| Сторінки (1/41): | « | 1 | » |
Безмежне море, гори без вершин,
Туманні ранки, вечори прозорі,
Легкі хмарки і зорі, зорі, зорі! -
У цілім світі хтось лише один
Вмістити може Всесвіт у очах.
Цілунок сонця і його палкі обійми,
Тополі пух і вітру танці з ним,
В осіннім полі лоскітливий дим -
Торкатись може так лелійно
Тепло в єдиних лиш руках.
Хрипкі розмови снігу і по них сліди,
Як всі. І, наче сотні тисяч інших,тіні.
І, як в усіх, свої міста, пейзажі, стіни -
Коли один. Коли удвох - без меж сади
Цвітуть весною ніжною, єдиною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2017
Я ненавиджу чужі дотики..
Моя осінь прагне лиш спокою,
Політати ще трохи у невагомості.
Хай думають інші, що я без свідомості.
Хай ніхто не тривожить мою самотність,
Я назавжди відкину неволю і точність..
Я залишуся наче без одягу,
Заховаюсь у вічність, немовби під воду..
Там ніхто не побачить душевної нагості,
І ніхто не відважиться дихати з наглістю..
День потроху заглушує темряву..
Ніч. У обіймах із тінню й непевністю.
Лиш очікую дива - надходження місяця.
Зникнути легко. Ну, хто ж не боїться?
Зникнути важче все-таки, мабуть,
Ніж власні принципи завтра чи й нині зрадити.
Непросто відвертість додати до істини.
Брехнею тепер вже ніхто не наїсться..
Як кажуть, всі ситі по горло..
Набридає життя у стилі "лиш завтрашнім вчора".
Розібратись непросто, багато загадок.
Та щастя насправді ніхто вже не вкраде.
Це звичайнісінька ілюзорна пастка..
Може, хтось втрапить і здасться,
Віддасть власноруч улюблені мрії.
Тож як би не було, і в злому - надія.
Не все так погано, як кажуть сусіди.
Коли є потреба, то можна летіти.
Із страхом упасти потрібно прощатись.
Самому піднятись і див не чекати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2014
Вчорашній сон - то тільки сон,
Неважко вигнати диявола не тямлячи.
Нелегко проповідувать любов,
Коли вона в тобі живе згасаючи.
Бо ти насправді сам на цій планеті.
Довкола люди й шум? Всього лиш фон.
Що ми з одним крилом - Землі тенета.
І все ж боїшся сам, хапаєшся за телефон.
І самозречення, мабуть, дурниця,
Тим більш для тих, кому нема кого зрікатися:
Душа давно вже загубилася,
А з нею совість, навіть не покаєшся.
Чому ж тоді не втрачене ще дихання?
Навіщо пульс, як час, прискорений?
Думки крізь ніч чому ще не затихли?
Як плівка проявляється: загублений - не скорений.
Так, вихід інколи простий: направо й до кінця;
Шукати відповідь із поміччю антонімів -
Звичайним "є" перемогти "нема",
Буденним ранком вечір втомленний.
В контекст життя вплелася нитка Аріадни.
Контраст життя - не смерть, а тінь.
Бо смерть - то нуль, який не немає протилежних...
Собі самому заперечити - найвважче із умінь.
Собі самому заперечити й не здатися.
По-іншому, напевне, і не вийде.
Із білим прапором на атоми розпастися -
Лиш для байдужих гарна перспектива.
verLOREN^
30-31.08.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521052
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2014
А я ж тебе кохала над усе,
Ти був в моєму серці королем.
Та вибрав мить. Або й не вибирав.
Ти вирвав мою душу й розтоптав.
Я збожеволію або сьогодні, або завтра.
Я досі ще люблю, та це все марно.
Раніше я тобі вірші також писала,
Та в них не мучилась, а що є сил кохала.
Я почастинно помиратиму від болю.
Я лиш частково, але ще з тобою,
Не знаю, чи колись ту решту серця
Комусь відкрию.. Чи серце без повітря задихнеться.
Колись я зникну. Так! Без сліду.
Насправді за тобою на край світу піду.
За що?! За що?! За що?! Скажіть, бо помираю.
Ти вбив мене, а я тебе кохаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508952
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2014
Настала ніч. Спочине тихий день.
Ти ляжеш спати, моя Україно.
Густий туман… Він не співатиме пісень.
А я… Мене несуть у домовині.
Я знав, що справді на загибель йду,
Але не зміг залишитись інертним –
І ось, отримав в груди кулю навісну.
А снайпер – майстер! Влучив прямо в серце.
Але воно давно вже не болить.
І хтось спитає: «Вилите зі сталі?»
І чорно-сірим кадром оживає мить,
Коли на скелях побратими помирали.
Мене Афган чомусь забрати не зумів.
На мою долю випало безмежне щастя.
Солдат отримав те, чого хотів:
Держава вільна – те, що смерті варте.
Але чи справді мертвий я? Не знаю.
Мені без діла тут лежати сумно,
І совість мучить, що на лаврах спочиваю,
Коли шматують мою неньку так бездумно.
Але держава вільна! Це ніхто не заперечить.
І буде так завжди, тепер навіки.
Небесна сотня це візьме на свої плечі.
І байдуже усім й мені, що зімкнуті повіки.
І тішить ще одне, що «Буковина не пробачить».
У пам’ять про афганця, Олександра Щербенюка, котрий загинув на Євромайдані.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2014
Я боюся бути обдуреною.
