводом  для  написання  цього                                  
  віршу    став  сюжет    ТСН    про    молоду    жінку,
  в  якої  народився  син  через  добу
 після  загибелі    її  чоловіка  в  зоні  АТО.
http://video.bigmir.net/1plus1/tsn/192409-V-Zaporoge-boytsi-79-y-brigadi-vstretili-s-roddoma-genu-svoego-pogibshego-tovarishcha/
                                                                                                                                       Замість  епіграфу







На  місячній  доріжці
Зустрілись  дві  душі,
Одна    -  до    Бога  пішки,
А  інша  –    в  грішний  світ.

Одна  –  душа  солдата
Загиблого  в  бою,
А  інша  –  немовляти,
Народжена  в  Раю.
І  так  би  розминулись…
Але  душа  бійця
На  іншу  обернулась:
Знайоме  щось  з  лиця.
Сказала:  «  Гей,  малеча,
А  нумо  ,  хлопче  ,  стій!
А  як  ім’я,    до  речі,  
Матусеньки  твоїй?»

Душа  же  немовляти
Була  як  чистий  сніг:
«  Мене  чекає  мати,
Аби  я  вчасно  встиг…
Казав  Господь,  Галина  -
Таке  її  ім’я,
Ось-ось  народить    сина,
А  син  її  –  то  я!
Мене    на  Землю  жити  
Господь    благословив,
Я  маю  народитись…
А  ти  вже  там  пожив?»  -
Так  у    бійця    спитало
Майбутнє  немовля
(Воно  ще  знань  не  мало:
Що  то  таке  –  Земля?)

А  той  боєць  «Галина»
Повторював  ім’я  …
Та  це  ж  його  дружина
Чекала  немовля.

Сплили  перед  очима
Щасливі  ті  роки:
Як  він  ,  ще  був  хлопчина  
Й  просив  її  руки…
Весілля  і  навчання,
І  пристрасті  потік…
Він  всі  її  бажання
Виконував  ,  як  міг.
Усе  було  чудово:
Вагітність  –  добрий  знак!
І  взяв  він  з  жінки  слово,
Що  родиться  козак!
А  потім…Сум  в  родині..
В    країну    зло  прийшло.
Галини  очі  сині
Зробилися  мов  скло.
«Не  йди  –  вона  просила  –
Бо  смерть  гуляє  там.,
Скількох  вже  покосила,
Та  їй  тебе  –  не  дам!»
Та  він    своїй  дружині  
Сказав  приблизно  так:
«Як  друзів  я  покину,
Який  же  я  козак?
Як  гляну  в  очі  сину,
Що    з’явиться  в    цей    рік?
Скажу,  що  в  злу  годину
Я  за  спідницю  втік?»

Поцілував  Галину
І  рушив  на  війну…
А  потім..постріл  в  спину..
І  запах  полину….

Згадав  боєць  те  стрімко
Й  до  немовля  сказав:
«Ти  бережи  Галинку
Що  краща  буде  з  мам.
Пробач  мені  ,дитино,
Вас  з  мамою  підвів.
Та  буду  я  невпинно
З  тобою  з  перших  днів!
Дивитимусь  із  неба,
Як  швидко  ти  ростеш,
А  все  що  буде  треба
В  житті  ти  сам  знайдеш.
Обнімемося  ж  ,  сину,
Тобі  час  йти  в  життя
А  я  прикрию  спину
Тобі  із  небуття»
На  місячній  доріжці
Невпинний  душ  потік:
Одні  –  до  Бога  пішки,
Хтось  –  в  протилежний  бік.

Народжуються  діти,
В  воєнний  час    страшний,
І  щоб  їх  захистити
Хтось  винен  йти  у  бій.
Але  допоки  в  серці
В  жіночому    любов,
Життя  не  перерветься,
Відроджуючись  знов!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=516452
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2014

Дніпропетровськ-патріот

Летять  швидкі,  везуть  в  лікарні  хлопців,
Везуть    Героїв,  зранених  в  боях,
І  янголи  тих  хлопців-охоронці,
Крил  не  жалкують  ,вслід  швидким  летять.

Дніпропетровськ  –  тепер    шпиталь  суцільний,
Найближчий  до  межі  воєнних  дій,
Тут    лікарі    працюють  не  по  змінах,
Щодня,  щоночі    -  на  передовій.

Ревуть  сирени,  й  почуття  тривоги  
Зросте  у  душах  наших  у  рази,
Хтось  піде  в  церкву  помолитись  Богу,
А  хтось  здасть  кров,  не  втримавши  сльози.

Усе  для    тих,  хто    з  фронту,  ледве  дише,
Усе  заради  спільних  перемог,
Містяни  наші  дуже  люблять  тишу,
Та    треба  допомога  -  мчать  щоног.

Я  так  люблю  й  пишаюсь  нашім  містом,
Дніпропетровськ  -  мій  рідний    патріот,
Він  виважений,  без  подвійних  змістів,
Він  осередок  мудрості  та  згод.

