| Сторінки (1/31): | « | 1 | » |
Без любові до життя я продовжую чекати.
Без турботи в забуття хочу пташкою злітати.
Без міцних небесних крил буду землю цілувати,
І без тебе, без душі намагаюсь не страждати.
Розривається в душі чаша ревнощів і болю,
Ніби я на чужині, а так хочеться на волю.
«Відпусти» - кажу собі, та не можу це зробити,
Знову я на самоті. Треба якось дальше жити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2012
Невже це ти, Невже тебе чекала,
Невже про тебе мрії всі мої,
Невже я болі всі перестраждала,
І ти прийшов й приніс веселі дні.
Ти був завжди, десь поруч, дуже близько,
Лиш крок між нами відстанню стояв.
І зорі падали тоді так низько-низько,
Я тут була, а ти десь там чекав.
Невже це ти, Невже тобі пишу я,
Невже сльоза від радості бринить.
Бо ти, як принц, і просто так милує
Душа. Вона нарешті не болить.
Невже це я – не плачу, не страждаю,
Невже у серці спокій і весна,
Невже я знову ніжно покохаю,
Невже й для мене створена вона?
11.03.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2012
Бігала навшпиньках, боялась розбудити,
Грала в його ігри, аби лишитись жити.
Чекала, коли нічка на землю пробереться,
Тоді лише сльоза гіркая прокрадеться.
Лише тоді душа вся виллється назовні,
Запанувала думка – все станеться сьогодні.
Чи ніж, а чи сокира – різниці тут немає,
Бо знала тепер твердо, що ката покарає.
Повисли рученята, кидаючи тінь свою,
Кат має подихати, смерть має бути злою.
Та згодом зупинилась - і так душа не чиста,
І так вже заплямила біленькії намиста.
Чого ж то крастись тихо, неначе боягуз,
Якщо ти робиш лихо, то страх лиши комусь.
Згадала, який біль завжди їй завдавав,
А потім сам твердив, що завжди вибачав.
Зібрала в собі сили, знайшовся револьвер,
Помер і страх пекучий, і біль увесь помер.
Один патрон, і доля все вирішить умить,
Кого лишити жити, кому життя згубить.
Тут розум помутнішав, і мозок тут притих,
Все ж більше в неї світла, аніж бажань дурних.
Відкрились його очі, побачив він її,
І зрозумів, що хочуть покінчить його дні.
Він не просив, не плакав так, як хотілось їй,
Збагнула за секунду всі помилки свої.
Коли побачив «любий», що страхом поганя,
Почав він нею гратись, як вовк малим ягням.
Гаряча зброя впала з біленьких рученят,
І вперше він побачив, як очі ці горять.
Зі смертю все пропало: і страх, і біль, й печаль,
Хтось мовить, що на щастя, а хтось кричить – на жаль.
Від любові до ненависті, кажуть, тільки крок,
Та тут лише так склалося, що все на оборот.
Кохання - не любов чи нелюбов - кохання,
І сипляться завжди приємні сподівання.
Але вночі вони не можуть тихо спати,
Бо може та любов назад один крок дати...
29.07.2008 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2012
Болиш не ти, не твоє юне тіло,
лиш спогад - він мене ятрить.
Не голос твій, ані лице доспіле,
всього лише минуле голосить.
Ступа за мною крок за кроком,
по сліду мому йде, як тінь.
На все життя залишиться уроком
така любов, що зветься словом "біль".
Болиш не ти , не твої вмілі руки,
лиш пустота, вона мене гризе.
ні образ твій, ані слова розлуки,
Ніщо так всередині не пече.
Болиш не ти своєю глупотою,
не ти із мене сльози видира.
Я захлинаюсь тою пустотою,
що після тебе в серці залягла.
Болиш не ти, а те, що після тебе,
а після тебе - відчуття ганьби.
І не рятує навіть грізне небо,
не може стерти сорому сліди.
Болиш не ти, а те, що тобі дала.
