| Сторінки (1/51): | « | 1 | » |
Пакет залетів у шибку вікна
Зіниці скляні спостерігають
Немає стіни і стріхи нема
Лиш тільки пакети літають
Тут запахи крові і поту бійців
Горілого м’яса й азоту
Не чутно тепер ні пісні, ні слів
Це все від пакета прильоту
Дерева – зола, а стіни – пісок
Земля геть у болісних ранах
Не видно ні сонця, ні ясних зірок
Пакети висять на парканах
Пустеля, туман і гори сміття
неначе пейзаж від Клода Моне
Мов Мунк написав потойбічне життя
Пакет пролетить, а крик не мине…
пакет залетів у шибку вікна
то шлях перекрила руїна
змітає усе проклятуща війна
В пакетах уся Україна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2024
Ми робимо щось у останнє сотні разів у житті
І ця думка мене сколихнула, майже вбила в своїй простоті.
Хтось в останнє ввімкнув касету, в руки взяв перший свій телефон
Хтось в останнє тримався за руки, хтось в останнє завів патефон
Хтось в остання грав на приставці, чи улюблену книгу гортав,
А колись хтось в останнє номер диском крутив – набирав
Чорно-білий свій телевізор хтось в останнє дивився в житті
Хтось в останнє піднявся на сцену, чи про когось писали в статті
Хтось в останнє до себе кохану, що пішла до плеча пригорнув
Хтось колись коло себе востаннє голос тата теплий почув
Як я хочу щоб врешті в останнє пролетіла ракета у вись
Гусінь танка нарешті землю продавила в останнє колись
Щоб тривога у нас прозвучала у останнє і більше ні-ні
Щоб в останнє міна зірвалась в Українській, рідній землі
Щоб в останнє куля летіла, щоб в останнє літак пролітав
Щоб в останнє, останнє, останнє у останнє народ наш страждав
В. Собко 19.09.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=994239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2023
Вона бувало плакала тихенько
Від зрад і від його образ
Боліло у грудях серденько
І так було уже не раз
Вона бувало плакала і гучно,
Тоді коли ніхто не чув
Було за це їй вкрай не зручно
Її вже біль давно зігнув
Вона бувало плакала без сліз
Дивилась тільки і мовчала
Тягнула болі вічний віз
Всередині ж душа ридала
Вона буває плаче до тепер
І буде плакати до скону
А душу біль давно роздер
Залишивши сльозу солону
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2021
Одного разу ластівка зустріла кавалера
Той закохався і любов, як у віршах Бодлера.
На вушко їй все говорив про почуття великі
І врешті-решт він запросив разом гніздечко звити.
Шукав він гілочки кругом і майстрував хатину
Хотів, щоб бачила вона прекрасного мужчину.
Із ранку в пошуках, в трудах, усе він ніс додому
Коли кохаєш, то чомусь не відчуваєш втому.
Нарешті все, житло готове, можна відпочити
Але стривай мій дорогенький! Скоро підуть діти.
І доки ластівка в гніздечку з яйцями сиділа.
То наш герой, годинки навіть, не сидів без діла.
Додому свіжих черв'ячків смаколиків коханій
Нехай живе мов королева, наче справжня пані.
Усе для неї, все у дім, нехай собі радіє.
А він розіб'ється... Зробити все таки зуміє.
З'явились дітки і роботи стало більше в тричі.
І зникла посмішка чомусь вже на його обличчі
У вечорі, коли літав, щоб щось в сім’ю дістати,
Так хочеться йому тихенько просто полежати.
Але куди там треба ще допомогти дружині
Вона теж хоче відпочити на вибитій перині.
І врешті впав без ніг і спить, мов мертвий до світання
Єдине що його тримає — це палке кохання.
У клопотах він кожен день, нема коли присісти
Бо треба щоб сім'ї було що пити і що їсти.
Минав так день, минав іще, ось літо промайнуло.
Осіннім подихом вітрів добряче так війнуло.
Час вже збиратися у даль, пора вже відлітати.
Герой наш біга кожен день, щоб все підготувати.
Та доки бігав він, мотавсь, допоки спина пріла
Кохана його в теплий край із іншим полетіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2018
Солоні сльози котяться по шиї.
Ламаєш руки від пустих невдач.
І навіть душу шлях розрухи виїв.
Ти не актор, тепер лише глядач.
Сидиш понуро опустивши плечі,
Мов коло прірви загнаний бізон.
Шукаєш зірку серед порожнечі.
Собі говориш - це напевне сон.
Чомусь біда йде знову за бідою.
І все відразу, все в один момент.
Тебе неначе облили водою
і замотали у цупкий брезент.
Та врешті скинувши обійми долі
Ти переступиш цей бар’єр журби.
Біда полине в хоровод історій,
Аж доки не повернеться слізьми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2016
Відповідальність - це важливе слово
З дитинства нам нав’язують усі.
Щоб працювали ми завжди чудово
Змальовують його в усій красі.
"На тебе розраховують постійно.
Не підведи своїх товаришів"
Ти все сприймаєш дуже емоційно
Цим переймаєшся набором слів.
Ти вже підріс і вийшов на роботу.
Завжди боїшся підвести когось.
Працюєш добре вдень, вночі, в суботу.
Чекаєш визнання, чи ще чогось.
Минає час - працюєш мов скажений
І не отримавши чомусь вінець.
Ти болт заб’єш на ритм такий щоденний
Увірветься таки і твій терпець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2016
П'янким, постійним вітром сміху
Не може дихати душа
Він розбиває смутку кригу
І кожного мабуть втіша.
Чому лавина вдалих жартів
Нас не накриє з головою?
