| Сторінки (1/10): | « | 1 | » |
Я – не ізгой, я – не меншина світу,
Не малорос, не бидло, не нацист!
Я не ховаю своїм нутром огиду,
Ненависть не несу, не множусь серед кист!..
Я – не корюсь, не стану на коліна,
Я – не віддам цю Землю бо колись,
Були пани, татари, московіти,
Народ тримався й до кінця моливсь.
Я – не романтик, не жертва ідеалів,
Я лиш проста людина серед всіх,
Наші батьки й діди у руки зброю брали,
Щоб захистити нас від царських псів.
Нехай усі за спинами говорять,
Що ми «мазепинці», чи то «бендери»,
Вони не глянуть, що вожді їх творять,
Зате в братерство – відкривають двері!
Які ви брате? – Вам брати угри й фіни,
У вашім мисленні – суцільний шовінізм,
Одні ви добрі, інші – то дибіли,
Що слухати не будуть про «братський комунізм»!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316885
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2012
Летять літа,
Летять, не озирнуться,
Все що було – лишилось на словах.
Години спокою – об білі стіни б’ються,
Моє життя з роками утамувало страх.
Я не боюся смерті,
Хоч знаю, що є горе,
Тривожить спомином усі булі думки,
До мого серця – суцільні коридори,
Не знають входу і мої рядки.
Я інвалід в житті,
Моя душевність – хвора,
Хоч ніби ще прожив так мало літ,
Проте давно відчув всю неприємність болю,
Й не знаю що є «совість», чи то «стид».
Ножем у груди –
Від тих, у кого вірив,
Дістала повністю необізнаність та тупість,
Самотність я насправді полюбив,
Бо людям нецікава істина та мудрість.
І різкість ця,
Вона немов бурани,
При ній я змінюю буденність на очах,
Моя наївність – важить океани,
Забув я спокій у своїх літах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316348
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.02.2012
Спомин…Біль…Розлука…Сон…
Ніч несеться за вікном,
Вітер гучно повіває,
Крик із серця вибиває…
Думки…Час…Вікно…Пісні…
Чути спомини сумні,
Спомини лиш про любов,
Так кипіла тепла кров…
Вірші…Тексти…Сум…Життя…
З середини як ниття,
Розривається усюди,
Ця любов розбудить студи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2012
Чуєш, як стукоче потяг?-
Час летить й летить...
І не можна зупинитись
Навіть і на мить…
Тихо шепче вітер в полі,
Що життя нема…
Що немає тої долі,
А хіба була?...
Ні…ви тілько подивіться,
Погляньте навколо…
Де ті люди добрі ділись?
Всі в пекельнім соло?
Ти шукаєш, б’єш у дзвони,
Сил немає бити,
Робиш добре людям всім,
А вони неситі…
«Будеш битий!..» глас із верху, -
Наче знову пани,
Надіті від рук до ніг життєві кайдани…
Знов шукаєш того світла,
Світла на небі,
А навколо люди-бидла,
Від пекла далебі.
Співай-же, ти, моя пісне,
Лунай по просторам,
Хай щасливим і не буду,
Гопки скаче горе,
Вороги нехай сміються,
Плюють та вбивають,
Та моєї таїни
До віку не знають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314851
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.02.2012
Кохання і ненависть -
дограє касетна плівка,
а суть – в моїх речитативах,
Я - як на крилах,
але кінець прийшов невчасно,
хоча звільнив думки від цих баластів, часто...
Кажу «привіт»,
а відповідь - холодна,
не зрозумів сутності цієї моди,
Ти не слухала ніколи мої стони в мікрофоні,
та не намагаюсь скинути твоя корони,
Ти на троні,
а я десь знизу може плив,
тобі діаманти треба,
а не віршовий пил.
Немає сил
за тобою розганятись,
можеш тихо йти,
а можеш далі зоставатись,
Та ревнощі по-суті,
мій егоїзм не красять,
ці почуття дурними болями вилазять.
Байдуже тепер,
хто тебе в руках тримає,
ночами цими міцно обіймає...
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2012
Серед цих думок -
загублені долі,
знедолені сім’ї, поламані, кволі,
В житті алкоголю -
інші моменти:
багато померлих, із памяті стертих,
Руки в крові -
так жити ти хочеш?
Та що та дитина шепоче щоночі?
До Батька полинути,
гублення в клоччя
і як подивитися рідним у очі?
Його не вернути,
та хто ж винуватий?
Невже доля хоче данину зібрати?
І поки по правді Бог буде карати,
інших розкладів - годі чекати.
У сірій землі
немає героїв,
на шляху до смерті постали до бою .
