| Сторінки (1/13): | « | 1 | » |
Її гарячі сльози розкажуть багато про світ,
Які колись бачили місто,тікаючи з сірих планет.
Коли було просто і важко стерти з пам"яті слід.
Той що люди продали за 30 срібних монет.
Закрили кордони планети,вже більше ніхто не втече.
І серце не хоче повтору,його це все досі пече.
А губи з присмаком солі,попадаючи в такти розмови.
Не вірити більше нікому,ні в які авторететні промови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2012
Замахало!
Казати нелюбимій те ,що любиш
Замахало!
Вважати другом ту,кого насправді любиш.
Замахало!
Неможливість це сказати світу.
Замахало!
Все те,що ми для них ще діти.
Замахало!
Слухати по радіо херню.
Замахало!
Очима зиряти по ящику фігню.
Замахало!
Що світ утратив унікальність.
Замахало!
Дивитися на цю тупу бездарність.
Замахало!
Що всі нам брешуть прямо в очі.
Замахало!
Що не побачу білі ночі.
Замахало!
Коли хто з себе робить сноба.
Замахало!
Коли на тобі вдіта прадідова роба.
Замахало!
Коли із когось роблять дурака.
Замахало!
Послав би на ху... того мудака.
Замахало!
Що Курт Кобейн помер так рано.
Замахало!
Що голова болить на рано.
Замахало!
Дивитися на харю депутата.
Замахало!
Слухати промову з уст вар"ята.
Замахало!
Коли мажор сидить в Land Rover
Замахало!
Бо інший хтось усе життя збирав на ровер.
.......................................................
Замахало!
Що вірш писати можна безкінченно.
Замахало!
Коли говорить хтось: "та так нечемно"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342721
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2012
Слова прості,немногогранні
І я то знаю,вони всі банальні.
Де рифма слову "многогранні"?
Блядь,це ж слова,вони банальні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2012
Я не боюся осуду суспільства,
Бо ним не прийнятий давно.
І всі ми проти проявів насильства,
Знімаємо насильницьке кіно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342479
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2012
Без попередження стріляти
Ми змушені навіки замовчати.
Війни вже їм не розпочати
Їм лиш стріляти й убивати.
Без попередження стріляти
І ворога підемо ми стрічати.
Розумні будуть говорити
Дурні продовжують мовчати.
Без попередження стріляти
Старі нас будуть знов повчати.
І знов судити і судити
Без попередження стріляти
Усіх нас будуть убивати.
Когось в палати,
Когось - судити і садити.
Без попередження стріляти
Розумні будуть десь тікати
І перестануть говорити
Бо їх вдалось тоді зломити.
Без попередження стріляти
І знову будем повертати.
Розумні прийдуть нас стрічати
А ми старі не будем спати.
Без попередження стріляти
Історію не будемо стирати
А будемо писати...
й пам"ятати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2011
До будинку підійшла людина. Це був чоловік років 25. Він оглянувся. Потім оглянув будинок. Це був гарний великий будинок. Чоловік підійшов до дверей. Знову оглянувся і постукав у двері
Стояла літня спека. Було настільки жарко,що на дворі не було ні душі. Всі поховалися по своїх хатах. У кожній домівці зараз на повну працювали кондиціонери.
Чоловіку, який стукав у двері ніхто не відкривав. Він постукав ще раз і сів на сходи біля дверей. Він був вдягнений явно не по погоді. Глянувши на нього ставало ще жаркіше. У нього була чорна футболка і такі ж чорні штани,а на голові така ж чорна кепка. Було не зрозуміло як він це міг терпіти.
Чоловік у чорному сидів на сходах і оглядав усе навкруги. Перед ним було широке поле,яке заполонили будинки. Хати були всі як один: великі і багаті. У кожної хати було своє подвір*я. Біля кожної-гарно підстрижений газон. Навколо кожного подвір*я простягався кам’яний паркан з кованою брамою.
Це дачне поселення у таку літню спеку було схоже на місто-привид. Не було нікого. Жодної людини ні коло хати,жодної машини на дорозі. Все ніби застигло. Все стояло непорушно. Навіть дерева не шуміли,бо не було вітру. На небі не було ні хмаринки. Земля була висохла і просила дощу. Ні напевно вона просила грози. Сильної грози,щоб напоїти її,змочити її вологою. Але грози,чи навіть маленького дощику не намічалося. І земля здається розуміла це і теж хотіла сховатися,але ховатися їй було нікуди,так само як чоловікові в чорному. Цій загадковій людині яка сиділа на сходах під палючим сонцем.
