| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Завдяки тобі,я не почувала себе такою одинокою. А зараз мені випала нагода залишитись сам-на-сам зі своїми думками. Від чого мене вмить кидає в жах. Вихідні вже завтра, а я вже чую саркастичний сміх самотності позаду себе,усього лиш на крок позаду себе, а вона вже з переможним епічних сміхом ллється немов та стрімка ріка, чиї хвилі вже встигли змочити мої п’яти. Віч-на-віч зі своїми страхами - більше ніж ніч у в’язниці, це ніч, де ви є в’язень власної півсвідомості. Не просто глибокої півсвідомості, а бездонної,як море, де ви безсила оболонка з шматком каміння, прив’язаного до подолу. Уява викладає мені ці миті ,як на папері картинки малює митець. І мені одразу хочеться свіжого повітря, а отримую лише черговий ковток морської отрути, що сіллю в’їдається у виворотні скалічені інструменти душі. Одним мазком пензля цього не замалюєш, і словом генія цього не зітреш, і сам - ти, ніколи від себе не втечеш . Усі спроби корегувати написане - мізерні, слід обов’язково побачить вмілець. Так,із тобою, я відчувала душевний спокій, але ж це - самообман. Ніякої безпеки ти мені не обіцяв, лише пусті слова,пусті слова. Але самотності не було, і спину міцно ніхто не сковував. Ти знаєш, розчаровуватись в людях - це як почистити зуби зранку - невід’ємна частина буднього дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386196
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.12.2012
Якісь 92 дні тісного спілкування з тобою заполонили мої думки ось вже на 18 місяців..
Я тебе зовсім не знаю, та і пам’ять з кожною хвилиною робить минуле все менш реальним, але я черпаю надію бездонною ложкою, що колись я таки стану байдужою. Але кому я брехатиму,якщо я вірю, хоч і боюсь зізнатися собі, що почуття до тебе змушують мій розум прогинатись і піддаватись маніпуляції. І кожного разу, коли думка врешті-решт панує над душею, знайдеться те, що розбудить моє палке бажання відчувати твоє серцебиття, чути твоє картаве «привіт», поглинати у твоєму чарівному погляді, завмирати на хвилю у твоїх обіймах ..
В мені бурлять протиріччя, і я сама є прикладом парадоксу. Адже нікого розумного пояснення моєї тяги до тебе я не знаходжу : « Кохання ? - Категорично відмовляюсь вірити, бо ти мені незнайома людина . – Самонакрут ? – Не вражає мене дотепністю цей аргумент, минуло занадто багато часу. Усе, що я маю – це невгамовне бажання чути про тебе , знати тебе, бачити тебе . І щоразу прокидатись без страху, що поруч мене разом із будильником не зникнеш ти, не спопелишся в моїх снах ..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384512
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.12.2012
Пуста квартира і холодні вуста -
це пані самотність на каву прийшла.
Десь лунає Бумбокс із кутка,
що в кишені вона немовля принесла.
Очі сині та сині, а тиша у нього своя.
Спокій десь загубився в машині,
доки дібрала ті самі слова,
щоб заколихати стомленого немовля.
Кричить дитя і сльози ллє,
Розлука жити не дає.
Кохання обіймається з Печаллю,
прощається : обов’язки передає .
Сум лихий здіймається та вертить почуття.
В чужому кріслі дівчини – покинули дитя.
Наповнилися радістю і погляд і вуста
І дім зацвів трояндами, і чашка вже пуста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2012
Боязко робити avowal собі,
що я все ж потребую уваги в тобі
І це вже не соплі, не крик душі
це саме повітря, яким дихають всі
а вони повторюють over and over again,
що ти вже доросла, що ти – не ти,
що поряд має бути той самий – один
займати половину тебе, мати право
сказати, що ти – це ти, та сама – одна
половина життя, що так сильно
бажала взаємного пуття,
розуміння буття і всілякі дрібниці
сумісного ліжка,
звідкіля виглядає тінь того дійства
химерних годин, проведених один на один
і все ж дико лякають питання,
що виникають в твоїй голові
а хто ти ? чи поряд вже ти ?
