| Сторінки (1/48): | « | 1 | » |
Ти вільний, гордий? Та невже? Облиш...
Мов гострим лезом утинає ноги
І ти летиш шкереберть і кричиш...
І плачеш бо не маєш встати змоги
Пиху забувши, молиш допомоги
Й повзеш безсило деручи спориш...
Дорога? Вона поруч завжди буде
З узбіччя видно краще, ніж раніш
Як поруч пролітають дивні люди
Не кинуть оком і не хочуть чути
На тебе схожі... Що таке? Мовчиш?
Так стиснув зуби і плекаєш крила
Тріумфу хочеш і якоїсь мсти
Тій силі що тебе отак згубила
І покарала так несправедливо
Віднявши ноги змусила повзти...
Настав той час. Доїв ти всі кислиці
Рвонув у небо. Наче все як слід
Але була незгодна блискавиця
Здійняла меч, гукнула громовиця
І ти упав, немов дозрілий плід...
І ти кричав. І мститись знову хочеш
І ставши рибою - тонув на глибині
Метеликом - на полум'ї тріпочеш
Що доведеш усім - одно торочиш
А сам то на узбіччі, то на дні...
Чому ж для тебе помочі немає?
Чому підтримки так і не дістав?
Ти знов мовчиш і світ весь проклинаєш
Чи як просити зовсім ти не знаєш
Чи інших рятувати не бажав?..
Приречений, самітній і забутий
Ти про недолю тільки гомониш
Про каяття від тебе і не чути
Сидиш в труні обману і облуди
Ти вільний, гордий? Та невже? Облиш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2023
Під сяйвом Небес споконвічних
Пишається затишний сад
Мереживом стежок магічних
І ликом білесеньких хат
І шатами ніжно, дбайливо
Дерева пантрують, мов тин
Квіток осяйних і щасливих
Як Місяць пильнує хмарин
Сторожа батьками пестливо
Плекає той цвіт майбуття
Що скоро зросте всім на диво
І вирушить в нове життя...
Пишались вони й не зважали
Як поруч, посеред сміття
Шикує ворожу навалу
Бур'яну зловісне гиддя...
Він тихо у сад пробирався
Улесливо пагони плів
Брехав що лише милувався
І гарним зацвісти хотів
Прохав щоб його не чіпали
Повірили в душу-красу
Куточок малий дарували
І дали хоч трішки часу
Щоб він розпустився квітками.
Садок дивоцвітом осяв
Всіма присягався богами
В братерстві усіх запевняв
Що шлях здичавілий позаду,
З минулим порвав назавжди
І більше не здатен на зраду
Принести не може біди.
Тендітні, зворушені квіти
Всміхнулись назустріч йому
Й забувши старі заповіти
Дали колись місце в Криму...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990344
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2023
Привіт, далекий друже милий
Чи прочитаєш це чи ні
Чи може ці слова згоріли
В пожежах вільної борні
Чи заховаєш біля серця
А може стиха проклянеш...
Чи станеш до нового герцю
А може просто не збагнеш
Забувши мову і країну...
Не знаю, знати не дано
На щастя може. Сину-сину
Минулого зніму рядно
Відкрию те що чув і бачив
І в майбуття тебе молю
Не забувай про Україну
І так люби, як я люблю
Відчуй той поклик журавлиний
І де б не був - сюди вертай
І щирим серцем солов'їним
Знов про калину заспівай...
Мабуть давно все відгоріло
І на скаліченій землі
Постала в цвіті Україна
Із повоєнної ріллі...
Давно вже висохли всі сльози
І що таке сирени гук
Не знатимеш як на морозі
Той автомат примерз до рук
Як нелюди дітей вбивали
І Салтівку засипав "град"
В "Амстор" ракети прилітали
Хоч не було там і солдат...
Гостомель, Київ, Ірпінь, Буча...
А Маріуполь, Соледар
Як о дев'ятій неминуче
Мов в серце - метроном удар...
Як серце гіркота стискає
Як лють ножем у скроні б'є
Душа кричить, душа палає
Набатом до небес гукає:
"Прокинься, Боже! Де ти є?!"
І зуби зціпивши, черговий
Донат кидаєш за живих
Щоби зберіг життя військових
Щоби не було жертв нових
Щоб ППО ракети збило
Щоб арта загриміла знов
Загнала ворога в могилу
І щоби його псячу кров
В широкий океан розлила!
Жахаю тебе, брате, друже?
То добре. Знати мусиш ти
Що коли будеш ти байдужим
То знову питимеш журби
Із присьорбом із гіркотою
І знову горло обпече
Тою пекельною смагою
І вкотре проклятим мечем
Й вогнем до хати прийде горе...
І це відбудеться, повір
Як тільки ти забудеш мову
Не встигнеш обернутись - знову
В наш рай вдереться лютий звір.
Не пробачай. Забудь смирення
У "покаянія" не вір
Запам'ятай це одкровення
Що пам'яттю погаслих зір
У майбуття тобі лунає.
Ти вистоїш. Я вірю, знаю
І мудрим будеш. Нескоренним
І світло у грудях нести
З тобою рай буде спасенним
В саду вишневому цвісти
Цвіти і ти. Радій, пишайся
Діток - як в небі зірочок
Рости. Й про нас не забувайся
У полі рясних квіточок
Захисників то щирі душі
Що боронили рідний край
Вклонися. І не рви байдуже
І добрим словом привітай.
Старих провідай ветеранів
І обійми, якщо ще є
Не за царя і не за пана
Вони стояли. За своє!
І пам'ятай - ці справжні Люди
Були опорою Небес.
Воскресла Україна всюди!
В ній Бог воїстину воскрес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2023
...Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... Шевченко
Шикувалися в шеренги
Вої біля Брами
А всередині хтось грізно
Брязкотів ключами
І гукнув: "Чого багацько
Вас сюди припхалось?
Думали, в Раю зненацька
Сили забоялись?"
Вої втомлено стояли
Цигарки палили
Та шоломів не знімали
Чуба не хилили
І мовчали.
Голос вдруге
Загримів залізом:
"То чого ви аж до пругу
Стали наче лісом?
Дайте відповідь та йдіте
Не смійте мовчати!
Говоріть, або ходіте!
Нічого стояти!"
Вийшов воїн
І озвався:
"Слава Україні!
Вийде Бог?
Чи він сховався
Десь у Саду тіні?"
"Як ти смієш?? Схаменися!
Коли Бог ховався??"
"Він напевно не дивився
Коли я звертався.
Він не чув молитов наших
Не чув дітей плачу
Чи осліп у стінах ваших
Чи не хоче бачить.
Хочемо почути в Нього
За що нам це горе?
В чому винні наші діти
Нащо крові море?
Чому наш садок вишневий
Рубати дозволив?
Чом хатиноньку біленьку
Попелом засмолив?"
Довго-довго за ворітьми
Панувала тиша.
"Вас приймаємо із пітьми
Так звелів Всевишній!" -
Голос мовив урочисто.
"Нам не треба Раю.
У нас свій є. Хай розкаже
Чому він палає?!"
Ошелешене мовчання.
Потім: "Як не треба?!
Із-за цього сперечання
Ви прийшли до Неба?!
Шляхи Бога незбагненні!
Варто би вам знати!"
"Це вже чуємо відвіку.
Є ще щось сказати?
Крові ріки, крові ріки
І суцільні муки
І страшний пекельний вітер
Опалив нам руки
Руки щирі, працьовиті!