Але напевно чоловік у чорному не дуже зважав на спеку чи на ще щось. Він прийшов і чекав. Час над ним напевно не мав ніякої влади. Здавалося він сам керує часом. Сидів чоловік у чорному нерухомо і дивився вдалечінь. Дивився крізь дерева,крізь будинки. Погляд його був дуже дивний. Дуже спокійний погляд. Погляд людини якій все було байдуже. Чоловік сидів і дивився майже не моргаючи. Його очі були в тіні. Кепка приховувала очі від людей і від пронизливого сонця,яке заглядало зараз у кожну шпаринку на землі. Ніщо не могло сховатися від Сонця. Такого всевладного,всемогучого світила,яке палило все на своєму шляху. Воно стояло над усіма. Воно було головне. Сонце-бос усіх планет. Усі танцювали під його дудку. Всі крутились навколо нього. І Сонце це знало,і користало з цього. Воно керувало усіма,і всі підкорялися йому. Не могло бути жодних виключень. Але вони все таки були. Чоловік у чорному сидів під палючим всевладним Сонцем і ніби насміхався з нього. Над ним Сонце не мало ніякої влади. Він показував це своїм одягом,своєю витримкою,своїм поглядом. Чоловік ніби був не тут. Не в цьому світі. А у світі своєму. В іншій альтернативній реальності. Яку він сам створив. І в якій не було ні всемогутнього Сонця,ні ще якихось начальників перед якими доводилося схилятися,прогинатися під ними,ховатися від них. Там напевно цього не було. Там був тільки чоловік у чорному і більше нікого. Одне що мучило його це було пустота. Один у світі. А можливо це було і не так. Але все одно він не корився Сонцю. Він стояв вище ніж будь-хто,а можливо і нижче від усіх. Тому не було у нього авторитетів. Не було йому ні перед ким плазувати,ні під ким прогинатися,ні кого було йому слухати. Він сам собі суддя. Сам собі адвокат. Сам собі кат.
Зараз нікому не було до нього діла. Всі ховалися від всемогутнього Сонця. Ніхто не вийшов і не запитав хто він,чому він тут сидить,кого чекає. Ніхто не запропонував води. Ніхто не запросив до себе в дім. Всі ховалися,і цим виражали свій страх перед Сонцем. І воно з цього раділо і палило ще з більшою силою. Сонцю не було діла до чоловіка у чорному,воно давно відкинуло задум підкорити його. Зрозуміло що це не можливо і більше не старалося. Бо воно боялося,що якщо буде продовжувати тоді чоловік у чорному підкорить його,і вже ніхто не буде ховатися від нього-всевладного Сонця. В кожного з них своя правда і свої правила.
На дорозі почувся шум двигуна. Це на великій швидкості мчався мотоцикл. За собою він здіймав хвилі пилюки. Він мчався до будинку,на сходах якого сидів чоловік у чорному.
Шум мотоцикла підривав спокій цієї місцевості. Звук двигуна було чути мабуть у кожній хаті. І люди дивувалися,хто це міг бути на дворі у такій порі. Але ніхто не вийшов подивитися,ніхто не глянув у вікно кого це там несе мотоцикл.
За кермом мотоцикла сиділа жінка. Вона була без шолома. Але виглядала вона так професійно за кермом мотоцикла,що шолома їй не було потрібно зовсім. Жінка виглядала дуже гарною. Її довге,темне волосся розліталося на вітрі. Гордий погляд дивився прямо,далеко прямо,десь у далеку далечінь. На її широких(не дуже характерних для жінки) плечах було шкіряна куртка «косуха». З-під не защепленої куртки виглядала сорочка в клітинку,яка була неохайно заправлена у джинси. А джинси знизу були заправлені у чоботи.
Побачивши ще здалеку людину на своїх сходах вона добавила газу. Жінка заїхала на подвір*я свого будинку уже добре розгледіла чоловіка в чорному. У неї був здивований погляд. Вона напевно не сподівалася бачити цього чоловіка,або взагалі якусь людину у такій порі. Вставши з мотоцикла вона попрямувала до чоловіка в чорному.
-Мої очі мені зраджують! – почала говорити жінка. – А я вже думала що ніколи тебе не побачу! Де ти був все цей час?
