| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
Про що нам сьогодні розкажуть ворони, послухай-но.
І в ритмі якому трава у саду буде рухатись.
І діти кричатимуть що, захлинаючись радістю.
І пісня яка зазвучить по захриплому радіо.
Напевне, ми ляжемо поряд під мокрими вишнями,
і крила комах опадатимуть нам на лиця.
Зростатиме світло, і ми таки станемо вищими.
І ти подаруєш мовчання – віддасться сторицею.
А я подарую прощання з речами колишніми.
Тоді в Монтенегро на білім собаці полетимо.
І будемо їсти суцвіття акацій та ескімо.
І діти кричатимуть щось беззмістовне до радості.
І гратиме, гратиме, гратиме десь не по радіо…
Ми будемо рвати бруднющі листки подорожника,
щоб їх прикладати на збиті свої коліна.
Хоч шкіра розмічена – жаль, не від сміху – зморшками,
зашорена пам'ять і вже порубцьовані спини,
я знаю, все вийде. І Він, як завжди, допоможе нам.
Ми зможемо...
(с) Тала Пруткова, 2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2015
Недолюблені діти з величезними дірами у серцях.
Вони можуть любити? Чи лиш вміло ділитися пусткою?
Ось Амур розставляє сіті – і потрапили двоє в пастку.
Одне одного кормлять плоттю. Язиками мішають страх.
Вона мріє про тата, що сховає від неї цей хижий світ.
Він чекає на матір із пухнастими крилами ніжності.
Але ось уже йдуть на страту – їхні постаті білосніжні
Простирадла вкривають хмарно. Охолоджують давній лід.
Недолюблені діти – так бояться віддати себе хоч грам.
Вони звикли радіти, коли хтось їм викручує руки.
Вони мають паски і пліті, одне одного ставлять у кут.
Почуватися непотрібними – це єдина відома гра.
«Ти мене вже не любиш?» Наче хтось по коліна її скосив.
Покривилися губи. І у грудях змія заклубилася.
Він сьогодні був дійсно грубим. Але визнати це несила.
І на кухні вже плаче: «Куди ти, мамо?!», – ще один недолюблений син.
(с)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434248
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2013
Твої порцелянові лялечки, під склом похололі метелики.
Засохлі рослини у вазочках, неонові зорі під стелею.
Коти твої сонні, кастровані. Блокноти, розписані планами.
Розмови з чужими дозовані – не варто ділитися ранами…
Стабільна твоя економіка. Стерильна твоя анатомія.
І тільки від личка ще юного вже віє всесвітньою втомою.
І тільки всі звички неправильні тобою із коренем вирвані.
Ти кажеш: «Так хочу любові я». Ти кажеш: «Я хочу, повір мені…»
І от він приносить всі довідки і небом завірені дозволи.
А ти все ж присвоюєш домен і… не відмовляєш у доступі.
І ти запускаєш на мить якусь у води свого несвідомого.
І Блока цитуєш у пристрасті, і всує гукаєш ім’я Його.
А вранці він знову, як всі вони, іде, не зізнавшись у вірності.
Він, певно, подзвонить у п’ятницю. Він той, хто не зраджує цінності…
Твої порцелянові лялечки. В кімнаті ні Бога, ні безладу.
І серденько сховане наглухо в підвалах життєвого досвіду.
©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2013
Об одинадцятій, між небом і Дніпром,
Ми просто винайшли нову комунікацію.
Тоді літали дельтаплани за вікном,
Тоді пірнали кришнаїти в медитацію.
Це дощ клейкий, що ліпить краплі на чолі.
Це сльози снігу, це проникнення водою.
Це найтриваліше насильство на Землі.
Це тиша поглядів, коли нас тільки двоє.
Об одинадцятій, коли сконала ніч,
Ми просто винайшли нову комунікацію.
Тоді від подиву раділа кожна річ,
Тоді планети поміняли дислокацію.
Це перехожі, очманілі від добра,
Це сльози снігу, це проникнення водою.
Це позитивний знак глобального ядра.
Це тиша поглядів, коли нас тільки двоє.
©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2013
Абрикос за моїми вікнами махає вітами.
Наче мати кличе: «Прилинь-но, прилинь до берега».