Болять обмани,зрада і брехня,
і те, про що давно мовчала,
про що сказать відверто не могла.
Болиш не ти, а відчуття дитяче,
коли забрати іграшку стару :
вона і непотрібна тобі наче,
та, щоб віддать, мені бракує рук...
25.05.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2012
Як боляче ще й досі пам’ятати,
Як важко знати, як усе було.
Ще гірше – неможливо не кохати,
І зовсім зле – ховати, що пекло.
Та що пекло – воно пече ще й досі,
Воно не вмерло, камнем залягло.
І я не можу, прошуся у Бозі,
Аби побільше часу вже пройшло.
Говорять, він найкращий в світі лікар,
Говорять, бо також крізь це пройшли.
А я не можу, і ніякі ліки
Ще помочі мені не принесли.
Це божевілля! Я його кохаю…
Мабуть, думки у каві залягли.
Пусти мене, прошу тебе й благаю…
Ну як же так? Ну як ми так могли?
Не вберегти все те , що стільки мали,
Покинути й піти собі кудись…
Ми ж так любили, ми ж пообіцяли,
Що будем разом – зараз і колись…
Ми зрадили всім нашим обіцянкам,
І це єдине, що єднає нас.
Співаю оду нашим ночам-ранкам,
А пам’ять – зло, не покидає час…
18.04.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303947
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2012
Від першої іскринки й до кінця
Горить свіча, не знаючи прегради.
Боготворить вона свого творця,
Проходячи крізь темряву і грати.
Так медсестра, вдягаючи халат,
Уже ніколи справи не полишить.
У стінах увіковічених палат
Творить дива і розбиває тишу.
Горить свіча – і медсестра в роботі,
Допомагає всюди й повсякчас .
Проходять дні її в отій турботі,
Вона живе лише заради нас.
І хочеться сказати від душі –
Побережім вогонь цього знамення.
Допоки манять свічками лучі,
То й досі є у медсестри натхнення
17.04.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2012
Не буди мене зранку дзвінком,
Не буди телефонним привітом,
поцілунком графічним, гудком,
стільниковою осінню й літом.
Я жадаю торкання руки
і тихенького подиху в шию.
Як набридли ранкові дзвінки,
як про близькість з тобою я мрію.
А на відстані ціниться все -
кожна риса лиця на дисплеї.
А на відстані звичне - святе,
і я спилася істини цеї.
Не буди мене зранку дзвінком,
розбуди лиш своїм поцілунком.
Не проснусь до тих пір, поки сон
є єдиним моїм порятунком.
Не буди, якщо знаєш, що ми
знов не вип"ємо чашечку чаю.
Не буди. Не буди. Не буди.
Я посплю. Помолюсь. Почекаю.
02.01.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303610
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2012
Хто не любив, той не пізнаний в щасті,
А, як любив, то теж пройшов терню.
І так живеш – то в горі, а то в казці,
та сам не зна, як краще і чому.
Хто не страждав, той не оцінить спокій,
Яким душа вся марить від жалю.
Той сам іде на авантюрні кроки,
Біжить крізь час, скидаючи броню.
Хто не чекав, той не вартує манни,
Не знає той, який пекучий час.
Не цінить ні секунди, а ні грама,
Які дарує доля тільки раз.
Хто не ішов до цілі, як до Бога,
Як на Голгофу, не скровивши рук,
Тому давно вже встелена дорога,
Там тільки совість й твого серця стук.
Хто не шукав, той не знаходив скарбу,
А хто шукав, то певно, що здобув.
Й не винна тут ні доля, а ні карма,
Чого хотів, до того і прибув…
12.04.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2012
Кінець. Закінчую брехати.
Та ні, не іншим, а собі.
Закінчую брехню плекати
В своїй самотній голові.
Я припиняю віру мати,
Що щастя кожному дано.
На нього треба гарувати,
Спікатись, падати і знов
Все ж підійматись на коліна,
Іти, повзти з останніх сил…
А я не можу. Я людина
Без сили волі і без крил.
