| Сторінки (1/71): | « | 1 | » |
Вико́чує Місяць, немов помара́нч,
на небо сумне темнота вечоро́ва,
а він, у засма́зі, у шрамах невдач,
стежки прокладає в моря́ та діброви,
де кров’ю стіка́ розіп’я́та земля,
напружені нерви, тривоги в повітрі,
розкра́яне небо – ні но́чі, ні дня́,
і арії вибуху, вирв на палітрі…
І він, той всеви́дець, шугає космі́чний,
у ша́нці лиша́ючи бли́ски містерій,
так схожі на знаки чужинців рунічні,
як заклик вогню у розвилках артерій…
Не можу заснути, відбли́ски всю ніч
Блукає мій сон в лабіринтах окопів,
в обчухраних ребрах садів та узбі́ч
у пошуках істин, БеКа, гіроско́пів…
Не спатиму знову, пантрую на ру́х,
в секреті, еСПе, у завалах будинків…
Хай думають всі – я солдат-відчайду́х.
Я ж марю про мир і про мить відпочи́нку…
Так хочу відчути під Місяцем тишу,
без струсів і вибухів, свисту відла́мків,
чекаю – він світ весняний заколише
у променях світлих омріяних замків…
Та сплинула ніч, помара́нчевий шар
уже заховався в досві́тньому мре́ві,
непевні стежини, ще мить і уда́р…
Так важко знайти укриття втікачеві…
Так важко сховати життя від війни,
його захистити від плем’я чужи́нців…
Та свято ми віримо – справдяться сни.
За нами ж бо світло… Прогнавши ординців,
у наших серцях ми і кривду осилим,
і сльози гіркі та рубці від утрати
загоїм… Злетімо, мов птах вогнекрилий,
бо нас українців повік не здолати!
02.06.24
©Ігор Штанько
Картина Віктора Іваніва (Viktor Ivaniv) "Помаранчевий місяць"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1014508
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2024
***
Бузкові намиста омиті та чисті
хрещато, мов перли, зоріють у вись,
і падають дзвінко краплини іскристі
у трави та зелень, що змокла наскрізь…
Несу парасолю, здіймаю над нами,
мов щит від дощу, від атаки краплин,
Під ним, сподіваюсь, добігши до брами,
сховаємось в дім, ще сухі до колін…
А дощ все сильніше і б’є в барабани
дахів жерстяних і хай-хетить стрімкий…
А нам вже не лячно… Лиш смішно, як в джбані
сполохана жабка пірнула в напій…
І нам вже не мокро, зігрілись в обіймах
сухих і надтеплих моїх одежин
і чаю, що в чашці димить, як снодійне,
й злітає над нами, міфічний, мов джин…
І нам вже так солодко… плед на дивані,
картини графічні… Об’ємність тепла
тече від каміна, п’янке до нірвани,
як гілка бузку, що у вазі зі скла…
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2024
Півонії заквітли у саду,
розкрили діамантові корони,
мов чаші із настоєм на меду
і золотом пилку на серці лона…
Півонії заповнюють сади –
вельможні, дуже чинні в осипанні.
У білі та рожеві їх меди
пірнають ярі джмелики, в нірвану…
Півонії розкрились у саду…
Який вже рік вони у нас від мами?
Плекаємо їх вроду до ладу,
щоб сипали квітчасто пелюстками…
Кохана, ось півонія пажем
підносить діамантову корону
для тебе - найкоштовнішу. Візьмем?
Бо падає під ноги безборонно?
І стежкою підемо, де дріади,
півонії й дерева вечорами
весняні будуть слухати рулади,
які летять услід за цвіркунами…
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2024
Входжу в сад квітучий, в хмару яблуневу,
що рожевим квітом яро пломенить…
Запущу у серце цю красу квітневу
та відкрию душу яблуням на мить.
