| Сторінки (1/77): | « | 1 | » |
Ей! Це просто біла стіна, це звичайне світло, не те, що ви шукаєте.
Тепер мені справді довелось мати справу з метеликами. Я сьогодні багато бігала. Бігала по Високому замку, прямовисно, не сходами. Прямо по обіді, зі всіма цими туристами, і там зверху кроку не можна ступити, щоб не попасти на чиюсь фотку панорами Львова.
Тому я задивилась на те, як навколо все цвіте, літають велетенські жовто-коричневі метелики. (Один як три білих капустянки разом. Я таких в Бродах не бачила). Потім - цап! - тому що не треба літати біля туристичної стежки, якась малявка зловила в руку одного крайнього метелика, на якого я дивилась - несподівано так, зразу почала казати - "я зловила метелика! Я зловила метелика!" - і показувати своєму татові, я бачила його сіру мордочку в кулаці і почала ходити кругами по площадці, попадаючи в різні об'єктиви і, напевно, на різні фотки панорамів Львова - стежачи тепер за тою дівчинкою, яка якраз останніми спіральками піднімалася на оглядовий майданчик. "Блін, - думала я, - мені доведеться їй сказати, щоби відпустила метелика". Але вона сама відпустила, і він навіть полетів, правда, якось не дуже певно, через весь майданчик на другу сторону.
Я колись теж ловила метеликів, коли мало знала про пилок. І квіти рвала, мої улюблені, сині оті весняні кульками, а потім подумала - ну чому ж так хочеться своїми лаписьками зривати ті квіти? Людям тільки дерти.
Не хочу бути схожою на людину.
Ось що - мобільний з вершечка Високого замку не тягне, побігла вниз, зайшла до джерела, набрала в бідончик води (а я той бідончик несла в рюкзаку), тому що хто живе у Львові і робить чай з-під крану, той хоче собі нирково-кам'яну хворобу, і занесла то все на базу. Потім пішла на площу Ринок, а тобто, побігла, бо хотіла там знайти дівчину, яка малює планети. Мені ті планети були дуже потрібні для моєї бази. Правда, я задовго шукала повз (продаються фісташки контрабанда горішків, арахіс з перцем, арахіс з сіллю), (мильні бульбашки велетенські діти радісні більшість ловлять видуває вітер збоку чувак з волоссям в хвіст, оце так задумка), (брейк данс чи то байкери така кутаста зачіска, показують клас, давай-давай! А зараз, якщо ви хочете побачити наш виступ далі, в цей капелюх потрібно зібрати 500 грн - може, тут є людина, яка витягне з кишені 500 грн, і ми зразу продовжимо? Тоді будемо збирати разом, і тільки після цього ми покажемо найкращі трюки!)- хотіла би я, як вони, літати над землею, стояти верх ногами на одному пальчику руки і стрибати подвійне сальто.
Ось це і називається задовго.
Я не поспішала, бо думала, що насправді ніколи не знайду тих планет, але дівчина таки малювала за два кроки від брейк-дансу, на щастя. Швидко зійшлись люди, а я сіла спереду на асфальт, відчула запах фарби, і швидко побачила зірки, планети, сонце (близьку зірку), і ще - як цвітуть дерева, водоспади, воду і гори. Але картинку скоро забрали, а сонце сідало, бо було біля дев'ятої, потрібний був новий журнал, а ще я побігла до себе додому(за додатковими грошима), а потім назад на площу Ринок, і побачила, що брейк-дансери вже розходяться, і дівчина також збирається, майже стемніло - але мені не було сумно, бо все-одно ці планети і ріки існують, і я зайду сюди за ними завтра, може, скажу їй, що бачила ті планети в снах. Я ще трохи сиділа на лавочці. Потім сталося щось недобре. А тоді я побігла додому прямою дорогою, за що її і люблю. Знаєте таких цуценят, що їх деколи ведуть на повідку, а вони зовсім не як поважні пси на повідку, а стрибають туди і сюди, а потім на свого господаря, мають відкриту пащу і висолоплений язик, постійно їм щось цікаво, і темп їхній дуже швидкий? Ось я його побачила. І вже вдруге на тижні, перше взагалі було цуценя хаскі. А то був малий напівпекінес, походу) А я повз нього пробігала, не втрималась і сказала: "яке в вас класне цуценя". Чувак почав щось там розказувати, поки я витріщалась на цуценя, а потім каже: "та можете погладити". Цуценя побігло до мене також, махало хвостом мені теж, лизнуло руку, і щось передало)))))) "Кнопа звати". "Я знала одного такого". "Це дівчинка". "Та знаю". Потім я побігла вперед, поки зі мною ще не почали розмовляти. Вдома зашторила вікна, бо було вже темно. Хотіла виконати комплекс на дві години, за весь минулий лінивий тиждень. Але лінь було і далі. Тому ще повісила над Максимовим ліжком картинку товстого рижого кота в шарфику з великою блакитною рамочкою (я тимчасово сплю в Максима, на другому поверсі), подзвонила братові, сказала, що змінюю його індіанське ім'я з "Максим Хитрий Москіт" на "Максим Жирний Кіт". Ходила на кухню.
А коли знову зайшла в кімнату, то побачила великого чорного метелика. Величезного. З білими колами на крилах. І від руху він полетів такою різкою, ламаною траєкторією в сторону вікна, а потім до лампи, і я злякалась, що от зараз він вдариться об неї і впаде вниз, обпалений, але він не обпалився - стукнувся кілька разів - це було чути, він був великим - і полетів по кімнаті далі, а потім сів на ніжку табуретки, і виконання комплексу відпало саме собою. Я дивилась на нього. І зрозуміла, що він залишається тут ночувати. Подумала, що класно було б погодувати метелика. Шукала в неті. Знаєте, що їдять метелики? Найкраще - нектар і пилок квітів, але також, взагалі-то, гній, пташиний послід і гнилі фрукти. Деякі зовсім нічого не їдять.
Що ж до нічних метеликів, то вони їдять все те саме вночі. Чомуууууу ж я викинула ті гнилі абрикоси, коли вони зараз так потрібні?(( Ну, там ще згадувалося, що деякі збоченці, які тримають вдома метеликів, готують вдома цукровий сироп, і оце я якраз могла зробити. Розлила той сироп дуже тонким шаром по тарілочці, щоб часом не угробити метелика сиропом, щоби не вийшло отого - хотіла як краще, а вийшло як завжди. Метелик засів на люстрі (вона вже була виключена). Я надумала його зманити за допомогою настільної лампи. (Типу метелик летить, бачить - настільна лампа, прилітає і зжирає сироп). Але він сидів нагорі, так висооко. А мені хотілось подивитись прямо зараз, як вечеряє метелик - я просто хотіла його зігнати.
* І знов, знов, знов згадую когось - знаєте, він колись знайшов в кузові машини пташеня, годував його жовтком і зерном, а потім віддав в центр захисту птахів - і пташеня виросло, оперилось і полетіло. А мої птахи померли. Може, були хворенькі, або я щось робила не так. (Гір-ко-та. Все я прекрасно відчуваю.) (Я пишу це тільки тому, що, здається, колись обіцяла говорити правду, всю).
Він знав би, що краще робити.
*
Але я не така дбайлива, чи розумна, і тому я залізу на табуретку і буду стрибати з неї вперед і вгору, щоб дотягнутись руками до люстри і зігнати того метелика. Але це не дало ніякого ефекту. Тоді я вирішила просто піти спати, але коли стояла на ліжку, згадала, що можна, якщо стати на краєчок, дотянутись до люстри і до цього метелика, я повернула люстру з метеликом до себе, і проводила прямо над ним рукою, але йому щось було байдуже, бо він вже заснув або здох. І я дала йому спокій, бо доторкатись до крил руками це вже катастрофічне порушення правил недоторкання до метеликів, і пішла виключила настільну лампу, а мисочку з сиропом поставила на підвіконник - під місячне світло. Зранку нічного метелика вже не було в кімнаті.