-Я теж радий тебе бачити.
-Хм.. радий він!! А пропадати на декілька років ти теж радий? Так?? – уже з підвищеним тоном почала жінка – і що за цирк ти тут влаштував?? Не міг зателефонувати?? Прийшов і сидить тут… Сусіди могли б викликати мєнті… З ким я говорю…Тобі ж мєнти до лампочки… так само як і мені. Ну то може розкажеш нарешті чого прийшов? І де весь час був?
- Я якраз і за цим прийшов. А ти я бачу слова не даєш сказати. Як і раніше. Ніскільки не змінилася…
Жінка підійшла до дверей свого будинку. Витягнула ключі. І відчинила двері.
-Заходь. – сказала вона.
Вони зайшли в дім. Чоловік озирався по сторонам. Роздивлявся кімнату. Кімната була неохайна. Багато одягу розкидано на дивані і по підлозі. Жінка скинула шкіряну куртку просто на підлогу. Добре що хоч підлога виявилася чистою. На столі був цілковитий безлад. Здавалося в цій,тільки одній великій кімнаті вона і живе.
-А що ти тільки в цій кімнаті живеш? – запитав чоловік у чорному.
-Частково тільки в цій. Там на другому поверсі великий зал для репетицій і студія звукозапису. А тут на першому оця кімната і ще одна,але в ній гараж. Там є заїзд з іншого боку. – відповіла жінка.
З-під купи одягу який був розкиданий по дивану виглядала гітара Fender Jazz Bas.
-Пам*ятаю цю гітару. Гарні були часи…
Кімната ця була одночасно і коридором,і спальнею,і вітальнею,і кухнею. Жінка стояла біля умивальника і набирала воду в чайник.
-Чай,кава? – запитала вона.
-А чогось холодного немає??
-Подивись у холодильнику.
Чоловік підійшов до холодильника. На холодильнику було багато магнітів на музичну тематику. Ще були якісь записки,прикріплені до дверей холодильника…
Він відчинив двері і почав оглядати вміст холодильника. Там стояли якісь порожні банки,не зрозуміло від чого. Запах зіпсутого салату рознісся по цілій кімнаті.
-А не пора його викинути? – запитав чоловік
-Судячи із запаху пора. Але я туди вже два тижні не заглядала,так що там вже все треба викинути.
-Продовжимо пошуки якогось холодного напитку…
Він довго оглядав вміст холодильника. Щось витягував,щось закладав назад,щось викидав,щось нюхав і вже після того викидав.
-Мій чай готовий. Якщо не знайдеш чогось холодного,тоді зроблю тобі чай з льодом. Ти там лід знайди. А я поки переодягнуся.
Вона пішла у сторону дивану,по якому був розкиданий різний одяг. І почала переодягатися. Спочатку вона розстібнула сорочку. Потім зняла її і кинула на підлогу. Тепер вона залишилася у ліфчику чорного кольору,за яким були приховані її груди третього розміру. Далі вона зняла джинси і тепер була майже голою. На ній залишилися тільки ліфчик і трусики. Жінка зібрала одяг,який вона тільки що зняла і пішла в сторону гаража.
-Я в душ – сказала вона.
Чоловік у чорному нічого не відповів. Він був зайнятий тим що шукав холодного напитку в холодильнику.
-У неї душ в гаражі? – здивувався він.
І знову зайнявся пошуками чогось холодного. Він витягнув лід. Але подумав що краще його поставити назад,бо він скоро може розтанути. Чоловік так і зробив.
-Таки прийдеться пити чай.
Він взявся провіряти вміст останньої полиці холодильника. І за порожніми і на пів порожніми пляшками від пива він побачив дві пляшечки Pepsi. Чоловік поліз за ними. Спочатку витягнув одну і поклав на підлогу біля себе. Потім потягнувся за другою. В цей час з душу вийшла жінка. Тепер вона була вже в іншій білизні. Він одним оком замітив її. Чоловік закрив холодильник і продовжив розглядати жінку.
-Я знайшов Pepsi. – сказав він.
Вона ніби не слухаючи його підійшла до нього. І сказала:
-Як же за тобою сумувала. – вона почала цілувати і обіймати його.
У неї було холодне приємне тіло. Він почав обіймати його. Ніжно проводив долонями по спині. Вона вже розірвала на ньому футболку.
