| Сторінки (1/17): | « | 1 | » |
Із попелу думок, із серця казанка,
Зі снів і пут невидимих виривається душа
На волю, що без відчаю, без хмар і без останку,
На волю без пригноблення, де дихають світанки.
Зриває вітерець байдужості фіранку,
Щоб видко було сонця і кави філіжанку,
Молочно-білий ранок на срібному підносі
Й любові до життя, яку забули зовсім.
І обійме душа ввесь світ так щиро-щиро,
Наче ніхто й ніде не був таким щасливим,
Всміхнеться Бог тихесенько у довгий, мудрий вус,
Ні, то не світ вмирає під стогін сивих муз.
Вмирає то Людина від рук своїх сама,
Природнішого ворога у неї ж бо нема,
За що би не боролася істота протиріч –
Ітиме проти себе ще протягом сторіч.
Та тільки хто зупиниться й припинить воєн гул,
Той гляне в очі істини, а не у вулиць мул.
У кого серце чисте і злих думок нема,
Стане спокійною у того і вільною душа.
8.08.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517553
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2014
Нож пронзил сердце народа,
Как будто солнце затмила ночь,
Как будто не стало в мире кислорода,
А все сны и мечты разогнали прочь.
Кровоточит рана в груди народа,
Бессилие, слезы принимает земля.
Люди! На Советский Союз давно прошла мода.
Очнитесь, прошу вас! Давно пора…
Оружием целит в голову народа
Рукой другого когда-то «брат».
Не знаешь ты, что ли, что такое свобода,
Если руку поднимаешь, чтоб убивать?
Рыдает громко душа народа,
Изменился голос, нет больше слов.
О люди, это же смерти ода,
Прошу, прекратите войну миров!
24.06.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511440
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 15.07.2014
У розтопленім шоколаді – приблизний смак насолоди,
У чорнохмарності неба – приблизний признак негоди,
У розпорошеності думок чи у силі таки їх тертя –
Той вічний, ненастанно-дивний, приблизний присмак буття.
У розмаху пташиних крил – дивовижний признак свободи,
У вирі блакитного неба є три властивості вроди,
На поверхні мовби-прозорості – заплутаний лабіринт чуття,
На глибині морського дна - ота єдина безхмарність буття.
Приблизністю можна вбити, і, очистивши від крові ніж,
Встромити собі за пояс на перехресті кількох бездоріж.
Та чи варта ота приблизність жорстоких, незворотніх втрат?
Чи варте голе поняття моральних цінностей зрад?
30.09.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451743
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.09.2013
За моїми думками ховається серце,
За моїм сміхом - оголений нерв.
Та кількість нескінченних митей - енна,
В яких втопились тисячі мінерв,
Що покровительками були нас, поетів,
Митців любові, скульпторів життя,
Танцівників незнаних піруетів
На склоподібному паркеті дня.
Чи знаєш ти, як можна душу зігрівати?
І пестити її, і цілувать?
Як можна її тихо обійняти
І ніжно, як людині, прошептать:
"Ти - моя рідна, срібнокрила, кришталева,
Одна-єдина на усі віки
Душа, близька до мене і до неба,
Така, якої більше не знайти!"?
За моїми словами ховається вічність,
За твоїм поглядом - щира душа.
Кохання - почуттєва канонічність,
Крізь нього проходить нитка життя,
Із нього народжується нова людина,
Краса і справжнє життя для Мавки.
У серці золотої середини
Є ти і я. А далі - ми. Три крапки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442055
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2013
Мне кажется, что иногда я не дышу,
Не падаю, не разбиваюсь, не живу,
Не замечая, кутаюсь во тьму,
Не верю, не надеюсь, не люблю.
Мне кажется, что иногда я не грущу,
Не разговариваю, но и не молчу,
Не понимая, тихо засмеюсь,
Я иногда сама себя боюсь.
Мне кажется, что иногда я словно сплю,
И будто бы не я на этот сон смотрю,
Мне кажется, что изменить порой нельзя
Того, что предначертано на небесах.
Мне иногда до боли одиноко,
Печаль собьёт стремительным потоком
И унесет. Я равновесие утрачу,
Мне кажется, что ни на миг тогда я не заплачу.