В квіти зазирну їх, слідом за бджолою, ‒
знайдемо глибоко некта́ри смачні,
хай несе у вулик ласощі розвою,
хай меди сховає в соти запашні…
Я ж чекаю нині у весняні зливи,
сад аби до літа полетів вперед,
щоб любов зродилась в яблучні розливи,
щоб така ж солодка визріла, мов мед.
Вірю, що вже зараз яблуневі хмари
розплескають дивні чари і для нас,
звабою та медом в місяці нектарні,
в яблука дозрілі, що освятить Спас.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2024
***
Сьогодні ми знову у травні зустрілись.
І знов, як тоді, цвів хрещатий бузок,
і знов, як тоді, ти ледь-ледь зашарілась,
а погляд з-під вій, мов повітря ковток…
Згадалось минуле і кожна дрібниця…
Світанок на двох, цілий день без турбот,
шампанського келихи та полуниця
у мисочці колір а-ля «террако́т»…
Та нам не судилось, дороги, мов віття,
розбіглись у небо, в міста до квартир…
І там, десь зів’яли бузкові суцвіття, –
так, ніби кохання засох еліксир…
Сьогодні ж, напевно, та зустріч даремна –
ніщо не повернеш в квітучі сади,
де без той хрещатий сумує непе́вний,
де верби схилились в журбі до води…
Минулось не збувшись… пройшли знову мимо,
обмежені віжками – безліч турбот…
Не вернеш кохання, не зліпиш очима,
мов миску розбиту а-ля «террако́т»…
10.06.24.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2024
***
Знову черемха у біле вдяглась…
Десь посміхаються зорі гранжеві
та Оріон, ніби той ловелас,
кидає погляд красуні квітневій…
Пахощі линуть – п’янкий аромат
аж застигає вином у тумані,
стрілка летить і вже час-циферблат
стрімко цю ніч нам до ранку вертає.
Скільки ж тих зір, – не злічиш на небі,
Скільки ж тих квітів черемха відкрила?
Стільки цілунків даруєш, далебі,
що і від них ти сама вже сп’яніла.
Знову черемха у біле вдяглась,
Знову дарує нам щастя та квіти.
Як у ту мить, коли ти присяглась,
з юного віку назавжди любити.
17.04.24.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2024
Сьогодні всі справи на завтра залишу.
Зверну із дороги – і в ліс, навпрямки, –
збирати у ньому, заплутані в тишу,
ранковії трелі, що сіють шпаки,
і дихати хвоєю, прілістю листя,
ловити в повітрі цілющий озон
і слухати пісні птахів голосистих,
які весняний зачинають сезон.
Я лісом зцілюся – в потоках ефірів
знайду сокорухи березових мрій,
ключі піднебесні, що наче сапфіри,
скарбами спадають з пелюсткових вій.
Я тут задивлюсь у смарагди відро́джень,
в зародження трав, у тремтіння стебел,
знайду для душі благовіст* перероджень
і теми нові для життєвих новел.
*благовіст - церковний дзвін
25.03.2024.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2024
***
Ти знов прийшла, моя печальна музо…
Ліна Костенко
Печальна муза вибрала мене
(І як скажи, за картами якими?).
І щось навіяла, ну зовсім незбагненне,
словами ніби бавлячись скупими,
і запросила фарбувати разом
довкіль: і землю й небо … (як же мило!),
і за небесним величавим перелазом
шугати вдвох – і вільно,
і двокрило.
Печальна муза в камуфляжі
мене покликала до герцю,
туди, де куриться над кряжем
Донбасу пил… Без нот, як скерцо
гримить мелодія військова, –
шалена, вбивча, нагломовна…
І змовкли струни… безголово
літає смерть лиш невгамовна…
Печальна музо! Що ж робити?
Як тут знайти натхнення жити?
А як творити й фарбувати,
коли тут чорне в біле вшито…
- Ти все згадай, усе й одразу, –
як то – шугати під вітрилом,
там за небесним перелазом, –
свобідно, високо й двокрило!
