| Сторінки (1/19): | « | 1 | » |
Россия тужится во сне, будто сама не знает,
Что нынче двадцатьпервый век, - диктатора рожает.
Его взрастила К.Г.Б. Советcкого Союза,
Привила вкус к людской беде - честь для него обуза.
Быстро оперившись в верхах, в мундире резидента,
Сумел он мантию одеть России Президента.
Одеть сумел, а дальше что? Ведь парень не бем бе,
Своим народом управлять обучат в Эф. Эс. Бэ.
Управлять своим народом все диктаторы мечтали:
Чтоб послушными все были и трудились без устали;
Никогда не бастовали, не просили облегченья;
Дружно все голосовали, не гу гу без разрешенья.
Все диктаторы мечтали, но сумел лишь он один
Наш «сосед» с тмутаракани, неудавшийся блондин.
Пол бюджета он потратил на создание «машины»
Одурманившей народ, всех чинуш и все дружины.
Пол бюджета десять лет проедали институты ,
Но создали «Раш тудей», сеть ТВ – все проституты.
Совесть, честь давно забыли, им на это наплевать
Если круто им заплатишь, продадут и свою мать.
Вот и крутят без устали круглосуточно муру,
Правду с ложью поменяли и болванят всех в Миру.
Оболваненный народ не поймет кто прав? Кричу,
Что когда ко всем дойдет, будет поздно – не шучу.
Не до шуток нынче нам, это время - к нам пришло,
Много крови, бед, смертей в наши земли принесло.
Ваш диктатор, по подляцки, захватил сначала Крым
Мы, глазам своим не веря, - не тушили едкий дым.
Разгорелось это пламя в полноценную войну,
Охватило наш Донецк, наш Луганск - втянул Страну.
Сотни тысяч снялись с мест бросив Крым, юговосток
Устремились кто на Запад, кто на Север, на Восток.
Не до шуток нынче нам, русскому народу –
Их «спаситель» рвет мосты, шахты и заводы.
Разрушает их дома, школы и больницы,
Грабит банки, города и грозит столице.
Для своих коварных планов он использует братву,
Маньяков и наркоманов, всю тюремную шпану.
На шпану надежды мало, - направляет к ним спецназ
Плюс десантники из Пскова, - получили те приказ.
Возглавляют «ополченцев» кадровый спецназ из ГРУ,
Сам цинично заявляет, что не он ведет «игру».
Танки, «грады», «смерчи», «птурсы» поставляет им Главком,
Но трусливо заявляет: «Я не я, я непричем».
Он добился своего – рассорил народы,
Нет прощения ему, для его породы.
Россия, очнись и протрезвей, оглянись что стало,
Навести порядок Вам время уж настало.
Россия, вставай, да прозрей наконец,
Пробудись да уйми супостата,
А иначе, нам с вами, настанет конец
С нерожденной мечтой демократа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533733
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.10.2014
Минають дні, минають ночі, приходить місяць уночі,
На день він закриває очі, вночі не чує – хоч кричи.
Ту ніч кричали наші діти, - хлопці та дівчата:
«Не винні ми, не бийте нас» та звали маму й тата.
А як це гарно почалось холодної погоди,
Студенти штаб відкрили свій під стелою Свободи.
Вони хотіли вільно жить, навчатись та робити,
В Європу їздить без проблем, в музеї ходити.
Наш Президент їх похвалив за громадянську гідність,
За вміння вести діалог, порядність та чесність.
Вони стояли день і ніч, аж вісім діб поспіль
З піснями, танцями жили забувши м’яку постіль.
Всі вісім діб з ними була Руслана енергійна,
Співала, гріла, берегла – помічниця надійна.
В дев’яту ніч упала з ніг – відвезли відпочити,
За це вона карта себе, не може і простити.
Якраз в ту ніч стався той жах, - їх табір розтрощили
Усім знайомі «беркути,» - а їх жорстоко били.
Били по нирках, голові, топтали ногами,
Ті, захищались як могли, голими руками.
Хто утікав наздогоняли,валили з ніг, лупили,
А хто сильніший, той добіг - в Соборі захистили.
Минають дні, минають ночі,приходить місяць уночі
Він бачив це на власні очі та каже нам кричіть, кричі.
Про це кричали всі канали, у нас, по всьому Світу,
Люди піднялися на страйк свободу захистити.
У Києві майже мільон зібралось на майдані,
Піднялись люди в областях порядні та жадані.
Кричали люди Владі – ГЕТЬ! – не можем простити,
Цей «беркут» треба покарать, не мають так робити ,
А тих хто дав такий наказ, - за грати посадити,
Щоб не мішали людям жить, дітей своїх ростити.
П. С.
О Боже, Місяць підкажіть що з Владою робити?
Вона вже садить у сізо студентів побитих.
03.12.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464482
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2013
Баранам живеться добре з вівцями в отарі,
Їх випасує вівчар, підшукує пари.
Вівчар знає де пасти, де заночувати,
Коли стригти кожухи, як їх захищати.
Про все думає вівчар, та відповідає,
На жаль вік, майже усім, коротким буває.
