| Сторінки (1/69): | « | 1 | » |
Карта пам’яті – Собор Святого Петра.
Блукай, срібнокоса Люсі, зіставляй імена і дати.
Амвон – перший крок, рокайль – час назад,
Білі пілястри – то дотики холоду й запах м’яти.
Не варто битися об заклад на слова.
Все одно прийде розплата. Навіть за змовчані.
Якщо ти мовчиш, значить, тебе нема.
Є тільки м’ята, пекуча м’ята,
Якою пахне твоє волосся.
Дивись на колони. Іди вперед.
Є тільки сором. Крихкі вітражі і зітлілі фрески.
Не говори про мовчання. Мовчання – слід,
Котрий тобі доведеться нести.
В соборі немає моря.
Не перелюбити вбрід,
Не пережурити морок.
Мовчання – холодна тінь,
Листи аканта на цім балконі.
Срібний голос між херувимів й високих стін.
Люсі, мила Люсі, не покидай собору.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2016
Скелясті ребра чужих морів,
Що лише відбивають небо,
Сповите білою піною снів, —
Твій спів забирають до себе.
Співай, сирено, співай,
Заколисуй моряцьку втому.
У океані також є край;
Рай — то берег, омитий морем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628109
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2015
Блукай,
як Лука.
Шукай в лабіринті яблука.
Артефакт – то лиш факт візії.
Візьми пістолет.
Вір,
Куль лет
Уб’є Звіра.
Купуй крам.
Як дійдеш до брам,
Петро порахує яблука.
Game Over
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2015
В мертвому тілі немає Бога.
Назад вже не приймуть смарагдові хащі,
Не тікай, бо ж навіщо тобі дорога,
Коли не знаєш, чи стане краще?
Під ялинами холодне юнацьке тіло,
Біля нього Чугайстер плаче.
Борода у Чугайстра біла.
Дідуган постарів неначе.
— Не губи ще й мене, Чугайстре,
Бо зі мною погубиш трави:
Я зриваю зорі – і сію айстри,
Маків зерно витинаю з шматків заграви.
— Не бреши, бо зерно розсипає Вітер,
Він і сіє зірки на небо.
Мавко, пам’ятаєш минуле літо?
Мав ще жаль я тоді до тебе.
— Не губи, дідусю, тебе благаю,
Бо погубиш зі мною води:
Ріки сльозами щодня напуваю,
Росою наповнюю квіти й лелію броди.
— Ріки щодня напувають Верби,
Їх ще іноді Дощ лоскоче.
Який ж потічок твої сльози солоні стерпить?
Де ж ти, мавко, сплакала сині очі?
— Не губи мене, діду, — погубиш Сонце:
Колискові йому співаю,
Бо для нього щасливий сон – це
Пісня, в якій тепло отам, за краєм.
— Та який вже сон буде у того Сонця,
Коли ти брата йому убила?
Унція ртуті й лужноземельний стронцій –
Ось твоя, мавко, сила?
— Чугайстре, що ти таке говориш?
Понад життя кохаю цього я хлопця!
Більше за пісню, більше за гори,
Більше за це дурнувате Сонце.
— Не бреши, мого ти згубила сина,
Під деревами мертве юнацьке тіло.
— Це твоя, Чугайстре, провина,
Грав йому ти всю ніч, поки ще ватра тліла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2015
Першого червня діти ідуть із байдужого міста,
Залишають бетонні плити, беручи найважливіше.
Хлопці – першу сопілку, дівчата – намисто,
У в’язці – марки, «Робінзон Крузо» і книга віршів.
Діти хотіли б лишити пам'ять,
Але не можуть, і пишуть рідним:
«Батьку, сподіваюсь ти сьогодні не дуже п’яний.
Як там мама, як братик, маленька Ліда?
Сподіваюсь, колись я відшукаю правду,
А якщо не правду, то хоч би віру,
Я думаю, справжній захист там, де
Немає зради і не пахне горілим.
Коли ти молилась, то ворушила устами,
Молись і тепер святому Арсенію.
Я плаваю морем, я став моряком, мамо.
Знаю. Горіти мені у вогняній гієні.
Так, я поганий син. Щонайгірше,
Боюся не бути хорошим батьком.
Але тут мені сняться сни, і ти ще,
Може, колись будеш за мене рада.
Уявляєш, за висотками натягнуто небо,
І хтось кожної ночі вмикає зорі.
Це доводить, що комусь нас дійсно треба,
І хтось боїться, щоб ми не згубились в безодні.
Сподіваюсь, ти все це читаєш,
А якщо не читаєш – то, мабуть, краще.
Люблю тебе. Відправляю листа, і…
Я твій син. Хоча й непутящий.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551101
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2015
У тебе в каюті зацвіла молоденька вишня.
Й легені моряцькі прокурені миром,
Та ворог – не друг, бо не буває колишнім,
І не розділить з тобою ні хліб, ні віру.
Та якщо він, як і ти, ще не втратив честі,
То можеш писати про нього вірші,
Бо помста і злість також уміють вести,
І шляхи, обрані ними, іще не найгірші.
Ти можеш мстити, але не тобі карати,
І пам’ятай, що ворог з тобою вічно,
Міра сліз завжди сумі печалей кратна.
Порахуй океанську воду,
коли хочеш злічити відчай.
Не діли з ворогами ні хліб, ні правду,
Єдиний вихід у тебе – забавка в карти.
Ти можеш програти честь або владу,
Але виграєш смерть, і гра того варта
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2015
Закорковую світанки у пляшки, мов кораблі,
Ковтаю Північну зорю у формі тритона.
Мій корабель тоне в червоному небі, аби тобі
Крізь лаву доставити лист, минувши усі заборони.
Зокрема, що не можна іти через браму живим,
Передавати факси, гербарії в книгах, сухі листи,
І, побачивши очі твоєї (чи не твоєї) сови,
Я мала б злякатись, та не боюсь,
бо знаю, що в небі чекаєш ти.
Надягаю тепле пальто, у райському саді тепер зима,
Ретельно пришиваю ґудзики до сукенки,
Раптово вдихаю ранкове повітря, якого нема,
Бо воно у пляшці з-під мадери, хересу чи паленки.
Добре, нема – то нема, але треба йти,
Головне – не допустити картографічного блуду,
Треба все спланувати, аби обвести святих
Навколо смертного пальця, бо по-іншому
Ані з тобою, ані живою уже не буду.
Гаразд, треба взяти старі світлини,
Нитки, спиці і, може, ще щось, потрібне в небі,
Головне – аби сонце не обпалило линви
І щоб не зрадила віра в себе.
Гравітаційний кордон допоможуть здолати твої пісні,
Лиш аби мости між хмарами були не надто хиткими,
Та як учора й домовились у геть нелегальнім сні,
Ми будемо разом.
І яка різниця, що про це думають херувими?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551019
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2015
Голий король – король всіх поетів,
що пишуть від голоду
В холодних залах бібліотек
Про екзегетику й Леніна,
Про алкоголь і наркотики,
П’яніючи тільки від голоду,
Читаючи псевдонаукові статті всяких блазнів,
Рекомендаційні записки Партії Ситих,
Думаючи, як написати про секс,
Коли його не існує.
Кінець кінцем вирішують написати про націю,
Про її героїчний поступ,
Бо ж держава повинна лишатись єдиною.
І чи має значення така картографічна оказія як кордони.
Голий король, мабуть, теж вірить у формулу вірша,
У фонетичну поезію,
У цілющу силу конспектів книг і статей,
Які не варто було б і читати,
У силу віршів, про котрі не варто було б і думати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545233
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2014
Я – плавники Джека.
Без мене йому буде краще.
Нашпигуй свої вени.
Люди найбільше схожі на дохлих риб.
Зябра – по течії,
Тіло – на органи.
Я – голова Джека.
Скільки віддаш за голову?
Де продають твій труп, Джеку?
Скільки дадуть за талант?
Скільки дадуть за голову?
Який курс долара, Джеку,
Що там із золотом і валютою?
Чи вигідно відрощувати атавізми,
Наприклад, душу?
Чи будеш ти куплений кимось,
Бо ж інфляція,
Бо ж чорний ринок, бо ж органи.
Хто купить душу?
Всього 21 грам?
Непотрібний живим,
Чи знадобишся ти комусь мертвим,
Джеку?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545226
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2014
І коли вітер й вода в пил перетворять наші могильні плити,
Не зрубуйте яблуню, по кільцях якої визначається вік Землі.
Сидіть в її затінку, куштуючи цвіт, розгойдуйте притомлені віти,
Ні про що не питаючи ні дітей, ні дорослих, ні живих, ані тих, що в млі.
Не згадуйте нас ані всує: в контексті гріха і гніву,
Ані в радості, бо можна накликати гнів і вчинити гріх.
Краще, як ми приходитимем у вигляді снів або випадково почутого співу,
А ви, не знаючи ні про що, вдячно впадете богам до ніг.
Не убивайте Змія. Бо нам не відомі сотні відтінків правди,
І не стануть відомими без усіх дійових осіб.
Чи почалася б гра у життя, коли знав би,
Кому вмирати, а кому сія́ти у воді й росі.
Жодна партія не обходиться без шахрайства,
Щоб визначити переможців, партій потрібно три.