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2024
18 березня під час евакуації поранених на Донеччині загинула бойова медикиня
1-го стрілецького батальйону 67-ї ОМБр Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» Анастасія Мар'янчук з позивним Троя.
Сьогодні лелеки із далей далеких
додому ключами у небі ячать,
ще провесінь… місяць… А тут небезпека
чигає бійців звідусюди, мов тать,
що викрасти хоче у них оповідки,
і волю, й життя, нашу землю та світ…
З’являлася, наче той ангел, нізвідки, –
коли так потрібно, коли вже ліміт…
Не раз витягала поранених з поля –
ти зупиняла «кістляве» шугання…
Чи цю ти чекала, хотіла си долю?
В бій, медикиня! Та цей бій - останній…
Сакури квітка, дівчина ранку…
Місячний ангеле… Що ж наостанку?
Краще б тобі ще співати веснянки,
десь під зірками з коханим на ганку…
О, Троє! О, Небо! Сонячні ангели
шати свої розкривайте дитяті.
Скільки змогла… з добровольчими рангами
землю свою до кінця захищати…
19.03.24 р.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2024
***
І, крадучись у передхмар’ї неба,
не радісно, а сумно, без «курли»,
потомлені й безсилі, мов до треби,
вертають у цю провесінь бусли…
А в небі гуркіт, вибухи і кулі,
і замість лісу й саду – сторчаки…
- Де ж наші гніда? - буслики прибулі, -
Куди ведете, наші «вожаки»?...
Тривожні сни, що в ирії наснились, —
з димів* розбитих – трутою імли,
туманами накрили крутосхили
змели все за пожежами війни…
Налякані навіянням і снами,
не всі насміють з далей повернуть…
Десь там журливі поклики ночами
до рідної землі їм душу рвуть…
А ті, що повернули до домівки,
посмаглі від вітрів, огню війни,
збудують гнізда – гілка до лозинки,
й плекатимуть буселиків малих…
І тишу розірве весняний клекіт
птахів біляво-чорного крила,
а небо прийме перші їхні злети,
як символ, що війна уже спливла.
*димів, множ. – істор. – житло
05.03.2024 р.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2024
***
Змінив сьогодні березень одежі,
надів до бою білий маскхалат,
коли циклон, прорвавши теплі межі,
весні холодний кинув постулат,
що має поступ свій вона спинити,
підняти прапор білий… Мов, не час
бруньок розвоєм, квітами радіти…
- Складай зелений свій боєприпас!
Та як би ти, холодне зло, не пнулось,
Твоя пора цьогоріч вже пішла,
хоч і під снігом проліски нагнулись
та сила до розвидня ще жива.
І зелень буйнолиста в бій ввірветься,
і гілля стане гнучким та міцним,
і птах з піснями, вгору вознесеться,
весняний простір звільнить нам для рим…
І жовтий лан, і сине небо літнє
зросте із брості березневих днин,
й забудуться сьогоднішні страхіття,
й спадковий спокій втрима хроматин*.
*Хромати́н — комплекс молекул ДНК та специфічних білків, що складає хромосоми
13.03.2024 р.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2024
Завари собі кави, мій друже, далекий.
Заварю і собі якомога міцну…
Чи за чаєм згадаймо… Сьогодні ж лелеки
Принесли до порогу чергову весну.
Промайне у думках світлошвидкісний спогад
Про чудові, грайливі дитячі роки,
Про історії дивні, юнацький той погляд,
Що із книг добував всі скарби залюбки.
А в повітрі витали епохи та злети,
Поряд, наче болід, обгоряла їх тінь…
Крокували паради, писали поети…
Покоряли ракети космічну глибінь…
А знаєш, мій друже, не такий ти й далекий,
Бо з тобою пройшли ми свій шлях нелегкий.
Десь далекі світи пролітають в парсеках…
А ми йдемо наверх по щаблях громіздких…
Ти побудь ще хвилинку, мій друже! Дрімаєш?