Наш вівчар всє їсть та п’є, шашлик полюбляє.
Дівчат на ніч він веде,про нас він не дбає.
Двічі в рік стриже кожух, до кісток здирає,
Молоко все забира, дітям не хватає.
Ще вівчар веде кудись, - мабудь сам не знає,
Де поїсти? Де попить? Не відповідає.
Пнемось в гору з усіх сил, - там вовкі скажені,
Біжіть вниз, там є трава – там вівчарки вчені.
Тим вівчаркам є наказ мирних пропускати,
Та вівчар жене назад, - гору подолати.
Заревіли барани, «Він не зна дороги,
Вся отара пропаде, - витягнемо ноги.»
От зібрались барани вночі біля скелі,
Та скинули вівчара з гори в бік пустелі.
Самі швидко вниз пішли, вівчарки пустили,
Захищають тепер всіх, вівці всі зраділи.
21.11. 2013.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463106
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.11.2013
На нашій рідній Україні живе знедолений народ,
Нас всі сусіди так любили, ледь не затисли весь наш род.
Колись була такая мода. – дружить з одним та проти всіх.
Дружбан останній був зі сходу дуже примхливий як на гріх.
Він так любив все українське що забирав усе під ряд,
Він навіть назву «Русь» привласнив та церкву взяв собі в підряд.
Тепер та церква нас повчає як треба брата поважать,
Слухняним буть, на схід іти та грабувать не заважать.
Вже там були, терпіли ми приниження, зневагу,
Голодомори, гулаги, - до волі маєм спрагу.
Вже час змінився – вільні ми і шанувать будемо всіх,
В Європі люди рівні всі, там поважають геть усіх.
Там поважають всі народи, всі люди рівні на землі,
Для всіх людей одні закони, вони працюють, - а внас ні.
У нас засудять і безвинних якщо Властям недогодив,
Якщо ти чесний і порядний та не даєш їм хабарів.
Не судять в нас дітей мажорів, чиновників та ще ментів
Суди як завжди непрозорі, - засудять так, як заплатив.
В Європі бізнес можна вести – закон захищає,
А в нас приїде банда бритих і бізнес зникє.
Жалітись нікому у нас, судитись – даремно,
Не повернуть якщо не свій – це так неприємно.
Тому ми вибрали собі з Європою нам жити,
Їхні закони поважать, та чесно все робити.
Ми працьовиті та порядні, ще толерантні люди,
Європі користь буде з нас – жаліти не буде.
А ті що проти з нами йти, та тягнуть в Росію,
Вони отямляться самі чи здійснять свою мрію.
Тому Європа підсоби нам на шляху до тебе,
А далі разом будем йти – благословить нас небо.
Наш президент всім заявляв що йдем у Європу
Та перед сайметом крутнув і показав нам --------
Народ піднявся заявить про європейський вибір,-
В совок не підем, нам обрид той КГБівський табір.
Народ піднявся страйкувать по всіх містах Держави,
Вже восьмий день реве наш люд забув про сон і справи.
Такого ще в нас не було, - страйкують сотні тисяч,
Виходять всі, старі й малі, студенти як за звичай.
На цей раз влада не жене, дає страйкувати,
Європу, каже, будем в нас самі будувати.
Ці обіцянки для дітей та зовсім безглуздих,
Локшину вішають знов нам на вухах опухлих.
Наш вибір треба відстоять – ми маємо права
І лиш тоді буде у нас заможна Держава
Романтик 28.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462970
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2013
У кожної в світі дитини є матір своя єдина,
Вона всім і захист і вчитель,дороща у світі людина.
Посварить вона і полащить, наробить рученьки до болю,
Але не поскаржиться дітям на власную тяжкую долю.
А доля у всіх вона різна, одні спочивають в палатах,
А інші працюють злиденно, щоб тим було файно гуляти.
До чого це я розписався – Америку в тім не відкрию,
Я матір свою пам’таю і долю її вам розкрию.
Принаймні почну, може вдастся, дасть Боже і сил і завзяття?
Вона не така, як всі інші, вона заслуговує браття.
Народилася Марія в селянській родині,
На Полтавщині багатій, хутір є і нині.
Народилась в сім’ї вольній – козацького роду,
Працювала, добре вчилась, мала гарну вроду.
Та не довгим було щастя, жить в міцній родині,
Революція та війни – тиф косив безвинних.
Марії було лиш дванадцять, лишилась з трьома малюками,
Бо матір від тифу померла і батько не був з діточками.
Війна то була Громадянська - багато народу звелося,
А батька на службу призвали, вояк рятувать довелося.
На службі він був в лазареті, на поїзді їздив фронтами,
Отож на слабкі її плечі лягли всі турботи з дітками.
Вона їм сестра і як матір, догляне, завжди нагодує,
Лишень на себе не хватало, часу їй, а серце нудьгує.
Засватали справну дівчину лишень, як війна закінчилась,
Та дітки піднялись на ноги, вона їх дідам залишила.
Побрались з Григорієм любо, вінчались, усе як годиться.