Він  з'єднує  два  берега  мостами,
Відтак  і  Україну  об'єднав.
Тут  храми  в  небо  тягнуться  хрестами,
Освячують  цю  землю  сотень  «слав»

У  час  важкий  все  сповнюється  змістом:
Країни  доля,  долі  громадян…
Дніпропетровськ  –  це  особливе  місто,
Він  Україну  зцілює  від  ран.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515793
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.08.2014

Країна Сліпих

   

[i]На  далекій-далекій  Півночі,
Де  півроку  вкриває  все  сніг,
Де    в  казках  народились  Гориничі,
Там  простерлась  Країна  Сліпих.

Кожен  другий  сліпим  був  з  народження,
Ті  ж  ,хто  зрячим  у  світ  цей  прийшов,
Став  сліпим  своїм  власним  погодженням:
Вирізнятись    від  всіх  там  грішно.

В  тій  Країні  Сліпих  є  наставники,
Кожен  має  відточений  зір,
По    хатах    же  скрізь    звукоприймальники,
Через  них    ті  виходять  в  ефір.

І  народ  вірить    в  іх  святу  місію,
Що  до  щастя  країна    іде,
Кожне  слово  наставника  –  істина,
Кожен  крок    -  до  високих  ідей!

Спробуй-но    їм  сказать,  що  зомбовані,
Що  їм    біле  –  то  чорне  для  всіх,
Заплюють    чи    зганьблять,  бо  згуртовані,
Навіть  світло  дратує  сліпих.

Кажуть  є  одинокі    там  випадки,
Що  сліпий  раптом  зрячим  стає,
Викриває  керманичів  вигадки,
Бачить  світ    вже  таким  ,  як  він  є.

Їх  відловлюють    грізні      підрозділи,
Відривають  від  кола,  сім’ї.
Примусово    лікують    погрозами,
Вірус  зіркості    -  гірше  змії.

Ті  ,  хто  видужав,  будуть  під  наглядом,
Хто  ж  не  хоче  знов  бути  сліпим,
Тим  встановлюють  датчик    з  порадою
Назавжди    стати    глухонімим.

Так  й  живе  та  країна  північная,
Люди  звикли  не  лізти  за  дріт,
І  не  зір,  а  душа  в  них  скалічена,
Тільки  знати  про  те  їм  не  слід!
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515152
рубрика: Поезія,
дата поступления 03.08.2014

Скажи, дідусь, що діється у нас?

Скажи,  дідусь,  що  діється  у  нас?
Ти  –  янгол,  і  тобі  з  небес  видніше:
Тут  знов  настав  страшний  воєнний  час,
На  Україні  вже  немає  тиші.

На  Сході  –  пекло,  гинуть  хлопчаки,
Вони,  дідусь,  ще  зовсім  молоденькі,
А  дехто  –  без  ноги  чи  без  руки.
Сліз  водоспади  виплакали  неньки.

Ти  про  війну  колись  розповідав,
А  ми  ,  дітьми,  то  слухали  мов  казку.
І  кожен  з  нас  собі  не  уявляв,
Що  можемо  потрапити  в  цю  пастку,

Що  може  повернутися    війна,  
І  змусити  нащадків    вже  страждати.
Скажи,дідусь,  чия  у  тім  вина?
Ми  завинили  й  час  прийшов  розплати?

Ти  там  у  Бога  миру  попроси
Для  нас  своїх  дітей,  своїх  онуків,
Ти  ближче  там,  а    в  наших  голосів
Немає    сили,  загубились    звуки.

Ти  там  у  Бога  правди  попитай,
Щоб  все  таємне  стало  очевидним…
Бо  знаю,  що  тобі  й  привітний  Рай
Без  неба  України  не  потрібний.                          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515018
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.08.2014

На її голові - чорна як ніч хустина

На  її  голові    -  чорна  як  ніч  хустина,
А    обличчя    її  –  біліша  за  крейду  зима,
Чорно-біле  кіно  –  це  не  жаху  картина,
Чорно–біле  життя,  де  кольору  геть  нема.

А  на  ньому    -  сорочка  у  синю  і  жовту  клітину,
На  колінках  –  «зеленка»,  падіння  вчорашнього  слід.
Набурмосений  вигляд,  і  справді  -  маленький  «мужчина»,
Його  син,  його  плоть  ,його  кров,  його  квітка  і  плід.

Вдвох  тепер    на  землі,  бо  загинув  вчора  охоронець,
У  небесному  війську  звання    генерала  дадуть.
А  вона  хоче  тиші,  і  вимкнула  свій  гучномовець,
Так  би  впасти  і  вмерти.  Та  очі  її  стережуть.

Його  очі  у  сина,  його  звичка  бути  серйозним,
Навіть    ложку  тримає  як  батько    у  лівій  руці  .
А  сьогодні  до  мами  прийшов  ,  і  їй  витерши  сльози,
Син    солодкий  цілунок  лишив  на  солоній  щоці.

