Сторінки (1/38): | « | 1 | » |
Я дно журби в твоїй душі,
я лиш ота перлина у Всесвіті туманів та зірок
і я роблю тобі на зустріч
свій нерішучий, несміливий крок.
О підійди, коханий, підійди,
зайди в мій дім, переступивши цей поріг
і розкажи, і розкажи
як ти все втратив, втратив й не зберіг.
А я послухаю,
бо ж голос твій миліше співу солов`я,
бо я колись, ти знаєш, любий,
була з тобою наче й не своя.
Ми спільну пісню заспівали в унісон,
хоч музика в душі ще грає, ще бринить
і хто кохав, той звісно ж знає,
якою цінною являється та мить...
Та мить, коли ви разом,
наче обітницю кохання грієте в долонях,
а навкруги все повинується, все завмира
і ми раби, у чиїх скронях
пульсує лиш неспинная жага.
І ми раби безсилі та безвладні,
бо перед нами велич почуттів.
На що піти ми тільки ладні,
щоб той, хто з нами, не втратити та зберейти це все зумів?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2014
Ми все сприймаємо сильніше
І імпульс наш не виміряють шкали.
Ми боролися все більше
Та все ж втрачали,так,втрачали!
За що ж цей світ благоволіє?
За чим людська душа все рве-
Те тіло та думки важкії
Чому о-так вона живе?!
Невже без прихоті бажань
Без стриму вогняних думок.
Ви здатні руйнувати
Душі моєї заповітний куток?
Невже ви не бачите
Мені боляче дуже.
Та я намагаюсь пробачити
Бо до тебе звертаюсь на "друже".
Чи ти цінуєш це-не знаю
Як же багато виникло питань!
Ой люде,люде,знову я втрачаю
Втрачаю з холодом та без вагань..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483903
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 06.03.2014
Нехай не буде зрад,
Бо почуття-кришталь.
В твоїй душі далеко ще не ад,
А у моїй уже не рай.
В мені так порожньо,що наче б і дзвенить
Усе нутро,фарфоровеє тіло.
Важко,люде,відчувати,
Що в тобі все згоріло!
Чи то,мабуть,ще трохи догорає,тліє?
Мов та купа листя спаленого восени.
Частка почуттів все більш міліє
І не навідує коханий тепер сни.
Життя таки дало мені отрути
Та я ж бо вип`ю все до дна.
Чого я так прагнула оминути
Тепер отримала сповна.
Нехай не буде зрад,
Бо почуття-кришталь.
В твоїй душі далеко ще не ад,
А у моїй уже не рай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2014
Так довго минає ніч,
Коли в нутрі таки не спиться
Думки-все незбагненна річ,
Де їх причал?А де границя?
Щойно згасло останнє безсонне вікно,
Ніч просякла в бездонну глиб світу
Давно,ой так давно
Безсонні ночі почала я любити!
Солодкий сон,не милий ти тепер мені,
Я вже обачливою стала
І все,що коїться в душі
Я відпустила…розплескала…
Скільки мною пройдено доріг?
Життя для мене-це уже не вперше й точно не в останнє
Це той високий злам-поріг,
Що випробовує на міць всі сили,волю та кохання.
Я добре знаю,що на людській Землі
Можливо,на другому кінці світу
У когось такі ж думки пливуть в нічній імлі
Переносячи з собою жаркий подих вітру.
Як же я люблю ці безсонні літні ночі!
Коли небесні зорі
Так щільно приковують очі!
Манять у бездну..вдаль…
Даруй мені, життя,усе,що хочеш
Та тільки відбери цей непосильний важкості грааль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441513
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.08.2013
Я немаю друзів..
Напевно,істина мій друг,
що при смутку та біді здатна розімкнути круг.
Круг нерозумінь,переживань та проблем,
вона відносить далеко ці речі,
створюючи духовний едем,
який мені як раз до речі.
Я ніколи не роповідаю іншим те,
що накипіло у моїй душі,
я виливаю на аркуш паперу
слова посеред глибокої ночі.
Мене слухають стіни,
наді мною,бувало,плачуть зорі,
вони розділяють мої проблеми,
які у цей час зовсім невагомі.
Саме тоді я розумію,
що мені нічого не потрібно з цього світу,
мені лише б взлетіти,взлетіти..
Через відчинені вікна у теплі літні ночі,
податися в паралелі світів,
жаль,у мене немає того,
хто б мене зараз зрозумів...
У цей час я сама собі ворог і той бажаний друг,
що любить теплі літні ночі
і ненавидить замкнyтий круг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427611
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.05.2013
Є на світі різних мов багато,
та з моїх вуст звучить лише одна-
це та,якої навчила мене рідна мати,
й яку не стерла століть минулих пелина.
Свічі плачуть віском,
а я сиджу й усе складаю,
рядок за рядочком
думку в лист порожній укладаю.
Я українка-галичанка-
це походження моє
й на мені сорочка-вишиванка
веселковими барвами виграє!
У нас на Україні-
безмежні простори.
Куди не глянь-
усюди ріки,гори...та родючі поля,
а кожний день звучить мова,
мова рідна моя.
Я так люблю тебе,українська мово,
змалечку люблю
і кожне твоє слово
у серці своїм бережу.
Найпотаємніші куточки моєї душі
у хвилину щастя чи смутку
заповнюють українські пісні
й заслухавшись співом під сопілку
я розповім тобі...
Про українську мову,
про її нелигкий шлях
й численні заборони,
які вона пройшла
перш ніж опинилася на наших вустах.
Ще за військових років,
у минулому столітті
зусиллями наших прадідів
здобувалася незалежна держава,
а з нею мова й сьогочасна слава.
Українська мова,мов чистої води криниця,
здобуток віри і народних надбань,
тож,коли на чужині тобі не спиться
мову свою згадай.
Вона-цілющі ліки
і життєдайна сила
з осередком тепла у душі,
то ж нехай для тебе,мово,
лунають усі мої вірші!