Втомлені у битві...
Чом не чує у блакиті
Нашої молитви?"
"Ми все бачимо..." "Здається
Не туди дивились
Хам сам Бог до нас озветься
І проявить милість.
Ви не бачите що Брама
Заросла тернами
Вам байдуже наші рани?
За що таке з нами?
Та на нас уже байдуже.
Діти, наші діти!
Бо вони є наші душі!
Їм, як нам, горіти?
Подивися нам у вічі
Чому обминаєш?
Чи усіх ти, Чоловіче,
Діток розпинаєш?.."
Заревіло в високості
Блискавки зірвались
Та стояли в повнім рості
Вої й не схилялись.
"Ми прийшли сюди із пекла
Не того. Земного.
Тож що раптом трохи смеркло
Не варте нічого.
Дай нам відповідь й вернемо
Своє боронити
Вдруге ми уже не вмремо
Й тут не будем жити."
Спалахнули терни разом
Засуви упали
І неначе за наказом
Янголи постали
Широко розкрили Браму
Голови схиливши
До небес високих Храму
Дорогу відкривши.
Та не Бог виходив звідти
А такі ж військові
Святослав із Сагайдачним
Піші і верхові.
От Гатило з Дорошенком
Шухевич, Мазепа
І козацьке військо хвацьке
Розкотилось степом
Йшли бандерівці й татари
Шляхта гонорова
Усміхавсь Сірко у вуса
Хмель же супив брови
Залізняк і гайдамаки
З Холодного Яру
З ними сотні Чучупака
Сунули мов хмари
Кривоніс, Нечай, Голота
Кий, Аскольд, Петлюра
Нескінченні полки, чоти
Аж здіймалась кура.
Шикувалися, ладнались
Поруч з вояками
Руки тисли їм, вітались
Люльку затягали.
З пломенем в руці крилатий
До воїв промовив:
"Вже не треба тут стояти
Бог таке вам мовив -
Ви почуті, не забуті
Він Сам з вами плаче
І надію лише має
На козацьку вдачу.
Ви усі його творіння
І у вас Він вірить
Знає що нема терпіння
На це лихо зирить.
Вірить у садок вишневий
І біленьку хату.
Україну! Що рідненьку
Не здолати кату.
Повертайте. Рай ваш буде
Із руїн постане
Будуть діти, будуть люди
І щастя настане.
Україна забуяє
Нескоренна, вічна
Райським садом засіяє
Мить мине трагічна."
Розгорнуло військо крила
Полишивши втому
Й повернуло в Україну
Вирієм додому.
І летять відважні душі
Дають в руки силу
Щоби нелюдів бездушних
Загнати в могилу
....
Вийшов кволо дід старенький
З відкритої Брами
Хрест наклав услід тихенько
І вмився сльозами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2023
Розірвані думки і сподівання
І вітер відчаю розвіє попіл мрії
Холодна паморозь вкриває всі бажання
Ставок скорботи в полі безнадії
І лави хмар, чекаючи наказу
Застигли нерухомо в небесах
Поволі сонце плавить стрілки часу
І рівновага ледь на терезах
Кінця не має мить ця лиховісна
А леза блискавки відчутний вже метал
Бездушний і озоново-залізний
У мертвім світі серце просить шквал
Розбити тишу, сірості принади
Одноманітності кайданів каяття
Що день у день силкується скувати
Буденна затхлість невиразного життя
І скресне крига, зірве всі загати
Бо крапля непролитої сльози
Сяйнувши зіркою, щоб тишу зруйнувати
Нестримним молотом впаде на терези!..
Ворушить вітер сірими стягами
Які давно тримаються ледь-ледь
Реальність сутінковими шляхами
Кудись веде все швидшими роками...
До щастя, може? Чи на вірну смерть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943804
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2022
В глухій ночі горобиній
Знявши хрестика з грудей
На гріха ступив стежину
Проти Бога і людей
Спалахнули разом свічки
Після слів які доп'яв
Із старої диво-книжки
Що на кварту обміняв.
Люстро чорним запинає
Мов торішнім кізяком.
"Що звелиш?" - воно питає
"Жить не хочеш кріпаком?
Прагнеш спекатись недолі,
Чи прожити аж сто літ?
Змогу переплисти море,
Вберегтись од горя й бід?
Чорні брови, карі очі
Що відмовили тобі?
Перваку, залити очі
Щоб не муляло в журбі?
Мо' хатиночку біленьку,
Власну пасіку, садок?
Щоб не лаяла миленька,
Коли з кумом йшов в шинок?
Загадай усе що хочеш!"
"Все?" "Нечистим присягнусь!
Ну окрім лиш Райських кущів...
Бо туди мені - адзусь!
Загадай! І крапелину
Мені крові залиши.
В знак того що як загинеш -
Спадкоємець я душі.
То країну, може,хочеш
Де ти будеш царювать?"
"Та вгамуйся вже. Торочиш..
Де усе оте дівать?!"
"Добре, думай сам козаче"
Підморгнула тінь з люстра
Та дивись, щоб твоя мрія
Не була украй проста.
Якщо вигадати зможеш
Що здійснить не в силах я
То отримаєш що хочеш
І душа буде твоя!"
"Та помовч уже,нечистий,
От їй-бо, перехрещу!
І зідравши шкуру чисто -
На латки чобіт пущу!"
В тіні гумор де й подівся...
"Ну,а зустріч влаштувать?"
"Залюбки! Не встигнеш мовить
Будеш в сінях вже стоять!"
"Ну коли отак все вільно...
Щоб отямитись мені
Біля того хто постійно
Є на чалому коні!"
Далі буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2022
В безгомінні чорнильної ночі
За кордоном легеньких хмарок
Сяють холодом вічної ночі
Міріади далеких зірок
І, тамуючи подих, кохані
Так щасливо вдивляються в їх
І вважають - вони бездоганні!
Бо так світять лише для одних
Тепло гріють за літньої ночі
І морозом нещадно цькують
Як зітхнути з полегшенням хочеш
Коли хмари зимові підуть
Кажуть, зорі на небі - пророчі
Крізь життя своїм світлом ведуть
Й коли стомляться руки робочі -
Із собою у далеч візьмуть
І до них так далека дорога..
Світло те, що торкається нас
Пам'ятає Едем, Батька-Бога
І Адаму суворий наказ...
Безкінечності звісно не буде
І давно тих світил вийшов строк
Та ще довго кохатимуть люди
В мертвім світлі погаслих зірок...
Ясний ранок дарує надію
Сонце тепле усмішку везе
Наша мила Земля серце гріє
І в щасливе майбутнє несе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2019
Мороку м'яка завіса
Знову огорта
Я прошу тебе: Озвися!
Але ти не та
Не така як ми з тобою
В почуттів краю
Прагнули зостатись двоє
В нашому Раю
Обпікає сніг долоні
Гарячіш огню
В полі білім і холоднім
Знов пишу: "Люблю"
І весною молодою
Квіток перших цвіт
Над дніпровською водою
Дарував привіт
Сонце землю зігрівало
Почуття серця
Ми з тобою планували
Щастя без кінця
Пелюстки падуть на воду
Ніжна заметіль
В сукні білій знов природа
Мов пора весіль
Літо спекою ятрило
Працею пекло
І неначе ми згубили
Наших душ тепло
Так холодні літні ночі
Коли слів нема
І казати ти не хочеш
Чом така сумна
Вистигають дні гарячі
Паморозь в слідах
І цілунок твій неначе
Крига на устах
Морок з журавлів клинами
Знов шука весни
Різними пішли стежками
Поодинці ми
Заміта прощання осінь
Вистила огнем
Мов боялась - перепросим
І назад вернем
Щоб тебе минало лихо
Вслід перехрещу
Догорало листя тихо
В попелі дощу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2019
Автоматично-байдужий голос турботливо попередив про зачинення дверей. Двері зачинились гострими ножицями відрізавши можливість сказати саме головне. Потяг вітром пірнув в темний тонель і, здавалось, забрав з собою все світло.