Не виб'є нам на перфокарті
Веселі дні сама рукою.
Хай посмішка зашиє губи
На довго радості нитками.
Хай гумор тепло приголубить,
Щоб не приходити до тями.
Щоб сльози не текли рікою,
Щоб горе, розпач і біда
Геть не приходили юрбою.
Навіки щезли без сліда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2016
Біотоками вічності сльози
Витікають дощами в бокал.
І рядками буденної прози
Почуттів наближався фінал
Серце билося ритмами спогадів,
Виринаючи геть із пітьми.
В механізму нашого розладі
Винні ті що за ворітьми…
За парканом прикрості подиху
Вони нам поламали життя.
І тепер серед сірого мотлоху
Наших душ більш нема покриття.
За стіною вони мармуровою.
Їх ім’я вічне: Гордість, пиха.
Чи любов була випадковою?
Чи це просто пристрасть гріха?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2016
Пусто в душі, зовсім стала робота
Себе не заставити чомусь і все.
Звучить в голові лише одна нота
Здається що мозок тобі рознесе
Ось-Ось і полине мелодія в серці,
А ти мовчки трудишся, бо ще не час
Закриєш в мистецтво стомлено дверці
Потроху стихає в думці той джаз
Година минає, і друга, обід…
Мелодія згасла і запал пропав.
Десь дуже далеко залишився слід,
Та й той, наче сніг, в кабінеті розтав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2016
Не хворій, благаю більше моя доню,
Не лякай так Тата, маму не лякай.
Посміхнися люба, не стискай долоню
І на біль, будь ласка більш не нарікай
Я тобі дозволю бігати по хаті,
І ламати, навіть нові іграшки.
Можеш, моя люба, цілий день кричати.
Розмалюй любенька геть усі книжки.
До обіду спати, я дозволю звісно.
І не витирати від чобіт сліди.
Накидай в кімнаті цілий день навмисно,
А допомагати можеш не завжди.
Посміхайся мила, я тебе благаю.
Плачу, бо не можу, як тобі болить.
Знай, моя рідненька, я тебе кохаю.
Хай твій голос, люба, цілий день дзвенить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2016
Дивився сотні передач
Новини, про війну на сході.
Як справді відданий глядач
Я теж віддався певній моді
Хотів створити свій куток
Свою республіку Вадима
Віддав свободі я гудок -
«Вже досить панування Рима»!
Хоча масштаби не великі
Із громадян тут лише я.
Та плани маю я великі
Про це дізналася сім’я.
Оголосивши незалежність
Відгородився від дружини.
Мене окутала бентежність
Насправді вільної людини.
І територія вітальні
Вся перейшла під мій контроль.
Бої в нас почались брутальні
Та я тут пан, я тут король
Свистіли у повітрі вилки,
Літали чашки та миски
І голос наче гул від пилки
лунав крізь куряву муки.
Я захищав свої кордони.
Про провокації я знав.
І видав цілий ряд законів
Таких, як мій народ жадав.
Палити можна скрізь в кімнаті.
Шкарпетки розкидати теж.
Сміття не треба викидати,
Сама, як хочеш, віднесеш.
Та відповідь настала швидко,
Ще не минуло і доби,
А без вечері, справді стрімко,
Залишили мене вони.
І сухпайками довелося
Перебиватися в окопах,
Аж доки там не відбулося
Те що писали в гороскопах.
Економічна справжня криза
Війна ж без коштів, не війна.
Хоч ти тримаєш міцно списа,
Але без коштів йде біда.
І на моєму фронті зрада!..
Після пів літри фронтової,
Чомусь уся наша громада
До ворога пішла в покої.
Та підлість ворога страшенна
Там був справжнісінький котел.
І наша гвардія численна
Отримала звання - "Козел"…
Насилу вивели піхоту
Із лап підступного котла,
Оголосили день скорботи,
Бо розболілась голова.
Розпочались переговори,
Не тур тривали і не два,
Ми підписали договори,
Згадали сказані слова.
І довелося вимивати
Мій Ве-еН-еР тоді три дні.
Ще лагідні слова казати,
Співати оди і пісні.
Аж після цього злісний ворог
Ембарго врешті своє зняв.
Ще чутно у повітрі порох,
А я війну свою програв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2016
Дерев'яний автомат тримає країна,
Бо прийшла до нас, одначе, теж лиха година.
Ніж у спину їй загнала рідненька сестричка.
"Сім'ю зраджувати треба" - така в неї звичка.
Автомат - він не стріляє, гнила середина;
Так і як нам убивати? Ми ж усі - родина.
Дерев'яний автомат поїли терміти,
Із середини останнє змогли розвалити.
А сестра сміється тільки, ножа провертає
І шматок від України тіла вигризає.
Та цього їй мало дуже - отака любов...
Кров і горе - вічна тема її молитов.
Без упину б'є й радіє, бо вона сильніша,
І кричить, що Україна - сестра найрідніша.
Дерев'яним автоматом чорта не злякати,
А про те хто тобі ворог треба пам'ятати.
Триста років нам постійно виїдали тіло,
Врешті-решт уже давно це осточортіло.
Дерев'яним автоматом відбиватись треба,
Захищати свій шматочок рідного під небом.
Але віримо, сестра в крові захлинеться.
Мир настане в Україні І вона прорветься.
Дерев'яний автомат лежатиме долі,
Вкоріниться й зацвіте первоцвітом волі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2015
Буває довкола набридне усе
Так хочеться просто забути і годі
Що завтрашній день нам усім принесе.
У своєму веселому ще хороводі.
Закружить грайливо запилені душі
колообертом вічного дійства людини
Тектимуть у серці різні калюжі
Застелять красою темні рівнини.
