| Сторінки (1/22): | « | 1 | » |
Пивний асфальт наповнився бурштином.
Блакитні трави в другій висоті.
Десь п'яний дід своїм великим дрином
Писав на стелі букви золоті.
Бог-атеїст напився зранку кави,
Бо сорок днів, як кілограм думок.
І Чебурашка має власні справи.
Болотна творчість, вилита в струмок.
Де жовта синь закінчує молитву,
Безсмертне сонце, втомлене вогнем,
Веде з реальністю безглузду битву
Без перемог-поразок день за днем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2013
Йдеш коло за колом,
Лиш сірість навколо,
Немає кінця й поворотів.
Як зранку із дому,
Так ввечері знову,
Вертаєшся в лоно нудоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2013
Коли весняне божевілля стукає в вікно,
А ти собі лежиш, заражений зимою,
І що навколо діється тобі вже все одно -
Ти на одинці у війні з самим собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013
Убогість світу, що вмирає
Не викликає співчуття.
Він вже гниє, але не знає,
Наскільки близько до кінця.
Мільярди люду - просто стадо -
Мільярди душ у темноті
Шукають бідності зараду
Й не бачать бідність у собі.
Убогість світу, що вмирає,
Убогість тих, хто в нім живе
Чомусь ніхто не помічає.
Ніхто не бачить і себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2013
Блакитні очі – в них безмежність,
Вона затягує мене,
І я, забувши обережність,
Забувши світ весь і себе,
Мов зачарований тобою,
Немов би ти і є весь світ,
В безодню лину з головою
І все летить з своїх орбіт…
Я божеволію від тебе,
Від ніжних слів, солодких уст,
Ти – мій прекрасний ангел з неба,
Причина спокою й безумств.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2012
Чи варто жити в світі, сповненому болю?
Чи варт шукати щастя, де його нема?
Хіба не було б кращим здатися без бою,
Коли навкруг збудована з страхів стіна?
Про що ти думаєш, коли зникає світло,
Коли твоє майбутнє тріскає по швах,
Коли зима гуляє серед твого літа,
А від самотності і болю їде дах?
Чому не здатний ти побачити дорогу,
Що приведе тебе до сонця із пітьми?
Чому ж ти поглядом просвердлюєш підлогу,
Й не хочеш бачити, що вихід є з тюрми?
Я знаю, як то важко бачити навколо
Руїни планів й свого звичного життя.
Та ці події не бувають випадково.
Не допоможуть сльози тут, ні каяття.
Це шанс тобі змінити все життя назавжди,
То мужності випробування непросте.
Чи зможеш ти заглянути у очі правди,
Чи цей період вже ніколи не пройде?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2012
Починаю звикати до буднів тих сірих,
Від яких намагався раніше втікти.
Забувається все, в що колись я повірив –
Та мета, до якої так прагнув прийти.
Я байдужим стаю до усього, що знаю:
До природи, людей і самого себе,
В оболонку міцну своє серце ховаю
У надії, що все це із часом пройде…
Час іде, а нудьга усе більше зростає –
Бездіяння моє не міняє подій.
У плодах справ безплідних повільно втопаю,
Залишаючись в світі спустошених мрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2012
Вона підходить непомітно,
Неначе негр в темонті.
Зимою раз, а вдруге літом
Приносить болі головні.
Студентам сняться у кошмарах
Два тижні муки і страхів,
І, навіть, на тюремних нарах
Ти не відчуєш тих жахів.
То сесія така безжальна
Стирає усмішку з лиця.
Страшна подія й аморальна -
Немає жалю й вороття.
Але студенти гірше танків
Ідуть сміливо напролом,
За бали б'ються до останку
У боротьбі за свій диплом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2012
"Душа - безсмертна!"- кажуть хором люди.
Тоді навіщо ми усі живем?
Душі без тіла, мабуть, легше буде -
Нема ні болю й страху, ні проблем
Хоча всі вірять у душі безсмертя,
За "просто так" тобі ніхто не вмре.
Ми ж бо не знаєм, що там після смерті,
Можливо забуття нас вічне жде.
Я ж хочу знати, що мені робити,
Коли я чую, що вмира душа.
Заради чого в цьому світі жити?
