Ліоліна

Сторінки (7/602):  « 1 2 3 4 5 6 7 »

Не жизнь, а анекдот

Хотим  мы  в  молодости  кем-то  стать,
А  в  старости  мечтаем  как-то  встать,
И  счастливы  от  маленьких  побед.
А  жизнь  –  как  будто  бы  велосипед.

Схватил  его,  взобрался  на  седло,  -
И  это  –  на  подъем,  раз  тяжело,
А  это  –  хорошо  спускаться  вниз,
Когда  легко.  В  ушах    лишь  –  ветра  свист.

Бывает  впечатленье  иногда,
Что  мчишься  ты  по  кочкам,  без  седла.
Живешь  и  понимаешь  как-то  вдруг,
Что  электричество  –  ну,  вроде  друг:

Ты  с  явным  напряжением  встаешь,
С  сопротивлением  на  службу  ты  ползешь.
Весь  день  –  аврал,  базар,  экстрим,
Весь  день  работаем,  горим,  искрим.

И  наэлектризованным  идешь
Домой.  И  вырубаешься.  Ну,  что  ж,  
Ведь  жизнь  –  то  сказка  или  анекдот.
И  мы  назад  –  ни  шагу,  лишь  вперед!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339297
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.05.2012


Писала про сало

Можливо,  хтось  скаже,  що  сало  –  це  «бека»,
То  що  ж,  це  від  істини  і  не  далеко.
Бо  той,  хто  вже  зранку  жує  ананаси
І  нагетси  із  кенгурячого  м’яса,  
Чи  ті,  хто  за  гроші  скажені  пошили
(Гадала,  що  кіт!)  собі  шубу  з  шиншили,  
Ті,  звісно,  не  знають,  що  сила  –  то  сало.
Якщо  у  тарілку  ще  збоку  поклали
Часник,  помідор,  гарний  хліба  окраєць,
То  ти  силу  сала,  звичайно,  пізнаєш.  
Бо  різні  є  люди,  смаки  у  всіх  різні,
Одні  люблять  смачне,  а  інші  –  щось  пісне.

В  тарілці  лежало  рожевеньке  сало,
Свіженьке,  пахуче,  що  трохи  дрижало.
Чекати  високих  не  будемо  істин.
Ось  –  сало,  давайте  швиденько  вже  їсти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339065
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 22.05.2012


Коли кидаєш грязюку

Коли  ти  в  людину  кидаєш  грязюку,
Вона,  ти  гляди,  може  й  не  долетіти.
Та  в  тому  болоті  твої  будуть  руки,
Можливо,  що  важко  їх  буде  відмити.

Коли  в  тебе  думка  –  ні  в  тин,  ні  в  ворота,
А  вірші  –  якась  там  каляка  –  маляка,
То  це,  пробачайте,  погана  робота,
І  це  –  ніби  кіт  з  переляку  наплакав.

Коли  ти  не  знаєш,  що  крапка  і  кома,
Як  літери,  в  реченні  теж  необхідні,
Коли  тобі  рима  і  ритм  не  знайомі,
Помилок  багато,  то  твори  –  фригідні.

Сиди  вже  тихенько  й  не  рипайся,  мила,
Навчишся  писати  –  до  критики  прошу.
Навіщо  марнуєш  папір  і  чорнила?
Задумайсь,  будь  ласка,  моя  ти  хороша.

Немає  біди,  коли  може  розумний
Утнути  дурницю,  він  пише  від  серця.
Та  буде  безмежно  так  боляче  й  сумно,
Як  дурень  чомусь  мудрувати  береться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339064
рубрика: Поезія, Сатира
дата поступления 22.05.2012


(Апчхи!) Сніг на босоніжках

Такий  легенький  сніг  летить  (апчхи!),
Немов  би  хмарки  з  неба  опустились.
Літали  тут  сніжинки  щовесни,
І  вітер  їх  крутив  –  вертів  щосили.

Встеляв  (апчхи!)  дорогу  білий  сніг,
Вкривав  мої  сріблясті  босоніжки.
Товстеньким  шаром  землю  вкрити  міг,
Приємно  погуляти  було  пішки.

Набрала  в  руки  теплого  сніжку,
Хотілося  набити  ним  подушку.
Та  думку  я  (апчхи!)  смішну  таку
Негайно,  саме  так,  забути  мушу.

Бо  так  мені  той  сніг  вже  дошкуляв,
Що  я  (апчхи!)  забула  б  ті  хвилини.
В  очах  так  різало  й  пекло!  Літав
Навкруг  мене  пух  ніжний  тополиний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2012


Пророцтва Малахії (Апокаліпсис)

У  краю  Ольстері  (Ірландія)
У  тисячному  році
Родивсь  монах  такий  –  Малахія.
Він  написав  пророцтва.

Про  сто  дванадцять  римських  пап  писав.
Та  не  у  цьому  фішка.
Страшний  фінал  предрік.  Не  для  забав
Була  та  давня  книжка.

І  лИше  папа  сто  дванадцятий  –  
Останній  -  у  короні.
А  після  цього  людству  час  лихий  –
Кипіть  в  Армагеддоні.

Сто  одинадцятий  теперішній  –
З  ім”ям  –  «Хвала  Оливі».
Прийде  мир  довгожданий  на  Землі
(Олива  –  символ  миру).

Як  сто  дванадцятий  займе  престол  –
Великий  Петро  Римський,
То  буде  кілька  тисяч  бід,  ще  й  сто,
Й  кінець  підійде  близько.

Впаде  той  мур,  що  на  Семи  Горбах.
Апокаліпсис  гряне.
Суддя  прийде,  коли  наступить  крах.
І  Страшний  Суд  настане.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338848
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.05.2012


Ось полечу у Таїланд

Лежу  тихенько  на  веранді,
І  думаю  собі  ось  так:
А,  може,  десь  у  Таїланді
Без  мене  вже  ну  аж  ніяк?

До  Таїланду?  Добра  думка!
Що  за  країна  це  така?
Там  теж  в  ставочку  жабка  кумка?
Чи  й  там  танцюють  гопака?

***

Там  усміхаються  завзято,
Що  хочеться  зігнати  сум.
А  хочеш  секса,  хочеш  свята,  -
Скажи:  -  Давай  скоріш  бум-бум!  

Монарху  шана  надто  стійка
БовкнИ  не  те  –  тобі  хана.
А  скіпетр  в  нього  –  мухобійка
(То  –  хвостик  білого  слона).

Які  в  собі  таїть  секрети
Напій  розкручений  -  «Red  Bull»?
В  тук-тукерів  цей  енергетик
Зпокон  віків  домашнім  був.

Транссексуал  –  прородньо  й  гідно.
Цю  назву  –  з  радістю  носИть!
А  можна  зовсім  вірогідно
Від  армії  так  «відкосить».  

У  Таїланді  теж  є  п”яні,-
Під  пальмою  сплять  тихо  так.
Ніхто  не  б”ється  й  не  буянить.
Чубитись  –  то  поганий  знак.

Та  й  пригостять  там  дуріаном
(Протухла  риба  і  часник,
Плюс  туалет  –  це  без  обману,
Так  тхне  тому,  хто  ще  не  звик).

Цей  фрукт  –  то  справжня    радість  серцю  –
Солодкий,  ніжний  –  просто  смак
З”їмо  ще  кхао*  (купа  перцю!),
Та  риба  й  м”ясо  –  смачно  так.

Культура  ця  шість  тисяч  років
Годує  весь  голодний  світ,
Без  кхао  (рису)  –  ані  кроку!
Є  рис  –  нема  ніяких  бід.

Ще  там  «менти»  -  поважні  люди,
І  мають  право  по  спині
Настукати,  як  треба  буде,
Якщо  спіймають  на  вині.

***

Така  м”яка  моя  подушка,
Що  я  впадаю  в  сонний  транс.
Пищить  синичка-щебетушка,
В  фужері  з  льодом  –  шеріданс**.  

А  Таїланд?  Те  чудо  -  диво
Мене  гукає  вкотре  вже.
Та  і  без  нього  я  щаслива.
Далеке  диво  те  й  чуже.


*кхао  -  рис
**шеріданс  –  двоколірний  ірландський  лікер

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2012


Гармониста любят девки

Ах,  гармониста  любят  девки,
Давай,  наяривай,  гармонь!
И  клавиши,  и  руки  крепки,
И  широка,  сильна  ладонь.

Полны  любви  девичьи  очи,
Летит  к  Луне  ленивый  сон.
Нет  с  гармонистом  краше  ночи.
Давай,  наяривай,  гормон!

Поет  под  тихих  звезд  сияньем
И  плачет  нежная  гармонь.
А  гармониста  на  свиданьи
Снедает  жар  любви  –  огонь!
 
Лик  светлый  месяца  над  крышей.
Звучит  мелодия  (иль  стон).
Лети,  мелодия,  все  выше,
Давай,  звучи,  играй,  гормон!

Сиянье  глаз  влюбленных  милых.
Прораб  забот,  ты  их  не  тронь.
Играет  молодость  и  сила  –
То  ли  гормон,  то  ли  гармонь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338629
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.05.2012


Качки в категоріях

«КачкИ»  у  спортзалі  –  такі  дужі  люди,
Нізащо  повік  ту  красу  не  забудеш.
Там  біцепси,  трицепси  пруть  із  тілесів,
Качатись-качатись,  -  це  –  всі  інтереси.
Захопливі  погляди  милих  дівчаток,
І  це  спонукає  ще  швидше  качати.

Та  є  ще  «качки»  зовсім  іншого  сорту,
І  їх,  цих  «качків»,  є  вже  ціла  когорта.
Сидить  за  комп”ютером  те  «чудо  в  пір”ї»,
Не  вигониш  палицею  на  подвір”я
Вдихнути  (відносно)  ще  чисте  повітря,
На  сонечку  змучене  личко  погріти.

Сидить  за  комп”ютером  і  дні,  і  ночі,
І  слухати  він  про  повітря  не  хоче.
«Качок»  своєрідний,  качає  він  вміння
Вправлятись  з  мишами,  кувати  терпіння.
Снаряд  –  то  комп”ютер.  Не  гиря,  а  миша.
Лиш  клацання  миші  порушує  тишу.

Худенькі,  якісь  посинілі  і  мляві,
Так,  ніби  зростали  у  темнім  підвалі.
«Качки»  всіх  когорт,  ну  ж  єднайтеся  дружно,
Дівчатка  ж  бо  люблять  розумних  і  дужих.
 Комп”ютер  –  це  добре,  додайте  гантелі,
То  будете  мудрі  та  й  міцні,  мов  скелі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338433
рубрика: Поезія,
дата поступления 19.05.2012


Не приведи, Боже

Бог  створив  Адама  швидко,
Аж  раділо  серце!
І,  притримавши  за  литку,
Висмикнув  реберце.

Із  ребра  створив  дівчИну  –  
Милу  і  чудову.
(Аж  погладив  сі  чуприну  –
Відбирало  мову!).

Жінку  Бог  привів  Адаму:  -
Ось  -  життя    прикраса.
Забирай-но  свою  даму.
Захлинувшись  квасом,

Впрів  Адам  від  цього  жаху:  -
Це  ж  така  морока!
От  же,  Боже,  дав  ти  маху,
Аж  сіпнулось  око!

Тая  радість  –  однобока.
А  скажу  ще  й  дещо.
Мало  того,  що  морока,  
То  буде  ж  і  теща!

Мух  ганяючи  бадиллям,
Скиглив  він:  -  А,  може,…
Так  і  виникло  прислів”я:
«Не  приведи,  Боже!».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338432
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 19.05.2012


Наснилася ніч Валькірії

Наснилась  мені  ніч  Валькір”ї.
Загризли  мене  зуби  страху  –
Забрати  тебе,  вбити  мрії
Й  привЕсти  до  краху,  до  праху.

Насунеться  сутінь  розлуки,
Підірвусь  я  на  твоїй  зраді,
Застигнуть  у  холоді  руки,
Не  стане  любов  на  заваді.

З  розпуки  до  праху,  до  болю.
Ні  слово,  ні  думка  не  спинить.
Пролилося  «Каберне»  кров”ю
По  білій  моїй  скатертині.

Шматочок  фужеру  з  кришталю
Блищить  під  столом  фіанітом.
Засохли  троянди  від  жалю.
А  серце  застигло  гранітом.

Цілунками  я  би  писала
Ім”я  твоє  на  твоїй  шкірі,
Якби  ж  то  не  зради  навала,  
Якби  ж  то  не  меч  в  серці  віри.

Я  серце  розбила  на  друзки.
На  вулицю  випхала  віру.
А  в  грудях  –  і  холод,  і  пустка,-
Знекровлена,  змерзла  і  сіра.

Ти,  вершнице  верхи  на  вовку,
Ізиди  зі  снів  десь  подалі,
Знайди  десь  надійнішу  сховку.
Не  кидай  любов  на  поталу.

 
 *Валькірія  –  у  скандинавській  міфології  –
     та,  що  вибирає  мертвих,  нижче  жіноче  божество

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338225
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 18.05.2012


Ищи врага своего

Наш  враг  –  в  зеркале  отраженье.
Кто  мы  здесь?
Зачем  мы  здесь  есть?
И  как  выиграть  то  сраженье  –
Сам  себя
Не  будешь  грызть,  есть?

Мы  так  здорово  просчитали
Нашу  жизнь.
Что  в  ней  нашли  мы?
За  что  Ордена  ожидали?
Наша  боль
За  нами  –  тролль  тьмы.  
 
Давай  –  выброси  сожаленье!
Снова  жить.
И  возвести  храм.
Любить  –  судеб  предназначенье.
В  судный  день
Ответ  держать  нам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338224
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.05.2012


Літня злива

О,  як  прекрасна  літня  злива,
Потік  води,  а  я  –  щаслива!
Бо  всі  гріхи,  що  є  на  світі,
Що  причепились  –  змиті,  змиті.
Все,  що  нахапати  зуміла,
То  змила  з  мене  сильна  злива.

Так  ніби  страшно  –  хмари  темні,
Прийшли  звідкільсь,  з  країв  таємних.
Злетіла  з  неба,  ніби  птиця,
Стрілою  фея  –  блискавиця.
І  грянули  оркестри  неба,  -
Хвалу  грозі  співати  треба.

Купаюсь  радо  в  водоспаді,
І  струмені  дощу  теж  раді,
Від  сліз  солених  –  ані  сліду,
Що  на  щоці  засохли.  Піду
Вітать  веселку  понад  гаєм,
Що  коромислом  провисає.

Що  простяглася  дивиною
Над  сумом,  болем  і  виною.
Всі  негаразди  –  змиті,  змиті.
Грозу  принесло  щедре  літо.
Знов  я  –  нова,  як  і  природа,
Це  -  прохолодна  нагорода

За  віру,  і  любов,  надію,
Що  в  серці  берегти  умію.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337982
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.05.2012


Мрії

Я  мріяла  про  тебе  дуже!
Та  от  задача,  милий  друже  –
Не  повертайся,  ні,  постій!

Бо  як  я  житиму  без  мрій?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337981
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.05.2012


П”ять сонць (Апокаліпсис)

В  рукописи  майя  учені  проникли,  -
То  майя  вважали  –  у  часі  –  п”ять  циклів.
П”ять  «Сонць»  -п”ять  зруйнованих  рас,  мертвих,  зниклих,
Що  щезли  в  момент  катаклізмів  великих.

І  те,  «Перше  Сонце»  -  яскраве,  величне,
То  ж  люди  вважали,  що  так  буде  вічно.
Та  ось  –  землетрус,  і  питання  одвічне-
«Чи  бути?»  -  уже  не  стояло.  Навічно.

А  другу  епоху,  чи  то  «Сонце  Друге»
Знесла  урагану  страшного  наруга.
У  «Третього»  теж  –  велетенська  напруга.
Вогонь  над  вулканом  –  ні  жінки,  ні  друга…

«Четвертеє  Сонце»  теж  впало.  Потоп.
Страшний  катаклізм  –  кровожерний  циклоп.
Такий  невезучий  там  був  гороскоп.
Та  майя  угледіли  те  в  телескоп.

Цей  рік  –  уже  «П”ятого  Сонця»  вінець.  
І  п”ятої  раси  –  безславний  кінець?
Жили,  наживали,  і  все  –  нанівець!
(Чи,  може,  початок?)  Та  хай  йому  грець!

Спитати  б  у  мудрих,  розважливих  майя,
Чи  це  вже  кінець?  (Лиш  вони  ж  бо  це  знають).
Та  в  кого  спитати?  –  Нікого  немає!
Лиш  вітер  в  забутих  будівлях  шугає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337727
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2012


Вадиму й Тані – у єднанні

Розцвіла  в  саду  весна
Білим  цвітом,  голубим.
Розцвіла  любов  одна
Пишним  цвітом  молодим.

Білий  лебідь  покохав
Молоду  лебідку,
І  любов  її  зірвав,
Мов  чарівну  квітку.

Там,  де  є  кохання,  світять
Очі,  наче  зорі,-
Ті  зелені  очі  й  світлі
Очі  волошкові.

Дві  обручки  золоті
Вже  з”єднали  вас  навік.
Любі  наші  молоді!
В  цей  щасливий  добрий  рік

Хай  вам  сонце  осяває
Всі  дороги,  всі  путі,
Та  ніхто  із  вас  не  знає
Горя  і  біди  в  житті.

Хай  у  молодої  пари
Крила  виростають,
Хай  злітають  аж  за  хмари,-
Аж  до  небокраю.

Вдачі,    доброї  вам  долі,
Радості  на  цілий  вік.
Жить  вам  в  мирі  і  спокої
Не  одне,  а  сотню  літ.

Будьте  завжди  ви  здорові,
І  красиві,  й  молоді,
Будьте  лагідні  у  слові,
Хай  щастить  вам  у  житті.

Хай  футбольная  команда
Буде  в  вас  малих  дітей.
І  розумна,  і  слухняна
Хай  команда  ця  росте.

Щастя  вам  у  домі  мирнім
І  сімейного  тепла.
А  любов  щоб  ваша  вірна
Із  роками  все  росла.


Привітання  брата  з  весіллям

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337725
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.05.2012


Згадала, що в раю

А  на  дачі  робота  завжди
Тебе  кличе,  турбує  й  гукає.
Не  відразу  второпаєш,  ти  
Чи  -  у  шахті,  чи  справді  –  у  раю.

Помідорів  рівненький  рядок
Безпардонний  бур”ян  підпирає.
Я  на  плечі  собі  –  рушничок,
Бо  згадала,  що  я  таки  –  в  раю.

Бо  є  озеро  –  як  острівок,
У  короні  з  лілей  й  очерету,
Острів  радості  серед  думок,
Безтурботна  легка  оперета.

Там  вербиченька  коси  свої
У  воді  молодильній  купає.
Заливаються  там  солов”ї,
А  із  ними  й  серденько  співає.

Попливла  і  лягла  на  воді
Розчинитись  –  нагальна  потреба.
Загубила  себе  я  тоді  -
Серед  хмар,  серед  хвиль,  серед  неба.

Я  руками  торкаюся  хмар.
Що  пливуть  у  примарнім  серпанку.
Додає  до  безмежності  чар
Щебет  пташечки  –  очеретянки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337503
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2012


Там есть свет – в конце туннеля

Впереди  бегу  паровоза.
Жизнь  мне  рельсы  в  туннеле  стелет.
Вот  случилась  метаморфоза  –
Раньше  –  в  поезде,  нынче  –  перед!

Нужно  мчаться  в  туннеле,  чтобы
Не  закончились  рельсы  прежде,
Чем  закончатся  мои  пробы,
Чем  раздастся  железный  скрежет.

И  догнать  то,  что  пропустила,
Убежать  от  того,  что  душит,
Пока  есть  еще  в  жилах  сила,
Что  уставшую  поит  душу.

Не  упасть,  не  устать-споткнуться
(Не  отделаться  синяками!).
Ноги  –  будто  в  тяжелых  бутсах.
И  хрипит,  и  сипит  дыханье.

Вроде  свет  там  –  в  конце  туннеля.
Вот  осталось…  Терпи…  Уж  близко.
Лишь  бы  радость,  что  я  сумела,
Не  спугнуть  паровозным  свистом.

А  туннель  длинен  тот  и  темен,
И  бежать  нужно  быстро  слишком.
Но  там  –  солнце,  в  конце  туннеля,
И  к  нему  я  тянусь,  как  вишня.

Хоть  тот  свет  виден  еле  –  еле,
И  упасть  –  не  начну  сначала,
Но  мечта  есть  в  душе  и  теле,
Чтоб  гордиться,  что  я  домчала!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337502
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.05.2012


Як річка - тепла

Як  річка  –  світла,  тепла,  тиха,
Та  жінка  ніжна  –  Побийлихо.
Вона  –  приязна,  мила  жінка,
Душею  й  серцем  –  українка.

Весна  заквітчана  –  у  краю.
Тут  соловейко  заспіває.
Цей  спів  надасть  жаги  і  сили
Дійти  до  раю.  Боже  милий,

Не  помилися  ти  в  оцінці,
Що  ставитимеш  вірній  жінці,
Не  ображай  ти  душу  щиру,
Не  забирай  в  кохання  віру.

Вона  не  здастся  вітру  й  стужі.
Бо  їй  підставлять  плечі  дужі.
Їй  допоможе  Божа  сила
Отримать  те,  що  заслужила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337257
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.05.2012


Прокинутись на новій планеті

Я  –  ніби  і  жінка,  мені  не  пристало
Пиячить,  бухать,  чи  за  комір  кидать.
Та  хочу  напитись  геть-геть  до  безтями,
Щоб  трохи  заснути,  так,  років  на  п”ять.

Бо,  може  прокинусь  на  новій  планеті,
На  новій  землі  і  в  країні  новій,
Де  наші  правителі  зроблять,  нарешті,
Хоч  щось  для  стражденної  муки-землі.