І зневажаю термін «люблю».
Це просто видумка казок,
Я після цього слова гублю
Життя всім прийнятий зразок.
А треба битись - добиватись,
Боротись кожен божий день,
Щоб ніжне слово не зламати
Під тиском злих людських очей.
Я відмовляюся приймати
Уламки радості на дні.
За неї потім треба дати
Безцінну плату – спокій снів.
А, може, хтось везіння має,
Й удачу втримає за хвіст.
Нехай собі і забирає.
Завжди є приз на певний хист.
Кінець. Закінчую брехати.
Та ні, не іншим, а собі.
Ніяк не зможу не чекати,
Коли надія є в душі…
23.02.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303598
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2012
А ти спасла! Хоч крок лишався до біди,
А ти прийшла! Від крові змила всі сліди.
І ти є тут! Я дякую тобі за це,
І ти не плач! Вже й так бліде твоє лице…
Життя переді мною пролетіло,
Неначе той осінній лист.
І серце гірко защеміло,
Та ти не падай, ти держись.
А скільки ще б всього зробити,
А скільки ще б сказать «люблю».
Кричить душа несамовито,
Вона – для неї я живу!
І ти спасла! Бо крок лишався до біди,
І ти прийшла! Сльозами змила всі сліди.
І ти тут є! я дякую тобі за це,
І я живий! Чому ж бліде твоє лице?
Я не герой і не безстрашний воїн,
А просто гість, відвідувач світів.
І не було боїв чи вбивчих воєн.
Та страх там був, хоч я і не хотів,
Я не хотів, щоб ти переживала,
Я не хотів завдати тобі біль.
Якась мара мене причарувала,
І трунок дала пити, а той хміль.
Та ти спасла! Лиш крок лишався до біди,
Та ти прийшла, хоча могла і не прийти,
Та ти є тут, хоча могла ти тут й не бути,
Я не забуду! Таке ніколи не забути…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2011
Коли останній раз ви чули спів пташок?
Коли гуляли в полі босоніж?
Чи пам’ятаєте, як пахне колосок?
Ні! Ви все купуєте за гріш!
Лиш озирніться…
Що ви бачите, скажіть.
Будинки та машини,
Більш нічого.
А ви у рідний ліс той загляніть,
Куди малим вела вузька дорога.
Ви пригадайте батьківські слова,
Що рідна мати – це й природа наша.
Ви вже забули, хто вона така,
Для вас – аби лиш повна чаша,
Та чим вона заповнена – дурня.
Вам не цікаві кризи атмосфери,
Кислотний дощ, озонова діра.
Приваблюють лише брудні афери,
Дешеві гроші тільки подавай
І все, що хочеш, в Бога замовляй.
Ви не тримайте зла – скажу відверто:
Вам не потрібні всі оті багатства,
Бо вже не вспієте усе це зжерти,
Хоча і влесливі до марнотратства.
Знайдіть ту совість, що блукає в полі,
Поговоріть з природою разок.
Покайтеся своїй жорстокій долі,
Послухайте і мій німий урок.
Судити вас не буду, так не можна.
Ще дорости б мені до тих вершин,
З яких кричатиму до всіх безбожно.
А поки що я говорю з низин:
Погляньте, огляніться! Чи здуріли?
Ви зі землі зробили стадіон.
І так швидесенько зуміли
На місце серця вставить електрон.
Але задумайтесь, шановні,
Не все буде так у житті,
Ви будете щасливі ззовні,
Та аж ніяк не у душі.
Всі нутрощі з’їдять нітрати,
Й не будуть гроші помагати,
Тут лікарі будуть безсилі,
Ліси й поля вам стануть милі.
Захочете вдихнути аромати,
І квіточку живу у руки взяти.
Природа вас відштовхне у болото,
Яке самі колись створили.
Не прийме ані срібло, ані злото,
Щоб навіть потім не просили.