Стати поранено-вбитою,
Жити із серцем зажуреним,
І від болю тихесенько вити.
Я боюсь, що розтануть всі мрії
Від холодного снігу розлуки.
І боюсь, що так палко і ніжно
Не мене обійматимуть руки.
Я боюсь крок зробити невдалий -
І летіти у прірву байдужу.
Я боюся, що знов набрехали.
Я боюся того, що кохаю задуже.
Я боюсь, бо не знаю, що завтра.
Чи ти будеш, чи зникнеш туманом?
Я боюсь, що погасне та ватра,
Що кохання було лиш обманом.
Я боюся, що серце мені не належить.
Не твоє. Я без серця тепер.
Страшно, бо може, тебе не бентежить.
Те, що світ (той, без тебе) помер.
Я боюсь, але й далі кохаю,
далі тобою продовжую жити.
Знову боюсь, що може, втрачаю.
Ця думка спроможна життя отруїти.
Я знаю: з часом і чорне ясніє.
Я боюсь і люблю одночасно,
Бо інакше тепер я не вмію.
Я боюсь, але ти моє щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2014
Матусю, рідна, зупинись, будь ласка…
Не позбавляй маленького життя…
Я знаю. Є в серденьку твоїм ласка,
Заховані у нім і совість, й доброта.
Невже не хочеш ти із гордою душею
Пройтись по вулиці і показать,
Що при надії, радістю своєю
Не хочеш іншим щастя додавать?
Не хочеш чути перший плач,
Гучний, але найкращий крик?
Не будеш грати ти зі мною м’яч?
Не будеш шнурувати маленький черевик?
Не хочеш в школу вперше відвести,
Дванадцяткам моїм радіти ти не будеш?
І не почуєш: «Ні, ще казку розкажи.»
Невже із легкістю мене забудеш?
Ти думаєш про себе, мамко,
Як будеш жити, але ж будеш.
Я ж буду мертвим ще до ранку.
Невже тобі не страшно того суду?
Та схаменися, я твій любий син!
Хіба така любов не звеселяє?
Та ні.. Без сумніву ти кажеш «згинь»,
З байдужістю мене вбиваєш.
А я ж тебе люблю, мабуть, до смерті.
Я відчуваю. Хай. Так вирішила ти.
За тебе, матінко, готовий я померти.
А ти живи. Люби, чекай, цвіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2014
Маленьке, та вже серце, билося у грудях,
Маленька, та уже душа, хотіла жить…
Подумайте, будь ласка, добрі люди:
Нове життя – життя, згадайте хоч на мить.
Ви вірите, що позбудетесь проблеми?
А вбивство, совість, гріх – для вас це не біда?
Як виправдання вигадуєте теореми
І кажете: мої діла – мої діла.
І кажете так ствердно: операція.
Та вбивством вбивство називати треба.
Пояснення – масштабна деградація,
Не розуму, людської частки неба.
На жаль, усі забули про святу любов,
Забули, що життя – дарунок Бога,
Лиш в нього право зупиняти нашу кров…
І на червоне, мов бики, понаставляли роги.
І скальпелі усі дістали, і ножі,
Повитягали маски всі зі скрині…
Ні, не медичні, ті маски – для душі,
Щоб без емоцій позбуватись НЕДИТИНИ.
А НЕДИТИНА просить, кличе, хоче жити:
«Не вбий, матусю, я ж твоя кровинка,
Це ж просто, рідна, взяти і не вбити,
Я ж хоч маленька, але вже людинка…»
Та байдуже «матусі», цигарку в зуби,
На ноги черевики і вперед,
Щоб гарна була, підмалює губи
І одягає поспіхом святковий свій берет.
Ну, все, готова, можна йти у люди.
«Ой, пізно, треба поспішити, забарилась.
Так довго не хворіють і застудою…»
О мила, так, для вбивства ти причепурилась!
Як можна так, скажіть хоч хтось, будь ласка.
Де наші світлі почуття, хто викрав їх?
Де материнська щира ласка, де люди,
Для яких усе – дзвінкий дитячий сміх?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2014
Коли приходить осінь - я перетворююсь на неї,
Стаю дощем.. І листопадом.. Навіть трохи жовтнем..
Закутуюсь із ніг до голови в барвисті яблучні киреї..
Цілую ніжно скло листком дубовим мокрим..
Коли приходить осінь - я стаю туманом..
verLOREN^
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446593
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2013
Ще трішечки, ще зовсім-зовсім мало..
Ще грам, ще міліметр.. І коротка мить..
Останній подих літа - і його не стало..
Вже осінь по калюжах краплями шумить..
Межа, як половинка бабиного літа..
А величезна брама - сонця промінець..
Листок дубовий хоче в трави полетіти..
Він розповість про осінь, він її гінець..
Запахнуть яблука в сто раз сильніше,
в сто крат сильніше вітер затанцює..
Осінній бал все ближче й ближче..
І лиш моя засмага без літа засумує..
verLOREN^
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2013
Холодно без тебе.
Із криги сонце,
Замерзло небо.
Чи, може, сон це?
Ти злишся, знаю,
Та не треба.
Лиш усміхнись -
Розтане небо,
Зігріюсь я
У своїх снах.
Без твого подиху -
Знов лід і страх.
Чомусь здається,
Наче у морях
Самотності і тиші
Мене тонути
Ти залишиш.
Покинеш раз
І, мабуть, назавжди.
Востаннє скажу:
"Ні, не йди..."
Не зупинився ти,
Переступив поріг,
Залишив на душі
Лиш біль і сніг.