п.с А мені залишилось на сон п'ять годин двадцять чотири хвилини. І здається, події й подійки приходять в життя хвилями, бо я вже не хочу стирчати на цьому сайті також, бо здається мені, що краще не вкоренятися на чужому. Мені не подобається його оформлення, цей колір, персиково-рожевий, ніби стіни тітки Петунії, а колір поезії - не обов'язково рожевий, принаймні, це колір не моєї поезії. А насправді, тут заблокували двох моїх друзів. Ну добре, припустім, не друзів - просто єдиних, хто зі мною розмовляв на цьому сайті, і якщо я ще можу уявити, за що забанили двадцять два профілі Занга (хоча ніхто цього чітко й не пояснив), то Маркіяну Рай не було за що банити. Але вона досі не розблокована. Це напрягає. На запитання адміністрація мені не відповідає. І це взагалі бісить. Якщо тут банять, кого хочуть, і таким чином вирішують конфлікти, значить, це не мій сайт, чао бамбіно.
https://www.facebook.com/profile.php?id=100007739610187
А ю велкам на фб, буду дуже рада бачити будь-кого, звісно.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745292
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2017
Я малювала
кошеня на листівці.
А Наста для мене
шукала у Мінську
папороть-квітку.
Я хотіла,
щоб воно було миле.
А вийшли, зараза,
такі величезні пазурі!
Ну нічого.
Зате його
ніхто не образить.
Ніхто не образить..
///
Я малявала
кацяня на паштоўцы.
тады, калі Наста
шукала мне ў Менску
папараць-кветку.
Я хацела,
каб яно было мілае.
А атрымалісь такія
велізарныя кіпцюры!
Ну нічога.
затое яго
ніхто не пакрыўдзіць.
Ніхто не пакрыўдзіць ..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745270
рубрика: Поезія, Мистика
дата поступления 08.08.2017
Ні, це не про мене. Серед моїх внутрішніх тварин, слава Богу, метеликів, здається, не було. Є лінивець, є черепаха. Є ящірка. Всю роботу виконує лінивець, бо більше просто нема кому, і ви навіть не уявляєте, наскільки через силу. Дракон, синій, ніколи не працював би над тим, чого не любить. Він нікому не дозволяє себе принизити. Таким жахливим чином - заставити працювати) Хай би хтось тільки спробував.
Є щось з родини собачих, не знаю точно, що це. Ну і вже ж якесь травоїдне. Сподіваюсь, олень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736064
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017
Думаючи про людей з крилами, про можливість мати, жити з крилами, я ніколи не помічала, що
я ніколи не дивилась на це з такої сторони, що
Ні, звичайно, в птахів інакше, це гарні, міцні крила з пір'я. Але якщо подумати про метеликів, то це їхнє найвразливіше місце. Трохи збитий пилок, контакт з водою, з олією, і все, смерть.
Вони і є їхні крила, поза тим вони не живуть. І найгірше, якщо з метеликом щось сталося, цього ніяк не виправиш. З тих його крил, якщо він впав в калюжу, неможливо зчистити болото, чи висушити їх, хіба разом з пилком, вони надто тонкі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736059
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017
Сніжинки, які падають, як іскорки. Це ранковий час. У світі багато субстанцій. І є також я. Жило і живе стільки людей. Деякі з них були поетами. Але просто тепер кожна з цих сніжинок моя.
Бо я їх бачу.
Сьогодні сніг - це інакша субстанція, він складається з непоруйнованих сніжинок. Але ранок цей настільки холодний... що не хочеться зовсім торкатись до них пальцями.
Сьогодні вони не вода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717578
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2017
Ти бачив коли-небудь такі кольори?
Воно чорне, але воно і синє.
Все це буде сприйматись мною, як несправжні спогади. Сни.
І ця зірка також якась занадто яскрава. Мороз?
Ти-ти-ти-ти-ти!!!!
Ти пройдеш через гидкий рідкий снігопад, через змішане болото. Через острівці підталого снігу серед чорного, холод і ожеледицю, і потім ти побачиш чудо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711587
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2017
Трохи балаканини про структуровані сніжинки?
Про велике вогнище, яке зігріває зсередини?
Про погоду, яка улюблена деякий час?
Може, про собак, у яких довга шерсть?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711586
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2017
Чи можна було б якось подолати свою втому?
Чи можна було б якось подолати свої хвороби?
Збудувати собі дім, і повертатись додому
За кожної зручної нагоди.
Який колір потрібно уявити?
Які дії нам допоможуть?
Зробити собі меч, і не шукати згоди.
Дістати собі щит, вертатися на ньому.
Повітря наповнене ватою.
Тяжко вставати, тяжко іти.
Впустила нитку мети.
Мети.
Повітря повне туману.
Не встану.
Щоб дійти, треба йти крізь тумани.
Тумани.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710127
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.01.2017
Я визнаю, що в мене дивні стосунки з реальністю.
Я хочу трошки порозбудовувати власний світ.
Я завжди починаю з того, що все вже є.
Люблю контингент вечірньої електрички Львів-Здолбунів.
Скільки часу я бачу вікна вагона? Скільки хвилин?
Як можна не вірити у свій власний світ? У що потрібно вірити, що потрібно берегти?
Що ви бачили сьогодні важливого?
Я шукаю щось важливе.
Я думаю, важливо сидіти біля вікна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709045
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2016
А на небі довгий час нічого не відбувалося, а тепер, напевне, воно рожеве, крізь нього літають комети і сходять зірки.
Вчора ввечері сипався сніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706413
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2016
Даремно ти про це сказала. Не треба було відкривати рота. Ти ніколи більше там не прокинешся. Бачиш? Тепер це не більш ніж картинка в твоїй голові. Ти ж знала, що не потрібно розказувати.
Як думаєш, де ти була?
Це схоже на найжаркіший ранок в тундрі, але хіба в тундрі є такі озера і такі береги, покриті камінчиками? Просто мох на дереві, під яким я прокинулась, нагадав мені..
В тундрі нема дерев. І зима триває 8 місяців. Але цей мох чомусь.. тут, біля мене, два високих дерева, листя дрібне і салатове, але це тому, що на них якраз впало сонце.. На дерево і на купу дров під ним.
Зразу справа і попереду справа, і далі на правому й лівому березі ялини, високі і темні, хоч з-за них і піднімається сонце.
Це подарунок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706412
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2016
Тут хтось накидав дрів; я не знаю хто, тому що тут нікого нема. Але ці повалені стовбури лежать так, ніби їх хтось колись звалив на купу, порозпилювавши на дві-три частини - досить давно, судячи з їх вигляду. Я завжди прокидаюся між ними.
Ось я прокинулася і іду до річки. Тут метрів десять до неї, а може, і двадцять, в мене погано з просторовою уявою. Це мілка річка, в неї довго заходити, вона холодна, але я привикла. Вона дуже синя. Другого берега немає - там водоспади: якісь струмки збігають зі скель. Але тут тихо.
Я іду по дрібних сірих каменях. Ділянка, до якої більш-менш пробралися сонячні промені, невелика, сонце освітило і мою купу дрів, воно мене і збудило, а одразу зліва починається ялиновий ліс. Ялинки дуже високі, я туди не ходила. Звідти падають тіні, бо ж там і сонце - за вершечками ялинок. Високо вже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705525
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2016
Більше за все на світі любила - собак. І собаки її всюди супроводжували. І четверо великих собак знову зберегли її від прірви. І іде вона по слідах собачих лап.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705052
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2016
Не думала, що я коли-небудь про це згадуватиму або писатиму в Клубі поезії. Але колись мені приснилося, що я три дні підряд ходила своїми бродівськими вулицями, задерши голову вгору (і небо було синє). А на третій день, коли я сиділа за столиком в себе в дворі, прилетіла літаюча тарілка і забрала в мене мій товстий зошит з віршами і малюночками.
Сон був порівняно низької яскравості і нульової емоційності.
Я буду тут розказувати, що відбувається на небі, якщо буде настрій. А відбувається там переважно ось що: пересуваються хмари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704934
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2016
Сьогодні небо було блакитне і безхмарне, і таким же блакитним був сніг. Я відкрила очі і не побачила межі між небом і снігом. Їх розділяв товарний поїзд і сонце.
Сонце зараз заходить біля четвертої.
Я чекала на поїзд. Він запізнювався.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704933
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2016
Не зупиняйся, не зупиняйся, щоб помилуватися картинками, іди далі, бо їх ще безкінечність заготовано попереду, на кожен з метрів.
Я ніколи не думала, що сірий - такий красивий колір, це я про небо говорю. Все засніжене, ви ж в курсі? Йогурт, от як це можна назвати. Темніє в четвертій, хмари напливають, вони такі сіренькі, небо біло-блакитне, і все це йогурт, йогурт.
Але не зупиняйся ні на хвилину, щоб подивитися, в цьому нема ніякої потреби.
