| Сторінки (2/175): | « | 1 2 | » |
щасливі люди не пишуть віршів
бо їм по суті то н а ф і г треба
а я міркую чому я грішний
збираю рими з нічного неба
слова збираю неначе крихти
чужих історій з чужого столу
а міг мутити б інакший диптих
з’єднавши віскі і пепсі колу
навіщо дую чергову бульку
про дурня Ваню й царівну жабу
я б поплисти міг до Акапулько
чи полетіти на дерижаблі
навіщо ліплю до стін горбатих
мудрую наче я Арістотель
я міг би спини масажувати
а міг би стегна сідниці стопи
навіщо но́шу ковпак як блазень
кидаю жарти комусь під ноги
я міг би жити і без сарказму
і не смішити людей і бога
я міг би сливи зривати в зливу
і не казати чому й навіщо
я міг би бути одним з щасливих
і не писати ніколи віршів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733264
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.05.2017
Колись один дід мав червоні труси –
Прийшов комунізм (най би шляк його трафив)
Й забрав ті, що дідо два роки носив,
Бо треба було для параду їм прапор.
Колись дідо мав фарби і олівці,
Хоч може й не славивсь художнім талантом,
Але комунізм відібрав їх усі,
Щоб хтось з кольоровим ішов транспарантом.
Колись дід удома тримав барабан,
Хоч може й не мав він музичного слуху,
Але комунізм і його відібрав,
Щоб хтось на параді у нього постукав.
Колись дідо мав свій портрет на стіні,
Де він ще хлопчам обіймав батька й мамку,
Але і його відібрав комунізм,
Щоб лико вождя помістити у рамку.
Щороку у травні були такі дні:
Як стадо людей йшло колонами радо
Удома лишався засмучений дід
Й дививсь у вікно без трусів за парадом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731371
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.05.2017
Так як раніше уже не буде
міцно забито останній цвях
переходив цей синдром застуди
що розігрався на почуттях
перехворів вже кістки не ломить
не розбиваю в стіну кулак
більш не питаю у себе хто ми
бо не дізнаюсь про це і так
вже приземлився зазнав фіаско
наш нетривалий палкий політ
хоч ти солодка була як паска
хоч я дививсь як на сало кіт
хоч цілувалися серед вулиць
хоч вилізали кудись на дах
хоч були сукні які не мнулись
хоч зігрівалась в руці рука
хоч ти мене частувала соком
хоч я блаженно заходив в рай
хоч ти кусала мов ненароком
хоч я терпів та казав кусай
хоч було грішно обом і смішно
хоч заглядали дзеркала в нас
хоч ми з тобою зламали ліжко
хоч пропускав десь на кухні газ
хоч ми співали собі в маршрутці
хоч танцювали під only you
хоч пили каву удвох по трубці,
хоч мало часу було для сну
хоч ми літали на крилах наших
хоч ми ганялись за міражем
хтозна чи буде ще щось інакше
та як раніше не буде вже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2017
Одне тільки слово – і тане мій льодовик,
Один тільки погляд – пробуджується вулкан,
І те, що здавалось я бути без тебе звик
Насправді – неправда, насправді – це все обман.
Один тільки крок – я назустріч з усіх усюд,
Один тільки дотик долоні – і я воскрес.
Я завше при людях на душу вдягав броню,
І тільки з тобою насправді обходивсь без.
Один тільки спогад вагою у сотні тонн,
Одна тільки мить в галереях чужих світлин.
Насправді без тебе навколо усе не то,
Насправді без тебе я бути не звик один.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2017
Його звали Серце. Умів як ніхто він кохати.
Галантний, турботливий, скромний, однак, кавалер.
Симпатію часом до нього плекали дівчата,
А він, як зациклений, марив єдиною Клер.
До неї тако́ж залицялися Євро і Долар –
Зухвалі хлопчиськи з тавром непотрібних понтів,
Які зустрічатись схиляли її після школи,
Займатися тим, про що Серце лиш мріяти смів.
Запрошував Клер Серце спільно піти до театру,
Квитки купував, щоб відвідати разом концерт,
А Клер опускала вниз очі, як чорні агати,
«Пробач», – говорила, втікала від нього мигцем.
А Долар і Євро водили її в ресторани,
Возили на диско, бувало купляли парфум,
І гралися – звісно, що гралися! – з Клер вечорами,
Досита награлися і залишили одну.
Ридала Клер гірко, збиралися сліз повні відра,
Збиралися в кошики жмені гарячих образ.
Розбилася, наче літак, мрія про dolce vita,
Лежав, мов дроти на узбіччі, обірваний час.
А Серце приходив і змушував битися груди,
А Серце давав для душі електричний розряд.
Вона проганяла, але не ішов він нікуди,
Та щоб він насправді пішов Клер хотіла навряд.
Притишився плач потихеньку, загоїлись рани,
І блискавки, й грім перестав розкидати Перун.
Здавалося Серцю, що будуть із Клер вони разом,
Та раптом до неї почав залицятися Фунт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728343
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.04.2017
Не ховайся від мене... Не треба. Лишають сліди
Твої кроки на тілі мережива стомлених вулиць.
Я спинюсь на узбіччі, де наші яскраві світи
Відгоріли, мов два сірники, в різний бік похитнулись,
Покришились, стираються в попіл і чорна діра
Поглинає все світло. Пустеля останній оазис
Засипає піском. Тіні шепчуть: нас більше нема.
А потрібні слова не вмістились у завчені фрази.
Надто пізно для змін. Виростає бетонна стіна –
Серце б’ється у неї, згасає в чужих інтервалах.
Ніч замовкла, а наші шляхи повиває мана,
Тільки іскра таїться в долонях... Чи дасть вона спалах?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727803
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.04.2017
Написав би тобі… Але ж ти не читаєш листи,
Не заглянеш ні разу у нетрі поштової скриньки.
Я для тебе красиві слова намагаюсь знайти,
А на аркуш лягають лиш плями чорнильної синьки.
Що писати? Про мене ти знаєш детально усе...
Не дошкулити б словом, що має заточене вістря.
Не спроможне моє кострубате і тьмяне есе
Збудувати до тебе із літер чи кладку, чи міст. Я
Перейшов би убрід – скільки тої у морі води?
У найглибшому місці навряд досягне до коліна –
Тільки б знати, що будеш на іншому березі ти,
І що буде в нас двох хоч одна повноцінна хвилина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727161
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.04.2017
Мені б зараз тиші
такої, щоб жодна із дум
не писнула навіть,
слова не просились на аркуш,
мені б запальничку,
мені би з ментолом цигарку,
забути про тебе,
хоча би на тягу одну.
Забути? Смішний!..
Ти як кисень — без тебе ніяк!
Не зроблю ковток,
то за хвильку в асфікції згину,
і як не хотів би
твій образ затьмарити димом -
у видиху кожнім
твоє живописне ім’я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726277
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.03.2017
Вже півень вогня́ний кричить кукурік,
Злітає й сіда на паркані,
Квапливо крокує до вас новий рік
Стрічайте панове і пані!
Гостинно йому відчиняйте свій дім,
Вбирайте яскраві наряди.
Хай весело й радісно буде усім
І солодко від мармуляди.
Хай в році новім вас ніхто не клює
І жареним поруч не пахне.
Наповниться дивом нехай житіє,
Шмат щастя хай кожен відтяпне.
Дарує нехай полум'яний когут
Багато приємних емоцій,
І жодну стопу хай Вам шльопки не жмуть –
В своїм будьте впевнені кроці.
До успіху кожен знайде хай рецепт,
І місце щоднини для втіхи.
Знесе хай із золота курка яйце.
Вітаю з новим кукуріком!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709517
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.12.2016
пляшка ірландського віскі
та відерко арктичного льоду
цей вечір проводили вдвох
бо їх кишеньковий бог
у старомодній королівській перуці
поєднав на широкому столі
на якому щойно дограли американку
пляшка була іще напівповною
відерко уже напівпорожнім
а годинник показував пів на першу
і не треба було чекати другої
щоби рівно вийти на вулицю
та на густому зірковому небі
віднайти своє сонце
яке дивиться
як падає сніг
наче кубики льоду
у віскі
на дні стакану
щоб зустрітись із сонцем очима
відчути як розгойдані хвилі
християнських солов’їних мелодій
акордами пробігають по тілу
мов п’янички
на танцювальному майданчику
і зігрівають
благодатним теплом
що не властиво тим двом
пляшці ірландського віскі
та відерку арктичного льоду
які заради чужої мети
віддали себе повністю
і не здобули нічого
окрім спустошення
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705849
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2016
У стилі Ню фотографії
Висіли в нього на стінах,
Він пізнавав географію
Її звабливого тіла.
Він дослідив давно Персію,
І ті молочні затоки,
Мав навіть 101 версію,
Як зреагує на дотик.
Він зачаровувавсь мандрами
По Патагонській пустелі
І, зачаївшись під Андами,
Вивчав малюнок пастеллю.
Бурлакував закамарками
У нестійкій Оклахомі,
Брів заповідними парками
До тектонічних розломів.
Увись здіймався на пагорби,
Спадав в піщані каньйони,
Ішов від Нижнього Загреба
До штаб-квартири у Ньйоні...
Він звик до сталого графіка
Опісля денної зміни –
Її стиль-Ню фотографії,
Вікно у ґратах і стіни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705110
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 06.12.2016
Що ти знаєш про нього, крім вигадки тлінної ночі,
Що безсоння нашіптує, скріплює мокрість подушки?
Ти ж не бачиш, як думка про тебе уперто лоскоче
Його душу, і серце в лещатах стискає все дужче.
Ти ж не чуєш, як кожного вечора нишком під вікна
Він до тебе крадеться, втрачає рахунок годинам,
Дочекавшись в будинку останнього згаслого світла,
Виє вовком на місячне сяйво, дереться по стінах.
Ти не знаєш нічого! Годинник показує осінь –
Врізнобіч опинилися стрілки і літо за кадром.
На підході зима, крижаніють сльозинки, та досі
У холодній постелі ти змішуєш згущені фарби.
А між вами маленький камінчик, не кинутий в шибку.
А між вами три кроки, не ступлені до підвіконня.
Навмання розміняли зігріту обіймами тишу
На хрипливе виття, на пронизливий шепіт безсоння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702611
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.11.2016
Дякую, Сонце, за те, що для мене світиш.
Дякую, небо, за чисту безкраю синь.
Дякую, земле, за всі різнобарвні квіти,
Що вкрили тебе, куди лиш оком не кинь.
Дякую, вітре, що дмеш, не в лице, а в спину.
Дякую, трави, за тихий і рівний крок.
Дякую, гори, за затишок й відпочинок,
За вогнища тріск, за блиск і шепіт зірок.
Дякую, море, за хвилі й піщані замки.
Дякую, лісе, за ягоди і гриби.
Дякую, доле, за заходи і світанки,
І щастя, в якім удвох купалися ми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2016
Якось вештався я по столиці – і
Перехожих двох в землю втоптав, –
І потрапив за це у міліцію,
Там побачив її – і пропав.
Я не знаю, які мала справи там, –
Певно паспорт отримати йшла –
Неабияке враження справила
Її мила дівоча краса.
До під'їзду за нею я сунувся.
Що сказати їй? – я ж хуліган...
Випив я – і покликав красунечку
В привокзальний один ресторан.
Ну а їй усміхались добродії –
А мені хоч кричи “Караул!” –
Чоловіку одному по морді я
Дав за те, що він їй підморгнув.
Я намазував булки ікрою їй,
Гроші танули швидко в руці, –
Увесь вечір піснями підкорював,
“Журавлі” ще й замовив в кінці!
До світанку я їй щось повторював,
Обіцянки давав знов і знов:
“Я п'ять днів як крадіжок не скоював,
Моя з першого взору любов!”
Їй жалівсь на життя я розвіяне,
В шалик рюмсав на долю сумну, –
А вона відповіла: “Я вірю вам –
І віддамсь за помірну ціну”.
Тоді вдарив її, білу птицю, я –
Закипіла розпечена кров:
Зрозумів, що робила в міліції
Моя з першого взору любов...
Володимир Висоцький. "Городской романс".
Переклад українською мовою
1964/2015
Текст оригіналу:
http://rupoem.ru/vysotskiy/all.aspx#ya-odnazhdy-gulyal-po
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699882
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.11.2016
Намагався читати тебе, як розгорнуту книжку,
Поміж аркушів білих шукав різнобарвні думки:
Десь була ти серйозною, десь несерйозною трішки,
Проте теплі на дотик були геть усі сторінки.
Я читав як в дитинстві ти гралась із сонячним зайцем,
Як ходила між вишень стежками на отчий поріг,
Як сварила кота, що не хтів повиватися, пальцем
Як пекла із піску полунично-ванільний пиріг.
Я читав оповідки про перше кохання велике,
Про гарячі обійми, цілунки, мов липовий мед.
І про щастя, що в ніч на Купала кружлялося тихо,
І про осінь, що мокла сльозами та кутала в плед.
Я обачно гортав із цікавістю кожну сторінку,
Углядавсь у рядки і у те, що було між рядків –
Бачив мудру, розважливу, милу і лагідну жінку,
Чув стук доброго серця, душі благородної спів.
Прочитав тебе впоперек, вздовж і по діагоналі.
Констатую: добротний, чіткий і захопливий текст.
Ти пиши себе, знай, я читаю тебе і надалі,
А читати тебе – мій стійкий безумовний рефлекс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699169
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2016
Коли ви удвох гуляли – лилися грози,
Для тебе з чужих городів косив він маки.
