| Сторінки (1/27): | « | 1 | » |
Ідеальні стосунки бачать лише очі в жіночому романі,
личко ідеальне малює Photoshop.
Для нас вишкрябаний чудо-світ в омані,
і щоб відкрити очі на реальність, потрібен мікроскоп.
В житті до серця часто підступає туга...
Гіркий комок недолюбові розпирає груди,
у голові, як вірус розповзається напруга,
і спогади завалюють думки повсюди.
Часто в тілі забивається протока щастя,
проблеми падають на плечі, мов яблука гнилі.
У магазині бідність хапає за зап'ястя,
а щодення суєти гризуть за п'яти, як джмелі.
Нема підтримки, коли під ребра коле,
немає часу розправити хребет.
Твої юнацькі мрії закопані посеред поля...
В твоїх очах-озерцях давно розкинувсь очерет.
Щодня ми думаємо чим набити мізки і живіт,
щовечора шукаєм шлях яким послати ноги.
Збираєм звідусіль залишений дитинства цвіт,
і боїмось звертати з рідної дороги.
Нас дурять, аби ми були сліпі,
Годують вишуканими байками, аби оніміли.
Чекають день, коли на віру станемо скупі,
і надії в краще і світле геть змарніли.
Тож не треба вірити у телебачення поеми,
не чекати від держави нагород.
Треба спалити їх прОкляті емблеми,
бо варто вірити лиш в свОї сили і народ.
Немає ж правди в обіцянці олігарха,
як нема кінця і краю в знака безкінечність.
Неварто вишивати хрестиком монарха,
в житті вільної країни, це - велика недоречність!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588188
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 18.06.2015
Коли настане той момент,
розкриються крізь сльози очі.
І вийду я в окови ночі...
Лиш звуки тиші мій акомпанемент.
Вдихну свободи ніжний солод,
в обійми вітру я впаду.
Заповнить груди дикий холод.
Як квітка восени я опаду.
Пройде усе: любов, стук серця, біль розчарувань,
по жилам перестане витись кров...
Достатньо стомленому тілу цих страждань,
досить вже чекати від недолі настанов!
- - - - - - - -
Усе пройшло. Забула ким була я,
і гасне вогник стомлених сердець.
Душа вся стерпла,словами я німая,
А в дзеркало на мене глянув недомрець.
- - - - - - - -
Розквітни ж ти, душа моя,
Розправ свої важнії крила,
нехай повалиться гігантська брила.
А ти лунай у співах солов'я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2015
Ти називаєш мене крихіткою.
І ти все,що у мене є.
Є,не зважаючи на крики мої.
На наші психи плюєм.
Ти кажеш-"моя дівчинка",
а я люблю дивитись у очі.
Дивитись,коли у них іскринка,
дивитись до самої ночі.
Для тебе я-твоя кохана,
для себе я-твоя бажана.
Для мене ти-моє кохання,
для себе ти-моя любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369925
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2012
Цього ранку сонце світило яскраво ,як ніколи. А часом промені досягали такого магічного кольору,що при потраплянні променів на водойми вода,здавалось,випаровувалась золотим пилком,який потім летів за покликом вітру і розмальовував своїм золотом усе навкруги.
Наступила натуральна осінь. Перелітні пташки вже почали пакувати свої валізи і готуватись до важкого, втомливого, довгого перельоту,туди, де дерева ніколи не скидають своїх шат, ніколи немає холоду і нізащо не почути дитячих вересків, коли вони з’їжджають з гірки на санчатах.
Здавалось, день цей ні для кого не обіцяв нічого поганого: було тепло,ні хмаринки у небі.
Маленька Квітлана дуже любила малювати і природу, а ще більше малювати природу. Ось сьогодні прокинувшись, побачила через вікно це чудове явище золотого ранку і вирішила закарбувати на папері цей прекрасний день.