Хіба ж не кращим є те забуття?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333173
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.04.2012
Усмішка - не зуби,
Усмішка - то губи.
І ті ж самі губи
Ведуть нас до згуби,
Манять, заклинають,
Пощади не знають,
Нас зводять зі світу
Й дарують просвіту...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333172
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2012
Для мене ніч – звичайне забуття.
Не сняться сни мені вже пів життя,
Лиш зрідка поринаю в казку ту,
Й у дивнім світі по ночах пливу.
А хочеться ж там залишитись,
Навік в стихії мрій спинитись
І від реалій справжнього життя
Втікти без сумнівів і каяття.
Та іноді все ж розумієш ти,
Що неможливо назавжди втекти.
Тоді лиш повний сил й надії
Утілюєш в життя всі нездійсненні мрії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2012
Він йшов по вулиці вночі,
Забувши горе і страждання.
Ішов, і в нього на лиці
Не було більш розчарування.
Він йшов по вулиці пустій,
Залишивши суму позаду,
Ніхто йому не крикне 'Стій!',
А той, хто міг, його вже зрадив.
Він йшов із поглядом пустим,
В очах лиш пустота, безодня,
Ввесь світ розвіявся, мов дим,
Час зупинився на сьогодні.
Він йшов, шукаючи кінця
Для існування, що без сенсу,
Не знаючи, що десь є та,
Для кого він - то цілий всесвіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2012
І знову неправда, і знову брехня.
Знецінили люди вже власне життя.
Всі брешуть усім, навіть, часто, собі,
І тонуть повільно у власній брехні.
Немає законів й моралі життя.
Брехня – не слова, швидше спосіб життя.
Про вірне кохання у книжці читаєм,
А як це, любити? Ніхто вже й не знає.
Дружба і чесність – то майже пороки,
Минуле століття, пройшли їхні роки.
Душа всього людства повільно гниє,
Хто знає, куди все це нас приведе.
Я хочу сказати, що варто спинитись,
Подумати трохи й на краще змінитись,
Забути погане, йти в нове життя,
Допоки не кануло все в небуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321547
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.03.2012
Зараз середина XXI століття. Я сиджу в напіврозваленому будинку в спустошеному місті. Сиджу і думаю: що ж я зробив неправильно? В чому я винний? І в чому винні всі ті, хто так і не відчув смак справжнього життя? Мені всього 14, а все, що я бачив – це біль, страждання і смерть, смерть, смерть… тепер, коли я доживаю свої останні місяці, тижні, а, можливо, і години життя в самотності, я згадую все, що мені розповів мій Батько. Він не був мені кровним, біологічним татом, бо мої батьки померли коли мені виповнилося 3 роки, але він був єдиною моєю родиною весь цей час. Саме він прихистив мене тоді, коли всі інші рятували власні життя. Батько був дуже розумним і всі свої знання він старався передати мені. Від нього я навчився читати, писати, рахувати, але головне – він розповів мені історію – те, що було до мого народження.
За словами Батька колись на Землі було мирне життя, люди тоді жили безтурботно, не особливо роздумуючи над далеким майбутнім. Та й далеким майбутнім для них було все, що відбудеться після власної смерті. Ресурси на Землі поступово вичерпувалися і першою гостро постала проблема нестачі питної води. Звісно ж були винайдені способи переробки і очистки води, але поступове вичерпування корисних копалин та інших ресурсів породило в серцях людей страх – саме той первісний страх, якого людство хотіло позбутися від самого початку свого існування. Страх породив параною, параноя переросла в ненависть, ненависть вилилась в агресію, а агресія втілила в реальність найстрашніші кошмари, перетворила цілий світ на пекло, пекло, в якому панував той же первісний страх. Виснажена односторонньою експлуатацією і війнами планета відповідала все новими і новими катаклізмами, лише зміцнюючи ланцюг людського егоїзму. Боячись за своє життя люди використовували найстрашнішу зброю, не замислюючись над наслідками. Все це вилилось в світ, який я бачу перед своїми очима. Бездумно піддавшись страху людство знищило власне майбутнє.