Між поцілунками вона запитала його: « Ти теж за мною сумував?»
Він почав її цілувати ще з більшою пристрастю. А потім сказав: « А хіба не помітно?»
Вона: «Я хочу щоб ти був мій повністю. Я не хочу втрачати тебе більше ніколи."
Він: « Я буду з тобою. Ти не втратиш мене,Марго»
Вони пристрасно цілувалися і повільно відходили до дивану.
Вона: « Диван так далеко.»
І вони повалилися на підлогу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290762
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.11.2011
З температурою важко писати вірші
Лежу у постелі вже декілька дні.
Ручка самотньо лежить на столі
І ртуть беззупину повзе по шкалі.
Гарячий чай стоїть на столі
І ртуть беззупину повзе по шкалі.
Блокнот закритий вже декілька дні
З температурою важко писати вірші́́́́́́́́́́́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290700
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2011
Дівчата виростають і стають жінками
А хлопці залишаються дітьми.
І дивляться наївними очами
На кольоровий світ пітьми.
І очі кольору веселки
.....................
У нас в думках одні Оленки,
А ще Оксанки,Таньки,Свєтки.
В думках розкаги в нас одні
Нехай всі кажуть,що дурні.
Високо в небі літаки,
А в нас на плечах рюкзаки.
І ми всі дружно вниз стрибаєм
В подвір"ї знов у карти граєм
І за жінками упадаєм
За руки міцно їх тримаєм.
Жінки кричать,що ми дурні,
а нам всім добре - ми бухі.
В нас благородство,гордість і амбіції
І на "екскурсію" в поліцію.
У всьому досягаєм перемоги
Пройшли незвідані дороги.
І бігали усюди наші ноги
Проскочили усі дверні пороги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2011
Він написав: "Я хочу бути там де ти. Я хочу бути з тобою". Натиснув "надіслати". Його страждання почалися. Ні вони просто посилилися. Збільшилися у багато багато разів. Він сидить за комп"ютером і дивиться на екран. Більше нічого не робить. Він чекає...чекає на те єдине повідомлення від неї. на те єдине і таке потрібне для нього повідомлення. Її відповідь була б для нього як ковток води у жаркий день,як ковток свіжого повітря у мегаполісі. Але він знову чекає. День перетворився на вечір. Сонце почало заходити за горизонт,передаючи свою владу Місяцю і зіркам. Темні хмаринки збиралися на небі. День покидав свій пост,здаючи його своїй знайомій Ночі.
Минуло ще трохи часу,хлопець так і сидів за комп"ютером,але її все не було в онлайні. Він напевно все б віддав,за те щоб вона прочитала його повідомлення. Йому на думку спадали різні історії з його життя. Але найбільше він думав про неї. Про її очі. Про її зелені очі,які зачарували його з першого погляду. Хлопець пригадав їхню першу зустріч. Він побачив її на концерті. Зі сцени серед сотні глядачів він побачив ЇЇ, цілий концерт не зводив з неї оче. Того вечора він грав для неї. Того вечора він був готовий продати свою душу.
Але хто він? Простий хлопець-музикант,який грає в нікому майже не потрібній групі. Що він може дати їй? В нього немає ні грошей,ні слави, нічо крім свого серця. Так він може дати їй своє кохання. Це єдине що в нього є. Єдине найцінніше що в нього залишилося. Але чи достатньо його кохання? У неї може бути такого кохання що її накриє з головою,всі чоловіки можуть бути її якщо вона цього захоче. Вона прекрасна. Вона Ангел. Але вона не його Ангел.
Минуло ще декілька годин,і на дворі вже повністю вартувала ніч. Темна,безжальна,холодна ніч. Натиск ночі могли витримати не всі. З настанням ночі багато людей ховалися в свої нори. Вони тікали від неї,так само як і тікали в день від палючого сонця. Але тепер було зовсім не жарко. Ніхто не знав коли і як Ніч завдасть удару. Вона була набагато страшнішою за Сонце. Своїм гострим,як бритва, ножем вона проходилася по тілу кожного,хто осмілився кинути їй виклик.
Хлопець і дивився у вікно. Він спостерігав за кожною новою зіркою,яка з"являлася на чорному небі. З кожною новою зіркою шансів ставало все більше і більше. Кожна зоря,то нове життя,яке з"являється і залишає щось у світі. Але не цікавило хлопця нові життя. Він не міг розібратися з своїм.