Квітка сповзла з ліжка, змусила себе його застелити. Одягнула своє улюблене біле плаття в зелений горошок і спустилась на кухню. Там її чекав сніданок: склянка молока і два кекси з родзинками, яких вона терпіти не могла. Тому дівча вирішило, що не надто хоче їсти, і, ковтнувши молока, пішла збирати сумку у дорогу до мистецтва.
Взяла Квіта свою торбинку з великим кольоровим бантиком на ремінчику і спакувала туди свій набір юного художника, пляшечку води і пачечку печива зі шматочками чорного шоколаду.
Сьогодні вона хотіла малювати щось неймовірне. І саме тому їй пригадалась бабусина розповідь про чарівне озеро в середині лісу,що за селом. Там, де ростуть найкрасивіші квіти в світі.
Тому пішла маленька в гущу лісу. Спочатку дерева не росли надто щільно одне до одного і вона могла насолоджуватися сонячним промінням, знаходити гриби. Спілкуватися з природою, одним словом.
Але чим далі в ліс вона йшла, тим ставало лячніше. І вже не стало видно проблисків між деревами у стороні села. Саме тоді в Квітлани виникло бажання повернутися додому, але жага до прекрасного не дозволила їй цього. Після чого дівчина вирішила ніколи більше не оглядатися.
Отак йшла вона своїми малими ноженятами години дві, а може й більше,сама, нічого не знаючи про життя лісових звірів.
Але раптом перед її очима постало старезне, величезне дерево. Біля нього стояла якась старенька бабуся з довжелезною дерев’яною палицею.
Квітлана вирішила підійти і спитати дороги до загадкового озера.
- Доброго дня, — привіталась дівчина.
- О! Доброго дні, юна леді! – відповіла бабця. – Давно у наші краї не заходили такі красиві дівчатка! Що змусило тебе піти у темний, страшний ліс, начинений усілякими страхіттями і небезпеками?
- Небезпеки? Я шукаю чарівне озеро,мені бабуся розповідала про нього. Воно десь по середині лісу. Ви не підкажете мені чи далеко ще до нього. Я б хотіла його намалювати.
Бабуся похитала головою.
- Дитинко моя! Поглянь навкруги! Це і є центр лісу! Невже ти бачиш тут щось чарівне?
- Ні, озера тут точно немає. Але дивно зустріти тут вас, бабусю. Ви що. Живете у лісі? – спитала Квіта.
- О-о-о-о-о, я тут вже дуже давно. Можна сказати, що у цьому лісі я працюю.
- А ким? – здивувалася дівчина.
- Ким? А я охороняю потаємні двері.
- Потаємні двері? А де вони? І куди вони ведуть?
- Ой, скільки запитань, дитинко! – відповіла старенька. І після невеличкої паузи продовжила. – Все залежить від того, куди ти хочеш потрапити.
- І що, я зможу через них перейти до озера з красивими квітками? – запитала дівчина.
- Ці квіти називаються квітами щастя. Якщо хочеш, то зможеш туди потрапити. Але пам’ятай ,тобі дозволяється лише милуватися красою цієї місцини. Ні в якому разі не рви квітів. Інакше буде біда! – застерегла дівчину стара.
- Я зрозуміла вас! Давайте ж швидше. Де ті двері? – зраділа Квітлана.
- Ну гляди мені. Надіюся ти сумлінна дівчинка. Вперед. Тобі сюди.
Бабуся взяла свій кийок і розгорнула на дереві зарослі, за якими одразу ж почали виднітися таємні двері.
- Пам’ятай! Нічого не бери з собою! Успіху! – і бабця відчинила двері.
Квітлана зайшла в темноту старого дерева. І раптом вона почала летіти стрімголов вниз. Дівча страшенно перелякалось. Але тут вона відчула, що приземлилась на щось неймовірно м’яке, і розплющила очі.
Ох. Такої краси вона навіть уявити не могла.
Озерце з кришталево чистою водою. У ній видно, як риби у своїх хатинках піклуються про своїх майбутніх дітей.