Коли шахрував і виграв – радій,
коли програв, хоч і чесно, — кайся,
Бо чи не найбільший Шулер встановлював правила гри.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2014
Мені дев'ять. Мати знову зачинила у шафі.
Плакати марно, потрібно просто чекати.
Я майже навчилася грати з собою в шахи.
Найважливіше – пам'ятаю усі квадрати.
Інколи, правда, гублю уявні фігури,
Тоді згадую про химери Джонса,
Мамин коханець, завкабінету культури,
Ми грали з ним шахи до сходу сонця.
– Шапка впала – нічия ось на цю хвилину, –
Кидав шапку на поле і йшов до кухні.
Джонс був найкращим із всіх сучим сином,
котрих, як мама казала, нам приносили духи.
Її коханцям я малювала портрети.
Змушувала довго сидіти, щоб удалися скули.
Насправді не знаю, для чого мені того треба,
Просто, щоб посиділи, подумали, щось відчули,
Я хотіла тримати їх якнайдалі від мами,
Щоб знали як то, коли ти не маєш сили.
Добре було, що приходила жінка з листами
Із спогадами про всіх, котрі нас лишили.
Не знаю, хто виграє, хто програє.
Точно один з королів не вціліє.
Якщо я коли-небудь втраплю до раю,
То скажу Богу:
– Твої – чорні, а мої – білі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545022
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2014
Даріє, ти народжуєш сотні безіменних синів,
Які колись зрозуміють, що сум виходить із сльозами.
Ти навчаєш їх жити: ловити ластівок і линів,
Але не говориш найважливішого,
а неважливе приходить дозами.
Наші широти не так помірні, як помірковані,
Наші пісні не стільки сумні, як втомлені.
Ти навчаєш їх слів, але змушуєш комами
Зупинятись посеред речення,
Захлинаючись у вирі повені.
Тримаючи в пам’яті Псалтир й телефонні книги,
Стираючи непотрібні імена й історичні дати,
Твої сини топитимуть серця із вугілля і криги
По дорозі до гір Арарату.
Ти пам’ятаєш ту зиму хурдельну, Даріє,
Коли ви їли червоні яблука?
Наймолодші зрозуміли, що щастя там, де є
Яблука, а старші злукавили щось про затишок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2014
Прогнози погоди скидаються на гіпнози,
Масове зомботворення і стовпотворіння.
У крові і лімфі розчиняються сльози,
Або сльози розчиняють у собі лімфу.
Контролюю вітер флюгером і суцвіттям кульбаби,
Визначаю ту точку роси, коли туман влягається
в твоє волосся,
Намагаюся з’єднати хмари із рогачами,
У словниках шукаю дефініції відчаю і безодні.
У легенді топографічної карти вказано:
«Безодня – це коли без одного». Мабуть, без тебе.
Відчай починається з чаю, вечірньої кави чи морфію,
Який розділяєш на морфи, а потім – фонеми.
Ти визначаєш маршрути і дози, занотовуєш інтервали:
Нона, децима, секунда, терція, кварта,
Розшукуючи можливість пробратися у безодню,
Координат якої немає на жодній географічній карті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2014
Сьогодні вона врятувала старий Нью-Йорк
По-жіночому хитро, забалакавши вітер,
Ураган залишився вдома, і зойк
Тисячі поверхів застиг в ірреальному літі.
Вона із вітром у голові.
Всередині неї мешкає вітер,
Що застудився, а, може, програв парі,
Наплював на повітряні кулі,
літаючих зміїв, пилок і квіти.
А на морі без нього – штиль,
Ось Садко на пурпуровім вітрильнім судні
Скубає гуслі, стереже такелаж і кіль,
Зухвало баючи те, що говорить
Хмільний Нептун поки Еол відсутній.
"До речі, про цього новгородського купця, –
Раптом каже до неї вдоволений вітер, –
Як же яскраво на небі палали сонця
За правду, коли той ішов до підводного світу.
А я казав тобі про кінокар’єру Монро?
А про цього старого, із ґулею, про Ньютона?
Бідолаха? Хай дякує, що падало не відро,
Хоча, мабуть, тоді Ісааку було би не до закону".
Він розказував їй про перекотиполе і клен,
Пустельну бруківку, запах Ямайки й Онтаріо,
Він доторкався до сонця, котре бачив Верлен,
І рахував, скільки куль його уже продірявило.
Казав, що зорі на небі – як ялинкові прикраси.
Ти розхитуєш їх, добиваючись мерехтіння,
А вони, не втримуючись, падають на тераси,
Розбиваються, тонуть в річках, морях й сновидіннях.
Одного разу зоря упала й в твоє волосся.
Сьогодні я заблукав між її осколків.
Виходь заміж за мене, і восени босі,
Ми будем блукати, шукаючи теплих сховків.
Ще говорив про підступність літа,
Як йому набридло розносити ангельську пошту,
Казав, що наш прапор має пахнути житом,
Що дітей треба кохати, а квіти – вирощувати,
Казав, що весну любить за цвіт, а ранок – за каву,
Що Ікар ще живе, а Еол не покинув ліри,
Що це він рухає тектонічними плитами в лаві.
Вона, звичайно, не дуже-то йняла віри,
Але уважно слухала і навіть думала записати.
Та, як кожен порядний вітер, він вилетів у вікно.
Знала б, що таке діло – поставила б ґрати,
А так лишилась ошукана, ніби в старому кіно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2014
Найгірше, коли запізнюєшся, бо не хочеш приходити.
Ми могли б із тобою жестами показати історію цього світу,
Із всіма його війнами і потопами, непорочними зачаттями, вином і яблуками.
Найгірше, коли холодно влітку. І навіть не гріє музика.
І я знову запізнююся. А ти простягаєш мені сир і воду,
І цілуєш, так, наче востаннє.
Я шепочу щось про північний вітер
й твоє волосся. А ти говориш про місяць,
боїшся аби його світло не залишилося у тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2014
Коли місяць топився в димах небес,
І світ огортала грифельна мла,
Том ішов зустрічати тебе,
Але шлях заступала йому ковила.
Мати благала: «Сину, женись,
Вже ж-бо приходить твоя пора».
А він тільки мовчки дивився вниз
При згадках про дочок муляра чи жниваря.
-- Що мені толку із тих дівчат?
Вони думають тільки про прядиво і сукно.
Том читав, поки горіла свіча,
А потім із щемом дивився у вікно.
Коли місяць топився в димах небес,
І світ огортала грифельна мла,
Том ішов врятувати тебе,
Але шлях заступала густа трава.
Він бачив, як ти зникала у піні ріки,
І сукня вбирала рештки пуху і молока,
Йому так бракувало блідої руки,
Та світанок лякався погляду чужака.
Том повертався додому, весь сам не свій,
Говорив із священиком, пив вино,
Збирав дикі маки, фіксував музику у сувій,
І з нею, такою сумною, журив на дно.
Коли Том вперше побачив тебе?
Йому тоді було майже вісім.
Спершу подумав про твій хребет,
Що раптом здався земною віссю.
-- Батьку, дивися, вона он там!
-- Синку, на кручі нічого немає.
А ти сказала:
-- На водах бракує місця хрестам,
Туман ранковий нам стане раєм.
Том не повірив сухим устам
І якось так відповів навзаєм:
-- На водах бракує місця хрестам,
Значить, у водах ніхто не вмирає.
І опар, ніби пух, снував над водою,
Так, щоб тобі було м’яко,
Том би хотів одружитись з тобою,
Тільки треба тебе врятувати.
Коли місяць топився в димах небес,
То знічев’я природа робила бунт,
Він так хотів за дружину тебе,
Але пізнився на пару секунд.
А завтра весілля Томовім домі,
І він, як не дивно, жених.
Але вранці стискає тебе у судомі,
Й летите разом у воду – нарешті встиг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2014
Анно, назви в мою честь сина.
Я обіцяю: він буде щасливим.
А коли восени, під тином,
Ми збиратимем теплі сливи,
Розкажи йому правду, Анно,
Про ненависть, війну і зраду,
Про життя, утрачені марно,
Розкажи йому правду про правду,
Бо ні́чого нам ховати.
Діти знають ворогів поіменно,
Вони старанно завчають дати,
Наші діти визначають моменти,
Найбільш зручні, щоб почати стріляти.
І син твій прийде уранці,
Втомлений, та щасливий.
Він знищить усіх поганців,
У нього ще стане сили.
Твій син захищатиме честь дому,
А потім плестиме коси онуці.
І, поборовши зневіру й утому,
Він прокладатиме шлях у кроці.
Твої ключиці плекатиме вітер,
Твої пісні дощі віднесуть до моря.
Ми є там, де є наші діти,
Хоч комусь здається, що ми не поряд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2014
Мурахи по шкірі ходять строєм під барабанний бій.
Православні хрести дірявлять сонця́ рівно о полудні.
Холодно під землею, холодно над землею, холодно на землі,
Проклятим поетам так холодно в пеклі...
Умиваєш обличчя благодатним вогнем,
Любиш те, чого не існує.
А не існує насправді — тебе.
І спокою в імені всує.
Справедливість атрофована великим бабах.
А вірність як принцип — давно атавізм,
бо холод — це мурахи на шиї і кров на губах.
За/духа тіла — формальність у світі віз.
