Dingo Барський

Відпусти всіх.

Відпусти  всіх,  відпусти  все,
забудь  про  минуле,  забудь  про  майбутнє.
Нічого  не  треба.  Швидкісне  шосе
нехай  пронесе,  і  вкриють  плями  трупні
тіло  наше  занедбане.  Тіло  роздується,
тканини  розірвуться  і  мерщій  його  у  піч!
Хай  дасть  тепла,  безмежністю  розкриється!
Магії  нема,  навіть  не  освітимо  собою  ніч.
Не  повернемось  мудрим  духом,
вчасним  знаком,  не  допоможемо  ніяк.
І  нам  не  допоможуть  плачем-сміхом.
Хай  відпустять,  все  закінчиться  саме  так.

Або  ж  піду  в  ліси,  чи  поїду  краще,
у  хащі  чи  знайду  тиху  світлу  галявину,
щоб  здійснити  необхідне  нарешті.
Не  прошу  простити.  Так,  я  вас  покину.
Я  падаю  на  дно  вже  безповоротно.
Чорт,  страшно,  важко  приймати  естафету.
Мементо,  інтро,  ектро,  літньо.
Вмерти  знутра,  відключись  від  інтернету.
Чому  ідеш  такий  горбатий?
Життям  вже  ситий!  Тож  тепер  згорю!
З  розбігу  полечу  донизу,  вбитий
згоря  кулею  у  скроню  скоро.
                           Цю  картину  бачу  й  творю.

Як  розумієш,  нема  уже  і  сподівань,
торба  хвилювань,  суму  і  справ  провальних.
Я  не  так  далеко,  але  зламалась  грань,
я  себе  покликав,  та  до  приміщень  підвальних,
де  заточений  сам,  голос  не  дійшов.
Я  не  все  пройшов,  ні  вогонь,  ні  мідні  труби.
А  може  й  варто?  Розірвати  шаблонний  шов,
прибрати  варту,  інстинкт  збереження  і  бути!
Бути  трохи  вільним,  недовго  сміливим,
краплю  щасливим  і  не  боятися  ніякого  болю,
відпустити  все  і  бути  з  небезпекою  грайливим.
Швидкісне  шосе  все  одно  не  приведе  до  раю.

Добре  нам  сидіти  у  зручному  салоні,
в  теплому  лоні  та  летіти,  усього  боячись.
Боячись  померти,  не  посидівши  на  троні,
і  гадати  на  карти,  звідки  невдачі  взялись.
Зламаний  мозок,  продірявлений  дах…
Крил  не  маю  –  не  птах.  Але  ж  я  вітер  штормовий!
Що  мене  торкне,  то  хай  одразу  –  крах!
Ймовірно,  шваркне  по  земельці  битій  кам’яній.

І  нехай,  розмаже!  Я  зістрибну  на  повному  ходу,
але  вже  я  себе  веду,  а  не  сліпий  магістральний  потік.
Ціль  –  не  бродяжницька  свобода,  не  скитатися  по  дну.
І  біль,  і  божевільна  кода  приведуть  в  той  самий  бік.
Буде  кінець,  як  не  старайтесь,  всьому  і  всім  кінець.
Я  ще  гравець,  іще  живий,  але  нецікаво  залишити  все  так.
Інакше  ж  вмерти  ліпше  враз,  не  чекати  поки  вдарить  ґрець.
Будуть  весни  і  багато  гроз,  але  я  буду  в  епіцентрі,  не  інак.

Однак,  хтозна,  може  ці  віршовані  слова
лиш  писемна  та  звукова  передача  закованих  стремлінь?
Мені  й  самому  невідомо,  чи  ера  нова
виросте  у  мені,  і  свої  хороми  навік  покинути  не  стане  лінь.

2017.

P.S.  Я  ж  не  дотримуюсь  жодних  віршованих  розмірів  і  навіть  ритм  часто  "стрибає",  але  може  це  допоможе,  бо  мені  воно  гарно  вийшло,  а  от  як  іншим...
Підказка  для  того,  щоб  краще  читалось.  Римування  не  всюди,  але  приблизно  таке:
……………...А
…..А……....Б
………В…....А
………В……..Б

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723449
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.03.2017

Так і живу.

Ненавиджу  бути  хорошим,
Ненавиджу  бути  злим,
Ненавиджу  думати  про  когось,
Ненавиджу  думати  повість.
Я  постійно  ненавиджу,
Я  постільна  нерухомість,
Я  потрійно  ненавиджу
Себе!  Тебе!  Кожного!
Не  буде  слова  обережного,
Бо  остогидло  замріюватись,
Знесилюватись,  намагатись  змінюватись,
Думати  про  майбутнє,
Про  людей,  з  якими  не  вийде  щось  путнє.
І  бути  бездарним  о-сто-ги-дло!
Я  не  кращий  за  найгірше  бидло,  
Бо  не  вмію  і  не  розумію  елементарного
І  нічого  не  роблю  комусь  потрібного.
Я  -  лиш  груба  робоча  сила,
Але  навіть  цього  я  не  посилив.
Ні  хвороба,  ні  біда  не  косила:
Я  -  непотріб,  який  хтось  у  життя  втілив.
(02.09.16.  Бр,  4п)

Все.  Все.
Ну?  Вже?
Коли  кінець?
Можна  навпростець?
Нікуди  ж  не  годжусь,
Цим  зовсім  не  горджусь.
Ай,  ну  мовчи!
Хочеш  –  втечи.
Склади  руки,  вмри,  
Бо  дурні  правила  гри.
Я  втомився  жити  так,
Себе  носити  і  свій  рюкзак
По  світу  в  світі  ілюзорному
І  сподіватись  жити  по-інакшому.
(14.09.16.  Кйв,  316)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719033
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 18.02.2017

Захоплююче.

Ми  стали  настільки  дорослими,
Що  нема  різниці  чи  літо,  чи  зима  на  вулиці:
Я  однаково  часто  сиджу  вдома.
Та  стали  насправді  нестерпними,
За  двадцять,  а  вже  задублі  вирази  на  лиці,
Стиснуті  щелепи  і  безпричинна  втома.

За  вікном  мороз,  дивовижний  снігопад,
Біло  навколо,  дуже  чисто,  вітряно  та  імлисто.
За  вікном  друзів  нема  і  холод  до  кісток.
Та  грітись  на  дивані  я  зовсім  не  рад,
Ні  прикраси,  ні  дати,  ні  світлодіодне  намисто!
Нічого  не  живить  пожовклий  росток.

Росток  би  взимку  під  снігом  зігрівся,
А  далі  вільно  навколо  себе  розсунув  би  землю,
Коли  б  оживився  і  випив  талий  сніг  навесні.
Коли  б  то  і  я  знову  в  снігу  повалявся?
А  далі  бігав  би  і  не  було  б  мені  нітрохи  зимно.
Ееегеей!  Хто  зі  мною  у  сніги  прекрасні?..

І  в  світи  б  прекрасні.  Щоправда,  їх  немає.
Ми  і  шукаємо,  та  не  знаходимо,  і  аналогічний
Кінець,  коли  не  шукаємо,  бо  ні́кому  знайти.
Прогулянка  лиш  короткочасно  допомагає,
Природа  не  змінює,  натхненний  стан  не  вічний,
І  саме  тому,  коли  вибираюсь,  хочу  світ  за  очі  зайти.  

На  відміну  від  нас,  природа  апріорі  самодостатня,
На  відміну  від  мене,  інші  роблять  добрі  справи,
На  додачу  до  мене  я  вас  чомусь  чіпляю,  все  дарма…
В  сніги,  в  ліси.  Чи  повинна  бути  подорож  приватна?
По  полях,  на  ставах.  Хоч  іноді.  Спостерігати  заграви.
Цілком  банально.  Забувати  те,  яка  реальність  дурна.

Йти  не  для  недосяжних  неосяжних  перевтілень,
Йтиму,  бо  так  легше,  роззирнутись  стану,
Покрокую,  щоб  бачити  щось  більше,  поки  воно  є.
Поки  я  є  і  можливість  маю,  не  варто,  наче  тюлень,
Лежати  постійно,  хоч  і  лиха  не  робити  нікому.
Влітку,  взимку,  будь-коли  порив  утекти  ознобом  б’є.

Робити  щось,  бути  десь.
Дуже  треба,  та  знову  плачусь.
Нічог..  не  тр…  В  цьому  я  весь.
Пафосні  фрази.  За  все  поплачусь.
І  коли  це  нахлине  стра́шним  градом,
Буду  кричати-рвати:  «За  що?  Та  щоб!  Горів!».
–  Візьмись  за  себе,  не  будь  інфантильним  гадом!
Не  шукай  виходу.  Зітри  з  розуму  всі  квартали  трущоб!  Нетрів!..

09/14.01.2017.  Бр,  4п.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717878
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2017

Нехай же!

Куплет  І.
І  знову  весна  чи  скоро  літо,
І  поки  небо  ще  відкрито,
Ви  раді  гомоніти,
Я  -  радий  співати,
Не  потрапляючи  в  ноти,
Можу  нас  привітати!
З  тим,  що  могло  статися
І  ще  не  сталося,  на  щастя!
Із  тим,  що  таки  збулося,
Попри  всі  лиха  і  нещастя!

Приспів:
Хай,  так  нехай  же!
Прийде  натхнення!
Будемо  на  сторожі
Чекати  прозріння!

Хай,  так  нехай  же!
Заповнить  нас  енергія…
Танцюй,  стрибай  же!
Хай  веде  нас  інерція…
Вдихай,  знай,  співай  же!
Дарує  нехай  регенерація…

Добра  чистого  безсумнівно.
Сильного  мотиву  плавно.
Мудрих  слів  життя  славне.

Нехай  же!
Заповнить  нас  енергія
Добра  чистого  безсумнівно!
Стрибай  же!
Хай  веде  нас  інерція
Сильного  мотиву  плавно!
Співай  же!
Дарує  нехай  регенерація
Мудрих  слів  життя  славне!

Куплет  ІІ.
Чим  більше  хочеш  сказати  правильного,
Тим  важче  це  зробити  з  разу  першого.
Щоб  не  було  самому  ж  собі  заперечень,
І  була  проста  логічна  побудова  речень,
Щоб  зрозумів  кожен,  хто  зрозуміти  хоче,
І  щоб  самому  знати,  що  твердження  є  точним.
Все  це  складно  іноді,  і  я  не  пишу  нічого  тоді,
Краще  вже  ж  нічого,  ніж  слів  у  стовпи  зводи,
Які  завалитись  можуть  через  брак  матеріалів.
Тому  зараз  відмовимось  від  бетону  та  металів.

Приспів:
Хай,  так  нехай  же!
Прийде  натхнення!
Будемо  на  сторожі
Чекати  прозріння!

Хай,  так  нехай  же!
Заповнить  нас  енергія…
Танцюй,  стрибай  же!
Хай  веде  нас  інерція…
Вдихай,  знай,  співай  же!
Дарує  нехай  регенерація…

Добра  чистого  безсумнівно.
Сильного  мотиву  плавно.
Мудрих  слів  життя  славне.

Нехай  же!
Заповнить  нас  енергія
Добра  чистого  безсумнівно!
Стрибай  же!
Хай  веде  нас  інерція
Сильного  мотиву  плавно!
Співай  же!
Дарує  нехай  регенерація
Мудрих  слів  життя  славне!

Куплет  ІІІ.
Я  не  завжди  хочу  та  й  виходить  не  завжди,
Тому  хай  це  буде  вітанням  для  усякої  пори.
З  урожаєм,  з  першим  снігом  та  з  пробудженням  природи!
З  одруженням,  з  Днем  народження  та  із  всякої  іншої  нагоди!
Вітаю  себе,  вітаю  тебе!
Вітаю  моїх,  вітаю  всіх  твоїх!
Вітаю  всіх  наших  і  не  наших!
І  бажаю  завжди  часів  кращих!
Навіть  коли  й  так  все  вдало.
Бажаю,  щоб  часто  випадало
Зустрічати  свята  і  відзначати  дати
Із  тими,  кого  можна  рідними  звати!

Пр:

(Простий  варіант  приспіву).
Хай,  так  нехай  же!
Прийде  натхнення!
Будемо  на  сторожі
Чекати  прозріння!
Хай,  так  нехай  же!
Заповнить  нас  енергія
Добра  чистого  безсумнівно!
Танцюй,  стрибай  же!
Хай  веде  нас  інерція
Сильного  мотиву  плавно!
Вдихай,  знай,  співай  же!
Дарує  нехай  регенерація
Мудрих  слів  життя  славне!

Весна-літо  2016.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686718
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 31.08.2016

Одне і те ж.

Захотілось  написати  пісню,  бо  задовбала  банальність  та  обмеженість  тем  пісень,  особливо  популярних,  коли  набридло,  що  говорять  все  одне  і  те  ж,  тільки  іншими  словами  (як  я  у  цих  двох  підрядних  реченнях).  Так,  є  винятки,  є  виключно  унікальні  твори.  Однак  і  в  мене  все  одно  вийшло  не  те,  вийшла  не  критика,  а  знову  ж  банальне  милиня...

І.
Час  пролітає,
нас  не  чекає,
дні  спливають,
роки  минають.
Всі  задають
і  відповіді  не  мають
на  ті  ж  питання  -
в  чому  наше  завдання?

Ми  пишемо  про  одне  і  те  ж!
Наші  питання  не  мають  меж!
Хто  я?  Де  я?
Чому  сонце  не  гріє?
Ми  пишемо  про  одне  і  те  ж!
Тонемо  поміж  стихійних  пожеж!
Зло  -  ніщо!  Добро  -  це  що?
Постійно  невідомим  є  дещо.
Наші  теми,  бажання  і  потреби
Часто  нагадують  про  себе.
У  нас  на  думці  небагато,
спробуй  лінією  нас  поєднати.

ІІ.
Не  зникне  серця  щем,
Поки  перешкоди  не  розіб’ю  вщент.
Не  позбутись  зовсім  болю,
Поки  крізь  себе  не  виберусь  на  волю.
Не  уникнути  тривожних  дум,
Допоки  шкварчить  психологічний  шум.
Тиша  є  у  космічному  вакуумі,
Але  нема  ніяк  тишини  у  моєму  розумі.
Ми  час  вічність  добиваємо,  не  летить  він,
І  все  ж  тільки  ми  страждаємо,  бо  без  змін
Всі  задаємо
і  відповіді  не  маємо
на  ті  ж  питання  -
в  чому  наше  завдання?

Ми  пишемо  про  одне  і  те  ж!
Наші  питання  не  мають  меж!
Хто  я?  Де  я?
Яка  моя  мрія?
Ми  пишемо  про  одне  і  те  ж!
Тонемо  поміж  стихійних  пожеж!
Зло  -  ніщо!  Добро  -  це  що?
Постійно  невідомим  є  дещо.
Наші  теми,  бажання  і  потреби
Часто  нагадують  про  себе.
І  начебто  є  у  нас  однодумці,
Та  все  одно  ми  окремо  наодинці.

ІІІ.
Вірші  заримовані,  пісні  заспівані,
Списано  книги,  обговорено  теми,
Слова  застосовані  всі  перепсовані.
Ми  дуже  схожі  й  голосно  з  вами
Всі  задаємо
і  відповіді  не  маємо
на  ті  ж  питання  -
в  чому  наше  завдання?

Ми  пишемо  про  одне  і  те  ж!
Наші  питання  не  мають  меж!
Хто  я?  Де  я?
Мене  хтось  чекає?
Ми  пишемо  про  одне  і  те  ж!
Тонемо  поміж  стихійних  пожеж!
Зло  -  ніщо!  Добро  -  це  що?
Постійно  невідомим  є  дещо.
Наші  теми,  бажання  і  потреби
Часто  нагадують  про  себе.
Відмінностей  між  нами  є  багато,
та  наш  зв'язок  неможливо  розірвати.

2016.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686527
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 30.08.2016

Стану новим.

Я  не  знав  раніше,  чи  я  справді  "песиміст",
є  на  то  одна  причина,  на  щастя,  не  дівчина.
І  зараз  я  ще  досі  дурний,  злий,  в  голові  свист.
Дочекатись  не  можу,  коли  тихенько  відпочину.
Сяду  сам,  в  чотирьох  стінах,  може,  м'якеньких.
Не  хотітиму  вже  нічого,  я  стану  новим  Буддою...
Вам  не  порвати,  не  пошкодити  тіл  моїх  тоненьких,
коли  я  вже  зрозумію  все,  коли  геть  все  віддаю...

Поки  що  я  втікаю  налякано,  безумно,  стривожено.
Та  втікати  нема  куди,  бо  ж  ваші  порядки  скрізь.
Сам  знаю,  що  мене  таким  же  народжено.
Ваш  досвід,  мої  думки  мовлять:  «підкорись».
Це  була  б  справжня  смерть,  жорстокіша  за  суїцид.
Мій  досвід  інший,  і  краще  або  вистріл  в  голову,
Або  прийняти  вічну  самотність  і  відпустити  вид
Картин  приємних  і  на  милий  люд  дивитися,  як  дерево.

Літо  2016.  Бр,  4п.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684983
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2016

І хай все шкереберть.

І  хай  все  летить  шкереберть
у  Мальту,
падає  униз.
Швидко  не  відчувати  твердь
асфальту  –
приємний  приз.
Кожному  зустрічати  смерть
від  базальту
чи  гострих  лез.
Чи  ще  чогось,  що  забажає  кожен
собі  самому
для  вірної  смерті.

Жовтень  2015.

P.S.  Мені  було  просто  лінь  намагатися  дописати  цю  штуковину...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684979
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2016

Проводжу у той світ.

Я  проводжу  у  той  світ
Себе  минулого  з  усіма  пороками…
Я  пройшов  десятий  піт,
Щоб  не  губитись  поміж  потоками…
Прийшов  мій  час,
Настала  моя  ера…
Від  дна  відірвусь,
Заграє  людям  моя  ліра…

Грає  ліра,  палає  віра!
Небо  сіре,  серце  –  гиря,
Груди  донизу  обриває.
Все  в  мені  тисне  й  ниє.
Новий  вітер  грає
Вітрила  надуває

Весна  2016.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684735
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.08.2016

Вбивці.

Знайте,  що  ви
Сприяли  вбивці,
коли  ви
Сиділи  в  безпеці.
Через  вашу  байдужість
Завтра  ще  когось  уб’ють.
Зате  зустрічну  жорстокість
Справедливістю  звуть.

Червень  2016.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2016

Робота.

І.
Робота..  зайва  турбота,
Давно  не  прожити  дня
Не  думаючи  про  неї.
І  знову  минула  субота,
Завтра  початок  тижня,
Від  якого  нема  панацеї.

Робота  нам  необхідна,
Ми  без  неї  не  частина
Соціуму,  на  який  плювати.
Навіть  якщо  недохідна
Та  робота,  і  коли  людина
Не  ладна  вже  себе  зберігати.

Вже  пізно  чи  ще  ні?  Кому?  Мені?
Буває  рано,  ніколи  -  пізно.
Ніколи  не  кажи  «ні»,  не  кажи  «не  можу»,
Ніколи  не  думай,  що  код  саме  в  імені.
Для  мене  наскрізно-залізно
Переконливим  є  те,  що  масу  всю  ворожу

Не  переконати,  не  змінити,  якщо
Пішов  на  себе,  націлив  у  серце  ножі…
І  прогнувся,  зламався,  змирився.
Подумаєш  вже:  «Я  –  ніщо!»,
Не  «ніхто»,  а  вже  «ніщо»!  І  тужи!
Все  життя  тужи  за  тим,  для  чого  народився!

Робота..  ми,  як  череда,
Йдемо  всі  зранку  в  одні  ворота.
Зате  ми  середня  ланка,  не  нижня!
І  вже  скінчилась  середа,
Ще  два  дні  -  і  жадана  «свобода»,
На  два  дні!  А  там  і  початок  тижня.

ІІ.
Робота..  іноді  нудота
Заповнює  всю  свідомість,
Різні  причини  тут  наявні  -
між  колегами  гризота,
виробіток,  пил,  заздрість,
і,  по  факту,  всі  ми  не  рівні.

Скільки  це  буде  тривати?
Можна  друкувати  папірці,
вести  документацію  за  шаблоном.
У  Всесвіту  чи  долі  поблагати
І  сидіти  на  варті  чи  на  ширці,
Мріючи,  що  завтра  не  буде  таким  обломом.

Можна  все:  і  втулити  і  пришити,
І  відшити,  ще  зайняти,  позичати,
Приймати  і  звільняти,  примушувати.
Скрізь  знайдеться  місце,  де  залишити
Можна  те,  без  чого  вже  не  почати
Одного  дня  п’явок  з  себе  струшувати.

Можна,  треба,  рекомендується,  необхідно,
Потрібно,  варто,  наполегливо,  суворо,  безкомпромісно
Казати,  писати,  носити,  возити,  стежити,  вантажити,
Точити,  пиляти,  варити,  складати  доладно,
Вдаряти  сильно,  думати  швидко,  мовчати  умісно,
Вирішувати  головоломки,  толочити,  молоти  жито  та  жити.

Робота  декілька  днів  зачекає,
Зараз  у  нас  вихідні,  бо  прийшли  свята,
А  ще  скоро  -  і  довгоочікувана  відпустка.
Обов’язок  надовго  не  відпускає,
Далеко  не  втечеш:  якщо  не  ця,  то  та!
Нема  резону  щораз  псувати  чистого  листка.

ІІІ.
Якщо  здобуття  освіти  колись  закінчується,
То  навчання  –  ніколи.
І  на  кожному  новому  місці  працевлаштування
По  рангах  народ  кучкується.
Зранку,  в  обід,  під  вечір  збираються  у  коло
Для  сміху,  пліток,  блазнювання.

Є  ворожі  і  є  свої,  є  відсторонені  і  є  компаньйони,
Є  звичаї  та  неписані  правила,
Є  принципові,  не  приймаючі  загальний  лад,
І  тисячі,  може,  мільйони
Стоять  проти  мільярдів  хвиль,  які  наставили
Програму,  що  круто  мати  весь  набір  вад.

Як  тут  протриматись,  з  ким  заговорити  вільно?
Раптом  переіначить?
Запитають,  чи  не  хворий,  охрестять  у  сектанта.
Не  розпалюй,  не  лий-но!
Палива  вже  сповна  у  цьому  полум’ї  вистачить.
Мудрість  -  не  приклад  вродженого  таланту.

Вчитись  потрібно  щодня,  щомиті,  завжди.
Як  бути  між  людей,
Здобувати  вміння,  спеціальні  професійні  навички.
Ну,  не  отримати  титулу  раджи,
Так  хоч  чогось  добитися,  виграти  декілька  лотерей,
Позбутися  згубної  звички,  не  брати  пиріжків  з  полички.

Робота  –  то  життя,  життя  –  то  стратегія  та  війна,
В  якій  є  тільки  забуті  та  убиті.
Ми  працюємо  і  б’ємось  ні  за  що,  ні  для  чого,
А  наша  броня  стальна
Придушить  нас  підступно  саме  тієї  миті,
Коли,  здавалося  б,  не  здивує  вже  нічого.

IV.
А  тепер  вийди  на  вулицю,  прогуляйся,
Бо  часу  не  так  вже  і  багато  ввечері  є.
Побачиш  знайомих,  не  кусайся  і  не  лайся,
Навіть  якщо  ні  любов,  ні  дружба  не  гріє.
Не  бігай  в  класичному  колі  буднів  буття,
Типу  «дім  –  робота  –  дім  -  робота»  без  міри  відчуття.

А  тепер  нам  знову  братися  до  праці,
Комусь  же  треба,  інакше  будуть  «капці!».
Які  б  не  були  віки,  потрібна  і  праця  і  робота,
Треба  постійно  розвиватись:  людина  вже  така  істота.
Зараз  вихідний,  не  сиди  просто  так,  не  залипай,
Маєш  маленькі  мрії,  давні  плани,  кращого  часу  не  чекай!

Якщо  твоя  робота  тобі  раптом  до  душі,
То  ти  досягнув  певного  рівня,  або  якщо  й  ні,
То  не  обмежуй  життя  нею,  щоб  було  натхнення
Жити  якось  далі  і  прокидатися  щоразу  зрання.
І  коли  доба  гірка,  щоб  час  лозунгу  з  пам’яті  не  стер  –
«Совість  робітника  –  кращий  контролер!».

Живи  як  хочеш,  але  не  тільки  для  себе,
Працюй  де  завгодно,  але  сумлінно,
Будь  ким  завгодно,  але  чесним  та  справедливим.
Ти  тримайся,  не  знаю,  що  тебе  веде,
Але  якщо  щось  є,  то  не  дай  цьому  промінню
Загаснути  і  світу  твоєму  стати  геть  жахливим.

Живи  як  хочеш,  але  не  живи  дарма.
Це  банально,  але  зовсім  не  дурня.
Працюй  де  завгодно,  але  так,  щоб  робота
Не  перетворила  на  примітивного  робота.
Будь  ким  завгодно,  але  не  ким  попало,
Щоб  на  струнах  грало  те  проміння  й  вічно  палало.

Квітень-липень  2016.  Бр,  4п.

P.S.  Знаю,  що  тексту  багато,  однак  я  сподіваюсь,  що  жодна  стрічка  не  була  порожньою  чи  зайвою.  Звісно,  це  не  поема,  але  спочатку  я  не  думав  писати  навіть  дві  частини,  але  на  різних  стадіях  написання  розумів,  що  хочу  ще  щось  додати,  тобто  все  як  завжди.  Писав  дуже  довго,  то  по  частинах,  то  по  стрічці,  то  по  стовпцю,  і  вважаю,  що  це  навіть  на  краще:  так  я  написав  значно  цікавіше,  ніж  якби  все  зразу.  Еем,  все  сказав,  начебто.  А,  точно..  Дякую  за  увагу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678626
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.07.2016

Стежки дитинства.

Колись  ми  малими  самі  чи  з  батьками
Ходили  шляхами,  ясними  стежками.
Ходили  до  родини,  ходили  святкувати,
Було  нам  добре,  є,  що  пригадати.
Поступово  життя  пішло  в  небуття,
Під  ногами  і  на  узбіччі  квітує  сміття.

Як  же  недбало  ми  занепад  допустили?
За  розвагами  загубили  стежки  дитинства,
Ми  всі  хотіли  мрії-долі,  чарівної  сили,
А  натомість  звершили  неосяжні  вбивства!
Як  же  недбало  ми  занепад  допустили!
Звершень  досягнули  –  ми  йдемо  до  вершини!

Околиці  заворожують  ще  й  досі,
Скажу  чесно,  якщо  не  зблизька.
Завжди  сенс  і  задум  є  в  дорозі,
Якщо  ти  не  прислужник  свого  демониська.
Неможливо  пхатись  не  в  своє  просо,
Коли  хвилювань  доречних  на  думці  низка.
Це  не  вперше  і  не  востаннє  погляд  скоса:
Сумнів  лезом  холодить,  пече,  наче  різка!
Все  твоє  й  моє,  і  наше,  спільне  навкруги!
І  сходи  над  видноколом,  і  західні  вечірні  упруги!