Я  хочу,  щоб  діти  в  нормальній  країні
Жили  і  пишались  країною  мрій.
Чи  це  лиш  наснитися  може?  На  ділі
Нема  в  нас  ніяких  прекрасних  надій?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337256
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.05.2012


І минулого тіні забути

Не  повернусь  в  минуле  нізащо,
               Не  повернусь  ні  прямо,  ні  боком.
Це  –  безглуздіша,  мАрніша  справа,
               Ніж  забити  гвіздки  мікроскопом.

Бо  мене  там  ніхто  не  чекає.
               Бо  нікому  я  там  не  потрібна.
Бо  ніхто  того  не  пам”ятає,
               Яка  ніжна  я,  любляча  й  вірна.

Речі,  погляди,  значимість  слова
               Я  й  забула,  давно  вже  забула,
Ту  країну  далеку,  як  зірка,
               Ту  адресу  туманну,  минулу.

То  навіщо  приходиш,  як  МАра,
               І  навіщо  туди  мене  кличеш-
В  те  минуле,  де  ми  були  разом?
               Зайти  в  ріку  не  зможемо  двічі.

МАру*  спалю  весною  (то  –  звичай),
               Щоб  не  тисло  минуле  на  шию.
Заповідну  в  майбутнє  стежину
               І  без  тебе  знайти  я  зумію.

У  майбутнє  я  (правда  це,  правда)
               НОшу  давнього  ні,  не  тягтиму.
А  що  тіні  від  нього  блукають,-
               То  проходять  давно  вони  мимо.


*традиція  друїдів  –  на  зході  зими  спалити  
Мару  (велику  ляльку  із  соломи),  
а  з  нею-  спалити  всі  негаразди  і  зло

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2012


Веселые истории

Над  городами,  селами
Порхают,  будто  бабочки,
Истории  веселые
В  зеленых,  красных  шапочках.

Веселая  история
Увидит  Богданяшу
И  с  высоты  она  ему
Шапчонкою  помашет.

Как  вертолетик,  зажужжит,
Чик-чак!-  и  приземляется.
Богданчик  слушать  прибежит,
Хохочет,  улыбается.

Его  забавит,  насмешит
Веселая  история,
И  снова  –  чик-чак!  –  улетит
История  веселая.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337001
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 13.05.2012


Очі дитини

Зрадливі  ночі.  Дні  без  світла.  Морок.
Ті  дні  нестерпної,  страшної  самоти.
Здавалося,  життя  –  запеклий  ворог.
Піти  кудись,  піти  в  прекрасніші  світи

Здавалося  важливим  і  нагальним.
Не  мало  сенсу  інколи  таке  життя.
Вже  бачила  краї  за  задзеркаллям,
Звідкіль  ні  в  кого  вже  немає  вороття.

Скували  дух  безсонні  тяжкі  ночі.
Здавалося,  що  вихід  просто  не  знайти.
Дивилися  на  мене  рідні  очі.
І  відчинялись  двері  у  нові  світи.

Так  соромно  за  ті  думки  зрадливі,
Що  залетіли  звідки,  невідомо  як.
Не  заблукати  б  на  життєвій  ниві,
Зуміть  знайти  собі  дороговказ-маяк.

Дитини  очі  врятувати  здатні
Від  страху  й  мороку.  Вони  –  і  сонце,  й  сміх.
Ми  в  вічному  боргу,  у  невідплатнім.  
Вони,  ці  очі  –  океан  сердечних  втіх.

А  час  минув,  і  молодість,  як  злива,
Зцвіла.  Дивуюся,  як  швидко  все  пройшло.
Дитини  очі.  І  уже  щаслива.
В  них  зазирнеш  –  як  ясне  сонечко  зійшло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336759
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.05.2012


Іду у світ зі свого ганку

Поет  –  не  кожен,  право  слово,-
Один  поет  тут  написав,  -
І  ось  вам  вірш  уже  готовий  -
Когось  кудись  вкусив  комар!

То,  мабуть,  буде  вже  даремно.
Що  вірш  про  це,  я  вам  скажу,
Та  ж  боляче!  Подія  –  щемна,
Коли  вкусив  комар  чи  жук.

А  я  прокинусь  знову  ранком,
Дивлюсь  на  світ,  як  перший  раз.
Іду  у  світ  зі  свого  ганку,
Як  першачок  –  у  перший  клас.  

Я,  як  узбек,  що  їде  степом
Й  співа  про  те,  що  взрів  навкруг.
Бо  мрії  линуть  так  далеко,
Що  ти  й  не  уявляєш,  друг.

Хай  незначна  якась  подія,
Мені  цікава  лиш  вона.
Нехай  –  якісь  простенькі  мрії,
Пишу  про  це.  Моя  вина.

Тут  про  життя  пишу  я  вірші.
Хай  не  поет  я.  Та  –  жива!
Писати  буду,  кращі  й  гірші,
Допоки  «варить  голова».

І  добре  -  це,  чи  це  –  погано,
Лягає  віршем  мрії  злет.
Чи  випише  поет  догану?
Чи  й  так  простить  мені  поет?

І  хай  там  що.  Життя  люблю  я.
Його  віршами  намалюю.


Звернення  до  поета,  який  вважає,  що    справжній  
поет  повинен  писати  виключно  про  важливі  речі

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336758
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.05.2012


Любов, садівники і ліс

А  навкруг  –  все  не  просто,  навкруг  -    
Сто  шляхів,  сто  доріг,  сто  розлук.
Як  пройти  нам  удвох,  не  звернуть,
Не  прогавить  до  щастя  нам  путь?
               
               Є  шляхи  в  паралельні  світи.
               Одним  я  іду,  іншим  йдеш  ти.

Я  дивлюсь  за  межу  –  горизонт
І  молюсь,  щоб  закінчився  сон,
Щоб  дороги  зійшлися  в  одну,
І  скінчити  світів  тих  війну.

               О,  жахлива  яка  та  війна.
               Щоби  їй  не  покришки,  ні  дна.

Ех,  покликати  б  садівників,
Не  жаліли  щоб  часу  і  сил,
Засадили  щоб  густо  бузком
Ті  дороги  розлуки  кругом.

Виростав  би  на  місці  їх  ліс,
Щоб  з  халеп  тих  ніхто  не  проліз  –
Ні  розлука,  ні  туга,  ні  сум,
Ні  страхіття  розпачливих  дум.

Щоби  виріс  на  місці  їх  сад,
Де  б  до  сонця  тягнувсь  виноград,
Щоб  співали  в  саду  солов”ї,
Буйно  квіти  цвіли  на  землі.

Танцювали  б  щоб  хмарки  танок.
Я  б  сплела  із  ромашок  вінок
І  наділа  тобі.  Бо  любов
Повернулась  до  нас,  милий,  знов.

Постелила  б  шовкова  трава
Ложе  нам,  та  трава  лугова,
Де  сплетуться  і  руки,  й  серця.
І  не  буде  любові  кінця.  

               Де  таких  садоводів  знайти?
               Я  не  знаю.  Чи  знаєш  це  ти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336593
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2012


Она прислала солнце

Сижу  я  в  офисе,  страдаю,
На  улице  –  темным-темно.
Там  облака  все  сбились  в  стаю,
И  сыплет  дождь,  стучит  в  окно.

Вот  месяц  –  май,  и  скоро  –  лето,
Хвала  –  цветам,  привет  –  пчеле!
Апрельским  солнышком  согрета,
Земля  остыла  в  серой  мгле.

Подружка  Инна  быстро  в  скайпе
Прислала  мейл:  –  У  вас  –  дожди?
Тебе  пришлю  я  солнце  –  смайлик,
Ты  пару  сек.  лишь  подожди.

Во  все  глаза  смотрю  на  смайлик
И  медитирую  в  душе.
Перед  глазами  –  море,  пальмы,  -
Подругой  прислано  клише.

Сижу  и  думаю  –  где  солнце?
Как  жук,  жужжит  системный  блок.
Тоскливо  зыркаю  в  оконце.
Тут  солнце  из-за  тучи  –  скок!

Ну  вот  –  совсем  так  просто  вроде.
Тебе,  подруженька,  привет!
И  солнце  вновь  –  на  небосводе.  –
Прислали  мне  сквозь  Интернет!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336591
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 11.05.2012


Їду у Гренландію

Робота  –  дім  –  до  магазину.
Мо”,  годі  «тягнути  резину»?
Катує  нудьга  вже  до  краю.
Та  щось  же  змінити  я  маю!

Я  знаю,  що  хочу  зробити:
Поїду  я  до  інуїтів*.
Вони  пригостять  мене  салом
З  кита  –  однорога    -  нарвала.

І  сала  того  –  аж  п”ять  метрів.
Добуте  з  морських  хижих  нетрів.
А  шкіра  (чи  манта)  –  то  сила,
Гренландцям  –  замість  апельсина.

Візьмуть  –  і  з  біленького  снігу
Збудують  собі  зручну  іглу**.
І  буде  то  хатка,  що  треба,
Навкруг  –  лиш  сніги,  лід  і  небо.

Сачком  зловлять  ловкую  птицю,
Щоб  чимось  сім”ї  поживиться.
У  шкіру  тюленя  їх  щільно
Напхають  й  накриють  камінням.

А  місяць  пройде  –  і  готово,
Прошу  любе  панство  до  столу.
Як  сморід  уже  з  ніг  збиває  –
То  їжа  готова,  сідаєм.

Одна  тільки  пересторога  –
Ведмедя  не  стріть  на  дорогах.
Бо  білі  ведмеді  не  знають,
Що  ти  –  не  тюлень  і  не  заєць.

Краї  ті  –  незвичні  й  цікаві…
Та  краще  зварю  собі  кави
І  сяду  із  нею  під  вишню
Та,  може,  серветочку  виш”ю.

І  стежкою  зійду  до  річки,
У  коси  вплету  собі  стрічки.
А  ще  б  квіточок  я  нарвала.
Нащо  мені  сало  з  нарвала?


*Інуїти  –  ескімоси  Чукотки,  Гренландії  і  Канади
**іглу  –  зимова  куполоподібна  хижа  з  плит  снігу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336357
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2012


Ай да Лес Деревьевич!

По  тропинке  побегу
И  увижу  иволгу.
               Ай  да  Лес  Осинович,
               Ай  да  Лес  Ольхович!
На  лужайке  –  сто  маслят,
Как  сто  маленьких  утят.
               Ай  да  Бор  Иголкович,
               Ай  да  Бор  Соснович!
Дружно  на  пеньке  сидят
Стайки  крепеньких  опят.
               Ай  да  Солнце  Небовно,
               Ай  да  Пень  Пенькович!
Под  березою  грибок
Попросился  в  кузовок.
               Ай  да  Гриб  Березович,
               Ай  да  Дождь  Грибнович!
А  малина-то  –  как  мед,
Так  и  просится  к  нам  в  рот.
               Ай  да  День  Погожевич,
               Летний,  развеселый!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336356
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 10.05.2012


Солдатские треугольники.

Письма  c  фронта,  которые  писал  мой  папа,    я  обнаружила  в  ящике  стола  бабушки  Дуни.  Она  такая  молодец,  что  сорок  лет  хранила  письма  своего  сына.  Не  в  каждой  семье  берегут  такие  вещи.  Письма  с  войны  отличались  от  писем  мирных  времен.  Они  были  без  марок  и  конвертов,  а  просто  сворачивались  треугольником.  Они  так  и  назывались  –  «солдатскими  треугольниками».  Над  многими  из  них  поработала  цензура,  вымарав  из  текста  целые  строчки.  А  на  письмах  они  ставили  штамп,  например,  такой:  «просмотрено  военной  цензурой  19284».  Эта  пачка  писем,  с  пожелтевшей  бумагой  и  выцветшими  чернилами,  лежала  в  ящике,  связанная  ленточкой.  
               Примечательно,  что  ни  в  одном  из  писем  не  было  описания  боев  и  лишений.  Зачем  травмировать  родных  ужасами  лишний  раз?
               Письма,  драгоценную  реликвию,  я  положила  в  файлы  и  спрятала  в  папку,  чтоб  они  сохранились.

               Вот  несколко  из  этих  «солдатских  треугольников».

               «4  января  1944  г.  Сегодня  я  услышал,  что  моя  Родина  освобождена,  а  поэтому  решил  написать,  не  знаю,  получите  Вы  или  нет.  Пишите.  Мой  адрес:  Полевая  почта  16499  Р,  Донченко  Евгению  Петровичу.  Всем  знакомым  мой  горячий  привет».

               «27  апреля  1944  г.  Сегодня  пишу  вам  третье  письмо.  В  тех  двух  письмах  я  описал  кратенько  свою  жизнь  за  эти  три  года.  Сейчас  собираюсь  идти  в  баню,  привезли  новое  белье.  Да  называю  баней  –  фронтовая  баня  –  речушка,  возле  речушки  колодезь  и  жарилка.  Вот  и  вся  баня,  но  и  эта  хорошая,  к  ней  привыкли.  Да  привык  ко  всем  условиям,  и  все  кажется  действительно  хорошим,  как  будто  так  и  должно  быть.  Высылаю  вам  две  фотокарточки,  на  одной  я  сфотографировался  сразу  после  училища  в  мае  41  года,  а  на  другой…».

               «7  мая  1944  г.  Папа  и  мама,  спешу  передать  вам  свой  боевой,  горячий  привет  и  пожелать  много  –  много  счастья  в  вашей  жизни,  а  также  моим  сеструшкам,  бабуне  и  дедуне».

               «15  мая  1944  г.  Привет  с  Бессарабии.  Особенного  у  меня  ничего  нет.  Самое  страшное  я  пережил,  второго  Сталинграда,  таких  боев,  как  под  Сталинградом,  уже  не  будет,  сила  немцев  далеко  уже  не  та.  Немец  роль  льва-героя  сменил  на  роль  измученного  осла,  который  сидит  в  окопе  и  хлопает  ушами  в  ожидании  нашего  нового  удара.  Да  перед  нами  стоят  еще  большие  задачи:  нужно  окончательно  добить  и  уничтожить  проклятый  фашизм.  Победа  уже  близка.  Не  беспокойтесь  обо  мне.  Живу  я  сейчас  хорошо,  фронтовая  жизнь,  жизнь  артиллеристов  веселая.  Правда,  долго  я  не  мог  привыкнуть,  но  сейчас  -  как  будто  так  и  нужно.  И  мне  кажется,  что  если  бы  сейчас  я  приехал  домой,  я  оборудовал  бы  у  себя  в  огороде  такой  же  культурный  блиндаж  и  там  бы  жил.  Трудно  будет  отвыкать  от  такой  жизни,  сначала  будет  даже  скучно.  Я  выслал  вам  перевод  на  две  тысячи  рублей.  Дальше,  с  июня,  вы  будете  получать  в  Райвоенкомате  по  аттестату  400  рублей  каждый  месяц.  Аттестат  и  перевод  я  посылаю  на  маму,  потому  что  папа  пишет,  что  его  могут  взять  еще  в  армию,  и  тогда  аттестат  мог  быть  недействительным.  Я  в  силах  вам  помогать  и  имею  возможности  на  то,  чтобы  вы  жили  у  меня  хорошо,  ни  в  чем  не  нуждались,  и  чтобы  моя  любимая  сеструшка  Эммочка  не  ходила  в  Валиных  сапогах.  Пока  я  жив,  вы  не  должны  ни  в  чем  нуждаться.  На  то  я  русский  офицер,  притом,  орденоносец,    привет  и  почтенье.  Бьем  немцев,  румын  и  другую  свору.  Сегодня  думаю  пойти  в  кино.  Будет  для  нашего  подразделения,  говорят,  хорошая  картина.  Действительно,  хотелось  бы  пойти  в  нормальное  кино,  посидеть,  поговорить  с  товарищами,  с  девушками.  Да,  нужно  выгнать  и  уничтожить  проклятого  врага,  а  потом  гулять,  учиться.  Как  я  за  полтора  года  изменился,  постарел,  правда?»

               «Январь  1945.  Наконец,  я  выслал  вам  аттестат,  так  что  за  декабрь  вы  получите  деньги.  Я  думаю  о  помощи  вам.  Я  так  многим  вам  обязан.  Кажется,  что  такие  родители  есть  только  у  меня.  И  я  сейчас  просто  горжусь  собой,  своим  воспитанием.  Это,  между  прочим,  плохая  черта  –  хвастаться,  но,  во-первых,  это  перед  вами,  а  во-вторых,  это  так.  Я  посмотрю  на  других,  и  мне  кажется,  я  совсем  не  такой.  Везде,  где  я  жил,  хозяева  меня  уважают,  любят  и  со  слезами  провожают.  Вот  и  сейчас  я  хорошо  живу  со  своими  хозяевами.  Они  для  меня  как  родные.  В  этом  заслуга  ваша  –  вы  меня  воспитали.  И  наверное,  хватит.  Дальше  пробиваться  нужно  самому.  Правда,  мне  будет  трудновато  на  первом  курсе  (если  только  это  будет)  потому,  что  нужно  учиться  и  повторять  забытое.  Ну,  кажется,  все.  Можно  было  немного  больше  написать,  но  как  раз  сейчас  принесли  снова  командировочное  предписание  в  Бухарест  на  5  дней.  Я  вот  около  двух  месяцев  почти  все  время  в  командировках.  Но,  между  прочим,  я  разъезжать  люблю.  Знакомые  мне  во  всех  городах  есть.  Привет  от  моих  хозяев  –  Цуки,  Цуцу,  Цурли».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336089
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 09.05.2012


Ко Дню Победы 9 мая.

Раньше,  когда  папа  был  более  здоровым,  он  всегда  шел  на  день  Победы  в  колонне,    9  мая.  Было  у  всех  ощущение  праздника,  мы  все,  и  молодые  в  том  числе,  любили  и  почитали  этот  праздник.  Мы  с  мамой  шли  по  тротуару  вместе  с  колонной  ветеранов,  рядом  с  папой,  и  мама  никогда  не  могла  сдержать  слез,    глядя,  как  идут  пожилые  и  совсем  старые  люди,  а  на  груди  у  них  звенели  награды  или  блестели  орденские  планки.  Звучали  марши,  которые  играли  духовые  оркестры,  были  митинги  у  Вечного  огня  или  у  могилы  Неизвестного  Солдата,  было  море  цветов.  Все  было  очень  торжественно,  празднично  и  трогательно.  Мы  с  мамой  плакали,  когда  папа,  весь  седой  и  очень  немолодой,  с  множеством  орденов  и  медалей,  шел  в  колонне,  редеющей  из  года  в  год.  

День  Победы  –  мирный  праздник,  день  улыбок  и  цветов,
Фронтовых  воспоминаний,  встреч,  и  слез,  и  добрых  слов.
И  слышны  салютов  залпы,  звон  медалей,  орденов.

Ветераны,  ветераны,  волос  белый,  сеть  морщин.
Беспокоят  злые  раны  генералов  и  старшин.
Старые  волнуют  раны  этих  женщин  и  мужчин.

               Война  –  страшное  время.  Нам  достаточно  в  советские  времена  показывали  хронику,  документальные  фильмы  о  годах  борьбы  с  фашизмом.  Даже  от  этих  фильмов,  когда  ты  лежишь  на  теплом  мягком  диване  и  ешь  шоколад,  от  ужаса  останавливается  сердце.  А  такие  дети,  как  Женя  (мой  папа),  видели  смерть  ежедневно,  перенося  жуткие  лишения  и  страдания.  Каким  нужно  быть  мужественным,  чтоб  не  сломаться  в  этой  дикой  мясорубке,  которая  калечит  людей  морально  и  физически,  чтобы  находить  время  писать  часто  письма  родным,  расписывая,  как  ему  хорошо  и  спокойно  спится  на  перинах,  собирать  полевые  цветы  и  петь  фронтовые  песни,  аккомпанируя  себе  на  аккордеоне.  Война  длилась  для  нашего  папы  долго  –  с  1941  до  1948  года.  Он  к  ней  привык,  и  даже  в  военно–полевых  условиях  пытался  создать  себе  нормальную,  приемлемую  в  конкретных  условиях  обстановку.  Потому  что  он  понимал,  что  жизнь  продолжается,  и  жизнь  эта  –  прекрасный  подарок  свыше,  и  она  одна,  а  он  молод,  полон  надежд  и  оптимизма.
               Война  забрала  молоденького,  очень  красивого,  совершенно  здорового  мальчика,  который  увлекался  спортом.  Она  украла  у  него  и  детство,  и  здоровье.  По  сути,  подросток,  которым  он  пошел  на  фронт,  вместо  обычных  развлечений  и  игр  занимался  перетаскиванием  тяжеленных  орудий,  рытьем  окопов.  Страшные  бои  не  на  жизнь,  а  на  смерть  были  его  играми.  Он  много  раз  был  ранен,  а  однажды  –  практически  смертельно.  Женя  выжил,  потому  что  имел  крепкое  здоровье  и  еще  обладал  жаждой  жизни  и  верой  в  нее.  Хотя  месяц  пролежал  в  коме,  и  врачи  безнадежно  махнули  на  него  рукой,  ибо  чем-то  помочь  было  не  в  их  силах.  Врачи  военного  госпиталя  не  рискнули  сделать  операцию  на  головном  мозге,  где  застрял  осколок  снаряда.  Так  он  и  остался  в  голове.  И  все  эти  страдания  не  прошли  даром.  У  папы  -  больное  сердце,  из-за  ранения  он  –  инвалид  Великой  Отечественной  войны.
               Когда  Женя  в  июне  1941  года  закончил  школу,  22  июня  началась  война,  названная  Великой  отечественной.  В  17  лет  он  ушел  на  фронт.  Сначала  он  закончил  артиллерийское  училище,  а  затем  уже  в  офицерском  составе  воевал,  в  артиллерийском  полку.  У  него  были  жесточайшие  бои  на  родной  земле,  очень  тяжелые  –  под  Сталинградом.  Он  участвовал  в  освобождении  сотен  городов,  среди  которых  были  Белгород,  Харьков,  Полтава,  Кременчуг,  Александрия,  Кировоград,  Смела,  Богуслав,  Звенигородка,  Канев,  Яссы,  Кишинев,  Секешфекервар,  Будапешт  и  другие.  Затем  в  составе  освободительной  армии  прошел  всю  Европу,  был  в  Венгрии,  Румынии,  Чехословакии,  Польше,  Германии  и  Австрии.  
               Евгений  участвовал  в  форсировании  реки  Дунай  и  прорыве  обороны  возле  озера  Балатон,  о  чем  отмечено  в  удостоверении  «Участника  великих  битв  Отечественной  войны  1941-1945  г.г.»  Лейтенанту  Донченко  Евгению  Петровичу  объявлена  личная  благодарность  Верховного  Главнокомандующего,  Маршала  Советского  Союза  товарища  Сталина.
               У  Евгения  много  боевых  наград:
1943  г.  медаль  «За  оборону  Сталинграда»;
1943  г.  орден  Красной  Звезды;
1943  г.  орден  Отечественной  войны  ІІ  степени;
1945  г.  медаль  «За  взятие  Будапешта»;
1945  г.  медаль  «За  победу  над  Германией  в  Великой  Отечественной  войне»;
1965  г.  юбилейная  медаль  «20  лет  победы  в  ВОВ»;
1968  г.  юбилейная  медаль  «50  лет  Вооруженных  сил  СССР»;
1970  г.  знак  «25  лет  победы  в  ВОВ»;
1975  г.  юбилейная  медаль  «30  лет  победы  в  ВОВ»;
1978  г.  «юбилейная  медаль  «60  лет  Вооруженных  сил  СССР»;
1985  г.  орден  Отечественной  войны  І  степени;
1985  г.  юбилейная  медаль  «40  лет  победы  в  ВОВ»;
1988  г.  юбилейная  медаль  «70  лет  Вооруженных  сил  СССР»;
1995  г.  юбилейная  медаль  «50  лет  победы  в  ВОВ».
               Войну  Евгений  закончил  в  чине  капитана.  В  мирное  время  его  военное  звание  –  полковник  медицинской  службы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336088
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 09.05.2012


Цвіте терен.

