| Сторінки (1/28): | « | 1 | » |
Гончар сидів у затінку й мовчав,
І лиш невпинно пальці ворушились.
Він глину гладив, глечика плекав,
Якому чудернацькі сни вже снились.
І круг співав ласкаву колисанку
Про батька й матір, місячну зорю,
Про те, як воду в глечик набирають зранку,
Й у полі напувають всю сім’ю
Мовчав гончар. Їм є про що мовчати.
Він зараз дасть одне нове життя:
Хтось купить глечик, принесе до хати
І там поселить це мале дитя.
Круг стиха зойкнув. Диво народилось,
А майстер посміхнувся сам собі:
На небі ясна зірка засвітилась,
Аби гончар не відав горя та журби.
[i]
Присвята: Валерія Ленартовичу[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452605
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 04.10.2013
За нами плакали дощі
І сумували грізні грози
Й про нас складалися вірші
А ми зостались на порозі
Про нас співали солов’ї
І розквітали дикі айстри
Ми ж різні і такі чужі
А серце так чекало Майстра
За нами плакала весна
Опалими пелЮстками у грози
Любов тоді у серденько прийшла
Та ключ згубився десь там у дорозі
За нами гасли зорі уночі
Й світанок тихо наступав на п’яти
Якщо у різні сторони пішли
Чому тоді так хочеться кричати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423465
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2013
Ти колись постукаєш у двері
Запитаєш: «Як ти тут, мала?»
Я сидітиму у теплому фотелі
Така рідна і така чужа
Ти згадаєш знову про минуле
Про Карпати, Франик, Київ, Львів
Я на мить відчую те, що булО
І про те, як ти мне любив
Посміхнуся тихою печаллю
Проживу за мить ті кілька літ
Потім знов зіграємо в мовчання
А надворі тихо йтиме сніг
Хтось тобі подзвонить на мобільний
Скаже: «Тату, ти коли прийдеш?»
Будеш ти так само божевільний
Поцілуєш в носа та підеш
Замете за мить сліди той сніг
У бокалі кава з присмаком туману
А якби колись піти не зміг
Ми б у піжмурки з тобою досі грали
Вдома обніме тебе малеча
Скаже: «Тату, де так довго був?»
Ти візьмеш її собі на плечі
І ураз пройде печаль і сум
Я доллю в бокал краплинки жалю
Зараз ти казки читаєш не мені
Ну то й що, що ми колись кохали
ЗосталИсь лиш спогади в вині…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423460
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.05.2013
Твоє вино вже ллється через край
Й моє мовчання – це така спокуса
Я пригорнусь, а ти – не відпускай
Я обіцяю: не зіб’ємось з курсу
Твоє тепло так манить і п’янить
У голові пульсуючі зізнання
О, як я хочу зупинити мить
Й поцілувати щиро, як востаннє
Твої слова полином віддають
А в посмішці – лукаві бісенята
Та все ж прошу: в житті моєму будь
Ще хочеться душі маленьке свято
Твоє вино – жагуче до нестями
Моє мовчання має сотні слів
Нехай любові поміж нас немає
У серці ти сльозою відболів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422830
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.05.2013
Забуваю себе. Забуваю
Як раділа дощу і весні
Як чекала безмежного раю
Як приходило щастя в вісні.
Забуваю. Минуле – як вічність
В ньому сотні людей і доріг
Все було: і миле і звичне
Та назавжди лишитись не зміг
Серце – наче порожні вокзали
Хтось заходить. Чекає. Іде
В мене душу, немов, украли
І усе, що було святе.
Забуваю зірки у калюжах
І світанки, які були
І усі ж між собою дружать,
Але й всі ми давно не ті
І не грає під замком гітара
Та і сміх не такий дзвінкий
Я тоді про все це не знала
Що забуду про сотні мрій
Це доросле життя? Напевне
Автостопом дісталась сюди
Але, думаю, це все даремно
Як дорогу назад віднайти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2013
Колись давно сказав один мудрець,
Що в світі все існує на балансі
Якщо війна, то це ще не кінець
Якщо кохання – ще не значить щастя.
