Сторінки (14/1313): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Сергій більше її не любив. Свою тендітну дружиноньку Юльку, за якою упадав кілька років, сприймав тепер, мов тягар, який не дає спокійно жити і робити, що хочеться. Його відверто дратували Юльчині сльози і деколи коштувало великих зусиль не підняти на дружину руку.
"Мізерне створіння, - бувало, думав собі, - уявила себе бозна ким! Краще б дивилася за дітьми і не лізла до очей!"
У Сергія і Юлії Вівчаренків і справді підростало двоє гарних діток - синочок Артем, який збирався цього року переступити клас середньої школи, та рожевощока, з великими синіми очима Настя - батьківська улюблениця. Саме вона й не давала татові наважитися зробити крок, який би остаточно зруйнував сім'ю.
Хоча той вже не раз стояв за мить від фатального рішення і, здавалось, готовий був дослухатись до слушних порад Мартусі і перестати розриватися між обов' язком і коханням.
Ох ця Мартуся... Тільки від однієї згадки про коханку по всьому тілу Сергія пускалися в танець великі лісові мурахи. Перед очима поставав образ коханого тіла, до шаленства звабливі вигини, круглі перса, пухкі вуста... Ммммм... Скільки чоловіків крутилося біля Мартуськи, скільки залицяльників оберемками носили їй квіти і подарунки! Та вона вибрала його - Сергія Івановича, - без п'яти хвилин першого заступника директора одного з найуспішніших підприємств міста. Проте, останній обставині чоловік не надавав жодного значення, вибавлюючи себелюбну впевненість, що Мартуся стала його з великого кохання, "з третього погляду" , як любила казати дівчина.
О, Сергій Іванович ніколи не забуде того божественного дня першої зустрічі з Мартусею - стрункою, пишногрудою чорнявкою, яка з відразу полонила його серце. Весь вечір не спускав з дівчини очей, та підійти не наважувався. Біля неї вилося щонайменше десять кавалерів, намагаючись то запросити до танцю, то запропонувати бокал шампанського чи закуску.
- Мішелю, - звернувся до колеги, - хто та чорнявка, біля якої нині хлопів, як під пивним магазином? (За зневажливим тоном прагнув приховати своє хвилювання).
-Не знаєш? - щиро здивувася той, - це нова секретутка Тамохи (так між собою жартома кликали шефиню).
-А де Інга? - розгубився Сергій, бо й справді не знав про кадрові зміни.
-Ой, не сміши, братан, ніби не знаєш, які відносини останнім часом були між Тамохою та Інгою. Пес із котом і то живуть краще, - підморгнув Мішель, а потім тихо додав - Та й давно пора було Інзі на іншу роботу. Знаєш, жмутками зморшок клієнтів не привабиш. А от з Мартою тепер у нас відбою не буде від замовників.
Чолов'яга п'яненько гиготнув і попрямував у бік перспективної співробітниці. А Сергій залишився стояти біля барної стійки, спостерігаючи, як черговий кавалер повів до танцю Мартусю (чомусь саме так одразу став про себе кликати нову колегу).
***
- Сергійчику, коханий, то коли ми їдемо до Львова? Мама вже всі вуха мені проїла, коли ти приїдеш. Я вже й не знаю як їй на очі показуватись - муркотіла біля Сергієвого вуха Марта.
В кімнаті ще п'янко пахло їхнім гріхом, полудневе сонце боязко прозирало через штори, одразу ж примружуючи очі і сахаючись геть. Чи то заздрило Сергієві, чи то співчувало чиємусь серцю, котрому суджено було розбитися на дрібні друзки після з' яви гіркої правди. Та про це думало тільки сонце, бо в головах розпашілих коханців крутилися геть інші думки.
- Мартусечко, обов' язково поїдемо. Давай наступного місяця. Настечка тільки готується іти до садочка. Артем защораз ображається, коли на вихідних не можу бути із ним - винувато тулився до Мартиної ніжної шийки чоловік.
Та жінці явно не до смаку був ані тон, ані зміст сказаного, тож вона різко його відштовхнула, вибралася з-під ковдри і спритно зістрибнула на підлогу. Пройшла кілька кроків, зупинилася посеред кімнати і випалила:
- Як же ти мене дістав! Маєш за щастя, що люблю тебе, а то б терпіла оці вічні відмазки!
А потім, хвилю помовчавши, повернулась до Сергія, що ні намить не зводив з неї закоханих очей, потягнулась уверх, бавлячись сонячним променем, що акурат таки пробрався крізь щілину між шторами, і, мабуть, сам захмелів від доторку до ніжної шкіри жінки. Відтак граційно кількома кроками опинилася знову біля Сергія, взяла його руки, поклала собі на плечі і, дивлячись прямо у вічі, запитала:
- То коли я познайомлюсь з Настею і Артемом? Ти обіцяв...
(Даоі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2018
Я сотні раз програла цьому світу,
я сотні раз відмовилась іти
супроти зливи, грому, злого вітру,
спаливши всіх надій своїх мости.
Я сотні раз віддалася знемозі
і відступила маловірно в бік,
лишившись тільки тінню при дорозі...
О, скільки, Боже, втратила вже й лік!
Але колись приходить мить кінцева,
коли немає більше жодних сил
точити біль з пораненого древа
душі своєї, замість білих крил.
І розірвавши пута чорнорунні,
ідеш вперед, хай буде, так як є!
В тобі ревуть надривно рвані струни,
набат гучний у тім ревінні б'є.
В нім розуміння сочиться проз вени,
відмірюючи по краплині час:
назад з дороги цеї не повернеш,
якщо впадеш - то вже останній раз!
26.09.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808501
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.10.2018
А завтра вона поїде, залишиться тільки стук
у серці... А ще прощання очей і тремтливих рук.
І острах, такий таємний, не вицідиш на-гора.
Життя, о життя! Здається, подекути, що то - гра...
Здається, бува, що днина, як вигадані плаї.
Та ба що думки, мов оси, як хижі, густі рої.
Втекти-не втечеш, не годен. І змиришся, треба так,
покотиться по дорозі не вартий вже ніц мідяк.
О, Боже, якби то сила на крила не там, десь тут!
Якби відшукати в стрісі заховану часом суть,
загублену сонцем ношу - ласкавого цвіркуна,
тоді б не тяжи́ли думку прийдешні сніги, зима.
Бо завтра вона поїде, сказала, що до Рі'здва,
коли зазирати стануть у вікна нові дива,
коли у пахучім сіні народиться день ясний,
аби навернути стежку засніжену до весни...
18.09.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807522
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.09.2018
Так тихо крадеться осінь,
мов хитрий блукалець-кіт, -
то хмарами вкриє просинь,
то вітром дихне услід.
То теплим пухнастим боком
притулиться до душі,
то майже нечутним кроком
притюпає до межі.
Неголосно промуркоче
на вушко тобі про те,
як жовтень убрати хоче
дерева у золоте.
Запустить гостренький кігтик
в розніжену глибочінь...
І раптом узриш-бо - літа
зосталась хіба-що тінь!
Бо онде вже під порогом
котюга рудий пряде
останню тепла залогу -
погожий осінній день.
17.09.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807055
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2018
Нехай дзвенить мені у серці біль,
аж тахне грім за грізною грозою,
я не обмовлюся о тім тобі
ні тишею, ні словом, ні сльозою.
Зірву вололошку дику край межі
і принесу її дощам на спогад
о тім, як добре було на душі,
коли до тебе кликала дорога.
І хай той день, як мрево в дадині,
як перезріла на піску оаза,
ти жити будеш вічно у мені
і вибухати болем раз за разом.
Тож хай у серці бухкає той біль,
аж тахне грім за грізною грозою,
я не обмовлюся о тім тобі
ні тишею, ні словом, ні сльозою...
21.08.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2018
***
І буде камінь чорнорунний
на невтрамбованій горі
кришити дрібно білі струни
під зойк невільних прапорів.
І буде падати в долину
розшарпаний вітрами плач.
І загортатиме провину
у пелену гріха палач
А ти стоятимеш, як привид,
десь недалечко від ріки,
що потопає в руслі кривди
неспертої іще ніким.
Ані людьми, ні вишнім Богом,
ані законом, тим, що пра...
В тобі бриніти буде стогін
і рватись буде на-гора.
Та ти, як камінь чорнорунний
на невтрамбованій горі,
збирати будеш тільки луни
під зойк безвільних прапорів...
27.08.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805310
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.09.2018
***
О, українці лагідні мої,
допоки будемо толерувати,
кацапських ос розлючені рої
і вузькодумне прогинання вати.
Допоки будем відступати в бік
у мент, як треба зацідити в пику?
А потім, докоряючи собі,
дивитись в очі правдоньці безлико.
Бо вишиванки мало на плечі,
коли душа взялася гнилизною.
І все святе лишається ні в чім,
як у ділах вподібнюємось гною.
Довкола плачуть вервиці могил,
лиш ми вдаєм, що все у нас, як треба.
І упадає віронька без сил,
і молиться до Бога просто неба.
Щоб навернути змалені уми
до розуміння істини простої -
змінити щось у силі тільки ми,
якщо з собою зійдемось в двобої!
20.08.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803910
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.08.2018
***
Залишаються тільки могили
і задивлені в небо хрести,
із останньої прагнучи сили
світ безпам'ятства переплисти.
Доточити собі на хвилину
не життя, а історії днів,
де б іще не буяли сивини,
засіваючи сум в далині.
Де життя ще могло означати
щось високе й безмежно хмільне,
і смішними здавалися дати,
колихаючи світло земне.
Але час, наче вперта приблуда,
затягає усе у туман,
обпікаючи вичахлі груди
незліковною горсткою ран.
Залишаючи тільки могили
і задивлені в небо хрести,
що з останньої маються сили
світ безпам'ятства переплисти...
10.08.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803425
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.08.2018
Цей світ не належить нікому із нас,
Ми проз протікаємо, начебто ріки.
І тільки невтомно відмірює час
Отруту чи ліки.
І тихо спадають ілюзії вниз,
Коли проминальність на відстані торку.
Ми гості маленькі отут, не пани,
Ще й часто - без толку.
І очі у неба так часто сумні,
Замулені паводком наші сумління.
А з подихом кожним стривожені дні
Ведуть до змаління.
Ми просто думки ці складаєм обіч,
Течемо, хлюпочемо, боремось з вітром,
Буває, забувши геть чисто в собі
Розбурхати світло.