Навколо озера росли надзвичайно красиві дерева,які своїми вітами за допомогою вітру вигравали якусь особливу музику природи. А пташки співали настільки майстерно, що здавалось, наче замість них на деревах не гнізда,а оркестрові ями.
А квіти. Квіти словами важко описати. Їх аромат був навкруги; він наповнював собою повітря і потрапляв у легені Квітлани. Від нього навіть в неї запаморочилося в голові. А колір їхніх пелюсток був ніжний,як і вони самі. І дивлячись на них,здавалось, що вони усі живі і зараз заговорять.
О! Про таке Квітлана і мріяти не могла. Вона настільки захопилася цією красою, що зовсім забула, що наказала їй бабуся біля таємних дверей. Їй захотілося чим швидше зірвати одну з квіток і почепити у своє довге волосся, щоб, повернувшись додому. Їй заздрили всі дівчата в окрузі.
І не стрималась. Зірвала чарівну квітку щастя.
І тут піднявся сильний вітер .В хатки поховалося все живе, кришталева озерна вода стала мутною, пташки зупинили свій спів, а квітки поховали голівоньки у високу траву.
Дівчина страшенно налякалася. Хотіла бігти назад до дверей, та їй там вже не було.
І тут вона побачила красиву жінку з пишним,довгим волоссям. В нарядному дорогому вбранні,але з дуже злим виразом обличчя.
- Ти! Ти порушила свою обіцянку? Невже стара не попередила тебе про те, що не можна марнувати краси природної? Ти! Як ти посміла? Тепер ти вічно будеш відповідати за цей вчинок. Будеш молити небо про рясний дощ,будеш просити ласки у проміння сонця!
- Я…. пробачте! я….я дуже захопилася красою. Я не хотіла. Я більше так не буду. – розплакалася Квіта.
- Я – царівна лісова. І вже не вперше чую такі виправдання. Адже кожна з цих квіток були такими ж неслухняними дівчатами, як ти. Тому, прощавай, Квітлано.
І перетворилася дівчина у неймовірно красиву квітку, яку ще світ не бачив: з великими білими пелюстками в зелений горошок.
І росла вона в самому центрі чарівної галявини. Її оберігала велика тополя від надмірного сонця, а метелики танцювали на її пелюстках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366043
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.09.2012
Привіт, моя рідня!
Я скучила за вами.
І передам словами
Яка тут чортівня.
Я бачу духів чорних.
Вони летять із люків,
вселяються у модних
і роблять із них злюків.
У них вогняні очі.
Живуть в душі людей.
Боюсь дождатись ночі.
В мене нема ідей.
Немає плану втечі,
із лап отих чортяк.
Скажу тобі, до речі
втекти від них ніяк.
Як раз вже потрапляєш
до їх ворожих лав,
спасіння вже не знаєш,
втрачаєш все, що мав.
А ти моя дитино,
пробач матір свою.
Тримай оцю хустину,
реліквію мою.
Не думай, що здуріла.
Я просто напилась
самбуки, що горіла
й по столі лилась.
Життя хотіла жити
за правилами я.
Та довелось платити
за своє ім*я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365894
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2012
Гробова тиша заливає слух,
і тільки серце без кінця калата,
і лиш сукно тоненького халата
охороняє тіло від укуса мух.
І в цій беззвучній "домовині",
боюся видати хоч звук,
почути ненароком стук.
Ховаюсь в пуховій перині.
І насолоді нема меж.
Тілесна частка хоче спати,
до ранку калачем лежати.
Душа відпочиває теж.
Тому закрию свої очі,
Й порину в володіння снів,
заколихаю море слів,
І перейму багатства ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2012
В моєму місті осінь.
Одежа падає з дерев.
Дощів не було досі,
нема відбою їм тепер.
Вони тепер вмивають
Будинки,парки і шосе.
Всю гидь із них змивають,
але вже скоро це мине.
Хоча красиве місто!
Бруківка блиском виграва.
І так у Львові чисто,
людей на лавочках нема.
Та пробирає холод
до кісточок і до душі.
І за теплом вже голод.