Був білий він -
Водою стане,
Заплаче, потече,
Омиє ніжно рани.
І я засну.
І знов омана -
З тобою я іду.
А на яву - світанок.
Я штору відхилю.
Дивитись стану.
Без тебе. За вікном
Обридлий січень.
Та, сподіваюсь,
Він не вічний.
Я знову оживу.
І лиш чекатиму
Тебе й весну.
Тебе - весну.
verLOREN^
19.08.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2013
Вже звикла, звичайно в сльозах засинати...
Ті ж сльози, як роси, щоранку в очах,
А так би хотілось під сонцем літати:
Я ж давно не людина - у серці я птах.
Втомилася я всі образи терпіти,
Всі зради, душевні театри - брехню.
А так би хотілось під сонцем летіти
І щиро, всім серцем відчути весну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2013
Маленький світ - з бавовни біле покривало..
Та жаль, мені його стає замало.
Вже сльози захопили цю нічну країну
І затопили моє серце - там руїна.
Хаос, самотність, сум і відчай більш нічого.
А сили - нуль. Помножити на два? Й що з того?
Ніхто повік мене не зрозуміє. Шкода..
Ніхто не розтлумачить так, як я, "свобода"
Вона ж, ця сповідь, по суті, ні для чого.
Лиш так , на грам хоч легше щоби стало.
Але задуматися... Легше? А для чого?
Щоб крила виросли й втекла із світу, й так уже пустого...
verLOREN^
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2013
Немов у казці, ніжно, злотосяйно
У вишині заграло тепле літо.
І вже не миє берег річка так охайно -
Їй хочеться разом із сонцем ввись летіти.
Настали довгі дні, короткі ночі.
Почались щастя, трави й квіти.
І до знемог жаркий пейзаж милує очі,
А літо так і кличе в небо полетіти.
Нема зими, також вже полетіла,
Звільнила землю з крижаних оков.
Звільнилися тепер мої душа і тіло.
Проникло променем сьогодні літо в мою
кров.
verLOREN^
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428861
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2013
Моя весна настала лиш сьогодні,
Коли так тихо у волосся вплівся
дощ,
Немає шуму велелюдних площ
Й не обпікають погляди холодні.
Я вдома. Поруч тільки спокій, тиша.
Я бачу, відчуваю і цілую їх.
Від дотику того вже тане сніг.
Він серце, мабуть, назавжди
залишив.
І стало жити набагато легше.
Мене тепер немовби зняли із
хреста.
А вольності такої не дають міста
І не вселяють віри у прийдешнє.
Не подарує мегаполіс крила,
І подих вітру не відчинить неба.
Але ж воно мені, як кисень, треба..!
Моя весна без них, як тінь, безсила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418424
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2013
Вже списано сотню ручок,
Вже сказано безліч промов -
Все обсуждают один лиш случай:
"Готов народ? Нет? Не готов?"
Вам нічого зовсім робити?
Протерли останні штани?
Так надо бы дырки зашить все,
А то ви, как дети, смешни.
"Немає проблем? Тоді будуть!
Ми вигадуєм їх на раз-два!
Мы ж власть, нас никто не осудит,
Мы же ведь всему голова."
Та інколи "мы" набридає.
Тим більше із ваших уст.
"На каком языке ето он
размавляєт?
А! На русском, ну ето - ну пусть."
Та, Боже! Нехай розмовляє.
Йому ж не боронить ніхто.
Только зачем власть соваэт
Русский язык как закон?
Он я змогла і без того
Всі викласти свої думки
На мовах обох. То для чого
Дурні ці закони, дядьки?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413197
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.03.2013
Чому так хочеться заснути
Й розтанути у своїх снах?
Або ж із скелі стрибнути,
Забувши на ту мить про страх?
Я бачити більше не хочу
Сучасні проблеми, гріхи,
Брехню безсоромну у очі
І замість сердець - лиш льоди.
Чому всі забули про щирість?
Про те життя це - для всіх?
Ну, чим впало людство в немилість
Усіх егоїстів отих?
Хто витер всі посмішки ніжні
Із сонцеи зігрітих облич?
Хтось кинув у душу снігом
Том`у, хто за лихом стоїть.
Тепер він так хоче помститись
За все в його сторону зло.
Те, що доля може розбитись, -
Байдуже. Нехай як і скло.
Якби життя ламалось одне.
То ж людство майже усе гине.
Наше століття он тепер яке:
Навкруг кордони і руїни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013
Так хочеться знову пройтися босоніж,
Щоб сумі і печалі в траві десь лишились,
Щоб літо буяло - не просто знов снилось,
А сонячна злива зігріла долоні.
Я хочу летіти у вітру на крилах.
Так! Я мрію сміятись з дощем в унісон.
Так! Плювати на те, що усе це лиш сон;
Холодні морози весну ще не вбили.
Вона просто спить. Надто довго? Так треба.
Ви це збагнете, тільки весна оживе,
Лиш сніг весь розтане - в забуття потече,
А сонячний промінь покличе у небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2013
Стіни дійсно вміють розмовляти.
Ви мені не вірите? Я знаю.
Тільки треба трішки почекати.
Я он й досі, до сих пір чекаю.
Лише треба трохи потерпіти.
Сто одну секунду - зовсім мало.
Потім в небо з вітром полетіти.
Сновидіння там давно чекало.
Зіткане воно, мабуть, із сонця.
Райдуга, напевне, гаптувала.