Самотня фігура на станції звела вгору руку чи то в прощанні чи в благословінні і безсило опустила.
Сльози текли по щокам, але вони не відчувались. Лиш боляче стисло горло. Нічого навкруги не існувало, немов реальність вимкнули. Пам'ять зупинилась на теплі обережних, прощальних обіймів. Таких коротких...
Здається, серце зупинилось з тієї пори, боячись порушити тишу і одним ударом розбити на дрібні скалки душу... А може серце теж поїхало, лишивIи в грудях гостре лезо відчаю. Розум з холодом комп'ютера перераховує станції потяга, який, немов пірнув у темну кротову нору до іншого Всесвіту. Туди де було щастя, де було все по-іншому.
Рука сама по собі дістала мобільний... Знято блокування.
Нема зв'язку...
Сльоза впала на екран і вибухнула реальність. Перший удар серця розбив кригу що його скувала і розтисла лещата і воо закричало на весь світ, але милосердне горло перетворило це на глибоке зітхання... Запекло-заболіло раптово так що запаморочилось в голові і сили полишили тіло забравши опору і падіння було неминучим.
І раптом, м'який дотик до руки:
- Ти когось чекаєш? - і очі такі знайомі, рідні, кохані. І обійми справжні, відчайдушно ніжні, щасливі, люблячі і губи зливаються і омріяному цілунку.
- Відтепер в нас лиш один потяг на двох!..
...Потяги йшли один за другим. Люди в них заходили. Виходили. Зникали в череві темного тонелю чи підіймались стрічкою ескалатора вгору.
Потоки людей закривали і знову відкривали сумну фігуру... Щасливу пару... Радісні обійми... Сльози прощання... Цілунок кохання... Тихий смуток... Один... Двоє... Двоє... Один...
І, врешті, нікого...
Невідомо, що з ними... Може хтось поїхав потягом, а хтось ескалатором... Може вдвох поїхали чи просто тпішли зі станції разом...
Все залежить від кількох слів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823698
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.02.2019
Зимова ніч, відчинене вікно
І світ надворі сутінково-білий
Байдужжя полонило все давно
І відібравши внутрішнє тепло
Заповнює пустоти пилом сірим...
Мороз вже не цяцькує візерунки
На залишках потрощених шибок
То нецікаво - ткати ті малюнки
На склі лишати нікому цілунки
Зусібіч холодом катованих думок
Дихання трохи зігріває руки
Хоч вітром холод гнівно і гуде
І хоч пророчать лихо чорні круки...
Зимовий морок снігової муки
У темряві відступить, пропаде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819552
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 30.12.2018
Юність, певно, один з найяскравіших розділів життя. Адже в цей час відбувається становлення особистості. В більшості цей період проходив доволі далеко від рідного села або містечка, під час навчання в вищих навчальних закладах. Перше відчуття самостійного життя, нові, вже дорослі знайомства, зміна обстановки, звикання жити в новому колективі лишивши позаду той з яким десять років сидів в одному класі.
Мені пощастило навчатись в Кропивницькому. Так, тоді він ще був Кіровоградом. І за роки навчання це місто стало мені по-своєму рідним. Можливо тому що він в мене є синонімом юності.
Час від часу пам'ять знову повертає мене туди і веде вечірнім містом...
Всі випускники педагогічного університету, як і мабуть 90% міста знають гуртожитки на Полтавській. Може почнемо подорож саме звідти?
Проходите повз пильного вахтера і вітаєтесь, згадуючи що повернутись треба вчасно і виходите надвір. Ось перед вами широка вулиця Полтавська Повертаємо ліворуч і простуємо в вечірнє місто. Проходимо повз кафе Марго. Не знаю чи існує воно нині, але всім памятний об'єкт, хоча б тому що перед ним автобусна зупинка. От і перше перехрестя. По той бік Полтавської перехожі поспішають до супермаркету, а зліва невеличкий риночок вздовж якого протягнула крило дорога яка тягнеться повз “Гранд Каньйон” кудись ген-ген в бік далекого Клинцівського мосту... Перейшовши її і поминувши заправку та інститут управління та економіки доходимо до кільця Дружби Народів, посередині якого бовваніє стела з давно забутим радянським орденом тієї самої дружби... Будівельний коледж здається покинутим, а от музична школа навпаки гостинно сяє вікнами і туди поспішають діти вчитись прекрасному.
І ось нове роздоріжжя. Одна дорога пірнає вправо в бік заводу “Ельворті” а інша легким поворотом вліво розпочинає Велику Перспективну вулицю, яка мандрує вниз, в центр міста. Янгол-охоронець України благословляюче-владно звів руки в вечірне небо на фоні сяючих хрестів храму Благовіщення Пресвятої Богородиці.
Світлофор неохоче пускає транспорт в напрямку центру міста, зовсім ненадовго вмикаючи зедену стрілочку ліворуч..
Лишився позаду й затишний Студентський бульвар. Саме ним студенти йдуть з центру міста до гуртожитків.
Простуємо повз багатьох магазинів, магазинчиків, відділень банків, в очах мерехтить від купи крикливо сяючих назв які на перше око справляють неприємне враження, але з часом їх просто не помічаєш... Лиш магазин “Мелодія” немов хватає за руку виділяючись зовнішньою занедбаністю і справляє гнітюче враження, мов забутий навічно в 1986-му році магазин в Прип'яті...
Високий готель “Європа” велично, хоча дещо похмуро стоїть ліворуч на розі центральної вулиці та вулиці Єгорова, можливо перегукуючись з видніючим далеко за Інгулом готелем “Турист”... Саме тут плавний асфальт рвучко переходить в дещо тряску стару дорогу викладену з каменю, яка трохи гуде під колесами, немов розповідаючи про давні часи, а може скаржиться про втому. Одначе терпляче переносить всі негаразди.
Праворуч, чіпляючись за вулицю Гагаріна, стоїть рідна обласна бібліотека імені Чижевського. Сільки згадок пов'язано з нею! І напівсонні тихі читальні зали, де бібліотекарки метали громовиці навіть за ледве чутний шепіт... І довгі черги біля ксероксу, бо ж не мали ми тоді телефони з камерами і величезними стосами копіювали, не знаючи потім куди дівати ті гори листів в кінці семестру... Чи ходять нині студенти так як ходили ми? Чи вже просто отримують знання лиш з інтернету лишивши читальні зали порожніми...
Отак зі згадками доходимо до вулиці Шевченка... Якщо повернути праворуч то вулиця сама, повз коледж економіки і права М.П.Сая і гімназії імені Тараса Шевченка приведе в двір моєї альма-матер — педагогічний університет імені Володимира Винниченка...