І  сказав  їй  тихенько:  «Не  плач,  мамо,  батько  на  небі,
Та  я  виросту  швидко  і  стану  дорослим  ,  як  він,
І  тебе  захищу,  і  країну  у  разі  потреби,
І  завжди  пам’ятатиму  те,  що  я  -  воїна  син!»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514956
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.08.2014

У війни не визначиш кордони

У  війни  не  визначиш  кордони,
В  цьому  теоретиків  брехня.
Ця  війна  зайшла  до  нас  до  дому,
В  кожну  хату  вдерлась,  мов  свиня.

Все  змішала  –  побут  наш  і  звички
Зруйнувала    спокій,  мир  і  лад…
Чи    зігріє  душі  світло  свічки,
Коли  труни  вишукались  в  ряд?

Чи  війна  не  розповзлась  по  світу,
Не  прийшла  в  Канаду,  Амстердам?
В  літаках,  будинках  гинуть  діти,
Вибухи  раптові  тут  і  там.

Де  межа  страшного  смутку  й  горя?
Падають  обгортки  наших  тіл…
Тими  вже  не  будемо,  що  вчора,
Біль  їдкий  назавжди  нас  змінив.

І  тому  локальними  фронтами
Цю  війну  не  взяти  у  кільце…
Хвилі  зла  розходяться    кругами,
Доки  є  злочинний  епіцентр.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514369
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.07.2014

Скажи, країно, чи любов у нас взаємна?

Скажи,  країно,  чи  любов  у  нас  взаємна?  
Чи  ми  тобі  потрібні,  ще  живі?  
Бо  ти  нас  сієш  в  землю,  як  ті  зерна,  
І  все  чекаєш,  що  зійдуть  нові...

Нові  герої,  воїни,  поети,
Палкі,  патріотичні,  молоді  ...
А  що  ж  старі?  Чи  мають  просто  вмерти?
Спом'янеш  їх  на  хресній  лиш  ході?

Як  швидко  все  минає  в  нашім  світі.
Ще  вчора  ти  обібрана  була,  
Тебе  собою  закривали  діти,  
І  над  Майданом  ще  пливли  тіла.

Ти  немічна  була  і  дуже  хвора,
Боліло  і  на  Сході,  і  в  Криму,  
Дім  підпалив  сусід-ман'як,  потвора.  
Та  ми  вже  звикли  дихати  в  диму.  

Не  відхилялись,  йшли  в  вогонь  сміливо,
Наплакались  і  рідні,  і  чужі  ...  
Та  що  ж  тепер  ти  нас  обходиш  зліва?
Чи  то  не  ти,  а  обрані  вожді?  

Чому  з  трибун  брехливий  ллється  голос,
А  від  ЕС  -  фальшиві  співчуття  ?
Чому  в  полях,  де  має  гнутись  колос,
Згинались  ми,як  кинуте  дитя?

Чи  як  сміття,  якого  й  так  багато?
Скажи,  країно,  де  твоя  любов
До  вдів,  сиріт  без  пафосу  й  плаката
яка  б  була  основа  всіх  основ?

Покайся  же,  небого,  перед  Богом,
І  лицемірства  викорени  гріх,  
І  обирай:  чи  в  Рай  вузька  дорога,
Чи  в  пеклі  місця  вистачить  для  всіх...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513180
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.07.2014

Объявите в России монархию

Объявите  в  России  монархию,
Пусть  скорее  пройдет  коронация!
Ну,  зачем  иллюзорные  партии?
Ведь  в  изгибе  спины  –  столько  грации!!!

Объявите  в  России  монархию,
Пусть  наследников  царь  наплодит
И  обласканный    весь    Патриархами,
Свысока  пусть  на  ближних  глядит!

Ну,  а  вы    -  народ,  точно  –  не  ближние…
Крепостничество  ж  вам  –  не  беда?!
Хоть  страдают  в  курятнике  «нижние»,
Но  зато  есть  порядок    всегда….

Объявите,  обрадуйте  нацию,
Ну  а  Думу    –  без  дум  –  распустить!
Пифагоров  там  нет  и  Горациев,
Значит  нечего  дурней  плодить!

Царь  один  то  со  всеми  управится,
И  Россия  страна  –  расцветет!
А  Америка  злостью  подавится
С  демократией  псевдосвобод!

«Шишку    -им,  а  не  нашего  Путина!»
Горячась,  повторяет  толпа,
И  разносятся  песни  Агутина,
И  Кобзона  и  Гоши  –  кента!

Объявите  в  России  монархию,
Так  честнее  и  вам,  и  ему…
Ой,  молчу!  Ой,  и  правда,  накаркаю!
А  дворцы  то  ведь    занял  в  Крыму!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512799
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 22.07.2014

Якщо ти завтра підеш на війну

Якщо  ти  завтра  підеш    на  війну,
Я,  попри  все,  піду  с  тобою  поруч,
Думки  страшні    й  жахи  я  прожену,
Нехай  моя  в  пригоді  буде  поміч.

Якщо    стріляти  будеш  ворогів,
Я  мовчки  подаватиму  патрони,
Зціпивши  зуби  ,проковтнувши  гнів,
Разом    долати  легше  перепони.

Якщо    навколо  йтиме  справжній  бій,
Я  піт  тобі  втиратиму,  мій  сокіл,
Де  ти  –  там  я  ,  впиратися  не  смій,
І  не  кажи:  Для  жінки  –  це    жорстоко!