Хатину нову збудували, дав Бог трьом діткам народиться,
Сумлінно вони працювали, здобутки потрохи зростали,
Земельки 4 гектари, коня та корівоньку мали.
За станом були небогаті - середніми їх рахували,
В колгоспи, усіх без розбору, насильно людей заганяли.
Батьки не хотіли, на що їм, - самі працювать вони звикли,
За те, у них все одібрали,- мерщій розхапали і зникли.
З дітьми повивозили в поле, в сніг скидали їх серед ночі,
Наказ дали їм, щоб ніколи не бачили їх хижі очі.
Всю зиму тоді в 33, по людям, просилися в хати,
Марія на тиф захворіла і мала вже, певно, вмирати.
Та господь підняв на ноги, люди помогали,
Як піднялась так жахнулась – діточок нестало.
Повмирали бідолашні, з голоду попухли –
І благали, і кричали – Власті мов оглухли.
Вимирали цілі села по всій Україні,
Жертви Влади були майже у кожній родині.
Тож батькам лишилось кинуть власні огороди,
Та поїхать в місто Київ – будувать заводи
Будували «Точний прилад» потім «Укркабель»
Вони завжди були кращі, мали вищий щабель.
Опісля їх залишили робить на заводі,
Працювали дуже добре – така їх природа.
Дали місце їм в бараці, за ширмою спали,
Заробляли мало грошей – здобутків не мали.
В 37 знов настало для людей нещастя-
По ночам їх забирали, мов чиєсь прокляття.
Забирали та карали - за те що голодні,
Що живуть вони у злиднях – герої народні.
Мати все молила Бога, щоб пройшло нещастя,
Діточок щоб народити та було їм щастя.
Щиро вірила, молилась, ходила до церкви –
Бо сім’ю свою любила більше ніж концерти.
До війни у тридцятьвосьмим народила доньку,
А за 6 днів до бомбьожки закричав Я зранку.
Знов нещастя їй лишилось – самій все долати,
З дітьми в Києві осталась – батько у солдати.
Ой, тяжкі то були роки, - важко уявити,
Свій город вона копала, треба ж якось жити.
На базарі торгувала і мене носила, -
Німці з дітьми не хапали, як робочу силу.
Годувала полонених , в обласній лікарні,
Дуже ті були голодні, худі , безпорадні.
Батько теж був у полоні, втік, ховавсь в підвалі,
Казав їх взяли без бою, - бо рушниць не мали.
Врятувала із полону трьох дівчат землячьок,
Переправила по льоду, той тріщав добряче.
Почиплялися на потяг в Дарниці товарній
Довезла усіх додому – батьки були вдячні.
Другий рік було ще важче годувать родину,
По всіх селах обходила у лиху годину.
Крам нехитрий свій носила, в селах обміняти,
На муку, крупу чи масло - дітей годувати.
Так ходила в зимню стужу і в літнюю спеку,
Ніженьки у кров збивала, забув про безпеку.
Обходила Медвин, Сквиру, Бзов, Звенігородку,
Все до дому приносила, знов щоб йти в походку.
А як Київ наш звільнили – знов пішла робити
На завод свій «Укркабель», щоб дітей ростити.
Працювала дуже добре – премії, дарунки,
Як на пенсію збиралась були й подарунки.
Перед пенсієй їм дали, на шість соток, дачку
І цьому вони зраділи, за кращу подячку.
Мали літом передишку, їхать на природу,
Бо жили в одній кімнаті вісім душ народу.
Далі внуків дождалася – усім помогала,
Все життя для людей жила – про себе не дбала.
Прожили разом до кінця – вісімдесятвісім років,
Вона жила наче свята – їй буде в небі спокій.
То скажіть мені панове, хто давав їй сили?
Тільки Бог, вона казала, бо дуже просила.
Боже дав матусі сили, вижить – як просила,
А держава мало дбала, таких ще й душила.
Все життя прожили скрутно, тільки виживали,
Хоч жили і при царизмі, ще й з більшовиками.
При Царі хоч не мішали жить та працювати,
Хто не ледарь – мав достатньо, і мав що продати.
Комуняки – все забрали,злиднями лишили,
Людям пікнуть не давали, свободу душили.
Так чьому таке виходить в нашій Україні?
Грабувать тут завжди звикли, на жаль так і нині.
То скажіть мені шановні - чи ліві, чи праві,
Здатні ви отак прожити, всупереч Державі?
Та хіба це її доля? Ні - скажу сміливо,
Такі люди, працьовиті, мають жить щасливо.
Ні, не буде людям щастя – на Бога вповати,
Треба разом, усім миром, його здобувати.
Розповів вам цю билину власної родини,
Це як приклад, що буває, якщо ти єдиний.
Об’єднатись треба разом всім людям порядним,
Обирати свою Владу з урядом народним.
Ну, а покищо жирують недостойні люди,
Вся чиновницька братва та інші іуди
Якщо буде так і далі – та будем мовчати.
Життя кращого не буде, треба пам’ятати.
25.11.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462337
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2013
Бур’яни
Бур’янами заростають поля України
Заростають цілі села лихої години.