Світло, авто,
темінь закрилась,
у цьому процесі правда покрилась.
Долі по крові, життя люду стоять,
моменти проходять, та інші говорять,
І як не забути ті рани у серці,
коли замість рідних лишаються мерці.
П'ять років минуло,
п'ять років у студи,
та скільки цих років у долі-паскуди?
Немов клин у груди,
що далі там буде,
чи може ті роки принаймні забуде?
Принаймні не дасть
проливати ці сльози,
від неї лиш чути новітні погрози.
Життя наче грози,
без радості досі,
та що діти вулиці в тебе попросять?
Попросять ще хоч
на хвилину побути,
та кличу від серця тепер не почути,
Навіщо біль чути,
навіщо те горе,
а дурні за спинами поки говорять,
Світлини від шляху
криваві від трупів,
злощасні місця зганяють у ступор,
Та де справедливість?
Та де те майбутнє?
лише вітер смерті надалі відчутний.
Долі по крові, життя люду стоять,
моменти проходять, та інші говорять,
І як не забути ті рани у серці,
коли замість рідних лишаються мерці.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314214
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 15.02.2012
Позросталися світи у пекельнім танцю,
Всюди нечисть бродить, всюди люди-бранці.
Моя психіка, потроху хилиться,
Сонце світиться, дурість в очі дивиться.
Мій світ насправді - моє пекло, мій рай,
Я створюю життя, I don’t want to die.
Всюди лиш спокуси, а хочеться чогось нового,
Кажуть що не треба бити враз пересторогу,
Поки ночі переходять не у сон, а у режим,
Голова мутніє вільно, ніби осідаю в дим.
Я не змінюю світогляд, я будую свої рамки,
Скільки дарма прожито вечорів і від світанків.
Мій стимул стримання - не включає поступу,
До потрібних поглядів не знайдемо доступу.
У вашому понятті все так просто, і
Є розумні думки в голові? (Тобі)
Тобі щодня пишу нерівним, хилим почерком,
Тебе впоминаю коли в душі так пусто, (і)
Голова у психа повна лише дустом, (ні!)
Я вже топлюся у життя човні. (Тоді)
Я тебе не знаю, бо ти ще така далека,
Серце – наче камінь, в голові – суцільна спека,
Скільки було в мене цих психічних розладів,
Я уже втомився від дибільних розкладів.
Все що хотів, більшість крахом провалилась,
Існування наче кров вниз так тихо лилась
Не у ті моменти мрія в стінах темних билась,
Я не знав що через совість істина відкрилась.
У своєму посліді, загубилися сліди,
Все хотілось стерти в порох з читої води
Позросталися світи у пекельнім танцю,
Всюди нечисть бродить, всюди люди-бранці.
ТОДІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314073
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.02.2012
Я забуду те, що майже відібрали,
Я покину те, чим тепер живу…
Наші всі розмови з кволими словами,
Ти – проб’єшся далі, а я – в багні пливу…
Я живу і плачу, хочеться десь дітись,
Як дивлюсь на тебе, що його робить?
Хочеться в куточку сісти, похилитись,
Посміятись з горя, та не буду пить…
Переб’ю бажання, звикле програвати,
Перебрати думки у собі хотів,
Я не вмію справді воістину кохати,
День за днем минає, з почуттів злетів…
Перекинув тяжість на чужії плечі,
По житті напевно звик таке робить,
Дивно споглядати принципи малечі,
В них немає правди, правду краще вбить.
Хто тобі не бреше? Хто є свята Йопа?
В кого канонічно-теосні думки?
В слід лише почую: «бий чмиря-холопа!»
На потяг у минуле не дадуть квитки,
Щоб все поміняти, замінити образ,
Бо їм подавайте п’яних і тупих,
Те що убиває, далі повело нас,
Хочеш вогонь в душу із думок простих?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313873
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.02.2012
Ти кохана…Та для кого?
Не для мене, знову доля -
Мучить, б’є пересторогу,
Та для кого? Ні для кого…
Сонних днів і сонних ранків,
Тихих в туманах світанків,
Я до тебе – ти від мене…
Серце клеїться з останків.
Ці солодкі сни пройшли,
Та я хочу нові бачить,
І які ж ми всі були,
Як життя ніщо не значить?
І я йду, іду, несусь…
Путь – дорога без широт,
І за що тепер берусь,
Те доводжу до розколів.
Боже, -
Горе, ніби сонця вже нема,
Чом ці люди слухать стали
Всі мої дурні слова?
Як на себе подивився, -
Так і гидко враз стає,
Я присів і помолився,
За усіх, що з нами є.