Якщо  же  куля  нас    не  омине,
Як  в  перший  день  –  обіймемося  знову,
І  хай  летить  у  прірву  все  земне,
А  ми  -    у  небо  з  цього  світу  злого.

Заплачуть      діти,  друзі  і  батьки:
Та    я  одна  не  житиму  без  тебе,
Ми    вдвох  були  щасливі  всі  роки,
Нехай  до  нас  привітним  буде  й  небо!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512750
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 21.07.2014

Эпитафия Новодворской В. И.

[b][i]Я  совесть  не  прятала  по  карманам,
И  пусть  я  Элите  была  неугодна,
Что  струпья  показывала  и  раны
Страны,  переставшей    летать  свободно![/i]
[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511122
рубрика: Поезія, Поэтическая миниатюра
дата поступления 13.07.2014

Ну знайте, я и мертвая - сильна!

                                                           [i]На  смерть  Валерии  Ильиничны  Новодворской...[/i]



[b]Ну  знайте,  я  и  мертвая  -  сильна!
Мятежный  дух  мой  -вам  не  даст  покоя,
И  вдруг  споткнется  сонная    страна,
Уставшая  ходить  тюремным  строем!


Людей  разбудит  стая  вещих  птиц,
И  будет  для  России  пробужденье
Горшей  похмелья.  И  найдут  убийц
Дрожащих.Им  не  будет  снисхожденья!

Я  верила,  что  Истина  взойдет,
И  Разум  словно  Солнце  засияет:
Тиранов  и  вождей  сметет  народ,
И  истину  ГБэшник  не  забанит.

Борьба  грядет...А  мне  с  небес  видней,
Что  скоро  будут  новые    Герои,
Готовые  погибнуть  за  людей,
За  счастье  их,  за  свет  больших  идей!

А  я  ,как  ангел,  спину    им  прикрою..
[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511046
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 13.07.2014

Липневий ранок пахне чабрецем

[b]Липневий  ранок  пахне  чабрецем,
У  кришталях  роси  -  зелене  жито,
З  відкритою  душею  і  лицем
Йде  новий  день    блукати  білим  світом.

Тьмяніють  зорі  -  відпочити  час  ,
А    місяць  бік  занурює  у  річку,
На  Сході    обрій  став  рожевий  враз,
Немов    зненацька  запалили  свічку.

Свіжо  й  духмяно  –  тишу  світлих  снів
Порушує  цвірінькання  на  гілці,
Так  пташка  кличе  дочок  і  синів
Зустріти  сонце  у  пташиній  спілці.

Вже  перший  промінь  палець  підійняв,
У  темне  небо  протоптав  стежину,
Услід  за  ним  вкотилась  на  поля,
Гаряча  свіжоспечена  хлібина.
[color="#23750e"][/color][/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510824
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.07.2014

Не надо о войне писать в стихах

[b]Не  надо  о  войне  писать  в  стихах,
Словам  не  передать  сердечной  боли,
Война-  убийца  сеет  смерть  и  страх,
У  вовлеченных  тут  иные  роли.

Когда  везет  погибших  эшелон,
Расфасовав  по  ящикам,  как  мясо,
Пускай  звучит  лишь  колокольный  звон,
Под  ровный  свет  свечей  иконостаса
.
Не  нужно  слов  про  подвиг,  героизм-
Красноречивей  вид  убитых  горем
Простых  семей,  им  наплевать  на  "изм"
И  слезы  их  -  не  лозунг  на  заборе!

Не  надо  о  войне  слагать  стихи,
Слова  до  дыр  затерты,  нет  им  веры,
Как  смрад  войны  не  выдашь  за  духи,
И  в  темноте  все  кошки  нынче  серы.[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510251
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 09.07.2014

Я – Море, что не знает берегов

[b][color="#3520b0"]Я  –  Море,  что  не  знает  берегов,
Я  –  Небо,  мне  не  ведомы  границы,
Я-      Птица  и  свободна  как  любовь,
Я  –  легкий  сон,  смежающий  ресницы.

Я  -    «АЗ»  и  «ЯТЬ»,  Я  –  Слово  и  Число,
Записанные  в  Книге  Вечной  Жизни,
Зерно,  что  стеблем  в  поле  проросло,
И  взгляд  с  портрета,  полный  укоризны.

Я  есть…  Я  здесь…    Сегодня  и  сейчас…
Лови  момент:  секунды  и  минуты…
Сложи  меня  по  пазлам      этих  фраз,
Ты  только  «АЗ»  и  «ЯТЬ»  не  перепутай…

А  впрочем,  форма  не  меняет  сути…[/color][/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509131
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 03.07.2014

Не купуйте дітям іграшкову зброю

[color="#080e80"]Не  купуйте  дітям  іграшкову  зброю,
Виростуть  -  до  справжньої  дійдуть,
Будуть  їм  цікаві  кулі    та  набої.
І  себе  в  азарті  переб'ють

Іграшкові  війни  перейдуть  в  дорослі
Й  кров  людська  як  річка  побіжить,
Думайте,  матусі,  доки  хлопці    босі,
Й  автомат  не  справжній  заберіть!

