| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
У твоєї дитини буде велике серце,
милий.
Сморід минувшини через вікно із помиями
вилий.
У журавлиному леті мій бог розіп’яв
себе,
не дочекавшись внутрішнього визнання –
мене.
Скільки ще витерпіти глибинної
болі?
Викинь мій здичавілий подих у безтурботне
море.
Бо ти – моя основа. Точка відліку і дотику.
Окраєць серпневого бортику.
З якого все почалося – пам’ятаєш, о 5-ій ранку?
Без слова, газети та чергової цигарки.
Коли прийде у світ твоя єдина
любов,
Я складу із родимок на твоїй руці
карту вічності. Обіцяю, без душевних
змов.
Молюся і молитися буду за вас, за неї, за тебе.
Допоки всередині мене буде жити небо.
Не зважай на постійні ледь чутні звуки.
Це твої рідні душі б’ються
Об мої незахищені груди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2012
Колись же і ми були щасливі з ним.
Всім воздасться!
А пазл..пазл спільний давно вже розпався.
Звісно, звісно. Не зважай на мене –
хвора я.
Проте і не заважай:
говорити, слова навколо себе крутити
і обов’язково вити.
Дякую за теплий прийом –
за волосся вирване,
за багато критики та пропозицій,
та ще й без дефініцій;
за босоногі ідеї, за аморальні крики.
Якщо ти про струни душІ питав
нещодавно мене у дУші,
то вже зо рік їхнє напівжиття
залежить від твого серцебиття.
Я пожовтіла, опала –
друзі кажуть «занепала»,
«схожа на змарнілу ганчірку стала», –
по телефону мені передали.
Це як ніколи доречно.
Доречність – моя залежність.
Уві сні мені квіти по секрету нашептали,
що всередині мене давно вже
крихти світу не бували;
виходить, що я пуста.
(І тут як раз мене мама поцілувала.)
А я існую, просто собі існую:
сама по сОбі, тільки інколи по тОбі.
Здається, я надламалась і саморуйнацією займалась.
Остаточно – та ще й поточно.
Як я досі живу, як їм, як сплю?
Зізнаюсь, мені на мить біль відіймає,
коли я на повітряній гойдалці ніжками махаю,
дев’яти поверхова реальність мене не лякає.
Навпаки, я надихаюсь; щоб потім все знову і знову
розщеплюватись, розписуватись, розвалюватись,
знову і знову. Пам’ятаю, рух тільки по колу.
Це для мене все якось занадто тотально.
Дякую Боже й за цю примхливу реальність!
Хтось і цього не пережив – з ноти на ноту, тонально.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2012
Зав’язка з тобою, на жаль, приречена,
поява іншої згубної звички забезпечена:
забувати життєві щасливі моменти,
розщеплюючись у скляних парникових ефектах.
Замість, аби писати душею, створювати сюжети,
потаємності входи-виходи звідусіль шукати,
мені залишилось лиш карбувати власні поодинокі монети,
і зневіреним їх роздавати.
Ці монети із справжнього сонця, із його живої матерії,
а не вашого, штучно створеного – до болю, урбанізованого.
В них накопичення є сила, що дає життєдайної віри.
Вони надто до рук чутливі, не зачіпай їх, милий.
Мені монети не потрібні, та й годі.
Раптом цікаво: на днях в мене потяг.
Квиток в один кінець, у наших душ вже різний протяг.
Усе наше життя різьбили словами,
та й святості було замало.
А подорожуватиму я зовсім нова,
підійматиму дощові краплини з міського асфальту.
Вмітиму літати, простором і часом ласуватиму,
допомагатиму близьким, біля їхніх подушок вартуватиму.
До тебе інколи буду вітати. Без запрошень.
Не на зелений чай, а на допомогу – виручатиму.
Обабіч. Віддзеркаленням.
Хвилею. Маренням.
Вічності слава,
уклін низький –
головою до колін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316353
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2012
Каждое из твоих "завтра" умирает во мне вагончиками метро,
малиновым лаком, латте и ярким пальто.
Тулуп Маргарита
мої ясноокі лебідки печалі раптом стали зручним оригамі.