Перед одиницями — тільки нулі,
Після нулів — прочерки.
Насправді натовпи у тобі,
а ти у натовпі — одинокий.
Тож кинь в барабанщика маракасом,
Щоб мурахи не топтали траву.
Візьми за руку мене, щоб разом
вірністю перевірити чи ще живу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511199
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2014
Гучно клекочучи, море ковтало місяць.
Капітан сказав битися до кінця.
Ми ще раз помремо, але клятих бісів
втопимо під кораблями, у водах
старого Дінця.
Нам, морякам, забути просолені рани,
Ніби вам, живим, забути про смерть.
Воно наче й можливо, та не
тоді, коли серце заповнене наполовину
або ущерть,
бо тільки в тумані густому,
в якому світанок бродить,
можна сховати сум і утому,
змішати мертві з живими води,
убити всіх демонів і пропащих,
що душі моряцькі не пускають на небо,
тримають у водних пащах,
так наче комусь того дійсно треба.
Ми померли у сороковім,
що було солоним, то стало мокрим,
в наших жінках було стільки любові,
вони виплекали своє горе.
В наших синах було стільки сили,
наші доньки були красуні.
За що, море, ти все втопило
Не у синіх водах, але у сумі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2014
Чи потрібен комусь твій крик?
Чи можлива у світі жалість?
Карнавал жебраків, безхатченків і калік.
Немає дороги назад, ніколи не було далі.
І ти приходиш сюди нагим.
Єдина зброя у тебе — голос.
Міняєш її на номер, робу, штани,
Світ забирає назавжди мову.
Добре, що грифель дирявить горло:
темне на комір тече чорнило.
Чому, спитаєш у мене, "добре"?
Бо це означає: тебе звільнили.
Чорнило ховає, як річка, трупи.
Скелети, як шафа, воно ховає.
Чорнилом, як кров'ю, брудняться руки,
Ніби горілка, веде до краю.
Але ж ти вільний, і маєш слово,
Втоплене в болі весняного цвіту.
Може, ще й буде у тебе мова.
Та чи докажеш ти правду глухому світу?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489951
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2014
Ненавиджу клерків, клериків, чернь і клір.
Розмови про духовність — ніби про клітор.
Давайте, будуйте свій "новий мір",
Циркуляр циркульований, за літром літр!
Ненавиджу усі соціальні інститути,
Меценатів, прибічників віри і правди.
Не вірю тим, хто робить вигляд, що любить.
Вони брехливі. Чомусь так завжди.
Ненавиджу підробляти документи,
Давати хабарі й говорити неправду.
Признаюся чесно, у певні моменти
Людство викликає в мені відразу.
Обмочу черевик у чорнило —
Червона печатка, панове!
Бо ж світ, оповитий Нілом,
ще не засвідчений ходить.
А, може, планета — лот?
Її продадуть чи здадуть на "взятки"?
Цікаво, який в Бога код?
І куди Всевишній платить податки?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489439
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2014
Після смерті вона одягає пуанти.
Заходить до нього в кімнату
через вікно. Відкриває двері.
— Не рипайся.
Зайди або вийди, Джейн.
А день такий світлий!
І він не бачить пуантів.
Боже, який світлий день!
А він не бачить плаття.
Схиляється до канделябра.
І закриває очі.
Його поглинає темрява.
Яка ж густа темрява!
І він бачить білосніжні пуанти.
Темрява!
А він бачить червоне плаття.
— Джейн, затанцюй. Як колись.
Так яро горять свічки в канделябрі!
Він бачить руде волосся.
Боже, як гаряче!
— Джейн?..
Відкриває очі.
Відчинене вікно. Замкнуті двері.
Навстіж роздерте серце.
Холодно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2014
Мене програли Чорту у карти.
Божевільний батечко злий Кощей.
Він, скотина, безсмертний і дуже азартний.
Що йому до́чка, нездара ще й?
А юна Яся була надто красива.
Стрічки у волоссі, червоні уста.
Я благала, молила, просила,
Але програш у карти — справа свята.
Чорт затягнув у царство Підземне.
"Ти дружина моя тепер.
Не будеш віднині без мене,
Хай би я Бога живого зжер".
Я помарніла, схрестила пальці.
Хотіла до світла, та світла — зась.
Якось прокинулася уранці,
А скроні — сиві, прийшов вже час.
Чорт-комерсант скуповував душі,
Він не помітив, хто я тепер.
Більше жоною бути не мушу:
Нема мого мужа, та й вроди теж.
У лісі темнім піду у долину,
Заведу сумних-пресумних пісень,
А потім на го́ру із вітром полину,
Де сонце виходить із ночі в день.
Я варитиму зілля з любистку і кмину,
Уроздріб і оптом продам любов.
Начарую собі двоногу хатину,
Прийму сіромах, бідолах і вдов.
Коса у півниці, дівчи́на на волі,
Але не дівчи́на, а баба давно.
Варю в казанку, співаю про своє,
Бо ж долі нещасній чомусь не дано.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2014
Непрошений гість знову в чужому домі,
Фіміам зразу стискає горло.
Як було в Гоморі й Содомі?
А тепер ти ідеш так гордо?
Минаєш ікони з мучениками і святими,
Бачиш кі́лька разів сво́є обличчя.
Кумедно: ці люди вважають тебе оти́ми,
Хто во ім’я Отця зрікся людського величчя,
Хто одягнув німб і славу страждальця
Та прийшов в світ під знаме́ном болю,
Хто насправді не ва́ртий і пальця
У порівнянні з великим тобою.
Ти хочеш розмови, уперше за сотні ро́ків.
Бачиш отця у червоній рясі.
Робиш на зустріч йому кілька кроків.
Це якесь дежавю, зсув у часі.
-- Святий отче, прийміть мо́ю сповідь.
Я розпові́м усю правду щиро.
Уперше не бу́де лукавства в моє́му слові,
У слові проклятого миром.
Навіщо я скуповую душі
Усяких п’яни́ць й нечестивих,
Тих, що до світу байдужі,
Людей, яким світ не милий?
Чому я такий бездушний?
Мені вибили дух ногою.
Боже, іноді сниться кущ твій,
А я до нього говорю.
Святий Отче, я просто шукаю сво́є,
Те, що мені належить.
Мені не потрібно ні слави, ні бою.
У герці із Богом програ́є нежить.
Я запаковую душі у сірникові коробки.
Контракти, підписані кров’ю, ховаю.
Коли від людей лиша́ються лиш надгробки,
Відпускаю тих, що дійшли до краю.
Душі метушаться і селяться у папері,
Щоби постали для людства книги.
Або ж у сангіні, охрі й темпері –
Малюють Мадонну чи архистратига.
У Бога всього дві книги –
За душі Іуди і нещасної Єви.
Такі-то, отче, інтриги…
І хто тут іще нечестивий?
Я приміря́в різні ролі і маски.
Мої портрети висять у твоєму храмі.
Але не бачив ніколи любові і ласки,
Скільки б не бу́ло зломів і шрамів.
Я грав на гітарі, бандурі і кобзі,
«ніби сам чорт» -- казали.
Я ходив у рясі, латах і тозі.
Проминав пустелі, бали, вокзали.
Я лелію цей світ, пане отче.
Хоч і бездушний, шукаю душу.
Не знаю, що він від мене хоче,
Не знаю, чи знати мушу.
Продай мені сво́ю, отче.
Просто назви ціну, милий.
Ще одна спроба, конче,
Щоб не знайти могили.
-- Казала матінка: нині не йди на службу, --
Усміхається пастор в губи.
Мені іноді також буває тужно,
Як подумаю, що ніхто не любить.
Я би продав душу за золото,
Тільки воно зітре́ться,
В пекельному жарі коване,
Це не дорожче серця.
Я би прода́в за славу.
Тільки слава буває вічна.
Але не людина, що піде до ставу
Або втопиться у глибокій річці.
Я би продав за кохання,
Тільки цього ти і сам не маєш.
Тож моя тобі порада остання:
Просто скажи: «Боже, каюсь».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2014
Тут надто холодно. Можна я загорнуся в себе?
Ітиму спиною до морозного вітру?
Можна я буду тихою, коли до неба
простягну руки, благаючи порятунку світу?
Порятунку чи кари у вигляді страти.
Чи прийме світ евтаназію як утіху?
Наставнику, любий, я хочу знати,
чи можна мені залишитись у літі?
Вбережи від зими, благаю,
Не залишай мене на морозі.
Налий мені чашку гарячого чаю,
Заспівай колискову небозі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2014
Я хотіла літати морською чайкою.
Це така дивна риба, що вміє співати.
Колись, пам’ятаю, шугнуть було́ зграйкою,
А я тріпо́чу хвостом завзято.
Бабуся чіпляє на хвіст дюжину устриць.
«Краса вимагає жертв», -- каже тихо.
А в палаці грає оркестр і сурмлять сурми.
Бабусю, тоді я не знала про біль і лихо.
Не знала нічого про дві підпори,
Якими люди можуть топтати квіти.
На пото́плених суднах менше мінору,
Ніж у німому людському світі.
Не звинувачуй чаклунку у всіх напастях.
Добра стара залиши́ла мені голос серця.
І навіть порізи на ніжних зап'ястях –
Не її провина, бабусю, не сердься.
Просто в глухому світі можна глушити рибу.