Одначе плинемо Великою Перспективною все нижче... Праворуч відкривається площа Героїв Майдану і будівля обласної ради, над якою могутньо розправив крила прапор України. На колишньому постаменті де стояв пам'ятник Кірову нині гнівно майорить червоно-чорний прапор і стоять сумні стенди з фото Героїв Небесної сотні... Світла пам'ять вам, братики.. Це нині так. В часи навчання там просто стояв пам'ятник Кірову і все місто пам'ятає, що таке “зустрітися під пальцем”. А ліворуч тінистий прохід в бік кібернетичного коледжу де можна гарно відпочити на лавках...
Щойно проминувши площу закінчується кам'яна дорога. Будинок міської адміністрації або просто — будинок з колонами...Люб'язний Пашутін запрошує всіх охочих перепочити на великому стільці. Щоправда, перевагу, він звичайно “надає” діточкам та молодятам, які охоче фотографуються на стільці цього пам'ятника. Далі Центральний сквер з негарною місцевою назвою, крізь який відніє центральний ринок...Напроти скверу стоїть відділення зв'язку з шеренгою давно нікому не потрібних телефонів-автоматів...
Вулиця Преображенська, яка перетинає центральну,тягнеться від пам'ятника Богдану Хмельницькому праворуч, вліво, повз ринок та Преображенський собор...
Далі, далі, повз готель “Київ”... Сліва довгий старий будинок де колись був занедбаний гастроном “Інгульський”. І кінці будинку, саме в його вуглу є двері. Не знаю що саме зараз там, але колись любив заходити туди. Східці вели на другий поверх в книжковий супермаркет “Буква”. Як на мене, це було справжнє книжкове царство де можна було взяти будь-яку книжку, переглянути, поцікавитись... Величезний світ знань зачаровував більше ніж бібліотека... Може тому що тут ти можеш обирати те що хочеш прочитати, а в бібліотеці доводилось шукати те що було необхадно для семінарів?..
Далі всім знайомий, всім відомий торгівельний центр, який ми просто називали УТО... Пройти повз нього, втікши з дороги, яка виводить на міст через Інгул, повернути ліворуч... Останні промені сонця осявають чорну фігуру, яка розкинувши руки закриває собою світ від чорного важкого куба який вперся їй у плечі, і, здається, ось-ось зламає, розчавить... Одначе незважаючи на всі зусилля це йому не вдалось. Це пам'ятник чорнобильцям.
Декілька сходів спускають нас на променад вздовж Інгула. Неширока тиха річка, яку, здається, дарма полонили в кайдани бетонних берегів та в чорну металеву огорожу. Доріжка доводить нас до старого пішохідного містка. Вищерблені старі сходи піднімають на місток з поруччям густо прикращений замками з іменами та сердечками. Під ногами металеві листи, які лунко відгукуються на кожен крок і неприємною музикою руйнують вечірню тишу яка все більше спускається на місто.
Схилитись на поруччя і задумливо дивитись у спокійну воду, яка переморгується першими зірками чистого неба змиваючи всю денну втому... На автомобільному мосту працьовито снують автомобілі, сяють вогнем салонів маршрутки, автобуси, везучи людей по домівкам, яскраво сяйнула іскра на контактній лінії тролейбуса...
Несподівано знову загримів метал містка, відірвавши від думок. Спортсмени зі спортивної школи або з факультету фізичного виховання, швидко проходять навіть не звернувши увагу. Цікава думка... В місцях де багато незнайомих складається враження що не існуєш і сам... Бо ж ми звертаємо увагу на незнайомих лиш в окремих випадках. В більшості ж всі як примари які проходять, проїжджають повз. У кожного своє коло друзів, знайомих, у кожного свій світ, особистий, окремий, унікальний. Для когось ти особистість, для когось — лиш тінь яка промайнула повз... Рука намацує один із замків на перилах. Оце самі прекрасні світи, самі ближчі й щасливі. Може й трішки дикуваті, так би мовити, наступний рівень піля написів про кохання на парканах. Але викликає добру усмішку...
Пора повертатись... Або ж іти далі...
Вечір тепло огортає чарівне місто моєї юності...
P.S. Якщо мені надішлють фото того мосту - буду вдячний))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819507
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.12.2018
Тихий день
Прошел неслышно
Словно тень
Осенних снов
И молчаньем неподвижным
Недовысказанных слов...
Колокол тревожным звоном
Вдали где-то прозвенит
И молитвою как стоном
К грустным небесам летит
Острым льдом пронзая душу
К себе тянет как магнит
Покаяние не нужно
Не забудет... Но простит...
Словно тень
Прошел неслышно
Тихий день осенних снов
И молчаньем неподвижным
Давно высказанных слов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696693
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.10.2016
І знову ти від мене йдеш...
На серці так болюче...
Чи відаєш про це? Авжеж..
Прощання неминуче...
Та зупинися, хоч на мить,
Згадай все те що було
Яви очей своїх блакить!
Невже ти все забула?..
Разом зі мною закружляй
В обіймах вже востаннє
Моя ти мила, пригадай
Історію кохання...
... як шепіт золотих листків
Співав нам мрійну пісню...
Як журний ключ сумних птахів
Пролинув над обійстям...
Як щиро плакали ми вдвох
Зі слізьми дощовими
Здавалось, то сам батько-Бог
Розчуливсь тихо ними...
Цілую ніжно, не журись...
Розлука ж не на зовсім...
До мене швидше повернись,
Моя кохана осінь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619275
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.11.2015
Солнце опускалось в море
Штиля мёртвого закат...
Тьма покроет землю вскоре...
В небе высоко дрожат
Звёзды, призрачно мерцая
Может быть, давно их нет
Мы отсвет лишь наблюдаем
И закат их - нам рассвет...
Что за далью бесконечной?
Суть Вселенной... в чём она?
Тут гадать мы можем вечно...
Но ответ постичь сполна
Нам, наверно, не дано...
Мы идём, бежим, пылаем
Порою верх, порою дно
Таем или замерзаем...
Может, всё предрешено?
Может, просто, волей Бога,
Строго по пути идём
Иль случайная дорога...
И в конце концов уйдём..
Как и раньше, звёзды тают
Сбросит ночь свой чёрный плед
Горизонт вновь засияет
Мы идём... Идём в рассвет...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601531
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 23.08.2015
Думи мої, думи мої
Лихо мені з вами
Чом ви стали на папері
Сумними рядами?
Т.Г. Шевченко
Думи мої, думи мої
Де ж мені вас діти?
Чом же ви немов осліпли...
Весняні привіти
Непомічені проходять...
День за днем минає
Смуток, лихо, з ґлузду зводять
І душа згорає...
Серце стиснено болюче
Що ж то далі буде?
Тисячами за Вкраїну
гинуть кращі люди!
Страшно дуже, коли бачиш -
Декому байдуже...
Бо собі вік не пробачиш
Що стражденні душі
З сумним криком журавлиним
В небо відлітають
Ставши зірками новими
Шлях нам осявають...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570677
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2015
Свинцом усталость наливает веки
Сами собой закроются глаза
Приятен сон, порой, для человека -
Вершить в забытьи может чудеса
И в небесах парить ему по силе
Любой из нас не раз во сне летал...
Но эта ночь безжалостно открыла
Каким быть может общий наш финал...
Тьма подземелья... Впереди мерцает
Далёкий, странно-бледный, тусклый свет
И кажется что он вот-вот растает
А у меня ведь даже свечки нет...
Иду к нему... Дышать всё тяжелее
Морально давит этот липкий мрак
Но впереди становится светлее
Хоть непонятно что же за маяк...