Цвіте  терен,  цвіте  терен
В  лісі  чи  у  гаю.
А  хто  Юрія  не  знає,
Щось  в  житті  втрачає.

Не  займать  йому  таланту,
Віршами  чарує.
Він  таланту  має  лантух,
Радість  нам  дарує.

Травень  сипле  сніг  із  вишень,
Навстіж  в  травень  -  двері.
Юрій  ту  красу  напише
Сонцем  на  папері.

Цвіте  терен,  сонце  сяє,
Хоче  світ  зігріти.
Юрію  ми  побажаєм
Щастя,  миру,  квітів.


Пану  Юрію  Терену  в  день  народження

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335876
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.05.2012


Мене збудили аромати

Мене  збудили  аромати
Бузку,  черешні,  кави,  м”яти.
Цілую  квітів  пелюстки,
Бо  в  них  –  твоя  любов.  І  ти,

Як  вірний  лебідь,  на  світанку
Приніс  красу  і  свіжість  ранку.
Конвалії  і  кава  –  на  столі,
Чи  сплю,  чи  то  здалось  мені,

Той  аромат  мене  збудив  і  звабив  –
Конвалія  із  ароматом  кави.
Цілунок  –  з  ароматом  м”яти,
Щаслива  на  губах  їх  мати.

З  тобою  разом  –  милий,  мила,
У  нас  з”явились  легкі  крила,
Нас  огортають  аромати.
І  вишиті  кохання  шати

Зірками,  місяцем,  зорею
Зігріють  нас.  І  ми  із  нею
Поринемо  у  казку  знов.
В  чарівну  казку  ту  –  любов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2012


І падали вранці роси

Прокинулась  на  світанку  я,
І  радо  пробіглась  боса,
Дивилася,  як  ще  спить  земля,
Як  падають  вранці  роси.

Як  роси  падають  перлами
На  трави  чисті,  шовкові.
Засвітять  хвилі  зсередини
Ті  зірки,  що  впадуть  в  море.

Злетіла  легкою  пташкою,
Розкривши  міцні  крила,
Віталась  з  пухкою  хмаркою,
Що  небо  чомусь  закрила.

Прокинутись  і  побачити,
Як  квіти  цілує  вітер.
Пробачитись  і  пробачити-
І  всьому  в  житті  радіти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2012


Пісенька недбалого студента

Ой,  поїду  я  додому,
Додому,  до  хати.
Там  мене  щиро  зустріне
Моя  рідна  мати.
Приголубить,  ще  й  наварить,
Ще  й  взяти  з  собою
Не  забуде  дать  добреньке,
Поїду  з  торбОю.
Повезу  в  свій  гуртожиток
Наїдків  чимало  –
Ковбасу,  і  шинку,  й  масло,
І  свіженьке  сало,
І  грибів,  і  риби,  й  меду,
Й  періжечків  кошик
Не  забуде  мені  мама
Насипати  й  грошей.
«Що  ж,  як  їдеш  ти  додому,
То  везеш  матусі?»  –
Із  цікавістю  питають
Мене  мої  друзі.
«Е,  та  кошик  такий  легкий,  -
Їм  відповідаю,  -
Що  я  дуже  просто  мамі
Його  дотягаю.
Там  п»ятірок  та  четвірок
Геть  зовсім  немає.
А  везу  я,  хоч  і  дуже
Совість  заїдає,
Повний  кошик  двійок  товстих
І,  як  гуси,  гарних!
Отакий  я,  хлопці,  файний
Син  в  моєї  мами».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335595
рубрика: Поезія,
дата поступления 07.05.2012


Лиш для тих, хто любить

Ти  пішов  від  мене  просто  так.
Мабуть,  просто  нудно  стало  жити.
Бо  поспати  був  такий  мастак,
Та  й  не  переймавсь,  щоб  заробити.

Ти  гадав,  що  швидко  побіжу,
Бо  захочу  носа  знов  втирати.
Дуже  здивувався,  я  скажу,
Бо  не  оцінила  тої  втрати.

А  жили  ми  разом,  «щоб  було».
Вдвох  –  це  тяжко,  нарізно  –  вже  лихо.
Щось  зробити  долі  цій  назло
Чи  сидіти  й  далі  ніби  тихо?

Чом  не  цінували  ми  все  те,
Що  подарувало  щедре  небо?
Ось  поглянь,  черемха  вже  цвіте.
А  нам  двом  той  цвіт  уже  не  треба.

Вже  для  інших  десь  цвіте  вона.
Для  людей  не  буду  жалкувати.
Та  черемха…  Не  її  вина-
Свідок  нашого  кохання  страти.

Квітне  хай  для  тих,  кому  любов  –
Не  сміття,  що  можна  розгубити.
Хай  цвіте  черемха  знов  і  знов
Лиш  для  тих,  навчився  хто  любити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2012


Сонце і півень

Жив-був  у  курнику  красивий  півень.
Він  прикрашав  собою  курниковий  рай.
Він  знав,  як  заспіва  –  то  й  сонце  зійде.
Серед  курей  всі  знали,  що  без  нього  –  край!

Щоранку  «ку-ку-рі-ку»  заспіває,
І  сонце  з  горизонту  –  гульк!  О,  диво  з  див!
Гаряче  сонце  сяє  в  ріднім  краю.
І  півень  гордий,  бо  він  сонце  запалив.

І  кури  на  руках  його  носили.
Нема  без  нього  ранку,  і  життя  нема.
Та  ось  з”явилась  темна  вража  сила,
І  наступила  в  курячих  серцях  зима.

Тінь  чорна  розтулила  раптом  крила,
Схопила  півника  орлиним  дзьобом.  Страх!
Тінь  небо  затулила  і  закрила.
Що  ж  буде  далі?  Будемо  без  сонця  як?

Ось  знову  –  ранок.  В  небі  сонце  встало.
То  що,  кінець  ще  світу  якось  не  настав?
Та  ж,  мабуть,  сонце  те  зовсім  не  знало,
Що  півень  співом  його  вранці  визивав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335366
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 06.05.2012


Відпустка у надії

Дуже  хочеться  якось  дізнатись,
Чи  є  школа,  де  можуть  навчить
Відрізняти  як  будні  від  свята,
Як  це  –  правильно  й  праведно  жить.

Дуже  хочеться  мати  надію,
Що  знайдеться  і  щастя,  й  любов.
Що  не  скотиться  шквал  суховію
І  не  звіє  надії  ті  знов.

Залишає  перекоти-поле
На  пісочку  мереживний  слід.
І  літає  тремтливий  довкола
Тополиний  засніжений  цвіт.

Полетіла  із  пухом  тополі
Чи  з  травою  кудись  вдалину
Ця  надія.  До  поля.  До  болю.
Залишивши  в  душі  мілину.

Залишивши  роки  в  іншім  світі,
За  межею,  куди  не  дійти,
Десь  в  далекому  ясному  літі.
Не  вернути  літа  ті  й  світи.

Та  остання  вмирає  надія.
Не  вмирає  ніколи  любов.
Приєднались  до  них  віра,  мрія.
Бродять  разом  десь  там,  за  кутком.

Ходять  десь,  забрели  кудись  в  пустку.
Веселяться  без  мене,  мабуть.
Може,  просто  подались  в  відпустку?
Повернуться!  Щаслива  їм  путь!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2012


Обіцянка мовчання

Мовчання  жінку  прикрашає,-
Колись  отак  сказав  Гомер.
Чи  так  казав  він,  хто  це  знає,
Коли  давно  Гомер  помер?

Ну,  то  раз  так,  мовчати  буду,
Ба,  навіть  вірш  не  напишу!
Не  застосую  практик  вуду,  
Поїм  я  краще  кулешу.

Себе  я  хочу  прикрашати  
Мовчанням  з  ніг  до  голови,
І  не  потрібно  діамантів,
Смарагдів  теж  (не  смійтесь  ви).

Ну  ось,  мовчу  вже  дві  хвилини,
(Сто  слів  написано  вірша!).
Коли  ж  замовкну,  Боже  милий?
Себе  я  буду  прикрашать?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335146
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 05.05.2012


Поцілунки

Мене  сьогодні  цілувала  мила  бджілка,
Усілась  на  волосся  й  «меду  не  дала».
Взяла  чарівних  я  ромашок  в  руки  кілька,
О,  скільки  в  них  любові  і  тепла.

Мене  рідненький  цілував  синочок.
Ромашок  білих  мамі  дарував  букет.
І  ніжний  ромашковий  пуп”яночок
Для  мене,  лиш  зі  мною  був  він  тет-а-тет.

Я  на  щоці  відчула  дотик  сонця,
А  за  вікном  співали  горобці.
І  голуб  сів  хитрющий  на  віконце,
Шукав  зернятка  у  моїй  руці.

Клював  малий  зернятко  за  зернятком,
І  я  відчула  радість  у  душі.
Він  полетів,  туркочучи  завзято
(Мабуть,  голубці  написав  вірші).

Сьогодні  я  –  спокійна  і  щаслива.
У  мене  з  радощів  –  серцебиття.
Бо  цілувала  мене  щедра  злива.
Ловила  струмені  й  сміялась,  як  дитя.

Бо  бавивсь  ніжно  той  пустунчик  вітер
Вривавсь  без  спросу  у  відчинене  вікно.
Він  цілував  і  смуток  мені  витер
З  мого  лиця,  п”янкий,  немов  вино.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334955
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.05.2012


Принцеса прекрасна

Живе  десь  на  світі  прекрасна  принцеса.
І  звати  принцесу  так  гарно  –  Інесса.
Красу  її  я  описати  не  можу  –
Така  вона  мила,  натхненна  й  пригожа.

Її  ясні  очі  і  дивная  врода  –
Як  чиста  і  свіжа  джерельная  вОда.
Біленьке  і  сяюче  сонячне  личко,
Рум”яні,  як  яблучка  стиглії,  щічки.

Як  сонечко  в  небі  весняеє  сяє,
Як  пташки  веселі  щебечуть  у  гаю,
Така  вона  тепла,  співоча,  привітна,
Як  квітка,  яскрава,  прекрасна  й  тендітна.  

Буває,  що  хмари,  чорнішії  ночі,
Лякають,  засмучують  лагідні  очі.
Та  всі  негаразди  здолає  вона.
Бо  хоч  і  принцеса,  та  –  наша,  земна.

А  після  дощу  вже  заграє  заграва.
Поп”ємо  з  принцесою  разом  ми  кави.
І  добре  так  стане  обом  на  душі,
Що  я  напишу  про  це  диво  вірші.

Принцесо,  голубко  моя  сизокрила,
Я  хочу,  щоб  буря  тобі  не  закрила
До  раю  стежину,  до  світлого  раю,
Де  щастя  перлини  собі  назбираєш.

До  того  кохання,  що  зрушить  і  гори,
Що  чисте  й  глибоке,  як  синєє  море.
Де  –  радісні  люди  і  квіти  скрізь,  квіти,
Щебечуть  кохані  і  радісні  діти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334954
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.05.2012


Ніч Данути

Шепіт  зорь  її  сьогодні  розбудив.
Ніч  намалювала  натюрморт  із  див-
Що  зоря  з  зорею  танцювала,  
Підморгнула  Проксима  лукава.
Їх  було  багато  –  пребагато,
Що  хотілось  в  руки  їх  набрати.
Усміхається  лик  Місяця  ясний.
І  приходять  до  Данути  світлі  сни.

Таємничі  гори  тихо  колисать
Її  в  снах  легких  хотіли.  Щоби  знать,
Що  наранок  збудуться  всі  мрії,
Справдяться  так  бажані  надії.
І  спадали  роси  вечорові
Умивали  коси  трав  шовкові.
Шепіт  зорь  її  сьогодні  чарував.
Місяць  лагідно  у  щічку  цілував.

Пані  Ranimaja  в  день  народження

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334714
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.05.2012


Черемха – квітка України

Для  тих  країв,  де  сходить  сонце,-
Цвіт  сакури  –  то  цвіт  життя.
Той  цвіт  –  перлина  для  японців,
Кохання  в  квітах  сприйняття.

У  нас  же  квітне  черемшина,
Духм”яна  квітка  чарівна.
Той  кущик  любить  вся  країна.
Дивись,  тягнеться  до  вікна..

До  вічності  той  дотик  милий  –
Маленька  квіточка  ясна.
Вона  надасть  жаги  і  сили,
В  ній  –  сонце  і  землі  весна.

Черемхи  цвіт  –  як  в  небі  зорі,
Милують  зір  і  почуття.
Ну,  а  як  сутінки  надворі,
То  лине  пісня  солов”я.

І  все  так  серцю  мило,  ніжно,
Що  аж  сльоза  звенить-бринить.
А  під  черемхою  вже  сніжно,
Пелюсток  сніг,  як  сміх,  летить.

Зірву  я  гілочку  маленьку,
пригОрну  квітку  до  грудей.
Згадаю  батечка  і  неньку,  
Любили  як  вони  дітей.

Повсюди  квітне  черемшина.
Навіщо  сакура  нам  та?
Черемха  –  квітка  Батьківщини.
Квітує  на  землі  весна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334713
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.05.2012


Дядя Вова у любови

Десь  згубились  в  дяді  Вови
Мрії.  Що  вже  тут  зробити?
Він  нахмурив  чорні  брови
Та  й  сказав  журбі  він:  «Цить  ти!».

Для  кохання  вже  відкрите
Серце,  щире  і  широке.
Розцвіли  на  травці  квіти,
Небо  –  синє  і  глибоке.

Прилетять  веселі  бджілки,
Зможуть  нові  квіти-мрії
Запилити  швидко-стрімко,
І  зростуть  плоди  надії.

І  зросте  кохання  в  серці,
Як  троянди  на  майдані.
Й  дасть  Володя  хутко  “перцю”
Вдень,  вночі,  а  також  рано.

Бо  любов  –  то  хитра  штука.
Не  чекаєш,  а  приходить.
Чуєш,  Вова?  В  двері  стука.
Відчиняй,  нехай  заходить!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334487
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.05.2012


Тошоша, Аглаша, Анфіса і Євсей

Таракан  Тошоша
Жив  в  старій  калоші.
А  муха  Аглаша
Дуже  любить  кашу.
А  криса  Анфіса  –
Стара  й  майже  лиса.
Ну,  а  кріт  Євсей  –
Зовсім  без  очей.
Ще  забула  Гошу,
Котрий  ліз  в  калошу,
Та  не  помістився
Й  дуже  розізлився.
Гоша  –  це  мій  кіт.
Він  мені  набрид,
Бо  сьогодні  рано
З”їв  усю  сметану.
Ще  прибігла  мишка,
Сховалась  за  книжку.

Всі  вони  жили  у  бані
На  городі  в  баби  Мані.
Жили  всі  –  дружили,
Жили  –  не  тужили.

Зголоднівся  кріт:  -
Де  мій  тут  обід?
Заліз  у  калошу
І  схрумкав  Тошошу.
Почухав  за  вухом,
Потім  з”їв  і  муху.
Кіт  порушив  тишу
І  спіймав  ту  мишу.
А  Анфісу  не  схотів,
Бо  він  лисих  не  любив.
За  кротом  погнався  кіт,
Заховався  в  нірку  кріт.
Їм  було  би  знати  слід,  
Що  комусь  вони  –  обід.

Ось  така  вам  казка.
Не  лайтеся,  будь  ласка.

І  втікла  десь  моя  киця,
Щоб  не  слухать  ці  дурниці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334486
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2012


Чи вернувсь ти до раю

Так  хочу  сказати:  “Кохаю.
Кохаю.  Чекаю.  Люблю”.
Щоб  в  нашому  світлому  раю
Побачить  усмішку  твою.

Той  рай  загубився  десь  в  нОчі,
Розтанув  в  холодній  імлі.
Лиш  зірка  Північна  щось  хоче
Про  рай  нагадати  мені.

Не  вичавлю  згубного  слова
Із  пам”яті.  Стигли  вуста.
Вже  осінь  пройшла  калинова.
Бур”ян  в  почуття  пророста.

Шуміли  безжурно  дерева,
І  скошена  пахла  трава.
А  слів  вже  казати  не  треба.
Можливо,  любов  не  права?

Навіщо  було  покидати
Того,  хто  хотів  їй  життя,
Хто  пестив  її,  ніби  мати
Рідненьке  безцінне  дитя?

Кохання  нащо  подалося
Шукати  десь  долі  у  час?
А  може,  нам  тільки  здалося,
Що  бУло  кохання  у  нас?

Бо  справжня  любов  покидає
Тих,  хто  не  цінує  її.
А  ти?  Чи  вернувсь  ти  до  раю?
Ох,  думи  ви,  думи  мої…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334327
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2012


Коровка

А  у  нас  во  дворе

Потеряла  Лада
Плитку  шоколада.
А  коровка  с  луга  шла,
Шоколадку  и  нашла.
Съела  шоколадку  –
До  чего  же  сладко!
Плачет  горько  Лада:
«Нету  шоколада!»
Что  ж  ревешь  ты,  вот  те  раз,
Ты  не  плачь  так  горько,
Та  коровка  тебе  даст
Целое  ведерко
Не  простого  молочка,  -  
Сладкого  какао!
Будет  нынче  у  малышки  
Полдничек  на  славу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334326
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.05.2012


Подорож

Бувають  дні,  коли  машина
Лікується  на  СТО.
Тоді  така  погана  днина,
Скажу  я  вам,  що  о-хо-хо!

В  маршрутці  ще  терпіти  сила.
Постояв  в  черзі  –  та  й  сідай.
А  є  геть  транспорт  вже  немилий  –
Тролейбус,  бусик  чи  трамвай.

Жара.  Повітря  висне  паром.
Хтось  сумку  ставить  на  плече.
Ось  вже  заплачу  незабаром  –
Плече  вже  ниє  і  пече.

А  як  мороз  чи  вжарить  спека,-
Страждать.  Терпіть,  щоб  не  зомліть.
А  ще,  як  подорож  далека,
То  мрієш  здохнуть  хоч  на  мить.

Ось  дівчина  куточок  сумки
Запхала  в  бік  мені,  як  ніж:
«А  що?  Сидиш?  Терпи  ті  муки.
Мовчала  б,  тітко,  раз  сидиш».

Зайшла  бабуся,  древня  дуже.
Всі,  як  приклеєні,  сидять.
«Сиділа  б  дома,  раз  недужа»,-
Зі  злобою  бурчать,  шиплять.

Ще  й  дядечко  –  весь  в  перегарі.
Збиває  з  ніг  його  амбре.
Дві  тітки  –  ніби  на  базарі,
Волають  щось  про  се,  про  те.

Громадський  транспорт  разом  з  нами
Завжди  і  всюди  –  все  для  нас.
Одне  лиш  лихо  –  громадяни.
Якби  без  них,  то  був  би  клас.

Залізло  в  нас  якесь  прокляття.
Калічить  душі  повсякчас.
Ех,  розвести  б  таке  багаття,
Спалити  все,  що  мучить  нас.

Щоби  радіть  не  розучались,
Щоб  бачили  біду  чужу.
Щоб  Бога  в  серці  люди  мали.

А  поки  пішки  я  піду…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334102
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.04.2012


Мои карандаши

У  меня  –  семь  малышей,
Братьев  семь,  карандашей.
Спят  в  коробке  братья  ночью,
Днем  рисуют  все,  что  хочешь!

Красным  –  аленький  цветок,
Помидора  спелый  бок
И  пожарную  машину,
Бусы  ягоды-рябины.

Апельсинов  –  целый  ряд.
Вот  морковка  для  зайчат.  
То  оранжевый  так  гладко
Карандаш  рисует  сладкий.

Солнышко  рисует  наш
Теплый  желтый  карандаш.
А  зеленый  –  добрый  самый,
Им  глаза  рисую  мамы.

Ну,  а  небо  надо  мной?
Тут  уж  нужен  голубой.
Синий  карандаш  –  соленый,
Им  рисую  море,  волны.

А  седьмой  чудесный  брат
Нарисует  виноград.
Фиолетовые  сливы
И  фиалки  цвет  красивый.