Це  майбутнє  наше  -  діти,  їх  бажання
Дзеркало  тенденцій  світових.
Ви  плекайте  в  душах    співчуття,  кохання
І  розповідайте  їм  про  гріх  .

Пам'ятайте,  люди,  всі  були  маленькі:
Гітлер,  Ленін,  Путін  й  Піночет,
Як  би  їх  належно  виховали  неньки,
Світ  би  не  пішов  на  шкереберть.

Війни  та  повстання,  революцій  бурі
Стали  б  не  можливі  взагалі,
І  жінок  обличчя  не  були  б  похмурі,
Панувало  б  щастя  на  Землі.

Є  малий  початок  в  доброго    і  злого,
Що  зросте:  любисток?  кропива?
На  граблі    ті  ж  самі  наступити    знову?
Чи  нам  треба  Третя  Світова?


[/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508936
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.07.2014

Бажання влади - то така потвора

Бажання  влади  –  то  така  потвора…
То    винахід  безжальний  Сатани,
Наблизившись  ,  стає  людина  хвора,
Схопивши  вірус…Боже,  борони!
Вона  втрачає  розум  й  підсвідомо
Іде  по  трупах  до  своїх  вершин,
По  всіх  своїх  коханих  і  знайомих,
А  озирнеться  –  звалище  руїн.
Бажання  підійнятись,  та  на  користь
Своїй  родині  підім’яти  світ  -
Зжирає  у  людині  стид  і  совість,
І  у  нащадках  залишає  слід.
Звикають  діти  до  безмежних  грошей,
Коштовні  речі  їм  немов  сміття,
Гадають  все    найліпше  і  хороше
Їм  падатиме  в  руки  все  життя.
Та    інколи  втрачається  і  влада,
І  гріш  потік  пересихає  враз,
Й  тоді  людина  пада,  пада,  пада,
Що  з  нею  буде  –  вирішає  час.  


Тому,  хто  прагне  влади,    я  бажаю
Хоч  іноді,  хоча  б  на  кілька  днів,
Спускатися  на  землю  з  того  раю,
Там  де  народ  живе  собі  на  дні.
Одежу  по  простіше  одягати,
І  пробувати  їжу  їх  просту,
Всі  біди  їх  ,як  власні  відчувати,
Вдову  обдарувати  й  сироту.
Робити  це  без  власних  охоронців,
Бо  як  боятись  мусиш  їх,  не  йди,
Від  них  ти  далі  ніж  Земля  від  Сонця,
І  не  повірять,  що  б  ти  не  роби.
Бо  популізм  ,  гучні  з  трибун  промови
Тим  хто  у  владі  шкодять  над  усе,
Народ  не  нагодуєш  лише  словом,
Бо  він  все  бачить,  що  ви  там  їсте.
Бажання  влади  –  то  гірка  отрута,
Як  випив,то  свідомість  не  втрачай,
Тим  хто  зажерся,  буде  зла  спокута,
З  народом,  як  із  вогнищем  не  грай!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508275
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.06.2014

Ти краще почитай мої вірші

́                                                                    Моєму  критику    з  сусідньої  держави..

Ти  краще  почитай  мої  вірші,
А  потім  ви́ріши,  хто  я  така  і  звідки.
В  мені  живе  мого  народу  спів,
І  витвори  майстрів  із  Петриківки.

Судитимеш  по  відблиску  зірок,
Що  в  строк  мені  запалюють  свідомість.
На  цій  землі    залишиться    мій  крок,
Що  буде  далі  –  долі  випадковість.

Не  піддавайся  у  полон  пліток.
Все  бачить  Бог.  Йому  і  карти  в  руки.
А  ми,  як  той  беззахисний  росток,
Лякаємось  то  бурі,  то  засу́хи.

Та  попри  все,  в  душі  моїй  –  вогонь,
Його  либонь  ховаю  від    негоди,
І    кожний  вірш,  як  голуба  з  долонь,
Пускаю  в  небо  з  відчуттям  свободи!́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507644
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.06.2014

У мертвій тиші…

                                                   В  Донецкой  области  пропал
                                                                                     старший  сержант  Андрей  Повстюк  
                                                                                   В  редакцию  «Пресса  Украины»  поступило
                                                                                   письмо  от  семьи  Повстюков  
                                                                                   из  Хмельницкой  
                                                                                                                             области.  Они  просят  помочь
                                                                                     найти  их  сына  Андрея,  
                                                                                     который  принимал  участие
                                                                                     в  боях  на  востоке  Украины.  
                                                                                     Последний  раз  родные  слышали  
                                                                                     его  18  июня  2014  года

                                                                                     http://nbnews.com.ua/ua/blogs/125200/
                                                                                     (  замість  епіграфу)

У  мертвій  тиші,  в  самоті  німій
Рахує  час  годинник  обережно,
Коротка  ніч  замішує  напій
З  тім’яну  й  м’яти,п’є    його  бентежно.