Щось розсипала. Чи не пісок це?
Ним вона зірки намалювала.
Ось нарешті вже безмежні стіни.
Це ж заради них усе почато,
Бо не всі повірили на слово:
Стіни справді вміють розмовляти.
Од них лине тихий щебет пташки,
І бринить матусі колискова.
Потім зазвучала туга важко.
Справді, важко в світі без любові.
Стіни ті ніхто-ніхто не любить,
Їм привіт ніхто-ніхто не каже.
"Дайте, милі, ніжно приголублю",-
І обіймами до серця їх прив'яжу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412420
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013
Чекаю сонця. Я впевнена, воно
зійде.
А ти смієшся:" Для чого тобі це?"
Який же ти кумедний, навіть дуже.
Чому до всього навкруги байдужий
Ти настільки? Ти не радієш зорям.
Вода для тебе тільки рідина
прозора.
Не знаєш, що трава, як молодість,
зелена.
Не відаєш, що сльози, мов море,
солені.
Я знаю чому. Не плачеш ніколи.
Ти зі своїми прагненнями жити без
болю
Живеш у полоні сірих стін і бажань.
Я б сказала, безглуздих. Змирися.
Забудь про страх. Всього озирнися.
А стіни... Зруйнуй. Це ж легше, ніж
будувати
Мільярди ілюзій, а правди не знати.
Хіба це правильно? Не жити -
брехати?
Поглянь же на небо. Вільно. Без
ґратів.
Ти викинь їх. Вони ж бо ні до чого.
А краще посміхнись, крокуй із
життям в ногу.
Я розумію, що воно спішить.
Саме тому цінуй ти кожну його
мить.
Частіше для щастя відкривайся.
Й ніколи більше не ховайся...
Від реальності, вона не сіра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2013
Ми дуже часто будуєм стіни. Навколо себе. Відгороджуємося від світу, кажемо, що він поганий, жорстокий. А хіба не ми його таким зробили? Образи, зради, брехня, вбивства й тисячі інших гріхів - не наших рук справа? То навіщо ми все це робимо, спилюємо гілку, на якій сидимо, копаємо яму під собою же? Ми ідіоти, егоїсти - люди. Для чого придумали стіни, мури, огорожі, ґрати, двері, замки? Щоб зникнути, розтанути, втопитися у власному самолюбстві чи самотності?
Яке ж жахливе це слово... Сам, один, більше нікого. Тисячі безглуздих думок стукають в твою свідомість. Та ти не піддаєшся їм. Вони зляться, щораз все дужче і дужче, з ярості штовхають оті ворота до твого розуму, б'ють щосили їх ногами. А ворітця такі хиткі... Їм, мабуть, не встояти. Кожна секунда приносила їм згубний дарунок - новий міліметр іржі.
Людей поруч немає, розрадити нікому. Ніхто не віджене думки, хитрі й підлі. Ворота от-от упадуть, вже чути їхню лебедину пісню, змучений, жалібний крик, благання про допомогу. Та чекати її немає звідки.
Думки дісталися твого "я", мордують тепер його, б'ють вже зсередини. Тепер уже твоя душа стала полем бою між здоровим глуздом і божевіллям. Ох, які же баталії розгортаються на сірому полотні людського єства. Так, вони саме такого кольору, бо змішалися в ньому біль і щастя, ненависть і безмежна любов, брехня й щирість - всі стали до бою. Усі ж і привели до болю.
……………………………………………………………………………………………………………………………
Їй було абсолютно байдуже, що вона сірого кольору, бо це тільки ззовні. Душа ж її була різнобарвною, веселковою. Ні, вам не привиділося й не почулося. Саме душа. Принаймні, так думала сама шестиповерхівка. То що ж було тією душею? Усе зовсім просто.
Стара однокімнатна квартира на останньому поверсі будинку і є його серцем, його всім. Вона ж бо одна із тих, що найближче до неба. Але із усіх інших помешкань шостого поверху вона вирізнялася, була особливою, не просто квартирою. Ніхто не міг пояснити чому. А, може, просто, не хотів? Адже це було надзвичайно легко.
Варто було тільки ступити на поріг оселі, як у тобі щось тремтіло і переверталося. Неймовірний позитив й безмежне щастя, здавалося, були єдиними речами тут. Тільки потім, секунді на дев'ятій, можна помітити всі речі, які випромінювали те щастя, які сіяли теплом. Стіни квартири були густо всіяні мереживом візерунків, неначе сплетінням сонячних променів, на яких подекуди вимальовувалися-виникали посмішки, справжні й щирі. Байдуже, що на фото, вони були живими, продовжували йти, танцювати, стрибати й звісно, сміятися. Невідома сила вдихнула життя в оці нібито відбитки реальності, в секундну пам'ять, але таку, що може розповісти дуже багато.
Речей, що любили розмовляти, в цій оселі було безліч. Найменша бісеринка на вишитій сукенці порцелянової ляльки знала чимало історій, та ділилася вона ними лише зі своїми найкращими друзями: фіалкою, котра стояла на підвіконні та старому, старішому , мабуть, ніж сам світ, вікном.
Ці троє могли розмовляти годинами, поки їхню приємну бесіду не переривав стукіт в прихожій. Тоді вони затихали і з нетерпінням чекали, коли ж нарешті зайде та людина, яка зробила їх живими. Вона повернулася як зазвичай влітку - о дев'ятій тридцять шість.