Ну вот пришёл... И замерло дыханье
Ведь на столе, вращался предо мной
В голубовато-призрачном сияньи,
Теплясь надежды светом, шар земной
Такой прекрасной, хрупкой, безмятежно
Светилась в темноте тихо дремля
Укрыта покрывалом тонким, нежным
Из лёгких облаков наша Земля...
Так захотелось взять её в объятья
И ей сказать... но я словно охрип
Рука сама ложится на распятье -
Во тьме раздался голос будто скрип:
"А ты уверен, что имеешь право
Касаться к ней и как ей быть решать?
Ведь зачастую, вы, желая славы
Её стремитесь только разрушать!"
Душа застыла в ужаса каноне
Ведь после этих слов сгустилась мгла
Фигура в плотном, чёрном балахоне
Сидела во главе с Землёй стола...
"Что будет дальше, знать вы все хотите
Гляди же! Я тебе всё покажу
И что порою сделать норовите
Наглядно и доступно изложу."
Сверкнули пальцы острые как бритвы
Кипят моря, горит земная твердь
И остается лишь шептать молитвы
В руках планету держит сама Смерть
Безжалостный огонь всех пожирает
И в ядерном аду спасенья нет...
Кошмарное виденье, гаснет, тает
Открыв глаза я вижу вновь рассвет!
И еле слышен голос в отдаленьи:
"Наступит час и я возьму свое
Но ради жизни новых поколений
Вы постарайтесь сохранить её..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563654
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 02.03.2015
Зима застыла неподвижно
Внезапно грозный ветер сник
Лишь тихой музыкой чуть слышно
Под тонким льдом звенит родник...
Его мелодия прекрасна
Подобна музыке богов
А песня о желаньи страстном -
Сломить холодный лёд оков
И грузно тучи уплывают
В небытие, как зимний сон
Пока бесследно не растают
Открыв далёкий горизонт
Весны дыханье шаловливо
Бодрящим ветерком летит
И солнце засияв счастливо
Растопит снега белый щит
Вздохнув устало, выпускает
Родник на волю, тёмный лёд
И он в лучах весны сверкая
Ей оду радостно поет.
Плейкаст на стих
http://www.playcast.ru/view/7545324/7fb3704b838e0a7da0e7957fa9155db53d582ba1pl
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563308
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 28.02.2015
Окончен день... Усталый город
Готовится к объятьям сна
Ночь надвигает чёрный ворот
И наступает тишина
Пройдя как тень во мраке комнат
Присяду молча у окна
Секундной стрелки мерный ропот -
Неумолимая она...
Обрывки фраз, сомненья, лица
Сплетаются в один клубок...
И шквальной скоростью вдруг мчится
Всех слов и образов поток...
Вопросы вновь терзают душу -
Быть может?.. Надо ли?.. Зачем?..
Сомненья режут, давят, душат -
Пророчат множество проблем...
Внезапно схлынет наважденье
Уйдёт отчаянья волна
И унесёт всё напряженье
И безнадёжность. Тишина...
Плейкаст http://www.playcast.ru/view/7529259/3338099835c741faffb11aabd5b5d5063b1a4ffdpl
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562668
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.02.2015
Сидел печальный ангел неподвижно
На крылья свои тёмные смотрел
И плакал он тихонько, еле слышно
За что ему жестокий так удел?
Рождённым был он небом, белоснежным
Ребёночка безгрешного принёс
Свято берёг, всегда был рядом, нежным
Сейчас же плачет не скрывая слёз
Ребёнок так ведь подавал надежды
Хорошим был и чтил отца и мать
Но вдруг случилось то чего он прежде
Не мог и в страшных мыслях допускать...
Он изменился, подлым стал и лживым
На всех и всё ему было плевать
Неискренним, жестоким и спесивым...
Хранителю пришлось удар держать
А те удары чёрною смолою
Всё сыпались и снова и опять
Покрыли крылья копотью, золою...
Однажды, просто он не смог летать
И вот сидит и слёзы его горя
Всё капают и капают в траву
Ах как хотелось снова взмыть над морем
Дышать, любить, во сне и наяву!
И вдруг его обнял кто-то за плечи
Вздрогнувший ангел голову поднял
А это был тот самый подопечный
Который очень сильно зарыдал...
Просил-молил: "Прости меня, хранитель
За все мои поступки и слова!
Я осознал, что твой я лишь мучитель
И пёрышка не стою из крыла...
Оставь меня, не пачкайся, спасайся
Прости меня за то что натворил
Лети, скорей, и в небе оставайся
Ведь я тебя, родной, чуть не убил..."
И слёзы падали на ангельские крылья
Вдруг возвратив им снега белизну
Раскаянье убрало копоть, пыль с них
В душе хранителя вновь разбудив весну
Обнял он плачущего, бережно и нежно
Так как в тот день когда его принёс:
"Тебя хранить, поверь, я буду вечно
Не плачь же, друг, не надо больше слёз!
Я не вернусь в небесную обитель
Лишь оттолкнись от грязи, черноты
И хотя я - есть ангел твой, хранитель
Запомни, мой хранитель-ангел - ты!.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559932
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.02.2015
Ріка широка наче море
Вода прозора мов кришталь
Несе поволі жовтий човен
Що дивну виклика печаль
Неквапом плине тихо-тихо
Немов не знає берегів
Невже його спіткало лихо?
Вітрил немає, веслярів...
Чом до причалу не прип'яли
Міцніше? Просто сплинув час
Вітри швартови розірвали
І він пливе, летить від нас...
І тихий подих знов над нами...
Як завжди, крізь усі віки
Летять осінніми вогнями
Крилаті човники-листки...
Ссилка на каст http://www.playcast.ru/view/7331139/b4c4dcb5353be699419f4b99f35982f83bda183epl
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557015
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.02.2015
Жовтневий прохолодний ранок
Осіннє сонечко встає
Умившись, визира на ґанок:
"Агов, листочки! Ви ще є?"
Його проміння, мов долоні
Ласкаво пестять все навкруг
Замерехтять в джерелах сонних,
Бринять в росі далеких лук.
І осінь лагідно всміхнеться
І шати пишні розправля
Вітрець легенький відгукнеться
Тріпоче весело гіллям
Раптовий подих пустотливий
В осіннім лісі загуде...
О Боже милий! Як красиво
Зі злота дощ рясний іде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525897
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.09.2014
Ледве чутний подих вітру
Спеки вже немає
Тихо осінь щирим злотом
Землю накриває
Наче ковдра, жовте листя
Душу зігріває
І яскраво, немов ватра
Так горить-палає
Його мрійний захід сонця
Щедро осяває
Журний ключ птахів печальних
З плачем відлітає
День короткий дуже швидко
Восени минає
Нескінченною будь, казка!
Так молю-благаю...
А чи чує мене осінь?
Я і сам не знаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524514
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.09.2014
Шел к концу погожий день
Всё длинней деревьев тень
И совсем умолкший ветер двинулся с Востока
Тучи встали в чёрный фронт
Затянув весь горизонт
Движутся неумолимо и грозят жестоко
Страшный, как девятый вал
Воздух прорезает шквал
Посланец той тьмы зловещей как дыханье рока
Ветки по ветру летят
Капли, словно кровь горят
Освещает их закатом солнце одиноко
И кричит душа моя:
Солнце, не бросай меня
Протяни же луч спасенья и надежду дай!
Или ты уйдёшь во тьму
Что нас заточит в тюрьму
Неужель не дашь мне силы против чёрных стай?