Чи чуєте болючий крик душі?
Чи вам вже байдуже до слів моїх?
Якщо щось закололо всередині,
То є вам місце в світі, як людині.
А ні – звиняйте, що потурбував,
я вам у рай містечко пробивав.
Ви там собі попийте хлор з водою,
А я себе джерельною напою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302469
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2011
Коли на планету сходить чорна пелена,
Коли темна нічка землю обійма,
Тривожно в мої сни приходиш ти
І розбиваєш всі сумні думки.
А іноді отими темними ночами
Блукаю я Молочними Шляхами.
До тебе опівночі заберуся,
Притулюся і ніжно усміхнуся.
Милуюся тобою у той час,
Допоки місяць ясний не погас.
А коли сонце вранці позіхає,
У своє ліжечко я нишком повертаюсь.
Ти міцно спиш, нічого ти не знаєш,
А я щоночі йду і повертаюсь.
22.01.2007р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2011
Покохала! Щиро і без метушні.
Зав’язала собі очі весняні.
Захотіла, щоб він теж її любив,
А він просто…просто зрадив і лишив…
Так буває! Це ж не казка, це – життя .
Дуже пізно пробиває каяття.
А ще краще – взагалі без почуттів –
Покохались, і він собі полетів.
Покохала! Щиро і без метушні,
Обіцяла йому гори осяйні.
Він повірив! Казкою б зробив життя.
Дуже пізно пробиває каяття.
Ти збрехала! Ти не вірила в любов.
Просто ти його не знала. Тепер знов
Залишаєшся одна, всім чужа,
І без слів, без почуття ця душа.
Покохала! Що ж лишалося робити?
Все чекала! Може буде й він тужити?
Помилилась! Не зумів він бути милим,
І пробилось каяття лишень в могилі!
Покохати! Це ж не гори перейти,
Покохати треба раз і назавжди.
Каяття не потрібне лиш тоді,
Коли щастя потопає у біді!
28.07.08 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2011
Ким стати треба, щоб до тебе ближче?
Чи вітром, сонцем? Може, небесами?
Ким бути варто, аби в твою тишу
Ввірватись миттю, наче журавлями.
Для кого вранці відкриваєш очі,
Кому даруєш кожен подих вільний?
Хто забирає темні тихі ночі,
Чиєму серцю ти слуга покірний?
Де треба жити, щоб впіймати погляд,
Нехай він навіть не мені належить.
Де можна буде розминутись поруч,
Коли ітимеш серед сотні стежок.
Ким стати треба, щоб мене помітив,
Щоб задивився раз і назавжди.
Ким треба бути, щоб усе полишив,
Й пішов за мною у чужі світи…
29.09.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301548
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.12.2011
Спасибі за те, що є ти!
Спасибі за віру і ласку,
Спасибі, що зміг віднайти
ключі від сердечної казки.
Я вдячна за часті дзвінки,
Мій сором твоїх компліментів,
За тихі короткі гудки
Й недоспаних ночей моменти.
І дякую щиро за час,
Такий він короткий, а значить -
Ми знали про нас ще до нас
І кожна хвилина щось важить!
13.04.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301542
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.12.2011
Подякувати хочу я за біль,
Маленьку смерть, яку пережила,
Пекучий присмак різних потрясінь,
Любов, яку, нарешті, перейшла.
Спасибі хочу мовити за час,
Що в скронях стуком вальси вигравав
Під музику ридань, під співи мас,
Точніше, під злорадство їх зітхань.
Велику вдячність дам я ворогам
І зрадникам, що ніж встромили в спину.
Бо я жива, це значить – не слабка,
А ви мене сильнішою зробили.
І дяку до самотності несу,
Ми з нею віддружили довгі роки.
Надіюсь, більше вас я не знайду,
Й не приведуть до вас мене дороги…
30.06.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301471
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.12.2011
Слова – вогонь, що обпікає серце,
Слова – вода, крізь пальці протіка.