Если  вместе  всех  собрать,
Можно  что  нарисовать?
Радугу!  Да,  ра-ду-гу,
Семицветную  дугу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334101
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 30.04.2012


А я така маленька

А  я  така  маленька,  
А  я  така  тендітна,
Як  при  дорозі  квітка,
У  поля  на  краю.
Вітри  мене  ламають,
І  рвуть,  і  вигинають,
Пелюстки  я  втрачаю,
А  все-таки  стою.

І  буду  я  триматись,  
І  буду  я  стояти,
Як  явір  біля  хати
Або  дубок  в  гаю.
Крилами,  як  та  чайка,
Я  розжену  всі  хмари,
Що  збіглись,  як  отари.
І  міцно  так  стою.

Таке  велике  небо,  
Таке  велике  поле,
Така  маленька  доля,  
Про  щастя  я  молюсь.
А  я  така  ранима  
Ще  й  трохи  божевільна,
Та  горда  я  і  вільна,
Нічого  не  боюсь.

Хай  я  така  слабенька,  
Нехай  примхлива  доля,
Але  залізна  воля.
Серед  турбот  і  бід.
Я  –лиш  частинка  поля,    
Я  –лиш  частинка  долі,
Я  –лиш  частинка  неба,
І  я  люблю  весь  світ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333942
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2012


Яблоки

Даня  в  лес  вчера  ходил,
Даня  яблочки  носил
Для  зверюшек,  для  зверят,
Для  зверюшкиных  ребят.
Яблок  –  целая  кошелка,
Разделить  их  нужно  с  толком.
Пару  яблочек  –  зайчатам,
Пару  яблочек  –  белчатам,
Пару  яблочек  –  ежу,
Пару  яблочек  –  ужу.
Половинку  –  для  кукушки,
Половинку  –  для  лягушки.
Всем  досталось,  все  едят,
Даню  все  благодарят!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333940
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 29.04.2012


Летіли лелеки

ЧОРНОБИЛЬ

Летіли  лелеки,
Летіли  до  рідного  краю.
Летіть  їм  далеко,
Та  шлях  вони  добре  той  знають.

Весна  їх  чекає
Під  Києвом  чи  на  Поліссі.
І  краще  немає,  
Ніж  рідне  гніздечко  на  стрісі.

Старенькая  хатка
Стоїть  на  пустому  подвір’ї,
І  вікна  –  як  латки,
Забиті  на  стінах,  чорніють.

Ніхто  не  відчине
Скрипучі  похилені  двері.
І  пісня  не  лине,
І  вірш  не  ляга  на  папері.

А  вишня  кидає
Пелюстки  в  зарослу  криницю,
А  вітер  ламає
Нескошену  пишну  пшеницю.

На  стрісі  гніздечко  –
Єдине  хазяїв  чекає,
Де  літо  лелече
В  турботах  про  діток  минає.

Вірш  був  написаний  для  шкільної  стінгазети
на  прохання  класного  керівника  сина

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333771
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2012


Загадки (3)

Красный,  желтый  и  зеленый,  -  
У  него  три  цвета.  Помни,
Чтоб  дорогу  перейти,
На  него  ты  погляди.
Как  мигнет  он  красным  глазом  –
Все  машины  станут  сразу.
На  ту  сторону  народ
Без  опаски  перейдет.
Он  моргает  пешеходу:
«Проходи  по  переходу,
Отдыхай  пока,  мотор!».
Вот  какой  он,  …  (светофор).

Я  расту  в  лесу  густом.
Лес  –  родной  мой,  добрый  дом.
Любит  меня  еж,  бельчата,
Любят  собирать  ребята.
Белой  звездочкой  цвету  
Я  под  солнцем,  на  ветру.
А  поспею  –  как  бусинка
Закраснею  у  тропинки.
Собирайся,  в  лес  иди
И  меня  скорей  найди.  
Я  сладка,  хоть  невеличка.
А  зовусь  я  …(земляничка).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333770
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 28.04.2012


Любов з холонімами

Любов  у  нас  –  як  дисковод  в  комп”ютері.
Як  серце  –  в  тілі,  в  потягу  –  білет.
І  летимо  на  роликах,  на  скутері
(в  якому  є  мотор)  вперед,  вперед.

Любов  на  серці  –  на  суничці  ягода.
Як  дах  –  на  домі,  і  на  снігу  –  слід.
Як  на  губах  –  усмішка  мила,  лагідна,
Цвіте  і  квітне  від  любові,  від…

*Холонім  —  це  об”єкт,  який  влючає  в  себе  інше.  
Відповідно,  назва  поняття  —  холонімія.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2012


Чудо - носорог

Вот  так  чудо  –  носорог
Появился  во  дворе.
Я  его  загнутый  рог
Показал  всей  детворе.

На  него  гляжу  –  смеюсь,
Носорога  не  боюсь.
Тихо  он  сидит  под  мятой.
Это  –  жук  такой  рогатый.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333523
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 27.04.2012


Любов з синонімами

Цей  день  ясний,  яскравий  і  погожий.
Струмок  тече,  дзюркоче,  плюскотить.
І  ти  –  красива,  на  лебідку  схожа.
Дивлюсь  –  а  ця  лебідка  вже  летить.

Ти  –  ясочка  моя  кохана,  мила.
Я  хочу  неба  край  тобі  схилить.
Мені  б  прилаштувати  легкі  крила
На  мить…  Ні,  на  життя,  а  не  на  мить.

Хай  прилетить  чи  бусол,  чи  лелека,  
Чи  чорногуз.  Зів”є  собі  гніздо.
Життя  -  чи  холод,  а  чи  пекло,  спека.
До  нас  не  прийде  кривда,  біль  і  зло.

Нам  не  затулить  мла,  імла  і  мряка
Вікно  в  кохання  вірне,  чисте  світ.
І  Господу  така  велика  дяка,
Що  я  знайшов  тебе,  калини  цвіт.

Знайшов  тебе  –  і  зорі  запалали.
Мінились,  сяяли  у  небесах.  
Що  так  любити  можна,  ми  не  знали.
Любов  –  це  серця  легкокрилий  птах..

*Сино́німи  (від  грецького  synonymos  —  однойменний,  
Це  слова,  які  мають  близьке,  або  тотожне  значення,
але  відрізняються  звучанням.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2012


Загадки 2

«Чух-чух-чух»,  -  поют  колеса.
Машиниста  они  просят:
«Ты  угля  там  не  жалей,  
Побежим  еще  быстрей!»
Застучат  они  немножко,
Побегут  по  двум  дорожкам.
На  колесах  едет  дом,
Двери  есть,  окошки  в  нем.
И  еще  их  едет  много  
Друг  за  дружкой  по  дороге.
И  меня  он  тоже  вез,
Работящий  …  (паровоз).

Весь  я  сделан  из  металла,
Пользы  приношу  немало.
Погрузить.  Переместить,
Снять,  поднять,  перенести,  -
И  на  стройке,  и  в  порту
Дело  я  всегда  найду.
А  где  есть  водопровод,  -
Там  мой  меньший  брат  живет.
Он  зовется  так  же  тоже,
Но  совсем  мы  не  похожи.  
Хоть  не  ем  я  листьев,  все  ж
На  жирафа  я  похож.
Я  теперь  скажу  я  вам,
Я  зовусь  -  …  (подъемный  кран).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333275
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 26.04.2012


Любов з антонімами

Він  –  Місяць,  ясний,  світлоликий,
Холодний,  як  сніжна  зима.
Вона  –  ніби  сонячне  літо,  -
Розкішна  і  тепла  Земля.

Вона  любить  день,  синє  небо,
До  нього  так  прагне  навстріч.    
Його  десь  немає.  І  треба
Йому  її  бачить  лиш  в  ніч.

Ось  –  зустріч.  За  нею  –  знов  скрута.
Ось  він  –  ніби  тут,  ніби  свій.
Та  знову  –  розлука.  Й  накрутить
Любовних  пригод  він  в  сувій.

Мигне  йому  ніжно  Венера,
А  там  вже  й  Еріда  летить.
Сміються  і  Ксена,  й  Церера.
Забулось  кохання  за  мить.

Він  –  щирий  та  ніби  і  зрячий.
А  може,  нещирий,  сліпий?
Бо  справжнє  кохання  не  бачить.
Ніякий  –  ні  добрий,  ні  злий.

*Антоніми  –  це  слова  з  протилежним  лексичним  значенням,  
однак  поєднані  певним  спільним  фактором

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2012


Кора. В лесу.

Лес,  где  находится  наша  дача,  поистине  удивительный.  Сосна  и  ель  вперемешку  с  лиственными  деревьями.  Я  лес  очень  люблю.  Но  совсем  не  ориентируюсь  в  нем.  Мы  с  маленькой  еще  лайкой  Корой  вышли  как-то  на  опушку  и  пошли  по  тропинке  метров  сто,  по  ней  же,  как  я  считала,  и  вернулись,  что  оказалось  далеко  не  так.  Минут  сорок  мы  бродили  в  сотне  метров  от  своего  дома  и  вышли  на  крик  петуха,  который,  к  моей  огромной  радости,  у  кого-то  оказался.  
               В  селе  не  держат  кур,  так  как  большие  коршуны  прилетают  и  уносят  птицу,  могут  утащить  и  взрослого  крупного  петуха.  
               Так  бесславно  погиб  и  соседский  петух,  который  не  давал  прохода  нашему  Левчику.  Завидя  собаку,  петух,  горланя  и  хлопая  крыльями,  гнался  за  ней,  а  Левка,  великий  охотник,  убегал  и  прятался  куда  подальше.  
               Тут  надо  сказать,  что  Левчик,  который  не  боится  никакого  зверя,  во  дворе  человека  не  тронет  никакую  живность.  Раз  во  дворе,  значит,  собственность  человека  и  табу  для  него,  Левчика.  Он  не  обращает  внимания  на  кур,  которые  ходят  во  дворе  соседки  на  даче,  на  кота  соседки  по  квартире  в  Киеве,  который  приходит  к  нам  в  квартиру  в  гости.  Но  на  улице  Левка  гоняется  за  котами,  как  за  злейшими  врагами.
               А  в  лесу  Левка  –  хозяин.  Аркадий  с  собаками  удаляется  от  дома  на  десятки  километров,  но  всегда  они  находят  дорогу  домой.  Аркадий  объясняет,  что  он  ориентируется  по  солнцу,  либо  по  звездам  и  луне,  а  если  всего  этого  не  видно  за  тучами,  то  за  ветром  или  чем-то  еще.  Как  ориентируется  Левка,  он  не  говорит,  но  он  выведет  домой  всегда  четко.  
Как-то  они  зашли  слишком  далеко  и,  возвращаясь,  Левчик  выбрал  путь  напрямик  –  через  болото.  Он  в  непроглядной  тьме  прыгал  по  кочкам,  но  Аркадий  с  Корой  идти  по  болоту  ночью  отказались,  и  назад  уже  не  выбраться  –  кругом  болото.  Пришлось  им  всю  ночь  просидеть  на  холоде  на  маленьком  сухом  пятачке  среди  непролазных  топей,  и  лишь  с  рассветом  пойти  за  Левчиком,  который  вывел  всех  домой.  
               Надо  было  видеть,  как  и  сколько  Кора  рассказывала  мне  об  этом  приключении,  когда  они  приехали,  и  что  она  думала  при  этом  и  об  Аркашке,  и  о  Левке.
               Самое  большое  впечатление  от  этого  леса  –  цветущие  вересковые  пустоши.  Я,  когда  первый  раз  увидела,  глазам  своим  не  поверила.  Вплоть  до  горизонта  простиралось  поле  яркого  сиреневого  цвета.  Это  такая  низкорослая  дикая  трава,  цветущая  гроздьями  маленьких  сиреневых  цветочков.  Она  –  сухоцвет.  Такую  траву  поставишь  в  вазу  без  воды,  и  букет  всю  зиму  простоит,  сохранив  свежесть  цвета  как  цветов,  так  и  зеленой  части  растения,  радуя  глаз  и  согревая  душу,  как  кусочек  жаркого  лета.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332997
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 25.04.2012


Любов з омонімами

В  нього  так  багато  /вад/!
Сподіваюсь,  не  потрапить
Милий  грішник  прямо  /в  ад/.

Зветься  хлопець  той  –  /Роман/.
Багатьох  дівчат  він  знає,
Та  із  кожною  –  /роман/.

Він  стількох  дівчат  любив!
Та  все  ж  /Люба/  –  наймиліша  –
Добра,  /люба/.  Повно  див

З  нею  мав  він  повсякчас.
Навіть,  як  писав  /плакАти/,
/ПлАкати/  хотів  щораз.

Навіть  в  /дУші/  мріє  він,
Так  дівчИна  його  вабить,
Що  в  /душІ/  –  кохання  дзвін!


*Омо́німи  (від  грец.  homos  —  однаковий  і  грец.  onyma  —  ім'я)
 —  це  слова,  які  однаково  звучать  та  пишуться,  
але  мають  різне  значення.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2012


Песенка - чудесенка

У  Данечки  есть  песенка,
Есть  песенка-чудесенка.
Куда  идет  -с  собой  берет,
Кто  слушает  –  тому  поет.

Один  куплет  –  в  густом  лесу.
Поет  кукушка  с  ним:  «Ку-ку»,
Поют  синицы  и  дрозды,
Ручьи,  деревья  и  кусты.  

Второй  куплет  поет  реке,
Лягушки  хором:  «Бре-ке-ке»,
А  утки  крякают:  «Кря-кря,
Чудесна  песенка  твоя!»

И  на  лугу  она  звучит,
Играют  дружно  скрипачи  –  
Кузнечики:  «Цвинь-цвинь,  цвень-цвень!»
Идет  концерт  там  целый  день.

Поют  все  вместе  песенку,
Такую  расчудесенку.
А  песня  та
Совсем  проста;
«Тра-ля-ля-ля,
Тра-та-та-та!»


(стихи  для  детей)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332757
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 24.04.2012


Страшненька не страшна казочка

Як  починаються  казки:
Жили-були…

-Ти  знаєш,  милий,  а  у  нас
Вже  скоро  будуть  діти,  -
Сказала  баба  якось  раз
Мрійливо  сво”му  діду.

-Ну  так,  вже  через  тиждень  тут
Чекати  будем  діток.
Бо  ж  пенсію  нам  принесуть.
(Куди  вже  правди  діти?)

Велика  радість  у  батьків  –
Підуть  дітей  стрічати.
(А  я,  мабуть,  і  не  схотів
Таких  би  діток  мати).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2012


Кора. Новенькая.

Год  назад  неугомонному  Аркашке  пришла  в  голову  новая  безумная  идея  –  взять  щенка  лайки,  так  как  наш  пес  Левка  уже  старый,  и  в  лес  на  охоту  с  ним  ходить  уже  трудно.  Правда,  муж  должен  был  работать  генеральным  директором  в  Умани,  а  там  собака  и  не  помешала  бы.  Собаку  купили,  а  работа  не  получилась,  и  я  заимела  себе  еще  одного  кандидата  на  воспитание.  Долго  не  могли  придумать  имя,  но,  когда  Аркадий  назвал  собаку  Стрелкой,  то  пришлось  думать  быстрее.  И  на  помощь  пришел  мексиканский  сериал,  где  была  старушка  такая  –  Кора.  Имя  звучное,  в  лесу  хорошо  кричать  и  выговаривать  нетрудно,  поэтому  новая  жительница  у  нас  стала  зваться  Корой,  или  Кориной.  Она  оказалась  много  глупее  Левки  и  не  такой  спокойной.  Пока  я  не  отучила  ее  грызть  все  подряд,  ей  влетало  постоянно.  Отучила  все-таки.
               Когда  Кора  была  поменьше,  она  пыталась  установить  в  доме  свое  превосходство,  не  слушалась,  огрызалась  и  пыталась  кусать  всех,  за  что  ей  влетало  и  от  меня,  и  от  Левки.  Потом  она  поняла,  что  нужно  слушаться  старших,  и  смирила  свой  непокорный  нрав.  Сейчас  ей  год,  и  она  очень  послушная  и  ласковая.  Но  не  терпит  панибратства.  Когда  я  появляюсь  в  коридоре  с  веником,  чтобы  подмести  ковер  на  полу,  Левка  встает  и  уходит,  зная,  что  мне  нужно  дать  возможность  убрать.  А  Кора  лежит  и  ворчит,  чтоб  ее  не  трогали.  Приходится  сгонять  ее  веником,  она  уходит,  но  возмущается  и  бурчит.
               Левчик  воспринял  появление  новой  собаки  в  доме  прохладно,  можно  сказать,  с  неприязнью.  Он  привык  быть  полновластным  хозяином,  а  тут  появляется  какая-то  собака  и  не  дает  ему  житья.  Она  сразу  же  причинила  невосполнимый  урон  Левке.  Дело  в  том,  что  когда  Левка  был  маленьким,  он  подобрал  на  улице  детскую  игрушку  –  резиновую  черепашку.  Он  пришел  с  прогулки  домой  и  принес  черепашку  в  зубах,  и  никакими  уговорами  не  удалось  у  него  ее  забрать.  Она  при  нажатии  пищала.  И  Левка,  лежа  на  своем  любимом  месте  под  столом,  держал  черепашку  лапками,  слегка  и  нежно  покусывая  ее,  а  она  пищала,  и  Левка  при  этом  попискивал.  Десять  лет  он  прожил  с  этой  игрушкой,  бережно  с  ней  обращаясь,  не  порвал  и  не  погрыз  ее.  Она  уже  и  цвет  потеряла,  но  осталась  целой.  Первое  время  Левка  норовил  и  на  прогулку  ходить  со  своей  игрушкой,  а,  только  придя  домой,  бросался  под  стол  и  проверял,  там  ли  его  драгоценная  игрушка.  Но  тут  появилась  какая-то  самозванка  и  превратила  его  черепашку  за  две  минуты  в  крохотные  кусочки.  Левка,  увидев  это,  заболел  от  тоски.  Он  лежал  дня  три  в  углу,  ничего  не  ел,  не  отзывался  на  ласку,  был  как  заторможенный.  И  потом  все  время  сторонился  Кору,  не  желал  с  ней  играть.
               Но  она  без  него  не  может  ни  минуты.  Она  у  него  учится,  что  он  делает,  то  и  она.  И  набирается  от  него  хороших  манер  и  представлений  о  разных  вещах.  Потихоньку  Левка  привык  к  присутствию  существа,  от  которого,  как  он  понял,  уже  не  избавиться.  На  улице,  хоть  он  ее  и  не  любит,  но  рьяно  защищает  от  чужих  собак,  но  дома  к  своей  миске  не  подпустит,  а  если  никто  не  видит,  то  совершенно  бесцеремонно  отгонит  Кору  от  ее  миски  и  все  слопает  сам.  А  она  безропотно  отскакивает  в  сторону  и  с  тоской  смотрит  на  это  безобразие.  Поэтому,  когда  я  кормлю  собак,  то  сижу  на  кухне  и  жду,  когда  все  поедят.  Левка  съест  и  сидит  себе,  вроде  никакие  грешные  мысли  и  не  могут  прийти  в  его  голову,  а  Кора  ест  и  нервно  оглядывается,  мое  присутствие  ее,  правда,  успокаивает.
               Практически  одновременно  с  Корой  мы  купили  и  дачу  –  сельский  просторный  дом  в  крохотном  селе,  в  Черниговских  лесах.  Лес  окружает  село  со  всех  сторон  и  простирается  на  сотни  километров.  Через  дорогу  от  нашего  дома  уже  начинаются  лесные  чащи.  Аркадий  летом  выезжает  с  собаками  на  неделю  –  две,  но  и  зимой  они  ездят  туда  на  выходные,  ходят  по  ночам  далеко  в  лес  и  исследуют  его.
                 Все  собаки  проявляют  радость,  когда  встречают  появившегося  хозяина,  или  когда  сами  появляются  дома  после  отсутствия.  Но  у  Коры  это  выражается  по-своему.  Она  “рассказывает”  обо  всем,  что  пережила.  Если  я  прихожу  с  работы  и  за  день  ничего  не  случилось,  то  она  “поговорит”  пару  минут  и  успокаивается.  А  если  я  приду  домой  позже  обычного,  то  она  возмущается,  что  меня  слишком  долго  не  было.  Но  если,  например,  ее  укусила  собака,  или  Левка  ее  обидел,  то  она  “говорит”  много  и  взахлеб.  Приходит  Аркадий  и  переводит  мне  ее  эмоциональный  рассказ.    
               А  как-то  раз  они  в  Чернигове  ходили  ночью  по  лесу,  и  Кора  выгнала  с  лежбища  дикого  кабана.  А  тот  ухватил  ее  за  бок.  На  ее  крики  прибежал  Левчик  и  спас  ее,  отогнав  зверя.  Когда  вся  компания  вернулась  домой,  в  Киев,  Кора  сразу  бросилась  ко  мне  и  давай  верещать.  Никогда  в  жизни  не  слышала,  чтоб  собака  издавала  такие  разнообразные  звуки.  Она  не  скулит  и  не  пищит,  а  именно  разговаривает,  глядя  тебе  прямо  в  глаза.  Пришлось  сидеть  мне  минут  двадцать  на  табуретке,  пока  Кора,  стоя  напротив  и  захлебываясь  в  своих  речах,  мне  все  не  выложила.  И  остановить  ее  невозможно,  она,  как  ребенок,  должна  пожаловаться  маме  и  все  ей  рассказать.  Когда  расскажет,  я  в  ответ  ей  скажу  успокаивающие  слова,  поглажу,  и  она  уходит  заниматься  своими  делами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332486
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 23.04.2012


Троянда і будяк

(Красуня  і  чудовисько)

Троянда  –  гарна,  запашна  і  мила,
Рожевим  цвітом  тішить  людям  зір.
Як  літня  злива  пелюстки  умила  –
Приємно  вийти  у  квітучий  двір.

Даруєм  квітку  дівчині  коханій.
Красива  квітка,  та  короткий  вік.
Лиш  день  пройшов  –  і  ось  вже  вранці  рано
Засохла  квітка  викинута  вбік.