Коли ти його сприйняла цілком серйозно –
Тобі говорили всі, що дала ти маху.
Коли він побачив в тебе великі мухи,
То пообривав всі крила, закрив в коробці.
Коли він погрався швидко й заснув без духу –
Подумала ти, що ма́буть такі всі хлопці.
Коли він тобі зізнавсь, що давно без даху,
Зате без границь ширяє, бо на колесах,
Хотіла тоді послати його в монахи,
Та він обіймав так ніжно і звав "Принцеса".
Коли ти його вознесла до свого трону –
Тобі у дари підніс він слона і бульки.
Ви разом чудесно й жваво жили до скону,
Ділили на двох соломку й дивились мультик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2016
Замкнуте коло,
Люди довкола.
Крик.
Серед арени,
Мов навіжений
Бик.
Тупіт копита.
От буде битва!
Час!
Колір червоний
Манить жертовний
Сказ.
Кличе агора
Тореадора
/Свист/
Демонструвати
Звіра вбивати
Хист.
Зажене вміло
Декілька в тіло
Шпаг.
Бик болем скутий
А в очах смута й
Жах.
Сочиться рана,
Знову омана –
Злий.
Біситься натовп
І прагне свята –
Вбий!
Радість безкрая
Всіх об’єднає
Вщерть.
Замкнуте коло,
Люди довкола.
Смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697204
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 28.10.2016
Чи пам’ятаєш ти
Той день, коли мене
Стріла в кафе навесні?
Диму клуби були,
Пили сухе саке.
Знаєш, а я тебе ні…
Чи пам’ятаєш ти
Врізаний "А+Б"
Напис у лісі на пні?
Мало в ставках води,
Літо було жарке.
Знаєш, а я тебе ні…
Чи пам’ятаєш ти
Осінь, що вздовж алей
Йшла на багрянім коні?
Падали нам листки
З сотень гілок дерев.
Знаєш, а я тебе ні…
Чи пам’ятаєш ти,
Як в горах сніг мете,
Руки мої крижані?
Наші удвох сліди,
Де не було людей.
Знаєш, а я тебе ні…
Ніколи не забував.
Ніколи краще б не знав.
Ніколи б не зустрічав.
Ніколи б так не кохав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2016
У неї були довгі красиві ноги і він неквапливо йшов за нею вже близько десяти хвилин, аж доки вона не дійшла до пішохідного переходу на проспекті Данила Галицького.
“Стати поруч і виказати своє переслідування чи все ж таки дистанціюватися, аби не перешкодити запланованій пастці?” – міркував Богдан, проте підійшов до неї настільки близько, що її розвіяне волосся майже торкнулось його щоки, і вирішив діяти негайно.
Відчуваючи окрім подиху вітру за своїми плечима якусь дивну важкість, Уляна насторожилася, наче вся збіглася до малесенького клубочка нервів і дівчині захотілося втікати стрімголов якнайдалі, саме так, як вона завжди втікала від серйозних розмов, стосунків, врешті від самої себе. Наче вдихнувши цей страх, що впивався у його свідомість разом з її парфумами, Богдан схопив під руку Уляну, нахилився до вуха й прошепотів:
– Не бійся! Просто йди разом зі мною і все буде добре!
– От халамидник! – подумала Улянка. Її надмірно дратувала любов Богдана до всілякого роду розіграшів. Мабуть, і цього разу вигадав, як полоскотати її нерви лиш через те, що вона була керівником їхньої групи дизайнерів. Та цікавість переборола вмить всі за і проти, і, не сказавши ні слова, Уля ледь помітно кивнула головою на знак згоди. Мовляв, я у грі. Веди!
Помітивши згоду в її очах, Богдан повернув різко вліво, вказавши пальцем на під'їзд найближчого будинку:
– Нам туди!
І вже за хвильку вони піднімалися сходами у 37 квартиру на першому поверсі, двері якої були відчинені навстіж.
– Ось тут, – знову без зайвих пояснень, наче відрізав чоловік.
Уляна закрила очі, втягуючи в себе незнайомий запах чужої квартири, речей, людей, які були колись там, і зробила рішучий крок у невідомість за поріг.
– Не відкривай очей доки ми не увійдемо всередину. Тримайся моєї руки! - Богдан вів її до квартири, а вона слухняно крокувала за ним. - Сідай! – Уляна сіла й відчула під собою м'яке крісло, поклала руки на підлокітники і завмерла в очікуванні продовження Богданової чи то вже спільної забавки. – А тепер можна відкривати очі!
– Господи! – дівчина відкрила очі і побачила абсолютно порожню кімнату із зачиненими дверима, заштореними вікнами та з одним однісіньким кріслом, в якому власне вона і сиділа.
– Міг би і зручніше крісло придбати! – саркастично мовила Уля.
За весь той час, що вони працювали разом, вона не випускала жодної можливості вколоти підопічного колегу за будь-що в його роботі. Їй постійно була недогода! Причому на решту співробітників це привілейоване право, як не дивно, не поширювалося. І за що він отримав таку нагороду, достеменно не було відомо нікому. Правда і Богдан не вирізнявся делікатністю по відношенню до Уляни. Всі її шпильки він переадресовував власниці в найкоротший термін.
– Я натомість придбав зручнішу мотузку, – Богдан накинувся на неї ззаду і почав прив'язувати її тіло до крісла. – Дуже добре нею в'язати вузли. Пам'ятаєш, я колись розказував тобі, що служив на флоті. Я вмію в'язати дуже гарні вузли та вузлики – тобі сподобається! – Він обмотав Уляну кількома мотузяними колами. На диво вона не пручалася, лиш сміялася, наче від лоскоту.
– Це така гра? – спитала Уляна. – Я на ігри з тобою не налаштована...
Але щось стрепенулося глибоко в грудях і покотилося крижаною хвилею по тілу, наче сотні тисяч голочок пронизали кожну клітину і викрали Улянин спокій... Страх пощипував кінчики пальців, підходив задушеним криком до горла і здавлював подих. Захотілося на свіже повітря – прогнати цей хміль, що помалу почав отруювати її свідомість. Інстинктивно Уляна спробувала підвестися, вирватися з цупких обіймів мотузок, та вони лише більше почали в'їдатися в неї.
– Даремно не витрачай сили. Вони тобі ще знадобляться. – таємниче кинув Богдан словами в свою заручницю – Посидь тут годинку! Але не думай кричати, щоб я не використовував кляпа... А я буду зовсім поруч, в сусідній кімнаті. На жаль, за браком часу, я не встиг підготуватися як годиться, тому маю дещо довести до кінця, аби ти не була розчарована в мені, як завжди!
Богдан вийшов і причинив за собою двері. За декілька хвилин Уляна почула стукіт молотка, потім звук пилки, яка скреготала своїми гострими зубцями по дерев'яних дошках, гуркіт відрізаного шматка дерева, що впав на підлогу. Її огортала тривога, яка підсилювалася піснею, що гучно лунала з іншої кімнати: "Шабелька завзята вдарить як розплата, Кривдників поганих покарає всіх…"
Вибух паніки в Уляниній голові раптово вщух – це злий жарт!!! "Не може бути, щоб він... щоб цей пихатий, набитий дурницями тип міг собі дозволити так вчинити зі мною! Це вже переходить всі можливі рамки. Звісно обмеження не для Богдана. Коли це вони його зупиняли? Проте Богдан ніколи б не посмів спромогтися на злочин. Ні, не вірю! Я просто відмовляюся в це вірити..." - крутився вихор думок в її голові.
– Богда-а-а-а-ан! – закричала Уляна. За стіною замовкла пилка. – Богда-а-ан! – ще раз гукнула Уля!
Двері ледь прочинилися. У них став помітним контур здоровенного чоловіка, десь близько двох метрів зростом, з великими міцними руками, на яких, здавалося, не було вільного місця від татуювань, рудою бородою, дзеркальними круглими окулярами та байкерською косинкою на голові.
– Богдана нема. Він казав, що ти будеш сидіти тихо, ціпонько – усміхнувсь здоровань, притиснувши великий палець до губ, з-під яких виднілися золоті зуби.
– Скільки він тобі заплатив, одороблище? – вичавила крізь зуби в сторону велетня Улянка. Двері з гуркотом зачинилися і Уля залишилася сам на сам зі своїм уже не на жарт роздмуханим переляком. Страхітливі звуки за стіною відновилися, а уява полонянки розійшлася до небачених розмірів. Їй здавалося, що по той бік дверей для неї будували новий дерев'яний будиночок, на який потім би Богдан власноруч кинув грудочку земельки, решту роботи виконав би цей здоровило.
Почуття, які переповнювали все єство Уляни, суперечили одне одному. Вона і вірила, і не вірила в темну сторону Богдана. Чоловік завжди вирізнявся сильною енергетикою, яка і насторожувала і відлякувала дівчину від нього. Її притягувало до нього з неймовірною силою і вона цього не розуміла, не сприймала (незалежна від всіх і всього), заперечувала, а від так завжди направляла цей дисонанс у собі в сторону Богдана гнівом, роздратованістю і зверхністю. Невже він надумав помститися їй за це?! Чому обрав саме цей моторошний спосіб розправи над несправедливим керівником? Так, вона була неправа, категорично неправа – ду-ре-па!!! Але ж і він... Аби не втрапити в його полон, вона мусила захищатися, мусила опиратися, як могла! Та це, певно, жарт долі! Злий жарт, аби поставити Уляну на місце! Невже не можна було інакше? Адекватні люди завжди знаходять цивілізований вихід з будь-яких ситуацій. Чи не так?
"Ага! Адекватні? Але ми з Богданом, здається, обоє такими не були, принаймні, коли знаходилися поруч..." - гарячкувато картала сама себе Уля. Тим часом в дверях скрипнула ручка і відгукнулася зойком в грудях збентеженої заручниці.
– А ось і я! – до кімнати ввійшов Богдан. – Вибач, що так довго чекала. Зараз усе закінчиться! – Він підійшов ближче до Уляни і побачив в її очах сльози. – Дурненька! Ти справді злякалася?
Уляна відвернула від нього голову і її хвилясте волосся приховало сльозу на щоці.
– Я б хотів усе скасувати і повернути час бодай на годину назад, але це зайшло надто далеко. Тому я змушений довести розпочате до кінця. Пробач, якщо зможеш.
Богдан присів біля Улі навпочіпки, доторкнувся до тендітних рук, і зрозумів, що її тіло тремтить. Він обійняв її за плечі, провів долонею по спині, потім спритним та рвучким рухом потягнув за один із вузлів – і вся мотузка сповзла на підлогу, звільнивши її із полону.
– Біжи, Улянко! Я передумав. Свята не буде! – Богдан встав, надавши їй змогу піти.
– Ти виявився навіть більшим покидьком, ніж я думала. – сказала Уляна і ляснула Богдана по обличчі. – Значно більшим! – ляскала його знову і знову – Значно!!!
– Біжи!!! – крикнув на неї Богдан й ухилився від наступного ляпасу.
Уляна побігла до дверей, шарпнула ручку, зробила два кроки з кімнати і зупинилася.
Чорна картина, що вона малювала в своїй уяві, разюче відрізнялася від тієї, яка була насправді. Вся кімната рясніла кольоровими вирізками, стіни прикрашали яскраві ескізні паперові модельні сукні, які розробляла Уля, в кутках купчилися повітряні кульки, надуті гелієм, на підлозі – імпровізований міні-подіум, яким одна за одною ішли ляльки Барбі, зодягнені в мініатюрну білизну, а на столі великий кошик із квітами – її улюблені рожеві троянди…
– З річницею тебе! Сьогодні рік, як ти стала головним дизайнером нашої команди, – почувся голос Богдана з кімнати з єдиним кріслом.
– Ти!!! Ти... – Все, що змогла спантеличено вимовити Уля.
Дівчина хаотично озиралася довкола, намагаючись привести свої емоції до ладу. Хвилювання, в яке вона занурилася за недавній час, вибило в неї з-під ніг землю, розгойдало внутрішній маятник рівноваги і просто відібрало можливість мислити, як належить людині розумній. Уляна відчувала себе дикою загнаною кішкою, при чому гналися за нею не зграя вовків, а один єдиний.. Хто? Ким був той, чоловік, який змусив її так почуватися? Хто він для неї? Запитувала себе дівчина. Їй і в голову не могло прийти таке припущення розв'язки жахливої гри, на яку вона необачно погодилася.
Богдан не смів порушити тишу, що опустилася на них у кімнаті густим непроглядним, наче желеподібним, туманом. Усі слова в'язнули в горлі і не бажали вириватись на волю, бо не знали, що на них там чатує. Скандал? Звільнення з роботи? Мабуть, саме так вона з ним і вчинить. Якби ж він тільки міг знати, що його дурнувата забавка наведе на Уляну такий жах.
"Якби, якби, якби, якби..." – прокручував колесо подій Богдан. Він хотів ущипнути Уляну , щоб вивести її зі стану заціпеніння ще до того, як до квартири увірвуться колеги зі звичним корпоративним лементом та власними привітаннями з річницею її керівництва, та це бажання спотикалося об його впертість і розбивалось на друзки.