Усе існує на тонкій межі
У безмірі і простору і звуку
Якщо ви зараз всі такі чужі
То краще простягніть до сонця руки
Життя… Воно коротке для образ
Для ревнощів, скандалів і розлуки
Для непотрібних, навіть зайвих фраз
Для відчайдушних криків і розпуки
Не варто відкладати на кінець
Слова любові, чи зізнання щирі
Бо все це може звестись на нівець
І в вічність відійдуть всі ваші милі.
Не варто руйнувати те, що ж
Кидати власний світ усім під ноги
Ви бережіть його, життя своє
Допоки бачите усі дороги
Бо в світі є багато кольорів
І їх відтінків, навіть півтонів
У вас немає стільки часу і життів
Щоб вклалось це у кілька тисяч слів.
Не витрачайте час на некоханих
Та й не ступайте на дорогу самоти
І хай душа в сльозах і гострих ранах
Вам треба встати й впевнено іти
Попереду чекають ще дороги
І сотні стежок в терні й спориші
Не будьте на слова і вірші вбогі
І пам’ятайте гасло: «Не спіши»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418965
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.04.2013
Цей світ занадто складно сприймати тверезо
Усе починає здаватись банально-приземленим і тьмяним
У неоні дискотеки бачиш зграйку ошалілих чоловіків
Які на мить подумали, що вони – боги
А ранком прокинуться разом з усіма своїми комплексами та головним болем
І знову стануть сірими мишками забитими у свій куточок комфорту
Їм здається, що алкоголь допоможе познайомитись
А насправді він робить їх подібними до тварин
Які думають лише про спарювання
На танцполі танці дивного племені
Які гордо іменують себе Людьми
Та й жінки нічим не кращі
Повідкривали свої найпотаємніші частини тіла, які має бачити лише Він
І думають, що цим приваблять
Дожилися: глибину душі вимірюють розміром білизни
Життя занадто складне на тверезу голову
Але що робити, коли навіть алкоголь не рятує від реальності?
Світ скотився у прірву
Моторошно
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413912
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 30.03.2013
Заплющую очі і бачу твої
Вони мене переслідують
Куди не піду – ідуть по п’ятам
Зі мною ночують і снідають
Самотньо ліхтар зазира у вікно
Надворі холодно й зимно
Йому, як й мені потрібно тепло
Та всім довкола всерівно
І мій календар підозріло мовчить
Не хоче брехати про весну
Він потрапив в арктичну мить
Й чекає поки воскресну
Мовчить телефон, смс-ки дрімають
Контакт зажурився увесь
Лиш зорі стиха собі співають
Їм увірвався терпець
Мене ж переслідують очі твої
Заснути й навіки забути
Та знаю: прийдуть вони навіть ввісні
І посмішу стиха розбудять
Мовчить телефон. Оператор дрімає
І сум заглядає в вікно
Він, як і я, очікує раю
А той не приходить в кіно
Самотня оселя. Книжки на підлозі
Зелений чай на столі
І я, напевне, зупинитись не в змозі
Та далі нема куди йти….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2013
В моєму житті стало занадто багато тебе
Ти займаєш забагато місця
І мій світ переповнений блакиттю твоїх очей
Я боюся, що ще трохи і мені забракне повітря
Адже твої парфуми занадто стійко зберігаються на мої руці
Моє життя й так замаленьке
А тут ще й ти з своєю впевненою посмішкою
Треба починати зменшувати твій простір
У моєму світі
Бо боюсь розтанути
У ілюзорних словах та жартах
Тебе треба приймати дозовано
Бо наслідки можуть стати летальними
Тож пробач, але поставлю захисні стовпчики
За які тобі відтепер не можна заходити
Тебе забагато у моєму житті
Це - лякає
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013
Закохатись у недозволене
Полюбити ілюзії мить
Хай усе до тепер – знедолене
Хай ще досі душа в нас болить
І на мить я забуду про дійсність
І про те, який ти у житті
Пригадаю у погляді ніжність
Й пошукаю притулку в вині
Але знову ввірветься реальність
Із клаксоном твоїх смс
Я завжди кидалась у крайність
Й вірила в чудо зійшовши з небес
Я спитаю про щось не важливе
Тихо схлипну в душі… Й посміхнусь
Ти ж напишеш щось світле і щире
І я вкотре в тобі обманусь