Будяк  росте  під  тином  чи  на  полі,
Такий  колючий,  чисто  вам  їжак.
Рожева  квітка  миленька  доволі,
Та  не  зірвати  квітку  ту  ніяк.

Вона  не  пахне  й  зовсім  непомітна.
Дарує  бджолам  радо  свій  нектар.
Та  ще  й  лікує  ця  тендітна  квітка.
Для  медицини  –  то  природи  дар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2012


Загадки (1)

Волны  плещутся,  шумят
И  бегут  вперед  –  назад.
Что-то  по  волнам  плывет,
Из  трубы  в  нем  дым  идет.
Белый,  будто  чайка,  он.
И  с  окошками,  как  дом.
Разгоняет  воду  нос.
Сам  гудит,  как  паровоз.
А  на  пристани  народ
Говорит  –  то…  (пароход).

Он  огромен  и  могуч,
В  небе  он  быстрее  туч.
Будто  птица,  он  летит.
Будто  звездочка,  блестит.
А  его  легко  ведет
Друг  его  большой,  пилот.
Совершает  свой  полет
Серебристый  …  (самолет).

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332297
рубрика: Поезія, Сказки, детские стихи
дата поступления 22.04.2012


Сіро–буро-малиновий сліпо-німо-глухізм

В  кімнаті  –  тиша,  глуха  і  німа.
В  кімнаті  –  вакуум  і  пустка.
Навіть  муха  не  дзижчить,
Бо  сітка  на  вікні  її  не  пустить.
Сонце  відбирає  жахи  нічні
І  відправляє  місяць  за  горизонт,
Десь  за  панцирі  черепах.
Кава  спричиняє  струс  відчуттів.
Ноут  вмикається  натиском  пальця
На  столі  з  оніксу,  що  піймав
Своїми  блискітками  промінці  сонця
І  відкинув  їх  на  картини  з  мушлів  на  стіні.
І  я  поринаю  з  головою  в  світ  нестримних
Почуттів,  відчуттів  і  барв,  -
В  сіро-буро-малиново-сонячний
Сліпо-німо-глухізм.
Вірші  течуть  струмочком,  
Потім  –  рікою,  бурхливою,  нестримною.
Життя  людей,  їх  бачення  світу
Розбурхують  в  мені  ті  самі  почуття.
В  кімнаті  –  тиша.  Тиша  –  дзвенить.
Не  бачу  нікого.  Нічого  не  кажу  і  не  питаю.
Тільки  читаю.  Літери  чорні  на  білому.
Проходять  люди,  їхні  долі,  печалі  і  радощі.
Які  вони?  Не  видно  –  за  стінами,  за  кілометрами.
Їхні  обличчя  –  в  мені,  в  уяві  моїй.
Спиню  потік  не  кольорових  букв,  закрию  очі.
І  дивлюсь  дивне  кольорове  кіно,
З  сотнею  відтінків,  кольорів  і  емоцій.
Листочок  жовтий  на  темній  воді.
Старість.  Молодість.  Підлість.
Патріотизм.  Мати.  Дитина.
Світ  в  мені  вирує,  котиться  хвилями.
Хвилює,  торкає  серця  бризками.
Пливу  в  морі-океані  почуттів,
Зібраних,  як  діаманти,  у  долонях,
Які  засвічують  красою  і  правдою  світ  навколо.
Піду,  бо  працювати  пора.
Чекатиму  завтрашнього  дня,
Щоб  закрити  очі,  вуха,  не  говорити,
А  поринути  в  найясравішо-барвистіші
Паралельні  світи  чиїхось
Доль,  почуттів,  відчуттів  і  кохання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331957
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 21.04.2012


Скороговорка

Сом  задумал  съездить  в  баню,
Но  ведь  стужа,  снег,  мороз.
Жабы  сшили  шубу  сами
Сому,  чтобы  не  замерз.
Из  сеней  сей  сом  с  усами
Сани  старые  принес.
Сом  с  усами  сам  сел  в  сани,
Отморозил  себе  нос.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331956
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.04.2012


Цвітуть садки в Таращі

Цвітуть  садки  –  від  краю  і  до  краю
Звучить  малиново  -  ясний  медовий  дзвін.
І  бджоли  мед,  як  музику,  збирають
І  кожній  квіточці  вкладають  свій  уклін.

Хоч  жбан  бери  та  наливай  по  вінця
Із  квітів  ніжних  мед  –  густий  та  запашний.
Тріпочуть  стиха  так  прозорі  крильця,
Для  бджіл  той  добрий  труд  –  знайомий  і  простий.

Он  красені  –  джмелі  на  абрикосі.
Вони  кохають  теж  весняний  буйний  сад.
Наклеївши  пилок  на  ніжки  босі,
Летять  до  своїх  нір,  спішать  до  джмеленят.

У  домі  для  синиць  вже  гамірливо,
Із  хатки  лине  писк  ротатих  синичат.
То  теж  весняного  садочка  диво,
Таке,  яке  було  і  сотні  літ  назад.

Цвітуть  садки.  З  усіх  сторін  лунає
Не  мідний,  а  медовий  дивний,  чистий  дзвін.
О  земле  рідна!  Я  красу  вітаю
Твоїх  весняних  теплих,  життєдайних  днин.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2012


Казка дідуся Жені

З  самого  ранку  Даня  був  дуже  заклопотаний.  Йому  потрібно  було,  як  і  завжди,  вмитися,  зробити  зарядку,  застелити  свою  постіль.  Потім  він  поснідав,  і  бабусі  зовсім  не  треба  було  умовляти,  щоб  він  з’їв  свою  кашу.  Хоча,  признатися  по  правді,  він  не  дуже  її  любив.    
               Затим  він  допомагав  бабусі,  яка  чомусь  вважала,  що  він  тільки  плутається  в  усіх  під  ногами  і  заважає  їй  складати  кошика.  
               Вона  з  дядею  Вадимом  хотіла  на  цілий  день  поїхати  на  город,  що  знаходився  десь  за  містом.  Вона  взяла  буханець  хліба,  розрізала  його  на  пласкі  скибки  і  промазала  маслом.  Потім  знову  склала  все  докупи.
Богдан  вирішив,  що  цей  бутерброд  для  когось  одного  і  здивовано  запитав:  -  Бабусю,  а  в  кого  це  в  нас  такий  довгий  рот?
               А  потім…  Ой,  скільки  потім  вони  зробили  удвох  з  дідусем!
               Спочатку  вони  годували  сірих  вухастих  кроликів.  Кролики  беруть  стеблинку  трави  до  рота,  а  тоді  починають  так  смішно  хрумкати,  а  стеблинка  все  зменшується  і  зменшується,  аж  поки  зовсім  не  щезне.
Далі  вони  перегортали  сіно,  що  сохло  під  яблунями.  Дідусь  накосив  трави,  щоб  кролики  та  коза  могли  взимку  ласувати  духмяним  сіном.
               А  коли  сіли  відпочити,  Даня  попрохав:
               -  Дідусю,  розкажи  мені,  будь  ласка,  казочку.
               -  Добре,  -  сказав  дідусь  та  й  почав:
               -  Жив-був  дід  Сашка.  І  була  в  нього  синя  семиряжка.  На  голові-  шапочка,  на  спинці  -  латочка.  Гарна  моя  казочка?  
               -  Так  собі,  не  дуже,  -  відповів  Даня.
               -  Ти  кажеш,  не  дуже,  і  я  кажу,  не  дуже,  -  правив  своєї  дідусь.  –  Тож  слухай  далі.    Жив-  був  дід  Сашка.  І  була  в  нього  синя  семиряжка.  На  голові-  шапочка,  на  спинці-  латочка.  Гарна  моя  казочка?
               -  Ні,  дідусю,  твоя  казка  незкінченна,  така,  як  про  собаку,  що  була  у  попа.  А  ти  мені  розкажи  найсправжнісіньку  казку.
               Але  дідусь  чомусь  враз  забув  усі  казки  (бо  схотів  спати)  і  сказав:
               -  Ти  біжи  пограйся,  а  я  поки  щось  згадаю.
               І  Даня  став  гратися  в  дідуся.  Він  собі  уявив,  що  ось  він  і  є  Данин  дідусь.  Він  зняв  з  дідуся  окуляри  і  й  почепив  їх  собі  на  носа.  Та  окуляри  були  великими,а  Данин  носик  -  маленьким.  Окуляри  так  і  хотіли  бряцнутись  на  землю.  До  того  ж  в  них  нічого  не  було  видно.
               Перед  очима  пливе  ніби  якийсь  туман.  Дані  дивно  було,  навіщо  це  люди  носять  окуляри,  в  яких  нічогісінько  не  можна  вгледіти.  
               Дідусеві  ця  гра  чомусь  не  дуже  сподобалась.  Він  забрав  в  онука  окуляри  і  мовив:  
               -  Підемо  й  пограємося  в  справжнісіньку  казочку,  любий.  В  таку  казочку  грався  і  я,  коли  був  таким  малим,  як  оце  ти.  
               І  вони  пішли  до  грядок.  Дідусь  витяг  з  карману  коробочку  сірників,  висипав  трохи  їх  на  долоню.  А  коробочку  сховав  назад  у  кишеню.
               -  Зараз,  -  сказав  він,  -  ми  будемо  робити  табун.
               Взяли  картоплину  побільше,  увіткнули  чотири  сірники  знизу,  а  одного  -  зверху.  На  нього  начепили  картоплину  маленьку.  Ось  і  вийшла  вівця  з  коричневими  ракотицями.  З  огірків  таким  же  чином  наробили  корів  та  бугаїв,  а  з  маленьких  гарбузиків  -  таких  пузатих  жовтеньких  льох.  А  із  слив  зробили  страусів.  Нічого,  що  страуси  вийшли  синіми,  зате  такого  табуна  немає  ні  в  кого.    
               А  потім  Даня  виганяв  його  на  пасовище.  Але  це  не  така  вже  й  легка  справа  -  випасати  такого  великого  табуна.  Треба,  щоб  і  трава  була  великою  та  густою,  та  щоб  і  ставок  поблизу  був.  Коли  трохи  пофантазувати,  то  можна  уявити,  що  миска  з  водою  -  це  ставок.
З  собачкою  Пижиком  вони  охороняли  свій  табун  від  вовків,  ведмедів,  тигрів  та  бегемотів.
               -  А  до  чого  тут  тигри  та  бегемоти?  -  запитав  дідусь.
               -  Ну,  якщо  в  табуні  є  страуси,  то  мусять  же  на  них  нападати  тигри,  -  відповів  Даня.  
               А  відносно  бегемотів…  Даня  не  був  певним,  що  головним  в  меню  бегемотів  є  корови  та  вівці.  Та  все  ж  вирішив,  що  табун  слід  охороняти  і  від  бегемотів  також.  Так,  на  всяк  випадок.  
               Все  було  так  цікаво,  що  хлопець  забув  навіть  про  казки  Частинки  Неба.
               А  ввечері  приїхала  бабуся  і  покликала  Даника  вечеряти.
               Коли  Даня  ліг  у  ліжечко,  то  подумав:
-  Добре,  що  я  для  свого  табуна  побудував  халабуду  з  гілочок  та  листя.  Тепер  моїм  тваринам  там  тепло,  та  й  люті  звірі  їх  не  дістануть.
               Він  закрив  очі  і  заснув.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2012


Жовтий вірш

Сонце  промені  ллє
На  золочені  кручі,
Вітер  промені  п”є,
Разом  з  листям  несучи.

Поцілунок  п’янкий  
Ти  приніс  на  вершину.
Як  схід  сонця  палкий,  
Червоніє  калина.

Ти  –  джерельна  вода,
Тебе  пить  –  не  напитись.
Місяць  мрійно  гада,
Як  крізь  хмари  пробитись.

І  у  сяйві  у  тім
Ми  сплетем  свої  руки.
Стане  теплим  наш  дім,
І  не  буде  розлуки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2012


Эджик

Как  ни  странно,  но  самым  моим  любимым  животным,  за  которым  я  всегда  скучаю  и  о  разлуке  с  которым  не  перестаю  жалеть,  был  пес  по  имени  Эдж,  который  и  прожил-то  у  меня  всего  месяц.
               Как-то  мы  решили  завести  себе  собаку.  Я  пошла  в  клуб  собаководства  и  заявила  о  своем  желании.  Мне  показали  всех  собак,  которые  были  в  клубе.  Мне  хотелось  собаку  не  большую,  но  и  не  маленькую,  чтоб  охраняла  нас  и  квартиру,  и  к  тому  же  хотелось  что-то  оригинальное.  И  мною  был  выбран  скотч-терьер.  Я  поехала  к  людям,  членам  клуба,  у  которых  собака  два  месяца  назад  ощенилась.  Родители  щенков  оказались  элитными,  чемпионами  каких-то  стран,  и  цена,  соответственно,  была  совсем  немалая,  я  на  это  не  рассчитывала.  Пока  мы  вели  переговоры,  щенки  весело  прыгали  и  возились  на  полу.  Их  было  штук  восемь.  И  были  они  ну  очень  смешными  –  угольно–черного  цвета,  с  вытянутым  туловищем  и  коротким  заостренным  малошерстным    хвостом,  голова  очень  большая,  вытянутая,  с  тупой  мордой,  папа  мой  назвал  эту  голову  трубой.  И  все  это  на  совсем  коротеньких  лапках.  А  венчают  всю  эту  красоту  большие  треугольные  уши  и  черные  глаза  из-под  лохматой  челки.
               Я  сидела  на  диване,  слушала  рассказ  хозяев  о  том,  какая  замечательная  это  порода,  а  сама  думала,  что  это  для  меня  слишком  дорого,  придется  искать  другую  собаку.  Щенки  ползали,  не  обращая  на  меня  ни  малейшего  внимания,  все  быстрые  и  живые.  А  один  пришел  ко  мне,  сел  и  смотрит  на  меня,  спокойный  такой.  Я  его  посадила  на  диван,  а  он  залез  ко  мне  на  колени  и  просидел  так  все  время,  пока  я  там  была.  Он  сам  ко  мне  пришел,  и  я  не  смогла  уже  его  оставить.  Так  мы  с  ним  вдвоем  поехали  домой,  на  Оболонь.  На  улице  было  холодно,  я  замерзла  на  остановке,  тогда  я  посадила  его  к  себе  на  шею.  Он  безропотно  висел  в  роли  воротника,  так  мы  и  в  троллейбусе  ехали.
               Конечно  же,  мы  стали  членами  клуба.  И  туда  надо  было  постоянно  ездить.  Ехали    сначала  на  троллейбусе,  а  потом  на  метро.  В  метро,  как  известно,  с  собаками  не  пускают.  И  я  Эджика  засовывала  в  большую  сумку  на  «молнии»,  и  мы  ехали.  В  метро  перед  турникетом  я  застегивала  замок,  а  когда  устраивалась  в  поезде  на  сиденьи,  сумку  открывала,  и  оттуда  мог  выглядывать  Эджик.  Все  на  его  потешную  морду  тут  же  обращали  внимание,  а  он  безмятежно  сидел  и  глазел  по  сторонам.  Несмотря  на  свой  совсем  юный  возраст,  два  месяца,  он  был  очень  умным  и  послушным.  Раз  его  посадили  в  сумку,  значит,  так  надо,  и  он  тихо  сидел,  не  вырываясь.  Пока  мы  не  приезжали.  Потом  я  его  отпускала  на  землю,  и  он  послушно  трусил  за  мной  без  поводка  до  клуба,  который  находился  на  территории  стадиона  завода  «Арсенал».
               Когда  я  зарегистрировала  нового  члена  клуба,  оказалось,  что  собакам  дают  имена,  официальные,  во  всяком  случае,  на  строго  определенную  букву.  И  пришла  как  раз  очередь  буквы  Э.  Попробуй,  придумай  имя  на  эту  букву.  Кроме  Эрика  или  Эдика,  ничего  и  в  голову  не  приходило.  Но  это  звучит  несолидно  как-то.  Я  позвонила  родителям,  и  мама,  просматривая  атлас  мира,  нашла  остов  Эдж.  Это  и  стало  собачьим  именем.  Мы  его  называли  Эджиком,  а  бабушка  Женя  –  Эдиком,  иначе  у  нее  не  получалось.
               В  клубе  собак  тренировали,  учили  понимать  и  исполнять  разные  команды.  Оказалось,  что  скотч-терьеры  –  охотничьи  норные  собаки.  Они  находят  нору  лисы  или  барсука,  залезают  туда  на  своих  коротких  лапках,  хватают  добычу  зубами,  а  охотник  просовывает  руку  в  нору,  берет  собаку  за  хвост  и  вытаскивает  всю  компанию  наружу.  Поэтому  я,  владея  высокопородной  собакой,  обязана  была  воспитывать  ее  так,  так,  чтоб  она  была  в  форме,  присущей  ее  породе.  Мне  надо  было  ежедневно  брать  собачий  хвост  у  основания  крепко  в  руку  и  поднимать  собаку,  чтоб  она  висела  вниз  головой  несколько  минут.  Время  висения  нужно  было  все  время  увеличивать,  раскачивая  собаку,  как  маятник,  чтоб  хвостик  у  нее  постепенно  укрепился  и  мог  выдержать  значительный  вес.  И  Эджик  повисал  вниз  головой  по  несколько  раз  в  день  и  не  сопротивляясь,  как  всегда.  В  конце  концов  через  месяц  он  висел  сколько  угодно,  раскачиваясь,  и  это  не  причиняло  ему  беспокойства.
               Когда  нужно  было  сделать  прививки  собаке,  мы  с  Богданчиком  и  Эджиком  поехали  в  ветеринарную  клинику.  Очередь  была  большая,  мы  сидели  в  ней  часа  два.  Богдан  баловался  и  шумел,  вызывая  недовольство  очереди.  А  Эджик  терпеливо  сидел  или  лежал,  пока  нас  не  пригласили  в  кабинет  врача.  Врач  мне  посоветовал  взять  собачку  на  руки,  чтоб  она  не  так  испугалась,  что  я  и  сделала.  Но  когда  ему  укололи  лекарство,  он  так  испугался,  что  описался.  И  я  поехала  домой  в  светло-голубых  джинсах,  мокрых  до  колен.
               Он  меня  любил  страшно.  Когда  я  приходила  с  работы,  он  лизал  меня  и  не  отходил  ни  на  шаг.
               Однажды  я  перед  ним  очень  провинилась.  Щенок  был  совсем  маленьким  и,  конечно,  на  улицу  не  просился.  Но  однажды  вечером  я  обнаружила  на  его  подстилке,  старой  детской  шубке,  целую  лужу.  Собаку  приучают  к  опрятности,  показывая  ей  на  то  безобразие,  что  она  совершила,  и  ругая  ее.  Увидев,  что  Эджик  намочил  собственную  подстилку,  я  очень  рассердилась.  Эджика  носом  потыкала  в  лужу,  поругала  его  и  легонько  пошлепала  по  попе.  Он  огорчился,  лег  и  затих.  Через  некоторое  время  я  вдруг  обнаружила,  что  лужа  натекла  из  моего  мокрого  после  дождя  зонтика,  который  я  умудрилась  повесить  прямо  над  подстилкой.  Я  несправедливо  обидела  мою  умную  и  послушную  собачку!  Я  у  него  попросила  прощения,  взяла  на  руки,  и  мы  с  ним  целый  вечер  сидели  и  смотрели  телевизор.  Счастью  его  не  было  предела.
               А  гулять  с  ним  на  улице  было  сплошным  удовольствием.  Как  только  под  ногами  у  нас  оказывалась  земля,  Эджик  тут  же  начинал  рыть  норы.  Видно,  какие-то  охотничьи  инстинкты  были  у  него  в  крови.  Вся  близлежащая  территория  вокруг  нашего  и  соседних  домов  была  в  ямах  и  рытвинах.  Похоже  было,  что  здесь  проводились  военные  учения.  А  наше  с  ним  появление  на  улице  всегда  вызывало  интерес.  Вид  у  собаки  был  очень  необычный,  и  на  нее  все  без  исключения  обращали  внимание.  Люди  мне  говорили,  что  Эджик  похож  на  маленького  клоуна,  или  что  он  невероятно  красив,  и  что  никогда  такой  собаки  еще  не  видели.  А  одна  женщина,  встречая  нас,  каждый  раз  хватала  его  на  руки,  целовала  прямо  в  нос  и  повторяла,  что  это  самая  красивая  собака  на  свете.
               Кроме  прочих  его  достоинств,  Эджик  оказался  замечательным  сторожем.  Как  только  к  нашей  двери  подходили,  он  грозно  рычал,  причем  басом,  голосом  взрослой  собаки.  Получалось  очень  внушительно.  Народ  побаивался  и  в  квартиру  входить.  А  в  квартире  он  совершенно  не  шумел  –  не  выл,  когда  оставался  дома  один,  не  лаял,  только  радостно  взвизгивал,  когда  видел  меня.  Как  и  все  щенки,  когда  у  них  режутся  зубки,  он  пытался  грызть  все  подряд.  Но  испортить,  да  и  то,  слегка,  ему  удалось  только  мои  босоножки,  у  которых  он  отгрыз  бантик,  который  я  попросту  заменила  другим  кусочком  кожи.  После  пару  раз  проведенной  разъяснительной  работы  он  грыз  специально  предоставленные  ему  деревянные  поленца  и  резиновые  игрушки.
               Я  ждала  зимы,  так  как  представляла,  какая  я  буду  красивая  дама  с  собачкой.  Дело  в  том,  что  я  как  раз  пошила  себе  черную  шубу,  и  моя  новая  собака  необычайно  гармонировала  с  новой  шубой.  Но  этому  не  дано  было  свершиться.  Все  сложилось  так,  что  с  Эджиком  пришлось  нам  расстаться.  Причин  было  несколько.  Первая  –  мой  ребенок.  Он  был  маленьким  очень  непоседливым,  шустрым  и  деятельным.  Все  время  приставал  к  собаке,  дергая  ее  и  дразня.  Ему  нужен  был  товарищ  для  игр,  но  играть  с  собакой  он  не  умел.  А  Эджик  не  хотел.  Как  выяснилось,  скотч-терьеры  выбирают  себе  лишь  одного  хозяина,  на  всю  жизнь,  слушают  только  его  и  беззаветно  преданны  только  ему.  А  к  остальным  они  равнодушны.  И  к  тому  же  они  не  любят  детей  с  их  шалостями,  у  этих  собак  с  детства  серьезный  характер.  Меня  Эджик  выбрал,  лишь  увидев.  А  Богдана  он  не  признавал.  Он  рычал  на  ребенка,  и  я  боялась  оставлять  их  одних.  Пока  собака  маленькая,  но  за  несколько  месяцев  она  вырастет  и  тогда  покусает  ребенка.  А  второй  причиной  была  моя  работа.  Избежать  командировок,  как  я  надеялась,  мне  не  удалось.  Ребенка  на  пару  дней  можно  было  отвезти  к  маме,  а  куда  деть  собаку?  Конечно,  главное  было  то,  что  сын  не  нашел  общего  языка  с  псом.  А  собаки  эти  вырастают  довольно  крупными  и  сильными,  с  неласковым  характером.  И  вопрос  решился  не  в  пользу  Эджика.
               Пришлось  мне  идти  в  клуб  и  выставить  собаку  на  продажу.  В  клубе  желающих  приобрести  его  не  нашлось,  и  мне  посоветовали  пойти  на  выставку  собак,  которая  должна  была  состояться  на  днях.  Выставка  проводилась  на  стадионе  «Динамо»,  где  оказалось  очень  много  зрителей.  После  выступлений  взрослых  собак  объявили  о  продаже  щенков.  Я  думала,  что  будет  простое  объявление,  и  мне  нужно  будет  сидеть  и  ждать  покупателя.  А  пришлось  мне  выходить  на  беговую  дорожку  с  моей  собакой  на  поводке,  ходить  туда-сюда,  пока  диктор  рассказывала  о  достоинстве  собаки,  а  потом  еще  и  взять  за  хвост,  подержав  три  минуты  Эджика  вниз  головой  и  покрутить  его.  По  трибунам  пронеслись  удивленные  и  восторженные  возгласы,  пока  я  мотыляла  безжизненно  повисшего  Эджика  с  растопыренными  лапами  в  воздухе.  Потом  мы  уселись  на  трибуне  и  стали  ждать.
               Через  несколько  минут  к  нам  подошел  мужчина  и  сказал,  что  купит  щенка.  Я  подробно  расспросила  мужчину  о  его  образе  жизни,  так  как  собаку  я  могла  бы  отдать  только  доброму  человеку.  Он  мне  рассказал,  что  живет  с  семьей  на  Бессарабке.  У  него  трое  детей,  девочек,  и  все  очень  любят  собак.  У  них  была  собака,  тоже  охотничья,  но  гончая,  которая  погибла,  прыгнув  с  балкона  за  голубем.  И  он  хотел  купить  собаку  той  же  породы,  но  вид  спокойно  висящего  вниз  головой  Эджика,  которого  раскачивают  и  вертят  им,  держа  за  хвост,  поразил  этого  человека  в  самое  сердце,  и  он  понял,  что  возьмет  именно  эту  собаку.
На  следующий  день  мужчина  пришел  и  забрал  моего  Эджика.  Я  отдала  мужчине  и  красивое  собачье  приданое  –  миски  для  воды  и  еды,  тазик  для  купания,  поводок,  щетку  и  игрушки.  И  попросила  адрес  этих  людей,  чтоб  прийти  и  проведать  Эджика.  Я  навестила  их  дважды  –  вскоре  после  продажи  и  через  месяц.  Больше  я  ходить  туда  не  стала.  Новые  хозяева  оказались  очень  милыми,  добрыми  и  спокойными  людьми,  они  не  выражали  недовольства  от  моей  назойливости,  но  мы  все  знали,  что  у  собаки  должен  быть  один  хозяин,  и  что  мои  приходы  травмируют  щенка.  Ведь,  когда  я  пришла  к  ним  через  месяц,  Эджик,  который  прожил  у  меня  тоже  месяц,  пошел  за  мной  к  лифту,  он  хотел  вернуться  к  себе  домой,  ко  мне  домой,  и  его  пришлось  новому  хозяину  взять  на  руки,  так  как  щенок    хотел  идти  со  мной.  Я  зашла  в  лифт  и  обернулась,  Эджик  смотрел  на  меня  невероятно  грустными  и  любящими  карими  глазами,  а  сердце  мое  щемило.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331487
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 19.04.2012