То була чарівна пора, коли вечір уже пахнув утомою, небо вкривалося пеленою сутінків, а комарі заводили свою надокучливу пісню. Оля любила ці моменти. За звичкою, можна сказати, інертно, вона зачиняла кватирку, шепотіла вікну : "Привіт!", поливала свою фіалку й вкладала спати порцелянову ляльку. Тоді дівчина заварювала свій улюблений жасминовий чай і слухала те, що хотіла почути весь день. Старе вікно починало свою розповідь.
Воно тихо й ніжно шепотіло, немов співало, розказувало про світанок, який збудив його зі сну, висушив сльози ночі в траві, повернув до життя абсолютно все. А потім почався дощ. Несподівано, неочікувано, раптово. Йому ніхто не радів. Прозорі краплинки образилися на те, що ніхто не хотів із ними гратися, і втекли світ за очі, дотепер не повернувшись. Не забуло вікно й про троянду, яка нарешті розцвіла. Квітковий кущ ріс під самісіньким будинком, якраз навпроти вікна. Квітка була багряною, немов кров. Олі захотілося побачити це чарівне диво, вона миттю схопилася й виглянула надвір, та, на жаль, нічого не побачила. Темно-синя ніч сховала в собі все, на небі не було жодної зірки. Це трохи зіпсувало настрій молодій дівчині.
За той час, поки вікно мовчало, воно збагнуло, що зовсім нічого не знає про свою хазяйку, вірніше подругу. Нічого, крім того, що вона була чудовою людиною. Тоді воно попросило: "Розкажи щось про себе". Оля всміхнулася і почала розповідати своїм дзвінким голосом.
Та її обличчя враз змінилося, зникла така звична для світу цього посмішка, натомість з'явилася втома старої сімдесятирічної людини, котрій вже нічого робити й чекати в цьому житті. У голосі дівчини бриніли нотки суму. Вона говорила так, начебто піаніст виводив чергову елегію по клавішах свого фортепіано.
Із тіні минулого вийшло багато. Загадалося все, що випало, наче сьогоднішній небажаний дощ, на ці двадцять три роки життя, абсолютно все.
Смерть батьків ще п'ятнадцять років тому, жахливий, нестерпний, наче тюрма, дитячий будинок, довгоочікувана воля після нього, яка не принесла нічого, крім безлічі проблем, невиліковна хвороба, яка не давала спокою ні вдень, ні вночі, доросле життя. А в ньому - самотність. Болюча, холодна.
Ольга збагнула, що нікому ніколи не була потрібна, ніхто не радів зустрічі із нею, ніхто її не кохав, нікому не дарувало посмішку сказане нею : "Привіт", крім вікна та фіалки. Вона завжди сама, в чотирьох стінах, або ж як мушля, сама в собі. Дівчина дивувалась, як вога могла були щасливою і водночас непотрібною.
Обдурена! Сама собою! Ні з ким ніколи не розмовляла просто так, тільки що з вікони. Оля заплакала, сльози без упину текли, мов дощ, що тільки-но розпочався надворі. Подушка вбирала в себе ті краплинки душі, що вирвалися назовні, ставала все мокрішою із кожною секундою. Прилинув сон.
Та не довго. Через якусь годину тиша зникла, розтанула, розвіялась, як дим, як той же сон. Її прорізав, наче вбив, несамовитий крик. "Геть!", - лунало крізь ніч. "Геть, геть, геть!", - прозвучало ще, мабуть, із сотню разів.
А далі, крім слів, з'явилися вчинки... Ні в чому не винна фіалка полетіла до вікна, розбила його. Тоді дико прогриміло: "Так, нарешті!" І останній крок дівчини в цьому житті. Крок у безвість, темряву, порожнечу. Улюблений шостий поверх не залишив жолного шансу на життя. Та розбитиму, подивованому й розчарованому вікну здавалося, що його подруга померла ще десь на поверсі третьому. А, може, й швидше, коли кричала "так".
Ніч і далі безтурботно спала, їй було байдуже до всього, що відбувалося, адже й так скоро світанок. Новий день і справді прийшов майже одразу. Все знову ожило, розцвіло, вмилося росою. Та мертве тіло дівчини до життя не повернулося. Червоною трояндою, як вчора, цвіла тільки кров. Її втоптувала в болото байдужість неба, яке навіть не глянуло додолу, не відвернуло вчора цей фатум.
Вікно ж звинувачувало себе. Чому воно не змогло затримати Олю, дало вистрибнути, зробити той крок? Йому хотілося померти. Та це було неможливо, воно й так не жива. Тільки уява дівчини вселяла в нього життя. То чому тепер воно не розвіялось, не зникло разом із Олею, там внизу, в грязюці? Вікно хотіло зазирнути у вічі своєї подруги і запитати всього дві речі: "Чому і навіщо?" Цього воно не дізналося ніколи.
..............................................................................................................................
Пройшло вже, мабуть, років десять. Шестиповерхівка тепер не раділа життю. Із неї виселилися абсолютно всі. Ніхто не міг терпіти щоночі крик: "Геть!" Це не були ні, привид ні душа. Кричало вікно. Воно проганяло від себе уявне життя. Йому було самотньо, особливо вночі. Удень же вікнорозповідало вітру своє історію, а особливо те, чому воно розбите.
Вітер з болем та сумом слухав, а потім щоразу утікав, та завжди повертався. Йому було шкода вікна, яке колись розповідало про все-все довкола, а тепер тільки про смерть, звинувачувало себе й досі.