Ти мій демон. І мій Люцифер
Я тебе пережити лиш маю
Ти пробач, та віднині, тепер
Я у піжмурки з Богом не граю
Я лише відкладу олівець
Хай тепер сам за себе говорить
І ніякий я не Митець
Це вино у скронях все мовить…
(вірш перебуває у творчому пошуку та доопрацюванні)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2013
Намалювати музику
У нотному зошиті пастелями
Без знаків
Використавши усі кольори веселки чи нотної гами
Їх же все рівно сім
Часом вони однакові
Ось на малюнку круговерть осіннього листя у ритмі танго
А ось самотніми ілюзіями падає дощ
На очі перехожих
І перетворюється у феєрверк бешкетливої гітари
Малюнки змінюють одне одного
Останній акорд художника
У палітрі на ймення «Джаз»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410817
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 20.03.2013
Я не пишу віршів
Лише новини/днини
В думках: проституція, чи Конституція
Треба нашкрябать ізнов: аналітику, чи то, пак політику
Треба забути про лірику
Згадати про клірику
День відо дня видаємо послання народу
Скільки ж довкола того бидла та зброду
Усе споживають/ковтають, жують/поглинають
Наївно міркують, що все про все знають
Депутати/каземати/солдати/стріляти
Не почути/відчути/кричати/страждати
Написати вірша: розтоптати/забути/прогнати
У нас час прогнили всіх поезій гармати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410331
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 19.03.2013
На вістрі леза
Точилися бурі почуттів
На кінчику
Танцювали танго
Люди, які загубилися у власних думках
Межа була хиткою і ледь відчутною
Але вона нещадно різала п’яти, коли хтось не втримувався і намагався поринути у недозволене
Тож так і балансували
Між любов’ю та ненавистю
На межі дружби
Розуміючи, що ніколи не торкнуться долонями і не почують дихання одне одного
Обоє засинали з мріями
А прокидались у холодному поту..
Від бризок крові
З п’яток
Які аж до кістки пронизані лезом
Котре вони 100 років тому завбачливо поклали між собою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410260
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.03.2013
Ти не пізнав мене у танці:
Жагучу, пристрасну, п*янку...
Не знав уповні і коханку:
Чарівну, ніжну і сумну
Не знав тоді, як плачуть очі
Як хочеться кричать: "Прийми"
Не знав, які короткі ночі
Не знав моєї ти тюрми
Не знав кохання до нестями
І тихих подихів в пітьмі
Не знав, що бУло поміж нами
І що ховала сум в вині...
Хотілось жити. Відбулося
Хотілось вірить в майбуття
І всі чужі слова пророчі
Мене кида у каятття
Не знав які для мене зорі
І як сяга до неба світ
Не хочу брати в руки зброї
І присягатись на Письмі
Не хочу обіцянок любих
І тихих посмішок зими
Не хочу бути в тебе в друзях
Й без тебе далі тихо йти
Моя печаль. Твоє мовчання
І тиша двох лише сердець
Мені лишились на прощання
Усе звелось вже на нівець
Твоя спокуса. Соло слова
Моя любов і каяття
Ми можем зупинитися ізнову
Чи разом йти у майбуття?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2013
А ти і далі куритимеш «Парламент»
І питимеш каву лише з коньяком
У тебе знову черговий саміт
І ти картатимеш ніч з вином
А потім вдома холодна постіль
І на столі прибор в самоті
Подумаєш: «Все, зупинитися, доста»
Та знов заблукаєш в холодній імлі.
Й здається ж не дурень. Доволі розумний
Дівчат навкруги, хоч кастинг роби
Але з багатьма тобі нудно і сумно
Й нема куди дітись від тиші й журби
Шукаєш не ту, з ким хочеш заснути
А ту з ким дітей у любові ростить
З ким випити чашу п’янкої отрути
Щоб щастя кружляло у вихорі вмить
Тому на столі знов прибор на одного
Стакан коньяку і п’ять цигарок
А я попрошу і замовлю у Бога
У потяг: "Кохання" для тебе квиток.
З присвятою для А.Ш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.12.2012
Я не прийду у сни
Не попрохаю словом
мої думки - німі
Залишаться із Богом.
Не опущусь дощем
До тебе на долоні
любові не знайдем
І лише біль у скронях.