чи буду я рада подиху щастя,
на сусідній подушці - в тобі
over and over again
запитую я себе :
де це ти ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380993
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2012
Їжа, фільми й сон
якась музика в унісон
очі наповнені пустотою
думки розбавлені газ-водою
серце у грудях калатає
бо пам’ять в кровному бою
із півсвідомістю
все борються
в пошуках компромісу і зеленого чаю
для умиротворення душі, яка
на волю виривається і б’є
пульсуючою артерією у самі твої
wounds, розколупані ложкою
якою черпаєш себе все з глибин
на що треба накласти табу
бо ваше незахищене
«I AM» , «I CAN DO»
десь зривається з волосини
закріпленої всередині
твоєї зґвалтованої soul
на огляд тисячі брутальних opinions
твого безглуздого existing
і нікчемного «ти - ніхто» і що :
твоє омріяне лібідо валяється
на смітнику твоєї memory
не задоволене тобою at all
а музика, все ще грає в унісон ..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2012
Зупинився час. Цей момент, ця доля секунди, коли все навколо завмирає в очікуванні якихось дій,якогось руху, коли на тебе направлено дуло пістолету і хтось повільно нажимає на курок , він дає тобі найцінніше відчуття на світі – відчуття бажання жити, відчуття: цінувати,що маєш. Особа,в чиїх руках твоє життя,що направила те дуло пістолету, така собі примарна тінь,що блудить в твоїх снах. Та чомусь ти сам наділив цю особу спроможністю керувати твоїм буттям,твоїм єством .. Чомусь ти сам дав цій тіні минулого краплю повітря , що наділила її могутньою силою : крутити,мов у рулетці спогади у твоїх снах,і ти не знаєш, що наступного разу зіб’є тебе з шляху довіри і надії в краще, яка фотокартка випаде сьогодні ?- Можливо, найпекучіша зрада чи брехня гниюча ? Та чому,коли ми на одинці із своїми тінями, рулетка викидає лиш болісне, де радість і насолода від життя ?Скажи мені,о тінь забутих спогадів ,давно уже затоптаних навіки у скрині свого серця на дні глибин? Та де там, тихо ,не чути й шелесту й дзвін не чути .. А у самій реальності,тільки-но дозволь закрити собі очі,дозволь собі відвести подих і послабити серцебиття,як тінь забутого тут і тут,тут і тут..
Та чи це дійсно тінь минулого,яка шепоче тихо тобі тексти ? А чи не тінь це твого нездійсненного «Я» чи може навіть більше, це твої «страхи» з найчорніших кутків душі ? Але страхи чого, самотності чи нереалізації особистості? Та ні,де там,ви про що. Ми і так усі одинокі, просто пов’язані усі різними узами : чи то сімейними ,чи то кровними,чи то душевними ; а гірше того,ми просто зобов’язані терпіти ту чи іншу людину в своєму житті так чи інакше. Отож, людина з пістолетом,то є ми ,то є власне наше «Я» ? Виходить,що усе те,чого ми не зробили і жалкуємо буде усе життя іти з нами поряд, нагадуючи про наші падіння і найдибільніші помилки ? Де ж тут логіка і правила життя ? Думаю,що це й є,саме те,саме воно – це єдине,що вчить нас і допомагає підніматись і жити далі – наше друге «Я»,тобто краща копія нас на нашу власну ж думку,що постійно говорить,яке ти лaйно і що ти ні на що не здатний і нічого не вартий,що ти лиш шматок м’яса,якому вистачає сил тільки лежати на дивані. Я думаю, лише ти і тільки тобі вдасться змусити себе щось змінити. І все,що відбувається в твоєму житті,це тільки ти і твої вчинки,і ніхто не в змозі керувати твої життям і твоїми страхами,доки на гачку спуску буде твій палець !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367366
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.09.2012
Минулого разу полетів антивірус. І у вас виник збій у системі. Ви закохались. Безнадійно закохались. Скривавши ці файли , в захищеній паролем папці , десь далеко у вашому серці.
