| Сторінки (1/60): | « | 1 | » |
Сьогодні я хотів би репрезентувати свою збірку віршів
“На батьківській землі” та обговорити з вами такі питання:
1. Людина, її місце у сучасному світі;
2. Громадянська позиція людини сьогодні;
3. Патріотизм як прояв любові до своєї Вітчизни.
Відповісти самому собі, а заодно і всім присутнім, на запитання:
Що, Де, Коли і Як робити мені, щоб у кожній ситуації залишатися людиною, мати свою позицію та бути громадянином і патріотом своєї держави. Здається, ці запитання кожна людина задає собі мало не щодня, і хоче отримати відповідь на такі звичні і прості речі:
Що необхідно робити? Де потрібно бути громадянином? Коли бути патріотом? Як залишатися людиною? у цьому складному світі.
Відповідь проста, якщо прочитати деякі рядки автора ось цієї книги, і тоді отримуєш відповіді на хвилюючі тебе питання, і розумієш що:
життя необхідно прожити, щоб осягнути його зміст;
поле потрібно перейти, щоб побачити його красу;
зрозуміти інших людей, щоб бути громадянином;
любити свою Вітчизну, щоб залишатися патріотом;
пережити почуття, щоб зрозуміти своє місце у цьому житті,
пройти свій шлях, щоб мати досвід і знати, як діяти сьогодні.
І щоб підтвердити ці слова, я пропоную послухати деякі рядки з цієї книги:
З відкритим серцем, до людей,
Ідеш ти зранку і до ночі,
З умінням бачити людське,
Горіти полум’ям сьогодні.
Давати шанс у цім житті,
Робити вибір неодмінно,
Творити долю в вишині,
І в серці музику єдину.
І неодмінно оживе,
Вогонь в очах і сила,
Бажання рухатись тепер,
Творити те, чого ти мріяв.
Життя, наповнене любов’ю,
Яскраві барви і тепло,
Все оживе навколо тебе,
Неначе мрія у добро.
А потім, буде що згадати,
На старість, сидя на печі:
Творив, любив і бачив свято
На цій замріяній землі.
Кожна людина має право вибору у житті.
Любіть ближнього свого, як самого себе.
І буде Віра, і Надія у нашому житті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703857
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.11.2016
Чому сьогодні, й саме зараз,
Ти йдеш від мене, назавжди,
Тоді, коли нам жити разом,
Радіти всьому, на землі.
І біль нестерпна все вбиває,
Усе живеє навкруги,
Без тебе жити, я не знаю,
Чому від мене, й назавжди.
Чого приходить раптом горе,
І сльози давлять у душі,
Тебе не має, боже-боже,
Як тепер жити на землі.
Пливе усе, неначе горе,
Уже залило увесь світ,
Відходить все, усе живеє,
З тобою йде, не вернеш, ні.
Кого чекати тепер треба,
Мені із ранку й до зорі,
Ти вже не прийдеш, і від мене,
Летять у вирій журавлі.
Вони несуть тебе до неба,
У цілу вічність, від землі,
І я прощаюся з тобою,
Ніщо не вернеться, вже ні.
Чому сьогодні, саме зараз…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703851
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.11.2016
Коли живуть на світі люди,
Вони щасливі, й горді тут,
За теє сонце, що їм світить,
І цюю землю, де живуть.
Коли співають вранці люди,
Вони веселі, й раді тут,
За те життя, що вони люблять,
І те, що в світі, і живуть.
Коли радіють ції люди,
Своєму щастю, вже і тут.
За те що ходять в школу діти,
І те що сміх, і радість тут.
Коли живуть сьогодні люди,
Вони всім вірять, даже й тут,
Й у те життя, що завтра буде,
І в те, що їх не обмануть.
Коли живуть на землі люди,
Вони вже вірять в те, що тут,
Свобода й рівність завжди буде,
Ніхто й нікого тут не вб’ють.
Коли живуть і чують люди,
Та й розуміють все і вся,
І добре знають – завтра буде,
Ніхто цю землю не продасть.
Коли бувають в світі люди,
Які не знають Віри тут,
То їм й Віри вже не буде,
З людей своїх, що тут живуть.
Коли не бачать в світі люди,
Людину близьку, і живу,
Мабуть вже й совісті не буде,
І як же жити їм, ось тут.
Коли приходить горе людям,
Вони все згадують, і ждуть,
Що чують й їх, оції люди,
І допоможуть, не минуть.
Коли находить голод людям,
Й усі пізнають, що то хліб,
Яке життя, і де ті люди,
Що вміють жити, як свої.
Коли живуть розумні люди,
І є в них горе у житті,
Вони і ближньому поможуть,
Неначе брату, що в сім’ї.
Коли прийдуть у гості люди,
Щоб порадіти за своїх,
Що й в нас такеє завтра буде,
І не по віриться, самим.
Коли живуть великі люди.
У своїй величі й красі,
Тоді і горя вже не буде,
На нашій, стомленій землі.
Коли війна приходить людям,
Не має світу, і життя,
І всі одним живуть, як люди,
І вірять, скінчиться й вона.
Коли ж згадають когось люди,
Що жив, боровся у вогні,
Тоді і пам'ять всім нам буде,
І жити будем, й ми тоді.
Коли ж зійде на світі сонце,
Такеє вранішнє, просте,
Що й жить захочеться сьогодні,
Й напевно завтра, над усе.
Коли ж мудріші стануть люди,
І прийде час у їх житті,
Вони і дітям, внукам скажуть,
Як жити правильно, в сім’ї.
Коли ж живуть і знають люди,
І є що дітям донести,
Що дружба й братство у народі,
Завжди живая в цій землі.
Коли ж народжуються люди,
Усі щасливі, і живі,
Вони надіються, що буде,
І їхня доля у житті.
Коли ж живуть і мріють люди,
І є надія у житті,
Вони веселі, дружні дуже,
І жити будуть на землі.
Коли ж живуть і вірять люди,
Що є і правда на землі,
Тоді і горя їм не буде,
У їх майбутньому житті.
Коли ж живуть на світі люди,
У всій гармонії, й красі,
Вони завжди щасливі будуть,
Й на цій, оновленій землі.
Коли живуть…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484990
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 11.03.2014
Невже ці люди вже забули,
Тих, хто боровся за їх світ,
Хоть би згадали, пом’янули,
В своєму, тихому житті.
Невже дивитися не треба,
Сторінки пам’яті свої,
Згадати інколи, як треба,
Бо ти людина на землі.
Невже ці люди позабули,
Тих, що боролися за них,
Згадають інколи, і досить,
На тому світі усе ждуть.
Невже не треба вже нікому,
Людськії муки й почуття,
Тих, хто боровся за свободу,
Та ще й віддав за це життя.
Невже забуті всі ті слова,
Які казались вам тоді,
Боротись далі, за Свободу,
Своєї, й нашої душі.
Невже звичайне теє слово,
Пропало безвісті, в огні,
І Маніфести про Свободу,
Ще й Конституції у сні.
Невже немає більше слова,
Яке б підняло усім дух,
Горить душа, наче солома,
Без користі і Віри тут.
Невже забуті вже герої,
Які боролися з царем,
Несли вам Волю і Свободу,
Те, що добутеє мечем.
Невже ніхто не пам’ятає,
Як все було в старі часи.
Несли ми гордо, наче прапор,
Свободу й Віру, у душі.
Невже проїхавши півсвіту,
І поборовши ворогів,
Стоїм ми знову у корита,
Розбитого, в непотріб всім.
Невже забулись всі ті люди
І де те слово у душі,
Що принесе усім нам спокій,
І тим хто в небі, й на землі.
Пробігло все, неначе хвиля,
Чиясь душа у вишині,
Стоїть давно, і все чекає,
Чи прийде слово, і тобі.
Заїжджені давно дороги,
Що прокладалися колись,
Людьми з надією у серці,
Та з піснею в своїй душі.
Від краю світу і до краю,
Топтали землю, і цей світ,
І каторжани, і селяни,
Ще й козаки усіх часів.
Хто жив ненавистю до злиднів,
Які душили білий світ,
Твоє життя, і твоїх діток,
Яким хотілося ще жить.
Своє життя віддавши людям,
Вони згорали, і не раз,
За те життя, що завтра буде,
За щастя й долю, і для нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450363
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.09.2013
Болить душа за Україну,
І серце рветься із грудей,
Живе в душі вогонь надії,
Що буде краще ніж тепер.
Що буде краще вже сьогодні,
Моє життя моїх дітей,
І принесе у душу спокій,
Уміння жити для людей.
Що виборність уже сьогодні,
Буде надією в житті,
І людям буде що сказати,
Якщо спитають тебе всі.
Чи ти душею за Вкраїну,
Говориш, робиш чи одне,
Чи знов тягаєш за чуприну,
Того, що депутат уже
Чи ти відстоюєш сьогодні,
Мої права, мою біду,
Чи знов штовхаєш у безодню,
Моїх дітей, мою сім'ю.
Чи ти говориш про єдину,
Ту неповторну й неділиму,
Чи знов вбиваєш ти у скроню,
Те, що не лізе і на лоб.
Повинен же ти те робити,
Про що казали тобі всі,
Ще й обіцяв ти, і молився,
Людей любити на землі.
Ти обіцяв всім, і христився,
Стояти твердо за людей,
Що б їм жилося краще в світі,
Та не ховатись від людей.