Аби прояснити затемнений бік,
Лякливої тіні, що прагне до Бога.
Проз час протікаємо плинністю рік,
Спинитись незмога.
27.07.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801198
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.07.2018
***
І коли розітнеться небо
У тобі на мільйони хмар,
Десь вода шугоне проз греблю
І не встигне старий вівчар
Позбирати овець докупи,
Білововних дрібних овець.
І не зможе душа збагнути,
Що насправді настав кінець
Блискавицям і сніговіям
Над хатами і у полях.
Розтечуться у боки змії,
Залишаючи тільки страх
Перед першою німотою,
Перед першим густим дощем.
Розтривожений самотою,
Пробере тебе наскізь щем
За недертою сіттю неба,
Що давало снагу іти...
Рве життя, наче шмаття, греблю,
Онде біла овечка - ти.
25.07.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2018
Смарагди очей Твоїх
Навік мене полонили,
У серці чуттів рої,
За спиною наче крила.
Пірнаю в цю глибину -
Прекрасну й таку жадану.
Й одразу у ній тону,
Лиш в очі Твої погляну.
Ця зелень така чудна,
До меж і безмеж кохана.
На світі усім одна,
Жива, життєдайна, ладна!
Смарагдове плесо мрій,
Смарагдові височини...
О, зеленноокий мій,
Кохання моє єдине!
17.07.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2018
Гори мої гори,
Вилікуйте мене...
Хай часоплин історій
Темних урешт мине.
Хай зацвітуть вишні,
Навіть і по весні.
Відгомоніть лишнє,
Болісне у мені.
Гори мої любі,
Небо вам як сусід.
Моляться небу дюди,
Й ви помоліться вслід.
І в тій молитві щирій
Долю мою пімніть,
Хай опадуть гирі
З вичахлих зовсім віть.
Чуєте, гори милі?
Хмари довкола Вас...
Хай прибуває в силі
Світла жаданий час.
Ви попросіть у Бога
Ліку на муку сю,
Що гомінкі дороги
В серце моє несуть.
Ви намоліть тиші
Бурям у низині.
Відгомоніть лишнє,
Болісне у мені.
Хай часоплин історій
Темних урешт мине.
Гори, мої гори,
Вилікуйте мене...
13.07.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799256
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2018
Так нечутно ступає літо
по розпахченому зелу,
аж доходить душа зеніту,
осягаючи вись нову.
Запирає у грудях віддих,
дозволяючи тільки вдих.
Надовкруг розтеклись флюїди
відчуттів до межі ярких.
І тріпоче, немов метелик,
у тобі сокровенна мить.
Косичисто роздолля стелить
найпрекрасніші килими.
Найсолодші на запах барви,
найпахкіші на смак тони.
Оглядається день лукаво
й тихо дибає за тини.
Понад край, де плакучі верби,
де колише задуму став,
де цілує надвечір небо
серце вибавлене в уста.
Щоб назавтра із першим світлом
знов розхлюпати дивоцвіт,
по якому неквапно літо
йде у світ.
2.07.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798583
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.07.2018
Цей дощ затягнувся надовго.
Від тебе немає листів.
У серці - то біль, то тривога,
то дальне відлуння громів.
Ще й спогадів гостра плеяда,
уколе то тут, то десь там.
Неправда, ти чуєш, неправда,
що вже не побачитись нам!
Що день догорає назавжди
проз яблуньки листя густе.
Назавтра іще дощопади,
та вже з понеділка - не те.
Там райдуга, сонце, як диво,
в пелюшечках ранніх надій.
І я, до безмежжя щаслива,
купаюсь в любові твоїй...
І хай ці думки - тільки мрія.
Ще й хмара нова вироста.
Проз дощ затяжний бовванію,
чекаю листа...
28.06.18 р.
© Леся Геник
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2018
Цей дощ затягнувся надовго.
Небесний розгойдано дзвін.
Втонула в калюжах дорога.
І річка набрала розгін.
Вдягнулися гори в корону
важких нерозчесаних хмар.
З горішнього стиглого лона
все ллє на земельний вівтар.
Хоча погамована спрага
всіма остаточно давно,
та дощ не втихає, салага,
вистукує щось у вікно
Знайоме і наче незнане.
Сповзають краплинки по склі.
І ніби чуття полум'яне
рости починає в мені.
Хапаю до рук парасолю,
пірнаю у змоклі сади,
де день полиша за собою
останні сліди.
23.06.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796793
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2018
І світу цього мені страшно направду...
З провулків здичіло гарцює юрба,
на вид виставляючи голу принаду,
цнотливицям тявкає в очі: "Ганьба!"
І хтось, зачиняючи двері до храму,
втікає подалі під Божий престол...
Юрба ж підкидає розгойкано сраму
і множить відступництво дике на сто.
З горищ опускаються чорні мамони,
їм можна віднині на торжище йти.
І тільки халупка убога прокльони
збирає і зносить під білі хрести.
І щось умирає на мапі сучасній,
відходить назавжди в невидимий кут.
Допоки гарцюють Андрюхи та Васі,
котрі за Галинок себе видають.
А десь понад ними веселка ридає,
содомніє град, сиротіє народ.
Хтось жито посіяв та сходи вмирають
під мештом пилюжним здурілих заброд.
Направду боюся цього псевдосвіту,
а серце, направду, поранений птах.
Сльозами-дощами заходиться літо
десь посеред плах.
17.06.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796102
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.06.2018
коли обганяєш вітер
попереду б'є гроза
приходиться розуміти
всі "проти" і кожне "за"
на тій непростій дорозі
котрою тепер ідеш
розчинений у тривозі
розхлюпоний з-поза меж
очікувань і розтрачень
залюблень і всестрахів
шукати в собі означень
того що давно хотів
зробити а чи сказати
допоки проз хмари день
допоки з твоєї хати
дорога у даль веде
а ти обганяєш вітер
по ній ідучи у світ
змагаючи з віщих літер
зложити собі отвіт
бодай би один єдиний
на захист упертих "за"
допоки на плечі рине
остання твоя гроза
14.06.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795942
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.06.2018
Заблукаю в тобі перед досвітком,
обернусь на ласкаву зорю,
запаливши ледь вичутим доторком
розколисану душу твою.
Пригорнуся до неї розніжено -
так у щасті іще один день
світлорусопухнастими віями
до моєї щоки доторкне.
І допоки за сонними шторами
сонце місто будити зачне,
розмалюю тремкими узорами
щось між нами таке неземне.
7.06.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2018
Розчиняю в дощі зажуру.
Тихо крапелька долі - крап...
Я зруйную колись ці мури
несолодкі, втечу з їх лап.
Побіжу на межу, де зорі
рясно скапують цілу ніч.
Смуток випущу там на волю
й опаде він нарешті з пліч.
Я колись розміняю сльози
на розхлюпаний первоцвіт,
ще отой, як варкі морози
огортають собою світ.
Але вже не під силу зовсім
затулити п'янкий розвій,
спопеливши жагучі роси
першовиплеканих надій.
Я колись заховаюсь, правда
і від хмар, й від негод усіх.
Але поки моя розрада
в цих краплинах, одна з утіх...
15.05.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2018
***
На дощ назбиралося знову,
погримує горами грім.
А серце шукає покрову
на схилі безжально крутім.
І котяться вниз каменюки,
здираючи шкіру з небес.
У дощ простягаючи руки,
все кличу і кличу тебе.
22.05.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792842
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2018
Не чини так зі мною, не треба,
бо не втримаю цю мілину,
бо обабіч кудись заверну
й відречусь, відвернуся від тебе.
Бо на серці мені стільки швів,
що нема вже живенького місця,
і останній неторканий звівся
пляц до реготу чорних жалів.
Не тавруй мені болем думки,
мені доста і муки, і болю,
обпікаю востаннє любов'ю
тінь твоєї тяжкої руки.
А відтак не поверну назад,
а відтак розіб'ю і так само
розіб'юся, безвільно, безжально,
впаду долі під каменепад.
Я не хочу цього, та повір,
не безмежне насправді терпіння,
коли в душу кидають каміння,
замість жаданих лагідних зір.
Тож зі мною отак аж - не варто,
бо не втримаю цю мілину,
бо у грози кудись заверну
й загашу нашу ватру.
17.05.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792160
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.05.2018
Це Місто чарівне вростає у тебе,
як сонце весняне, як лагідне небо.
Цілує залюблено спраглі зіниці
і, знай, все нашіптує про таємниці
оті, що сховалися десь в Бастіоні,
де час зупинився, немов на припоні
в стареньких, але ще живих, наче, мурів,
де щось іще пра залишилось в натурі.
Нашіптує щось ледве вичуте, тайне
про замки прекрасні й Потоцького пана.
Й про те, як вчинилась цього міста слава -
про сина його, звісно, про Станіслава.
І дзвонить у дзвони собі на катедрі,
чи в церкві вірменській при чесній потребі,
звучить у костьолі блаженно-органно...
І хочеться серцю співати осанна!
Осанна цим вулицям, паркам, провулкам!
Осанна історії вічної звукам!
Цим пам'яткам гречним, старим постаментам,
що дивляться в душу саміньку поетам...
Це Місто натхненням квітує, чарує
кожніську клітинку твою, і цілує
розвеснене сонце і лагідне небо,
все глибше і глибше вростаючи в тебе.
7.05.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2018
Розгойдаю в собі терпіння -
гойда, гойдалочко, гойда!
Там, де неба горить склепіння,
завжди в хмарці десь є вода.
Заплету у думки відраду,
наче стрічечку голубу.
Бо ж як хтось виверга неправду,
то собі лиш зове біду.
А у Боженьки добрі руці,
добрі рученьки і душа.
Гойно вчишся котрійсь науці,
як підійде впритул межа.
Бо тоді лиш згорає свічка,
як вже ґнотику ані-ні.
І розвиднює личко нічка
лиш при сонечку, лиш при дні.
Тож закутаюсь в потепління,
йде весна, отже не біда.
Розгойдаю в собі терпіння -
гойда, гойдалочко, гойда!..
25.03.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790490
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2018
І як тобі живеться?
Не сумуєш
за тим, що так безрадно відбуло?
Чи хтось тепер печаль твою лікує,
цілуючи зажурене чоло?
Чи хтось бере за руку щиро-щиро,
як я колись, давним-давно колись?
Не пам'ятаєш, певно...
Пахне миром
така прозора й невагома вись.
А ти, скажи, чи дивишся ще в небо,
пантруючи за янгола крилом?