Є на світі різних мов багато,
та з моїх вуст звучить лише одна-
це та,якої навчила мене рідна мати,
й яку не стерла століть минулих пелина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364542
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2012
Даний вірш написала ще у шостому класі,вирішила його тут опублікувати)Все ж таки згадка)
Найрідніші в світі очі волошкові,
довга і протяжна материнська мова.
Мудра думка і порада,
моєму серцю щастя та відрада.
Її вуста,мов дві стежини,
що усміхаються услід,
а ніжні очі-намистини
передають усім привіт.
Це матуся моя сидить,
мене виглядає,
задумливо дивиться та чекає...
Дочекайтесь того часу,мамо,
коли труди ваші зійдуть.
Нехай серденько за мене у вас не б*ється-
вони даремно не пройдуть!
Я дякую своїй матусі
за ночі недоспані,
за всі тривоги та переживання.
За любов та за науку,
за терпіння й довгу муку!
Мати,мов сонце,що встає раненько,
квітка,яка цвітом квітне удень.
Моя рідна ненька,
ти для мене одна така лишень!
Добра,вміру щира,
з любов*ю в серці до людей,
всім завжди привітна й мила,
без неї не проживу і день!
Її любов відчуває уся родина,
без неї вікнами журиться дім,
а її слова,неначе навіки
поселились у серці моїм.
Мова материнська завжди є вічним повчанням,
багатьма похвалами
й незначним наріканням.
Тож за все тобі вдячна,
матусю рідненька,
бо ти моя мама
й для сім*ї люба ненька.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362754
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.09.2012
Где бы ты ни был-я с тобой
ты моя жизнь.
Если тебе трудно-не падай духом-
я вновь с тобой-
держись.
Не оступись-я рядом,
но в то же время далеко.
Мой милый мальчик,крепись
ведь,будет нелегко.
Кто-то приходит уходя с
других миров.
Кто-то находит теряя
родной дом.
Ведь,мое счастье-залог долгих мучений,
пропасть бесконечности в млечном пути,
месяца бесчисленных лечений,
но главное не оступиться и дальше идти,идти...
Мои слова-четкие путеводы:
пусть серые дни в твоей жизни
не строят погоды.
Я буду твоим маяком в глуби бездонного моря,
я буду твоим утешением в минуты тяжкого горя.
Я буду светом в темноте и даже ветром в пустоте.
Я буду той,которую ты ищешь долгими годами,
но все это еще будет,
а пока иди за моими следами...
Мы посланы,чтоб жить,
мы посланы,чтоб изменить,
мы посланы любить,
а иногда мы просто посланы
дышать прохладою над звездами,
ловить на Земле чужие взгляды
в душе тихонько шепча:
"Пустяки,главное то,что мы рядом"...
Где бы ты не был-я с тобой
ты моя жизнь.
Если тебе трудно-не падай духом-
я вновь с тобой-
держись.
Не оступись-я рядом,
но в то же время далеко.
Мой милый мальчик,крепись
ведь,будет нелегко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353953
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.07.2012
Я черный рыцарь ада
светлый искатель рая
Мне знакомств ваших не надо-
я наизусть вас знаю.
Ты спишь ночами без пробудки
а я мечтая напролет
не сплю целые сутки.
Я знаю ритм ваших шагов
знаю,когда ноги подкосятся
но если упадете-
не смею засмеяться.
Лишь спрошу тебя:
-Веришь ли ты в святую ложь?
Ответишь:
-Маловероятно...
-Так почему же врешь?
-Мне врать ведь так приятно!
Ты человек,но не достоин этого слова
ты делаешь неправильно
и повторяешь то же снова.
Твое бессмыслие-
вот жизни вся основа.
Все вы знаете
но не хотите меняться
а я учить вас не стану-
вы будете смеяться.
Ваш взгляд прокалывает меня насквозь,
но вы никогда не узнаете,что я чувствую сейчас
и мысли все разбегаются врозь,
занемев я стою уже битый час!
Ключа от родного дома
у меня уже нет
вход в систему закрыт
надо мною только тусклый свет
в старых воспоминаниях забыт.
Я черным рыцарем ада
и светлым искателем рая
уйду на закате с этого света
за собою все следы заметая.
У меня есть только одна планета
и она,ребятки,-моя родная!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353949
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.07.2012
Первая школьная парта
Я тебя обниму напоследок,
А за тем поцелую весь класс.
Моя жизнь-это цветочный венок
И без тебя, мой школьный друг,
Я буду очень одинок.
Я помню все наши мечты,
Правда, детскими они тогда еще были,
Когда носили школьные формы и банты,
А также искренна любили,
Корявый почерк простоты.
Да, сложно осознавать,
Но теперь кто-то из нас
Навсегда оставит наш класс,
Можно только пожелать:
На яркой карте мира
Никогда не угасать!
Нас жизнь спонтанно раскидает
По всем уголкам Земли,
Может, кто-то и оправдает
Те надежды, что загадывали родители…
А большинство пойдут своей дорогой:
Кто-то реализовав заветные мечты
Познает все радости этого мира;
Кто-то, попав в без весть пустоты,
Будет лишь мечтать жить красиво…
Но это уже будет ваш собственный путь,
А сейчас, давайте, просто вспомним
ГОДА,
Которых нам уже не вернуть
НИКОГДА.
Зазвенел последний звонок,
В моем сердце была радость и тревога,
Он уже не позовет меня на урок,
У меня теперь иная дорога…
Я буду скучать, любить и верить,
Что каждый из вас, мой школьный друг,
Будет счастлив имея роботу,
Семью и родной дом,
Я надеюсь, мы когда-то встретимся
И снова, как в школе,
Посмеемся вдвоем.
Завтра выпускной…
Нас школа выпускает в разные пути,
Не знаю, как вам, а мне порой
Хочется закричать:»еще немножко подожди»!