Від виснаження я заснув, а, можливо, і втратив свідомість. Для мене це теж саме, бо снів я ніколи не бачив. Про них мені розказував батько. Він сказав, що коли людина засинає, то вона потрапляє в чарівний світ, який виходить за рамки здорового глузду. І в тому світі можна побачити свою мрію. Чому ж я ніколи не бачу снів? Мабуть людям без майбутнього не потрібні сни… хоча, яка іронія: та мрія, яку я хотів би побачити у сні – це і є майбутнє. Коли навколо немає нічого, тоді єдине, що залишається – це роздуми. Але знову пора вирушати в дорогу. Куди я йду? Що я шукаю? Ці питання часто лунали в моїй голові. В мене немає причин продовжувати жити, але я все іду і іду від міста до міста, від села до села, хапаючись за крихітну надію прожити ще один день. Давно вже я не зустрічав нікого живого, лише купи трупів і скелетів на вулицях міст, в будинках, та й взагалі усюди. В цьому просякнутому радіацією світі вижили лише одиниці, але і нам недовго залишилось. Найпоширеніший спосіб виживання – канібалізм. Люди, втративши здоровий глузд, зберегли лише людську зовнішність. Натомість вони перетворилися на бездумних скажених тварин, підвладних своїм інстинктам.
Нарешті зайшло сонце. Це означає, що пора вирушати. Під його палючим промінням іти неможливо – воно вб’є тебе так само, як і більшість тих, хто зараз лежить на вулиці. І ось я знову вирушаю в дорогу. Вийшовши на вулицю я бачу те, що не розгледів в ранковому тумані, коли зайшов в це місто: напівзруйновані багатоповерхівки моторошно нависли над головою, дороги всипані уламками будинків і машин, в повітрі стоїть вже давно знайомий трупний сморід – стандартна картина. Я іду вздовж цих вулиць переживаючи змішані почуття страху і надії зустріти живу людину. Востаннє така зустріч відбулася 19 днів тому. То була жінка віком років 40-50. Коли я її побачив, вона плакала і голосно молилася всім богам, яких тільки знала: від Перуна і Зевса до Ісуса, Аллаха і Будди. З тих слів, які мені вдалося з неї витягнути, я зрозумів, що вона, як і я, подорожувала в надії вижити, та все ж зламалась. Також вона мені сказала, що десь на півночі все ще може бути територія, на якій залишилась рослинність – такий собі оазис в пустелі, на яку перетворився наш світ. Я не знаю, чи це правда, чи це лише витвір її фантазії, який вона прийняла за реальність. Мені в будь-якому випадку потрібно кудись іти, тому я взяв курс на північ. Та жінка померла на тому ж місці, де я її зустрів, за кілька годин після нашої розмови. Вона продовжувала відчайдушно молитися аж до останніх секунд свого життя.
За ніч я дійшов до північної окраїни цього міста без назви і знайшов більш-менш цілий будинок, щоб перебути день. Перед тим, як вкотре провалитися в невідомість, яку представляв для мене сон, я знову згадував Батька, який помер 2 місяці тому від хвороби, яку до війни навіть не вважали смертельною. І знову я плакав, гарячі сльози стікали по обличчю. Яке ж марнотратство ці сльози, та спинити я їх не можу. Одного разу, коли Батько розповідав мені історію, розповідав про постаті, які її творили, я в нього запитав: «Чому в нас немає імен? Чому ми їдемо по безіменних вулицях міст, в яких також немає назви?». На це я отримав відповідь: «Війна. Саме вона стерла всі імена і назви. В світі, в якому ми живемо імена не мають значення. Я – Батько, ти – Син, ми – сім’я і імена нам ні до чого, а інших виживши твоє ім’я цікавить в останню чергу». Тоді я нічого не зрозумів, проте зараз я починаю бачити сенс в тих словах.
Пройшло вже 37 днів відколи я залишив безіменний мегаполіс. За цей час я побачив багато привидів колишніх міст і сіл та жодної живою людини. Складається враження, що я єдиний, хто вижив і це лише додає гнітючості. Їжа, яку вдалось дістати в минулому місті закінчилася вчора, а води залишилось лише на кілька ковтків. Невже це і є мій кінець? Я думав, що вже давно підготувався до смерті, але зараз відчуваю, що готовий їсти мох, який віднедавна почав з’являтись то там, то тут. Температура за останній місяць помітно знизилась, та й вологість тут вища. Можливо, я зараз як ніколи близький до того оазису, а можливо це всього лише моя уява, породжена відчаєм і виснаженням. Як би то не було, але це все лише додає мені бажання жити і збільшує страх перед смертю.