Немає в осені межі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365669
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2012
Осіннє небо загадково чисте,
і ми гуляєм в парку: ти і я.
Ідем в обіймах суєтного міста,
по рівній стежечці, неначе вже сім*я.
І вже багряне листя нависа над головами,
і пташки провожа останні теплі дні.
І грієм вечорами ми серця словами,
І почуваємся неначе уві сні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2012
Старіють всі стосунки день за днем
Збиваються в клубки маленькі
І треба вже робити хід конем
Аби не були чужаками ті рідненькі.
Коли по швах, то це не страшно-
зашити все це по зубам.
а як кусками,то на шмаття,
кінець таким от почуттям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2012
Люблю тебя,
Твои глаза,
Твою улыбку и уста.
Твой голос,
речь,
движенье рук,
И слушать сердца тихий стук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340344
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.05.2012
Я не можу рухатись,
Моє тіло-скутий прах.
Звук не можу видати,
Слова мої всі в кайданах.
Забути хочеться свій страх,
І стерти біль з душі.
Очиститись у своїх снах,
Й ожити вдень в собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327047
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2012
Класно,коли люди один одного доповнюють.І словом,і ділом,і посмішкою,і кроком. Коли є взаєморозуміння,коли йдуть на компроміс. Коли комусь з двох вистачає розуму не погіршувати ситуації. Важливе розуміння свого партнера. Треба вміти підняти настрій у важку хвилину.Сміятися від душі.Радіти життю разом.Вірити у неперевершеність один одного. Знати,що ви разом,що душі танцюють ночами запальні танці,поки ваші тіла відпочивають у різних ліжках.
Не піддаватись провокаціям.Не вірити злим язикам.Довіряти один одному.Віддаватись без залишку.Знати,що назавжди і не задумуватись,що колись все може закінчитись.Не давати шансу поганим думкам.
Розмовляти тілами,цілуватись душами.Збагнути,що це не звичка,а частина тебе.
Не замовчувати.Не ковтати образу.Говорити.Про все.Не стримуватись.
Цінувати,вірити один в одного.Йти разом до кінця.
Оце ідеальні стосунки.
І чому ідеальним вважають щось просте?Ні,простих стосунків,як таких бути не може,адже у всіх бувають дні,коли характер вискалює свої зуби.Коли хочеться кричати,плакати чи ще якісь неприємні речі творити.Тоді важко обом.Бо тут якраз проявляються "ярлики" і принципи.
Найважче боротися з собою.Але побореш себе лихого-з іншими буде набагато легше.
Контроль,повага,терпіння,поступливість...Так,у стосунках це треба використовувати.
Треба не боятись програти,вибачитись чи просто пробачити.
Це потрібно робити.
І тоді не буде наростати.Не буде шкребти.Не буде важкості.Не буде тягти в сторону.І бажання покінчити ці важкі стосунки не настане.
Та Бог з вами,люди! Хочете-сваріться.Спустіть пар.Вилийте негатив.Та вмійте вчасно зупинитися.
Після сварки обійми найміцніші,поцілунки палкіші і одразу розумієш наскільки сильні твої почуття.
Ідеальні стосунки не відшліфовані до автоматизму!А просто скріплені досвідом,сповнені розумінням,просочені коханням і затверджені ніжними поцілунками та теплими обіймами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324635
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.03.2012
Забула про вірші́ ,які писала,
Зневірилась я у свої слова.
Надхнення надто швидко мчало,
Й буденністю забилась голова.
Та ці вірші - слова з душі моєї,
І іноді вона тихенько спить.
Коли усе впорядку з нею,
Не дуже хоче з людом говорить.
Бо коли радісно і тепло милій,
І та кричить про свої світлі почуття,
Не кожен здатен порадіти щиро,
Тож кращ тримати паузу життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320752
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2012
Взяла до рук я твій щоденник,
Та мучать сумніви мене:
Скільки там недобрих реплік?
Чи потім ступор той мине?