И кажется мне иногда, что не дышу,
И, падая, я разбиваюсь, но живу,
Идя дорогой, плачу и грущу,
Но верю, и надеюсь, и люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383235
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.12.2012
Никогда не дари мне цветы:
Это жизни и души чьи-то,
Неслучайно кем-то убиты,
Они - несбывшиеся мечты.
Никогда не дари мне цветы:
Это жизни и души чьи-то,
Голоса красоты на земле,
Расцветают дождями во мне.
И пускай, тобой позабыто, -
Это жизни и души чьи-то,
Не случайно кем-то убиты -
Для радости в глазах моих,
Ты так часто не смотришь в них.
Цветы - как любовь Афродиты, -
Неслучайно кем-то убиты.
Они - несбывшиеся мечты,
Ведь так часто они - для фальши,
Чем та ближе, любовь тем дальше.
Цветы беспомощны и чисты,
Они - несбывшиеся мечты.
Никогда не дари мне цветы,
Я люблю их живыми, знаешь...
Срезая их, и меня срезаешь,
Оставляя в плену у зимы.
Пожалуйста, не дари мне цветы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383169
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.12.2012
У нетрях, у ядрі сердець маленька фея жила.
І день, і ніч тендітна золоту павутину плела.
І як би не було їй важко, не стомлювалась ні на мить,
Адже як могла не дати молодому серцю жить?
Вона плела дорогу до інших юних сердець
І не можна було побачити ані початку, ані кінець
Тим численним доріжкам любові, тим ниточкам золотим,
Що об’єднували душі героїв та огортали, неначе дим.
І в ніжні руки феї потрапляли людські думки,
Мрії й розчарування, а часом і злі чутки.
Вона їх усіх сплітала у лагідну прозорість вітрів,
У сяйво світанку, що починалося зі слів.
І чи були ті слова правдиві – не знав ніхто,
То ж звідки знати їх феї, яка для людини - ніщо?
Колись бували і щирими, колись викликали любов,
Колись рвали ті ниточки і ранили знов і знов.
І людські серця вкривалися шарами льоду, холоду,
Пронизані крижаним маревом, вони втрачали молодість.
Вже й чари феї не діяли, як би вона не старалася,
Бо молодість не вернеш ніяк, не варто й намагатися.
І шрами в серцях не зникнуть тепер,
Коли старенька бабуся згадає забутий вже сквер.
Вона там була щасливою, як з неба упала зоря
І мерехтіла, і канула у синьоокі моря.
Вона пережила стільки горя, що й не снилося вам усім
І повинна була відчути це серцем своїм.
Тепер на ньому шрами, які уже не болять.
І все-таки була щасливою, чого не можливо забрать.
У нетрях, у ядрі світів армія фей жила.
Не день, не ніч, а вічність золоту павутину плела.
І як би не було їй важко, не втомлювалася ні на мить,
Адже тільки від неї залежало, чи людському серцю жить,
Чи має право битися серце з краси почуттів,
Адже стільки у нього вкладено непростих і несказаних слів,
Чи має право битися серце без теплоти,
Адже стільки у нього вкладено вселенської журби!
Адже ж від фей тих залежало, якою буде тюрма
Для нечулих роботів, у яких і душі нема,
Які стали жорстокими у помислах своїх,
Які гралися почуттями інших заради забави і втіх.
Не можна! Не робіть цього! – так сказали би вони,
Якби вміли говорити. І не було б для людей біди.
Феї таки приходять у мерехтінні кольорового сну
І вкладають у наші душі золоту та срібну іскру.
Перша іскра відповідає за гарячу, вогняну кров,
Що відчуває струменем кришталеву ріку–любов.
І ми падаєм й розчиняємось у медовому присмаку мрій
Й ні про що вже не думаєм, ні про розумність дій.
Друга ж іскра торкається розуму й глузду, як рун,
Та деколи відбивається, як музика скрипки від струн.
Та варто усе ж прислухатися до тихих їх голосів.
Можливо, вони перетворяться у таємничий спів.
І можуть допомогти нам не наробити дурниць,
Щоб потім не ховали ми під маскою своїх лиць,
Через роки щоб згадували кохання і щастя полон,
І як дзвіночки вигравали коштовну мелодію «дін - дон».
Бережімо у серці ці іскри. Вони такі дорогі!
Без них ми не проживемо, а залишимося самі.
Не буде пелюсткових ранків і мерехтливих зір.