Давайте, когда-то принесем нашей учительнице
Букет красивых цветов
Обернутых в наши улыбки
И тогда в ее душе,
Память, словно смычок,
Заиграет на радостной скрипке!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340619
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.05.2012
Закрой глаза,
открой мне свою душу,
я войду в твой мир,
который ты когда-то разрушил.
Я такая же как и прежде:
живу на Земле,мечтаю о родной планете,
но твои глаза всегда со мной
и на том,и на этом свете.
Ты помниш,как на летнем небе
мы ловили взглядом сверкающие звезды
и огни ночных самолетов,
еще был слышен зов
от далеких и шумных поездов...
Эти жизненные поезда
расбрасали нас по свету,
кого и куда
отправили на другую планету.
Знаешь,я бы тоже хотела взлететь
сквозь облако этого мира,
ведь Земля-это сеть,
где жить,наверное,красиво!
Красота не отпускает меня,
я уже во ее власти,
ты в той жизни перемешал
все мои карты и масти.
Теперь ты мне не нужен,
мне даже не нужна эта земная жизнь,
тихий дождик,как слезы по лужам,
говорит всем нам"держись".
Мы ведь когда-то встретимся,
ты этого хочешь,я знаю,
и как дети расплачемся,
а пока я тут умираю...
Под земными тучами
я иду рядом с людьми,
посмотри,как они научены,
ты только посмотри!
Здесь каждый сам за себя,
тихонько,не замечая этого,умирает,
а я ничем не могу помочь,
Земли приютившаяся дочь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340243
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 27.05.2012
А ти живи...
Не так,як хочуть цього інші,
живи для світу,не для себе,
не для тіла,а душі,
що понесеться в небо
крізь грози і дощі.
А ти живи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339781
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2012
Дивлячись у пустинну даль
відпускай свій біль і печаль.
Я знаю,як любити
та вмію лише духовно.
Підійду і скажу тобі,
що все це оманливо й умовно.
Що я знаю твої наміри,
вони зовсім протилежні моїм.
Знаю й те,що у відповідь отримаю
лише нерозуміння грім.
На твої приємні слова
я відповідаю лише усмішкою,
бо сутність їх тільки в емоціях,
тільки у часі;
ти людина народжена в земних пропорціях,
на таке всі ласі...
Ти стабільний,спокійний,
звичайно,не такий,як всі,
але немає у тобі частинки
маленької космічної душі.
Такої рідної,невизначеної,
далеке це ж все тобі,
ти приклад раціональної
людської сутності.
Ти ніколи не зрозумієш мене:
Моє щастя не полягає у великій сім*ї,
про яку ти так сильно мрієш,
немає його і в багатстві,
якого ти ненавидиш.
Зрозумій,краще бути розуміючими друзями,
ніж тими,що розійдуться повернувшись спинами,
шляхами різними...
Дивлячись у пустинну даль
відпускай свій біль і печаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2012
Там у душі,
десь глибоко у віках,
ховається сила волі.
Жаль,нерозвинута,у снах
підпорядковується неіснуючій долі.
Це відчуття,мов вулкан,
що лавою енергії струмениться з мого тіла,
зараз я тут,а умовно я там,
звідки душа прилетіла.
Через віки,через ріки,
вулиці з відчиненими вікнами,
через сонні повіки
заліпленими снами,
я знову з вами,я знову з вами...
Мені тут так важко,
так складно і темно,
але я люблю цей світ
і сподіваюсь,що це взаємно.
Можливо,це сотні раз
було сказано іншими,
та світ без фальші,без образ,
масок та ілюзій,
більше схожий на духовний рай,
якого на Землі немає;
рай у твоїй душі
на своє відродження чекає.
Ваш бог солодко спить,
а ви молитеся в пустоту;
бог той,хто духовно любить
світло й істину просту.
Ми всі маленькі боги,
жаль,що не всі це розуміють,
заковуючи віру не туди
вони все життя тільки тліють.
Замість того,щоб жити,любити
на рівні з природою,людьми,
ви з кожним днем поглиблюєтеся
в свої оманливі сни.
Вам диктує умови суспільна система
вона,мов маяк у людському морі,
а насправді-це лише проста схема,
що базується на чужому горі.
Людство не навчилося віддавати без віддачі,
співчувати,не заздрити,від душі любити,
якщо ви не змінетеся у часі-
вам інші допоможуть це зробити!
Там у душі,
десь глибоко у віках,
ховається сила волі.
Жаль,нерозвинута,у снах
підпорядковується неіснуючій долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339614
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.05.2012
Я все терплю..
Уже давно терплю
цей біль сімейного дому,
якого так сильно люблю
живучи і вмераючи в ньому.
В стінах цих,
що слухали крики,п*яні розмови,
повно мого смутку і сліз
та я надіюсь на краще
не забуваючи свій життєвий девіз!
Я все терплю,не довго ще мені це робити,
обіцяю,виживу і принесу
в сімейний дім болі квіти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2012
Прагнення бути кращою
ще з дитинства
неважливо за яких умов
назавжди зробило водою мою кров.
Часто сльози лилися,зізнаюся,
сімейні обставини не ті
але я ніколи не здаюся
в цьому земному житті.
Я не встигла підрости
у щасливому дитинстві
де не вистачає сімейної теплоти
у чужому місті
так важко своїх знайти.
Та й знайшовши багато знайомих,друзів
під сумнів ставиться все
не дарма,бо стільки ж ножів
ранять згодом відкрите серце.
Тепер я з залишками довіри
сама собі суддя
будучи скептиком бідь-якої віри
зриваю втомлені маски з лиця.
Сьогодні я все розповім весняному дощу
сидячи на старенькому балконі
можливо,де-не-де сльозу випущу
з глибини свого тіла
а далі ніч,дощ
і я полетіла...
В той рідний світ
з якого я прийшла сюди
й мовила тобі,людино,привіт
і далі стала йти,йти...