У глухих батьків діти не знають мови.
Я інколи ввечері заглядаю у їхні шиби,
Дивлюся, як вони моляться і звершають змови.
Бабусю, сьогодні мені подарують безсмертя,
Залиши́лося здати екзамени і папери.
Тут теж бюрократія, коли говорити відверто.
Але, сподіваюся, вже час на галери.
Бо триста років буття паро́ю,
Часті подорожі у ресторани риби і моря
Можуть зробити багато з тобою,
Позбавити гумору і ввести у горе.
Замість якоря тепер вістря гостре,
Що зачіпа́є серця́, як ка́мені.
Забери мене, Дністре, вкотре,
На твоїх гребеня́х поплавати.
Я полину в небо із шкіри русалки,
Що вкрала стрічки у дівчат вродливих.
Вона сидітиме біля старої балки,
Дивитиметься, як розпускаються сливи.
Тепер, бабусю, я буду вільна.
Я буду чайкою, чесно-чесно.
Тільки зварити б такого зілля,
Щоб все померло і знов воскресло.
Віджило б із слухом та мовою.
Щоб Дунай омив серце і душу світлу,
А світ, замучений отитом і втомою,
Нарешті віддався коханню і літу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483995
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2014
[i]В.В.[/i]
Я в телефонній будці.
Гудки, шелест в трубці.
Сиджу на хиткому стільці.
Книга в моїй руці,
Як завжди, про канібалів.
Номер я маю з своїх каналів.
— Доброго дня, — чую бадьору тітку.
Вас вітає «ГосКанібалСітка».
Якщо ви щодо замовлення м’яса –
Натисніть, будь ласка, — «1» — каса.
Якщо ви нови́й постачальник,
Рекомендую вам, як начальник,
Звернутись в забі́йний відділ,
І передайте привіт пані Ліді.
Щодо сортів товару
Або ж про консервну та́ру —
Поціка́втеся кнопкою «3».
Також зві́дайте нашої гри,
Що працює в онлайн-режимі,
Називається «Вбити Джи́ммі».
Нарешті уривається мій терпець,
І кричу накіне́ць:
— Я ХОЧУ ПОГОВОРИТИ З ВАМИ!
ПЕРЕДАТИ ПИТА́ННЯ МОЄЇ МАМИ!
Наві́що їсти м'ясо людей?
У трубці шум. Кричу: — Е-ГЕ́-ГЕЙ!
— Так, я тут, поряд, пане.
Просто питання тільки-но да́не
Вельми дивне у віці
суперінтелектуальної міці.
Ми вирощуємо людей для білка.
Адже, наукова правда така,
Що треба з’їдати брата
Щоб компенсувати втрати
І поповнити вітамінний резерв —
забезпечити міцний соціальний нерв,
Треба їсти споріднене м’ясо.
До того ж, без огиди і ласо.
Бо ж коли насті́льки священні цілі,
То на безгрішнім прицілі
Може впинитися все живе.
Отже, заході́ть у наше кафе,
Обирайте страви з меню
Та радійте новому дню,
Коли пані Ліди нема у вас в домі.
Але бережіться. Її путі невідомі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483111
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2014
Я розпорюю живіт.
Із нього вилітають метелики.
Потім помічник відрубує голову.
З неї витікає червоний краплак.
Чи гідна смерть самурая?
Чи самурай гідний такої смерті?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2014
Білосніжка спить, їй сниться красуня Єва,
Саме така, як на старих фотографіях світу.
Хороші ж були фотографи! А зараз періщить злива.
І повагом вилітають хрущі з яблуневого цвіту.
Білосніжка говорить Єві, тамуючи подих:
— Ось ти досвідченіша, старша на кілька мільйонів ро́ків.
Чому чоловіки кохають жінок чарівливої вроди,
А яблука падають вниз, ніби створені для обро́ків?
Ми обоє постраждали від вітчизняних фруктів
Цікаво, чи ще мене не хоронять старенькі гноми?
Від харчового отруєння ти — у вічному сні, без су́кні,
А в мене летаргія «вилікувала» невроз і судоми.
Люди вештаються, сновигають у твоєму маренні й досі.
Думаючи, що живуть насправді, виставляють себе на продаж.
Сіромахи, голодні й нещасні, голі і босі.
Єво хороша моя, їх уже вісім мільярдів, правда ж?
Скоро забракне фантазії і сюжетів для їхніх постійних візій.
Тому ти періодично повторюєш історії з яблуками і зміями.
Наприклад, Наджині для творення різноманітних колі́зій,
Або Ньютон, Геракл, Паріс чи Змій Горинич з його повіями.
Я розумію, що оповідь моя аж надто плу́тана,
і персонажі зовсім змішалися,
Але я – теж твоя візія, у лихо вку́тана,
Тому мені такі випади все ж прощаються.
Я створена по подобі твоїй, по образу:
Кістка – від кістки, а плоть – із думки,
Мішанина хіті, вроди, манливості лотосу,
Старих співанок і завітного дару чаклунки.
От колися я прокинусь: бац – і нема мене,
Ні домовини, ні гномів, ні яблука, ані принца.
Раз – і нема мене, клац — все раптом мине.
А все тому, що ти позбавилась від недуги серця.
Єва усе це слухала і мовчала хитро,
А потім мовила, як завжди, лукаво:
— Я обіцяю тобі на закінчення титри,
Офіційну подяку й коротку славу.
Я зовсім невинна, що ти кілька місяців в комі,
Зустріла мене та інкримінуєш всесвітню зраду.
Але про чоловіків та яблука – пита́ння вагомі.
Хочеш, як жінка жінці, солідарно, надам обра́ду?
Чоловіки люблять красивих, бо мають очі
(з фібрами і серцями іноді в них проблеми).
А яблука… Їх просто завжди усі хочуть,
Тому і творять про них поеми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2014
Герда – мертва, уже кількасот років,
Але ангели не пускають її на небо.
Мовляв, окаянна, не звідаєш спокій,
Доки не відречешся назавжди від себе.
Вона покірно опускає голову, тихо каже:
— Неможливо зректися від того, чого немає.
Ангельський прокурор стріпує з крила сажу.
Єхидно сміється, а потім мовить про Кая.
— Ти любиш його, тому не можеш померти,
Не можеш залишити грішну землю.
Скажу по секрету: бувають моменти,
Коли старий Кай згадує юну Герду.
Тоді його очі звужуються в дитячій усмі́шці.
Замість цукру королева кидає риталін у прогірклу каву.
Такого дрімотного спокою не відати Білосні́жці,
Тож старий усе забуває, проковтнувши свою отраву.
— Навіщо Ви це говорите, Ваша Святість? —
ридма питає нещасна Герда.
— Невже Вам приємно, невже у радість
Нарікати гріхи знедолених непрости́мими?
— Твоя зухвалість сьогодні, на диво, мила.
За це розповім історію, навіть притчу.
Той хлопець, якого ти так сильно люби́ла.
Носить у серці небо, володіє чужою річчю.
Люцифера прокляли і вигнали з раю за дзе́ркало,
Яке він зробив із ясної небесної гладі.
Воно розбилось, коли примеркло,
давши людині гординю, скнарі по карі і владі по ваді.
Потрапивши у всі отвори і пусто́ти,
Заповзши не в одне довірливе серце,
Друзки залишаться у тілі доти,
Доки небо на місце сльозою не поверне́ться.
— Я уже п’ять сотень років кохаю прокляту душу,
А Кай повсякденно ковтає пігулки вічності седативу.
Невже ви справді думаєте, я зречуся, порушу
Мої обіцянки бути, любити, не допустити розриву?
Колись прийде літо, а зараз все ж час бурбону,
Ночей на зірках, простих молитов у ангельській почекальні.
Тільки милого сльозу, холодну й солону,
Не дочекаюсь, не зцілюсь вогнем, не дійду до краю.
Ваша Святосте, я ж нічого не про́шу.
Зректися зв’язку — відхреститись від себе.
Невірні не коштують гро́шей,
А любов — перманентна потреба.
— Неможливо зректися від того, чого немає,
— повторює прокурор, шепоче у вухо.
— Я справді хочу, щоб ти відійшла до раю.
Твоє завдання — просто послухай.
Забудь усіх нездатних вірити і ридати.
— Мені забути і Бога, пане Ангел?
— Розітни всі стосунки, ліквідуй дати.
І ти затанцюєш своє небесне танґо.
— В немислимій тузі я існуватиму вічно.
Але не відцураюся своєї любові.
Я буду туманним днем, стану глухою ніччю.
Кай зрозуміє усе — і залишиться мо́їм.
Герда — мертва, уже кількасот років.
Але ангели не пускають її на небо.
Скільки чекати, боятися кроків і вроків?
Головне пам’ятати: любов — перманентна потреба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2014
Щоб світла була голова – протирай німб неоном,
Фреон застосовуй для охолодження мізків.
Постав своє ім’я під листом, написаним гранатовим соком,
Бо в сутінках дим стає сукном, стискаючи горло,
А сік імітує кров.
Бо в присмерках прилетить твій посильний ворон,
З подарунком – вінком із терну і роз.
Навіщо ти садиш троянди і терен поряд,
По-дурному жартуєш, змагаючись у дотепності з Богом?