Знай, що це Завтра - не сьогодні й не вчора,
Нас майбутнє бентежить і ставить у кут.
Буває як Янгол, бува, як потвора.
Та точно неначе дитячий батут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2015
Україна прямує в Європу.
І говорять про це геть усі.
Не збагну я нащо це холопу,
Що ніколи не бачив таксі.
Що не має що їсти постійно,
Що не має свого авто;
Що живе зазвичай безнадійно,
Носить досі Радянське пальто.
І оці безвізові війни
Не турбують бабусю в селі.
Вона лиш посміхнеться спокійно -
Їй садити город на весні.
90 відсотків ніколи
Не відвідають Рим, чи Париж,
Бо лиш раз побували на морі,
І які там понти, чи престиж.
Той хто вже побував у Європі,
Той поїде туди ще не раз,
А ми як сиділи у Ж..І
Так і будемо…
Нащо цей фарс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2015
Він все життя був одиноким,
Хоч на роботу і ходив
Минав так завжди рік за роком
Та мало путнього зробив
Буває добре загуляє,
Буває п'є по кілька днів.
З постелі геть не вилізає
Він жив як сам лише хотів
Матуся коло нього скаче,
Усе піклується за сина
Мов квочка бідна кудкудаче
Одна у неї лиш дитинна.
Він звик до певної турботи
Хотів щоб так було постійно
І у жінках такі чесноти
шукав чомусь він безнадійно
Над ним ніхто так не трусився,
як мама про це знали всі
Вже сорок - він не одружився
Ні на очах, ні на косі
Та ось роки минули мама
Нажаль, пішла у інший світ
Настала величезна драма
Він сам стоїть коло воріт
І вже старі, пошерхлі руки
Нікому не потрібні геть
Ніхто його не приголубе,
аж доки не зустріне смерть
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627555
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2015
Загублене покоління,
Роки, навіть десятиліття.
Тоді говорили постійно,
Що пройдуть усі лихоліття.
І досі аж присмак існує,
Якийсь вінегрет із суспільства.
Шкода, що безмірно панує
старий гул від болю й насильства.
Ми виховані "по поняттях".
Герої спілкуються матом.
Ще й досі у наших прокляттях
Багажник із автоматом
Жили ми у тіні обману,
Жорстокості і порожнечі.
У крилах тяжкого туману,
Що нам опустився на плечі.
Утрачені долі, таланти
Із торбою йшли на базар.
По радіо нам арештанти
Співали про ніжність примар.
Усе було незрозумілим;
Одиноким лишився народ
І вітром несло ошалілим
Десятки жорстоких пригод.
Розбиті, розгублені люди
Без виховання і віри.
Цих літ нам повік не забути -
Це опіки нашої шкіри
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2015
Поміж слів читаю думки.
Не збагнути, одначе, ніколи.
Не дістати твоєї руки
І серця вже давно охололи.
І сльоза у бокалі душі
розтікається подихом вічності.
Ллють потоками смутку дощі,
Вже тепер взагалі без магічності.
Заварили в металі час радості
І зів'яли цілунки, на жаль.
Залишилися стіни зі слабості
І глибока, гостра печаль.
Фото вицвіли - не кольорові,
Вже веселка буяє не тут.
Почуття стали мов паперові;
У руках тільки розпачу жмут
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2015
Білобог і Чорнобог билися віками
Бій проходив на землі, а не між зірками.
В кожного був свій народ, священники й свита,
Кров'ю їхнью земля Слов'янська залита
Бились якось їх війська жорстоко і грізно
Чорнобогове поріддя боролося злісно,
Ріки стали всі червоні, почорніли гори
Вогнем зайнялося навіть наше чорне море.
Але врешті бій минув, наша перемога
Люди славили творця й силу Білобога.
Та на полі залишився поранений ворог
"Що робити з ним?" - нараду тримали на зборах.
"Може вбити, як і він вбивав Українців?"
Не хотіли наші люди пробачать чужинців,
Але той почав просити, падав на коліна
Говорив що його справді мучають сумління.
Вожді вирішили що пробачити треба
Хай розкаяння його доліта до неба.
Білобог він всепрощенний, навіть для убивці
Той хто вірував у нього ті були щасливці.
Врешті ворог одружився, зажив по новому
Навіть трохи став радіти життю трудовому.
Збудував собі будинок, з'явилися діти
Змогли наші пробачити, й у себе пригріти.
Та одного разу сталась отака подія
Вітер в полі куряву до небес розвіяв
І спустився Білобог до свого народу
Щоб віддячити найкращим, дати нагороду.
Став ходити по хатах питати як справи,
Чи хороший урожай, чи буяють трави.
І дійшов він до садиби нашого героя
Поцікавитись яке у нього здоров'я
Заховатися дружині наказав приймак
"Щоб дітей взяла з собой" - говорив чужак
Він їх ночвами накрив, щоб сиділи тихо
Двері відчинять побіг швидко, наче вихор.
Білобог зайшов у хату, привітався щиро
І сказав що він той Бог що приходить з миром.
Герой тільки засміявся, і каже крізь зуби
Якщо Бог ти відгадай загадку, мій любий.
Що під ночвами лежить у кутку, у хаті,
На затягуй, говори - почав гиготати
Білобог образився на таке зухвальство
І оглянув пильно оком усе господарство
"Спроба перша в мене друже, не третя й не п'ята,
Знаю в тебе там лежать свиня й поросята."
Засміявся наш герой ночви підіймає,
Звидти виводок свиней чомусь вибігає
Хотів закричати гучно він із переляку
Та захрюкав, мов кабан, налякав коняку.