Обоє стояли мовчки. Жоден не мав намірів порушити мовчанку першим. Раптом Богдан рішуче зробив крок до дівчини, різко повернув її до себе обличчям і, не дочекавшись шквалу протесту або ж нових ляпасів, затиснув її тендітне тіло в дужих, але ніжних обіймах. Дівчина незворушно вдивлялася в нього своїми прекрасними очима кольору Всесвіту. Саме Всесвіту, бо в її погляді причаївся цілий світ! Богдан вбачав той космос усюди. Всесвіт на ім'я Улянка...
І він потонув в ньому – припав до вуст дівчини, не роздумуючи, якою буде її реакція. Інтуїтивно Богдан вже очікував найгіршого, натомість Уля відповіла на його поцілунок і тепер вже вони обоє тонули. Тонули довго. Тонули повільно. Тонули так, що й не почули, як у кімнату з гучними криками увірвалися колеги аби привітати Уляну з подією.
– Ви, як завжди, невчасно! – прогарчав Богдан.
“Хоч провалися!” – сказала про себе Улянка, а вголос додала:
– Фантазії вашій немає меж! Дякую! – і вже повернувшись до Богдана, – А з тобою ми ще не закінчили!
© Автори Олена Вишневська та Олександр Яворський
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695631
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2016
Він додому прийшов, зачепив верхній одяг на вішалку,
А вона телевізор дивилась, на драмах помішана.
"Знову п'яний приперся?" – кидала в бій докори фірмові.
Він під ніс бурмотів: "Я проблему цю вирішу, вір мені".
Він на кухню пішов, холодильник відкрив обнадійливо –
Ні борщу, ні вареників, лиш лимон навпіл розділений.
Похитав головою, рукою торкнувся до тімені
І під ніс бурмотів: "Я проблему цю вирішу, вір мені".
Він приліг біля неї, вона уколола, мов списами:
"Мені поруч з тобою лежати огидно, йди спи самий".
Він подавсь геть зі спальні, неначе без роду та імені,
Та під ніс бурмотів: "Я проблему цю вирішу, вір мені".
"Нам з тобою потрібно поставити крапку у реченні, –
Говорила вона, – На розлуку стосунки приречені".
Він уголос сказав: "Я проблему цю вирішив, вір мені" –
На підлогу упали розхристані груди прострілені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693004
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.10.2016
Жінка зі шваброю дочиста
Драїть бруднющу підлогу,
Лихом кляне всіх, хто топчеться,
Треться ганчіркою в ногу.
Гнівно очиськами блимає,
Капцями гупа і човга.
Серджусь на неї та стримуюсь –
Швабра ж бо в жіночки довга.
Тягне ганчіркою мокрою,
Штурхає злісно у крісло.
Я би зірвався на докори,
Та боюсь шваброю трісне.
Разом із кріслом оточений
Вогким слизьким ламінатом.
Вирватись з цього урочища
Пробую шахом і матом.
Геть напролом йду, по митому
Втискую слід від підошви.
Шваброю жінка, мов битою
Б'є із драценою горщик.
Падає квітка, як скошена,
Вбік розлітаються друзки,
Грудками ґрунт розпорошений,
Цéбер став схожий на друшляк.
Ллється вода з нього бідами,
Хлюпає, наче із крана.
Всюди й завжди переслідує
Жінку зі шваброю карма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692775
рубрика: Поезія,
дата поступления 06.10.2016
Вона могла́
стати хорошим психологом,
Та продавала вино в магазині.
Вона вважала: мовчання – не золото, –
І писала про це на вітрині.
Коли приходили клієнти увечері,
Говорили, що сьогодні не в дусі, –
Вона вино наливала їм з глечика
Й розливалося море дискусій,
Яким розгойдувалась істина хвилями
Аж допоки не знаходила пристань,
І на землю, густо вкриту бадиллям,
Простувала ошатна і чиста.
Її сліди, немов орда на суботниках,
Зачищали усю землю від бруду,
А слова, мов позолочені дотики,
Прокидали у духові будду,
Який здіймавсь увись спіральними колами
І по-турецьки сідав на вершині...
Вона би стала хорошим психологом,
Та потрібна була в магазині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687991
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 06.09.2016
Косичкою в'ються дороги на схід,
Горошками котиться спиною піт,
Долаєш місця за місцями убрід й автостопом.
Торбинка руках – в ній шмат сала і хліб,
Ще хрест на плечах, на мотузочці гріб –
Твій прихисток в посуху або у разі потопу.
Ростуть будяки у тяжкій голові,
Лишаєш глибокі сліди на траві,
Простуєш на зустріч з дрібним сивовусим японцем.
Побачиш його, подаси йому знак,
Він мовчки кивне, мов нехай буде так,
Й покаже те місце, з якого вигулькує сонце.
А там тиха гавань, небесна блакить,
У морі прозора вода хлюпотить,
А там у таночку єднаються сонячні діти.
І ти без вагань попрямуєш туди,
Покинеш усе, приховаєш сліди,
Й цвістимуть в легкій голові намальовані квіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2016
Кожну ніч вона кликала в сні: "Мій коханий, прийди! –
Затискала в долонях зім’яте старе простирадло, –
Крізь віки, крізь галактики чорні у білі сади,
Де веселково так, де так сонячно і виноградно!
Доторкнись! Хай зіллються в устах два безмежні світи
І постане на тлі поєднання нова світла зірка.
Рідний мій, я так довго чекала, скоріш увійди
У мій сон, де без тебе весь Всесвіт – маленька комірка".
Кожну ніч крізь пітьму у провулках вогненних сторіч
У сади у яскравих кварталах далеких галактик
Він то йшов навпростець, то блукав манівцями на клич,
Мов намацував зоряний шлях до земного контакту.
Не зважав, що назустріч потік метеорів рясний,
Наполегливо за́ кроком крок опановував простір,
Намагавсь безуспішно проникнути ув її сни
Цілу ніч, аж допоки вона встане зранку о шостій.
Кожну ніч Повелитель світів із Владикою снів
Малювали мости й перепони у зоряних картах.
Один прагнув утішити зустріччю заспаних вдів,
Другий стверджував, що зустрічатися більше не варто.
І від заходу Сонця до сходу вели боротьбу
Різнобачень про право у душ на нічні поєднання.
У постійних запеклих змаганнях забули мабу́ть –
Поза простором і поза часом існує кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2016
Коли-небудь я вмру – ми завжди коли-небудь вмираєм, -
Угадати би як, щоб не сам – щоби в спину ножем:
Адже вбитих щадять, і відспівують й балують раєм, -
Про живих не скажу, та покійників ми бережем.
У багнюку лицем упаду, вбік покочусь красиво –
І візьметься душа на украдених шкапах в галоп,
В дивних райських садах наберу яблук повну корзину...
Жаль сади стережуть і стріляють без промаху в лоб.
Прискакали – дивлюсь – щось постало не райського лику:
Неродючий пустир і суцільне ніщо – безпросвіт.
І посеред нічого ворота здіймалися литі,
І великий етап на ворота дививсь край воріт.
Як зарже корінний! Втихомирив його ніжним словом,
Реп'яхи із мачул ледве видер і гриву заплів.
Чомсь так довго вовтузивсь з засувом старий сивочолий,
Покректав і пішов, а відкрити засув не зумів.
Величезний етап з уст не видав мінорного тону,
Лиш навпочіпки із занімілих колін пересів.
Тут малина-братва оглушила “малиновим дзвоном”,
Все вернулось на круг й Розіп'ятий над кругом висів.
І Апостол-старий (над сторожею він комісарив)
Він покликав когось й відчиняти затіялись ті.
Хтось з них палицею, піднатужившись, в рейку ударив
І в прекрасну оту благодать зразу кинулись всі.
Я старого впізнав по сльозах на щоках його в'ялих:
Цей старий – це Петро. Він апостол, а я остолоп.
Ось і пишні сади, в яких безліч морожених яблук.
Та сади стережуть і стріляють без промаху в лоб.
Всім нам блага подай, чи багато витребував я благ?!
Щоби друзі були і дружина, щоб впала на гроб,
Ну, а я накраду для усіх них безсім'яних яблук...
Жаль, сади стережуть і стріляють без промаху в лоб.
В онімілих руках свічки плавились як в канделябрах,
А тим часом конячок я знову пустив у галоп.
Я набрав, я натряс отих самих безсім'яних яблук
І застрелений був за оце я без промаху в лоб.
Із примерзлих і згубних цих місць, не тамуючи шалу,
Коней геть я погнав батогом і ударом стремен.
Вздовж обвалу крутого над прірвою пазуху яблук
Я тобі привезу – ти і з раю чекала мене!
В. Высоцкий "Райские яблоки". Переклад
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675509
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 01.07.2016
Сусідки під під'їздом говорили -
Я йшов повз них, почув краєчком вух -
В будинку завелась нечиста сила,
Квартирами блукає злющий дух.
Я розповів про це своїй дружині -
Їй-Богу, виглядав, як справжній лох -
Повзли мурашки по столу і спині,
Крутився кіт, немов чортополох.
Дружина вбік відклала миттю швабру,
Вдягла червоний атласний халат,
Озброїлася срібним канделябром
І екзорцизму почала обряд.
Свіча примхливо крапала на тіло,
Котилося напружено яйце.
Дружина духа збутися хотіла,
А вийшло, що позбулася мене.
На сходах мені стрілася сусідка,
Спиталася чому я злий такий.
Відразу я послав її до дідька,
Й усіх, хто розповсюджує плітки
Сусідки під під'їздом говорили -
Я йшов повз них, почув краєчком вух -
Як добре, що ми вчасно розкусили
У кого поселився злющий дух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673664
рубрика: Поезія,
дата поступления 21.06.2016
Я змиваю із себе сліди учорашнього дня
Та іду до гостинної ночі відкритих обійм.
Невгамовна безглузда щоденна людська метушня
Не вартує ні чвар, ні розбитих корит, ані війн.
Я дивлюсь як в потоці цілющої дивоводи,
Що гарячими хвилями в чорну безодню тече,
Маневрує спокійно штурвалом нічний Поводир
І веде в царство сну саморобний порожній ковчег.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671252
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2016
Колись він тобі писав і слав паперові листи,
Що бути на цій землі він хоче з тобою лиш.
Вони повертались назад, а на конвертах ти
Лишала завжди одне:
“Забудь мене і облиш”.
Колись він тобі писав про ніжногарячу любов
І біля поштових скринь молився на листонош,
Щоб швидко на твій поріг лист, мов телеграма, йшов, –
Конверт повертавсь назад
І штамп на нім “Не тривож”.
Колись він тобі писав сто тисяч закоханих слів,
Про кілометри й мости, і про квитки на плацкарт,
Що тільки йому кивни, проїде планети пів,
Але лаконічно ти
Відказувала “Не варт”.
Колись він тобі писав – хватило б на декілька книг!
Та рік вже чи півтора від нього листи не йшли.
І ти запитання шлеш: “Як справи? Куди ти зник?
Чекаю твоїх листів...
…Пиши!”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669605
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 01.06.2016
Я хочу пити тебе
по краплі,
Впиватись з тіла твого,
мов з вази,
Удвох бажання ділити
навпіл,
Удвох примножувати
оргазми.
Я хочу їсти тебе
руками,
Здіймати тіло уверх
зі столу,
Із апетитом палким
ривками
В соку приймати до губ
смаколик.
Я просто хочу тебе
і крапка.
Слова всі інші тут будуть
зайві.
Іди до мене, казкова
мавка,
Тіла єднати в бурхливім
драйві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643846
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.02.2016
Стоїть в аптеці біля каси
Дідусь трухлявий, як пеньок,
Говорить голосно: "Продайте
Пігулки "Золотий коньок".
Я усміхнувсь позаду нього,
Подумав: "Дід – ще той козак!
Коня тримає золотого
В міцних порепаних руках".
Говорить ввічливо аптекар,
Що дорогий це препарат.
Дідусь у кулачок похекав:
"Ти не рахуй моїх витрат!
Я щойно пенсію отримав,
Купити маю ще вино –
Ми вдвох із бабов Катеринов
Замутим ввечері кіно".
Дідусь з аптеки йшов пристрибом,
Зраділий був, неначе кінь.
Я вслід йому сказав крізь шибу:
"Господь у поміч вам. Амінь".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642206
рубрика: Поезія,
дата поступления 08.02.2016
Зготуєш на ніч
свій бутерброд,
наріжеш сиру
та ковбаси
і широчезно
відкриєш рот,
бо ти єси лиш,
коли їси.
Приправу візьмеш
із часником,
цибульку, зелень,
і сало теж.
100 грамів вип'єш
одним ковтком,
бо ти жиєш лиш
допоки п'єш.
З ікрою банка
теж на столі,
хоч невеликий,
але престиж.
Життя вирує
у голові
допоки міцно
в тарілці спиш.
А завтра знову
круговорот,
В колесах білки
прокрутять день...
Зготуєш на ніч
свій бутерброд -
твій порятунок
у нім лишень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623120
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.11.2015
Красивих люблять часто і палкіше,
Веселих люблять менше, та скоріш, -
І мовчазних кохають, тільки рідше,
Зате, якщо кохають, то сильніш.
Не горлай ніжних слів, не горлай,
Стримай їх до пори у неволі, -
Пароплави вночі кричать хай,
Ну а ти – ти промовч, приховай, -
Поспішиш і шукай вітра в полі.
Сумні вона вичитує романи, -
Хай порівняє, ти лиш їй повір, -
От чорні ж появилися тюльпани,
Щоб білі більше милували зір.
Не горлай ніжних слів, не горлай,
Стримай їх до пори у неволі, -
Грач з поетом горлають нехай,
Ну а ти – ти промовч, приховай, -
Поспішиш і шукай вітра в полі.