Курличе ключ журавлиний

Лише  тоді,  як  ніч  зустрілась  з  ранком,
Коли  Полярна  марила  світанком,
Змогла  і  я  забутись  і  забути
Гіркої  і  нестерпної  спокути.

Нема  стежини,  де  б  тебе  зустріти.
Розсипані  в  пилу  засохлі  квіти.
Плакуча  верба  похилилась  з  жалю.
Я  ж  журавлів  із  вирію  стрічаю.

Життя  проходить  геть,  як  запах  квітів.
Не  оживити,  що  зуміли  вбити.
Ключ  журавлиний  радісно  курличе
І  десь  у  літо  за  собою  кличе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2012


Пингвины

Там,  где  вьюги  и  мороз,
Где  краснеют  щеки,  нос,
В  той  стране,  где  снег  и  льдины,
Там  живет  народ  –  пингвины.

Нам  пингвины  пишут,  просят:
“Приезжайте,  люди,  в  гости”.

Нужно  ехать  через  страны,
Плыть  по  морю  –  океану,
Нужно  ехать  по  морозу,
Лезть  по  льдинам  и  торосам.
Да,  непросто  же  добраться
До  страны  пингвинов  –  братцев.

Теплоходом,  самолетом,
На  оленях,  вертолетом,
Ехали  мы,  ехали,
Наконец  приехали.

Нас  пингвины  повстречали,
Угощали  –  привечали.
Накормили  нас  мороженым,
Поводили  по  нехоженым
Тропам  –  тропочкам  –  тропинкам,
Наскользились  мы  по  льдинкам.
Приглашали  понырять,
Свежей  рыбки  поискать.

Мы  б,  конечно,  поныряли,  да-да-да,
Но,  послушайте,  пингвины,  вот  беда.
Ведь  купальные  костюмы  наши  мамы
Положить  забыли  в  наши  чемоданы.

Ходят  по  снегу  пингвины
Друг  за  дружкой  цепью  длинной.
Ходят  чинно,  ходят  важно,
В  воду  прыгают  отважно.
Носят  фраки  и  манишки
И  пушистые  штанишки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331164
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.04.2012


Він прийшов через двадцять літ

Він  прийшов  через  двадцять  років
І  сказав:  -  Ти  мене  прости.
Я  не  мав  двадцять  років  спокій
І  нічого  не  мав,  крім  біди.

Збудував  дім,  зростив  я  сина.
Посадив  біля  дому  я  сад.
Та  гризе  мене  та  провина,
Що  збулась  двадцять  років  назад.

Двадцять  літ  я  не  мав  того  щастя,
Що  з  тобою  тоді  розгубив.
Думав  –  щастя  й  без  тебе  вдасться,
І  не  знав,  як  тебе  я  любив.

Я  прожив  життя  своє  марно,  -
Без  кохання,  без  ласки  і  мрій.
Все  життя  якесь  –  пшик,  примарне,
Сірі  будні  без  фарб  і  надій.

-Схаменувся,  -  сказала  жінка.-
Не  вдалося  життя,  що  ж,  бува.
Мене  зрадив.  Твоя  дитинка
Стільки  років  без  батька  жила.

Не  спитав  ти,  як  нам  жилося,
Як  твій  син  і  мужнів,  і  зростав?
Посивіло  твоє  волосся,
Що,  покаятись  час  вже  настав?

Той  тягар  тебе  душить,  гіркий,
Тяжкий  гріх  –  не  мені  це  простить.
Ти  вже  сам  чіпляй  собі  бірки.
І  у  Бога  прощення  проси.  

Дивний  гріх,  і  таке  буває?  –
Жаль,  що  щастя  СОБІ  не  дістав?
Відпускати  той  «гріх»,  хто  знає,
Може,  в  Бога  немає  підстав?

-Ти  для  мене,  -  сказала  жінка,  -
Згинув,  канув  у  інші  світи.
Ти  для  мене  –  у  ванні  пінка,
Як  же  можна  повітря  простить?

Я  ж  не  сержуся  –  світле  чудо,
Цього  сина  мені  залишив.
В  нього  щастя  багато  буде.
А  у  тебе  –  що  сам  заробив.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330930
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2012


Великий зоопарк маленьких звірів

Жив-був  в  одному  місті  коваль  на  прізвище  Молоток.  Звичайно,  він  не  був  багатим,  та  і  бідним  не  був.  Тому  що  він  вважався  добрим  майстром,  люди  радо  користувалися  його  послугами.  Та  тільки  дивним  трохи  був  Молоток.  Жив  він  у  маленькій  хатинці,  в  якій  тільки  і  було,  що  ліжко,  стіл  і  стілець.  А  всі  гроші,  зароблені  ним,  Молоток  витрачав  на  їжу  для  своїх  звірів.  Так-так,  у  нього  був  цілий  зоопарк.  Кого  там  тільки  не  було  -  і  слон,  і  носоріг,  ведмідь,  олені  і  коні,  сови  і  пави,  і  багато  інших.  Колись  ці  тварини  жили  у  інших  людей  чи  працювали  у  цирку.  Та  потім  вони  ставали  непотрібними,  і  Молоток  їх  купував.  А  потім  доглядав  їх,  гуляв  з  ними.  Він  у  себе  в  дворі  поставив  великі  просторі    клітки,  металеві  решітки  до  яких  викував,  звичайно,  сам.
               Кожного  ранку  біг  Молоток  на  базар  за  кормом  для  своїх  звірів  -  морквою,  салатом,  м’ясом  та  вівсом.
               Люди  ходили  на  його  двір  і  дивились  на  звірів  із  цікавістю  та  задоволенням.
               Почув  про  цей  зоопарк  багатий  купець  Лопус-Попус.  І  стали  його  завидки  брати.  Адже  всі  знають,  хто  такий  Молоток,  всі  його  люблять,  ходять  дивитися  на  його  звірів.  А  от  Лопуса-Попуса  ніхто  й  не  знає.
               -  Це  просто  неподобство,  -  сказав  Лопус-Попус  сам  собі,  сів  у  бричку  і  поїхав  до  коваля.
               -  Послухай,  Молоток,  навіщо  тобі  ці  тварини?  Тобі  ж  важко  їх  утримувати.  Подивись  на  себе,  адже  ти  майже  жебрак.  Продай  їх  мені,  я  заплачу  тобі  гарні  гроші.  Ти  на  ці  гроші  купиш  собі  багато  гарних  сорочок  і  ще  чого  захочеш,  -  запропонував  купець.
               -  Ні,  -  відповів  Молоток.  -  І  не  прохай  мене,  не  продам.  Я  дуже  люблю  цих  тварин.  Свого  часу  я  врятував  їх  від  голодної  смерті  та  від  мисливців,  вони  теж  полюбили  мене.  До  тебе  вони  й  не  підуть.
               -  Ну,  тоді  я  сам  їх  у  тебе  заберу,  заберу,  упертий  ковалю!  -  закричав  Лопус-Попус  і  схопив  гарного  коня  в  яблуках  за  пишну  гриву.  Кінь  сердито  заіржав  і  стукнув  копитом  купця  по  лобі.
               -  Рятуйте!  Убили!  Молоток  мене  убив!  -  зарепетував  щодуху  Лопус-Попус.  І  побіг  до  суду,  де  сказав,  що  це  коваль  вдарив  його  молотком  по  лобі,  щоб  убити.
               Наділи  на  руки  й  ноги  ковалеві  кайдани  і  посадовили  до  в”язниці.          
               Даремно  коваль  доводив,  що  не  винний.  Судді  повірили  купцеві  -  адже  на  лобі  у  того  синіла  здоровенна  гуля!  І  бідний  коваль  опинився  за  гратами.
               А  всіх  тварин  купець  забрав  собі.  Та  недовго  жили  вони  у  нього.  Набридло  Лопусу-Попусу  бігати  на  базар  і  купувати  цілий  віз  їжі  для  зоопарку.  І  продав  він  звірів  м’яснику,  котрий  хотів  пустити  їх  на  м’ясо  та  шкіру.    Почули  про  таке  звірі  і  заплакали.  Що  робити?  Посадовили  їх  усіх  в  клітку  з  товстими  гратами,  щоб  не  втекли.  А  як  згадали  вони  свого  друга  Молотка,  то  заплакали  ще  гіркіш.
               Побачив  таке  старий  горобець,  що  мешкав  під  дахом,  і  зачирикав:
               -  Заждіть-но,  не  ревіть,  я  знаю  одну  сороку-ворожку.  Вона  багато  чого  вміє.  Можливо,  вона  зможе  вам  допомогти?
               І  полетів  горобець  до  сороки.  А  скоро  повернувся  і  мовив:
               -  Сорока-ворожка  сказала  мені  одне  заклинання,  яке  може  перетворити  вас  всіх  на  дуже  маленьких,  ви  навіть  зможете  пролізти  крізь  грати.  Та  тільки  як  потім  зробити  вас  великими,  сорока  не  знає.  Ну  то  як,  згода?    
               -  Так,  так,  -  закричали  звірі.  –  Говори  скоріш  своє  заклинання,  а  то  скоро  лишаться  від  нас  лише  ріжки  та  ніжки.
               І  горобець  процвірінькав:  -  Чирлик-мирлик,  качконіс,  скиглик-щиглик,  зуб  та  хвіст.  Ось  що  збудеться  затим  -  був  великим  -  став  малим!
               І  звірі  раптом  зникли.  Замість  них  з’явилися  якісь  різні  жучки  та  метелики.
               -  От  так  штука,  -  розповідав  своїм  друзям  здивований  горобець.  –  Уявляєте,  що  то  вийшло?  
               Олень  перетворився  на  жука-оленя,  з  такими  ж  гарними  рогами,  
               Носоріг-  в  жука-носорога,  із  справжнісіньким  рогом  на  носі.  
               Ведмедиця  перетворилася  в  такого  маленького  жучка,  що  надалі  називати  її  ведмедицею  було  би  просто  смішно.  От  і  називається  жук-ведмедка.  
               Кінь  став  маленьким  коником-стрибунцем.  Він  весело  скаче  на  лузі,  знає,  що  ніхто  вже  з  нього  не  спустить  шкіру.  
               А  слон  зробився  невеличким  чорненьким  жучком  з  довгим  хоботком  -  слоником.  
               Колишні  птахи  і  зараз  можуть  літати,  тільки  стали  зовсім  крихітними.  Сова  тепер  не  птах,  а  метелик  совка.  А  що  понад  усе  вона  полюбила  їсти  капусту,  то  і  називають  її  капустяною  совкою.  
               Ну,  а  павичі  зі  своїми  пишними  хвостами  і  після  перетворення  не  захотіли  розлучитися.  Тепер  вони  -  метелики  павлиноочки,  з  такими  ж  “очима”  на  крильцях,  як  у  павича  на  хвості.  
               -  А  бачили  б  ви  м’ясника!  Ото  був  вигляд  у  нього,  ніби  він  з  місяця  звалився,  -  зі  сміхом  продовжував  горобець.  –  Прийшов  за  можливим  м’ясом  та  шкірами,  а  клітка-пустісінька,  і  це  при  цілих  замках!  Він  здивовано  роздивлявся  довкола,  навіть  подивився  на  небо,  сподіваючись,  певно,  побачити  на  хмарах  щезлих  звірів.  А  тим  часом  звірі  цілі-цілісінькі  і  раді-радісінькі.  
               Ось  і  стрибає,  і  повзає,  і  літає  по  світу  цілий  великий  зоопарк  маленьких  звірів.
               Молотка  випустили  із  в’язниці,  бо  розібралися,  що  він  був  засуджений  несправедливо.  
               А  жаднюга  Лопус-Попус  був  наказаний.  Причому  наказав  він  себе  сам.  Оскільки  він  їв  та  пив  так  багато,  що  став  страшенно  товстим,  він  не  міг  просунутися  в  жодні  двері.  Сидить  тепер  у  своїй  кімнаті  в  спеціально  зробленому  для  нього  кріслі  і  рухатись  не  може.  А  люди  ходять  і  дивляться  на  нього,  як  на  якусь  дивину.  
               Але  те  пусте,  як  набридне  йому  сидіти,  то  схудне,  та  й  по  тому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330929
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.04.2012


Історія прадіда Іона

Мій  прадід  був  куркуликом  звичайним,
Здоровим,  роботящим,  наче  віл.
І  володів  мистецтвом,  мабуть,  тайним,  -  
Шукати  щастя  серед  тисяч  діл.

         І.  поки  босяки  жлуктили  самогон,
         Валялись  п”яні  й  проклинали  долю,
         Мій  прадід  –  праведний  такий  трудар  Іон
         На  полі  працював  до  ночі  й  болю.

І  вся  сім”я  на  полі  працювала,-
Дванадцять  доньок  і  одненький  син.
Так  доленька  дорогу  торувала,
Тяжка,  як  камінь,  гірка,  мов  полин.

         І  пальці  на  руках  Іон  не  розгинав  –
         Зкорцюбли  від  ціпа,  коси,  сокири.  
         З  розваг  –  хіба  купатися  піти  на  став.
         Та  залатати  на  сорочці  діри.

Мав  дід  поля,  і  стайні,  і  заводик.
Там  цеглу  на  весь  край  він  виробляв.
Поки  сім”я  пахала  на  городах,
Хтось  пив  безбожно  і  байдикував.  

         Горпина,  жінка,  задавала  корм  конЯм.
         (На  голові  -  накручена  курдуля).
         А  кінь  зубами  за  курдулю  ту  підняв,
         І  під  курдулею  скочила  гуля.  

Такі  були  робота  і  розвага.
Так  день  –  до  ночі,  трохи  хоч  спочить.
Трудівникові  –  слава  і  повага?
Відчуть  її  хоча  б  на  день,  на  мить.

         В  країні  влада  думала  чомусь  не  так.
         Зароблене  трудом  –  віднять,  забрати.
         Й  віддать  лінивому,  хто  називавсь  –  жебрак.
         І  вигнані  і  діти,  й  батько,  й  мати.

Завод  розбили,  вигнали  з  городу.
Заросли  бур”яном  рясні  поля.
Що  ж  користі  землі,  а  мо”,  народу?
Лишилась  бідувать  ота  сім”я.

         Давай  при  бабі  діду  заганять  голки
         Під  нігті,  щоб  сказав,  де  має  гроші.
         Здалася  баба,  бо  такі  лихі  вовки
         З”їдять.  То  не  для  неї  тії  ноші.

Вмирали  діти,  залишилось  двоє.
І  син  загинув  потім  на  війні.
Обнялися,  бабусю,  ми  з  тобою,  -
Розповіла  історію  мені.

         Така  вже  доленька  дісталася  тобі,
         Твоїй  родині,  моя  бабця  мила
         Де  правда  сплуталась  із  горем  у  журбі,
         Де  все  рішав  не  розум.  Тільки  сила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330648
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.04.2012


Как гуси писали письма

У  нас  во  дворе

Ходят  гуси  на  лужочке,
Топчут  лапками  цветочки,
И,  усевшись  под  кусточком,
Пишут  что-то  на  листочках.

Пишут  гуси  перьями  –
Белыми  да  серыми.
Может,  гуси  неспроста
Перья  дергают  с  хвоста?

«Ой,  вы,  гуси,  это  что  же,  
На  кого  же  вы  похожи,
Лишь  остались  пух  да  кожа».

Отвечают  гуси  нам:
«Пишем  письма  мы  друзьям
В  страны  очень  дальние,  -
Страусам  в  Австралию.
Шлем  и  шлем  мы  им  приветы,
Не  дождемся  все  ответа».

И  давай  опять  щипать
Перышки  из  бока,
И  давай  опять  писать
Письма  в  край  далекий.


для  детей  от  3  лет

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330645
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 16.04.2012


Пісенька про Пасху

Для  дітей  від  5  років

Вітерець  грайливий  
Стукає  в  вікно.
Вже  скінчилась  злива,  -  
Сонечко  зійшло.

Пісенька  пташина
Лине  до  небес.
Ясна,  тепла  днина,  -
То  Христос  воскрес!

Великодня  празник  –
Радість  до  оселі.
В  серці  –  радість.  Разом
Будемо  веселі.

Крашанки  і  паска  –  
В  кошичку.  До  нас
Завітай,  будь  ласка,
В  цей  весняний  час.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330437
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 15.04.2012


Психоделический рай

Растоптаны  гриндерсами  увядшие  розы
Колючки  цеплялись  за  шнурки
И  голос  за  кадром
Где-то  за  затылком
Просит:  -    Давай  давай
Ныряй  в  психоделический  рай
Сляпанный  по  чертежам  
Сумасшедшего  генного  инженерешки
ДНК  со  спиралями
Закрученными  наоборот
И  не  нужно  задавать  глупых  вопросов
Посмотрю  в  глаза  и  все  прочту  и  пойму
Сорок  восемь  световых  лет
До  созвездия  Лиры
Всего  на  семь  с  половиною  секунд  
Закрыть  глаза
И  кувыркнуться  сквозь  прозрачную  грань
Может  затошнить  или  закружиться  голова
И  все
А  глаза  без  зрачков  говорят:  -  давай
Поделись  годами  Прожитыми
Не  там
Не  тогда  и  
Не  с  тем
И  ангелы  закружат  как  стаи  бабочек
Заглядывая  в  мои  глаза  со  зрачками
Но  я  не  понимаю  –  ни  слова  ни  взгляда
И  Оно  с  глазами  без  зрачков
Длинною  рукой  с  тремя  пальцами
Отодвинет  хлипкую  занавеску
Моего  психоделического  рая  
И  выкинет  меня  пинком  назад  в  реальность
Поближе  к  растоптанным  цветам
И  словам  весом  в  мегатонны

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330182
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 14.04.2012


Как пишутся стихи

Я  не  пишу  стихов.
Я  их  не  придумываю,  а  только  записываю
Слова,  нашептываемые  мне  ночами.
Их  диктуют  так  быстро,  что  я  пишу
Крючками,  закорючками  и  точками,
Чтоб  утром  разбирать  коряки,  
Начертанные  рукой  моею,
Но  под  диктовку  Кого-то  Того.
Кто-то  Тот  любит  приходить,
Если  днем  меня  обольют  елейными  словами
И  нежностью  (не  знаю,  стоящей  ли).
И  тогда  на  бумаге  от  елея
Слипаются  слова  и  строчки,
Привлекая  пчел  и  шершней,  
Летящих  на  сладкий  запах.
А  еще  есть  такие,  что  нальют
Полынного  сока  полный  стакан,
От  него  глаза  цепляются  за  уши.
И  этот  Кто-то  Тот  диктует  кислятину,
Прожигающую  бумагу  до  дыр,
Вплоть  до  двадцатой  страницы.
Невыгодно  же.  Денег  потеря.
А  просто  так  Кто-то  Тот  не  приходит.
К  сытым  и  ленивым  прилетать  боится,
А  то  вырастет  огромное  пузо,
Прилететь  не  сможет!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330181
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 14.04.2012


Дарувала вірші, осяяна

Першу  збірку  віршів  я  подрузі  своїй
Дарувала,  тріпочучи  крилами.
А  вона:  -  Та  за  гроші,  напевно,  любий
Надрукує,  хоч  писане  вилами.