Ми в розмову вплетемо ще теми сумні
та згадаємо тих, кого поряд немає,
хто назавжди в строю, не дожив до сих днів…
Що скінчилася кава? То може, вина у
чарчину плеснемо? Бо іскристе, мов кров,
істин нам наховало… Їх навіть Ландау
у ядрі надпровіднім шукав. Чи знайшов?
Істин тих, як зірок, на Чумацькому шляху…
Чи ми встигнемо всі, хоч частину пізнать?
Бо летять ті епохи незвично до краху,
призиваючи зрідка небесную рать …
04.03.2024 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2024
F. 63. 9. (Жарт про хворобу ЛЮБОВ)
О, Боже, що сталося з серцем сьогодні? –
У грудях тріпоче, підвищує тиск…
Усе ж було добре, зі спокоєм Сходу,
аж раптом біда і у приладі писк.
Розладились враз всі події і звички…
Симптоми хвороби? Бо настрою – нуль,
горю у вогні і не сплю цілу нічку,
пронизує щем, наче постріли куль.
А думка одна – все про неї, про неї…
Вже аж алергія і руки тремтять…
Тож швидше до лікаря – хай панацею
шукає мені, а то буду вмирать.
Всі скарги мої лікар вислухав пінні,
У вуса мугикнув і мовив таке:
«Цієї хвороби не знали до нині…
Призначим аналіз, рентген, ЕКГ…»
А потім, читаючи всі результати,
всміхнувся і в книгу «Діагноз» поліз.
І в мій бюлетень записав: «Лікувати?»,
«Еф шістдесят три. Крапка. Дев’ять» заніс.
А я, ледь не втративши думку й свідомість,
у жилах штовхнув занімілую кров,
й тривожно спитав: «Буду жити?».
Натомість:
«О, дурню, у тебе діагноз – ЛЮБОВ!!!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2024
***
Збираючи з молитви на вітрила,
тріпоче, якби-то колібрі крила,
серцевий м’яз надривом важким втрати,
коли не повертаються солдати
від териконів чорного Донбасу, –
розбитого доще́нту рай-шинквасу
що лихварів та зрадників поїв…
А тут, земля і вільний дух полів,
невгнутий, незалежний і розкутий,
панами і «совєтами» роззутий,
що над степи несе, немов би вітер,
як ніби заповіт із давніх літер,
назавжди вбитих подихом свободи
у їх спіралескручені обводи
всіх наших генів, мічених мечами,
освячених правічними кошами,
козацьких нездоланних тих епох…
Обабіч ми зросли в чортополох
на ро́зтанях доріг і євротра́си,
де гречкосії та іконостаси
знайшли собі причастя оберіг…
Якби ще хто, то все злюбити міг…
Збираючи з молитви на вітрила,
тріпоче, якби-то колібрі крила,
серцевий м’яз надривом важким втрати…
А ми, хто полюбив, то всі - солдати…
25.02.2024 р.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2024
Склепіння неба тут підперте димом
й обрубками скалічених дерев,
які, яча́ть зболіло наче нерв,
як свічі за загиблим побратимом…
Тут горизонт над бру́ствером у хмари
впирається невидимим плечем…
І лише промінь місяця мечем
шукає світлу стежку для Стожа́рів…
Тут страх свинцево прорізає душу,
і свист оско́лків, наче флейти різь,
впивається у спину…
зи́мно скрізь…
Але я тут… я вистояти мушу…
О, як дістали ворога візити…
Він з ночі вилізає, мов щурі…
Ми їх жбурнемо в пекло до зорі!
Дай, Боже, лиш атаку цю відбити!
Прийдіть на поміч, всі Святі небесні!
Молись за мене, рідна сторона!
Бо скоро Перемога, всім одна, –
в Різдво Марія родить. – Син у теслі!...
Склепіння неба нам тримає віра,
молитви рідних, сам Ісус Христос…
А руки побратимів крізь хаос
все ж виривають нас із пащі звіра.