Вони чекають, ждуть і вірять.
Що зробиш ти щось і для них,
Таких довірливих, і бідних,
Багатих в серці і душі.
Вони надіються і знають,
Що істина завжди одна,
Що прийде час, тебе спитають,
І що ти скажеш їм тоді.
Як будеш ти дивитись в очі,
Отих людей, старих, малих,
Довірливих, і ніжних трохи,
Але з ненавистю в душі.
Про що ти будеш їм казати,
Й чи буде право у тебе,
Підняти очі, і прохати,
Про що молили, і тебе.
Невже ти думаєш, що люди,
Тебе забудуть і простять,
Будеш горіти й ти у пеклі,
Якщо не двічі, й на землі.
Згадаєш потім всі ті слова,
Які казали тобі всі,
Й просили тебе, наче бога,
А ти сміявся і дурів.
Про що тут мова, стійте люди,
Все ж поверталося, й не раз,
Ви будьте трохи розумніші,
І прийде щастя і до вас.
Душа болить за Україну,
Й її щасливеє буття,
Чи принесе у душу спокій,
Її сьогоднішнє життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417987
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.04.2013
А починалось усе так,
Неначе й не було нічого,
Ні школи, зрілості, ні втоми,
Й усього того, що пройшло.
Спочатку вчився трохи в школі,
Життю, науці й своїй долі,
А потім вже й людей любить,
Ще й дружбу вірную цінить.
Отак завжди все починалось,
В моєму тихому житті,
І не барилось, співчувало,
Своєму щастю, у душі.
Неначе хто тебе з півслова.
Усе учив і поправляв,
Завжди сиділось гарно вдома,
Якщо сидів ти вдома сам.
Ніхто не вірив в мою долю,
В мене самого, та в тім річ,
Завжди хотілося в дорогу,
Яку я сам собі творив.
Було все добре вдома, в школі,
Але хотілося життя,
Звичайного, й якогось трохи,
Що нам звеличує серця.
Сиділось вдома, тай і годі,
Чудилось трохи, той живи,
Навіщо їхати із дому,
До незнайомої пори.
Напевно вірить чомусь треба,
Що є дороги у житті,
І треба їх пройти спокійно,
Ще й хочеться кінця дійти.
Здається все так починалось.
У тебе, й мене, у житті,
Зібравсь, пішов і вже остались,
Дитинство й школа, у душі.
Пробігло все, навчання, друзі.
Моє студентськеє життя,
Були і зустрічі, й розлуки,
Мого веселого буття.
Згадаєш інколи, і тягне,
Вернутись знову, у пору,
Де був маленьким, і багатим,
Де знову мріями живу.
Завжди тут тихо, в цьому домі,
Блукаєш, наче уві сні,
Дитинство й юність, на порозі,
Ось цього двору, і пори.
Завжди там тихо, як у школі,
Що залишилася у сні,
Неначе вчора на уроці,
Сьогодні знову у житті.
Чому так тягне у далеке,
Неначе мирнеє життя,
Чомусь так хочеться впіймати,
Той час, і настрій, почуття.
Пізнати себе, свою душу,
Що тут було твоїм творцем,
Ті вчителі, що вчили тебе,
Чи ті батьки, що провели.
Усе було там зрозумілим,
Ось я, ось друзі, вчителі,
Живи собі, та все хотілось,
Робити щось своє в житті.
І йшов я з дому без вагання,
В свою дорогу, між людей,
15 років, вже й вітання,
І вже дорослим є життя.
Лишилось все, веселий гомін,
Тепер надія на себе,
Пізнаєш ти вогонь і воду,
Пройдеш дорогу, до себе.
Тепер все ясно, я і доля,
Що вже несе мене в буття,
Людей дорослих і свідомих,
Й не буде балувать хлопча.
Великі стіни, книги, люди,
Це вже не школа, ВУЗ – життя,
Вже перші курси на порозі,
Мого студентського життя.
Цікавить все, і хочеш знати,
Навчатись правильним речам.
І в серці знову залишатись,
Маленьким учнем, і хлопчам.
Вшановані, цікаві люди,
Наука кожному під стать,
Уміють з нею, й з нами жити,
Вони й сьогодні з нами, так.
Предмети різні і завдання,
Безсонні ночі й курсові,
Приходить знову привітання.
Ти вже з дипломом, йди собі.
Твори ти далі свою долю,
Роби усе, що вмієш ти,
Ти вже дорослий, і по волі,
Свойого серця і душі.
Ти був півроку на заводі,
З робочим класом, і тоді,
Ти бачив все, що роблять люди,
Робочі люди, вчився й ти.
Ти бігав зранку, в першу зміну,
На прохідну, робочий клас,
Ти був дорослим, і щасливим,
І гроші вже платили вам.
Робив ти якісно, як треба,
Усе, що каже бригадир,
І норму здавши по обіді,
І ОТК пройшовши всі.
Ішов робочий, і щасливий,
В кінці ти зміни, і вжитті,
Велику мав тоді надію,
Що буде все, як хочеш ти.
Змінилось все, твої бажання,
Перевернулися в душі,
Знов захотілося дороги,
Й чогось нового у житті.
Все почалося знову з школи,
Уже військової, і мідних труб,
Принесло поштовхом бажання,
І залишило його тут.
Курсантське щастя у чоботях,
Уже доросліше буття,
Приносить радість і турботи,
Єдиним й нашим є життя.
Хто бачив й знає цюю долю,
Мені повторить і не раз,
Не вибирали ми вже долю,
Вона чекала вже на нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394951
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.01.2013
Кому ви пишете, поети,
Яку ви маєте мету,
Спочити тихо на лужині,
Чи іти з боєм на війну.
Чому ви пишете, поети,
Про що ви хочете казать,
Донести слово у букеті,
Чи правду вічную віддать.
Для кого пишете, поети,
Кого ви хочете здурить,
Хіба не бачите, що діти,
Уже сьогодні хочуть жить.
Про що ви пишете, поети,
Чи відчуваєте в душі,
Ту біль і горе, що принесли,
Хазяєва оцій землі.
Про кого пишете, поети,
Чи відчуваєте біду,
Яку несе народу нечість,
Що притаїлася в саду.
І де ви були ще учора,
Коли боролися одні,
І ви їх бачили з порога,
Й усе що робиться в війні.
І де ви тратите свій розум,
На що ви маєте свій хист,
Невже не буде більше Віри,
В житті порожньому, усіх.
Буває так, що жити треба.
Боротись, з вірою в собі,
Й непереможна буде Віра,
Й Надія буде у житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369356
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.10.2012
Холодом колючим, пробирає душу,
Навкруги лиш море, гори і зима.
Стою на кордоні, і стояти буду,
Острів серед моря, то моя земля.
Молодість і воля, проростає тут
Впертість і рішучість, захищає тут.
Береже кордони, віра у добро,
І дає нам море мужність і тепло.
І ніхто ніколи, нам ніде не скаже,
Що роки даремно, канули в пісок.
Ми служили гордо, як душа накаже,
Дарували милим, посмішки зірок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348929
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 08.07.2012
Як тільки починається тепло,
Прогріється земля довкола трохи,
Повзуть і лізуть із землі хрущі,
Ще з осені які мовчали й досі.
Вони, що мовчки зимували у землі,
А зараз їм поговорити треба, й годі
Куди не глянь, кругом самі хрущі,
Такі маленькі і проворні трохи.
Старі, нові, товстенькі та худі,
Усі кричать, говорять нам потроху
Як треба жити всім нам, у житті,
Щоб їм жилося, як раніше, в осінь.
Говорять все, гудуть як треба,
Отим, хто дарить їм тепло, і гріє їх
Грішми, і хмелем трусить
Обіцянок пустих, затьмарених і досі
Всі лізуть вгору, від землі, ройком
Що з осені була їм конче треба,
В надії, що прийдешнеє тепло, й
Забудуть люди, хто і звідки. Досить
Не буде так, сьогодні і завжди,
Щоб правду затоптати, замести,
Повернуться у землю всі хрущі,
Що ще вчора нам гуділи трохи.
Від тебе все залежить, і мене,
Чи будем жити краще, ми з тобою,
Чи зміниться життя, моє й твоє,
Й чи будуть нам гудіти угорі,
Всі ті, що інколи виходять із землі,
Щоб обдурити, й обігрітись знову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348928
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.07.2012
Рідненька, миленька моя,
Щаслива і сумна,
Сміється щастя у очах,
І спогад навіва.
Як ми зустрілися з тобою,
Красиві й молоді,
Любові першої життя,
Даруєш ти мені.
Єднає вірність і тепло,
Сімейного вогню,
Яскравим полум’ям очей,
Іскришся ти в душі.
Згадаю думкою тебе,
Ти поряд, ти в мені,
Летиш в обійми, і завжди
Зі мною поруч ти.
Яскраве серденько моє,
Смієшся ти завжди,
Відкрито й щиро, від душі,
На радість дітворі.
Любимий погляд, стан і ласка,
Красива, мужня й молода,
Сміються очі – значить поряд,
Надійне щастя й доброта.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2012
Край мій квітучий, земле ти рідна,
Бажане щастя – твори,
Йдеться про мову, її розмаїття,
Близьке до серця – щасти.
Полум’я сонця, світло небесне,
Ллється віками – живи,
Щедра земля, переповнена сонцем,
Радість дарує – співа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347782
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.07.2012
Яка чарівність у землі,
Яка турбота,
Береться зранку й до зорі,
Та й віддається дітям.