Зрозумій: ти не досить слабкий, щоб стати всесильним.
Та й спсихопатіти ще не встиг до кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464918
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2013
Нічого в твоєму житті не залежатиме від слів випадкових блазнів і геніїв,
Коли ти не віритимеш цим словам.
Взагалі, випадковості мають свої прикмети.
Наприклад, вони не відбуваються просто так.
Я зустрів тебе взимку на зупинці метро.
Аж надто юну,
З дикою звичкою не дивитися на співрозмовника.
Ти ховала погляд у гравій,
Так недоречний у світі, в якому є небо.
Я щось говорив про квитки і погоду,
Незграбно намагаючись підвести до віршів,
До твоїх віршів.
Я чомусь точно знав, що ти їх пишеш.
Того вечора ти чомусь пішла за мною.
Тепер ми стоїмо посеред космосу,
Прямо всередині,
бо вісь Землі проходить через мою квартиру,
І змінює своє положення внаслідок твого руху.
Я вдячний тобі за віру одному з блазнів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462180
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2013
Боже, не відрікайся від нього,
Бо ж фіґлярі насправді нещасні.
Як вони помирають?
Всьому причина -- анафема,
сердечно-внутрішня, серцевинна.
Бо ж якщо Ти живеш в серці кожного,
то самогубство і евтаназія
Теж є відлученням і самовідреченням.
Не відрікайся від нього, Господи.
Дай краще кохання і любку на день прийдешній.
Я знаю, що ми для тебе – всього лиш герої реаліті-шоу.
Ну що ж, то хоча б відправляй смс-ки Дияволу.
Це ж він підраховує голоси до Судного дня.
Відправляй повідомлення на короткий номер 666
З текстом: «Я вірю у цього хлопця».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461743
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2013
В поїздах провідниці перетворюються на риб.
А тамбур - на табаковий рай.
Ти виходиш не надто сухим з води:
Переходиш ріку (плацкартний вагон) за край, за чарку і за межу,
За таку-сяку оборону,
Чи то пак, оборонний вал.
Ти роздаєш домашні яблука усім зустрічним,
Першим й останнім,
З якими розділиш сьогоднішню ніч,
Ти обмінюєш яблука, голубці й пиріжки з корицею
На стегна, сідниці і поцілунки,
Найжагучіші з яких історично були з яблучною першоосновою,
Затавровані споконвічним брендом
для нашої псевдоважливої трендовості й фешну.
Ти роздягаєш провідниць, бо вони, як і будь-які інші риби, німі.
Ти глушиш їх надто голосними стогонами й шепотом,
Вони пливуть від тебе,
Протікають, забираючи з собою усі пиріжки з корицею,
Залишаючи тільки тисячу разів використану білизну,
І якусь таку оманливу німоту, що заповниться лементом уже на наступній станції.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456948
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2013
Давай пограємо у богів. Знаєш правила?
Це майже як у перевідного дурня.
Не втрачай пильності, я на себе поставила,
Ховай в рукави молитви, як спам,
пополудні,
Виконуй чужі прохання,
Завдання, цілуй богинь в губи,
Але, прошу, не забувай про гумор.
Жартуй: над смертними, грішними і пропащими,
Роби так, щоб п'яним щастило,
Щоб дурні були щасливі.
Давай поділимо світ.
Рви цю бісову карту!
Я візьму Євразію й Африку,
Бери усіх решту,
крім Атлантиди й Атлантики.
Давай поселимося на Атлантиді,
Будемо грати на гроші,
Влаштуємо божий Лас-Вегас.
Я програю все справжньому Богу.
Він подивитися на мене з-під лоба,
І скаже:
«Я ж попереджав,
дитинко».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2013
найнещаснішими є покинуті діти,
то байдуже, що вони вже дорослі.
перукар радить плакати, навіть вити,
коли лихо манить в квартали грипозні,
коли думаєш,
боже, де ти,
господи, ти існуєш?
Якщо ти Батько, чому тебе не згадують всує,
Якщо ти Батько, чому не шепочеш на ніч
про сніг, який не падає мовчки,
який кружляє над нами, залазить на піч
і тане; і обривається повість?
я слухатиму, навіть без хеппіендів.
Просто тому що ти поряд.
Дітям потрібні іграшки і моменти,
Дітям потрібно трохи любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455063
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013
У мене всього дві ноти: "до" і "сі".
То чому я не люблю досі,
коли чорний піджак у мосі,
губи у вершковому морсі,
чуприна в липкому мусі?
Чому пам’ятаю досі
Усі твої веснянки на носі,
Сережку у вусі?
Чому так хочеться досі,
Щоб ти лоскотав у волоссі,
Лежати в колоссі,
Віддаватися в кросі?
Ненавиджу досі
Налягати на кроці,
Рахувати дні в році,
Потребувати у дасі,
Програвати невдасі,
Працювати на примусі,
Прив’язі, прикусі,
Перебувати на трасі і в стресі,
Щось віддавати свасі,
Вибирати людей по расі.
Чому так все досі?
Може, проблема, у часі?
«До» і «сі» –
Вся проблема у контрабасі,
А точніше в його відсутності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2013
Я знаю, яку музику слухатимуть у дитинстві мої діти. Це робить мене щасливою.
Я не прошу висилати мені квітів, можна обійтися колючками у конверті.
Вони довговічніші, їх не треба ставити у воду, правда ж?
Я знаю, що тобі сняться вночі утоплені дівчата. Ти з ними п’єш віскі, правда?
Правда, тому ти ненавидиш віскі, тому ти такий втомлений, але щасливий, вранці?
Найінтимнішим актом можна вважати письмо, найстрашнішим – зґвалтування словесне.
Ви мовчите уночі з потерчатами?
Я знаю, яку музику слухатимуть у дитинстві мої діти. Це робить мене щасливою.
Не знаю, чи це будуть наші діти, чи наважуся я ділити їх іще з кимось.
Не знаю, скільки їх буде або ж їхніх імен.
Я чую ту музику. Вона робить мене щасливою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2013
Ще не народжені, але уже п'яні.
Амфетамінні екзамени, кавові ранки,
Пінні купелі, коліжанки рум'яні,
філіжанки духмяні,
Надто дорогі книги, Лінней, ланки,
сходи, якими бігаєш, ніби Маріо на старій Dendi.
Тебе причащали мальвазією, пам'ятаєш.
Ти не спав з Beatles,
Ти міряв нові речі під Кукереллу,
а потім здавав шмаття у магазин
і діставав "Саяни", книги й касети,
купував платівки найкрутішого лейблу "Мелодія".
Ти ще досі на корені язика відчуваєш оту мальвазія і левзею,
мрієш про La Tache замість амфетаміну під час екзаменів.
Треба виловити усіх наркодилерів і продавців кави,
викладачів, екзаменаторів і тарганоловів,
що зловили твою кукареллу і переправили на іншу сторону Дунаю.
Бо Дунай насправді ділить усе, зокрема і мене — по правий і лівий бік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432074
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2013
— Уявляєш, вона назвала кота Штірліцом і дивилася з ним серіали.
— Божевільна?
— У неї було надто руде волосся, зелені очі, пухкі губи, рожеві, ніби корали.
— Вільна.
— Пам’ятаю наше весілля. Її смарагдову сукню. Страшенно руде волосся.
Це був день Патрика, я цілував її тричі у шию, а потім любив всю ніч.
Мені не їлося, не спалося, не курилося, не хотілося, не ждалося.
Ми кохались під зорями. Шепотали на вухо, у скроню, віч-на-віч.
— Вона надто дивна. Ви були вчора в барі?
— У Празі. Пили безумно прогіркле пиво.
— У Празі, кажуть, хороше пиво, у скляній тарі.
— Вона теж це сказала. Уявляєш?
Злива.
Ми п’ємо пиво.
Вона говорить: «У Празі варять нормальне пиво,
У Празі немає тебе, бо ти позаду.
Усе так неправильно, курва.»
Вона сказала, що зі мною пішов її кіт,
Штірліц, і вийшов годинник з ладу.
Теперішня каже, що я — лід в ліжку,
що алкоголь — прірва,
Що я надто багато п'ю.
А я ненавидів того кота. Уявляєш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2013
Не писати – ще півбіди,
Але коли тобі сняться сни , не писати – злочин.
Каплями води,
Зернами кавунів, вітами лободи
Відбери час доби,
Доведи,
Уроди юродивого,
Забери безрідного,
Повір безчесному,
І він скаже правду,
Бо тільки невірним спускають на віру,
І ти настільки проклятий,
Що у пеклі в твою честь
Осушать Стікс і проведуть каналізаційні труби.
Не бий сильнішого, бо не можеш,
Не бий слабшого, бо у і тебе не одна п’ята у секреті,
Не одна голка в яйці,
Не одна курка у зайці і баранина на Корані.
Не ховай ключі від дому, замка на човні,
колодки на серці та воріт раю.
Не заглядай в щілини, не пиши доповідні
На знайому стерву і не підписуй анонімок,
Підпиши чітко і виразно:
Стерва – я.
Не пий води із копит, слідів і ущелин.
Не пий води із колодязів,
У які плював.
Не забувай про бабусь у тролейбусах,
Поштарок з важкими сумками,
Продавщиць використаної білизни
І утилізатора батарейок.