Вітер прилітав на шостий поверх, пробирався крізь щілини у віконній рамі до самотньої квартири. Він не хотів заходити через прочинене вікно, щоб не ятрити його болючу душу. Потім тихий вітер розмовляв із порцеляновою лялькою і розумів: вона теж збожеволіла. Теж від самотності.
Цього би ніхто й не знав, якби не вікно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407990
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.03.2013
Твій образ ночі - тихий?
Твій образ ночі - сон?
Твій образ - тепла постіль?
Її ніч - синій льон.
Де пелюстки - яскраві зорі,
Де чути плескіт хвиль ріки,
Де місячний холодний промінь
Легесенько торкається руки.
Бере за руку... і веде,
Вперед, по заспаній дорозі,
До хмар,у даль, в туман,
Чи, може, в чисті роси?
А ти ідеш в тривозі.
Схвильовано перебираєш коси.
Ідеш і ждеш, чекаєш дива
І, раптом, чуєш вдалині
Заграла музика журлива.
Чи на яву, ти думаєш, чи уві сні?
Не музика, то пісня солов'їна
Лунає у калиновім гіллі.
А ти, немов прокинулась, і бачиш
Наскільки ти далеко від землі.
Ти в небі вже, з зірками
Поруч тепер твоя стежина йде.
І впала пелена...Туману
Не видно вже ніде.
Лиш сонячний, ясний світанок
Тебе за іншу руку вже бере.
Бере й кладе у роси,
У трав і зелені розмай.
А роси ніжно миють твої коси.
І ти вже спиш, ранкова колискова
Звучить для тебе дотиком квіток.
А промінь сонця тихо й загадково
Укрив тебе, мов ковдрою з ниток.
Прокинулась...Знов вечір.
Чогось нового знову ждеш.
А місячна дорога знов паде на плечіі
І у казкову ніч тебе веде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2013
Ти снився мені. Наче морфій,
Були ті туманні видіння.
Дві сотні шалених емоцій
Шукали у снах лиш везіння...
Фортуни: тебе не кохати,
При зустрічі не червоніти,
Від тебе очей не ховати
І знову ж - тебе не любити.
Це важко, перечить не стану.
Та зможу. Забуду і геть утечу.
Десь тихо в блуканнях розтану,
Тихо промовлю: "Тебе не люблю".
Не снишся мені. Наче спокій,
Тепер оті сонні видіння.
Пропали десь сотні емоцій
У розуму на поклонінні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2013
Я засинаю від промов твоєї
банальності.
Вже майже сплю, та будить мене
Холодний душ сучасної реальності.
Я задихаюсь знов від тиші
невагомості,
Та киснем свіжим наповняє
Нового віку час свідомості.
Я падаю униз через теперішню
брутальність.
Забій болить. Але його лікує
Чистих душ правдива геніальність.
Я тікаю від новітньої нації.
Та хіба ж вона сьогодні є?
Навкруги лише самі руйнації.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407001
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013
Двісті шістдесят годин
Знайомства мого з тобою
Нагадують, чомусь, швидке
Танення снігів весною...
То є, то нема, і було, й пройшло.
Чому те знайомство, як день,
відцвіло?
Чому ти щоразу так тихо зникаєш?
Чому я щоразу до тебе
Кричу і питаю: "Чому?"
Чому, як сніжинка, до ніг твоїх
впала?
Підошва ж твоєї байдужості
Безжально мене розтоптала...
Ти втік, я тихо заплакала.
Твоя неувага на серці
Цвяхом іржавим надряпала:
"Вона. Не ти." А на душі тавром
Ти випік: "Залиш, іди"
Куди ж піду? Хіба забув?
Я ж лише мокре місце на землі.
Тепер я є, лише де є твої сліди.
Частинка мого серця на твому
черевику.
Нічого, ще, може, якось звикну
Я жити з діркою в душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013
Теплий сонячний промінь,
Кожного дня Прометей-
Дарує вогонь сподівань
І страшно безглуздих ідей,
Мрії нові, а для когось не дуже.
Будить так ніжно щоранку людей,
Запалює заново заспані душі.
Але, чи прозорі сльози неба
Раптово його не потушать?
Чи злива холодна заплакавши
І заридавши нахабно не вкраде
Усе, що світанку чекавши,
У снах душі тихо творили?
Адже комусь було легко,
Для когось, на жаль, усі сили
Зробилися потом солоним
І очі глибокі по вінця залили,
Не давши побачить зорю
І написати у віршах
Вже, мабуть, останнє "Люблю".
А ще ж так усього багато
Не встигли нам зорі сказати.
Всі "Так" і "Ні", "Я буду чекати",
Всі "За" і "Проти", ще "Можливо",
"Чому" і "Я тепер щаслива"...
Без слів оцих життя уже не те.
Калина в неба за вікном
Не білим цвітом зацвіте,
Якщо новий, неупереджений
світанок
загублені у дощ думки не принесе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405688
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013
Ти не чуєш свою душу?
Чому мовчить вона?
Криком тишу знов порушиш:
"Я без тебе - вже не я!"
Не чує і вона тебе,
Не чує, чи не хоче чути?
Можливо, це мине?
Як ні, то мусиш потонути.
Так, втопитися в думках,
Знайти мерщій її
І загубити страх,
Що заважає лиш тобі
Опівночі літати уві сні,
Зривати з неба зорі -
Щасливі та сумні.
Невже так легко десь
Ти душу загубила.
Не вірю, що це так.
Свідомо ти цього
Ніколи не зробила б.