Минуло ще кілька годин. Від спраги я, мабуть, не помру, бо небо вже закрили дощові хмари. Двічі мені здалося, ніби щось невелике промайнуло недалеко на землі, але знову я не впевнений, що це не моя уява. Почав падати дощ, і не просто дощ, а злива. Після того, як я набрав повні фляги води, рушив далі з новими силами і ентузіазмом. Пройшовши ще з годину я побачив печеру. Краще перечекати день тут, бо не відомо, чи знайду ще якусь схованку до того, як закінчиться дощ і вийде сонце. В печері прохолодно, але сухо. Як завжди, перед сном, я згадував Батька.
Я просинаюсь, бо відчуваю на шкірі щось тепле і приємне. Відкривши очі і оглянувшись навколо знаходжу себе лежачим горілиць на траві посеред лісової галявини, залитої сонячним промінням. Відчуваю легкий голод, тому встаю і інстинктивно щось шукаю очима. Ось моя ціль – кілька кущів малини і смородини. Я підбігаю до них і починаю жадібно зривати і їсти ягоди. Я не розумію чому, бо спішити мені немає куди, та я похапцем рву ягоди, і , навіть не жуючи, ковтаю. Ще мить і все навколо темніє, земля під ногами розламується і я падаю в безодню, зажмуривши від страху очі. Коли я знову їх відкриваю, то бачу, що я все ще в тій холодній печері, в якій був зранку. Сон?! Невже це був сон?! Вперше в житті мені приснився сон. Та несподівано мене огорнув якийсь незрозумілий смуток. На серці стало так важко, як було тільки після смерті Батька. Світ, який привидівся мені у сні був повною протилежністю реальності. Я згадав, де бачив ту лісову галявину. Цей пейзаж був на одній з фотокарток, які мені показував Батько. Фотографіям зараз близько півстоліття і зробив їх ще Батьків дід.
Коли я підвівся, то відчув, що був навіть більше виснажений, ніж перед сном. Ноги мене ледве тримали, а голова йшла обертом. Спав я довго, бо коли вийшов з печери, то побачив ясне зоряне небо. Знову переді мною простягнулась невідомість, але цього разу я відчував страх і смуток, яких не було раніше. В свідомості промайнула думка: «А чи доживу я хоча б до світанку?». З кожним кроком ноги ставали все важчими. Вибравшись на ще один пагорб я клякнув на коліна і зразу впав лицем в вологу землю. Доклавши неймовірних зусиль я зміг повернутися на бік і побачив, що на сході вже видніється сонце. І ось я лежу, безпомічний і безсилий споглядаю як сонце сходить з-за горизонту і думаю про те, чому я повинен розплачуватися за недалекоглядність інших, про батька, про лісову галявину зі сну. В моїй голові рояться різні питання, на які я так і не отримаю відповіді. Чи буде Земля ще колись такою, як на Батькових фотографіях? Чи є ще хтось живий в цьому світі? Чи зустрінусь я з батьком після смерті? Думки поступово вислизають з моєї голови, свідомість втікає від мене і я занурююсь в темряву. Нарешті… Кінець…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321544
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2012
Забути все, хіба ж це важко!?
Зректись своїх минулих днів,
Тих справ, які вдавались тяжко,
Усіх досягнень, власних слів,
І все чому? Ти кажеш, марно,
Усі старання псу під хвіст,
Що сподівання – то примари,
І що майбутнє – темний ліс?
Згадай же, друже, свої мрії,
Оті нездійснені казки,
Вони ж бо – світло і надія
У темні і скрутні часи.
Не варт минулого зрікатись
І проклинати усі дні,
А варто щиро посміхатись,
Бо є ще мрії в темноті.
Вони – твоя полярна зірка,
Яка не згасне, не помре.
А є ще друзі – то підтримка,
Що у найважчий час прийде.
Тож підіймайся, йди вперед,
Нехай відступлять всі тривоги.