Як  же  недбало  ми  занепад  допустили?
За  розвагами  загубили  стежки  дитинства,
Ми  всі  хотіли  мрії-долі,  чарівної  сили,
А  натомість  звершили  неосяжні  вбивства!
Як  же  недбало  ми  занепад  допустили!
Звершень  досягнули  –  ми  йдемо  до  вершини!

Прохромили  груди  вила,  обрубали  білі  крила,
ти  ж  бачиш,  є  й  для  тебе  -  тут  і  там  нова  могила.
Лягай,  очі  закривай,  мрій  напроліт  віками,
спи  в  airmer-колисці,  кохайся  із  ID-снами,
постав  бренд  на  собі,  можеш,  лети  на  Багами.
Жоден  культ  чи  ритуал  не  зробить  нас  Усе-богами.
Ми  -  Ніщо-боги.  Дороги,  дороги,  б'єш  пороги...
Тобі  вся  краса  на  світі  сниться  у  фараоновій  гробниці,
ти  й  не  подумаєш,  що,  можливо,  ти  мумія  з  столиці,
чи  десь  із  окраїни,  по  суті  ж,  нема  різниці.

Як  же  недбало  ми  занепад  допустили?
За  розвагами  загубили  стежки  дитинства,
ми  всі  хотіли  мрії-долі,  чарівної  сили,
а  натомість  звершили  неосяжні  вбивства!
Як  же  недбало  ми  занепад  допустили!
Звершень  досягнули  –  ми  йдемо  до  вершини!

Гірські  пороги
ламають  роги,
і  всі  діти  й  боги
раді  босоногі.

Не  затуляй  вуха,  коли  чуєш  плач,
не  відводь  погляд  від  невдач.
Мрії  це  початок,  не  роби  з  початку  кінця,
віднайди  у  собі  трудівника  і  митця.
Йдучи  некороткий  мужній  похід
Стежками  дитинства,  бачиш:  світ
є  сумним  і  трагічним,  та  непідробним,
десь  таким,  як  був,  а  десь  –  антропомостром.

Десь  вихваляють  злодія,
А  десь  грає  німа  мелодія…

Гірські  пороги
ламають  роги,
і  всі  діти  й  боги
раді  босоногі.

Лютий  2016.  Бр-Кйв.
PzN.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645645
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 21.02.2016

Від альфи до омеги.

Навіть  не  знаю  чи  варто  було  це  дописувати,  чи  хай  би  залишилось  десь  у  далеких  папках,  ніж  було  б  таке  воно  строкане.  Ну,  вже  дописав,  то  хай  тоді  буде.  Текст  не  такий  і  пафосний,  як  може  здатись  спочатку,  принаймні  я  намагався,  щоб  він  таким  не  був.


Приспів:
Від  альфи  до  омеги!
Тонко  сказано  і  сильно
І  це  певна  перемога  -
Говорити  вміти  вільно!
Від  альфи  до  омеги!
Від  початку  до  кінця
Змістовно  і  просто  мега-
Мегасила  гострого  слівця!

Коли  народився  я  в  суботу,
Закричав,  як  тільки  відкрив  рота.
Був  тоді  рік  собаки,
Потім  собака  жив  в  буді  біля  хати.
Звали  того  пса  Бімом,
Я  виганяв  його  з  буди.
Його  буда  стала  моїм  домом,
Сміялись  з  мене  старші  люди.
Змалку  часто  бував  у  діда  та  бабусі,
Пам’ятаю  вже  й  тоді  дядькові  вуса,
Жив  чотири  перших  роки  у  селі,
З  мамою  пізніш  були  в  однокімнатній  оселі.
З’являлись  потрохи  друзі,
Справжні  знайшлись  пізніше.
Дружба  не  в’язалась  на  здоровому  глузді,
Без  нього  інколи  краще  та  вільніше.
Та  було  все,  як  і  у  всіх:
Валялось  повно  касет  старих,
Грали  в  квача,  хованки,  бої  на  палках,
Гаражі  і  недобудови,  від  дощу  ховались  в  халабудках.
Грали  "в  наклейки"  і  в  дворі,  і  в  школі,
В  цих  спогадах  ховається  щастя  найвищої  шкали.
Знаю,  що  на  старість  півжиття  уже  забуду,
Тому  іноді  важко  позбутись  великої  тривоги.
Не  знаю  чи  буду  в  компанії  гомоніти,  чи  в  однині  топити  грубу.
Якби  ж  все  знати,  пам’ятати  і  все  записати  від  альфи  до  омеги!

Приспів:
Від  альфи  до  омеги!
Тонко  сказано  і  сильно
І  це  певна  перемога  -
Говорити  вміти  вільно!
Від  альфи  до  омеги!
Від  початку  до  кінця
Змістовно  і  просто  мега-
Мегасила  гострого  слівця!

Я  зараз  маю  щось,  різне  сталось,
Друзі  вже  трохи  закрились.
І  сприймаю  це  простіше  я,
Мені,  щоб  тішився  я,
треба  щось  особливе.
Відчуваю,  що  спливе
незабаром  мій  струмок,
І  хочеться  на  глобальний  ринок
впхати  свій  досвід  і  спогади.
Нікому  ж  не  стане  пощади,
Всі  пропадуть  безслідно,
навіть  Сонце  колись  зблідне.
А  моя  історія  у  декількох  словах  така  -
Хлопчик  любив  пускати  паперового  літачка,
Хлопчик  не  хотів  складати  дельтаплан,
Душа  хлопчика  у  тілі  чоловіка  зазнала  ран.
Хлопчик  залишився  прикутим  до  землі,
Мрії  паперові  метри  пролітають  і  падають  самі.

Приспів:
Від  альфи  до  омеги!
Тонко  сказано  і  сильно
І  це  певна  перемога  -
Говорити  вміти  вільно!
Від  альфи  до  омеги!
Від  початку  до  кінця
Змістовно  і  просто  мега-
Мегасила  гострого  слівця!

Якісь  мої  слова  вплинуть  на  розвиток
Окремих  людей  і  це  дасть  початок
Чомусь  новому.  Сподіваюсь,  це  буде  сильніше
За  бажання  зайняти  нефункціональну  нішу,
А  натомість  -  знайти  ціль  та  м’якість,
Шліфувати  найліпшу  свою  серцевинну  якість,
Слухати  менше  таких,  як  я,  і  триматись  що  є  змога.
Бо,  може,  це  не  в  моїх  словах  є  все  "Альфа  і  Омега».

Приспів:
Від  альфи  до  омеги!
Тонко  сказано  і  сильно
І  це  певна  перемога
Говорити  вміти  вільно!
Від  альфи  до  омеги!
Від  початку  до  кінця
Змістовно  і  просто  мега-
Мегасила  гострого  слівця!

2012  –  Квітень  2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635383
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 13.01.2016

Давно не той.

І.
Секретний  код  системи  оборони
не  дає  зламати  святі  заборони.
Внутрішній  сатанинський  лабіринт
продовжує  по  коридорах  безкінечний  спринт.
Криве  дзеркало  висить  в  очах
та  множить  самотність  і  страх,
цинізм  та  крах...
{перетворює  людей  у  прах}  2р.

Приспів:
Купа  означень,
мільярди  пробачень
збудовують  й  зруйновують  мости.
Тисячі  речень
залишають  лишень
від  нас  самих  ледь  помітні  сліди.
————
Я  вже  не  той!
Так  давно  не  той.
Давно  вже  не  той
потенційний  герой!
Я  вже  не  я,
Так  давно  не  я.
Давно  вже  я
Тіней  чужих  копія...
бо  я  вже  не  той!
Так  давно  не  той!
Давно  вже  не  той
потенційний  герой!

ІІ.
Слова  не  ллються  нині,
наче  чисті  води  сині.
Води  порослі  очеретом
тхнуть  задушливим  світом.
Слова  лякають  душі  романтичні
просто  тим,  що  трохи  менш  ліричні,
трохи  більш  скептичні…
{сухі  фрази  категоричні}  2р.  

Приспів:
Купа  означень,
мільярди  пробачень
збудовують  й  зруйновують  мости.
Тисячі  речень
залишають  лишень
від  нас  самих  ледь  помітні  сліди.
————
Я  вже  не  той!
Так  давно  не  той.
Давно  вже  не  той
потенційний  герой!
Я  вже  не  я,
Так  давно  не  я.
Давно  вже  я
Тіней  чужих  копія...
бо  я  вже  не  той!
Так  давно  не  той!
Давно  вже  не  той
потенційний  герой!

Серпень  2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635143
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 12.01.2016

Контроль.

Ніхто  тобі  нічого  не  винен,
Ніколи  не  був  і  не  буде.
Ніхто  кимось  не  стане  повен,
Якщо  в  ньому  озеро  сухе.

Приспів:
Найвірогідніша  можливість  втечі  –
Це  спроба  перестати  втікати!
Прийми  все  духом  і  на  плечі,
Абсурдно  невтомно  це  вбивати!

Ти  сам!  Не  треба  супротиву!
Погодься,  що  ти  не  щасливий.
І  не  буде  й  сліду  подиву,
Коли  сказати,  що  ти  жахливий.
Що  пожадливо  цим  живеш!
Тебе  наповнюють  не  юрби.
Нікого  на  березі  не  ждеш,
Ти  сам  собі  садиш  верби!

Приспів:
Найвірогідніша  можливість  втечі  –
Це  спроба  перестати  втікати!
Прийми  все  духом  і  на  плечі,
Абсурдно  невтомно  це  вбивати!

Оооо!
Та  тримай  же  ти  контроль!
Ось  же  твоя  основна  роль!
Таак!
Маєш  місця  вкорінених  чагарників,
Та  не  створюй  же  їм  рай  з  парників!

Контроль-контроль!
Само-само!  Троль!
Контра-контра!  Біль!
Чуть-чуть!  Не  водевіль.  

Приспів:
Найвірогідніша  можливість  втечі  –
Це  спроба  перестати  втікати!
Прийми  все  духом  і  на  плечі,
Абсурдно  невтомно  це  вбивати!

Само-само!
Контроль-контроль!
Контра-контра!

20.03.2015.  Бр,  7к.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634889
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 11.01.2016

Ніхто.

Всі  ці  слова  зараз  ще  більше  відповідають  дійсності,  ніж  колись;  або  я  по  своїх  творах  живу,  або  деградую  банально.


Гідність  і  честь  я  втратив.
Жаліти  себе  все  заладив.
Не  хочу  чути  нікого,
Краще  вже  життя  ніякого,  ніж  такого.
Жалітись  і  права  не  маю,  
В  інших  гірше  буває.
Але  не  кожен  при  житті  душу  втрачає.

Приспів:
Я-не-там-де-хочу-бути!!
Вте-чу-кудись-за-крутиии!!
Зі-скелі-зі-стри-бнуу!!
Додому  приии-лечууу!!!

Я  не  особистість  вже,  я  ніхто,
Живу  без  імені!
На  місці  стою  неспокійно,
Рухи  розвитку  зупинені!
Невже  чекає  деградація?!
Не  хочу,  ні!  Не  хочу!
Так  я,  іще  хтось  по  одному  і  ціла  нація,
Нічого  не  чути  від  масового  плачу!
Та  від  мене  не  залежить  щось,
Я  -  ніхто,  не  приймаю  рішень.
Не  причина  загальних  болів  чиїхось,
Просто  на  всіх  забив  і  сиджу,  як  пень!

Я  мертвий,
А  хотів  перетворитися  у  вогонь.
Не  знали,  не  бачуть,
Яким  я  був  і  як  ніким  я  став!

Приспів:
Я-не-там-де-хочу-бути!!
Вте-чу-кудись-за-крутиии!!
Зі-скелі-зі-стри-бнуу!!
Додому  приии-лечууу!!!

Себе  давно  вже  не  маю,
Тільки  в  небі  пташину  стаю.
Вона  заручниця  мого  кришталика,
Я  –  заручник  небесного  світильника.
Вже  не  ніхто,  хоча  б  заручник.
Здавалося  б,  просто,  але  я  ще  й  самітник.

Самотність  -  в'язниця.
Самотність  -  двуликий  друг.
Самотність  -  тиха  світлиця.
Самотність  -  життя  без  напруг.

Привіт!  Я  –  самотній  заручник!!

Приспів:
Я-не-там-де-хочу-бути!!
Вте-чу-кудись-за-крутиии!!
Зі-скелі-зі-стри-бнуу!!
Додому  приии-лечууу!!!

Зима  2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634667
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 10.01.2016

Сценарій.

Ніхто  не  знає,  що  чекає  його,
Дістати  б  від  чогось-когось  вищого
сценарій  життя,  життя  свойого.
Та  так,  як  є,  так  краще,
Так  жити  цікавіше.
Пригнеш  -  і  чи  вверх  тобі  чи  вниз,
Повсюдно  чекає  сюрприз.  
Сюрприз  буває  добрий,  буває  поганий,
Та  частіше  всього  він  жаданий.
А  коли  зла  комусь  не  робив,  зла  не  чекав  собі,
Ти  не  спіши  все  ламати,  проклинати  долі.
Зразком  повчай  на  прикладі  своєї  особи,
Важко  –  не  схиляйся,  кров’ю  в  очах  розпалюй  вогнище  волі.

В  кого  життя  драма,
В  кого  -  комедія.
Хто  -  сирота,  а  в  кого  є  хоча  би  мама,
А  хтось  згрібає  мільйони  на  шоу  і  медіа.
“Та  аби  хоч  не  трагедія”  -
Думаємо  про  себе  чи  молимо  бога.
Закреслить  сценарій  одна  подія,  
Нову  дію  почне  зовсім  інша,
І  на  милість  не  чекай  анітрохи.

Летиш  ти  крізь  життя,  крізь  свій  сценарій.
Розвиваєш  сюжет  сам,  читаєш  його  сам,
Бог  –  режисер,  п’є  свіжий  напій,
Ти  сам  кроїш  своє  полотно,  ріжеш  свій  крам.
І  на  твій  фільм  знайдуться  глядачі,
Розійдеться  мільйонним  тиражем.
Не  просячи  за  добро  віддачі
Пошиють  шовком  полотно  у  джем.
А  кров  –  не  кров,
Той  самий  вишневий  джем  на  полотні.
Замість  золотого,  червоний  покрів,
Бо  ми  до  різноманіття  голодні.

В  кого  життя  драма,
В  кого  -  комедія.
Хто  -  сирота,  а  в  кого  є  хоча  би  мама,
А  хтось  згрібає  мільйони  на  шоу  і  медіа.
«Та  аби  хоч  не  трагедія»  -
Думаємо  про  себе  чи  молимо  бога.
Закреслить  сценарій  одна  подія,  
Нову  дію  почне  зовсім  інша,
І  на  милість  не  чекай  анітрохи.

Лети!  Лети!  Крізь  свій  сценарій!
Розвивай!  Розвивай!  Читай  його  сам!
Сам!  Сам!  Сам  розвивай!  Розвивай,  Не  попивай  напій!
Читай!  Читай!  Читай!  Як  різати  крам!
Край!  Ріж!  Край!  Ріж!  Ріж!  Ріж!
Лети!  Розвивай!  Давай!  Читай!
Ріж!  Край!  Край  не  за  край!  

2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634471
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 09.01.2016

Чорно-Білий Альянс.

І.
—  Як  далеко  ти  бачиш?
—  Я  бачу  усе!
—  Маєш  великий  бариш?
—  Для  мене  це  не  основне.
—  Проте,  багато  ж  бачиш?
—  Ти  мене  тут  лічиш?
—  Та  я  б  не  посмів,
—  хто  ж  тебе  змінити  може?
—  Я  би  тебе  послав,  
—  але  моїм  манерам  це  не  гоже.
—  Мені  не  страшно,  я  імунітетний,
—  ти  ж  —  дивишся  скляними  чорними  очима.
—  Фарс  твій  майстерний,  сам  ти  статний,
—  але  в  словах  ясності  не  вижити  ніяк  за  шарами  гриму.

Приспів:
А  десь  більше,
А  десь  менше,
Десь  густо
І  десь  рідше,
Вдосталь  щастя
Навколо.
Тільки  завше
Воно  не  біле,  а  сіре.
__________
Разом  чорне  й  біле  –
Замість  золота!
По-своєму  бачиш  сіре
І  поняття  «болота»!
До  усього  треба  зрівняння,
Завжди  необхідний  баланс!
Дуже  складне  завдання
Укласти  Чорно-Білий  альянс!

ІІ.
Не  буває  доброго  без  злого,
Не  буває  солодкого  без  гіркого.
Де  є  горби  без  ям?
Де  є  душа  без  плям?
Де  без  справжнього  болю
Можливо  розуміти  чужу  долю?

Приспів:
А  десь  більше,
А  десь  менше,
Десь  густо
І  десь  рідше,
Вдосталь  болю
Навколо.
Тільки  завше
Він  проїдає  наше.
__________
Разом  чорне  й  біле  –
Замість  золота!
По-своєму  бачиш  сіре
І  поняття  «болота»!
До  усього  треба  зрівняння,
Завжди  необхідний  баланс!
Дуже  складне  завдання
Укласти  Чорно-Білий  альянс!

ІІІ.
-  Не  варто  обирати  обійми  самоти.
-  А  як  же  тоді,  просто  бути?
-  Золото  не  лише  восени.
Мовчи  просто,  тільки  треба  чути.
-  Де  ті  вкраплення  є  срібні  й  злоті?  /Навколо  брехня!/
Де  тонкі  золоті  середини?  /Оступаюся  щодня!/
Я  ж  знаю,  нема  цього  у  жодній  плоті!  /Нема,  нема./
-  Пробач,  але  твого  життя  у  тобі  серцевини…
-  Нащо  кажуть,  що  ми  не  самі,
Якщо  допомогти  ніхто  не  в  силі?
-  Наскільки  твої  позиції  сталі?
Ми  собі  невідомі  і  перед  собою  безсилі.

Разом  чорне  й  біле  –
Замість  золота!
По-своєму  бачиш  сіре
І  поняття  «болота»!
До  усього  треба  зрівняння,
Завжди  необхідний  баланс!
Дуже  складне  завдання
Укласти  Чорно-Білий  альянс!

А  десь  більше,
А  десь  менше,
Десь  густо
І  десь  рідше,
Вдосталь  щастя
Навколо.
Тільки  завше
Воно  не  біле,  а  сіре.
__________
Разом  чорне  й  біле  –
Замість  золота!
По-своєму  бачиш  сіре
І  поняття  «болота»!
До  усього  треба  зрівняння,
Завжди  необхідний  баланс!
Дуже  складне  завдання
Укласти  Чорно-Білий  альянс!

2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634184
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 08.01.2016

Волай і так молись.

Пірнаю  і  купаюсь  
В  своїй  ненависті  до  всіх.
Себе  перемагаю  і  знаходжу  добро,
Але  воно  швидко  йде  кудись.
Багато  встигнути  міг  
І  можу,  лиш  затишне  дупло
Безвихідності  плекати  ліпше,
Тобто  легше,  але  не  краще…

Зупинись,
довірся  собі,
стань  трохи  наївним,
Розверещись,
тренуйся,  щоби
понад  все  бути  стійким.

Думай,  думай  куди  ти  йдеш!
Просто  в  кайф  живеш?
Кайф?  Що  ще  за  хйнуя  така?
Жреш,  ржеш  і  робиш  фака-фака?

Зупинись,  
довірся  собі,
стань  трохи  наївним.
Волай  і  так  молись,
повторюй  мантру,  щоби
понад  все  бути  стійким.

Стань  перед  собою  голим,
Зізнайся  в  своєму  лайні.
Ти  не  станеш  вмить  кращим,  новим.
Ти,  може,  нарешті  вийдеш  із  стайні?

Я-я!  Я-я!  Яя!  Лай*о  ваше!
Ви-ви!  Ви!  І  ти!  ТИ!  Моя  параша!
/  /
Я-я!  Я-я!  Яя!  Ваше  тіло!
Ви-ви!  Ви!  І  ти!  ТИ!  Моє  рило!
/Ми  одне  ціле/

Пірнаю  і  звільняюсь
Від  вашої  ненависті  до  всіх.
Вас  перемагаю  і  знаходжу  добро,
Але  воно  швидко  йде  кудись!

Зупинись,  
довірся  собі,
стань  трохи  наївним.
Волай  і  так  молись,
повторюй  мантру,  щоби
понад  все  бути  стійким.

Літо  2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633987
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 07.01.2016

Звісно, також.

Імпульсивно  написаний  текст  про  те,  що  добре  і  зле,  на  жаль,  у  всіх  своє.
_____

Далекі  краї  небачені,
Я  взагалі  не  був  нігде.
Якби  якісь  враження,
Позитив  на  позитив  сподвигне.

Пр:
Звісно,  авжеж,  отож!
Я  позитивний  також!
Вивчай,  за  мною  стеж!
По-своєму  я  оптиміст  теж!

В  смерті  бачу  я  добро,
Переконаний  –  буде  добре  все.
Смерть  невідворотно  заллє  нутро,
Світ  до  ніг  дарунки  понесе.

А  менше  жив  чи  довше  –
Не  страшно,  несуттєво!
Чи  жив  себе  лиш  кривши?
Важливо!  І  чи  пішов  миттєво.

Пр:
Звісно,  авжеж,  отож!
Я  позитивний  також!
Вивчай,  за  мною  стеж!
По-своєму  я  оптиміст  теж!

Навіщо  тримати  стрілки  годинника?
Хай  йде  справно  час,  плавно.
Не  схвалить  позитиву  психіатрична  клініка.
Не  замилять  очі,  мені  з  хворобою  славно.

Явно  не  моя  і  явно  не  нова  ідея,
І  давно  нальотом  на  зубах  вона  приїлася.
Та  й  якби  я  грав  ліпше  за  Орфея
І  співав  не  згірше,  розуміння  б  не  з’явилося!

Пр:
Звісно,  авжеж,  отож!
Я  позитивний  також!
Вивчай,  за  мною  стеж!
По-своєму  я  оптиміст  теж!

10.03.2015.  РЦЛ,  тер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633769
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 06.01.2016

Ненависть.

В  дусі  підліткового  протесту.

І.
Сонце  зійшло,  прийшов  новий  день.
Від  вчорашнього  не  бачу  ніякої  відмінності,
Тільки  якщо  завтра  буде  землетрус,  шторм  чи  повінь,
Може  буде  якась  переміна  дійсності.
Та  це  все  тимчасово,  зовсім  не  надовго.
Все  усе  одно  іде  по  колу,
Стане  усе  зовсім  скоро  одноманітним  знову.
До  спогадів  іще  раз  потягло.

Та  що  все  так  рік  за  роком  -
Зима,  весна,  літо,  осінь?
Зима,  літо,  весна,  осінь!
І  все  так  же,  тільки  іншим  боком  -
Осінь,  літо,  весна,  зима!
Літо,  весна,  осінь,  зима!

Кожен  рік  приходить  під  новим  знаком.
Та  повторюється  і  це  раз  на  дванадцять  років,
Усвідомлюю,  що  не  пороблю  нічого  з  цим,
І  в  голові  одне  звучить  неначе  грім.

Приспів:
Знищити  все  навколо,
Стерти  в  порох  кожен  сантиметр  усього.
Тільки  дістану  боєголовку  ядерну,
І  востаннє  все  з  ніг  на  голову,
з  живого  на  мертве,  переверну.
Вперше  за  довгий  час  усміхнуся  щиро,
Коли  в  останній  момент  станенься  миттєве  диво.

ІІ.
Щодня  однакові  писки,
Хоч  би  як  не  минув  день  –  однаковий  розклад.
В  тих  писках  залишки  щирості  і  доброти  огризки
В  мене  викликають  лиш  агресії  напад.
Люди  не  люблять,  зляться  і  лаються,  коли  їм  кажуть  правду  в  очі,
Мирний  світ,  який  ми  знаємо,  це  світ  замкнутості  й  брехні,
А  сваритись  за  висловнення  своєї  думки  зайвий  раз  ніхто  не  хоче.
Це  мирне  лайно  набридло  мені.

Супермаркети,  дорогі  автомобілі,
Великі  автостради,  поняття  незрозумілі.
Секти,  субкультури  і  просто  підари,
Вже  по  край  горла  задрали  сатани  дари.
Бажання  нічого  не  робити,  привласнення  грошей
І  ненависть  усіх  людей
Це  мене  все  породило,
Щоб  самих  їх  і  убило.

Приспів:
Знищити  все  навколо,
Стерти  в  порох  кожен  сантиметр  усього.
Тільки  дістану  боєголовку  ядерну,
І  востаннє  все  з  ніг  на  голову,
з  живого  на  мертве,  переверну.
Вперше  за  довгий  час  усміхнуся  щиро,
Коли  в  останній  момент  станенься  миттєве  диво.

ІІІ.
Випив  для  сміливості  банку  компоту,
Уже  погоня,  а  я  у  танку.
Мета  одна  –  убити  цю  сволоту,  
Що  зветься  людством,  цю  істоту  –  істинну  поганку.
До  себе  теж  не  маю  я  поваги,
Себе  найбільше  ненавиджу,  але  комусь  треба  здійснити  цю  помсту.
Лякливий  боягуз,  і  щось  надало  мені  відваги,
Щоб  помститись  за  світ  ненависті  і  ворожби,  чекайте,  на  повній  чму!
Не  ставайте  на  моєму  шляху,
Нащо  ж  під  танк  лізти,
Хочете  так  вмерти?
Дочекайтеся  величного  вибуху.
Ніщо  ніяк  не  вб’є  мене,
Поки  що  всяка  куля  омине.

Приспів:
Знищити  все  навколо,
Стерти  в  порох  кожен  сантиметр  усього.
Тільки  дістану  боєголовку  ядерну,
І  востаннє  все  з  ніг  на  голову,
з  живого  на  мертве,  переверну.
Вперше  за  довгий  час  усміхнуся  щиро,
Коли  в  останній  момент  станенься  миттєве  диво.

ІV.
Кінець  світу,  діло  чиїх  рук,
Ніхто  нікому  не  перекаже.
Не  буде  кому  розказувати,  бо  це  останній  буде  звук
І  тоді  вибухова  хвиля  всіх  розмаже.
Людською  зброєю  розірвана  планета,
Людські  тіла,  їхні  ціності  -  все  кудись  злетіло!  
Не  знадобилася  й  комета.
Та  прикро  те,  що  тільки  в  голові  моїй  це  прогриміло!

2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633569
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 05.01.2016

Смерть, зло, я.

Як  до  однієї  з  тисяч  жалюгідних  жертв,
скоро  прийде  смерть.
Я  її  приваблюю,
примовляю  їй,
не  схожий  на  повій,
які  душу  продають  дияволу.

Тихо,  тихо  мені!
Живу  я  у  злі,
замкнений  з  ним  разом
у  китайську  вазу...
Чи  у  грецьку  амфору
з  постарілого  фарфору.

Приспів:
Адекватних  слів  шукаю  я,
коли  поруч  руйнація!
До  життя  нема  тяги,
смерть  несуть  ваші  стяги,
але  не  від  ваших  рук
жадаю  смерті  не  перший  рік.