И ударил в сердце туч
Яркий, сильный, тёплый луч
И утих в испуге ветер улетев за край
Но армада темноты
Что наделала беды
Открывать не собиралась неба ясный Рай
Оборвав терпенья нить
Сердца молния летит
Разрывает в клочья тучи и набатом гром
Миллион сердец в ответ
Возвратят небесный свет
Изгоняя зло навеки, защитят наш дом...
..................................................
Высыхают лужи
Воды или слёз
Может быть, не нужно
Вовсе этих гроз?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503948
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 08.06.2014
Я ЗНАЮ, ЧТО СЕЙЧАС ТЫ ПИШЕШЬ СТИХ...
Я знаю, что сейчас ты пишешь стих
В ночной тиши, поглядывая в окна,
И наслаждаясь тем, что вечер тих,
Все краски дня разбавив серым блекло.
А мысли бродят, не давая спать,
Томясь в тебе и требуя свободы,
Хотят изведать рифмы чуткой стать,
Стесняясь, что бывают сумасбродны.
Боюсь тебе сейчас я помешать,
Ворвавшись вдруг и таинство нарушив.
Позволь лишь там, в сторонке постоять,
Где шепчутся тихонько наши души.
[i]Капелька Елена[/i]
Я с тобой!..
Пишу я стих в чернильном мраке ночи
Поглядывая грустно на окно
С мыслями рифма совпадать не хочет
И за стеклом совсем уже темно...
Свечи дыханье в нём не отразится
На нём я вижу светлый образ твой
Неслышно на колени опустился
И прошептал тихонько: "Я с тобой!.."
И в трепетных объятьях наши души
Танцуют медленно в безмолвии ночи
Ничто их единенье не разрушит
Кружатся в свете пламени свечи...
[i]Alex Raven[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499782
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.05.2014
... Как только она уснула, шевельнулась портьера. Из-за нее тихо вышел парень в тёмном и подошел к кровати. Никакого шума не было, казалось, его ноги не касались пола. А может и вправду не касались. Таким духом ночи скользнул из-за занавески, а может из-за окна...
Тихо присел у кровати и с нежностью посмотрел на спящую девушку...
"Какая же она милая, беззащитная сейчас", - подумалось ему. Хотя у него и в мыслях не было на неё нападать. Более того он страшился её обидеть, боялся, чтобы ей никто не причинил боли, не обидел. Хотелось стать таким невидимым щитом и защищать её он всех невзгод и неприятностей мира.
"Интересно, что же ей снится? Личико вдруг стало таким обиженым"...
Он тихо коснулся с её щёчки и легонечко погладил... Лицо девушки осветилось улыбкой, дышало умиротворённостью, радостью.
Парень тихонечко прилёг рядом и смотря на девушку погрузился в воспоминания, едва касаясь к её ладошке. Так хотелось сделать ей подарок, подарить что-то большое, светлое, прекрасное. Хотя, судя по его одежде тёмной, как непроглядная ночь, казалось, что он не способен на доброту, ласку. Скорей думалось о каких-то древних замках или что-то о коварных вампирах.
Неясно, чего же он хотел, почему он не пришёл днём, а пробрался как вор, ночью.
Медленно шли минуты, хотя для него часы летели как мгновенья...
Ощутив неясную тревогу внутри себя он, вздохнув, бесшумно встал. Пора уходить, а так не хочется...
Сделал шаг к окну и остановился... Стремительно развернувшись нагнулся к спящей девушке и ... нежно поцеловал её в губы... тенью скользнул к окну... Девушка, вдруг проснувшись, испуганно посмотрела вокруг и увидела что шторы качаются... встала, подошла к ним, но за ними никого не было. В раздумье вернулась к кровати, подумав что снился странный сон... Но.. Откуда на подушке рядом лёгкая вмятинка? И губы чувствуют сладкий вкус поцелуя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497874
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 09.05.2014
В огне застывшем ада
Есть проклятый дворец
Здесь стены дышут ядом
И вечность как свинец
Над временем довлеет
Рвёт стрелки у часов
Искажены страданьем
Тут лики образов...
Подумай лучше, странник,
Зачем тебе сюда?
Отсюда ведь не выйти
Никогда...
............
Конца нет коридорам
И дверям нет числа
И где-то диким ором
Греховная душа
От муки нестерпимой
Раскаявшись кричит...
Но ад не знал прощенья
Земного снисхожденья
Заслуженно карая
На копья поднимая
И душу раздирая
Презрительно молчит...
............
Огня в чертогах нету
Здесь не было и льда
Застыло всё в движеньи
Застыло навсегда
Тут ад не одинаков
Для каждого он свой
От ужаса заплакал
Тут и "земной герой" -
За деньги не купить свободу
Срок наказанья будет вечным
И сколько б не молился Богу
Его здесь муки бесконечны...
..................................
А в камере лишь были
Застывшие картины -
Обиженные лица
Пронзённые им спины
Все те кого он предал
Все те кого продал
Все те кого подставил
Все те кого убрал
Он со своей дороги
Дороги эгоизма
Которую он гордо
Назвал "Дорогой жизни"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497577
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 08.05.2014
Вступил на мост, перила так высоки
В просвет видна спокойная вода
Не верится что может быть жестокой
Лишь рябь проходит тихо иногда
Всё дальше шел, мост становился шире
Но странный стал, качало так порой
Порой перила исчезали вовсе
Вода вскипала пеной штормовой
Швыряет ветер, трудно так держаться
Чтобы в пучину камнем не упасть
Родные руки не дают сорваться
И не дают безвременно пропасть
Держусь я ради тех кто мне так дорог
Чтоб вовремя им помощь оказать
Глаза порою застилает морок
И я не успеваю всех спасать
Проклятием то становится время
Ведь я хочу за них себя отдать!
Таким тяжёлым становится бремя
Когда приходится нам близких отпускать!
Опять вода застыла, шаткий мостик
Который держится совсем едва-едва
Иду спокойно хоть и гнутся доски
И вниз летит порошею труха
Ступив на берег всё же оглянулся
С усильем выпрямляясь в полный рост
Устало и спокойно улыбнулся
Ведь позади пылал Калинов мост...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497576
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 08.05.2014
Догорал в небе жарко закат
Завершая прекраснейший вечер
Чёрное покрывало на плечи
Надевал за окном тихо сад...
Тополей силуэты шипами
Пьют багрово-небесный нектар
Угасает вечерний пожар
Сумрак вновь разливая над нами
Протянулась за солнцем дорога
Манит снова в меня в длинный путь
Ждать осталось совсем уж немного
Потерпеть надо просто чуть-чуть.
И стремится душа поскорее
Пролететь эти сотни дорог
Чтобы ты отворила мне двери
И пустила к себе на порог
Обниму нежно и поцелую
Лишь с тобою я счастлив стократ!
По тебе очень сильно тоскую!
Видя как догорает закат...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497473
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.05.2014
Пылают шины... Барабаны
Так заставляют кровь вскипать
Мы не уйдём. Плевать на раны
Нам некуда уж отступать.
Едва дышу, полуослепший
Гранаты без конца летят
Грохочут камни бесконечно
И вторит сердца им набат
Сверкают вспышки фейерверка
И "молотов" летит за ним
За нами наблюдают сверху
И белорус и армянин
Душа кричит: "Вернитесь, братья!
Не время вам ведь умирать!"
И посылаем мы проклятья
На тех кто дал приказ стрелять...