А й легко вже тепер:
Секунда і вівторок,
Хвилина і четвер.
Міняється все зараз
Швидко, наче світло.
Здалося, лиш вчора
Дерево розквітло,
Що вчора ще весна була,
А за вікном уже цвіте
Морозяна зима...
Тому й не дивно,
Що хтось, колись
У цьому ритмі світу
Раптово загубив щось.
Та ти мене не слухай,
Іди вже, шукай душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405685
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013
Не хочу бути тінню край вікна,
Не хочу бути маревом світанку.
Я прагну, щоб окрилена душа
З тобою пила каву у альтанці.
Щоб ти всміхнувся ніжно і відкрито,
А промінь той належав лиш мені.
Я прошу: подаруй гаряче літо.
Мені набридло у сумній весні.
Та змушена терпіти світ без світла,
Всі болі, що приносить кожен день.
І хоч шматує душу вітер,
Я не прокинусь в думці із пісень.
Я слухатиму тихий щебет крапель,
Які стікають швидко по вікні,
А ти із ніжністю котячих лапок
Укотре визволи з полону снів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405420
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2013
Сучасні слова для мене ефемери,
А вчинки тепер - суцільні химери.
Сьогодні всі і все загальна апатія.
Із вчорашніх почуттів сміятися -
То звична і буденна справа.
Пече мене брехні навколишньої
лава.
Душа горить і просить доброти.
У двадцять першому столітті
віднайти
Її - ніяк аж не змигнути оком.
Шукати треба вміло, крок за
кроком.
Не зупинятись, звертаючи на
манівці.
І нести тільки чесність у своїй душі,
У серці ніким ще не забуту віру
І не зважати, що вона уся вже в
дірах
Від стріл щораз нових розчарувань.
Ох, скільки в ній нездійснених
бажань.
Забудь. Іди. Дивися гордо в небо,
Нехай паде хоч дощ, хоч сніг на
тебе,
Нехай і валить з ніг чужа гроза,
А ти вставай із криком "Я жива!",
Із скронь ненависті болото витирай
І крила порвані вітрами зашивай
Любові вічної прозорими нитками.
Любов... Лише вона завжди із нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405417
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2013
Я люблю, як пахне осінь...
Холодним і чистим дощем,
Кленовим листком,
Що спинився у росах,
Пробудивши сердечний щем.
Я люблю, як осінь співає...
Шаленим вітром по вікнах,
Срібною ложкою в кружці
З малиновим чаєм -
Єдиним способом по-літньому
зігрітися.
Так, люблю осіннє тепло,
Ті дні, коли небо блакитне,
А білі безладні хмарки,
Наче напис на згадку
Минулого літа.
Чекаю осіннього вечора,
Його прохолоди жовтневої -
Пройдусь босоніж
Асфальтом думок розпечених,
Тоді відчую полегшення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2013
Біжиш вперед, ламаєш ноги,
Схопив за руку боляче тебе
Густий туман мільйонної дороги
І до зірок крізь терен вже веде.
Плювати хочеш ти на перешкоди,
Тобі усе, як гори по плече.
Масштабно мислиш, як народи,
І жоден крик тебе не обпече.
Ти не зупинишся, я знаю,
Ти чиста криця, не простий метал.
Твою свободу й міць і зараз
відчуваю.
Мені не холодно, в обіймах я і твій запал.
В твоїх очах тону - там можна
утопитись.
Є ще один бездонний океан -
Твій досконалий сміх,
Яким не можу я напитись.
Твої думки - не мій політ,
Але, коли з тобою крила
виростають.
Для мене ти, наче магніт.
Чому так є? Цьго не знаю...
Ні, ти мене не покидаєш,
Назавжди тут, як небо із землею.
Я миті кращої не знаю, як та,
Коли уперше називав своєю.
Ти навіть дуже непростий,
Тебе й за рік не розгадаєш,
Та й я не з тих, тобі лише здається,
Що до останньої краплини знаєш.
Ні, повернуся до усмішки,
Це, все-таки, вона мене зачарувала.
Вона належала мені,
Коли ще я тебе й не знала.
В твоїй душі живе свобода.
Ти - вільний птах, тоді дарую небо.
Хочу взамін тут, не землі, я
насолоду.
Для цього ти - усе, що треба
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2013
Зима приходить в серце просто так.
Без слів. Негадано. Нежданно.
Назавжди по собі лишає знак -
Шматочок криги, названий
печаллю.
Зима приносить в душу тільки сніг,
За хмарами ховає сонце - так
майстерно!
Стирає між реальністю і сном поріг,
Навічно закриває в мрії двері.
Я більше не терпітиму, повір -
Вже забагато щастя крига вбила,
Давно ожила воля, дика, наче звір,
Межу з мільярдами тепла створила.
На грані тій лиш сонячна любов,
Що порятує всіх із заметілі болю,
Вона зігріє до кипіння кров
І забере в просторе небо із собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2013
Кожне життя початок має
однаковий:
Місце, де ще немає зла – лоно
матері.
А потім прихід із криком у світ,
Де багато жорстокості, горя і бід.
Але зробить все, щоб лиха не знали
Той ангел-хранитель, що дарували
Самі небеса. Святе слово “матір”
Кожен із нас буде завжди
пам’ятати.
У ньому всі посмішки нашого світу.
В обіймах у неньки завжди буде
літо.
У день дощовий проміечиком
світла
Душа ангела-жінки для нас всіх
розквітне.
Зігріє теплом застуджене серце,
В хвилину тяжку розрадно
озветься.
