| Сторінки (3/274): | « | 1 2 3 | » |
Десь у кінці березня 2022р. коли місто та області Сумщини почали зачищати від ворога, ми почали потроху приходити до тями. Але лишалися повітряні атаки ще. Тому ночі проводили або в укриттях або за дозою валеранки. Те дивне відчуття коли ти боїшся заплющити очі вночі бо можеш прогавити прильот.
Але згодом виснаження психічне організму просто вимикає тебе. І ти засинаєш до самого ранку а з новин дізнаєшся що тривог було кілька але нас оминуло.
Ніколи не забуду ті звуки бомбардирів Ту, коли воно пролітає високо над містом... саме гірше те що коли ти чуєш гул, то це вже відлуння і з миті на мить може десь бути мощний вибух ФАБів 500-1000 чи більше. І заспокоював лише звук дощу, бо хотідося вірити що за такої погоди бомбити їм незручно. А тому народжувалися такі короткі рядки перед сном.
А злива точиться потоками рясними
Краплений марш що на дахах
Усіх споруд, що не прикрили
Небо половину.
Зірки тікають у засвіт
І виглядають обережно.
Чи прилетить, чи омине.
За місяцем у повній.
Засвіт.
Чекаємо на сонця схід
....
Закрите небо
... сутінки вже сталися.
Втомився горизонт.
Зірки нарозважалися
Та час ще не настав
Назріє в горизонті
Пекельна паляниця.
Сьогодні буде свято
Озимої пшениці.
....
На заході минулого дня
Сонячні гасла конкретні
Залишки болю через тривоги
До зустрічі через опівніч
До нового дня.
Над містом панує червоним небо
Найкращі малюнки у виконанні
Того про кого не хочеться погано говорити.
......
Сирена лунає містом.
Ми у очікуванні дива...
Березневі коти заводять думи темними вулицями.
Може, не сьогодні,
але точно,
близько
....
зірки на небі
Говорять про
Складне підводне життя.
Рухаючись колом
Бавляться з раком
.. Поки той свисне
.....
Половина неба ясна
За негодою пішла противага
Інша. Сьогодні якось, без місяця
Швидкі пориви вітру
У височині відносять
Надію на порятунок
Без тепла. Без весни.
Сьогодні відпочинок їм не сниться.
Проста, за хмарами.
Зоря. Німа.
......
Закрийте небо ззовні
Накрийте нас зірками.
Звертаюся до неба.
Та має інші плани.
І ось, момент настав
І спалахи у небо
Та пошта ще зарано
Не працює доставка
Не має потреби.
...........
... сутінки вже сталися.
Втомився горизонт.
Зірки нарозважалися
Та час ще не настав
Назріє в горизонті
Пекельна паляниця.
Сьогодні буде свято
Озимої пшениці.
..............
Половина неба ясна
За негодою пішла противага
Інша.
Сьогодні якось, без місяця
Рвані пориви вітру
У височині відносять
Надію на порятунок
Без тепла.
Сьогодні відпочинок їм не сниться.
Встає за хмарами.
Зоря. Німа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2023
перша серія вердібрів прозових які після 22року вторгнення рашистів на Україну я зміг почати висловлюватися аналогіями. боявся що взагалі більше не зможу римувати. Це був для усіх шок.
Але минулося і згодом почав звикати. Тому радий представити хай з запізненням але нове.
..небо сіріє
Хмари скупчилися
Треба прасувати
Зараз вильється
Білл сире намисто
Небо рветься на бісер
......
Фронт хмариться
То не тривоги зойк
Циклон на місто
Наближається
Буранить
Штормовить.
Ти чуєш відгуки далекі
Наче відлуння
...
Ген почуй моє створіння
Хто в світі головний.
Ви забуло про коріння
Зараз ми вас вкоріним
Щоб не скаржилося
Годі. Годі жити як той тлін
При негоді при погоді
Залишатися людьми
.,...
Ось за вікном
Ступає біло-сіра хвиля
Захоплює нові шляхи
Відходити вже нікуди
Треба у дощщщ зайти
Очистити свої думки
Озоном.
....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989463
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2023
та ні, він ніби знав все точно
що любить його вона
але, що з того..
він виснажений дух був
хоч не німий
і говорити міг
та не зумів
і далі на тому у собі породжував печаль
8.
ізнов мені наснився сон
ми поряд сидимо
ніхто нічого не говорить
лиш віти за вікном
шалено гомоніли
та, наче вітра не будо
малюнки на шпалерах створювали віти
кімнатою вже вечір панував
і ніч запрошувала до себе
не памятаю чи дивився я на тебе
але нічого так і не сказав
можливо то й на краще
статура твоя витончена
талія що надструнка
в тінь місяця тебе на стінах малювала
я милуваався образом тим..
і міркував собі -
- чому для мене ти така
як та небес зоря
що сввіт її доноситься до мене
так, блискавично і так віддалено
але я відчував усе
і сором і захоплення
тобою.
одна зоря
для темно-голубого неба
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021
і відчайдушно він ступив на давній путь
узявши лише саме дороге з собою
лише насмілившись їй натякнуть
щоб - рано не чекала
бо в планах мав багато справ
а згодом вирішить вже
там залишитись
чи повернутися додому
а саме дивне те..
що пити не хотів
здавалося б
в далеку путь
ажні
потому, хоч трохи радий
ніби звільнився від полону
про що до того мріяти не міг
як зачарований, що куст в пустелі
на сонці слів не мав би
де є вода на масу золота
й дорожче..
та більше в золоті не бачив суть
він розумів - прикрас вже досить
і треба лишити позаду всі блюзірства
то зайва маска
і далі йти, на тому
і цінувати лише те
що маєш у собі.
7.
та память = вперта штука
хоч як не працював він тілом й духом
але коли траплялась вільна мить
йому у образах-вона верталась
точніше, її пісня
а там вже уява
домальювала обриси знайомі
да так що іноді ночами спати було важко
хоч тяжко працював
умисно заморосити хотів себе і тіло
щоб без уяви все боліло
щоб мозок лише діло міг.
а те що маю сили
то з того й робить
та память вийшла там сильніша
він відчував себе так наче - Приймаком.
що все не міг її знайти - збагнути
і кожен раз з нічим вертався
знов і знов
і кожен раз питання задавав
чи то і є така Любов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021
5.
Він змушений казати людям правду.
Навіть прикрасити не міг
Жодної миті. Червонів.
Одразу Червонів.внутрішній арбітр не спав.
Я його казками заманював.
Він слухав та не підкорявся..
Моєму впливу.
.. Ну а вона... як завжди, коло вікна.
Або у клуні. На городі.
Любила поливати огірки.
А він любив лиш помідори.
Він звик усе до боротьби.
Доводити. Захоплювати.
Він руйнував ворожі плани.
Я навіть в полі був єдиний воїн.
Коли піднялися вітри
Ніхто не вийшов
Але він був. Один. У полі.
Він відчував гольфстрім. Екстрим.
В шоломі й латах.
Хоча на клоуна подібний був.
Смішний, та нікого ж смішити.
А дух тагнув його.
У бій, по далі ближче до вітрів
Втрів звитяги.
Такий був воїн.
Та повоювати поки що не встиг.
Але усе був на сторожі.
І ребра лоскотав собі. Адреналін.
Собі сам здавав питання
- я що мазохіст.
Кому потрібні жертви.
Але часом застиг.
Як воск у темряві.
Застиг себе в жебрацькій позі.
Поза возом цивілізацій.
Але схилятись не готовий був.
Все до кінця.
Нехай пройдуть негоди.
Чекати... Ні. Він мусив битися.
Щоб вітер обпікав обличчя воїна
бувало - інші звали й кликали мене до себе,
але схилитись перед ними я не мг
бо все був завороженим тобою
Такою- ніжною й стрункою.
І ти одна була мені дорогою і дорогою
але, не покидала ці світи
ти тут живеш,пісні співаєш
я слухав но оті пісні
а серце завмирало.
я не сильний звісно у вокалі,
але ти є щось неймовірне.
то ніяково тут мені
тут, коло тебе
твій голос тихий та стрункий
без зайвих виявів
гадаю, навіть соловей тобі б позаздрив
якби то міг тебе почути.
але, не чув і я не дуже то хотів
ділити спів той з іншими.
ти ж не подібна ні до кого
співала собі, в полі чи саду
ти оживляла співом тим
а я не можу стримати мовчання
та не співець я
скажи, чому я не німий
не можу у мовчанні сенсу мати
де ж кляп! знайти мені
бо треба правду усім казати
а правда має діяти
та не словами
я ніби яничар, розпечений боями
що краю вже не бачить
тільки б не кінчались вороги
крові, крові, побільше крові треба.
щоб як у калини грона
перетворились опісля
у гарний та яскравий цвіт.
і восени щоб, як почнуть перші морози
зірвати цвіт той і вручить тобі.
а ти б від захвати
нічого не могла б сказати.
ото б мені.. спостерігати
як ти у подиві мовчиш..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935127
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2021
4.
Хоча, за що..
І сам не знав.
Краще відпустити.
Бо сам піти він сил не мав.
Тож, мав іти, куди,
І сам не знав.
Він мусив йти і відробляти
Гріхи чи мрії кострубаті.
Усі ми мрійники.
Думки. Свої, або чужі.
А ти мене робиш безгрішним.
Ти розперезала вуста мої,
Коли я каяття просив.
Мені сказала - ти не винен.
І ні за що ти прощення не запросив.
Просить ти не повинен.
Ти маєш діяти.
І діяв він.
Але, за успіхом усім
Щем мав в душі, десь глибоко
Ніби того я не робив.
А тільки ти.
Я зобов'язаний тобі, тоді й завжди.
Бо все що діяв, з думкою про тебе.
Інакше я не міг творити, бог не просив.
Та даром іншим наділив
Наказував мі Єву полюбити.
А ким же була ти.
Це хочу собі зрозуміти.
І я зімлів, в думках і планах.
І хаос породив.
Як океан безкрайній. Як горизонт.
Я став на кручі,
Але не зважився чинити виклик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935126
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2021
Тягнуся до вогнища у міжсезоння.
Бажання тепла, бере верх наді-мною.
Звик до комфорту мій "бикуючий" мозок.
Дороги вже заспані, лишаю на потім.
Росставлю сітки весняному дощу.
Діда "Мороза" вже в гості не жду.
Мої будні блукають у темряві ночі.
Пишу білий вірш, щоб собі не наврочити.
Кажуть, у суперечці ховається правда.
Не хочу дійти до міфічного жанру.
...дивлюсь, як дракон пожирає вуглини.
Підкидую ще.. він скорчить здивовано міну.
Типу, - не так вже й хотілося їсти.
Я знаю секрет його, у пожовхлому листі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021
привіт - люба ...
ось, я прибув.
подолав шляхи до
твого передмістя.
латаючи часом дірки
організму.
не знаю,
що буде далі..
а чи встиг я до,
чи може,
за ганком тебе чекає вже
інший...
а ти
все шукаєш привід
сказати мені,
поки я не стомився
доводити тобі і битися=
- любимий, ти запізнився..
може, трохи раніше
- і встиг.
...а може,
відпустиш мене
у інше місто..
я обіцяв би - не писати
листи. , але спогади, Гади!
вони ж за мене сильніші.
чи я осліп чи вже так вийшло
що не здатен був тоді
відрізнити простий флірт
від захоплення до
реального хімічного дійства.
коли нам так
стискає горло
і виплітає обійми.
і ми при зустрічі -
- як павуки
плутаємо усі шляхи.
верх з низом.
і кількома хаотичними вправами
доводимо абсурдність
вибудованих віками систем відносин
у світі.
віч на віч.
організм до організму.
ми - механічні машини життя
... і опісля усього того злодійства
ти мені скажи
- а чи ти б просто за мене вийшла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900281
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021
мрії збуваються
мотиви осені сходять у річку, там десь на схід
вітер дурних, наївних планів,
розмиті відносини, десь разом смалять "кольян"
хтось продав останню симфонію за поворотом
..чутно сирени зимових птахів.
мережа відсутня...
не чути відтінків сорому, коли відкриваю снигу останніх снів
шукаю абзац. примари у трансі блукають по колу
вони не дотримують ані ритму танго чи вальсу
десь, муза тренує нових творчих повій
я вже не продамся більше за весело,
ані мрій. мій талант написав:
кохатиму лише надію одну,
вона - не красива, та душа у неї світла.
- я біль розділяю її, поки мрію про сон.
...а поки, вмикаю режим польоту...
наразі абонент поза зоною змі....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866792
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2020
чим далі вивчаю світобудову
спостерігаючи за людською масою
частіше приходиш до висновку..
бракує лише одної деталі
логіки у мегамасі споріднених тіл
душевних згадок, не так вже й багато
милуюся прогресу самостійно
ми не ті хто відкрив світу колесо
а потім у хаосі підмінили на камінь
видавши це за - промисел божий.
і щоб не викликати гнів та відрази
пішли із вистави.
скільки ще можна...
час необмежений.
до виконання, лічені миті
коли сам не готовий - нащо підбурєш
врізаються очі малючнки на скелях,
мозок наповнений таємницями
поки проходиш забутими вулицями
урбанічтичного, темного міста
...відчуваєш себе - авантюристом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866789
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 03.03.2020
колись наш предок нагадав:
- хто не боїться смерті -
той збрехав
лиш воїн в битві оголивши меч
їй заглядав крізь очі побратимів
кожен по різному її сприймав
хто клався в вірності
хто проклинав
а хтось намірив з нею
стяги та коругви
є навіть, камінь, чорний
що за легендою із неба впав
тепер він скритий за лаштунками
кривих дзеркал
бо лише через них
видніє одинокий образ смерті
той хто пізнав
ніколи зустріч не забуде
і другий шанс, відтворить
у нове життя
він з вічністю на- ти
бо знає - ціну плати не відвести
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846213
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.08.2019
твій поцілунок - наче помста
не для мене ж його берегла...
крізь мене щоб помсти потворства
ти безконтактно перенесла
масні жорна зневіри і принципів
вірність пороку і ніжності мить
ти усміхнешся так, наче справу зроблено
де в тобі люті і помсти зайшли
ти не ліліт і не ніжна принцесо
наче реальна, але у маренні
поглядом спалиш останні мости
потім настане момент каяття
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846212
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.08.2019
Повергли меня, повергли меня
Изгнали с неба когдато и я
В ращелине плотной без вихода вверх
Смотрю в одну точку
А там, человек
Все тянеться, к богу
Которого нет!
Я знаю об етом давно
Но повержен.
Повержен он, повержен он
Кричат смертние со всех сторон
И бьються в религий оргиях
И носят святим свои десятини.
Да, он повержен
И любовь " воспряла " вольно
Кажеться вроде - дишите вольно
Но чтото не так
И вавилон из праха возводять
Но смотрит с проруби на мир
Что кажеться созрел
И славит не маммону - господа!
Но где же он.. Что нелюдим ?
Кто, и отец его.
Кто сам он...
- идол из праха, но без плоти.
Но не слишит он.
Видно занять, в другой вселенной
И все не так как представляли.
И вавилон 2.0 из праха
Возводят в чине патриарха
Что врачевал их души без сознанья
И трепетали сии - глася, распни его
Распни его.
...И смотрит с проруби на мир
Он не один. Нас много.
Не надо чести легіону!
28.11.18
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816524
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 06.12.2018
Ти свіча. Запалена не мною
Зберіг тебе у себе я
Ти віддавала полиною.
Дивно
Коли я зранку промайну
Милуючись тобою
Я наче світло стрепену
- ти не слідкуй за мною.
Вдень ти горіла особливо
Усі навколо припускали
- буде диво.
Ти дійсно так палала, як багаття
Я подумки вважав. Перегориш на шмаття.
Але горіла ти до вечора
Своім. Особим світлом
Як квітка папороті що розгорта
Але лиш раз на рік.
Та і вночв палала ти
Іскри пускала. Мені хотілось підійти
Та світлом не пускала.
Як феніск у вогні палахкотіла
Що ти хотіла довести....та ось.
Обрій почав ставати
Край неба освітив. Де ти...
Нема кого гукати.
На місце те почали люд стікати
В хаосі бачив - ти перестала вже палати
Маленька згаринка лишень
Як дике світло
...
Люд розійшовся вже.
Не бачить дива
Ти, горіла на столі. Свіча палала
Згорнув тебе та пригорнув на днину
Коли я вечором прийду
Тоді вина я принесу
Разом мо випьємо
Згадаємо добрі часи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811096
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 23.10.2018
Якось ми з подругою після роботи розмовляли за пивом та шоколатом на схилі місцевого озера. Надвечір. За деякий момент після випитого розмова з ніпрощо склалася на - я ніколи не закохаюся бо чоловіки.. І почався перелік. Бо.бо.бо..і тд. Все кружляло у заметілі із тз попереднього досвіду. Попередньо я казав ій, що у кохання як нефізичного явища відсутнє часове означення терміну дієздатності та усього фізичного.
Але вона мала вижати усе із себе. Коли вона завершила то знову ми випили трохи. Закусили залишками чоколату. І я запросив іі на танець. Звісно вона погодилася...але на своіх умовах. Під свою мелодію. Не питання. Танець під імпровіз. Ми були майже самі окрім малопомітного місяця.
Кожен танцював як міг. По іі рухах було все те що іі турбувало і турбує. Як і у мене. Потім ми зупинилися і я іі огорнув та підняв угору. Ще трохи покружляв. Коли опустив на землю та вона віддихалася трохи мовила що це класно і треба буде якось повторити на дискотеці. На жаль чи щастя я не ходив на ці тусовки, тож побажав ій успіху. А тим часом спитався у неі - що для неі значить кохання.
Вона замислилася.. І тільки но почала давати соціальне визначення я спинив іі. Годі нашарувань минувщини. - це буде твоє домашнє завдання. Ми розпрощалися біля іі будиночку.
... Далі буде 😉
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811090
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2018
Чому хлопці собі хизуються...
Так вже у людській соціумі закладено що є деякі індивідуми, що не можуть собі уявити життя, без змагання. Звісно є і флегматичні люди, які не вважають за потрібне так чинити бо є самодостатні.
Звісно перші частіше тримаються у центрі уваги бо природньо як то зойк малюка привертають бажану і небажану увагу.
То як перші то роблять гучно, то інші спокійно собі мешкають чим звісно неабияк зазнають перших, які звикли до першості...навіть якщо вона міфічна.
Чоловік за природою здебільшого малослівний. Він зосереджений та уважний. Його концентрація часто плутається з магічним обрядом, що ніби то його править. Насправді ця концентрація природня, бо має на меті досягнути цілі та забезпечити рід свій. Тому такі хвальків тримають подалі від себе або при нагоді ігнорують іх. Чоловік сприйматиме радше флегматичного посередника, позаяк на того ліпше покластися ніж на хвалька, що по природі своій є нестабільним холеричним малюком що при нагоді може полишити прайд та піти на нові звитяги. Він не висидить на місці у засідці більше за флегматика. Бо концентрація то явно не його звитяга. Непостійність його арента.
Дівчина для нього це як чергова медаль яку треба здобути. Але при наооді втрачає цікавість і облишає до наступного трофею.
Для чоловіка ж дівчина цікава але поки він при собі, аж коли нею зацікавиться то чомусь починає нервувати та все летить у нього з рук. Він помітно нервує намагаючись пвдібрати слова. Отут йому харизма першого стала у нагоді. Та йому зайве хвилюватися. Бо жінка справді знайде у ньому сенс. Жінка спостережлива і має розрахунок. Це родина та безпека яку з першим неможливо уявити. Бо той є лишень мала дитина яку треба радше виховувати. Флегматик же загадковий і незрозумілий. Він сам у собі. На жінку реагує спокійно. Уважно вивчає як знахідку але рішення обмірковує самостійно, часто наодинці.
Тому не кожній зрозумілий
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805532
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 04.09.2018
в них собрана коллекция
из тисячи зеркал
там время и пространство
спасает много стран.
история там манит тайнами
и отраженье кажеться реальними.
ми сами виберем между зеркал
меж ложью да иллюзией
тут много связано с прятним для тебя
а в полнолунье оживут фигури
в диком трансе. но неопасни
ночь тайная у жизни сторона
так прикоснитесь к ней
- на ночь музеев.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776497
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 12.02.2018
я - мандрівник
таких чимало в світі є,
і кожен хто до себе чесний,
той прагне віднайти - своє
..
в дорозі мріємо про теплий дотик.
і погляд що змінить усе.
про очі ясні і глибокі - як небо
що над морем височить
п'янкий смак вуст медових
вночі, коли не можна гомоніти
а змучена душа приємно мерехтить.
від пристрасті чи насолоди.
...тому мандруєм світом, землями,
ще невідомими.
що рясно травами і цвітом
оповиті, - Неймовірно!
цвітуть наче духм'яні, дикі папороті
але лише вночі, коли жадані
перші пелюстки.
що свого часу дочекавшись
відкриють нам свою красу
на дотик, трошечкі вологі
бажаю їх в руках відчуть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2018
мені не вистача тебе...
якби ти знала..
ідеш, як перший сніг, коли
ще осінь не дійшла с зимою згоди
у шлюбі листя.
надворі сутінки, вже не виходим.
прошу у вітра, мені обличчя застуди...
щоб зайвого чого не думалось.
і мятну каву не готуй.
до ранку не засну. Чекаю.
далеко ж ти побралася мені...
коли ж полишила стоги мої ???...
чииим я тобі...
та ось, верта душе моя.