(Це твоє місто, твоє, воно ніколи не буває яким воно ніколи не буває, не твоїм?)
Можна ж взагалі нічого не говорити, і від цього нічого не зникне, хіба не класно? Але люди інколи говорять, тому що вони придумали мову, коли відчули, що їм потрібно щось сказати, а коли вони відчують, що мови недостатньо для них, то придумають щось нове, і тоді їх розумітимуть тварини, і рослини, і вони зможуть сказати набагато більше.
Треба перейти через колію, вже перейдено великий засніжений простір, хмари темніють, але ти не зупиняйся, щоб подивитися, тому що це не потрібно!
Я закладалася , що більше не переказуватиму сни. Це не вдається! Але ж хіба я можу стриматися?) Мені сьогодні снилися крокуси, ті, що під снігом насправді. Мені снилося, ніби кожен з них посаджений на такому мостику з землі. В них розвивалося коріння. Коріння багато, і ще - вони сходять!! Але випаде сніг, треба наносити землі, не розумію - чому вони на мостиках? Землі, або сіна, скошеної трави.. Серед іншого.
Я вже майже біля дому.
Бачу місяць серпиком і одну зірку під ним. Справа велика тонка чорна хмара, і трошки за нею - ще дві, і вони швидко рухаються до зірки, ніби хочуть її з'їсти. Але ж то хмари, вони набагато ближче))
Бачиш, яка цього року зима?
Я боялася за цю зиму, бо думала, може, мене буде пригнічувати сніг, може, здасться однорідною масою без кольору і структури, яка вбила всі кольори і поховала під собою всі мої улюблені рослини, думала, як я буду без них. Думала - а що, як мені сніг не сподобається?
Але сніг мені сподобався. Він був чистий, і я згадала, що це вода. І ще згадала про сніжинки, хоч я ще не бачила ні одної сніжинки цього разу, бо сніг насправді рідко падає сніжинками. Я подумала, що, можливо, він випадає, щоби все очистити (у світі, в якому кожна річ щось означає).
Потім мені сподобалось думати, що вони всі сплять, а я не сплю (ну, всі рослини). Доречі, здається, голі дерева таки й справді байдужі до сонця. В тата в підвалі зимують дві фіги, і їм, здається, абсолютно пофігу, що там темно, бо вони зимою без листя сплять( Як ведмеді.
Середовище квіткових цибулин. Знаєте, як сніг випав цього року?
Я дивилася, як тато пересаджує маленьку сливу і аґрус, був листопад, такий холодний день і біле небо - бо я довго дивилася на гілки дерев вгорі, вони такі наповнені, і зовсім не здалися мені сплячими, зовсім навпаки - але чорні, і це був таки листопадовий день, стопроцентно.
А потім я вийшла після обіду з мамою, і все було, до холєри, вже біле!! І сипався сніг)
Як добре, я подумала, що тато посадив ці дерева зранку, що я закінчила зі своїми деревами ще позавчора, і всі крокуси накриті, гладіолуси викопані, гіацинти зариті, тюльпани на місці, всі квіткові цибулини у їхніх гніздах. Чудових гніздах))
Я ходила на все це подивитись, і воно було під снігом, ввечері)
А це тут до чого? А ні до чого) але колись давно, літом, коли ще навіть не було школи, можна було там посидіти і побачити, що дві великі хмари - це не дві великі хмари, а дві гори морозива різних сортів, які можна було б навіть відкусити, але не надкушу, бо вони далеко. "Юля, ти бачиш, що це дві гори морозива, біле і шоколадне?" - сказала я.
Юля погодилась, здається.
І я вже на порозі, і дивлюсь на бурульки з дашка, прозорі, підсвічені і сяючі, і вкриті білим снігом, і на порозі завжди можна постояти трохи довше.
Я ходила ліпити сніговиків. Ми зліпили одного сніговика-оленя.
Можна було і не зупинятись дивитись на бурульки. Поворот-розворот гуляти із собаками, Файнакою і Сніжакою)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704552
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2016
Рs більше слів правди всім.
Більше. Слів. Правди! Всім!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695493
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2016
Колись давно я написала в своєму блокноті, що ти навіть не уявляєш, наскільки я можу бути відсутньою там, де я є, і присутньою там, де мене немає.
Коли читаєш цю книжку, то стає так тепло всередині. Буду постійно її читати. Між парами. І на лекціях. Всюди!
Нарешті я знову з ними всіма. Я сумувала!!
Любко Дереш і вся компанія. І ще кілька нових чуваків. За Любком Дерешем, всі люди поділяються на... А, я вже це казала.
Коли дозволяєш себе приручити, то потім доводиться і плакати, казав Лис.
Але я ніколи не любила Екзюпері.
Знаєте що? Лисиці не гавкають. Лисиця вона і в Африці лисиця.
...
Ось я і поговорила.. Коли багато скажеш, то потім приємно і довго помовчати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695482
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2016
якщо я скажу, що за своє життя не сказала нікому жодного слова?
Не написала.
І не сказала
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694739
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2016
Трошки наркоманії для вас:)
2012
Жили-були... котик і мишка... і жили вони довго і щасливо і померли в один день через те, що... сталася з ними дивна пригода... поїхали вони на Канари... і там зустріли Віктора Януковича... який їх почав... мордувати, бо вони приперлись туди, де і він... тримав свої... награбовані... кокоси, які він вирішив... поміняти за курсом 5 кокосів за 1 ківі... але не все так просто, насправді в кокосах є... метелик, який задумав... втекти від цього дурня, але... метелик був закоханий і тому... не полетів геть, а... вирішив викрасти кохану, але сталось так... Янукович пити захотів... старого совєцкого кваску з бочки, і вирішив повернути назад СРСР... він наказав зібрати всіх метеликів і спалити... але не все так просто... бо метелики-комуністи полетіли на святкування ленінського ювілею... А Янукович далі хотів пити і він... випив! І довкола залітали метелики, вони вальсували, співали і виголошували декларації, писали закони, а Янукович слухав, слухав, і записував закони під диктовку головного метелика... І зрозумів, що все це навіть дуже круто... А метелик зрозумів, що автори цієї казки схиблені на політиці!!! Нащо про цього ДУРНЯ писати... метелик засумував і повільно полетів геть... шукати кохану на Гаваї... довго летів і впав знесилений на якомусь острові... То була Куба. Це він зрозумів, почувши... на лайнері людей, які кричали "Куба"... І подумав, що все це йому снилось: встав з ліжка і пішов їсти! ... А як поїв, захотів втілити сон в реальність і полетів на Канари шукати Януковича... підлітає ззаду до Януковича і як крикне "Сюрприз!!" Янукович бідний настрашився... В Аргентині він побачив... старого Марадонну! Неймовірно зрадів - то кумир його бабусі!... Але метелик почув його думку і вирішив... Йой, я телепат!... Янукович має мені приклонятись - подумав він і полетів до нього... почав згадувати про своє старе кохання, тухлі яйця і про те, що він має робити далі... і тоді подумав стати президентом України!... Тече річка з пивом, і так напився, що аж... зуби повипадали і тому... а тим часом котик і мишка... здійснювали своє призначення - котик поїдав мишку і відверто насолоджувався її розкішним смаком...
Так померли двоє хороших звірей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694625
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2016
В кожного має бути своя наркоманська пісенька:)
2012
Ішла жирафа, як шафа, по небу.
Співала пісню. Пісеньку. Про тебе!
Босі!! З копитами лосі!!!
Так на світі здавна повелося,
Що по Землі ходять самі лосі.
Що зробиш - народилися не в пір'ї, а в волоссі
Босі з копитами лосі.
Може, тому їх і лосями прозвали,
Хоч інтелекту не так багато мали
Нікого не чіпали, травичку собі жували -
Літо на носі, літо на носі -
Жирафи, осли і лосі, лосі!!
Ішла жирафа, як шафа, по небу,
Співала пісню, пісеньку про тебе,
Так безтурботно жирафі співалось,
А знизу вона людям табуреткою
здавалась!!!
Скажіть мені, люди, скажіть мені на милість
Чи чимось ці тваринки милі комусь завинили
Чого, як ти тупий, то зразу ти - жираф?!
Мовчазний філософ це, пожирач трав, трав
Біда на носі, біда на носі
Це люди лосі, це люди лосі, лосі
А жирафа, товста як шафа,
Ще може йти по небу, співати про тебе!
Якою б гидотою знизу не здавалась
А як безтурботно їй все-таки співалось!