"Чому я сиджу тут і нічого не роблю? Чому дозволяю собі нічого не робити?" - подумав він. - "Все не так!"
Він зі злості вдарив кулаком по столі і не виключивши комп"ютер побіг на двір. Він кинув виклик Ночі. Йому було однаково що буде з ним. Він не боявся Ночі. І від тепер вона почала боятися його. Ще ніхто не осмілювався так різко,так нагло виявляти своє байдуже ставлення до неї. Ніч більше не випробовувала його. Вона все ж таки жінка,хоч і дуже сувора,але вона образилася на хлопця. "От хам!!!" подумала ніч і більше ніколи не звертала на хлопця увагу. Він не думав про сутичку з Ніччю. Він і так знав що Ніч йому не рівня,хоча він був простим хлопцем,який навіть життя своє змінити не взмозі.
Він біг по безлюдній вуличці свого маленького міста. На дворі було спокійно, світили ліхтарі, і не було чути крику п"яних людей,як це часто це бувало в їхньому місті.
Хлопець прибіг до п"ятиповерхового будинку. Він стояв і дивився на вікна квартир. Шукав потрібне йому вікно,і так хотів щоб там горіло світло. Єдине світло надії,яке так було протрібне йому. Хлопець не розумів нічого. Меланхолічно водив очима туди-сюди,переглядаючи кожне вікно зліва на право. "Ось воно!" - закричав хлопець. 5-й поверх,крайнє зліва. Ось що йому було потрібно.Вікно в якому світло. Яскраве світло манило його як нічного метелика. Притягувало до себе. Але для чого? для того щоб спалити?
Він піднявся на 5-й поверх. Підійшов до дверей. Довго не наважився постукати. Він боявся.По його тілі пробігали мурашки,він не міг стояти на ногах. Постукавши в двері,хлопець сів біля них.
Через декілька хвилин двері відчинилися. Вона,така прекрасна, вийшла з квартири і нахилилася до хлопця.
- Що сталося? - запитала вона.
- Я хочу бути з тобою...
- Чому?
- Я кохаю тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290542
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.11.2011
Найкращій дівчині на світі присвячується.
Десь там,далеко,незрозуміло де грала музика. Я не міг зрозуміти,що то була за музика. До мене доходили тільки звуки гітари і барабанний дріб. Деякі акорди було чути дуже виразно,а голос я так і не розумів.
Десь там,музика,яку я не міг зрозуміти. Хотів і не міг…Але де вона? Де ця музика? Вона ніби тут і ніби там. Інколи здається що вона близько,а інколи,що далеко.І тільки думка про музику,а точніше про співака-музиканта,який грав і співав,не покидала мене. Я з легкістю зміг би повторити цю музику,якщо би в мене була зараз гітара. Але це для мене не головне. Я хотів тільки дізнатися,хто це співає. І це чомусь здавалося мені нав’язливою ідеєю,мрією всього мого життя.
Але для початку треба було зрозуміти де я.
«Де я!!??»-кричав мій розум і це звучало як риторичне запитання.
Сам не розумію чому очі мої були заплющені,і я відкрив їх…. «Для чого це я зробив?»
Стояв я на даху багатоповерхівки,стояв на краю і не розумів,що я тут роблю…Я втратив свідомість.
Тепер здавалося мені ,що я попав у пекло,або навпаки в рай,а можливо ні туди і ні туди. Просто був на межі. Стояв на краю безодні. Глянув вниз – а там… Там щось темно-червоне і страшне і так мені не хотілося туди,але щось дуже сильне і невидиме штовхало мене в безодню. Я опирався. І в якусь мить я повернув голову в іншу сторону,протилежну безодні. Це було щось нове. Це справді був рай. Красу цього місця не можливо було передати словами. Але цей,побачений мною, рай здавався просто мізерним ,якщо б в ньому не було однієї людини,яка стояла біля дерева і дивилася на мене. Дівчина уважно роздивлялася мене (або мені це просто здалося) своїми великими,красивими очима. Легенький вітерець грався з її волоссям. Дівчина була дуже красивою,і мені здалося, що рай без неї – це не рай. Рай там де вона.
Я не знав її імені, і не міг її спитати (не розумію чому) ,але в моїй голові почало виникати її ім*я . Дівчинка Світ.
- Дівчинка Світ, Дівчинка Світ, Дівчинка Світ – говорив я уві сні.