- я до світанку омовитися ходила пробач, що мовчки відійшла.
твій сон глибоким був на мою втіху.
мірила недовго. поки ти вночі.
що я до неї...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771195
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.01.2018
я устал задавать вопрос
тебе
зачем и почему
вновь чувствую рози
а я тюльпан люблю.
сам ликвидирую угрозу
тебе сие не по нутру
слова обманчиви, я знал...
любовь сквозь зуби, грешно..
но подчинился воле иль неволе
как коньяка глотнул...
глотнул. зажжешь!!!...
отгреб в черед опять - по полной!
ти спросиш, как мне:
супер, милая
вот только долго - не сглотну
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765508
рубрика: Поезія, Очерк
дата поступления 12.12.2017
вот вновь изменилось напряжение
тоска и грусть
....и может, страх..
осталось мало удовольствия
...уйду пока горит свеча
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765507
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.12.2017
небо скриваеться за туманами
ни звезд не просмотреть.
зачем готовил карту я
тебя уж не согреть
пришла.
искоса смотриш в небо
могу примерно рассказать
зачем так кроет...но ти ведь знаєш.
Подтайний смисл утерян.
свобода всем нужна.
- тиранам для азарта,
тебе недостало тепла
Да и...
терпенья било мааало.
я пред тобою небо раскриваю
раскладивая нервность по частям.
ведь я люблю, тебя
такая вот, погода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764573
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 07.12.2017
Вона обрала шлях, іти дорогою складною й дооовжелезною..
.цікаво, що була щаслива з того, хоч
у тісноті простору твого,
часом, у закутку від всіх, бажала більшого
й не рідко, на ризик шла, але,
без розуму не до кінця.
траплялась як перешкода-палиця на крок ставала.
Є що втрачать? Таке бува.
Та важкості в собі передувала іншим закликом
та не з душі, а розрахунку.
Вгадай а чи збагни...життя таке яким малюєєм ми)
.. І без кохання - нікуди
і справи рідної що душу окриля.
Тааа, де ж та справа, що в серці підійма надію й щастя
а не насторогу....
де благородний щем?,
не як принцеси на горошині - а лицаря, що сам себе пізнав...
Що має щастя взагалі для тебе....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763420
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2017
Часи минали. Звалили й скинули у річку Перуна
Із міста що зростав на чотирьох рідних горах
Народу розпачі ходив…
Немов би збожеволів і просив:
..видибай Бозе ,видибай – відчутно голосив.
Перун ся чув і видибав вже наподолі
Але не дав казати землі ані води
Заклав ся думу на віки що сунули на твердь
Тим часом на престолі кат новий сидів
Народ він скликав у оточенні ченців
й дружини вірних байстрюків.
І хрест поставив перед людом на порозі
Щоб кожен хто ще вірою був живий
Вклонитися мав тому боввану
Народ приниження у тім вбачав чимале.
Тим часом князь послів з-за меж питав:
… чи буде з того дідо і не похитнулися би власті…
Посли ж дари принесли екзотичні
Що сяйвом затуляли мудрий світ.
А пастир що із хором слідомнаказав
Він князя заспокоївши, казав:
…нехай люд вклониться тому що й на престолі,
Та не тобі а скіпетру. У нього сила є
Вона спроможна привернуть убогих
І розуму їх привернуть із дикості і до покори.
…ти ж будеш нині наче – ясне сонце
Що світить яскравіше тищісонць!!!
І почесним серед вранішніх святих надалі.
А жертв звичайно нам не обвести
Але то жертва раді – миру і любові.
Це шанс щоб твою закріпитивласть у
Божественній покорі.
Бо після бога - ти є цар.
Всі інші нижче тебе будуть у покорі.
Бо град твоєї влади то єрусалим !
Ти нам не заважай, по волізтворимо нові закони
Нехай народ відчує властьодного.
І буде влада це твоя, звикай.
Ці доводи князю у вухо вклали
Так ніжно лестили його потуги на єдину власть
Став думати, небога, міркувати
Чи то над статусом престолу чиєрусалиму
А чи над заморськими дарами.
….хоча би потім народ не збурити не загубити власть
Думав серйозно князь
Бо так далеко лише у боях заходив
Бо ліпше було інших силоюламать
А тут народ, як знати, скільки ще його будуть тут тримать.
Сезонні ж вибори були поки у моді
Але допоки то… допоки то та тимчасова власть.
Тим часом ідол іншим берегом коли пристав
Народ угледів то й до князя звернення послав
Щоб той разом з дружиною його дістав
І повернув на місце де оставив знак ганьби.
Нащо князь розвівши руки в образі сказав:
….якби на то була господня воля….
Чи то б боги дозволили щоб так я з ним вчинив.
Однак, що сталося того боги хотіли
Чи статус втратили хто зна. На все тут воля неба, не моя
Я лиш виконую господню волю
Чого і радив вам, невірним поки є шанс
То ж просто камінь а чи дровиняка!
Народ же від володаря не полишав
…вам смертним не вгодити наче!
Вам відповім – така є моя воля
Добра на ваші звернення не дам!
На те вам кращу я пораду дам
Сходіть но до води де хрест святий
Омийте срам
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763168
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 30.11.2017
Спогад або, коли тебе облишили вальсу
....
Я мав якось запрошення до вальсу,
Здавало б - ось, боги нарешті милістю зійшли.!, й до мене.
....але тривало це не довго.
Чи завинив перед, а може за минулії гріхи...
Тому на більш не розраховувую. Облиш ти моє Серце!!!
Ти знаєш, як я люблю танювати.
Але моі бажання лише в проблему.
прошу, не суди.
Приємного вальсу тобі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762474
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.11.2017
хочу вірити що ти переможеш
якщо не зараз, то у часі скорому
наші бажання часто примарні
але і погода часто нас тішить
хочу вірити що теж виправлюсь
холодно, знаєш, жити надіями.
недовго лишилось терпіння у осені
не маю бажання іі розчаровувати.
твоя нова зачіска, можна збожеволіти
але я не дам тобі впасти долу
наші всі фоли і різні програші
маю надію сховати тя в зиму
твої очі зараз сяють не зоряно
мають природно збережені кольори
схожа на дівчинку що задумала каверзу
я люблю у тебе живитися
коли серце прагне впасти долу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761787
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.11.2017
я не вірю більше синоптикам
вони розводять наші плани
ми домовились стрітися восени
та туманом накрило надії
я не вірю бульше синоптикам
бо вони накривають всі мрії
ти казала зрадити можна раз
згодом стала ся все затуманити
...
я не вірю біььше синоптикам
так мало було логіки у погоди
коли небо намірилось хмарами
ти не зватимеш зустрітися з тебе
а ти віриш ще сама синоптикам?
тоді я порадію за тебе
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761259
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 19.11.2017
він скучив за її устами
не може ні думати вільно
вона вже стає недосяжна
як та, незалежна країна.
терпіння залишилось мало
та треба тримати ся в строї
і вірити хочеться в краще
бо далі, здається чи прірва..
він хоче набрати номер
та у наборі скидає
хтозна, яка там погода
може зима й сірі хмари ..
спокутати прагнуть бажання
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761256
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 19.11.2017
ось потяг починає зупинятись.
готовність повна, далі епіцентр
все тіло натиском здрига у самі ноги
і подих спроба втамувати марна.
а серце щось та й відчува.
це- не межа...ще не межа
надії поки й сподівання, все як завжди
ми виправдати хочем право на життя
ідея в нас одна як і родина і країна
благо все поряд і не благо що не заморя.
заморські лицарі у добровольцях ходять
медалей від звитяг на тілі вистача.
а нам бажають успіхів, хоча
не щиро це все. з металу прагне вирватись душа.
еее, постривай холеро, ну до боююю.
а хель нехай на звіти почека!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761070
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.11.2017
пиши листи далекі як летять у вирій журавлі
іх віднесуть сюди лелеки чи інші
пізнії птахи.
в них теж є крила на спині
нам же цих крил - не треба.
ми проти неба, нам ще добре на землі
яка не вмре бо лютить ворог кров вітчизни.
він поряд. ласий на лістівки.
такий вже в нас реалістичний фільм
кров, лайка, звіт по плану.
і не зовсім план.
герої там не пишуть із окопів. багном чи...
тут, на межі між правдою і кризою століть
стоіть наш штаб. траншеї та окопи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761068
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.11.2017
ти знала я не люблю танці
ті рухи що ти мене навчила
чоловік має вести обраницю
я у житті не завів навіть машину
тобі варто бути уважною
літо практики дещо навчило
не треба вестись на емоцій романтику
щоб поосени не згубити причинну
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758182
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 01.11.2017
###
Знов мокрі сховини мого міста,
як вередливе дівчисько,
що ніяк не визначиться
- чи кохатися а чи друзьми лишитися....
тай, у неба без снігу, думки туманні
сходять на землю і там ховаються
...чого бояться..
Вітер повз прошепотів- на вухо:
- щоби зійти ранком у віти і трави. Шшш
Вона знов мовчить, соромливо всміхається.
Та мені чомусь вже #недосміху(
Мав би до неї одне питання:
Але утримаюсь. Може остання
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758181
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 01.11.2017
усі імена, події та дані є вигаданими. співпадіння будяке є випадковим.
це був – березень 2014
Коли це сталося, Данило саме закінчував медичні курси що проходили за сприянням товариства ЧХ.
Він прагнув вивчитися на фельдшера, і ЧХ частково дав йому ази знань з тактичної медицини. Але згодом навчання довелося відкласти бо він згодився піти добровольцем у медбатальйон. Фахівців там не вистачало, позаяк події що торкнулися його країни ще ніколи не відбувалися так явно але скритно з політичної та військової точки зору. У міжнародному визначення це називалося – гібридною війною – це коли ворог ніби і є, але відкрито це було важко довести, через потужну інформаційну протидію у самій країні та поза межами. Дипломати також не дуже поралися у сфері своєї діяльності, тому уся надія була на добровольців.
Тож на мапі країни почали виникати колька вогневих точок… тому їх, молодих та ще необстріляних були змушені відправити туди, де пахло не лише грязюкою, але і пороховими газами. До того мали звикати хутчіш. У їхню крупу увійшов один військовий куратор, який схоже рідко розумівся на медицині а тим пач тактичній. Це було видно з того як він знайомився. Для його ми звісно були духами, м’ясом, яке ще добряче не прокоптилося на свіжому вогні серед вугілля тільки но розпочатої гібридної. Тому більше їм подобався попередній Андрій, але він лишався у тактичному штабі. Вибору не було. Треба було спрацьовуватися з ким наказано.
Хоча порада була скоріше рекомендаційна, куратор мав доставити нас чітко у визначене місце дислокації і у подальшому координувати зі штабом спільні дії.
Вони чекали, дуже чекали свого часу і з тією думкою гуртувалися коло кожної телевізійної новини, що лунала з екрану волонтерського ТВ . звісно вони не мали когось ненавидіти а когось виділяти, цьому їх навчили у ЧХ. Бо фельдшер передусім мав допомагати пораненому хай навіть ворогу. Усім іншим опікувалися відповідні органи. Хоча і тут відчувалася деяка незрозумілість. Знову ж таки Андрій би мав бути логічно з нами, бо він мав непоганий іноземний досвід бо саме перевівся з евробатальону миротворців, але тільки но дізнався про небезпеку у своїй країні, перевівся додому.
Василь, наш куратор не дуже був охочий до спілкування як вже вище було зазначено.
Уся увага тому була прикута до спілкування з тими хто вже нам, та до новин.
Скоро ми стали намагатися аналізувати події що бути там і з тим що чули від друзів. Картина трохи не складалася….. було багато розбіжностей між…
Ми стали розуміти що офіційна позиція була якась розмитою, щось було недоговорено. Все звісно пояснювалося інформаційною безпекою, витоком інформації. Хоча дивувало що засилля різнорідних спецслужб чомусь не могло забезпечити однорідної позиції.
Та незабаром на мапі виникла чергова аварійна точка, яку не могли вже прикрити міркуваннями безпеки. Бо негода стосувалася одного із перших батальйонів що складався переважно з добровольців та афганців. Нам тічко не пояснювали, але зі слів Андрія, який раптом прибув до нас у роз положення, хоч як він не намагався бути спокійним, явно було що там його колега або і не один. Він посміхався і навіть намагався жартувати. Навіть спробував провести з нами один вечір, але тільки но новини почалися з військових сводок, його раптом викликали.
Тобто самого факту не було відомо, але Андрій раптом вибачився та попрощався до наступного дня. Нам лишилося міркувати і складати версії.
Наступного дня коли збиралися трохи відволіктися на вікенді, бо від думок та бездіяльності голова йшла обертом… та не судилося, тільки но зібрали речі, як дізналися подробиці від як не диво нашого куратора, який зібрав нас усіх, та коротко повідомив обставини. Ситуація вимагала чергового траншу добровольців, атож і нових медиків. Тому у комплектовану групу мали додати одного парамедика, який спеціалізувався на важких пораненнях та наданні невідкладної допомоги безпосередньо на кутах зіткнення.
Виявилося що ЧХ нам дав лише основну базис. Усім нетерпілося познайомитися з цим новим спеціалістом. На відправку як сказав куратор нам давалося дві доби. Тож група все-таки вирішила відпочити, але у роз положенні, керівництво наметового дало згоду, що викликало скоріше занепокоєння, бо за уставом у на території табору заборонялося розводити багаття, а тут навіть виділили мангал.
Інші підрозділи відправили на офіційні якісь церемонії.
Тож у таборі лишався лише комендант з кількома часовими, які схоже теж кортіли вікенду. Це були хлопці з тільки-но переформованої НГ, яка раніше була ВВ (внутрішні війська МВС).
Хлопці виявилися доволі говіркими, та ділилися своїми враженнями і думками щодо усього шо було навколо. Мріяли про військові звитяги, але мали лишатися у тилу. Тому їхня група, яку назвали чомусь Фенікс. Хоча шевронів ще не було але малювали якогось гуся без крил який визирав збоку хреста, на фоні якого був зображений нето змій що ділиться своєю отрутою з чаркою. Але чарка сама щось була порожня, що надавало розуміння що їхня група була незамінною у складну хвилину.
end of 1 part
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757723
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.10.2017
Що як приховування тіла, є нічим іншим, як вигаданою сполукою яку назвали етикою. Страх перед своєю природою, та дитячі нерозв’язані задачки та питання. Або і не вірні настороги – не робити того що роблять усі, бо то не культурно. Але ж ми усі ходимо все одно голі. Людство має дві статі – це факт. Друге, якщо чесно, то саме природою чи вищим розумом у нас саме закладена модель множення, за якою саме ми визначаємо те що називаємо чудовим, прекрасним. Тобто воно, вона, вони – є бажаними. Інакше кажучи, якщо як нерви вимкнути у нас відчуття закладеного прекрасного, тоді проблем не буде. Або чи повиздихаємо ми від відсутності самої потреби у копіюванні, дублюванні самозбереженні. Бо інакше у чому сенс нашого існування, як людей розумних.
Бо одиноку людину чи то жінку чи то хлопця-чоловіка що не цікавиться тим і відповідно не парується, називають – ненормальними. Тобто бажати і милуватися бажаним це етика і відсутність того виходить теж – відсутність етики. Бо ж людина без потреби не є етично поганою. Вона ж виконує етичні норми, та взагалі ігнорує прекрасне. Тому вона і не погана. Людина, без бажання.
Чи суть етики полягає у вмінні розуміти кордони потреби, коли природа, часто помилково сприймає стрес як сигнал до подовження роду, тобто самозбереження у іншій подібній копії. Хоча та сама природа змушує часом жінку віддавати перевагу сильнішому і під час нахабнішому чоловікові, бо за потреби він ніби зможе забезпечити і захистити від інших сторонніх зазіхань її потомство. Чи варто винити саме жінку у тому що вона є витребуваною у деяких ситуаціях життя, що може помилково спровокувати самця на напад з метою самозадоволення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728334
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2017
Прикрий своє тіло!.. – чуємо ми іноді. Це зауваження звучить на адресу легко одягнутих жінок та дівчат.
- чому б це я маю ховатися за ганчір’ям, у нас свобода та демократія. – звучить зустрічна відповідь.
Та на практиці виходить що декому свобода лише як бику тряпка на пику. Що збуджуючи свідомість кличе на барикади етики.
- ми – культурні люди, а що стороні скажуть...
А стороннім все подобається. – збоченці! – чується у нашу сторону.
- от у наші часи... і тут розпочинається довгий, звісно не без подробиць екскурс у «їхнє» минуле, де все було культурно.
Але почну я із соковитих подробиць іншої проти сторони..
Так, дійсно, нас збуджує і має цікавість легко прикрите жіноче тіло, бо то є нормальне за нашою природою. Жага до множення також природою закладена у нашому мозку, коли у екстремальних випадках здавалося б про яке збудження та множення річ? – та ні, шановні.. як раз та сама потреба у множені і виникає, бо закладена модель штовхає на випадок втрати чи сильного враження тіла зберегти атож закласти спадок здорових ген у «чашу». І звісно, наукова, бо наше тіло позначене і відзначене безліччю незрозумілих латинських висловів для відзначення яких життя не вистачить щоб розібратися що воно і до чого. Тому і множимося.
Чи варто бороти природу, заради забезпечення етики.., чи навпаки на повну насолоджуватися плодами еволюції (тим більше це модель закладена у нас з народження) почуттями та відкривати нові горизонти шаленого і прекрасного.. а етику запхати куди по далі. Питання чи стоїть ребром.
Але ж етика це не монотеїстичний напрямок. Вона також має багато галузей, і саме деякі з них не витримують еротичного натиску спраги до насолоди прекрасним.
А чи не дивлячись на наполовину прикрите тіло ми не етимулюємо над питаннями не етичного зразка – бути, мати, заволодіти. Акумулюючи тим самим у собі природну потребу.
Так звані «темні віки» наші предки блукали між собою голісінькі і без памперсів і нікого це чомусь не обурювало. Бо усі були вибачте рівні, так як у сусіда те саме росте багатство що і у мене.. ну , хіба що трохи довше, чи товстіше за моє. А шо воно таке і куди його припхати, то вже задавалося згодом. Або ж ні. Бо усі були голими, тож ми змалечку бачили «до якого воно діла».
Тому полювали як тоді так і зараз полють не лише на їжу, рухливу чи виростаючу, але і на собі подібних.
Була у тому процесі якась первісна, але – проста етика. Що маю, те й вживаю. Але далі як рідні традиції прийшли білі бранці, та згвалтували у неетичний спосіб те що мали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728332
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2017
Мій міф
.як згодом виявилося, ця дівчина дуже мені симпатизувала. Я на неї орієнтувався як на подругу, але цікавиви ї зовсім у іншому сенсі.
Так, вона до мене часто заходила у гості, щоб піти погуляти. Звісно мама нас двох не пускала, тому дівчині доводилося миритися з цими обставинами, хоча моя мама все добре розуміла. Вона рада була що у мене зьявилася прихильниця і думала що я буду більш успішним у школі. Ми тоді навчалися тільки у 1 класі.
Звісно що мами що дівчата дорослішають набагато раніше і щось там собі розуміють про своє. Мене це не дуже турбувало, бо я насправді соромився надто відвертих розповідей дівчини, коли ішли разом зі школи і швидко тікав, як тільки видавалася така можливість.
Мою реакцію я не мвг пояснити тим, що насправді я боявся бут помітним для шкільних однокласників, які вже давно нас записали у парочку. На відміну від мене, дівчина не соромилася бути відвертою з однолітками, тому ї не чіпали, але на мені легко відігравалися на змінах та після занять. Це була перша шкільна гопота. Мене ловили після занять щоб відлупцювати, бо узяти з мене було нічого. Звісно моя мама про це нічого не знала, бо я стримувався і не жалівся на себе.
Батькові взагалі було байждуже на мене. І коли навіть мати говорила щось батькові, він це сприймав як подразнення, його не цікавило моє життя, хіба що коли мав настрій «під шафе». Тоді лише у нього на короткий період прокидалися батьківські почуття, хоча це більше було схоже на гру зі старою іграшкою, яку можна перед сном пограти а потім кинути у куток.
У дворі я був нормальним хлопцем, хіба що з небагатої сімьї, а це навіть у робочому кварталі мало вагу, бо ті кого батьки бавили іграшками здебільшого уникали з нами дружби, бо їх вчили не довіряти нам бо ми «жебраки» і можемо вкрасти іграшку чи велік. Тому було дуже великим здобутком для жебрака мати прихильність батьків іншого улюбленця. Мене такі батьки в принципі приймали, бо я не був нахабним а скромним хлопчиком, бо мати вчили що не можна просити а тим більш цупити чужу річ. Бо як то зробиш, то більше довіряти тобі не будуть. Звісно мене намагалися використати інші нахаби, щоб мати собі який зиск. Та коли одного разу за моєї довіри хлопець викрав річ у мого друга, але я цього не помітив, улюбленець з переляку обірвав зі мною дружбу, хоча я зізнався що це моя провина, але так як з мене нічого було взяти, це мені коштувало дружби та інших приємних речей.
Згодом того хлопця таки знайшли, іграшка була зламана, бо той вирішив накататися мабуть на все життя. Я з ним не став проводити бесіду, хоча він знав що винен, але важав що я його сам здав. Логіка залізна!
Відтоді я перестав комусь довіряти і більш того ставити на свою доброту.
Звісно відносини у дворі погіршилися, я став відлюдькуватим. Мене часто били у зграї, за те що я не чинив крадіжки та не був їх свояком.