У  двокімнатній  -  тіні  по  кутках
Лякаються  двох  жіночок  у  ліжках,
У  молодої  –  на  обличчі  –  страх,
У  літньої  –  зі  сліз  гірка  доріжка.

Обидві  удають  неначе  сплять,
Ворушаться  у  ліжках  все  тихіше…
Порахували    всіх  овець,  телят,
А  сон  не  йде…  утік  на  поверх  вище…

Коротка  ніч  поради  не  дає,
І  довгий  день  не  збільшує  надії…
А  чи  воно  насправді  щастя  є?
Чи  для  жінок  то  вигадки  і  мрії?

Безмовне  фото  в  рамці  на  стіні:
Там  із  жінками  хлопець  кароокий,
Одна  –  в  фаті,  а  літня  в  стороні
Усміхнена,  що  син  її  мов  сокіл.

А  інше  фото  він  прислав  з  війни:
Підтягнутий,  у  формі  ,  з  автоматом.
Зірвала  б  його  мати  зі  стіни,
Бо  не  хотіла  бачити  солдатом.

Була  його  не  в  силах  зупинить,
Він  з  хлопця  став  раптово  чоловіком…
Уже  п’ять    днів,  як  телефон  мовчить,
Вона  й  невістка  виплакали  ріки…

Життя  завмерло  в  двокімнатній  тій,
А  ніч  коротка  ніж  встромляє  в  спину,
І  молода  шепоче:  «Ти  не  смій!»
Й  подушку  обіймає    мов    крижину.

П’ять    довгих  днів,  а  тягнуться  як  п’ять
Років  самотніх…тільки  б  то  не  марно:
«Зник  без  вісті!?    Так  що  ж  не  йдуть  шукать!?
Напризволяще  кинути  –  це  гарно?

І  точаться  з  очей  –  не  сльози  –  ні,
А  краплі  крові  з  серця  молодого….
Ми  загубились  разом  в  цій  війні,
І  щоб  знайтись,  чи  довга  нам  дорога?....

Одна  людина  -  то  не  весь  народ,
Та  скільки  буде  ще  болючих  звісток?
Призовниками  знов  формують  взвод,
І  день  у  день  поповнюється  список…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507157
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.06.2014

В тот день, когда ты меня искал

В  тот  день,  когда  ты  меня  искал,
И  не  мог  отыскать  нигде,
Я  тихо  бродила  у  диких  скал
По  щиколотку  в  воде.

Когда  ты  кричал:  «Прости!  Вернись!
Забудем  обид  оскал!»
Я  молча  смотрела  на  море  вниз,
С  вершины  прибрежных  скал.

Я  видела  чей-то  забытый  след,
Впечатанный  в  мокрый  песок.
Я  слышала:  чайки  делили  обед,
Подравшись  за  рыбы  кусок.

Ритмично  на  берег  взлетала  волна,
Назад  –  обнажая  дно.
Когда  остаешься  совсем  одна,
То  все  уже  решено.

И  мир  можно  тоже  перевернуть
Всего  лишь  фразой  одной,
И  в  небо  упасть,  и  тонуть..тонуть…
А  можно  застыть  стеной.

В  тот  день  ,  когда  ты  меня  искал,
Когда  ты  кричал:  «Вернись!
Отчаянно  я  у  забытых  скал
Хваталась  за  ниточку  –  жизнь!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503879
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.06.2014

Він десь воює аж на східному кордоні

[b][color="#4018c4"]Він  десь  воює  аж  на  східному  кордоні,
Вона  лежить  в  будинку  для  пологів,
Давно  цим  двом  майбутня  сниться  доня,
Вони  її  чекали  дуже  довго.

Він  їй  листи  палкі    щоночі    пише,
Коли  є  час,  він  дуже  часто  дзвонить.
Їй  боляче  і  крик  зриває  тишу
Наблизилось    –  сама  собі  говорить..

Вона  сумує  :він  не    з  нею  поруч,
 Бо  зараз  він  на  східному…    в  окопі…
І  кожен  з  них  чекає  Бога  поміч,
Думки  і  почуття,  як  у  окропі.

Вона  стискає  побіліли  губи
Шепоче  до  майбутньої  дитини:
«Він  вернеться  до  нас  з  тобою,  люба,
Він  обіцяв,  що  виживе,  не  згине!»

А  він  тримає  міцно    автомата,
Тут  йде  війна,  а  він  так  хоче  жити
Почути  перше  слово  доні  :тато,
Її  на  шиї  наче  кінь  возити.

Але  війна  ще  сіє,  сіє    морок,
І  жорна  смерті    жертв  нових  чекають…
Він  у  окопі,  і  йому  за  сорок,
У  снах  один  до  одного  літають…[/color]
[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503873
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.06.2014

Я люблю свою Україну!

[b][b]Я  люблю  свою  Україну,
Від  Карпат  до  степів  Херсона,
В  Слобожанщині  і  Волині,
Я    себе  відчуваю  вдома.
Не  можливо    її  ділити,
Це  як  навпіл  розтяти  людину,  
Організм  може  цілий  жити,
Не  окремі  його  половини.