Пітьма,  морок,
мовчанка.  Їбаний  мозок.
Я  гниль.  І  ваш  стиль  –
мене  на  гриль,
мене  у  доменку
і  в  ментальну  стінку.

Брудом  помажу,
херні  скажу.
Частенько  лаюсь,
тупий  -  від  вас  не  відрізняюсь.
Ти  тупа,  ти  тупий.
Весело  вам,  я  злий.

Приспів:
Адекватних  слів  шукаю  я,
коли  поруч  руйнація!
До  життя  нема  тяги,
смерть  несуть  ваші  стяги,
але  не  від  ваших  рук
жадаю  смерті  не  перший  рік.

Літо  2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633329
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 04.01.2016

Чорніє листя.

Завершальна  збірка  текстів  докінця  познайомить  зі  мною  та  з  моїм  бідним  та  загниваючим  внутрішнім  світом,  назва  збірки  відповідна.


Місяць  гуляє  по  небосхилу
Сонце  дарує  йому  силу
Вітер  прошиває  наскрізь  шкіру
Ніч  втрачає  почуття  міри

Місяць.  Місяць.  Місяць.
Рік!  Рік.  Рік.  Рік.  Рік.
Роки,  ночі,  вітри
Сонце…

Малюнки  тіней
Долини  туманів
Світ  темно-синій
Я  –  не  останній…
Відлуння  гітари
Звільнені  чари
Розлетілись  по  вітру
Перехід  на  нітро

Третя  осінь  на  рахунку.
Я  пустий,  без  подарунку.
Частіше  все  сумний,  неговіркий.
Все  рідше  жвавий  та  нестримний.
Спосіб  життя  лізе  боком,
Я  сумую  за  далеким  роком.
Я  був  помислами  чистий!
Багатий,  душею  світлий!
Вік  мій  підлітковий  золотий,
Ріка  підмила  берег  крутий.

Малюнки  тіней
Долини  туманів
Світ  темно-синій
Я  –  не  останній…
Відлуння  гітари
Звільнені  чари
Розлетілись  по  вітру
Тепер  не  милі  очі  хитрі

Щось  не  зовсім  весело.
Затухли  палкі  вогні.
Розламалося  внутрішнє  кресало.
Сонце  пропало  в  лайні.
Кожної  осені  я  сам.
Відчуваю  це.  І  це  по-різному.
Мої  історії  не  дотягують  до  драм.
Але  це  не  фільм  -  це  по-справжньому.
Напевно,  постарів...
Скільки  осені  минуло  днів,
а  я  не  роблю  нових  фото:
однаково  одманітні  надто.

Малюнки  тіней
Долини  туманів
Світ  темно-синій
Я  –  не  останній…
Відлуння  гітари
Звільнені  чари
Розлетілись  по  вітру
Тепер  не  милі  очі  хитрі

Осінь  2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633101
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 03.01.2016

Не здамся!

На  мою  думку,  це  один  із  найсильніших  за  змістом  та  найцікавіших  за  структурою  текстів.  Проте  він  -  брехня.  Він  -  лише,  як  і  переважна  кількість  моїх  творів,  намагання  моє  донести  до  себе  щось,  щоб  я  змінився.  Цей  текст  мав  діяти  як  засіб  для  матеріалізації  думок  в  потрібному  руслі,  я  не  зміг  ним  скористатись,  може  хтось  зумів  би.  Зараз  цей  текст  виглядає  аж  пресильно  лицемірно.

I.
Нас  не  звали  туди,
Інші  пхали  як  могли.
Толпами  гнали,  вперед  головами,
Звернутими  шиями  із  зламаними  хребцями!
Ніколи  не  питали,
Що  хотіли,  що  ми  мали!
Ставили  на  ржаві  колії,
Пускали  в  невідані  дороги,
Записували  в  якісь  гвардії,
Щоб  чужі  знамена  несли  до  знемоги.
Як  би  ж  до  останнього,
А  так,  то  посмертно…
В  спокої  не  полишали  діда  зістареного,
Бо  відходячи  твердив  невідступно..  

Приспів:
Не  здамся,  не  здамся!  (2р.)
На  здамся  Як  би  не  було!
Не  здамся,  не  здамся!  
Не  здамся  Куди  би  то  не  йшло!
Не  здамся,  не  здамся!
Чи  з  трагедією  страшною,  чи  з  самим  собою!
Буду  БОРОТИСЬ!  Буду  ЗМАГАТИСЬ!
Не  здамся,  не  здамся!
І  коли  висітиму  над  глибокою  прірвою,
Стоятиму  над  темною  водою!
Буду  посміхатись,  буду  підійматись!

II.
Я  живу  в  Україні,
Де  ніби  все  так,  як  сам  хочеш,
Тільки  завжди  хтось  винен.
Ти  повсякчас  слова  сопливі,  слова  жалісливі  строчиш!

{Строчиш  в  інтернеті,
Строчиш  на  листі
Зіграв  би  на  кларнеті,  
Якби  знав  більше,  ніж  мелодії  свої  прості!}  -2  рази  швидко.

І  стогнеш,  ниєш,  скулиш,
Але  не  одному  тобі  дістається  під  ребро.
І  вперто-тупо  рану  не  зашиєш,  навіть  не  затулиш,
Навпаки  -  з  великим  світом  ділишся  нутрощами  щедро.
Хто  не  бачив?
Кому  це  потрібно?
Кожного  хтось  ранив
І  пускав  сльозу  срібну!
Хто  не  бачив?
Кому  це  потрібно?
Кожного  хтось  ранив…

Пр:
Не  здамся,  не  здамся!  (2р.)
На  здамся  Як  би  не  було!
Не  здамся,  не  здамся!  
Не  здамся  Куди  би  то  не  йшло!
Не  здамся,  не  здамся!
Чи  з  трагедією  страшною,  чи  з  самим  собою!
Буду  БОРОТИСЬ!  Буду  ЗМАГАТИСЬ!
Не  здамся,  не  здамся!
І  коли  висітиму  над  глибокою  прірвою,
Стоятиму  над  темною  водою!
Буду  посміхатись,  буду  підійматись!

III.
З  ранку  до  ночі
Витають  думки  творчі.
Я  їх  вбиваю  технічним  прогресом,
Існую  в  цім  процесі.
Під  інформаційним  пресом
Людство  потерпає  в  стресі.
У  непотребі,  у  бруді,
Через  край  хламу
В  інтегрованому  світі.
Інстинкти  на  зламі,
Стулені  плечі…
Але!  це  обридло!
Але!  Подобається  іншим!
Але!  Але  не  звикну!
Але!  перетворюються  душі  на  мертвий  дим!
Але!  Це  обридло!
Але!  Але  не  звикну!
Але!  Подобається  іншим
Те,  що  перетворюються  душі  на  мертвий  дим!

Але!  Але!
Пр:
Не  здамся,  не  здамся!  (2р.)
На  здамся  Як  би  не  було!
Не  здамся,  не  здамся!  
Не  здамся  Куди  би  то  не  йшло!
Не  здамся,  не  здамся!
Чи  з  трагедією  страшною,  чи  з  самим  собою!
Буду  БОРОТИСЬ!  Буду  ЗМАГАТИСЬ!
Не  здамся,  не  здамся!
І  коли  висітиму  над  глибокою  прірвою,
Стоятиму  над  темною  водою!
Буду  посміхатись,  буду  підійматись!

Буду  боротись!  Буду  змагатись!
Буду  посміхатись!  Буду  підійматись!  (3р.)

Весна  2013.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632944
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 02.01.2016

Летить пшениця.

Побажати  я  прийшов  із  родючим  зерном,
Щоб  життя  Ваше  було  наяву  милим  сном.
Вверх-вниз,  праворуч  та  ліворуч  летить  пшениця,
Щоб  була  здорова  родина  та  затишна  світлиця.
Холодного  розуму  Вам,  печива  і  теплого  чаю,
Гумору,  бадьорості,  успіхів  та  рясного  урожаю.
Нехай  добробут  буде  в  домі,  й  пироги  з  маком,
Хай  спокій  буде  на  душі,  всіх  з  Новим  роком!
І  сьогодні,  і  завтра,  і  кожного  прийдешнього  року
Випромінюйте  самі  щастя  й  радості  потоки,
діліться  світлом  тим  завжди  щиро  та  завзято.
Зустрічайте,  вже  прийшло  наше  спільне  свято!
З  Новим  роком!  

30.12.2015.  Бр,  4п.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632705
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 31.12.2015

Тепло.

Тепло,  тепло!!
Розтікається  воно!
Збери,  збери!!
Збережи  його!

Багато  людей!
Багато  людей!
Багато  людей!
Біг  до  дверей!
Багато  людей!
Багато  людей!
Багато  людей!
Хееей!
Again  a  bad  day!

Стук!  Стук!  Єєє!!
В  грудях  ррреве!
Пульс,  пульс!!
Ударів  200  раз!
Увесь-увесь!!
Двигтить  каркас!

Тиск  людей!
Писк  людей!
Тіла  людей!
Біг  до  дверей!
Тепло  людей!
Добро  людей!
Блик  людей!
Хееей!
This  every  day!

Тепло,  розтікається  тепло…
Собі  його  збережи,
Доки  на  протяг  не  втекло
У  пристанище  чуже…

10.04.2015.  Кйв,  316.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632599
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 31.12.2015

Холод.

Один  із  перших  текстів,  коли  я  писав  просто  все,  що  у  голову  приходило,  тому  стрічки  такі  "подерті",  тобто  не  рівні.  

І.
Холодно  навколо,  
Немає  нікого.
Холодно  не  тому,  що  зима,
Холодно  не  через  люті  вітри.
Їй  холодно,  бо  сама.
Холодно  скрізь,  
Холодні  коридори.
Промерзло  усе  наскрізь,
Кожне  серце  закривають  штори.
Ті  серця  сухі  й  холодні,
І  ті  ж  серця  поширюють  полярний  холод.
Живі  серця,  неначе  камені.
Всі  відчувають  любовний  голод.
Чому  ж  всі  забивають  на  таку  проблему?
Сидять  самі  тихенько  чи  посміхаються  крізь  сльози.
Гроші,  подарунки,  фальшиві  усмішки  не  приховають  душу  злиденну.
Не  залежно  від  пори  року  тривають  морози.

Приспів:
Зірвіть  свої  занавіси,
Станьте  хоч  трохи  щирішими!
Розморозьте  серця,  стали  щоб  вони  теплішими!
Зміниться  життя,  дні  стануть  інакшими!
Відкрийте  серця,  розкрийте  широко  очі!
Заглядайтеся  на  зорі  вночі,
Дивіться  у  височінь  неба  сонячного,
Відчувайте  биття!  Биття  серця  щирого!!!

ІІ.
Та  хоч  холоду  завжди  достатньо,
Ще  більше  ускладнює  ця  зима!
Цієї  зими  ще  більше  самотньо,
Не  допустити  б  тільки,  щоб  душа  сама  жила.
Смертеносний  мороз  проникає  в  кожен  закуток,
З’являється  там,  де  не  можна  було  чекати.
Люди  скручуються  в  маленькі  грудочки,  стукає  зуб  об  зубок,
Таких  щелкунчиків  можна  скрізь  побачити:
Дорога  з  дому  і  додому,  робота  і  навчання,  зупинки  і  транспорт,
Бродяги  самотні,  які  не  бажають  залишатися  наодинці.
Серед  людей  не  знаходять  підтримки,  хтось  вибере  спорт.
Триматиме  хтось  інструмент  в  руках,  хтось  буде  на  синьці.
На  жаль,  така  сумна,  гірка,  злісна,  підступна  реальність!
Станем  же  на  порятунок  одне  одного,
Змінимо  смуток  на  радість,  хамство  на  вдячність.
В  цьому  немає  нічого  нового  чи  грандіозного…

Приспів:
Зірвіть  свої  занавіси,
Станьте  хоч  трохи  щирішими!
Розморозьте  серця,  стали  щоб  вони  теплішими!
Зміниться  життя,  дні  стануть  інакшими!
Відкрийте  серця,  розкрийте  широко  очі!
Заглядайтеся  на  зорі  вночі,
Дивіться  у  височінь  неба  сонячного,
Відчувайте  биття!  Биття  серця  щирого!!!

ІІІ.
Зима  холоду  в  серцях  не  причина,
Про  це  розкаже  вам  дитина.
Чого  б  це  взимку  нам  гризти  руки?
Вона  не  створена  для  скуки.
Забуваємо  про  це,  коли  дорослішаємо,
І  дарма,  бо  так  багато  щастя  втрачаємо.
З  роботи  при  бажанні  викроїться  на  дитячу  забаву  хвилина,
За  тим  дійством  знімається  з  серця  років  пилина!
Холод  придуманий  лиш  нами,
Бо  безтурботні  пірнають  в  сніг  холодний  з  головою  і  ногами!
Ліків  від  холоду  в  душі  навколо  предостатньо,  огляньтеся  гарненько!
Небо  ясне,  білосніжний  сніг,  дивні  статуї-дерева,  бруньки  на  гілках,
Птах  в  повітрі  –  уже  й  звеселяється  серденько!
А  можна  ще  просто  на  мить  закрити  очі,
І  все  минає,  коли  згадуються  роки  дитячі.
І  як  оселиться  всередині  вічна  весна,
Допоможіть  людям,  які  навколо,  щоб  і  до  них  прийшла  вона!

Зима  2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632156
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 29.12.2015

Дерево.

Здавалося  б,  що  текст  простий,  але  після  того,  як  я  його  склав  і  ще  перечитав  і  прокричав,  то  й  сам  здивувався,  що  так  цікаво  вийшло,  бо,  не  зважаючи  на  часте  повторення  одного  слова,  тут  є  майже  все,  що  треба  по  цій  темі.  Так,  іноді  я  дуже  "скромний".

І.
Йшли  ми  довго  полем,
Поле  було  чомусь  голим.
Чи  то  марево,
Чи  то  дерево.
А  за  деревом  дерево…

Дерево!  Дерево!
Дерево!  Дерево!  О!

ІІ.
Марево  нас  привело
У  чудесне  село.
Мир  –  куди  не  ходи,
Міцні,  затишні  хати.
Не  камінь,  не  глина,
Не  оранжева  цеглина.

Дерево!  Дерево!  Аа!
Порубали!  Порубали!
Хат  набудували!
Дерево!  Дерево!  Аа!
Порубали!  Порубали!
Дерево!  Дерево!
Деревооо!

ІІІ.
Прекрасно,  коли  лісом  йдеш,
А  за  деревом  дерево!..
А  за  деревом  ти  знайдеш
Дерево!  Дерево!
Дерево!  Дерево!  О!

А  за  деревом  дерево
Порубали-порубали!
Дерево!  Дерево!
Де?  Де?  Де?  Деревооо!

ІV.
Посади,  просто  не  сиди!
Дерево  посади!
Дерево!  Дерево!
І  за  деревом  дерево…
Дерево!  Дерево!
Багато  не  буде,
Дерево  тебе  не  забуде.

А  за  деревом  дерево…
Дерево!  Дерево!  (2стр.  3  рази)

07.10.2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631715
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 27.12.2015

Тебе називають / Відповідь.

Цей  текст  не  про  мене  і  ні  про  кого  конкретно,  можливо,  що  про  кожного  потрошечки,  і  водночас  ні  про  кого  зовсім.  Він,  швидше,  про  наше  ставлення  до  інших  людей  та  їхніх,  чужих  життів.  Ми  упередженні  й  по  відношенню  до  себе,  ми  вважаємо,  що  ми  інакші.
Слова  зібрані  та  стаскані  насправді  з  різних,  за  першою  задумкою,  текстів,  тому  вони  то  ліричні  по  заклику,  то  відверто  агресивні.  Я  хотів  би  не  викликати  зустрічну  агресію,  навпаки  -  проводити  таку  собі  терапію  та  профілактику  проти  її  накопичення  при  кожному  прослуховуванні  чи  виконанні.  Мені  це  ніколи  не  вдасться,  на  жаль.
Назва  спочатку  зовсім  інша  була,  але  вона  виявилась  немилозвучною  і  довгою.
Запис,  який  додається,  всього  лиш  для  уявлення  приблизно  того,  якою  б  хотів  бачити  цю  пісню.  Я  розумію,  що  це  навіть  на  демку  не  тягне.

ТЕБЕ  НАЗИВАЮТЬ/ВІДПОВІДЬ  -  "Образи  і  пазли".

І.  
Докори  
Доктора  
Культових  відносин  
На  культурних  засадах  
Його  ніхто  не  просить  
Розбиратись  в  моїх  зрадах  
Ліки  пропише  
Скільки  набреше  
В  його  голові  
Переживання  не  мої  

Пр:  
Тебе  називають  мудаком  -  
Раз  через  раз  відповідаєш  плювком.  
На  раз,  на  два  по  писку  –  
Пусті  претензії  розлетілись  в  тріски.  
Хто  тут  мудак?!  
Кісточки  -  хряк-хряк-хряк!  
Тебе  називають  мудаком  –  
Раз  через  раз  відповідаєш  кулаком.  
На  раз,  на  два  -  по  зубах,  
На  три,  на  чотири  –  ногою  мах.  
Хто  дивак?!  Хто  мудак?!  
Тіла  -  шмяк-шмяк-шмяк!  

ІІ.  
Слухати  обридло  
Мовчати  обридло  
Щоб  ти,  тварь,  вже  зникло  
Ти  мене  не  знаєш  
Чутки  розпускаєш  
...  
Ми  про  всіх  /3р./  
говоримо  один  одному  вслух  
А  чому  /3р./  
не  змовчати  б  собі  самому??  
Плітки  розводимо  дарма,  
індивідуальність  —  міф,  
вона  примарна.  
І  я  теж  не  раз  не  зміг  
не  обгороворити  когось.  

Пр:  
Тебе  називають  мудаком  -  
Раз  через  раз  відповідаєш  плювком.  
На  раз,  на  два  по  писку  –  
Пусті  претензії  розлетілись  в  тріски.  
Хто  тут  мудак?!  
Кісточки  -  хряк-хряк-хряк!  
Тебе  називають  мудаком  –  
Раз  через  раз  відповідаєш  кулаком.  
На  раз,  на  два  -  по  зубах,  
На  три,  на  чотири  –  ногою  мах.  
Хто  дивак?!  Хто  мудак?!  
Тіла  -  шмяк-шмяк-шмяк!  

ІІІ.  
Що,  чесно?  Все  так  погано?  
Не  залишайте  мені  рани!  
Не  викликайте  агресії  –  
Не  буде  вам  репресії!  
Замаринуйте,  законсервуйте,  
Забальзамуйте,  муміфікуйте!  
Мене,  щоб  докінця  не  згнив,  
Адже  всі  ми  гнилі,  тільки  я  жив!  

Пр:  
Тебе  називають  мудаком  -  
Раз  через  раз  відповідаєш  плювком.  
На  раз,  на  два  по  писку  –  
Пусті  претензії  розлетілись  в  тріски.  
Хто  тут  мудак?!  
Кісточки  -  хряк-хряк-хряк!  
Тебе  називають  мудаком  –  
Раз  через  раз  відповідаєш  кулаком.  
На  раз,  на  два  -  по  зубах,  
На  три,  на  чотири  –  ногою  мах.  
Хто  дивак?!  Хто  мудак?!  
Тіла  -  шмяк-шмяк-шмяк!  

2013.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630030
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 20.12.2015

Стрепене.

Пил  в  мені,
Я  є  пил.
Якийсь  же  посил
Тут  є  чи  ні?

Приспів:
Іноді  той  посил
Я  брав  косу  й  косив.
І  щоб  увиш  не  росла  туга,
Губив  зв’язок  логічного  ланцюга
І  мене.
Стрепене
Мене
Стрепене
Мене
Мене  стрепене!

Тече  річка-перетічка,
Ще  й  величка,
Бо  то  Ніл.
Є  такенька  звичка
Виходити  сенс  чекати
На  поділ.

Жиє  казка-сон.
Окриляючий  посил.
Сенс  нас  оросив,
Наче  ранішній  бутон.

24.03.2015.  кркч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628362
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 13.12.2015

Наручники.

Не  хочу  тягнути  руки  догори,
Набридло  вовтузитись  сковано,
Я  лежу  на  місці,  рухаюсь  ледь-ледь.
Вже  пусті  та  притихші  є  двори,
Ніччю  сон  мирний  та  тривогу  сховано.
В  моїх  руках  кристали,  сплави,  мідь.

Навколо  темно  і  болять  частини  тіла.
Безшумно,  тоненько  біжить  сила,
Але  не  мені:  очі  у  огні,  тиск  на  вуха.
Я  ще  чогось  не  бачив,  чогось  не  дослухав.
І  біс  з  тим,  я  спати!  Треба  зміняти  повадки!
Дістав  цей  телефон  і  короткий  шнур  зарядки!

01.12.2015.  Кйв,  316.
Vitalmitny.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626910
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 07.12.2015

Спайдермен.

І.
Психолог-інженер,
Політолог-режисер.
Мистецтвознавець  і  біолог,
Технауковець-філолог.
Філософ-теоретик,
Фото  й  кіно  скептик.
Я  в  усьому  вмілий  і  на  всьому  знаюся,
На  всьому  я  собаку  з’їв.
З  кожним  впевнено  спілкуюся,
Мене  пошуковик  навчив.

Приспів  (1):  
Заберіть  від  мене  технології  всі  ці,
Вони  мінімалізують  мої  емоції,
Сайти  пожирають  весь  мій  час,
Профілі  віддаляють,  люди,  нас.
Ми  бажаємо  ексклюзивних  новин
З  не  наших,  точно  кращих,  життів.
Не  уникнути  перед  собою  провин,
Але  ж  ти  користь  отримати  хотів.
Ми  нарощуємо  комп’ютерну
І  знищуємо  свою  пам’ять.
Вирву  провід,  нового  життя  зачерпну!..
Однаково  за  нас  тут  всі  крапки  розставлять.

ІІ.
«Як  стати  бізнесменом  або  й  мером?»
«Як  добитися  успіху  і  скинути  центнера?»
«Як  зваблювати  недоступних  дівчат?»
І  ще  багато-багато-багато-багато  корисних  порад!
Всякі  курси  відео,  аудіо  уроків!
Цілющі  світлини  ясновидющих  пророків!
І  сотні-сотні  «унікальних  пабліків»,
Які,  як  і  все,  тримають  заручників!
Яким  не  скажуть,  що  можна  вийти,
Бо  ж  скільки  не  кричи,  як  не  вий  ти,
Терабайти  напханої  насильно  у  мене  інформації
Не  роблять  розумнішим  без  її  поступової  фіксації.

Пр(1):
Заберіть  від  мене  технології  всі  ці,
Вони  мінімалізують  мої  емоції,
Сайти  пожирають  весь  мій  час,
Профілі  віддаляють,  люди,  нас.
Ми  бажаємо  ексклюзивних  новин
З  не  наших,  точно  кращих,  життів.
Не  уникнути  перед  собою  провин,
Але  ж  ти  користь  отримати  хотів.
Ми  нарощуємо  комп’ютерну
І  знищуємо  свою  пам’ять.
Вирву  провід,  нового  життя  зачерпну!..
Однаково  за  нас  тут  всі  крапки  розставлять.

Приспів  (2):
Спайдермен!  Спайдермен!
Просидів  у  павутинні  цілий  день!
Всесвітня  мережа!  Всесвітня  мережа!
Мутантів  хатніх  нарожа!

ІІІ.
Надивився  і  начитався
Літератури  різної
по  реченню.
Часто  непотрібної
у  різній  степені.
Відслідковував  публікації  з  кумирами,
Переглядав  фільми  інтелектуальні,
Захотів  позайматися  із  гирями
І  для  тіла  наслідки  печальні.

Приспів  (2):
Спайдермен!  Спайдермен!
Просидів  у  павутинні  цілий  день!
Всесвітня  мережа!  Всесвітня  мережа!
Мутантів  хатніх  нарожа!

Весна  2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626543
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 06.12.2015

Мінус на мінус - х -

Дуже  печальний  вірш.
___________

Якщо  ти  не  подібний  до  здорового  яка,
а  лише  зовсім  знуджена  скотиняка,
і  прийшов  на  семінар  для  наявності,
то  кажи  чесно:  «Ні,  я  не  мав  щедрості
Підготувати  питання,  хоча  б  одне.
Я  нічого  не  знаю,  помилуйте  мене».
А  ти  -  щиро,  та  скупо:  «Не  готовий,  ні».
І  таким  же  гордим  будь  на  екзамені.
Он,  коли  поставили  два  мінуса,
скачеш  й  вважаєш,  що  це  краса.
На  іспиті  використаєш  цей  туз,
бо  ж  мінус  на  мінус  дає  плюс!

27.11.2015.  Кйв,  316.
Vitalmitny.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625617
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 02.12.2015

Карусель.

Текст,  який  вже  давненько  був  прочитаний  у  якості  вірша  на  літвечорі,  але  це  все-таки  має  бути  словами  пісні.  Прикро  дуже,  але  він  (текст),  напевно,  ніколи  не  втратить  актуальності.

І.
Карнавал  випадкових  образів
Вертиться  на  високому  вістрі.
Омут  очей,  поколювання  порізів
Ледве  чутні  ощасливленим  отрутою.
Тут  нема  іншого,  тут  –  постріл.
Стали  ощасливлені  театральною  трупою,
Яка  натурально  грає  п’яних  живих.
Пізніше  –  неживі.  Ох,  угар  попою!
А  карнавал  однаково  не  затих.

Приспів:
Карусель,  карусель!
Завітайте  до  нас  на  нашу  карусель!
До  Вас,  до  Ваших  осель!
До  всіх  прийде  наша  карусель!

ІІ.
Нові  образи,  нові  розваги,
Своя  чудасійна  атмосфера.
Вимагає  до  себе  поваги
Кожен  прихильник  цієї  сфери.
Атмосфера  алкосфери
Влилась  у  культуру.
Зміняться  підлітки  та  ери
І  казатимуть  «піду  покуру».

Приспів:
Карусель,  карусель!
Завітайте  до  нас  на  нашу  карусель!
До  Вас,  до  Ваших  осель!
До  всіх  прийде  наша  карусель!
Давай,  карнавал,
потужніший  запал!
Розганяй  карусель  -
Коньяк,  горілка,  хмель!

ІІІ.
Припхався  батько  –
Страшніше  дідька!
Випускний  у  сина  –
Молодь  уся  синя!
Вчителі  радіють  –
З  дітьми  випивають!
Підросла  чиста  дочка  –
З  перегаром  жуйок  пачка!
А  мами?  Що  ж  мами?
А  мами  деколи  не  мають  клями!
Вони  мають  право  на  відпочинок
І  можуть  перехилити  пару  чарчинок!  

Приспів:
Карусель,  карусель!
Завітайте  до  нас  на  нашу  карусель!
До  Вас,  до  Ваших  осель!
До  всіх  прийде  наша  карусель!
Давай,  карнавал,
потужніший  запал!
Розганяй  карусель  -
Коньяк,  горілка,  хмель!
Портвейн,  текіла,  ель!
Абсент,  мартіні,  готель!
Візьми  до  скроні  дрель
Або  гвинтівкою  прострель!

