| Сторінки (1/19): | « | 1 | » |
Прийди в мою мрію, прийди
Крізь мариво біло-прозоре,
Де рясно ще стигнуть сади
І вечір палає бузковий
Де нічка шепоче,
дрімає листва
Цілунками ночі,
вечірні купави встеля
Прийди в мою мрію, прийди
на китицях глянцю
Шовкову стежину наосліп знайди
Прийди і назавжди зостанся……
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556781
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2015
Чорнобривці біля хати так чудернацько визирали на фоні побіленої стіни. Ген за обрієм гелготіли гуси. Осінь починала водити хороводи. То порозкидає листя у дібровах, то дощами поливає луга. Олесине серце з приходом чорнобрової осені вкривалося холодними перлинами. Краса природи невзмозі заглушити біль її утрати. Терзають душу спогади-убивці. Ятрять і не шкодують. Хіба може материнське серце спокійно битися, коли перші журавлині ключі нагадують про сина. Спомини осені колючі як дріт. Смугастий дим стелився по долинах, щедро вкриваючи чорні поля. З приходом осені Олеся відчувала дихання свого маленького синочка. Щеміло і не відпускало. Щоночі ковтала сльози. У її господі були насаджені чорнобривці. Кращих квітів для неї не було. Із чорнобривцями приходила осінь, а з нею холод – холод в серці. Бувало піде на торговицю і задивляється на них – на такі скромні квіти. А ще інколи складає торбиноньку – та таку важеньку - усе складає – щоби ганиби не було. Та хто ж ту торбину забере. Ой лишенько, схаменулася. Надягла хустину і заплакала.
Щовечора засиджувалася біля тернових кущів, споглядаючи на чорнобривці. Їй було байдуже на всі ті плітки та зговорини проти неї. Ущерть усе забрала доленька .Чорнобривці напилися вечірньою росою, неначе трави дощами. За парканом чутно як баба Праска напелехала яблук до столу. Вечерятимуть. У зеленій листвиці гайнув вітерець. Дивилася на майорці. А вони манили погляд ………..
Та сьогодні вона вже не Олеся, а Олеся Петрівна. Знову бере першокласників за руку і крокує у життя, даруючи впевненість, тепло і надію безпорадним дітлахам. Розповідає малим історії і у кожному погляді вбачає Іванка. Усі знають про нещасливе кохання і долю вчительки сільської школи. Всіляко намагаються підтримати Олесю. Школярі не забувають дорогу до її оселі. Якось кароока Оксана дочка Людмили Івченко спитала.
- «Чому Ви так любите чорнобривці?Чому припали до цих квіточок »
Олеся ніжно посміхнулася. На мить у її погляді майнув сум. За усмішкою вона ховала сльози.
- «Вони для мене спогади про сина……..» Зім’яла хустинку. Зі щемом у серці заходилася частувати дітлахів… Багряні чорнобривці чекали першого холоду…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454697
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.10.2013
Очі – дзеркало душі. Вони кольору неба, блакиті, морської води, волошок, зеленої трави та чорної смоли. Не кожному під силу прочитати в очах людини, що вона відчуває: радість, біль, образу, приниження, гордість чи зраду.
Очі – дзеркало душі. Сила погляду вражаюча. У ньому відбиваються усі барви життя. Вони як ті метелики кружляють та невпинно намагаються щось піймати, а потім раз і тихо завмирають, даруючи тепло і надію. Хтось дивиться в очі людини і бачить неймовірну красу, справжні відчуття, а хтось просто колір чи довгі вії.
Найбільше мене вражають очі зради. Очі які зрадили своє кохання, дружбу, батьківщину чи мрію. Очі, котрі оступились, нехай ненароком, та вже ж зійшли із вірного путі. Смарагди, які здалися і не довели до кінця свою справу, бо в одну муть впустили до серця страх, вагання і печаль. Я одразу впізнаю такі очі. У них немає блиску, натхнення. Вони як світанкові зорі,ледь-ледь видніються на горизонті. І ніхто не знає чи запалають вони знов, чи подарують світло і любов?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448793
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.09.2013
У білий пух тополі вбрались,
Неначе під вінець.
У річку, як у дзеркало вдивлялись
Плітав їм коси ніжний вітерець
У білий пух тополі вбрались,
Серед дороги навпростець
З тобою з іншими побрались,
Розвівши полум’я сердець.