Старі люди по тих селах тихо вимирають,
Молоді сидять без діла, потім геть тікають.
Хтось тікає світ за очі у чужі країни,
Хтось біжить в міста, столицю неньки України.
Хто як може виживають, роблять все що скажуть.
Хто в міліцію пішов, вб’є й нас як накажуть.
Заростають бур’янами молодії душі,
Ще й мізки їхні ґвалтують зовсім ще недужі.
Розбещують покоління клубами нічними
Сексом, порно, казино, фільмами страшними.
Подивіться ви на себе, молоді земляче,
Поміркуйте, що це з нами, чом Вкраїна плаче.
Бо розквітли з вами всі рясним бур’ян-цвітом,
Бо навчилися цвісти, та не родим жито.
Ми вже звикли виживать, бо навчив нас Боже,
Та Він може й покарать, якщо ми негожі.
Бо негожі захистить власную родину,
Та негожі відродить рідну Україну.
Тож гуртуймося, брати, гуртом легше жити,
Бур’яни легше рубать, братів захистити.
Гуртуватись треба разом навколо ідеї
Відродження України, любові до неї.
Відродження свого міста, села чи заводу
Щоб було де жить щасливо усьому народу.
10 2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461921
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2013
Прозрійте люди.
Нас розвели мов кошенят, сліпих та нерозумних,
А хто ж розводить, просто жах – обранці полуумні .
Розвести – значить обдурить, це шулерів завдання,
Тому звертаюсь до «сліпих», маю до вас прохання,
Не вірте більше нікому, хто обіцяє блага.
Манни не буде, це брехня – він злодій чи бродяга.
Повірить можна лиш тому, хто має честь та совість,
Хто своїм ділом доказав, не рушив промисловість.
А зараз шулери сидять в нашій Верховній Раді,
По шулерські зайшли туди і дуже цьому раді.
Вони планують більше взять у власного народу,
Вони не хочуть зароблять в цехах та на городі.
Закон про мову, про суди, податки та реформи,
Приймали хлопці – шулера, хто мав спортивну форму.
Бо треба бігать за п’ятьох відсутніх депутатів,
Тих що здали свої картки, та не здали мандатів.
Ведуть себе, як в казино, без совісті і честі.
Як же обрали цю братву люди порядні, чесні.
Вони проходять в Владу цю на хвилі роз’єднання –
Людей поділять на гурти, по мові спілкування,
По руху нашому на схід, чи в Європейську спілку,
Та ні, єдині ми брати, не зробим більш помилки.
Єдині лише ми в однім – безправні ми та босі,
На це незважили братки їх шулери та боси.
Отак ми братці й живемо – сліпі та нерозумні,
Пора прозріть, не дозволять глумитись полуумним.
Влада не буде захищать права свого народу,
Поки народ їм скаже – НІ, ми не дамо вам згоди.
Єднаймось браття всі разом, під прапором бідноти
За право жить, не виживать, та право мать роботу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413648
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.03.2013
Чому це соромно мені ?
Чому це соромно мені за власну Державу?
Бо двадцять років в нас нема ні волі, ні слави.
Чому не поважають нас майже всі сусіди?
Мабудь тому, що терпимо та скиглим про обіди.
Мабуть тому, що Влада є, десь на верху – не видно,
Паркан підняли до гори – дивитися огидно.
Народ бажає працювати за достойну плату,
А їм, побільше обібрать, собі щоб більш урвати.
Вже двадцять років та ж братва керує в Державі,
Чесних людей не допуска – вони як завжди праві.
Права самі собі беруть, це ж дуже приємно,
Порядних в Владу не беруть – надія даремна.
Треба щоб красти ти умів, чим більше – тим краще,
Щоб пахана не забував та не був ледащем.
Заводи майже всі стоять, чи хапнули сусіди,
Їх реманент за пів ціни розпродали іуди.
Позакривали майже всі проектні інститути,
Весь персонал, професорів позбавили роботи.
Якщо немає де робить – немає за що й жити,
Отож розбіглись хто куди, майже по всьому світу.
Казали всім нам нададуть більш ефективну працю,
Та весь ефект взяли собі – нам залишили сра*цю.
Тож розікрали все собі, розсілись у Владі,
Беруть майстерно хабарі і дуже цьому раді.
Отож з’явилась прірва в нас, од Влади до народу,
І виживає хто як зміг – хто з сміття, хто з городу.
Безхатченків в нас не було, всі люди працювали,
Робили для людей добро, себе не забували.
Пожаліться нема куди – без грошей ти безправий,
Чесну людину закують від імені Держави.
Хереї влізли у суди, вовків позвали в поміч,
Засудять так, як скаже він, пахан наш Панукович.
Було таке і в тридцятьтретім, людей карали лиш за те,
Що не пропили, не програли, робили тяжко й мали все.
Судили ті що пили, грали, були ледачими в селі,
Вони і зараз не пропали – сидять у Владі та в суді.
Тож засудили, такі судді, Юлю Тимошенко,
Налякались, бо вона краща претендентка.