Та я не міг збагнути як можна після таких витівок довіряти таким хлопцям, які важають красти за довіри це круто. Мене назвали «сцикуном» і моралістом. Це було вигнаня. Я гулявся близько підїзда відтоді.
Далі вже була школа, де мій комплекс почав розвиватися у так звану «білу ворону», бо і там були касти з групами. Хтось здобував собі місце кулаками – його боялися і грали за його правилами, хтось був відміником – його не чіпали бо можна було отримати зик як матеріальний так і по залікам. А інші були простими невдахами які не маючи авторитету намагалися порівнятися з першими, щоб отримати статус у гурті вождя. Але і вождя часто інший хуліган ставив під сумнів. Відбувалися бійки. Переможець отримував тимчасовий трон. Але лише тимчасовий. Тому кожен новий вождь підсилював свою владу як міг. Це пішло ще з часів володимирської русі, в часи пануючого християнства, де вбивства іновірців підсилювали статус князя серед обраних світу сього.
Читач скаже, ну навіщо ж така дурня, з футура і одразу до скередньовічча, теми ж зовсім різні і між собою то геть – не повязнані. А нет, скажу я нато вам, як раз зовсім і пов’язані, бо саме з тих часів пішла перспектива усіх негідних зміщювати з трону, але ж приходить натомість ще кращий вурдалака, бо не робота його цікавіть а саме влада. Це все програється як у вільній виставі у кожному навчальному закладі. Часи незмінні, хтось на горі, тимчасово, а хто під горою, точить ножа підходящого у спину.
Але про суть…
Чомусь так трапляэться у житті, коли вподабуэш дівчину, це бува не взаємно і у протилежному випадку, дывчина мені не подобається але симпатизує.
Не маю, чому так було і буває, але так трапляється кожен раз. Відносин у мене через те не було тривалих.Хоча я не рахую поразок але і перемог.
Я хотів, хочу і прагну знайти людину з якою буду вільно дихати і проводити спільні часи. Та поки що це лише мій міф.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726917
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2017
як сніг спадає навесні,
так ти скидаєш металеві обладунки
тобою милувалися усі
часи минули
тебе розтягнуть на шматки
стоїш оголена весною
чи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722782
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 11.03.2017
/////
Тобі сіре дуже личить
Взагалі ти не жива
Задум на твоїм обличчі
Лише витвір коваля.
За тобою не потужать!
Сірий час приборка море
Темні справи скоїть злодій
Хоч і плата замала(
Ти радій що "дожила"
Без образ.,
Бувай срамна.
Вірш присвячений сплюндрованій фігурі дівчини (у народі купальщиці) у місцевому парку імені Ліщинських у Сумах.
З якої зняли невідомі метал, очоливши скульптуру.фото даної
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722779
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 11.03.2017
Мій міф
У дитинстві мріяв бути міліціонером, слідкувати за порядком. Також депутатом, щоб допомагали людям у вирішенні їх потреб. За відсутності дома батьків навіть засідання влаштовував. Виступаючи з різних сторін. Звісно моя об'єктивність була малою, бо одна голова харашо,але дві краще. Не вистачало ще людини, щоб могла послухати і зауважити. Батьки звісно казали що я замалий для такого. Тож бажання бути депутатом відбили. Продовжив мріяти про міліціонера, тут мені завадити не могли. Хоча як згодом виявилося, для міліціонера я був надто скромний та нерішучий. Чого лише вартували мої проблеми з сусідкою, яка мені дуже подобалася. Просто так. Я радий був її побачити, але замовити було неможливо. Я боявся невідомості. Вірніше зробити перший крок, викрити себе. Тож більше спостерігав за неї ховаючись у кущах. В результаті сусіди запідозрили що я там риюся, і їм ще зелені ягоди. Тож далі лазив на дерево, щоб бути недосяжним для гонінь.
За час перших класів закохав у себе іншу дівчину, яка все надилася зі мною...Не, не перестати, а дружити. Ми навіть не цілуватися, чесслово. І тільки но я сприйняв її щиру дружбу, як вона зрозуміла що мені симпатична інша. Вона це якось помітила, неясно для мене. Тож спочатку спробувала мене умурозуму навчити, щоб я сам сусідці зізнався, а коли побачила моє спростування, то сказала, що якби сама була хлопцем, то зізналася мені. А так як вона дівчина, то не може це зробити перша. Я спитав чому?..Відповідь була складною і простою водночас. Обставини, мовила.
Далі мама пояснила які саме обставини, але це слово довго непокоїти мене. Обставини лишились. Моя подруга сама пішла і сказала сусідці що я такий то, і люблю ту. Я не підозрював того. Потім мені сказала, що сусідка хоче зі мною поговорити. Блін! Коли я підійшов, вона сказала що знає про мої почуття, але хоче почути особисто. Ясєн пень що я став як пень!, І бажав провалитися...Ну ви зрозумієте. Я навідріз відмовився і сказав що та вигадала все. Сусідка уважно розглянула на мене. Потім попросила узяти куклу. Я взяв, вона відповіла, я теж коли виросту хочу мати таких дітей. Але для цього треба мати чоловіка. Відчув аритмію. (Занавєс)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721831
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2017
А правду кажуть
Як то до неба урвешся
Так і про тлінне не забудь.
Бо прийде час,
Ти схаменешся
Та нікому вже буде
Маякнуть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720221
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 25.02.2017
час зробити дурниці
і вийти на вулицю голим
сказати зустрічному - вибач
хоча ви не знайомі
закохати у себе примхливу принцесу
і підкласти на ніч під матрац їй крихту
а вийти для відмазки на двір смалити
(хоча і не смалиш) вона поки переверне квартиру.
час робити дурниці й зустіріть - ту, єдину
робити разом усі оті речі
казати щоранку - пагдон і добраніч сусідам
кохать одне одного вночі і у днину
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715240
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.01.2017
скорей всего это скоро пройдет
так бывает, я знаю, это проходит
как банально под зиму последний листок
все не спадает, хотя цвет коробит
но я не хотел бы сойдя с ума
сказать даже господу свыше что грешен
пусть они там разбирают меня
мне все-равно будет, я буду выше
и ты вдруг не вспомнив, идя по двору
вдруг оступившись, кольнет что-то
и сердце выдавит эту слезу
и в памяти может на миг что вспыхнет.
ну а пока я держусь и держу
и пусть мое слово поступки подкрепят
я знаю одно, что за что-то люблю
она же узнает о взаимности ль позже
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715239
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 30.01.2017
Увага.
Не для чоловіків.
....Продам кохання
Дорого.
Ціна- твоя довіра
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2017
Матриця — математичний об'єкт, записаний у вигляді прямокутної таблиці чисел (чи елементів кільця)
Жанна стаття є виключно моїми особистими висновками тому посилань на спростування чи підтвердження не додаю. моє суб'єктивне бачення.
хімія нашої людської природи доволі дивна і специфічна відносно нашого матеріального розуміння. ми боїмося її і сторонимося тим самим намагаємося собі усіляко підпорядкувати. і так як це ледве вдається вважаємо себе вінцем і тд. усім ясно що ми деградуємо бо нишимо і переробляємо те що заданої нам природою і замість того щоб її розуміти ми оголошує мобілізацію війну. те саме стосується взаємин у вигляді любові між двома особами. жіноча краса і чоловіча це поняття які закладені у нас природою щоб ми не зникли взагалі з землі. у природі все збалансовано і передбачено а те що здається не логічним ми просто не розуміємо бо сприймаємо все навколо за прошарки купи стереотипів які вигадали ж самі. самі можемо бути не лише ми а і інші подібні нам. ті самі вчені та філософи, політики та містифікатори. можливо тому містики вважали смерть великим даром позбавлення від життєвих турбот, але лише природою а не самознищення. повірте, якщо земля вирішить що нас час спливає, ми це дізнаємося доволі швидко. це не стосується природних явищ і апокаліпсису, це версії людини.
ми так створені що.,
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709954
рубрика: Інше, Присвячення
дата поступления 03.01.2017
мій друг що завжди був такий говіркий з усіма. його неможливо було зупинити.
він знав усе про все і навіть за відсутності тих знань вмів відсидіти навіть конкурента...
наші друзі завжди його брали до компанії щоб той дівчат тішив. як вони казали, так легше у ліжко затягнути дівулю. та і дівчата не були схоже проти, бо судячи з потуг інших, часто виходила протилежна сторона.
Стас, назвемо його так, ніколи за словами не лізе у шухляду але і спати з літаками не квапився чомусь. в принципі така процентна конкуренція схоже влаштовувала хлопців. усі майже були щасливі.
але тут якось трапилося дивне.,.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709861
рубрика: Проза, Громадянська лірика
дата поступления 02.01.2017
мені зайве тобі щось сказати
як казати тобі щось мені
ми любимо просто ж гуляти
і бажано вдвох, у пітьмі
темрява, кажуть - друг молоді
тоді ми ще були наївні
зараз лишились лиш спогади
а може я, а мо колись ти.
ми обмінювалися мобілками
і читали сторонні листи
Але це не стосується лірики
все пройшло з хаоса
і туди якось має піти
темрява друг молоді
лишаймося у пітьмі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709773
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 02.01.2017
я завжди йшов - проти течії
так виходило чи навмисно
мої думки літали у темряві
випускав їх подихати ввечорі
спалахуйки іскра, щось не палиться
сірники загубив у вагоні я
де мене ще так довго чекатимуть
звісно тут
де життя ПРОТИ течії
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700409
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.11.2016
примха
...а вийшло саме так
як не виходило б
ніколи.
якби міг правити
життя
я ніби то показую
характер долі
..
та результат остеріга
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699622
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.11.2016
Зайди ко мне на чай
хоть я заваривать еще не научился
но вкусом губ
и правом талии твоей
заварим вместе крепкий чай
напьемся.
и пьяные останемся на прошлый день
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685245
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.08.2016
Кто был вначале - ты или я
пробей по базе завтрашнего дня
базы прошлого уже недоступны
ты подкупи меня
возможно
те продам се я
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684932
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 21.08.2016
ты где то здесь
ты мне уже приснилась
и километры обошли нас стороной
я много уповал на божью милость
но боги в этом деле
не по чем.
ты рядом, и такая же как была
не знаю как тебе еще сказать
что в жизни лучшее что с нами было
это Майдан и ты
но все-же ты,
хотя сначала был Майдан
пусть канет в лету воспитанье
традиций прошлых инцидент
я был готов пойти на нарушенье
я свои правила нарушить был готов
но...было поздно
ты так решила в предписанье
исчезнуть я не был готов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684875
рубрика: Поезія, Портретная поезия
дата поступления 21.08.2016
...приємно з тобою гуляти.
проводити аж до двору, коли вже всі сплять
лише коло бутіка якогось ще іде сейшн.
ти переймаєшся як я назад буду... а то дарма
я не приєднаюся до тієї компанії.
я більш того не зраджу тобі
бо зранку не буде що згадати.
ми йшли проспектом, горіли ліхтарі.
а тобі закортіло станцювати.
ця латина, що опісля вальсу.
ми ще ближче...
чомусь не звик до такої.. відвертості.
дивишся в очі мені. я намагаюсь вести
у танці я поки слабший за тебе.
кажуть - якщо хлопець вправно веде,
то буде так і в житті. спільному доречі.
ми танцювали збиваючи поодинокіх пішоходів.
нас оминали патрульні автівки,
лише сигнал дали, щоб мали на меті
ми одні на цій богом закоханій землі.
літо намагалося нас спарувати.
зробити салатик, фруктивий.
фрешу не вийщло.
вже на 4 ночі до ранку лічені хвилини.
лягую у постіль і згадаю..
приємно було блукати з тобою олітній порі.
надто приємно щоб бути правдою
може повторимо?....як на це дивишся ти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678352
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 16.07.2016
....ти вічно є незадаволеною мною
хоч поряд я
а мо поводжуся із віддалля.
без мене ти спокійна та сувора
а поряд поведешся як дитя.
і хоч у віці ми не так єдині
життя - торнадо, розірвало береги
та коли придивитись добре
щось пробивається
час від часу
у тебе там на стороні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677042
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2016
...дуже хочеться спати.
...Іноді так аж світ навколо валиться і тобі все одно де і за яких обставин.
все набридає, вірніше стає нецікавим.
я виснажуюся. я засинаю сам у собі.
я дуже люблю спати. !
іноді здається що я живу лише моментами, фрагментами
а повноцінне життя - там
хочеться ні про що не думати
а якщо і робити думку, та так щоб вона не порола мозку. бо виснажує.
я сплю і бачу іншу реальність, але чомусь обмежену.
може я сам себе обмежую. і то зовсім не сни а мої передчуття, ?
хто зна.
я просто дуже хочу виспатися.
виспатися як це робить людина яка зробила купу справ які по часовому проміжку увійшли у денний трафік насиченості а не перенасиченості.
бо перенасичення це погано для душі, яку ми рідко цінуємо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674764
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2016
вчили мене багато і про різне
і врешті решт порадили буть егоїстом.
...
от став ним але що до того вийшло
геть не напишеться нічого(
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672901
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 17.06.2016
цілую стегна твої
хто те мені заборонить
переплету на тобі руки
заздрість у диких віджену
ми будемо їм нерви лоскотати
ти причаїшся у гіллі
прокинувшись від сну тяжкого
самотньо візьмеш зброю*
і підеш полювати
по лезу стиглому стеблю
*-дане позначення має на увазі думки та ідею про символічну а не реальну зброю. вбити можна і словом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660658
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.04.2016
хлист.
нас так давно історія не била
по лівому і правому ребру
а покоління відродитися забуло
і покоряється новому псів поводирю.
наразі знов історію гвалтують
і не звучить строкатий ДШК
кажуть що так і було
то ми народ чи проста тісна масса..
схиляюсь до землю-цілую нишком
що ніц-хто не бачив.
обряд гасіння проведу
запеклі плями від боїв минулих
я обіцяю-скоро будеш вільною
от тількі-но звільню себе
від споконвічної омани
вони зберуть до купи
твої зірвані лани
прошу лише-ти дочекайся
не втрать свідомість в мене на 8чах
живи, а виживати ми навчились
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660657
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.04.2016
Часто чую як де-які люди, ніби з огляду люди... починають розводити балачки про бога - є він чи його не має. Одного разу не витримав і спитав - я що для вас є бог. Людина трохи пересіпалася, та поглянула на мене так, ніби я спитав про податкову декларацію чи про диплом її.
- ну бог це широке поняття - почала було людина.
я не вистримав і перебив - так на...ра ви лізете у штани не за розміром?..
- які штани?
далі я зрозумів що вести бесіду неможливо і відійшов від людини. потім почув про себе вже згодом, що виявляється я псих і ненормальний.
- та ні, шановні, я не псих, бо я не міряю по собі те що належить усім. Шановні, розмір-має значення(!)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649523
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.03.2016
Рассерженный на жизнь
хотел я стать вампиром
и чтобы кровь чужая
и невинная, мне стала эликсиром.
бессмертие меня здесь не манило.
и смерти быстрой я не ждал.
я медленно жизнь испивал.
смотря как зачарованный
как шла она по жилам
и пока жертва исходила духом,
я силы свои наполнял
и стал буквально
ярым духом,
и кажетса мне мир в том подпевал.
и был маним я этим звуком
и дело свое темное
надменно продолжал.
я прибыль ставок
на все стороны транжирил
ведь не нужна была мне более в еде.
меня никто не поучал,
жил своей жизнью.
и никому уже не верил.
причиной тому случай был.
на мзду одну
купился как живо.
о том же после пожалел,
но уж фиеста была.
себя я дико презирая,
не признавал
ни ада и не рая.
я был неосторожен
и так залетел.
как молодой игрок
подсевший на рулетку.
а вскоре проиграв-о стены бился,
и на заработок малый
бывало выпивал. но в пойле всеж
я не нашел тут смысла..
я был стратегом раньше,
сам себе статистом стал
и контролировал себя
в изобретенном мною списке.
где у меня не ожидался никакой повал.
но... прогорел
в прямом и переносном смысле.
и локти до кровы кусал.
не мог поверить
и не мог признать
что где-то допустил провал.
я был!... и кем я стал.
вот так томились и кусались
гнилые планы у меня в боку.
то развивали тему
а то снова засыпались
как в сонном бору,
попав немилость
к моему уму.
не мог переносить на дух свою смердящую,
от неудач натуру.
вот так,
перебирая варианты.
я перешел решил
на сторону другую
бытия.
свою же ненавидел, как самого себя.
эдакий саморазрушитель вышел.
а ведь сему виной
моя самонадменная игра.
в доверии не видел смысла,
на что впоследствии
наткнулся.
и вот он –миг.
я одинокий мизантроп
и людоненавистник.
теперь же вы мне спросите:
-имеет ли бессмертие смыслл для меня...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649314
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.03.2016
перед... цей вірш є образним відтворенням реальної події, але у сні. тож усі персонажі реальні.
так іноді в житті буває
і мандри втомлюють мене
й нічого кращого не має
як просто бачити тебе.
про це ми говорили і смалили,
думки під стелю потягли.
тоді на ніч мені сказали...
- прийду до тебе., поки що вві сні.
...і от нарештініч стала
слова згадав її.
змиривши думки зачекався...
чааас застигааає і пливеш десь ти.
занурився цілком у літу
переглядав Морфея сни.
і ти, прийшла, як і обіцяла
спокійно і просто.
що далі-я не розповім.
бо сам подробиці не вім
зранку почув, було прекрасно
і цілий день до вечора
жодної омани й і мари в голові моїй
лиш одне хочу сказати:
- такого неможливо вигадати!
за те я люба дякую тобі*)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2016
І я утнув і маякнув. частково сумніви пославши
я не хотів на тебе наражати. Чесно.
Та я спізнився. Інфікована була ти.
То я не знав. кретин я кароокий!
Хоча подібне і до тебе відчував.
І ми зустрілися
Ти вдруге у роpположення наше прийшла.
мене спасла.
І ми пішли. Пішли так швидко як могли
що язики злі не віталися за спинами.
не плазували. бо особисте мав таємно унести
Чутки ж до доброго ніколи не вели
....
краса, як я раніше зазначав - то страшна сила
І нам обом отут взаємно "пощастило".
хоч звісно я бажаю щастя більшого тобі.
бо заздрість слідом за красою лине.
І хоч в коханні не боїшся втратити,
та видно, всеж, боялась. коли обрала даний варіант.
Чи може не було того
а було лиш одне бажання пристрасті, нестримне
як високогірська струнка ріка
що знизу все і до гори перевернуло і похитнуло.
І щастя тут зітхнуло й вміть у небеса гайнуло
на сіре сонце. І нею ми спустилися до самоти.
то може ось та скеля. он - диви. що про яку казала..
.....
я заздрю місяцю на тому
що може бачити тебе!
і навіть вдень не мати втому,
все б милував тебе.
але. її я бачити невзмозі(
і навіть знати - де..
журба чека коло порогу
до себе поблукати зве
Шанс зрадницьки утік
І сірим я бажав би стати
щоб сонячне проміння відзеркалити
- тобі
І хай вночі я буду править
а вдень гаразд, керуєш ти.
бажаю просто бути поряд
але, вже спалені мости.
на звернення й волання безадресні.
коли просив.. - мене прости..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016
(а може все було не...так?)
а може все було не так...
у кожного тут звісно є свій смак
і більш того ти ладен обирати зброю
заради чого?..
в себе я питаюсь звісно
чи я чого більше не знаю
як цей влаштований на ДивоСвіт
звичайно я усе не знаю
і все мні дивним у знаки
і все чомусь не так
тому я знову, звісно сам для себе
створюю легенду..
все ні для чого, але про всяк так.
може колись вона для тебе знадобиться
коли уявиш мене у минулім сні
а іншим раджу вигадать свою легенду
щоб краще вам булося у житті
моя ж залишиться мені
як я лишаюся з тобою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2016
а може все і є не так?...
як ми плануємо для себе.
коли ти щастя робиш там,
де того не очікують
від тебе
і мабуть все буде не так
лише на небі зорі справжні
а ми вдивляємось у дзеркало
космічної душі галактик.
ми по природі унікальні
нас треба виставити
у космічних вітражах
щоб боги іноді про нас згадали..
там..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646334
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2016
Мобільна тривога 2. Перші враження
…по прибутті, ще у аеропорті ми вже відчули перші реальні ластівки. Все нагадувало трохи хаос, але лише на першу згадку.
Усю дорогу до штабу наш аматор грався з мобільним, і ми мали честь слухати то звуки гелікоптера, то незрозумілі чи постріли чи вибухи.. що почало дратувати вже командування. Він подумки співчував мабуть такій команді, але діяти було нічого, треба було узлагоджуватися. Що загалом і чітко ми готові були робити як прибули до першого терміналу аеропорту на Дніпрі.
Увесь початковий хаос, з стороннього погляду здавався зараз нас повністю поглине і ми просто загубимося у цій мішурі. – бляха, та на треба зв’язати!, є у когось ціпки, ми ж тут нафіг загубимося. А то і когось втратимо, а ще гірше як когось сприймуть за дезертира, та з першим же терміновим – пошлють з бійцями у саме пекло… - висловлював свої побоювання молодший фельдшер, який завжди нам здавався ще у тилу надто поміркованим, бо мріяв про дівчат та дорогі автівки. Що він забув серед нас, ми гадки не мали але викинути його за борта теж не було змоги, командир наш буквально очами усіх перераховував кожну хвилину. Тож дивлячись на нього молодик ще більше ніяковів.