У білий пух тополі вбрались
Вже п’яте літо міряють фату
Тут вперше ми з тобою закохались
Та ти обрав, нажаль, не ту.
У білий пух тополі вбрались…..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2013
Спить у покосах жито,
тихо спочиває.
Кохання келихи розлито
Весілля правлять короваєм
Спить у покосах жито,
спогади ховає.
А ніч зірками тихо
Небесну синь латає
Спить у покосах жито……
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2013
Малий Тарас босоніж біг по полю. Суха земля настільки різала в п’яти , що вискочивши на обочину у хлопця ноги були покраяні в крові. Малий того, навіть, не помітив. Він нісся по траві, ковтаючи пил. Гілля дерев било по лицю. Галузки то по обличчю, то за жупан гатили. Увесь подертий тікав від вартових, котрі гналися за ним, як за диким звіром. Тарас думав лиш про Марину, яка лежала у холодній хаті – уся знівечена та зморена від голоду. Вже третій день нічого не їла. У кармані міцно тримав жменю гнилих колосків. Думав, може десь збереглися сирі зернятка – буде Маринці на оладку.
Аби втекти від них – довелося йти у брід через крижану воду. Тіло, наче було поштрикане голками – усе червоне від пекучої води. Та все ж таки дістався до околиці, прошмигнув у двір, аби ніхто не побачив. Доки обходив паркан за хатою, угледів як у сінях горить свічка – значить Маринка ще жива. Зайшов до хати. Було чутно важке від болю у грудях Маринине дихання. Почав лущити зерно. На дворі пронизливий вітер завивав по шибках. Тарас обережно прислухувався, чи не йдуть активісти, як тоді за мамою, коли востаннє пекла для нього і Маринки хлібці. З тих пір Маруся, як любила називати її ненька, лежить і не поворухнеться. На ослоні, від сонячних променів жовкла сушена кропива. Марина розплющила очі. Єдине що вона побачила через привішену шторку на дверях, це маленькі тендітні із ціпками рученята, які вправно перебирали зернята. Скоро хотів розтопити піч. Марина знаходила у собі сили аби краєм ока подивитися на Тараса. Вона мовчала щоб не лякати своїм тяжкими болем брата.
Аж раптом почувся стукіт у хвіртку. Важкі кроки чобіт чулися у сінях. Через вікно доносився нестерпний запах папірос. Марина почала кашляти.
- «Услідили» - подумки мовила Марина.
До хати зайшло троє чоловіків.
- «Ось він » - показав один із них. Інший же почав нишпорити по горнятках. Біля печі він знайшов майже перетерте на муку зерно.
- «Щеня. Хапайте його.» - скажено крикнув їхній ватажко.
Тарас припав до сестри. Обняв – не відпускає. Серце калатало несамовитим ритмом. Це, мабуть, останнє, що відчула Марина.
Схопили, як оклунок Тараса і поволокли на вулицю. Малий пручався та ще більше від того отримав стусанів.
На ранок його відпустили. Увесь в синцях – нема живого місця – рвонув додому. Двері були настіж. У сінях товклися чужі коти.
- «Маринка ж замерзла, напевно. Цілу ніч хата була відкрита» - подумав Тарасик.
Переступив поріг. І миттю до неї. Марина лежала. Очі закриті. На блідому обличчі була тендітна усмішка. Саме такою Тарас запяматає її на все життя. Терплячою та мужньою. По шибках стікали краплі дощу. Осінь. Біля печі лежали колоски. Крихта хліба, ціною життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432171
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.06.2013
Упали в око ранкові барви,
Що хмелем в’ються в росах.
Лунають здалеку литаври
Пташок дзвінкоголосих.
Духовний поживок черпаю,
Ще жевріє надія.
У росах, наче в мріях утопаю
Краса природи – це стихія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431976
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2013
Черешні забуяли
Красивим цвітом навесні,
Додолу віти посхиляли,
Так засоромились в листві.
Із теплим літом загравали,
Неначе шовком шили.
Усі пісні йому співали,
Глумились верби – «що приворожили».
Черешні забуяли
І літо вдаль несли,
Нажаль, до осені тривала,
Любов , що зародилася навесні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2013
Не торкай мене поглядом,
не торкай.