Та й чи ще є в душі така потреба -
шукати зблиски мрії за вікном?
Признайся, ну ж бо, віриш ще у чудо,
оте пресвітле, мов з дитячих літ?
Де добрими усі здавались люди
і зовсім іншим уявлявся світ...
Та що ж це я?..
У відповідь мовчання.
Або сто тисяч вигаданих слів.
Пливе кораблик пам'яті ячанням
на хвилях днів.
9.04.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789799
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2018
Ця втеча така солодка...
Ця втеча така гірка...
Допоки мовчиш, допоки
малієш неговірка,
сповзаючи тихо долі
під ноги старих дерев.
До прихистку ніби-волі,
котра у полон бере
і вільних, і безневільних,
крикливих і мовчазних...
Довкруг виростають стіни,
не можна зайти за них!
Не можна дивитись в очі
правдивішій із неправд.
Бо... жити тоді не схочеш...
Не зможеш зайти на лад
в собі ні на мить благеньку.
Хотіла втекти? Втекла!
Наймилась жалям на деньку,
всю душечку обпекла!
Лишається менше кроку.
Тримаєш на повідку
цю втечу - таку солодку...
Цю втечу - таку гірку...
15.04.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789541
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.04.2018
О туго моя темноока...
О мученько сива моя...
Найважче з тобою до року,
а потім - ти вже, як cвоя.
А після - ти, наче родина.
І в будні не йдеш, і до свят,
уперто уже й безупинно
наводиш в усьому свій лад.
Втискаєш свої корективи
у кожну з найменших шпарин,
дарма не спадаєш із сили,
доносячи свіжий полин.
Ще й туго зав' язуєш бинду
черлену на білій душі.
Та так, аби було не видно,
допоки дійду до межі.
Аж поки сама зрозумію,
що далі дороги не йдуть...
Світає довкруж, вечоріє,
а ти все зі мною, все тут.
Недуго моя сивочола,
безрадо моя неясна...
Все журиш, а я, хоч і кволо,
всміхнусь, бо весна...
10.04.18 р.
Слова цього вірша стали піснею.
Музику написав Володимир Сірий, він же і став виконавцем.
Послухати пісню можна, перейшовши за посиланням:
https://youtu.be/Cx3XCLo_voE
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788186
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2018
Моя сестричко, зіронько ясна,
як добре знати це і відчувати,
що ти в душі моїй, як та весна -
сердешний дотик батьківської хати.
Моя сестричко, янголе земний,
котрий провадить в найтемніші ночі,
у мить, коли на серці валуни
і пелена безвиходу на очі.
Ти в час такий, мов квітка весняна,
пробити здатна невгамовні товщі
гірких льодів, з самісінького дна,
й убрати цвітом найжаскіші трощі.
Спасибі Богу - ти в цім світі є,
в душі моїй так щиро-щиро світиш.
Сестричко люба, світелко моє,
мій найрідніший світе.
9.03-15.04.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2018
***
І коли відречеться від тебе
навіть білий освячений дим,
все одно задивляйся на небо
й не бануй гореслізно за тим,
що пішло, навіть не озирнувшись,
замітаючи байдуже слід.
Усілякі трапляються душі,
та від того не меншиться світ.
Та від того добро не маліє,
просто треба зібратись і йти
від розпуки до світлої дії,
що веде до спізнання мети.
Що жадає від тебе одного -
не звертати із добрих доріг,
передбачених люблячим Богом
для всіх.
5.04.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786673
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2018
Нарешті весна! Нарешті бубнявіє перша брунька!
Нуртують жагучі соки невтримано догори.
Земля простягає спрагло до сонця замерзлі руки.
Запрошують світ до танцю звеснілі нараз вітри.
Уперше долає морок ще зовсім дрібний підсніжник,
розбурхуючи довкола левади п'янких надій.
Бринить моріжком яскравим полів кострубатий ліжник
і котики затівають щось змовницьке на вербі.
А як салютують в лісі шпаки, коли ранок сходить!
Як клепчуть старі лелеки, пізнавши гніздо своє!
Вклоняються ґаздам зовсім ще голі зі сну городи,
засвідчуючи на тому - причина до здибань є.
І, Господи, як же добре, коли й у тобі на ве́сну
вибруньчується щось гарне, жадаючи розцвісти.
Бо трошки ще й Воскресіння, ще хвилька і світ воскресне,
ще зовсім краплинка часу і духом воскреснеш ти.
3.04.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2018
Ця зима жаска задовга, ой задовга...
Замерзають бідні журавлі -
як востаннє, привела дорога
до вітцівської землі.
Безконечна ця пора, ой безконечна...
Невгамовний апетит війни.
Та ж кільком година ця конечна
нині стала від зими!
Боленосні ці сніги, ой боленосні...
Скільки ж крові в них є на руках!
Помирають у Карпатах сосни,
відчаю тече ріка.
Безнадійна ця зима, ой безнадійна...
Тлумить шепіт марних молитов.
На душі утворюється піна
муки...знов, і знов, і знов...
18.03.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784974
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.03.2018
Слова, які втрачають силу,
уперто рвуться ще назовні,
а там тенета перепонні
і постріли підступні з тилу.
І погляди такі, осудні,
з-під окулярів, з дна аж, Боже!
Та ж так дивитися не гоже,
бо замерзають горні студні.
Ходитибудеш сонця спраглий,
просити будеш: "Дайте пити!"
А поряд надмогильні плити
і тільки надмогильні ваги.
Чи зважать слово? Ні, не зможуть...
Воно - як пух, його не вчути.
Холодний дотик до отрути...
Весни не буде, гинуть рожі.
Лиш на руках ще білі вени
й на образах німе моління.
В сніги пірнає Воскресіння,
та все одно спасенне.
23.03.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784256
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.03.2018
Не торкай мого болю, благаю...
Над садами застигла весна.
Як доходиш уперше до краю,
то, здається, спасіння нема.
Днів з десяток ще треба заждати -
у бруньках розговіється світ.
Не питайся ні часу, ні дати,
коли зможу знайтись на отвіт.
Запливає у вікна безсоння.
Ох укотре ж, укотре! Нехай...
Болю мого невільне бездоння,
я молю, не торкай...
18.03.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2018
Ти її відпускаєш на нині,
і на завтра, а, мо', й назавжди...
На старенькій-старенькій футрині
запуцовує вітер сліди.
За межею згорає востаннє
мляве пасмо відбулих надій,
залишаючи лиш покаяння
у душі світлоокій твоїй.
Ти її відпускаєш на волю
ту, гірку, мов кульбаби стебло,
обпікаючи небо любов'ю,
що негадано так відцвіло.
Загасивши яскраве проміння
до відчинених навстіж воріт.
Погамовуєш в серці квиління,
проводжаючи всесвіт у світ.
Ти її відпускаєш, так треба,
хай спадає на істину ніч,
хай розпука шкребеться у ребра
і сльоза прикипає до віч.
Поки сонце вбереться в коралі
і завруняться зблиски руді,
ти її відпускаєш, печалі
залишивши навіки собі.
15.03.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782460
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2018
Навіть коти оті, що кличуть їх мартовими,
ввечері теж читали (чула ж бо!) Тараса.
Як же гучніло слово, як розлітались рими!
Аж припадала вухом сонна іще весна.
Навіть хазяйські псарні тихо сиділи збоку,
щоби не збити з ритму дивних оцих читців.
І вібрували тілом ночі незвичні токи,
і малювався захват місяцю на лиці.
Десь у світах незнаних, дальних і нетутешніх,
янголики котячі вміло вершили суд:
хто із читців невгамних буде сьогодні першим,
грамоту щонайліпшу нині кому дадуть.
А мартові котяри того і не чекали,
поки між темні хмари плуталася зоря.
Голосно так, невтримно вірші палкі читали
(чула сама, повірте! ), звісно, що з "Кобзаря".
9.03.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781340
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2018
А відчуття, немов і справді двічі
зайшли наосліп в ту саму ріку -
за бидло мають і плюють у вічі,
конструкцію терзаючи хитку.
Під маґістратом знову краплі крові.
Не в силі навіть березневий сніг
сховати намагання зовсім кволі
спокутувати розпач, біль і гріх.
А що на сході? Там усе, як звично, -
за волю хлопці, мерзнучи, стоять,
допоки владці походжають зично
серед багатих золотих палат.
І що найгірше - маємо, що й мали,
та тільки втричі, вп'ятеро ще гірш,
бо перед тим немудрі керували,
а зараз - хитрість, множена на гріш.
І що чекати? Певно на весну лиш.
Хоча б вона розрадить журавлем
серця, що в грудях змучено поснули,
ховаючись від правди день за днем...
3.03.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780121
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.03.2018
Лютневий чоловік, такий безмірно світлий,
собі забрів у світ цей, коли сніжило круг,
щоб розтопити кригу, щоб хугу обігріти
і лиш тепло і щирість вихлюпувати з рук.
Лютневий чоловік з зеленими очима,
як гляне в душу - зразу довкола квітне все.
Здається, ніби крила у нього за плечима,
здається він до хати лиш світелко несе.
Лютневий чоловік з безмежно добрим серцем,
не прагне уколоти, а зовсім навпаки -
розрадить, пожаліє чи просто посміхнеться,
вплітаючи щось ясне в нерадісні думки.
Лютневий чоловік, з погідною душею,
забрів у світ, де повно негоди і жалю.
Але мені він світить яскравою зорею!
Лютневий чоловіче, я так тебе люблю...
10.02.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2018
Ти сама перекреслюєш ноти -
ті, що пише тобі хтось незнаний,
хтось невіданий і не тутешній,
десь далеко-далеко вгорі.
Ну а потім йодуєш, бинтуєш
розтривожені доторком рани,
і втираєш невтішені сльози,
щоб не бачив ніхто, на зорі.
Ти сама відганяєш музи́ку
за межу, що укрилась туманом.
І міняєш мелодію тиху
на мовчання, таке голосне.
Ну а потім в зажуру впадаєш
неприкаяна і окаянна,
намагаючись втішити серце
новоявленим вічністю днем.
Ти сама відмовляєшся чути,
відмовляєшся влитись у всесвіт
і піддатиcь тому смакуванню,
що зоветься сьогодні життям.
А вишукуєш вперто на струнах
дисонанси, вкорочені сенси,
знемагаючи зовсім від того
і спадаючи долі без тям.