От з тих пір у Чорнобога не вживають сало
А хто вірив в Білобога, тим свинини мало
Залюбки ми всі їмо ковбасу й котлети
І про сало пишуть вірші прекрасні поети
Хоч пройшла уже легенд і міфів епоха
Та ніколи не зникає сила Білобога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2015
Я люблю працювати руками,
Не відразу вдається та все ж...
Описати ніяк словами
самотужки як щось пізнаєш.
Та буває частенько зненацька
Нерви просто рвуть на шматки,
Бо якась частина дурацька
Знов охоплює душу й думки.
Ти сто раз вже підходив до неї
І так само лишав, бо не йде,
Аж допоки маленька ідея
Тобі рішення не приведе
Отоді закатав рукава
Й приступив з новими думками
У руках справді все ожива
Ти працюєш, навіть, ночами
Закінчив, нарешті, роботу
Задоволення тоне в тобі
Працював аж до сьомого поту
І зробив...
Не комусь, а собі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2015
Пустеля в душі у мене велика
Немає оази ніякої там.
Пустеля безлюдна, засушлива, дика.
давно переповнена кількістю плям.
Ковтаю я камінь самотньої думки
І інколи сам не збагну я себе.
Від спраги вмираю, чекаю рятунку
Лиш тінь по піску за мною шкребе
Я інколи хочу побачити воду
Роз'їдені очі, залиті піском.
Здається відчув я якусь прохолоду,
Та ні то Мара ніжним зве голоском.
Я роздираю порепані губи
І голосно хочу кричати на світ
Не чують мене ні тварини ні люди.
У горлі не слина, а сірий графіт.
А небо блакитне сміється із мене.
І сяє, виблискує легкістю хмарки
А я наче попіл літаю шалено
І жарюсь мов на сковорді свіжі шкварки
Пустеля в душі у мене велика
Немає оази ніякої там.
Пустеля безлюдна, засушлива, дика.
давно переповнена кількістю плям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623602
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2015
Солоний піт стіка з чола
Все ниє з ранку і до ночі
У роті слина, мов смола
Такі буденності робочі
У дома знову працювати,
на зиму нарубати дров
І у хліві повичищати
Занести сіно для коров
Бо на твою смішну зарплату
доньку не вивчити у школі
У дома вічно криєш матом
Усіх, та це усе від болі.
У вихідні на підробітки
яке там люди відпочити
Немов у стукоті чечітки
Щось трохи хочеш заробити.
І навіть після тільки сльози
Та на руках лиш мозолі
Це не поезія це проза
Солоним потом на чолі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2015
Я завжди плакав, бо постійно
У місті й навіть у селі
всі говорили традиційно
російською, мов Москалі.
І Зовсім я не проти того
Удома говоріть собі.
Чому земля нам дана богом
І вистраждана в боротьбі
Тепер мов мухами убрана,
Що так образливо мені.
О ненько люба і кохана
Ти завжди мучилась в брехні.
Мене принижували часто,
Мов я селюк, мов бидло я...
Ні, зовсім я не був нещасним,
Бо Україна є МОЯ
Сміялися бо вишиванку
бува вдягав я на свята,
Любив, як на моєму ґанку
Хтось Українською співа.
Нарешті, в місті і в селі
Згадали, що ми Українці
Це серце зігріва мені,
Але так коле у печінці.
Бо задля цього так багато
Нам пережити довелося,
Хтось втратив, сина, друга, брата
І досі плаче стоголосся.
Я УКРАЇНЕЦЬ - навіки
І не змінити це нікому.
Назавжди згинуть хай вовки,
Що не вертаються додому.
Що продають мене й тебе,
Що кров висмоктують з народу.
Хай переломиться хребет
У тих хто сам позбувся роду
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620500
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2015
Я мов ядро між двома полюсами.
Полюс надії і полюс буденності...
Перший від мене зникає з роками
Серед значних перешкод нескінченності.
Я клекочу душею іржавою,
Хочу збагнути кордони закутості.
Між тектонічними плитами плаваю,
Визирну трохи у прошарок лютості.
Я мов ядро між двома полюсами
Щойно побачивши трохи свободи
Вмить перетворююсь в брили із лави.
Дуже крихкої, насправді, породи.
Полюс буденності, вироку долі
Ось що чомусь огортає мене.
Я лиш приречений плавити солі...
Полюс надії життя проковтне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2015
Як пробудитись від ліні й нудьги,
Стати і мовчки робити крізь зуби
Я мов замотаний в тону фольги
І у свинцеві закатаний труби.
Тягне у низ, руки, наче пісок
Гиря прикута до ніг ланцюгами
Гне під вагою бетонних кісток.
Зовсім не можу прийти я до тями.
Очі неначе заклеєні, в плівці
У голові мов не мозок, а вата
Як же мене все дістало, по вінця
Мушу, потрібно мені працювати
Через не можу, не хочу і край
Мов черепаха повзу по дорозі
В думці кричу, мов японець - "Банзай"
Хоч працювати я добре не в змозі
Ну А коли є натхнення до праці,
Можеш і гору підняти рукою
Шкода, що мало таких ситуацій
Частіше ведемо бій із собою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2015
Штучне життя і штучне довкілля.
Бетон, пінопласт, МДФ, ДСП.
Тонни заліза, газу й вугілля.
Цивілізація знає тебе.
Із пластику ложки, одяг, будівлі.
Нафта у баку, у їжі й воді.
Стікає по стінах і по покрівлі.
Цивілізація вдячна тобі.
Радіо хвилі, мобільний зв’язок.
Тисячі тонн картону і клею.
Металу й резини горілий клубок
Цивілізовано взявся іржею.
Навколо немає нічого живого.