Луценко Юру, ті ж братки, заторили за грати,
Без них їм легше, бо вони мішали грабувати.
Якщо ти проти Влади той, та хочеш поміняти,
То не поможуть у судах найкращі адвокати.
Тепер ви знаєте чому нам соромно за Владу?
Ще соромно мені за нас – бо не дамо їй ради.
07.03.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413647
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.03.2013
Шо робити? Що ж робити у нашій країні?
Це питання актуальне у кожній родині,
Починаючи з дитинства, як на світ з'явився,
Треба дати хабаря, щоб акушер не помилився.
І так надалі, все життя, на кожнім твоїм кроці,
Хабар керує в дітсадках, в навчанні та на праці.
Якщоти ти дуже захворів, не приведи мій Боже,
Без хабарів ти не жилець, як Бог не допоможе.
Держава каже «Не давай, за це будеш осудний,
А як помреш, ти молодець, тепер ти непідсудний.»
Померти здумав – не втечеш, хабарники обступлять,
Як липку обдеруть рідню, до ниточки облуплять.
Держава радить йти в суди, права щоб захищати,
Звичайно гроші якщо є, - найняти адвокатів.
В судах ти правди не знайдеш – осудять і посадять,
Якщо грошей не маєш ти, до них іти не радять.
Закони пишуть вони так, щоб ти завжди був винний,
Якщо ти вижив, значить десь порущив неодмінно.
А щоб невинних осудить потрібен дозвіл Влади,
Всіх «неслухняних» посадить ця Влада їм порадить.
Опозиційних депутатів, ця Влада, рішенням судів,
Стала лишати їх мандатів, щоб Президенте наш зрадів.
Нам дорікають, «ви ж самі обрали таку Владу.»
Я вам кажу, «звичайно ні – самі взяли посади».
Бо всіх бюджетників вони загнали в свою зграю,
Та всі комісії ручні – рахують як накажуть.
Щоб оцю Владу помінять без сили та повстання,
Треба комісії змінить та мать палке бажання.
По перше, треба ЦВК відправить у відставку,
Набрать нових, без партквитків і дать високу ставку.
Відповідальність окружкомів підняти якнайвище,
Для цього треба осудить тих хто грішив раніше.
Суддів теж треба обирать як і Верховну Раду,
Владі не можна довірять, вона звичайно зрадить.
На виборах заборонить вкладать шаленні гроші,
Рекламу з бордів припинить, народ взнає хороших.
На телебачення пускать всіх кандидатів рівно,
Держава сплатить за усіх, щоб не було обідно.
Партійні списки всі розкрить, щоб бачити обранців,
Треба до Влади не пускать шпану та запроданців.
Тоді до Влади прийдуть всі достойні і порядні,
Патріотичні та міцні без пихи та незрадні.
Якщо ця Влада не піде на всім потрібні зміни,
Народ спитає що робить в Тараса неодмінно.
Шевченко радить: « Заповіт» всім українцям знати,
Нове суспільство будувать, всі труднощі долати.
І тоді в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій
Пом'янем тебе Тарасе не злим, тихим словом.
9.03.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408645
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.03.2013
От жили тут козаки – войовничі люди,
Захищали рідну землю від чужинців всюди.
Та царям було замало міцності кордонів-
І козацтво «розмістили» на Кубані, Доні.
Ще жили тут хлібороби – працьовиті люди
Хлібом добре годували себе і сусідів.
Та сусідам було мало – все забрать схотіли,
А хто сам не віддавав - загнали в могили.
Рідну мову відібрали –в школах вчать російську,
Наші церкви теж забрали – нищать українське.
Професорів та поетів, вчених та артистів
Повивозили в сибір мов рецидивістів.
От лишилися ми з вами - онуки тих предків,
Що не можем забезпечить мир своїх нащадків.
Та скажіть нам добрі люди, хто ми з вами будемо?
Чи хазари, іудеї, козаки, чи так – ла*но?
Все, кінець – не будем жити наче бидло у хліву,
Є в нас сили щоб тримати наготові булаву.
Привілеїв нам не треба і маєтків дорогих,
Треба щоб Держава дбала про трудящих і старих.
Щоб закони працювали не в паперах, а в судах,
Щоб суспільство захищали від зажерливих невдах,
Щоб корупцію ізнищить, щьоб не було й сліду,
Щоб ДЕРЖАВУ поважали геть усі сусіди.
І тоді ми скажем разом, з гідністю сміливо
Українці ми панове, а не якесь диво.
Лиш тоді ми ввійдем чинно в Європейську спілку,
Станем рівні серед рівних горді свого вчинку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408640
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 13.03.2013
Щось не має в Україні ні слави, ні волі,
Та не бачим своїм дітям щасливої долі.
Яничари ми, панове, у власній Державі,
Тиснуть на нас з усіх боків і ліві, і праві.
Ми ж тихенько огризнемось – вповаєм на Бога.
Не надійтесь, піднімайтесь є інша дорога.
Якщо хочеш жить достойно у своїй країні-
Будь господарем в Державі як в своїй родині.