Ти сама обираєш безлюддя
на заселених вулицях долі,
зазираєш у вікна самотні,
за котрими панує зима.
І змагаються білі музики,
і цимбали стають кволі-кволі,
бо їх чути уперто не хочеш
ти сама, ти сама, ти сама...
7.02.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775971
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2018
За рікою спливають медузи,
за словами спливає отрута.
Вперше мовлене другом "не друзі",
вперше те, що не можна збагнути.
В океані далекого часу,
затихають невчуті оркестри.
Знову тріскає гойна окраса
та, що мала світити на верстви.
А медузи дуріють - солоних
їх покидали в прісні озера.
В невідомості десь на припоні
догорають "інкогніта терра".
Ми з отрутою звиклись, навіки
знепритомнили чисті криниці.
Помирають розлюблені ріки,
тих, що житимуть - лиш одиниці.
Неупізнані, навіть незнані,
не розхлюпані, не одержимі.
Але душі у них - справжні-справжні.
Але очі у них - зримі-зримі.
2.02.2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775287
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2018
Я собі загадала бажання,
як з весною* все чорне мине,
помаранчеве сонечко зрання
розцілує усе, що земне,
І усе, що ховається далі -
на удачу, на радість і сміх.
Розсипаючи жовті коралі
навкруги, де надавно ще сніг
Непривітно розкинувшись, дрихнув.
Як проклюнеться перший цвіток,
і вітрисько розлючений стихне,
задивившись на сплячий лісок,
Що почне просинатись помалу.
Як налиється брунька життям,
обираючи гілля від шалу
ще торішніх відбулих звитяг.
Як уперше розбудить півпарку
перельотом утомлений шпак.
І присяде на вицвілу лавку
зачарований світом дивак,
Обдарує усіх перехожих
кольоровим суцвіттям надій.
О, як серцю тоді стане гоже,
коли сонечка цьомки руді
залоскочуть із самого рання
заклопоткане людство земне...
Я собі загадала бажання,
що з весною все чорне мине!
1.02.18 р
*мається на увазі "з приходом весни"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774552
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2018
І падає сніг, і знову розлючена вітром хуга
розказує змерзлим вікнам, що досі мовчати тут,
бо десь за Дніпром на Сході утратив хлопчина друга,
а дядько, такий товстенький, збрехав, що у нас все "ґут" .
І б'ється об дах пташина, сховатися у незмозі,
а сльози її гарячі - за хвильку іскристий лід.
Десь молиться воїн щиро при вірі та при морозі,
допоки товстенький дядько вибріхує цілий світ.
А нарід, а нарід бідний зачовгався до кошари,
ховається за тинами від правди і від вітрів.
Маленькому сину сняться щоночі страшні кошмари,
допоки товстенький дядько плекає брехню між брів.
Довкола біліє, біло зима настелила всюди
і ліжників, і перинок, і коциків - аж за край.
Вмирають на Сході хлопці, на цвинтарі плачуть люди,
а дядько товстенький знову розказує щось про рай.
То ж люто казиться хуга, і дряпає вікна, просить
не кліпати безсловесно, бо годі мовчати тут!
Бо скільки вже втрат безрадних, що треба сказати досить
товстенькому пишномовцю, що вперто торочить "ґут"!
16.01.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771655
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.01.2018
Ця ворожба, як чорна витинанка,
Ця ворожба - як плетиво нічне...
На серці - ранка, рвана болем ранка,
котра відтак усе й усіх ковтне.
Не вчує півень, буде міцно спати,
хтось украде золочене яйце.
І тільки страх постане серед хати
і вишкірить скривавлене лице.
Закриють очі вікна полохливі,
і стеля, наче аж до ніг сповзе.
А десь на тому боці прикрі зливи
рядном черленим вкриють геть усе.
Та лиш тоді хтось кине карти долі,
зачне топтати підлих королів,
коли згорить останній плуг неволі,
що тягне в ліс вгодованих волів.
Коли оце небіле ворожіння
забуде стежку до святих воріт,
впаде у землю сонячне насіння
і з нього вродить зовсім інший світ.
11.01.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770898
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2018
А хочеться аж вити, бо вітри
собі за моду взяли руйнувати.
Бо я ще я, та ти - уже не ти,
а тільки тінь розгойданої хати.
Бо ці стежки, що рястом заросли,
колись у небо лагідно дивились.
А нині їх нерадісні посли
позбутися не можуть чорних милиць.
Та ти біжи, на втому не дивись,
не зазирай відбулому ув очі.
Бо й те, що є, зміняється колись:
котресь - на дні, котресь - на темні ночі.
І тільки шип у серце заросте,
щоб час від часу зацвітали ружі,
де щось було незвідано просте
і рідне до безмежжя дуже, дуже!
Летять у прірву стомлені листи,
у дзвони б'є розбуджене напастя,
де я ще я, та ти - уже не ти,
а тільки тінь розгойданого щастя.
4.01.18 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2018
На долонях у неба - сніг,
на долонях у вітру хуга.
Знов намарюється мені
білопінна врочиста смуга.
У сніжинах оцих, що ось
обціловують зимні вікна,
видивляюся дивне щось,
до незвіданості завітне.
І оголюю всі слова,
і гололюю серця віру,
бо з-під снігу росте трава,
роздираючи муку сіру.
Бо забілений дивом світ
видається якимсь добрішим.
І в душі на долоні слід
розквітає зимовим віршем.
22.12.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767460
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2017
У тобі зійшлися всі мої ріки.
Всі вітри вибрали тебе
як свою першооснову.
Тільки на твоїх долонях
народжуються мої весни.
Тільки у твоїх очах
зацвітають мої надії.
Я не знаю жодного іншого дзвону,
здатного розбудити в мені життя.
Я не відаю іншого вогню,
який не дав би мені замерзнути
у цій щоденній суєті.
Усі мої життєві нитки
туго загудзовані у тобі.
Кожний удар мого серця
починається із твого слова.
Кожна мить проростає з любові до тебе,
що ношу в собі
як найдорогоціннішу таїну.
І, якщо моя любов - це залежність,
то вона не з тих що лікується,
не з тих, від яких можна захиститися,
відвикнути чи пережити.
Ця залежність дає мені сенс
робити наступний вдих і видих,
бо без тебе, коханий,
стаю сухим колючим глодом,
котрий заржавілими голками болю
впивається у своє власне тіло
і помалу вмирає.
18.12.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766656
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2017
***
Першогрудневий сніг...
Другогрудневий дощ...
На бистрині доріг.
У велелюдді площ.
Стріхами парасоль.
Кронами голизни.
На перехресті доль -
там, де боги і ми...
А під ногами - тріск!
А по канавах - шум!
Першогрудневий твіст!
Другогрудневий глум (?)...
Тільки над ким?
Не зна
навіть неюний дуб.
Ніби сльоза, вина
тихо стікає з губ.
Тишею по корі
аж у саменький спід...
А десь отам, горі
марить хтось про політ!
Може й не хтось...
А... ми...
Доторки мокрих рук...
З дальньої далини
неба чи зойк, чи згук.
Поки ніхто не вчув
з люду, а чи з богів
день загасив свічу.
Ти пригорнув, зігрів.
Лагідно переміг
візію потороч...
Першогрудневий сніг...
Другогрудневий дощ...
2.12.16 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2017
Зігрій мене у цю січневу студінь,
у цей непогамований мороз.
Хай день палітру ясну роздобуде
і сонцем розмалює небу груди.
Хай доброписне явиться перо
і надрібоче густо-густо світла
в душі, промерзлій до самого дна...
Сховай мене від снігу, сІчі, вітру,
від ока злого, від усього світу
в обіймах любокрилого тепла.
Долоні задубілі та червоні
в руках своїх терпляче відігрій,
допоки сталактити на балконі
гарцюють у морозу на припоні,
а я ще під гіпнозом сонцемрій
тулюся до вікна собі щокою,
відхохкую задимлені шибки
і тягнуся тремтливою рукою,
тендітною, замерзлою, благою
до ніжного тепла руки
твоєї...
(25.01.16)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2017
А нині за вікном така зима -
аж дух спирає, аж скобоче в грудях!
І вабить, наче казка, далина,
і ти біжиш туди, і будь шо буде.
Закутуєшся в свіжу заметіль,
пірнаєш у розпушені замети...
А там, а там - і зорі золоті,
і місяць сріблоликий, і комети.
І навіть сонця радісне кубло,
мільйони бджділок пирскають усюди...
Давно зими такої не було,
давно так щиро не всміхались люди.
Не простягали пальці до сніжин,
до зграбних віть, закутаних у іній,
не задивлялись у світла вітрин,
такі чудні і вабно білопінні.
Аж в серці загоряються вогні,
аж дух спирає, аж скобоче в грудях!
Пірнаю, мов дитина, знов у сніг,
щаслива нині, ну а завтра будь що буде.
16.02.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765944
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2017
Промокле місто дивиться у очі,
нашіптує інтимне щось, своє.
А дощ іще почався проти ночі,
не слухає нікого, тільки ллє.
Йому б свої наповнити канони,
і віднайти в усьому свій ліміт.
Стоять старі будівлі, як матрони,
задумано вдивляючись у світ.
Їм добре знана марність умовляння,
їх не хотіли вчути теж колись.
На мокре листя скапує світання,
проз хмари темні щупаючи вись.
По сонних вікнах котяться краплини,
а в кожній - наче тисяча надій,
що хтось колись зігріє серце зимне
на перехресті доль, життя, стихій.
13.12.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765785
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2017
Мені тебе, повір, нелегко відпускати
у ці зимові хуги на роздоріжжі доль.
Востаннє занести свічу ясну до хати
і помолитись разом на блиск її дозволь.
Щоб разом забілити байдужі чорні плями
на стінах у вітальні - затримайся на мить!
Злетять з дерев зимових відречення прощальні
і вікнам хоч на крихту розлука відболить.
А що відтак? Не треба запитувати в ночі,
вона і так не спала, дивилася на нас.
Тебе я відпускаю, одначе, як же хочу
зловити погляд теплий іще хоча би раз.
Та білі заметілі на вицвілих футринах
уже малюють квіти для інших сновидінь.
Тебе я відпускаю у це міжчасся зимне,
лишається лиш спогад, лиш дотик, тільки тінь.
10.12.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2017
С. Г.
Хтось випоров печаль із чорноти
і білим вишиває серпантини...
О, як же часто снитись будеш ти
моїй душі залюблено й невинно.
О, скільки ще до танцю поведеш
і в такт вітрам розчешеш збуті ночі.