Літо на носі, літо на носі.
Це люди лосі, це люди лосі!
Літо на носі, біда на носі
Це люди лосі, це люди лосі, лосі!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694618
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.10.2016
2012
Що мені не дозволить бути просто щасливою?
Хай собі різні проблеми падають хоч і зливою.
Навіть якщо весь світ здасться мені божевільним,
А він таким вже і є або стає повільно.
Я бачу своє життя, довге і ясне.
Ну або коротке й прекрасне.
Або, може, борони Боже, довге й нещасне - байдуже, не страшно!!
Що мені не дозволить бути просто спокійною?
Хай для когось дурною, дивною чи повільною.
Ніколи не зроблю зла. За це я відповідаю.
Може, якогось москалика застрелю і поховаю..
Ой! Філософські роздуми не йдуть щось мені на користь.
Але обіцяю - буде завжди в мене чиста совість.
Ось я сиджу тут, вже перша година,
Здохне моя нервова клітина.
Не хочу мати сюрприза-інфаркта,
Тож надобраніч. Не можу придумати риму,
Вибачайте.
Блукати тихо по лісах,
Здолати смерть, убити страх,
Нехай воно, що хоче, буде.
Нехай мене усі забудуть.
Нехай Земля чекає тихо
на лихо
на чудо,
на диво.
Усюди - самотність,
усюди не знають,
чого хочуть люди,
на кого чекають.
Чого так бояться,
від кого тікають
Від чого страждають
Навіщо? Дерева,
вода кришталева.
Ходити-блукати-бродити,
Не знати,
Ні що таке сум,
Ні що таке страх
А що значить сонце у твоїх руках?
Мені здається, життя без дива
занудне, довге і некрасиве.
Я хочу, я буду, я стану щаслива -
Тільки вділіть мені крапельку дива.
Сни, у яких змогла б я літати,
Друзів, таких, як і я, крилатих.
Далека дорога лягла щоб під ноги -
Візьму..
Ціла планета, Сонцем зігріта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694367
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.10.2016
2015
Чому в мене відчуття, що все навколо постійно працює на самознищення? Я не працюю на самознищення і не дозволю нікому себе нищити... Чому люди вірять у всі фігові речі, коли фігові речі для боротьби, а не для віри?
Може, ти надто рано стала балакучою, дівчинко, і треба було спочатку самій знайти відповіді на всі свої питання?
Але тоді, ймовірно, довелося б мовчати до смерті, бо питання, і питання, і питання.
Але я так хочу порвати всю ту фігню. Просто у світі стільки всього хорошого.
¥)(?
О.І.У.
Я словами намагаюсь пробити стіну, не просто стіну, а всі на світі стіни.
Слухайте, мені вдається?
Бо я не знаю. Результатів не бачу і навіть не хочу шукати, можливо, мені страшно, що їх нема.
Я свято вірю, що можу пробити цими словами всі на світі стіни, і якщо це не правда, то просто буду битись об стіни головою, доки не помру, до кінця життя.
Я живу, і з цим не можна нічого зробити, тільки жити!!
Але я проб'ю ті стіни, я буду кидатись на них, як дурна і скажена.
І теперішня моя стіна
¥()?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694240
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2016
Носимо з собою свої нестерпні характери. І всі наші приколи, і всі наші закидони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693997
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2016
По-перше, про закон Джунглів. "Мам, а в людей є щось подібне на закон Джунглів?" "Так... Є. Конституція, дуже багато законів, Верховна Рада щодня приймає нові закони". Дуже багато і занудно!! "Ніі... щось таке, щоби сказав одне слово - і все стало ясно.." "Є ще Десять заповідей Божих".. "Десять! Звучить краще.. але все-одно навіть близько не так круто, як Закон Джунглів!!"
А нічого іншого і не треба. Це і є справжній закон, але мало кому відомий - "ми з тобою однієї крові: ти і я"
І про самотність. Я знаю, що таке самотність. Отже, в тебе є велетенські прозорі крила, але коли ти на людях, то мусиш їх зіжмакувати і притискати руками до грудей, щоби нікому не заважати і щоби вони ні до кого не торкалися. А коли залишаєшся сама в кімнаті, то вони розпускаються і заповнюють собою весь дім. Деколи є відчуття, що вони можуть заповнити собою весь Всесвіт.
Я знаю і погані вияви. Але я не хочу про них говорити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693796
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2016
Тоді не було часу записувати вірші, але завжди є час їх забути. Але я вийшла за Львів у справах. І коли я вийшла з будинку і мала вертатися додому, все посіріло вже. Я подивилась на небо, але воно навіть не посіріло, а втратило колір. Там були багатоповерхові старі будинки і болото всюди. Це був той період весни, коли в п'ятій годині починає темніти і лежить недоталий сніг острівцями. Принаймні, там лежав. Я подивилась навколо і ніде не побачила нічого гарного!
Але ж це був Львів. Він тим і особливий, що там всюди краса! Я шукала зупинку трамвая, ідучи вздовж трамвайної колії в напрямку дому і чекаючи, коли з'явиться п'ятірка за спиною і обжене мене. А там пряма дорога, не загубишся. Це була кінцева п'ятірки, Аквапарк - Торф'яна, і їй пасувало!!
Дерева з віком стають мудрішими, і красивими також. Колись то я сиділа під одною яблунею і читала Нарнію. Дуже старою яблунею і дуже особливою, її яблука треба їсти, але ніколи не варити з них компот! Не кислі зовсім. Коли була мала, сто разів думала посадити її кісточки, бо не уявляла, як я без неї, а вона ж була така стара. Але вона і не думає засихати. Дружить з великим горіхом. Вона найкрутіше дерево, яке я знаю!
Так от, я сиділа під нею і читала, як я часто читаю - прочитаю трохи і сиджу втикаю, переварюю те все і навколишнє. І тоді вперше відчула, що це подібне на рай.
То ось, дуже швидко темніло, і небо перестало бути НІЯКОГО кольору. Бо воно набирало ТЕМНОГО кольору. Тоді почали засвічуватись ліхтарі. Це вже було красиво. І я дойшла до бруківки, а справжній Львів починається там, де закінчується асфальт і починається бруківка. А може, я вже заїхала на бруківку, а не зайшла, не пам'ятаю, де саме мене наздогнав трамвай, біля якої саме зупинки. Львівський нічний трамвай зі спини, фарами.
Відчула щось таке: хай би навіть в пекло занесло, і де я не опиняюсь, хоч куди потрапляю, я все одно пам'ятаю, що я - громадянка раю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693357
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2016
От вистачить сил, чи ні?
Ми встигнемо?
Ми встанемо?
У нас усе ж є одна спільна риса:
Сонце над скелями, океанські миси
Ми не знаємо, що до чого.
Одна спільна риса.
Дорога.
Осінь
2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692641
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.10.2016
Після такого жахливого розчарування
Як відсутність Нарнії в шафі
Хіба може що-небудь ще більше розчарувати?
Якби мені дали вибір
Я би все-таки вибрала цей.
наш.
Світ
Візьміть собі трохи внутрішньої свободи. Це гарна штука.
Можливості на межі з безмежністю.
Так добре, коли по житті вже не водить
Страх замість обережності..
2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692639
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.10.2016
Про когось чи для когось
Якщо вже пофарбувала волосся в фіолетовий або яскраво-рудий,
Якщо вже пообіцяла своїм не здаватись...
Не ний
Роздивляючись риб під своїми пальцями,
Дивуючись своєму таки дивному щастю,
Якщо вже ідеш по воді
Не сумнівайся.
Переживаєш, щоб в світі не стало замало краси.
Дивуєшся тіням, що бувають такими непевними.
Ти просто собака, що не боїться грози.
Ти просто людина, яка не боїться темряви.
2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692474
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2016
Люблю все, що падає мені на голову прямо з неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692304
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2016
В кожного з нас є своя магія. Сила. Як в "Зоряних війнах".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692067
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2016
Що означає колір людської шкіри? У світі, в якому всі речі щось означають...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691728
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2016
А в мене є думка, що з часом людям стане все зрозуміле. Сучасне наше життя - це ніби промацування дороги в темряві, ми не бачимо нічого і нічого про цей світ не розуміємо. Прилади, таблетки, інструкції - не можна сказати, що це людські іграшки. Люди ж намагаються собі і іншим чимось допомогти. Принаймні, деякі, ті, що заслуговують на повагу.
