| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Осінній ранок...місто завмерло і лише вона не може спати, бо в пам'яті знову виникає ВІН...
Олена із Сашком кохали одне-одного ще з першого класу і не могли провести й хвилини нарізно. Уроки, прогулянки, друзі, захоплення - це все у них було одне на двох.
Минали роки, вони дорослішали, як і їх стосунки. З часом почуття лише міцнішали і набували неабиякої сили. ВИПУСКНИЙ ВЕЧІР... ПЕРШИЙ ВАЛЬС...ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК...ОСВІТА(журналіст), яку здобуватимуть разом. Олена твердо знала, що кращого їй не зустріти і не потребувала цього через неймовірну гармонію почуттів. Олександр, в свою чергу, робив усе для збереження цього "цілого" - не давав нікому руйнувати їх казку, втручатись у неї. Новоспечені друзі не розуміли, як можна у свої 17 років так віддано кохати...Так, так - КОХАТИ, забувати слово "Я" і назавжди закарбувати у пам'яті та серці -"МИ". Клуби, тусовки та розваги їх не цікавили, бо істинною насолодою вважався час проведений разом. Особливого значення вони надавали осіннім прогулянкам, коли могли упасти у купу листя, бігати під дощем, а після того відпоюватись теплим жасминовим чаєм та обіймами. В один із таких днів Сашко зважився на важливий крок... Він обрав час, коли Олена піде на прогулянку із подругами та в парку під'їхав до неї на білому коні із жовтими трояндами і вручивши їх дівчині сказав:" Викинь їх, бо жовтий колір, то колір розлуки." На вечір запросив до улюбленого ними кафе, де і зробив пропозицію руки і серця...Відповідь була однозначною - ТАК!.
Але доля мала інші плани і того вечора Сашко загинув, рятуючи свою кохану від машини, яка вилетіла на узбіччя.Експертиза показала, що водій був у стані алкогольного сп'яніння. Його присудили до 15 років, але легше не стало нікому...
Олена стала успішною людиною у роботі та не в житті. Кожного дня, приходячи додому, де її чекало лише маленьке кошеня, подароване ним, вона тихо плакала... Ночі ж взагалі стали пеклом через постійні сни з минулого життя - нестерпні, палючі...в яких бачила його усмішку, очі та могла обійняти, як колись.
23 жовтня стало для Олени культовою датою, днем, коли вона ішла у квітковий магазин, де купувала чорні троянди і на 24 години їхала за місто - до нього...розмовляла із холодними плитами і запитувала, чому так???
І знову осінній вечір, який несе спогади про НЬОГО, КОХАННЯ та СТРАЖДАННЯ... Чергова безсонна ніч...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404515
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.02.2013
Я вдячна долі за хвилини,
Які з тобою провела.
Та не поверну тої днини,
Коли щасливою була.
Так ніжно думала про тебе,
Хотіла буть з тобою я,
Але написано на небі,
Що залишусь самотняя.
Бажала тільки лиш любові,
Якої ти мені не дав.
Просила Бога, аж до болі,
Щоб тільки ти мене кохав.
Та по життю не йти нам разом
І проти правди не підеш.
Так важко розуміти часом,
Що ти мене не обіймеш.
Не пригорнеш, не поцілуєш
Й мене відпустиш в майбуття.
Коли піду ти не почуєш
І знов почнеш нове життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2013
Моя Вкраїно! Рідні діти
Самі тебе і розіпнуть.
При цьому будуть говорити,
Що люблять свою рідну землю
І що за неї навіть вмруть.
Кричатимуть на кожнім кроці:
Я українець! Патріот!
Не помічаючи у власнім оці
Вогонь лукавства й нечистот.
Будуть вбивати рідну мову,
Якої научала мати.
Вслухатимуться у промови,
Які з боків будуть лунати...
Чому ж, пройшовши шлях тернистий
Ти не змогла здобути ВОЛІ?
Яка зробила б світ барвистим
І дарувала нам щасливу долю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403976
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2013
Я розумію,що ти мій
Та страх мене не полишає,
Бо серце й розум віддані ще тій,
Яку ти досі ще кохаєш...
Вона для тебе цілий світ,
А я лише краплина в морі,
Якій життя ти свого цвіт
Ніколи не віддаш з любові.
Ти завжди пам\'ятатимеш її-
Кохання в серці слід свій залишає.
Мені ж залишаться вірші й пісні,
В яких надія ще не помирає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403959
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2013
Життя - це неймовірний дар, який Бог дає людині. Та не всі можуть усвідомити його цінність через низку труднощів та перешкод. Коли ж вони стають на твоєму шляху починаєш жалкувати, що живеш. Просиш кінця, щоб здобути вічний спокій...Та одного не можеш зрозуміти, Чи цікаво жити, якщо все дається легко, без зусиль??? Звісно відповідь була б негативною, якби ми переймались цим питанням... але навіщо напружувати свій мозок і думати? Легше ж випити, вколотись чи взагалі померти.
Не розумієш, що наркотики і алкоголь дають лише швидкоплинне відчуття ейфорії. Ми не думаємо, як важко батькам бачити загибель власного сина чи доньки і розуміти, що нічим не можна зарадити. Продовжуючи так жити на твій поріг ступає вона - СМЕРТЬ. Ще мить і все закінчиться... та в момент, коли перед очима пропливають найкращі моменти - перший крок, слово, кохання,МАМА та суміш болю із сльозами в її очах... Ти усвідомлюєш, що хочеш жити, щоб не дати впасти жодній сльозі з очей своїх рідних. Вперше в житті починаєш молитись, просиш Бога продовжити твоє існування, обіцяєш, що кардинально змінишся, почнеш все з початку... і тобі дається останній шанс!!! Все знову набуває своїх природніх кольорів, цінною стає кожна дана тобі хвилина. Знову дихаєш на повні груди, радієш і з гідністю приймаєш все, що послано.
Через деякий час зустрічаєш людину, з якою пов'язуєш долю, даєш світу новий паросток життя, переборюєш всі труднощі. Та не перестаєш згадувати, що все це ти міг зруйнувати власними руками, слабкістю та зневірою. Щовечора молишся, дякуючи Господу за можливість все виправити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403953
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.02.2013