І тільки паморозь не перша де-не-де
ще з вірою дивитиметься в очі.
Я, звісно, погляду тоді не відведу,
дозволю тиші написати спогад.
В житті зазнала не одну біду,
але й спізнала щастя те, що пона́д!
Візьму на руки перший білий сніг,
останнє чорне вибілю зимою.
О, снися, любий, знов і знов мені,
бо так навік лишаєшся зі мною...
9.12.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765051
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 09.12.2017
У погляді твоїм читаю холод,
читаю студінь змерзлої зими
і на життя такий відмінний погляд,
як сонцедаль від сіронизини.
І опускаю очі, і не хочу
ані мовчати, ні губити звук,
бо день такий віддалений від ночі,
як Божа длань від чоловічих рук.
Бо заметіль так проситься до серця,
у вікна б*ється, аж вібрує скло.
Але втискаю знову спраглі скельця
взаємотиші у неслівне тло.
І лиш укотре зчитую морози
у погляді твоїм, довкруг зима.
Синоптики нашіптують прогнози,
де на відлигу й натяку нема.
5.12.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2017
***
Вона мене готова відпустити,
вона мене ніколи й не тримала.
А небо у долоні снігу сипле,
та тільки мало, знову й знову мало.
Вдивляюся у далі, наче наскрізь -
і бачу гори, знову бачу гори.
Ну що це за усюдисуща напасть -
за кожним поворотиком повтори?
Вона мене не стримує, бо знає,
здається їй, що знає що й до чого.
А вітер виє на чотири краї
глевкого поля в пошуках дороги.
А горобці померзли в голім віттю -
ані цвірінь, лиш тахлі оченята.
Приходиться іти навстрічу світу,
хоча насправді хочеться тікати.
21.11.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763469
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.12.2017
Коли просто ідеш,
не думаючи,
куди прийдеш.
Бо суть
не в кінцевому
пункті призначення,
а
в самій ході.
Суть
у дорозі,
яка проникає
в усі твої пори
і так хоче,
аж дуріє,
заволодіти тобою
повністю!
І, якщо
цього не станеться,
через кийсь час
до тебе прийде
усвідомлення,
а відтак
і жаль,
що ти не жив.
Бо
жити - це
не збирати докупи
різні місця
своїх зупинок.
Жити - це йти.
Адже
будь-яке місце
існує тільки
як фініш
однієї дороги
і початок іншої.
14.11.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2017
Намагайся мене лікувати
чорним зіллям з дубового листя,
що сто літ височів коло хати,
та лиш нині уперше приснився.
Намагайся мені проколоти
білу вену на синім зап'ястку.
Я ловитиму зможеним ротом,
кожну добре нап'ялену пастку.
І на лікті спиратися буду,
щоб двигтіти мене не прийшлося.
На колючому дротику суду
порозвішую сиве волосся.
Не зважай, не зважай, ні, не треба,
проникати в незнане глибинне!
Заганяй мені голку під ребра
і уприскуй це трійло полинне.
Може годне воно злікувати
відчайдушну останню нескору
того дуба, що ріс коло хати,
передчасно вознісшись угору.
17.11.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762760
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2017
Продати себе -
найвигідніше, найдорожче!
Так, щоб у серці засурмили радісні сурми,
так, щоб очі заіскрилися, наче полярні зорі...
Продано! Продано!
Найцінніший лот, себто мене (моє), куплено
за величезну ціну!
Мене поціновано!!!
А тим часом десь угорі
у долонях білого янгола
дзенькає дріб'язок -
аж ніби зойкує, схлипує...
Бо, бідному, знову не стало грошей, аби...
аби відкупити твою душу
у чорної мамони, яка вдоволено
вишкірює пащеку юродивого старця
з-під кучерів лагідної дитини.
Її рученята на твоїх плечах уже залишають
глибокі вогненні рубці.
Тільки ти чомусь того не відчуваєш.
А, може, не хочеш, бо...
боїшся прозріти
і зрозуміти фатальну дешевизну
свого нібито багатства...
Тому й щоночі пхаєш товсті беруші у свої вуха,
щоб, не дай Боже, не вчути
відчайдушного дзенькоту дріб'язку
в янголових руках...
Продано! Про-да-но...
22.11.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762436
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2017
З неба осіннього сиплеться
ще не загойданий сніг...
Стиха на дзеркало Бистриці*
вперше спочити приліг.
Вперше розхристані лебеді**
стали невидимі дню,
і неприхованим трепетом
душу сповили мою.
21.11.17 р.
*Бистриця - річка, яка протікає через Франківськ
**На івано-франківському озерці мешкає пара білих лебедів,
а колись, кажуть, їх було багато і на самій Бистриці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762285
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2017
Містика першого снігу - в тихому шепоті ранку,
у боязкому чеканні голо-преголих дерев.
Душу, що виспрагла дива, наче тремку полонянку,
у неосяжні обійми зимонька знову бере.
І вимальовує небо чисті прозорі пастелі
на першозмерзлих калюжах, на чудотворнім вікні.
Обрії сяєвом білим перші сніжиноньки стелять,
тихим містичним відлунням дзенькаючи у мені.
21.11.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761753
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2017
Так, Боже, я грішна.
Бо думаю, що комусь ліпше за мене.
Бо думаю, що комусь легше
і болить менше за моє.
І хоч знаю, що це не так, та продовжую
далі думати про це.
А тим часом з мого черепа виростає чорний дуб,
а на його гіллі розпускається тільки сухе листя.
Я думаю, що полию та й листя зазеленіє.
А воно від кожного найдрібнішого подиху вітру
опадає.
Хоч полито добре, аж вода дзюркотом
тече по моїх скронях.
А спинившись на загаті горла,
буйно проривається до душі,
кожного разу затоплюючи її по вінця.
Але це добре, бо тоді там
вимирають малі гаденята,
котрі кожний день підкидає світ.
Після того потопу стаю чистіша,
хапаю в руки пилу
і йду рубати дуба.
Череп болить, кістки скрегочуть...
Проте коріння вперто тягнеться до серця.
І... перемагає...
І знову свідомість сковує тугими лещатами уїдливих думок,
що комусь є ліпше, як мені.
Що мені є найгірше.
А з кровоточливого кореня надрізаного дуба
зачинає рости вже двійко молодих дубків,
на гіллі яких розпускається
сухе, непритомне листя.
Так, Боже, я грішна.
10.11.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761230
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2017
Коли не ждеш нічого й ні від кого,
а просто йдеш у сіру далечінь,
тримаючи за руку міцно Бога
і янгола на схудлому плечі.
Коли не маєш вижухлих ілюзій,
ні сподівань, ані пустих надій.
Бо добре знаєш - зраджують і друзі,
і йти відтак приходиться одній.
Такій безсилій, начебто, і голій
у цій усюдисущій марноті.
Усе, що є - це відчай сили волі
на схиленому вихором хресті.
Тому й немає зайвини в хотіннях,
ні білих веж, ні зболених темниць.
Лиш ця хода, лиш це руки тремтіння...
І осінь у полоні гострих шпиць.
17.11.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2017
І ви втрачали, звісно, і не раз,
лишалися в душі дірки болючі,
і забувало сонце вас,
юрмились тучі.
І вам до нетерпенності пекло,
аж випікало найгрубіше денце.
Золою в очі так мело,
аж терпло серце.
А потім градом било, лусь та лусь,
дахи трощились, черепки летіли.
Бо так хотілося комусь...
А ви терпіли.
І тихо плакали собі в кулах,
аби ніхто й не знав, не здогадався,
який то біль, насправді, як
толочать щастя.
Тож мимо йшли і друзі, й не свої,
всміхались вам і ви до них навзаєм.
Допоки в серці йшли бої
над чорним краєм.
Аж поки вся війна не перейшла,
аж поки час не став латати дірку.
Колола наскрізь гостра гла
і було гірко.
Та день за днем лікована душа
тягнулась догори, туди, де верші.
Хоч смуток ще й не полишав,
ставало легше.
І якось ви вловили дивну мить,
аж стрепенулось, наче, всеньке тіло,
відчули вперше - не болить,
переболіло...
17.08.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760430
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2017
Господи, мій милий Боже...
Чому випробовуєш так завзято?
Чого сотаєш зо серця білу мотузку,
котра так вперто чіпляється за світло?
Чого не забереш з голови рій думок,
які хочуть розіп'яти на хресті докору
кожний день?
Мій Боже, дорогий!
Чого тільки мовчки дивишся у мої вікна?
Чого не вдариш дужо, аби вони розсипалися на дрібні друзки?
Боже, хіба ти не видиш, яка я дрібна?
Хіба не видиш, що не маю більше сили протистояти?
Хіба не помічаєш, як липка павутина
висотує з моїх вен усе життя?
Я не знаю інакших доріг,
але ж Ти знаєш!
Я не знаю, де світяться соняшникові поля і де синиці вільно
пурхають над житами...
Але ж Ти знаєш, Боже!
Ти знаєш, під котрим деревом можна сховитися від дощу,
аби не бути зраненим блискавицею.
Зрятуй мене з цього бездоріжжя.
Вирятуй мене з цієї павутини, поки чорний павук
остаточно не висмоктав з душі
усю потугу віри у чисте?
Поки біла нитка, що тягнеться з мого серця, не перетерлася
через шкарубкі поручні чийогось байдужого ока!
Поки ще маю силу вдихнути щось інше,
ніж безвільну покірність...
10.11.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760101
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.11.2017
Спаде з її плеча прозорий шарф,
стече повільно долі, долі, долі...
А спраглі риби на твоїх устах
почнуть молитись лагідно любові.
Коли ковзне розтремлена рука
на стан її, і стане, мов метелик,
в її очах розбурхана ріка
волошками усі світи застелить.
І попливе прозорий шарф кудись
туди у ніч, де зорі, наче сливи.
А ти впадеш у неохопну вись
із нею на руках - такий щасливий...
20.10.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2017
***
Ой за світелком, за зірницею
серце лине юркою птицею,
заплітається у проміннячку...
Сходить зе́рно на білім тім*ячку...
О, зірниченько, вільна пташечко,
наспівай мені щастя в чашечку!
Світанковую, ненадпитую...
Чи співатимеш? - перепитую. -
Не відвернешся в небо синєє?!
За тобою удаль полину я,
десь туди, де немає темності
на краях говіркої ревності.