Сховаю сірість днів
За оберемком сміху
І голосом вітрів
Я промовчу про втіху
Зберу росу з очей
І відігрію серцем
А спогади ночей
Я проковтну із перцем.
Навіщо всі слова
Адже любов - мовчання
І знов душа німа
Ошукана коханням
(2008 рік)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2012
Ти запросиш мене на каву,
Я подумаю і… прийду
В тебе кава хмільна і лукава
На собі я твій погляд ловлю.
В тебе очі тернові, бездонні
Іще мить і я в них потону.
Загубилась у світі, в безодні.
Знов програла тобі цю війну.
Хто сказав, що всі люди – розумні?
Хто сказав, що немає чудес?
Мої мрії прозоро-бездумні.
Ти ж до мене зійшов із небес.
Опиратись не маю я сили
Квіти смутку лише у очах…
Ми любити давно не схотіли,
Тож чому у душі моїй страх?
Погляд твій я зловлю, наче дотик,
Каву вип’ю, але не піду.
А між нами кружлятиме смуток
І я знов всі слова розгублю.
Ти спитаєш про щось неважливе,
І я щось тобі відповім.
А про те, що давно наболіло,
На дворі лиш мовчатиме грім.
Доторкнешся до мене рукою
І серця знову йтимуть у такт.
Ми вдихнем аромат супокою
І закінчиться тихо цей акт.
Потім знову лиш тиша в безодні
Погляд твій у конвертик складу.
Тож пробач, та напевне сьогодні,
Я на каву уже не прийду…
(2007-2008 роки)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2012
Розплющую очі. Намагаюсь зрозуміти що ж змусило мене зробити це, в суботній ранок. Поряднікого, лише зім’ята постіль, і Його запах на подушці. Вона ще тепла. Відчуваюледь терпкий аромат і тихенькі кроки з сторони кухні. З усмішкою заплющую очі іроблю вигляд ніби сплю.
Дверівідчинились і запах кави заполонив усю кімнату. Легенькій поцілунок торкнувсямоїх вуст. Відкриваю очі… Він. Усміхнений, з тацею на якій лежить квітка,плитка білого шоколаду і… одна філіжанка кави. Я посміхаюсь.
Колисьїх було дві, а Він завжди сміявся, що я маю зробити хоч один ковточок з Йогокружечки, ніби то різна кава. А вона мені більше подобалась. Разом з кавою явідчувала присмак Його ранкової цигарки, і тепло долонь, які тримали філіжанку.Пройшло багато часу, і ми вирішили, що час ставати одним цілим, час щосьзмінювати.
Ітоді, дві філіжанки зникли. Ми купили одну, більшу, на двох. І майже щоранкуВін приносив мені каву, як символ нас, нашої любові, нашого почуття…. Я вже неуявляю як жила без цього. Ранкова кава, і одна філіжанка… Я навіть забула,якими були ті дві, здається блакитні, чи може рожеві, не знаю. Зараз є Ми,гіркий присмак кави і його цигарки, ніжний поцілунок, і одна філіжанка на двох…
(червень 2010)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386690
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.12.2012
Парк. Алея. Ніч. Іній. Чоловік. Думки. Світло ліхтарів.
Один з них розбитий, як і Він сам. Хтось в його житті викрутив лампочку, а на нову грошей забракло. Та й сил немає, щоб поставити назад. Так і блукає у сутінках шукаючи притулку й гублячись у павутинні власних думок і переживань. На перехрестях зупиняється, аби поступитись місцем незнайомцям, які проходять повз нього не помічаючи нічого. Він – перехожий у власному житті. Лише подорожній: без напрямку і мети. Останній пункт призначення – душевний спокій. Але до нього так далеко, що й немає сили йти. Та й тепло було лише від ліхтаря. А в ньому хтось робив лампочку. Сутінки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386430
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.12.2012
Обережно і ласкаво торкається клапанів саксофона, ніби жінки. Поволі, аби не сполохати маленьке диво. Наче розстібає ґудзики на ЇЇ сорочці, аби кінчиками пальців доторкнутись до ніжного шовку тіла. Обручка виграє у неоновому світлі прожекторів. Ніби всміхаючись до золотавого саксофону і даючи зрозуміти, що ВОНА поряд і відчуває тепло його долонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386265
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.12.2012
Гномик грає на саксофоні. Він обміняв свій лом на музичний інструмент. Хоча ні, насправді це все фея. Одного разу вона підслухала, як мелодійно від працює в каменоломні, шукаючи смарагди, і, як насвистує чудернацькі мотиви.