Слова – це кава ароматна з перцем,
Екстравагантна й зовсім неясна.
Слова, як друг, як найлютіший ворог,
Умить потішить та в момент уб’є.
Слова – це ясність і таємний морок,
Усе прощають й зраджують усе.
Слова- любов, а є слова – прощання,
Слова – життя і смерті є слова.
Бувають надто пізні, надто ранні,
І зовсім недоречними бува.
Слова, що важко чути і сприймати,
Слова, гіркі для слуху, для думок.
Слова, які не хочеш промовляти,
Слова – брехня, солодкі як сироп.
Слова, слова! Багаті ви і бідні,
Ви варті золота й не варті ні гроша.
Такі чужі, такі місцями рідні.
Від вас то крик луна, то повна тишина…
23.07.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301468
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2011
Є скарги на біль. Це пройде.
Загояться давнії рани.
Минає усе й це мине.
Банальність та, все таки, правда.
Турбує самотності страх?
Не варто боятися долі.
Не втримати пташку в руках,
Яка з усіх сил прагне волі.
Хвилює діагноз «Любов».
Настільки мінлива хвороба -
Загострення знову і знов,
А потім – ремісія повна.
Усе тимчасово складне,
За ним йде простіше простого.
Життя дуже швидко мине,
Ніяк не збагнути нам цього!
16.07.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300891
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.12.2011
Коли пробирає сльозами,
Коли все вологою вкрилось,
Тоді б, як в дитинстві, до мами,
Щоб серце до рук притулилось.
Тоді і проблеми простіші,
І світло у тьмі пробиває,
І смуток тоді веселіший,
Життя до життя повертає.
У мами завжди все виходить,
До чого рука не торкнеться.
В обіймах її біль проходить,
І горе любеє минеться.
Напевно, Господь власноручно
Дав матері силу небесну,
Щоб та непомітно й беззвучно
Святила дорогу нам хресну.
Від маминих рук ми багаті,
Від серденька – в Бога щасливі.
Вона – вірний друг, рідна мати,
Єдина у світі – всесильна!
27.07.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300890
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2011
Маріонетка
Маріонетку з неї ти зробив,
Іще одною лялькою завівся.
І зразу ж серденько в душі убив,
І кров’ю безневинною зігрівся.
До дна ти випив все її нутро,
Себе потішив чистим плодом.
На шию замотав якесь хутро,
Ти думаєш:«Віддячить згодом».
Вважаєш, що красива. А даремно,
Уже давно убив усю красу.
Не заперечуєш, що так чинить ганебно,
Та схаменутись вже нема часу.
Ти віриш в свої силу і могутність,
Ще й владу тицяєш усім під ніс.
Попав у водопад, забув про сутність,
Її з собою у той вир поніс.
Діалог з совістю
- Вона ж бо лялька. Що іще їй треба?
Машина,гроші – все це в неї є!
- Та ні! Свободу,простір, синє небо,
А не лахміття дороге твоє.
- Вона мене кохає до безтями,
Без мене їй в провалля лише шлях.
- Зате з тобою по суцільних ямах
Вона біжить, а поряд з нею страх.
Тут про любов не може й бути мови,
Ти нитками її скував.
Маріонетка – от і вся розмова…
- Вважаєш ти, що я програв?
- Та це не гра! Життя, реальність,
А ти ілюзії створив.
Дивися, ти вдаєшся в крайність,
Їй клітку золоту зробив.
Добрий тиран
Ідеш…тобі це так потрібно,
Ти ж вільна птаха в небесах.
Хоч золота у мене клітка,
Але тобі усе не та.
Свободи просиш, хочеш волі,
Злетіти крилами у вись.
Та мрії твої зовсім голі,
На що лишаєш, подивись.
Ти покружляєш, помандруєш,
І вернешся назад сюди.
Ніяк мене цим не здивуєш,
Ховатись схочеш від біди.
Останній монолог маріонетки
Ти помиляєшся, вже пізно,
Рабою стала назавжди.