Біжать слова, а що?! – Їм надто тісно.
"Спізнитись хай тебе не мучить страх".
Слів так багато – та як можеш, звісно,
Скажи, коли не втримати слова́.
Та не горлай отих слів, не горлай,
Стримай їх до пори у неволі, -
Пароплави вночі кричать хай,
Ти замовч, ти промовч, приховай, -
Поспішиш і шукай вітра в полі.
© В. Высоцкий. Красивых любят чаще и прилежней. Переклад
текст оригіналу -
http://stihiolubvi.ru/visockiy/krasivyx-lyubyat-chasche-i-prilezhnei.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620742
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 13.11.2015
Розум наш,
Що є у голові!
Нехай проснуться думи твої,
Нехай прийдуть вчинки твої,
Нехай буде сила твоя
Як у серці, так і голові.
День наш прийдешній
Не дай проспати.
І прости нам діяння наші,
Як і ми прощаємо бездіяльність нашу,
І не введи нас у ступор,
Але визволи нас від лінивого.
Амінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619721
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.11.2015
Відкрий рота ширше і голосно прокричи: "Аааа!"
Ну ось, молодець, не даремною була потуга.
Хоч це ще малий, але вже чималий результат:
Хоча ще висока, та вже не критична напруга.
Відкрий рота ширше і голосно протягни: "Ееех!"
Можливо, не ляпас від Долі це, а поцілунок,
І те, що здавалось униз летить – тягнеться вверх,
Звернувши зі звичного в нетривіальний керунок.
Відкрий рота ширше і голосно вимови: "Оооо!"
Ось бачиш: не їсти себе є одною із істин,
І навіть якщо звідусіль, зусебіч припекло –
Замкнутись в собі – це не вихід, бо там буде тісно.
Відкрий рота ширше і голосно вигукни: "Ууух!"
Як дзвінко забрязкали скинуті щойно кайдани,
І шторм, що тріпав ізсередини, раптом ущух,
Натомість наповнила тіло солодка нірвана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618121
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.11.2015
Ось мурашки зі стежинки
Тягнуть довгий патичок,
Бо будують всі хатинку
Для дорослих й діточок.
Черешки зібрали з листя,
Із ялини голочки –
Облаштовують обійстя
І натхненно, й залюбки.
Скрізь у них кипить робота,
Помагають всі усім,
В діях злагода й турбота –
Величезний буде дім!
Буде затишок і простір,
Кожен матиме куток,
Оселитись зможуть гості,
Закружляти свій танок.
Всі залучені до справи,
Свою ношу кожен взяв.
Я дивлюся, як мурашник
Поміж трав новий постав,
Як святкує новосілля
Мурашиний увесь рід,
І міркую, що зусилля
Гуртувати й людям слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616635
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.10.2015
У травичці жабенятко:
«Ква-ква-ква! –
Вирячило оченятка, –
От дива!»
У хатинці, де ромашки,
Пан Павук
Для маленької комашки
Зшив кожух.
На краєчку павутинки
Пан Комар
Зняв старесеньку кофтинку,
Вдяг кептар.
Приміряє два кашкети
Товстий жук,
Тридцять три в кутку жакети –
Всі для мух.
Заглядає у віконце
Пан Тарган,
Замовляє білий коцик
На диван.
Тихо стукає в дверцята
Світлячок,
Просить зшити аж десяток
Сорочок.
Прилетіли добрі друзі
Два джмелі,
Стали в них старі рейтузи
Замалі.
Молять Павука продати
Їм штани,
Хочуть два джмелі літати,
Як пани.
Шиє щось безперестанку,
Не склав рук,
Аж до ночі від світанку
Пан Павук.
Жабенятко ква-ква-кваче:
«Ох і швець!
Анітрішки не ледачий –
Молодець!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613543
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 15.10.2015
Пам'ятай:
Як летіли повз нас лелеки,
Як чекав на нас шлях далекий,
Як долали ми все плІч-о-плІч.
Пригадай:
Як була колись у нас мрія,
А тепер – ти просто повія,
І тепер твоя подруга ніч.
Пам'ятай:
Як колись з тобою кохали,
Як бездумно в хмарах літали,
Як здіймалися аж до вершин.
Пригадай:
Як ішли колись нога в ногу,
А тепер твій дім – це дорога,
Вкрита слідами від шин.
Пам'ятай:
Ми в двох кроках були від мети,
Та не вірила в успіх наш ти,
І зламалась під тиском життя.
Пригадай:
Нам циганка про щастя казала,
А ти душу і тіло прода́ла,
Тільки шлях твій проліг в небуття.
* з архіву прадавніх творів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611773
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.10.2015
Шалений тиск думок скажених
Засів у мене в голові.
В пекельній темряві печерній
Шукаю краплі світлові.
Пірнаю глибоко у море,
До дна вже майже дістаю, -
Як гляну – дно морське хтось оре
І я на ниві там стою.
На мене трактор наїжджає,
Втекти не можу, мов прилип.
В руках збентежено палає
І світить дивно смолоскип.
Він джунглі освітив безмежні,
Дерев високих стовбури -
Поклони б'ють швидкі й належні
Туземці ідолу гори.
* з архіву прадавніх творів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611348
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.10.2015
Я часто чомусь уявляю себе із цигаркою —
Спотворений образ задуми, що взятий з кіно.
Як дим випускаю із горла похмурою хмаркою,
Хоча сам насправді не курю вже дуже давно.
Чомусь так нав'язливо в'ївся пігментними плямами
Цей образ в свідомість, інакших немов не було.
ТВ-зомбування порушує здатність утямити:
Тютюн — це отрута, це слабкість характеру, зло!
Добро тільки тим, в кого є тютюнові плантації,
І ще трішки тим, в кого є тютюновий кіоск,
А іншим усім добре у тютюновій прострації,
Яку їм дарує міцний тютюновий засос.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609914
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.09.2015
В африканській річці жили
Два великих крокодили,
Біля берега бродили
І зубами клац-клац-клац.
Пильно вдвох спостерігали,
Антилопок виглядали,
Антилопок залякали:
«Поз’їдаємо ми вас».
Антилопи хочуть пити
Воду з річки. Що робити?
Небезпечні два бандити
Крокодили живуть там.
Проти дужих крокодилів
Антилопоньки безсилі.
Раптом бачать за півмилі
Йде до них Гіпопотам.
«Друже наш Гіпопотаме,
Може статись лихо з нами!
З величезними зубами
Крокодили у воді
З’їсти нас чекають змоги.
Ми ж загинем без вологи!
Просим в тебе допомоги,
Щоб зарадити біді».
Каже Гіпо: «Гарантую
Я усіх вас порятую,
Тільки ноги ось роззую
Й крокодилів прожену».
Та, мабуть, не знав він броду
І потрапив у пригоду,
Весь занурився під воду
Й очевидно потонув.
Розійшлись водою кола,
Тихо стало враз довкола,
В порятунок віра квола
Угасала в антилоп.
А голодні крокодили
Апетити розпалили,
Швидко зуби нагострили
Й мілководдям топ-топ-топ.
У воді почувся хлюпіт,
Вслід за ним нестримний тупіт,
Гуркотіло, наче в ступі
Камінці тра-та-та-там.
Крокодили – два невдахи –
Стрімголов втекли від жаху –
Так злякав їх одним махом
І прогнав Гіпопотам.
Антилопи йдуть до річки –
Звеселіли їхні личка –
І Гіпопотаму в щічки
Поцілунки з вітром шлють.
А два злодія на хвилі
Опинились за півмилі,
І великі в крокодилів
Сльози із очей течуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607192
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.09.2015
Пономар — краще свіжої преси,
Наче чашка ранкової кави,
Мов пігулка на кшталт Антистресу, -
Його завжди читати цікаво!
Він розумний стратег й аналітик,
Світові бачить вміло розклади,
Не плаксій, не зануда, не нитик,
Не адепт “всепропащої зради”.
Він, як вовча відкрилася паша,
Розповів нам про план “Анаконда”,
Що закинутий Заходом зашморг
Допоможе убити дракона.
Що Європа домовилась й Штати
Про початок проекту “Вітрина”.
Я відверто Вам хочу сказати:
Пономар — Ви чудова людина!
* Олег Пономарь -
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%B3_%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%8C
https://www.facebook.com/profile.php?id=100006709539652&fref=ts
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604971
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.09.2015
Якщо був би фізично слабак я -
Тоді був би морально стійким, -
Ні за що не ходив би бо бабах,
Алкоголю ні краплі б не пив!
Якщо був би я сповнений сили
Я б тоді — навіть думки боюсь! -
Пив вологу б потоком бурхливим,
Та... по бабах — ні кроку, клянусь!
Та, якщо я середніх масштабів -
Що робити тоді, як то жить?
Я не можу не бігти до бАбів,
І спиртного не можу не пить!
текст оригіналу - http://vysockiy.ouc.ru/esli-b-ja-bil-fizicheski-slabim.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604111
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 04.09.2015
Ось море Слізливе розли́лося скрізь,
Немовби приймаю я сльозову ванну -
Пливу, наче морем моїх власних сліз
Аж до Сльозовитого я океану.
І розгубишся тут поневолі –
Зі стихією лиш сам на сам.
Марно ми
Мабуть вчили у школі,
Що моря
Із кухонної солі…
Стрівсь би айсберг хоч на́ видноколі
Або трапивсь дельфін добрий там!..
текст оригіналу - http://vysotskiy.lit-info.ru/vysotskiy/stihi/521.htm
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603696
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 02.09.2015
вирішив написати вірш
абсолютно позбавлений змісту
в якому не буде ні рими
ні розміру
ані чорта́
звичайний набір дивних слів
що просто у голову лізли
а вилізли із голови
і підозрюю
що не спроста
чотири великих сенсеї
а може п'ять
(їм завжди було важко
порахувати свою кількість
після того
як зметикували на трьох)
обговорювали долю десятьох
із десятьох десятків
і визначали
у кого із них
є шлях
у
майбутні
сенсеї
у першого сенсея була
одна куля
і на кого б він її не спрямовував
вона завжди показувала дулю
адже у її склі
ніколи й нічого не відображалося
окрім скляних очей
із
десятьма
віями.
у другого сенсея
було дві руки
і записник з хіромантії
який він ховав у мантії
зрештою як і руки
на яких були намальовані
лінії долі
у кількості десяти штук
можна і не дивитися
далі
своїх
рук
у третього сенсея
було три жінки
у кожної з них
було три коханці
тричі на день
удень
увечері
вранці
а сенсей
був десятий
четвертий і п'ятий сенсеї
якщо вони і були
історія про них вже забула
і не згадає
як і про інших
дев'ять
десятків
вона не згадає
і про майбутнього сенсея
тому що його не буде
але майбутньому бути
не зважаючи на те
що цей світ
належить
сенсеям
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602757
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.08.2015
Ось дівчина гарна запостила фотки із моря -
Там мідна засмага в купальниках різних узорів,
Там краби, кальмари, дельфіни й помітна ледь чайка -
Вона безсумнівно вартує великого лайка!
А от новорічне портфоліо, мов з карнавалу,
І бантиком губки посмокчують з молоком каву -
Дивися, мовляв, яка вийшла глаМУРненька зайка
І хутко клади величезного жирного лайка!
А це миле фото, мабуть, освятив сам бог Ерос -
Типова гаряча блондинка залізла на ксерокс.
Оголена майже — на грудях лиш топова майка,
Яка заслуговує (ох!)соковитого лайка!
Ось хлопець в краватці, на бік чубчик, вуса як в сома,
На фото піджак у руках із червоним дипломом -
Нечасто побачиш в мережах живого всезнайка,
Він теж однозначно отримає нашого лайка!
А тут із тату на руках, ще й накачаний мачо
Усім демонструє свою наворочену тачку.
Наповнена фаршем доверху — оце таратайка! -
Сюди також мусим поставити ми мегалайка!
Я кожному хто в соціальних мережах щось постить
Бажаю для лайків нестримно-шаленого росту,
А постам нехай притаманною буде помпезність -
Плекайте натхненно щодня свою лайкозалежність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602255
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 26.08.2015
Як же добре бути на морі,
де все що ти маєш робити -
це щодня ходити на пляжі
для приймання сонячних ванн,
де хвилі солоні так поряд,
де небо зірками пробите,
і де небокрайні пейзажі
умиротворяють твій стан.
Як же добре бути в відпустці
і не прокидатись о сьомій,
і не розгрібати завали,
і не відчувати аврал -
натомість вживати лангустів,
і стейки з червоної сьомги,
пірнати туди, де корали
підводний утворюють вал.
Як же добре бути, де добре,
де є твоє місце під сонцем,
де напрямок спільний із вітром
й напнуті вітрила човна,
де щастя морської оздоби
освятять тобі пальми-ксьонзи,
а ніч таїни ставши свідком
наллє повний келих вина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2015
Шурхотіла між нами навпомацки ніжність, як пазли,
Мов сканворди в журналі, що списаний майже до дір.
Ми зливалися в ній, наче скуті єдиним оргазмом,
Голосили натхненно, що й чути було поміж гір.
Ми її в ланцюгах не насмілились більше тримати,
І позбулись ганчірки, яка називається кляп.
Ніжність волю пізнавши, горланила нам: “Супостати!
Ці кайдани мої — ваш найбільш необдуманий ляп!
Відрікались від мене ви довго і часто даремно.