Проміння сонця і душа,
Летить в просторі,
Приносить радість у життя,
Та вічну долю.
Де сходить марево вогню,
Красиве небо,
Малюнок радості в душі,
І сходить сонце.
Воно красиве й величаве,
Спокійно дише,
І піднімається над полем,
В обійми кличе.
Бере початок десь і знову,
Радіють люди,
Природі, сонцю і землі,
І вмінню жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347780
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.07.2012
Увечері, коло ставу,
Холодок гуляє,
Стоять верби понад краєм,
Сонце вже сідає.
Тихо-тихо понад плесом,
В`ється і кружляє,
Пахне сіном, пахне лісом,
День відпочиває.
Зашуміли, заспівали,
Солов`ї в діброві,
Переспівують, гойдають,
Все що є живого.
Увечері, біля ставу,
Притихло живеє,
Хай хоть трохи відпочине,
Завтра буде знову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347779
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.07.2012
У всьому є своя година,
Яка приносить тобі біль,
І не протився, ти людина,
Що вміє жити, і тепер.
Уміння жити й працювати,
Перемагає всю біду,
Тобі прийдеться воювати,
З самим собою, у війну.
На все є день, перемагає
Твій дух, і віра у добро,
Веди його, коли це треба,
Крізь муки, горе, і все зло.
Борись, відстоюй свою долю,
Своє життя, і направляй,
Перемагай весь біль душею,
І вір у себе, і добро.
Приходить час, находить днина,
Стояти з болем на краю,
Перемагай його ти сміло,
І в долю вір тільки свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347083
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.06.2012
Вже небо синє над Азовом,
Співає вітром і гуде,
І море хвилями, на берег,
Шумить і стогне, і реве.
Здіймає хвилі вверх, у небо,
І пінить бурею, п’янить,
Біжать назустріч хвилі й небо,
І море синє аж кипить.
Вода наповнюється вітром,
Все б’є об берег, шелестить.
Сама ж прекрасна і велична,
І найніжніша від усіх.
Море запалюється вітром,
Віддає хвилею тепло,
Саме яскраве і величне,
Летить в обійми і шумить.
Людина в морі, мов дитина,
У ріднім лоні і теплі,
І сповивається і мріє,
І ніжно пеститься в воді.
Ніхто не скаже, що це море,
Далеке, грубе і чуже,
Воно буває, правда, різним,
Холодним й теплим, як коли.
Це море вміє всіх любити,
Гойдати хвилями й теплом,
Стрічати всіх і проводжати,
Берегти Віру і Добро.
Великий берег понад морем,
Безкрайній обрій синіви,
І чайки в небі величаво,
Радіють людям і землі.
Біліє парус в синім морі,
Десь там підсвічений зірками,
Що відбиваються у морі –
Єднання вітру і води.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347081
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.06.2012
Біліє все безмежним цвітом,
І переймається ледь-ледь,
Весняне лагідне суцвіття,
Пори весняної вінець.
Іде дощем, колише вітром,
І сонце ніжно пригріва,
Твоє щасливеє обличчя,
Твою надію на життя.
Вже зеленіють скрізь дерева,
Каштани й яблуні цвітуть,
Відкрите серце і бажання,
Та незбагнені почуття.
І молодіє скрізь природа,
Коханням, радістю й теплом,
Первинним цвітом і журбою,
І сьогоденням, і добром.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346985
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.06.2012
Ліс і гори, одцвітає літо,
Та шумить надією ріка,
Що повернеться тепло і світло,
Збережене нашими серцями.
Прийде осінь, зажовтіє листя,
Поженеться хмарами тепло,
Краплею роси іскриться сонце,
Вітром сповивається село.
В горах обрій, синєвате небо,
І летить безмежная земля,
Понад краєм, понад лісом,
Звідки все береться, ти і я.
Чистеє повітря, нескінчене свято,
Є у цій природі на землі,
Переходить з року в рік завзято,
Від осінньої пори і до весни.
Веселить нас барвами й цвітами,
Райдужним малюнком угорі.
Моросить дощем і оживає,
Все живеє знову на землі.
З року в рік живе природа,
Радує і око і серця,
Лагідно відноситися треба,
І вона звеличить нам життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346984
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.06.2012
У горах осінь, стелеться туман,
Ще зеленіють схили, одцвітає літо
Мокрим повітрям вкритая земля,
Між гір, і в лісі – вранці тиша.
Тече ріка і бережеться лісу,
Біліє небо, ліс у дрімоті.
Стоїть у вишині, неначе острови,
Чекає дня та відкриває світло.
У горах десь ще держиться тепло,
І літа спогад, і цвітіння квіток.
Приходить день, і відкриває небо,
І горизонт у горах чарівний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346598
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.06.2012
Блистить, як дзеркало душі,
Осіннє сонце угорі.
Ще зеленіє скрізь трава,
В калюжах небо проплива.
Ще теплий вітер колиха,
І листя, і траву.
Вже опадає жовтий лист,
Чарівним килимом вкрива,
Тепло землі. І для людей,
Про осінь сповіща.
Живе земля, і пахне лист вгорі,
Ставок, наповнений теплом,
І промінь сонця в вишині,
Пливе життя і береже,
Квітку душі на цій землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346597
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.06.2012
Політ у сні і наяву,
Єдина мить – твори.
Мабуть це сниться і мені
Життя моє земне.
Несеться думка і пливе,
І в небі, й на землі,
І знов збувається все те,
Про що ти мрієш.
Проходить день, а жити час,
Сьогодні, не колись.
Тече ріка життя, твоя,
Минають і літа.
Приносить щастя, доброту,
І спокій у серця,
Приходить творчості пора,
Спокійна, наяву.
Як все красиво навкруги,
стає й живе.
Приносить погляд в глибину,
століть і рубежів.
Мереживо знання п’янить,
і сповіщає.
Бентежить душу знов твою,
І думка вже творить.
І жити будемо в віках,
бажання є душі,
Творити долю на землі,
і сповідь для душі.
Приходить день, приходить час,
бере життя своє,
Та молодіє знов душа,
бо серце ще горить.
Творить життя людське,
земне, і радість настає,
Сьогодні знову й наяву,
проходить мить.
Ти збережи вогонь душі,
і почуття свої,
прийдешнім спогад залиши
про полумя душі.
Що вміє жити й берегти,
життя земне,
Цінити час і рід людський,
І звернення в душі.
Бажання часу все змінить,
приходить знов,
Творіння рук людських,
красу, змінити наяву.
І з покоління, із століть,
пливе життя й творить,
І розливається душа,
думками навкруги.
Бажання часу є творить,
природі і землі,
Політ уві сні і наяву –
єдина мить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346546
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.06.2012
Для тих, хто робить у державі,
Великі бурі і малі,
Сміється тихо, і не плаче,
Над нами грішними, в житті.
Переливає собі воду,
То із порожнього в пусте,
То творить і щастя, і свободу,
Для себе мабуть, не тебе.
І все мішає тобі жити,
На цій затоптаній землі,
Допомагає не тужити,
Щоб було весело в житті.
І вже не буде так, як вчора,
Співали люди на землі,
Ніхто не верне тобі долю,
Таку замріяну, й свою.
А ти все думаєш і мрієш,
Згадають тебе тут, чи ні,
Мабуть збудують й твою долю,
Для тебе грішного, й колись.
Щоб жив ти радісно, в любові,
В своєму домі і сім'ї,
Щоб тут усі були щасливі,
Раділи сонцю і землі.
Щоб не дурили тебе люди,
Любили ближнього, і втім,
Вбачали правду і свободу,
Що найдорожче у людей.
Щоб мати вірила в дитину,
Її щасливе майбуття,
Й цінили матір, і любили,
Бо найдорожчого нема.
Щоб батько вчив дітей любові,
До Батьківщини, і буття,
Стояти твердо на порозі,
І вирушаючи в життя.
Щоб діти тут росли і знали,
Свою історію, й чужу,
Берегли мову і природу,
Й співали пісні цій землі.
Щоб їм хотілося тут жити,
В чарівнім краї, і з людьми,
Що вміють щастя боронити,
Яке дісталося в війні.
І може хто ще щось згадає,
Що треба людям у житті,
Ви добавляйте, Бог все бачить,
Аби творили і жили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346544
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.06.2012
Іще осінньої пори,
Зелене листя ожива,
Покрите краплями роси,
Неначе іскрами срібла.
Іще живе уся природа,
Теплом осінньої пори,
Бо все міняється погода,
Теплом і холодом, співа.
Іще стоять дерева в тиші
Шепоче вітер, загляда,
І жовте листя під ногами,
Відкрите море і вода.
Іще листочки в вишині,
Яскравий промінь зігріва,
Та все вкривається із верху,
Ніжними барвами земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346271
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.06.2012
Зима чудова, сонце світить,
І сніг іскриться навкруги,
Земля лежить, покрита снігом,
І небо синє угорі.
Морозний день, чудовий настрій,
Сміється сонце на снігу,
В парку зимовому прекрасно,
І сніг, і тиша навкруги.
Завмерло все, сама природа,
Чекає зиму і живе,
І вітер тишу ледь колише,
Сніжинки падають згори.
Біліє все, доріжки й поле,
Радіє снігу й дітворі,
Несеться знов назустріч вітер,
І не спиняється вгорі.