Але я впевнена, що мені не дуже подобається те, чого досягають люди. Здається мені, що вони ідуть не в той бік - тобто, що мені з ними не по дорозі.
Після того, як я подивилась на деякі штуки в своєму медичному, я ще й знаю, що якби зі мною сталося щось дійсно погане, я б до них не пішла - краще візьму свої гроші, куплю квиток і поїду в джунглі. Хай мене з'їдять дикі тварини. Якщо зможуть, звісно.
Я до того ж завжди хотіла побачити джунглі. І Африку.
Треба ж з чогось починати?
А ти міг би всім все пробачити?
Ми всі такі дивні транслятори - промотори, тобто приймачі-передавачі, але ми певною мірою відчуваємо одне і те саме, а якою саме майже частково не знаю.
Побачити дещо в собі і потім побачити, що це не тільки про тебе, а і про всіх, і навіть не тільки про всіх людей, а всіх живих.
А потім бачити більше і зрозуміти, що це правда, бо воно так працює.
Я не вмію пояснити краще.
У ставленні до себе самого і у ставленні до світу є багато спільного, в мене є підстави сказати.
І деякі речі, які люди шукають всюди навколо, насправді можна знайти тільки в собі, знайдеш - матимеш.
Світ.
Наш світ.
Я не вмію розказати краще(
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691726
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2016
в таких кількостях, що той, хто себе заставить це робити, за ці роки забуде, що таке справді важливі речі і взагалі для чого він живе.
Забуде, що таке спати міцно, їсти повільно, думати про що хочеться, дружити, любити. Злитись, досліджувати.
Насправді цього я боюсь. Лапи геть від мого життя, універ!!
Є такі провалля, в які можна впасти, і я тримаюся подалі від них. Якщо вже я роблю винятки, значить, знаю, заради чого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691338
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2016
Я драконисько, а не дівчина.
Сапфіра, синій дракон. Останній дракон Алагезії, одна у всій країні, не враховуючи Шруйкана.
Найкрасивіше створіння Алагезії.
Луската потвора.
Занадто войовнича і зубаста. Нічого не вмію приховати, все написато на лобі.
От що: таке нікому не подобається.
І ще одне: якщо не кусати до кісток, то так ніколи і не дізнаєшся, що вони тверді
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691116
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2016
Напевно, цей світ створено як тисяча маленьких вибухів, от подивіться, як росте шерсть на тваринах. В різні сторони))) Особливо руда. І я теж постійний маленький вибух.
І рослини це теж сповільнені вибухи. Пальми і кущі шпарагусу)
А я ходячий. На відміну від них..
Яяяк я колись заздрила своїй собаці... Коли мусила рано вставати в школу, а вона могла собі і далі спати на своїй лежанці.
А тепер не заздрю. Я ж людина. Можу іти вперед, назад, вправо і вліво.
Вверх, вниз?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691113
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2016
"Мам, ти ще довго будеш сидіти за комп'ютером?"
"Так, довго!"
"А наскільки довго?"
"Максим, встав мені цей текст!!! В мене вже нерви закінчуються"
(Продовжує друкувати)
"Максим, ти ще довго будеш використовувати ноут?"
"Довго"
Сумненько відходжу.
"Завтра виставиш свої геніальні вірші!!" - Максим.
"Завтра буде новий день. Там ліміт два вірша."
"Ну то завтра за сьогодні, а післязавтра за завтра"
"Післязавтра теж буде новий день".
"Ти не написала віршів на місяць наперед!"
"А от і написала"
Максим: (продувжує грати свій футбол)
Дайте мені мій ноут!!!!!
Я хочу сказати ще кілька слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690926
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2016
І взагалі, рослини в цей час ще вирішили поцвісти перед сном.
От стоїш перед маленькою яблунею, в розпачі, що фотографії вночі не вдаються, та і взагалі в розпачі, зумовленому ще чимось, і тут бачиш чорну гілку і рожеві квіти на ній. І сутінки навколо, білі квіти, краплі дощу. Тут можна було би навіть заплакати, але вода вже і так стікає по пелюстках. То нащо ще і по мені?
Бо наявність тієї яблуні важливіша, ніж можливість її сфоткати.
А перед тим собака.. і темнота, і сонність кімнати. Ця собака завжди стрибає на ліжко, на живіт і розлягається так, ніби в неї нема кісток. Люблю цю собаку. Люблю всіх м'яких і пухнастих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690599
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2016
Не хочу бути механізмом. Не хочу, щоб на мені експерементували, щоб мене розбирали на частини. Я ж тваринка: боже звірятко. Боже звірятко не може бути занадто примітивне чи занадто складне, бо воно ж все-одно боже звірятко. Я дитина, я вчора вилупилася з яйця. Я не знаю нічого, окрім того, який синій я побачила світ, яке холодне повітря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690598
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2016
Тепер я ось що подумала: не мають значення наші "подобається і не подобається", я можу подобатися хоч тисячі людей, і все одно вони нічим не можуть мені допомогти, мені може подобатись хоч тисячу разів, і все одно я нічим не можу допомогти. Все-одно завжди залишаєшся наодинці зі своєю хвилею. Ну то тримай її!! Вони говорять: "народився рибою, то і хвилю тримай", вони говорять: "рибо, пливи", і я слухаю.
І пробую допомогти собі сама.
Гіпотонія. Середовище квіткових цибулин.
Мммм, чуєш, яка погода? Час садити тюльпани.
І все-одно десь там є людина, яка вночі відносить в пластикових мисочках молоко бездомним котам і псам.
І ти продовжуєш жити своїм життям.
І треба встигнути зробити багато справ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690258
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2016
Люди не бачать важливих речей. Не вміють їх берегти. Не треба тут цих стереотипів)) Ти це просто ти. Трошки без зв'язку. Вчитися шкідливо для вашого мозку)) для очей) до речі, щоб ви знали, очі є частиною мозку назовні. "Ембріогенез зорового аналізатора свідчить про те, що він утворюється з проміжного мозку та є частиною мозку, винесеною на периферію".. Ну от, я ж казала, що вчитися шкідливо для мозку) люблю гелікобактерів пілорі. В них є своя лужна хмаринка, в якій вони живуть собі хай і в кислому середовищі. Надіюсь, то виявиться неправдою, у чому їх звинувачують) мої улюблені цитати з лекцій) якщо не лікувати виразку, вона заживе. Тільки не записуйте цього в зошит
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690256
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2016
Мені завжди здавалося, що все неправильно.
Починаючи від того, що всі кімнати будують однаковими. Я наприклад тоді ще хотіла, щоб у моєму домі була одна фіолетова кімната і одна кімната у формі огірка.
Мені здавалося категорично неправильним, що люди не чіпляють до стелі зірки, місяць і сонце, зроблені з чогось такого сяючого і прекрасного, як наприклад фольга від шоколадки. Адже це очевидно, що потрібно спати під зірками.
І тоді мама сказала: давай, вперед, чудова ідея, виріж із фольги свої зірки, і ми почепимо їх до стелі. І дала мені кусок фольги.
За моїми уявленнями, сонце і зорі мали бути золоті, а місяць срібний. Тому я почала вирізати місяць. І вийшло досить криве несиметричне непідходящих розмірів коло. А не той срібний місяць, який був в моїй уяві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690060
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2016
Виникає теорія. Якщо світ був створений з чогось однорідного, з моху, я маю на увазі, тоді, люблячи щось одне дуже сильно, ти так само сильно можеш любити все решта, і гусениць, якщо любиш захід сонця і собак, бо воно красиве. І ставишся насправді до всіх однаково, до себе і до зовнішніх людей. Починаєш не любити себе, то потім їх, і решту світу. Бо ви одне ціле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690059
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2016
А якщо ставитись до світу, ніби він весь святий і важливий?
Ось перед тобою дерево. А звідки ти знаєш, що перед тобою насправді? Може, це частинка живої сили, ти знаєш, якої?
Ось перед тобою інша людина - погана і бридка. Ти знаєш, хто вона насправді?
Ось перед тобою ти сам.
Що ти зробиш, аби дізнатися?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689874
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2016
Проходити крізь стіни, думки читати, керувати вогнем, літати?
Для мене літати - приваблива перспектива, і колись мені дуже хотілося читати думки)) А тепер -ні.. Тому що просто те, що думають люди, тепер не таємниця. Я приблизно здогадуюсь, що кожен думає про світ, про себе, про мене, про інших людей. Тепер мені цікаві інші таємниці. Наприклад, що думають рослини.