Не кожний крок буде, мов мед,
Та всі вони до перемоги
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2012
Скажіть мені, де щастя є,
Де квітка вічності цвіте,
Шукати де свою любов.
Хай скаже той, хто вже знайшов
Себе в широкім світі цім,
Де моя доля, де мій дім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2012
Живи в цей день, неначе все востаннє
І завтра може не прийти.
Скажи сьогодні, що на думці маєш,
Про почуття й ідеї не мовчи.
Усе, що можеш, віддавай секунді
Й повернеться воно в сто крат.
Іди, не бійся і твори майбутнє,
Знайди свій власний райський сад.
Що б не казали - ти собі управа
Й приймати рішення тобі:
Бути рабом, узятися за справу
Чи залишатись в стороні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315493
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.02.2012
Ходив він до церкви і вірив у Бога,
Як нишком закралась у серце тривога.
Все було так просто: молись і спасешся,
Та сумніви хлинули, наче нашестя.
Бунтарські думки захопили свідомість,
І вже на лякає його невідомість.
Він слухає рок і живе сьогоденням,
Йому для життя не потрібне натхнення.
Він просто живе, відчуває хвилину,
Не раб, не фанатик, а вільна людина.
Захоче - сміється, а схоче - заплаче,
І вище можливостей власних не скаче.
Та сіре суспільство його не сприймає -
Для "інших" людей в ньому місця не має.
Подібні йому - неймовірна загроза
Для світу буденної мертвої прози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315490
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2012
Я бачив тебе учора,
Ти знову ішла одна.
В твоїх очах, як у морі,
Топився і йшов до дна.
Ти була така прекрасна,
Кохання мене палило,
То наче жага ненасна
В мене любові налила.
Немов би чарівна фея
Мене до себе манила.
Ти – квітка моя, лілея,
Та ти мене не любила.
Хотів я тобі сказати
Стільки прекрасних слів,
Та страх не хотів відпускати.
Ох, як я про це пожалів.
Ти – ангел безкрилий, ти – фея,
На грішній землі хоч живеш.
Прощай же прекрасна лілеє,
ти долю ще свою знайдеш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315233
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2012
Сьогодні ти мені приснилась,
Хоч скільки часу вже пройшло.
В моєму сні ти появилась,
І я згадав все, що було.
І знов надія зажевріла,
І запалав в душі вогонь.
Хоч може ти і не любила,
Та взяла міцно у полон.
Я побоявся все сказати,
Про це не раз вже пожалів.
Хотів я про любов волати,
Та мовить й слова не зумів.
Можливо пізно схаменувся,
Та зрозумій лиш, я прошу,
Що просто напросто боявся,
Що скажеш фразу «Не люблю».
Минуло часу так немало,
І я тобі цей вірш пишу,
Про вічне почуття – кохання,
Про те, що й досі так люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2012
Я заздрю тим, в кого є крила,
Тим, хто витає в небесах,
Хто відчуває вітру силу,
І гордо зветься словом “птах”.
Хотів би я злетіти в небо,
Поглянути на все здалі,
Немов той птах, без слова «треба»,
Прожити вільно свої дні.
Піддатися пориву вітру,
Здійнятись вище за усе,
На мить зависнути в повітрі
І ломанутися в піке.
Так кожен раз, як дивлюсь в небо,
То відчуваю ту жагу –
Свободи вічную потребу,
Яку, здається, не знайду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315022
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2012
Так важко жити в Україні,
В отій козацькій батьківщині,
Яку забули всі на світі,
Забули навіть власні діти…
«Американці, москалі
І ляхи винні – лиш вони.
А ми бідненькі лиш страждаєм,
Через усіх тих бусурманів.»
Моя тут думка ось яка:
Лишіть ви ляха й москаля.
У всьому винні ми самі,
Бо у душі ми ще раби.
Роки гнобління вже пройшли,
Лиш ми живемо, як жили.
Як хочете нормально жити,
То треба вам себе змінити.
Не депутатів і не владу –
Свій розум привести до ладу.
Бо ж серце Неньки України –
В народі, у простій людині.
Та щоб те серце знов забилось,
Якщо йому таке судилось,
Ми маємо ще об’єднати
дві половини, брата з братом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315016
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 18.02.2012