Та в голові сяйнула думка:
Якщо потрапив він до рук,
Не стре бажання прочитати гумка.
Звільню жагу свою від мук.
І рада я,що все це прочитала.
Багато оцінила я ідей.
Хоча сумнівів одних в житті замало,
Та лиш вони роблять з нас людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2012
В кафе сиділи ми з тобою.
Як завжди чорний чай пила.
Ти їв десертик свій вершковий.
Найкраща зустріч це була.
Незвично швидко час пройшов,
Тобою не змогла намилуватись
Чекаю зустрічі нестерпно знов,
Тепла твого не можу дочекатись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2012
Я знаю кращий спосіб подобріння,
Але для цього діла треба ти.
Від злості лиш одне спасіння.
Разом досягнем ми мети.
Процес цей є ігра командна,
І згода треба двох сторін.
Хоча там луза є більярдна,
І кий є довжиною до колін.
Так ось, між ними є взаємодія.
Кийка задача є проста:
Попасти кулькою у лузу мріє,
А та не проти прийняти гостя.
Чудова партія- всі кульки їй прийняти,
Тоді обоє задоволені вони.
Ніяку іншу гру не прирівняти,
Шоб досягнути стану доброти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2012
І не кажи мені,що ти кохаєш,
Бо просиш не казать таке тобі,
Бо прозвучать слова фальшиво. Знаєш,
Хоч й щира правда ці слова в душі.
І провокації твої не змусять сумніватись
У тім,в чім переконана давно.
Немає толку слів моїх чіплятись,
Адже в житті- не так,як у кіно.
У мене є інстинктик захищатись
Коли мій мозок відчуває тиск.
Не може тут природність не ховатись,
І починаю умикати я свій диск.
Ці диски іншим словом-маски,
Які ховають справжні почуття.
Вони потрібні,як монтерам каски,
Щоб зменшити загрозу для життя.
Так ось,рідненький,вибач за забутий
Іще не вдяганий душевний щит.
І не кажи,що обладунок мій був скутий,
Бо затулив шикарненько мій світ.
Хоча твій метод штурму мозкового
Найкраща зброя,як ти не крути,
Бо я дійшла до висновку нового,
Й за це ,хороший,дякую тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309463
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2012
Обробка файлів далі неможлива
Мій мозок компонований завис.
Мені ця інформація важлива,
Та не йде мій організм на компроміс.
ЗарАз застигли всі думки в одному руслі
І тіло не сприймає реалії життя.
Та не варто продовжувати у тому ж дусі,
Прогнати треба це жахливе відчуття.
Найгірший стан людський-пора чекання,
Коли не знаєш скільки ще чекать,
І думаєш,що ця хвилина вже остання,
І перестанеш містом вже блукать.
Та через п'ять годин ти розумієш,
Що дурнувата трата часу це,
Й опанувати почуття свої зумієш.
Знай,морально я підтримую тебе.
Жаль,що зробити у реалі я нічо не взмозі.
Надіюсь зрозумієш ти мене.
Тому лишилось лиш стояти на морозі,
Й чекати милого,тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2012
Взяти б довгий твій язик
й зробити добре діло.
Ти ж тарахтіти завжди звик,
щоб голова боліла.
От взяти й скерувати те
у вигідне,хороше діло.
Якщо балакать - це святе
йди в юристи сміло.
Там будеш захищать людей
своїм робочим ротом,
бо маєш масу ти ідей.
Так йди і будь з народом.
Або іди у журналісти
словесний бій-це їхній хід.
Адже ти зможеш розповісти
про нововиведений плід.
Якщо на правду вже сказати,
то говорити ти мастак,
і кращого оратора не слід шукати,
але стискай погане слово у кулак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309075
рубрика: Поезія,
дата поступления 25.01.2012
Твої очі кольору щастя,
Я вбачаю в них світле майбутнє.
Вони збережуть від ненастя,
І дадуть відчуття незабутнє.
Твої очі,наче небо зимове,
І від них хоч бери і дурій.