Ми ж спостерігали за цим ґвалтом і ніби хаосом спочатку з насторогою, але потім, де-хто з нас вловив де-яку синхронність рухів. Почали розрізняти знаки та шеврони відмінностей. Згодом вже побачили бригаду, мать старших лікарів, які прямували до нас. Дивним було бачити що їх як карету швидкої по можливості чемно пропускають, а де-кого і вони, якщо то поранений або строковик. Це так нас зачарувало, що мозок почав трохи вщухати.
-вітаємо вас у цьому пеклі, хоча це ще розгрузочний термінал, у інших ще цікавіше – з посмішкою на обличчі привітався з нами певно старший із лікарів. Його колеги з цікавістю і спокоєм переглядали нас по черзі. – ходіть за нами і не заблукаєте, наш термінал Д-7.. – мовив вже повертаючись лікар. Спочатку я не второпав нафіг він нам це повідомляє, але мозок знову включив логіку, ну звісно, щоб ніхто не надумав дезертирувати раніше призначеного терміну на олімпі!.
За годину коротких ремарок і улагоджень, нам надали невеликі агітки та бюлетені. У одному – агітці нам треба було коротко вказати кожен персональні дані, що нас не сплутали з іншими.
У бюлетені – містилися короткі відомості про мапу виділених місць-терміналів для місії ЧХ. Та ще графіки які ми мали вивчити та терміни, щоб узлагодити і звісно зрозуміти роботу самого медичного сектору.
Що більше ще здивувало, попри навалу медикаментів та різної хімії ніхто не мав захисних масок, окрім звісно хімічної служби, які і приймали ті посилки з вантажівок чи гелікоптерів. І духу стороннього не було відчутно. У нас раз на годину іде автоматичне прибирання та працюють усюди кондиціонери, владі області довелося скоротити їх у своїх кабінетах. А ось цей – показав головний на самий верхній і над маленький пристрій, наказав розмістити тут сам губернатор. Звісно той пилосос містився саме над складом хімікатів. Тут вже стало на свої місця.
Трохи поївши у окремій їдальні, і знову відкривши бюлетень я раптом пробігшись швидко по термінам відчув себе – абітурієнтом першого курсу. Звісно я пройшов муштру у місії ЧХ у місті, але там нас точно не кормили такими визначеннями.
-це короткі терміни кирилицею, іноземці мають знати латинські. А далі ми вже по накатаній все згадуємо. – заспокоїв мене здається бувалий колега. – ти спочатку згадай верхні визначення і коротко глянь на нижнє – там латиниця, мозок останнє швидко вхопить і буде тримати до потрібного часу. Звісно бюлетень має бути завжди при тобі, за виключенням якщо ти завершиш тут перебування і дислокацію та відбудеш у сам фронт, тоді маєш його знищити – багатозначно завершив колега.
Від таких пізнань мені знову чомусь закортіло щось попоїсти, тим паче нас не спішили здається одразу закріпляти кудись. Але тільки но я скуштував якусь булочку, як підійшов наш командир, та заму повідомив щось і швидко відійшов у сусідній сектор…. Це вже не могло не збентежити нас усіх.
Зам не мучив нас довго таїною, але схоже новини були не на нашу користь.
-колеги, ми маємо завтра вранці терміновий виклик, до одного із сектору на майже передової. Потрібно забрати кілька 200х, та надати по можливості медичну допомогу 300м. усіх треба буде евакуювати негайно. На це нам виділяють три вертольоти місії ЧХ. Тож сьогодні ви маєте відпочивати, вас ніхто не відволікатиме по справам. – мовив максимально стисло зам, та побажавши смачного теж кудись видалився. Настала тиша.. але її роздмухав ураган звуків із того самого мобільного нашого колеги. Звучала Агата Крісті – ковер вертоліт. Після того наш колега отримав позивний «агат». Хоча спочатку його планували охрестити «натурою» або «природа», за його натуралістичні та постіндустріально вподобання. Але як виявилося, перед боєм усі питання стають на кінці.
З одним із колег ми сходили до медсетору видачі ліків, та узяли легке снодійне, бо було зрозуміло що після таких денних вражень, мозок наврядче одразу схаменеться. Одне звісно чим задавалися більшість із нас – чому саме ми.. але після коротких спільних змагань, ми зрозуміли, усі бригати ШР були зайняті у своїх раніше закріплених секторах, тож логічно було нам довірити таку місію.. слово місія тепер перестало звучати так просто ЧХ, перетворилася на щось більш об’ємне але до чотрів відповідальне і навіть частково героїчне..
На всяк випадок, я попросив опісля ще й плеєра у Агата, щоб заспокоїти нерви, які вже почали мене турбувати.
Ввечорі нам повідомили що ми виступаємо у якості хіміко-бактеріологічної швидкої бригати від тої ж місії ЧХ, але супроводжувати там нас вже мають спостерігачі ОБСЄ, якщо встигнуть зустріти. За умовою перемовин у зоні почалася вірусна епідемія, тож ми у якості спеціалістів маємо недоторканість, тож з нами не буде жодного військового, щоб не провокувати бойовиків з тієї сторони. Така була умова. Вони там дають добу на деескалацію епідемії, а ми у свою чергу під цим штамом маємо пів доби щоб вивезти усіх мертвих і 300х у безпечну зону.
Звісно вірити повністю результатам перемовин ми не мали, тож бите у боях до нас командування все ж хотіло надати кілька бійців спецназу, для нашого прикриття, тим паче було явно із розвідки відомо що вони спробують посили свої втрачені раніше позиції у тому регіоні. Тож до обіду ми мали забратися звідти, щоб нас ніхто не бачив. Але ми одразу відмовилися від силової допомоги, бо умови на відміну від терористів ми ніколи вимушено не порушували. Тим паче наразити сеьбе ще на більшу небезпеку було б просто безвідповідально. Командир залишив зама при секторі, щоб мати імовірні відомості з тилу. А сам звісно зібрався вирушати з нами.
Ніхто не мав розповідати і знати взагалі що ми будемо там робити, тож сторонніх членів у групі не було. І ми теж вважали що швидко впораємося, як нас того вчили на курсах швидкої евакуації при ЧХ.
Вже вночі, переглядаючи новини у мережі перед сном стало відомо що за добу бойовики точно отримають військове підсилення саме у наш регіон висадки. Про подальші їхні плани можна було лише міркувати. Тепер стало зрозуміло, чому попередню пригаду евакуантів відкликали… бойовики навмисно затягнули перемовини щоб дати можливість підсилення свого, можливо і знали про підкріплення нове у нас, тому логічно зауважили що необстріляних буде краще тероризувати або навіть знищити. Попри звісно заручення від вищого військового командування держави окупанта.
Для більшої певності публічні особи разом з представниками місії ЧХ дали навіть показову прес-конференцію, у якій обрахували усі за і проти наростаючої псевдо-епідемії. Навіть узяли інтерв’ю у біженки з тих місць на фоні старої похиленої хати, де вона приблизно вказала той район куди ми мали завтра вийти. Коротше кажучи, наша сторона зробила мінімум усього можливого щоб переконати терористів не «палати почем зря». Лишилося лише впевнитися у їх довірі на самій ділянці. Місія була ризикована і смертельна, й у разі її невиконання нас просто можуть зрівняти із землею. І тоді чергову місію ЧХ просто не допустять і хлопцям доведеться перереливки. Ми мали виправдати високу довіру, яку на нас поклало керівництво.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644684
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.02.2016
Перед: оповідання є цілковито вигадане, лише передає близькі до дійсності мої почуття до своєї країни, яка досі …ще не вмерла… бо є понад усе!
.. важко чітко пригадати як все сталося, але пригадую поки ми йшли до ближнього КПП щоб забрати поранених, у небі відчулося щось дуже не добре. З-за посадки або зеленки зліва була враження що підіймався ураган і рухався невимовно чітко у нашу сторону.
Ми зрозуміли що треба хутчіш забрати хлопців, їх було лише троє, але … наші п’яти буквально випередив цей.. шторм. Звісно ви скажете-який в біса шторм на суші…
У метрах 60 далі по дорозі гухнуло від першого снаряду і так як там була дорога він гучно вибухнув… далі відбула ланцюгова реакція. Я зрозумів що нам не вдасться навіть витягнути солдат. Машина що рухалася за нами миттєво випередила нас та перекрила рух.
Авто місії ОБСЄ без попередження зникло за горизонт. Але нам вже було начхати на зрадників. Тепер рахунок йшов на життя кожного.
Комбат з двома бійцями самі кинулися до солдат, нам наказали негайно сісти до машини і чекати партії.
Навколо почався град, буквально за кожних 15 секунд на нас звалилася здається недільна норма вогняних осадів. Дихати було неможливо, у машині теж трясло, але бокові шибки були броньовані чи не сантиметровим слоєм броні, тож відчувалося як шматки від того урагану б’ють по боках.
Коли перший солдат був у салоні, шофер різко дав задній. І на буквально те місце де ми були, впав снаряд. Вибуховою хвилею нас трохи не перевернуло, тому водій не повернув авто. Скло не було броньоване, але поки тримало.
Зза пилу що піднявся над воронкою з’явився комбат, кий з ще одним солдатом на собі тягли 300го. Раптом відчувся свист, я чомусь вистрибнув з авто та на секунду присів. Потім чимдуж побіг у сторону комбата. Я чув що мені хтось верещить на зустріч, але я був ніби на адреналіні.
У голові звучало лише одне – ще одного і все, хоч одного. Авто ззаду так і лишилося стояти. Я підбіг до ошелешеного комбату, та спробував підхопити солдата, але мене миттєво штовхнули на землю. Відчулася різка біль у ключиці і за мить гучний вибух.
Броня що була на солдаті буквально засичала від вибухової хвилі з вогняними уламками. На мить мені здалося що я перестав дихати. Але лише згодом я зрозумів, що мене контузило.. я хотів дихнути, але не міг.. не міг навіть дати мозку команду на дію.
Я відчув як до горла підступає потужний ком. Мене не знудило а просто затисло повністю дихальні шляхи і щось різко почало болісно різати у горлі.
Коли я зрозумів що втрачаю свідомість, відчув раптом як мене перевернуло до гори.. все стало сіро-синім. Чийсь силует був наді-мною. Я нічого не міг розгледіти. Відчував як наступає спокій.
Та не судилося. Щось не давало мені таки заснути. Зробивши ще одне зусилля у стилі – у що ще там?... я розплющив окуляри і знайшов знайому мар мизу збентеженого комбата, та мого колеги.
Проковтни… - почув я над собою – проковтни бляха!, бо втрамбую!!!
Мій мозок спочатку посилав лише матові команди, які жодним чином не були пов’язані із зовнішнім середовищем… та все ж, за мить, коли мені два тіла почали показувати що я маю зробити, якоюсь частиною тіла я повторив команду «ковток»
…і раптом щось у мене почало нахабно залізати… але благо щось тепле. Відчув що мої легені почали набирати пустоту… згодом я усвідомив що то було повітря, якого я вже майже не лишив.
Спазм дихальних шляхів, це як миттєвий страх перед чимось, коли тіло просто стискає м’язами, не даючи зробити чогось попри інстинкт самозбереження.
З кожним ковтком повітря я почав відчувати усі свої тілесні гріхи… я почав кричати… !!!!! але здається мене не чули.
Мене приводили до тями просто неба. Потім підхопили та кудись понесли… мені нічого не хотілося, лише щоб мене облишили… я повертався до реальності і вона була немилою(
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644681
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.02.2016
ну от. нарешті відписала!
та краще б не відписувала взагалі
ти написала правду
і описала як вам ся добре в мирному житті.
... ми маємо багато слухів -про тих, хто втік
від рідної війни
але не вірили коли казали
до перерости знову у реванш пішли
до влади знов дірвалися оті
мерзенні хитрі душі!
і зараз в очі вам сміються
у твої рідні очі!!!
і кажуть, що програли ми
а миру людям вже доб'ються
бо мають плани вже вони
і знову зраду нам пророчать
А ми читаючи, з братами
що тільки-но життя вчергове зберегли
і витягнули з під уламків
і думаєм-про себе-що за ...
чому вони не поряд з нами
хто відмиває їхні хабарі...
країну знову тягне в кризу
ту за яку небесні плату віддали
та люба, ми не опускаєм руки
і вже готуємо стволи!
від себе я хочу додати
- тікайте смерди, якподалі!
знайдемо, спитаєм коротко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644119
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 15.02.2016
я - мандрівник
таких чимало в світі є,
і кожен хто до себе не жорстокий
то прагне у житті знайти своє
в дорозі мріємо про теплий дотик.
і погляд що змінить усе.
про очі ясні і глибокі - як небо
що над морем височить
п'янкий смак вуст медових
вночі, коли не можна говорить
і змучена душа приємно мерехтить
...тому мандруєм світом
- землями, що рясно травами і цвітом оповиті, - Неймовірно!
цвітуть духмяні й дикі папороті
але лише вночі відкриють нам красу.
що свого часу ждуть
на дотик, трошечкі вологі
бажаю їх в руках відчуть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643541
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.02.2016
А може все було не так
Але Продовження бажає людство
Щоб мирно жити у лісах
Підпалить поле чисте
Заздрість
Цитує на вустах.
Що так колись кохали палко
А, може все було – не так..
Ми знову змінимо свій смак
О, це творіння нетямуще(
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2016
..
Мій товариш дуже цікава людина. Він є великий та неабиякий шанувальник різноманітних звуків та мелодій, що створені здебільшого природнім шляхом, або за рахунок індустріалізації . в той час коли інші обмінювалися новинками музики та концертами, на його телефоні завжди звучали різні дивовижні звуки, які мали різнобічний характер, від цвіркуна та гірської річки і до грюкання на будівельному майданчику, та лязгіт двигуна мотоцикла.
Тож вночі цілком природньо у розположенні, ми могли прокинутися від звуків якщо не цунамі чи водоспаду, то зливи дощу, хоча на вулиці була тиха ніч і зорі з місяцем виблискували тишою.
Також бувало що їдальня різривалася звуками потужного мотоцикла, що неабияк лякали кухарок, які починали верещати як телята та потім лаятися. Це було зрозуміло чия справа.
Дивні звуки стояли як на викликах, та і на сигналах повідомлень. Звісно ці хіббі і мене часом лякали, хоча я по натурі був спокійним. Але такою вже він був людиною, робив то рідко навмисно, а лише у силу своїх особистих уподобань.
Він не мав якого особливого статусу серед усіх інших і не очікував на якусь милість серед нас, але був трохи безвідповідальний, ну як більшість творчих особистостей нашого часу.
Звісно у свою чергу він і гадки не мав, чому ми усі так прискіпливо і знервовано відносимося до тих його вподобань. Тим паче що ми не були військовими і наше росположення підпадало під юрисдикцію місії Червоного Хреста в країні. Тому такі речі не були вийнятковими. Тим паче що ми формально могли забезпечувати військових медичною, психологічною допомогою при наявній потребі.
Тому коли справа у країні переросла майже у відкрите протистояння на окремій території країни, де частина засланих ДРГ підрозділів сусідньої держави підняли «народний бунт» проти нашої державної хунти а нас майже усіх, хто мав хоч якесь відношення до військових, назвали скоро – каратєлями.. батальон якому ми підпорядковувалися у плані медзабезпечення швидко вирушив у приконфліктну зону зіткнення, тож на терміновому зборі місії ЧХ у місті, нам оголосили підозру про повну бойову готовність, та очікувати на найближче відрядження до далеких місць.
Хтось почав нервувати, комусь було навпаки невтерпець скоріше відрядитися та відчути себе реально потрібним. Я ж слугувався статутними потребами місії. Усі спільно розуміли що ми можемо мати там велику користь і стати песпосередньо більшими спеціалістами на дії, ніж у розположенні з явними манекенами, яким було байдуже на наші міркування.
Дехто позтитвно був певен що нас висадять у самих тих гріховних районах і ми як ті ОБСЄ будемо проводити ідеологічну роботу з місцевим населенням, на предмет фіксації помірекованості та патріотичного стимулювання останніх до підтримки наших і не лише наших військових частин.
Та чим далі з новин ми розуміли, що нам навряд че за такий надкороткий період щось змінити у головах тих місцевих мешканців і чи дійде справа взагалі до того, тим паче що ми не були далеко ДРГ чи комсомольськом осоредком бандервців ОУН з ідеогократичного спрямування. Наше завдання було ясно у чому, тому вищенаведені пляни були скоріше відгалудженнями наївних, ще необстріляних молодих спеціалістів, які поки ще готові були гори вершити, та рухати континенти, аби їх тільки готові були вислухати, і бажано одразу табунами, щоб не повторюватися на кожному повороті.
Особисто мене не дуже цікавила ідеологія місцевих, бо я знав особисто для себе, що я там робитиму, а вони вже вибір свій зробили. Усі можуть помилятися, але ми зрадниками для них будемо все-одно, як би ми їм не намагалися пояснити. Була така річ як – менталітет та пропаганда. Люди там звикли здебільшого до односторонньої інформаційної атаки, не маючи уявленя, що хтось може і гадати інакше, а тим паче підтримувати клятих катів-бандерівців, які ніяк не вимруть нарешті.
Чи відносив себе я до таких катів.. питання риторичне. Я не був зайнятий втіленням своїх ідей у суспільстві, а лише прагнув і прагну робити свою справу і відповідати за свій сектор послуг. А мої смаки мали лишитися при мені. Я завжди звик сприймати особисту критику з розумінням, якщо це не переходило на мене особисто але лише на мої професійні навички. Тому у героїзмі мене навряд чи можна було згадати а тим пач звинуватити.
Мої друзі теж є і були прихильниками різних течій. Скільки людей, стільки і дірок у озоні. Тут я був особистим егоїстом, поки це не стосувалося мого світу.
Більшість людей і не лише з тама, вірили і були певні у тому що вони мали більше знань і фактів… вони вважали себе самонавченими життям при новій владі і тому активно сприймали ідеї високорівності між братами, які ніколи не були ні генно ні логічно такими:
«Ми вас обєспєчивали, ми вас кормим все время, вся страна живєт за щьот наших ресурсов – довольно, достали. Уважайте наше решение и не мешайте нам опредєляться». Так кричали на камери сусідніх ЗМІ так звані апалчєнці, які тільки-но ось вилізли із шахт та байраків і одразу стали освідченими військовими, мілітаристами та логістами. Країни виявила у себе під боком просто колодязь неабияких спеціалістів, правда лише з балакання та погроз в плані «за 3 днья на Киев дойдем»,та «за нєдєлю ждите в столице!» і багато подібних вигуків, які таких і завмерли на фоні всеосяжної навали упорядників та розпорядників з братського регіону.
Нікого не дивувало як професійно були зламані склади зброї СБ місцеві та відділення міліції, як швидко і безнаказанно оголосили республіканські утворення з готовими стягами аля-нових-ферерантів. Люди билися у одному мазохістичному екстазі вседозволеності та веможливості. Тонами лізли на штики тих хто мав це все дійство узлагодити на вгамувати.
Та видно було, коли спала уся феєрів «братерства» і «всеосяжності» почали повератися до простих фізиологчних потреб, в плані роботи, зарплат, які досі виполачувала ненависна країна, яка їх зрадила.. з логікою лише у нас була проблема, бо лише ми їм були пожиттєво щось винні. Далі вже цілі ешелони «бігунів» вистроїлися на кордонах з окупованими територіями, де ті самі крикуни просили хліба і консерв, бо ми бачте про них забули…
Наше командування спокійно але з прикрим відтінком сказали що сенсу переконувати цих дикунів поки не має, б опоки афект не спав, ми лише зашкодимо цим крикунам, тож мають час самі оговтатися від сонного дурману «міра» який принесли порушившт державний кордон брати менші.
А брати тим часом прожовжували жваво знищувати дорожні сполучення, різати фабрики та заводи на метал, захоплювати шахти, відбирати у тих самих крикунів приватну власність на потреби ополценців. Халяви вистачало, тож частково крикуни були праві, країна їх добре у свій час забезпечила усім необхідним, тим паче що останні біглі правителі були представниками сами їхніх країв, про що ці ж крикуни якось забули і не бажали згадувати.
Тому, щоб не допустити подальших конфліктів, вище керівництво країни вирішило тимчасово проводити невеликі навчання поблизу самих секторів конфлікту, щоб при негайній потребі відреагувати на виклики гостей. Була створена знову Народна Гвардія, яку очолили вже трохи знані спеціалісти у конфліктах поза межами країни. Бо ж раніше у нас не мали місце відверті спроби державного заколоту, тож вчилися по малу на чужих помилках сусідів.
ЧХ також швидко розгорнув штаби оперативних місій поблизу зон конфліктів, лише на безпечній відстані. У один із таких кризових центрів ми і мали передислокуватися найближчими вже днями.
На позачерговому розряді наш керівник нам вкотре нагадував:
Попри складну ситуацію на полі бою, ви маєте знати одне – ми медики а пому аполітичні та бі-полірні. Рятувати маємо усіх, хто того потребує, далі справа за військовоми радами. Наша місія рятувати тих кого можемо врятувати тут і зараз і витягти тих, хто має бути похований на рідній землі. Всі інші справи нас не стосуються!.
Та план за кілька днів корінно змінився. Тому вже на ранок наступного дня, нам наказали на дорогу.