Ні, все не марне. Небо буде світле.
Молись за мене, рідна. І чекай.
І вір, що повернуся. Просто знай,
що наша Україна ще розквітне.
24.12.2023 р.
©Ігор Штанько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2024
***
Знов у небі туман, сірі хмари стіною.
Знову осінь шугає в полях та лісах,
обриваючи листя з його таїною,
що дозріла за літо на теплих вітрах.
Що ж за осінь така? - Невимовно незвична.
Мовчазна, ніби тіні, пошерхлих алей,
ніби світло Аврори в парсеках одвічних,
ніби храму туга, яко неба єлей…
Що ж за осінь така? – Куполи без відблиску.
На дорогах до храмів – пустельна жура.
А під ними стежини – підведені риски,
а під ними хрести в камуфляжних тонах.
А над тими хрестами – блакить посіріла,
над тими хрестами – жовтизна, наче віск.
А під тими хрестами – свіча обгоріла,
а над ними журить габро й сонячний диск.
Куполи без відблиску… Небесні озера
віддзеркалюють тіні рокадних доріг
і хрести перехресть, що сурмлять в атмосферу,
ніби знову тривога – здіймається МіГ…
Тільки вчора, так тихо лелеки у вирій
відлетіли сумні, від гучних потрясінь.
А сьогодні дощі все оплакують щиро,
аж до щему, до болю сердечних корінь.
8.11.2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2023
«Я только ходил по следам,—…»
М.Светлов
Я тільки за слідом твоїм пильнував,
твій образ у небі в хмаринках шукав,
та іноді в душу таємно впускав
принадливим его нечутних октав.
Я пахощі тво́ї ускрізь відчував,
ті ніжно-квіткові, пряні любистку,
і наче «нюхач» я його зберігав,
лишивши потай у сховку-прихистку.
Я вітер з волосся твого пантрував,
ловив його в сіті обіймів легких,
щоб він не згубився у плетиві трав,
в їх пі́снях і в звуках іще боязких.
Я тільки за слідом твоїм пильнував,
ні друг, ні коханий, просто колега.
Я стежок повір, не одну проблукав,
де слід твій ловив між альфа й омега.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852913
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2019
Нара́зі твої очі, наче не́бо –
сірі, і блаки́тні, і тума́нні,
я їх собі вимолюю, мов тре́би,
дії укриваючи рахма́нні.
Небесні очі зрів і лазурові,
сапфірові, розмитий електри́к,
але в твоїх прозоро-барвінкових,
тону, як у безодні мегакри́к.
Вгрузаю серцем, як в озера чисті,
що кришталеву ніжність джере́лять,
дурманом вщерть наповнені імли́стим,
незрозумілим, наче древня «ять».
Але у них сьогодні насоло́да,
індіго ледь приправлена блакить.
В сумний осінній день – це нагоро́да,
яку дарує небо, щоб любить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2019
А ти знову сьогодні наснилась мені…
Вся спокуслива, ніжна, гаряча…
Твоє русе волосся – нитки́ вогняні,
що запалюють серце тремтяче,
твої рухи – пантери легенький по́ступ -
граціозні, управно-хвилясті…
Аж захоплює дух твій розмірений вступ
і в обійми манить вогнестрастю…
Знову сонмище зле намалює тебе –
диво-гожу, сподобну, звабливу,
і солодко-хмільну, наче східний шербет,
і чарівно-легку, і вродливу…
І ти знову сьогодні наснилась мені,
знову збурила серце бажанням…
Знову ми́лощі в снах, як ефір – неземні…
А цей сон – то немов покарання, -
бо кохати тебе – не дозволено, ні…
Відчуваю тебе лише в думах…
Бо чужа ти сьогодні…
Поетові ж сни –
У вірші переллються і струни…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849434
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2019
Ти знов прийшла, моя печаль.
Я радий.
Ти знов прийшла, як завше уві сні.