І ось я серед вас
всіми улюблена зайва людина
розумію,у вас такий звичай і час
коли кожний сам за себе
задовольнивши матеріальні проблеми
намагається з суспільною системою в крок
доживати,можливо,останній людства строк.
Але це не мій світ
я лише в ньому випадковий гість
але побувати мені тут
все рівно велика честь.
Я люблю людство
їхні емоції та почуття
але серед них інколи пусто
й зовсім не відчувається стимулу життя...
Відчутний холод,свіже повітря...
Я знову на балконі,на людській Землі
наді мною розсипані зорі
біля мене люди чужі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328775
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.04.2012
Майбутнє,таке далеке і водночас близьке,
пригрілось на моїй долоні.
Я пригорнула його щільно,
щоб воно не опинилося в чужому полоні.
Щоб світ не затримував час
переводячи стрілки годинників,
в котрий раз обманюючи нас
в бездонні життєвих морів
закликаю ніколи не спускати з відчаю
своїх безцінних якорів!
Людське життя буває даремним,
але не варто встановлювати йому ціну,
буває й так,що одна хвилина горя
пробуджує в людині важку духовну війну.
У війні цій важливо не здатися,
в собі зібравши всі сили..
Знаю,з собою нелегко боротися,
коли немає віри..
Кожна людина-це човен
у величному морі життя,
навіть коли серед людства повінь-
зумій вистояти до кінця!
Головне в стрімкій течії днів
завжди залишатися на плаву
й в причалі земних човнів
знайти людину свою.
Таких людей немало й небагато,
вони майбутнє всіх морів,
вони з собою ніколи не мали
безцінних життя якорів!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313446
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.02.2012
Я существую..
но где-то вне себя.
Все что планирую-
планируют за меня.
Космические существа
направляют поток моих мыслей,
не признавая ества
Свет добра жвачкой подвесили
и ждут его конца.
Как на каруселях
колыбельная детская в снах виляется,
так и в моих мыслях
пустота пылится
на этажерках книжных.
Я все та же жертва,
жертва безневинных!
Где мой дом,
моя звезда,родная планета,
существует ли она,
или ее нету?
Поток бесконечных моих мыслей,
бродит по свету..
Все будто в сне-зависло,
но выход близко где-то...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312521
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 09.02.2012
Сразу извиняюсь за ошибки=)Тут их полно..наверное)
Твоя любовь наносит раны
оставляя резцы и шрамы,
моя любовь это сплошное горе,
но моей любви к тебе море.
Я так же как и ты
большой художник мечты,
я так же как и ты
любитель высоты..
Мое счастье не оставляет
воспоминаний и шрамов,
моя боль переполняет
спокойствие храмов.
Но сердца ритм же мой,
всегда напоминает мне:
не твой,не твой!
Наша музыка жизни
без клавиш на пианине,
наша музыка мыслей
стала не несоответственной нынче
всем правилам,законам,
наш образ-костюмы без погонов.
Мы ждем всегда конца
бесконечных жизненных вагонов.
Не найдя начала
в пустоте тоннелей,
прячемся скучая
в уютных отелях.
Пьем чашечку чая
не найдя ничего крепче,
боль в душе все обсуждая,
спрятав любовь в сердце.
Зачем так грустно?
Не могу иначе..
В душе что-то пусто
и мысли бесконечно плачут..
А я все улыбаюсь:
снаружи-нежней любой ласки,
внутри-тверже чем камень,
прячу свои больные глазки,
а ты все ничего не скажешь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312289
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 08.02.2012
Я не вірю в богів із книжок,
не починаю свій день з молитви,
я забула дорогу стежок,
що вели мене колись з пустою вірою до церкви.
Жаль тільки те,
що куполи на них не золотові-
вся цінність в грошовім металі..
Що буде далі?
А далі не молитва
допомагатиме у згубі людей,
далі переповнена скриня данини,
служитиме для підтримання далеких від праведності ідей.
Переповнюються мої храми
вірою в духовне життя,
але релігія надалі з вами,
з вами й іллюзії пусті бачення.
Так,я не вірю в богів,мені легше живеться,
хоча б якась свобода,
коли вільніше дихається,
коли немає фатального значення біда,
коли вільна й спокійна хода..
Я за добро яке живе у кожній людині,
за віру в цінності цього світу
й кохання світлі промені,
що вливаються в мою душу..
Я люблю архітектуру церков,
хоча вірою цією не живу,
мені подобається запах кадил,
й спів церковного хору.
Але я не вірю в богів з книжок,
не починаю свій день з молитви,
я забула дорогу стежок,
що вели мене колись з пустою вірою до церкви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312284
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.02.2012
Добро...,
а що ти знаєш про нього?
Воно...,
так хочеться,щоб жило у серці кожного..
У серці крижанім,як у Кая,
або ж у Прометея,
який дарує любові вогонь.
Від нього все потопає,
увсебіч і всесторонь.
У космічнім просторі,
де так ясно світять зорі
на небі літньому вночі,
є Матерія Добра,
що при палаючій свічі
в моєму храмі ожила.
Храмі віри і надії,
грішної вдачі людей;
в скупченні мрій та їдей...
Мені,невіруючій в бога,
здавалося б протиставляється добро,
та вічні пошуки і тривога
в цей світ жорстокий мене привело.
Космічне дитя..
Навіщо мені віра в богів?
Навіщо згуба людська оця?
Я вибираю тунелі життів,
я обираю особистість без лиця.
Щоб не дивилися земні на зовнішність,
вбачаючи в мені
лише нутро душі.
Матерія Добра...
Це щось таке,що неможливо обійняти
руками й думкою людською,
варто лише зрозуміти,
варто лише просто бути собою!
Мені так набридли пластмасові образи,
скоректовані риси лиця,
розмови за спинами
й душ глибинна пуща...
Я дякую Матерії за добро
й думки,які несуться удаль,
вириваючи з коренем зло
забуваю біль та печаль.