Мы не уйдём, бороться будем
За жизнь детей и жизнь страны
И никогда не позабудем
Всех тех кто пал в пожар зимы...
Не предадим мы вас забвенью...
Однажды, тёплою весной
Вернётся каждый без сомненья
С победою в руках домой!
19.02.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497471
рубрика: Поезія, Патриотичные стихи
дата поступления 07.05.2014
Коли ж ти нап'єшся вже нашої крові
Тварюка пихата на троні?
Тремти і дивися - зібралось нас море
Щоб з тебе зірвати корону
Хотів Україну загнати в ярмо?
Хотів щоб ми стали рабами?
Не вийде, разом ми тебе знесемо
До ями, кривавий тиране!
Лежать патріоти, Вітчизни сини
Бо ти наказав убивати
Накриті лежать прапорами вони
Їх ти розстріляв з автомату
Вони живуть вічно у наших серцях
Вони досягли Раю Неба
А ймення твоє це прокляття в устах
І пекло чекає на тебе
20.02.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496124
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.05.2014
Ділити досить Україну
На Схід і Захід. Ми єдині!!!
Ми встояли, перемогли!
Коли бандити ті прокляті
Кати народу, супостати
З усіх нас, браття, кров пили!
Не перемога це, ще ні.
Ми тільки гарт пройшли в огні
І барикад тяжкії днини
З дня в день боротись будем ми
Всі вірні доньки і сини
Всі патріоти України!
В молитві Бога поблагаю
Щоб зглянувшись, прийняв до Раю
"Небесну сотню"... І в цей час
Так само голову схиляє
Для України сил прохає
Великий Геній наш, Тарас...
Земля країни це, не "панська"
Від Ужгороду до Луганська
І ми її надії цвіт!
Бо патріотів ми родина
Завжди на варті України
І виконаєм Заповіт!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496116
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 01.05.2014
Пливе кача по Тисині...
А біль і плач по Україні...
Тихо...
Відпалало багаття вже шин...
Лихо...
Приводить нас всіх до руїн...
Барикад...
Котрі й далі суворо стоять...
Крик душі...
І свічки тисячами тремтять...
Кров Свята...
Розлилась по зчорнілій бруківці...
Покарай...
Боже, руки бездушних мисливців...
Не забудь...
Український стражденний народе...
Віддали...
За всіх нас тут життя патріоти...
Помовчи...
І згадай їх хоча б на хвилину...
Памятай...
Це всі роки життєвого плину...
Помолись...
І молитву ту буде почуто...
Де б не був...
Вони з нами навіки, повсюди...
Гіркий плач...
В Україні дощем йде сьогодні...
А вгорі...
Береже нас "Небесная сотня"...
Квіти скрізь...
В мерехтливому світлі яскріють
Хай Героям...
Хоч трішечки душі зігріють...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496021
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.04.2014
Ніщо, здавалося, не віщувало лиха
Хоч знали що годуємо царів
Але гадали, що мине це тихо
Та плід повстання нашого дозрів
Той цар вважав що "наша хата скраю"
І ми терпіти будемо завжди
Але ж рабів до Раю не пускають
А він не чув наближення біди
Багаття з шин було йому як пекло
А гнів народу ширився і ріс
Хоч пси і нападати щойно смеркло
І закатованих вивозили у ліс...
Принижували голим на морозі
Але не знали що душа кріпка
Що мужність пращурів живе у серці досі
У сина України - козака!
Кат скаженів: "як це посміло бидло
Повстати проти нас своїх царів?!.."
Душа кричала як несли загиблих
Лились ріками сльози матерів...
Та не зламались, втримались, не здались!
І кат кривавий з жаху затремтів
Та й дременув до тих, що називались
Братами нам, хоч згірше ворогів.
Його зустрів місцевий "амператор"
І швидко розпалив вогонь війни
Себе Месією вважає він, проклятий
А на даху кривава зірка Сатани!
І його вірні зомбі-посіпаки
Чумою розповзлись серед людей
Лютують, мов скаженії собаки
Ховаючись за спинами дітей!
Та не радійте, кляті супостати
Тепер ми не здамось і поготів
І в Україні запанує волі свято
І назавжди позбудемось катів!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496005
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 30.04.2014
Тихонько скрипнув, затворилась дверь
Ночная тьма взяла меня в объятья
И в эйфории сердце бьется о распятье
Всё так же слыша слово его: "Верь"
Охватывает мрака липко паутина
Страшиться незачем, сиянье на груди
Согреет душу светом Его Сына
И путь осветит ярко впереди
Соблазн всегда - сорвать с себя распятье
Впустить тьму в душу и скользить как тень
Но не хочу я жить с таким проклятьем
И прятаться когда наступит день
Сомнений нет - всегда ведь проще сдаться
Всегда ведь легче по теченью плыть
Но как же можно с светом попрощаться?
И не пойму, как с этим можно жить...
Всегда со Светом, с Верою в сердцах
С Надеждой вам всем жить желаю
С Любовью! И тогда, на Небесах
Для вас откроют Врата Рая!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480828
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.02.2014
Ветер в темноте чернильной ночи
Воет как заблудшая душа
Расставляя в сердце многоточья
И молчит природа не дыша…
Вновь качнёт распахнутые окна
И осколки сыплются дождём
И дыханьем ледяно-холодным
Пустота заходит в этот дом…
Лишь огонь от одинокой свечки
Теплится, едва борясь со тьмой
И борьба не будет длиться вечно
У свечи короток путь земной…
Но она огонь даст новым свечам
И от них отступит чёрный мрак
Свет заполнит души человечьи
И не отразится на штыках
Кровью поеных и закалённых смертью,
Слов-убийц, ненависти и лжи…
Запертых так прочно, добра дверью
Дверью всепрощения души…
И пускай уже угас огарок
Он не одинок уж на столе
Свечи новые он за себя оставил,
Противостоять бездушной мгле…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383985
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.12.2012
За горизонтом скрылось солнце
И звёзды зажигают свечи...
Наступит скоро, дорогая,
Наш первый, долгожданный вечер.
И тихий-тихий плеск волны
И стук взволнованых сердец...
Застыло время... Я и ты
Разлуке уж пришел конец.
Как долго ждали и терпели
И жили в ожиданьи встречи...
Ещё немножечко, родная,
И он придёт, наш тихий вечер...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376766
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.11.2012
Вечерний дождь осеннего тумана...
Давно забылась летняя гроза
Светает поздно, вечереет рано,
Бежит листочка жёлтого слеза…
Уж даже снег себя казал однажды,
Тем тихим грустным утром ноября...
Но солнце вдруг отчаянным усильем
Природу оживило… Хоть меня
Давно оставили малейшие сомненья
Что скоро снег на землю упадёт…
Но осени прекрасной наважденье
Горящих дней застывшее мгновенье
Отчаянья надежда не пройдёт
Что осень не закончит свой полёт…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376627
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 09.11.2012
Как я хочу подняться ввысь,
Однажды, светлым, ясным днём
Я не боюсь сорваться вниз,
Души порыв горит огнём...
Мне чужда ненависть, неверье
Земной предел покинул я...
В тоске небесного стремленья
Оставил милые края...
Теперь я полностью свободен
От всех житейских перемен...
Убил последние сомненья
Отверг земли тяжёлый плен...
Взлетев повыше в бесконечность
Кристально-чистой синевы
Утратив прежнюю беспечность
Я сердце выну из груди
Вложив в него своё дыханье
И душу грешную свою
Скажу в последнем раскаяньи:
"Планета, я тебя люблю!"