Навіть рослини і ті із пластмаси.
Штучне життя і штучна епоха,
Цивілізовані пластику маси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573133
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2015
Хочу поринути із головою
У вічну свободу думки й життя,
Знайти спільну мову навічно з собою,
Тримати в руках свої почуття.
Синхронізація тіла і думки –
Вічна проблема завжди у людей.
Важкі в нас зі всесвітом чомусь стосунки.
Де він, моєї душі апогей?
Я розумію і не розумію.
Я знаю й не знаю, іду і стою.
У невагомості, наче, літаю,
Мов воїн поранений тяжко в бою.
Я хочу піднятися подумки в небо
І щоб відчувати серцебиття,
Але розумію, що я лиш амеба.
Землі я частинка і Бога дитя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2015
Земля України багата творцями,
Чомусь не потрібних нікому завжди,
Якщо прогулятись їх долі шляхами,
То перед очима глибокі сліди.
Та що говорити про Україну,
Коли, навіть, світ весь сліпий і глухий.
Митця поважають і з тої хвилини,
Коли у труні він лежить неживий.
Чому, як помер, то його величають,
Коли він творив, то плювали з гори.
Тепер його в школах, ліцеях вивчають.
Благаю по довше живи і твори.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2015
Знесли, зламали, розтягли.
Нарешті Ленін впав додолу.
Народним духом розп’яли
І знищили Кремлівську школу.
Зник ідолів цих пантеон,
А мумія ще в піраміді.
Намісник Бога – Фараон,
Та не наслідувач друїдів.
І як же глибоко в душі
Просіла думка у народу:
«Без ідолів, товариші,
Нам не знайти до раю входу».
Так, Леніна знесли і пустка
Не довго буде мулять очі.
Закінчиться землі відпустка
Нового ідола захоче.
На вигадку багата влада
Підпишуть отакий указ:
«Шевченка скрізь понаставляти
І буде точно все гаразд».
Маразмом повниться земля
І скудністю людської долі,
А де ж історія моя,
Мойого міста слава й доля?
Чому Совок у голові,
Чому усе одноманітне?
Ви поклонітеся землі.
Шануйте те, що справді рідне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572430
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2015
Я, наче попіл - спалахну й нема,
Мов іскра сірника у просторі суспільства.
Мій світ - залізна й кам'яна тюрма
Це осередок, це кубло, ядро насильства.
Примарний світ і мрії всі пусті
Не занесуть вони мене до краю світу.
Чомусь думки окутують густі
Та не виходять, як супутник на орбіту.
Літають, як метелики у банці,
До світла хочуть, хоч воно і небезпечне,
А я мов хворий б'юся в лихоманці
Шукаю щось своє, лише мені доречне
Я, мов секунда - скажеш: "РАЗ" і все...
Нема її, вже зникла і не повернути.
Життя - це міліметр, а не шосе.
Таке мале, що й мікроскопом не збагнути... :(
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2014
Це ж треба вигадати лайку нову
І словом знов принизити людей.
Перекрутити і ідею й мову.
Гаряче серце вирвати з грудей.
Тепер їх називають «Майдануті»,
Бо просто у людей ввірвавсь терпець.
Брехня обридла і обман усюди,
Затягнутий на горлі ремінець.
Тепер фашистами їх називають,
За те що просто люблять рідний край,
За те, що думки волю захищають,
Хоч поважають і Дніпро й Дунай,
Якщо ти Українець, то «Бендера»,
Бандит, придурок, раб, л@йно, нацист,
Коричнева чума, а то й холера
І мабуть дід і син твій анархіст.
Тепер їх називають «Майдануті»,
«Майдауни» про них говорять всі,
А люди ці загинули, по суті,
Нарешті зникли, щоб раби й князі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2014
Я не хочу писать про політику,
Але мушу сказать про війну,
Бо пішла стрілка смерті годинника.
Запалила «криваву весну».
Чом чиїсь через верхні амбіції
Прямо в яму штовхають людей.
Ще ментальність старої провінції
Блиском світить в зіницях очей.
А життя людське – цінний дарунок,
Його просто вже не повернуть.
Смерті холодний в уста поцілунок
І навіки небеса огорнуть.
Як померти безглуздо й без імені,
За якогось тупого царька.
Кров’ю навіки руки відбілені.
Пральна машина – звісно війська.
Люди гинуть за гроші для меншості.
Завжди мало їм влади й бабла.
Смерть полюбляє прояви щедрості,
Граблями трупи радо шкребла.
Я не хочу писать про політику.
Та політика завжди війна.
Зупинись стрілка смерті годинника.
Тиша постійно тільки луна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509191
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2014
Я не хочу кордонів мати,
Хочу вільно жить на землі.
І не хочу зброю тримати.
Це огидно дуже мені.
Не діліть, благаю, планету.
Нащо влада, котра сліпа.
Протирають штани в кабінетах,
А порядку зовсім нема.
Я не хочу кордонів мати,
Хай буде країна – Земля.
Хочуть спільний гімн заспівати
І Араб, і японець, і я.
Воювати, нащо й ділити
Все, що спільне для кожного з нас.
Берегти треба нам і любити.
Цю країну-планету весь час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2014
Сьогодні бачив трупи із Донецька
І БТРи, що ішли в Луганськ,
І зовсім випадково в Інтернеті
Знайшов розбитий, спалений Славянськ.
Скажіть, як можна допустити, люди,
Щоби в країні, що несла любов
Попід заборами ховали трупи,
Текла по вулицям невинна кров
Я голосно прошу – прокинься людство,
Можливо, зовсім стали ви сліпі.
Потрібно зупинити це безумство.
Не треба, досить кланятись Москві.