Добро...,
а що ти знаєш про нього?
Воно...,
так хочеться,щоб жило у серці кожного..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311139
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.02.2012
А ти пам*ятаєш,
про що ми мріяли в дитинстві?
Років... коли нам сім було?
Чи здійснились твої мрії?
Чи снігом першим все це замело?
Тепер ж у тебе зовсім інші проблеми..
Інколи й усміхнешся мимоволі,
коли згадаєш дитячі теми
й вірування щасливої долі..
Коли на речі дивилися
лише з однієї сторони..
Як же добре зараз тим,
кому ще життя не зруйнувало
солодкі дитячі сни)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311086
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2012
Таких як ми-немало й небагато,
нас не лякають болі страти.
Нас лякає вітер брехні,
нас лякають люди земні.
Відчуття пробігають тривожно,
не минаючи жодної клітиночки тіла,
в душі щось кричить"все дозволено,можна",
все ж не так,як здавалося,
все так,як моя особистість хотіла.
Кожна думка-іллюзія
відображена в дзеркальних очах,
з кожним кроком все ближче
підбігає реальність у снах.
Зачіпає за щось живе,
вириваючи залишки прожитих днів..
Жаль,що зі мною зараз не має маячка,
який так покірно й водночас повільно
мене по безодні життєвій вів.
Він не запитував мою особистість
"Чи ви згодні"..
він лише запалював погашену до життя пристрасть,
й далі йшов по безодні.."ви згодні,ви згодні"..
Я не відповідала на це запитання,
задаючи його сама собі,
виконувала свої заповітні бажання,
частина успіху з яких
адресувалась не мені...
Багато чого невдавалось..
падали мрії з висоти,
але я щільно затялась,
з метою свого досягти!
Перебіг подій,а позаду невдачі
крутились в моїй голові,
шукаючи спокою та притулку,
мені було не по собі
сидіти в глухому й темному кутку.
Я вийшла в світ,
подивитися,людино,на тебе.
Я сильно розчарувалася,
побачивши в клітці твоє небо..
Таких як ми-немало й небагато,
нас не лякають болі страти.
Нас лякає вітер брехні,
нас лякають люди земні.
Сміялися над нами люди
складаючи мрії в мішок,
а ми знаючи,що далі буде
не терли життя порошок..
Околиці міста-не наші
і люди зовсім не ті,
загублені,мов бідолахи
вештаються без цілі в житті.
Я не пробачаю коли вбивають,
сама ж вмераю,коли зраджують
показуючи назад рукою,
давно мною пройдену путь.
А там..сотні несуттєво прожитих,
чорних кварталів життя
сумним настроєм оповитих,
ведуть мене в забуття..
Це не безкінечність,
я не хочу вірити в замкнуте коло,
я хочу прожити лише один день,а не вічність
згадуючи все те,що було
Я ніколи не напишу про склянку з водою на столі
не випивши її до дна,
так само і ти,не побачиш смерті,
не спробувавши життя сповна.
Таких як ми-немало й небагато,
нас не лякають болі страти.
Нас лякає вітер брехні,
нас лякають люди земні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310881
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.02.2012
Люди на блюдечку,
стук вилок та ножей.
Два отвори на личеньку
безжальних й стомлених очей.
Що колись плакали від щастя,
а сьогодні сліпнуть од горя.
Їх кроваве нашестя
ранило хвилі моря.
Людські думки
переповнили по вінця
гріховні тарілки.
І нема цьому кінця...
Це через зависні очі
й душі,як стріхи,
що гуляють з настанням ночі
шукаючи якоїсь втіхи...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310868
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 02.02.2012
Ми донори душ
з великим стажем,
можливо пустота
про нас щось більше розкаже...
Там за туманами
вічними й сірими,
ходить хтось вслід за оманами,
вітром розвіяним
збирає в довгий,
бувало невдалий путь
моя душа...
далеку й неопізнану суть.
А я без власті,
й деякий час без сили волі
плутаючи масті,
підкоряюся карточній долі..
Що випаде-те і граю,
наївну роль закриваючи на все очі,
та десь далеко у душі я знаю,
все зщезне з настанням глибокої ночі..
Я хочу бути..десь далеко..
Там неможливо вмерти й народитися
ввібравши декілька фізичних тіл,
і часто прийшовши туди,
я починаю губитися
в складних перехрестях світів.
Ми донори душ
з великим стажем,
можливо пустота
про нас щось більше розкаже...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310631
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 01.02.2012
Хто не любить-той не живе,
чула між людьми це раз багато,
хтось в цей світ прийде
й встановить зовсім іншу плату.
Навчіть мене-тихенько шепотіла дівчинка
дивившись на краєвид сонного міста крізь відчинене вікно.
Навчіть мене любити..але спочатку жити,
бо нецікавим вже було усе давно.
Навчіть мене літати
над будівлями метушливих мегаполісів,
навчіть мене вільно дихати
прохолодою безлюдних лісів.
Навчіть мене,бо не навчусь сама..
Коли навкруги зима,
дороги застеляють сніги,
коли в душі зима-
не відчуваєш й власної ходи...
Так тонко колить в очі туман,
душу пронизують цього світу широти,
ти мене вводиш в оман,
але я незнаю хто ти.
Почуття пробігають тривожно
не минаючи жодної клітиночки тіла,
я вже не розумію забороненого..
та думка ще не згоріла..
Тліє..вона тліє,
розшаровуючи повітря,
яке від подиху мертво падає вниз,
і з сірим відтінком дня
дарує неочікуваний сюрприз.
Хто не любить-той не живе,
чула між людьми це раз багато,
хтось в цей світ прийде
й встановить зовсім іншу плату.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310630
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.02.2012
Січове військо йде
на полу бою воювати.
Іде за рідну землю-матір
життя віддавати.
Хотіли всі у злагоди та мирі жити
але ніхто не міг цього зробити..