На Новий рік гномик попросив подарувати надію, а на ранок під подушкою знайшов сакс. Він взяв до рук інструмент і заграв. З двору у відповідь озвались піснею снігурі та синички.
Друзі сміялись з нього – дивак. Але він щодня йшов на невеличку поляну і грав. І враз прийшла його надія на краще, а разом з нею і маленьке щастя, яке щомиті злітало з вуст перетворюючись у мелодію.
Феї посміхались. Ще один гном знайшов себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386015
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.12.2012
Їй було двадцять. Вона здобувала професію журналіста, хоча тоді ще чітко не усвідомлювала де і як має працювати й чим займатись. Вона страшенно любила життя, рух і подорожі. Може тому доля й поєднала її з хлопцем з чужого міста, яке незабаром стало таким рідним.
Вона не знала ким буде, але була впевнена, що в двадцять один вийде заміж, бо так нагадала на Андрія. Бо так колись сказала стара циганка. Тоді для неї це було постулатом.
Вона провела шалене літо. «Два міста, дві душі, дві долі», - саме так тоді його називали вони, саме таку теку зберігає її комп’ютер, саме там тихо сопе тепло і по-наївному дитяче щастя.
Тільки-но розпочався навчальний рік в університеті. Як завжди після бурхливого літа це давалось вкрай важко. З ним все було не гладко. Причому на стільки, що у липні вона послала все під три чорти, а то й далі. Тоді, як він сам написав у соціальній мережі «поїхав робити найбільшу помилку в житті» й подзвонив їй з-під вікна о третій ночі, бо тоді приходив їх потяг.
Стало легше, але кілометри нагадували про себе. Коли ЇМ мало бути пів року він відмовився приїздити, а вона ж не хотіла чути ніяких відмовок, чи думати про те, що в нього мінімум не вистачає коштів на подорож.
Вона спакувала маленьку сумку і о півночі вирушила в дорогу. Ні, не до нього. У Львів. Це місто завжди було її. Воно заспокоювало і давало надію на краще. Воно забирало усі думки, напуваючи кавою, вуличною музикою і сальсьсою на Ринковій площі.
На душі було паскудно. Вийшла з потягу о шостій ранку. Місто – спало. Ще не було людей, які поспішають на службу до церкви, ще не було поодиноких львів’ян, які мають у вихідний працювати. Навіть ринок поблизу вокзалу ще не почав жити своїм метушливим життям. Лише час від часу чувся самотній шурхіт віників. Прибиральники згрібали перші провісники осені.
Пройшла стандартно-улюбленим маршрутом. Подивилась на сонний мовчазний Собор Святого Юрія, де нір азу не бувала. Її захоплював вигляд ззовні і вона не хотіла перебивати цей захват іншими картинками. Іноді, краще не зазирати усередину, якщо не хочеш розчаруватися.
На фотоапараті вже було чимало світлин. З’явились перехожі, а разом з ним привітно визирнуло сонце. Вона подивилась на годинник. По восьмій. Відчула, що зголодніла, та навіть знала де о такій порі можна смачно по-домашньому поснідати, але не хотіла зраджувати традиціям. «Макдональдс» у центрі впускав відвідувачів лише з дев’ятої.
Вона пішла до Оперного театру. Сфотографувала фонтан, якій радісно розхлюпував довкола воду. Вислала ммс подрузі, яка теж несамовито любила це маленьке й затишне місто. Потім пішла на алею, де вдень дідусі грають у шахи та шашки. Сіла на першій лавочці та почала дивитись на голубів, які гуляли порід.
Ще здалека впізнала до болю знайомі обриси. Відкинула ці думки й знову засумувала. Щоб відволіктися почала передивлятись світлини на фотоапараті, вдаючи вигляд, що не бачить силует, який наближався. Не хотіла помилитись. Не хотіла розплакатись.