Там, де Янголик на черешеньці
щось розказує сво́їй Нененьці,
заспокоює, вмиротвоює,
тільки слово одне повторює...
Я прислухаюсь тай повіюся
за тим Янголом.
Розговіюся
від гіркого та від полинниго.
Чуєш, Янголе, д тобі лину я!
Чуєш, мила моя зірниченько,
у долонях несу водиченьку.
Не розхлюпую, уважаюся
у промінні твоїм купаюся...
9.11.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2017
Я буду говорити до тебе віршами...
Буду кричати мовчанням, закутим помежи рядками...
Почуй... Почуй мене... Почуй!
Бо мені болить так само, як тобі!
Бо в нас однакова мука на двох.
Бо в нас одне печальне небо на дві душі!
І одна заслабла осінь...
А ти й не підозрюєш...
А ти й не припускаєш,
уперто ховаючись від мене
під наметами своїх чорних хмар.
За безсиллям сірих мурів, на яких викарбувана
твоя палка любов до світу,
твоя невимовна любов до життя.
Саме така, що звила колюче гніздо і в моїх грудях!
Саме така, що воркує одинокою сивою голубкою в моєму серці!
Саме така...
Благаю тебе, відчуй...
Благаю тебе, прочитай...
Бо дощ із твоєї хмари падає і мені на голову.
Бо й мої плечі обдряпані сухим колючим гіллям осені.
Тієї осені, котра не має чим прикрити свою боліючу наготу,
і безпорадно тулиться до наших віршів,
як до останньої надії -
надії на своє спасіння...
5.11.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758925
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2017
А стати би нарешті, як пір*їнка,
легкою, невагомою, аби
у венах розлилося - жінка, жінка,
а не харизма вічної раби.
Раби життя, прислужниці обставин
із чорним канделябром на плечах.
О, зализати б ці нестерпні рани,
що кровоточать у простих речах.
Але ж бо ні, на місто суне осінь,
на душу суне знов і знов пітьма.
Чи не казала я пітьмі тій "досить!",
чи не втікала геть сторчма, сторчма?
Чи не зрікалась, чи не відрікалась,
обпалюючи навіть неземне?
А долі мало, мало, мало, мало...
Жагу толочить, листя біле мне.
О, Боже мій, як серце утомилось,
щодня у дзвони бити вагові,
шукати на горищі духа сили,
думок на світле в темній голові.
І йти, і вперто опиратись будням
із мрією про легкість ту, аби
відчути - жінку в серці ранок будить,
а не харизму вічної раби.
2.11.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2017
***
Опаде біль на біле полотнище,
зів'яне цвіль на темнім рукаві.
На вухо вітер істину просвище,
котру знайшов недавно у рові.
І бура хмара викашляє сльози,
і хворе небо врешті-решт засне.
А в серці знову й знову передози
і щось до зойку прикро гальмівне.
Хтось править ревно вже заупокійну
за першим пір'ям, куриться з вікна.
Душа кляне триклято-кляті війни,
кляне навзаєм все довкруж війна.
Кляне відрадно вени всі недуга
і зазирає поглядом пітьми.
Ні, не знайдеш на попелищі друга,
де бродить осінь з голими грудьми.
На простирадла білі впаде відчай,
а зверху бризне болем чорноти.
Але ніщо, ніщо отут не вічне
під вічно хворим небом самоти...
28.10.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757714
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.10.2017
Не важачи на біль, уперто йти,
спинаючись поволеньки на ноги.
А надовкруж хрести, хрести, хрести...
І котловани, вириті з дороги...
І муляжі сліпих поводирів,
і масок неосвічених - огроми!
Шукати вперто в цій глухій дірі
хоч крапку ліку від гіркої втоми.
Благеньку іскру, що не впаде ниць
перед нечистим зрадницьки убого.
Шукати дня у витоках зіниць -
маленький натяк на єднання з Богом.
І не знайшовши знову далебі
укотре правди серед цього світа,
усе ж іти, уперто йти собі,
спинаючись поволеньки до світла.
24.10.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757149
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.10.2017
А так буває боляче терпіти,
вдивлятись в небо - бачити дощі,
і долі необдумані кульбіти
у чорному-пречорному плащі.
І друзів, що стають, неначе плями
розмиті, на потрісканім вікні.
О, що ж цей світ невірний робить з нами?!
О, що ж цей світ видмухує в мені?
Такі етюди, Господи, несвітлі!
Такі примари, що аж терпне дух!
І так уже втомилася терпіти,
аж закладає серце, очі, слух.
Аж закладає розум попід стелю -
таке щось пелехате і густе.
І дивишся на вичахлу пустелю
життя свого, і бачиш знов не те.
А хтось ізбоку каже: заспокойся,
ще трошки потерпи, минеться біль...
Та сивиною зойкує волосся,
слова пересипають марно сіль.
І сонце зачіпається за віти,
а небо - знов не небо, так, дощі.
Втомилася, втомилася терпіти,
крокуючи уперто до межі.
18.10.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755944
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.10.2017
А хтось тобі не повірить, як станеш комусь казати,
що не хотілося й близько підходити до гармат.
Найперше тому, що справді не вмієш із них стріляти,
а потім і те, що зовсім, ну зовсім ти не солдат.
Немає в тобі й на йоту від воїна запального
жадання летіти спрагло у найголоснішу рать,
та сталося так, що треба ступити на цю дорогу,
де, як би було не важко, приходиться воювать.
Де марно зловити спокій і день оповити миром.
Сказати нарешті: "Годі! Від нині усе о'кей!".
Бо вже з-поза ночі знову шикуються командири,
виношуючи у серці побоїще гомінке.
І, певно, тому у світі цьому так багато справді
отих, що воюють вперто, не вміючи, далебі,
бо іншого би хотіли, тай іншого зовсім варті,
але той, хто вміє, никне, ще й шкодить весь час тобі...
12.09.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753012
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.09.2017
Нарешті тиша, Боже милий,
яка ж направду благодать!
І янгол, розпростерши крила,
ізнову учиться літать.
І легко спурхує на бані,
возносячи увись хрести,
котрі мені судилось вами
ще вчора зболено нести.
І падати в багнюку чорну,
і захлинатися жалем.
Та нині світелко проворне
малює сонечко за днем.
Малює білі-білі ночі
на дрімотливому вікні,
де ви, іще буквально, сночи
дощем грозилися мені.
І блискавками, і прокляттям,
і темним зойком-кулаком.
А я не знала, де втікати,
об стіни билася чолом.
Та нині тиша, Боже милий,
яка незмірна благодать!
Нащупуючи в серці крила,
учуся з янголом літать...
22.09.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751962
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2017
Скінчилося літечко. Довкола, як не крути, уже господарює осінь.
І ми собі подумали - а чим не причина, щоб зустрітися у рідних стінах "Галичини" і в затишку дружніх сердець поділитися чимось новеньким?
Тож, щиро запрошуємо Вас, дорогі друзі-поети та письменнки, а також шанувальники Слова, на літзустріч "Назустріч осені"!
Чекаємо Вас 23 вересня, як завжди, за адресою: м. Івано-Франківськ, вул.Січових Стрільців, 25 (3-тій поверх).
Початок о 13.00 год.
ПС: з собою обов'язково мати гарний настрій!
Щиро Ваш МПК "Об'єднані словом"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2017
***
Ти пішла і затихла буря,
втихомирилась люта хуга,
на вікно зачепили штори
днесь угідливі трударі.
За дверима лишилась чорна,
неласкава колюча смуга,
і нарешті прозріло небо
затуманене угорі.
Ти боролася і програла,
та у програші тому інша
народилась у венах сила
і зінакшила все довкруг.
І, поглянувши враз на біле,
ти відчула, не станеш більше
прогинатись під чорнотою
неласкавих колючих смуг.
І уперше, мабуть, задовго
удихнувши надії запах,
зрозуміла нарешті - жити -
це не мучитись вічно, ні!
Не шукати доріг стражденних
на потертій, старенькій мапі,
а щодня зустрічати сонце
в незаштореному вікні!
28.08.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750925
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.09.2017
А сни її такі, неначе мальви -
при досвітку, у зоряній росі.
Вона пливе замріяно у далі,
туди, куди дозволено не всім.
Вона вдихає щем і хвилювання,
що сходить із намолених небес
у снах отих, отих перед світанням,
де зустрічає нібито тебе.
І їй тоді на серці квітне щастя,
і їй тоді не хочеться назад,
до вічного реальності нашестя,
де мрії виїдає листопад.
Де й ти для неї тільки спрагла мрія
на відстані реальності і снів,
а подолати відстань ту не вміє
її душа, котра ще навесні
Безмежно закохалась в білі мальви
при досвітку у зоряній росі,
і мріє, мріє про прекрасні далі,
куди дійти дозволено не всім...
15.09.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2017
Їм добре, напевно, бо совість ночами не мучить,
та й совісті вже, як такої, у грудях нема.
Над білими горами знову зібралися тучі,
і скаламутили річки всі небесні до дна.
Їм того не страшно, бо виміняли парасолі
на клаптичок правди у закутку злої брехні.
А ти, як билинка, саменька лишилася в полі,
малесенький спогад в чиємусь малому вікні.
Їм байдуже, звісно, до того, бо онде на мапах
немає нічого, крім вицвілих чисел і дат.
Ще трішечки часу і пам'ять зачне забувати,
хто жертва невинна, а хто підлабузник і кат.
Їм спадок залишиться - сотні скалічених зерен,
що так і не сміли проклюнитись вище трави.
Тобі ж бездоріжжям он стелиться поле зелене,
де біле пелюстя обтрушується в рукави.
10.07.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2017
А дощ цей такий спасенний
опісля жаскої спеки,
великі блискучі краплі
пожадливо п'є земля.
І гулко шкварчать під небом
дахи, мов гарячі деки,
і чути, як б'ються хмари
за першість іще здаля.
І листя дерев пов'яле
вилизує всю вологу,
кожденьку цілющу крапку
розжареним язиком.
У пару густу вповилась
упріла за день дорога,
сковтувши нарешті чорний,
застряглий у горлі ком.
Довкола невгамна радість,
усе підставляє тіло
під цівки, такі приємні,
аж звівкує все єство.
І навіть їжак вилазить
зі сховку свого несміло,
аби голочки відмити
і влитись у торжество.
І я вибігаю також
під дужу серпневу зливу,
і тішуся мов дитина,
промовкнувши вже за мить.
Угору здіймаю серце
і світу кричу - щаслива,
бо дощ цей приносить звістку,
що буде надія жить!