Я оставляю своё сердце
Пусть вас всех греет с высоты
В простор любви открывши дверцу
Печаль оставит позади...
О, люди! Будьте вы счастливы!
Вовек не знайте горя бед,
Живите весело, красиво!
Последний мой для вас совет...
И проводив прощальным взглядом
Застыв на миг на небесах
Я упаду назад на землю
Угасла жизнь в моих глазах...
Не бойтесь, вас я не покинул
И пусть сейчас я не дышу,
Смотрите - на губах улыбка
Недвижима, но я живу!
Ведь моё сердце бьется в выси!
Я очень рад его отдать,
Чтобы жили все в дружбе, в мире
И не пришлось вам всем страдать!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309901
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 29.01.2012
Сіра буденність,
Тримає за горло...
Зла повсякденність
Тисне болюче
Грязюка в обличчя
Від тих кому вірив
І вітер колючий
Вдиха безнадію...
Опущені руки
І серце безгучне
Заледь розганяє
Стигнучу кров
Лиш виють в повітрі
Запродані душі
І плачуть всі ті,
Хто повірив в любов
Упавші лишились лежати -
Ніхто не подасть їм руки...
Біль ближнього
Людям став святом...
Вбивають подібні думки...
Безчестя тепер процвітає!
Зневага, продажність, наруга
І мало кому заманеться
Плече підставляти для друга..
Невже справді всі озвіріли?
Хоча, мабуть, все навпаки -
Бо, навіть і звірі не їли
Подібних собі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299526
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.12.2011
Если вспомнить попытаюсь - словно кану в бездну Тьмы...
К прошлому не возвращаюсь - в стены разума тюрьмы...
Хоть в прошедшем я оставлю все ненастья темноты,
Полночь вновь скует оковы для моей души...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297370
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.12.2011
Отдыхай, прекрасный ангел...
Снег ложится на поля...
И тихонечко под снегом,
Дремлет Родины земля...
Отдыхай... Во сне увидишь
Как текут ручьи весны,
Небо снова солнцем вспыхнет,
Лишь бы улыбнулась ты!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297369
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.12.2011
Слабый стон Луни прочертит
Камня мёртвого кресты...
Торжествует, на мгновенье,
Свет над властью темноты...
Он, как нож, пронзает душу,
Кровь стучит как метроном...
Сон почивших не нарушит...
Тех, кто здесь обрёл свой дом...
Ветер шепчется с листвою
Вечно плачущих осин -
Диалог ведет с судьбою...
Молча я стою один...
Луна снова приоткроет
Мне с надгробия портрет...
Застывший взгляд в пространство смотрит
Уж не один десяток лет...
Он лишь безмолвно смотрит в даль...
Где нет сомненья, горя, тьмы...
Печален, тих, покойный край
Среди бескрайней пустоты...
В сознаньи отзовется голос
С недостижимой высоты:
"Ведь после жизни цветных полос -
Когда-то рядом ляжешь ты...
И кто-то будет с болью в сердце
Стоять тихонько у плиты...
Сейчас - иди... Спасибо, помнишь...
Не позабыт и мною ты..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297148
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 01.12.2011
Ночь не приходит одна
С ней приходит мне в душу прозренье...
Вновь стою у печали окна
Испытав снова к жизни презренье...
Может, всё же иду в никуда,
Трата сил на пустые сомненья...
Вереницей проходят года
Но к ним нет у меня сожаленья...
Разрушает тоска как всегда
От нее не ищу я спасенья...
И пускай на пороге беда -
Не прошу у судьбы снисхожденья...
Ведь она всё равно холодна
И не слышит мольбы о прощеньи
Не простит пусть меня никогда...
Остается одно лишь - забвенье...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296872
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.11.2011
Осінь тихо принесла
Золота яскраві шати…
І природу одягла
Ніжна і ласкава мати…
І птахи співають сумно..
Відлітаючи у вирій…
На душі тривожно… нудно…
Бог не дав мені ті крила…
А вони висять у небі
Тужно кличуть за собою…
І летять, немов ті хмари,
Ген, за обрій, чередою…
Я здійму услід їм руку
Мов прощальний знак-привіт
Полетять вони за море…
Подивлюсь їм тихо вслід…
Пройде ніч, настане ранок
Бачу краплі на траві…
Не роса - то їхні сльози
По прекрасній цій землі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296871
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.11.2011
Осень... Тихо вечереет...
Крик прощальный журавлей вдали...
Время движется как будто медленее
Сердце хочет оторваться от земли...
Полететь вслед за ключом печальным
И коснуться нежности крылом
К берегам неведомым и дальним
Душу обогреть тоски теплом...
Солнце опускается все ниже,
Удлинив печали моей тень
Листьев золотом деревья тихо дышут
Сумерки сменяют грустный день...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296684
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 29.11.2011
Ранки несуть нам все більше холодних привітів
Грається з вітром степів пожовтіла трава.
Летять пелюстки передчасно зів'янутих квітів,
Настала осіннього спокою тиха пора...
Застигла в повітрі несказана туга за літом,
І час перейшов на дедалі спокійніший плин,
Осінь-цариця керує замріяним світом
Досвітній туман над водою пливе, наче дим...
Природа дарує свої багрянисті цілунки,
Мов свічки, тополі тримають пусті небеса...
Із щирого злота ліси одягли обладунки,
Хапає за душу, бентежить, тривожна краса...
І сонце, з'явившись, мов янгол, дарує надію -
Що ще не так скоро настане холодна зима...
Проте, воно більше лиш світить і так мало гріє
І теплих по-справжньому днів сподіватись дарма...
Тихенько, поволі, довкола усе засинає,
Безгучно землі доторкнеться палаюче листя
Останній осінній промінчик уже догорає...
Лиш сніг... і калина стоїть у червонім намисті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296642
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.11.2011
Небо сталеве свинцевий тягар
Несе по безкрайнім просторі...
Приймають на себе негоди удар
Величні, прадавнії гори...
Помалу згасає осіння пожежа
Яскравого жару листків...
Річки застигають в безгучності тихо,
Мов шепіт відлуння віків...
Листочок червоний вогнем мерехтів
Самотньо в вечірньому лісі...
Холодного вітру бездушний порив
Раптово урвав його пісню...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296611
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.11.2011
Бывает, что цель, та, к которой ты шел
К которой полжизни стремился
Стоит пред тобой, дотянуться рукой
Ты мог бы, но остановился...
Стоишь ты у трона и смотришь вокруг
Зря ждешь ты людей ликованья...
Они все ушли... Остался ты вдруг
Один в добровольном изгнаньи...
Ведь продал ты всех - ибо шел только к цели
И шел позабыв кто любил и страдал,
Кто был всегда рядом и кто в тебя верил
Кто предан тебе был... и тихо упал
Чтоб только ты шел... И ты двигался дальше -
"Отряд не заметил потери бойца"...
Ведь всё же казалось таким, как и раньше
Казалось, что бегу не будет конца...
И вот ты стоишь, одинок и подавлен
Хоть вот впереди и желанный финал..
Не нужен стал вдруг... Ты унижен, раздавлен...
Ведь самое ценное ты потерял...
О, как тяжело всем, внезапно прозревшим...
Не выдержав жизни тяжелый удар
На миг возродившись опять человечным
Ты в бездну шагнул...
И Иисус зарыдал..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296608
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.11.2011