«Привіт», - почула такий рідний голос, який щоночі читав їй казку про «Вінні-Пуха».
- Як ти мене знайшов?
- А я й не шукав. Просто йшов у «Макдональдс», - хитрюче заявив він. Обняв і поцілував у ніс.
Ну звісно, де б вона могла ще бути о цій порі в цьому маленькому мегаполісі.
Пройшло три роки. Звістка про те, що він стане батьком вразила її і заставила засміятись. Спочатку не вірили й кліпала очима перед монітором. Потім пищала так, що її колеги подумали, що вона зійшла з розуму, а коли дізнались причину її радості точно встановили діагноз: «Божевільна».
В двадцять один заміж вона не вийшла. Тоді вона втратила його. Але втратила як коханого. Друг залишився їй назавжди. Тепер вона точно спокійна. Він матиме дівчинку. Маленьку зеленооку дівчинку. Він буде їй гарним батьком. Читатиме книжки на ніч і завжди знатиме, чого вона хоче. Він завжди знатиме, де її знайти…
А в неї колись буде хлопчик, який потоваришує з його дівчинкою і вони двома сім’ями поведуть їх у львівський «Макдональдс».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386006
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.12.2012
Зламані крила
Давно не літаю
В хімчистці сказали
Що пір’я не підлягає чистці
Воно злиплося від крові та сліз
Лікар виписав мікстуру – сон
Але його не продають у жодній аптеці нашого міста
Всі ніби змовились і кажуть, що дефіцит
Хочеться писати, але життя схоже на чернетку
Щоразу вириваю аркуші, але слова навіки закарбовані у пам’яті
Ластик не може стерти моїх помилок
Коректор влаштував бойкот, бо каже, що перепрацювався, тож вимагає дотримуватись законодавства про працю. Називає мене експлуататоркою
На папері знову нерівні лінії вперемішку з солоними плямами
Нові крила закінчились у супермаркетах
Менеджер сказав, що не сезон для щастя
Треба чекати
Закриваю життя на ремонт
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2012
Ти купив її у супермаркеті
У відділі потриманих речей
З біркою: «Розпродаж» на шиї
Ти часом кепкував, мовляв:
«Невже в тобі є хоч крапля здорового глузду»
А що ти хотів від зламаної ляльки?
Вона сподівалась, що потрапить у руки до Майстра
Який би забрав з магазину та приніс додому
Але не поставив як ти на чергову полицю припадати пилом
Вона сподівалась що Він знайде необхідні деталі, які колись загубились у сотнях чужих міст і доріг
І тоді б вона знову запрацювала
І тоді б її серце заново навчилося б ходити
Але ні
Вона просто річ у твоєму до болю правильному світі
Як і в супермаркеті в неї є своя полиця до нудоти холодна
Тож лише сумно посміхається
І радіє як маля
Коли її просто беруть на руки
Вже не чекаючи, що знайдеться новий господар
І створить диво
Душа – порожня
Як і очі перехожих
У відділі потриманих речей
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385744
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2012
Я хочу в місто, де жила любов,
Де на дивані постіль похолола,
Пройти по вулицям тим знов.
То й що, що не дотримаю я слова?
Я хочу в місто, де жага жила
Там, де два тіла стомлено заснули.
І хай давно підведена межа,
Але ж про ночі ті ми не забули.
У тому місті досі ходиш ти
І вже ступив на рушничок єднання.
Та і немає тої самоти,
І, певне, в осад випало кохання.
Та лише гуркіт швидких потягів
Так манить знову втрапити в обійми.
Я так жадала… Й ти мене хотів…
Та нас назад уже ніхто не прийме.
Я хочу в місто, де була мала,
Де юність із коханням в піжмурки зіграла.
Ти не дивись: це зовсім не сльоза.
Це просто я дорослою так стала…́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2012
Вона прокинулась зранку й поряд побачила його. Вперше, й напевне востаннє. Вони познайомились вчора ввечері. Він був розумний і цікавий, а головне – чесний. Він одразу все поставив на свої місця: запропонував позбавити на цю ніч одне одного від самотності. Спочатку вона знітилась, але з кожною хвилиною розмови шарм взяв своє.