Не шукайте свого щастя по чужих країнах,
Повертайтесь та єднайтесь з нами в Україні.
Оберем Верховну Раду, закони пропишем
Щоб жилося вдома краще – образи облишим.
Там ви наче як у приймах, в лайливого тестя,
Діточки ж самі зростають, без батьків та щастя.
Тож вертайтесь та привозьте всі ваші набутки,
Запрацюєте тут вільно, будуть вам прибутки.
Якщо всі ви повернетесь – декілька мільонів,
З вами рай земний збудуєм кращий ніж в Бостоні.
І тоді до нас вернуться і воля і слава,
Доля теж нам посміхнеться - це ж наша Держава.
24.02.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407223
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.03.2013
ЯНИЧАРИ.
От колись татари, турки грабувать ходили
Наші землі українські та народ гнобили.
Дівчат гарних вивозили собі на утіху,
Парубків, що не пручались, - заганяли в лихо.
Лихо було на галерах, прикутим до лави
Грести веслом на всю силу, під набат булави.
Кому місця не хватало на галерах клятих
Гнали пішки, у кайданах, в рабство продавати.
Продавали на базарі, як свійську скотину,
Заглядали в дупу, зуби – міряли аршином,
Потім в стойло заганяли, - з сонцем на роботу,
Дуже тяжко працювали, їли так – гидоту.
День за днем і рік за роком звикли на чужині.
Рідну мову забували, землю та родину.
А коли прийшла свобода – козаки звільнили,
Не схотіли повертатись – дуже постаріли.
Козаки ті розлютились, шаблі повиймали,
Порубали бідолашних – ті духу не мали.
Яничари – українці не коріться браття,
Не якшайтесь з ворогами бо буде нещястя.
19.01.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2013
Україна, наша рідна, наша люба Мати
Міцно станеш ти на ноги, - будем помогати.
Разом ми тебе піднімем на достойний рівень
І могутньою ти станеш - як вода у повінь.
Та вода очистить Владу від сміття та бруду,
Чесні люди стануть дихать на повнії груди.
Люди праці будуть вільні у своїй країні,
Запрацюють, нагодують Державу й родину.
Розбудують Україну всі люди робочі
І засяють в українців їхні щирі очі.
24.02.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405973
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2013
Мені приснився дивний сон, прокинувся – пів ночі,
Заплющив очі, сон пливе, я ж додивитись хочу.
Неначе я в палац прийшов, кругом знайомі люди –
Всі олігархи за столом, далі якісь приблуди.
Тут і Вахметов, і Спінчук, і Поломойський з краю,
Купка молодших «мажорів» яких я ще не знаю.
Рішають справу як їм буть, що їм робити далі,
Всі пропозиції «жують» є гідні є й невдалі.
Молодші кажуть: треба «рвать» в Європу чи Канаду,
Старіші бачили весь Світ «Не дуже нам там раді».
Мудріші кажуть «Будем тут, на цій землі робити».
Молодші кажуть «Не дадуть на цій землі радіти,
Ця Влада бізнес забере, як не дамо – посадять,
Юля ж на нарах ледь живе, проситися їй радять.
Так, кепські справи в нас братки, чому такая доля?
Треба нам Владу помінять, як буде Божа воля.
Щоб Божу волю нам надать, треба людей просити,
Молитись будем всі разом, хто хоче вільно жити.
Народ не схоче підсоблять, ми ж їх занепастили,
Собі забрали держмайно, їх бідними лишили.
Повивезли прибутки всі у закордонні банки,
Людей лишили бідувать і звечора, і зранку.»
Старший встає і каже так: «Ми винні перед ними,
Своє надмірнеє майно повернем Україні,
Повернем ми Державі тій що з вами побудуєм,
Бо цій не можна – розкраде, людей не нагодує.
Збудуєм кращую з Держав у всьому білім світі
І українцям буде «в кайф» і жити, і радіти.»
Каже: «Клянуся я дітьми, вам щиро обіцяю,
Бо нам обридло плазувать, таку я думку маю.»
Як він сказав, підскочив я, холодним потом вмився,
Не може бути, прошептав, це ж сон мені приснився.
Якби не сон, якби всерьоз такеє відбулося,
То я б зрадів, онукам щоб щасливо зажилося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2013
Багато знала ворогів рідненька Україна,
Багато війн пережила моя ти Батьківщина.
Сюди ходили грабувать з усіх сторон сусіди;
Народ гнобили та вбивали, клятії приблуди.
Століттями таке було, боролись з ворогами,
Козацьке військо зібралось з шаблями й булавами.
Бувало весь народ ставав і брав коли та вили;
Громив маєтки, грабував – залишив лиш могили.
Намішано в нас безліч рас із заходу та сходу;
Хто працював – багато мав, добре жилось народу.
Чому б не жити всім в добрі – робити й добре мати,
Так ні, - ледачі й гультяї не звикли заробляти.
Нарешті спокій в нас настав – Держави з’єднали;
Нема царів нема панів – селянам землю дали.
Керують всім більшовики, Совєти обирали,
Надіялись, що ми ж брати,- старанно працювали.
