| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Я бачу тебе кожен день.
Деколи лише 3чі на тиждень,
але незважаючи на це,
усе навколо змальовує менні тебе....
Де шелест листя-тихий подих.
Де промінь сонця-усмішка твоя.
А місяць,що малює очі і кожен раз їх бачу загадковішими ,я..
В них так багато іншого, та неземного. У них і дна криниці не побачу я...
Волосся-колір ночі.
І запах....
Від тебе пахне чудесами...
Твій несміливий погляд, так чарує, що забуваю хто я, наче не своя...
В тобі неначе якийсь ельф чарує.
І зваблює для тебе невинні дівочі серця.
Я вже твоя!
Здаюся добровільно,
у присмаку твоїх міцних обійм..
Ти дивишся на мене зверхньо, вірно!?!..,
але тебе благаю,тільки зрозумій...
Не власна над проханням музи,
не власна над підкоренням своїх очей..
Не власна над собою щоб забути,
усіх невинних і простих речей...
Мрійливий вітер підхоплює у серці те ім'я,що при нормальній річі важко не збагнути..
Але у свому світі нехочу знати його я...
На самот, у мріях я задаюсь питанням,
як звати того, кому пишу я?!?...
Але у відповідь іде лиш знак питання...
Тому вже особисто запитаю в тебе я.....
-Як звуть тебе?"дивне нічне створіння?!?",звертаюся до тебе у лапках.
Ми не знайомі, ні...
Це були лиш рядки наївні,
в яких не було й капельки тепла...
-Як звуть тебе?!,гучне питання ставлю..
Та відповідь нажаль вже знаю я.
То ж поспішай і ти збагнути,
наскільки,тобі вдячна,музо,я!!!
P.S. Написано у мить незнання,
написано у мить розлуки...
І зрозуміє той,до кого пишу я..
І сподіваюсь не осулить за сполуки.....
Без нього не булоб цього вірша,
бо не було моєї музи,
позичила у нього трішки я,
тієї невідомої хімічної науки...
Присвячується: О.М.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318521
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.03.2012
Десь там, у темних нетрях серця
щось тихо так співає....
Не страх це є і не провина,
це щось,що окриляє...
Це почуття спокійне,тихе,
як невагомість листя...
Воно пройде повз тебе,тихо
і колихне намисто...
Воно не вірить в щире слово..
Лиш погляд, в нього й віре..
Не встрягне і вдурну розмову,
де оба вже є винні...
Не скаже зло,навіть як лають.
Лиш тихо насміхнеться..
Що ж це за біс,
що тихо в серці,
про себе так сміється?!?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318514
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2012