Сьогодні ніч серпнева, моя ладо,
пірнула ніжно в осені пісні.
А ти з’явилась ввечері, наспіх,
уся іще заквітчана, в прикрасах,
і тихо щось співала, а твій сміх,
збудив Ериду сонну в космотрасах.
Ти попливла по місячній доріжці,
мені навстріч, мов фея вітрова,
що виникла казково з тої книжки,
із юності, де мрія ще жива…
А ти прийшла, в легенькій сукні білій,
босоніж, ледь торкаючись роси.
Навколо лиш тумани захмелілі
та ледь прив’ялі листяні ліси…
І я сп’янів, огорнутий в півнеба,
в обіймах рук і любощів твоїх…
Моя печаль, мені так треба
тебе кохати.
Хоч би в снах своїх…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2019
Паралельні намічені вектори
для тужавих ілюзій хмарин.
Вивіряли їх дні-архітектори
вересневих осінніх хвилин,
що проносяться вітром окрилені,
спричиняючи скрізь падолист,
пошматовані, наче закинені
із небесних арктичних баліст.
Пролітають небесними трасами
і хмарини, й вітри, і журба,
над містами, лісами-терасами,
де дерев пожовтіла юрба,
наче тулиться, віття ховаючи,
під опіку величних дубів,
що корінням глибоко вгрузаючи,
перешкодою є для вітрів.
А вони все прискорюють вектори,
і свистять, і шугають з висот…
Найняли ж бо їх ті архітектори
із далеких холодних широт,
щоб вітрами затятість ще літнюю
подолати у теплих армад
і в цю пору, ще сонно-досвітнюю,
збудувати для осені град.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848697
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.09.2019
Скільки раз ми латали стосунки і ме́жі,
що між нами проходили „до“ і „опі́сля“?
Та, сьогодні, щось знову незвично бенте́жить
і в душі захлинається зроджена пі́сня.
Затупились від цього вже леза ножів,
бо доволі ми різали навпіл епохи,
що назустріч летіли, а стрімкі віражі
нас кидали обабіч у чортополохи.
І сьогодні ми знову, немов на кана́ті,
цей місточок хиткий нас розгойдує виссю,
ніби маятник, стрілку штовха цифербла́тну,
ніби вітер-шугайстер викохує тиси,
і так хоче звалити, канат розірвавши,
що поєднує наші світи невгамовні,
всі спектаклі–трагедії щиро зігравши,
ми ідемо на дно у безпаруснім чо́вні…
Поділивши навпіл наші будні та свята,
їх ліпили і клеїли, кожного разу,
коли знову за нами згорали завзято
мости і місточки, рубежі й перелази…
Ми осібно ішли до натхненного „після“,
хоч із нотного стану зникали дієзи,
що тонули разом в какофоніях міста,
наче давній Париж під хорал марсельєзи.
В нас багато так „МИ“, бо рвемося в обі́йми,
наче два намагнічених тіла коханням,
а при зміні полів, мов дві кулі з обо́йми,
вилітаємо в простір з орбіт обертання…
Загрубіли до шрамів сердечності м’язи
від таких ось стосунків між „до“ і „опі́сля“,
та, кидаючись в них, ми згораємо разом
під пасажі небес, що стікають… так пі́зно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2013
Відлітали лебеді парами …
Слався дим і шукав комиші.
Вечоріло. Десь поза хмарами,
засвітило вже небо ковші…
Так і є… відлетіли у вирій
і навіяли смутку довкруж…
Полетіли мої білокрилі, –
не чекаючи віхол і стуж…
Ми ж ніяк не визріли парою, –
чи з–за впертості, чи то вдачі
і мелодія наша карою
в холоди манила неначе…
Відлітали лебеді парами…
Душу смутком печатала тінь
теплу осінь дощами старила,
до зимових ішла сновидінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2013
Блукаю в снах пророчих і космічних,
шукаючи незнане, що в світах
залишила сучасність архаїчна,
хронічна і комічна (в комі)…
Жах! –
Бо вже не чую крил я за плечима, –
спалено всі пера до очину,
які ледь вчора згашено сльозима…
Як дощем…
А трута нікотину
клубиться у легенях незборимо,
немов туманів яра густина…
Блукаю в снах,
чекаючи екстриму…
Навколо спокій…
Гу-гу!