Твоя енергія теж буде утилізована.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429225
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2013
Лі проводить Ро. Як струм оголені дроти.
Кожний раз може виявитися останнім.
Кожного ранку Лі варить каву, триває це доти
Доки дзвонить будильник і тече вода в крані.
Ро обпікає горло. Хрипить. Надто надривно.
-- Не знаю, чи прийду сьогодні, -- каже до Лі.
-- Мені холодно, мені гаряче, це зрив, но
Не кричи, для Далі та від віддалі.
Ти любиш мене, тільки чесно? -- наївно запитує Лі.
-- Навічно, -- тихо шепоче Ро та бере гвинтівку.
Тоді полетівши до неба, я лишуся на Землі.
Люблю тебе, як тільки жінка може любити жінку.
Я уб'ю усіх ворогів, знищу, віриш? -- питає Ро.
Вона показує Лі свої білі блискучі зуби.
-- Вбиваючи, ти, звичайно, не твориш добро,
А любов передається поцілунками в губи.
-- Знаєш, Ро, я завжди ненавиділа військових.
А тепер чищу твої черевики.
Чекаю тебе додому і при мінусових
У темряві ночі вчуваються крики.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2013
Якщо є логіка -- то її немає.
Якщо є правда -- вона в тюрмі.
І наша віра -- потік над раєм,
У водах Стіксу, на голові.
Не можу вірити і не хочу знати.
Перманентність мітингів, ніби зим,
Люди з дубинками, міністри та кати.
З тюрми виходжу увірувавшим і святим.
Мені скажуть істини, прополочуть мізки,
Перепишуть підручники, мапи, життя.
В морі щирості приховують різки,
Вимочені у солі, як ліки для каяття.
Мені кажуть, три на два -- вісім.
Я вірю. Бо знаю, що логіка -- не моє.
Король змінив полюси і знищив вісі.
Я вірю. В цьому справді щось є.
По радіо оголосять всі зміни.
Піфагора піднімуть з могили.
Я знаю логіку, є турбіни.
В них увірувати все ж змогли.
Сонце світитиме вічно,
кружлятиме навколо Землі.
Є директива, буде імпічмент,
Для нас планети надто малі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2013
Інтерференція світла -- це єдине, чим можна нас пояснити.
Коли немає звуків, лексем та семантики,
Ми -- хвилі, ми -- квити,
Ми -- світло, що в сумі дає ніч і день.
Не розкладай себе на тони і відтінки.
Будь білим, будь світлим,
Будь надто нейтральним.
Не дисперсуй, не вгасай,
не вганяй себе в рамки,
не вточуй мене у кордони.
Будь-які межі -- тюрма,
боротьба з духом,
відрив голови межею,
бо ми безмежні.
Бо в своїх перевтіленнях ми будемо вічно.
Ми не дисперсуємо,
а просто розкладаємося: на трави, мінерали,
добрива для агав
і паливо для динозаврів,
які потім народяться, після нас.
Ми завжди в полюсах -- плюс і мінус.
Але не лети на північ. Там надто тепло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426838
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2013
Хоча б іноді хочеться говорити правду.
Правду у віршах, чорнилами на папері,
Таку тиху і ніжну, що ніколи не стукає в двері,
Бо боїться людей, які вб'ють, якщо знайдуть.
Хочеться розповісти про нього, написати про нього.
Адже жінкам властиво говорити про них.
Коли струни, наче тятива, і світ раптово навколо затих,
Коли тебе не залишається більш ні для кого,
Тоді справді варто говорити про них.
Вигадані історії тьмяніють під натиском правди.
Нокаутом в першому раунді вона вибиває поразку,
Вигадані історії розсипаються, терплять повне фіаско.
Тендітність реальності перемагає, як завжди.
Він має м'яке волосся, маленьку ямочку на підборідді,
У нього красиві глибокі очі, і голос, темний та ніжний.
Не спиться, а думається він щоночі, він любий, він ніж мій.
Розсипається ласка у стоголоссі, подзенькує вірність у міді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2013
Піна морів на твоїй білизні,
висолені комірці і губи зі смаком рому.
Ти завжди писала останні вірші,
дихала останнє повітря, проводила останні дні вдома.
Ти плавала кораблями із бухти в бухту,
передаючи "привіт" чайкам і подорожнім суднам.
Ти завжди згадувала Боба, як Бога.
І в них справді було щось спільне.
Наркодилер, король чорного брухту,
він боявся дня, бо вдень світить сонце
і вдень завжди надто людно.
Ти ловила китів, вода просолювала усю душу,
прослоювала почуття і консервувала мрії.
Вода омивала думки, сни транслювали сушу,
Він продавав порошок і розумів,
що насправді тільки спогад його і гріє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2013
Оголи спину. Відкрий рани. Полий йодом. Кричи.
Я віддам тобі воду, сіль і дві скибки.
Я віддам своє небо: світло, зорі, грачів.
Я віддам свої очі, губи, волосся дибки.
Відкрий серце. Оголи душу. Люби.
Я заберу миті, рухи і погляд.
Я заберу музику: клавіші, лютню, мольби.
Я заберу турботи, ніжності, догляд.
Відітни голову. Оголи мізки. Наклади шини. Мовчи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421160
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2013
Уяви, що небо відіб’є землю, як дзеркало, що твій човен – рапіра, що розтинає місяць, що твої пісні – тільки відзвуки вібрацій гарячої лави. І лава вливається в море, шаланда похитується і кружляє серед несамовитої безодні, освіченої лиш місячною доріжкою, Дорогою Ангелів. Ти ангел? Досягни крилом неба, і воно ужалить пекельною лавою, бо віднині відбиває землю, бо неба уже не існує, бо в моря уже немає кінця. Ти затиснутий поміж пекла. Шаланда тріпочеться. Гаряча піна, як на зло, біла. Вода вже кипить, зливається, з’юшується, осушує лаву, випаровує пил з легенів, шумить, бурлить, википає.
Не стрибай.
Чому ти завжди мене не слухаєш?
Тебе взяли в ангели тільки за грацію?
Холодно. Лава заковтнула спершу кінчики пальців, фаланги, кисті, а потім крила.
Подивися, вони горять.
Холодно?
Холодно.
Ти думав, що винирнеш з іншого боку, у небо? Немає неба. Ти ж ангел! Ти повинен це знати. Немає іншого світу. Лава. Холодно. Очі.
Очі пристосовуються до оточення. Видно місячну дорогу. Ти вже під нею. Можливо, ти вже не ангел. У тебе ж немає крил. Вітер розвіяв попіл. Вони згоріли. Без ангельських крематоріїв , без печей, по вітру, згоріли, крила. Холодно.
Не рухайся надто швидко.
Чому ти ніколи мене не слухаєш?
Ти вже майже на дні. Думай так. Думай.
Не віриш?
Так, я лукавлю, вибач, ти не потонеш. Ніколи. Дна не існує.
У лаві рифи, сталактити і сталагміти. Чому завжди говорять «сталактити і сталагміти»? Боротьба з самотністю? Навіть пил не буває вільним?
Дивись, твоя шаланда. А можна поміж води пливти на шаланді? Утоплені плавають морем на своїх човнах, поміж лавою, рибами і сталагмітами?
Ні?
Але ти ж ангел.
Спершу кінчики пальців, потім фаланги, а потім кисті. Ти у шаланді. Гавань. Сонце випарувало лаву, пил і воду. Скриня із картою неба закопана у піску. На рахунок «три» відкрий очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415022
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.04.2013
Якщо я вбиватиму голубів,
ходитиму нічними магістралями повз заблукані світлофори,
мовчатиму у засніжених парках
з першими пролісками у волоссі,
палитиму альманахи й пожовклі спогади,
зриватиму яблука у Едемі безмежності,
то світ все одно не стане колишнім.
Я віритиму тобі, Господи,
якщо повз грачів хмарами пливтимуть метелики.
Коли квіти на вишнях починають гудіти, я знаю, це ти.
Ти прийшов у мою свідомість
з головними словами, першими літерами,
ніжністю споминів й вірністю,
що межує з безоднею на усіх топографічних картах
і твоїх маршрутах.
Просто повітря електризується,
наповнюється випарами й металами типу ртуті.
Воно коричневіє, як час.
А всі фотографії залишаються з сепією,
з серпанком, з твоїм минулим,
заблуканим і непевним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412059
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013
Коли над Сінаєм підніметься місяць,
Він світлом зігріє тремтячі тіла,
У плюскоті мантри, в химерному лісі,
У дотику попелу твого крила.
Про карії очі і чорнії брови
Ти будеш співати поверх берегів.
Я, мабуть, побачу слід вашої змови,
Твоєї і вітру, мелодії й слів.
Ти скажеш: «Сьогодні вранці
Ангел став чортом, спалив крило,
У бісівському нестримнім танці
Розвіяв спогад, зростив зело.»
Я, мабуть, заплачу,
Не з щему, а просто так.
Розтрачу, забуду, пробачу.
Я знаю, ти більше не птах.
Нас вітер зігріє під місяцем звитий.
І пісню Сіная в волосся вплете.
Без крил також можна жити,
Якщо ти любиш мій голос,
А я люблю тебе.
Розмотати клубок. Покотити по світу,
За ногами, за спогадами, без пуття.