Не житимеш по-справжньому без іскорок цих повір!
У нетрях, в склепінні небес маленькі феї жили.
І день, і ніч, і вічність райдугу мрій плели.
І як би вони не втомилися, все ж продовжували плести,
Щоб допомогти людським мріям знову ожити й цвісти.
Щоб через морок пилу вони могли шлях знайти,
До домівок своїх через хмари без перешкоди прийти,
І оселитись у скриньці серця, де вічно панує добро,
Де завжди житиме молодість і їм не завадить ніщо.
Бо мріям людським не просто. Розбиваються вони не раз
Об асфальт приземлених прагнень і блискучість фальшивих страз.
Та зникнувши з серця людини надовго чи назавжди,
Вони будуть жити вічно у світі своєї краси.
І феї, і мрії, й кохання – можливо, це казка для вас,
Та має вона справжні чари лише і тільки для нас:
Для тих, хто вірить у неї і віра чия – сили тьма,
Для тих, хто завжди із нею, - для нас, - вона ожила.
Ну вірте в казки, я прошу вас! Вони ж не лише для дітей,
Адже у них стільки віри, що не страждатиме Прометей,
Що прокинеться Спляча Красуня від цілунку принца свого,
Що врятується Колобок і не з’їдять його.
Вони принесуть стільки ж віри, що буде й у вас хепі-енд
І що більше ви не побачити підступного життя тенет,
Що буде все, як в тій казці, де феї і мрії, й любов,
І вона буде оживати для вас знову і знову, і знов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379431
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.11.2012
Жорстокий біль,пекучий жаль-ось все,чим володію
Іскристий сніг,тиха печаль-усе,чому радію.
Іду.Не плачу,а тужу.Лить сльози вже не вмію.
Я буду сильною на зло.Відчую ностальгію...
За тим,що не вернеться ніколи вже з країни мрій
Розбите на шматки дзеркало срібних надій.
За тим,що бачила в дитинстві райдуги кольори,
За тим,що чарівник змусив забути,які вони.
Я йду.Від себе втікаю у розтині самоти.
Я йду.У небі втопаю.У вирі його краси.
Цей світ-світ мрії й кохання-в недбалих моїх руках.
Я сліпну в яскравості барвів.Я-втомлений долею птах.
Чому втікаю від себе?Я завжди чогось шукаю:
Свободи,польоту,крил,та щось мене все тримає.
Стою на місці й мовчу.Життя моє стало нічим.
Дихати немає чим.Мене пронизує дим.
Ти бачиш його?Ти не знаєш.Що сталося з тобою враз?
Тільки тепер лиш побачив всю прозорість несказаних
фраз.
Зрозумів,що я вже все знаю.І знала напевно завжди.
Стоїш тепер вже ти.не маєш сил,щоб сказати"зажди".
Я йду.Я не плачу.Не вмію.Що ж робити з життям своїм?
Воно мені раптом видалось таким тупим і чужим!
Блискучий і білий сніг-не такий,як моє життя.
Воно-сіре й гидке.Лиш зовнішність приваблива.
Всередині такого життя є квіти прекраснії,
Та,на жаль,не пахнуть вони,фальшем просякнуті.
Та я не фальшива,ні!Це люди й події такі.
А щирість і безтурботність мої залишаться німі.
Вони не мають друзів,що вислухали б їхні думки.
Вони гинуть в лабіринтах муки.Їхні тіла-дірки.
Їх вбиває щоденна фальшивість.Вони ж-без захисту.
Я не можу їх врятувати.Це справжні слова без пафосу.
Ненавиджу своє життя-пусті слова,більш нічого.
Насправді я люблю життя,але втікаю від нього.
Чому втікаю?Куди?Сама зрозуміти не можу.
Можливо,просто не подужаю цю важенну ношу.
Може,просто важко мені?Та ніхто про це не спитає.
Я буду сильною всім на зло.Нехай вони про це знають.
Я не боюся своїх ворогів.Я їх люблю.Навіть дуже.
Нехай вони про це не здогадуються.Їм,певно,байдуже.
Я буду сильною навіть тоді,коли мрій не буде ні в кого,
Коли розіб"ються всі світи і не буде звернутись до кого.
Коли брехня заполонить світ і фальш всім замилить очі,
Я буду сильною всім на зло.І побіліють ночі.
