| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
Із сонцем встав я на балконі,
Із кавою в руці дививсь,
Як тануть тут останні зорі,
Де я ще вчора народивсь.
Як тихо навкруги, як страшно!
Пронизуючий холод надвечір
Забрав тепло – тепер вже важко
Зігрітись ізрання. Мов звір
Ти відшукаєш подих півдня,
Немов зчарований, підеш.
Якби ще знав, куди ти вийдеш,
Тоді б дізнавсь, кого знайдеш.
Якби добро – те, щО ти твориш
Тобі б вернулось – хоч шматок -
Ти зрозумів би, що ти входиш
У круг дитячих казочок.
Чи добрий дядько, а чи звір -
Це все, завжди, одне й те сАме.
Зробивши вибір, ти довір
Свою недолю в руки мами.
Зігріють ласкою, любов’ю
Своє дитя десниці літ,
І захистять, напоять кров’ю
Піднімуть з бруду, витруть піт.
А потім якось скажуть: «Сину,
Ти вже дорослий – мабуть, час
Нам попрощатися. Дитину
Пора свою вже показать для нас…»
І підеш ти в тропу далеку,
Забудеш про любов і гнів,
Ти створиш власную легенду -
І понесуть поміж віків
Історії про справжній подвиг,
МолвУ про силу заведуть
Домашнім станеш ти героєм,
А від чужинця – лише лють.
І не прославлять, бо бояться
Могутності твоєї, страшних сил,
Що ними натворив ти задля слави
ПравЕдних і хороших діл.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404633
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.02.2013
Широке поле, цвіт лугів.
І поміж скіфських курганів
Гуляє вітер волелюбний.
Козацького коня, бездумний,
Він заколисує. Поспи,
Поки мої сини й діди
Воюють шаблею та словом
За рід козацтва молодого.
А ввечері сяйне зоря,
Із Прип’яті лиха вода
Розкаже нам про страх і горе.
Смертельних хмар червоні штори
Закриють нас від Божих сліз.
О вітре, що ти нам приніс?
Це лиш початок. Як помруть
Маленькі діти – не забудь,
Що голод їх – не забаганка.
Смерть оббиває наші ганки,
Вона чекає, вона тут!
І цей нікчемнійший диспут
Не порятує нас із вами.
Ми це робили все роками,
І ось, настала та хвилина,
Коли погожа, ясна днина
Стає нестерпніша за біль.
Коли немов з важких похміль
Проснуться мертві. Й відімстять.
І лине в нас вогонь проклять,
Якого, вітре, не згасиш…
Чому завмер, чом не летиш?
Це все попереду, а ти
Чекай, коли мої діди
Із шаблею та словом Божим
Плюють в лице синам ворожим.
І поки дихає Мамай,
Коня його ти колисай…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404632
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.02.2013
Що є тиша? Шепіт листя,
Що соромиться розказувать про почуття
Тому, хто повний радості й блакиття
Й гойда його до листопаденя.
А що є гомін? Чи не гуркіт річки,
Що вироста з гірського потічка?
І граючись, вкрадає снігу брили
Щоб не лишилось їх до травня-місяця.
А чи є щось спокійніше за спокій,
що нам дають зимові місяці?
Коли землю встилає білий покрив,
І сходить він лиш в лютеню, в кінці.
А де ще радість взяти, як не в сонця,
Що найтепліше в золоті полів?
Тоді як вітер теплий - тепле й море,
І гріє нас до серпеня останніх днів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401659
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.02.2013
Я вибачаюсь за своє виховання
Пробачте, що я не такий як усі
І за настрій поганий прощення прохаю
Вибачайте за все, що в моїй голові
Звиняйте за те, що я долі покірний
Вибачайте, що це все одно не мине
Й за любов, і за дружбу, за вірність-невірність
Пробачте, пробачте, пробачте мене!
Вибачте мені те, що завжди вибачаюсь
Чи я винен тепер, чи вина не в мені
Вибачайте і ці всі мої нарікання,
І ниття, що вже так остогидло тобі
Я такий, я не змінюсь, і за теє пробачте
Хіба саме таким я не був й навесні?
І за гордість, яку дотепер попираю
Прошу знов: пробачте, пробачте усі!
Вибачайте за Бога, 'кому я не молюся,
Кого я не свячу, та щось прошу завжди,
І за чорта, якого, визнаю, не боюся,
За дорогу, якою не хочу іти.
"Все пройде, все мине", міг би я обіцяти,
Та тоді я просив би вас і за брехню.
Не святий я, й як чесно, не хотів би ним стати
Простіть і за ціну, що за це я плачу.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2013
Чому все намарним здається тоді,
Коли пару кроків лиш йти до мети?
Чому, так чекавши, ти падаєш вбік?
Мабуть, перемога - не те, що ти звик
Знаходить в кінці цього кросу дурного,
Де тільки початок лиш є кольоровим.
Біжучи, ти чекаєш, що все буде добре,
Безстрашно тріпоче серденько хоробре,
Та лине лиш мить, за яку розумієш -
До дідька пішло все, що знаєш та вмієш;
Що сонце не світить, не гріє - пече,
Вода крижаная, і терпне плече,
На яке ти спирався з останніх зусиль,
Й на каміння летиш у безодню безсиль.
Твоя душа розіб'ється об ці гострії скелі,
Істерія і крик підкидає до стелі.
А коли розумієш, що ця біль безкінечна,
Починаєш боротися так недоречно.
Знесилений, опускаєшся й падаєш долі,
Беззвучно клянучи жорстокую волю.
І смерті подібне беззвучне мовчання,
Та чомусь в голові лиш холодне прощання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401317
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2013
Вдих, іще вдих - а отже, живу.
Скляними очима вдихаючи небо,
Сухими губами смакую журбу -
Пустії слова як гіркеє плацебо.
Пожовкле волосся черпає тінь вітру.
Легенями чорними вберу нікотин,
Іржавії вени понесуть крові літру -
Сховалась душа за павучий хітин.
Висохлим гіллям тримаю кістки,
що слугують опорою для м'язів-ниток.
І останнє, що пульсує, а не навпаки -
Всіма позабутий сердечний шматок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401312
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 15.02.2013