Чи не знали, що я найкоштовніший знаковий дар?
Та усе-таки зараз — у час коли тихо і темно –
Я проллю поміж вас полунично-цукровий нектар”.
На пролитім нектарі ми вдвох посковзнулись невчасно,
Розпластались і хруснули, наче з картопельки чіпс.
Потім ніжність вхопили за довгі причесані пасма,
Й відпустили, бо сковані нею обоє у гіпс...
Місце, звідки рими ростуть - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596964
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597576
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 03.08.2015
Ступає тихо, як вправний злодій, погожий вечір,
Зірки у неба умілим рухом краде в кишені,
А місяць хвацько надувсь, мов м'ячик, і світить ґречно –
Мовляв дивися, які узори на гобелені.
Зоря-крутійка впаде донизу (услід лиш спалах),
І таємниче наза́вжди зникне у гіллі вишні,
Щоб поміж листя, неначе вічність, заколисало
П'янкими снами про сокровенне нічне затишшя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2015
Ангел безкрилий,
Друже мій милий,
Ти не літаєш у небесах...
Чому нещасливий
Твій погляд дбайливий?
Чому бачу сльози у твоїх очах?
Ангел зізнався:
Колись намагався
Злетіти високо у небеса,
Від землі відірвався
І хмар вже дістався,
Як вдарив грім, почалася гроза.
Вода з неба лила,
Землю топила,
А я летів вгору, думав, що долечу.
Там блискавка била,
І влучила в крила,
Згасила політ мій, неначе свічу.
Мене вітер гойдав
І шматував,
Немов постраждалі від бурі вітрила.
Я на землю упав,
Крила не відчував,
Які вогняна гроза спопелила.
Я лежав на землі
У прогнилій золі
І здавалось, що смерть моя неминуча.
Не літати мені
Наяву й уві сні –
Так загинула мрія моя сліпуча...
І сказав я йому:
Ти покинь цю журбу
Обіцяю, що будеш ти знову літати.
Я три ночі не спав,
Креслення малював
І почав нові крила йому майструвати.
А як тільки зробив –
До плечей причепив
І сказав: лети, ангеле, вгору високо,
Щоби вітру порив
Знову ти підкорив
І сльоза не зволожувала твоє око.
Ангел крильми змахнув
І у небо чкурнув,
А я лише вслід йому усміхнувся.
Він свободу відчув,
Як тільки крила здобув,
Але ангел раптово назад повернувся.
І обнявши крильми,
Притулився грудьми, -
Спасибі, - сказав, - що здійснив мрію мою.
Залишу́сь між людьми -
Милими, добрими,
Я завжди тепер буду поруч з тобою…
* з архіву прадавніх творів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579553
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 07.05.2015
І навіть як минуть сто літ і зим,
Відрівноденять осені і весни –
Я назавжди залишусь молодим,
Душею у вірша́х своїх воскресну,
В яких прожив я не один роман,
Зігравши роль описаних героїв.
Як згусне і розсіється туман –
Я назавжди залишуся собою
І буду там, де треба кілька слів
Зв’язати у мереживо історій
Юрбою галасливих голосів
Впізнаваних у кожному акторів.
Я назавжди залишусь там, де дощ
З облич зухвало вимиває грими,
А вітер із нічних порожніх площ
Збирає і складає в пазли рими.
І там, де світ замріяних мовчань,
Де пафосні слова бувають зайві –
Я світлом переллюся в іншу грань
І назавжди залишуся у сяйві,
Де усмішка встає в куточках губ,
Коли смішинка з язика потрапить
На гусяче перо й чорнильний куб…
А поки що є місце для трьох крапок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2015
Ти вищала: "Ох" і "Ах",
"Ні не тут, ой, ні, не так".
Я здригався з виском в такт,
Проклинаючи цей жах.
Ти просила трішки вверх –
Я підняв і ледь припер, –
Ти сказала, щоб тепер
Я на мить отак завмер.
Потім знов туди-сюди, –
Мовиш ти, – давай води.
Я у відповідь: "Гляди
До гарячки доведи".
Ну й ідеї з тебе пруть!
Молиш : "Ще рабом побудь".
Наливає очі лють,
Репетую: "Ні, забудь!"
Врешті чую: "Тут! О, так!"
Слава Богу! Ледь не вкляк!
Й заганяю, як мастак,
Молотком у стінку цвях!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576331
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 22.04.2015
На великім зап'ясті маленький надріз,
По натруджених пальцях тонесенька цівка.
Відкидаєш в цей день білий світ навідріз,
Адже манить-п'янить чорно-чорна кінцівка.
Краплі котяться вниз, краплі крап-кап-кап-кап,
На долоні відбилась гаряча доріжка.
На підлозі стоїть напівповний стакан,
Пий до дна для рум'янцю, моя Білоскніжка.
Пий маленьким ковтком, пий-смакуй мою кров,
З насолодою пий і губами прицмокуй,
Пий допоки зап'ястя не вкрив сірий шов,
Пий допоки не стали червоними щоки.
Потім ще пригуби напівповний фужер,
Угамуй врешті спрагу, моя імпозантна.
Зупинись, відклади. Може досить уже?
Я насилу живий, залиши щось на завтра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572936
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.04.2015
Моє серце знов ганяє алкоголь,
Інші органи натомість дружно сплять.
Ми удвох з тобою випили Два,Ноль,
Хоч у планах було тільки по Ноль,П'ять.
Вже весна. ВВ співає буль-буль-буль.
І летить високо в небі мій літак.
Там, де ноль — насправді мало бути нуль,
Та для рими залишається хай так.
Розливався етанол по стінках вен,
Заглядав поважно в кожен капіляр.
Ми з тобою обійшли зо п'ять таверн,
В дві останні тепер столяр йде і скляр.
Ми за ніч пропили вдвох один лимон,
Заховали другий у пакет від BOSS.
Утікали з казино ми через шмон,
Що раптово влаштував усім УБОЗ.
Ми хотіли ще піти по баб'Яга́х,
У яких велика ступа й чорний ліс,
Та удвох іти лише на двох ногах
Було важко, бо із нас когось хтось ніс...
Моє серце відганяло алкоголь,
Інші органи прокинулись усі.
Перед дзеркалом проходжу фейс-контроль -
Зубна щітка, бритва, чашка і розсіл.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571055
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 01.04.2015
Часом,
коли не пишуться вірші, –
з'являється ідея писати прозу.
Але проза не пишеться теж,
тому що бажання писати – відсутнє.
Воно обумовлене іншою потребою –
кричати.
Кричати, як поранений звір,
кричати на увесь світ,
щоб тебе нарешті почули.
Почули твій зранений крик,
до якого ти навіть вже звик, –
прийшли і добили,
та при цьому сказали:
як ми цю тварюку любили,
ми не хотіли, щоб він
відчував той нестерпний біль.
Брехуни! Брехуни звідусіль!
Адже ніхто з них й не гляне,
що дрібна, не смертельна там рана,
і крик не від болю лунає,
а від безсилля.
Та нехай все ж святиться насилля
в ім'я благородного вчинку,
скоріше іди до спочинку
і не кричи.
Тільки ти не кричи...
Якщо б ти не кричав,
то ніхто б і не знав,
і ножа не ввіпхав.
Не потрібен нікому твій крик,
не потрібен нікому твій біль,
а тобі не потрібен чийсь жаль.
Лиш грааль.
Той святий і священний грааль
у якому твій схований дар,
що тобі дарував колись Цар.
Не кричи,
бо у цім є твій шанс,
то не твій декаданс,
а лиш тих,
не спроможний хто слухати крик,
і заради блаженної тиші,
в пустоті той тебе заколише
і залишить
у вічній пітьмі.
Ти усьому й усім скажи: ні.
Коли прагнеш щосили кричати,
коли сили нема промовчати,
коли треба уникнути страти
і не пишеться проза –
пошукай у кишені –
там малесенький клаптик,
у якім твоя доза.
Розгорни,
на повнісінькі груди втягни
і не бійся, що буде ще гірше,
а пиши,
ти на клапті паперу пиши
нову дозу чи порцію віршів.
23.02.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570704
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2015
Прекрасні панянки: жінки і дівчата!
Вітаю усіх вас зі святом весни!
Бажаю для кожної квітів багато,
Коханих обіймів палких і міцних.
Хай посмішки будуть на ваших обличчях
Від ранку до вечора упродовж дня,
А очі-озера нехай пантеличать
Стальні чоловічі й хлопчачі серця.
Нехай з діамантами будуть сережки
І персні коштовні на ваших руках.
Життя хай скерує на правильну стежку,
Щоб легко іти було на каблуках.
Хай щоки вкриває легенький рум’янець,
Із уст хай луна життєрадісний сміх.
Нехай кожна з вас потрапляє у глянець
На перші сторінки хоча б раз у рік.
Хай збудуться всі потаємні бажання,
Нехай стануть віщими радісні сни.
Прийміть найщиріші мої привітання
Зі святом жіноцтва, краси і весни!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565084
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.03.2015
Не вірю, що мусиш йти.
Ідеш, бо насправді хочеш
Залишити в серці знак,
На грудях глибокий шрам.
Ти кажеш мені: “Прости,
Весну ув очах пророчих”.
В душі завірюха. Як
Повірити тим устам?
Мости охопив вогонь,
Десь квітне лютнева вишня,
Леліє у скронях ніч
Ілюзію “я і ти”.
Чом брала мене в полон
Моя осяйна колишня? -
Торкаюсь холодних пліч
Граційної пустоти.
Та звісно не в тому річ,
Що Сонце зійшло між нами,
І гасить мою любов
Ледь тліючий каганець.
На лінії віч-на-ві́ч
Ходила моїми снами...
Чому тобі слід було
Покласти цьому кінець?
Джерело натхнення: Оленка Зелена "У скронях пульсує ніч"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564381
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564439
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.03.2015
Хочеш я буду для тебе підсніжником,
Хочеш постану з землі синім проліском?
Перед тобою розвітреноніжною
Си́пну зізнанням сердечним навколішках.
Схочеш і стану я сонячним променем,
Щоби квіткових торкнутися пагонів,
З щирою вірою, як у паломника,
Тихо приту́люсь до тебе і лагідно.
Хочеш ніколи не буде знов сірості,
Квіти зростуть яскравішими фарбами,
Ти запасись лиш до мене довірою -
Скоро весна увінчає нас лаврами.
Джерело натхнення: Любов Ігнатова "Хочеш?"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563916#com2403701
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564196
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2015
А у Росії нові зміни!
Щоб мали чим зайняти глотку,
Там уряд людям знизив ціни
На водку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556353
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.02.2015
На Камазах на тентах пише про гумконвой,
Всередині кацапчик про від'їзд на убой.
Поряд інший насвистує про “русский мир”,
Прагне крові, немов скаженілий вампір.
“За работу, ребятки, приказал, три, два, раз -
Й загружають салаги в ящик боєприпас, -
Помощь русскоязычным собратьям от нас
Ураганом и градом придет на Донбасс”.
Шаленіє безумно під ТВ Москвостан:
Про рабів двох говорять, хоч раби усі там,
Про розп'ятих дітей, снєгірєй і бабусь -
Росіяни затуркані вірять чомусь.
Не під силу збагнути їм, що бути біді,
Зачесалося десь і кричать “Путин введи”,
“...не поставит никто...” Так ж ніхто не вставав
Із колін доки Путін їх всіх переграв!
У Ростові псують могили свіжі пейзаж,
В терористів Донбасу в моргах свій антураж,
Гордо вчора пихтів БМП екіпаж,
А сьогодні німий це 200-ий вантаж.
Скільки ще тобі треба, кровопивце, смертей?
Доки нищити будеш безневинних людей?
Апетити імперські свої успокой,
Розвертай у Росію убивчий конвой!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556173
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.01.2015
Зарипів сніг на подвір'ї і "тук-тук" –
У хатинку попросивсь Мороз-онук.
Я питаю: "Чом самий ти, де твій дід?"
Мовить: "Він пішов у ліс з мішком із бід.
За плечима в нього розпач, гнів, жура –
Цього року не носитиме дива,
Але знай – він увійшов у кожен дім,
Щоб забрати все лихе, що було в нім."
Я кажу: "Та це і є найкращий дар!
Дід Мороз забрав собі увесь тягар.
Закопає десь у лісі під сосну
У морозну ніч, у зоряну, ясну,
Щоб нікому не дісталось , навіть псам.
Сповістив чудову звісточку ти нам!"
– "Я приніс іще торбинку побажань,
Розв'яжу її для вас я без вагань.
У ній щастя уляглося аж під верх,
І для кожного добро, та ще й без черг,
І здоров'я, і надія, і любов,
Окрім того, Божа ласка і покров.
Хай до вас поважно ступлять на поріг
Мир і злагода в прийдешній Новий Рік!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547540
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.12.2014
Їдеш у поїзді, в автомобілі,
Або гуляєш, хильнувши винця, —
У сьогоденнім автодостобіссі
Важко пройти по життю до кінця.
Ось вам аварія: в Замоскворіччі
Везли ховати одного утрьох, —
Всі, і водій, заробили каліцтва,
Тільки не той, кого вклали у гроб.
Баби за наймом ридали крізь зуби,
Диякон — і той верхні ноти не брав,
Голосно мідні фальшивили труби, —
Тільки, котрий у труні — не брехав.
Давній начальник — таємний розбійник —
В лоб цілував і гидливо плював,
Всі доторкнулись, — лиш скромний покійник
Жодного так і не поцілував.