І стіна.
Довкруж її, мов розпач темінь сива…
Рисунками на скелях натепер
кохання малювали б ми фальшиво…
Так добре,
що у снах
його зітер…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458879
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2013
Учора визбирав насіння чорнобривців
(дозріло ж, бо листопад при дорозі).
А як цвіли! І передать не в змозі –
в саду, в городі,
в квітнику, що вздовж криниці
розбила мати (видко ж на порозі!).
Червінько́ві квіти, златом окантовані,
(немов зірок на небі – незліченно)
красою осінь славили щоденно
і, смиренністю своєю зачаровані,
мережили натхнення нескінченно…
А мати сонячної днини, присівши ледь
(перепочити й випити водиці),
нарвавши тут же квітів у десницю,
осінню фарбу вчила, – вашу круговерть,
щоб вишити на рушниках дзвіницю
й шлях до неї, щільно квітами усте́лений, –
і пролісками, й маками, і вами…
…ті рушники, намоле́ні роками,
оберегами в світлиці порозсте́лені,
благословенням ві́чності… від мами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2013
Морозний ранок серед жовтня,
тремтить кришталь замерзлих трав,
немов хвороба незворотня,
як облямівка із розправ.
Сьогодні вірусом холодним
проникла подихом зими -
чи то на полювання Одін
прийшов, зачувши звук сурми,
що осінь в хмарах розбудила,
прощальним клином журавлів,
чи то Стрибога вітросила
прогнала сніжні кораблі…
Морозний ранок… але ж осінь,
ще руна пише теплоднем
й шукає в парках жовтокосих
кандзі* розкішних хризантем,
які, зберігши силу літа,
зігріли пензлеву пастель,
в перлини бісеру розшиту…
Як жаль, що програно дуель…
кандзі* - ієрогліфічні знаки японського письма
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458484
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.11.2013
Як добре: осінь відмиває бруд,
зчищає пил, нанесений вітрами,
й кохання очищає від облуд
своєю зверхністю над бур’янами.
Вигукують і тихнуть голоси
усіх прощань закоханого літа…
Крокує до загибелі краси,
ця осінь, - златовласа Афродіта,
з солодкою усмішкою в устах,
злегка сп’яніла пристрастю прощання…
За нею пролітає суєта
луною журавлиного гортання…
І тільки геть знеможена душа
чекає на очищення до Віри,
заглибивши в коріння лемеша,
готова все віддати на офіру…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455961
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.10.2013
Одягли намисто часу на стоянках попелища
і накрилися землею і кургани, й племена…
Протитечія історій (кожному із нас найближча)
віднаходить в порохняві нові дати й імена…
Вже давно у світлі деннім проржавіли раритети,
розірвалися намиста, продірявились миски…
У степу пливуть так тихо у туманах силуети,
іноді пірнають в часі, ніби міражі в піски…
Тут кургани й ковила… мерехтливий цвіт янтарний…
Кукутень, Трипілля давні, крізь століття линуть славні,
із глибин каміння й міді, згадки шлють орнаментарні,
візерунки душам рідні, загадкові й стародавні.
Тут із келихів лилося дзвінко-срібне стоколосся
трав’янисто-медове, що по колу йшло до вен…
Десь ховалось покотьоло і під тихе двоголосся
розбігалася піснями пам'ять давнішніх племен…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455121
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.10.2013
Сьогодні знову дощ
тривимірні півсфери
розкидав в калюжі́,
в подвір’ї й на дорозі,
і край затихлих площ
стоять, немов торшери,
бетонні сторожі́
у крапельній облозі.