І все кружляє в хороводі,
Чарівних зимових прикрас,
Зима чудова, хай природа,
Оберігає усіх нас,
Сміється сонцем, вітром дише,
Радіє з нами, і завжди,
Приходить знову, нам назустріч,
Бо ми всі любимо її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346270
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.06.2012
Велике свято. Від душі
Всі поздоровити прийшли,
Нашого тата і родину,
Із Днем народження. Людину,
Яка трудилась і росла,
Боролась, вірила й жила,
Єдиним поштовхом душі,
Щоб всіх зібрати у дворі.
Та всіх побачити, рідненьких,
Маленьких, більших і стареньких,
Та посадити за столом,
Щоб заспівали всі гуртом.
Ото і є найбільше свято,
Для Баті нашого і тата,
Усіх зібрати, як годиться,
Погомоніти й обігріться.
Бо є на що тут подивитись,
Рідня, онуки – всі є діти,
Одного батька й дідуся,
Бо найріднішого нема.
Сьогодні лагіднеє свято,
Бо День народження у тата,
Дав Бог сьогодні нам зібратись,
Та поздоровити з цим Святом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345686
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.06.2012
Іще маленьким, в перший клас,
Випроводжала мене мати,
Співало серце на вустах,
Раділо й бавилось дитячим,
Умінням бачити людей,
Відкритим серденьком маленьким,
Іти назустріч відкриттям,
І розуміти світ безмежний.
Мене зустріла нова школа,
Теплом осіннім і квітками,
Дитячим гомоном й руками
Першої вчительки в житті.
І всі раділи, мов ті діти,
Першому дзвонику і квітам,
Новеньким партам і місцям,
Маленьким учням й коридорам
І тиші, й голосу у класі,
Першої вчительки, й очам,
Надійним, вірним і дитячим
Щасливим усмішкам у класі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345684
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.06.2012
Стоїть зоря на небі яснім,
І колихається ледь-ледь,
Надворі вже давно стемніло,
І тишу віє вітерець.
Спочило все, земля і поле,
І ліс темніє вдалині,
Блистить повітря ніжним світлом,
Та відбивається з землі.
Зоря вечірня вже вкриває,
Своїм теплом усе живе,
І величаво молодіє,
На небі місяць угорі.
Безмежне небо десь далеко,
За край ховається землі,
Живе любов на цій планеті,
Бо береженая людьми.
Спокійно дише і радіє,
Дитя сімейному теплу,
І люди мріють, мріють, мріють,
Про мир, на небі й на землі.
Стоїть вечірняя зоря,
Й надворі вже давно стемніло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345660
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.06.2012
Яка велична й неосяжна.
У мене рідная земля,
Береться десь у піднебессі,
І розливається, жива.
Співає величчю й красою,
Шумить дощами ця земля,
Дарує дітям щастя й радість,
І теж радіє, бо жива.
Ніжніше променів від сонця,
У неї руки золоті,
Дається всім життя і доля,
І відбивається в душі.
Земля колискою гойдає,
Людину рідну і свою,
Надію й мрію закладає,
І мудрість сповнену свою.
Рости і жити, як годиться,
Берегти Землю і свій дім,
Любити ближнього і ділом,
Завжди наповнювати день
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345659
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.06.2012
Минає час, і ми з роками,
Бажаєм більшого, тепла,
І на вітрилах, в океані,
Летим на крилах, в майбуття.
Ганяє вітер серед моря
Великі хвилі і малі,
Шумить і стогне море синє,
І білий парусник в тобі.
Несеться вперто, не боїться,
Ні хвиль, ні вітру, ні води,
Розгонить тучі в різні боки,
І шлях прокладує тобі.
Мабуть із легкої руки,
Колись построїв його ти,
І відпустив на волю, в море,
Надію й мрії заложив.
Тепер він поряд, із тобою,
Під крики чайки, шум води,
Він прокладає твою долю,
Надію й мрію у житті.
Гуляє весело й завзято
Вітрильник з вітром, серед хвиль,
І море ніжними руками,
Його качає аж до хмар.
Життєве море, людський клопіт,
Вітрильник з волею, в тобі,
Бажання час призупинити,
І не мінятися собі,
Та не міняється картина,
Яку колись придумав ти,
Летиш на крилах в океані,
Щасливий, впевнений в собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345302
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.06.2012
Землею стелеться туман,
Стоїть криниця край села,
Зі мною радість і журба,
І дорогеє всім село.
Роситься дощиком земля,
Навкруги зорані поля,
І на одинці із життям,
Селянське щастя й доброта.
Радіє інколи душа,
Несе назустріч хліб і сіль,
Бо найдорожчого нема,
З всього найкращого тепер.
Живе і місто і село,
Життям надії в кращий день,
І зберігається тепло,
Від покоління – молодим.
Жовтіє килимом земля,
Блистить озерце вдалині,
І виглядає із-за хмар,
Осіннє сонце в вишині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345301
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.06.2012
Здається вчора, у солдати,
Випроводжала мене мати,
Стояла й плакала, жаліла,
Свойого сина, на роки.
Напевно знала тоді мати,
Яке життя у всіх солдатів,
Гадала й думала, що мене,
Вона відверне від війни.
Не віддавала, не пускала,
Казала: сину, підрости!
Вона мене в душі тримала,
Так ніжно-ніжно, на віки.
Не відпускала, і молилась
Вона в душі, у вишині,
Просила господа побачить,
Її дитя на цій землі.
Зберегти тіло й мою душу,
В цьому буремному житті,
Пройти дороги всі, і потім,
Прийти додому, із війни.
Горіло полум’я хлопчаче,
У мене в серці, і в душі,
Несло мене назустріч долі,
Солдатське щастя, і шляхи.
Везло мені, я повернувся,
Знову додому, до сім’ї,
І скрізь зі мною була мати,
В тому буремному житті.
Мабуть ще вчора, у дворі,
Стояли рідні, близькі, друзі,
Бажали мудрості і вдачі,
Й дороги мирної мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345106
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 20.06.2012
Буває так, що у житті,
Збираєш друзів коло себе,
Згадуєш тих, хто в тебе є,
Та і запрошуєш додому.
Далеких, близьких, хто де є,
Ти кличеш всіх по телефону,
Радієш тому, що всі є,
І говориш з усіма без втоми.
Радієш зустрічі новій,
І друзям старим, вірним слову,
Усі приходять у твій дім,
Несуть сюди і радість, спогад.
Ти бачиш вірність у очах,
Відкрите серце друже, поруч,
Тут всі свої, всі серед нас,
Усі тут вільні знову.
Співає серце і душа,
Від того що ми бачим,
Живемо, дружим все життя,
Співаєм пісні разом.
Мабуть те вічне і живе,
Єднає нас у коло,
Дитинство, юність і життя,
Ми дружим, вірим знову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345104
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.06.2012
Прошу усіх, хто тут зі мною,
Ще топче землю, білий світ,
Ви подивіться, що із вами,
Зробила зграя, сміх і гріх.
Ви ж вільні люди, добрі, сильні,
А як живете, уві сні,
Нема ні щасті, долі й сили,
Ще трохи жити на землі.
Кому потрібна цяя милість,
Для тебе, жити уві сні,
Чекати кращого, і вірить,
Що будеш жити, ще й і ти.
Кому потрібне цеє свято,
Багатих, бідних та дурних,
Твоє життя забрали в рабство,
А ти всім віриш, і мовчиш.
Яким же треба тобі бути,
Щоб вірить всім, а не собі,
Твоє життя забрали злидні,
Але ж воно твоє, повір.
Сміються всі, які ми дурні,
Живем в ілюзії, ві сні,
І ждем ми зранку, і до ночі,
Що буде краще ніж колись.
А ти живи, бо жити треба,
На зло усьому, і в душі,
Ти бережи вогонь надії,
Що будем жити, я і ти.
У вільній, нашій Україні,
Веселій, ніжній і чудній,
Де люди думають і вірять,
Що все збувається в житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345056
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.06.2012
Співає тихо, наче плаче,
Душа людськая в боротьбі,
Цього ніхто вже не побачить,
І лиш згадає у житті,
В новому, вічному, без строків,
Ціну життя і висоту,
Тієї сходинки, що йшов ти,
Та залишив на цій землі.
Про себе спогад, про людину,
Що жила вічно в боротьбі,
Не залишила Україну,
І повернулася сюди.
І незбагнене почуття,
Згадає потім твою душу,
Що переживала і жила,
Творила й вірила в майбутнє.
Твойого роду і землі,
Де ти родився, жив і виріс,
В людину, гідної сім’ї,
Батьківських рук, в роботі милих.
І спогад вічний збереже,
Твоє творіння волі й долі,
Спокійне бачення речей,
І мудрість, сповнену любов’ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345055
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.06.2012
Сади цвітуть і я цвіту,
Співає серце і не плаче
Черешні й вишні у саду
Біліють цвітом на удачу.
Дзвенить повітря угорі
Пташиним гомоном і співом,
Блистить трава, вся від роси
І відбивається між ними.
Вже зеленіє і живе
Трава і квіти у діброві,
Теплом наповнюється день
Та зігріває все і мріє
Зібрати все тепло землі
Й віддати людям, щоб раділи,
Не забували про живе
Та пам’ятали про надію.