Та вдарив грім — що тут можна зробити,
Сили природи не люблять промов, —
Всі утекли під дахи і під плити, —
Тільки покійник не втік стрімголов.
Що йому дощ — з ним нічого не буде, —
Ось гартування не те у живих.
Ну, а мерці, у минулому — люди, —
Люди сміливі, куди нам до них.
Як не спіши тебе випереджає
Цятка на лобі — липучий ярлик —
В світі оцьому загрози немає
Тільки для тих, хто в дубовий гріб ліг.
Можна в загальний, а можна в окремий —
Мертвих не мучить квартирний комфорт, —
Ось молодець, оцей самий — померлий —
Не вимагає надмірних турбот.
В царстві пітьми — товаристві тім строгім —
Повна безпека, немає тривог, —
Ну, а у нас — всі ми ходим під богом,
Тільки, котрим у труні — хоч би що.
Докір луна: “Він покійників славить!”
Ні, я в образі на доленьку злу:
Нас усіх хтось коли-небудь задавить, —
Виняток — ті, що лягли у труну.
Текст оригіналу - http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=5177
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545839
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 23.12.2014
Стояв на березі ріки,
Кида́в каміння,
Дививсь стрибає як воно
І йде під воду.
Був присмак на душі терпкий –
Бліде сумління
Привезло чавлених думок
Цілу́ підводу.
- Та кинь… Залиш думки всі тут –
Почулось тихо.
То голос внутрішній, мабуть
(пізнав по тону).
- А я вершити самосуд
Хотів на лихо.
У хвиль пірнув би каламуть,
Та ж не пото́ну.
У воду камінь знов шубовсть!
І скаче стрімко,
Мов час настав за ним услід
Кінці вкидати.
Та з того берега "Агов! –
Лунало дзвінко. –
Самому квапити не слід
Кінцівки дати…"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2014
Добре знати, що ти є поруч,
Хоч між нами безодня слів,
Що ковтали, мов хліб з кагором,
Під святий літургійний спів,
І схилялись в німім поклоні,
Не пускаючи слово ввись,
Затискали в тремкі долоні
Те, що бути могло колись.
Добре знати, що ти є поруч,
Хоч між нами пустеля снів,
Де блукатимемо до скону,
Збившись з ліку ночей і днів.
Найсильніші піщані бурі
Не лякатимуть двох роззяв,
Що з'єднаються в авантюрі,
Пробиваючи шлях у яв.
Добре знати, що ти є поруч,
Хоч між нами водойма мрій,
Що розмили увесь кошторис
В кам’яних берегах бездій,
Та хвилюють надалі попри
Їх ціну у один п’ятак…
Те, що поруч – це звісно добре,
Та шкода, що лише в думках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541604
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.12.2014
У високих полях кукурудзяних
Обопільно підписана хартія:
"Ми ніколи не будемо друзями,
Заважатиме завжди симпатія".
Ми окремо снуватимем стеблами
Від весни аж до пізньої осені,
Захлинаючись болем під ребрами,
Почуттями, що кимось поношені.
Ми під сонцем стоятимем порізно,
Ми від вітру ховатимем нахили,
Зарубцюємось мріями, совісно
Потаємне стиснувши під пахвами.
Ми вб'ємо неіснуючі спогади,
Обрубавши у пам'яті ґнотики.
У холодному просторі погляди
Зігріватимуть нас, та не дотики.
Ми сторонні уста цілуватимем,
Закриваючи очі у відчаї,
Проведемо життя біснуватими
Із чужими навіки обвінчані.
Ми стикнемся не раз із капканами,
Що наставлять нам наші ілюзії.
Не судилося бути коханими,
То й ніколи не будемо друзями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540703
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 01.12.2014
Мене повторно вдарило в озноб,
Гуркоче серце, мов у бочці камінь:
В мені живе мохнатий злобний жлоб
З чіпкими мозолястими руками.
Коли моє помітять сум’яття,
Бурмочуть друзі: "Знову загуляє…", -
Мені з ним тісно, з ним нема життя!
Він замість мене кисень ввесь хапає.
Він не двійник і він не друге "я",
Пояснення усі лишень дивацькі:
Він плоть і кров, погана кров моя –
Подібне не насниться і Стругацьким.
Чекає він, щоб я скінчив витки, -
Рядок доручить вивести правиці,
Обачним стану й водночас жорстким,
І всіх продам гуртом і поодинці.
Не виправдовуюсь я, далебі –
Життя минає, тане хай, втікає,
Та не пробачу митей тих собі,
Коли він мною оволодіває.
Я залишок останніх сил зібрав,
Йому не вийти отепер зі скрути:
У глотку, в вени я вжену отруту –
Жере хай, здохне хай – я схитрував.
текст оригіналу - http://rupoem.ru/vysotskiy/menya-opyat-udarilo-v.aspx
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532156
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 24.10.2014
Хтось вірить в Магомета, хтось — в Аллаха, хтось — в Ісуса,
Хтось ні у що не вірить — навіть в чорта, всім на зло, -
Хорошу все ж релігію придумали індуси:
Що ми, як віддамо кінці, назовсім не вмремо.
Тяглася вверх душа твоя –
Знов з мрією прибудеш,
Але якщо жив як свиня –
Свинею й далі будеш.
На тебе косо дивляться – хай звичним стане докір –
Це прикро – що ж, знов попадеш в ту саму круговерть.
В наступному житті дарують гострозоре око,
Якщо у цьому бачив ти одну ворожу смерть.
Живи собі нормальненько –
Є привід веселитися:
Бо може і в начальника
Душа твоя вселитися.
Нехай живеш ти двірником – народишся прорабом,
А після із прораба до міністра доростеш, -
Якщо тупий, як дерево – народять баобабом
І будеш баобабом сотні літ, аж поки вмреш.
Чи жити як гадюченя,
Папугою в перинах, -
Чи краще провести життя
Пристойної людини?
То ж хто є хто, і хто ким був? – не взнаєм таємницю.
Звихнулися генетики від ген і хромосом.
Можливо той облізлий кіт негідником колись був
А цей чудовий чоловік раніш був добрим псом.
Захоплено підстрибую,
Минаю я спокуси, -
Таку зручну релігію
Придумали індуси!
Текст оригіналу - http://rupoem.ru/vysotskiy/kto-verit-v-magometa.aspx
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531227
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 20.10.2014
Жовте і червоне, і зелене, і лілове,
Все най-найкраси́віше – на твої боки,
А якщо дешеве щось – тоді нове й фартове, -
А ти мені горілки лиш, і рідше – коньяки.
Ту бабу ненаситну, ту стерво не прикриту
Скільки раз запитував: "Досить вже, мій світ?"
А ти завжди напита, і здорова, і небита –
Давала мні горілки, репетуючи: "Ще ні".
Все тобі, отруті, гроші з неба ніби сипались –
Крупними купюрами, боргом золотим, -
Та якось усипались, і скільки ми не рипались, -
Все минуло, зникло, наче з яблунь білий дим.
А бог з тобою, з клятою, та ще й з твоєю клятвою
У тім, що будеш ждати скільки б не втекло води, -
А ну тебе, розпатлану, разом з твоєю матір'ю!
Живи собі, як хочеш – я поїхав назавжди!
текст оригіналу - http://rupoem.ru/vysotskiy/krasnoe-zelenoe-zheltoe-lilovoe.aspx
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530501
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 17.10.2014
Не писати повістей, романів,
Не читать фантастику в кутку, -
Я лежу в палаті наркоманів, -
Що на голку сяду – у страху.
Бойові хтось залічував рани,
Хтось тили забезпечив собі ж…
Ех ви хлопці мої широмани,
Позлізайте із голки скоріш!
В душу мою сумніви запали,
Голову питаннями свердлять, -
Я лежу в палаті, де ковтали,
Нюхали, кололи все підряд.
Хтось отам проколов свою душу,
Хтось залишився сам серед стін…
Гей ви хлопці, кидайте "морфушу" –
Переходьте на апоморфін!
Незнайомий шизофренік поряд –
Потай няня в нім любов знайшла –
Як не буде грошей, – він говорить –
Перейду на краплі Зіміна.
Хтось отам проколов свою совість,
Хтось у серце вкурив анашу…
Ех ви хлопці, про вас треба повість,
Шкода, я повістей не пишу.
текст оригіналу - http://rupoem.ru/vysotskiy/ne-pisat-mne-povestej.aspx
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530304
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.10.2014
джерело натхнення -
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513611#com2217891
Не дай моїй пляшці відкритися знову,
Не дай потонути в глибокій калюжі,
Почни щиросердну і дружню розмову -
Слова хай прорвуться із замкнених шлюзів.
Давай ми з тобою усе обговорим,
Давай знову підемо разом на танці,
Давай як колись із ночівкою в гори,
Я сам буду нести наповнені ранці.
Давай чаю вип'ємо із шоколадом,
А хочеш назавжди зав'яжу із пивом -
Натомість впиватимусь я зорепадом,
Таким призабутим в дитинстві ще дивом.
Не дай мені в пляшку сховатися знову,
Не дай відректися назавжди від віршів.
Ти ж знаєш : страшним є несказане слово,
А Доля розпита мовчанням ще гірше...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2014
Сусід гримає в стіну,
Лихословиться!
Зв'язки рве, немов шнурки,
Аж захрип:
- Уже другу поспіль ніч
Вся околиця
Сну не має через Ваш
Ліжкоскрип!
- Я на ліжку не лежу,
На дивані я!
І, повірте, другу ніч
Теж не сплю:
(кхе-кхе)
То виснажує мене
Скрипоманія –
Через неї дико так
Я скриплю.
- Що морочите мені
Мою голову?
Втихомирте вже скоріш
Ви тільце!
- Не турбуйтесь, завтра я
Вмру від холоду,
То не тіло так скрипить –
Зуби це.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522798
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2014
.............................Луганському
Похмурий день сховався за вікном,
Розбиті шиби вмила ніч сльозами.
Учора врешті вмер аеродром.
Порти сумують, в траурі вокзали.
Він міг ще жити, та страшний недуг
Вліз паразитом у могутнє тіло,
У бій із ним вступив незламний дух -
Терпів, боровся, хоч щодня боліло.
Усе ж прогресував сепаратизм -
Сусід зумисне запустив цей вірус.
Крім того, підключився тероризм,
Що нападав бездушним хижим звіром.
Діагноз був невтішний — ЛНР.
Сказав аеропорт тоді відразу:
Відкине хай вагання всі мінер -
Я не носитиму в собі заразу.
Аеродром підтримали бійці,
Хоча й були узяті у облогу.
Маленькі синьо-жовті прапорці
Вселяли віру в спільну перемогу.
Та час ішов, як не боровсь боєць, -
Пізнав аеропорт пекельні муки.
Бажаючи наблизити кінець,
“Я вже готовий”, - він промовив сухо.
Прийшов наказ, що відступити слід.
Прощалися, в очах таївши тугу.
Та перед тим, здійснити як відхід,
Зірвали злітно-посадкову смугу.
Укоротила вік йому війна,
А міг аеродром ще довго жити.
Чи є у смерті цій його вина,
Що паразитам не хотів служити?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521422
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.09.2014
Сьогодні зранку вперше хтось
пішов до школи,
А хтось укотре зішкрібав
з броні осколок.
Для когось радісний дзвінок
пророчив свято,
А хтось країну йшов свою
обороняти.
Сьогодні вперше хтось сідав
за чисті парти,
А хтось укотре розглядав
військові карти.
Для когось безтурботність днів
ховали тюлі,
А хтось вганяв у ворогів
свинцеві кулі.
Сьогодні вбрались дітлахи
у вишиванки,
А десь укотре вояки
підбили танки.
Для когось перші вчителі,
немов предтечі.
А хтось із кров'ю на чолі,
бо без аптечки.
Сьогодні шумних школярів
навчали тиші,
А хтось без сну укотре, хоч
війна колише.
Для когось вплетені в косу
стрічки і банти,
А хтось вночі проводив бій
із окупантом.
Сьогодні вкотре хтось отам,
щоб тут уперше.
А тут уперше завдяки
отим, що вкотре.
І ті, і ті хай досягнуть
високих звершень,
Щоб з української землі
зник весь непотріб.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520828
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.09.2014
Напиши мені, друже, про Бога,
Мейлом скинь усі координати:
В соцмережах який має логін
І який позивний Його в чатах.
Скажи, що публікує у статус,
Чи Він пости коментить у френдів,
Чи святкові засвідчує дати
На світлинах із пляшкою бренді.
Чи вживає у бесідах сленги,
Чи вкладає у месиджі лінки,
Модні чи відслідковує тренди,
Моніторить які Він сторінки.
Офіційне яке Його лого,
Як відноситься до плагіату.
Напиши мені, друже, про Бога,
Я про Нього не знаю багато.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.07.2014
Вже не так, сьогодні вже не так -
Не болить від кулі в грудях рана.
Весь перебинтований, у швах -
Злу наперекір - живий, кохана.
Ще не час, сьогодні ще не час -
Не вмивай слізьми за мною землю.
Я був, є і буду поміж вас,
Я вогонь пройшов, вогонь я стерплю.
Хоч ще раз, сьогодні хоч ще раз
Подумки до тебе я прилину.
Пам'ятаю твій чіткий наказ -
Виконаю, зможу — не загину.
На війні — завжди як на війні -
Балансуєш на межі безодні.