Я бачив найстрашніше – сльози,
Червоні очі матерів.
Це не просто балачки й погрози,
Не порожня купа гнівний слів.
Я не можу більше говорити.
В Україні йде тепер війна.
Треба вбивць довічно ув’язнити,
А загиблим слава і хвала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508966
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2014
Я з поетами бачусь частенько.
Це люди цікаві, звичайно, та все ж,
Хоч і щире у грудях серденько
Інколи зовсім їх рим не збагнеш.
Вірші читаєш – ідеї нема.
Кажуть – «Нічого я не розумію»,
Думка моя не розкрита дріма
Не осягнути поета стихію.
Пошуки слів, порівнянь, новизни.
Вже за епітетом втратилась думка,
Цілі рядки будяку й бузини.
Вірш, мов резинова, жована гумка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498466
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2014
Солоний вітер склеїв губи
Скрізь аромати ацетону
Гнилі, залізні, ржаві труби
Повітря суміш і бетону.
Огидні дотики мастила
Вода із хлором кожен день
Легені курява здавила
Постійні стреси і мігрень.
Сухі світанки, дим заводу
Авто – вугільна чорнота.
І навіть подих пішохода
Немов сірчана кислота.
Легені міста – дим машини
А шлунок – звалища сміття.
Кістки – бетон, метал – клітини.
А де обличчя й відчуття?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2014
Я церату покладу на стіл, А раніш ложили скатертину.
На планшеті фото покажу, А колись висів портрет родини.
Я ввімкну на флешці мп три, А давніш заграли б на баяні
Піцу замовляв, картоплю фрі Де ділися пироги духмяні?
Я Вконтакті другу напишу, А було б чого сходити в гості.
У футбол пограю На ПеКа, Ну а міг би вибігти на простір.
У неділю нас чекає клуб Де ділися дзвони цього дня?
Тусуватись буду цілу ніч, А могла б зібратися рідня.
Подивлюсь хороший бойовик, Ну а міг би почитати книгу.
Серіал, ток-шоу, детектив Немає забавок дітей і сміху
Я завалюся на твердий диван, А колись лежали на перині.
Чіпсів з`їм, якоїсь ковбаси Лиш л_йно тепер у магазині.
Час іде, все мчиться у перед
Хоч би трохи потримати стрілку.
Пампушки, кіно, театр, буфет
Стало вже давно біля причілку.
Промине мабуть ще кілька літ
І минуле стане на порозі.
Потім вийде з хати і привіт
Вже душі не буде, тільки сльози
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2014
АНЕКСІЯ
Два брати - завжди разом, не розлий вода.
Росли мов пагони з одного деревця
На двох єдина радість і одна біда
І навіть одяг шили в одного кравця
Вони росли, разом ходили в дитсадок
І іграшки були одні і спільні мрії
Батьки їх разом навіть ставили в куток
Вони противились разом одній стихії.
Щоправда в школі трохи стежка пішла в бік
Один подався у змагання і у спорт
А інший вдома працював із року в рік
Хотів створити для обох братів комфорт.
Та все ж дарма що різні були плани
Вони одначе були разом у біді
І один-одного постійно захищали
У помислах своїх були завжди тверді.
Але життя минало, далі йшли роки.
Їх повозила доля по усьому світу
Вони окріпли, справжні вже чоловіки
Життєвий досвід є і практика й освіта.
Батьки старались збудували два будинки,
Щоб родичалися, у них єдина кров.
І якщо вільна в когось зявиться хвилинка
То проявлятимуть свою стару любов.
Та батько на одному святі подобрів
І вирішив допомогти своєму сину
Сарай старий віддав одному із братів,
Котрий бідніший трохи був на ту годину.
Пройшли роки та інший брат все ж не змирився
"Ну що що я багатший - це ж і мій сарай.
Я теж колись у ньому добре потрудився"
Поки по доброму кажу мені віддай".
Так, спортом він займався і сильніший брата
Та в іншого чомусь не піднялась рука
Як можна про дитинство спільне забувати.
Лише сусідів менший брат скоріш гука
"Молю, Будь ласка, поясніть йому, благаю,
Бо вріпився, чомусь, й не слухає мене
Його всім серцем я люблю і поважаю
Єдиний рідний брат, він все що в мене є."
Сусіди спробували, але все це марно
Закон також мовчить не вирішить цього
Отак по-справжньому нахабно і вульгарно
Спустилась братська дружба і любов на дно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2014
Ось я придбав два квитки у минуле
мовчки узяв і усівся на лаву,
Ну а думки мої в мить потонули
В дуже тяжкому гулі вокзалу.
В раз обпекло жаром спогадів душу
Тут усе рідне й до болі старе
Я відчуття свої з місця не зрушу
Вже їх ніхто в мене не відбере.
Нам оголошують потяг місцевий
Я встаю і іду до перону
Знову жую пиріжок я дешевий
Знову кравчучку кочу до вагону.
Їздив отак юнаком я частенько
і Заробляв свій шматок геморою
Встанеш і запряжешся раненько
Тягнеш скрипучу кравчучку росою.
Так, Я придбав два квитки у минуле
В Юність важку, але рідну мені
Знову думки мої всі потонули
Мов у туманному сірому сні.
Відремонтовані світлі вагони
Я ж бачу зламаний потяг старий
Зелень, картопля, відра й бідони
Боже який тоді був я сліпий
Кожна зупинка - історія й доля,
В вікна дивлюся і бачу життя
Рух порожнечею вічності поля
Рух у минуле - це рух в небуття...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455755
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2013
Наче в присмаку дині бидло славить себе
Таке приторно-синє все під себе гребе
Ця безлика когорта угодованих мух
Обліпила обличча людства відданих слуг
Обліпила, обсіла, в кокон вбрала людей
У яскравий і білий хоч лише для очей.