Лишусь сильною і тоді,як не буде друзів у мене,
Коли квіти відцвітуть,і світ мені виклик кине.
Я буду сильною всім на зло.Якщо й сили мене покинуть,
Стану ангелом-охоронцем я і над тобою полину.
1.01.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379430
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.11.2012
Зимовий холод. Мереживні рукавички,
Крижане серце - слід від давньої звички,
Морозом розмальовані вдягнуті навіщось окуляри,
Ламається лід під музику старої гітари.
Розкрита книжка. Ноти. Старий білий рояль,
З усьогó гардеробу залиши́лась лиш страху вуаль.
На столі дрібка цукру. Нагадала про солодке життя,
А в холодильнику - дрібка щастя. Залишила на майбуття.
Недоскладані пазли. Незакручений кран,
Гіркі сльози капають з незагоєних ран.
У чорному небі золотий місяць на нитці звисає,
"Треба вже спати". - Я знаю. Я знаю!..
Весняний холод. Ті ж мереживні рукавички,
Розкрита книга на поверхні старої полички.
У відкрите вікно білий сніг залітає,
"То кохання твоє було!". - Я знаю. Я знаю!..
6.12.2010 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2012
А вона хотіла колись акторкою стати,
Потопати у квітах і дратувати своєю славою,
Хотіла сторінки життя гортати,
Так ніби все, що має значення, - це лиш рожеве тістечко із вранішньою кавою.
Хотіла слухати поезії про свою красу
І кожного дня ласувати білосніжним "Рафаелло",
Кожної прем'єри чути тисячі слів "Обожнюю" і "Люблю!",
Хотіла, щоб хтось приносив сніданки до ліжка, а життя було солодкою "Нутеллою".
А вона просто хотіла жити
І бути героїнею власного пригодницького фільму,
Всім серцем намагалась любити
Фонтан феєрверків шампанського,та любила почуття польоту вільне.
А вона хотіла колись...Та це вже не має значення,
Сьогодні вона не знаменитість і не акторка, хоча...
Та ні, вона не змінила ні статусу, ні світобачення
Щодо всього, що залишилось на дні недопитої чарки вина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379323
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.11.2012
Бажання розуміння приспаних ідей,
Розвіяння розгублених ілюзій
На відстань не засудить тих людей,
Які з тобою поруч хочуть бути.
Невпинний спокій драми віч-на-віч
З розмеленим на порох дійством лиць
З блаженною перервою на ніч
Надійне завтра перетворить на колись.
Унеможливлений ряд прикладних теорій
З десятком доказів і спростувань
Примушує без зволікання мозок хворий
Відмовитись від дивних сподівань.
Незосереджена, роззосереджена увага
Пропустить швидкоплинності сліди,
У кров, як гіркий присмак віденської кави,
Нехай проникнуть завойовники мети.
І світ, кохання, швидкоплинність
З'єднають воєдино навіки
Твою й мою живу і смертну тлінність
І вдягнуть нашу ту взаємну певність
У недарма заплетені вінки.
24.01.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2012
Ти - лялька. Штучна і несправжня,
У світу всю красу живого відібравши,
Насправді ти - підробка, факсиміле,
Хоч як би погляд не обманював уміло.
Ти - лорд притворності та щирої брехні,
Дитячості, розіпнутої на стіні,
Ти створений собою Доріан,
Прикований відчуженням до ран.
Твоя душа - в портреті, в штучнім тілі,
У Задзеркаллі, в невагомості, у тіні,
Твоя брехня - у правді, й навпаки,
Серця шкребеш лиш доторком руки.
На скільки вистачить лялькового життя?
Як довго покидатиме дурман?
Допоки стане екзистенція, як калька,
Ти зрозумієш, що не лялька. Ти - НЕ ЛЯЛЬКА!
15.02.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379040
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2012
І море хвилями котилося до ніг,
Вмивало берег бризками сяйливими,
А промінь сонця, що на гребінь хвилі ліг,
З душею бавився мінливою.
З душею-склянкою, прозорою до сліз,
Неначе з мушлею у синіх морських водах,
Вітер перлами квіти заплітав до кіс,
Мінливою не тільки є душа, а й врода.
Краса, злегка приправлена солодким кремом,
Що бездоганна і не штучно-ідеальна,
З часом вмирає так, як свіжолика квітка прерій,
Так само, як за гратами неволі гине геніальність.