І не дивись на мене грізно,
У цьому винен тільки ти.
Маріонеткою я стала,
Ти з мене ниточки лиш вив.
Покуштувала твого жала,
Натомість лялькою зробив.
Тепер свобода не потрібна,
Бери в дарунок, забирай.
Мені лише плита надгрібна,
І напис: «Тут ляльковий рай…»
17.07.2007р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300671
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.12.2011
Є принц. І в кожної він свій,
Призначений не випадково.
Посеред сотні тисяч мрій
Здійснить одну, але вагому.
Поміж недоспаних ночей
Прийде в оту, що зі сльозою,
І серед тисячі очей
Знайде твої, котрі з іскрою.
Не ти шукатимеш – тебе,
І все ж знайдуть, і будь ти певна,
Що непомітно так ввійде
В твоє життя любов гаремом.
Він прожене печаль з душі,
А там заселить мир і спокій.
Посіє впевнення лучі,
Теплом огорне на всі боки.
Є принц. І в кожного свій час :
Один приходить на світанку,
А інший – в ніч, коли погас
Останній блиск зорі на ганку.
І відстань тут не є причина,
Немає меж, границь нема.
У долі свої ти дитина,
Й вона вирішує сама,
Коли тобі квиток вручити
У щастя безтурботний світ,
І принцу твому подарити
Тебе, як райський свіжий цвіт.
Він є. Твій принц, твоя святиня.
Не падай духом, не журись.
Хай проросте твоя гординя,
А ти навколо озирнись!
23.02.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300669
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2011
Якщо ти любиш без причини,
Чи віруєш поміж слова,
Тоді любов до Батьківщини
В тобі сердечно проросла.
Коли надієшся на краще,
Хоч факти кажуть навпаки,
І з кожним разом усе важче,
А ти тримаєш кулаки,
Тоді ти патріот з народу,
Ти добрий син і вірний брат.
В душі твоїй не буде зроду
Моментів підлості чи зрад.
Якщо живеш собі на втіху,
При цьому Богу не грішиш,
Ти – українець, з тих великих,
Хоч і про себе ще мовчиш.
Патріотизм – це не робота,
Це не театр і не стиль.
Це те, що десь живе глибоко,
До чого не дібрати слів.
Його не купиш, не примножиш
І звичкою не назовеш.
Лиш народитись серцем може.
Ця відданість не має меж!
І вишиванка – як частина,
Як скарб від пращурів – дідів.
Тепер – минулому данина,
Що йшла до нас споконвіків.
Нехай свідомість буде гола,
Але твереза і при нас.
Вона, немов сільська стодола,
Її не забирає час.
Та де б не був, куди б не звали,
Тебе твоя країна жде.
Що б твої очі не видали,
Патріотизм ніщо не гне!
26.01.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300524
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.12.2011
Коли в твій дім приходить мрія,
Яку чекаєш стільки літ,
Яка тебе завжди манила
У незбагненний всім політ.
Через яку молився Богу,
Просив, щоб все таки збулась.
Леліяв і любив небогу,
Одну, що мрією звалась.
І, ось вона, вся непорочна,
Ступила на поріг життя.
Твоє бажання ,знаєш точно,
Здійснилось на усі літа.
Не думай про можливі втрати,
Сміливо й вільно глянь у вись.
Хто не народжений літати,
Тому боятись падать вниз.
Вже мрія під вікном блукає,
Душа по вінця в почуттях.
Бо, хто хоробре серце має,
Тому і мрія по зубах.
19.01.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300523
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2011
Я думала, життя як крила,
Лиш раз даються нам з небес.
Якщо цей шанс уже згубила,
То більше він би не воскрес.
І я втрачала, помилялась,
Літала, де було не слід.
Я падала і піднімалась
На протязі десятиліть.
А крила тліли, догорали,
То від удару, то від сліз.