Лютий  2015.

P.S.  Найгірше,  мабуть,  те,  що  є  молоді,  ще  не  залежні,  люди,  які  розуміють  шкоду  всього  цього  і,  які  можуть  вподобати  все  вище  сказане  мною,  але  вони  п'ють,  або  й  "бухнячать"  зрідка.
P.P.S.  Не  маю  ні  найменшого  співчуття  та  жалості  до  людей,  які  здихають  від  алкоголізму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624716
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 29.11.2015

Pор (невірш №2611) .

Мабуть,  усе  дарма,
Все  -  втрата  часу.
Строфа  не  гарна,
Слова  без  маси.

Чому  все  так,
Так  дуже  погано?
У  міжпросторі  закляк,
І  хронічно  п’яно…

Я!  Існую  тільки  я!
Кришу  себе  й  грішу!
Хутчіш  інквізиція!
Знову  сам  вирішу!

Що  правильно,  і  що  непомірно!
Ницо,  тупо,  жалюгідно!
Утворю  бруду  безмірно!
І  утоплю  кожного  принагідно!

Цим  болотом  є  складові
Мого  життя  сконцентрованого
Та  замкненому  на  самому  собі,
Щоб  розвалитись  до  останнього.

Це  чорна  гущава,
В’язка  гаряча  смола,
Живих  фекалій  орава,
А  на  поверхні  слова…

Лиш  буквені  комбінації,
З  яких  жодного  зиску.
Ну  годі  вже  спецоперації
Рятувальної  чекати.  По  писку

Надавати  собі  не  жаліючи  хочу,
Поламати  руки,  виколоти  очі.
Треба  все  прийняти,  не  подавати  писку.
Годі  вже,  варто  вже  підвести  риску…
___________________
26.11.2015.  Кйв,  крсл.



Риску  підвести  хочу  багато  чому,
Але  зробити  цього  не  вдається.
Не  зовсім  вистачає  волі  та  розуму,
За  мною  тягар  вчинків  плететься,
А  попереду  –  плющ  отруйний  в’ється.

Ну  все-все,  це  все.  Кінець,  блть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624057
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 26.11.2015

Хмари.

Вашій  увазі  сьогодні  -  сюжетний  текст  про  хмарки  і  не  зовсім!  Не  зважайте  на  присутність  слова  "Бог",  адже  текст  доволі  давно  написаний,  а  слів  міняти  не  хочеться.

I.
Для  нього  це  теж  стало  несподіванкою.
Він  надіявся,  що  це  буде  не  просто  так,
Хоча  жив  як  простий  простак,
Їхав  простою  дорогою.
В  останній  момент  бачив  фари,
Летів  через  капот,
Як  справжній  пілот,
І  думав  він  тоді  лише  про  хмари.

Приспів:
Тихо  пливе  в  небі  вата,
Легка,  м’яка,  солодкувата.
Так  би  й  взяти  і  вкусити
Чи  то  з  ними  полетіти…
Ті  хмари  –  уламки  душ  людських,
Летять  над  уламками  людей  міських.
Ті  хмари  –  уламки  душ  людських,
Летять  над  уламками  людей  міських.

II.
Вразила  краса  небесна,
Почуття  пронеслись  громом.
Настала  смерть  проста,
Після  зустрічі  з  капотом.
Нічого  не  чув,  і  не  бачив  теж,
В  голові  лише  туман  густий,  як  та  небесна  вата.
Лише  фігури  з  безформених  пурпурних  веж,
Згубило  невинне  небо  і  фантазія  крилата.

Приспів:
Тихо  пливе  в  небі  вата,
Легка,  м’яка,  солодкувата.
Так  би  й  взяти  і  вкусити
Чи  то  з  ними  полетіти…
Ті  хмари  –  уламки  душ  людських,
Летять  над  уламками  людей  міських.
Ті  хмари  –  уламки  душ  людських,
Летять  над  уламками  людей  міських.

III.
Ясний  день,  ясне  небо,
Пряма  дорога!
Більше  нічого  й  не  треба!
Най  Бог  чесним  людям  помога!
Хай  пробачить  того  безумця,
Що  потонув  у  блакиті  й  білизні  хмари  м’якої.
Ніколи  не  зійде  остання  усмішка  з  його  лиця,
Смерть  увічнила  образ  людини  щасливої!

Приспів:
Тихо  пливе  в  небі  вата,
Легка,  м’яка,  солодкувата.
Так  би  й  взяти  і  вкусити
Чи  то  з  ними  полетіти…
Ті  хмари  –  уламки  душ  людських,
Летять  над  уламками  людей  міських.
Ті  хмари  –  уламки  душ  людських,
Летять  над  уламками  людей  міських.

V.
Не  було  тоді  й  більше  не  буде  тривоги,
Не  відберуть  того  щастя  нездорового  ніякі  вороги.
Хмари…  Хмари…  Людські  примари…
Хмари…  Хмари…  Полетіти  б  з  ними  за  гори…
Випасти  дощами  рясними,
Протекти  струмками  краї  заморські  чи  джунглі.
Знову  стати  хмарами  простими,  а  може,  грозовими.
Розгрозитись  на  пустелі  й  розлетітись  в  урагані.
…Дорога,  хмари,  фари,  удар,  капот!
Не  факт,  що  то  був  програш  і  не  факт,  що  джекпот!
(Усім  в  щасливу  путь  без  пригод!)

2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623022
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 22.11.2015

Заспівай мені.

Заспівай  мені  серенаду.
Заспівай  хоч  раз  мені  любо.
Я  можу  налити  трунку-яду
У  чашки,  келихи,  кружки  собі
По  самі  вінці,  пробі!

Заспівай  свою  тиху  пісню
Про  гори,  траву  чи  море.
Я  з  радості  ледь  не  лусну,
Слухаючи  твої  ніжні  перебори.
І  не  потрібні  оркестри  й  хори!

Заспіваєш  витончено,  щоб  до  мурашок?
Слухатиму,  помиратиму,  бо  потопатиму.
Але  ні,  то  ні.  Не  дивно,  мені  це  (ура!)  не  шок.
Я  ж  співати  не  вмію..  зате  щосили  кричатиму.
Нема  майбутнього  будь-чому  початому.

Де  ж  і  хто  я  зараз  без  майбутнього?
Ілюзія  власних  рішень,  тінь  снів?
Химерна  побічна  дія  супутнього
Процесу  творення  власних  ангелів.
І  як  би  не  було,  я  ще  хочу  чути  спів.

17.11.2015.  Бр.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2015

Канібал.

У  радості  й  у  злі  
Гостри  гострі  зуби,
Бережи  їх  від  хвороби
І  кусай!
Кусай,  Кусай,  кусай,  кусай!
Кусай!  Кусай!

Люди  добрі,  люди  злі
Лежатимуть  в  землі,
Ти  їх  любиш!
Посолити,  поперчити,
Смачно  пожувати!
Щовечері  вдома  в  них  гостиш!

Приспів:
Він  сильний  та  бридкий,
А  душею  він  крихкий!
Його  історія  сумна,
З  народження  вкрила  пітьма!
Їсть  людей  –  канібал!
Сам  побенкетував,  сам  пішов  на  бал!

І  печене,  і  салати,  і  відвари,
Твої  шедеври  -  не  товари.
Шукаєш  свіже  м’ясо,
Дів  з  рум’янцем  ніжних.
Не  вподобаєш  осіб  поважних,
Вони  жорсткі,  немов  колеса.

Приспів:
Він  сильний  та  бридкий,
А  душею  він  крихкий!
Його  історія  сумна,
З  народження  вкрила  пітьма!
Їсть  людей  –  канібал!
Сам  побенкетував,  сам  пішов  на  бал!

У  радості  й  у  злі
Гостри  гострі  зуби,
Бережи  їх  від  хвороби!
Хочеш  жити  –  не  думай!
Вбивай  і  кусай!
Кусай,  кусай,  кусай,  кусай!
Кусай!  Кусай!
….
Я  йому  казав,  що  він  не  такий,
Я  йому  казав,  що  це  обман.
Твій  поклик  насправді  не  хижачий,
Це  не  твій  нормальний  стан.
Зачекай!!!  

Пр:

Літо  2014  –  Квітень  2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621220
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 15.11.2015

Пазли.

Приспів:
Пазли!  Я  складаю  пазли!
Пазли  днів,  які  повзли!
Я  біг  і  за  ними  не  встиг.
Пазли  розміром  від  днів  до  років
З  мільярдів  деталей,
Різних  відтінків  малюнків.
Тут  багато  моделей
У  білосніжних  сукнях.
На  кралях  моделей  не  зовсім  ранніх
Бачу  на  звороті
Червоні  символи  нашиті.
Це  порядкові  номера  –
Модель  №ІНС3012!  (три-нуль-один-два)

Набір  слів
замість  написання,
Замість  сказання.
Записаний  спів
Замість  гуляння,
Замість  стрибання.
Набирай  своє
Існування  на  клавіатурі.
А  миша  риє
Виходи  у  мурі.

Пр:

Штуки  штучні
продаються  вкупі  й  поштучно.
Всі  бажають
та  й  не  задарма  придбають,
замість  натурального
життя  живильного.
Життя  на  показ
необхідне  для  мас.
Простір  стає  щільнішим,
а  світ  простішим  і  простішим.

Пр:

Вітамінізовані  вітаміни
утворював  без  причини.
Стрибав,  дурів,  може,  і  на  показ,
Але  стався  бісів  сказ.
І  добрий  вітамін
після  певних  змін
ну  зовсім  вже  не  життєдайний,
своїй  місії  протилежно  діаметральний.

Весна  2013  -  зима  2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619281
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 08.11.2015

All you need…

All  you  need  is  love.

Чим  то  є  кохання  ваше?
Слів  багато  пишномовних!
Скажу  ясно  і  найкоротше  –
Л*йно  це  із  відходів  відбірних!

Таке  ваше  кохання  –
Власні  хворобливі  фантазії
Без  зваємного  пізнавання
І  пусте  перебільшене  до  оказії.

А  тепер  давайте  начистоту…
Вам  усім  подобається  про  любов,
Проте  шукаєте  не  милу  простоту,
А  щоб  і  м’ясо,  і  овочі  –  такий  плов.

А  я  надаю  перевагу  рису.
Ну  що  тут  незрозуміло?
А  ще  шоколаду  та  ірису.
Але  це  для  щастя  не  мірило.

Я  забагато  на  себе  візьму,
Але  ні  для  кого  з  вас  не  секрет,
Що  у  вас  криві  призми:
«Наш  заклик  і  верховний  декрет  –
Любов  оплакуймо  слізьми,
Чорти-що  підносимо  до  польоту  комет!».

А  ви  схиблені  чомусь  на  своєму,
Хоч  і  за  коханням  не  підете  в  яму.
І  якби  ви  не  базікали  так  багато
Про  невідмінні  неземні  почуття,
То  я  б  не  думав  іноді:  «А  як  то?
Може,  я  помиляюсь  все  життя

І  приречений  на  безсмертні  страждання,
Бо  не  покладаю  на  людей  сподівання,
Що  стану  з  ними  щасливим  і  спокійним?
А  що,  як  справді  варто  почати  догоджати,
Пристосовуватись  і  не  бути  прямолінійним?
Ні...  в  цих  водах  мені  не  мило  пропадати!».

Годі  вам  прикрашати  все  підряд.
І  купа  людей  святих  і  безліч  свят,
І  утю-тю,  і  мусі-пусі,  і  де  ти  була,
Киця-пиця?  Вино  пила,  трохи  дула.
Закохана,  гарна  мила,  кольорове  рило.
І  всі  разом,  і  так  чуттєво,  це  –  сила!

Чим  більше  я  пишу,  тим  далі  в  ліс.
Багато  кого  не  зрозумів,  бо  не  заліз,
Не  заліз  у  голову  і  не  дізнався  ще  чогось.
Та  й  від  того,  що  бачу,  покриває  паморозь.
Все,  що  вам  потрібно,  це  любов…  для  вас.
Все,  що  вам  потрібно,  це  ви  самі  для  вас.

Тож  давайте  на  чистоту…
All  you  need  it’s  self-interest.

30.10.2015.  Бр,  4п.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617271
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 30.10.2015

Анна.

Анна  любить  свій  чай,
І  мріяти  про  все  на  світі.
Може  не  знав,  тепер  знай,
Вона  -  це  ясне  ніжне  літо.

Анна  любить  далеко  літати
Без  допомоги  зі  сторони.
Коли  будеш  її  чекати,
Обережно  –  її  політ  не  зупини.

Любить  Анна  котів  і  собак,
Любить  сонце,  небо  і  природу.
І  жадає,  і  прагне  сильно  так,
Щоб  думки  були,  як  чисті  води.

Анна  загублена  між  книг,
Вона  шукає  в  історіях  добро,
Бо  добра  не  вистачає  без  них.
Порядок  рутини  його  переборов.

Анна  хоче  щирої  правди.
Ні  обманам  -  Анну  не  кривди,
Коли  не  любиш,  павутин  не  плети:
Вона  побачить.  Мовчи  та  пропади.

Анна  має  один  улюблений  дім,
Та  довго  не  буває  Анна  в  нім.
Її  носить  доля  по  містах  і  селах.
І  не  так  багато  аж  днів  веселих,

Й  скоро  знову  переїжджати  пора  –
Анна  сміється  сьогодні  і  сміялась  вчора.
В  її  пам’яті  багато  ледь  вловимих  моментів,
І  радості  і  досвіду,  і  щастя  й  сентиментів.

Анна  може  влаштувати  безлад,
Слухати  рок  і  джаз,  їсти  шоколад,
Сидіти  весь  день  писати,  вірші  читати,
А  потім  раптово  піти  за  місто  гуляти.

Анна  любить  тих  і  те,  що  не  вбиває,
Вона  у  світле  ще  вірить,  глибоко  десь.
Десь  глибоко  ненависть  її  стихає,
Там  сила  і  –  на  її  пальцях  планет  вісь
Обертається.  Може  тепер  Анна  себе  пізнає?

Анна  любить,  не  любить,  помиляється,
Сумує,  прощає  і  просить  пробачення.
Анна  не  хоче,  але  всяке  трапляється.
Привітай  Анну  в  день  її  народження,
Вона  цей  день  любить,  хай  посміхається.


_______________

Анна  любит  свой  чай,
И  мечтать  обо  всём  на  свете.
Может  не  знал,  теперь  знай,
Она  –  это  ясное  нежное  лето.

Анна  любит  далеко  летать
Без  помощи  со  стороны.
Когда  будешь  её  ждать,
Осторожно  –  её  полёт  не  останови.

Любит  Анна  котов  и  собак,
Любит  солнце,  небо  и  природу.
И  жаждет,  и  стремится  сильно  так,
Чтобы  мысли  были,  как  чистые  воды.

Анна  потеряна  между  книг,
Она  ищет  в  историях  добро,
Ибо  добра  не  хватает  без  них.
Порядок  рутины  его  переборол.

Анна  хочет  искренней  правды.
Нет  обманам  -  Анне  не  причини  обиды,
Когда  не  любишь,  паутин  не  плети:
Она  увидит.  Молчи  и  иди.

Анна  имеет  один  любимый  дом,
Но  долго  не  бывает  Анна  в  нём.
Её  носит  судьба  по  городам  и  сёлам.
И  не  так  много  уж  дней  весёлых,

И  скоро  вновь  переезжать  пора  –
Анна  смеется  сегодня  и  смеялась  вчера.
В  её  памяти  много  едва  уловимых  моментов,
Радости  и  опыта,  щастья  и  сентиментов.

Анна  может  устроить  беспорядок,
Слушать  рок  и  джаз,  поесть  шоколадок,
Сидеть  весь  день  писать,  стихи  читать,
А  потом  внезапно  пойти  за  город  гулять.

Анна  любит  тех  и  то,  что  не  убивает,
Она  в  светлое  ещё  верит,  глубоко  где-то.
Где-то  глубоко  ненависть  её  утихает,
Там  сила  и  –  вокруг  осей  вращаются  планеты
На  пальцах  её.  Может  теперь  Анна  себя  познает?

Анна  любит,  не  любит,  ошибается,
Грустит,  прощает  і  просит  прощения.
Анна  не  хочет,  но  всякое  случается.
Поздравь  Анну  в  день  её  рождения,
Она  этот  день  любит,  пусть  улыбается.

18.10.2015
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615262
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2015

Майже любовна.

Музика:  Тарас  Кутняк,  Віталій  Шторм-Барський
Слова,  гітара  та  вокал:  Віталій  Шторм-Барський
Друга  гітара:  Олексій  Безсмертний

Я  тебе  не  люблю,
Я  хочу  просто  гратись  з  тобою.
З  тобою  бути  в  ніч  літню,
Жити  з  тобою  в  пристрасті  без  перебою.
Я  тебе  не  кохаю,
Але  хочу  мати  одну  спільну  долю,
Обмінюватись  нашою  теплотою,
Зберегти  внутрішній  світ  і  твою  волю.

Я  хочу  знати,  яка  ти  зараз.
Я  хочу  знати,  якою  будеш  через  роки.
Я  бачу  тільки  загальний  образ,
А  це  лише  душі  твоєї  острівки.

Гарна,  дивна,  таємнича,
В  тебе  просте  дівоче  обличчя.
Мила,  тиха,  жартівлива,
Не  прихильна  категоричному  імперативу.
Правила  ти  б  переправила
І  вище  інших  себе  б  не  ставила.
Тому  що  кажеш,  що  ти  сіра  маса,
Для  мене  ж,  стриманість  твоя  тобі  прикраса.

Я  хочу  розгадати  твої  суперечності.
Я  хочу  дарувати  тобі  гармонію.
Я  хочу  навчитися  спритності
І  передбачати  зміни  твого  настрою.

Я  люблю  дівочі  очі,
Я  люблю  волосся  дівоче
І  коли  воно  лоскоче.
І  ненавиджу,  коли  вона  плаче.
Коли  вона  чорт  зна  що  хоче.
Коли  я  поводжусь,  як  придурок,
І  не  беру  з  того  ніякий  урок.

Я  хочу  знати,  яка  ти  зараз.
Я  хочу  знати,  якою  будеш  через  роки.
Я  бачу  тільки  загальний  образ,
А  це  лише  душі  твоєї  острівки.
Я  хочу  розгадати  твої  суперечності.
Я  хочу  дарувати  тобі  гармонію.
Я  хочу  навчитися  спритності
І  передбачати  зміни  твого  настрою.

А  ти  що  хочеш?  
Чого  хочеш  ти?

2014.

Ця  пісня  закінчує  любовну  тему.  Закінчую  нею,  бо  вона  доволі  хороша,  не  дивлячись  ні  на  що.  Навіть  більше  можна  сказати,  ця  пісня  для  мене  особлива  ще  й  тим,  що  за  словами  тієї,  кому  вона  була  присвячена,  текст  цієї  пісні  є  найкращим,  що  я  робив  у  своїй  творчості.  Не  те,  що  б  я  справді  так  думав,  суть  не  в  тому  ж.

Також,  думаю,  варто  розкрити  посил  цієї  пісні.  Колишній  я  розкрив  тут  своє  бачення  любові  без  цього  ж  самого  слова  -  "любов".  Воно  йому  бридке,  оскільки  його  вживають  занадто  часто,  небережно  та  легковажко,  його  вживали  найгірші  покидьки.  Слово  "любов",  можливо,  завжди  було  простим,  і  його  точно  не  можна  застосовувати  до  людей.  То  ж,  хіба  не  краще  розкритись  нічого  не  обіцяючи,  не  вимагаючи?

Загалом,  можна  й  без  цих  зайвих  пояснень  зрозуміти  все,  про  що  сказано.  Зараз  ця  пісня  не  може  бути  щирими  словами,  це  лише  данина  тому,  що  було  насправді.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610495
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.10.2015

Інколи мені так.

Знову  один  із  перших  текстів,  один  із  найемоційніших  та  справжніх,  хоча  не  мав  конкретної  історії  та  людини  для  основи.


Інколи  мені  так  хочеться  кричати  на  всю  горлянку.
Інколи  мені  так  хочеться  гуляти  до  самого  ранку.
Інколи  так  хочеться  тебе  ніжно  поцілувати.
Інколи  так  хочеться  сильно  обійняти.

Скільки  я  не  приділяв  уваги,
Та  не  заслужив  у  тебе  краплі  поваги.
Тобі  до  цього  всього  байдуже  –  
Це  пригнічує,  дуже.
І  дуже  душить.
Тебе  це  певно  тішить.
Мене  ти  в  багнюку  втоптала,
Матом  сильними  покрила.
Намагаюсь  дивитись  на  тебе  далі  ніжно,  
Та  стає  це  якось  важко.

Інколи  мені  так  хочеться  перерізати  горлянку.
Інколи  мені  так  хочеться  втікати  кудись  до  ранку.
Інколи  так  хочеться  тобі  мстити.
Але  я  не  вампір,  щоб,  як  ти,  кров  чиюсь  пити.

Наївна  моя  любов
Палає  в  мені  знов.
Вже  прогорів  я  нею  до  основ,  
Не  треба  більше  дров.
Таким  наївним  більше  бути  не  можна,
Тебе  забути  і  на  тебе  нафіг  забити
Треба,  хоча  ти  й  не  така,  як  кожна.
Кожна  й  не  буде  так  знущатись,
Після  таких  почуттів  привселюдно  насміхатись.
Я  тобі  бажаю  не  знати  таких  знущань,
Але  й  ти  не  заслуговуєш  щирих  зізнань.

Інколи  мені  так  хочеться  посидіти  на  затишному  ганку.
Інколи  мені  хочеться  сидіти  там  з  ранку  до  ранку.
Бо  чекаю  на  твого  доброго  привида,  
Що  прийде  з-за  пагорба.
Але  такого  не  було  і  це  все  не  правда.
Поки  того  дочекаюсь  кину  дуба.

Тобі  я  дуже  вдячний  за  досвід,
Після  тебе  бачу  справжній  світ.
Не  всі  однаково,  як  ти,  паскудні,
Є  звісно  люди  щирі  й  привітні,
Але  небо  явно  не  рожеве.
І  хто  це  добре  знає,  той  живе.
Подяку  висловив  я,  
А  тепер  іди  подалі  нафіг.
Без  тебе  й  багато  маю  щастя.
Забудь  те,  коли  був  я  біля  твоїх  ніг.
Я  тебе  не  знаю,  
Як  тебе  звати,  питаю.
Як-як?  Якось  ти  притихла  сильно.
Не  дивись  так  пильно.
Не  допоможе!  Не  віриш,  значить  доходить  повільно.

Інколи  мені  так  хочеться  змастити  медом  горлянку.
Інколи  мені  так  хочеться  дивитись  на  зорі  до  ранку.
Бо  вже  нема  чого  кричати,  немає  куди  бігти.
Переживши  тебе,  не  знаю  куди  радість  подіти.

Інколи  мені  так,  як  воно  й  бути  не  могло.
Інколи  мені  це  так  допомогло.
Інколи  мені  згадується  та  дурепа.
Колись  інколи  вона  була  для  мене  потреба,
А  тепер…
Вже  нема  чого  кричати,  немає  куди  бігти.
Переживши  тебе,  не  знаю  куди  радість  подіти.

Зима  2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608936
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.09.2015

Зорі.

Пісня  із  сумішшю  чогось  вічного  та  давно  минулого  ностальгічного.  Пісня  про  те,  як  можна  йти  вночі  та  почати  говорити  лише  одне  слово  -  зорі.

I.
На  небі/  зірки,
В  сузір’ї  погляд  потопи.
В  спогадах/  дірки,
Цим  буття  собі  не  хмарь  ти.
За  скляними  стінами,  
решітками  залізними
Гуляти/  по  мосту.
Нашестя/  росту

Відстаней  і  звуків,
Дотиків  із  луків/  стріл,
Паперових  крил,
Гілок  доріг  підземних,
Наземних,  небесних.
Бажань  амбіціозних
Всюди  дивовижно  різних
Зірок.

Приспів:
Зорі,  зорі,  зорі,  зорі!
Зорі,  зорі,  зорі  вгорі!
Зорі,  зорі,  зорі  всюди!
Можливо  серед  них  є  люди?

II.
Ляжу/  на  траву,
Подивлюсь  в  темноту.
Вогні/  нічні
Насправді  такі  самотні,
Далекі  одна  до  одного
Вони
І  серед  оточення/  дружнього
Про  це  здогадуємось  ми.  

Я  хочу  сказати  щиро,
Не  було  кращих  за  ті  ночі,
Коли  над  нами  небо  плило,
Ходили  легко  ми  дрімучі.
Свистало  вітром  поміж  листя,
Автомобілі  десь  зрідка,
Туди-назад  по  довгому  мосту,
І  з  нами  Полярна  зірка.
Їх  не  злічити  гарних,
Всюди  дивовижно  різних
Зірок.

2013-2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607304
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.09.2015

Міфічна дружба.

Враховуючи,  що  за  останні  роки  я  зустрів  багато  противників  такої  точки  зору,  можна  сказати,  що  це  пісня  самітника,  одинака  із  одинаків.

І.
Затуляючи  руками
Стертий  погляд,
Кричиш  у  безодню:
«Я  вже  не  з  вами!
Вас  немає  поряд!»
Сповнені  надії  сни,
Живучі  довірою  очі.
Усе  розлетілось,  як  піски
І  ехом  чути  твої  плачі.
А  чи  спиш  чи  їсиш,  хоч  зрідка?
Чи  говориш  трохи  з  кимось?
Чи  буваєш  привітна?
Чи  колись  іще  зустрінемось?

Приспів:
Ні  краплі  сліз  і  не  плач!
Розірвана  дружба  -
Наш  палач!
Залишилась  лише  журба!

ІІ.
А  я  й  повірив  у  те,  що,  кажуть,  неможливо  –
Що  справді  існує  дружба  між  хлопцем  і  дівчиною!
Не  вірилось,  що  це  шкідливо,
Не  було  роздумів,  що  саме  для  неї  стало  причиною!
Для  дружби  не  буває  причин
І  шукати  їх  не  треба!
Цікаво  лиш,  коли  стався  почуттів  почин.
Ні,  не  на  все  життя  й  до  гробу!
Лиш,  щоб  подразнити  злегка,
Полоскотати  мозкові  центри,
Щоб  позбивати  нас,  як  пішки,
І  пустити  без  сірника  в  роздумів  нетрі.

Пр:
Ні  краплі  сліз  і  не  плач!
Розірвана  дружба  -
Наш  палач!
Залишилась  лише  журба!

ІІІ.
Доки  не  зашкалить  стрілка,
Дружбою  це  завжди  для  нас  є!
Довіра  та  підтримка,  як  душевна  грілка,
Починає  натякати,  що  щось  чекає,
Щоб  проявитися  між  нами!
Щоб  об’єдналися  у  силу  життя.
Та  надто  неприступні  наші  храми,
І  не  існуватиме  формація  ця.
Минуть  вітри  наші  та  колізії,
Ми  не  зустрінемось  і  це  додає  спокою.
Ми  ще  піддамось  спокусі  і  ще  створимо  ілюзії,
Тільки  вже  не  існує  дружби  між  хлопцем  та  дівчиною.