В колгоспи стали заганять; не хочеш так заставим,
Не думали шо, ті ж брати, до стінки будуть ставить.
Мабудь такого не було у всьому білім світі;
Своїх людей, за їх добро, чимало були вбиті.
Геть забірали все майно, скотину, нерухомість;
Гребли і посівне зерно – забувши Бога й совість.
Людей з дітьми, серед зими, вивозили у поле –
Ті божеволіли, ревли – за що такая доле.
Нема чим діток годувать – ті пухнуть та страждають;
Гризуть кору, жують траву,- невиннії вмирають.
Повимирало більшисть сіл, без пострілів гармати;
В пустії хати завезли чужинців панувати.
Не може бути, скажуть ті, хто нас не поважають,
Так не було, кричать кати – бо совісті не мають.
Та ні, було таке – кати, я маю це сказати;
Бо там були мої брати, сестра та батько й мати.
Померли троє діточок, батьки ледь не померли,
Не сподівались виживать, та Бог не дав щоб вмерли.
Боялись нам про це казать, сказали перед смертю,
Поїхали в їхнє село, вклонитись їх безсмертю.
Таке не можна забувать і гріх всім супостатам;
Якщо забути, то біда пройде й по ващим хатам.
Якщо хто скаже – не було, бо буть цього не може,
Це ворог особистий мій – паркан не допоможе.
12. 03. 12. РОМАНТИК.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405180
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.03.2013
Сивий Дніпро дрімає взимку -
Скувала кригою зима.
Дрімає й думає - та скильки ж,
Тягнути нам цього ярма?
Він споконвіку про всіх дбає,
Годує й поїть наперед,
Два береги він об’єднає
Своєю течієй вперед.
Та течія порве всю кригу,
Знесе весною все сміття,
Очистить береги від бруду,
Дасть перспективу майбуття.
Багато бачив він наруги
Над працьовитими людьми –
Бува корились до знедуги,
Було трощили все кільми.
Тож не беріть гріха на душу,
Не доводіть чесний народ –
Бо він не стерпить коли душать,
Та забирають в них город.
Ще береги забудували,
Маєткив стільки, - що аж жуть,
Людей до мене не пускали
Зі мной на березі побуть
Не можна стільки вам хапати,
Не проковтнете ви усе.
Хіба цьому вас вчила мати?
Ні – повернете звісно все.
Реве та стогне Дніпро сивий,
До неба хвилі підніма
Цю бурю скоїв він суворий –
Терпіти далі сил нема.
29.02.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404873
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.02.2013
Наче доля посміхнулась – Держава відбулась,
Та вона якась не рідна, бо про нас забула.
Двадцять років скиглим, плачем – чекаєм на щастя,
А воно все не приходить – маєм лиш нещастя.
Вороженьки щось не гинуть, тягнуть назад в табір,
Зашморг вправно накидають, - ми ж не чиним опір.
Якщо хочеш жити вільно у своїй Країні,
Позбутися треба разом рабства та гордині.
Скиглить більше ми не будем – піднімайтесь братці,
Боронить треба Державу, звечора і вранці.
Станем всі хто має сили, зміним хижу Владу,
Оберемо українську та дамо їй раду.
Складем іспит їй на гідність, чесність та порядність,
Рідну мову українську, та на працездатність.
З тою Владою збудуєм найкращу Державу,
В ній не буде місця уркам, злодіям поганим.
Гідне місце займе совість, чесність та порядність –
Від нащадків наших любих отримаєм вдячність.
18.02.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404870
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.02.2013
Народився наш Іванко в селянській родині,
На Полтавщині багатій, в нашій Україні.
Революція жовтнева торік відбулася,
Царську владу розігнали – нащо їм здалася.
Народився наче вчасно – нова влада стала,
Поміняла всі порядки – гасла гарні мала.
«Землю всю роздать селянам», «трудящим – заводи»,
Їх багато хто підтримав з бідного народу.
Людям треба мать роботу, заробляти гроші,
Годувати своїх діток любих та хороших.
Наш Іванко мав ще брата та сестричку меншу,
Тож у трьох вони зростали, Іванко був старший.
Даша з Василем слухняні йому помагали,
Бо батьки робили в полі – гроші заробляли.
Матір рано надірвалась – важку долю перла,
Іванку було одинадцять як вона померла.
Разом з батьком довелося їм усе робити,
А в п'ятнадцять пощастило в технікум вступити.
Зоотехніки потрібні для роботи в полі,
Та Іван наш щиро мріяв про льотную долю.
Після технікума мрійник отримав пораду
В оренбурзьке училище льотного складу.
Льотна справа, - це не сіно в полі скирдувати,
Та Івану й це вдалося, з успіхом здолати.
Була в нього наречена — Марійкою звали,
По закінченню навчання одружитись мали.
Та не сталось як гадалось — німці все зламали,
Як училище закінчив, зразу в полк послали.
Закінчив він в сорок першім ранньою весною,
Зразу в полк щоб тренуватись майстерності бою.
Тренувалися щоденно при любій погоді,
З’ясувалось дуже скоро, — стало їм в пригоді.