Я прокинувся. Роздивляючись довкола, зрозумів, що я в лікарні,що лежу на лікарняному ліжку,якась голка забита в мою вену і до неї під*єднана капельниця. Подивився на неї – повільно стікає по трубці якась прозора рідина. Вона йде мені прямо в кров.
Через декілька хвилин до палати зайшов лікар. За ним зайшли мої знайомі. Вони всі посідали коло мого ліжка. Лікар спочатку задавав запитання моїм знайомим,а потім запитав мене. І я йому розповів все що знав. А знав я не так багато. І тільки ім*я тієї дівчини було в моїй голові… тільки Дівчинка Світ.
-Вище неба. Я хочу туди. Мені потрібно до неї. Дівчинка Світ. Я хочу вище неба. Я хочу туди,де вона, там де світ стає раєм. – говорив я.
Після таких слів лікар не зміг залишитися байдужим. Він повернувся до моїх знайомих і сказав: «Типічна шизофренія»
Мені було байдуже. Я все ясніше почав розуміти ту музику,яка постійно була в моїй голові. Тепер я розумів хто її співає. Але спочатку я йду до них.
Знову я на краю,але тепер невідома мені сила штовхає мене в іншому напрямку.
Там ,на галявині, серед поодиноких дерев з гітарою в руках стоїть Курт Кобейн.
«Привіт ,Курт»
«Приві,Енді. Приєднаєшся до нас?»
«Звичайно»
«Знаєш цю пісню»
«Так»
І зовсім не потрібно слів. Ми спілкуємося без слів,просто читаючи думки один одного. І десь,із-за дерева з*являється вона – Дівчинка Світ.
«Привіт» - кажу я – «Я тебе шукав»
«І я тебе шукала»
Вона підходить до мене,наші тіла зближаються,я відчуваю її ніжний погляд,відчуваю приємний смак її губ.
Ми – вище неба,а все інше втрачає своє значення.
́́́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290220
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.11.2011
Візьми шприц з нікотином
Дмухни в очі знов димом.
І шприц з нікотином,
А краще з адреналіном.
Кров л"ється фонтаном
І бродить туманом.
Нестерпний потік інформації
Його не вузуть у реанімації.
Не хоче більше нотації
Багато в ній провокації.
А люди беруть участь в акції.
В акції - провокації.
Його заберуть від дому
Не налиють йому там рому.
Не дасть упасти у кому
Те речення де поставить він кому.
Листа не напише додому
Бо дозволено писати нікому.
Наступили на нього лапою
Його ноги стали ватою.
А ти стирай підлогу шматою
Закриваючи серце латою.
Не відкупитися йому зарплатою
Занадто високою платою.
Пообкладали вони його штрафами
Підперли двері шафами.
Стукають у двері лапами
....
....
....
Очі свинцем залиті
Злипаються на ніч його віки.
І ми туманом повиті
Наб"ємо знов усім пики.
І він залишився навіки
Знов дивиться на сонячні бліки.́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290217
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2011
Свинцеві кульки усюди
За вікном листопади.
Наші ноги повсюди
На дорозі грають етюди.
Кеди взули на ноги
Не прокладуть безкраї дороги.
Кинули людям під ноги
На наші тернисті дороги.
Зав"язались своїми шарфами
Блиснули злими очами.
Закуталися кам"яними плащами
Не відчинити нас більше ключами.
Блиснув промінь надії
Забули ми свої мрії.
Вони стали немовби повії
Світлом пройшлися повз мрії.
Ми нервово курили
Під дощем десь ходили.
Щастя своє ми ловили
Повернутися його ми просили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290088
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2011
Я їду далеко донизу.
Вони мчаться в іншу країну.
Він не хоче лишитись позаду.
Вона любить свою дитину.
Я про неї забувши мовчати.
Зруйнувавши усі свої квіти.
Вони перестануть повчати.
У неї є свої діти.
Вони не уміють страждати.
Мені без мрій не прожити.
Сонце не перестане сіяти.
І вони перестануть судити.
Безбожне наше суспільство.
Без вини воно робить вино.
Безкінченність прийшла випадково.
В їхні ігри грати нам вічно.
Їй важко жити без нього.
Йому без неї не легко.
Не забула вона нічого.
І кохати її не так легко.
І вони не були ніколи.
Щоб не так жилося у світі.
Він спалив усі свої школи.
І без всього залишився в світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2011