Зріє сила в погляді німім -
Лиш не зараз, тільки не сьогодні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513306
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.07.2014
Ти знаєш, я вчора був п'яний,
Хоч, мабуть, тобі все одно.
Мій погляд був сіро-туманний,
Як пляшки порожньої дно.
Крутивсь, наче в калейдоскопі,
Затемнений сонячний диск.
На сцену виходив склоокий
Хмільний погорілий артист.
Ти знаєш, сп'янію сьогодні,
І завтра, й наступного дня -
Пірну у пляшки повноводні
До сіро-туманного дна.
Напнуться на скронях хай вени -
Мене не підніме й тягач -
Лиш щоб біля мнимої сцени
Був хоч один вдячний слухач.
Ти знаєш, таки не звабливе,
І сіре й туманне те дно -
Це, певно, підступно, зрадливо
Приходить похмільний синдром.
Холодного чаю дві чашки
Хай в мене повільно втече.
Я можу прожити й без пляшки -
Лиш ти стань моїм слухачем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2014
Якщо завтра не зійде сонце
І настане довічна темінь,
Буде простір пекельно чорним,
Наче в пащах космічних дір –
Все одно я прийду до тебе
У грозу, в ураган, крізь терні,
Щоб тримати тебе за руку –
Ти чекай лиш, надійся, вір!
Якщо завтра не зайде сонце
І настане одвічне світло,
Яке зробить яскравим світ твій,
Мов прожектор на стежці в рай –
Все одно я прийду до тебе
Без страху́, що мене засліпить,
Щоб водити тебе за руку –
Ти надійся лиш, вір, чекай!
Якщо завтра не прийде завтра
І настане сьогодні вічне –
Ні на мить не впадай у відчай
Та не хмур на чолі брову.
Все одно я прийду до тебе –
Обіймемося міцно-міцно,
Посплітаємо наші руки
Швидше аж на одну добу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511543
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2014
– А як я з'явилась? – Створив Бог спочатку
Красунечку маму, розумника татка,
Вдягнув маму в плаття, а татка в краватку,
Поставив на бланку важливу печатку.
Щасливо жили собі татко і мама,
Купалися в морі удвох під зірками,
Ходили в кіно і у ліс за грибами,
Та їздили в нашій країні містами.
– А що було потім? – А потім, мій котик,
Потрапила ти до матусі в животик,
І кожного вечора татовий дотик
Чекав на легесенький твій поворотик.
Вів поштовхів ніжок твоїх підрахунок,
Давав крізь животик смачний поцілунок,
Від маминих вголос сміявсь лоскотунок,
Знав доня – найкращий у світі дарунок.
- А далі було як? – А далі, солодка,
Весняного дня була ясна погодка,
За проміжок часу маленький, короткий,
Твого голосочку почулася нотка.
Умить став порожнім тоді живіт мамин,
А татко тримав тебе ніжно руками,
І радісно було нам аж до нестями,
Ось так, моя доня, з'явилась ти з нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2014
Якось у дитинстві мій велосипед
Потрапив зі мною в страшне ДТП.
На швидкості десь кілометрів під десять
В годину збив бабцю, яку звали Леся.
Мабуть, таки сильним був велоудар -
Упала бабуся аж н[b]а[/b] тротуар.
На неї упав також зверху мій ровер,
І я був на бабцю упасти готовий.
Та милував Бог, я упав з нею поряд,
Почув як уста її злісно говорять:
"Абис ти, немите дитя сатани,
Наклав неодмінно собі у штани!"
Злякався, зізнаюсь, нечасто буває,
Коли тебе бабці отак проклинають.
Заскочив на ровера, “вибачте” крикнув,
Із місця пригоди утік швидше вітру...
Минули роки, де мій ровер не знаю,
Зате бабцю Лесю з тих пір споминаю.
Говорять кого бабця Леся прокл[b]я[/b]ла,
Того неминуче та доля спіткала.
А я вже втомився ховатись від долі,
То в хащах, то в гущах, то в нетрях, то в полі.
Та вирішив все ж нехай буде, що буде,
Можливо та доля мине чи забуде,
Не жити ж постійно мені у страху!
Та знов бабця Леся на моїм шляху
Зустрілась на цвинтарі, ще й проти ночі
І голосно крикнула, глянувши в очі:
"О, виросло, вмилось дитя сатани!"
Прокляття збулося. Наклав у штани…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509224
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 04.07.2014
Не спи!
Ніч повсюди розвісила зорі.
Якщо зараз вийдеш ти на подвір'я -
Помітиш на небі яскраві сузір'я.
Не спи!
Не спи!
Ти сьогодні у ночі в фаворі.
Будь з нею уважний, слухай як тихо,
Відкрий навстіж груди і глибоко дихай.
Не спи!
Не спи!
Не натягуй на очі фіранки.
Торкнися устами до ночі-жриці,
Сповідуй, впивайся, пізнай таємниці.
Не спи!
Не спи!
І побачиш як з раннього ранку,
Вдягнувши на себе зайнятий вигляд,
Блукають навколо впродовж дня сновиди.
Не спи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2014
Вечір – пора, щоб дивитися фільми.
Всядешся в кріслі без крихти попкорну,
Міцно затиснеш коліна в обійми
І споглядатимеш фільм жанру п о р н о.
Встане відразу волосся на дибки:
Як ці істоти землею ще ходять?
Семеро гномів обдерли, як липку,
Із Білосніжки зірвавши весь одяг.
Всі обступили і ходять по колу,
Дивні в судомах вигукують звуки,
Гнуть, мов вербу, Білосніжку додолу,
Щільно зв'язавши за спиною руки.
Масово коять якісь ритуали.
Може ці люди сповідують вуду?
Білу Сніжиночку замордували –
Варто б поставити їх перед судом.
Та дивина – усміхнулась Сніжинка
І демонструє на камеру зуби.
Вийшла якась страхітлива картинка –
Сміх перед тим, як урізати дуба?
Щойно ж вмирала, кричала у спазмах,
Мліла від витівок чорних злодіїв.
Мружила очі налякана Плазма –
Ставши заручником свідка події.
Вимкнеш кіно, до кінця не дотягнеш.
Відгуки глянеш – фільм на п'єдесталі.
Мабуть, в цім жанрі ти зовсім не тямиш –
Суд подивився, всі судді "5 балів".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507820
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 27.06.2014
Він у душах людей намагався помітити тонкощі,
Щоб пунктиром на ватман духовний нак[b]и[/b]дати контур,
А для неї важливими були на тілі коштовності
І не було в житті, крім любовного, жодного фронту.
Він вважав, що на небі заховано мудрість непізнану
Та, бувало, думками сміливо злітав між планети,
А вона килимами обх[b]о[/b]дила землю потріскану,
З намаганням заможного дурня впіймати в тенета.
Він умів необхідне у Долі узяти привітністю,
Знав добро повертається завжди, як кажуть, стократно.
А вона у Життя відбирала гостинці лиш хитрістю,
Виставляючи часто бездушно себе і безтактно.
Він казав їй, що людяність в світі є вищою цінністю,
А вона говорила, що місце йому в божевільні.
У них було занадто багато разючих відмінностей,
Хоча батько і матір, на подив, у них були спільні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507121
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.06.2014
Гомонять крадькома на дахах уночі наші душі,
Що втекли крізь вікно, не упевнившись чи ми поснули.
А безсоння натомість тримає за горло і душить,
Ще й Морфеєві ангели взяли сьогодні відгули.
Обговорюють похапцем, шепчуться, що з нами стало:
Чи злякалися ми, чи відмовились вірити в чудо;
Як гарячі серця сформувались в холодні кристали;
Чом засуджені на самоїдство Страшним Самосудом?
Зрозуміли сердешні причину – бракує Любові!
Полишали дахи, повернулися знову у спальні,
Щоб до пізнього ранку крутити нам сни кольорові
Як ходила Землею Любов між людей тріумфально.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505717
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2014
Поштовх...
Часом потрібен один тільки поштовх,
щоб рушити з місця,
щоб зрушити скелі,
і при цьому порушити
аморальні закони,
аксіоми природи
без найменшого докору
від гризуна усередині.
Якби можна було отримати поштовх
малесеньким коштом,
придбавши квиток на автобус,
але обов'язково без місця,
але обов'язково в час пік,
щоби благословенний чийсь лікоть
у пошуках під язик ліків
штовхнув у незачинені двері,
які отримають шанс зачинитися
всього лиш від одного падіння,
тоді стало б усе очевидним -
у автобусі стоять, а не їдуть
і автобус також не поїде
без поштовху від двигуна.
Можна стукати у зачинені двері,
які безумовно відчинять
кожному виштовханому,
який має квиток,
щоб надалі стояти в автобусі
і чекати на свою зупинку.
А можна просто піти
абсолютно безлюдними тротуарами,
розглядаючи переповнені автобуси
на закоркованих проїжджих частинах,
адже усі перешкоди
є ніщо інше, як вигадка,
і не треба чекати на випадок
коли хтось десь штовхне.
Штовхайтесь самі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505190
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2014
Покрокував повільно на листок
Заструганий під корінь Олівець.
Відміряний йому короткий строк,
Здавалося, списав він нанівець.
Даремно мав заточений графіт,
Намарно затискався між фаланг –
Хоч лінію життя уздовж листків
Провів, та непомічений був там.
Десь гумкою затерто його слід,
Десь вкрито кількома шарами фарб.
Для Пензля Олівець був наче гід,
А для Митця – немов сакральний скарб.
Наблизився сподіваний кінець –
Напруживсь Олівець, почувся тріск.
Повагу проявив йому Митець
Обрамивши дописаний ескіз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504606
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.06.2014
Я хотів колись клоуном стати,
Заховатись під тінь ковпака,
Безтурботного парубка грати –
Була мрія моя отака.
Я кривлявся б, складав смішні тости,
Щоби люди сміялись до сліз.
А я б ніс нісенітниці просто
Ще й тримаючи високо ніс.
Зобразив би як мужні й кремезні
Проваляли життя горілиць.
Натякнув б, що насправді безмежні
Межі коєних людом дурниць.
Я кричав би: пройдисвіт, пройди світ!
Не відлежуй даремно боки!
Бо зіпрієш в осінньому листі
Сміхом дві розірвавши щоки.
Жартома і напівзагадково
На важливім робив би акцент.
Непотрібне, пусте, дріб'язкове
Я б висміював гірко ущент.
Я б не зміг там де слід промовчати,
І не кпити посеред вистав.
Я хотів колись клоуном стати,
Та на жаль чи на щастя не став.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2014
Тук-тук…
- Хто там?
- Це Я!
- Ти – Я?
- Я – Ти!
- Щось не второпав…
Ти хто?
- Я – Я!
- А Я?
- Ти – Ти!
- Я – Ти? Ого! Нівроку!..
Тук-тук… - Ти там?
- Я там! А Ти?
- Ти тут! То що, відкриєш?
- Тут Я! Там Ти! Чи Ти – не Ти?
- Ти ще не розумієш?..
…Я – Я!
- Ти – Я?
- Я – Ти!
- Ти – Ти? Та все ж насправді хто Ти?
- Я твоє Я. Щосили б'ю щодня в твої ворота…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503238
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2014
Примарою ходить ночами кохання
Густим кладовищем старих почуттів,
Із першим промінням нового світання
Зникає в одному із інших світів.
Лиш спогад ранковий про здійснені мандри
Залишиться в пам'яті тим дивним сном,
Що може зрівнятись з пророцтвом Касандри,
Чи першим сп'янінням солодким вином.
Щоб суть зрозуміти потрібен глосарій
Тих знаків, що сонце подало з-за гір.
І денні події відтворять сценарій,
Що місяць писав із підказками зір.
Навіяна вітром метнеться примара,
Неначе літак в небі надзвуковий,
Знов сонце покаже насуплена хмара -
З ним з'явиться образ реальний, людський.
Тоді зрозумієш нічне провидіння,
Зустрівши кохання нове віч-на-віч
Сердець унісонно-квапливе тремтіння
Засвідчить в хмарині захована ніч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2014
Визбирує тишу
По закутках темних
В холодній печері
Голодний відлюдник,
До чорної скрині
Складає натхненно,
Немов панацею
Від гамірних буднів.
Вишкрябує в стінах
Уламком рубила
Мережі маршрутів
Наскельних потьоків,
Щоб ними прицільно
Освяченим миром
У склянки припнуті
Націджувавсь спокій.
Викрешує іскри
Кресалом прадавнім,
Щоб полум'я синє
Очистило спішно
Занедбані, ніби
У Авгія стайні,
З окріплого духу
Всі помисли грішні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2014
Тут лапи в ялин холітає вага,
Щебечуть птахи полохливо.
У лісі живеш — у нім чари й пітьма,
І звідти піти неможливо.
Нехай сОхне на вітрі білИзна черемх,
Хай бузки опадають дощами.
Все одно заберу тебе звідси тепер
До палацу із сопілкарями.
Сховали на тисячу літ чаклуни
Твій світ у незриму завісу.
І думаєш ти: кращих місць не знайти
Від вкритого чарами лісу.
Хай не буде уранці роси на листках,
Місяць в сварці нехай з небом хворим.
Все одно я тебе віднесу на руках
В світлий терем з балконом на море.
В який тижня день, у годині котрій
Ти вийдеш до мене лякливо?
Коли ми гайнем по високій траві
Туди, де знайти неможливо?
Украду, лиш крадіжку за зло не сприймай,
Не даремно ж я тут стільки лазив?