Всі сили, що в мені зостались
Востаннє вверх, а потім – вниз…
Життя було, а крил не стало,
І тільки шрам, що на спині,
Нагадував, що я намарно
Не там літала, не в ті дні.
Та в тиху зиму, в сніжний вечір
Відчула силу на плечах.
Я дякую тобі так гречно,
Що ти прогнав мій дикий страх.
Подумала, життя – не крила.
Воно те саме, я така ж,
А у мені вже друга сила,
І на плечах не той багаж.
Ти просто, ніжно й непомітно
Став за спиною, обійняв,
У серце влив вино негрішне,
Попутній вітер дарував.
Немов весну в долонях чисту,
Приніс ти істину просту,
Що то стрибок був ненавмисний,
А зараз – злет у вишину!
25.01.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299909
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2011
Немає слабшої, за ту, що на колінах,
Нема сильнішої, ніж та, що на руках.
У всі часи, у будь-яких країнах
Була і буде Жінка, як звитяг.
Немає кращої за ту , що біля тебе,
Що обіймає зранку і вночі,
Що завше поруч й любить без потреби,
Без вимагань, без золотих ключів.
Нема добрішої, милішої немає,
Не треба доказів шукати цим словам.
Хто згаслу зірку в небі виглядає,
Той не побачить поряд зорепад.
Хто у ваганнях, в роздумах витає,
Ступає крок вперед і два назад,
Той просто напросто свій шанс щомить втрачає,
І грає з долею, з синицею в руках.
А Жінка – скарб, а Жінка – мить і вічність,
Вона, мов міф, то є, а то нема.
Вона свята і безкінечно грішна,
Та, до смішного, щира і проста…
30.06.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299908
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2011
Яке кохання? Чи сліпе, чи зряче?
Воно всесильне чи безсиле вщент?
Легке, як вітер, чи важке добряче?
Приходить довго чи в один момент?
Яке на смак, на дотик і на запах?
Та розмірів яких бува воно?
Його тримають в шовках, чи у лапах?
Отрутою годують чи вином?
А що кохання? Щастя це чи горе?
Всесвітня ціль чи неминучий хрест?
Бо люди всі по – різному говорять…
Це ціла дія чи окремий жест?
Матеріальна цінність чи святиня?
Фізичне тіло чи небесна мла?
Це злоби знак чи мати – берегиня?
Збудує щось чи спепелить до тла?
А де любов? Шукати де потреба?
Десь в небесах, поміж гірських вершин?
Чи в море падати із висі неба?
Серед зірок морських, серед перлин?
Та, щоб воно собою не являло,
Якого б вигляду у нього не було,
Іще нікому в руки не попало,
Рецепту свого людям не дало…
27.02.2011́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299638
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2011
Сухе гілля все за вікном колише,
Шепоче стиха, мов з останніх сил.
Воно вже мертве, але все ще дише,
І зрізати його ти не проси…
Крізь нього сонце загляда до хати,
Та посмутніла лиш від цього тінь.
Ти все одно не умовляй спиляти,
Воно – історія чиїхось потрясінь.
Воно – це квіти, цвіт весняних ранків,
І не гілля, а дерево надій.
Могутнє, сильне, сповнене достатків,
Напоєне солодким хмелем мрій.
Ті віти зеленіли свіжим листям,
Кохалися під співи пташенят.
Їх колихав легенький літній вітер,
А захід сонця пристрасть дарував.
Усе було, та хто це пам’ятає?
Бо просто зараз їм не до гілля,
Вони його на осінь обрубають,
І перетворять взимку на дрова.
Та, навіть мертве, дерево в пригоді:
Зігріє руки, дасть тепло й душі,
Палаючи багаттям для народу,
Жевріючи гіллям у тишині…
Лиш одиниці знатимуть напевно,
Що то не дерево – жива душа,
Що то історія когось одного,
А може двох, а може і твоя..?
10.07.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2011
Із кожним роком спогадів все більше.
Чим далі день, тим ближчий твій фінал,
Чим далі день, тим води все тихіші.