Пр:

Літо  2012  –  Квітень  2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605595
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.09.2015

Зміни.

Пісня  не  має  у  собі  романтики,  але  тут  є  бажання  змін,  яке  присутнє  рано  чи  пізно  майже  у  всьому,  чим  ми  довго  займаємось,  захоплюємось  і  чого  доторкаємось.
Я  створив  музику  так,  як  вмію  я...  Не  найкраще,  але  що  зробиш?

(Разом  з  В.  Микитюк  )
І.
Помилки  трапляються  в  житті,
Я  їх  допускати  не  хотів.
Але  не  вгадати,
що  може  перед  нами  стати.
Як  ти  вчиниш,  що  приймеш,
Коли  нікуди  не  пройдеш.
На  когось  помчиш  злісним  звіром,
Від  когось  втікатимеш  щуром,  приміром.
І  зовсім  не  знаєш
З  ким  саме  із  себе  справу  маєш.
Крок  навмання  -  вверх  чи  забуття,
На  випадок  ставлю  життя..

Приспів:
Досить!  Триматись  за  все!
Годі!  Прощатись  з  минулим!
Не  варто!  Забий  на  все!
Перестань!  Всі  янголи  поснули!

Тебе  зі  мною  не  буде
Не  буде  того,  що  було  (2  стрічки  2  рази)

ІІ.
Не  дай  життю  собою  керувати,
Досить  тобі  себе  тримати!
Йди  за  власним  курсом…
Нехай  події  стануть  пульсом.
Ніхто  не  співчуватиме  неробі,
Нікого  не  турбують  твої  потреби.
Якщо  ти  хороший,  залишайся  хорошим,
Не  відмовляйся  від  нагоди  стати  кращим.
Не  заблукай  у  прянощах  галет…
Не  сумнівайся,  рухайся  вперед!
Що  було  вчора,  те  вже  було  вчора,
І  не  рви  всю  важкість  не  своїх  ресорів.

Приспів:
Досить!  Триматись  за  все!
Годі!  Прощатись  з  минулим!
Не  варто!  Забий  на  все!
Перестань!  Всі  янголи  поснули!

Тебе  зі  мною  не  буде
Не  буде  того,  що  було  (2  стрічки  2  рази)

Зима  2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603829
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.09.2015

Останній раз.

Про  відчайдушне  прозріння.

І.
Цього  більше  не  буде,
Я  обіцяю,  це  точно.
Ти  всього  лиш  застуда
Чергова,  яку  дослідив  наочно.
Це  все,  це  завершення,
Більше  нічого  тобі  не  напишу.
Мені  не  потрібне  особливе  посилання  чи  запрошення,
Зрозуміло,  що  своїми  віршами  у  твоїй  душі  слідів  не  залишу.

Приспів:
Це  все,  це  останній  раз!
Це  остання  пісня,  рядки,  останні  до  тебе  слова!
Більше  нічого  не  буде!  Це  останній  показ!
Це  все,  останній  розділ,  закінчилась  твоя  глава!
Минулому  місце  у  минулому,
Живемо  по-різному,  в  різному  майбутньому!

ІІ.
Не  дам  волі  думкам!  
Не  піддамся  жалості!
Не  потоплюсь  у  спогадах!
Печать  ставлю  на  пристрасті!
Усі  ті  квіти  й  пелюстки,
Лагідні  слова,  почуття  на  відстані
Залишились  у  днях  минулої  весни!
Справа  не  в  самотності  чи  взаємності,
Мене  це  просто  дістало!
Я  ж  тебе  не  знаю  майже!
Думав  і  писав  про  тебе  немало,
Чому?  Ти  ж  мені  не  щось  рідне  й  не  вороже!
Останні  тобі  рядки,
В  кінці  рядків  залишаться  крапки…

Приспів:
Це  все,  це  останній  раз!
Це  остання  пісня,  рядки,  останні  до  тебе  слова!
Більше  нічого  не  буде!  Це  останній  показ!
Це  все,  останній  розділ,  закінчилась  твоя  глава!
Минулому  місце  у  минулому,
Живемо  по-різному,  в  різному  майбутньому!

ІІІ.
Не  про  нас  кричать  пісні!
Не  про  нас  шепочуть  цитати,
Тільки  ще  скиглять  мої  вірші!
Не  хочу  їх  читати!
…
Ліки  смерті  не  завада,
Самотність  у  депресії  -  не  розрада!
Кожна  людина  страждає  від  того,  що  має!
Завдяки  чому  живе,  завдяки  тому  й  помирає.
А  нас  колише  на  повітрі  подих  ворожнечі  та  війни,
Чи  вдасться  мені  від  твоєї  загрози  піти?
Я  краще  до  розуму  вернуся,  буду  думати  про  інше!
Сентименти  в  мені  згинуть,  стану  я  сильніше!
Ти  не  все,  що  є  прекрасне,  навколо  тебе  не  обертається  світ!
Хоча  ти  таки  відтоптала  в  мені  слід!
Це  не  антракт,  закривайте  занавіси,  останнє  звернення
Підійшло  до  завершення!

Лютий  2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602385
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.08.2015

Болячка хронічна.

З  назви  зрозуміло,  що  якщо  болячка  хронічна,  то  й  тема,  яка  описується  нижче,  теж  не  нова.  І  хоч  зараз  давно  не  весна,  хіба  це  заважає  нам  хворіти?


І.
Ясно  стало,  заліпили  промені,
Ще  не  чути  бджіл.
Глухо  чути  щось  у  шумі,  в  гомоні,
Створює  його  багато  інших  тіл.
Голова  чавунна,
Розбігаються  очі.
Весь  тремчу,  немов  струна,
Дурні  думки  вдень  і  вночі!!
Джинси,  блузочки,  платтячка  легесенькі,
Топіки,  шортики,  сарафани,  коротенькі  юпочки.
Фани  роздеруть  усе  до  ниточки.
Повіяв  весняний  протяг,
Підняли  хворі  рожевий  божевілля  стяг!
Остання  стадія  болячки!

Приспів:
Весна  прийшла  -  пора  потішна,
Про  себе  нагадала  болячка  хронічна!
Зрозуміло  без  пояснень  –  усе  логічно,
Повторюється  з  року  в  рік,  це  вічно!
Болячка  хронічна!(3р.)  Бо-бо-бо-болячка  хронічна-а-а!  Вічна.

ІІ.
Усякий,  що  ще  молодий,
Що  має  в  собі  сили,
Що  метушнею  не  забитий,
Відчуває  інстинктивні  припливи!
Здалека  чути  тіло  гарне,
Один  подих,  один  образ  силуету.
Весняне  повітря  таке  парне,
Пропріли,  гормонами  прокоптіли  до  скелету.
Шукати  ліки  було  б  марно:
Підступна  епідемія.
Шукати  і  не  варто,
Злюбилась  людям  весняна  прелюдія!!

Приспів:
Весна  прийшла  -  пора  потішна,
Про  себе  нагадала  болячка  хронічна!
Зрозуміло  без  пояснень  –  усе  логічно,
Повторюється  з  року  в  рік,  це  вічно!
Болячка  хронічна!(3р.)  Бо-бо-бо-болячка  хронічна-а-а!  Вічна.

ІІІ.
Дівчата  -  теж  люди,
Хай  падають  далі  на  мороз!
Як  і  ми,  залежні  від  природи
І  нестача  навесні  чогось!
Збуджені  нафарбовані  ципочки
Непомітно  поглядають  на  парубків,
Парубки  –  на  дівчат  скоса  з-під  кепочки,
Думки  однакові,  а  продовжуть  вдавати  ангелочків!
Чого  стидитись,  чого  мовчати?
Краще  підійти  зробити  комплімент!
За  невдалу  спробу  не  сядеш  же  за  грати!
Лихоманка  ламає  мою  мораль  ущент!
Хай  не  бреше,  хто  не  згоден!
Хто  не  задивляється  на  дівчат  –
Хіба  що  ні  нащо  не  здатен!
Але,  знаєте,  інстинкти  розуму  не  вчать.

Приспів:
Весна  прийшла  -  пора  потішна,
Про  себе  нагадала  болячка  хронічна!
Зрозуміло  без  пояснень  –  усе  логічно,
Повторюється  з  року  в  рік,  це  вічно!
Болячка  хронічна!(3р.)  Бо-бо-бо-болячка  хронічна-а-а!  Вічна.

Весна  2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600856
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.08.2015

Я літав…

Я  літав,
і,  звісно,  знав,  
що  час  набирає  оберти.
Не  було  справ,
мене  ніхто  не  звав
і  з  язика  злітали  мантри.

Я  не  знаю  значення,
чи  слова,  чи  речення.
Просто  я  дихаю  уголос.
Це  не  зовсім  наші  вчення,
зараз  це  запозичення,
яке  здатне  збирати  колос.

Хочеться  укутатись  вогнем
все  дужче  з  кожним  днем,
бо  нема  порятунку  в  співах.
Я  не  стану  смілим  вождем,
не  збавлю  серця  щем,
не  створю  тепла  у  чотирьох  стінах.

Час  минув,
я  не  заснув:
рука  водила  чорті́в.
Психічний  зсув
непомітним  був,
тепер  же  нема  глуздів  і  мостів.

16.08.2015.  Бр.
\PzN/.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600175
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 17.08.2015

Присвячую тобі.

Що  ж,  що  написано,  те  написано,  навіщо  того  цуратися?  Навіть  якщо  це  й  така  старизна,  наче  це  хтось  інший  писав.

І.
Щось  вигадати  треба  для  нового  зльоту,
А  поки  ми  заручники  орбіти  нашого  польоту!
Рвуть  вікна  гранати,
Літають  частини  тіла  і  лати!
Земля  у  повітрі,
Запах  крові  у  ніздрях!
Блимає  сонце  в  очах,
Наше  щастя  на  різних  полюсах!  
Час  від  часу  об’єднати  хочеться  полюси,
Знищити  всі  мінуси,  залишити  плюси!
Уявлення  не  маю  чи  тебе  десь  бачив,
Чи  ти  бачила  мене,  чи  щось  для  тебе  значив.

Приспів:
Я  присвячую  це  тобі!
Тобі,  що  є  світлом  в  моїй  голові!
Я  присвячую  це  тобі!
Тобі,  яку  втратив  давно
Чи  не  зустрів  іще!
Ти  тендітне  маленьке  добро,
З  яким  стає  краще!

ІІ.
Чи  зустрінуться  колись  полюси  наші,
Чи  пересіклись  і  розлетілись  вже  вони!
Це  не  важливо,  я  знаю,  що  ти  є!
Ти  не  втрата,  ти  моє  майбутнє!  
Іноді  чую  твій  запах,
Він  ховається  у  весняних  квітах!
Чую  його  й  влітку,
Коли  розкушую  черешню  солодку!
Твій  дух  я  відчуваю  в  кожну  пору,  цілий  рік,
Твій  голос  тонкий  чую  в  течії  шумних  рік!
Неможливо  вже  чекати,  де  ж  ти,  люба?
Невже  тебе  не  зустріну,  невже  доля  така  люта?!
Зустріну,  побачу,  доторкнусь  легенько,
Прошепочу  ніжно  на  вушко  тихенько…

Приспів:
Я  присвячую  це  тобі!
Тобі,  що  є  світлом  в  моїй  голові!
Я  присвячую  це  тобі!
Тобі,  яку  чекав  давно,
Нарешті  зустрів  уже!
Ти  тендітне  маленьке  добро,
З  яким  тепло  дуже…

ІІІ.
І  вибух  полюсів  розвіє  самотності  тугу!
Подарувала  ти  шалений  спокій,  складну  простоту!
Володієш  і  наділяєш  інших  чимось  неземним!
Якби  тебе  втратив,  не  змирився  б  з  вироком  таким!
Тебе  іще  не  знаю,  
Ти  надія  в  моєму  серці,  я  надію  зберігаю!
Ти  повінь,  заметіль  та  спека  –  
Від  природи  не  далека!
Мою  погоду  робиш,  природню  силу  маєш,  
Її  усю  красу  в  собі  втілюєш!
Ти  весна  моя!  Ти  весна…

Лютий  2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599347
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.08.2015

Впадло якось.

Як  жаль,  що  на  все,  що  хотілось  би  зробити,
Не  вистачає  сили  навіть  через  силу.
Навіть  не  на  все,  що  хотілось  би  зробити,
Хочеться  забити.
Або  я  не  молодий,
Або  хочу  бути  старим.
Боляче  ж,  правда?
Чи  перебільшую?
Хто  б  це  забрав  би?
Нікому  не  бажаю.

08.08.2015.  Вдстк.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598871
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.08.2015

Нахрін я тут?

І  життя  то  не  дар,
якщо  навкруг  повно  почвар,
набрид  звичний  перегар
всяких  недолюдей  чи  їх  примар.
Набрид  самопіар,
який  влаштовує,  типу  мене,  нікчемний  комар.
Життя  зовсім  не  дар,
коли  черговий  тяжкий  удар
приходить  від  самого  себе,
бо  в  тому  внутрішня  потреба.

Існування  повне  запар,
коли  зовнішня  потреба  проти
істинної  виступає  грубо.
І  не  може  бути  жодних  чар,
коли  на  ці  потреби  у  наступі
ще  йдуть  потреби  внутрішні.
Закрити  б  ці  проходи  в  приступи,
закрити  себе.  Смішно?

07.08.2015.  Вдстк.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598867
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.08.2015

Без умови.

В  час,  коли  писався  текст,  осінь  ставала  все  похмурішою,  і  саме  це  зробило  його  таким  по-своєму  хорошим.  Дивно,  що  таке  пишеться  іноді  зовсім  без  конкретної  особи,  і  це,  однозначно,  плюс.
Вже  були  спроби  втілити  цей  текст  у  життя  і  мені  дуже  прикро,  що  цього  не  сталось  так,  як  би  того  хотілось.

І.
Без  умови,
Гарні  тонкі  брови,
Як  зелені  гаї,
Ясні  очі  твої.
Немає  сумнівів  ні  в  кого,
Що  ти  любиш  одного.
Я  подарував  би  тобі
Золоту  скіфську  пектораль,
Але  твоя  любов  не  мені,
Не  мені,  на  жаль.  |  3р.

Приспів:
Ніч  не  першу,  не  останню
Кохаю  одну.
Без  неї  не  помру,
Але  проживу
вічність  темну  та  пусту  |  3р.

ІІ.
Кожна  ніч  тягнеться  роками,
А  дні  -  то  наче  сірі  плями.
Все  проходить  повз  мене,
Я  стою  осторонь  від  всього.
Палають  рани
Від  щастя  німого,
Від  щастя  мого,
Щастя  такого,
що  зветься  коханням…

Пр:
Ніч  не  першу,  не  останню
Кохаю  одну.
Без  неї  не  помру,
Але  проживу
вічність  темну  та  пусту  |  3р.

ІІІ.
Ти  була  птицею  вільною,
Такою  романтичною  особою.
Пускала  вінки  річкою.
Про  таких  знімають  фільми,  а  я  складу  історію…
Не  сказала  разу  гіркого  слова  –
Просто  не  любила,
А  любов  то  основа
Всього  сімейного  дива.
Не  погіршала  зовсім,
Не  зробила  поганого.
Просто  то  була  осінь
І  музика  свята  весільного.

Не  мене  покохала,
Не  за  мене  вийшла  заміж!
Назавжди  надія  пропала,
Але  ти  не  пропадеш  ніколи  ж!

Пр:
Ніч  не  першу,  не  останню
Кохаю  одну.
Без  неї  не  помру,
Але  проживу
вічність  темну  та  пусту  |  3р.

Осінь  2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597995
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2015

Розрив надвоє.

Наступна  десятка  текстів  буде  майже  повністю  зосереджена  на  відносинах  між  людьми.  Тільки  ця  десятка  і  більше  не  повертаймось  до  цього.

І.
Невже  більше  ніколи  мені  не  приснишся?
Невже  прийшов  і  твій  кінець?
Я  так  довго  до  тебе  просився
І  ввірвався  мені  терпець.
Я  хотів  у  тобі  потонути
До  самісінького  краю,
Про  самотність  забути
І  все,  що  завжди  втрачаю.

Приспів:
Слово,  яке  ніколи  не  скажу,
Тому  що  так  я  також  збрешу.
Все  це  прирівнюю  до  зради,
Розрив  душі  навпіл  –  до  страти!
Зрадив  себе!  Зрадив  тебе!  /3р.
Зрадив!  Зрадив!  Зрадив!
Зрадив!  Зрадив!  Зрадив!

ІІ.
Ніж  у  мою  хвору  душу!
Спроба  розіпнути  тишу!
Тишу  мертву,  таку  огидливу
Безкінечно.  І  я  супротиву
Здаю  позиції  на  всіх  флангах.
Є  сховища  емоцій  і  є  тріщини  у  дамбах.
…
Я  не  взмозі  їх  стримати!  5р.
І  все  одно  є…

Приспів:
Слово,  яке  ніколи  не  скажу,
Тому  що  так  я  також  збрешу.
Все  це  прирівнюю  до  зради,
Розрив  душі  навпіл  –  до  страти!
Зрадив  себе!  Зрадив  тебе!  /3р.
Зрадив!  Зрадив!  Зрадив!
Зрадив!  Зрадив!  Зрадив!

ІІІ.
Ніж  у  мою  хвору  душу!
Нехай,  половину  відріжу  і  тобі  залишу!
Повадка  раба  -  окайданитись  би  кимось!
І  тепер  тужно  без  упину
мовлю  дурість,  маячню  і  єресь,
для  гостроти  картини  
конвульсій  не  вистачає  та  з  роту  піни.

Весна  2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596712
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2015

Сила Юності.

Цієї  пісні  вже  й  наче  не  мало  бути.  Це  заголовний  текст  не  лише  до  збірочки  всіх  попередніх  текстів  з  назвою  "Сила  Юності",  це  щось  більше  для  мене,  що  прорвалось  у  останніх  словах.


Приспів  1:
Сила  Юності  подібна  впертості
і  в  смертельному  бою  позбавляє  смертності.
Не  в  юності  сила,  якщо  є  Сила  Юності,
Духовні  крила  напротивагу  реальності.

Учитель  передав  учню,  учень  -  друзям,
З  ворогами  вони  змагалися  разом
і  між  собою  змагалися  за  всякої  нагоди:
чесне  суперництво  з  соратниками  всюди.

Приспів  2:
Сила  Юності
бере  верх  над  фаворитом,
виходи  з  безвихідності  —
хвіст  пістолетом!

Ламав  кістки,  хрящі!
Він  знає,  що  таке  труднощі.
Розривав  сухожилля,
зношував  одяг  до  клаптів.
Терпів  біль,  не  було  безсилля,
бо  завжди  знав  чого  хотів.
Він  і  зараз  такий,  що  зірветься,
помчить,  завжди  озветься.
Допоможе  вибратись  з  біди,
ніхто  не  вірив,  що  з  нього  будуть  люди.

Приспів  1:
Сила  Юності  подібна  впертості
і  в  смертельному  бою  позбавляє  смертності.
Не  в  юності  сила,  якщо  є  Сила  Юності,
Духовні  крила  напротивагу  реальності.

В  нього  шлях  незмінний  та  високі  ідеали,
викриває  тих,  які  свої  занедбали.
Завжди  готовий  до  нового  —
авантюрний  шибайголова.
Із  впевненою  посмішкою  добивається  свого,
не  забирає  назад  слова.
Могутніми  очима  добра
на  себе  ненависті  тягар  забрав.
Воля  Вогню,  Сила  Юності...
у  сміливості,  довірі,  щирості!

Приспів  2:
Сила  Юності
бере  верх  над  фаворитом,
виходи  з  безвихідності  —
хвіст  пістолетом!

Коли  ти  прагнеш  чогось  всім  серцем,
то  пройдеш  найдовшим  найвірнішим  шляхом.
Не  полізеш  у  брудну  щілину  чи  чужі  дверці,
для  когось  станеш  рушієм,  а  комусь  -  недосяжним  дахом.
Тобі  й  чудеса  природи  —
самі  по  собі  нагорода!
Освоїв  з  простором  злиття,
живеш  для  ліпшого  життя.
Ти  любиш  дружньо  посміхатись
та  своїм  іменем  гучно  називатись.

Приспів  1:
Сила  Юності  подібна  впертості
і  в  смертельному  бою  позбавляє  смертності.
Не  в  юності  сила,  якщо  є  Сила  Юності,
Духовні  крила  напротивагу  реальності.
Приспів  2:
Сила  Юності
бере  верх  над  фаворитом,
виходи  з  безвихідності  —
хвіст  пістолетом!

Червень  2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590128
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.06.2015

Мо'.

Мо’  то  я  так  закінечно  песимістичний
Чи  бува,  що  то  вони  наївні  до  устячки:
Все!  -  раз  і  назавжди,  кОханя  вірне  і  вічне.
Еге,  поки  пердіти  при  тобі  не  почне.
Поки  ви  разом  не  в  години  дня  і  ночі,
І  не  побачиш,  що  ще  на  когось  др*чить.
Поки  не  знаєш  всього,  що  хоче
І  чого  не  хоче,  і  чим  це  тобі  пророчить.

Чи  поки  ти  не  постанеш  у  повному  світлі,
Поки  не  перестанеш  вдавати  культуру,
Якої  у  тобі  майже  нема.  Поки  понуро
Не  станеш  сидіти,  не  вдаючи,  що  розквітлі
Ви  постійно  і  радієте  разом  щомиті.
Але  недовго  пари,  новизною  умиті,
Можуть  пахнути,  ладити,  радити,
Не  розчаруватись  і  на  ладан  не  дихати.

Комусь  пощастить,  не  поплутає,  не  помилиться.
Навіть  без  довгих  роздумів,  перевірок  та  часу.
Відстань  не  зломить  і  значне  збільшення  маси,
Друзями  будуть,  від  партнера  не  втомляться.
Таке  щастя  раз  на  сто,  раз  через  раз  у  того  зі  ста,
Проблеми  накриють  і  все  нажите,  як  короста,
Свербить  і  заважає  жити.  А  хто  ж  лишитись  хоче  сам?
Майже  кожен  бажає  ризикнути.  Вперед,  вдачі  Вам.

30.04.-03.05.2015.  Бр,  4п.
\PzN/.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2015

Шалене літо (Спека) .

Дуже  довго  ця  пісня  так  і  не  може  вирватися  в  розголос.  Спочатку  вона  довго  писалась,  зараз,  коли  вже  текст  давно  готовий,  хотів  записати  хоча  б  якесь  більш-менш  гідне  демо.

І.
Літо  летіло,
Забрало  моє  тіло
У  яскраві  світи,
Звідки  вже  не  піти.
Душа  давно  вже  там,
Її  нікому  не  віддам.
...
Оголяюсь  до  краю,
У  чому  народила  мати!
І  най  мене  лають!
Це  не  програш  у  карти.
Це  єдиний  порятунок,  
Щоб  не  стався  фатальний  перегрів!
Взяв  з  рушником  та  плавками  клунок
І  голяком  мерщій  до  найближчих  ставів!
Пірнаю,  гуляю  по  дну,
Руками  лювлю  рибку  гідну.
Засушив  тараню  –  всім  по  шматку,
Кому  з  друзяк  до  пива,  кому  до  кваску.
Літо  розширює  межу,
Всюди  своє  дійство!
Гуртом  заскочимо  в  морозильну  камеру
І  не  буде  нам  тісно!

Приспів:
Сонячні  дні!
Зоряні  ночі!
Блаженні  сни,
Місяця  сяйво,  проясни!
Спекотні  дні!
Теплі  ночі!
Веселі  події!
І  здійснені  дитинства  мрії!
(Шалене  літо!)

Сонячні  дні!
Зоряні  ночі!
Блаженні  сни
Про  весілля  літа  і  весни!
Спекотні  дні!
Теплі  ночі!
Веселі  події!  
Цікаве  майбутнє  сіє
Шалене  літо!

ІІ.
Полюбляють  всі  пригоди
Шукають  всі  шансу  та  нагоди.
Треба  діям,  треба  пориву  свобода!
Кипить  земля  пристрастю  глибока!
...
Літо  шалене,
Душа  полонена.
Швидко,  наче  від  нині  до  завтра,
Пролітає  від  весни  до  осені
Час  і  не  втішна  правда,
Що  короткі  часи  веселі.
Краще  веселощі  миттєві,  
Ніж  тягуча  скукота.
Люблю  літо  за  плоди  фруктові,
За  те,  що  навколо  смакота.
Можна  цілий  день  не  йти  додому,
Можна  й  по  бажанню  не  купувати  продуктів.
Без  турбот  находу  є  змога  вгамувати  втому
І  живитися  енергією  променів  та  фруктів.

Пр:
Сонячні  дні!
Зоряні  ночі!
Блаженні  сни,
Місяця  сяйво,  проясни!
Спекотні  дні!
Теплі  ночі!
Веселі  події!
І  здійснені  дитинства  мрії!
(Шалене  літо!)

Сонячні  дні!
Зоряні  ночі!
Блаженні  сни
Про  весілля  літа  і  весни!
Спекотні  дні!
Теплі  ночі!
Веселі  події!  
Цікаве  майбутнє  сіє
Шалене  літо!
…
Літо  шалене  -
Душа  полонена!
Забуті  в  полі  дилеми  -
Широчиться  дорога  ногами  топчена!

2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588537
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.06.2015

13. Крок за кроком.

Мене  знову  щось  надихає,
Утуплює  носом  у  фарби,
Пориває  м’язи  на  рух.
І  разом  безперервно  вбиває
Те,  що  мене  вбиває  завжди,
Що  поділене  ціле  на  двох.

Сьогодні  мене  тягнуло  йти,
Крок  за  кроком  далі  кроки,
Давали  силу  ногам  власні  пісні.
У  мене  не  було  загальної  мети,
Змінював  почергово  пташок  гуки
На  музику  чи  відривався  у  помислі.

Це  була  краса,  це  був  масштаб,
Була  також  заніміла  монументальність.
Яка  ж  тут  і  суперечливість  пейзажів!
Всі  описи  та  розписи  –  то  штамп.
Я  не  передам  свою  ментальність
І  того,  як,  кричучи  у  шумі,  собі  ожив.

Сосни  втішили  свіжістю,  однозначно;
Хвилі  подавали  хвилюючі  знаки,
Вітер  додавав  рішучої  динамічності.
Пізнати  кожну  стежку  аж  лячно.
Закинув  на  гілляки  чакри  своєї  гаки,
Щоб  не  забути  і  дружнього  лика  вічності.

Мене  чарує  різна  краса,
На  хід  думок  впливає,
Може  задобрити  розсуд.
І  падає  на  чудо  ряса
Зразу,  як  бажання  її  торкає
Людське  і  моє.  І  зайвий  суд.