Того,кого ваша система обрала,був ідеальним. Усі віруси здаються привабливими, й правдивими здаються слова. І це була найголовніша помилка. Та ні,вас попереджали провірені, захищені й обізнані програми, але ви не хотіли навіть слухати ваших друзів. Натомість ображались на них і стирали їх у корзину. Видумали світ,де все було пов’язане з ним. Це тривало досить довго, від початку літа. Але коли опав останній листок і ми почули останню пісню солов’я,коли прийшли морози й холод ,все стало ясним. Разом із останнім листком опали надії й сподівання, так як прийшли морози,зникла у серці посмішка. Але ж, попереджали, вірус - небезпечний. Та,кого б слухати. Він уразив у найслабкіше місце вашої системи . Ваш Windows полетів під три чорти. Ви потребуєте оновлення. Пора стирати файли. Корзина переповнена. Ви повинні опустошити свій резервуар непотрібних спогадів і відчуттів. Та вірус якось затих.. Дав трохи дихнути. Стало яскравішати. Утрачена посмішка потроху відновлювалась. Але,як кажуть : "чекайте бурі,перед затихою ". І десь на початку січня,вірус знов дав про себе знати. Якимсь простим,банальним повідомленням прокинув попередні хвороби. І все, всі спроби вбити віруси насмарку. Все спочатку. Ці довгі ночі само впевнення ,що ви можете існувати без цього віруса, можете дихати. Та остаточного удару вірус надав всередині березня. Точно не пам’ятають коли,адже пам’ять трохи під порчена. Файлам властиво зникати. Та,той біль..не можливо забути,коли зустрічаєш свою хворобу віч-на-віч. Важко таке пережити. Ще й удавати ,що рада бачити,що просто старі давні добрі друзі. То були найгірші часи для операційної системи. Три довгих тижні промивання мозку. Так,не дуже довгий трафік,та які відчуття,просто не передати. Але,якось,пере загрузивши систему..Розплющивши очі. Відчула свободу,легкість. Що довгий час було не притаманно організму. Система переборола вірус. Нарешті. Встановили знову безпечні програми. Програми антивіруси. Або просто гарна гра акторки. Але ні,система добре захищена !!Тепер вірус створив гарне,сильне ст*рво. Що причинило біль близькій людині,що вважала другом. Заразила вірусом своїм. Заразила собою. І надала надію,але потім швидко забрала її. Жорстоко. Але справедливо. Система тепер захищена. Добре захищена. Але що ховається під силою та гарною грою??
Лише трохи видають темні очі . Що вже не мають притаманного блиску. Вони просто чекають банального заповнення пустоти. Ні,не треба програм-обманів. Не треба "люблю". Треба просто "скучив". Просто легеньке "потрібна". Натомість, життя - втратило фарби. Закінчився заряд емоцій. Сіла батарея : 1% . Сіра буденність поглинула її. Потребує оновлення. Чогось справжнього й неймовірного. Чистого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366476
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.09.2012
Я ніколи не замислювалась, що оточуючі люди здатні відчувати до тебе такі ж сильні почуття,як ти іноді дозволяєш собі. І, чесно кажучи,мені не спадало на думку, що ти можеш думати кожного вечора про мене,саме про мене, прокидатись зі мною думками, «любити» усі ті виснажливі два з половиною роки, саме мене . Я розумію усю абсурдність вище написаного, але просто до кінця усього не осмислюєш,доки людина не видасть таємницю свого буття, наче електрошоком пробудить тебе від затуманеного неясністю життя. І заряд електроенергії , що відходила від тебе через вимушений спогад минулих почуттів, пронизав мене наскрізь, я відчула на собі усю ту тягу сказаного і всю печаль вчасно не підібраних слів. І імпульси току,здається, досі будоражать мене при згадці вчорашньої нашої ночі, від дотику твоїх рук. І це таке шалене відчуття, коли ти взяв мою руку в свою, це більше ніж слова і більше за будь-які дії, та тут і слова зайві. А оті обійми наші ? Що то було ? Я ж сподіваюсь , що то не було прощання. Я й пояснити собі боюсь, я признатись собі боюсь в тому, що ж я відчувала в той момент, але дихати,дихати було так важко і ось ти відпускаєш мене , йдеш і з тобою частина мене,частина того, чого я так сильно боялась, пішла. Але знаю одне,я чекатиму, бо думаю, що варто. Я такого ще ніколи не відчувала..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366469
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.09.2012