Та залишу оці я розмови
Твої очі кольору мрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2012
Постійно думка в голові одна
Перед сніданком,сном і уві сні.
Ні на чому більше не зосереджуюся я,
І дякую за це лише тобі.
О,Боже,як скластись все могло інакше,
Якби із долею я сперечатися могла?
В моїх словах нема ні краплі фальші,
Бо в душу мою знов прийшла весна.
І навіть мріяти про такі миті не могла я,
Бо думала,що все вже втрачено в моїм житті.
І благословення мить ота святая,
Коли з'явився ти на моєму життєвому путі.
Тепер займаєш ти клапть серця і душі моєї,
І мозок мій до забуття іде.
Прийми ж в обійми до душі своєї,
І скажу:"Я люблю тебе!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308233
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2012
Очі,як прекрасне синє небо,
І тіло ніжненьке,неначе шовк.
Він би життя віддав за тебе,
Та лиш полює за тобою,наче вовк.
Ти вся така із зовні є красива,
Дай Бог,щоб і в душа така була.
Щоб зберегла свій образ ляльки Барбі,
Та не тримала під тим образом щура.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306613
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2012
Чи потрібна жінці душа?-
Ламали голову вчені.
Чи без неї обійдеться вона?-
Поговорим про це у цій темі.
А точніше гадали вони,
Чи взагалі жінки її мають,
Якщо ні,то не стало коли?
Та про це ці учені не знають.
Так ось,уявимо бездушну жінку
З обличчям бездоганно кам'яним,
Плюс,без емоцій,як фарфорова лебідка,
І як в снігурки,серцем льодяним.
Вона не терпить,ріже по живому,
Усе всерівно їй,а особливо почуття.
Увагу надає лише одному,
промучити душевних вас усе життя.
Така позиція її не турбує зовсім,
І не дочекаєшся від неї каяття.
Вона,як злива у холодну осінь,
Або із королівських шаф шмаття.
Бездушна жінка-це рушійна сила,
Зломає і йому,й тобі життя.
Боротися з такою неможливо...
Так що,чи є душа моя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2012
Я звикла жити самостійно,
Робити все,як хочу я.
Відвикло тіло від обіймів,
Коли від любові поринаєш в забуття.
Я хочу,щоб пройшло це все скоріше,
Зійшлись розімкнені шматки душі.
Тебе би бачити частіше,
Бо не відвикну я від самоти на самоті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306021
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2012
Мій опір до тебе не випадковий.
Роздягаю душу,починаючи з першого гудзика,
Без анастезії, болюче минуле стираю гумкою,
Через пори проймаюсь присутністю нового.
Синдром відвикання від самотності увімкнено.
Порву на шматки всі думки протилежного,
Через шрамовані плями стану залежною,
Синдром передбачений буде досягнено.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2012
В які моменти я живу????
завжди!я не відчуваю себе купою непотрібу яка валяється на смітнику,я не квітка у вазонку,яку поставили на підвіконник і час від часу її підливають,на неї потрапляє сонце і яку ще рідше пересаджують!Я не порося,яке вирощують для того шоб з*їсти на Різдвяні свята!І не купа металолому,не залізяка і не робот!В мене є душа,серце,мозок,почуття,емоції,голос,язик,руки,ноги,жива і здорова!Я живу!Живу на радість батькам і тому кому я потрібна!І мені всерівно на тих хто бажають мені поганого!Нехай колись їхнє побажання збудеться!Але тільки істинно жива людина,яка вірить всім серцем що потрібна в житті і відчуває підтримку близьких витримає все!ТАК Я Живу!Я Жива!Живу поки стукає серце у грудях!Жива поки тече кров у жилах!Живу поки потрібна на світі!Я ЖИВУ!