А море хвилями котилося до ніг,
Вмивало берег піною та іскрами.
Вони зустрілися на перехресті двох доріг -
Він мрійник, а вона - любов, - під зір палаючими люстрами.
17.06.2011 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2012
Сріблясто-мерехтливі ноти
На нотному стані душі,
Та в просторі миль достоту
Порушуєм мовчанку мережевих дротів.
Де серед розгубленої самовпевненості стовпів
Грає мелодію гітари сопілка,
Де заспокійливий шепіт вітрів
Тихо гладить зламану гілку.
В небі місяць вдягнув сонцезахисні окуляри
І на нас з-за них поглядає,
Ми тонем в рожево-сметанних хмарах,
У снах, посипаних цукром-пудрою й сезамом.
Ми - то ще ті герої мультиків в романах,
Такі відомі режисер з актором - ти і я,
Граємо ролі в комедіях і драмах,
А що, як ввесь наш світ - просто ілюзія?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2012
Ти голкою тоненькою проходиш попід шкіру,
Зворушливим віршем приносиш знову віру,
Малесенькою скабкою у серці поселяєшся
І безперечно маєш душу чи, може, помиляюся?
То хто ж ти? Просто скажи, хто ти!
Припини потопати в одному і тому ж болоті.
Назви себе, назви хоч якось:
Ти - вітер, печаль, нещастя, радість?
Питання, відповіді, тисячі́ питань
Танцюють-крутяться у вирі намагань
Достукатись до серця і до душі глибин,
Але туди добратися - по тисячі драбин.
Ми всі в житті поранені - хто словом, хто ножем,
Фіктивна несамотність - не лікувальний крем.
Вона тебе вбиває, та й не лише тебе,
Сьогодні це так боляче, та кажуть, все мине.
Ще кажуть, МИ минаємо - як сніг або як сни:
Як сонце і як зорі, прощаються вони.
І лиш одна різниця між нами усіма:
У сонця й зір є пам'ять. У нас її нема.
Коли минем, прощаючись, забудемо себе,
А потім знов народимось: росою, нектарем,
Людиною, собакою, чи квітами, дощем,
Або словами, реченням, рядками із поем.
Фіктивна несамотність - не ширма то твоя,
Тебе я бачу наскрізь - твої я почуття,
І як би не старався, від мене не втечеш,
Проберусь попід шкіру - уже не проженеш.
У серце я потраплю, в зараженую кров,
У зір і в твої очі - і ти побачиш знов
Себе таким, як був ти, - без бруду чужих доль.
Я можу врятувати - лиш тільки ти дозволь.
8.02.2012 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378645
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2012
Голубокрилі хмари - сонця відгук,
Художника відомого мотив.
Де гойдалку хитає тихий вітер -
Ти ноги змочуєш у сірохмарний дим.
Десь недалеко - ластівка-свобода,
Торкнешся криком до її крила -
Й політ як довгождану насолоду
Подарувала мить, котра
поруч на гойдалку лягла.
Секунд, хвилин, годин є ціла вічність,
Та тільки миті непідвладний час:
Один лиш крок - і ти потрапиш в дивохмарову магічність,
Один лиш подих - й день погас.
Чомусь ти дуже прагнеш це зробити -
Поринути у вічність наперед.
Ти скажеш: "Що ж, життя, тепер ми квити",
Я промовчу і скажу: "Загорнися потепліше в плед".
Твоє, моє...життя узагалі коротке,
Не намагайсь зістрибнути із хмар!
Хоча воно буває не завжди солодким,
Життя прекрасне! Будь ласка, в себе ти його не відбирай!
15.11.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378644
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.11.2012
На тебе падає небо
Тонкими цівками пожовклих надій,
Неначе зрозуміло-нерозгаданий ребус,
Який вривається у вже звичний стрій,
Де ніщо тебе не дивує,
Де у погляді ховається скло,
І ніжна безпорадність тебе не врятує,
Де не в очах, а в намисті - дно,
Звисають загострені листки життів
З проникливо-вбивчої живої блакиті,
І кожен з листочків так би хотів
Торкнутись до неї, ожить і любити!
На тебе падає небо
Смарагдово-сірим оберемком думок.
У нестримному круговороті чи почує хто-небудь
Музику непротоптаних шляхів та стежок?
14.11.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378354
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.11.2012