Вже шляхом з міста нам повідомили, що маємо перші несерьозні але прикрі втрати. Сусіди використовують потужну зброю, яка змушує військових тимчасово відійти на більш безпечніші відстані, щоб мати змогу підготуватися та перерахуватися. Тому у центрах конфлікту багато вже поранених і є перші вбиті. Тому ми рушаємо у головний на той час центр на Дніпрі, де отримаємо подальші розрядки, та злагодження як до наступних дій.
Мобільна тривога 2. Перші враження
…по прибутті, ще у аеропорті ми вже відчули перші реальні ластівки. Все нагадувало трохи хаос, але лише на першу згадку. Усю дорогу до штабу наш аматор грався з мобільним, і ми мали честь слухати то звуки гелікоптера, то незрозумілі чи постріли чи вибухи.. що почало дратувати вже командування.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641749
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 06.02.2016
іноді нам траплалося чути слово дивне і незрозуміле, таке як скакуни... поговорюють що це чи то секта, чи община чи зграя типу старообрядців. епітетів ще багато можна підібрати. а все тому, що скакунів, або ще веселунів помилково приписують до християн що служать за старим обрядом, який був вперше принесений на наші землі жидами (послами левітів з юдаїзму). тому їх усі щиро називають - відступниками... за те що ніби дотримуються первісних обрядів перших християн що схоже були ще до 2ст. тобто початку офіціалізації християнства у досередньовічній Європі.
як ми знаєм - язичників, або ще Рідновірів взагалі називали єретиками, за те що не сприймали і гнали з своїх земель чужовірців - толерастів.
за те отримали чи немалу догану від тодішніх князьків що правили землями слов'ян по сезону.
а вже коли і Русь.. (не та що Московія і червоною звалась а домосковська, тобто до 13ст.) почали омивати новорелігією яку не сприймали спочатку язичники. скільки крові тоді пролилося нам розповідають небагаті літописи не лише Чорної Русі але і Білої, тобто Новгородські. але це до уточнення.
коли я спробував особисто знайти чітке означення терміну скакуни, звісно у богословських книжках та релівгієзнавстві, то мав багато плутанини, у чому при бажання та вільному часі можете впевнитися самі. Є - старообрядці, богомили чи моли, і навіть хлисти... але ж...де скакуни?..
як потім я дізнався від знайомого що вивчає рідну Віру слов'ян, скакуни було сленгом до тодішнього вжитку, яке означало таки не християн а точно язичників. саме слово вже дає нам підказку "скакать", "веселитися" та "біситися". І дійсно, коли я врешті замислився над самим значенням того слова, то все стало одразу на свої місця.
християни грецького обряду, що нині окупують ненш земель ніж скажімо римські християни, але ще менше ніж вірус-протестантів усіх мастей, не знали як змусити підкорити собі та своєму канонові скакунів, бо ті здебільшого збираличя на природі і славили своїх богів та предків біля річок та вогнищ. Скакуни або веселину просто не розуміли що від них хочуть ці зачухані невігласи, які ще й мовили до наших предків незрозумілою мовою і торочили про якихось ... Іссу та Ноїв. Адамів та Єв...
про чортів, та бісів. тому їх минали стороною як ненормальних людей.
до того ж вдосталь було у нас і знахарів і віщунів, які до речі попереджали не раз про настання "темних часів", які мусимо витримати.
звісно більше за все жидів-християн бісило те, що вони не могли підлаштуватися під... бо канон новорелігії забороняв категорисно сприймати і "розбавляти" їхню істинну релігію з іншими. але щось треба було вигадати для як альтернативи народним віруванням та прикметам, гулянням. слов'яни мали слухняно ходити до катакомбів та віддавати десятину не якимось богам, а саме їхнім - жидівським.
в той час як христи збиралися общиною своєю на проповіді та вели "мирні" служіння, "нехристи" збиралися коло водоймищ, та струмків, одягнуті дуже легко, розводили великі та малі вогнища, та більш того у спідній білизні або взагалі голяка водили коловоди, або жах!, - стрибали через вогнища.....
для толерантних жидків-христів, це було як дивитися зараз фільм жахів на базі фентезі, або взагалі хорор.
їхній Ісса був мертвим та одночасно воскреслим і ніби теж можна радіти, помер-переродився, але канон того не передбачував. бо Ягве ще був... той як Перун усе бачив, навіть мастурбантів та мінєтчиків, а тому заповідав жінок до обряду - не допускати, щоб своїми піхвами, цицьками, та о-жах...волоссям не відволікали левітів від скорботних роздумів про вічні пекельні муки. а хоч за один погляд на жінку, мали великі проблеми з керівниками... загалом, було дуже важко їм множитися і радіти у таких умовах. тому не дивно що за заздрістю і нерозумінням породилася і підлість. як кажуть - коли тобі добре а мені погано - то треба щось з тим конч робити.
ось тому звернулися христи до володарів сезонних наших країв, та розповідали їх через перекладачів про дива заморські ну і звісно не без подарунків... звісно одразу справа не пішла, бо князі не мали влади над громадою, бо самі служили обранцями на сезонну посаду (сезон мав не більше 6 місяців на рік, хоча і рік тоді вираховувався інакше)... князі розуміли, але розводили руками - не могли навіть поміркувати іти проти волі общин, а тим паче протирічити волі страростів роду... тож трабл був у волхвах, які були розумніщі за христів-левітів, але і не піарилися так, як перші. бо не мали вигоди зі свого статусу, як і нинішні наші ветерани упівці у незалежній Україні.
тож треба було щось діяти саме із старійшинами, бо вони були першою і кінцевою ланкою у плані загарбання мозку словьян. треба було вигадати таку підступну "правду" яка могла як вірус 20ст. через мережу івнтернет ширитися і множитися одним кліком, а налякані юзери тоннами купували ПО та АнтиФа, прошу, антивірус для "липового" забезпечення нормальної діяльності свого ПК. але як каже досвід підступних христів - ніщо не вічно під Місяцем.. а особливо коли халяви надто багато!.
отже, покумекали трохи варвари і зрозуміли що уся проблема у волхвах, у старійшинах роду того. Скакуни то пів біди було... поскачуть і заспокояться, а ж ті до кого прислухаються та керуються їх завітами та рішеннями, як тими самими Левітами, то велика проблема, яку треба було вирішувати. для того була потрібна файна піар-акція, бажано з розпродажем по усіх садибах.
та щоб усе було формально виглядало легально, треба було то узгодити з місцевими і якщо змога з центральними органами влади. Тож понесли гінці у покої царські і барські різні подарунки із грамотами та указами на підпис.
отак на Русі почалися перші вчинки підкупу державних осіб, за корисливої мети.
звісно християнам байдуже було чи прийме Ісса нас до свого роду на небесах, мета була і лишається у ресурсах земельних і не лише. Словьяни ьули витривалі і сильні, і неабиякі розумні, що свідчать їхні народні суди, які відбувалися як за присутності князя, а при незмозі місцевих князьків, але остаточне рішення приймалося за присутності та думки старійшин роду. Котрих не змога було підкупити, бо мали знання вищі за блага Яві. Тож слідкували за дотримання законів Праві, що було понад усе.
Ясна річ що місцеві князьки були більш схильні до підкупу, бо давно мріяли про необмежену владу та ресурси. Спокуса була у проваджені собі вдалих законів, які б гарантували не лише довічність але і приємність посади за родом.
Тобто спокон віків посада службовця лише обиралася за голосами більшості, або за поданням старійшин, тобто за ділами обранця вже довіряли йому і ні про яку приємність а тим паче вічність ресчі не було. Хлча службовцю гарантувалася народна недоторканість, якщо наклеп на нього було не затверджено. Тому не було у них можливості бути одразу покараним за наявний злочин, а з тим що тоді не було журналісті та айфонів, звикли довіряти словам хоч трьох свідків принаймні. І факт наенгажованості їх треба теж було засвідчити, хіба що наклеп був зроблений у корисливих цілях. Отак
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641221
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2016
важкий день минув
мої скорботи за обрій
І на верхівках осіда
І стиха небо зачіпає
я.я.я.я.я
я чекаю
***
на ліхтарі листи навісим
Я обійму тебе нишком.
поки кохання не знає
як ми обоє запалаєм
***
вікна відкриті
твої очі вже сплять
Черговий день минув
вивчаю ніч
на смак.
***
поріж мене
мені не жаль
лише шматки роби
по-тонщі.
так насолода більша
знай
***
смачні страви
готуєм ми разом
ти із ножем
ти вправна
навіть дуже
я на тебе чекаю
за столом
їж мене швидко
не одразу
***
стирчать на кухні ложки і виделки
а за вікном стукає дощ.
у чайнику вода закипне
я за столом куштую
твій кривавий борщ
на мене стиха поглядаєш
неначе скибу сала маєш
я відчуваю. ніч настала
***
їжа і я - речі наявні
готуєш ти смачно
коли мене розпалиш
на пекельній плиті
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2016
3.1
сонце, благаю, прошу, тільки не мовчи...
кажи, кажи що небуть.
мовчатимемо разом уві-сні...а у житті
слова розгублені мої.
скажи-но, що тримаєш не душі?.
збагни!, я ж не вампір чи телепат
чи медіум, як нині багато. я сам то виявить не зможу
у сховинах самої душі.
А ти стоїш, неначе на порозі змін.
про що міркуєш?
..............
у вчинках і словах, наразі бачу лиш
я дівчину малу, що у кутку закрившись
від усього світу і очі затулила так,
що мати втіху не дивитися в мої.
страшні!!!
А придивлюсь... ти щось ховаєш у руці.
то твій секрет... твої сполохані в коханні мрії.
таємно від усіх і кожного.
рука тримає впевнено і міцно,
як то солдат тримає зброю на пості
мінливої сусідньої держави
не підкупити, не пролізти.
до тебе вже так просто не підкатиш
навіть жалкі троянди
не розтоплять міці тої.
стирчать упевнено голки.
прикро на те дивитись
що мав ще вдіяти.
безхмарне небо...кава зранку..
поцілунки й пестощі.
хтось обіцяє неможливе. я не можу.
я можу лиш любити. ззовні це не видно ясно.
а може і кохати я не здатен??..
мене вже вицідили.
а може і прокляли.
красою вже дістав собі відпустку в пеклі.
що коїться у нас на стороні - хто зна.
чи варті ще зізнання, коли ми бути разом
І що говорять замість слова - очі.
тож, пригорни до себе мою втому,
А чесно відкажи мені -
- навіщо звіра вивела в мені
він не потрібен геть тобі!.
Чи думаєш інакше...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640928
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 03.02.2016
3
сонце вже за обрій
завісу знов спускає небо
І хмари - зорі. Зорі ясних хмар.
закуті наче в'язні.
а спати мрії не дають.
І снить.. я на узбіччі
думкою в тебе узутий
лише панчохи зламані.
не знаю як себе вести
зустрівши раптом тебе
може зніяковію знов...
я то колись ніяковіла ти.
устрівши мене вперше.
там, де так зустрілися світи.
я хворий трохи був
Й не знавши що утнути-
- а ти сжалілася в мені
спитала - якось завернути,
якщо потреба виникне в мені
та зберігла свій номер
щоб при потребі маякнути
.........
я досі прагну загубитись
на краї світу, лише б
не думалась мені.
щоб більше тебе не кохати
я міг би й сам. Але, зневірилась в мені.
лишь мить одна. І все сконала,
спокуса й близько не стояла
винен і не винен я.
....очі прозорі - як тебе забути??????
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640913
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 03.02.2016
Хімія кохання
-Прикрий своє тіло!.. – як часто можна то почути. Іноді ці слова сприймаються з гумором, а іноді і навпаки. – чого це раптом треба ховатися за ганчір’ям, навіть якщо воно коштує немало зарплат бюджетних.
У нас же ніби – свобода та демократія.. а виходить печаль.? Та обурена етика кличе на барикади !
-вони культурні люди, а ведуть себе як у «темні віки»- чутно у відповідь.
-от у наші часи…- і тут починається етична тирада, схожа на доповідь у парламенті по правам феміністок. І завершується приблизно – а зараз бачте, їм байдуже на культурні норми.. .як шльондри одягнуті. Ганьба і все інше.
Тож почну із найголовнішого у цьому опусі.
Нас з «покон вічно» цікавило і приваблювало тіло. Перше-то з природніх потреб, закладених генетично нею, а також із мозкових питань – дослідження н пізнання. Ми для самих себе й досі лишаємося радше марсіянами. Можливо частково у тому і полягає наш саме науковий інтерес до тіла. Що ми не можемо зрозуміти, чому ми саме такі а не якісь інші. Хоча-не факт, що будь ми інші, ми б парилися-чому не такі)
Як писав Лесь Подеревлянський – бути чи не бути, блядські питання зайобують!. Він мав рацію
От і живемо і носимося ми з тілом своїм, як із великою книжкою на давно забутому чи досі незнаному санскриті. А природа тим часом – бере своє.
Так трапилося що у нашому тілі, генах закладена дивна динаміка до множення саме у ті моменти, коли нашому життю може загрожувати небезпека, або маємо чималий стресс. Окрім здається лише – америкосів, китайців та австралійців…
Чи варто боротися з природою, заради збереження і виконання поставлених етичних норм.
Чи навпаки, забити на те, та на всю насолоджуватися цими відчуттями до спраги, та спокуси..
Але етика теж не монотеїстичний правник. Вона теж має багато вже напрямків та відтінків. Дійшло вже навіть до толерантного відношення не лише мультикультуралізму, але і однополості.
Та чи не дивлячись на частини нашого тіла, ми іноді самі того не розуміючи , стимулюємо генетичне бажання до множення, що викликає у нас спрагу до єднання. Тимчасове.
Не дарма ж усі поміркованісти згадують про «темні часи», коли ми могли полювати не лише заради їжі, але і заради множення, або відтворення, подовження. В тому теж була якась частина - первісної простої етики. Захоплюй владарюй. Не дарма чоловік який мав багато жінок, був володарем.
Це потім треба було ще показувати свою військову вправність. Та співати дівчатам під вікнами.
Ось до чого призвела етика. Ми навіть боїмося іноді сказати людині що вона нам просто небайдужа, бо якщо почуємо у відповідь – нєт, то небо впаде нам на голову і ми відчуємо собі печаль.
Тож, що якщо звичка приховувати окремі частини тіла, є нічим іншим, як етичною типу вимогою від тих, хто просто боїться відкритості, тож мають комплекс який розповсюдила на інших.
При цьому створивши загальну думку, що інакше відкритість впливатиме на демографію та соціально-економіний добробут держави і нації.
А насправді то лише страх перед своєю природною потребою, яка закладена у нас генетично. Бо ми є усі рівні, і маємо дві статі, частини якої розділені у кожному із нас.
Тож ніякої насправді етичної потреби тут не існує. Визначаються лише загальні механізми регулювання людських потреб для нормального життя. Але чи усі того дотримуються насправді?.. ми часто бачимо, що чим більше вигадується законів, та вноситься поправок – тим більше люди їх порушують.
Сьогодні як раніше часто діє принцип прямого нищення нації, шляхом вбивства чоловічого населення, вважаючи тим самим що знищать гени того роду, при тому лишають жіноче населення, щоб розміняти його чужим. Але тим самим створюють у подальшому собі великі проблеми.
Де-які нації, навпаки роблять нищення інших, шляхом змішування із своїми недорозвиненими генами, тим самим намагаються стерти генетичну пам'ять наступним поколінням.
Тому закладені природою потреби, є лише стандартними механізмами найнижчої ступені у житті. Ця хімічна потреба і необхідність має бути нами зрозуміла та досягнута . хімія кохання, це є найвища наука, яку не вигадають ніколи, бо то є найголовніша людська наснага для життя.
Природа просто і по дитячому сприймає наші де-які емоційні вияви, як сигнали до подовження. Тому у нас іноді виникає непереборне бажання до іншої особи. Яке у свою чергу іноді вимикає логіку та здоровий глузд, які можуть вчасно підказати нам, що це лише спрага тимчасова.
Помилкове кохання, або пристрасть по дружбі. Такі напрями часто люди звикли називати так або інакше, пояснюючи ними те, що вже відбулося. Даючи тим самим етиці шлях до втілення своїх амбіцій. Хоча насправді все можна зрозуміти і пояснити простими прикладами. Окрім звісно кохання.
Бо воно існує, поки існує життя у нашому вимірі та інших.
......
То питання виникло цілком справедливо. Можливо у темні так звані часи ми були більш простими а тому більш відвертими.. коли люди виставляють себе наче звірів у зоопарках та при цьому влаштовують етичний цирк із спец ефектами.
Потреба ж у відтворенні викликає часом просту залежність, яка виходить у ніби то такому ж простому задоволенні фізіологічних потреб і це помилково порівнюють з життєво необхідними на кожен день речами які потребує наш організм. Потреба в оргазмі не виникла природно. У людини на те закладений своєрідний механізм. Поки ми живемо у цьому вимірі, ми майже цілком залежимо від свого тіла. Ми змушені ніби коритися потребам статі у деяких аспектах життя нашого.
І страшилка що ніби тіло братиме все-одно верх, лише для тих кому просто не хочеться або замало духу, щоб зрозуміти можливості тіла.
Та наше тіло, дане природою не є рекламним проспектом, як і в’язницею. Кожен вирішує сам, яким тортурам чи яким можливостям піддати своє тіло. Не дарма радянська приказка звучала приблизно так – у здоровому тілі, здоровий дух. Бо відверто кажучи, відсутність статевого частого життя, не є проблемою здоров’я. ми можемо як жити ним, так і поратися вільно без своєчасних потреб. Головне ж зрозуміти персонально для себе оце і не перейматися потребами виключно статевими.
Як зазначав не всім відомий австрійський лікар Самюїл Ганеманн, кращий спосіб лікування це поступово зменшувати дозування. Чим менше ви себе вводите у залежність до своїх жахів, тим сильніше і розумніше стаєте самі. І прийде час ви побачите що можете вправно спростовувати вже не свої а сторонні міфи про залежність. Бо ви то самі пережили, то кому як не вам знати краще.
Тож будьмо сильні, атож розумні, атож привабливі. Виключно у платонічному значенні цього слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638838
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2016
дивлюсь у тебе і не стримую свій подив.
як ти себе країно довела
хитає тебе між господ як шльондру
шукаєш хто дорожче оцінить красу
на маминій сорочці вишитий рушник
звиса криваво з ягодиць.
і губиться малюнок вишитий із льону та калини
вінок поношений вже з кілька тисячу століть.
ввесь час тебе пани гвалтують на вінчають
і вишивата тягнеться за оковитою в ясир
пекельні пси перевертня стрічають
та мітять повернути пьядестал.
і жодден хто до опору повстане
одразу матиме довічний "капітал"
в у народу мозок оцетом промитий
і сохнуть змащені лайном мізки
дніпро поморшився і чаєк низько нудить
так гидко, люде, хочеться втекти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635072
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 11.01.2016
я в мир пришел
хотя никто меня не звал
в чем миссия моя-не знаю
день от рождения я слабну
среди грехопадения
вранья.
природа сдерживает в присмерти меня
наверно временем ошиблась
ведь время инквизиторов прошло
хотя по виду-все лишилось
но не ищу я гибели
нам умереть - гораздо проще
сложнее побороть не мир
себя.
и оставаться с ним на расстояньи выстрела новейшего ружья
а жить как блансировать по лезвию ножа
не просто.
и не дело в яйцах
все так сложно просто
но незаметным быть хочу
уйти в леса, хотя
и там я знаю-ты меня отыщешь.
пройдешь все просеки мои и
заминировать весь мир-нельзя
судьба найдет мне дел управу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2015
усі газетні шпальта
торочать про одне
що ось! ми відзнайшли, нарешті!...
...та знов у пошуках
тебе
і часом ми звикаємо
до сірості життя
і слухаємо висновки
що лізуть із експертів
про те,що
ти - далеко
та знають як вже відзнайти
і знову посилаються туди
звідкіль повернення - не має
і майорять гарячі голови
як стяг - ногами до гори
а ти є поряд, я це відчуваю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626444
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 05.12.2015
Русский мир или Миф коего не было
начало которое не войдет в историю РФ некогда!
В сети как и в реально жизни русский человек привык гордиться своим произростанием и хождением помукам капиталистов.
С одной стороны это верно, страной нужно гордиться и ее защищать. Язык нужно хранить и развивать. Вот только почему этому правилу обязаны следовать соседние народы, со своей историей и исконным не русским языком. Славяне. Русичи.
Русский патриотизм часто переходит рамки разума и соседствует с расизмом и нацизмом.
Естественно что сами носители языка этого не замечают. Для них торжество московии это золотое правило орды.
Не смотря что как раз их предки именно с расизмом и нацнетерпимостью боролись во время гражданской войны на стройках морового комунизма.
Конечно все знающие историю компартии и самих большевиков знают за что хотели на самом деле бороться русские, но это тема другого материала.
Да и суть того правдивого смысла излагает сам ленин. Да и к самим русским он симпатий не питал. Для него все было на одно рыло. И это рыло должно было привести весь мир на поклон к большевикам.
Для того и устраивали гонения и геноцид всех древниз народов, кои имели сильную культуру и идею генофонда нации. Последнее понятие не относиться к русским, так как все знают кто терял и усиливал русский фонд ген.
Благодаря тем же буржуям из европы.
Русская манера акания и шокания, которая считаеться высшей мерой прилегания и залегания в ряды русской знати. Хотя сам термин знать заключался не в происхождении, а в поступках, кои совершали их предшественники за что имели опосля звание да чин. Знать, знатный, знаменитый от слова знамя… человек который своим примером и делом славит свой род и свое происхождение.