Моє  серце  співало  і  вдень,  і  вночі,
Бо  то  серцем  вірші  ті  писалися.
Я  не  спала,  не  їла,  була  на  межі,  -
То  життя  у  рядки  виливалося.

Ви,  поети,  пишіть,  як  співає  душа,
Хоч  би  вилами  та  хоч  би  граблями.
А  хто  заздрить,  -  простять  їм  нехай  небеса.
І  й  на  них  ображатись  не  варто  нам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329972
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2012


Петушок

У  нас  во  дворе  

Носит  славный  петушок
На  головке  гребешок.
На  ногах  он  носит  шпоры.
Свои  песни  на  заборе
Распевает  поутру.
Ходит  Петя  по  двору.
Петю  Леся  просит:
«Петушок,  а,  петушок,
Ты  возьми  свой  гребешок,
Расчеши  мне  косы».
Петушок:  «Кукареку!
Это  я  всегда  могу!»
Гребешок  свой  Петя  снял,
Косы  Лесе  расчесал.


для  детей  от  3  лет

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329971
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.04.2012


Червоний вірш

А  я  їхала,  бігла,  летіла
По  секундах,  хвилинах  і  днях,
Щоб  побачить  надію  і  віру
В  твоїх  сірих  спокійних  очах.

І  багряна  листва  шепотіла
Щось,  вглядаючись  в  красну  зорю.
Я  сказала,  cказать  я  посміла,  
Як  тебе  я  безмежно  люблю.

Із-за  спини  троянду  червону
Ти,  всміхаючись  ніжно,  дістав.
Взяв  обличчя  моє  у  долоні,
Цілував  у  червоні  вуста.

І  всміхалась  троянда  та  мила.
Зашарілась  калина  в  гаю.
Я  б  співати-казати  хотіла,
Що  тебе  я  так  палко  люблю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329754
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2012


Пробуждение

Туман  над  городом  висит
Прозрачным  мокрым  покрывалом.
Весна,  и  солнце,  и  дожди,  -
Как  этого  нам  было  мало!

В  кладовке  лето  в  рюкзаке
Как  еж  в  дровах,  дремало  –  спало.
А  на  проснувшейся  реке
Проплыли  льдины  величаво.

Скучают  удочки  в  пыли,
Зимой  протосковали  длинной.
И  слышен  крик  вдали,  вдали
Родной,  счастливый,  журавлиный.

А  журавли  летят  домой.
Сердца  их  знают,  как  добраться.
Готовится  пчелиный  рой  
С  темницей  улья  распрощаться.

Сменили  зимний  свой  наряд
Деревья,  солнышком  согреты.
Смешался  дивный  аромат
Травы  со  звуками  и  светом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329454
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2012


Не скорити незгодам мене

Не  скорити  мене  тим  незгодам,
Що  у  черзі  стоять  на  порозі.
І  не  змінять  всі  біди  погоди,
Що  вже  сталась  на  моїй  дорозі.

Бач,  чигають,  жадаючи  страти
Раби  Божої,  злії  вампіри.
Стійте,  трясця  вам,  стійте  на  варті,
Оголіте  мечі  та  сокири.

Я  біжу  по  дорозі,  уперто
Оминаючи  ями  й  капкани.
Я  скажу  тим  незгодам  відверто:  
Та  ж  проваляться  всі  ваші  плани.

Бо  за  обрієм  сонце  сідає
Над  верхівками  сосен  мрійливих,
Бо  у  житі  волошки  чекають,
Що  омиє  пелюстки  їх  злива.

Бо  зелені,  як  мох,  очі  сина  ,  -
То  мій  захист  на  довгій  дорозі.
І  тягар  із  душі  мені  скине,
І  утішить  в  печалі  й  тривозі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329452
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2012


Співала іволга

Співала  іволга  на  липі  на  бульварі,
Щось  воркувала  горлиця  вгорі.
І  небо  плакало  крізь  хмари  рвані.
Весна  хазяйнувала  у  дворі.

А  в  хаті  батько  не  радів  уперше
Своїй  весні,  своїй  землі  в  цвіту.
- Мені  вже,  дочко,  стало  трохи  легше,
Я  скоро  в  вічність  спочивать  піду.

Я  цілувала  вже  безсилі  руки,
Благала  Господа  про  прощення  гріхів.
Я  серцем  зменшити  хотіла  муки,
Та  все  пішло  вже  так,  як  Бог  велів.

І  він  сказав:  -  Не  плач,  моє  дитятко,
Піду  туди,  де  болі  вже  нема.
А  я  не  знала,  я  не  мала  гадки,
Що  навесні  прийде  до  нас  зима.

І  він  сказав:  -  Там  гарно,  там  спокійно,
Там  у  кущах  співають  солов”ї.
Моя  душа  там  жити  буде  вільно,
Страждання  там  закінчаться  мої.

Печальні  очі  батька  рвали  душу.
Та  цвів  нестерпно  біло  –  пінний  сад.
Я  плакала  –  я  щось  зробити  мушу!
Та  він  пішов.  Й  не  повернувсь  назад.

Пішов  в  останню  подорож  далеку,
З  якої  вже  немає  вороття.
Стріпнувшись,  як  наляканий  лелека,
За  мить  якусь  пройшло  його  життя.

Іволга  -  любима  співоча  пташка  мого  батька
10  років  назад  в  цей  день  у  нього  був  день  народження

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329212
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.04.2012


Спешите делать добро

Записи  из  дневника

Спешите  делать  добро  для  своих  близких.  
Вы  можете  и  не  успеть.

17  ноября  2001  г.  
               
               Пришла  в  голову  тема  для  книги,  которую  хочу  написать.  Это  будут  «Воспоминания».  Ведь  материал  уже  есть  –  семейные  документы,  письма,  фотографии,  которые  я  бережно  храню  в  файлах  в  больших  скоросшивателях.  Боже,  как  это  будет  замечательно.  Прямо  сейчас  и  сажусь  за  компьютер.

15  февраля  2002  г.
               
               Спешу  закончить  книгу  «Воспоминания»  -  книгу  о  моей  родне,  предках  и  родителях.  Очень  хочу  закончить  к  10  апреля  и  подарить  папе  на  день  рождения.  Я  помню,  как  он  был  умилен,  до  слез,  когда  мы  с  моим  сыном  привезли  ему  нашу  первую  книгу,  над  которой  трудились  совместно  –  ксерокопии  всех  семейных  фотографий  и  от  руки  написанные  воспоминания  на  нескольких  листах,  хотя  и  это  был  немалый  труд.
               Сижу  каждый  вечер  за  компьютером,  до  рези  в  глазах.  Воспоминания  нахлынули  огромным  потоком,  целым  водопадом,  и  не  думала,  что  столько  сохранилось  в  памяти.  Я  с  детства  интересовалась  историей  семьи  и  мучила  своих  многочисленных  бабушек,  тетушек,  дядюшек  расспросами  и  расспросами.  И  все  запоминала.  И  выпрашивала  документы  и  фотографии.
               Ничем  другим  не  могу  заниматься,  с  декабря  сижу  только  над  книгой.
               Я  знаю,  что  папа  очень  любил  своих  родителей  и  прародителей,  нас  всех,  и  ему  было  бы  очень  приятно  прочитать  о  том,  что  происходило  в  жизни  его  и  родных,  все  вспомнить.  Эта  идея  меня  страшно  вдохновила,  и  я  ежедневно  после  работы,  а  также  в  выходные  дни  садилась  за  компьютер  и  писала  книгу.  Книга  «Воспоминания»    писалась  очень  легко,  я  едва  успевала  за  мыслью,  так  как  написать  надо  было  за  три  месяца,  после  того,  как  идея  эта  появилась  у  меня,  и  до  дня  рождения  папы.  Оказывается,  помнила  я  очень  много,  вдохновенья  было  не  занимать,  так  как  подарок  был  предназначен  для  самого  моего  дорогого  и  любимого  человека.
               
               1  мая  2002  года.
               
               Мы  приехали  с  сыном  к  папе  на  день  рождения  на  пару  дней  позже  –  не  10  апреля,  а  14,  в  выходной  день.  Мне  хотелось  увидеть  радость  в  его  глазах,  может,  думала  я,  положительные  эмоции  немножко  укрепят  его  здоровье,  как  это  бывало  раньше,  ведь  папе  становилось  лучше,  когда  мы  с  сыном  приезжали.  Я  ему  подарила  книгу  свою  и,  конечно,  папа  был  очень  доволен  и  благодарен,  но  глаза  его  не  сверкали.  Первый  раз  я  увидела  абсолютно  уставшего  человека,  которым  папа  еще  не  был,  он  держался,  и  когда  чувствовал  себя  более-менее  сносно,  и  глаза  у  него  были  живые.  Я  так  и  запомнила  его,  сидящего  в  кресле,  с  погасшим  взором,  слабого,  растерянного.  Я  целовала  его  родные  руки,  сидя  на  полу  у  кресла,  в  котором  он  спасался  от  своих  жестоких  сердечных  приступов,  а  руки  его  были  безвольными.  И  его  зеленые  глаза  с  карими  крапинками  смотрели  на  меня  так  печально,  были  какими-то  потусторонними,  что  у  меня  сердце  разрывалось.  Ему  стало  совсем  худо,  как  он  ни  боролся,  а  болезнь  его  одолела  тем,  что  забрала  все  силы  без  остатка.  И  я  уехала  с  таким  камнем  на  душе,  с  таким  страхом,  и  надежда  была  очень  слабой.  Но  все-таки  надежда  была,  я  горячо  каждый  день  молила  Бога  продлить  моему  папочке  жизнь,  дать  ему  еще  немножко  здоровья,  а  он  уж  сам  будет  бороться.  
               Через  десять  дней  он  ушел,  чтоб  не  вернуться.
               Но  он  успел  прочитать  книгу  о  своих  родных  и  предках.  История  в  ней  начиналась  с  1640  года,  когда  наш  предок  освобождал  Вену  от  турков,  и  до  сегодняшнего  дня.  И  то,  что  история  многих  поколений  людей  не  была  утеряна,  а  сохранена  и  для  потомков,  это  было  для  него  очень  дорого.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329211
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 10.04.2012


Щаслива людина

Нарис

               Моя  мама  йшла  собі  по  вулиці,  гуляючи.  Погода  налаштовувала,  дома  не  всидіти.
               А  оскільки  людина  вже  немолода,  та  й  бачить  погано,  то,  звичайно,  вибирає  собі  дорогу,  де  краще  йти.
               Бабуся  зупинилася  на  тротуарі  перед  східцями,  роздумуючи,  чи  піднятися  і  піти  прямо,  але  там  людей  багато,  чи  повернути  праворуч,  минаючи  східці,  і  там  легше  йти,  ніхто  не  штовхне.  Бо  вже  звикла  до  черствості  людей.  Після  перенесеного  тяжкого  інсульту  вона  знайшла  в  собі  сили  знову  стати  на  ноги,  тяжко  працюючи  над  цим,  заставляючи  себе  крізь  біль  рухатись,  переставляючи  слабкі  тремтячі  ноги.  Та  все  минулося,  але  зір  «підкачав».  Зліва  від  себе  лишилася  чорнота  ночі.  І  бувало,  натикалася  на  людей,  які  зло  шипіли  на  неї,  лаялися  і  штовхали.  Та  вона  звикла.  Людина,  на  щастя,  може  й  до  поганого  звикнути.
               Так  ось,  поки  вона  стояла  так  внизу,  роздумуючи,  до  неї  підійшов  юнак  років  десяти.
               -  Бабусю,  Вам  допомогти?  –  ввічливо  звернувся  він  до  бабусі.
               Звичайно,  вона  не  могла  йому  відмовити,  хоч  і  вирішила  не  лізти  все-таки  вгору.  Вдвох  вони  піднялися  по  східцях,  і  бабуся,  розчулена  до  сліз,  мовила  :  -  Спасибі  тобі,  синочку,  бажаю  тобі  багато  щастя!
               -  А  я  дуже  щаслива  людина,  -  поважно  вимовив  маленький,  але  вже  справжній  чоловік.
               -  Ну,  тоді  я  бажаю,  щоб  ти  прожив  сто  років,  і  всі  ці  роки  були  для  тебе  щасливими,  -  побажала  йому  бабуся  на  прощання.
               -  Я  впевнений,  що  завжди  буду  щасливим,  -  відповів  він.

Добро  і  співчутливість  –  забуті  в  наш  час  поняття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328931
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.04.2012


І спогади давно вже стерті

Чому  ж  це  сум  такий  нестерпний?
І  спогади  давно  вже  стерті.
Нема  вже  сумнівів  і  жалю.
І  рани,  писані  в  скрижалю,
Зарубцювались.  Тільки  шрами
Лишились,  згоївшись  роками.
Чому  ж  нестерпний  сум  терзає,
Звідкіль  прийшов  і  як,  не  знаю.
Чому  такий  закляклий  сум,
Коли  немає  тяжких  дум,
Коли  безмовні  довгі  ночі,
Й  на  серці  пусто.  Хтось  наврочив?
Навіщо  невимовний  сум?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328930
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.04.2012


Рожевий вірш

Печаль  живе  у  серці  вічно.
Десь  вирина  серед  розмов.
Затихне.  Та  періодично
З”являється  наразі  знов.

Печаль  згубить  –  як  народитись,
Прийти  новеньким  знов  у  світ.
Смиренним  бути.  І  поститись,
Прожить  багато  тихих  літ.

Прийдуть  нові  часи.  І  люди
Нові,  з  надіями,  прийдуть.
Хоч  сонце,  певно,  іншим  буде,
Печаль  повернеться,  мабуть.

Та  ми  рожеві  окуляри
Носитимемо  знов  і  знов.
Розумні  чи  якісь  нездари,
Чекаєм  знову  на  любов.

Нехай  -  турботи,  хай  -  печалі,
Хай  дім  –  з  рожевих  пелюсток.
Шукати  будемо  й  надалі
Хиткий  до  щастя  той  місток.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328654
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2012


Золота рибка імператора.

Це  було  дуже  давно  у  Китаї.  Може,  дві  тисячі  років  тому,  чи  й  більше.
Над  хмарами  височіли  високі-  високі  гори.  Вони  були  всі  вкриті  снігом  та  кригою.  Людина  ніколи  не  могла  дістатися  вершини  навіть  не  самої  високої  гори.  Багато  сміливців  хотіли  добратися  до  вершини,  та  всі  замерзали  і  назад  не  поверталися.  І  тому  ніхто  із  людей  не  знав,  що  діється  там,  за  хмарами.
               А  на  самій  високій  горі  стояв  прекрасний  кришталевий  палац.  В  ньому  жив  король  гір-  Ачинь.  Його  пастухи  пасли  отари  гірських  баранів  та  кіз  біля  підніжжя  гір,  а  замість  собак  у  них  були  сніжні  барси.  Великі  чорні  ведмеді  сторожували  ліси  короля  гір.  Рисі  зі  злими  очима  і  китичками  на  вухах  приносили  в  палац  різну  дичину.  Здоровенні  орли  кружляли  над  горами  і  повідомляли  короля  гір,  що  діється  в  його  царстві.
               Хоч  палац  стояв  на  верхівці  самої  високої  снігової  гори,  там  не  було  зимно.  Сонячні  промені  відбивалися  від  тисяч  дзеркал,  встановлених  навкруги,  і  таким  чином  палац  зігрівався  ласкавим  сонечком.  А  люди  внизу  дивилися  на  яскраві  відблиски,  що  з’являлись  на  крижаній  горі  то  тут,  то  там,  і  гадали,  що  то  блищать  на  сонці  крижані  брили.  Біля  палацу  ріс  чудовий  дивний  сад,  в  якому  радували  око  яскраві  квіти  і  щебетали  на  деревах  яскраві  маленькі  папужки.
               Та  самими  любими  королю  гір  Ачиню  були  його  золоті  рибки.  Вони  плавали  в  басейні  посеред  саду.  Все  дно  басейну  було  вистелене  перлинами  і  яскравими  камінчиками.  В  ньому  росли  рожеві  лотоси.
Рибки  кольору  золота,  з  легкими,  мов  прозорий  шарф,  плавниками,  були  такі  чудесні,  що  не  можна  було  на  них  надивитися.  Вони  любили  бавитися  в  своїй  водоймі,  ганялися  одна  за  одною,  вистрибували  із  води,  виблискуючи  на  сонці,  мов  золоті  монетки.
               Одного  разу  рибки  занадто  розгулялися,  і  одна  з  них  вистрибнула  з  басейну  так  високо,  що  змогла  побачити  і  весь  палац,  і  райський  сад,  і  весь  басейн  з  її  подругами.  І  ще  вона  побачила,  що  окрім  королівського  палацу,  крім  її  рідної  гори,  є  й  інші  гори,  ліси,  а  внизу  виднілися  людські  хатки.
               -  От  би  мені  подивитися,  що  ще  є  на  світі,  а  то  в  басейні  ,  крім  перлів  та  лотосів,  я  і  не  бачила  нічого,-  подумала  рибка  і  розправила  свої  дивовижні  легкі  плавники,  мов  крила.  Вітер  підхопив  її  і  відніс  геть  із  палацу.  Рибка  довго  кружляла  в  повітрі  та  опускалася  все  нижче  й  нижче.
Раптом  вітер  повернув  в  інший  бік,  і  рибка  плюснулася  прямо  в  казанок,  де  мав  зваритися  суп  однієї  китаянки.  Правда,  вода  ще  не  встигла  у  ньому  зігрітися,  і  рибка  не  обпеклася.
               -  От  чудасія!-  вигукнула  китаянка.-  Рибка!  Буде  тепер  суп  ще  смачнішим.
               І  вона  побігла  на  город  за  кропом  та  петрушкою.
               -  Мамо,-  попрохала  її  маленька  донька,  яку  звали  Лі,-  віддай  цю  рибку  мені.  Подивись,  яка  вона  маленька,  гарна,  мов  крихітний  шматочок  сонечка.
               -  Та  добре,  бери.  Навару  з  неї  однак  буде  мало,-  погодилася  китаянка.
               Так  рибка  почала  жити  у  дівчинки  Лі  в  дерев’яному  ковшику.
               Скоро  звістка  про  чудесну  небесну  рибку  дійшла  до  китайського  імператора.  Він  сів  у  карету  і  поїхав  до  старої  китаянки  та  її  дочки  Лі.
               -  Все,  що  знаходиться  у  моєму  імператорстві,  все  моє,  все!  І  ця  рибка,  котра  впала  з  хмар,  теж  належить  мені,  великому  китайському  імператору!  А  тобі,  дівчинко,  я  дам  за  твою  рибку  маленьку  монетку.  Отакий  я  щедрий!-  пихато  промовив  імператор.
               Потім  він  вирвав  дерев’яного  ковшика  із  золотою  рибкою  у  дівчинки.  Лі  гірко  заплакала  і  закричала:  -  Не  забирайте  рибку,  віддайте!
               Імператор  дуже  розгнівався:  -  Як  ти  смієш  суперечити  мені,  великому  китайському  імператору!  Негідне  дівчисько,  мовчи,  а  то  будеш  у  в’язниці!
               І  він  поїхав  із  рибкою  до  свого  палацу.  Посеред  великої  зали  він  наказав  зробити  водоймище  із  чистого  золота,  вкинув  туди  золоту  рибку  і  почав  годувати  крихтами  із  свого  смачного  печива.
               Слава  про  дивовижну  золоту  рибку  швидко  розійшлася  по  всьому  Китаю.  Умілі  гончарі  малювали  її  на  своїх  чашах  і  вазах,  які  потім  продавали  за  кордоном.  А  іноземці  думали,  що  такі  рибки-  то  вигадка.  І  посилали  своїх  послів  до  Китаю,  щоб  дізнатися,  чи  то  правда.
               Посли  брали  багаті  подарунки  і  з’являлися  до  китайського  імператора  в  палац.  Імператор  забирав  подарунки  і  наказував,  щоб  послам  зв’язували  руки.  Він  дуже  боявся,  щоб  ніхто  тишком  не  взяв  золотої  рибки.  Адже  тоді  до  імператора  не  будуть  приходити  посли,  не  будуть  приносити  подарунків,  не  буде  в  імператора  багатства.
               Пройшло  ще  багато-багато  років.  В  басейні  плавали  пра-пра-правнуки  найпершої  золотої  рибки.  І  досі  ні  в  кого  не  було  таких  гарних  рибок.
               Дуже  хотілося  одному  слов’янину-князю  мати  у  себе  таке  чудо.  Визвав  він  якось  до  себе  всіх  умільців  князівства  і  сказав:  -  Хто  із  вас  зможе  зробити  таку  річ,  котра  би    мені  сподобалася,  щоби  я  міг  поміняти  на  неї  золоту  рибку,  того  я  зроблю  своїм  міністром.
               Умільці  взялися  до  справи.  Через  деякий  час  всі  подарунки  імператору  зібрали  у  велику  ковану  скриню.  Посли  князя  взяли  скриню  і  повезли  її  до  Китаю.  Китайському  імператору  сподобалися  всі  подарунки  слов’янського  князя.  Проте  він  сказав,  що  немає  тут  такої  речі,  на  яку  він  зміг  би  поміняти  золоту  рибку.  Тоді  посол  витягнув  зі  скрині  останній  подарунок,  та  такий  малесенький,що  імператору  довелося  розглядати  його  під  товстенною  лупою.  І  він  побачив  палац  із  срібла  величиною  з  сірникову  голівку.  А  в  цьому  палаці  був  басейн,  в  якому  лежала  золота  рибка.  Вона  була    менша  в  100  разів,  ніж  макове  дзернятко.
               -  Як  гарно!-  вигукнув    імператор,-  це  коштує  двох  моїх  золотих  рибок!
               І  китайський  імператор  налив  води  до  великої  порцелянової  чаші,  пустив  туди  двох  золотих  рибок  та  віддав  послу.
               Рибки  були  доставлені  слов’янському  князю.  Славний  майстер  став  міністром  і  одружився  із  самою  знатною  дамою  князівства.  А  у  пари  золотих  рибок  з’явилися  багато  дітей,  онуків  та  правнуків.  І  до  сих  пір  ці  дивні  створіння  радують  око  людини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328652
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.04.2012


Cон о потустороннем мире

Сновидения  и  мистика.  