Я  люблю  свою  Україну,
Хоч  ошукану,  хоч  побиту,
У  щасливу  і  злу  годину,
Не  піду  я  блукати  світом.
Тут  здорові,  прекрасні  люди,
Тут  природа,  що  мліє  серце,
Від  пісень  тут  стискає  груди,
І  душа  наче  птаха  в’ється.

Я  люблю  свою  Україну,
Не  за  гроші  і  не  за  сало,
Найбагатші  чужі  країни
Не  замінять  -  "Героям  Слава!"
Не  затьмарить  ранкове  сонце
Чорна  хмара  та  щільна  злива,
Та  у  рідній  моїй  сторонці
Дозріватиме  в  серпні  слива.

Я  люблю  свою  Україну!
Вірю  в  силу  її  ,  та  мужність
З  часом  прийде  в  кожну  родину
 Мир  та  злагода,  та    співдружність.
З  часом  стане  народ  здоровішим,
Вивчить  мову,  зречеться  рабства.
Й  зрозуміє:  своє,  найрідніше  -[/b]  
То  найбільше  в  світі  багатство.[/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503315
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.06.2014

Луны не видно

[color="#27498f"][b][i]Луны  не  видно.  В  небе  чернота,
Удушливы  объятья  майской  ночи,
А  запахов  акаций  густота,
До  одуренья  грудь  мою  щекочет.

Затишье  мой  испытывает  слух,
Наверно,  так  бывает  перед  бурей.
Ну  хоть  какой-то  пролетел  бы  жук,
Соседский  пес  хотя  бы  тявкнул  хмуро!

Да  где  там!  Ночь  смеется  мне  в  лицо,
Свои  раскинув  смоляные  косы,
Ее  объятий  плотное  кольцо
Становится  болезненным,  несносным.

Уйду  домой.  Зажгу  в  окошке  свет,
Пускай  шумит  в  гостиной  телевизор...
Покой  природы  -  не  душевный,  нет...
А  у  души  всегда  свои  капризы....[/i][i][/i][/b]
[/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499911
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 19.05.2014

Письмо России

Ох,  Россия,  моя  Россия,
Что  ж  ты  в  дом  наш  вползаешь  силой,
Разве  мало  ты  голосила
По  убитым  своим  сынам?
Образ  взяв  на  себя  Мессии,
Ты  ведешь  себя  некрасиво,
Никакие  союзы  насильно
Не  навяжешь  ,Россия,  нам.

Чем  ты  бредишь  опять,  Россия?
Руки  падают  от  бессилья,
Говоришь,  что  мол  сами  просили,
И  что  звали  тебя:  «Приди!»
Хочешь  ты  опалить  нам  крылья,
Только  тщетны  твои  усилья,
Хоть  в  глаза  наши  сыплешь    пылью,
Пыль  осядет.  Пройдут  дожди.

Ты  из  душ  наших  вьешь  веревку,
Ты  на  шею  –  аркан  нам  ловко,
Не  откажешь  тебе  в  сноровке,
Ты  такой  отродясь  была.
Мы  кричим,  только  мало  толку,
Ты  хватаешь  опять  винтовку,
Ну  стреляй!,  что  ж  ты  медлишь  столько?
Продолжай  до  конца  путь  Зла.

Только  знай  -  не  бывать  Злу  вечным,
Только  знай    -  мы  расправим  плечи,
О  каком  тогда  братстве  речь-то?
Ты  разрушила  все  сама..
Был  бы  облик  твой  человечным,
Мы  б  во  здравие  ставили  свечи
Тем,  кого  провожаем  в  вечность…
Ты  ж  ,Россия,  сошла  с  ума…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494833
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.04.2014

У цей важкий для України час

[color="#1515d4"]У  цей  важкий  для  України  час,
Не  відверни  ,Господь,  від  нас  обличчя.
Дай  мудрості  політикам,  щоб  нас
Вони  почули    в  наших    протиріччях.
Допоможи  владнати  безліч  справ,
Та  щоб  воно  було  на  користь  людям,
Не  допусти,  щоб  знов  політик  крав,
Щоб  про  між  них  з’явилися  Іуди.
Щоб    вся  країна,  дійсно,  ожила,
Не  мачуха  була,  а  дітям  –  мати..
Не  дай  нам  Боже  перемоги  зла,
І  повертання  у  часи  прокляті.
Був  розіп’ятий,  Господи,  за  нас,
За  наші  душі  дав  високу  ціну,
У  цей  важкий  для  України  час
Ми  молимось  тобі  за    Україну!
[/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493407
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.04.2014

Сегодня страстная пятница

[color="#3c1ba8"]Сегодня  страстная  пятница
И  страсти  накалены..
Страна  моя  во  власЯнице  
На  грани  мира  –  войны.

Озлоблены  силы  черные
На  весь  украинский  люд.
Господь,  прекрати  беззаконие,
Останови  Иуд…

Не  дай  разгореться  пламени
Не  ввергни  народ  мой  в  Ад,
Прошу,  заклинаю,  на  грани  я…
Дай  руку.  Верни  назад

То  время,  когда  все  счастливы,
Где  нет  разделенья  стены,
Я  верю  ,  в  твоей  лишь  власти
Деянья  пресечь  Сатаны..