Но сия образованность да интеллигентность не возникла в глубинке русской старины, как мы знаем из истории государства московского, петр 1й рубил окно именно в европу. А не в азию. Почемуто…
Посему все манеры были наочно и нарочно скопированы из этикета монарших домой гейропы, как сейчас модно говорить и писать среди интеллектуально деградирующих русских.
Европа в свою очередь долгое время не мерилась и сомневалась в принятии русской «знати» московии. Европейци умные и образованные люди знали о происхождении знати московитов. Европа считала кочевников обезьянами, и фост этот некультурно тянулся за московской знатью. Вот и не хотели гейропейци иметь ничего общего с латпевой московией. А быть детьми мартышек русские не хотели. Они хотели прекратить скитания свои по степям пальмира да сирири и наконец зажить на одном место да про еду и язык свой монгольский перестать тужить.
Потому они сами стали копировать да присваивать чужое.. тоесть обезьяны знатно наследовали своих кочевых отцов. Ордынци правда по началу сами с них смеялись и хотели образуметь. Но как мы печально знаем, московия захотела быть автономной, и потому постаралась оградить себя от бичеватых предков. Дескать, знаться с вами в шалашах не наше дело. Мы хотим в европу.
2ч.
Сам же факт существования русского мира возник немного позже. Ведь надо было чем-то крыть свои неудачи в политике и экономике, да чтобы народ каждый раз не лез на рожон. А напоминать о кочевом прошлом неприлично было как-то, и так комплекс на свю жизнь государства русского остался несгладимый.
А тут еще и Киевская Русь начала что щебетать про возврат кредитов. Безобразие, видно не всех порезали. Да вроде бы и руссов насиловали с надеждой выродить память из ген.
А они еще и мову свою нахалы вспомнили. Выходит надо скорее европеизироваться, иначе вспомнят настоящие русичи правду да вломят до самого ледовитого.
Вот и решили столкнуть лбами, два, казалось обреченных на вымирание народа . чтобы монголы не акали под боком, укорили, что мол вы ж там недограбили и недобили киевлян надцатом году, а еще и предками зветесь. Как же мы вами гордиться можем, коль вы такие трусы, вот там ваша дань и будет. А если там удачно соберете, там мы вам лобызать сабли будем да дань вам еще пуще прежней приготовим, что там европа, весь мир будет видеть вашу славу кочевую.
Не удержались монголы он соблазна. Предложение то дельное, ведь это изза живучего киева, они теряют своих детишек московских, это от русичей то набрались москали ума разума, да в буржуазную европу стремятся. Вот мы ща вломим этим провокаторам Руси. На кону ведь честь и бариши немалые. Москвичи ведь доселе обещания сдерживали.
Тем часом, покедова монголы собирали всю степь на бой ратный, стали все у себя менять, даже парики натянули на бороды. Правда кроме вшей и клещей русский мужик себя человек не почувствовал. А знати то что, исскуство ведь требует жертв. Пардон, европа.
А она то вреднаявсе неведеться на приглашения. Далее киева не плывет да не скачет.
Проблема ведь была в том, что московии на картах до 13 века не существовало.
Все знали про сильную Киевскую Русь. Да и народа такого как русские-не существовало.
Вот и недоганяли европейци, что за люди им шлют приветы изза лесов да болот.
Может это монголы новую западню готовят, чтобы купцов порешить европейских.
А тут один арабский путешественник после града киева, отправился просветить и обозначить на карте че там за новгородом твориться. Да об уиденном опосля написал и передал в дворы мировые. Арабские знатоки хоть и со скрипом нобыли в почете в европейских дворах, да и географы были смелые. Вот и рассказал о москалях им.
Да видно так красочно, что европа решила таки оплатить новую експедицию до москвы.
Как узнали об этом русские, да как возрадовались, да выслали на встречу цело войско московское…
Монголы кои тем часом киев штурмовали, оказались в жопе почти полной, ибо на тот час киевский престол занимал князь галицкий, кароче будущий бандеровець и пособник нацистов. Какое же было офигение монголов, когда великое войско русское прошло мимо, даже непоздоровавшись…
Московиты в свою очередь удивились живучим монголам и руссам. Кароче, обе стороны разошлись как в море корабли, это воодушевило русичей, да они порешили монголов, что те остатками свалили в степь украинскую.
Тем временем московиты встретили послоф и повернули обратно.
Послы конечно вначале негоднали что это русские, ибо на лицо одни монголы, только в париках и в латах китайского производства. Но русские их успокоили и назвались «почетным караулом», кторый князь московский и всея руси петр европейский выделил в честь их визита.
Послы конечно не поверили сразу и велели макакам держаться подальше,а лучше еще-впереди знати европы.
3ч.
Тем временем монголы остыв в степях безкрайних, поев мяса с коноплей, вспомнли, что московиты их за образ жизни упрекали да чтото про европу трезвонили… не обманули ли они?
И как говорят – куй метал пока горяч, отправились к петру за пояснениями. Тем паче что часть добра и так хранили у казне российской.
Тем часом вперед себя войско московское гонца послало с двумя новостями – 1 про живучих монголов, 2 про послов.
Ну петр долго не думал, такой прием и написал ответку – послов доставить всех до единого живыми!
А со вторыми вы знаете что делать. Мы вас в подмосковье с подкреплением встретим.
Принес обратно гонец весть войску. Первую часть просли и возрадовались кацапы, а вторая часть еще более воодушевила московитов.
Дошли они до болот с послами, да сказали погодить денек, а сами типа за подарками пошли к князю русскому. На самом деле ясно куда и за кем.
Как увидели смог послы, подумали что им костер готовиться, встревожились да зароки уже написали. А тутвдруг гонец монгол приехал, да просит последовать далее…
В полном охирении и обреченностью двинулись послы уже на смерть.
Да едут болотами, а нет болот, чтото похожее на дороги, только смержящее мясом до трасиной. А в самом подмосковье лесами могнольские латы лежат при дороге.
Европейци видели конечно вандалов на веку, но чтобы свои да предков так … этого они еще понять не могли. Больно образованные были.
На вопрос – че это за латы, петр ответил легко – да это, чурки на деревне запрещенными с америки торарами торговали, вот и спалились.
Вот так русские дорогу в европу и прорубили. Остальная же часть умных монголов ушла далее в степи, да образовади там монголстан ит.д.
пре.. немци не возьмут
Помните, еще перед наступлением немцев на СССР газеты писали о том, что даже если нацисты дойдут до границ самой России, то москвы и не взять, болота помешают и простое бездорожие.
И хотя немцы все-таки технически оказались мощнее, но «пророчество» сбылось, москва устояла. Хотя до сих пор русские не могут ответить на тот факт, как вообще немци да их союзники смогли пройдя всю УССР и БССР дойти до границ самой империи.
Ведь РККА как гласили журналы и газеты, была тогда на пике вооружения, и это без приграничных союзных республик.
Как СССР не смог сдержать натиска даже на одном участке границы, тем более на такой ненавистной Западной Украине… пинять на бандеровцев и повстанцев как-то совестно, учитывая габариты и опять же оснащенность самой РККА.
Тем более, что изначально повстанци воевали за свою страну, как и белорусы и литовци и те же поляки, коих до того уже разделили «союзнички».
Как можно было заставить Гитлера, отвлечь британскую морскую операцию, да африканскую миссию и повернуть самые мощные танковые войска 3 Рейха на «союзника», с которым пара месяцев тому назад вместе пиво пили в разделенных европейских республиках. Да так развернуть, что те пролетели, прошагали и проезали полевропы, дабы «пресечь» охреневшего союзника, который был в 10 раз сильнее Германии и более того, который сам собирался пойти по стопам немцев в агонии «всемирного» разгрома. В результате потерпел поражение, да такое, что США были вынуждены вмешаться.
Да сейчас гении новороссии скажут что вишь, СССР просто перевел на себя как раз урар агрессора. И евпора вообще обязана была благодарить за своевременную помощь.
Вот только тогда не вяжеться «союзная» миссия кремля в отношении самой Германии. Зачем было ступать на хвост гидре немецкой, быть, как сейчас верещат русские «в спину». Скажете немци сошли с ума, бургеров обьелись. В чем же было дело….
4ч.
Дело было в том, что СССР изначально планировал иную игру. План состоял в создании «козла» отпущения для европы, что бы опосля выступить вызволителем, и по инерции европа должна была трепеща от панцырей немецких обратиться не к США а как раз к РККА в лице СССР … и тот гордо звеня сиренами и всем добром 16 Армий всыпать немцам «понехочу». Это первый вариант. Но СССР тобишь сталин понимал что европа настолько терпелива и либеральна, да и горда что не посмеет прямо обратиться к СССР за помощью. Да и зачем. Конечно у европы были свои договора с германией, иначе гитлер так и сидел бы в провинции и гавкал как пес цепной на все что движеться за пределами хозяйского забора. Всему виной дипломатическая, закулисная игра.
Европа тоже хотела посмотреть – кто кого уделает. СССР германию или наоборот. И европейци тоже читали доктрину РСДРП как и НСРПГ. А доктрины были похожи как две ладощи, только зеркально отражали одна другую. Европа видела сотрудничество СССР и Германии, еще до войны и помнила об этом.
СССР видя что европейские вельможи смотрят уже немного коса на него и слегка покачивая головой намекают на «нечестную игру». Посему СССР и спустил «германского пса» заранее, чтобы тот отвлек европу и заодно прощупал у всех реально слабые промежности. Немцам готовилась роль «бешеного пса», которого может угомонить только СССР а не буржуазная гейропа.
Но сталось не так как гадалось. Как и в истории с распадом СССР в конце 19 века, СССР перегнул палку, слишком приблизившись к «хавчику» своего пса. А как мы знаем, когда пес голоден, его лучше не трогать иначе «гламанет».
Сталин «не догнал» что его брясканье вблизи румнынских границ может раздражнить Гитлера. Но что такого,спросите вы, СССР пытался контролировать ситуацию, а это лучше делать вблизи от ….
Но в каждой войне ресурсы имеют одно из главных значений, которое может перевернуть ход боя… и…. это произошло. Под ресурсами имеется в виду «черное» румынское золото, контроль над которым с 40х годов возглавила германия.
Нефть румынии являлась одной из основных кровоносных артерий немецкого наступательного, тяжелого комплекса в европе. И на этот комплекс позарился товарищ сталин.
Тот в свою очередь хотел разыграть карту со спасательной миссией РККА в северной европе. Ясное дело, что при этом еще «морочил» голову послам Гитлера, которые неоднократно передавали обеспокоенность союзничку по поводу уж больно близкой концентрации войск у временных границ.
Имел ли в этой ситуации право гитлер разозлиться на «удар» в спину?... вполне.
Тем более что разведка доносила неприятные подозрительные движения за спиной.
Тем более что с британии, гитлер немного обломался с флотом, который не только не смог в сроки осуществить осаду Британии, да еще и норвежские ястреба совместно б британцами и союзниками умудрились потопить парочку крейсеров «госзначения». Что гитлер был «навзводе» это легко сказано.
Вот и представьте себя на месте фюрера, когда ваш друг за спиной начинает явно готовить на вас чтото … подставу скажем. Это называеться на языке военного времени – предательсвом. А что делают с предателями мы знаем.
Вот и долбанул гитлер самым дорогим что было по РККА. Тем более что опыт финской кампании говорил о том же. Вспомните наглую провокацию СССР на фино-советской границе после которой СССР сам себе же разрешил напасть на ни в чем не повинных финнов. Да так, что сумел своей наглостью сплотить даже финских коллаборационистов, сплотив их с демократами. У финнов разговор был простой – кто не с нами, тот против нас.
Но на германо-советской границе была неумышленная провокация . сталин настолько был уверен в нерушимости дружбы с гитлером, «патрон» не предаст, что решил опередить патрона.
Сталин не собирался воевать с немцами… тогда эту заповедь чтили как щас «отченаш».
Нет, он как раз собирался воевать, но не только с немцами, а со всеми буржуями, которые станут на пути «социалистической» чистки.
А что было бы после этой чистки европа да и сами русские узнали, когда уже саму германию разделили как польшу на две части. И мы помним как и с какой стороны рушили берлинскую стену. И мы помним кто и по ком стрелял, для недопущения утечки кадров «за бугор».
5ч.
Мир который никогда не был.
Хотел написать красноречиво, но вот наткнулся на статью. Типа источника из пентагона. Давида юберга.(прям немецкий еврей какой-то).читамс... и офегевамс
David Jewberg
Неоднократно просили написать мой прогноз потенциальной войны РФ с НАТО.
Пишу только про то что есть в публичных источниках. В Пентагоне, где я сегодня работаю, есть разработки планов войны со всеми странами мира, но более детальные планы войны с нестабильными и агрессивными режимами. Эти планы тчательно составляются и постоянно корректируются, иногда с моим участием.
Потенциальна война с Россией не будет похожа на войну с Ираком в 2003 году. Хотя у РФ примерно тот же размер армии и тот же уровень технологического развития. Только у Ирака была дисциплинированная и опытная армия. И не было пьянства и воровства.
Военное дело мощно шагнула в будушее за последние 25 лет.
Войны выигрываются не солдатами, не танками и не самолетами.
Вот краткий сценарий войны России без союзников (китай ваш конкурент а не союзник) против 28 стран НАТО.
Это война 2% от мирового ВВП против 50% мирового ВВП.
Годовой военный бюджет $80 миллиардов РФ
против $800 миллиардов НАТО.
Винтовка против лазера.
Даже если Путин осмелится на ядерный удар (я считаю он осмелится),
и даже если половина советских ракет взлетят, США прекрасно защищены ПРО. Единственный риск, подводная лодка рядом с границами, и то мы считаем что мы успеем перехватить.
Ответного ядерного удара не будет, есть более гуманные пути быстро закончить войну.
Сначала прилетят бомбардировщики невидимки (B-2 STEALTH),
разбомбят военные обекты и заводы.
Прилетят новые электро-магнитические дроны ЧАМР (CHAMP)
и навсегда пульсом выключат все электронное в крупнейших городах.
Все, добро пожаловать в средневековье.
Шайка Путина либо сбежит (КНДР, Иран, Сирия, Венесуэла) или как крысы будут прятаться в бункере.
Вся война с Россией будет длиться 10-20 дней после первых ударов НАТО.
Солдат НАТО никто до капитуляции РФ не увидит.
Один вопрос Пентагон очень волнует, кто будет подписывать договор о капитуляции?
После войны, НАТО назначит офицеров (может даже меня) временными чиновниками и управляющими. Всех старых слуг народа под суд или люстрацию. Коррупции под нашем управлением не будет.
Мы поможем побежденным россиянам едой (опять), медициной, инфраструктурой и технологиями. Выведем вашу страну в 21 век.
После того как раз-зомбирует большую часть населения России,
примерно через год-два, поможем организовать честные выборы.
После выборов легимитивного правительства РФ мы вам оставим примерно тысячу советников, что бы помогать и не допустить к власти следующего Путина или Сталина. Они так же помогут правильно развивать инфраструктуру, армию, полицию, гос институты.
Когда вы готовы сами управлять, мы покинем вашу страну и в будущем мы будем союзниками и партнерами. Сделаем так же
как мы сделали с Италией, Германией, Японией, Кореей, Панамой и Афганистаном, с Ираком и Ливией не получилось.
И тогда весь мир будет дружить с мирной и богатой Россией.
Богатой страной станете когда за войну с НАТО, Юкос, Украину и МН17 рассчитаетесь.
....еще раз по миру
Теперь более обьективная конструкция современного рашиского облома в дипломатии и махании …
Турецкий удар по «Крымнашу».
Турецкие ВВС сбили российский бомбардировщик Су-24, наносивший удары по сирийским оппозиционерам. Турки не только защитили воздушное пространство, но и полностью разрушили один из стойких мифов «Крымнаша». Весной 2014 года российская пропаганда доказывала необходимость оккупации тем, что на территорию полуострова могут зайти силы НАТО. Дескать, новое украинское правительство выдавит российский флот из Севастополя, заменив его кораблями Альянса. Российских «патриотов» запугивали, что в таком случае Турция «станет вытирать об Россию ноги», а Москва, не имеющая группировки в Крыму, не сможет дать жесткого ответа.
Теперь россиянам подвернулась отличнейшая возможность показать, как они могут «жестко ответить» на действия турецкой стороны. Реакция Кремля и лично президента Владимир Путина была прогнозировано бесхребетной. Турция (страна-член НАТО, между прочим) после многочленных предупреждений сбивает российский бомбардировщик, в течение короткого времени находившийся в ее воздушном пространстве. Российское Минобороны вместо «жесткого ответа» начинает валять дурака, рассказывая, что самолет сбили с земли и он упал на сирийской территории. Официальная Анкара не поддержала дипломатические игры Кремля. Президент Реджеп Эрдоган прямо заявил, что турецкие военные сбили российский бомбардировщик. Мир затаил дыхание. Впервые за многие годы Москва столкнулась напрямую с силами НАТО.
Кремль в очередной раз, выбирая между войной и бесчестием, предпочел последнее. Путин назвал действия турецких военных «ударом в спину», а власти страны упрекнул в «пособничестве террористам». Максимум, что могут сделать власти России, – запретить согражданам полеты на турецкие курорты. Все как в сказке Михаила Салтыкова-Щедрина: «От него кровопролитие ждали, а он чижика съел».
Какие выводы из этого мы можем сделать? Первое, кремлевский прожект «Крым в обмен на войну с терроризмом» рухнул прямо на старте. Как мы и писали, никакой широкой антиигиловской коалиции не будет. Теперь уже точно. Москва не сможет использовать атаки террористов в Париже для смягчения позиции Запада по санкциям. За последние месяцы Кремль судорожно пытался «впарить» свои сомнительные, с политической точки зрения, услуги США и ЕС по ядерной программе Ирана, урегулированию сирийского конфликта, войны против ИГИЛ, хотя в реальности российские военные били только по силам умеренной оппозиции. За это Кремль просил признать за ним право вмешиваться в украинские дела и отдать (пусть неформально) Крым. Каждый раз он становился жертвой собственных «хитрых планов».
Из европейских лидеров только президент Франции Франсуа Олланд громче всех говорит о привлечении Москвы к совместной борьбе с исламистами. Солидные европейские издания перед его встречей с президентом США Бараком Обамой сообщали, что американцы намерены уговорить французов сохранить антироссийский курс, дабы Кремль не смог использовать войну против ИГИЛ для предотвращения «новых санкций за Крым». Скорей всего, американский президент нашел нужные аргументы в общении с французским коллегой. По итогам встречи Олланд призвал Кремль отречься от Башара Асада и присоединится к западной коалиции против исламистов. Москва делать это категорически не хочет, так как во главе действующей коалиции находятся США.
Второе. Российская власть закрепила свой имидж шпаны из питерской подворотни, способной действовать только исподтишка и заведомо против ослабленного противника. Украина весной 2014 года была именной такой. Для Запада это четкий сигнал: Москву можно давить и дальше, требуя уступок. Российские политологи (даже внешне оппозиционные) часто говорят, что Путин «ничего не делает под давлением». Дескать, с ним нужно мягче, иначе он преподнесет неприятный сюрприз. Пилоты сбитого Су-24 на себе ощутили «авторитет» Кремля и его реальные возможности на мировой арене.
Руководство Альянса и Белый дом полностью встали на турецкую сторону. В Вашингтоне и Брюсселе согласились с действиями Эрдогана, озвучив дежурную фразу о том, что Анкара и Москва должны избежать эскалации. Простите за грубую формулировку, но Запад руками Турции указал России на ее подлинное место: у параши. Звучит не совсем этично, но правдиво. Нищая страна, которая живет за счет торговли сырьем и расстреливает в Сирии советские «остатки былой роскоши», не может претендовать даже на статус региональной державы. В Черноморском бассейне такой теперь является Турция, а не Россия. И это в очередной раз указывает, что у «Крымнаша» нет никакого стратегического значения.
Третье. Российский президент в известном пропагандистском фильме бравировал готовность использовать ядерное оружие, если бы ему помешали украсть Крым. Теперь с уверенностью можно сказать, что это был наглый блеф, рассчитанный на внутреннюю аудиторию, а не на США или ЕС. Ни на какую войну, а уж тем более ядерную, Кремль не осмелится. И даже если у Путина окончательно снесет крышу, а рука потянется к «красной кнопке», то в Кремле найдется немало людей, которые быстро ему объяснят пагубность таких действий.
Во время аннексии Крыма турки выдержали «активный нейтралитет», что весьма обрадовало кремлевских дипломатов и отчасти развязало Москве руки. Публично они высказались против захвата украинской территории, но от экономических контактов с Москвой не отказались. Российско-турецкая дружба продолжалась до тех пор, пока Кремль не начал хозяйничать в зоне турецких национальных интересов. Если Россия в ближайшее время продолжит бомбить сирийских туркмен, то велика вероятность того, что Анкара не только собьет очередной самолет, но и вспомнит о защите прав крымских татар. Например, громко потребует прекратить политические репрессии против активистов или пригрозит Москве закрыть проливы. Немощь и позор Кремля будут очевидны всем. У Анкары в руках реальные рычаги, а у Кремля – лишь телевизор и «сакрально-стратегический» Крым.
Андрей Заремба, крымский политический обозреватель
6ч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626418
рубрика: Інше, Лирика любви
дата поступления 05.12.2015
Ни для кого не секрет что в россии есть цензура на демократию и оппозиционных власти движений.