               Мне  хочется  написать  о  своих  снах.  Я  их  вижу  каждую  ночь,  по  одному  или  несколько  снов.  Все  цветные  и  насыщенные  невероятными  событиями.  И  практически  все  свои  сны  я  утром  помню.  Но  случались  сны  настолько  необычные,  что  их  пояснить  невозможно.
               Пожалуй,  начну  с  последнего  сна,  который  видела  несколько  дней  назад.  Как  будто  я  умерла  и  переселилась  на  тот  свет.  При  том,  что  я  ощущаю  все,  что  со  мною  происходит,  я  всегда  вижу  себя  еще  и  со  стороны,  как  бы  глазами  постороннего  человека.  
               И  вот  я  оказалась  в  другом  мире.  Это  было  в  космическом  пространстве,  где-то  во  Вселенной.  Кругом  стояла  абсолютная  тишина,  темень  кругом.  Вокруг  только  горели  звезды,  несчетное  количество  звезд,  крупных  и  крохотных,  и  не  было  ни  конца,  ни  края,  только  бесконечная  и  недостижимая  Вселенная.  Я  лечу  в  этом  космическом  пространстве,  сама  по  себе,  вперед  головой,  не  шевелясь,  на  мне  какие-то  одежды,  руки  прижаты  к  бокам,  ноги  вместе,  в  общем,  оловянный  солдатик.  Я  не  могу  двигаться  абсолютно,  не  могу  говорить,  но  все  вижу  и  понимаю.  Вокруг  меня  стройными  рядами  летят  миллиарды  других  людей,  но  у  них  закрыты  глаза,  и  они  летят  просто,  как  метеориты.  Мы  летим  по  орбите  вокруг  какой-то  планеты,  которую  я  могу  видеть  под  собой.  Это  не  Земля,  она  светло  –  коричневая,  вся  в  рытвинах  и  буграх,  на  ней  нет  воды.  
               И  вот  я  лечу  вокруг  этой  планеты  и  знаю,  что  лететь  вот  так  буду  всегда.  Меня  охватывает  безумная  тоска  и  отчаяние.  Мое  сердце  готово  разорваться  от  безысходности.  Я  лечу  и  себе  думаю,  что  люди  на  Земле  все-таки  имели  хоть  и  ограниченный,  но  выбор.  Пока  они  жили,  они  сами  устраивали  свою  жизнь  и  выбирали,  как  им  поступить  или  пытались  что-то  изменить.  Они  действовали.  Если  выбора  не  оставалось,  и  их  мучила  сильнейшая  боль  или  возникали  безвыходные  ситуации,  то  они  терпели,  так  как  знали,  что  всему  бывает  конец,  и  мукам  тоже.  И  придет  смерть,  и  муки  закончатся.  Иначе  говоря,  у  них  всегда  было  будущее.  А  я,  превратившись  в  кусок  безмолвного  и  обездвиженного  камня,  но  способная  созерцать  и  мыслить,  выбора  уже  не  имею.  Сколько  будет  существовать  Вселенная,  столько  вот  так  мы  все  и  будем  вращаться  по  орбите.  И  ничего  я  не  смогу  сделать,  и  не  смогу  вырваться  из  этого  ада  или  что  это  есть.
               Мои  чувства  среди  этого  безмолвия  и  бескрайности  были  так  сильны,  что  я  проснулась,  дрожа  и  стуча  зубами.  И  долго  не  могла  уснуть,  сколько  страха  я  натерпелась.      
               На  следующий  день  я  рассказала  свой  сон  на  работе.  Одна  сотрудница    сказала,  что  у  нее  есть  книга,  где  описывается  воскрешение  из  мертвых  на  другой  планете  со  схожим  с  моим  сюжетом.  И  принесла  мне  эту  книгу.
               Вот  отрывки  из  книги  Филипа  Хосе  Фармера  «Восстание  из  праха»:  «Бартон  провалился  во  тьму.  Великое  небытие  распростерло  над  ним  свои  крылья.  Неожиданно  глаза  его  раскрылись.  Его  окружала  вселенская  тишина.  Неужели  он  одинок  в  мире  безмолвия?  Где  он  находится?  Что  с  ним?  Он  пошевелил  ногами,  попытался  сесть,  но  тут  же  замер  от  страха;  под  ним  не  было  ничего,  он  висел  в  пустоте…  Он  медленно  повернул  голову  и  увидел  множество  других  тел.  Безмолвные  ряды  вращающихся  тел  с  очень  бледной  кожей  окружали  его  со  всех  сторон.  Люди  окружали  Бартона  безмолвными  шеренгами…  Глаза  их  были  закрыты,  ноги  вытянуты  и  сведены  вместе,  а  руки  прижаты  к  туловищу.  Они  медленно  вращались…  Ему  открылась  часть  пространства,  противоположная  той,  которую  он  обозревал  после  пробуждения  –  верх  и  низ  выглядели  совершенно  одинаково…  Мысль,  что  он  еще  существует,  ошеломила  его.  Он  легко  мог  все  наблюдать  и  осознавать,  но  не  объяснить.    Панический  ужас  тисками  сжал  его  горло,  темной  пеленой  застлал  сознание,  по  капле  выдавливая  из  тела  вновь  обретенную  жизнь.».  
               В  книге  все  окончилось  хорошо.  Бартон  преодолел  страх,  вырвался  из  плена  безмолвия  и  затем  воскрес  вместе  с  другими  на  другой  планете.  А  я  свой  сон  не  досмотрела.  Наверное,  там  было  и  продолжение.  Но  ужас  помешал  мне  это  досмотреть.
               Я  никогда  не  читала  ни  одной  книги  Фармера.  И  то,  что  нам  в  голову  пришла  одна  и  та  же  идея,  не  может  ли  означать,  что  действительно  существует  и  такой  вариант  потустороннего  мира?    Может,  наши  души  подсмотрели  что-то  во  время  своего  путешествия  во  времени  и  пространстве,  пока  мы  спали?  К  тому  же,  мне  помнится,  нечто  схожее  я  уже  видела  раньше  во  снах  –  это  вращение  моего  тела  по  околопланетной  орбите.  А  у  меня  многие  сны  повторяются,  я  как  бы  просматриваю  периодически  одни  и  те  же  любимые  или  не  очень  фильмы.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328393
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 07.04.2012


Пакуймо валізи

Люди  добрі,  скоро  прийде  літо.
Дістаєм  валізи  наперед.
Буде  море,  сонечком  зігріте.
То  ж  біжи,  купляй  скоріш  білет.

Загоряти  –  дуже  добра  справа.
Та  підсмажуватись,  як  шашлик,  -
Не  така  цікава  то  забава,
Хоч  до  неї,  може,  ти  вже  звик.

Закликаю  –  підіймайся,  добре?
І  по  пляжу  ти  іди  гулять.
Та  візьми  з  собою  міцну  торбу  –
Камінці  і  мушлі  поскладать.

Бо  із  них  ми  зробимо  картини  –
Ясні,  світлі,  подарунок  хвиль.
І  прикрасять  вдома  гарно  стіни
Краще  інших,  ти  мені  повір.

То  -  шматочок  моря  –  ті  картини,
То  –  промінчик  сонця  у  піску.
Хай  теплом  зігріють  твої  днини
Й  радість  у  домівку  принесуть.

Їх  зробити  може  кожен  –  кожен.
Я  підкажу,  ти  лишень  звернись.
І  навчу.  Мої  ж  картини  можна
На  цім  сайті  глянуть.  Подивись:


(В  моєму  фотоальбомі)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328392
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.04.2012


Ванька-встанька

Звездочки  на  небе  светят
Светлячками  в  темноте,
Спят,  наверное,  все  дети
И  игрушки  на  земле.

Ванька-встанька  спать  не  хочет,
Непослушный  он  какой!
Я  ему:  «Спокойной  ночи!»
Он    кивает  головой.

Я  его  -  под  одеяло,
Он  опять  встает,  не  спит.
Раз  игрушка  не  устала,
То  и  пусть  себе  стоит!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328142
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 06.04.2012


Поема про зайчика

На  галявці,  на  травці  зеленій
Сидить  зайчик,  такий  вже  вухастик.
Оком  чорним  косить  він  на  мене
Й  не  підозрює  жодної  пастки.

Звісно  ж,  зайця  я  не  налякаю,
Я  не  хочу,  не  можу,  й  навіщо?
Ми  обидва  –  у  світлому  раю,
Він  –  маленький,  а  я  -  трохи  більша.

Ну,  то  й  що?  Ми  обидва  –  стеблини
На  зеленому  полі  у  раю.
Ми  не  знаєм,  з  якої  причини
Нами  править  хтось,  бавиться  й  грає.

Та  той  зайчик  побіг  за  дерева,
Певно,  знаючи,  де  його  доля.
Я  ж,  не  знаючи  цього  напевно,
Поспішу  до  пшеничного  поля.

Я  піду  до  нестиглого  жита,
Столочу  сокирки  та  волошки.
Причепити  тебе.  Присушити.
Ось  що  хочу  я.  Ось  чого  хочу.

Притулюсь  до  сухого  колосся,
Що  дощами  та  сонцем  налите.
Я  занурю  в  ромашки  волосся
І  спитаюся  –  як  мені  жити?

Я  –  не    жінка,  я  –  Мавка,  Русалка,
Найпрозоріше  дике  створіння.
Я  травинкою,  квіткою  стала,
Може,  стала  якимось  корінням.

Я  спитаюся  –  як  мені  жити,
І  де  доля  моя  в  цьому  світі?
І  розкаже  мені  правду  вітер,
Заспокоять  тінистії  віти.

Я  осиці  віддам  те  погане,
Що  порушило  душу  і  тіло.
Біля  дуба  старого  я  стану,
Обійму  і  скажу,  що  хотіла.

А  він  скаже,  що  ти  –  моя  доля.
І  він  сили  ввіллє  в  мої  жили.
Йду  до  тебе,  бо  це  –  моя  воля,
Щоб  до  серця  тебе  прихилити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2012


Падшие Ангелы

Бог  создал  мир.  И  Ангелов  он  сотворил.
Ему  беспрекословно  подчинялись.
Но  возгордились  несколько  из  них,
И  выгнаны  из  царства,  доигрались!  

Но  милостив  был  Бог  и  он  их  не  лишил
Их  силы,  действенной  и  чудотворной.
А  ангелы  в  гордыне  и  спеси
Погрязли,  в  распрях  и  борьбе  тлетворной.

Борьба  за  власть  была  и  в  те  века,
(Их  не  постичь,  как  свет  звезды  далекой).
И  победил  в  борьбе  той  Сатана,
Исчадье  зла  и  двигатель  порока.

Но,  победив  противников  в  борьбе,
Сидеть  и  праздновать  победу  рано.  -
Еще  электорат  расположить  к  себе  
В  лице  изваянного  Господом  Адама.

Придумал  он  коварный  злобный  план  –
Как  взять  Адама,  отнять  власть  у  Бога.
Полез  в  болото  он  ко  всем  чертям,
И  разделились  на  два  лагеря  в  итоге.

Одну  из  партий  возглавляла  сама  Смерть.
Она  сказала,  что  не  пересилить  Бога  власти.
Ее  поддерживали  Кривда,  Боль  и  Грех,
И  прочие  неведомые  страсти.

Вторую  партию  возглавил  Сатана.
Хотел  взлететь  он  выше  Бога  трона.
Повержен  молниями,  он  летел  до  дна,
До  входа  в  Ад,  что  назван  был  Армагеддоном.

И  до  сих  пор  гул  слышен  возле  входа  в  Ад,
Там  Сатана  –  король  и  царь  незримый.
Не  останавливайся,  друг,  у  тех  проклятых  врат,
Не  проходи,  ты,  заплутавший  путник,  мимо.

А  Смерть,  Боль,  Кривда,  Грех  осуждены
На  вечные,  на  вечные  скитанья.
И  ходят  –  бродят  страсти  меж  людьми,
Разбрасываю  зло,  беду,  несчастья  и  страданья.  

(Одна  из  легенд)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327868
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.04.2012


Лісний переполох

Взяв  лісник  молоток,  цвяхи  і  пішов  до  лісу.  Забив  в  землю  стовпа,  а  до  нього  прибив  табличку:  “Бережи  ліс  від  вогню!”
               Та  ось  пішов  дощик,  повіяв  вітер,  зірвався  з  дерева  листочок  і  прилип  до  таблички,  закривши  собою  дві  букви-  “р”  та  “е”.  І  вийшло:  “Бе…жи  ліс  від  вогню!”
               Летить  сорока  –  білобока.  Весела,  сита.  Глянула  сорока  на  табличку  і  злякалась.  Треба  сказати,  в  школі  вона  була  непосидючою,  неслухняною,  вчитися  не  хотіла,  тому  і  читала  погано.  Вона  зрозуміла  так,  що  лісові  треба  бігти  від  вогню.  Ой,  яка  страшна  звістка!  Причепила  її  сорока  до  хвоста  і  полетіла  далі,  галасуючи  на  весь  ліс:
               -  Горимо!  Пожежа!  В  лісі  пожежа!  Караул!  Рятуйся,  хто  може!
               -  Чого  кричиш?  –  питає  дятел.  –  Де  пожежа?  Хто  горить?
               -  Наш  ліс  горить,  -  репетує  сорока.  -  Там  на  табличці  написано,  щоб  весь  ліс  рятувавсь  від  вогню.  
               Захвилювались  лісові  пташки,  посхоплювали  відра,  набрали  в  ріці  води  і  літають  туди  –  сюди,  шукаючи,  де  ж  пожежа.  І  не  знайдуть  ніяк.  Галасують,  кричать,  всю  воду  з  відер  вихлюпали.  Та  й  облили  водою  зайчиська,  який  мирно  дрімав  собі  під  кущем.
               Злякався  зайчик  –  небо  чисте,  хмар  немає,  а  він  весь  мокрий,  та  ще  й  птахи  кричать,  невідомо  чого  хотять.
               -  Не  інакше,  як  потоп,  -  вирішив  вухастик  і  підстрибнув  високо  –  високо  з  переляку.  А  як  приземлився,  попав  прямісінько  в  борсукову  нору.  А  кімнат  там  багато,  заблукати  можна.  Шукаючи  в  темряві  вихід,  зайчик  перечіплювався  за  різні  речі  і  ненароком  дещо  зламав.
               -  Зле  дію,  поламаю  тут  все  у  борсука,  де  ж  вихід?  –  бурчав  сірий  незграба,  тикаючись  туди  –  сюди.  А  тут  якраз  і  борсук  прийшов  додому  з  полювання.  Підбіг  до  нори,  а  там  якийсь  шерхіт  та  брязкіт.  Та  ще  й  почулося,  що  хтось  промовив  слово  “злодії”.
               Злякався  борсук  злодіїв,  видерся  на  гілку,  а  вона  зламалась.  Борсук  з  гілки  звалився,  з  гірки  скотився,  на  бобровий  дім  упав  та  геть  його  поламав.Подивився  бобер  на  таку  справу,  почухав  потилицю  та  й  подався  з  пилою  до  лісу  по  деревину,  щоб  хатку  полагодити.  А  борсук  пішов  йому  допомагати.
               Ось  так  вийшло  –  багато  шуму  із  нічого.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327867
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.04.2012


Колискова для Сонечка

Сонце  спить  в  лісочку  за  горами,
Друге  спить  в  колисочці  у  мами.
Очки  –  наче  зірочки  ясненькі,
Сонце  спить  в  колисочці  маленьке.

Сонце  нагулялось,  пішло  спати.
Очки  закриваються  й  в  маляти.
Місяць  витнув  носа  над  сосною.
Покотився  шум  сосни  луною.

Соловейко  тьохка  колискову.
І  ведуть  замріяну  розмову
Зорі  й  місяць.  Ніжно  заколише
Гомін  той  нечутний  в  мирній  тиші.

Сонце  вранці  стукає  до  хати.
Спішимо  з  малим  його  вітати.
У  колиску  сонце  посміхнулось,
Промінцями  до  щоки  торкнулось.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2012


Спирали Вселенной

Море  слов  сокровенного  смысла  полно
Этот  смысл  я  читать  научился  давно
Но  когда  размышляю  о  тайнах  Вселенной,
Понимаю,  что  мне  их  прочесть  не  дано.
                                   Авиценна  (980-1037  г.г.)


В  основе  всего  сущего  
Лежит  базовый  космический  код,
И  он  выглядит  как  спираль.
Вспомним  ДНК  человека  –
Та  же  спираль  Вселенной.
А  все  миры  в  космосе,  и  время  –
Все  развивается  по  спирали.
И  я  это  знаю  и  жду,  когда  придет  время,
И  спирали  двух  миров  соприкоснуться  –
Тогда  я  просто  перейду  домой,
Как  через  речку  по  мостику  -  на  другой  берег.
И  не  нужно  ждать  развития  космонавтики,
Чтобы  через  тысячу  лет  звездолет  
Домчал  меня  домой.  
Ибо  я  не  проживу  тысячу  лет  еще.
Я  смотрю  в  звездное  небо  с  надеждой
Увидеть  планету,  на  которой  –  мой  дом.
Увидеть  не  могу,  я  всего  –  маленькая  песчинка.
Но  у  меня  есть  надежда,  странная,  наверное,
Что  когда  –  нибудь  я  увижу  этот  переход.
И  вернусь.
Потому  что  каждый  человек,  рано  или  поздно,
Но  всегда  возвращается  Домой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327611
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 04.04.2012


Інь і Янь

Дві  дівчинки  –  сестрички  милі,
Гарненькі  горлички  мої.
Рум”яні  щічки,  ручки  білі,
Мої  племінниці  малі.

Одні  в  них  ніби  мама  й  тато.
Відмінностей  (чи  стане  знань?)
В  сестричок  наших  так  багато,
Ну,  як,  приміром,  в  Інь  і  Янь.

У  Янь  –  чарівність  десь  зі  Сходу.
Троянда  ніжная  –  вуста.
Така  незвична  мила  врода.
Очей  мрійливих  глибина.

А  Інь  –  потічок  швидкий,  світлий,
Біжить,  щебече  і  співа.
Зелені  очі.  Теплий  вітер
З  волоссям  світлим  заграва.

Конфуцію  –  моя  повага,  
Бо  даосизму  символ  –  сутній.
В  цих  Інь  і  Янь  є  рівновага,
Гармоніям  світів  присутня.

Рішучість,  сила  і  активність  –
То  Янь,  як  Місяць,  вабить,  манить.
Жіночність,  м”якість  і  пасивність  –
То  все  для  Інь  вже  притаманне.

Ті  Інь  і  Янь  –  як  день  без  ночі,
Вода  без  суші,  тьма  без  світла,
Одна  без  одної  не  хоче,
Як  зимонька-зима  без  літа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327314
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 03.04.2012


Не покидай меня, Любовь

Не  покидай  меня,  любовь,
Ведь  я  такая,  как  вчера.
Не  испила  до  дна,  до  капли,
А  ты,  не  подождав,  ушла.

Не  покидай  меня,  любовь.
Воспоминанья  до  утра.
Я  проживаю  в  день  сто  жизней.
Остановись,  будь  так  добра.

Не  покидай  меня,  любовь,
Еще  клубится  дым  костра.
Я  заплатила  горький  выкуп,
А  ты,  не  взяв  его,  ушла.

Не  покидай  меня,  любовь.
Не  вспыхнула  опять  искра.
Залью  костер  любви  слезою.
Зачем  так  боль  моя  остра?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327312
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.04.2012


Квитки в інший вимір

Люблю  тебе  у  сто  разів  сильніше,
Ніж  ти,  ніж  ти,  ніж  ти  мене  не  любиш.
І  зоряна  наступить  ніч.  І  тиша.
Й  те,  що  не  мав,  забудеш,  кинеш,  згубиш.

Мороком    мороком
Змерзлими  грудками
З  вовчим  виттям
Бігти    жахаючись
Зринути    стрибнути
У  небуття

Ти  взяв  квитки  у  зовсім  інший  вимір,
Квитки  зелені  в  зовсім  інше  літо,
В  країну  дивну,  де  вирує  безмір.
Та  не  для  для  мене  ті  квитки  і  квіти.

Поглядом  холодом
Вбити  що  жевріє
Ще  почуття
Кинутись  маючи
Біль  закривавлений
У  забуття

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2012