конструюю небо, журавликів та дім, що вимірюються зорЯми;
безглузде «ти в мені» зі мною роками, роками.
«душегуби рясніють білим, янголи – сірим, всесвіт – знеціненим,
а люди усі по частинах, люди – видозмінено тваринним».
п’ять секунд вперед озвавсь увесь паперовий світ криком трьохвимірним.
нічну пустку паперові вартові розбавляли піснями-снами-піснями,
судомами рук вмістила вигаданий світ у бажань міліграми(повторюй: снами-піснями).
кожне «завтра» починаю зі стель і сподівань – такими собі міні-цвинтарями.
де твоя ніжність?
шукає ключ від нашого моря?
і чи є глибина? тоді..в кому я?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316131
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2012
Мій сенс у ночах – нездоланних та безвартісних;
зазвичай вони у сіро-синіх тонах.
Якщо ж мимоволі долучатися до чуття,
то роздавитися є нагода
валькування самотності,
що тримає за руку друга свого життя
– смуток, він як раз вино допива.
Ось же причуда: навіть самотності потрібен такий самий одинак, ба – так веселіше, та й не дурієш щосекунди!
А я все примножую болі когорту,
добираючи найкращої зернини
до хрестоподібної днини –
споминів про чисто золотаве літо
та й наших так і ненароджених маленьких «вереснят».
Природи коло замкнулося на сороковому дні; я ж тебе люблю і дітей наших бережу, у глибині тої матерії, що душею зветься.
Була б вдячна, якби не писала про тебе.
Думати – ще можна, це не так страшно,
як уся ти на папері.
Це все пережиток нашого
серпневого резонансу,
милий.
Нещодавно зловила себе на думці, що не вмію писати листів. Або ж пишу – проте не вмію їх відправляти. Страшно себе читати.
Впевнена, твердо впевнена,
Що людині повсякчас випадає
антифортуновий куш,
і це зовсім не «мило».
Аж ніяк.
І з ним треба миритися, та й навіть поважати його, гідно втримувати натиск і свято вірити у можливість, що тобі підуть на поступки, мовляв, се делікатна справа. Забуваючи, що у всесвіті усі справи –суцільний «делікатес», а, значить, жодна з них не є вартісною.
Ти став особистісним віршованим розміром,
душевним паразитом – та ще одним коритом.
Ось все і зводить до того,
що насправді мій сенс – у тОбі.
Тільки віри в слова не відбирай,
усьому – свій героїчний край. ́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315916
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.02.2012
Ти поставив собі престол
на роздоріжжі мого зап’ястка.
Моє внутрішнє місто стало твоїм
бездонним дном. Друже, може, це пастка?
Так сталося, що із спонтанним приходом тебе
Від мене залишився лише п-і-с-о-к.
Раптовий параліч волі.
Сьогодні мене н-е-м-а.
Я – лялька.
Лялька без з-л-а.
Шкребусь у вузликах крові,
Бо замерзли безтілесні скроні.
Пустка довкола: черства і німа.
Ти – лялька.
Лялька у соняшниковому п-о-л.-і.
Часто переживаєш мікроінфарктики д-о-л-і.
Живеш у черговій пустоті, де панує зима.
І тільки спільна смерть буде певна. Чи вже була?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315614
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2012
Створи мене наново, зубожіння небесне!
Як моєму другові, подаруй життя Еверестне.
Моя душа повинна бути корабликом, чуєш?
Правда, ти мене у черевики із Сонця взуєш?
Найпростішу істину шукаєш найдовше.
Що відчувати, коли розщепились останні емоції?
(Розвіятись із болем, може?!). Ні, вітре. Не гоже.
Знаєш, не гай часу на затягування серцевих корсетів.
Ріж недопалену сигарету, де замотані маленькі планети.
І себе ріж – навпіл, на чверть, на одну соту.
(Янгол-охоронець сказав, що на божевільні місця вичерпано квоту).
Ліміт, звідусіль! Зорі заборонили шукати протоптану дорогу.
Щоб себе останній раз пережити – дай мені шматочок від жовтогарячого
Світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2012