| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Як спалахнуло старе вугілля!
Сердито визвірилось іскрою.
Моє прекрасне божевілля.
Як же важко бути з тобою.
Ламаєш всі стереотипи...
це як кістки тільки трохи більше.
Та я не зможу більше прожити,
як ти остаточно мене залишиш.
Ти - найскладніша людина в світі,
але так само і найважливіша.
Я безкінечно могла б хотіти,
та, все одно, віддаватиму більше.
І не шкода, забирай що хочеш.
Мені це честю стоїть а не грою.
Які б страждання ти не пророчив -
я все життя проживу з тобою.
Я на колінах молюсь вже пів ночі.
Болить. Нестерпно. Це, все ж, переломи.
Та ще сильніше сльозяться очі.
Мій Боже. Спасибі, що він зі мною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403891
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013
Це місто дуже-дуже схоже з Києвом.
Різниця лиш в нудному і постійному,
липкому шарі пилу, емоційно що
дорівнює приблизному нулю.
І тут є травні, нам, чомусь, не милії,
свої Хрещатики і закутки, і лілії.
Макдональдсів й метро немає тільки тут.
Воно й на краще. Точно говорю.
І тут такі ж обідрані і біднії...
Такі ж пусті в середині, огидливі
ті власники смартфонів, псевдо-титулів
й думок, що тут він "супєр_мєга_тру".
І тут! І тут також весь мозок вибритий,
і одночасно вдягнений, вциліндрений.
Хода пригнічена, тяжка та зігнута
й водночас - ось така як я люблю.
Маленький песик Здець важить, як мінімум,
три цілих, чотирнадцять сотих кІленів.
А ми з тобою вдвох як захотіли би -
то важили би більше. В три рази.
Нічо" страшного.
То такі часи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2013
За двадцять сім хвилин
я встигла обізнатись два рази.
І найдивніше те,
що образ твій я вже не пам`ятаю.
І що керує цим?
Я ставлю сум і жаль на терези.
І знаєш що?
Напевно жаль в пряму переважає.
І що керує цим?
Ні слова не лягає на строфу…
Ні рифми, ні душі, ні краплі сенсу,
Ні холоду ні ніжності не ллється.
Несправжня прісність, схожа на тофу.
Я відчуваю дим -
мене вже вивертає навпаки.
Перед очима ніч,
в середині нудота і тривога…
Нехай би: «чорт із ним!»,
закинути як спогади\думки…
Табак дешева річ,
а в пам`ять забивається надовго.
На чому я пишу –
Відверто пошматоване без слів.
Я, може, і могла б
охайніше, тактовніше…ну звісно!
…та…
Я цей папір ношу
два місяці і дев`ятнадцять днів.
І це не просто так.
Останній звук,
куліси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396305
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2013
І от тепер мені нема чого сказати...
Це не безвихідність, чи каламуть думок.
Я, просто, розучилася читати
сценарії, що пише добрий Бог.
Моя душа!...Сама усе чудово знає!
Як швидко залишилася одна, та...
мені не дивно. Несподіванки немає.
Це, власне, найстрашніша сторона.
І що тепер залишилось?
Чекати?
Плекати?
Звикати?!
До нового і нестерпного життя?!...
Так тихо, але хочеться кричати!
Зникати...
Разом з оцим мерзотним відчуттям.
Все кануло...у чорну прірву болю
і, як не дивно, жалю,
що випав із дощем.
Я більше не заговорю з тобою.
Скоріш за все - нажаль.
Лишусь примарним днем.
Чому мені так порожньо й спокійно?
Ця суміш - вибух! Шлях до забуття.
Це як стоїш на грані божевілля,
свавілля,
це як по інею йти без взуття...
Це мучить. І не дозволяє вийти
з замерлого,
похмільного
буття.
Різниця в тому, що мене ти любиш,
а я тебе - кохаю. Як життя.
Я хочу! Хочу розбивати вікна,
і плакати по ночі в подушки,
і істерично скалити всім ікла,
я звикну!...
Всі дні такі нестерпні і важкі.
Як злодійка, як нишпорка простежувати,
Стирати номер вже напам`ять вивчений...
Це більше, ніж смертельна, і бентежна,
приречена на вічність порожнеча.
Вже краще не люби мене! Залишусь
останнім попелом в твоїй свідомості.
А поки - я одна посиджу в тиші.
В своїй незаплямованій
вагомості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2013
Одне й те саме.
Одне й те саме…
І кожен день - неначе камінь.
Немає моря, чи не маю,
та він неточений й твердий.
Я за водою, поміж хмари…
Важкий вологий кисень стане
моїм покоєм і стражданням.
І я понівечена тим.
Настане день, і я згадаю:
останні миті не вмирають.
Занадто глибоко сідають
і перетворюються в дим.
А він засмоктується в долю,
прокручує старе, до болю…
отак, що аж кидаєш зброю
і геть тікаєш ти!
Аби знайти!
Аби дізнатися куди
поведуть ті світи…
Я лиш візьму з собою попіл
в який перетворився спокій,
та не закінчу сповідь, доки
його не заберуть вітри.
Існую так собі. Нівроку.
А як існуєш ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392521
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2013