| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Серце моє, навіщо плекаєш надію в собі?
Хіба ти не знаєш, що квіти сухі,
Ніколи не зацвітуть?
Навіщо тримаєш ці павутинки минулого,
Що тягнуть мов струни тебе
І виривають з грудей,
Лишаючи чари жаданого
І нездійсненних ночей..
Листопад 2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378775
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2012
Одного разу в Новий Рік, на санках Дід Мороз летів,
Запряжений олень –Степан, тваринка мила і покірна,
Неначе тисяча кролів був добрий він, тягнув спокійно,
І на удари батогом , лише з любов'ю посміхався,
Бо діткам треба подарунки, й не можна з дідом сперечаться.
Пробіг був в нього невеликий, і до ремонту ще не скоро,
Та старий на це не зважав, і гнав неначе метеора.
Грузив на саночки півтонни, співав пісні із матюками,
Якщо оленю було важко, бодрив його у зад пинками.
Вважав що краще для скотини коли летить із морди піна
Це признак гарного здоров'я. Так працювали років троє.
І цього разу все так само, олень тягнув щодуху сани,
Що аж ремні врізались в тіло, скрипіло на зубах залізо...
Було до чорта подарунків, одних ноутбуків штук із десять,
Дівчаткам сорок ляльок Барбі, малому Владіку плей-стейшн,
Чотири ящики цукерок, і шоколадних дід морозів
Різні ракетки і петарди, а також літрів 10 спирту,
Це щоб не змерзнути в дорозі.
Приїхали. Це перша хата. А треба ще на дах залізти,
Щось дуже вже вона висока, лице у діда стало кисле.
Нема драбини, круті схили, але ж у мене є скотина!
Згадав дідусь і про Степана: Ану залазь олень поганий!
Залізеш,- скинеш мені трос, давай мерщій! Побаче хтось!
Хто знає, що таке олень, той знає що оця тварина,
Не може навіть по драбині, не те щоб лізти вертикально,
У нього ж є лише копита, і завдання це не реальне.
Та не для нашого Степана. Для нього Новий Рік і діти-
То сенс життя. Почав він лізти. Спочатку пригати старався,
А потім по стіні копитом робив неначе пінопластом,
Потім зубами став вгризатись в холодну керамічну стіну,
А дід почав вже матюкатись: давай хутчіш бо не устигнем!
І так в цеглину за цеглиною, вгризався скалолаз Степан,
І дихав через раз із піною.
Ще помагав йому мороз. І сніг. До стінки приставав язик.
І скоро трос, до дідових спустився ніг.
Уже стоять обоє зверху, дід заглядає у трубу
Щось сажі там не дуже видно, і тягне посмішку криву.
Бере в мішок три подарунки- дві ляльки барбі і сервіз,
Рукою Стьопу відганяє. Спочатку сам в трубу поліз.
Мішок рукою ще тримає. І лишенько!!! , дід застрягає!
Пролізла пика,- зад не вліз.
На дворі зіроньки сіяють, сніжинки із небес летять,
З труби матюччя долітає, і ноги з дупою стирчать.
Ногами дід мороз махає, вони ще б може і пройшли,
Та зад його заклинив добре, неначе поршень в двигуні.
Щось там ворушиться, сопе, свої прокльони сипле градом,
Оленя голосно він зве: допоможи, не кидай брате!
Степан тут спробував штовхати, та це нічого не дало,
Лиш димохід почав тріщати, в трубі зловіще загуло:
Ах ти проклятий сучий сину, в шерсті коричнева скотина,
Ти можеш бодай щось зробить? Чи користь є рогате падло,
Якась від тебе? Крім вівса, який жереш постійно і нещадно?
І враз Степанові, цікавий, прийшов на ум один прийом,
Що можна діда наче цвяха забити далі, хоч мішком.
На крик с труби від не зважає, бо знає його діло праве,
А дід мороз спасибі скаже, і набирає у мішок
Побільше всього. Складає мега-молоток.
Коли вже Дід Мороз безсило, змирився з участю своєю,
Розслабився і усміхнувся, не знав він, що над ним, не смерть!
Олень центнером замахнувся!
З думками гордості Степан,
Із криками – За Новий Рік! Щосили гупнув по ногам,
Щось захрустіло, щось зламалось. Вдвічі коротші ноги стали,
І зад з руками трохи влізли, та крик з труби орав щось інше,
Ревів як ранений кабан. Степан подумав це спасибі а рев від радості такий,
І замахнувся він щосили, і гухнув в те що у трубі.
Махав, трощив кістки, олень, і з кожним разом все сильніше,
Та й дід потроху вже сповзав, і в хаті вже проснулись діти.
Не дуже їх і здивувало, коли в камін ще й на вуглі,
Останки дідові упали, із подарунками, в руці…
На ранок бігали по хаті, з цукерками смішні, патлаті
Прекрасні, милі діточки.
А тато й мама хоч питали про чоботи що у каміні,
До ранку так і не згоріли,
Та так нічого не узнали. Якась тут нестиковка є!
В каміні мама все прибрала.
І сіли їсти олів\'є.
Сидів Степан, весь день похмурий.
Чекав з труби старого друга,
Що так негарно з ним вчинив.
Залишив мерзнути надворі,
А сам в теплі сидить за столом!
27/12/2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378771
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.11.2012