Живе це військо в нашій пам*яті до нині,
завоювало воно честь
нашій Україні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310458
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 31.01.2012
Осінь..Іноді це не лише пора року
чиїсь сльози омивають щоки,
і дощі пливуть невідомо куди
змиваючи літа сліди.
Хто на навчанні уже давно
пише курсові роботи,
хтось чекає обіцяне тепло
ще до наступної суботи..
А там далі..
Дні йдуть скорочуючи протяжність годин,
на зміну ночі поглинають світло вуличних алей,
як багато навкруги
«чужих» й далеких від осені людей…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310456
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 31.01.2012
Мертве місто
біля бурхливого моря
в ньому так тихо і пусто
де-не-де є проблиски горя..
Смерть там косить людей
мов прив*ялу траву восени
Не визнаючи їхніх ідей
пробирається в чужі сни.
Залишає солодку гілочку скрути
не йди мій друг туди
тобі цього не оминути
Там ж скрізь гіркі плоди
солодкої отрути..
Мертве місто
біля бурхливого моря
служить людям часто
слухачем чужого горя..
Знедолених, розчарованих і бідних
всіх сприймає
мов жителів рідних.
У кожного спустошеного вікна
смерть ходить кульгаво
Безжально людей косить вона..
Спокійно..величаво.
Не йди,мій друг, у мертве місто
біля бурхливого моря
В ньому,як у моїй душі-пусто
де-не-де є проблиски горя..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310126
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2012
Моя біографія починається
безліччю думок
люблю коли зливається
перший й останній рядок.
Я артист з невизначеним жанром,
я поет без думок і слів.
Зате я боєць з гострим кинжалом,
не чути іншим душі моєї спів.
Граючи на фортепіано
мені не плескають на стоячи глядачі,
за сонету придуману вночі.
Танцюючи не чарую нікого,
лиш скажу тихесенько собі:
знаю,виглядає вбого..
Мої вірші не чіпляють за душу,
але переживання,мрії та думки
вилити на аркуш мушу.
У своїх малюнках ховаю безцінну суть,
мистецько виражаючи знання,
які до інших не дійдуть..
Я не чекаю схвалення з іншої сторони,
шукаючи вихід з своєї вини.
Закресливши минуле
складаю плани на майбутнє.
Знаючи,що все це вже було
надіюся на путнє.
Я не сильна,
але сильніша ніж ви думаєте.
Я вільна,
в той час,коли ви в рабство йдете.
Я викидаю сміло те,
що ви так пильно бережете.
Я стійка,мене не зламаєш,
я не така,
якою ти мене знаєш..
На цьому моя біографія закінчується,
але є ще безліч думок.
І лише в пам*яті боязко намічується
мій новенький рядок;)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310124
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.01.2012
О скільки ж літ минуло,
Моя Україна?
З того часу коли ти,
Стала незалежна і вільна.
А чи знаєш ти,дитинко,
Якою ціною наші предки заплатили,
відчайдушно борячись на поєдинках,
вони життя своє губили.
То була війна кровава,
вона не дим-
в ній суть пророча.
Покинув юнак рідний дім,
і зник на темній мапі ночі.
А мати на світанку все сина виглядає,
стоячи на низенькому ганку,
на обрії його шукає.
Чи де,можливо,з*явиться,
навістить отчий дім.
Й навіки залишиться,
оселившись в нім.
Ой йде рік,йде другий,
а сина все немає.
Тим часом в батьківських очах,
надія повільно догорає…
Матінка старенька місця собі не знаходить,
думає, де ж син мій рідненький,
і по яким краям убогий ходить..
А син підріс,
він воїном став.
Характер та його вдача,
залізний сплав неначе.
Він смак війни гіркий відчув,
але здаватись не збирається.
Бо ж в любові до Вкраїни,
стільки сил таїться!
Чужинці й злодії гинуть швидко,
під шаблею молодого юнака.
Вибравшого не легку путь,
дивиться на суперника звисока.
І нехай вже давно минули,
ці кроваві війни,
й поневолені людські муки.
Пам*ятаймо,що предки здобули нам свободу,
пройшовши через Крути.
Навіть зараз,запитуючи у свого дідуся,
Я завмираю від розмови про військові роки.
Вислуховуючи все до кінця,
Витираю гарячу сльозу зі щоки.
Та й бабусині згадки,
Не залишають мене байдужою.
Коли ж на війні вороги,
Наступали силою дужою.
«Суперник був безжальний»-
Ці слова завжди лилися потоком,
З старенький бабусиних уст.
А народ беззахисний тільки й сподівався,
На здоровий ворога глузд.
Та сподівання були марними,
суперник лютістю наповнювався щодня.
Він неначе сонце ховав за хмарами,
Забираючи юні життя.
Йому було байдуже,
Чи то дитя мале,
Що ще й не мовило «мама».
Чи то дідусь старенький,
З борідкою сивою,
Стоїть осторонь брами.
Багато людських життів,
Покосила війна жорстока,
Пам*ятаймо ж воїнів,
Для яких зараз зведена,
Могила висока.
А на тій могилі нехай вічно височіє,
Прапор України,
На знак того,що держава,
Встане із руїни.
Допомагайте,юні діти,
Будувати могутню Вкраїну,
Й в серці завжди майте,
Мову солов*їну.
Бо на чужих землях,
Не буде цвісти калина,
Полум*ям багряним.
Не буде співати і пташина,
Першим днем весняним.
Люби рідну Україну,
Бо тут народилися ти і я.
Нехай народ наш буде мирний і єдиний,
Нехай буде народ,
Неначе одна велика сім*я!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309892
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.01.2012
Я була для вас майбутнім,
ви для мене колишнім.
Але згадувати це
вважаю лишнім.
Я обіцяю,що знімлю маску,
наприкінці свого життя.
А покищо вірте в казку,
яку розповсюджую я.