А зараз що ? А зараз же аврал!
У сьогоденні все кипить, іскриться,
Немає часу на покій душі.
І доля наша, наче сива жриця,
То в холод кида, то трима в печі.
Сприймаєш це як даність, як потребу,
А як інакше, то й ніхто не зна.
Бо, якщо спокій світить в твоїм небі,
То це затишшя, потім же - гроза!
Із кожним роком спогадів все більше,
У когось світлі, в іншого – пітьма.
Та кожен сам їх ділить на дрібніші
Оті приємні, решта же – стерня’.
Нема канону на такі поняття,
Ти – світ, держава. Ти у ній глава.
Твої закони і твої порядки
На власні вчинки, на свої слова.
Дитинство у любові мами й тата,
І їх вказівки, правила життя.
Це для одного істина завзята,
Для іншого – момент його буття.
Так поступово ти сортуєш миті,
Їх вирізаєш, клеїш у літа.
Бурхливі ночі, дні несамовиті,
Є чорна смуга й біла полоса.
Із кожним роком спогадів все більше.
Чим далі день, тим ближчий твій фінал,
Чим далі день…ти праведник і грішник…
А нині що ? А нині же аврал!
26.02.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2011
Хіба можливо оп’яніти чаєм?
Невже здурманить голову печаль?
Чи варто вірити старим повчанням,
що лиш вогнями закалялась сталь,
що тільки горе побудує щастя,
що посмішка рождається слізьми,
що без кохання не буде нещастя,
що перед Богом ходимо дітьми.
Хіба можливо зголодніти болем?
Тим болем, що породжує любов.
І лиш одній болячці бути хворим,
Щоб не хворіти нею знов і знов…
Мабуть, не можна. Бо цього немає,
Напевно, грішним людям не дано.
Я щиро заздрю тим, кого кохають,
Ще більше – тим, хто любить всім на зло…
17.10.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2011
Мабуть, єдина ти, хто манить гіркотою,
Мабуть, одна, що чорна і жива.
І, поєднавши складність з простотою,
Ти просто є і створюєш дива.
Твій аромат полонить, як наркотик,
Підноситься високо в небеса.
Та ти земна, тебе ловлю на дотик,
В тобі є осінь, літо і весна.
І неможливо є тебе забути,
Відчувши повністю той дивний смак.
Ти краще трунку, гірше ти отрути,
Та з пам’яті не підеш вже ніяк.
Найкраща подруга в часи негоди,
Бо вислуховуєш усю журбу.
І добрий друг-мовчиш про всі пригоди,
Які тобі повідають в жалю.
А радощі ділить з тобою-втіха,
За чашечкою кави посидіть.
П’янить, дурманить, щось шепоче стиха…
Це просто кава, але як манить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2011
Моє минуле в гості завітало,
Пройшло крізь мене, сіло в головах.
Гостинців принесло воно немало
У спогадах, молитвах, у словах.
Розклало все на трапезному лоні,
І пригощатись стало досхочу.
А я сиділа в тім гучнім полоні,
Так хочеться кричати, та мовчу-
Вона ж бо гостя, моя давня пам’ять,
Одіта в чорні пишнії шатра.
Вона ж бо вічна, і її так манить,
Коли я плачу, коли я сумна.
Ну ось, торжественна промова -
Мій монолог душі, моя журба.
Вони веселі всі, і слава Богу,
Що тільки я між ними ще жива.
Всі інші – мертві, гості ті нежданні,
Вони черстві, солоні, мов ропа.
Не хочу зізнаватись у коханні
Тому, для кого вже давно чужа.
І ось, всі ситі, неголодні,
Всі споєні, по парах розмовля.
Лиш я одна, в обіймах у безодні,
Лиш я в самотності одне дитя…
Усе! Пора! Іде від мене гостя,
Іде в минуле, але слід лиша.
У пам’яті є все, що відбулося,
У спогадах є все, чим я жила…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2011