Усередині тухла, як пропавше яйце
Та з лаврового листя над чолом в них Кільце
Бидло славить і славить та хапає медалі.
Душу людства скували у твердому металі.
Всі немов у болоті бридо-мокрі хапуги
Кожен день нам говорять про нікчемні заслуги.
Із медовим смаком їх слова нам у вуха
Мов солодкі та всеж в середині недуга.
Злиплось горло від меду, захотілось води
Та у роті чомусь тільки смак лободи.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2013
Колись війни були великі...
Воювали в них люди безликі.
Хтось загинув, хтось втратив шмат тіла.
Відлежався в тилу хтось без діла.
Кожен воїн, тримаючи спис,
Йшов у бій. А хтось падав униз.
Хтось рубав по коліна у крові.
Хтось терпів усі біди сурові.
Хтось в бою, навіть, пісню співав.
Хтось від болю до смерті стогнав.
Хтось без крику падав в траву.
Ну а хтось натягав тятиву.
Вони йшли убивать за ідеї,
Мов раби у старім колізеї.
Вони мучились і помирали.
Вони горе несли і страждали
Люди мерли, безслідно зникали.
А вельмож, мов богів, звеличали.
Крізь віки ці пісні пронеслись.
На могилах дуби розрослись.
Ці дуби - ота згадка єдина.
Про чийогось тата, чи сина.
Про того, хто безглуздо помер.
І ніхто не згадає тепер.
Імена їх забуті навіки.
Вони – просто худоба безлика.
Вони – попіл, що вітер несе.
Вони – просто земля. Та й усе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2012
Транзитом мандрую я поміж думками.
На станції кожній виходжу чомусь.
І бачу на них скрізь броньовані брами,
Отак постою, подивлюсь.
І знову у потяг думок я заходжу.
Мандрую я далі один в небуття.
На брами дивлюсь, доторкнутись не можу.
Отак і спливає у мене життя.
На кожнім вокзалі немає людей,
А вітер сміття по землі розвіває.
Лиш бачу мільйони забутих тіней,
Орда їх на мене весь час насуває.
Я в потязі їду, дивлюся в вікно,
І бачу бетонну стіну по дорозі.
Транзитом думок я мандрую давно,
Від брами, до брами. Терпіти не в змозі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2012
Дай мені води напитись,
Із колодязя життя.
Хочу нею вранці вмитись.
Це прекрасні відчуття.
В мене спрага величезна,
Висловить немає слів.
Хай нещастя всі пощезнуть
Горе змити б я хотів.
Всі віддраяти невдачі
І відтерти біль усю,
Хай вона мене позначе.
Я ж біду усім несу.
Дай мені води напитись,
Із колодязя життя.
Буду вічно я проситись,
Мов мале й дурне дитя.
Негаразди змити хочу,
Успіх хочу проковтнути,
Буду воду щастя пити.
Сльози хочу я забути.
Дай мені води напитись,
Із колодязя життя,
Нею зможу освятитись.
Вимити з душі сміття
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2012
Він жив, кожен день віддавав для країни,
Працював від зорі, до зорі.
Відпочине, і знову в роботу порине
Натирать на руках мозолі.
Він у десять на полі трудився.
В чотирнадцять пішов на завод.
Він постійно законам корився.
І завжди він страждав від негод.
В вісімнадцять пішов воювати.
Посилали постійно кудись,
Довелося гвинтівку тримати,
Говорили: «Вперед, не трусись!»
З двадцяти у Сибіру трудився,
Три заводи він побудував.
В двадцять п’ять він узяв одружився,
Двох синів і доньку годував.
Збудував невеличку хатинку,
Як і всі економив завжди,
Працював кожну вільну хвилинку,
Щоб хліб мати і трохи води.
Дідом став майже у сорок п’ять,
В п’ятдесят вже мав п’ятеро внуків,
В шістдесят став хворіть та страждать.
Все продав, все заклав на поруки.
По лікарнях постійно блукав,
Непотрібен нікому він був.
Все здоров’я країні віддав,
Та нічого за це не здобув.
Дали пенсію мізер та й годі,
Валідолу не можна купить.
Непотрібен він став у негоді.
Мабуть, досить йому, люди, жить.
Кожен з нас є рабом для держави,
А на старість його на смітник.
Декорація ми для вистави.
Нуль. Зеро. Пусте місце ми. Пшик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.08.2012
Стоїть старий пеньок – трухлявий,
Та він таким не завжди був.
Колись тут дуб ріс величавий,
Про нього кожен вже забув.
Він бачив горе, бачив війни,
Життя і мрії поколінь.
Птахи гніздилися постійно,
Ховалися від спеки в тінь.
Він покривав усіх довкола
І споглядав усе з гори.
Його і блискавка колола.
Було під ним, аж три нори.
Під ним закохані стрічались,
Постійно грали дітлахи.
Пісні тут весело співались,
Відпочивали пастухи.
Він більш як двісті літ здіймався.
Він став окрасою села.
Від вітру, навіть, не гойдався.
В нім сила й міць завжди жила.
Та сталось лихо на біду.
Побудували тут будинки.
Він заважав багатію
Дивитись вранці на хмаринки.
Щоб вид з вікна був в нього гарний,
Старого дуба розпиляли.
Стояв пеньок лиш легендарний.
Сьогодні і його зірвали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2012
Вагаюсь, іти в охорону, чи ні?..
Постійно ловити людину за руку.
Дивитись їй в очі важко мені,
Не подолаю я точно цю муку.