Проміння сонячне й рясне
Вже обіймає все і гріє
Блистить зірками ця роса,
Цвіте, трава вже зеленіє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344817
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.06.2012
Буває так, що у любові,
Є два крила, і ти летиш,
Здіймаєш вверх, пірнаєш в море,
І щастя є, і ти живеш.
І пояснити цю мову,
І почуття, і серця дзвін,
Мабуть не зможе вже ніколи,
Ті хто, так вірив і любив.
І серце рветься в піднебесся,
Душа співає і кричить,
Любові дзвін стоїть у серці.
Воно кохає і болить.
І почуття переповняють,
Краї душі, яка летить,
Радієм ми, що ми єдині,
Бо вмієм вірить і любить.
Земля цвіте навколо тебе,
Єднає душі й почуття,
Величне все і неосяжне,
Єднає двох на все життя.
І ми удвох співаєм в небі,
Свій гімн любові, що дзвенить
Вона і він безмежні в щасті,
Життя наповнює цей день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344815
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 18.06.2012
Сидить на троні князь Русі,
Спокійний, впевнений в собі,
В руках тримає шаблю гостру,
Очима він проймає світ.
За ним видніє синє море,
І берег рідний, і чужий,
Земля його, яку він творить,
І бореться за рубежі.
Війною йде на ворогів,
Полкам утворює це свято,
Як батьку вірять всі бійці,
І б’ється він завжди завзято.
Великий князь, то Святослав,
Гуляє весело й на волі,
Та бачить битву в вишині,
І знає він ціну свободи.
Творіння його і дідів,
Держава вільна і заможна,
Завжди в віках, на висоті,
За це він б’ється і сьогодні.
Береться десь в його душі,
Вогонь святий, непереможний,
Веде його на край землі,
І відкриває світ безмежний.
Вже дух святий живе в людині,
Росте і повниться вогнем,
Єднає волю і народи,
Життя відтворює людей.
Сидить на троні Святослав,
Великий князь, і бог так дав,
На троні з каменю і волі,
Він дивиться на білий світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344262
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 16.06.2012
Стоїть, стояв, стояти буде,
Мій рідний Київ на землі,
І вже нашестія не буде,
Не буде мабуть і війни.
Живе, як хоче, зеленіє.
І квітне цвітом навесні,
Сміються діти, і радіють,
Вони у Києві, живі.
Непереможна цяя сила,
Людини, вічності, краси,
Стоїть, і жить навіки буде
Це місто вічне на землі.
Давним-давно живуть тут люди,
Пахають, сіють, боронять,
Своє життя, і тих, хто буде,
Вже потім прийде у цей град.
І люди, з вірою у серці,
І доля їх у вишині,
Замайорить неначе сонце,
Над цими схилами, й землі.
Стоїть, живе, стояти буде,
Мій рідний Київ на землі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344261
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.06.2012
Холодом колючим, стелеться зима,
Наче нема краю, світу вже нема.
Заміта дороги, гори, і моря,
Завиває вітер, в вікна. Йде зима.
Застилає снігом і рівняє скрізь,
Гори і долини, і життя живих.
Тут, підперті вітром, служать і живуть,
І діватись ніде, все вже з нами, тут.
І єдиним кроком вічно ти живеш,
Миттю і чеканням, баченням свого.
Йдеш на зустріч вітру, і людей ведеш.
Спереду нічого, далі вже кінець.
Завиває вітер холодом й теплом,
Люди ждуть і вірять в сонце і добро.
Теплиться надія в серці поміж нас,
Що прийде заміна, бо вже скоро. Час.
І ніхто, ніколи, вже не скаже в лоб,
Що все це даремно, і життя – пісок.
Ніжно і відверто, пам’ятаєш ти,
Молодості перші, кроки і шляхи.
Буде, що сказати, потім у житті,
І людей повчити, мужності й красі.
Мовчки, проти вітру, дивлячись вперед,
Відновити долю і життя людей.
Хто пройшов крізь ночі, бурі і сніги,
Жив на цім кордоні і беріг, як міг,
Мир і ніжний спокій Великої землі,
Та любимих очі, чекаючі завжди.
Завиває вітер, в душу. Йде зима.
Скоро все скінчиться, прийде і весна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343833
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.06.2012
Безмежний краєвид,
Між небом і землею,
Ліси і гори вдалині,
Озера і моря.
Живе природа на землі,
І ми із нею поруч,
На цій заставі й висоті,
Кордоні і землі.
Хтось проложив сюди дорогу,
Мабуть з останньої війни.
Іще окопи, дзоти поруч,
І прикордонників шляхи.
Уже минуло півстоліття,
Після закінчення війни,
А ми воюєм на кордоні
І бережем спокій Землі.
На виживання і на долю,
Тебе й мене занесло знову,
На північ, в гори і сніги
І барегти це, і любити.
І лізти вгору, на роботу,
По цій засніженій тропі,
І берегти життя і спокій,
Радаром зміряні часи.
Бо вже немає дня і ночі,
Бо вже відміряна доба,
І час летить, і тільки очі,
Усе вдивляються в кордон.
Проходять роки молодії,
Сім’я народжує дітей,
Ростуть і діти на заставі,
І все минає день за днем.
Життя іде, і вже цю долю
Уже проходить хтось за нас.
І розуміння, і тривоги,
Живуть із нами, поміж нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343827
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 14.06.2012
Рідна моя мамо, сонце в вишині,
Величчю і славою, дишеш ти в мені,
Буденна робота, любити дітей,
Берегти і вірити у завтрашній день.
Дивитись і бачити, як ростуть сини,
Досягають зрілості, і мужності в житті,
Все тобой закладено, щастя і добро,
Пережито й сповнено, ласкою й теплом.
Поряд у дорозі, завжди з нами ти,
І смієшся й плачеш, віриш в щастя ти,
Вже дорослі внуки, обирають шлях,
Хочеться на руки, Їх узяти. Час.
Але все в чеканні, з вірою в душі,
Ти живеш щаслива, у дружній сім"ї,
Прийде та хвилина, ти зустрінеш нас,
Обнімеш і скажеш: як я ждала вас.
Старші і маленькі, прилетять на мить,
Та й зустріти ж треба, як годиться всіх,
Заспівати хочеться, за нашим столом,
Побажати мудрості, злагоди гуртом.
І біжать доріженьки, до твоїх воріт,
Де завжди зустрінеш ти, радісно усіх,
Рідна наша мамо, сонце в вишині,
Ти завжди із нами, в нашому житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343822
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.06.2012
На рідній, батьківській землі,
Сміється сонце угорі,
Де посміхаються всі квіти,
Дитинство грається в дворі.
Усе знайоме з давніх пір,
І не міняється й живе,
Завжди любов’ю і теплом,
Усіх, хто входить у цей дім.
Чуття родинного тепла,
Присутнє скрізь, і цим живу,
І молодіє вже душа,
І жити хочеться завжди.
Рідненька хата, двір і тин,
Дитинства милого місця,
І тягне знову в рідний дім,
І до батьківського тепла.
Де мама й тато молоді,
Красиві й впевнені в собі,
Живуть з надією дітей,
І в домі щастя й доброта.
Усе минає день за днем,
Біжать натружені роки,
Чекають вісточки й дітей,
І вже синівського тепла
Сьогодні свято, і завжди,
Нехай сміється дітвора,
Бо у сімейному теплі,
Дитинство й старість ожива.
Творіть добро, несіть тепло,
І в люди, й до людей,
Приходьте знову в рідний дім,
Сьогодні, завтра і завжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343819
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.06.2012
Маленьке серденько моє,
Надія і життя,
Тремтить душа у боротьбі,
Росте і розквіта.
Світліє день, і при тобі,
Цвіте земля,
Радіє сонцю, і тобі,
Ти зіронько моя.
Чарівне зернятко моє,
Продовження життя,
Рідненька усмішка твоя -
І рветься вверх душа.
П’янить любов’ю до тебе,
Безмежнеє буття,
Сьогодні сповнена тепла,
Цвіте душа, співа.
Бажання бачити тебе,
Постійне і живе,
Принесла щастя ти мені,
І радість у життя.
Світліє небо і зоря,
Бере життя своє,
Росте цвіточок на землі,
І пісеньку співа,
Яка чудова в нас земля,
Прекрасним є життя,
Смієшся сонцю і землі,
Надію сповива.
Даруєш квітам доброту,
У полі і в садку,
Береш ти ніжність від землі,
Любов і красоту.
Чаруєш поглядом своїм,
Ти близьких і людей,
Дитячим баченням речей,
І мудрості слова.
Відкрите серце і душа,
Дитяча простота,
Приносить радість у серця,
І тішить сивину.
Відлуння голосу твого,
Звучить в моїй душі,
Іскриться сонце у тобі,
І я живу. Щасти.
Люби, співай і бережи,
Надію у собі,
Маленьке сонечко моє,
Любиме й дороге.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343418
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.06.2012
Сину мій, сину, хочеш ти знати,
Звідки береться життя,
Думкою линеш ти вверх,
І завзято борешся кожного дня.
Правда життя - простота достовірна,
Хочеш ти жити - твори,
Поки вогонь в тебе є
І бажання полум’ям дише в тобі.
Вічне живе на землі і на небі,
В кожному з нас, і в житті,
Повниться духом святим і безмежним,
З Вірою в серці й душі.
Істину вмій ти завжди відрізняти,
Бачення май ти своє,
Вірність ціни, і завжди пам’ятай
Друзів своїх у житті.