Ти погоджуйсь хоча б на у курені рай,
Якщо зайнятий терем з палацом!
----------------------------------------------------------------------
Здесь лапы у елей дрожат на весу,
Здесь птицы щебечут тревожно.
Живешь в заколдованном диком лесу,
Откуда уйти невозможно.
Пусть черемухи сохнут бельем на ветру,
Пусть дождем опадают сирени -
Все равно я отсюда тебя заберу
Во дворец, где играют свирели.
Твой мир колдунами на тысячи лет
Укрыт от меня и от света.
И думаешь ты, что прекраснее нет,
Чем лес заколдованный этот.
Пусть на листьях не будет росы поутру,
Пусть луна с небом пасмурным в ссоре,-
Все равно я отсюда тебя заберу
В светлый терем с балконом на море.
В какой день недели, в котором часу
Ты выйдешь ко мне осторожно?
Когда я тебя на руках унесу
Туда, где найти невозможно?
Украду, если кража тебе по душе,-
Зря ли я столько сил разбазарил?
Соглашайся хотя бы на рай в шалаше,
Если терем с дворцом кто-то занял!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479389
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 14.02.2014
Він втікав, біг щосили настільки, наскільки лиш міг.
Біг вперед, оглядавсь чи немає позаду погоні,
Біг, щоб вирватись врешті з пасток лабіринтополону,
Щоб устами гарячими волі торкнутися – біг.
Він втікав, як спіткнувся об камінь, не здався – він повз.
Повз гадюччя, яке завелось, розвелось в людосмузі,
Повз страхи із минулого в напрямку нових ілюзій,
Сміттєзвалищем спроб видозміни реальності повз.
Вік втікав, але раптом спинивсь, моментально застиг.
Стих, щоб людововки́ переможно тривожно завили,
Стих, щоб в груди впустити ковток нездоланної сили,
Щоб здійснити маневр, для ривка вирішального стих.
Він утік! Пощастило! Зумів! Дивовижно – він втік!
Втік із певністю в тому, що була у втечі потреба.
Втік без певності, втім, що надійно сховався від себе,
І що завтра, зустрівши себе, не поновить свій біг…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478553
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2014
Коли торкаюся очима твого стану,
І коли бачу у своїх міцних обіймах,
Тоді в шпарину з-поміж штор вповзає ранок
Повільно.
Коли на кухні мимохіть ловлю твій запах,
І ти по венах розтікаєшся неначе, -
Спинити паводок цей може тільки кава
Гаряча.
Коли на вулиці людей дуже багато,
Я обнадійливо вдивляюсь в очі кожні,
Але без тебе, навіть велелюдний натовп -
Порожній.
Коли удома більш нікого, окрім кішки,
То не врятує навіть по суботах покер,
Та й для одного уночі двоспальне ліжко
Широке.
Коли закінчилася наша спільна стежка,
Здавалось воля розпрямилася підпільна,
Та звітувало моє серце, що усе ж я
Невільник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2014
Зі мною щось коїться – не розумію,
Собі навіть нишком зізнатись не смію
У тім, що дивацьку виношую мрію
Про амнезію…
Я хочу забути, які були кволі
Всі ті, що мовчали на прояв сваволі,
Але нарікали тихцем мимоволі
На підступи долі…
Я хочу забути про тих з ким не ладив,
Усіх, хто підступно мене колись зрадив,
Кого проти шерсті постійно я гладив
І гадив…
Я хочу забути чужі нарікання,
Та програні чесно нечесні змагання,
Даремні і часто безглузді бажання
Й злигання…
Я хочу забути всі метаморфози,
Почуті й озвучені мною погрози,
Про куплені, та не даровані рози
І сльози…
Я хочу забути душевні розмови,
Отримані без аргументів відмови,
Про вдачу, що мала прийти від підкови
І про окови…
Я хочу забути лихі свої вчинки,
Щоб з чаші своєї не пить ні краплинки,
Та по забутому зробить без заминки
Поминки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476169
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.01.2014
Блазень-злодій! Викрадав хвилини
Смутком оповиті тут і там.
Атрибути блазня, різні грими
Цирковим повіддавав братам.
В світлі цирку поміж номерами
Тихо, непомітно, крадькома -
Так з'являвся клоун поміж нами,
Іноді вдягнувши ковпака.
Наш глядач розпещений достатньо -
Сміху прагне, вдарив ж гаманцем,
І кричить: ″Не клоун, а ледащо!
Клоун цей із несмішним лицем!″
Ось і ми... Бурчали вголос люто:
″Вийшов на арену, то сміши″.
Він у нас виймав тим часом смуток
Тихо з закапелочків душі!
А ми знову в сумнів - вік двадцятий:
Цирк у нас, звичайно, світовий, -
Клоун, правда, щось не заповзятий -
Невеселий клоун, не живий.
Мов у воду канув він знічев'я,
Нагло, в білий день, у дві руки!
Тугу крав у внутрішніх кишенях
Душ, що одягли ми в піджаки.
Ми сміялись потім очманіло,
Плескали в долоні з усіх сил.
Горе брав на себе наше вміло,
Хоч смішного ніби й не робив.
Тараторив, зводив з пантелику,
Все сумнішим нам здавався мім -
Просто всю вагу чужого лиха
На плечІ назбирував своїм.
Смутки нагромаджувались стрімко -
Блазень гнувся в світловім кільці,
Горе прокрадалось в пантомімки,
Вглиблювались зморшки на лиці.
Та невдачі наші і тривоги
Жменями він вигрібав із нас -
Наче нам знеболював пологи,
А для себе захист не припас.
Ми тепер без болю гиготали,
Весело у наш цікавий час:
Вкрали те, що нам так заважало,
Як чудово обібрали нас!
Час минув! Похнюплений зі сцени
Він виходив з тягарем думок.
Пробиравсь Рудий вже до арени,
Так незграбно здійснюючи крок.
Зле все наше виніс за куліси -
Таким чином розбудив він сміх.
Опустилася за ним завіса -
Він біду прийняв із нас усіх.
В сотнях тисяч ламп загасли свічки,
Барабану дріб і тиша вмить...
Заважка вага на передпліччях -
І хребет від наших бід тріщить.
Глядачі – і люди поміж ними –
Думали: ось п'яниця упав...
Блазень у останній пантомімі
Так загрався, що аж переграв.
Він застиг — не там десь, не за морем -
Наче біля нас приліг, втомивсь,
Перший клоун захлеснувся горем,
Сил не врахував і помиливсь.
Крокував вперед я невмолимо,
Але встиг схилитись перед ним.
Оцей трюк — уже не пантоміма
Смерть була — цариця пантомім!
Злодій цей, з колін зірвавши пута,
Уночі не викрадав коней.
Блазень вмер. Він викрадав розкуто
Миті смутку й суму у людей.
Вихваляння дехто з нас заради
Не дававсь - мов проживемо й так!
Тоді клоун підкрадався ззаду
Тихо і безшумно — на руках...
Згинув, канув він, як вітром здуло!
Чи це може вигадка така?..
Я лишень ковпак йому придумав -
Не носив цей блазень ковпака.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472989
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.01.2014
Я не люблю фатальних результатів,
Не втомлююсь ніколи від життя.
Я пори року не люблю ніякі,
Якщо пісень веселих в них нема.
Я не люблю холодного цинізму,
В захопленість не вірю, та іще
Коли в мої листи чужий хтось лізе,
Чи заглядає в них через плече.
Я не люблю коли наполовину,
Чи як розмову припиняє гул.
Я не люблю коли стріляють в спину,
Я також проти пострілів впритул.
Ненавиджу плітки по типу версій,
Як сумнів хробак точить, і хвалу,
Або коли увесь час проти шерсті,
Або коли залізом йдуть по склу.
Я впевненість не люблю надто ситу,
Вже краще, щоб відмовило гальмо!
Так прикро те, що слово ″честь″ з ужитку
Вже вийшло, зате ″наклеп″ увійшло.
Коли поламані я бачу крила,
Нема в мені жалю і не дарма -
Я не люблю насилу і безсило,
Розп'ятого шкода тільки Христа.
Себе не люблю, коли нерішучий,
Невинуватих прикро коли б'ють,
Я не люблю коли влізають в душу,
Тим паче, коли в неї наплюють.
Я не люблю арени і манежі,
На них мільйон збирають по рублю.
Попереду хай зміни йдуть безмежні,
Ніколи цього я не полюблю.
----------------------------------------------------------------
Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
Я не люблю любое время года,
Когда веселых песен не пою.
Я не люблю холодного цинизма,
В восторженность не верю, и еще -
Когда чужой мои читает письма,
Заглядывая мне через плечо.
Я не люблю, когда наполовину
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Я также против выстрелов в упор.
Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почестей иглу,
Или - когда все время против шерсти,
Или - когда железом по стеклу.
Я не люблю уверенности сытой,
Уж лучше пусть откажут тормоза!
Досадно мне, что слово "честь" забыто,
И что в чести наветы за глаза.
Когда я вижу сломанные крылья -
Нет жалости во мне и неспроста.
Я не люблю насилье и бессилье,
Вот только жаль распятого Христа.
Я не люблю себя, когда я трушу,
Обидно мне, когда невинных бьют,
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
Тем более, когда в нее плюют.
Я не люблю манежи и арены,
На них мильон меняют по рублю,
Пусть впереди большие перемены,
Я это никогда не полюблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472913
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.01.2014
Заховалось маленьке дитятко,
І не може ніяк знайти татко.
Заховалось дитятко маленьке,
Ой, хитреньке, ой, хитреньке!
Шукав татко в кімнаті дитячій,
У вітальні і спальній тим паче.
Та дитятка він там не побачив,
Ох, невдача, ох, невдача!
Шукав татко дитятко на кухні,
Заглядав у тарілки і кухлі –
Посуд весь абсолютно порожній,
Ой, тривожно, ой тривожно!
Шукав татко дитятко усюди,
Бив на сполох: а що ж тепер буде?
І матуся уголос зітхала:
Ох, пропала, ох пропала!
І не бачив ні зайчик, ні слоник,
Ані лев, ані тигр, ані коник.
Вже й шукали маленьке дитятко
Всі звірятка, всі звірятка!
Нам на радість розвіялись чари –
Ми дитятко знайшли незабаром.
А ховалася таткова донька –
У долоньках, у долоньках!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2014
Вона була ангелом, він – звичайнісіньким смертним.
Вона була світлом, а він – темним часом доби.
Вона була святом, а він – повсякденням потертим.
Вона була вдачею, він – осередком біди.
Та зустріч між ними була, наче атомний вибух,
Який породив емоційно насичений сплеск.
Вони такі різні, єдині в той час, як вдих-видих:
Одна неймовірна, а другий … Типовий гротеск.
Вона дарувала підтримку йому і турботу.
Зумів завдяки їй життя він пізнати на смак.
Вона до крутого його підвела повороту,
Немов вказівний на шляху доленосному знак.
Вона віддавала себе по краплині, по крихті,
А він поглинав її світло, не чуючи плач.
Вона розчинялася в темряві… Він кусав лікті,
Наповнений світлом яскравим шептав їй «Пробач».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471521
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.01.2014
Я прокинувся – темно.
Спросоння поглянув на стелю -
Угорі сидів він.
Налякався, напевно,
Повільно очиськами свердлю.
Бахнув адреналін.
Я схопився на ноги.
Відверто скажу – було дивно
Так зустрітися з ним.
Запитався у нього:
(звучало, одначе, наївно)
Може чим завинив?
І промовив він грізно
(Здавалось здригнулися стіни),
Що про нього забув.
Та наразі не пізно,
Що я ще спроможний на зміни,
Лиш би суть цю збагнув.
Я відчув атмосферу,
Устиг на коліна припасти
Та схилився скоріш,
Щоб на клапті паперу
Забутий давно дописати
Недописаний вірш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470208
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2014
Новий рік до нас спішить!
Принесе нехай удачу,
Новий BMW X 6,
Біля моря скромну дачу.
Депозит в швейцарськім банку,
Хату поверхи на три,
З неба повну миску манки
Принесуть нехай вітри!
Побажаю ще й натхнення,
Творчих злетів до вершин.
Полуничного варення
Й вітамінний апельсин.
Хай усе в житті вдається,
Щастя ллється через край.
В сім'ях хай добро ведеться
І любов живе нехай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2013
Давай зіграймо! В ігри!
Але без жодних правил!
Чи у свій успіх віриш?
Яку ж бо ставку ставиш?
Я хочу твоє серце!
Готова? Чи все ж страшно?
Чи лиш фігурки нецке?
Чи лиш печатку в паспорт?
Можливо просто тіло?
Або для тіла ложе?
А хочеш палець? Цілий!
Той підмізинний може?
А кенгурячу сумку?
Чи в Індію по лайми?
Ти ж ловиш мою думку!
То що, вперед? Зіграймо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469022
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2013
Стоїть, мов засоромлена, оголена Осінь
І загляда у вікна на зелені вазони,
Які, на заздрість їй, красиво так листоносять,
І не ховають тіло ніжне у синтепони.
Дощем розмито сонячні, вес́елкові барви,
А вітром, що бешкетничав, позривано одяг.
Не зігрівають шлунок привокзальні кебаби
І серце ледве стукає в холодних долонях.
Замерзла і принижена шукає притулок,
Насилу відганя думки про зашморг на шиї.
Зима прийде поспішно, наче н́а порятунок,
І покривалом білим тихо Осінь укриє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461959
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.11.2013