З мистецько завалених граней,
знайдеться колись грань моя.
Наосліп виражених мрій,
вспливе мета,як ціль життя.
Знаю,що оступлюся,
мов птах у повітрі із зламаними крилами..
Але невдовзі повернуся,
овіяна надіями..
Я живу у віках,
загорнувшись снами.
Холод на моїх словах,
й думки культ омани.
Застигла у часі,вічна,
в рамках життя я людина,
постать зустрічна.
Що отримано,за те заплачено,
і тільки я в цьому тепер
не відіграю жодного значення.
Лечу через сотні життів прожитих
не маючи жодних орієнтирів.
З старого й несуттєвого скріплених,
просяклих пустотою вимірів.
Відіграю наївні ролі,
запалюю надії в чужих серцях.
Для мене це звичайні гастролі,
для вас ж-реальність буття..
Моя зірка забила на небо,
вона впала у мої долоні.
Я пригорнула її щільно,
щоб вона не опинилася у чужому полоні.
Мої плани та цілі
чомусь занепали.
І тільки останнім часом,
сняться життя спустошені причали..
Просипаючись в ночі
хочеться ще довго спати.
Рукою дрижачою по вікні,
боязко,але так ніжно
краплі дощу витирати.
Я хвилюю думки десятків людей,
змушуючи їх згадувати мене перед сном,
бачу муки боязкі твої
за спустошеним вікном.
Поглибившись в душі тих,кого люблю,
сьогодні спогади тривожитимуть мої почуття.
Навряд чи я засну,
розглядаючи пропалені дні буття.
З мене досить..
від таких думок не рідко
пронизливим холодом морозить.
Навкруги сотні людей
розглядають пильно,
каталоги моїх ідей.
Прикрившись щільно
сидять у кутку увесь день..
Я була для вас майбутнім,
ви для мене колишнім.
Але згадувати це
вважаю лишнім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309891
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.01.2012
Глибока ніч..
мені все не спиться.
Думки як вісники біди
у кожної своя зіниця.
Знаю що буде завтра й після завтра
але ще доживаю сьогоднішнім днем..
Для мене мрій велика втрата
повернулась холодним вогнем.
Про мене забув наймогутніший Бог
а я з надіями веду свій монолог
Із тінью твердості в душі
малюю чітко силует
відбитком на стіні
земний автопортрет.
Чи знаєш ти..
мій друг?
Моє життя звелось в замкнутий круг.
В мені давно помер художник
й солодко спить поет.
Учора ще й розпався
мрій моїх і планів ненадійний макет.
Він розлетівсь на шматки
не залишилось й сліду
і лиш малесенькі уламки
надавали віру..
В моїх віршах рядки
поперек проходять.
Слова гіркі ягідки
що душу не солодять.
Ніч була безсонна..
світанок ранній.
Для когось виявився перший
для когось останній.
За вікном весна..талий лід.
Слизький обрив
І теплий слід
що залишив
миттєвий мій політ.
Я чую шелест крил
за моєю спиною
але прокляття льодяних брил
і сьогодні не дасть мені спокою..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309613
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 28.01.2012
Свіжістю морською
мовою неземною
Поговори зі мною
поговори зі мною.
Обійми мене руками
я схилюсь на твої плечі
Закричи шепотом
тобі стане легше.
Думкою осмисленою
легкою чистою
Ну поділись зі мною
шелестом листянним.
Під кипарисами
під легкими весни обрисами
Не давай мені покою
поговори зі мною
повмирай зі мною.
Хоч раз без сліз зрозумій мене
не рань свою душу
Я плакати не буду
і ти мене не змушуй.
Наше життя не воротиться
спалені мрії тьм*яніють в тілах
немов осіннє листя
Вірю..вірю що зрозумієш
надіями надіями
в котрий раз зігрієш.
Неоновими світанками
пригорнеш, коли буде холодно
легкими сніданками
нагодуєш, коли буде голодно.
Тобі ж після дощу так легко дихати
а я на цементі сонцем розпаленім
повинна вмирати.
З проблиском в очах останнім
по власному бажанню...
по власному бажанню..
Все так заплутано
у кожного свій дон.
І тільки ніч замріяно
доносить в космос сон..
Ранньою прохолодою
підемо з тобою
повільною ходою.
У мрій твоїх причал
збирай швиденько наш порожній чемодан.
Свіжістю морською
мовою неземною
Заговоримо з тобою
заговоримо з тобою..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309612
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.01.2012
Побачивши світло зворотньої сторони,
моя підсвідомість ночами
запам`ятовуватиме сни.
Маленькими уривками
відірваними від ночі,
з`являтимуться потім фрагменти в житті
і чиїсь стомлені очі..
Що то тривожать мої почуття,то застерігають,
я не можу пояснити все це,
за те вони пояснення знають..
Я не приховуватиму свої емоції
в закутки душі,
і ти можеш взяти порції
мого настрою собі.
Все,що здавалось таким важливим,
стало простим і мінімальним,
підвергнуте людським впливам,
нецікавим та банальним..
І все ж,я не втрачаю цікавості
у цих звичних речах,
відкидаючи людські заздрощі
оформлені в ніжних словах.
Ззовні у них вигляд немов захоплива казка,
в середині чорнота,
їх тріумф і моя поразка
звелись до одного-пустота.
Підйоми і життєві падіння
нехай не лякають тебе,мій друг,
відкрий у собі вміння
розірвати замкнутий круг.
Все до чого ти прагнеш і сміло йдеш
маючи величезну й непорушну віру,
обов`язково досягнеш,
ніколи не втрачаючи силу.
Ти чуєш,як люди кричать тобі услід,
кидаючи каміння-перешкоди
на стежку до цілі?
Все рівно йди туди
при незгашеній надії.
Їх лиця одягнені в заздрості маски,
їх особистість так і чекає
твоєї тяжкої поразки..