А я, мов лисиця хвора, залізла у темну нору
і, прикусивши хвіст, пильно чекаю ворога…
А чому б не чекати месію чи гостя з Росії,
який привезе ми канфєткі та всякі бараначкі?
Ні, я не маю сили ждати червоних вітрил.
Вже попадалась мисливцям, і я вже ущент зранена.
Страх – мов на шиї зашморг, і знову страшно
відчиняти чужим чи своїм розстеляти душеньку.
Ні, я не маю наснаги власним тілом долати спрагу
всіх молодих мисливців. Бо я вже, як міль, придушена.
І тільки у грудях так боляче б’ється –
«тік-так» –
годинник, заведений Господом.
І я, замордована гаспидом,
шепочу йому:
«Ти лиш не збийся, ти лиш не збийся.
Дограй цю ударну партію,
поки я тут, наче хвора лисиця,
зализую власну апатію.
Я ще носитиму царську мантію…
з інших убитих лисиць».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2012
Коли я навчуся любити тебе без причин,
я буду любити і друзів твоїх, і коханок,
я буду радіти веселощам випитих склянок,
і ти станеш вільним, як жоден з жонатих мужчин.
Коли я пробачу, образи допивши до дна,
за тиху відсутність ночами, за ніжну безплотність;
за те, що на смак і на дотик пізнала самотність;
за те, що усе я навчилась робити одна…
Я кластиму мовчки яєчню на вимитий стіл.
Я буду дбайливо тебе зустрічати під ранок.
Я буду у захваті слухати вісті з гулянок.
Я стану найкращим з тобою цілованих тіл.
Коли я зумію любити в тобі сотні вад,
у мене не стане ні віку, ні статусу й статі.
Я знов опинюсь в заґратованій зимній палаті,
де нас від любові лікують уколами в зад.
Коли я навчуся любити тебе без причин,
ти станеш мені непотрібним, як вітру – свобода.
Твоє існування – ось буде моя нагорода
за цю безумовну любов без прикрас і личин.
Я висохну в твоїх думках, як пожовклий будяк.
Я тільки на згадку у камерах серденька твого
нашкрябаю нігтем зворушливу притчу про Бога:
«І навіть такого, як ти, хтось любив просто так…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2012
Коли засинає батько у дівчинки з косами житніми,
Дерева танцюють танго самотньо під хмарами дертими.
І люди біжать перекошено втішатися іграми літніми,
Бо гасла сумних ідеологів падуть уже заживо мертвими.
Коли засинає батько у дівчинки з косами житніми,
Сусіди вчиняють бійку, вітер не стишує голосу.
І всі історичні факти, що вчора були новітніми,
Запилюють прахом древності невпинне життєве колесо.
Коли засинає батько у дівчинки з поглядом матері,
Хтось курить тютюн і опій, мовчить за стіною панельною.
А тим, хто мандрує за мапою, хто ходить щодня по екватору,
Так важко збагнути, як може земля стати лячно пустельною.
Коли засинає батько у дівчинки з косами житніми,
Дерева танцюють танго самотньо під хмарами дертими.
І дівчинка навіть знала, що люди бувають літніми,
Що люди бувають хворими, що люди бувають мертвими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353214
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.07.2012
Під кожним домом пишуть «Я кохаю Катю».
Дурепі кожній в руки падають зірки.
А ти лежиш в халаті, як у шлюбнім платті.
Ах, люба, жаль що ти не Катя все-таки...
Тебе у серце вчора дзьобнула синиця,
В моєму серці нині кров твоя гниє.
А з неба дивляться на нас похмурі лиця,
Бо ми зробилися давно не тим, чим є...
Я, певне, знав, що ти в чужому ліжку будеш.
Я, певне, знав, що буде сумно день чи два.
Я, певне, плакав, як збирав тебе до блуду,
Вдягав намисто і замовчував слова.
Петлею мертвою в’язав твої хустини,
Казав, що зачіска сьогодні до лиця.
З вустами курви, але з поглядом дитини
Ти все втікала, ти зникала без кінця.
Я, певне, знав, що все ж піду колись до Каті,
Що їй знічев’я обіцятиму зірки...
Ти – як принцеса в цьому літньому халаті.
Ах, люба, жаль, що ти не Катя все-таки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2012