Впевнено йди, прислухайся й почуєш,
Істину ти на землі,
Тому хто йде, все відкрито - свобода,
Бажане щастя – твори.
І не зіб’ється від серця й до серця,
Дорога до інших людей,
Кожний в житті обирає дорогу,
Як бачить серце і думка веде.
Шлях цей пройти буде важко і легко,
Як сам ти зумієш - пройди,
Хочеш пізнати науку й природу,
Вчитися треба завжди.
Сину мій, сину, виріс ти швидко,
Ніжне дитинство, мужнє життя,
Я люблю тебе безмежно і ніжно,
Але ж реальне життя,
Тебе сприймає дорослим і сильним,
Готовим до всього і вчить,
З вірою йди вже сьогодні, і завтра,
Бог є у серці, щасти.
Вірю я в те, що ти все зрозумієш,
Пройдеш дорогу свою,
Потім розкажеш про батька,
Що жив і творив на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343417
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.06.2012
Співати хочеться завжди,
У колі друзів, і самому,
В гостях щасливої рідні,
Почути голос вже знайомий.
Береться десь із глибини,
І виривається наружу,
Те вічне, повне і живе,
Що держить тут, і тіло й душу.
То нескінченне є життя,
Співає пісню, рідну серцю,
Несе за обрій почуття,
І гімн співає в піднебессі.
Безкрая пісня в голосах,
Здіймає душу вверх, і мрія,
Летить у серці й на вустах,
В просторі вічному, без міри.
Єднає волю і серця,
Ця пісня рідна, близька серцю,
І вже злітає і пливе,
По всьому світові безмежна.
Душа співає про живе,
На радість людям і радіє,
Що вічно житиме в піснях,
На цій землі, на Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343195
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.06.2012
Утро чудове, благословенне,
Б’ється у серці жага,
Тихо надворі, сонце вже сходить,
Прийде і осінь до нас.
Вранішнім часом мелодія тиха,
Заграє у лісі, співа,
Поле проснеться, у відповідь наче,
Почнуться у полі жнива.
І забринить сива пташка у полі,
Сонце теплом засія,
І зашумить своїм співом веселим,
Поле красою заспіва.
Все розпочнеться тихо, нестримно,
Гомоном наших сердець,
Природа дає красоту і чарівність,
День розпочався – вперед.
Поле широке, безкрає, прекрасне,
Сповнена цвітом земля,
Хліб ще стоїть у копнах, понад лісом,
До горизонту – жнива.
Люди спішать і радіють, як діти,
Щедрому дару землі,
Небо сміється у відповідь, тихо,
Сонце радіє Землі.
Одвічна робота Землі, Хлібороба,
Поряд ідуть у труді,
Бажана мрія здійсняється двічі –
Один раз у серці, й житті.
Стелеться небо, схиляються віти,
До рук хліборобських, в зерні,
Будьте розумні, багаті й щасливі,
Люди на рідній Землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342999
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.06.2012
Чарівні очі і сумні,
Безмежна дивовижність,
Красивий стан і мерегтить,
Вогонь душі, чарівність.
Розумний погляд і любов,
Горить в очах безкрайніх,
Чекання часу, а життя,
Вже йде нестримно, зараз.
Він знайде щастя у очах,
Таких знайомих, милих,
І пронесе з собою в віках,
І світло, і чарівність.
Кохай його і бережи,
Бо він на те й єдиний,
Що вірить серцю і душі,
Твоїй душі єдиній.
Ласкавий погляд збережи,
Через життя і роки,
Пройдуть літа, згадаєш ти,
І радість, і турботи.
Свій шлях, що пройдеш ти,
З бажанням і умінням,
Свій вибір зробиш ти в житті,
І пройдеш неодмінно.
Пройде воно, життя земне,
Блаженне і нестримне,
І прийде час, згадаєш ти,
Все те, до чого линеш.
І мерегтить душі вогонь,
Та й мрія лине, лине,
Туди, де щастя і любов,
Та зустріч з ним, єдиним.
І вже в думках, і наяву,
Живеш одним нестримним,
Бажанням щастя і добра.
Терпінням і умінням.
Боятись грішно, ти зроби,
Все те, про що ти мрієш,
І буде щастя у житті,
І Віра, і Надія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342998
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.06.2012
Черешня стигла у саду,
Вишневих губ твоїх тепло,
І посміхається мені,
Чарівна юність у вікно.
Спокійна ніжність у очах,
Береться десь із глибини,
Та не збувається воно,
Спокійне щастя уві сні.
Бринить душа у вишині,
Одвічним баченням речей,
Навпроти юність і тепло,
Твоїх замріяних очей.
Душа відкрита і проста,
Говорить піснею в тобі,
І розуміння й почуття,
Лежать відкрито, на столі.
Десь там далеко, у душі,
Ти мрієш, любиш і живеш,
І строїш плани у житті,
Та знов надією пливеш.
Єдиним днем, який прийде,
І змінить все в твоїм житті,
Та переверне почуття,
В твоїй замріяній душі.
І ти цвітеш безмежним цвітом,
Та доторкаєшся ледь-ледь,
Того тепла і розмаїття,
Що нас оточує й живе.
І буде цвіт той неповторним,
Яскравим, ніжним, золотим,
Дарити щастя всім, і дітям,
Твоїм коханим, дорогим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2012
Згадав я молодість свою,
Її щасливеє крило,
Що молодила і кружляла,
Веселим танцем, на добро.
Любові першої тепло,
Чарує всіх в житті відверто,
Від нього тягнеться воно,
І поміж неї в’ється вперто.
Чудові дні, красиве свято,
Людських відносин, молодих,
І де боролися ми вперто,
За ніжний погляд, дорогих,
Очей, щасливіших у світі,
Безмежних в погляді душі,
Красивих в ніжності і квітах,
Любимих серцем, дорогих.
Відвертих в ласці і бажанні,
Спокійних в погляді своїм,
Терпимих до любові й часу,
І нескінченними в красі.
Де кожна зустріч нам принесла,
Надію й вірність дорогу,
Коли летів тобі назустріч,
Неначе шляху не було.
І я нічого не боявся,
І був готовий до всього...
Піймати цей чудовий настрій,
Тепер вдається не завжди,
І тільки спомином давнішнім,
Він відзивається в мені.
Там наша молодість гуляє,
В повітрі й листі молодім,
Мене й тебе вона кружляє,
І ми с тобою молоді.
Радієм всьому, як ті діти,
Тримаєм кожного в руці,
Безмежно молимось на квіти,
Радієм щастю у житті.
Що в мене ти, а в тебе я,
І ми поєднані з тобою,
Єдиним поштовхом душі,
І не розлучимось ніколи.
Любов співає поміж нас,
І відбивається у світі,
Тебе й мене чарує знов,
Нехай щасливі будуть діти.
Красиві ми і молоді,
Йдемо дорогою одною,
І є усе у нас в житті,
І нам не треба більш нічого.
Згадав я молодість свою,
Її тепло і перші квіти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2012
Люди як люди, звідки їм знати,
Як все твориться й живе,
Хто і як робить, все оце свято,
Що доповняє живе.
Десь там далеко, за горизонтом,
Мрії літають, живуть,
Сонце наповнює світлом безмежним,
Долю твою і людську.
Хто його знає, звідки все йдеться,
Світло, і душі, життя,
Світ притаївся десь зовсім далеко,
Та все чекає творця.
Мабуть тобі це відомо, так треба,
Зірки на небі, земля,
Та все ж приходить питання до тебе,
Хто ж на цім світі і я.
Бачиться все, як це треба людині,
Все що оточує нас,
Створено богом давно, та людині,
Частку творця віддано.
Можеш життя ти прожити, як хочеш,
Можеш творити буття,
Віру свою піднімати на гору,
Та і віддати життя.
Кожен живе, як написано духом,
З вірою в серці своїм,
Та і здійснити задумане богом,
Кожен бажає в житті.
Люди як люди, мабуть так треба,
Щоб все здійснилось в житті,
Велич і щастя, більше не треба,
Більше не треба мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342614
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.06.2012
Біжить ріка, шумить вода
Попід горою, в поле,
І споминається мені
Щаслива молодість, в погонах.
Життєвий досвід, і дороги
Свойого шляху, бо по волі
Відверто прожитої долі
І неспокійного життя.
Шляхи відмічені зірками,
Рукою вказане життя,
Бо на мені були погони,
Людьми покладені на плечі...
Людська відвага, честь і слава,
Спокійно й впевнено, між нами
Вона живе й сьогодні з вами,
Завжди надійна і проста.
І хай би що там не казали
Спокійно жити нам із вами
Дають сьогодні мужні люди,
Красиві й впевнені в собі.
За ними йти завжди нам легко,
Вони прокладують життя
В своїй землі і там, в безмежність,
Земного простору й буття.
Пливе життя спокійна тиша,
Співають люди на землі,
І знов приходить покоління
Людей в погонах золотих.
Відважних, мужніх і відвертих
В бажанні жити і могти
Вже боронити цюю землю
І захистити, як колись.
І вже не знаю, де ця доля
Їх призупинить і повчить:
Вони відважні, мужні, перші,
Життю відкриті. Хай щастить!
І споконвічная мета
Людей боротися за волю
У них закладена життям,
Зірками встелені погони.
Це переходить з року в рік,
Із покоління в покоління
І віддається молодим,
Готовим вірити і сильним,
Життєвим духом і святим
Своїм призначенням, і вірним
Своїй же долі, не чужій,
Що вже написана для них.