20.08.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747425
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2017
Ти зовні здаєшся крицею,
всередині ж, як вода,
розлучена із криницею,
в котрої не має дна.
Ти плачеш за тою єдністю,
котру не знайдеш ніяк.
А вже із жаскою ємністю
до тебе повзе лайдак.
Ти пінишся, опираєшся,
і наче твердієш знов.
Та ба, лайдаки ті знаються,
як з каменя спити кров.
І як докопатись впевнено
до чистих глибоких вод,
аж там, де копать невелено
для тих лайдаків-заброд.
І бризне із дірки першої,
і вихлюпне майже все...
Та, може, хоч понад вершею
до Боженьки понесе.
Що тільки здаєшся крицею,
насправді ж вода, вода,
зтужавіла за криницею,
в котрої немає дна...
5.07.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746984
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.08.2017
***
Наступного тижня уже відлетять журавлі.
Іще одне літо збиратись почне у дорогу.
Ранковий туман припадатиме знов до землі,
рихтуючи серцю найпершу осінню залогу.
В повітрі уже відчувається інше тепло.
І тіні вечірні влягаються значно раніше.
О, скільки усього за час оцей перебуло,
того, що ніколи уже не повториться більше.
Того, що упало в покоси червневих світань.
Того, що в копиці сховалось на будучну зиму.
А сонце все ближче і ближче до змучених бань,
все далі від буйного шалу свого і нестриму.
Он пробує пташок ще юний на міцність крило,
і неба окрайчик на смак - ще солодкий, медвяний.
А хату по вікна жоржинами знов замело,
ще трошки, і літо між ними розтане...
15.08.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2017
Мені шкода, що давні друзі
стають подекуди чужими
і, мов у скресленому крузі,
немає місця межи ними
твоїй душі перегорілій,
вона собі тихенько плаче,
вигойдуючи білі мрії
на те, чого нема одначе.
Мені шкода, що теплий вітер
стає холодною межею,
і розсипає темні міти
поміж душею і душею.
Між тими, що палалали разом,
між тими, що одне любили,
аж доки змарнені образи
якось не одібрали сили.
Мені шкода, та що поробиш,
і це прийдеться пережити,
перебрести глибокі броди,
переболіти, переснити
отим, що вже його не буде,
отим, що пам'ять гірко плаче.
Навстріч, звичайно, інші люди,
та вже не ті, не ті одначе...
1.08.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2017
Сонячний промінь цілує катедру,
щастям вечірнім на вулиці скапує.
Небо радіє цій миті відверто,
кожну хвилинку захопливо лайкає.
Люди спішать, нагромаджені справами,
вгору дивитися сенсу не влювлюють.
А голуби сивокрилими парами
тайну любові під небом змальовують.
Тут, десь у центрі землі, оселилася
спрага життя і намарення райдужні,
тут я уперше на світ подивилася
зором міської старенької ратуші.
1.04.2017 р.
ПС: Вірш написаний на оглядовому майданчику
івано-франківської міської ратуші,
коли вперше пощастило побувати там.
Світлина моя :)
ПСПС: Коли завітаєте до Франківська
ОБО'ЯЗКОВО підніміться на оглядовий майданчик ратуші,
звідти можна побачити усеньке місто! Краса неймовірна!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744232
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2017
Я тебе не прошу любити
ані осені дощ похмурий,
ані літа безрадну спеку -
це моє і на тому все!
Та чому знов мені говориш
про нестримну натуру світу,
що таврує високі ноти
і в провалля думки несе?
Та чому знову, стрівши, кажеш
про медові, солодкі ріки,
що течуть десь далеко в горах
і маліють в провулках міст?
Немаститі, порожні карти
все плазують, шукають ліку
від заквасок гірких, та марно,
бо на кожнім порозі - піст.
Ти говориш мені про тризну,
ти шепочеш мені про сповідь,
а між цим - про плітки і сором
і про гейби неприйняття...
Я тебе не прошу про світло,
ні про річища повноводі,
бо за просьбами будь-якими
залишається каяття.
І любові просити марно,
і привітності, і нескверни...
Залітають у вікна мухи,
вилітають шершені зла.
Кажеш тихо, щоб я мовчала,
бо від слів оцих неприємно?
Бо злітає з повік не сивих
посивіла давно зола?
Все, мовчу, ані пари з рота,
ані звуку на чорні мури.
Затихаю, спадаю, мовкну...
Тільки й тиша журу несе...
Я тебе не прошу любити
ані радісне, ні похмуре,
ні слова ці, ані безслів'я.
Це - моє, і на тому все!
20.03.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742033
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.07.2017
Як важко прощатись назавжди
з минулим ще не проминулим,
як важко останню сторінку
історії перегорнуть.
Як страшно наважитись вперше
пірнути в мереживо вулиць,
і взятись нарешті шукати
між сотень і сотень - одну.
Оту, що твоя, найрідніша,
оту, що нестримано вабить.
Оту, що шматує безраддя
на клаптики світлих омрій.
І мусиш устати, і вперше
шукати правдешньої ради,
шукати означного слова
в задусі безмежно німій.
А Бог зазирає з ікони
високої і осяйної,
всміхається може, а, може
і схлипує знову, хто зна?
Як важко зрікатись уперше
історії звично-старої,
хоч знаєш напевне, що в неї
продовжень для тебе нема.
11.07.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741534
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.07.2017
Я - криниця гіркого болю,
невичерпного, без межі.
Тільки жаль постає за мною,
тільки виплакані вірші.
Я не знаю, де відшукати
не зажурені словеса,
над причілком моєї хати
вічно схлипують небеса.
І сама я давно втомилась
від каміння важких думок.
Та життя знов бере на вила
кожний, навіть маленький крок.
І доводиться знов терпіти,
знову падати, навмання
проставляти колючі міти
на світанку нового дня.
І просити в усіх довкола
крихту прощення за сльозу,
за безмежжя гіркого болю,
що між люди весь час несу...
6.07.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740798
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2017
***
І як себе докупоньки зібрати,
як дати раду збуреним думкам?
Усілася примара серед хати
і бемкає, і гупає в там-там.
І цитькання не чуючи ні грама,
вишкірює пащеку до вікна,
щей пирскає наругою на рами,
і душу скаламучує до дна.
А тій душі хоч крапелинку б тиші,
та спокою хоч пушечку бодай!
Вона б тоді вродила світло-вірші,
на їх крилі полинула б удаль.
Співати в храмі голосом покірним,
світити в небо чистим світляком.
Тоді на полотнищі темно-сірім
з*явився б може і яскравий тон.
І всі думки зібралися б до купи,
сплели вінок невтішній голові...
Та знов примара як у бубен гупне,
мурах орда візьметься в рукаві
Кусати зло і так змарнілі руки,
до серця аж уприскуючи яд,
і думка знову дремене кудись від думки,
зчиняючи каменепад...
3.07.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740499
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2017
Я визнаю поразку - от і все.
Немає більше гарту і горіння,
в душі завмерло спротиву насіння.
За течією день тепер несе...
Хоч небо й обіцяє блискавицю,
а хвиля підмовляє на протест -
я скорено беру на плечі хрест
і білу стрічку в зранену десницю.
Не озираюсь більше на сурму
і не хапаюсь бити в барабани.
У мрево йду захмерено-безхмарне,
у далечінь усміхнено-сумну.
І хай довкруг ще скачуть поторочі,
уже не має сенсу боротьба.
Перед олжею хилиться юрба,
а я не можу і могти не хочу.
Тож визнаю поразку, от і все.
Не має більше у душі набоїв.
Життя уклалось у німі сувої.
За течією день тепер несе...
22.06.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739936
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2017
Колихай мене, колихай.
Розгойдаюсь, аж поза хмари.
Хай там сонечко буде, хай
з уст несвітлих вже ані пари.
Лиш розкрилені ластівки,
життєрадісні, вольнолюбні,
над нестриманістю ріки,
у котрій погибають люди.
Над веселкою, що іще
обіцяє Господню милість
за потопами і дощем.
Та вже янголи потомились.
Білі пера в повітрі - фуррр!
Біле марево - люлі, люлі...
Над безпомічністю фіґур
неустанно кують зозулі.
Чи не буде тій чорноті
ні межі, ні нарешті краю?!
Мушки падають золоті
чи то з неба, чи може з раю.
Врятувати би хоч одну,
відігріти, відколихати,
поки хтось на душі струну
буде жалістю розпинати.
26.06.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739445
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.06.2017
Я маленька-маленька пташка,
я хотіла вгору летіти,
я хотіла просити в Бога,
аби були здорові діти.
Аби зла і кусюча мошка
не з*їдала з дерев майбутнє,
аби кожна душа на світі
світло несла в собі щось путнє.
О, як вірила, о, як рвалась!
Як ламала до прута пір*я!
Як просила у вітру, щоби
прилетів на моє подвір*я
та поміг мені хоч натрішки
відірватися від припони,
від наказів сидіти мовчки
під орудою заборони.
Але що ж я - маленька пташка,
що я вдію супроти путів?
Вітер десь полетів за хмари,
міг про мене давно забути.
Я безсила зламати клітку,
я безсила торкнутись неба,
наді мною зігнулись низько
покалічені болем стебла.
Зостається лишень молитись,
як не годна горі летіти,
аби жило добро між люди,
аби були щасливі діти.
Аби зла і кусюча мошка
не в*їдалася до живого.
Аби кожна душа на світі
несла в собі частинку Бога...
14.06.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2017
А день заколисує ніч.
А дощ заколисує хмари.
Допоки на з*ярений спіч
збираються знову почвари.
Допоки у квітах бузку
вишукує щастя комашка,
на списанім кимось листку
одне лиш читається: "важко".
І Бог утирає сльозу,
з далекого зиркає неба
на краплі дощу, на грозу,
сумує, та знає, так треба.
Аби розговілись сади
на яблука стиглі та груші,
аби отчий дух просвітлив
загублені в потемках душі.
Аби на світанок з ріллі
вродило на добру поживу,
конечно стражденній землі
стерпіти іще одну зливу.
Стерпіти зневажливий спіч,
що тягнуть зусюди почвари,
відбути невиспану ніч
і хмари, і хмари, і хмари...
8.06.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737776
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2017
Іду, а сутінь голосить: "Стій!"
і б*ється, як ніч, у груди.
На гострих кінчиках вій
всідаються злі пересуди.
Масний підлабуза з дверй
іще починає всміхатись.