Цензура заменяет порой обьективность, в которой россия винит любого кто ставит под сомнения ее авторитет. Как малое дитя, у которого забирают игрушку. И в этом вся россия
Правда лишь та, которую одобряет комитет национальной безопастности или проще ФСБ.
Большинство граждан вынуждены в эту правду верить ибо иначе верить-не во что. Кроме как в свою безпомощность.
Но уж лучше поверить в миф о своей безнаказанности, чем поставить себя перед фактом скорой разрухи.
Но вот что странно.. вся власть почему то критикую буржуазию запада почему то стремиться там отдыхать и там же лечить свою зловредность.
Более того, их отпрыски успешно учаться в европейских буржиазных ВУЗах и даже не поверите, в ВУЗах и колледжах дади Сэма. При этом там им не предьявляют риторические вопросы- а что ж вы галубчики тута учитесь. Ведь мы буржуи и образование извините по вашим словам у нас дерьмо!.
Более того, ездите на наших машинах, открвая представительства буржуазных автоконцернов у себя в стране, когда у вас только старики и ветерны ездять на совдепе, ибо денег на приобретение импорта у них просто нет. Гдеж тут денеться патриотизм.
А сердства связи. Тот самый Водафон для МТС.. это как назвать.
При этом вы грезите рашиским миром везде, плюя на культуру и традиции народов, кои вам в пору прародтелями есть. Не говоря о соседях, которые ниразу в жизни не лезли на вашу территорию со своими понятиями жизни и мировоззрением.
В самой же россии, прессуют любого кто дишит в диссонанс с общепринятыми правилами, дишит конечно образно говоря.
Инакомыслие в россии как раздражитель, как подагра. Недавно даже разрешили официально, вдуматься только!-писать доносы на соседей, если они и даже если показалось. Вот теперь и посади россиянина за общий стол. Донесет ведь. А что санкционку вместе ел и пил, то так, он же государство защищал, а значит был просто вынужден испытать на себе все что ему уготовано. Миссионер одним словом!
Тех же кто не донесет конечно будут официально считать агентами самого абамы и буржуазными зачинщиками. Да что говорить, даже в вашем слабоумии и бездействии виноваты опять же буржуи, которые нещадно соблазняют вас буржуазными злаками.
Российская дума каждый фактически день заседает и принимает законы или вносит изменения в действующие з целью явного ограничения прав и свобод, ущимления воли народа.
Так этому радуються. значить чиновники на благо трудяться.
Так верно же!.. их дети пусть на западе уму-разуму участься – а ты смерд – не пискни об этом. Ты ведь патриот, а они всего лишь твои контролеры. Без личных как говориться.
И вот если в гейропе (надеюсь правильно написал?) или в США люди могут хоть каждый день выходить на улицы и требовать изменений, то в россии, только те что санкционированы самой властью!
Но простите, какой российский чиновник или думдеп захочет услышать в тедеэкрана, напоминание от какой-то бабуси, что пока он жирует здесь с дамами по вызову у ней пенсия все убывает. Он то знает куда…
Да и вообще, что в россии натурального.. все ведь позыченое, и если не у того же зловонного запада, то у соседей по таможне.
Перечислять желания нету, ведь все-равно услышиш – глас вопиющих в россии и вне ее – все ты врешь!
И под знаменем голландского флага, движуться россияне к пропасти своего самобичевания по великой победы над собственным маразмом. Если не нас то мы себя! – так должны звучать лозунги российских националистов ныне.
А ведь чего стоит щеголяние воглаве колон ортодоксальных попов, распевающих катюшу, кричащих цензурные лозунги, з власовской нацистской ленточкой и футболкой нацболов наперевес с крестиком из чистого серебра. Да он (крест-то) все наперед освящает. Не важно что пузико «посредника между рабом и богом» уже в штаны не лезет. А какие попы сексуальные мастера. Да пол матушки зомбороссии знают!.. яуж воздержусь от подроностей.
Но вот самое интересное и странное покоя мне укропу и бандеровцу с момента аннексии Крыма да войны на Донбассе не дает покоя..
Я бы то не лез в дела чуждого государства, но как-то вы первые начали.
Так вот «национал-большевицкая партия РФ», короче НБП эдуарда лимонова (еврея ксате). Довоевались на Донбассе до того что эдик быстро сменил шило на мыло и сотворил чудо в противовес Единой Рашке президента – Другую Россию. Видимо дума тут недоработала в запретом иных лиц нетрадиционной российской национальносте не использовать и не переиначывать названия с дописью Россия.
Так вот забыли ли вы, товарищи малороссы, что именно таким как НБП и РЕ и т.д. вы обязаны составом нынешней российской думы…тут же к гадалке не ходи – все да и сходиться. Ведь как пройти зажравшемуся депутату на верх, и прилипнуть к неприкосновенной гильдии, как не через патриотически настроенных малолеток из «нацболов». Ничего что они первые начали зиговать Путлеру, сравнивая его с Гитлером. Вот только лозунги нацистов не переделали. Видно чтобы узнаваемо было.
Я имею в виду малолеток, через которых в обход избирательного закона об возрастном ограничении будущие думатели прошли в Думу. Подумайте над этим,перед тем как вновь после пшонки критиковать балтов или укропов на буржуазном национализме.
И проще всего, просто не выезжать за пределы родной губернии. Ведь вы такие образованные самодуры, что сами всех учить можете.
Что уже говорить, что сам иллич да тот же отец коба ненавидели рашистан настолько, что томили голодом да кодали в межусобные войны под голландским морским флагом.
Да и победы небыло. Спросите сталина.. ах да, он же умер. Я о победе всемирной трудовой революции социализма… ведь засцали дальше берлина идти херои… да и те республики, кроме ближних у вас великодумов отжали за 10 лет. Подумайте над этим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625195
рубрика: Анонс, Лирика любви
дата поступления 01.12.2015
мир меняется
каждую секунду
миг и даже звезды на заборе
я смущаюсь при твоем взоре
скажу даже более
..мир пестр и очернен
и в черноте он создан
вышед в свет
ведь только в темноте
ничего нет
и все ближе к тебе приближаясь
робел он
и шел стороной
я мружился сам
пытаясь вглядеться
в оту черноту..
но тщетно
я ощутил лишь свою слепоту
ты тихо спала
и не улыбалась
что сниться тебе
ты не признавалась
когда ты спала 2
я вижу месиво что за окном
там кто стонал, хватаясь в сердцах
и звучала сирена
потом все накрыло дождем
и после обильных осадков
когда высыхает наш двор
я за пивом, вышел, украдкой
и после долго сидел под крыльцом
все было и будет вечно
допив решил я
и отправился вновь донимать тебя
пока не надоела мне мысль моя
когда ты спала 3
кручу на пластинке
сердца затертую мелодию вех..
они так и норовят закрыться
видимо есть грех
но ты вдруг повернулась
закинув подушку
душа встрепенулась
схватилась за игрушку
ты-права, небудем о прошлом
да и завтра мне на работу
а я...
буду безмолвно сидеть
пока пиво во мне
я покой не нарушу
самое главное тут,
в тишине.
чтобы оно не полезло за душу
на ружу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620896
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.11.2015
Иногда бывают такие моменты в жизни полноценной моей, когда мне хочеться побывать в теле человека с ограниченными физическими возможностями- т.е. инвалида.
Сумасшедший! – вы скажете. – тебе жить да жить, а ты ерундой голову забиваешь. А потом добавите:
- ты хоть знаеш, как это быть инвалидом…?
Тут я вас немного удивлю.
- знаю, примерно имел опыт.
- сердобольный – скажете и махнете рукой.
Понимаю и даже поддерживаю. Я бы так же отреагировал, случись мне от близкого или друга такое услышать.
Да я бы прибил на месте, а еще полезнее, отвел бы к психиатру.
А между тем всем спичем, и сам призадумался – что его сподвигло на такие мысли… какова была причина, что человек с полноценного состояния «человека разумного», хочет стать условно говоря-«недоразвитым».
Я вижу и понимаю, как им трудно влиться в людскую среду. Как им приходиться буквально каждый день бороться как с так и за…
Но ногда, как я уже и говорил вначале, ты сам оказываешся в таком положении, что нехотя но вымученно, ощущаешь себе инвалидом – здесь, на данном этапе.
Тогда начинаеться обратный счет, ты будто отстраняешся от жизни, входишь в «серую зону».
И просто будь ты реально инвалидом, ты бы понимал - почему именно так произошло. Ведь можно списать на твою ограниченность.
Но не умственную, ибо большинство инвалидов имеют завидный интеллект, они хорошие математики и техники. Потому на некоторых предприятиях их берут на работу туда, где обычный человек не справляеться интеллектуально.
Я имел младшую сестру, которая была красива и умна в отличии от меня, но имела огр физически и речевой аппарат. Ее водоли напроцедуры разных видов, но в основном ее пытались разработать физически.
Как только я и мой мозг вырос для ориентирования на местности, мы стали общаться. Вначале конечно мне было непонятно что она говорит и меня это порядком смущало. Но постепенно я привык к ее неразборчивой речи, а потом и она стала немного улучшать.
Вначале она, а звали ее почемуто- Саша, просто смотрела на меня из коляски, рассматривала пристально. Я не знал что это был за взгляд и что она думала обомне.
На тот момент это было менее важно. А расспрашивать- че ты пялишся, ума и воспитания не хватало.
Чего не сказать про других детей, у которых язык как прокурор на допросе просто не закрывался. А что это за девочка, а что она лежит, а что она говорит, и конечно-«гвоздь программы» - а почему она такая…
Последний интеллектуальный вопрос приводил в краску самих родителей будущих прокуроров и они дико извиняясь уплывали подальше.
Мне было неудобно обидно не за этих двуногих почемучек. Они уже за пару минут при виде мороженого или вздобы забудут, что недавно вогнали человека «ниже плинтуса», такое уж у нас общество лицемерных страдальцев.
Сверстники во дворе вообще убили меня, когда спросили – а что ты дружишь с Терминатором. Я вначае обалдел, не «вкурив» суть вопроса, но когда они тыкали руками на мою сестру…я буквально взрывался от негодования. Лишь сейчас я понимаю что они имели ввиду ее походку, которая видно им походила на движения недоделанного робота, который упал с конвеера. Но больше их добивала ее речь…они нихрена понять не могли, потому я отчасти был переводчиком, ясное дело меня это не восторгало. Особенно смотря на их пошлые мысли и намерения, в коих ничего нормального я не видел.
Потому когда ее приводили всю в шрамах, я долго не гадал причин их появления. Ведь то что они не могли понять, старались если не разобрать так подрехтовать. В результат рехтования не входили граммы зеленки и еда, коими часто была усеяно ее тело. Это если не брать во внимание что она и сама часто падала, что почему то дико злило ее мать, здоровую и полноценную женщину. Может потому она любила выпить.
Сходя из этих наблюдений и переживаний, когда она осталась у нас дома со мной и мы завели так мной любимую тему- о жизни, она молчала долго, но перегодя сказала что ее давно спрашивает почему она родилась а следовательно - че забыла здесь.. это сленговое упрощение мое ее слов. Понятное дело, что словами «все будет хорошо», «ты красивая» или «ты вовсе не Терминатор» ее врядли можно было воодушевить. Потому я ощутив себя миссионером, выпалил ей чтото в стиле- если тебя никто не полюбит, то мы будем жить вместе.
Когда она при этом даже не глянула на меня, я понял что только сморозил глупость. Но чего я тогда понимал, миссионер х…в.
Конечно я понимал что вру ей… а слова как говорят могут материализоваться. Видно она это понимала. Потому както через пару лет сказала мне что «хочет покончить с собой».
Эта новость меня привела в ступор и в порыве эмоций я выпалил – дурра ты!...тебе еще жить и жить. Она повернувшись к выходу опосля сказала – как знаешь, но я не хочу умереть.
Сими мыслями я естественно поделился с единым еще доверенным мне человеком. Которая конечно видимо провела профилактически-нравоучительную беседу с ее самым близким человеком.
Не знаю насколько беседа была плодотворной, но больше недели мы не виделись. Все списывалось на занятость.
После недели или чуть больше, я узнал что на остановке на нашем районе, там где была и больница, Саша на глазах у матери попала в аварию. Ее моментально перевезли в эту же больницу, потратили много лекарств и жгутов…но травмы оказались несоизмеримы с…
Хотя, как говорил моей маме опосля доктор, девочка сама не хотела жить, она даже не пыталась бороться за… она прошла передсмертный этап мучений за смерть. Она фактически уговорила ее сжалиться над ее душой и телом.
Ее мать говорила, что если бы не авария, то Сашке оставалось совсем немного до улучшения, далее ей светили юга, с полным курсом реабилитации. Но, она решила иначе. Ей было видней.
Можеть быть и мать врала, сама себе об улучшении, чтобы оправдать себя. А был ли смысл..
Последний раз, когда Александра заходила к нам, она также позитивно говорила о смерти, я даже на нее обиделся. Она же впервые сказала тогда мне, что думала хоть я ее понимаю. Она была не расстроена а раздосадована, видя меня в стане укортеля. Я как и все пытался тупо ее убедить в противоположном. Но она то меня знала лучше даже чем я себя.
Сейчас же я все-же рад что ее желание сбылось, хоть как мне не противно это осознавать. Желание уйти из жизни молодой,а не измученной. Тем более что она не суицид сделала. Она готова была пройти еще боль, чтобы исполнить свое последнее желание.
Сашка всегда была волевой девушкой и понимала и видела все.
Она стала надеюсь вольной. Ибо не раз оберегала меня.
Ведь все наши близкие становяться-ангелами хранителями. Александра же самый мощный ангел, ибо сумела за жизнь побороть цел легион в себе самой.
Она была круглой отличницей и любила рисовать. Я не имел и половины ее талантов.. хотя, иногда мне дико хочеться порисовать.
И я не борюся с ее жаланием. Я рад и одновременно печален.
Но я рад что мы вместе, ибо таких как она более не будет.
Она стоила и стоит многих красавиц, которые недовольны своей внешностью или жизнью. Строя из себя принцесс, при малом интеллекте. Мне искренне жаль их, ибо они не пережили и половины того, что она. И я знаю, что никогда с ними не буду.
Ведь красота не стоит жертв, жизнь стоит.
Помните об этом красавицы когда вздумаете посетовать на малый гардеробчик или парня не мажора. На вас смотрят инвалиды, мечтая иметь хоть треть вашего счастья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620891
рубрика: Інше, Лирика любви
дата поступления 14.11.2015
Ні це не вираз, в стилі – татові або мамині, це дійсно носії старовинного прізвища, яке дивом прижилося у нашому смт.
Таке дивне прізвище мали двоє братів-близнюків, роки на три-чотири старших за мене.
Бо у 8му класі ЗОШ (2000роки) вони вже були повнолітні, а я лише наступного року відчув перший шок від «військових» повісток до воєнкомату. Тож, десь роки 3-4 точно.
Не дивлячись на те що вони були явно розумово або психічно нестабільні вони як і я вчилися у А-класі. Це була ніби збірна солянка. Минулого року я перейшов до А класу з Д, на жаль не з причини «відмінності», а навпаки, мене перевели бо мав проблеми з дружніми гопниками тоді ще, тож мене лише у 8 класі сподобилися перевести у інший клас. А так, з 3го, мав честь спостерігати за важілями природних інстинктів, без «планети» звірів, бо це ж були хлопці а не звірі.
З Батіними я до того майже не стикався, бо класи мали паралельно відмінні розписи лекцій. Але одразу як їх побачив, як би я не був заляканий, але вони на мене справили враження.
На жаль і у А класі хлопці були не ліпші за попередній клас.. коли їм було скучно і не цікаво тикати мене, то переходили чергою на Батіних. Звісно ті іноді заходили до класу з запізненням,як я здогадувався, у них батьки були зайняті десь виживанням, тож дітей особливо не доглядали, сподіваючись на те що, як казали у давнину-«одна голова добре, а дві-то й гаразд».
Вони завжди ходили разом, як сіамські близнюки. Але і це не рятувало їх від підліткового потурання.
Мені було не зрозуміло одне – ну хай я один був дурник і худорлявий, як мішень легковажна, а чому їх намагалися зачепити.
Сказати чесно, задири особливим розумом не видавалися, що могло б хоч якось їх виправдати, тому мабуть уся звитяга голови йшла у потискання інших частин багатостраждального тіла.
Загалом школа була «збірна», бо майже уся босота у перемішку з сільскою «кугутнею» мала навчатись.
Тому коли навіть почалися перші «збори», десь з 5 класу, не дивно що половина босоти була у тих рядах. Авторитетів звісно не було, але майже кожен опісля таких рейдів ходив школою як півень.
Мене теж час від часу намагалися долучити до «зборів», але зрозумівши що окрім мішені я більше нічим не корисний, глузували та били нас з Батіними по черзі.
Та ця історія була би не повна, і до чого я ж вів з самого початку, бо це була лише прелюдія. Бо згадалася мені тодішня нечувана, але цілком прогнозована історія, з цими ж близнюками.
Атож.. якось я мав щастя занедужати на тиждень.. хоча тиждень то забагато сказано. На 4й день мати виперла до школи, написавши пояснювальну записку, щоб не ходити до лікаря. Люблю маму за те дуже. Прийшовши до школи я відчув якусь напруженість вже із входу. Там були присутні батьки… Батіних і місцева міліція.
У стороні стояли наші хлопці і про щоб перемовлялися. Але у очі кинулося те, що серед них не було двох..
Батіни видно хотіли крізь землю провалитися, але батьки їх стримували. Хлопці були збуджені, аж поки наша класуха їх не відправила до класу. Я теж волів бути тут же, аніж вертатися до класу. Але мене вже побачили, і тікати було нікуди, я ж до того був ще й чемним, не завжди звісно, але здебільшого, і саме навіть тоді, коли мені бридко було до чемності.
У класі спочатку теж не все було ясно, але чим далі я побачив окремо на столі, де завжди сиділи Батіни статтю.. скориставшись мішаниною у класі я щось прочитав. У статі розповідалося щось про «поножовщину» між підлітками. Я ненароком вирішив що вони школи від гопників спасли, та грудьми стали на дорозі цих зеків та бандюгів. Та все виявилося банальніше, що мене загалом не здивувало.
Виявилося що за час мого творіння, за моєї тобто відсутності, зло вирішили таки вимістити наповну на братах, та настільки їх довели, що ті змушені були узяти наступного дня із собою ножа. А так як наші гопніки класні особливим розумом не відрізняються, то почавши домагання знову, один з них отримав ножем!...
Звісно був ґвалт і спочатку хлопці зніяковіли, а брати тим часом кинувши приладдя помсти зникли кудись. Звісно свідченням гопоти я не здивувався, бо майже усі свідчили проти Батіних.
Але я тоді вирішив що якщо мене будуть питати, то я видам свою правду. Я ж розумів що це був банальний самозахист і я б зробив так само. Тим паче що жертва вижила, тільки побувала у травматолога. До того ж це створіння ходило вже кілька місяців на «гантелі» або простіше качалося у якомусь районному клубі. Але дивним для мене було те, що навіть заняття спортом декому не допомагають, бо це створіння і до мене часто «залицялося».. видно гей був прихований .
Та якщо ви гадаєте що ця ситуація хоч чомусь навчила цих ідіотів… ні, зовсім. І я тому був надалі свідок. Правдиво сказано, що у де-які голови розум не повертається-бо НІКУДИ.
Це прикра правда.
Поки герой мав гипса, він ходив я цап посеред городу, прямо медаль просив. Поріз для нього виявився путівником у світ авторитетів. Тепер ніхто не мав права з гопоти насмілитися підставити під сумнів його постать.
Тож згодом Батіни були змушені щезнути. Бо другий «самозахист» міг виявитися вже навмисним нанесенням, хоча моя б воля – цього цапа та гопоту як раз треба було на кілька діб до «мавпівника». Але вони були ще неповнолітні, це їх як і лімонівських нео-нацистів РФ спасло від відповідальності.
Більше я батіних принаймні у школі та поряд – не бачив. Але чув пихаті»кукурікання» жертви, яка мірилася знайти та провчити братів. Я так розумів що це було навмисне трясіння повітря, щоб нагадати що він досі авторитет. Хоча це чмо не було і мізинця авторитету. Таких звали у народі хуліганами.
На наступний рік батьки і мене перевели до вечірньої школи, бо бачили що я взагалі «забив» на навчання, що відбувалися кожен день окрім вихідних.
Мене навіть опісля відвели до недільної школи, щоб я типу знайшов себе… але я зараз розумію що краще б цих вилупків туди здали, да на хліб з водою, щоб трохи мозок у молитві і пості розвинувся. Але на жаль і на щастя для них, доля сама вирішує кому який шлях і обставини.
А я з часом почав слухати метал, бо це мене якось заспокоювало і просто подобалася музика. Я не був ні рокером, ні готом ні панком, а простим неформалом зі своїм внутрішнім світом,у який окрім самих близьких друзів не пускав.
Звісно що з недільними заняттями далі не склалося, бо почалася ще й моральна боротьба, коли сказане священниками в ряди не йшло з тим що було насправді. Тому і від віри за кілька років я відійшов, та став атеїстом.
Минуло два майдани, я змінився внутрішньо, та покидьків бачив наскрізь, а згодом якось зустрів тих самих братів. Ми не спілкувалися, а лише обмінялися поглядами. Звісно мене вони не впізнали, але я цих героїв пізнав. Мені досі було їх жаль, як мабуть і себе, що тоді не вступився на них.