Пусть  эта  страстная  пятница
Когда  умирает  Христос,
Последнею  болью  останется,
Последней  рекой  из  слез…

Идет  Украина  безмолвная,
С  огромным  крестом  на  спине,
А  вслед  ей  летят  злословия,
И  бьют  побольней  камней.

Распнут  ли  ее,  надругаются?
Что  жребий  решит  о  стране?
История  повторяется...
Пилаты  стоят  в  стороне…

Но  будет  Христа  воскресение,
И  черные  силы  падут,
Страна  моя  –  чудо  весенее  -
Встряхнется  от  липких  пут…

Жемчужной  росою  умоется,
Помирит    детей  своих,
За  грешные  души  помолиться,
Заплакав,  как  мать  о  них.

История  повторяется:
Удавится  племя  Иуд...
Сегодня  Страстная  пятница…
Но  близок  и  Страшный  Суд.
[/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493398
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.04.2014

Шукала дівчина роботи

[color="#4c18ad"][b]Шукала  дівчина  роботи,
Нарешті  закінчивши  ВУЗ.
Ось  і  співбесіда.  Навпроти
Сидить  у  кріслі  важний  туз.
Її  питає  :  чи  є  довід,
Який  її  сімейний  стан?
Та  виявилось,  що  не  досить
Одержаних  у  ВУЗі  знань.
-Вам,-  каже-  ще  пройти  би  курси,
Щоб  стати  справжнім  фахівцем!
Ви  молода  іще,  «безвуса»,
Відкрита  серцем    і    лицем.
Ви  ще  «сира»  для  нас  й  «  зелена»,
Також  нема  у  вас  сім’ї.
Нам  робітник  такий  –  проблема!
Не  візьмемо.  Тож  –  селяві!»…
Одна  співбесіда..Четверта…
З  десяток  обійшовши  фірм,
Вона  здивована  відверто,
Нічого  не  знайшовши,  крім
Дрібного  зовсім  підробітку.
Де  взагалі  не  треба  знань.
На  курсах  перевчилась    швидко
І  стало  більше  сподівань.
Вже  після  цього  йде  в  контору,
Де  буцім  то  були  місця.
А  там:  «Нам  треба,  що  не  хвора
Іще  з  лікарні  папірця».
Та  -  у  лікарню,  весь  медогляд
Пройшла.  Вже  й  завела  сім’ю,
Хоч    чоловік  із  нею  поряд,
Що  ж  до  роботи  –  дежавю!
В  великій  фірмі  відхрестились:
-Ось,  приймемо.  А  ви  –  в  декрет!
У  нас  і  так  три  породіллі  
Свіжеодружених!»  В  кювет!...
Минуло  кільканадцять    років..
Дитинці  скоро  у  садок.
Знайти  б  роботу,  мати    б  спокій..
Тепер,  здається,  самий  строк.
Співбесіда..Старий  директор
Її    анкету  розгляда,
Бормоче:  «Фах  ваш  –  архітектор,
Й  мала  дитинка  є,  шкода!
Бо  часто  діточки  хворіють.
А  нам  потрібен  працівник,
Який  на  лікарняний  сміє
Сходити  раз  лише  на  рік.»
І  знов  відмова.  Ледь  не  плаче
Та  жінка,  мама  молода,
З  роботою  немає  їй  вдачі,
Бо  то  -дитиночка  мала,
То  виросте  дитинка  –  інше
Роботодавцю    заважа…
А  пройде  час,  ще  буде  гірше:
Для  нас  Ви,  скажуть,  вже  стара…

Як  важко  жінці  в  цьому  світі
Обмежень  тих  та  протиріч,
І  щоби    стаж  їй  заробити
Працює  тяжко    день    і    ніч.
Дітей  поставити  на  ноги,
І  чоловіку  догодить  …
Чи  не  складні  до  нас  вимоги?
Вам  страйк  жіночий  об’явить?[/b][/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488742
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 28.03.2014

Наша кошка постарела

[color="#161694"][b]Наша  кошка  постарела.
Исхудало  кошки  тело,
Поредела  шерсть  за  ушком,
Ну,  типичная  старушка.
Нет  зубов  в  кошачьей  пасти,
Молоко  пьет  большей  частью,
Часто  спит  на  батарее,
Где  ей  суше  и  теплее.
А  вчера  она  бежала,
Вдруг  споткнулась  и  упала.
Видно,  стало  хуже  зренье-
Вот  такое  невезенье!
Мы  ж  с  друзьями  понемножку  
Помогаем  нашей  кошке,
Чтоб  никто  не  мог  обидеть,
Чтобы  стала  лучше  видеть.
Мы  пойдем  с  ней  в  воскресенье
К  окулисту  на  леченье.
Он  посмотрит  ей  зрачки,
И  пропишет  ей  очки.
Станет  наша  кошка  зрячей
И  вернется  к  ней  удача!
Пусть  соседские  все  кошки,
Уступают  ей  дорожку,
Называют  бабушкой,
Когда  проходит  рядышком.[/b]
[/color]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488621
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 27.03.2014