Пам’ятати про зиму, віддаватися літу,
Пустелями вулиць вбивати життя.
І твоє каяття, увечері, в верболозах,
І звучність повітря у твоїх руках,
Сніжність і вірність спокутують втому
І сухість волосся ховають в вітрах.
В міді дзвінкій між кварталів невірних,
В ламкості лихоліть,
Там друзі – не друзі, люди -- як звірі.
Готуй дирижабль, збирайся в політ.
Нас вітер зігріє під місяцем звитий.
І пісню Сіная в волосся вплете.
Без крил також можна жити,
Якщо ти любиш мій голос,
А я люблю тебе.
Залишити міста, урбаністику вулиць,
Свинець у легенях і олово в шлунку.
Ми плащ натягнули, у чоботи взулись,
Решку замовивши, кинули дзвунку.
В дорозі до неба ми попіл зустріли,
Із пухом і кров’ю, розніжені снігом
Ми вірили Богу.
Перо було білим.
А потім з’явилася жінка,
Кров з молоком,
Точніше, кров з плоттю.
Вона усміхалась, сміялася дзвінко.
Кров з молоком, пух з тілом, кров з плоттю.
О Боже, о Господи, жінко!
І ангел проклятий, без крил,
З небесами, забув про життя і про мене.
І карії очі, і чорнії брови,
Небо блакитне і поле зелене.
А потім з’явилася манна,
Та сама, манна небесна.
Сорокаденний потоп.
І проклятий Ной без ковчега.
Задушливих міст позбавила вЕсна.
Лишивши лиш лункість Сінаю і пісню,
Що потім з життям кудись щезла.
Нас вітер зігріє під місяцем звитий
І пісню Сіная в волосся вплете.
Без крил нам, мабуть, не прожити,
Якщо ти любиш мій голос,
А я кохаю тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2013
Автор: Мельница
Перевод: А.Чурай
Исходник:
На чужих берегах - переплетение стали и неба,
В чьих-то глазах - переплетение боли и гнева;
Эй-ох! - взрезаны вихри узорами крылий;
В вое ветров мы слышали песни последних валькирий.
Вспорото небо и врезаны волны драконьею пастью;
Светом и ветром ныне пронзает звенящие снасти
И Луна - я ее ждал и любил как невесту;
Нам не до сна, мы дети богов - наша участь известна.
В наших зрачках - острые грани вечного льда,
А на клыках - свежею кровью пахнет вода;
Видишь мерцание лезвий средь стонов разодранной ночи,
Слово прощания с жизнью, что стала мгновенья короче!..
Вечна погоня, вечно над морем лететь нашей вере;
Бледные норны шепчут: на север, вы в сером, вы звери...
Но когда солнца первый луч заскользит над холодной водой,
Встречайте нас, верные, - мы вернулись домой!
Мы вернулись домой, мы вернулись домой,
Встречай своих воинов, Один, - мы вернулись домой,
Но на тех берегах -
переплетение стали и неба,
А у мертвых в глазах - переплетение боли и гнева...
...стали и неба...боли и гнева...светом и ветром...на север, вы в сером, вы звери, на север..
Перевод:
На чужих берегах — переплетення криці із небом,
А в чиїхось очах — переплетення люті із щемом.
Гей-ох! — візерунками крил вкарбовані вихори,
Ми чули, валькіріє, у завиванні вітрів звуки вплітала так тихо ти.
Драконяча морда — пошматовані хвилі з розпореним небом;
Пронизує снасті лункістю сяйва, дзенькотом, бризом.
І місяць-жених мій, коханий і жданий удома,
Нам не до сну, ми діти богів — наша доля відома.
У наших зіницях — гострі краї вічного льоду,
На іклах свіжу кров відчуваю, вдихаючи воду;
Видно блиск лез поміж стонів роздертої ночі,
слово прощання з життям, що стало на мить вже коротшим.
Вічна гонитва, вічний над морем політ нашій вірі
Бліді норни шепочуть: на північ, у сірому, звірі...
Та коли сонця перший промінь ковзнув крижаною водою,
Зустрічай же нас, вірний, ми удома, ми знову з тобою.
І знову удома, і знову удома
Зустрічай своїх воїнів, Одін,
утома забута — ми вдома.
Та на тих берегах — переплетення криці із небом,
А у мертвих очах — переплетення люті із щемом.
Криці із небом, люті із щемом,
сяйвом і вітром...
На морозь,
ви сизі,
ви звірі,
там морозь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2013
У руки роки, якори в ями.
Любитись у зорях, кохатись у вині,
Бути з собою, тобто із нами,
в червоних тільцях у нашій крові,
у безпробудності марев, у поросі сталактитів,
у синяві хмари, у голосі снів,
в задушливім димі твоїх передбачень.
Тобто у всьому, що є на землі,
Я буду з тобтою, тобто із нами,
Любитись у мріях, кахатись в вині.
У руки роки, якори в ями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392172
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2013
Якщо я заглушу рибу, вона буде кричати,
Надривно, безмірно й нечутно.
Ніби, напхавши у вуха зтверділої вати,
Стукатиме лобом у заблукане судно.
Протяжний крик з болю, а потім всхлипи,
короткочасні й раптові.
Ти не діли всіх на класи, на типи,
А просто вмирай з любові.
Не глуши рибу, благаю.
Вона ж буде кричати.
Торкнеться голосом раю,
а ти і не будеш знати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388203
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2012
Чому параліч спершу розбиває, а потім вбиває,
Чому ти спершу дихаєш мені в вухо, а потім з тріскотом розбиваєш серце?
Тобто, спершу вистрілюєш смертоносною зброєю, з тятивою, дулом чи райдужною оболонкою,
А потім ще й добиваєш -- руками, словами, пізніми випадковими смс чи спогадом.
Залишаючи мене наодинці із пам’яттю, ти зіштовхуєш мої рецептори із музикою,
З відтепер ненависним Бетховеном, Шубертом і Вівальді, з записом твого голосу на телефоні.
Ти назавжди залишила тепло на моїй подушці, заперечивши цим усі фізичні закони.
Ти ніколи не любила фізику.
Може, тому в мене залишилося стільки твого волосся,
Довжелезних ниток моїх споминів, тонесеньких ланок, що зв’язують наші серця, бодай в пам’яті.
Якщо чесно, тепер я теж ненавиджу фізику,
усі ті нескінченні формули, гіпотези й графіки,
наскільки ж непотрібні, як вірші, що роблять людей нещасними.
Я перестав вірити у їхню святість, коли один академік на чергове запитання про кінець світу сказав: «Як фізик – не вірю, як людина – сподіваюсь».
Що примушує людей креслити атомну зброю?
Ось уяви: весна, під стріхою щебет, соловейки зустрічають перше тепло весни. Вони радіють, перестрибують з гілки на гілку, гелгочуть, ніби гуси, щойно набраною у дзьоб водою, а в нього на аркуші А4 креслення кінця світу, новий завіт війни.
І все це через того Вівальді, його «Пори року», через Шуберта і Бетховена, заради запису твого голосу на телефоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383938
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2012
Шелест пожовклого листя розсікає тупіт підошв твого серця.
Воно біжить, спотикається,
ниє, підводиться і знову біжить.
Воно давить на нирки, печінку і розум,
курява з-під його ніг здіймається в голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379999
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2012
Я – Лазар, бо я для тебе воскреснув.
Я – Мойсей, бо мучитиму тебе сорок років,
Я – Хома, як Станіславський, не вірю,
Я – Фадей, тому зраджу й полюблю тебе водночас.
Я – світло, та тьмяне,
Приглушене болем й яскравістю твоїх смолоскипів,
Якими, як вовка, мене відганяєш від моєї наживи,
По трупах, по криках, по мареві безсонної ночі,
Я прийду до тебе, мружачи закривавлені очі,
Змиваючи сажу дорожню,
Я прийду і зраджу й полюблю тебе водночас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379993
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2012
Ніч – це думати про вирощення тютюну й марихуани десь під Луганськом,
Про сексуальну орієнтацію Оскара Уайльда,
Про парадокси і мізансцени у твоїх коротких віршах,
Про листя на деревах у пізню осінь.
Про чорне, ніби поліпи на гілках, листя,
Що видирає нутрощі у переддощовім криці,
Що підривається осадом на міжстовпових дротах, ніби на мінах,
Про листя, що опадаючи зранку, вдаряється у лобові шибки маршруток.
Про водіїв, що голосно лаються і палять у відчинені вікна.
Ніч – це думати про монстеру і пеларгонію,
Про кактуси, які буцімто їдять усі негри у своїх пустелях.
Усі мусульмани давляться кактусами і вірять в пророка,
Потайки усі мусульмани мріють про троянди, свободу і грона шипшини.
Але у пустелі немає шипшини.
В пустелі тільки колючки, пісок і агонії спраги.
Ще там є змії, розбиті кабіни й загублені стюардеси.
Тільки в пустелях пілоти шукають маленьких принців.
Останні ж сидять на кріселках і бездумно рахують зорі.
Там білі ведмеді ласкають в обіймах небо,
Ніби бояться, що з дзвоном будильника прийде ранок,
А думка закінчиться всього лиш на мить раніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2012
Просто, коли йдеш, ступні розхитуються,
пришвидшуються в такт ногам.