На зненацький напад німців на нашу Державу,
Довелось йому бомбити мости й переправи.
Кожен виліт бомбувати — це шалені нерви,
Щоб від мессерів відбитись, бомбить їх резерви.
Не завжди йому щастило літать без подряпин:
І літак його трощили, досить мав поранень.
Ще коли вертавсь підбитий з дальньої бомбьожки,
Ледь не впав на вражу землю, перетяг він трошки.
Всіх боїв було у нього майже аж три сотні,
Він літав в важких умовах, більш в нічній безодні.
Він бомбив вражі об’єкти , танкові колони,
Залізниці з вантажами та аеродроми.
Ще літав в тили ворожі на Берлін, Варшаву,
Нищів їхні підприємства, склади та й Державу.
За значні геройські вчинки,сміливість, відвагу
Зірку Героя він отримав – найвищу повагу.
Після звільнення Полтави і полк переїхав,
Надали йому відпустку, щоб трохи оддихав.
Прилетів в село на Ілі, приземлився в лузі,
Всі гуртом його стрічали, дівчата та друзі.
Обійняв сестричку Дашу та любу Марійку
Та недовго гостювали, відлетів до полку.
Відлетів, коли прислали похоронку брата.
Той літав на «яструбках», винищував ката.
Присягнув карати німців — за Васю помститись,
Він бомбив і вдень і вночі, в «пекло» став проситись.
Воював він в Сталінграді, Курську та під Львовом,
Там якраз його підбили, ще й пробили шолом.
Сталось це в сорок четвертім – квітневої ночі
Як бомбив він залізницю, - затьмарило очі.
А як він прийшов до тями – німці обступили,
Пістолета вже не стало, ще й дуже побили.
Так потрапив він у табір, під Краковом в Польщі,
Потім втік, став партизанить, згодом прийшли наші.
Стало це вже в сорок п’ятім, в самому Берліні,
Наші стали розбиратись, що робив ти нині,
Де ти був, кого ти бачив, чом живим остався?
Розбирались дуже довго, - в камері лишався.
Натякали що поїдеш в табір до Сибіру,
Може трохи ти посидиш, може повну міру.
Не погодився, як можна, Героя Країни,
Ображати підозрами, не життя – руїни.
Ще згадав він тридцять третій – чуму від Держави,
Як нищили українців, - села вимирали.
Не схотів ризикувати, випробувать долю,
Світ за очі він подався з мукою до болю.
Опинився він в Канаді без бамаг та грошей,
Підтримали індіанці, щирі та хороші.
В них отримав він притулок, захист та повагу,
Згодом мову їхню вивчив, надали й бамаги.
Наш герой Іван Даценко – земляк з України
Став поважним ірокезом у чужій країні.
Ірокези оцінили його розум, силу.
Стать вождем пана Івана старці запросили.
Він погодився не зразу, це ж відповідальність,
А як став — усі зраділи, виявляли вдячність.
Мав сім’ю, чотири сина, щасливу дружину.
Але все життя із біллю марив про Вкраїну.
Україна наша рідна, наша люба мати,
Пора вже своїх героїв як слід вшанувати.
Зразу звісно ти мовчала, бо була у «приймах»,
Та «брати» тебе тримали у міцних обіймах.
Ну а зараз, ти вже вільна, народ надав право,
Тож вшануй своїх героїв, ти ж наша Держава!
Яка Влада зневажає свій народ, Героїв,
Та, майбутнього не має, - стануть всі горою. 10. 02.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403236
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 22.02.2013
Посміхнулася нам доля - відбулась Держава,
Та не стали ми щасливі – бо не маєм права.
Права вкрали комуняки, бо були при Владі,
Поділились з бандюками – ті шаленно раді.
Так зраділи, що вхопили майже усю Владу,
Комунякам залишили трохи місць із заду.
Треба ж комусь цвірінькати – роз’яснять народу
Про права його на працю та інші свободи.
Поки партія повчала як треба нам жити –
Бандюки все розікрали як ворожі діти.
Крадуть все: заводи, ниви, ліси, залізниці;
Мабудь це уже занадто - пора бить по пиці.
Ще закони самі роблять, самі і осудять –
Якщо свій, то ти в законі, якщо ні - посадять.
Надіялись на виборах у Верховну Раду
Помаранчеву обрати й дати їй пораду.
Помаранчева лиш зовні хвайна та красива,
А в середені слабенька, як кобила сива.
Тільки вміють сперечатись хто із них сильніший,
Та не вміють об’єднатись за права бідніших.
Об’єднайтесь демократи, забудьте про чвари,
Лиш тоді розженем урків як шалені хмари.
Об’єднайтесь та вставайте – лиш тоді ви сила,
А не зможете – розчавлять по одинці сміло.
Нам не треба гурт Гетьманів у Верховній Раді
Досить двох добропорядних, без інтриг та зради.
Об’єднайтесь, заклинаю, - не робіть дурниці,
Якщо ні, то вибачайте, - буде й вам по пиці.
24.01.12.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402988
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2013