Творіння неба і землі
Із покоління в покоління
Передається Воля їм,
Готовим вірити і сильним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342613
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.06.2012
Мій дід, одвічна пам’ять,
Жив як усі, і сіяв хліб,
Ще молодим війну побачив,
Досталося йому, за всіх.
І відступали, й боронили.
Свої міста і рубежі,
І убивали їх, і били.
Топтали в землю, за усіх.
Ніхто тоді цього не бачив,
Крім їх, відважних і простих,
Солдат в шинелях і бушлатах,
Бо їм доводилось терпіть,
Всі муки аду, хай їм в дишло,
За що так мучати людей,
Війна війною, а так вийшло,
Що б’ють і давлять всі, й свої.
І холод, й спеку, хто це бачить,
І грязь, і кров, свою й чужу,
Та нескінченії дороги,
Що ведуть з дому, на війну.
Давно засіянеє поле,
Чекало рук людських тепло,
Та роздавило й розірвало,
Його у полум’ї війни.
Ніхто не думав, що так буде,
Іти сьогодні на війну,
Життя короткеє побачить,
Вживу, і навіть наяву.
Усім хотілося нам жити,
У мирі й злагоді, сім’ї,
Дивитись й бачити, як діти,
Зростають з нами, у труді.
Війна, війна, яке це горе,
Старіють люди на війні,
І діти, швидше ніж їм треба,
Зростають в полі, у нужді.
Ніхто нікого не жаліє,
Усі працюють на війну,
І боронити все це треба,
І тільки ти, на всю війну.
Своє життя прожити гідно,
І не померти на краю,
Ось цього поля, що покрите,
Страшними ранами війни.
І був в полоні, повернувся,
На рідну землю, до сім’ї,
І знову мало усім катам,
Того, що зроблено в війні.
Мій дід Дмитро, одвічна пам'ять,
Пройшов і горе, і війну,
Прийшов додому, і все бачив,
Як палять всіх, усю рідню.
Ой якби ж можна було чути,
Усі ті крики, ту мольбу,
Що переповнили округу,
Неначе полум’я в аду.
Та якби треба було дати,
У зуби кату, що палив,
Усе живе, і малих діток,
Що ще не бачили батьків.
Куди поділося те горе,
Що пережив він на війні,
Та краще б він того не бачив,
Що робить німець у селі.
Одного спалюють заживо,
Другого струмом б’ють в землі,
Не по-людські, неначе звірі,
Одне на одного, в війні.
Яка рука у того ката,
І чи є серце у душі,
Що так спокійно, і без жалю,
Дитину спалює в огні.
Приносить горе поміж хати,
Що жили здавна, у труді,
Пахали змалечку на пана,
І на хазяїна, в ярмі.
Твоя провина, чи так треба,
За все рахунок підвести,
І те що пройдене шляхами,
Списати зараз, на тебе.
Не тільки тебе, всю родину,
Стріляють, палять і женуть,
На всі чотири, по Вкраїні,
За те що вірять і живуть…
Забрали ранком його, звірі,
Скрутили руки, потягли,
Не залишили і надію,
Спалили заживо, в огні.
Мій дід, одвічна йому пам’ять,
Жив на землі, і сіяв хліб,
Ще молодим війну він бачив,
Досталося йому за всіх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342590
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 07.06.2012
Душа болить за Україну,
І серце рветься із грудей,
Тремтить в душі вогонь надії,
Що буде краще ніж тепер.
Чи хто відстоїть ту єдину,
Ту неповторну, неділиму,
Маленьку нашу Україну,
Від нас самих, не ворогів.
Здається бачить кожен з нас,
Що є усе у нас в державі,
Та не хватає одного,
Чогось маленького, і Волі,
Життя змінити це сумне,
Байдуже й темне, не одне,
А усього нашого народу,
Від моря й степу, до Карпат,
Змінити вмінням працювати,
Любити землю і свій хліб,
І за людей відповідати,
Що вже довірили тобі
Своє життя, своє майбутнє,
Своїх дітей і мир землі.
Невже не має в Україні,
Порядних, мудрих тих людей,
Які б на радість всім зробили,
Як має бути на Вкраїні,
Життя, достойнеє людей.
Щоб кожен міг сказати прямо,
Що все зробив, що тільки зміг,
Для всіх людей на Україні,
Своїх дітей і для чужих.
Що вже нема ганьби і блуду,
Батьків заплаканих очей,
Що є в усіх у нас майбутнє,
Щасливе й радісне, тепер.
Нехай закінчиться брехня,
І перегони за грошами,
Лиття з порожнього в пусте,
Подвійна гра з життям убогим.
Бо вже набридло це терпіти,
Невміння думати й творити,
У цій країні, цій землі,
Бажає кращого народ,
Велика наша Україна,
Завжди була на висоті,
Із покоління в покоління,
Передавалась Воля в ній.
І до щасливого життя,
Ведуть народ достойні люди,
Тому немає вороття,
І Україна буде. Буде!
Порозуміються всі люди,
Що проживають на Землі,
Й на цій землі, на Україні,
Бо будуть дружні, як одне.
І рветься Віра від людей,
Що об’єднає усіх нас,
Аж до самісіньких небес,
І прийде радість до людей!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342587
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.06.2012
Стоїть верба, та серед поля
Одна однісінька, сама.
Століття, вік вона прожила
На Україні, і жива.
Вона все бачила, все чує,
Хитає вітами й живе.
Людське життя вона прожила
І пам’ятає про одне.
Як серед поля, у дорозі
Старий козак, на цій землі
Поставив стовбура, і віти
Зазеленіли навесні.
Він їхав здалеку, додому
Спочити вдома. І в житті
Він мав науку добру й волю
І вірність батьківській землі.
Хотілось глянути на хату,
На поле рідне край села,
Садок вишневий коло двору,
Де його молодість пройшла.
Батьків побачити, що вчили
Стояти твердо на землі,
Вклонитись низько сивиною
Та притулитись до щоки.
Батьків, рідніших в світі,
Любимих серцем, дорогих,
Одвічних в пахоті й роботі
І вічно втомлених в труді.
Він знав, що їх уже немає,
Ні його двору, ні землі,
Він їхав довго, майже вічність
І не дождалися батьки.
Проїхав він життя і долю
Козацьку, свячену в бою,
Він не спізнився, і додому
Все рівно вернеться, колись.
Він бачив море, бачив поле,
Безкраї землі, і сніги,
Народи різні, і свободу,
Завжди що ціниться в житті.
Відверто кажучи, дорогу
Таку обрав він сам собі,
І волевиявлення роду
Його заграло у душі.
Боротись далі, за свободу
Своїх людей, і цій землі
Подарувати мир і радість
Труда людського на землі.
Пройшли роки, та серед поля
Стоїть столітняя верба;
Вона живе і пам’ятає
Свободу й думи козака.
Вона схиляє людям віти,
Віддає ніжність і тепло,
Свободу й вірність лиш цінує
І не боїться нічого…
Десь там, під вербою, у полі,
Козацькі думи й почуття,
Живуть і досі, бо на волі
Не забувається, життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342130
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.06.2012
Яка ж ця зірка величава
Стоїть на небі, ніжно сяє,
Вітає всіх із святом щиро,
Різдвом святим, що Богу миле.
І знов радіє вся сім’я,
Прийшло Різдво, іде зима!
Сміється й бавиться домівка
Вогням, прикрасам і ялинці.
Біжать дороги до батьків,
І до батьківського порогу,
Спішать старіші і малі,
Вклонитись пам’яті і роду.
Зібратись дружно, як годиться,
За рідним батьківським столом,
Поговорити й обігрітись,
Згадати силу і тепло.
Коріння батьківського дому,
Одвічну мудрість і добро,
І побажати поколінню
Змужніти й вирости гуртом.
Запам’ятати на майбутнє
Цей дух, і віру, і тепло,
Пройти дороги всі, і потім
Згадати долю і Різдво.
Як всі збиралися у колі,
Батьківських рук і дітвори,
Запам’яталось наше слово
Любити разом це Різдво.
Де ти родився, жив і виріс,
Звідки почався увесь шлях,
І був маленьким і великим,
Де ріс із думкою в очах.
Нехай завжди іскриться свято,
І в душах наших і в серцях,
Завжди щоб жили ми багато,
Й не забували у віках,
Це свято, лагідне і ніжне,
Дитинство й страви на столі,
І величаве і безмежне,
Різдво щасливе у житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342129
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.06.2012
Сьогодні знову я пройду,
Життя одвічного шляхи,
Думками й зорями іду,
За обрій, час і пустоту.
Летить душа у висоту,
Розкрити серце і себе,
Збагнути щастя це земне,
Миттєву суть і простоту.
Квітка життя на цій землі,
Вкриває вічності красу,
На фоні простору – душа,
Суцвіттям землю відкрива.
Ніжніше світла пелюстки,
Покриті щастям і любов’ю,
Яскраво світять уночі,
Маленькі іскорки душі.
Цвіте життя і пропливає,
Минає час і спомин,
Вертає погляд з вишини,
На зіроньку в долонях.
Усе залежить від тебе,
Краса цвітіння і доля,
Яскравість серця і душа,
Сюди вернеться знову.
На землю, сповнену тепла,
Людського щастя й долі,
У рідне лоно, і життя ,
Сюди ввірветься знову.