Не пронизуй до серця,
не треба.
Ми згубили наш кохання рай –
Вже не піднятися до неба.
Вже не почути пісні солов’їної,
Вже не завиє вітер за вікном.
Нема любові тої кинутої
Лиш тільки спогад нам обом.
Не торкай мене поглядом,
не торкай……
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431794
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2013
Пекучий вітер у душу завива,
Нестерпні болі не вщухають.
Ножі-печалі як ті дрова
У серці смуток розпаляють .
І Київ плаче дощами,
Дніпро вирує вздовж степів,
А з ним і я вмиваюся сльозами
Від колючих, наче дріт твоїх прощальних слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431787
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2013
У ніч на Купала –
Любов свого дому шукала.
Летіла крізь хмари, степи і діброви,
Смиренно шукала знову і знову.
Угледіла синю блакить,
Очей вода відбивала.
Відчула, як серце щемить
У дівчиноньки, що віночка пускала.
Покотилась сльоза,
Душа запалала,
Згадала як юною була
Як віддано кохала.
Із тих тих пір помагає
Одиноким серцям.
Цвіт папороті розстеляє
У ніч на Купала завзятим митцям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431341
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2013
Із їхньої першої зустрічі нічого не змінилося. Змінились лише погляди – вони стали ще жаданіші, ще пронизуючи, вони стали ще ближчі. Обоє знають – що кохають. Кохають цілу вічність. І це кохання не вмирає ніколи. Такі близькі і так далеко. Вона щоночі, засинаючи в чужих обіймах, дивиться у вікно і рахує їхні зорі. А він мріє вдихати запах її волосся, а не тої іншої. Обоє люблять вечір, вони по різні сторони – але дивляться на одні зорі. І там під сяйвом місяця та мерехтінням зірок вони зустрічаються. Вона плаче, він страждає – обітниці другим мовляли. Чи то доля, чи самі завадили щастю ступити на поріг. А й дійсно із їхньої зустрічі не змінилося нічого. Так само б’ється серце, так само тремтять руки, так само хочеться цілувати вуста. Нічого. Кохання не може змінюватися, воно лиш міцніє. Ховають любов свою від очей людських. Біжать один до одного як ріка до моря. Біжать і утопають в росах кохання. Любов не приборкаєш, не втамуєш, не загоїш. Нічого не змінилося…Вже вкотре зустрічаються поглядами і відчувають цю насолоду. І знову повертаються додому, де порожньо і холодно. Вечір для них пора побачень – вже двадцять років вона малює зорі на вікні для нього, а він відчиняючи вікно, ніби чує її подих і наповняє повні груди. Обоє заплющують очі….обоє разом. Нехай на мить, але разом. Нічого не змінилося. Кохання не міняється.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430107
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.06.2013
Якби мене спитали,
Що хочу я в житті?
Я би щосили прокричала-
Знайти любов у забутті.
Знайти і більше не втрачати
Всім знану вірність лебедину.
До неї як до батьківської хати
Крізь смутку тернів лину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430099
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2013
Лунає чарівна мелодія весняної пісні понад річкою. Тиху годину заспокоює, ніби заколисує шум води; солов’їна пісня розливається понад степами. Вечоріє…люди повертаються в оселі до теплих затишних будинків, де ще вранці пікся хліб, пахло медом, стиглими вишнями, наповнювалась душа родинним затишком сповна. Де-ін-де мерехтливо виринають зорі на небі. В народі кажуть, що перші безкраї п’ятикутні «багряники» освітляють шлях хліборобам, проливають сяйво надії і тепла на їх мозолясті руки. Село по-троху закутувалося у туманну ковдру; а вийдеш в степ – така тиша і спокій. Відчуваєш перші краплі роси, як немовля відчуває перший ніжний дотик матері. Бентежно б’ється серце, калатає як у малого, ще зовсім кволого пташеня, що випало із гнізда. Сюди ми ходили коли були малими, сюди ми бігали чимдуш. Тут ми сповна відкривали себе, тут ми бачили усю красу: перші трави, перші кульбабки. Пам’ятаю дуже любили вінки із цих жовтих квіточок – тепер для нас це - незвична насолода і рідкість. Уже не зірвемося і не побіжимо до саду, де на галявинах як на рушнику