Немитим і заспаним у літню спеку
Потом пахтіть після зміни нічної.
Чекати постійно на небезпеку,
Хіба я хотів собі долі такої?
Взимку замерзлим давитися чаєм
І віддирати від чашки долоні.
Ми собі долі такої чекаєм?
Важко змагатись в життя марафоні.
Вірю, що це в мене не назавжди,
Буду і я для душі працювати.
Просто, період цей пережди…
Боже, не можу я більше чекати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357342
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2012
Гойдає вітер колиску дитячу.
Папірець із малюнком у даль полетів.
Я чую, що вітер співає і плаче.
І я у минуле поринуть схотів.
Згадав я тепло і канікули літні.
Хліб з цукром, варення, малину як їв.
Згадав продавчиню дуже привітну,
Щодня я скуплятися в неї хотів
Згадав перший комікс, що я прочитав.
І як у кіно я уперше пішов,
Як вперше з матусею я заспівав.
І як перший фантик із жуйки знайшов.
Ці згадки, мов кадри старого кіно,
Приємні і теплі, як ніжні картини.
Усе це було, наче й дуже давно –
Для мене пройшли лиш короткі години.
Здається, ще вчора я в школу ходив.
Годину назад святкував випускний,
Дипломну в училищі наче робив.
Донька народилась, чув плач голосний.
Усе промайнуло, мов кліп коротенький.
Поглянеш назад – ти неначе й не жив.
Мій світ незначний і дуже маленький.
Отак я за вчора сьогодні тужив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356964
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2012
День минув і ніч минула,
Ще один момент життя.
Зима, літо промайнуло.
Рік. Десяток. Забуття…
Все минає. Все в нас тлінне.
Є початок. Є кінець.
Відчуття у нас постійне,
Що ти мов якийсь борець.
Штангу долі підіймаєш,
І качаєш прес життя.
Біцепс щастя наганяєш,
Все це робиш до пуття.
Так за роком рік минає.
Ти фігуру бережеш.
Перемог крутих чекаєш.
Безліч сил у це вкладеш.
Та, нажаль, життя втікає.
Ти ніде не переміг.
Все одно ще щось качаєш,
Бо лиш це робити міг.
Так з нас кожен до останку
Робить щось, будує плани.
Та одного дня на ганку
Його смерть також дістане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356962
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2012
Пінопластове все...
Не розкладається.
Поряд, коло тебе
Навколо…
Коло…
Тепло, м’яко…
Огидно всміхається.
Розсипався…
Надихався.
Упакований у тару,
Картонний.
Скотчем заклений
Ти…
Присвіти.
Магазин-супермаркет
Голодний…
Поставлений штрих-код
На тобі…
Собі.
Ряди, товар, пакети…
Гроші.
Ти, поміж етикеток,
Один…
Без причин.
Кредитка, рахунки…
Важкі ноші.
Голову тобі забили.
Купуй,
Рахуй…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356617
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2012
Долонями воду хочу вхопити...
Ну а вона кожен раз витіка.
Я хочу вмитися, хочу попити.
Мрія, повір, аж занадто важка.
Мокрі долоні і губи в воді.
Краплі стікають по бороді.
Долю схопить не вдається мені
І потримати годинку в узді.
Так і зникає майбутнє моє…
З рук витікає, не можу схопити.
Швидко, мов цукор в воді, розтає.
Як хоч краплинку собі залишити?
Годі! Набридло! Не можу старатись.
Сили ловити його вже немає.
Скільки мені через це ще каратись?
Плюну, хай просто крізь пальці стікає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356616
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.08.2012
Вона була красива дівка,
Шукала собі жениха.
Немов калини пишна гілка
За хлопцями вона всиха.
Шукала гарного мужчину,
Щоб і не пив, і не палив.
Роки втрачала, дні, години,
А він далеко десь ходив.
І рукодільниця, й хазяйка,
І книг мільйони прочитала.
Навколо мужиків, мов чайка
Постійно дівчина літала.
Шукала, щоб і він був гарний,
Щоб не лінився, працював.
Постійно щоб він був охайний
І без шкарпеток спать лягав.
Щоб до жінок не був охочий,
А в ліжку, щоб він був гігант.
Щоб був поет, щоб був співочий,
Щоб гроші мав і мав талант.
Щоб торс у нього був шикарний.
І квіти щоб він дарував.
В науці щоб був геніальний,
А краще б мером працював.
І відлітала чайка свої крила,
Поки шукала, випав увесь пух.
Спустилися її вітрила.
І вітер юності весь вщух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356402
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2012
Говірливі горобці
Знов на гілці повсідались.
Пускаючи брудні слівці
Весь ранок разом забавлялись.
То у калюжу хтось пірнає,
То у вікно хтось залетить,
То хліб на кухні позбирає,
Чи візьме там і насмітить.
Сміялися, літали хутко.
Як кажуть, бавились і все.
По вулиці неслися прудко
То вгору, то їх в низ несе.
І не помітила босота
Малого хлопченяти.
Це підкрадалася негода,
Що вийшла погуляти.
Рябе хлопчисько справно
Раптом витягло рогатку,
І почало прицільно-вправно
Стріляти по шибках спочатку
Та після того як йому
Всі вуха обірвали,
То він помітив, на біду, –
Тут горобці літали.
Він розпочав свою війну
Трьох горобців забив до смерті.
Навіщо тільки, не збагну,
Ногою два були роздерті?
І він тоді почав сміятись,
Для нього це всього лиш гра.
Хлопча так любе забавлятись.
А пташок, тих уже нема.
Якщо так гратись все життя,
Що далі буде він робити?
Спочатку горобців в сміття,
А потім і людей давити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.08.2012