І відповідно, я спробувала зробити так, щоби мої думки теж не були загадкою. Щоби з мене все можна було прочитати, я не маю чого приховувати, я не хочу нічого заплутувати. Я пригадую людську мову і починаю говорити.
Ну ось. Це справедливо. Читайте тепер мої думки))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689873
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2016
Досить багато грибів є хижаками, хоча за своєю суттю вони майже всі недружелюбні. Є види, які розпорошують свої спори, потрапляють у жертву і проростають у ній. Деякі гриби можуть ходити... повільно. Деякі видають звуки, коли випускають спори... Свист. Деяким для життя потрібна радіація, як рослинам - сонце. Вони живуть у реакторі Чорнобильської АЕС.
Живуть в космосі. В сірчаній кислоті. В організмі людини. За деякими властивостями ближчі до м'яса... За деякими - до рослин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689731
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2016
Підтримуватиме мене хтось чи не підтримуватиме, розумітиме чи не розумітиме? Я ж все-одно не можу ніяк по-інакшому. І те, чого я намагаюся досягнути - це щоб мені від вас нічого не було треба. Ви і так хороші=) Хоч і інопланетяни
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689482
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2016
А тут можна виставляти чужі вірші? Це не мій вірш, це Дана написала. Ось: (с)Danielle Zayushkina. Але щойно я його побачила, як зрозуміла, що він має тут повисіти. Ну ось, це репост високої поезії) Автор - НЕ Надійка Голобородько)
:
Спробуй не думати
Спробуй не думати
Так не буває
Тебе дурять
Місячне світло
Стирає нам пам'ять
В очі заходить дим
Дельфіни й собаки поки що з нами
Дерева дають нам знаки руками
Це пелюстки однієї троянди
Якій не давали води
Боже ти єдиний що єси на небесах
Я їм органічні продукти
А ти що їси?
Я дістаю своє серце з землі
З малку привчаю себе до краси
Хвилина любові на ціле життя
І мене вже навчили, що з нею робити
Завтра піду на роботу
Післязавтра почну жити
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2016
Сонце-нагрівонце
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2016
Сонце-вигрівонце
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687862
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2016
І дрэвы тут, і дрэвы там,
Агонь у вачах, а ў мозгу дым.
- Дазволіць лес прыпынак нам?
- Не, яшчэ трохі прабяжым!
Зялёны бляск і хвоі пах,
І мохі на трухлявым пне.
Імклівы ход, зманлівы рух.
Заззяла нам мэта на дне.
У зеніце сонца прабівае кроны.
Ці аблокі пацешаць нас дажджом.
- А можа, спынімся, збярэмся із думкамі?
- Не, пакуль рана! Яшчэ трохі прабяжым!
Ужо цямнее, сцежка ледзь прыкметная.
Ці ведае хто гэта: куды мы так спяшаемся?
Ці лепш спыніцца, легчы і паспаць.
- А можа, ўсё ж бяжым і ня спиняемся?
Спяшацца нам куды? Ўжо ноч навокал.
І не існуе месца лепш для сна.
Мая любімая падушка – сухі корань,
Няма лепш стравы, чым зямля!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574399
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2015
Чому собака так тяжко зітхає?
В неї ж, походу, проблем немає.
От лежить на дивані тихо
І раптом: “Еееееех”…
Ніби всі біди і болі Землі
На її волохаті вуха лягли.
А потім зжерла мій олівець
(Улюблений! Фіолетовий!!)
На багато частинок розгризла!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554313
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2015
У своєму житті я захищена
крилами птеродактиля.
Та ще й виставленими довкола віршами,
І тому вже ніщо не лякає мене.
А прокинувшись кожного ранку, бачу
його крила драконисті, кажанячі
над собою. І я відчуваю
себе всюди в безпеці.
І я всюди як вдома, бо навіть вдома
жодна вулиця мені не знайома.
І всюди інакші вночі ліхтарі
світять мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554312
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2015
Я побачила бродівські сосни
І подумала: "Привіт, мій чарівний світ:)"
Але ще трошки, іще б хвилинка,
І знов провтикала б свою зупинку.
"Cтанція Броди, вихід ліворуч.
Станція Броди, вихід ліворуч"
Вав, як людей тут сьогодні мало!
І тільки сонце вагон заливає.
Добре, що я хоч навушники зняла.
Радивилів, дарма чекаєш:)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2015
Сьогодні
мене закачало
в моєму улюбленому трамваї.
Можливо,
життя не така вже й весела штука,
як мені завжди здавалось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2015
Я живу у своєму світі,
І мені тут дуже добре і світло.
Але є люди, які можуть легко й кайфово
Все тут роздовбати й розфігачити -
одним тільки словом.
Це ті, кого я люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2015
Це моя квартира і моя кімната,
я можу тут стіни розмалювати.
У ванній я можу плиту роздовбати,
поставити синю, під колір блавату.
Причепити до стелі сонце й зірки
Як мріяла в дитинстві, фосфорні чи з фольги.
Я думаю, що кожен мусить мати хату
Або хоча би свою кімнату.
Запросити друзів - та хоч двадцять - ночувати:
Подивимось фільм жахів і потім підем спати.
Мені не складно тут прибирати,
Я люблю торт "Салют" і кави горнята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548873
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2015
Моє життя - РЕАЛЬНО дивна штука.
Я щось роблю, зовсім не розумію, що, для чого.
Те, що я відчуваю - не відчуває більше ніхто. Те, що відчувають всі - не відчуваю я.
Давно не ставлю собі питання, чи це нормально, чи я нормальна.
Нє, звичайно.
Питання в тому, що з цим робити.
Напевно, в цьому має бути якийсь сенс? Має бути якийсь сенс.
Ну мені зовсім пофігу до моїх екзаменів, оцінок, де я працюватиму, скільки зароблятиму, навіть частково пофіг, чи знайду "о велике кохання".
О БОЖЕ, та робіть що хочете, тільки відчепіться від мене і дайте мені подумати про...
Про що?
А от це вже справді тяжко пояснити так, щоб хоч приблизно було зрозуміло.
Але нє, чого ж
...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548088
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.01.2015
О Боооже,
та дайте ж мені бути чудіком,
не любіть мене ніхто,
не переживайте і не сумуйте, чуєте?
Дайте мені кудись
поїхати.
Далеееко.
Я хочу повної свободи!
Не підходьте до мене.
Я не хочу, щоб комусь через мене
було боляче!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548084
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2015
Блін, я реально не знаю, що тут після побаченого
можна сказати,
Що б не казали тепер чи колись поети,
(тим більше політики), письменники чи музиканти,
Я сильно сумніваюсь, що це взагалі можливо якось передати.
Як, виявляється, вмієм-таки стояти на смерть, гнути лінію,
і триматись...
За кілька десятків років тяжко буде повірити,
може, багато забудем.
Мені боротьба надлюдей з УПА також колись
здавалася чудом.
Моя відважна, шалена, кохана Україна.
Холєра, мені так повезло, що цей народ - мій народ,
і я його частина.
Не знаю, справді не знаю, ким, чим я б без Тебе була.
Ну точно б віршів і казок не писала.
Серце моє синьо-жовте, і я з цим нічого
не можу зробити -
навіть якби бажала.
І як треба - візьму автомат і піду
сама воювати,
Однаково моє життя без Тебе нічого
не варте..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547674
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2014
Недолюблюю художні засоби.
Може, якби не школа, я б їх більше любила,
А так - ми робили "ідейно-художній аналіз"
(Чи як там воно називається)
Нє, ну мені то, звичайно, було легко,
Але авторам, думаю, б не сподобалось
(Як ми розбирали їхні твори)
І от я думаю:
Якби хтось колись з якогось дива
Вирішив розібрати ідейно-художньо
Якийсь мій віршик,
Хай би не знайшов у ньому
Жодної метафори
І жодного сраного епітета,
Хіба що такі:
Великий... Малий... Чорний... Білий...
Фіолетовий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547662
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 31.12.2014
Львів - це кава,
Львів - шоколад,
моє місто
Львів - Бандерштадт.
Тут сміливі леви
кам'яні сидять
і муркочуть.
Вони щось знають.
Сидять і знання своє
охороняють.
Ці будинки і ця бруківка
(століття пливуть і їх не хвилюють)
Я їхала в трамваї і бачила,
Вони виглядали такими гордячими
і самовдоволеними,
Ніби це вони,
самі,
і зовсім без нас, людей,
зробили революцію минулого року.