Не впади,впадеш-підіймайся
з побитими колінами і ранами в душі,
будь затятим,не здавайся
і не зважай на слова пронизливі,але пусті.
А зараз цінуй життя своє,
не проживи тут дарма,
люби те,що є
і прагни до того,чого у тебе поки що нема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309490
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.01.2012
І саме зараз я не побоюся сказати,
що твій кінець неминучий.
Він,як очікування,
тривожний та хвилюючий..
У чому суть твого життя,
моя мила,дитинко?
Тебе топчуть земні люди,
а ти все чекаєш поєдинку..
Що ж далі буде?
А далі голод,муки,трясця..
життя як пластик.
Люди змолоду забули щастя.
Хто в неволі,хто на волі гине
під причалом своїх мрій.
Шукаючи долину
де знайдеться спокій..
Когось життя зламало,
загнало в глухий кут.
Але тобі повинно бути мало,
не для цього ж ти тут!
Внутрішньо зізнаєш провину,
що у тебе все добре.
Обманюючи себе і людину,
яка знаходиться поряд.
Але ж так,як всі,
люди по житті
ходять мов артисти.
Маски на лиці
й погляд норовистий..
Серед тисячі чужих людей,
так важко знайти "своїх".
Об*эднаних принципом ідей,
не штучних а реальних..
Мені все рівно,
що чекає на тебе завтра.
Але відчуттям я довіряю,
думки твої мов чорна мантра,
в іншу сторону переправляю..
Я, можливо не знаю про,що ти розповідаєш,
не сприймаючи тебе на слух.
За те я добре знаю про,що ти мовчиш,
запираючи дух..
Як же ти солодко брешеш,
оченята твої бігають у сторони..
Брехню ж свою до мене не донесеш,
в мене думки як ворони.
Летять по твоєму курсу,
як пильно,але не надійно,
ховаєш останні ресурси..
Я все відчуваю,
як думати ти,людино,навчилася..
Я все знаю,
з чим ти давно змирилася..
В те,що ти говориш,
навряд чи віру маєш.
Про те,що мовчиш,
душі не чаєш.
І саме зараз я не побоюся сказати,
що твій кінець неминучий.
Він,як очікування,
тривожний та хвилюючий..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309489
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.01.2012
Актриса.
Порох в жменях
й стиснутих думках.
Овіяний натхненням
загубленим в рядках.
Небо на стелі
квартира-сюреалізм.
Вічно зачинені двері
до входу в реалізм.
В очах глибоке море
неосяжні іншим його берега.
Хвилі приносять горе
незрозумілі людям її слова..
Кожен проходить мимо
тупче порох з чужих жмень.
Думки в усіх криво
танцюють мріють і падають лишень..
Приходячи додому постать знімає маску
стомлений вигляд і обриси її лиця.
Починають складати казку
відхиляючись від життя
Моя героїня
велика актриса.
Її гординя
неодмінна в житті риса.
Вона струнка
розумна та красива.
Але душа її пуста
вицвівша і сива.
Цього не бачить ніхто
милуються нею люди.
А вона одягнувши пальто
далі ролі грати буде..
Для неї життя мов театр
а люди наївні глядачі.
Вона сама собі складає спектакль
задумливо вночі..
Її друзі маріонетки зі стажем
актори-палачі.
Учасники-глядачі
але про це ми нікому не скажем.
Моя героїня давно вмерла
і в мені ожила.
Пам`ять її стерла
але все ж таки колись була..
Жила а скоріше всього існувала..
все це вже минуло..
Я здійсню лише те що вона планувала
а не те що колись в її памя*яті було..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309358
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 26.01.2012
Механізм Душі.
У когось в душі попіл,
Тліє від спалених мрій.
Комусь чогось завжди не вистачає,
На цій матеріальній Землі.
Хтось думкою марить про багатство,
Забувши людяність просту.
Потрапляючи у сіти рабства,
Бачить лише пустоту.
А я спокійна,я спочиваю,
Для мене без грані Землі цієї широти.
Я легко вдихаю і видихаю,
Встановлюючи нові висоти.
Душа…Що це?
Чи хоче вона волі,
Чи ти,можливо,
Закувавши її в рамки,
Спокійно підкоряєшся долі?
І в лихій,чи радісній хвилині,
Ти даш інстинктам вільний шлях.
Мовивши:»Це ж все притаманно людині,
в її невичерпних можливостей полях».
Тобі ж вирішувати,
Як правильно вчинити.
Щоб душа в чистоті збереглась,
Й через десятки інших життів прожитих,
Її сутність кудись далеко подалась..
І нехай буде приємно,
Випадковому перехожому,
Подивитися в очі тобі,
Й побачити скарб,
Довжиною в життя-
Твій витончений Механізм Душі.
Механізм Душі-це мій світ,
Що живе десь глибоко в мені.
Він залишає непомітний слід,
З відбитком тіні на стіні.
Це загадковий космічний попіл,
Що людям наче сяйво сліпить очі,
Веде в оману весь люд,
І накрива думки,
Чорною скатертиною ночі.
Умовно розтинаючи небо,
На дві невагомі частини,
Я дивлюся в інший простір,
Від ім.*я чужої дитини.
В неоновому світанку,
Коли ще ранковою прохолодою світить сонце.
Моя рука відчиняє в інший світ,
Маленьке потойбічне віконце.
Там і є мій Механізм..
Де так ясно світять планети,
І чиїсь покинути домівки.
Там галактики невідомі,
Й давно згашені зірки.
Манить в далеч,захоплює подих,
Нейтральна космічна тишина.
Дивує невагомість,
Виблискує дзеркальна,
Цивілізацій аура..
Між інтервалами польотів,
Дивних механізмів,
Що не потребують пілотів,
Йде еволюція досконалих організмів.
Ось так і я,
Крихітна частинка Всесвіту,
Налагоджую свій Механізм Душі.
Я так боюся не знайти себе і загубитися,
В цьому земному житті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309356
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.01.2012