Я шукав в житті турботи,
Я шукав саме життя,
І немає більш роботи,
Щоб розносить почуття…
Інвалід у цьому ділі,
Сподіватись є на що?
Всі відтінки лише сірі,
І питаю всіх: «ви що?
Чи неначе подуріли?
Чи немає голови?
Ви ще тут не стали сиві,
А вже рветесь з глибини…
По ярах, по скелях, дурні!
Наче зомбі сидите
І все проситесь на волю,
Смерть косу свою несе»…
Соловейко десь співає,
А вона у танцях кружить,
Може здогад різний має,
Та в душі вся сохне й тужить.
Чом закохуюсь в прекрасне?
В неприступне і складне?
Чом життя таке контрасне?
Світ усім переверне…
Так, її яскраві очі -
Наче зіроньки у небі,
Мрію щодень, цілі ночі,
Не побачу їх далебі.
Сумно іноді буває,
Що змінити вже не можу,
Може навіть це не знає,
Що картаю свою душу.
Нішу горем заповняю,
Кров’ю, гіркими сльозами,
Силу волі певну маю,
Не хапаю дим низами.
Бачу завжди є сумна,
Ти немов в душі – руїна,
Від пісень іде луна,
Я - не Бог, не божа сила
Віддає терзати душу,
Проживу, забуду враз,
Та не хочу, але мушу
Відказати долю фраз.
Чом ти вибором тримаєш?
Не боюся днів з тобою,
Хочеш – можеш відсилати,
Та не ляжу у двобої.
Може ревнощі і видно,
Та не хочу дружби рвати,
Може друг – підставник й бидло,
Та не вмію вибачати.
І не хочеться кричати,
Люди харять й б’ють на сполох,
Всіх потрібно убивати,
Щоб лишився зайвий морок?
Сорок слів..чого хотів?
Я напевно й сам не знаю,
Я ходив, сидів, летів,
Та тебе не забуваю.
Може я для тебе тінь,
І нічим не можу бути,
У душі таємна лінь,
Яку враз перевернути ….
Не вдається.
Чути дзвони, стони, крики...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313803
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.02.2012
Тая дівчина - молоддю сипле,
Тая дівчина - наче з казок,
Одягається в чорне та біле,
А до неї – немов до зірок…
Сипле сяяво й пісню заводить,
І танцює чудні кружева,
Глузд від правди цю лінію водить,
А вона є настільки складна…
Мила посмішка враз убиває,
І ці очі – наповнені див,
Закохався - тепер погибаю,
І не бачу широкості нив.
І не хочу таке представляти,
Ніби з нею тепер вже разом,
Ніби двоє обітницю дали,
Що не зрадимо щастя обом.
І ці теплі, як вітер розмови,
Поцілунки дурманили дух,
І не рватимуть думку розколи,
Ми - мов двоє суцільних сполук.
Її вірші крізь нетрі несуться,
Мов листи прививаються враз,
І думки про те зло не беруться,
Що зі сварок робили Кавказ.
І літа ці минули, тай годі,
Що дало це осмислення мук?
Бо сваритися певно вже в моді,
Піднімать голоси і до рук
Не прийде це терпіння, лиш кара,
Лиш захочеш проміння нести,
А усі в кабаках і по барах,
Заливатимуть горе у мглі.
І ця тиха розмова вбиває,
Ці обійми прощання прийдуть,
Хто це знає, того вже немає,
Через муки герої впадуть.
Ти говориш: «Кохана, кохаєш?
Я хотів би всю правду почуть»,
«Я не знаю..», «а що ти не знаєш?
Нащо мучить прикаяну лють?»
Сірі птахи у вир відлітають,
Лиш тоді в душі осінь прийшла,
І її ці слова убивають,
А вона безпощадна була.
Тихо сон пролітає свідомо,
Несвідомо усе відсила,
І її вже нема, тай нічого…
Головне - аби була жива.
Знову дивишся в сірі тумани,
Темнота покриває думки,
А навколо…навколо – капкани,
Її пастки у златнім жорні.
Що хотіла вона, чи що хоче?
Зараз камінь лежить на душі,
Як вода новий шлях тихо точить,
Так і тихо звір рветься в мені.
Ти можливо, як інші – закрита,
Неприступна цариця з висот,
І до тебе краса мов привита,
І не мрієш в думках про любов.
І пишу на листах мов дощами:
То приємно, то правду у очі,
Ріжу звуки дурними піснями,
І співа самотою щоночі…
Тихо в віршах тебе впоминаю,
А тобі без мене легко так,
Може душі твоєї не знаю,
Серце здавлює сильний кулак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2012