19.04.2015.  Кйв,  крсл.
\PzN/.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587932
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2015

Замкнуте коло.

Як  ця  пісня  вийшла  в  нас  саме  такою,  я  не  знаю,  але  вийшло  круто!  Це  той  випадок,  коли  із  замнутого  кола  не  хочеться  вибиратись.

(Разом  з  А.Кравченком)

Проснувся  вчора  зранку
На  самому  світанку.
Трохи  полежав
І  пісню  написав!

Приспів:
Пісня  про  пісню  –
Замкнуте  коло!
Пісня  про  пісню  –
Звучить  наше  слово!

Підірвався  рвучко!
Вхопив  у  руку  ручку!
Дістав  паперу  клаптик,
Чаю  пакетик  в  чашку,  залив  кип’яток.
Почав  складати  риму,
Подумав  мальок,  захотілось  до  Криму.
Бо  згадались  ті  пригоди,
Не  ліпилися  вони  до  вчорашньої  погоди.
Написав  про  інше,
Що  звучить  дзвінкіше.
Випив  чайку,  тепліше  стало,
Багато  не  сказано,  слів  пісні  замало.
Подзвонив  розказати  про  пісню  другу,
Він  написав  про  мою  пісню  і  пішло  все  по  кругу…

Приспів:
Пісня  про  пісню  –
Замкнуте  коло!
Пісня  про  пісню  –
Звучить  наше  слово!

Пісня  про  пісню  –
Замкнутий  круг!
Посміявся  над  текстом  найкращий  друг.
Мама  сказала  теж,  непогано.
І  тепер  я  безсумнівно  знаю,
Пролунає  наше  слово  аж  за  океаном
І  ще  не  раз  я  завспіваю!..

Приспів:
Пісня  про  пісню  –
Замкнуте  коло!
Пісня  про  пісню  –
Звучить  наше  слово!

На  одному  подиху,  на  одному  льоту
Писалась  пісня  про  пісню  про  пісню  мою!
Наплив  думок  порушив  сон,
Думки  і  слова  злились  в  унісон!
Утворили  коло  замкнуте,
Ви  його  полюбите.
Наша  циклічність  пісні  з  піснею
Не  здасться  вам  прісною.
Слухайте  слова  пісні  про  пісню
Пісня  про  пісню  –  замкнуте  коло!
Замкнуте  коло!  Замкнуте  коло!
Замкнуте  коло!  Лолололололо!

Приспів:
Пісня  про  пісню  –
Замкнуте  коло!
Пісня  про  пісню  –
Звучить  наше  слово!
Пісня  про  пісню  –
Всім  весело  навколо!
Пісня  про  пісню  –  
Звучить  яскраво,  кольорово!

Квітень  2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587097
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2015

Епітафія.

Не  скрутні  часи  –
Не  мої  заслуги.
По  мені  ляпаси  –
Мої  завжди  потуги.

Все,  чого  не  маю  –
Важливим  не  являється.
При  місяці  Майї  -
Ваше  прославляється.

Вас  чекають  далі  -
Покручуйте  педалі.

Сплакне  чесна  Агапія,
Мені  проголошена  епітафія  -
Народився.
Жив.
Виродився.
Згнив.
Лише  жер
Ні  за  чим.
Якось  вмер,
і  йух  з  ним!

Бідна  Агапія:
Вона  така,  як  і  я.

17.04.2015.  Кйв,  крсл.
\PzN/.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2015

Падає листя.

Можливо  це  буде  незвична  для  більшості  людей,  і  особливо  для  мене  самого,  пісня:  вона  про  осінь  і  вона  з  оптимістичним  настроєм,  і  ще  сподіваюсь,  що  вона  надихаюча!

Падає  листя,
Проходять  дні
В  улюбленому  місті  
На  жовтому  тлі!
Киснуть  мармизи!
Капають  дощі!
Ще  не  скоро  морози,
Та  літа  вже  хочеться  мерщій!

Приспів:
Падає  листя!
Проблеми  пусті!
На  душі  погода  літня!
Не  спіши,  постій!
І  завтра  буде  все  ще  краще!
Навіть  як  сонце  світитиме  ледаче!
Темно  не  буде  ніколи,
Бо  я  завжди  на  приколі!

Без  стану  замкнутості,
З  осіннім  запахом,
Знаходжу  радості
Під  небесним  дахом!
Спадають  занавіси  гордості
Зразу  одним  махом!
Не  все  так  одразу,
Щастя  вимагає  часу!
Під  багряним  барвом
Ходимо  безцільно.
Зміниться  щось  раптом  –
Відчуєм  себе  вільно!

Приспів:
Падає  листя!
Проблеми  пусті!
На  душі  погода  літня!
Не  спіши,  постій!
І  завтра  буде  все  ще  краще!
Навіть  як  сонце  світитиме  ледаче!
Темно  не  буде  ніколи,
Бо  я  завжди  на  приколі!

Просто,  без  прецедентів,
Сумлінно,  з  совістю
Зневажаю  свої  витребеньки,
Щоб  вирізнятися  милістю.
Щоб  видаватися  добрим,
Щоб  поважали  усі.
Не  бути  модним,  
Мене  приваблюють  прості.
Прості  люди,  прості  речі,
Просто  осінь!
Зігріває  її  плечі
Якийсь  красень.
От  такі  історії,
Такі  ось  дивовижі!
Виникають  різні  алегорії,
Та  кожному  свої  поняття  ближчі.
(Та  кожному  свої  поняття  ближчі)

Приспів  (3  рази):  
Падає  листя!
Проблеми  пусті!
На  душі  погода  літня!
Не  спіши,  постій!
І  завтра  буде  все  ще  краще!
Навіть  як  сонце  світитиме  ледаче!
Темно  не  буде  ніколи,
Бо  я  завжди  на  приколі!

Жовтень  2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585681
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.06.2015

Непрактична совість.

Що  взагілі  зі  мною  стало?
Наскільки  я  готовий?
Коли  я  зірвусь  на  палю?
Тримаю  ніж  столовий,
Малюю  маслом  по  хлібині,
Не  пам’ятаючи  родини.

Я  не  згадую  трепетно,
Ніжно  більше  не  згадую
Нікого,  з  ким  із  лепетом
Можу  досі  вести  нашої.
Може,  не  можу,  може,  вже  не  так.
Сором  не  проривається,  чи  це  знак?

Сором  надривається,  совість  в  судомах,
А  я  в  блаженстві,  а  я  –  спокій.
Напрочуд,  є  відчуття,  наче  в  оковах
Хтось,  і  заселив  він  колодязь  глибокий.

Мене  рідше  вмовляють,
Але  ще,  мабуть,  покладають  надії.
Майже  вже  не  докоряють,
Я  ж  цього  хотів  –  свободи  своїм  діям?

14.04.2015.  Кйв,  316.
\PzN/.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2015

До блакиті.

Одна  з  перших,  одна  з  найдрайвовіших  і,  мабуть,  одна  з  найкращих.  Хоча  чого  сором'язливість  вдавати,  мені  все  написане  подобається.

І.
Пливуть  кораблі  десь  вдалечі,
Ми  тут  сидимо,  овочі  наче.
А  ти  біжи  до  моря,
Глянь,  як  воно  зливається  із  небом.
Переможи  апатію  та  горе,
Жбурни  його  камінням  понад  водним  плесом.
Пливуть  кораблі  не  так  уже  й  далеко,
Доплисти  до  них  зовсім  вже  легко.
Привітайся  з  кораблями,
Підніметься  у  відповідь  тобі  парус,
Заграє  на  сонці  усіма  кольорами.
У  твоєму  житті  ще  стільки  не  сталось.

Пр:
Бажання  заглянути  за  край  безкрайньої  блакиті
Пробуджують  шипіння  крові
В  хвилях  моря  мого  світу!
Борти  підводного  судна  мого  пробиті!
Не  знайти  серед  блакиті
блакиттю  мою  фортецю  покриту!
Я  усюди,  де  блакить,  і  в  небі  й  в  океані,
Без  буденності,  смутку  та  одноманітності
Я  в  своїй  нереально  реальній  нірвані!!
(Нереально  реальній  нірвані!  2р.)

ІІ.
Якщо  ж  на  море  не  вистачає  часу  –
Зберись  на  дах  свого  будинку.
Звісно,  наші  будинки  не  хмарочоси,
Та  звідти  вигляд  гарний,  як  влітку  так  і  взимку!
Піднімись  вище  консервованих  людей
У  щоденних  міських  законах!
Вище  запліснявілих  ідей
У  комерційних  рамках!  
Будь  від  інших  інакшим,
Стань  кораблем  у  буйному  морі!
Будь  хоч  духовно  вищим,
Вперед  в  подорож  у  гори!
Зберись  на  Джумалунгму,
Щоб  ближче  до  блакиті.
Маєш  віру  –  знайдеш  змогу!
На  пароплані  чи  парашуті
Знову  серед  блакиті!

Пр:

ІІІ.
Зривається  світ,  перерізані  троси,
На  яких  трималося  небо.
Електризуються  коси,
Споглядаю  люто,
а  насправді  мені  любо!
Громи  та  блискавки  -
Мутація  блакиті!
Викликають  переляки
Хмари  чортовиті!
Безумство  радості  накрило  мене,
Зірвало  пута  блискавично!  Несамовито!
Чорне,  сизе,  синє,  блакитне-не-не!
Опускається  громовито  на  землю  непокриту!
Я  до  блакиті,
До  мене  блакить!
Стіни  пробиті!
Та  це  лише  мить!

Пр:

2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584403
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.05.2015

7-й раз 8-й поверх.

В  затиснутий  простір  
Напихаються  жильці.
В  ліфті  новий  постер,
В  квартирі  замало  стільців.
Сюди  два  рази  не  зайти,
Щоб  хтось  не  втік  і  не  прибіг.
Тут  чотири  звичайних  кімнати,
Можна  лише  гадати,  хто  де  приліг.
Адже  налічити  можна  душ  дюжину
І  жодна  не  позбавлена  історії.
Терплять,  зживаються  і  потребують  віддушини,
Власного  острову  у  водах  Океанії.

Одні  епізоди  довші  на  роки  від  інших.
Ось  цих,  наприклад,  не  пов’язує  ніщо,
Але  за  дітей  для  людей  нема  оков  міцніших.
Сину  не  любити  батьків  буде  за  що.
І  навряд  дуже  добре  зростати
У  квартирі  своїх  батьків,
Не  маючи  окремої  кімнати,
Коли  стукнуло  понад  десяток  років.

Четверту  кімнату  займати  заборонено,
Тому  всі  тісняться  в  інших  трьох.
Тут  чомусь  так  заведено,
Що  можна  приймати  майже  всіх.
Всіх,  хто  так  чи  інакше  знайомий,
Вміє  чемно  вмовити,  домовитись,
Чи  улесливо  впевнити,  що  хороший.
Таких  потім  неможливо  здихатись.

Все  мирно  і  буденно,
Зовсім  не  самотньо.
Не  прогав  черги  у  ванну,
Їжу  ховай  спритно
Або  пригости  нею  тарганів.
Не  вмикай  вночі  на  кухні  світло,
Бо  жоден  з  тарганів  будити  не  смів,
Коли  біля  тебе  гуляв  непомітно.

Багатоповерхові  багатоповерхівки,
Квартири  мало-  і  багатокімнатні,
Кілометри  труб,  кабелів,  провідки,
Стають  квартирними  колись  хатні.
Масштабні  типові  забудови
Проростають  та  ширяться,
Пропонуючи  різні  умови,
А  гроші  в  кишенях  не  водяться.
Це  ж  ще  не  задрипана  комуналка!
І  не,  такий  же  самий,  гуртожиток!
Благо.  Але  колить,  наче  в  око  скалка,
Краючий  вид  жебруючих  на  прожиток.

06.04.2015.  Кйв,  чрв.-хм.
\PzN/.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583817
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 27.05.2015

Рок.

Частина  тексту  взята  із  вірша  "МузА"  -  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486876  Це  майже  весь  вірш  і  поміщений  сюди,  але  вважаю,  що  він  чудово  сюди  вписується.  Тут  немає  куплетів  чи  приспіву,  в  якості  приспіву  можна  взяти  всю  пісню,  хаха!

РОК

А  я  не  вмію  грати  на  гітарі,
Можна  взяти  і  ударні,
Та  не  позбутись  із  сраки  рук!
Співати  буду  я  рок!

Музика  важка
Задає  движка,
Коли  пісні  веселі
Не  селяться  в  оселі,
Коли  відсутність  влучної  думки,
Коли  корчать  планові  ломки.
------
Депресію  брати  штурмом
Вуха  забивати  шумом  (2  стрічки  декілька  раз)

Страшно  не  коли  немає,  що  сказати,
А  коли  слухати  буде  нікому.
Страшно  не  те,  що  сунуть  носа  свого  й  лапи,
А  те,  що  кігті  не  сховають  ніколи.
Страшні  не  вчинки  наші,
А  спричинюючі  їх  думки.
І  наші  заварені  ''каші''
Починаються  з  криворізаної  крумки.
Те  ''ніколи''  втілюється  в  ''завжди''  й  ''постійно'',
І  не  казати  б  того  ''страшно''.
Притупляючі  слова  життя  зносять  в  лайно.
О,  так!  Розганяючі  -  зносять  башню!

Без  схибленості,
Не  без  розсудливості
Полюбляю  цю  музику!
Навіть  з  долею  примітивності
Тут  мелодія  живА
І  емоція  тут  жИва!
Нова  сила  можлива,
Пульсує  альтернативна  жила!

Музон  -  це  моя  сьома  пара  ніг  і  дев'яті  крила-руки!
МузА  -  викореняє  мої  непрогресивні  мізки!
Я  багато  чув  про  музику  і  різної  музики,  не  без  муки,
Але  я  сам  можу  створювати  дивовижні  звуки!

Співаю  рок  усюди!
Не  позбутися  його!
Розриває  груди!
Хто  б  сказав  чого!
Бо  РОК!РОК!РОК!
Це  сенсу  глибина!
Бо  РОК!  РОК!  РОК!
Це  волею  злюблена
Мова  емоцій!
Тримає,  наче  опій.
Змушує  думати,  будувати  плани,
Жити  щасливо,  не  знаючи  марихуани!

2012-2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583060
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2015

День сміху.

Щоб  ви  здохли  всі!
Як  я  вас  ненавиджу!
Мерзота  дика  навколо!
Кончені  тупі  правці.
На  біса  тут  сиджу?
Чому  хвороба  не  вбила?

Я.  не.  Хочу.  Нічого.
Нічого.  Не.  Прагну.
Бути.  Просто.  Нестерпно.
Моя.  Дорога.
Мене.  Туди.  Тягне.
Де.  Промінь.  Не.  Торкне.

01.04.2015.  Кйв.  316.
\PzN/.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2015

Дивокрай.

(Разом  з  І.Надворною)

I.
Коли  чую  слово  Бар,
В  моїй  голові  одразу,
Наче  барабанів  дріб  й  удар!
Бом-Бум-Бам!
І  тут,  і  там!
Бом-Бум-Бах!
Забув  про  страх!
Бам!  Бах!  Бом-Бум-Бар!
В  голові  одразу!
Бар!  Бар!  Бар-Бар!
В  пам’яті  тримаю  його  красу!
Бо  це  моє  місто!
І  у  грудях  завжди  гарячий,
завжди  приємний  жар!
Тут  тихо  й  просто  –
Це  наше  місто  Бар!

Приспів:
Бом!  Бум!  Бар!
Багато  прихованих  є  чар!
Бом!  Бум!  Бар!
Сонце  і  небо  без  хмар!
Вай-я!  Йа-йа-яй!
Кожен  на  Землі  знай!
Бар  –  дивокрай!

II.
Ідучи  вулицями  Бару,
Згадую  кожен  тут  прожитий  день.
Візьму  у  руки  гітару
І  буду  співати  про  нього  неповторних  пісень.
Музика  лунатиме  з  мого  серця!
Тут  пам’ять  про  кращі  роки!
Не  забуду  Бар  ніколи,  мені  здається,
Не  згаснуть  про  нього  мої  думки!

Приспів:

III.
Третій  куплет  про  місця,  де  виріс.
Про  площу  поруч  мого  двору!
Це  мій  центр  –  мій  мегаполіс,
Де  малим  відчував  повний  спокій  та  опору!
Про  наш  стадіон  «Колос»,
Про  парк  на  фортеці,
Про  річку,  яку  сковує  мороз,
Про  сонячні  зайчики  чи  мокрий  сніг  на  обличчі…

Приспів:

IV.
Бар  –  дружнє  місто!
Старий  і  водночас  юний,
Зустрічає  гостей  іскристо,
Великими  воїнами  відстояний!
Чарівнішого  міста  не  знайдеш,
Бар  –  це  справжній  рай!
Мрії  свої  здійснити  тут  зможеш,
Бо  Бар  –  це  дивокрай!
_________
Вай-я!  Яай!  Йай!  Ай!  Бар!  Дивокрай!!

V.
Може,  щось  сказано  гучно,  по-дитячому.
Може,  і  немає  тої  дружності,
перспектив  для  здійснення  мрій,
Та  той,  хто  любить  своє  місто,  не  скаже  по-інакшому!
Він  скаже:  Гори  натхненням  у  душі,
Запали  ним  місто  і  ніколи  не  тлій!
Любов  і  відданість  проявляй  у  зусиллях,
Щоб  ті  місця  дитинства  й  юності
Відігравали  важливу  роль  у  ще  чиїхось  долях!
Бо  ж  в  умінні  цінувати  полягає  сила  мудрості!
Хто  тут  жив,  живе  і  провів  моменти  пам’ятні,
Хто  випадково  побував  колись,
Чи  хоче  з  собою  додому  взяти  звідси  міх  радості!
Всі  хто  вперше  про  Бар  чує  і  кому  вже  місця  ці  запам’ятались!!
Не  шукайте  сенсу  між  рядками,
Шукайте  його  в  серці
Й  повторюйте  за  нами!!!

Пр:
Бом!  Бум!  Бар!
Багато  прихованих  є  чар!
Бом!  Бум!  Бар!
Сонце  і  небо  без  хмар!
Вай-я!  Йа-йа-яй!
Кожен  на  Землі  знай!
Бар  –  дивокрай!

Квітень  2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581501
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.05.2015

Згуба.

Читати  необхібно  повільно,  наче  під  наркозом,  травкою  чи  ще  чим,  і  затягуючи  голосні,  ніби  співати  народну  зібрались  ;)

Я  йду
Неба  не  бачу
Небо  заховалось
від  нас
додому  в  себе

Я  лечу
під  Небом
Я  лечу
під  Небом
до  Нього
мовчу
вже  не  треба
слів
слів
слів
і  так  зрозуміло
що  мене  чекає  згуба

Небо  втікає
Я  за  ним
навздогін
Небо  питає
«Ти  шизанутий,  блін?»

P[z]N.
18.03.2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580819
рубрика: Поезія,
дата поступления 13.05.2015

Життя.

Ненависть,  ненависть,  ненависть.
Нема  ненависті  міцніш  за  ненависть  до  себе.
Життя  ніц  не  тлінне,  не  інтим-повість.
Воно  є  поза  часом  і  нікого  йому  не  треба.
Не  життя  те,  що  ми  називати  звикли  ним.
Ми  створені  життям  і  зникнемо  рухом  швидким.

Життя  –  це  не  наш  рух,
Життя  –  це  не  любов,
Життя  не  має  оков,
Життям  є  все  мертве  навкруг.

Скільки  люди  дізнались  та  дослідили!
Скільки  висловили  гіпотез,  припущень!
Сили  зв’язків  на  добро  собі  підкорили,
Сильно  хочуть  розігнати  темряви  згущень.
Боюсь,  життя  не  розкриє  шифр  законів,
За  якими  воно  заганяє  нас  до  загонів.

Нам  є  за  що  себе  ненавидіти,
Нам  варто  навчитись  вмирати.
Нам  можна  зуміти  виходити  за  грати,
Нам  не  дано  правди  угледіти.
Нам  вільно  щось  інше  вибирати,
Нам,  врешті,  є  чому  радіти.

15.03.2015.  Бр,  7к.
\PzN/.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580791
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2015

Сидимо у парку.

Сидить  часто  у  парку
Народ,  кому  не  лінь.
Навколо  багато  травки
І  стоїть  всохший  пень.
Сидимо  часто  у  парку,
Співаємо  під  гітару.
Коли  виникає  затримка,
Коли  спустити  треба  пару.

Бринь-бринь!
Пісня  розляглась!
Бринь-бринь!  
Потихше  просять  нас!
Бринь-бринь  І  вдень-вдень!
Сидимо  до  ночі!
Бринь-бринь  І  вніч-вніч!
Додому  йти  не  хочем!
Бринь-Бринь-бринь-бринь-бринь-бринь-бринь!  Бринь-бринь!

Ми  культурні  люди,
Нікого  не  чіпаєм.
Та  є  «інші  люди»,
Які  нас  перевіряють.
Ми  не  п’єм!  Ми  не  курим!
Відпочиваємо  здорОво-здоровО!
Якийсь  пац  піддатий  бенкет  розрулить,
А  претензії  до  нас  же  знову.
Ми  вже  звикли,
Нам  це  ні  по  чому!
І  хай  трохи  вхрипли,
Загорлаємо  пісню  нову.  

Бринь-бринь!
Пісня  розляглась!
Бринь-бринь!  
Потихше  просять  нас!
Бринь-бринь  І  вдень-вдень!
Сидимо  до  ночі!
Бринь-бринь  І  вніч-вніч!
Додому  йти  не  хочем!
Бринь-Бринь-бринь-бринь-бринь-бринь-бринь!  Бринь-бринь!

Таке  бувало:
Струни  рвали.
Знали  на  вулиці,
Мало  пісень  публіці.
Підходив  до  нас  хто  хотів,
Кожен  співав,  як  умів.
Таке  було  місяць  тому  назад,
Як  тільки  впав  град.
Було  минулого  тижня,
Коли  ставали  на  лижню.
І  навіть  учора  весь  день,
Коли  палило  у  полудень.
Сьогодні,  зараз  в  он-лайні,
Де  люди  веселі  та  файні!..

Бринь-бринь!
Пісня  розляглась!
Бринь-бринь!  
Потихше  просять  нас!
Бринь-бринь  І  вдень-вдень!
Сидимо  до  ночі!
Бринь-бринь  І  вніч-вніч!
Додому  йти  не  хочем!
Бринь-Бринь-бринь-бринь-бринь-бринь-бринь!  Бринь-бринь!

Бринь-бринь!
Пісня  розляглась!
Бринь-бринь!  
Потихше  просять  нас!
Бринь-бринь  І  вдень-вдень!
Сидимо  до  ночі!
Бринь-бринь  І  вніч-вніч!
Додому  йти  не  хочем!
Ніхто  додому  йти  не  хоче…
але  мама  їсти  кличе…

Травень  2013.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580038
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.05.2015

Лотос.

Додай  дощ  до  землі  -
свіжість  буде.
Густо-рідко  де-не-де
хтось  погрузне  у  багні.

Хмари  чорні  угорі  -
то  не  люта  напасть.
Зважся  на  воду  напасть,
розбитись  з  вітром  у  хорі.

Одна  єдина  ідея  -
єднання  з  макрокосмосом,
заглиблення  в  себе,  пози  лотосом.
Містика  лякає  й  гріє.

«Ух!»,  «Ах!»  -  топчеться  по  вухах,
а  тільки  ручку  поверни  -  природа!
Вічною  природі  стане  ода.
Тільки  інше  відблискує  в  очах.

Дощ  землю  лагідно  омиє.
Як  свою,  присутність  стихії  прийму.
Оркестр  наш  не  прийме  пройду.
Негідний  лиш  на  багно  завиє.

12.03.2015.  РЦЛ,  тер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579244
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2015

Ноги в усі боки.

І.
Хтось  загубив  рукавицю,
Та  все  воно  дрібниці,
Якщо  трохи  прибив  сідниці
І  не  зламав  кістку  ручиці.
Хтось  залишив  одну  лижню,
друга  вже  їде  по  підніжжю.
То  не  винна  ожеледиця,
то  хтось  сам  калічиться.
Вода  це  дивовижна  субстанція,
то  спрагу  втамує,  то  несподіванок  порція.

Приспів:
Іііііі!..  Ноги  в  усі  боки!
Пече  мороз  у  жопи!
Холоднеча,  лід  і  скоки!
Звідусіль  айки,  ойки,  лайки!
Ноги  в  усі  боки!

ІІ.
Сракопад!  Усьому  винен  попередній  снігопад!
Упало!  Розтало!  Замерзло  й  припало!
Конкретно  болить  уже  сідало!  
Стрьомно  стало  ходити  на  вулицях,
Не  хочеться  якось  по  квартирі  скакати  на  милицях!  
Та  нічого,  як  хтось  вкривається  ногами,  
Допоможемо  підвестися,  об’єднаємось  руками!
Ми  похохочемо  на  всі  горлянки  -
Не  забуваються  такі  гулянки!

Приспів:
Іііііі!..  Ноги  в  усі  боки!
Пече  мороз  у  жопи!
Холоднеча,  лід  і  скоки!
Звідусіль  айки,  ойки,  лайки!
Ноги  в  усі  боки!

ІІІ.
Півкулі  земної  накрила  хвиля,
Зима  стрімка,  як  снігова  лавина!
Сильно-дивовижно  заліпила  нас  зима!
І  хоч  бувають  «холода»,  але  ж  яка  велика  дивина  -
Замерзає  Одеса-мати,  Крим  і  море  Чорне!
Треба  валянки  узувати,  бо  мороз  до  себе  усіх  горне.
Шлях  у  сто  метрів  повен  перешкод  
І  багатий  на  пригоди!
Страх  не  скаже  «стоп!»,
Коли  така  краса  кличе  на  природу!

Пр:

Лютий  2012-2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578378
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.05.2015

ЗновновНовий Рік.

І.
На  землю  приходила  зима,
Мовчазна,  може  здатись,  що  німа.
Вона  затримала  мене,  щоб  не  втік,
Притуляючись  до  мого  лиця!
Кожен  новий  Новий  Рік,
Втішає  вогнями  серця!
Снігові  масивні  кучугури  –  
Рельєфу  ламані  фігури!
Красно!  Ялинки  є  зелені!
Гирлянди  й  дощики  вішають  попід  стелі!
Не  розумію,  що  це  діється  тут!
Хто  підкаже?  Хто  розкаже?
Всі  в  червоних  шапках  в  двері  пруть!
Зачекайте,  свою  ялиночку  прикрашу!

Приспів:
І  знов  зима,  і  знов  зима!
Нам  грюкає  у  шибку!
І  знов  зима,  і  знов  зима!
Прийшла  так  непомітно!
І  знов  зима,  і  знов  зима!
І  знов  сніги  сліпучі!
І  знов  зима,  і  знов  зима!
Й  свята  в  добрі  живучі!

І  знов-знов-знов-знову-ноу!
І  знов-знов-знов-знову-ноу!
Нов-нов-нов-Новий  Рік!  Знов  Новий  Рік!  