Коли мрієш, то найчастіше про неможливе.
Наприклад, стати винахідником такої штуковини,
яка б запам'ятовувала твій голос.
Ось уяви: ти читаєш мені вірші,
я натискаю на кнопку, і твої слова стають фонограмою,
що стікає по стінках кори мозків усіх інстанцій.
Знаєш, якщо б ти була записом,
я б слухав тебе на світанні,
прослуховував би після обіду і ввечері,
і весною, і в час, коли піснею цвітуть соловейки,
ніби конвалії в серпневих житах.
Ти читала би вірші Міцкевича,
сміялася,
заплітала б волосся у хвости різних тварин,
з копитами і плавниками.
Жаль, що моя штуковина
не зафіксує усіх твоїх трюків із зачіскою.
Жаль, що мрії такі нездійсненні,
що ідеї настільки зрадливі.
Вони, як повії, ходять від сну до сну.
Через їхню непевність генії й дурні думають однаково.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379081
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2012
Бути щасливим із жінкою, вдихати запах її волосся,
Лоскотати губи віршами про її вроду, оспівувати її голос,
Знати найпотаємніші схованки єства і закоулки розуму,
Читати її думки, коли вони геть не схожі на твої,
Засинати на різних полюсах і прокидатися у обіймах,
Цілувати свою примару, а потім набирати її телефонний номер –
Тепер це стало настільки ж природнім,
наскільки можуть бути солодкими груші у серпні,
наскільки великим може бути кут між гойдалкою й Землею
в Декартовій системі координат,
наскільки запаморочливою може бути музика у твоїх вухах,
наскільки живим буває вогонь у проникливих темно-блакитних очах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378878
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2012
Дано:
Дві точки зору, обидві карі, права і ліва.
Пряма світогляду перетинає їх від вуха до вуха.
Вони зв’язані невидимими нитками.
Бо ж права не може дивитися вліво, коли ліва дивиться вправо.
Це дивно. Але теорема в нас не про це.
Довести:
Кут реальності не залежить від точок зору.
Доведення:
Через пряму, якій належать обидві точки можна провести безліч площин.
Отже, ми можемо дивитися на світ як завгодно.
Все залежить від нас. Правда у наших головах.
Теорему доведено.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2012
Він ловив птахів, обіймав їх двома лапами, а потім повільно вбивав.
Це було священним ритуалом, він повторював мантри, а потім молитви.
Так, він молився своєму Богу, благав врятувати його від отрав,
Освятити сьогоднішню жертву і пробачити усі битви.
Він говорив:
«О Боже, Боже усіх Бровків, Шаріків та Барбосів,
Ми раби твої.
Освяти наші жертви, дозволь нам ганятися за котами.
Ми раби твої.
Дай нам кістку на день прийдешній.
Врятуй від колючого дроту і скалок у лапах.
Ми раби твої.
Освяти путь наш.
Амінь».
А потім він знову виляв хвостом, біг до господаря і лизав тому руки.
Руки пахли тютюном і затхлістю, смертю і владою,
Хлібом і прив’яззю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2012
Надворі вже темно. У каміні потріскують останні дрова. Містер Джонс напівдрімає, але ще досі чекає її.
Вона приходить. Тільки у сні.
Містер Джонс морщить чоло і голосно видихає.
У руці в нього біле вино, у очах іскри. Або навпаки - у очах побіліло.
\"Так, Лілі, мене знов погребло,\" - сухо констатує Джонс, ніби слова нічого не значать.
Його пальці простукують дерев\'яний простір під руками. Виходить мелодійно. В такт.
Вона стає на коліна. Знов уві сні. Нагадую,що не забувались.
- Мої страви без тебе пісні, - благає Джонс.
Вона не розуміє, що це благання.
Як не дивно, я теж.
- Ти пику таку не корч, милий мій Джордж, марні старання.
У мене сім\'я. Я не твоя, містер Джонс, не твоя, - на \"містер Джонс\" вона підвищує голос, робить паузу і видихає. - Ти подарунок на кілька ночей.Ця гра не варта свічей.
- Кілька ночей, кілька свічей і я.
Хіба так важко забути слово сім\'я?
- Містер Джонс, як поживає пан Дрю? - вона нагадує йому про щотижневі візити до психотерапевта.
- Він буде страшенно радий, бісовий аналітик, - відповідає Джордж, приймаючи пас. -Давно я не тішив старого примарами. Я думаю, він вас позбудеться.
- Містере Джонс, моя компанія вам остогидла?
- Так, ви постійно брешете.
- Ваша примара у вашому сні вам же бреше? - лукаво закотила очі примара.
- У тебе немає сім\'ї, - каже Джонс страшенно самовдоволено.
- А у Лілі є, телепню.
На цій фразі він прокидається, повний рішучості відвідати пана Дрю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376587
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2012
Сама, зовсім сама в холодній кишені ранку.
Темного,осіннього ранку з інеєм на траві.
Морозний вітер згинає осику, псує осанку.
Боже, як холодно надворі.
Чим ти вбиваєш рум'янець на щоках?
Чим фарбуєш свій шарф? Може, кров'ю?
Ангели топчуть травицю при кроках?
Такі світлі ангели вбивають любов'ю?
Я знову загнав себе у цей ранок:
Холодний, морозний, з інеєм на щоках.
Що мені до чужих осанок?
Це просто початок жовтня.
Це просто осінь.
Це просто сніг.
І це просто крах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376582
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2012
Обхопити пазурами крило,
Вилетіти у вікно,
Зачинити його ногою.
Стерти у пам'яті своє ім'я,
Щоб не згадали,
Щоб не шукали.
Навіки забули.
Двері закрили й без мене заснули.
Намалювати щось на прощання, інеєм.
На хороші сни аж до ранку, синії.
А потім, щоб встали,
Та не літали,
Бо я полетіла.
Щоб тільки кохали,
Бо й я так хотіла.
Але не любила.
Уже пожаліла.
Чорну пір'їну, одну лиш єдину,
Птиця моя загубила
Тут немає дієслівної рими, одні лиш дієслова)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2012
Тобі сняться приємні кошмари?
Поцілунки вампірів і ласки убивць?
Стежка - це символ, дорога - це кара.
Головне - не забудь, обов'язково помстись.
Принеси мені груші з Едему,
що віднині попали під вето.
Ми вже не разом, але ще ідемо:
Про нас не напишуть в газетах.
Теперішня ти геть не схожа на ту, карооку,
Це мої пісні вічно збивають із толку.
Мої слова проходять, залишаючи рани,
Обійми, поцілуй,візьми, ніби дане.
Посади мені квітку у полі.
Вона там буде єдина.
Не випробовуй мою силу волі.
Будь мені матір'ю, я тобі - сином.
А хочеш, я буду батьком?
Я прочитаю тобі ввечері казку.
На ковдрі, де латка,
Ми обіймемось разом.
Я тебе поцілую за вухом і вийду з кімнати.
І на мить, лиш на мить, ти забудеш,
Як мене звати.
Ми будемо гратись у "кішки та мишки",
Будемо горланити у під'їздах.
Я викреслю тебе із своєї книжки,
Бо все ж таки ми є надто різні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2012
Муха сідає на стіл, потирає передні лапки і пікетує на мене.
Я зганяю її.
Муха сідає на стіл, потирає передні лапки. Пікетує.
Історія без кінця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373957
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2012
Якщо б твоя найрідніша людина працювала кілером...
Скажи, ти вбиватимеш мене довго?
З тортурами, криками, болем?
Ти вбиватимеш мене власноручно?
Лезо на шиї, на ручці ножа рука. Твоя.
А плакатимеш? Тільки чесно.
Чи підеш в міліцію з чистосердечним?
Ти викинеш мою зубну пасту
з третього ящика над люстерком?
Може, повзтимуть мурахи по тілу,
коли ти знову мене згадаєш.
Тільки це не до діла, кілер,
Ти будеш вдома, а я - у раї.
Ти відкриєш сімейний альбом.
Спільне фото на першій сторінці.
На твоїх долонях засохла кров.
Пам'ятаєш, тоді я порізала пальці. Папером.
Ти поглянеш на свої руки.
- Чорт, негайно звільняюсь,
Тільки спершу уб'ю ту суку,
котра тебе мені заказала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373954
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2012
Твоя звитяга потоне у Чорному морі,
Сміливість завиєш у білі вітрила.
Ти тягАтимеш мотузками неонові зорі
В бажанні розправити зв'язані крила.
Забудь, відішли світ за пегасом,
що зникнув за небом, у синій безодні.
Меч і звитяга завжди були разом:
Фіаско чи лаври - твій вирок сьогодні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372844
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2012
Я -- серпентарій. Мої змії -- слова.
Вони зав'язуються у вузли і сплітаються в танцях.
Я -- пічка. Мої думки -- це дрова.
Вони потріскують, а мокрі шиплять уранці.
Тільки уранці, бо там роса каплями падає в небо,
А потім життя, метушня, й
Горіти, горіти їм треба.
А слова плутаються у сітках.
Хоч слизькі й холоднокровні.
Вони сплять на моїх руках,
Я співаю їм колискові.
Моє підсердя -- роддом
У ньому народились гадюки.
Я вдихаю, щоб запалити вогонь,
Та дрова-думки не розпалюють руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370182
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2012