| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Сидиш за столом над чистим аркушем паперу, зажавши ручку в пальцях дивишся в вікно, дивишся у ніч і не бачиш сонця. Не бачиш радості, не відчуваєш щастя. Із кінчиків пальців ллється печаль на папір, але перед тобою чистий аркуш.
Дивишся у вікно і нічого не бачиш, а натомість уявляєш як там, що коїться ззовні? На думку лиш приходить дощ який моросить і пробирає до кісток холод.
А можливо там зовсім і не бридко, а натомість віє прохолодний вітерець, світять зорі і ласкаво посміхається місяць.
Але ж ні.... Ти навпаки намагаєшся уявити як там морозно і противно, настільки наскільки грає пасив всередині у тобі.
Ти м'який, зовсім не напружений, тобі всерівно що коїться навколо, тебе нічого не цікавить і ти далі сидиш у тій же позі над чистим аркушем паперу. І саме в цю мить тобі так хочеться ляснути себе по обличчю, привести себе до тями, просто іноді хочеться крикнути собі на вухо "схаменись!".
Але ж...сидіти і нічого не робити це найпростіше. Піддатись течії, плисти за нею, не пручатись, віддатись без заперечень.
Ти слабак, в тебе немає ні сили волі ні духу; ти ніхто; ти піщинка; ти крапля в натовпі; ти не можеш взяти себе в руки...
Схаменись!!! Стій!!! Це ж ти, це твоє життя і ти по ньому йдеш.
Ти приходиш до тями у тій же позі, з ручкою в руках над тим же чистим аркушем паперу. Тільки за вікном тепер світанок. І кудись відлітає ніч, а з нею і твій пасив. І , нарешті, ти прокидаєшся. Ти хочеш вірити в себе, ти деколи навіть хочеш надіти "рожеві окуляри"... А в себе сам досі боїшся запитати чого ти насправді хочеш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298222
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 06.12.2011
Ти зробив мене сильною навчивши жити без тебе, і в той же час зробив мене слабкою, не відпускаючи від себе, хоча і тримаючи на віддалі. Ти снишся мені, не можу викорінити тебе із голови, та й ти напевне отримуєш від цього задоволення. Така собі хвороба, ніби ти є і тебе немає. Я викинула тебе із голови, із серця, із кожної клітини мозку, але ти знову вернувся. Ти потрібен мені як кисень у крові. Ти зробив мене залежною…
Не вистачає сили волі щоб позбавитись набридливих думок про тебе. Такий собі прояв мазохізму.
В повідомленнях ти нормальний, ніби і спілкування не натягнуте, проте не таке часте як хотілось би. А колись ти був мій. Проте це було колись, а сьогодні зовсім інша історія, та і герої змінились.
Вернути колишнє?! Та ні, навіщо??? Навіщо докори, навіщо підозри, навіщо тупі прояви ревнощів?! Для чого це? Для самовдоволення? Для досягнення цілі? Для доведення самому собі що ти герой? Хм, а чийого роману ти герой?!
Та і я давно не героїня твого роману. Це моє припущення. Хоча і намагаюсь себе переконати що це не так, що це ще не кінець.
А що таке кінець? Ніхто не знає. Адже після кінця обов’язково є продовження. Продовження тієї ж історії. Ніколи не знаєш куди це продовження тебе заведе, що змусить відчувати і чи змусить вернутись у початок щоб ще раз дійти до кінця, і знову до продовження. Земля кругла, хоч і приплюснута по боках. Це не я вигадала, це констатація факту. Яким боком це пов’язане з нашою історією?! А тим що ми знову вернулись. Не знаю хто до кого, у якому статусі, якому амплуа, чи буде продовження, чи це воно і є…
Я знаю, я була особлива. Та чому була? Я нею і залишаюсь. Я навчилась бути сильною; це ти мене навчив. Ти навчив мене бути жорсткою, в деякій мірі пофігістичною, подекуди байдужою. Після тебе я побачила що друзі це не друзі, а так собі – злегка знайомі. Деякі з них настільки дволикі що це просто вражає. А зараз, після стільки часу я зрозуміла хто друг, а хто недруг. Вдячна тобі що навчив мене бути такою.
Чого навчила тебе я? не знаю. Та і не хочеться знати. Тебе не хочеться знати. Хочеться забути все як страшний сон, або згадати як чарівну казку. Чомусь згадується все хороше. Таке от протиріччя.
А ДАЛІ БУДЕ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298221
рубрика: Проза, Ода
дата поступления 06.12.2011