Відкриє обрій і красу,
І незбагнене щастя, волю,
Творити думкою життя,
І берегти любов’ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342091
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.06.2012
«Дякуємо тобі, Господи великий, за тую красу і за те добро, що зсилаєш його на світ, звеселяючи ним наші негідні очі. Прости і не гнівайся на нас, що не вміємо вживати твого найбільшого дару, дару життя.»
Колись давно, на Україні,
Жили у Волі козаки,
І землю рідну боронили,
І славу вічну, ще з дідів.
Хто був голотою, хто батьком,
У ті часи, на цій землі,
Та залишилося лиш братство,
Добуте з боєм, на війні.
Служили добре, як і треба,
Душі козацькій, і простій,
Молилися на небо, богу,
Та вірили в своїх людей.
І билось серце у козака,
І вірила душа проста,
У святість Віри, і в удачу,
І в те, що збудеться вона,
Щаслива, вільна Україна,
На відвойованій землі,
З державністю, і куполами,
Братерством вічним і живим.
Вже не повернуться ті мрії,
У правду вічну і святу,
Та й вже не має на Вкраїні,
Здобутого у тім бою…
Колись було на Україні,
Боролись люди, і жили,
В огні буремної надії,
За щастя, Волю, і себе.
Ніхто не бачив цього дива,
Як все було, в тому житті,
Зірвалось все, і тільки Віра,
Живе і досі на землі.
Достойно жити, так і треба,
Боротись, з вірою в собі,
І не забудуть тебе люди,
Бо жив, боровся у вогні.
І полихало, і жевріло,
У ті часи, на цій землі,
Селянське щастя, і надія,
Життя одвічних трударів.
Боролись всяко, як хто може,
У ріднім краї, й чужині,
За Волю й братство у народі,
За щастя й долю у житті.
Усі хотіли краще жити,
В своєму домі і землі,
Лупили всіх, і чорних, білих,
Щоб не мішали жить, тобі.
Здається, все було у полі,
Свобода, Віра і добро,
Всі вільні були у промові,
І всі стояли за село.
Воно й сьогодні єлі дише,
Непереможене в війні,
Живе і духом, і землею,
Яку засіяли в вогні.
Зерно росте, як та надія,
Чекає часу у житті,
Непереможена і Віра,
В усіх людей, на цій землі.
Спитають тебе: що ти бачив,
І що на серці, у душі,
Чи залишилась хоть Надія,
У все, засіяне людьми.
Буремні роки, хто їх знає,
Борців за Волю і людей,
Та не даремно вони пали
І вірили в своїх дітей.
Вони прийдуть, на цю землю,
Після буремних тих років,
Згадають все, і все побачать,
Збудують так, як треба всім.
Усі, хто вірив в цюю справу,
У Україну, рай земний,
Збудують знову свою долю,
Ще краще, ніж було колись.
Не перевернеться Надія,
У людях в серці, бо жива,
Не вмре ніколи Україна,
Вона й сьогодні ще жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342090
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 05.06.2012
З відкритим серцем, до людей,
Ідеш ти зранку і до ночі,
З умінням бачити людське,
Горіти полум’ям сьогодні.
Давати шанс у цім житті,
Робити вибір неодмінно,
Творити долю в вишині,
І в серці музику єдину.
Барвисте щастя і любов,
Неси в душі відкрито,
Буденний труд сьогодні, знову,
Зроби яскраво й чисто.
Ти людям силу покажи,
Своєї Волі й Віри,
Тримати впевненість в собі,
І віддавати щиро.
Збагне душа чиясь – пора,
Зробити крок назустріч,
Своїй же долі і життю,
Та і попасти влучно.
І неодмінно оживе,
Вогонь в очах і сила,
Бажання рухатись тепер,
Творити те, чого ти мріяв.
Життя, наповнене любов’ю,
Яскраві барви і тепло,
Все оживе навколо тебе,
Неначе мрія у добро.
А потім, буде що згадати,
На старість, сидя на печі:
Творив, любив і бачив свято
На цій замріяній землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341551
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.06.2012
Їде поїзд, в даль несе,
Мене до берега морського,
Шумить і стукає вагон,
У такт дорозі й долі.
Мабуть так складено в житті,
Що треба їхати від дому,
Ділитись тим, що в тебе є,
Та відкривати нове.
Берегти щастя і добро,
Свого й батьківського порогу,
Десь наодинці, край землі,
Та відстояти знову.
Любити землю, як завжди,
Тоді, коли цього не бачать,
І бути мужнім у житті,
Готовим битися завзято.
Робити все, на що ти здатний,
Та не чекати похвали,
Бо ти один – як намалюєш,
То так і збудеться в житті.
Творіння серця і душі,
Твоя єдиная дорога,
Омита сонцем і дощем,
Блистить на горизонті доля.
І знову хочеться пройти,
Життя це вперто і завзято,
Згадати друзів й ворогів,
Сказати: дякую за свято.
Життя людського береги,
Що омиваються водою,
І все що робиться з тобою,
Потік єднає в вишині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341549
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.06.2012
Десь там на вежі, на валу,
Стоїть і досі на краю,
Людська відвага й непохитність,
І в повний ріст, плече в плече,
Вона стирає всі століття,
Що пережив за нас народ.
Десь там під небом, у суцвітті,
Людськії душі й почуття,
Що боронили цюю землю,
І не здавались, до кінця,
Стояли на смерть, не боялись,
Любого ворога й меча…
Людськая доля, зброя й крики,
Усе змішалось у цій битві,
І небо стогне під вогнем,
І люди б’ються навіжено.
Боротись й бачити, як ворог,
Іде лавиною й гуде,
Несе вогонь на цюю землю,
І перемога бог зна-де,
І вже ні стіни, ні земля,
Не відверне того вже лиха,
Що там вже суне з-за бугра,
Та і спинити майже ніде,
І тільки впертість і рішучість,
І дружба братська у бою,
Стояти на смерть, не хитнутись,
І пережити усе це.
Зустріти гідно, як належить,
Очам відкритим і живим,
Все, що тобі готує доля,
І трошки більше ніж усім.
Людськая доля в боротьбі,
Вже розквітає, мов та квітка,
І проявляється в житті,
Скрізь там, де горе й лихо.
І вже коли настане час,
Піднятись вгору і сказати,
Що жити будемо в віках,
Бо діти будуть пам’ятати.
Провівши поглядом очей,
Любиму землю, Батьківщину,
Стоїш щасливий і живий,
І віриш в рідну Україну.
Згадавши Волю для людей,
Та мужність друзів у бою,
Ідеш вперед, на зло усьому,
Що зупиняє й стереже.
Душа, як полум’я гармати,
Стирає ворога й веде,
Тебе до Волі й Перемоги,
І землю рідну береже.
І вже безмежнеє життя,
Тут зупиняється, і Віра,
Вже піднімає всі серця,
За всю одвічну Батьківщину.
І вже тоді береться край,
Всього живого і святого,
І знов з’являється тоді,
Вже і твоє сердешне слово.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341136
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.06.2012
Усі свої, чого ще треба,
На Україні, цій землі,
Нема ні панщини, не треба,
Вертати душі за борги.
Не треба проводів, ні співів,
По людях рідних і живих,
Вертати злидні вже не треба,
Вони і так вже поруч, тут.
Ціна копійки всі ті слова,
А як щипає і болить,
Коли обманюють і дурять,
Людей на світі, ще й живих.
Ой, не пробачать цього люди,
Душа у полум’ї горить,
Бо вже бідніше ми не будем,
Якщо самі не будем жить.
Болить, болить душа у тебе,
Коли це бачить, і кричить,
Чому на світі все, як треба,
Лиш на Вкраїні все димить.
Спасає кожен свою душу,
Як тільки може, і мовчить,
І діти дивляться на тебе,
Невже і совість не болить?
Чому коли співати треба,
Душа лиш плаче і кричить,
Та й радість зовсім не заходить,
У світ, який завжди мовчить.
Чекайте злидні, стійте люди,
Хто усе бачить і творить,
Невже і совісті не буде,
У вас в душі, чи бог простить?
Повернеш все, і те, що маєш,
На дні душі, бо заболить,
Віддати все прийдеться людям,
Що встиг накрасти і здурить.
Невже не ясно, чесне слово,
Що рай і небо на землі.
Рівняє всіх, святих і грішних,
Той, що підказує душі.
Приходять злидні, люди плачуть,
І молять його, поможи,
А ми самі, невже не здатні,
Творити долю на землі.
Прийдешнім злидні залишати,
Душа цього вже не простить.
І той, що зверху усе бачить,
Ділити буде, на двоїх.
Багатих, бідних, все як треба,
Побриє голови у мить,
І совість витягне у тебе,
І душу скривджену, за мить.
Не вже тобі казати треба,
Як треба жити на землі,
Любити ближнього, і небо,
Що ще синіє у горі.
Усім все порівну, так треба,
Ділити все в своїй душі,
Та сильно й думати не треба.
Коли все бачиш і мовчиш.
Не вже душа твоя в полоні.
Ілюзій дивних і сумних,
Вона завжди творила, боже,
А зараз в злиднях, і мовчить!
Все перевернеться, і люди,
Зрадіють знову на зорі,
І заспівають хорової,
Щоб чули люди на землі.
На цій землі, на Україні,
Що вічно жили в боротьбі,
Любили землю, труд у полі,
Творили щастя у житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341135
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2012