ІІ.
Всілякі  прогнози,  
Дощі  чи  морози,
Не  зіпсують  атмосфери
Казкових  містерій.
Надворі  зима,
Отже,  всі  вдома,
Весь  час  ніч  у  день.
В  нас  торба  теплих  пісень
І  минемо  зиму  не  одну  ще,
Гріючись  у  компанії  добра  вогнища.

Приспів:
І  знов  зима,  і  знов  зима!
Нам  грюкає  у  шибку!
І  знов  зима,  і  знов  зима!
Прийшла  так  непомітно!
І  знов  зима,  і  знов  зима!
І  знов  сніги  сліпучі!
І  знов  зима,  і  знов  зима!
Й  свята  в  добрі  живучі!

І  знов-знов-знов-знову-ноу!
І  знов-знов-знов-знову-ноу!
Нов-нов-нов-Новий  Рік!  Знов  Новий  Рік!

ІІІ.
Сніг-сніг-сніг!!!
Нам  падає  до  ніг!
Сніг-сніг-сніг!!  Сніг-сніг!!
Дихати,  щоб  ледве  зміг,
так  дме  у  очі  білий  сніг!!
Сніг-сніг-сніг!!!  Сніг!!
Справжня  біла  райська  ніч
Може  надати  рятівну  поміч.
Сніг-сніг-сніг!!!    

Зима-зима!  Зима-зима!
Розмалює  шибку!
Зима-зима!  Зима-зима!
Сніги  її  сліпучі!
Зима-зима!  Зима-зима!
Піде  так  швидко!
Зима-зима!  Зима-зима!
Ми  радісно  живучі!

2012  -  зима  2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578377
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.05.2015

Менше морозу.

Менше  морозу,
менше  насупленості  в  творах.
Я  проганяю  грози,
хай  вони  блукають  в  горах.

Я  будую  блокаду,
оточую  міста,  розсаджую  рослинність.
Затіниться  естрада,
скоро  із  волею  розбурхає  мирність.

Радість  між  долонями,
світло  між  ними  пробивається  в  щілинку.
Сходжу  за  санями
кататися  по  дюнах,  знати  кожну  піщинку.

Манять  звуки
відчувати  лише  одну  приємність.
При  собі  руки,
ними  можна  заповнити  ємність.

Я  відкриваю  люки,
відкриваю  безпрецедентно  кротові  нори.
Посиляться  стуки,
заграють  ялинники,  струмки,  відлунять  косогори.

Я  прошу  про  пораду,
що  б  мені  змінити  і  не  зламати  цілість.
Вийду,  обіпрусь  на  балюстраду,
кину  погляд  за  виднокрай  на  північну  мерзлість...

11.03.2015.  РЦЛ,  тер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577768
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2015

Брат брату.

/Єдиний  репчик,  який  і  на  реп  мало  схожий./

I.
Як  можна  тебе  не  назвати  найкращим  другом?
Цього    не  можу  зробити,  це  було  б  найбільшою  брехнею.
Скільки  раз  ми  не  сварились,  знали  –  помиримося  згодом.
З  дитинства  росли  разом,  стали  ми  Братвою.
Наша  дружба  являється  найміцнішим  зв’язком,
Тягнеться  зв’язок  з  глибин  душі  й  років  малих.
Вважаю  тебе  своїм  братом,
Ще  й  братів  пошукати  треба  таких.
Така  наївність  плететься  в  голові,
Так  смішно,  якось  це  навіть  не  по-пацанськи.
Та  не  по-братськи  забувати  поняття  основні,
І  не  соромно  не  забувати,  як  малими  гралися  в  цацьки.
Адже  все  було  поступово,
З  тобою  ставав  я  собою.
Як  не  бувало    хреново,
Нам  усе  було  рівно,  єднались  одною  землею.
Це  слова  не  одних  поетів,  класиків,  патріотів  і  співаків,
Може,  заради  тебе  їх  копіюю,  або  унаслідував  їхній  дух,
Але  не  прийняти  тих  слів  –  це  шлях  слабаків!
Ми  тут  зараз,  і  поки  наш  вік  ще  не  вщух!
Ми  сунемо  з  тобою  курсом  прямим,
Сліпо,  як  дурні,  йдемо  ламати  стіни,
Ніхто  не  буде  самотнім,  нас  не  поплутають  з  кожним,
На  нас  усіх  гуртом  чекають  зміни.
Ми  зустрінемо  долю  відкритими  очима,
Ми  у  світі  ще  ніхто  поки  що,
У  нас  нема  нічого,  і  де  крута  машина?
Ми  не  Братва  з  боєвика  якогось,  ну  і  що?
Головне  -  це  наша  гідність,
Буде  ще  усе  в  нас,  де  ваша  бадьорість?
Гуляти,  спати  і  байдики  бити  давно  вже  був  останній  раз!
А  тепер  -  нумо  гори  рвати!
Повагу  й  славу  нашу  братську  здобувати!

Приспів:
Ну  ж  бо,  брате!  Треба  брати  щастя  за  живе!
В  голові  своїй  поритись,  добре  переосмислити  себе  і  свої  дії,
Вирвати  з  себе  все,  що  тебе  зсередини  жере!
Це  такий  був  відступ,  а  може  у  майбутнє  вступ.
І  я  думаю  ти  здогадався,  що  хотів  оце  я  сказати  -
Май  чіткий  напрям  і  рішуче  здійснюй  поступ!
Завжди  будемо  поруч,  на  нас  можеш  покластись,
Не  полінися  братів  покликати  на  поміч  у  важку  хвилину.
Бажання  і  сподівання  в  мене  одне  –  будемо  завжди  Братвою  зватись!
Окрім  того,  буде  і  щастя  і  сім’я  і  станеш  спецом  у  своєму  спрямуванню!!

II.
Ми  змінимо  усе  на  краще  у  стократ,
Разом  ми  сила  невмируща,  невгасима!
Як  вогонь,  горить  дух  дружби!  Цього  не  пояснив  би  сам  Сократ!
Ніяк  ця  матерія  незрима,
Ти  розумієш  і  не  дивуєшся,  що  мене  вже  понесло!
Ти  знаєш,  що  це  треба  пережити,  відчути  і
завжди  в  серці  нести  відчуття,  відчуття!!
Дружби,  братства,  вірності  і  честі  нестимемо  пост  чесно!
Звертатись  до  основ  моралі  це  наше  зобов’язання,  таке  наше  життя!
Ну  куди  вже  ж  нам  без  цього?
Забувати  не  можна  хто  з  нами  був,  бути  йому  вдячним  і  мати  повагу,
Це  залишає  з  нами  те,  що  маєм  у  собі  живого!
Почасти  це  пробуджує  й  відвагу!
Жити  краще  правильно,  по  правилах!
Але  -  без  заборон!
І  може,  наші  імена  знатимуть  століттями  по  усіх-усюдах!
Ніхто  не  любить  перепон,
Разом  легше  буде  їх  перейти,
Це  пам’ятай  і  не  здумай  просто  перешкоду  обійти!
Нас  не  забувай  і  ми  не  забудемо  тебе!
Та  це  брехня:  щоб  не  сталось  пам’ятатимемо!
Навіть  коли  якась  дурь  тебе  поведе!
З  омани  тусклих  думок  визволимо!

Зима  2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577059
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.04.2015

Трохи ритму.

І.
Складаю  я  ось…
Складаю  я  ось  от…
Складаю  я  ось  от  риму,
Додати  ще  б  трохи!  Трохи,  трохи  ритму!
Вийшла  б  цікава  пісенька  досить,  
І  ось  вже  всіх  по  залу  в  ейфорії  носить.
Тіло  розуму  не  слуха!  Єєєй!
Рухів  ритмових  не  плута!  Єєєй!.

Приспів:
Танцюємо  далі  й  далі  краще  й  швидше!
Жвавіше!  Гучніше!  Веселіше!  (2  рази)
….
А  я!  Вдихну!  РИТМУ!
Підстрибну!  За  допомогою  РИТМУ!
Й  крикну!  РИТМУ!
Ще  трохи  ритму!
Трохи  ритму!
Трохи  ритму!  (ост.  3  рядки  4  рази)  

ІІ.
Цього  шаленства  зупинити  не  можна,
У  кожного  вже  вібрує  клітинка  кожна!
Це  стиль  не  клубний  аж  ніяк,
Тут  є  просто  вдало  підібраний  такт.
Руками  махають!  Ногами  цибають!
А  чого  -  бідняги  самі  й  не  знають!
Але  хіба  ж  не  все  одно??
Як  тільки  це  чують,  зникає  їхньої  радості  дно!

ІІІ.
Я  й  сам  вже  стриматись  не  в  змозі,
В  шаленстві  качаюсь  по  підлозі.
Ноги  не  витримують  такого  безумства,  
І  всі  в  трансі  музичного  чаклунства.
Дим  навколо,  світло  блимає.
І  головне  -  ритм  рубає!
Підводьтесь  знесилені  ритмоманіаки,
Будемо  ще  довго  тут  підлогу  ламати!

IV.
Давайте  ж  доведемо  все  до  кінця,
Щоб  крутилась  в  голові  постійно  мелодія  ця.
Так,  щоб  навіть,  коли  спали,  їли,  бігли,  працювали,
На  роботу  не  встигали,  від  когось  швидко  втікали,  дівчину  цілували,
А  потім  ще  хотіли  тіла  ніжного  та  теплого  -
Не  забували  ритму  нашого!!  (весь  куплет  2  рази)

Зима  2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576899
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.04.2015

Нове місце.

                                                                       Що  щодня  бачать  блакитні  стіни?
                                                                       Поржавілі  труби  кидають  тіні.
                                                                       Дерева  тихо  чекають  весни.
                                                                       Я  чекаю  на  свідомість  ясну.
                                                 Мені  завжди  чогось  бракує.
                                                 Смакую,  байдикую,  це  дратує.
                                                 Зараз  мені  багато  людей.
                                                 Зараз  я  марнію  без  очей.
                         Тримай  мене,  тримай,  ліжко.
                         Обіймай  ніжно  мене,  подушко.
                         Заграй,  подружко,  свою  мелодію.
                         Від  того  нею  я  не  заволодію.
Я  невиправний  за  жодних  обставин.
Сную  вздовж  коридору  із  десятком  спалень.
Нове  місце  легко  стає  житлом.
Жодне  –  домом.  Я  невиправний  ні  батогом,  ні  добром.

07.03.2015.  РЦЛ,  тер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576342
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2015

Адреналін.

І.
По  хмурому  небу  мелькають-летять-шугають  хмари!
Ми  пливемо  поміж  ними!
Дістав  дощ  і  слякоть,
Небеса  тумани  над  нами  стелять…
Біжи!  Біжи  поки  не  накрило!
Чіпляйся  за  моє  крило!
На  роздоріжжі  ступору  й  екстриму
Знайди  свій  дух  пориву!
Дух  вирішального  прориву!

На  роздоріжжі  ступору  й  екстриму
Знайди  свій  дух  пориву,
Дух  вирішального  прориву.

Мчимося  по  лавині!
Чуєш,  щось  палає  всередині!
Так-так,  це  вогонь  у  серці!
А  вогонь  у  серці  мають  круті  перці!

Приспів:
Адреналін  серце  розриває!
Світ  не  чекає!  Світ  не  чекає!
…
Тримай  рішучість  в  кулаці  –
не  стримуй  себе!
І  щодень,  як  прокидаєшся  уранці,
пам’ятай  -  подвиг  зве!
Подвиг  зве!  Подвиг  зве!
Не  стримуй  себе!
Адреналін!  Серце  розриває!
Світ  не  чекає!  Світ  не  чекає!
Є-є-є!  Є!  Є!

ІІ.
Проблеми,  години,  цеглини  –
Не  стримати  їм  відважної  людини!
Не  стримати,  коли  кров  кипить  у  жилах,
Одна  провокація,  один  помах  і  вже  летиш  на  крилах!
Ти  любиш  цей  політ,
Ти  любиш  збудження  і  холодний  піт!

Безумство  забирає  безпеку!
Волю  надає  взаміну!
Солодка  порушена  заборона  –
Швидка  кайфова  погоня!

Безумство  забирає  безпеку!
Волю  надає  взаміну!
Солодка  порушена  заборона  –
Швидка  кайфова  погоня!

Пр:

ІІІ.
Справжній  ти  –  це  екстиримал,
Занудам  –  заноза,  закону  –  хуліган,
Для  бабульок  –  наркоман!
Та  ми  такою  не  маємось  бідою,
Цікавить  лиш  адреналін!
Не  розбавлений  водою!
Щоб  насичував  кров  до  повна  він!
Адреналін…
Не  розбавлений  водою!
Щоб  насичував  кров  до  повна  він!

Пр:

Рок-ками,  рок-ками,  рок-ками!
Йдемо  і  йтимемо  з  цим!
Звучить  рок  -  а  ми!  Рок  -  а  ми!  Рок  -  а  ми!
А  ми  з  ним!

2012.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575225
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2015

Довжина і ширина.

І.
Ширина  і  довжина  
Всього  навколо
Падає  у  око.
Де  дружина
Твого  нового
Життя  у  глюках?
Що  то  взагалі?
Палкі  реалі.

Чорна  крапка  –
Прикуття  погляду.
Думки  на  клапті
Стеляться  по  ряду.
Відпусти  думки
І  себе  кудись.
Життя  ламкі,
Поклади  на  мороз
І  –  хрясь.

ІІ.
Третє  око,
Дев’яте  око,
Безліч  очей,
Якщо  хочеш.
Руки  в  боки,  
Заткни  стоки
Таємних  мрій,
Якщо  хочеш.
Побачити  глибину,
Відчути  не  на  половину
Безцінну  щирість
Того,  що  бачиш.
Перевірити  себе,
Випробувати  хребет
На  сталеву  міцність.
Ти  сам  все  бачиш.

ІІІ.
Невже  жити  варто
Все  життя?
Щоб  стати  впертим
І  дурним,  як  дитя?
Варто  прагнути
Наступного  дня,
Де  жаль  здохнути
І  тебе  терпить  рідня?

Люди  не  надихають  –
Спостереження  пильні
Показують,  що  не  знають
Вони  наскільки  сильні.
І  не  знають  де  сила,
Живуть  розпачливо.
Планують  наступ  з  тилу,
Користують  примітивне  паливо.

06.03.2015.  РЦЛ,  тер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574652
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.04.2015

Чиста есенція.

Це  чиста  есенція
Без  порівнянь  і  емоцій.
Це  щастя  та  кисню  концентрація
Без  ніяких  тобі  порцій.
Пий  скільки  завгодно,
Передозуваня  нешкідливе.
Бути  постійно  п’яним  на  весні  природньо,
В  той  час,  як  все  мінливе.
Сонце,  зелень  та  теплий  вітер,
Перше  листя,  перші  промені.
Зникання  талого  снігу  капель,
Відлуння  рік  у  долині,
Складові  есенції
У  вигляді  дистиляту
Переливаються  на  крилі  миті  летючої.

Приспів:
Чиста  есенція!
ЇЇ  вбираю  із  повітря!
Ця  щастя  концентрація
Заглядає  в  кожні  нетрі,
Щоб  познайомити  із  світлом.

А  люди  ходять,  не  знати  що  думають..
В  мутній  воді  своїх  надумів  плавають,
По  містах  і  селах  бемкають  дзвіниці,
А  я  прямую  до  джерельної  криниці.
Поповнюються  підземні  води,
Протікають  потоки,  народжуються  ріки,
Відкриваються  пори,  та  допоки
Не  зна  ніхто,  не  гадав  би  скільки.

Приспів:
Чиста  есенція!
ЇЇ  вбираю  із  повітря!
Ця  щастя  концентрація
Заглядає  в  кожні  нетрі,
Щоб  познайомити  із  світлом.

І  правда,  що  є  чистої  води,
Приведе  мене  враз  сюди
Цей  непоказний  весняний  запах,
Який  виліковує  мене  зсередини.
Легко  та  нечутно  на  міцних  лапах
Минають  повз  різні  тварини.
Напуваюсь  найчистішої  есенції,
Скоро  і  осягнення  квітесенції.
Трохи  ще,  ось-ось  і  вже!
Не  поспішаю,  пожовую  драже.

Приспів:
Чиста  есенція!
ЇЇ  вбираю  із  повітря!
Ця  щастя  концентрація
Заглядає  в  кожні  нетрі,
Щоб  познайомити  із  світлом.  

Весна  2012  –  квітень  2015.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573680
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.04.2015

CONST.

Шум  оглух,  сліпота  узріла
Мертву  мовчанку  балакучого  тіла.
Бачення  дивні,  бажання  чужі,
До  своїх  критично  недужий.
Чужі  максимально  непотрібні
І  дарма  хвилі  б’ються  в  греблі.

Ти  прийшов,  звідки  почав.
Тебе  дістала  серія  появ.
Все  насправді  гірше  гіршого,
Нема  нічого  крихкішого
За  твої  сподівання  на  життя.
Нема  бридкішого  за  рухи  і  тертя.

Колекція  процесів  не  росте,
А  коли  й  росте,  то  нахера  все  те?
Півтора  десятка,  а  чи  два?
Чи  метр  і  в  кепці  голова?
Коли  дурневі  щасливо?
Тільки  не  зараз,  інше  –  неважливо.

Кожна  невдача  і  поразка,
Наче  орден  на  кітелі,  брязка.
Кожен  новий  орден  до  вже  набутих  липне,
Будь-який  із  них  зняти  можна  ледве-ледве.
Цінна  історія,  позбутись  її  нема  варіанту,
Зона  комфорту  в  слабкості  –  це  константа.

-  Це  таке  твоє  псяче  щастя?
-  Ліпше  ж,  ніж  ваше  сум’яття  .

\PzN/.
27.02.15.  Ббрс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573060
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.04.2015

Знавець.

Зайшов  якось  в  школу  зачекати  друга  з  уроків.  Сів  у  фойє.  Підійшов  знайомий,  сидимо  говоримо  в  кого  що.
Я  по  натурі  людина  відкрита,  тому  часто  дивлюсь  в  очі,  хоча  б  мигом,  особливо  якщо  це  дівчата  і  неважливо  які  вони  ззовні.  От,  проходить  невисока  дівчина  з  волоссям  по  талію.  
Кажу  знайомому:
-  Бачив  як  глянула?
-  Ага,  бачив.  -  посміхається  іронічно,  -  Так  завжди,  коли  знаходить  в  кого  поклянчити.
Я  тому  значення  не  надав,  однак...
Грають  у  коридорі  настільний  теніс,  до  столу  підходить  дівчина,  одразу  погляд  на  мене  і  не  зводить.  Так  секунд  десять  майже  таращились  однин  на  одного,  мила  посмішка  ''на  всі  32''.
-  І  що  на  цей  раз  вигадає?
-  Що??  -  я  не  зрозумів.
-  А  ця  так  зиркає,  коли  хоче  щось  підле  зробити.
Як  тільки  знайомий  це  сказав  бачу  довговолосу.  Минуло  менше  двох  хвилин,  а  вона  вже  йде  з  іще  двома  схожими  на  неї.  Прямують  й  оком  не  поведуть,  вже  майже  минають  нас.
Різка  зупинка  трьох  пар  струнких  ніг.  Поворот.  В  мою  сторону.
-  Прівєєт!  Як  діла?
-  Андрююша,  хто  це  з  тобою?  -  заводить  якась  із  них.
-  В  вас  є  мєлочь,  мальчіки?  -  прояснила  мету  знайомства  перша.  
-  Ща  пагляжу,  -  підіграв  їм  Андрюха.
Вийшло,  що  дівчата  розступились  і  я  можу  бачити  тенісний  стіл,  але  дививлюсь  на  гравця  жіночої  статі  з  пишними..  нуу,  формами!  Поки  вишукував  копійки  по  кишенях,  ця  особа  декілька  раз  стрельнула  через  плече.
Нарив  25,  5,  10  і  дві  по  50.  Коли  діставав  останні,  випадково  витаскав  п'ятірку.  Я  -  зирк,  а  в  руці  нічого  нема.  Малі  бестії  вже  були  в  півповороті  тоді,  як  замахується  тенісистка  дивним  зворотнім  помахом.  Майже  влучно,  я  б  не  ухиливсь.  Ракетка  вдарилась  об  стіну  тільки  просвистівши  біля  мене.  Адрююша  впадає  в  дикий  ржач:
-  Ахаха!  Це  оригінально  було!
Тріо  ніг  не  звернули  на  це  все  ніякої  уваги  і  поскакали  в  невідомому  напрямку.
Снайперша  самозадоволено  підійшла,  нахилилась,  забрала  зброю  і  пішла,  більше  ні  разу  не  глянула,  не  обернулась.
-  Звідки  ти  це  знав?
-  Вони  були  моїми..  дівчатами,  -  пацана  нарешті  попустило.
Краще  не  дивитись  ні  на  кого,  подумалось.  Але  ж  не  всі  тут  такі!
-  Цій  не  дивись  в  очі  взагалі,  -  застеріг  знавець.
Я  б  і  не  дивився  вже,  але  ж  треба  було  знати  на  кого  не  дивитись!  Не  далеко  від  нас,  буцім  переглядала  оголошення,  дівчина  статури..  сумо!
-  Чому?  І,  ти  що,  з  нею  теж??  -  насмішливо  запитав  я.  Все,  що  встиг  сказати,  востаннє.  
Вона,  як  капканом,  вхопила  мою  руку  і  завищала  з  ударами  глухого  басу:
-  Я  тобі  понрравиллась??!  Прравда,  нрравлюсь?!

06  лютого  2013.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572613
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.04.2015

Один день однієї осені.

Одного  дня  однієї  осені,  яка  прийшла  року  дванадцятого  після  початку  третього  тисячоліття,  я  перший  раз  пішов  на  роботу  і  заробив  65  гривень.  Подзвонив  мені  за  день  до  того,  тільки  ввечері,  друг  і  сказав,  що  дядько  знайомий  бере  на  яблука.  З  Льохою  ми  погодились  поїхати  і  вже  зранку  їхали  маршруткою  у  Терешки.
Чи  не  на  найцентральнішому  перехресті  нас  зустрів  дядько  (йой,  не  пам’ятаю  як  звали,  здається,  Саша)  Саша,  значить,  на  мотоблокові  з  причепом.  Ми  з  Льохою  заскочили  ззаду  на  причеп  (щоправда  звати  його  також  Сашком  і  з  якої  причини  він  дуже  давно  і  раптово  став  «Льохою»  невідомо  мені)  та  весело  катнули  сотню-дві  до  саду,  що  край  дороги.  Власник  саду  дав  нам  ящики  та  мішки,  попросивши  в  ящики  яблука  зривати  –  їх  він  собі  на  зиму  буде  вберігати,  а  які  не  можна  дістати,  ті  трусити  і  в  мішки  –  їх  він  здасть  на  консервний  завод.
А  скільки  тих  яблук  ще  на  землі  лежало!  Гарних,  цілих!  Але  вже  стукнутих  і  довго  вони  зберігатися  не  будуть.  Ну,  ми  так  і  робили:  рвали  в  ящики,  трусили  та  збирали  в  мішки.  Одна  яблуня,  друга…  Два  ящика,  п’ять  мішків…  Якось  так  воно  йшло,  чи  не  так.  І  далі.  Спини  вже  й  болять,  і  потрохи  ми  починаємо  кидати  в  ящики  більше  трушених-збираних.
-  Що  ж  їм  є?  Диви,  ціле  воно.
-  Ну  й  кидай.  Тільки  дивись,  щоб  мужик  не  приїхав.
А  мужик  їздить,  забирає  яблука,  дає  нам  пусті  ящики,  а  ми  вантажимо  заповнені,  зав’язуємо  мішки.  За  цим  всім  процесом  ми  забували  посмакувати  плодами.  М’які,  тверді,  соковиті,  жовті,  червоні,  великі  та  малі.  А  якщо  кому  цікаві  сорти,  то  не  скажу,  бо  не  розбираюсь.
Загалом,  день  вийшов  цікавим,  навіть  пречудовим.  Ні  до  того  такого  не  було,  ні  після.  Погода  була  приємна,  зранку  легка  осіння  прохолода,  вдень  майже  спекотно  і  теплий  вечір.  Я  працював  зі  власної  ініціативи,  скільки  назбирав  –  стільки  отримав.  Та  й  що  тут  казати?  Природа  ж!  А  після  я  став  «постійно  зайнятим»,  буцім  працьовитим,  тобто  роботу  мав.
Що  було  з  найзапам’ятнішого  це  коли  я  поліз  черговий  раз  на  яблуню  трусанути  яблук.  Трушу,  хилитаю,  аж  мене  хилитає  –  не  падають,  майже  нічого  не  залишилось.  Лізу  я  вище,  одна  нога  –  туди,  друга  –  он  туди,  руками  міцно  взявсь.  Знову  трушу  і  як  вломиться  гиляка  під  ногою,  так  я,  не  встигнувши  злякатись,  усівся  на  гілку,  яка  була  позад  мене.  Коли  розхитував  дерево,  то  й  пішов  за  інерцією  назад.
-  Ти  це  бачив?
-  Та  дивлюсь  який  ти  Тарзан!
Добре  ж  мені  пощастило,  а  наступної  осені  Артіковій  мамі  не  пощатило  на  яблуках  і  результат  –  перелом  ноги.  Тому  краще  без  перельотів  між  гілками  обходитись,  ну  і  треба,  щоб  хтось  тримав  драбину.
Тоді  нам  дядько  Саша  заплатити  мав  125  гривень  за  25  мішків  та  ящиків  (чи  тільки  за  мішки?)  і,  щоб  могли  поділитись  між  собою,  доплатив  нам  ще  5  гривень.  Запрошував  нас  ще,  підвіз  до  того  ж  перехрестя  і  назад  ми  пішли  пішки  до  Бару.  Я  прийшов  сильно  втомленим  і  повним  вражень  –  ми  могли  б  більше  зібрати  яблук,  якби  менше  займалися  дурницями,  але  кожного  дня  так  працювати  я  не  хотів.
Значить,  одного  дня  осені  мені  стало  вісімнадцять  і  я  пішов  на  роботу,  а  день  перед  тим  я  заробив  65  гривень.