Бо Львів взагалі
дуже самозакоханий.
Львів нічний
візьми парасолю,
Львів весною
І казка зимова.
Хочеш щастя - їдь до Львова.
Хочеш щастя - їдь до Львова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2014
Хіба таракани у голові
Хоч колись хоч комусь помогли?
Та ні, вони завжди
Холєрна причина біди.
Але я не збираюсь труїти своїх
дихлофосом чи чимось таким.
Без них сумно,
А з ними весело,
Хоч і хімія не написана,
І гіста не накреслена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547063
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2014
Я би хотіла,
щоб люди вміли
залазити в голову й читати думки.
Між мною й тобою
завжди стіною
обрубки речень і слів шматки.
Читаєш мій вірш. Але ж ти не знаєш,
Що я насправді переживаю.
Я дивлюсь на тебе. І теж не вгадаю,
Про що ти думаєш і відчуваєш.
Давайте! Стукайте, плачуть іконки.
Наші серця - як в скляних оболонках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2014
А світ це досить стрьомна штука,
І хто там знає, що з ним буде,
Я вірю тим, хто пише вірші,
Чи музику, чи ще щось чудить.
Мені так хочеться довіри,
І не боятися обману.
Але у голові людини
Я вірю тільки тараканам.
Хай не у ритм і не у риму,
Про те, чим справді переймаюсь..
Будь ласка... Не брешіть у віршах...
Я ж так завжди на них купляюсь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545444
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2014
Нарешті не як завжди.
Нарешті ми хоробрі.
І може, вже тепер
Усе в нас буде добре.
Нас, взагалі-то,
Мало розчавити.
На нас небо впало,
Всі бачили і знали:
Ніхто нам не поможе,
Ніхто нас не врятує:
Країни, як і люди,
Чужих проблем не чують.
На вулицях Європи,
У нашому столітті,
Убивці на дахах,
Червоне на бруківці,
На вулицях Вкраїни,
Під кулями, у крові,
Я бачила щось дивне,
Я бачила героїв!
Вони боялись куль
І в них не було зброї,
Але вони ішли.
Бо вони герої.
Майданівці, вставайте!
Чому вони лежать?
Накриті синьо-жовтими знаменами, тут сплять?
О Боже мій, ти бачиш?
Будь ласочка, вставайте!
Ми всі ж тут стоїмо
Навколо вас і плачем!
Хтось мусив там стояти
І небо нам спіймати.
Коли тобі сімнадцять,
То нащо йти вмирати?
Та завдяки таким
Ми маєм Україну,
І завдяки таким
Наш світ ще не загинув.
Бандерівці наївні,
Укропи божевільні.
Ми переможем, люди.
Слава Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2014
Як цікаво жити в світі
В двадцять першому столітті,
Все міняється, а ми -
ми іще такі малі,
мож, побачимо, що буде
за сто років на Землі.
Може, зміним щось самі.
Сто дилем, мільйон проблем.
Знаєте, скількох уродів
Просто ми ПЕРЕЖИВЕМ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545000
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.12.2014
Для чого зранку вставати з ліжка?
По-перше, холодно. Коли вилізеш з-під ковдри, буде холодно. По-друге, рано. Ще тільки 7.15. Природньо було б поспати хоч до десятої. Ну або лягти раніше, і ти знову обіцяєш собі не сидіти сьогодні до третьої, позакінчувати справи раніше…
Ось, будильник дзвонить вдруге, і ти все-таки вилазиш.
На підлозі лежать купи книжок, одягу, зошитів. Для чого зранку вставати з ліжка?
Для того, щоб піти до університету і написати тести, до яких вчора готувалася до третьої ночі.
Добре… Підемо відкриєм жалюзі. Яка там в нас сьогодні погода? Ага… Дощик. Трохи будинків і трохи асфальту.
Робиш собі чай з лимоном, снідаєш, бо не повечеряла… Якось тормозиш, як завжди, і розумієш, що вже запізнюєшся.
Але правило життя №1 – “спіши не поспішаючи”, і книжки відправляються в сумку, вдягається куртка і кеди…
Вже на вулиці раптом розумієш, що поки дійдеш до зупинки, трамвай вже поїде. Але ти ще встигнеш його побачити. Він їздить раз на 20 хв. Прикро буде. Варто побігти. Чи нє? Та варто, варто. І ти біжиш. Це ранкова пробіжка:)
Ти таки бачиш цей трамвай, він якраз відбуває, от грьобана п’ятірка. На обличчі – усмішка. “Клас, я знала, я вгадала”. Як все-таки повільно суне геть ця п’ятірка… В голові з’являється чудова ідея побігти за трамваєм і сісти-таки на нього на наступній зупинці. Біжиш-біжиш ще зо дві хвилини, трамвай зупиняється, люди виходять, люди заходять, чекай-чекай-чекай-чекай… Є, встигла, забігла в останні двері. Є-ху:) Яке відчуття! Переможець по життю:)
Але тепер трохи нудить.
Валиш через весь трамвай наперед(як вони смикаються, ті трамваї), о, клас, спереду є вільне місце. Падаєш на нього, сидиш заклякло, тоді таки встаєш, купляєш талончик, компостуєш, сідаєш назад, засинаєш. Твоя зупинка, прокидаєшся, виходиш.
Небо сьогодні сіре, і будинки сьогодні сірі.
Перша пара.
Ти ніколи не помічала…Які брудні і старі коридори оцього твого універу? Викладачка дала тести і пішла. Ви написали їх за 10 хв, бо то легкі тести. Справжній стрес буде на третій парі, з матаналізу… Тобто був би, якби тобі не було пофіг.
Знаєте…Як довго ідуть дві години? Кожна з їхніх хвилин?
Від сміху твоїх одногрупників гуде голова. Їхні розмови… Вони тиснуть на мозги. Дратують.
Може, купити навушники?
Дві години ідуть…довго.
- Ти будеш їсти?
Це до тебе. Ви стоїте в коридорі теорки, але ти не хочеш їсти – ти хочеш змитися. Тому кажеш своїм одногрупникам, хай ідуть в їдальню без тебе, махаєш їм рукою, повертаєшся і йдеш.
Заходиш в пусту аудиторію і закриваєш за собою великі двері. До лекції ще 45 хвилин.
Тут нікого нема.
Ти собі сама.
В таких випадках завжди думається, чи не переплутала ти часом лекційну аудиторію або вчудила ще щось таке за своїм звичаєм.
Ну та добре, є час посидіти і перевірити.
Тобі раптом так захотілося послухати пісню Sciana "Кім я быў"!.. А власне, чому б і ні, однаково ж нікого нема, і ти включаєш її на своєму мобільному.
Це такий кайф для мозгів.
І тут крізь музику ти чуєш шум. Різко повертаєшся і дивишся в правий задній кінець аудиторії. Там хтось сховався на лавах, там був хтось, кого ти не помітила у великій залі? Ти лякаєшся, бо це значить, що хтось чув твою музику. Ти не хочеш, щоб хтось знав, яка музика грає в твоїй голові. Але там ніби нікого нема.
Світ похитнувся.
Перед тобою брудно-салатова стіна аудиторії, посередині висить проектор, на якому відображається тема наступної лекції, якась жахлива математика (ноутбук на викладацькім столі), з другої лави, за яку ти сіла, все це досить близько. Над проектором зі стіни стирчать чотири лампи-світильники. Вони спалахують. Займаються раптом вогнем, як факели. Твій погляд падає на вікно.
Там фіолетові, ФІОЛЕТОВІ хмари закривають собою небо. Вони рожеві, багряні, бурячкові, трояндові по краях, і від нереальності їхньої краси твоє серце майже зупиняється. Сходить сонце. Його проміння страшенно яскраве, воно б’є тобі в очі, і ти прокидаєшся.
Посеред цього краю тече водичка. Холодна річка, смарагдова, зелена джерельна РІЧКА!! І берег її з одного боку стрімко здіймається вгору, там такі сосни, покручені парослі, і такі непролазні зарослі, така соснова, дряпуча, скажена ЗЕЛЕНА ХВОЯ.
Але точніше, це все буде пізніше, коли сонце підніметься вище, коли у лісі стане світліше!
Тоді, як смарагдові голочки-глиці відіб’ються в синіх кристалах водиці.