я живу коли бачу шо потрібна і коли просять моєї допомоги....живу коли допомагаю...живу коли сміюся і плачу....живу коли відпочиваю....коли вилізши на високу гору кричу)))коли ниряючи в гірську річку (крижану) винирюю і мені так класно,холодно, але в кайф...я живу коли обіймаю маму...живу коли бачу її посмішку....живу коли спілкуюся.....живу коли нюхаю квіти....коли працюю на городі.....коли з величезним апетитом з*їдаю ціле відерко морозива.....живу коли замічаю на собі зацікавленні погляди...живу коли знаю шо мене люблять.....живу тоді коли незалишаюсь сама.....живу.....просто живу....завжди...завжди у всьому є життя...позитив і радість))))
19.08.2011 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303738
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 02.01.2012
Життя....Да що ж воно таке?Невже це і справді є наші повсякденні суєти,справи,здобуття слави,визнання,грошей,великих маєтків,поважності у цьому світі,кар*єра...Невже людині подобається бути за певним чітко визначеним порядком у суспільстві: народитися,навчитися робити кроки по землі,сказати перше слово-і дай Бог,щоб воно і надалі залишалось "мама".Адже це найрідніша кровинка...Ця жінка носила тебе у собі...Ти був її частинкою...Так поки маєш можливість будь коло неї,приділяй їй щодня декілька хвилин обіймів і теплі буденні розмови...Не намагайся криком і з нервами доказати що вона не права...Не змушуй її нервуватися...Ну й нехай мама не погоджується з тобою,проти того чи іншого твого вчинку...Нехай...Ніколи не роби їй на зло...Люби,цінуй і не поспішай втекти із материнського гніздечка...Колись тобі по-справжньому не буде її вистачати...А тоді справді стає боляче...І виниш не її,а себе...І тільки себе...Але для чого,якщо можна просто контролювати свої думки,фрази і бурний вияв емоції...Мама стерпить все...Але чи це варто її сліз....
Ах...Так....після того ми дуже поспішаємо до школи,набувати знань...Після чого більшість думають"та ну його,хочу вже стати дорослим,закінчити школу,університет,зробити кар*єру і створити власну сім*ю"...Так ось тут..саме не цьому етапі ,на дорослій сходинці життя людину чекає найбільше розчарувань,болі і бажання знову повернутися у дитинство...Адже бути дорослим це означає думати не лише про себе,але про дітей,батьків,одним словом про родину свою...Дорослішаєш - і без 100 грам вже свято -не свято.Ти вже не радієш подарункам під ялинкою.Ти просто повинен бути сталевим,з хорошим,міцним стержнем який не повинен зламатися....ні у якому разі.В цей період ти все частіше втрачаєш близьких.Так.Людям властиво помирати.І тому ми повинні жити так щоб можна було спокійно відійти на той,інший світ...Щоб нашим дітям не було соромно за наші вчинки,і не приходилося за них відповідати...
Так от про життя...
Невже це просто вибудова свого статусу на землі,гірляндоподібне пазлування картинки себе самого...Життя дається один раз.А ми...Ми вправі або жити для матеріального блага,або для духовного...Можем проявляти милосердя,можем пропонувати всім допомогу і не відмовляти коли її просять,можем підтримувати мовчки і думках і тихенько щоб ніхто не знав заплакувати чуже горе...
А можемо просто жити в кайф для себе коханого.Не перейматися чужим горем.Для чого псувати собі нерви.Я б це навіть назвала крайньохатівським синдромом.
Та зрештою.Кому як комфортніше,той так і відбуває свій "строк" на землі.
Головне-бережіть близьких.Їх не замінить ніхто. японських роботів не придумали для заміни людей.
Ніколи не знаєш чи побачиш людину ще раз.Варто казати людині приємні і добрі слова якщо вона тобі дорога.
Людина справиться зі всім якщо вона не сама.Тому не треба відштовхувати їх.Тримайте разом.
Любіться.Не сваріться.Обніміться.Попросіть прощення за все.Забудьте все погане.Хороше збережіть назавжди у пам*яті...пронесіть все вартісне у Новий Рік...
Живіть людяно.І не буде про що шкодувати.
З Новим Роком.
31.12.2011 р ; 23 год 42 хв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303736
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.01.2012