А я запечатую день,
аби вже сюди не вертатись.
І раптом гроза за вікном,
і раптом громи й блискавиця.
А може, може то сон,
неяви туга рукавиця?
А може то видумка все
і візії ці неправдешні?
І розпачем душу не ссе,
до рани не тягнуться клешні?
А може... Та знову довкруж,
збираються чорні повії.
І безмір нечистих калюж,
і знову зарюмсані вії.
Іду, все ж іду, і дарма,
що завтрашній день у тумані.
Вже він краще, Аніж пітьма
на вістрі, на лезі, на грані...
7.05.2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737045
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2017
І все життя, мов гойдалка нестримна -
уверх-униз, уверх-униз - гойда́...
І звівкуєш, і тішишся дитинно,
коли аж мов під небо доліта.
Коли здається ніби маєш крила
і невагомість паморочить дух!
У грудях розвіваються вітрила,
іще раз так пришвидшуючи рух.
Але коли униз летиш безвільно,
здається розіб*єшся вже за мить,
тоді лиш страх нуртує божевіллям,
натягуючи нерви, наче нить.
І все довкола обертом, мов дзига,
і все в тобі зневажено сторчма.
Уверх-униз, униз-уверх - інтрига
на кожнім згойді думку перейма...
5.06.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2017
Літо прийшло, ура!
Тішиться дітвора.
Сиплеться всюди сміх,
щастя збиває з ніг!
Радість аж поза край -
літо прийшло, тримай
хвилю його юрку
в серці, у рюкзаку.
Крила його лови.
Понад ліси, стави,
понад міста несись
радо у радовись.
Де розлилась ріка
співана, гомінка,
хлюпайся в сині тій -
сонячно-золотій.
Де осяйний клубок
скаче, мов колобок,
з хмарки на теплий дах -
ах ці пригоди, ах!
Ах, ця чудна пора!
Літо прийшло, ура!
1.06.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2017
***
О, вийміть цю шкалку
з мізильного пальця,
бо вже досягає
до серця, либонь.
Довкола розставлено
сильця та п'яльця,
приставлено стражу
до слова і скронь.
А крапелька муки -
їдюча-їдюча,
а цяточка віри -
й не вбачиш, ти ба.
Злікуйте цей біль -
хай не мучить, не мучить...
І волю урешт
відв'яжіть від стовпа.
Хай лине за вітром,
хай плине за Богом!
Хай бані розкуплені
десь унизу
лишають лиш тінь
за холодним порогом,
і може, як пам'ять -
гарячу сльозу.
І шрамик на пальці,
як мітку неволі,
лише б не кровило
й не било у дзвін...
У білому плетиві ніжних
магнолій
змагаюся день
підоймити з колін...
26.05.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2017
***
Коли на тебе скачуть люті пси
і норовлять до крові укусити -
ти не терпи цього, не тишся і не спи,
таким не треба тихістю годити.
Таким вартує дати по чолу,
та так, щоби зо місяць скавуліли,
бо знов калічитимуть душу, й не одну,
та ще й на чорне говорити, що то біле.
І ти не бійся, що дасиш відпір
а потім будеш наслідки збирати,
якщо в людині оселився лютий звір -
не треба тому звіру потурати.
Не треба пригинати голови,
і Боже збав ставати на коліна,
не боячись нічого, в очі говори
собаці те, що є направду вірним.
І дай позауш так йому хоч раз,
аби уже не багнув і гарчання,
аби урешт собі затямив на всяк час,
що ницості не буде потурання!
18.05.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734118
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2017
І наче світ увесь на полотні
вмістився тут дрібненькими стібками:
он мама виглядає у вікні
за доцями своїми і синами.
Он яблуня розлила молоко -
аж на межу упали білі бризки,
он плесо повесняне розтеклось
і сонечку дарує гойні зблиски.
Дитяко он побігло у поля
збирати для матусі диво-квіти,
а он синіють радісно моря,
чекаючи у гості знову літа.
А он калина кетяги рясні
убрала, мов зібралась до вінчання,
а он рядочком вилились пісні
про батькіщину, юність і кохання...
І все це візерунками лягло
на дивовижній рідній вишиванці,
я під її налюблене крило
вмощуся завтра затишно уранці.
17.05.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733973
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.05.2017
Ти просто є і більшого не треба,
світає небо легкістю висот,
злітає серце над квітучі древа,
жура ховає свій сумний кивот.
Ти просто є і кожна мить, як чудо,
як незбагненна світла дивина,
пливе у всесвіт радості луна,
лягає щастям лагідним на груди.
Ти просто є і сонми протиріч
уже не варті ані слів, ні значень,
в обіймах спраглих, зоряних побачень
защораз умліває стерпла ніч.
Ти просто є, і все у цьому світі
знаходить сенс у сутності своїй,
Ти просто є, тому і сонце світить
в душі розвесненій моїй...
16.05.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733816
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2017
***
І затулиться світ байдужістю.
А яблуні будуть цвісти
і будуть вражати всіх мужністю...
Допоки старенькі мости
прогнуться під свіжі проталини,
під воду покірно шугнуть.
Лиш моцні дідівські підвалини
упасти життю не дадуть.
І буде у небі гойдатися
розжалене сонце століть,
і щиро отак дивуватися,
що світ цей усе ще стоїть,
хоча й затулився байдужістю...
І тільки вражають, мабуть,
своєю незламною мужністю
он яблуньки, знову цвітуть...
15.02.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728147
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2017
***
Спотикаюсь і знов підіймаюся,
обтираю з колін, що непройдене,
загортаю у листя розвеснене
потамовану серцем печаль.
Волочуся межи́ бузувірами,
між веселими пишними хвойдами
і лиш деколи смію сказати, що
мені світу цього дуже жаль.
Що шкода цих яскравих метеликів,
ще наївних і геть неспокушених
ліхтарями несправжньої дійсності
чи півтінями модних бра.
А довкола зібрались демони,
учепилися знов до кужелів
і намотують, і намотують
щось несвітле таке, ще пра...
Щось таке ще од звіра давнього
осоружне і неприкаєне,
аж від того земля здригається
і благає спасіння... та
прикривається підступ радісно
віттям білим, у квіт замаєним,
і згорає душа від розпачу,
і метелики, і літа...
І лиш деколи тиша розколеться
та у відповідь бризне просвітленням,
наберу його повно у пригорщі,
аби стало на тиждень хоча б.
Поки вікна чорніють невимиті,
поки двері ридають обвітрені,
поки тулиться дрібка ілюзії
до слабкого, слабкого плеча...
6.04.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727486
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.04.2017
Глянеш довкола і знову стане на серці гірко,
бо не минає облуда білого навіть одвірка,
а навпаки - ще частіше звидіти можна цю ваду
поблизу тої відмітки, що розговілась на правду.
Нонсенс, а в кождому кроці стільки його - аж дурієш!
Деколи слово чи пів хоч мовити геть не посмієш,
кублище ж бо розворушиш лютих шалених шершенів,
і напосядуть на тебе докори злобні й шалені.
Бозна, чого так буває, бозна чого так стається,
що соровиця зчорніла жбухне із того джерельця,
де, говорили, хлюпоче тільки прозора водиця...
Певно, виною облуда, зовні така яснолиця.
Хто ж не сп*яніє від вроди, хто не піддасться чортиці?
І проростають з-під серця гострі роз*юджені шпиці -
вколешся, зойкнеш і знову стане тобі гірко-гірко,
що не минає облуда білого навіть одвірка...
4.04.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727316
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.04.2017
Якби знати, о, якби знати,
коли щісті ввійде́ до хати,
зготуватися би найкраще
та приймити то щісті наще.
Та убрати нову сорочку,
тай підсипати добру квочку,
аби курітка завеснили
зеленцем оповиті ниви.
Аби щісті росло усюди
аби вже не пішло нікуди -
ні до лісу, ані до міста...
Розчинити б у серці тіста
на паски́, на солодку бабу,
мати в собі відрадну раду -
великодну, таку спасенну,
Богом творену, сокровенну.
Аби кождий продреглий кутик
уродив благовісний прутик.
Аби в небі зійшло житами
те, що сіяне молитвами,
те, що люляне до світанку...
О мій Божечку, любий Па́нку,
якби знати, о, якби знати,
коли щісті зайде́ до хати...
15.03.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723622
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2017
Знов паморозь, а завтра вже весна,
і лютий дремене далеко в гори.
Тепла́ кортить, та що ж це до вікна
вчепились вперто зірчасті узори?!
Та що ж це вітер бухкає у скло,
ще й, наче пес, півночі завиває?
Хіба ж йому не видно - відбуло
усе холодне, сіре і безкрає...
Тепер весні настарчилась пора,
не нині-завтра пролісками зврунить.
Світ оживе, прозріє - нагора
із темних скринь повитягає струни.
І враз підхоплять пісню гомінку
усі-усі - пташки, дерева, люди.
І навіть півень десь у курнику
запіє вперше на усенькі груди.
Відзавтра вже, о, як тремтить душа,
завзято як відхохкує віконце,
аби крізь нього вранці увійшла
весна до хати радістю і сонцем.
23.02.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719915
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.02.2017
Вони ішли, ішли й не озирались
чи де погас вогонь, чи ще горить.
Із вірою вперед ішли, не знали,
що жити залишалося лиш мить.
Вони самі горіли, наче зорі,
вони зоріли іншим на путі...
Тепер хіба світлини договорять
усе, що не устиглось при житті.
Чи хтось гадав, що руки супостата
здіймуться, хижо знищуючи все?
Хтось не діждеться мужа, сина, тата...
Ще й досі душі догори несе...
І досі ворог з лютістю паплюжить
щойнайрідніше, і чужий, і свій.
Вмирають знову ті, що духом дужі,
не перейшовши цей останній бій.
І розпач темний накриває плечі
і гне донизу... але ж, брате, ні,
не даймося розрусі в цій хуртечі,
не здаймося у цій гіркій війні!
Згадаймо тих, хто йшов на барикади,
згадаймо їх і гляньмо догори,
нехай неблизько нині ще до правди,
та вже зійшли прозріння прапори.
Вони заклали перший камінь волі,
вони ступили на правдешній шлях,
і нам пора усім туди, доволі
ховатись по зосіблених кутках.
І до́ста* люті вже поміж собою,
буде́* плодити несусвітню рать,
пора ставати кожному до бою,
пора уже перемагать!
20.02.17 р.
*досить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2017