Їй було дев’ятнадцять. Йому – двадцять п’ять. Вони жили в різних містах. Він – успішний молодий чоловік, який знає чого хоче. Вона – молода студентка, яка тільки пробує життя на дотик.
Він теж розплющив очі, притис її до себе і поцілував. Час було збиратись. Йому на роботу, їй на навчання. Він, сидячи у ліжку зацікавлено спостерігав за її діями. Вона натягла колготки й посміхнулась сама до себе. Ще ніколи чоловік не бачив цього й тому, їй здалось, що щось у цьому є інтимне. Потім, накладала макіяж і бачила, як він з цікавістю малої дитини розглядає усі баночки.
Після цього мало бути прощання. Він попрохав її номер. Це її здивувало. Навіщо, якщо це була лиш ніч, ніч, коли двоє людей створили собі ілюзорну ідею щастя, захищеності та насолоди, коли на мить здалось, що вони не одні у цілому всесвіті. Номер дала, але його взамін не попрохала? Навіщо тішити себе думками про світле й щире? Навіщо сотні рази набирати смс, щоб потім стерти? Не маєш координат – не маєш і зв’язку з людиною. Все залишиться лише у пам’яті.
Повідомлення прийшло по обіді. Він питав, чи хоче вона повторити ніч. Це була її остання ніч в столиці. Вона пожартувала, що в нього ж по-плану театр. Він образився. Вона написала: «Приїзди».
Ця ніч була абсолютно протилежною ніж попередня. Вони лежали в ліжку, пили й курили і говорили, говорили, говорили… Він цитував їй вірші. Напам’ять. Її улюблені вірші і нові, зовсім незнані для неї, які писав його друг. В маленькій кімнаті готелю була тиша, затишок і спокій.
Вона запитала його, чому такий хлопець – сам. Він відповів, що у житті людині дається лише щось одне – кар’єра і самореалізація, або особисте щастя. Їй здавалось, що тоді він – боявся. В дев’ятнадцять завжди здається, що ти все знаєш…
А потім були місяці болю, і віршів, під акомпанемент червоного вина. Й… Вона – виросла. Сама не розуміючи того, але враз подорослішала й тепер з посмішкою згадує усе. І те, як він стояв і звисока дивився, коли вона сідала у потяг метро. І те, як за один вечір прочитав її улюблену книгу й написав їй цитати. Її улюблені цитати…
Зараз їй – 23. І вона – нічого не знає. З усмішкою називає його «Коханням усього життя». З усмішкою читає усе, що було написано слізьми і кров’ю. І з страхом усвідомлює ту його фразу… Про те, що людині в житті дається щось одне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385487
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.12.2012
Під старовинними мурами кам’яної фортеці
Сонце збиралось йти на відпочинок
У траві, в затінку дерева
Наші тіла вперше пізнали одне одного
Спочатку пальці сором’язливо ковзали по шкірі
А потім увійшли в азарт і набравшись хоробрості почали завойовувати все й посягати на заборонене
З кожним порухом земля рухалась в тисячу разу швидше
Всі звуки відійшли на задній план
Було лише дихання й стукіт серця
Одного на двох
А потім – темрява
І в одну мить вибухнула Галактика
Й мільйони зірок розбіглися по закутках свідомості
Й лише два стомлених тіла
На мить перестали дихати
Й злилися у ніжному поцілунку
А потім повернулись у цей світ
Трішечки грішні та щасливі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385449
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.12.2012
Блукаючи чужими номерами готелів
Ти не знайдеш кохання
Максимум – хороший секс
Чи гарного співрозмовника
Кохання не спить у чужих номерах
Воно живе у місті
Скоріш за все у твоєму
Й ходить з тобою одними вулицями
Іноді їде з тобою в маршрутці
Але ти його не бачиш бо надто заклопотаний власними проблемами
Тебе не цікавлять інші
Вони – чужі
й ти далі блукаєш і їздиш автостопом з чужими перехожими
у власних думках
А вона – зовсім поряд
Сидить на сусідньому сидінні
І стиха посміхається
Знаючи що ось ось і ти це помітиш
Але не скаже ні слова
Бо кожному потрібно пройти сотні кілометрів
Аби зустріти щастя
На сусідній вулиці
і просто посміхнутись йому
навзаєм
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2012