| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Думки як острівці у океані:
Безлюдні і самотні, – геть одні!
Вони не бачені, не знані:
Їх заточили ми, самі.
Одна з думок все ж вирвалася з пастки,
Блукала між морями крадькома.
Розповідала річечкам казки,
В які всі вірили жартма.
Сушила всі струмочки з гирла,
Забруднювала весь приплив.
Небаченої шкоди для довкілля
Зробила як страшенний злив.
Пройшли віки, роки, години,
Думки всі знову заточили,
От тільки про одну забули,
Яка і досі ходить поміж нас.
Її слова ми вже не чули,
Бо чути не хотіла нас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391803
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2013
Ходив і мучався… Одначе,
Той чолов’яга, ще козаче,
Свій гріх спокутувати став.
Не розуміли люди йо́го,
Кидали камня по лицю.
Окрім монаха, брата сво́го,
Ніхто руки не дав отцю.
Чим міг – усім допомагав:
Кусиньком хлібця, сало дав.
Порадою благою
Він завжди йо́го виручав.
І голова та чу́дна, сива
Усе хилилась коло ніг.
В тяжку хвилину попросила
Хоч після смерті пом’януть.
Гріхи, що ніс він на горбу –
Так все життя і пролежали.
Лиш опинившись у гробу,
Немов би всі вони пропали.
Не розуміли люди цьо́го,
Плювали на могилоньку жниця.
Окрім монаха, брата то́го,
Ніхто не пом’янув отця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391802
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2013