Завжди буде поряд і в радості, й в
горі.
У кожного рідна, у кожного своя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404670
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2013
Ти приходила до мене,
Турбувала ніжно сни.
Я без тебе, як втоплений.
Миті... А без тебе дні.
Буду завжди пам'ятати
Я твої палкі уста
І щоночі цілувати
Їх у мріях і думках.
Пр-в
Ти моя, назавжди. "Почекай,
Не іди",-я кричу, я прошу:"Не тікай"
Я без тебе не я... Та не чуєш чомусь.
Зупинись, не спіши, я без тебе
помру.
Ти для мене надважлива.
Ти для мене, як вода.
Зроблю все, щоби ніколи.
Не упала з вій сльоза.
Я завжди буду з тобою,
Буду там, де є твій слід.
Стрибну в прірву з головою,
Подарую цілий світ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404436
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013
Батьки і діти, діти і батьки.
Всі сльози й посмішки не вмістиш у
рядки.
Безсонні ночі, знов нові дороги,
Зелені рідні очі зустрічають на
порозі.
Велика радість, коли успіх у доньки
чи сина,
Мокрі подушки, якщо ж горе у
дитини.
Все, що болить - болить батькам у
сотні раз.
Тоді, як сплять, теж думають про
нас.
Бувають випадки, що маму
розчаруєм,
Їй рідній дуже важко.
Ми цей тягар також відчуєм,
Ми теж всі станемо батьками,
Дізнаємось, як то не спать ночами.
Всі знатимемо, як же важко,
Коли твоє дитя, неначе пташенятко,
Полине у далекії світи.
Всі ми тривогу ще відчуєм,
І не одна сльоза впаде з очей.
Та сподіваюсь, що батьків не
розчаруєм,
Щоб рівним був їх серця щем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2013
Чекаю. Нового листя під ногами,
Я йтиму осінніми стежками-килимами.
Вперед. Дорога не зовсім і земна,
А так, веде кудись в прозорі небаса.
Не зовсім вони чисті, списані усі:
Тут кожного сумні слова, пісні.
Веселі і не дуже, відкриті душі.
Чого ти тужиш, милий, добрий друже?
У небі добре, радісно і чисто,
Як стане сумно, то зірок намисто
Прийде у гості, серце запалить,
А той вогонь вже на віки горить,
Пече любов'ю, розум ж твій остудить.
З вогнем оцим в дорозі не заблудиш,
Він завжди вкаже добру путь.
Ти тільки про нього зараз не забудь.
Забудеш - то він назавжди у тобі завмер.
І не згадаєш вже повір ніколи.
Живи, твори, люби! Люби усе довкола
Й за все подякуй своїм небесам.
Запам'ятай вони з тобою, ти не сам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2013
Я прокидаюсь і вдихаю на повні
груди
Свободу і самотність, які дарує
тиша.
Ні з ким й ніколи мені хороше не
буде,
Тому в душі мовчу:"Геть, всі
залиште..."
Як всі підуть - сама я всеодно не
буду,
Бо поруч вітер, дощ і сльози щастя.
Вони не злі й не брешуть, наче
люди,
З якими спільну мову віднайти не
вдасться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2013
Мені люди часом нагадують птахів...
Одні, що живуть в голубих небесах,
Інші, неначе із фільму жахів,
Химерні, одразу вселяють страх.
В них душа ніяк аж не горобина -
Чиста, ніжна, проста і дзвінка.
Кожна їхня клітина, пір'їна
Більше лиха несе, ніж добра.
Вони, мабуть, забули про ласку,
Що зігріє кожне серце теплом.
Ні, не вірять вони у казку,
Де всі дружно живуть разом.
Там забуті слова "твоє" і "моє",
А вірна любов, наче квітка цвіте.
Той світ, що лебеді мріють ним,
Для них всього лиш осінній дим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403759
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013
В моїй душі без тебе Ренесанс?
Ні, там хаос, доба Руїни.
Я роблю знов перед тобою реверанс,
Щоб був моїм хоча б годину,
Щоб я і ти поринули у забуття
І написали разом нову
Сторінку в книзі про життя,
Хоч вся вона у плямах і з латками.
А ми удвох були щоб справжні.
Але, на жаль, це все - лиш мрії.
Та дощ моїх солених сліз
Не згасить полум'я надії...
Я буду бачити тебе усюди й скрізь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013
Мені так хочеться сміятись.
Чому? Не знаю і сама.
Бажаю від землі я відірватись
І полетіти птахом в небеса.
А там побачити її - Надію,
Яка останньою вмира.
Сказати Вірі: "Вірю!"
І, посміхнувшись:" А Любов? Жива?"
Хоча тут буде не до сміху -
Страждає ніжне почуття.
Його чомусь як втіху
Сприйма теперішня пора.
Ні, не для кохання ера ця:
Жорстока, люта і кривава.
Що в ній чека любов?
Мабуть, готова вже розправа.
Та сподіваюсь, вірю я ,
Що світу не загублена душа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2013
Смерком, як сяють зорі в небі,
Звертаюсь, Господи, до Тебе,
І прошу, Боже, я Тебе:
"Хай світ увесь щаслисим буде,
Хай будуть радісними люди,
А зло не буде мати місця в світі.
Хай квітнуть веселкові квіти.
І все життя буде розшите
Лише добром, одним добром.
Хай щастя сіється зерном,
І цим зерном хай повняться засіки.
Хай буде так завжди, навіки."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403549
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2013