Tl2O3.
Березень  2015.  РЦЛ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570397
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.03.2015

ДОБРОЧИНСТВО (2014)

Він  не  бачив  сенсу  ні  в  чому.  Кістки  носити  не  хотів  по  світу  і  не  міг  зрозуміти  як  їх  носять  ті,  кому  давно  за  шістдесят.  Для  чого??  Невже  вони  на  щось  сподіваються?
Він  був  давно  розчарованим  у  всьому  і  сьогоднішнього  ранку  він  йшов  на  ринок,  коли  зустрів  свого  старенького  сусіда,  який  ходить  дуже  повільно,  ледве  перебираючи  ногами.  Живе  цей  дідусь  зі  своєю  дружиною,  яка  вже  зовсім  сили  не  має,  щоб  самій  виходити  на  вулицю.  Борису  прийшла  шалена  мимолітна  думка,  яка  закріпилась  надовго,  але  свого  втілення  в  дійсність  чекала  не  так  довго,  як  можна  було  сподіватися.
-  Вони  просаджують  всі  гроші  на  ліки,  ходити  майже  не  можуть,  невже  вони  з  якихось  причин  ще  радіють?  Сидять  цілими  днями  вдома  і  єдиний  їхній  зв’язок  зі  світом  це  телевізор,  єдине  оживлення  з  причини  обговорення  теперішньої  політики  та  змін  в  світі.  А  їхня  пам’ять,  та  вона  помутніла  й  вони  не  пам’ятають  навіть  половини  свого  життя,  -  такий  хід  думок  його  підводив  до  страшного  рішення,  яке  він  назве  доброчинством.  -  Тож,  навіщо  їм  страждати?
Старі  Акімовичі  проживали  восьмий  десяток  і  мали  одного  сина,  який  приїздив  із  внучками  раз  на  рік.  Не  правда,  що  вони  нічому  не  раділи,  вони  дуже  оживлялись,  коли  щось  стосувалось  їхніх  нащадків.  Син  був  небайдужими,  але  проживав  далеко  й  закордоном,  а  його  дочки  вже  були  повністю  іншої  національності,  зі  своїми  планами  та  амбіціями.
Минуло  ще  багато  часу  і  він  нарешті  зважився  на  кардинальність.  Борис  був  досить  адаптивним  між  людей,  щоб  вони  не  помічали  його  божевільних  настроїв  проти  всього  людства.  Сам  чоловічок  мав  добру  мужню  постать  та  був  «чоловічком»,  бо  в  незапам’ятні  для  нього  часи  його  єство  стиснулось,  скрутилось  і  нагадувало  якийсь  висушений  фрукт  всередині  твердої  шкарлупи.  В  ньому  було  стільки  пустоти,  що  туди  почало  налазити  різноманітних  надумів  та  чужих  ідей  більше,  ніж  в  ідеологічній,  міфологічній,  філософській  та  ще  всякій  просвітницькій  літературі  половини  бібліотеки  середньостатистичного  навчального  закладу.
-  Як  вони  не  можуть  второпати  своєї  нікчемності?  Я  такий  же,  тільки  як  мені  допомогти  іншим?  От  не  жалієш  ти,  здається,  ні  про  що,  але  все  одно  здогадуєшся,  що  ти  не  хотів,  щоб  життя  складалось  так.  Ти  й  точно  не  знаєш,  як  воно  мало  б  скластися,  ти  не  уявляв  точних  пунктів  і  не  прив’язував  їх  до  дат.  Проте  ти  не  зовсім  задоволений,  зовсім  незадоволений.  Жаліти  про  щось  —  марна  трата  часу.  Ти  це  розумієш,  прекрасно!  І  далі  намагаєшся  відмовитись  від  того,  що  було  з  тобою.  Не  прекрасно...  Я  волів  би  зітерти  все,  що  було  зі  мною,  до  найменших  дрібниць,  до  себе,  з  іменем...  До  крихти.  Це  «анріал»,  і  я  міг  би  стерти  записи,  малюнки,  старі  зошити,  видалити  фото,  порвати  фото,  посваритись  зі  всіма,  переїхати  і  спробувати  все  знову..  і  здохнути  в  муках.  Адже  я  не  зможу  згадати  та  відтворити  хоча  б  того,  що  можу  скласти  зараз.  Я  однаково  буду  пам’ятати,  все  рівно  буду  існувати  таким,  як  я  є.  Це  нічого  не  змінить!  НІЧОГО.  Я  хочу  зробити  так,  щоб  мене  не  існувало  досі  й  щоб  ніхто  не  здогадувався  про  моє  існування.  Навіть  моя  смерть  цього  не  вирішить.  -  довгі  монологи  в  роздумах  велися  і  розривали  простір  навколо  Бориса  Олесандровича  поки  він  діставався  свого  клієнта.
-  Ось,  розпишіться,  будь  ласка.  Дякую,  до  побачення,  -  він  спускався  по  сходах,  виходив  з  під’їзду,  йшов  до  зупинки  тролейбуса.  -  Дратує,  що  люди  можуть  в  чомусь  одному  бути  з  тобою  рідними  душами,  а  коли  дізнаєшся  щось  інше,  то  вони  —  дзеркальні  відображення  твоїх  найкращих  якостей.  
Хліб,  тараня,  0,5  пива  і  -  о,  навіть  спеції!  Чоловічок  попрямував  у  сторону  будинку,  де  проживав  вже  досить  давно.  Настільки  давно,  що  пам’ятав  старих  Акімовичів  не  такими  й  старими  і  ще  досить  жвавими  людьми,  які  завжди  були  привітними.  А  сьогодні  був  темний  вечір,  жодної  зорі,  тиша  стояла  мертва,  зима  була  тепла  і  суха.  Старі  лягають  спати  рано,  завжди  близько  десятої.  Борис  посипав  картоплю  спеціями  та  залишив  її  досмажуватись.  Він  швидко  приготувався  —  гумові  рукавиці,  бахіли,  заточений  на  минулому  тижні  мисливський  ніж,  який  подарували  друзі  на  двадцять  п’ятий  день  народження.  Спустився  на  перший  поверх  та  вимкнув  освітлення  на  сходах,  піднявся  на  четвертий  поверх,  одягнув  рукавиці,  бахіли    і  легенько  постукав  у  нові  лаковані  двері.
-  Да,  то  хто?
-  Це  я,  діду..  Борис  Покриш...
-  Аа,  ну,  шо  скоїлось?
-  Можна  солі?  Нема  картоплю  посолити.
Кламцнув  замок  і  двері  прочинились:  -  Ну  заходи.
Перевірив  чи  двері  точно  прикрились.  Ліва  рука  на  рот  діда,  який  нижчий  на  голову.  Права  бере  короткий  замах  і  вістря  натикається  на  груднину,  але  застряває.  Короткий  ривок,  знову  замах  ледь  правіше  і  лезо  входить  мало  не  по  руків’я.
Кров.  Ріки  клятої  крові  з  цих  маленьких  зморшкуватих  людей.  І  звідки  вона  береться???  Не  забруднитися  було  важко,  переступаючи  добрячу  калюжицю.  Вбити  стару  було  ще  важче,  адже  вона  почула,  що  я  зайшов  і  почула  крехтіння  свого  чоловіка.  Його  пожовклі  очі  вирячились  прямо  у  мої  і  розумів  я,  що  йому  скоро  стане  краще,  та  зараз  там  відбилось  стільки  життя,  що  це  варто  було  бачити.  Я  не  хотів  його  мук,  на  щастя,  він  незабарився  і  впав,  я  мусив  діяти.  Стара  хотіла  було  підвестися  з  ліжка,  побачивши  ніж,  вона  верескнула  з  останніх  старечих  сил.  Мені  залишалось  одне  надійно  відкрите  місце  і  я  примружившись  замахнув  по  горлянці  –  крик  вмить  зник,  а  на  рукавиці  хлинуло  теплом.  Я  полинув  у  жах.  І  зник.  Я  пішов  вечеряти.  Все,  місію  виконано.  Акімовичі  вже  не  страждатимуть  від  болів.

Tl2O3.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560666
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.02.2015

Засвіт, просвіт і темінь.

Засвіт,  просвіт  і  тем́інь
мені  лізуть  до  кишень.
Бачу,  плачу,  не  боюсь,
що  колись  я  все  ж  уб’юсь.

Ще  рано
отримати  легкість.
Мені  не  дано
спрямувати  впертість
у  корисні  діяння
на  шляху  до  хаосу  здолання.

Хаос  у  кожному  
Помислі  доброму
Завжди  присутній.

Вересень  2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2015

Надю моя.

Чому  в  мені  ще  сидить  надія?
Пускає  в  очі  рожеві  мильні  бульбашки.
Вони  лускають  у  різну  пору  дня,
у  годину  ночі  та  печуть  краплин  залишки.

На  що  тут  сподіватися?
Щось  не  радію  я
від  своїх  "не  здаватися".
Йди  нахуй,  Надю  моя.

11.10.2013.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560381
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2015

Брехло.

Брехло!
Перерізав  би  собі  горло!
Брехло!
Не  повірить  моїм  словам  вже  ніхто!
Брехло!
І  далі  брешу  всім  нагло!
Брехло,  відрізати  б  йому  язика!
Брехлу  вставити  в  груди  клинка!

Своїм  словам  не  йму  віри,
Моїм  норовам  немає  міри!
Скільки  раз  обіцяв,
Що  позбудусь  ліні.
Стільки  ж  раз  про  обіцянки  забував,
І  на  обличчі  проступали  злі  тіні!

2011.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560164
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 16.02.2015

Звідки світять зорі…

У  всьому  світі  Ти  ж  така  одна,
Без  думки  про  Тебе  не  минає  й  дня.
А  личенько  у  Тебе  вже  таке!
Кожен,  хто  гляне,  вмить  замре!
Маленька  і  прекрасна  –  
Уся  неймовірно  пишна!
Душа  Твоя  –  степи  просторі,
Безмежний  Всесвіт,  звідки  світять  зорі…

Лютий  2011.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560163
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2015

Невідоме.

Знову,  знову  сніг  малює  картину  життя.
Дивиться,  не  може  зрозуміти  скалічене  дитя.
Таке  гарненьке,  біле,  ніжне,  аж  торкає  за  живе,
Чи  справді  таке  невимовно  чарівне,
чи  просто  для  дитятки  нове?
І  знову,  знову  сипле  сніг,
Не  видно  під  ним  маленьких  неокріпших  ніг.  

Зима  2011/12.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2015

Сам собі зараза.

В  душі  весна,
Надворі  зима.
На  душі  смуток,
Навколо  веселощі.
І  чомусь  не  так,  як  у  всіх  і  скрізь,
Якийсь  чорт  всередину  заліз.
Так  і  звик  вже  до  цього  чорта,
Бо  він  же  –  я!
Оттаке  звання  вже  маю,
І  як  на  краще  все  змінити  не  знаю.
Але  не  буду  служити  злу,
Зло  своє  перетворю  в  золу.
Її  розвію  по  землі,
Аби  стало  більше  навкруги  зелені.
Тоді  весна  навіки  розцвіте,
Все  на  свої  місця  розкладе.
Потоне  смуток  мій
У  морі  нових  радісних  подій.
Але  ж  не  все  одразу,
Спочатку  вбити  треба  цю  заразу!..  

Зима  2011.

P.S.  Таки  не  вбив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560001
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2015

Бажання.

І.
Я  сам  тримаю  кермо
свого  роману
про  невідомого  героя.
Поводитись  можна  чемно,
щоб  ви  розтали
і  думали,  що  я  турецького  покрою.

Я  вас  врятую  від  китайського  продукту.
Так  багато  хороших  чемних  дівчат  
всяким  пацанам  на  вухо  м'явчать.
Ці  пари  не  повинні  доходити  до  фази  репродукту.
Яке  там  може  бути  виховання  і  забезпеченісь  сім’ї?..
Я  викидень  еволюції,  випадковий  дефект,
який  вижив,  бажав  жити,  говорити,  розуміти,  etc.
Не  варто  було  робити  смішні  спроби  мої.

Я  вас  рятую  від  себе,
хоч  самотність  і  не  сильно  вабить.

ІІ.
Наче  й  не  було,
Як  то  зробити?
І  наче  й  бути  не  мало.
Можна  лише  уявляти...

Назад  не  вернути,
Всього  не  стерти.
Не  всім  мене  забути
навіть,  коли  вмерти.

Люди  забувають...
і  це  втішно  доволі.
Або,  люди  забувають
і  це  прикро  до  болю.

Мене  забули  б,  хай,
сам  прагну  цього.
За  свідомість  дай
мені  свободу  всього.

Хочу  благовічної  пустоти.
Відкинути  свої  нечистоти.
Прирівнятись  до  простоти
і  послати  земні  чесноти.

Розсій  мою  особу!
Ти  тут?  Чуєш,  Сатано?
Візьми  душу  со́бі,
чорну,  її  абияк  полатано.  
 
Розділи  між  людей  моє  зло,
щоб  воно  не  концентрувалось.
Частина  мене  мене  погризла,
якби  ж  всього  не  відбувалось.

ІІІ.
Невідомі  нікому  такі  псевдоніми,
хтось  інший  красується  на  фото,
тримає  кубки  руками  сильними,
долає  перешкоди,  забуває  прольоти.

Люди  тільки  щасливіші,  кардинально.
Ця  людина  зрозуміла  й  однозначна.
Оптиміст,  хоч  і  мислить  не  глобально.
Особистість  необмежена  і  практична.

Питань  зайвих  не  потрібно,
зараз  фантастичне  сьогодні.
Не  ідеал  —  це  зразу  помітно,
не  геній:  таких  навіть  не  сотні.

Але  не  ускладнює,
але  знаходить  підхід.
Натхненням  келихи  наповнює
гостей,  яких  розтоплює  лід.  

IV.
я  бачу  відображення  у  дзеркалі.
я  дихаю  щодня  без  упину.
я  затиснутий  у  напівтвердому  калі.
я  думаю,  що  ми  болото,  а  не  глина.

я  не  бачу  сенсу  в  задзеркаллі.
я  презираю  на  людей  свою  подобу.
я  не  мрію  про  тіло  зі  сталі.
я  знаю,  що  булька  -  моя  пригода.

нагадуйте  мені  про  мій  цинізм,
про  всю  ненависть  до  вас.
робіть  як  робили  примітивізм,
дайте  роздивлюсь,  в  профіль  і  анфас.
згадуйте  іноді  мій  авіталітізм,
прощавайте,  добре  було,  клас!  

16.01.2015.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552091
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2015

Гурман.

Ти  не  знав,
як  радісно  їй  було,  коли  біля  неї  стояв.
Ти  не  знав,  як  тішилось  її  серце,
коли  говорив  так  ніжно,  але  терпко  з  перцем.
Ти  не  знав,  ти  не  знав,
яких  полюбляє  вона  ще  страв.
Ти  не  знав,  ти  не  знав,
яких  ще  підсипати  приправ.

Ти  би  знав,  якби  хотів.
Було  прораховано  безліч  ходів,
але  одного  бачити  не  вмів.
Їй  було  вкрай  достатньо,
Вона  —  гурман  з  підрозділу  «секретно».
Поїдала  тебе  сакрально,
Ти  вбивав  її  ментально.

2013.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550254
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2015

Квадрат.

Стук  собі  у  підсвідомість.
Підсвідомості  посил  собі.
Настанови  на  майбутнє
Бездієві  й  гиблі.
Життя  —  давно  повинність!
Не  улюблення  заняття,  не  хобі.
В  людині  особистостей  сотні
змагаються  за  життя  в  наземному  стеблі.

Відомі  знання  вищі,
Розуміння  немале  та  принципи  власні.
Нічого  не  використовується:
Сліпий  перед  собою,  для  себе  глухий.
Дарма  дивуватись,  що  хтось  кращий.
Затерті  лікті,  руки  гладенькі,  пасма  масні.
Минуле  не  мотивує,  ще  й  ця
нездатність  повірити  в  час  не  лихий.

Знищ
себе,  ти  зайвий.
Як  прищ,
на  лиці  Землі,  гнійний.

05.12.14.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2015

Тебе.

Я  просто  хочу  тебе.  
Тільки  тебе.
І  погано  від  того  так
було,  що,  наче  хлопчак,
розпускав  свої  фантазії,
хотів  бути  в  екстазі  і
не  тільки  з  тобою.
Я  споглядав  за  розпустою  дурною.
А  зараз  краще,
я  зрозумів,  нарешті  -
мене  ніяка  не  тащить,
а  моя  свобода  —  в  арешті.

Дикунське  метання  в  пошуках
призводить  до  оніміння  в  руках.
Весь  світ  осквернений  і  непростим,
я  різний  з  ним.  Рішенням  простим
заклинаю,  що  це  моє  випробування
дасть  мудрість,  цілість,  умиротворення.
Та  ж  найтяжчий  з  тягарів  -  
не  промовляти  тобі  слів.
Ніколи  не  вмів,  бо  думи  гнітять,
що  в  тебе  міг  хтось  бути,  що  хтось  є,
що  буде  хтось  з  тобою  щоночі  лягать.
Що  ж,  знайди  шляхетного  месьє.

Могла  якась  в  мене  бути.
Може,  якась  хоче  бути.
Це  гнітючі  думи,
таке  припускати  прикро.
Ні  роздуми,  ні  руни,
навіть  якщо  не  все  зникло,
не  відкриють  того,  чому  нам  не  бути.

А  зараз  вже  краще,
я  розумію  це,  нарешті  -
мене  лише  до  тебе  тащить,
а  моя  свобода  —  самому  по  землі  зносити  мешти.

24.12.2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546112
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.12.2014

Віршів нема.

Віршів  іноді  просто  нема,
Вони  не  пишуться,  якщо  є  я.
Вірші  мене  приймають  за  психопата,
Вони  кмітливі,  але  полохливі,  малята.

Я  —  вбивця  оптимізму,
А  вони  —  мій  оптимізм.
Їх  скували  спазми,
страждали  від  запору
і  я  поставив  клізму.
Мої  вірші  пережили  катаклізм.

Я  —  повільно  вбитий,
я  труп  лежачий  між  рядків,
і  загробний  світ  я  не  зустрів.
Добром  своїм  проклятий.
Кричати  гучно
Рот  не  розтуляти

А  що  ж  кричати?
Нащо  кричати?
Я  свій  інь?
Чи  я  свій  янь?
Мені  справді  лінь
писати  автобіографічних  оповідань.

Ми  вросли  один  у  одне,
як  паразит,  я  на  віршах,
піснях  і  всьому,  що  близьке.
Тут  сам  я  шах,
тут  я  —  монарх-монах.

09-10.2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2014

Я-ми-і-ТИ ГЕН-ТУТ. Наші хвороби.

Ну.  Привіт.
(Довге  мовчання.)
Як  твоє  виживання?
Ще  не  минув  рік?
А,  тільки  Новий?
Ну,  добре,  ладно..
Запитаю  заодно,
Думаєш,  я  хворий?
(Природа  змінювалася
Дні  миналися
Років  декілька  вже,
Щось  таємне  їх  зв'язок  береже.)
Наші  хвороби  схожі,
Не  лякайся,  здорових  нема.
Не  тільки  у  нас  порожні
Існування,  це  модна  тема.
(Він  послухав  і  сказав.)
Нічого  не  змінилося,
Ще  більше  схожий  на  лося.
Давно  б  вже  зав’язав,
Якби,  звісно,  міг.
Став  тривіальним,
Трохи  маргінальним.
Весь  я  –  суцільний  гріх.
Однаково  тебе  пам’ятаю,
Ми  схожі  в  якійсь  площині.
Ми  спокійно  себе  ховаємо,
Але  ще  не  мертві,  ще  ні.
Чуда  якого  чекаємо?
(Вона  продовжила  своє,
Нога  у  ногу  кроки.)
Наша  схожість  межу  втрачає
Справді,  чи  то  мені  від  скуки
Таке  бачиться?  Остапе?
Подивись  без  деталей,  
Бо  знову  згубиш  етап
Марафону.  Ходімо  до  алей.
(Дві  тіні  поміж  лип  та  каштанів.
Дві  гривні  прилипли  до  штанів.
Двоє  говорити  не  могли  уголос.
Удвох  обігнуть  навколо  глобус.)
-  Ти  сьогодні  чарівна!
-  Це  чути  теж  приємно.
-  Але  чому  ти  не  щаслива?
-  Я  ж  не  вишня,  а  просто  слива.

Зима-весна  2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539750
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2014

Вони (дебіли) .

Вони  сиділи,
каву  пили.
Рвано  рвали  рани,
лічили  взаємні  догани.
Не  злічили  і  вже  не  рано,  
не  обробили  і  не  залічили  рани.
Сиділи,  сиділи,  сиділи...
Просиділи,  наче  дебіли,  
життя  у  самоприкуванні,  
життя,  можливо,  й  непогані.
Мати  могли  землі  різні,  
але  то  ґрунти  мерзлі,
то  там  звірі  грізні.
Що  хотіли,  наче  й  знали,
але  не  йшли  судна  до  взаємності  причалів.

Через  цих  двох  —  гордої  й  дурня,
омріяна  реальність  нездійснена  лежить  на  дні  урни.
Одного  часу  обом  дісталося  добряче,
може,  так  мало  бути,  відношення  тепер  ледь  тепле  —  не  гаряче.
Поплили  петлями  слова,  курсивами:
«Відпустити  все,  якщо  не  вмієш  користуватись  шансами  та  збиратись  з  силами».
Дотла  випалили  б  мощі
з  внутрішньої  сторони  очей  невтомні  дощі,
якби  люди  були  справді  людьми,
якби  були  вірними,  не  егоїстичними  і  не  мали  пітьми.

А  вони  сиділи,  печиво  їли,
запивали  чаєм.
Час  від  часу  контакт  мали
із  цим  раєм.
Коли  думали  разом  чи  коли  летіли  крізь  сон,
зустрічалися  їхні  астральні  проекції.
Там,  де  чуттєвість  і  тендітний  однотон,
де  приходить  потяг  на  перон  однієї  станції.

31.10.2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2014

Важка нематеріальність.

Я  колись  втечу,
А,  може,  навіть  скоро,
А  тікають  зараз  сидячи  на  місці.
Тікаючи,  не  стрічу
на  своїй  дорозі  нікого,
Бо  я  один  лишусь  на  місці.

Всі  підуть,
Кожен  вибере  щось,
Я  не  зроблю  розумного  вибору.
Всі  знайдуть
Своє  і  кожному  когось
Не  захочеться  лишити  до  самого  Збору.

Не  турбуйся,  дитинко,
Ще  не  прийшов  час  твій,
Ти  мало  трудилась  тут.
Як  би  не  стало  гірко
Та  виглядало  зухвало,  маю  я  свій
Фінал  і  сам  загнався  в  кут.

Ви  ж  -  рано  чи  раніше
Підете  у  вирішальний  вир
Подій,  танкі́в  і  та́нків.
Я  вірю  ще  сильніше,
Що  скорий  вже  Душ  Збір
До  потойбіччя,  де  нема  світанків.

А  поки  я  тікаю
Від  спогадів  про  тих,  кого  ловив,
Щоб  разо́м  піти  кудись.
Але  куди  йти  –  не  знаю.
Байдуже  вже  -  не  вмів  чи  не  любив.
Махом  по  усюдах  подівались.

Така  існує  реальність  -
Важка  нематеріальність
Реальніша  будь-яких  речей
Поки  не  підскочить  кнопка  «play»
На  касетнику  життя.
Мотай!  
 
24.09.2014.

Частково  надихнув  Тичина,  частково  -  руда  панна  Осінь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525646
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2014

Минулого року (занавіс)

Минулого  року
У  травні,
Знову  робив  кроки
Самотні.
Я  хотів  бути  сам,
Просто  подивитись
На  місто  з  гори.
Олрлортлбттбтлотлрроролро
Ололо  всім  срати  на  вірші
Татата  вони  щораз,  то  гірші
Лолол  бредня  сука  рідкісна
Гооооо  рплрощшщпн  щ  пргг  жерл
Я  змок  тоді  до  нитки
Вода  лила  по  кістки
Била  в  писок  сильно
Здувало,  стояв  насильно
Хотів,  щоб  їбанула  блискавка
І  впав  би  наче  мокра  п’явка
Краплі  гострі
Бажав  бути  на  вістрі
І  зараз  бажаю
А  все  мої,  бля,  урожаї

Нахуй  мені  щось  знати
Якщо  хочеться  вбивати
Іноді  вас,  сучок,
Ага-ага,  я  невдаха-мудачок
І  частіше  хочу  суїцид
Заїбало  проживати  геноцид,
Яким  повільно  себе  мордую.
Пишу  і  шкодую.

26.07.2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2014

Друзі (перший вірш)

/Це  важко  назвати  віршем,  але  мені  вже  байдуже/

Швидко  проходить  час,  
в  свою  подорож  забирає  й  нас.
Не  встигнемо  оглянутись  ми,
Як  давно  школу  закінчили.
Але  зараз  ми  ще  школярі,
І  поки  що  ми  друзі.
Потім  час  розкидає  по  всьому  світу  нас,
І  будемо  згадувати  один  одного  не  раз.
В  когось  вогник  дружби  згасне  по  життю,
Але  згадавши  вас,  друзі  мої,  сльози  враз  утру.
Бо  сльози  радості  і  смутку  це  будуть,  
Сумуватиму,  бо  навряд  чи  такі  друзі  в  мене  ще  будуть.
Радітиму,  тому  що  стільки  доброго  з  вами  пов’язано
І  на  смертний  вузол  в  моїй  душі  з  вами  зав’язано.

Поки  йде,  летить,  минає  час,
Потрібно  перестати  нам  сваритись
І  ніхто  й  ніщо  не  розлучить  нас,
Якщо,  поговоривши  добре,  перестанемо  злитись
За  всі  непорозуміння,  що  були  в  нас.
Найкращими  друзями  ми  станемо
у  всьому  світі.
Один  одного  з  біди  витягнемо,
І  в  очі  дружні  глянемо  ті.
Колись  знову  ми  зустрінемось,
І  руку  потиснемо,
Про  щоденні  проблеми  забудемось,
Наші  пригоди  в  дійсність  повернемо.

Були  ми  в  ті  роки  щасливі,
Бо  були  ми  невразливі.
Друг  за  друга  заступався,
І  ворог  зразу  геть  забирався.
Навіть  час  нашу  дружбу  не  зрушить,
Якщо  друг  вірний  тому,  з  ким  він  дружить!

2009.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520211
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2014

Світло віри.

Бачу  світло,
Світло  повнить  мою  душу.
Все  ясно,  наче  крізь  скло,
Що  і  як  тепер  робити  мушу.

Світло  майбутнього,
Такого  коханого.
Світло  віри,  світло  сили.
З  світлом  зазвучать  навколо  ліри,
Магічними  мелодіями  вони  крізь  часи  шляхи  відкрили.
(11.03.2012)

Грають  на  оранжевому  Сонці
Відблиски  сонця  оранжевого.
Заплітаю  в  косу  промінці,
Доторкаюсь  сповненого
Усмішки  обличчя
Сонця  мого.
У  нас  тримається  звичай
Гуляти  довго-довго,
Коли  на  щічках  рахую  цяточки.
Коли  ледь  помітно  дихаємо    разом
Нашою  душею,  а  не  ротом-носом,
Тому  що  наші  фізичні  тіла  –  це  результати  звички.

Очей  сіро-лазуровий  колір
Бачу  часто  я,
Голюся,  радію  дню,  поправляю  комір
Для  неї  я  щодня.
Її  світ,  її  світло
У  душу  проникло.
Як  сонце  назвати  жіночим  родом?
Зараз  добре,  а  ім’я  вигадаю  згодом.

Сходи  ранкові.  Заходи  вечірні.
Як  би  далеко  не  були  безмірно,
Завжди  разом  наївно  й  примірно.
Сходи  гвинтові.  Заходи  спірні.
Життя  із  медом  й  терном
та  з  любовним  зерном.

05.06.2014.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2014