вишиті природою кульбаби. А ще повз нашу пам'ять і роки неслися, наче течія пшеничні поля, клубки картопляного диму, перші стиглі яблука, дідова пасіка, перша зграє птахів, що відлітаючи на південь забирала із собою літо і тепло. А ми малими, дивлячись їм услід, рахували журавлині ключі і оберемками носили додому жовте кленове листя. Закриваємо очі – квітучі барви ласкаво манять у світ незвіданих бажань. Я не боюся йти, бо тут ми виросли, тут є наше єство. Життя летить, біжить, неначе дикий звір в пустелі. Так і ми в гонитві за лідерство забуваємо про справжні щирі відчуття, теплі спогади. І нам не має часу зупинитись і поринути у те місце, де було затишно і спокійно. Й у кожного воно своє одне неповторне. Ми нарікаємо на долю, хоча завжди самі робимо власний вибір. Ми зачиняємо двері перед нужденними, а разом із ними і свої серця. А пам’ятаю ми малими бігали по багряному килиму восени і раділи кожній миті життя. Чому б нам не взяти цю дитячість у дорослий світ? Спогади, що лікують душу. У кожного вони є і у кожного вони особливі і незвичайні. Спогади – найкращі ліки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429964
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.06.2013
Краплі дощу мене надихають…Аромат витає, як туман по долині. Це щось, дійсно, особливе. Вдихаєш і просто насолоджуєшся. Ні, навіть, не мрієш – просто закриваєш очі і поринаєш у світ спогадів та бажань. А серце крається….бо, здається, із ними - краплями стаєш рішучим; відмотуєш платівку назад і ось вже біля мрії. Та ба вже надто пізно. Бо то ж не краплі, то роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429960
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.06.2013
Навіщо йому крила,
Коли самонітність душу обвива?
Навіщо йому сила,
Коли любов обох давно вже не жива?
Навіщо день і ніч,
Коли в часу він загубивсь?
Навіщо пошук долі й протиріч,
Коли за серце дріт колючий зацепивсь.
І залишив рубці та рани
Що пеком так щемлять,
А ті банальні чвари,
З туманами квилять.
Благає, шепче, так душа його кричить -
Зруйнуй розлуки ці кайдани,
Верни любов – даруй іще одну рішучу мить
Зціли такі нестерпні ці пекучі рани.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402875
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2013
Рушника коханому на світанку тихо вишивала,
І калині під вікном душу сповідала.
Все, що так смиренно зберігала – все йому плекала.
Кращих барв не шкодувала, все віддала
І Петлясті візерунки, ніби чарувала –
А на них його дорогу щастям устеляла
І в думках щоночі ніжно цілувала,
Бо в житті так щиро тільки раз кохала.
Та розлука-пані долі не признала
Крижаної ночі нитку обірвала,
Всі крапки над «і» вмить порозтавляла,
Ніби полонина в спеку спрагу втамувала.
Скільки часу я себе картала, сил не шкодувала
Що красу барвінку я не передала,
Що любов палку не спасла , не врятувала!
Лиш одна калина знала й віщувала -
Я для нього не рушник, а долю вишивала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2013
І ти мовчав….. і я мовчала
Ми поглядами спілкувались.
Світанки ми разом не зустрічали,
Бо один одного боялись.
Ми долю обмануть хотіли –
У різні сторони пішли.
Та не зуміли ми зробити це, ми не зуміли
І все одно переплелись наші стежки.
Дивлюсь тепер на тебе крадькома,
Щоночі п’ю самотність я до дна,
Цілує вже тебе тепер вона -
Ти не один - я не одна.
А що любов?
Вона як марево блука.
І ти мовчав і я мовчала,
Коли другим у вірності клялись,
Та доля гріх цей вкотре вибачала,
І знов стежки наші переплелись.
Палке кохання не згаса,
А лиш пливе до старого причалу –
Бувають завжди долі чудеса
І ти мовчав і я мовчала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2013
Пробач….таке невинне слово і просте,
Пробач….шепочу я собі.
Пробач, коханий, ти мене за все,
Пробач я розчиняюся в тобі.
Пробач, що покохала твої очі,
Пробач, що снишся ти мені щоночі.
Пробач, що не сказала,
Не зберегла нашу любов –
Я все життя тебе чекала,
Що ти вернешся знов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395451
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2013