Бо чомусь завжди покидьки легше єднаються заради спільної справи, а ми інші сподіваються лише на мирні перемовини, кладучи за їх фінансові інтереси не лише голови а й душі.
А скільки ще таких Батіних блукає по Батьківщині, вже у складі ДРГ та ДУКів, але не можуть навіть отримати статуса бійця АТО та гарантованих соціальних прав. А лише стусани у тилу, та пихаті обличча нових ментів у законі, які стають «поліцаями».
Цесь ми це вж
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620773
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2015
Я не отношу себя ни к единой конфессии, партии либо идее в мире.
Когда мне говорят что за мои проступки я буду гореть в аду.,
-меня это улыбает.
Слышать это из уст тех, коих проклинают, кои запятнали себя если не кровью, то грязными оборудками в «особенно крупных размерах».
- ребята, да вы и рая толком не видели.. не говоря уже за ад!))))
Я понимаю, они чуя свой скорый исход, начинают трепетать ибо им - есть что терять. И теряли они много. Свободу. Совесть не про них.
Люди склонны часто называть вещи заведомо не имеющие даже подобия на сходство. Они этого даже понять не стремятся. Ибо когда ты понимаешь что сказано, значит ты думаешь. Но когда тебя окружает «кагала» подобных мразей, ты либо «держишь марку» либо тебя «едят с потрохами».
Так вот, они решили, что мой визит в ад будет для меня достойным наказанием..
- да господа судьи…- уж лучше тогда в рай.))))))
- Ведь что может быть хуже бесконечных наслаждений…окруженный ими ты становишся слаб. Потому самые достойные воины, после ночи наслаждений, уходили после от всего насущного, чтобы приготовиться к следующей битве, которая могла и стать последней.. и потому они так отвержено побеждали, как те кому нечего терять, но своей храбростью они заряжали плоды новых поколений. А не сидя у камина с геморроем или сифилисом.
- Ничто так не организует к жизни как борьба…борьба с самим собой.
- не теште себя иллюзиями, придумывая внешних врагов, самый главный враг есть всегда «внутри» нас. И имя его одно – страх.
Им истинного не нравиться когда говоря правду я смотрю им в глаза. Но поверьте мне на опыт, не я вам говорю правду, я бы с большим желанием просто порешил вас.. приговоры читают вам люди. Посему вынужден соблюдать и я эту процедуру.
Да и вы не раз заставляли других зачитывать заведомо лживые решения, конечно в вашу пользу.
Потому я отнюдь не получаю от этого удовольствия. Но иначе не могу. Ведь вы тоже хотите знать
- за что вас… вот и освежаю вашу старческую память.
Я помогаю людям восстанавливать справедливость, если конечно ей место там есть.
Я постоянно живу в аду, потому ваши пожелания и угрозы просто скучны и смешны.
Но за ними я ощущаю ваш животный страх.
Только когда сам заказчик врет мне, уж лучше ему быть немым и глухим, ведь людям с ОФВ есть за что..
Здоровым надо жить достойно тому понятию венца сотворения – или не жить. А ведь много таких «жильцов»
Потому я не боюсь ада, но и о рае не мечтаю.
Я ценю настоящий момент и делаю что умею делать лучше всего
– выводить на чистую воду.
Хотя вода нас оживляет, но не менее лучше чем огонь.
Огонь самим своим видом очищает тело бренное от лживой проказы что засев внутри, диктует вам телесные услады.
Потому я преклоняюсь перед огнем умеющим нести возмездие, к тому же он и греет душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620760
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 13.11.2015
Думкою я одолонію тебе
Завширшки із небесним сяготінням
Ти вскочивши понеж мене себе
Пригадую
Таке бо ми створіння
Ємо, я сбендев-я єси
І ти ся єси у мені
До мене
Оговтуєшся від небесної краси
Засни, засвищі піхвою у мене
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613801
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.10.2015
Пиши мені,
Хоч інколи
Ти заклопотана
Я знаю.
Пиши коли нікого поряд
Будь-про-що пиши..
Пиши про все мені,
Про те-що відчуваєш
Про те що знаєш
І не знаєш
Зловити усмішку, так важко
Тож, надішли її мені
Які вам ночі, і..
Як ранок ти вітаєш
Знаєш.. лише тут навчився
ранок зустрічати
А ти?..
Пиши навіть тоді, коли
У тебе настрою не має.
Я знаю, переймаєшся з новин
Я чую кожен порух серця
Кожну годину і хвилину.
Терпіння нині – цінна річ.
У нас тут, майже завжди,
Що не куля,-міна
Звикаєш
Про нас казали, що
Зі смертю ми – на ти..
Неправда.
Ми захищатись будемо
Щоб жити а не вижити.
Ми не карателі і не силовики
Ми також мирні жителі
За нами не край а країна
І конкретно - ви
І з особливим відчуттям
Ідемо до бою
Бо кожного чекають там
..додому
присвячується усім добровольцям що стримали рашистів. з Покровою. Слава !!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613276
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 14.10.2015
краще скажи, так, щоб правда прорізала вухо
щоб не гнітилась у порожніх версій думках
так щоб гуркнуло ... але щоб не оглухло
так щоб душа усміхнено знов ожила
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611124
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2015
чорновий варіянт
ЗНОВ НАСНИЛИСЬ МИНУЛІ ПОДІЇ
ДЕ НАС НЕ ЗЛАМАЛИ,
МИБУЛИ ПЕВНІ ЩО ВЕРШИЛИ ВЛАДУ
В ДУМКАХ
ТА СХОЖЕ ЇМ ДІЮ ДОВЕДЕТЬСЯ ВЕРНУТИ
КАТИ ЗНОВ - НА ВОЛІ ЛЮСТРАЦІЇ БУТИ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2015
у природи все просто. рівних ліній немає
небо в гори торкає земля
з висоти піднебес - у самісіньке Море.
тагне нитки рушій стрімко додолу
не ідеально, все просто навколо
і простору в небо краю нема
ти не така бо уявляючи мене
стрімко вигин заповняє вода
не ідеальні.
але прагну до тебе
(райлян)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611007
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.10.2015
немає болю
більш - не має болю.
тож, не боли
мене не нудь і не нуди
зніми з себе останнє - дай мені
ти чуєш?, шепіт
жебрак схилився до води
хоч не торкається її
так, ніби пить не хоче
щось шепоче
поверхня ледве мружиться
ніяковіє зверху
за нею пересмикуємо ми
очі його, як у води
прозорі
так сонце випіка у обраних
од себе слід.
згадай мо це,
коли нам буде горе од біди
здаватиметься-все повз нас
жебрак вже не тамує спраги
він очі закриває від води
можливо, добре снить
як раптом, аж відкриє очі
і сполох виринає в глибині
з тебе наче з води
на зовню світло виникає
і болю більш=не має
захоплення чіпає душу
надає снаги
і серце радісно стучить
туди. позаСвіти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608429
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.09.2015
ти є поважна й неповторна
ти самостійна і в самостійності одна
яка у тебе таїна...
....ти любиш тишу з присмаком тепла
старезні замки і могутні гори.
любиш чихати й скромно позіхати
звісно, коли нікого поряд ма.
ти маєш таїну, яку не варто пізнавати
хіба, довіриш ся сама..
(райлян)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608419
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 21.09.2015
А, може все було не так.
Легенда що перетворилась в байку.
І я повірив тим пісням
І став на шлях з кінцем у прірву.
Що так бажав відчути смак рожевого відтінку
Який співаєш у піснях
Коли нікого поряд.
А може все було-не так
І ти одна і я, один. Однак
Все в світі має правила й Відтінки.
Та мозок прагне досконалості
Малюючи в уяві монотонні якості
А,може всеж, не так?.
Так, Са-аме так.
далі буде..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605434
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.09.2015
прости...
прости хоть...
в какой уж раз приснился сон
как я зашел в твой отчий дом.
и все так просто без преград
...но только взгляд твой мне не рад.
не гонишь ты меня, отнюдь
но странно на тебя взглянув
увидеть туч негодованья
толи с тоски переживанья..?
нет нежности былой
и откровенной страсти.
я что то должен.
смотришь в ожидании
момента сквозь...
отрешенно.....
глаза что так сверкали
зондируют меня как камеры...
я не люблю и не любил публичности,
харизмы. поклоненья. истеричности.
внимательно посмотришь на меня..
как обыватель в телевизор. зря.
ложь крыл день от дня. тебя?...
но я не лгал!
я даже уверял - не увлекаться
спуститься оземь.
...спустил. сам взалкал(
больны сравнению места
которыми бродили раньше
пойми же наконец меня...
любить - не мог я запретить
долгий путь (продолжение долга)
но, может быть, припустим на момент
любовь бывает иногда опасна.
она сама отступит, если, обманчива.
сыграв с тобой я в злую шутку
ответила мне терпкой грустью
достаточно вина!
пусть чаша обойдет меня
пропустить и забудет.
жизнь на земле есть каждому цена.
мой долг реши сама
...пока не поздно
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598236
рубрика: Поезія, Поэтическая миниатюра
дата поступления 07.08.2015
Лише мені.
Дах криє голову будівлі.
над містом випуска туману пелюстки.
Накривши мене з верхом своєю ожеледдю
Прожени.
Від себе…
далі.
Кудись у схови.
В особливе місце підсвідомо.
Щоб бути
з.. нею
Нехай несе на мене ахінею.
так має бути...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596631
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.07.2015
йшов із центру через міст що над рікою до іншого берега ніби повис
глянув за обрій.. знов на лірику потягнуло. згадав про далеку тебе
очі навіть за обрієм не дістану.вже сонце зайшло і вийде у нову зміну
..вийшов на вулицю ранком. придбав негазовану воду тобі-собі.
дієтичне печіво, усе як любиш ти.на зупинці відкрию.
зроблю ковток, ніби дала мені. взагалі то я люблю газовану воду.
сідаю у маршрутне таксі, слідуючи за нашим спільним маршрутом.
за кілька зупинок до своєї зійду, проведу тебе до роботи. постою.
хвилина затягнеться на 4ри.. отямлюсь. лишу собі трохи води.
посміхнусь сам собі і відчувши себе вагітним тобою піду до роботи.
печіво лишу собі на обід.сьогодні з колегами не куплю локшину
або сосиску у тісті. а якщо дуже втомлюся, додам шаурму
ти знаєш про мої дивні смаки. але ніколи мені мораль не читала.
ми поважали особисті думки та історії.
люба, я скучив
я дуже к... тебе
я
тобою
живу 8-*
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594889
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 20.07.2015
Україна реально почала наражати себе на небезпеку педофілії та гомофілії=гомосексуалістів і транссексуалів, які називають себе вільними коханцями.
На жаль у законах України жодним чином не прописано як має суспільство законно реагувати на такі аморальні прояви у суспільстві. Більш того влада часто схильна підтримати пасивно або дієво таких людей, називаючи це європейськими стандартами та свободою вибору. Законно має бути прописано навпаки, відсутність у таких діях свободи, а наявність підозри до психічних порушень, що мають лікуватися але не захищатися та пропагуватися як альтернатива природним відносинам.
Виявити ж злочин у незаконних відносинах тому й важко, якщо при наявності вчинення злочину проти статі жодна зі сторін це не підтвердить, або відкрито звернеться з проханням про допомогу.
Проти таких відносин де-факто виступає лише офіційна церква, але і та має догани у цьому питанні особисто. Бо якщо вона виступить патріархом протидії педо та гомо філії, тоді можуть випливти на зовні факти внутрішньої допустимості до таких відносин. Бо неодноразово у суспільство потрапляли факти таких відносин у самій церкві. Тому церква ніби підтримує боротьбу, але лише як кажуть «ПІД МУЗИКУ».
Тому фрази типу – це гріх, або то від диявола можуть викликати лише саркастичні та гуморні реакції у людей.
Зі сторони екологів та захисників природи трансгеї теж не роблять чого забороненого, хіба що у випадку статевих відносин з тваринами. Але ці випадки трапляються лише у далеких від цивілізації країнах, людьми гетероориєнтованими і психічно здоровими, тож такі відносини вважають даниною предкам чи древнім ритуалам, тобто вони не розповсюджені і не повторюються кілька раз, лише у ритуальних потребах окремих племен.
Але у природі є двостатеві особини, які за даниною природи можуть множитися одноосібно, за-для збереження популяції або переродження у новий вид. так само природа сама може вмикати регуляцію популяції шляхом виродження окремих особин одного виду у випадку перебільшення тої популяції.
Та це не розповсюджується на людей.
Лише медичним шляхом ми можемо виявити факти реальної зміни статі у людини при народженні, коли замість дівчинки випадково народжується хлопчик. Це є мутація яку природа окремо вкладає у людський рід, для попередження змішування та протидії статевих сполук неприроднім шляхом. Люди часто сперечаються з законами еволюції, ставлячи себе і свої мізерні знанні набагато вище за пророду, на тому отримують законні психічні розлади у суспільстві, які у свою чергу вмикають регуляцію популяції у самому людському гурті.
Тому оздоровлення такої хворої статево людини має відбуватися або на підставі згоду самої особи або ж за відсутності адекватного мислення у неї на момент психічної реабілітації. Бо відкрита протидія та насильницьке оздоровлення не зможе дати потрібного ефекту, але лише погіршить і пригнітить стан данної особи, що може призвести до самогубства. А це вже є кримінальний злочин проти людини та її статі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593887
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2015
Усі ми знаємо, що є за природою одностатевими, але у собі двопалі. Бо ми маємо гени обох батьків. Тож по життю над нами, тобто у нас домінують гени того хто мав більшу прерогативу у процесі творення. Якщо батько мав переваго, то навіть дівчинка буде більш спритнішою за хлопця. Так само хлопець буде більш жіночний, бо домінанта саме маминих генів превалює у ньому.
Але за природою ми гетеро визначені, або хлопць або дівчина.
У такому випадку ви ніколи не зустрінете хлопця волосатого, але жіночного. Хіба що то є мутант. Ми можемо грати протилежну стать по ролі у театрі, але не у житті. Дівчинка що одягає бороду та грає літнього дідуся не є чоловіком, вони лише виконує тимчасову роль.
Театр допускає можливість ігрової імітації та зміни ролей. Але поза театром ви є фізично і психологічно тим ким народилися.
На жаль часто люди через егоїзм та розбещеність починають імітувати у житті протилежну стать або паралельні відносини, тим самим порушуючи природний баланс чоловічого і жіночого. Горе від розуму.
Тож коли люди починають видавати себе за транс генів, геїв, виступаючи за вільні та різні відносини що суперечать законам природи і генам є ні ким іншим як популістами та ноуменами. У житті на жаль такі часто зустрічаються.
Звісно є люди що мають психологічні розлади з дитинства від родини. Тобто або їх називали дівчинкою або їх виховували як хлопця, коли насправді вони були протилежної статі.
Тому перші імітують вільні відносини виключно заради розваги, розбещуючи себе на людях та закликаючи інших до спроб проти статевих. Вони проводять гей-паради опісля яких звинувачують соціум у попранні їх прав на вільну любов.
Для них то є мода і визнання, для інших то виклик до протидії.
Перші вважають себе вільними, другі законно вважають себе ображеними.
Цих клоунів часто схильні використовувати різні політичні сили, за-для підтримки електоратом, називаючи це-демократією та свободою.
Звісно це викликає обурення у свідомих людей, що супроводжується різними діями направленими на протидію цим клоунам у трико. На що влада чи партії застосовують псевдо законні підстави для затримання та відкриття кримінальних проваджень щодо протидій свідомих людей. Що у свою чергу викликає ще більшу хвилю обурення у суспільстві. Кому це реально потрібно?- звісно що політикам.
Їм все-одно до тих клоунів. Тим самим вони ігнорують те що своїми діями та закликами. Наражають не лише себе але й своїх близьким на небезпеку. Бо не всі у суспільстві ладні довго терпіти таке приниження і ладні діяти більш радикально. Тому ці клоуни і не лише вони а й реально хворі люди стають жертвами переслідувань та катувань.
Ті ж люди що є реально хворими, мають отримати психологічну допомогу, або навіть психіатричну, звісно при потребі. Але на жаль вони не усвідомлюють що їхня протилежність гетеро є оманлива і вірять у те що вони самі не свої. Часто це навіть призводить до злочинів над своїми тілами, коли людина хірургічним шляхом змінює свою стать. Це має бути визначено на законному рівні як порушення статевого балансу над собою, але таких законів просто не існує.
Тож варто серйозно замислитися над питанням статі, поки вона як хвороба не розійшлося по усьому свідомому люду, викликаючи розумну але не завжди безпечну протидію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593886
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2015
її природа то моя слабкість
дзеркало відбиває обличча
дзеркалом шукаю себе там..
мій неповний зріст я не такий як світ
моя пророда інша
крізь мене дивиться вона
на світ. як через окуляра призму
я та. кого не можна називати
мене стороняться не лише люди
ай рідня.
мої манери їм суцільне лихо.
я-інша.
я одна у сьому світі
світ для мене закритий
у пітьмі
мене не зацікавлять малі діти
блукаю одиноко
навкруг ніщо марудить око
хто я така...
твоя природа є - моя
на жаль, багато мене ще закрито.
вона в мені
але її не видно
ось я беру парфуми, лак й помаду
та вишуканий педікур на смак
я проявлю її на собі. так
житття прекрасне для таких як я
....але вона
то сіра тінь, на фоні мого світлого життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592488
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 08.07.2015
у людиносвіті прийнято спокон віків вважати ся вінцем природи, хоча ми самі часом не вдаємося собі у пояснення того чому саме ми.
чи так було у нас закладено...чи так вирішили нащі пращури що як вогня чи темряви боялися світа.
хоча тут все розумно, бо людині у середі своїх же важливо бути - кимось а не чимось. як не володарем, то хоч би царем тих звірів, землі нарешті.
але мріями далеко не зайдеш, коли поряд мешкають такі самі волохаті створіння що теж мають намір не відставати а то й перевершити тебе.
звідси народжується конкуренція.
а ж головує насправді той, хто є обдарований природою для того. хто має хист. бо не можемо ми усі бути чудовими керівниками. інакше хто б тоді прибирав усе це сміття???
звісно важливо бути і не лише як а й кимось таки. але головне це діла твої. а якщо слова мають твої ціну і діють як дія а не проста порожнеча тоді тобі взагалі ціни не має. але як ведеться - такі довго не живуть. знову ж таки конкуренція!
не варто очікувати на сприяння природи, якщо ви сами як звір тільки народжений і тупий...то шкодите собі
це не лише вчинки, а й пряма антидія. бо коли вам погано. природа не буде дивитися на обставини, вона автоматично допомагає, навіть якщо ви десь у космосі чи пьяному вигарищі, то марите чимось.
бо частину неї ви маєте завжди у собі. механізми захисту у людині з самого народження працюють автономно, так щоб тримати людину у нормальному стані.оптимальному для продовження життя.
з самою природою річ є дуже проста... хоча звісно наш мозок іноді переповнений дурнотами і наївними питаннями до світу. до свідомості. А вона чомусь мовчить. ніби ми не за тою адресою звернулися.
і блукає думка по мозку та збуджує за відсутнсті свідомого, нашу уяву якщо вже та не мовчить.. а описує щось
то взертаємося до підсвідомості як до запобіжного рятівного човника.
уява як митець-початківець і починає змальовувати перші лінії.
механізм природи простий і самобутній. бо споконвічно працює як наше серце. але набагато довше.
там де людині невистачає розуму і досвіду вона проводить свою лінію, яку мозок сприймає по своєму і з того іноді робить дивні висновки. тут же митець описує що вигадалося чи привиділося.
тож робить вигляд з нерозуміння першопричини що природа не є ідеальна. а тому її конч як треба полагодити....що з того маємо зараз бачимо повселюдно.
мозок вважає з огляду на митця свого, що природу треба штучно вдосконалити.
а мозок маємо ж для того щоб спостерігаючи за природою регулювати свої життєві процеси. тож якщо ми бачимо дію природи перед собою, ми маємо передусім прислухатися до неї. як до викладання вчителя учневі і приймати як вказівку-що далі треба робити.
природа завжди підказує нам. і питання до нас-чи ми дослухаємося чи лише прикидаємося дуркуватими.
ми завжди маємо вибір - робити чи забити на те великий і пухнастий.
та природа вже не є тому винна. але регулювати буде все поступово і невпинно не дивлячись на наш "прогресс".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592469
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 08.07.2015
ти Чілі, але не гостра. ти пишеш все так просто
час наче тобв не в знак. легкою, ходою..тепло сприймаєш світ
критична-та не іронічна. логічна - та не образно
за окулярами погляд не ховаєш
подумати б.. від світу не втекти. ти знаєш. не втікаєш
ти зрозуміти прагнеш. для і заради того ти живеш
коли відпочиваєш. стихнуть трави і сріблять зірки у далечинь.
життя одне і Не Терпи. бо ми одні по собі
тож... чіллівілліксі!
(ксю)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591353
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 02.07.2015
він не твій брат
він навіть не друг мені.
знайомі кілька поколінь
та згасло сонце у зеніт
він завжди дивиться туди
де кораблі. спокійні й мудрі
каравани по річній пустелі
системно рухають думки
думки ж твої були як скелі
щирі та палкі
і гомін місяцем лунав
салютував тобі
черговий кат стає керма
і новий молот і сокира
нагострені вже, нагадують
у кого сила.
...а в кому сила брат?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591232
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.07.2015