А поки ще дуже рано. Скоро твій ліс устане. Встануть звірятка і поторочі. Вилізуть з затишних нір після ночі, з-поміж гілляк і з кущів ожини засвітяться їхні дивні очі. Має їх хтось берегти і вести. Тому найраніше прокинулась ти. Почула від сонечка пісню ясну. Вирвало з сірого, стрьомного сну. Твоє руде волосся під променями засвітилось, яскраво-зелені очі відкрились і вверх подивились. Там фіолетові, ФІОЛЕТОВІ хмари собою небо закривали. Побачила зверху, між хвої і віт свій поки-шо ще фіолетовий світ.
Стрибаєш з сосни – ти привид весни. Вітер в лице. Весело це!
Біжи. По рожевій траві несись. Це твій ліс, збережи!! Це твій дім, подивись… Чи не.. пробралось.. щось часом.. сюди.. Поки ти спала?..
Біжи до води!
Ось вовчі сліди. І прямо по центру річка цей ліс розтинає навскіс.
Хоч хто його знає, хто його міряв, ніхто не міряв оцей твій ліс.
Ніхто і ніколи. Ну, ти – не знаєш. Може, сьогодні в колєг спитаєш.
Чого ж вони всі так довго сплять?
У цьому зранку рожевому лісі сонце зійшло, хмари стоять, а місяць і зорі ще не сховались. Зубасті звірята в печерах сплять.
Чого вони ще не повставали? Сни ж ваші сірі і досить похмурі, як протилежність життєвій бурі. Ти поспішаєш, ти поспішаєш, на березі річки їх почекаєш. Ви тварин обереги, росту трави стратеги...Чекаєш...Чи прийдуть сьогодні мавки - твої колєги?.
Аудіозаписи:
Sciana - Кім я быў
ВВ - Трава
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544961
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 19.12.2014
Сьогодні у Львові такий тумааан,
Я зранку довго стояла й чекала,
І виїхав з того туману трамвай,
Повільно сунув і сяяли фари.
Ну от власне і все.
А йшла додому - то падав сніг.
В дитинстві було мені так тяжко
Різнити казку і не-казку.
Поза-поза минулого року
Я ще ходила на гірку кататись,
І піді мною зламались санчата.
Такий-от в дитинства триндець.
Одним словом,
Якщо і залишилось щось казкове -
Оцей велетенський лапатий сніг,
Що до моїх доторкається щік.
От подивіться вгору!
На фоні неба він майже чорний!
Але ж ми знаємо гарненько,
Що насправді він біленький.
Ітимеш додому, і здійметься вітер,
І віхола снігом весь писок заліпить!
(Якщо дІйдеш!), то вдома біжиш до люстерка,
Не тратячи ані хвилинки, швиденько,
В надії побачити цю купу снігу,
Та де там, на віях нема ні сніжинки..
І якщо цей сніг сьогодні валитиме цілу ніч...
Правду ж кажуть, що сніг - як ковдра,
Надворі з ним набагато тепліше,
Ніж було в листопаді.
І дерева на вигляд природні більше,
Ніж просто голі дерева, насправді..
(Не знаю, як про це ще сказати)
І ще: це ТАК красиво,
що хочеться витягти телефон
І все собі пофоткати,
але який сенс?
Тих картинок був би мільйон,
До того ж, на телефоні так не вийде.
До того ж, вони постійно міняються,
І нові попереднім не поступаються.
Подаруйте мені хтось крутий фотік
на Різдво!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544956
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2014
Будь щасливою, ну будь ласка, я,
Ну що тобі заважає? Ну не ний, сонечко.
Бачиш, там така штука на горизонті?
Вона твоя.
Така класна, смарагдова.
Світить, є і ніде не зникає.
Ну і що, що вони всі пішли.
Тобі має бути байдуже до світу.
Нема різниці, що буде. Нема різниці, чи хтось побачить.
Ти просто знаєш, що ти маєш зробити.
Та навчись вже нарешті відпускати своє минуле!!
Живи як нормальні люди!
Ну то й що, що то було класно. В тому-то й справа, що було.
В тому то й справа, занадто-занадто класно, занадто прекрасно.
Я не забуду, навіть якщо всі інші забули.
Ти знаєш, що для тебе єдино важливо.
Дійти до тієї штуки. Крізь жахливу непевність.
Я напишу про вас книжку, чуваки.
І тільки тоді нарешті відпущу.
можливо.
напевно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523126
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.09.2014
Мої друзяки по дитинству,
Я вас не хочу відпускати,
Ми у дворі збирали пір’я,
Робили крила, щоб літати!
Чи пам’ятаєм, чи забули
«Дім для тварин» і «бомбосклади»?
Але ж ми й мрійниками були –
Сусід найкращий був не радий:)
А ще як карате вивчали,
Ну й ненароком дріт зірвали…
Бо він висів там незаконно,
Той електричний дріт потворний!!!
Іще на нас чекає всяке,
На все моє життя - друзяки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477941
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2014
Живеш собі, живеш,
І все-одно помреш.
Однак з твого життя
Не буде вже пуття.
От що псує нам долю:
Писання дурних творів!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411550
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.03.2013
Я усміхнусь. Бо я – щаслива,
А це в житті – найбільше диво.
У світі не існує злого,
І ти не винна всім нічого.
Співає град. Танцює вітер.
Дощ тарабанить. Сонце світить.
Хіба не чудо – ця природа?
Яка п’янка моя свобода!!
Я не губила сенс життя,
Аби шукати без кінця!
Віддам все сіре і рябе,
Аби не втратити себе!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394966
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2013
Я дурна, дурна істота,
Точно не для цього світу,
Всім чогось від мене треба,
Я чогось на всіх сердита,
Сотні справ життя замісить!
На мені висять горою.
Світ прекрасний, я це знаю,
Все-одно мене він бісить.
Ну, Земля ще може бути,
Була б файна, але люди...
Не придурки, то зануди,
Не зануди, то паскуди.
От скажіть, навіщо рай свій
Методично і запекло,
Рік за роком, крок за кроком
Перетворювати в пекло??
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2013
Боже, захисти нам Україну.
Святий Боже, порятуй її!
Хай її хоч сили не покинуть!..
Діти відреклися й прокляли.
Про свою звитягу вже забули,
І не тим вогнем душа пала.
Предки ж їхні козаками були!
Поки їх не знищила Москва…
Й завтра України не дадуть принизить –
Непокірство здавна в них жило…
Боже милий, просим тебе щиро:
Зроби так, щоб тільки пізно не було!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386617
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.12.2012
Навіки проклинаю вас, убивці України.
І це, мабуть, останній раз,
бо не для слів тепер вже час,
час брати зброю нині.
Я люто ненавиджу вас,
байдужі й іронічні.
не час іронії, не час!
для філософії прикрас
цій дійсності трагічній!
Я щиро зневажаю вас,
пристосуванські дурні.
Овечі мізки темних мас...
О мій народ, це ж не про нас!
У нас в серцях ще не погас
вогонь повстань, дзвінкий наказ:
"За Україну, аж до загину!
Воля народам - воля людині!"
Боже, як страшно. Боже, як тяжко.
Їх перемога! Наша поразка.
Їх було вбито - нам рота закрито.
Ті не здалися, а ми продалися
за кусок сала. Всього нам мало,
волі багато - станем рабами!
В нас не лишилось майже нічого.
Серце наповнює чорна тривога.
Нас оточили ворога сили.
Рвані в нас душі, зламані крила.
Коло стискається, ворог радіє,
все дозволяють, все він посміє!
Мова московська вже в твоїй хаті.
Звичка чужинська - кланятись владі.
Тиха покірність - сила і воля.
Боже, якої ж чекаємо долі?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383372
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.12.2012
Ми не здавались. І ось – українці,
Не малороси і не селюки.
Невпокоренні . Ніякі чужинці,
Ніякі кари, ніякі хрести
Нам не страшні вже. І не лякайте!
Може, для вас це і новина?
Ви, що себе вважаєте Богом.
Ви не всесильні. В вас серця нема!
Це інвалідство. Без нації й совісті
Як ви посміли?! Для нас це святе.
Що ви повісили під нашим прапором?
Чаша терпіння. Крапля впаде.
Вже у брехні – як у отруті,
Як у болоті. Як у темниці.
Нас спонукають героїв забути.
Та це ж те саме, що душу згубити!
Ця боротьба вже давно в наших генах.
Як поранена правда заплаче до нас,
Ми не будем боятись, не будем вагатись.
Готуйтесь, перевертні! Йдемо на вас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368069
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.10.2012