Сьогодні знову дощ…
Насуплені хмарини
витрушують із тіл
дипольний дистилят…
Чекає місто прощ,
рахуючи хвилини,
розчахнуте навпіл
гріхами грошенят…
Сьогодні знову дощ…
Розкриті парасолі
об’єднують по двох
закохані серця́…
Немов би мокрий хвощ
в самотнім ореолі
один з небагатьох
нагадую ченця…
Сьогодні знову дощ…
І буде зайвий привід
набрати телефон
і голос твій почути…
Покину тишу площ,
де ніч неначе привид
краплинний камертон
захоче роздобути…
Сьогодні знову дощ…
Але сьогодні завтра…
Ранкова кава й тост,
і ніжний поцілунок…
І знову гамір площ, -
щоденна моя мантра,
блукає серед хост,
шукає порятунок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013
Позолотила і кармінно-міддю
оздобила всі клени та дубки…
Накинувши легесенько повіддя,
коня піймала, – в яблуках боки…
Чаклунка Осінь, - легковажна пані,
що на коні баскім своїм летить
і напускає холоду й туманів,
а часом хоче сонечком зігріть…
І настрій в неї, ох який мінливий, -
то радість навіває, а то щем,
то відчуваєш миті сиротливо,
а то натхнення ллється, мов дощем…
Учора вітром обідрала листя,
з горіхів, мов би з дощок для об'яв,
й засипала всю стежку на обійстя
(її граблями довго визволяв)…
А нині розпашіла до розхристя,
летить, нагріта сонцем, над поля,
кидає павутиння в передмістя
і веселиться, ніби янголя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454902
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.10.2013
Гілки очистити від зайвих потрясінь,
в осінній час холодного жовтіння,
так квапився мій сад, здобувши неба синь
і переправивши її в коріння…
Спадають яблука із гілля у росу,
в траву ховаючи зернівки спілі…
Плоди дозрілі бережно перенесу,
і схороню від зимніх заметілей.
Скуштую в холоди полум’я бальзаму
всю силу вересневого проміння,
що сонце слало із-під склепіння храму
небесного колінопреклоніння.
В ту мить відчую, тісно з ними зв'язаний, -
в нездолану енергію творіння,
у ланцюгу любові зобов’язання -
спинити хід свого гріхопадіння…
Навкруг думки висаджую… як яблуні…
Щоб світ відмити, зайве відірвати,
зцілити душі листям продірявленим,
із сонцем-яблуком зайти у хати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453687
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.10.2013
Моя душа так проситься в Карпати,
Так проситься вернутися у юність,
В обійми їх лісів… Ти, знаєш брате!
Тоді були ми чесні і безумні
І рвалися до волі через терни,
Крізь буревії політичних гасел,
у русі очищаючи від скверни,
свою країну, змучену окрасу…
Десь там, високо, ми зловили вітер,
і вільнодумства гір гіркий озон…
Це варто знов згадати, саме звідти,
бажання змін імперських забобон…
Моя душа так проситься в Карпати.
Бо знову щось не так і не туди…
Гайда, ковтнемо знову волі, брате,
й очистимо країну від орди!
І звільнимо її від казнокрадів,
від знахабнілих вкрай міліардерів…
Вставай, мій брате, і в селі, і в граді,
Не треба нам чужих місіонерів.
Нам вдосталь сили віднайти в собі,
І зрушити фортеці «темнолісся»,
Достатньо в наших генах боротьби,
Ще зазвучить і наша нова пісня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453686
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.10.2013
Натягнуті нитки проміння небес
в мені вишивають ікони хрестами,
знамення лишають стьожками-пластами
Софії і римських забутих адрес.
Знаме́ння, хрести і пе́рстів нерозлучність…
Тремтять на колінах у світлі та блу́ді,
Змивають з душі інкарнації бу́дніх,
Спихаючи в храми приховану штучність.
Складаю свої терикони словес,
і їх, мов руду, відділяю у простір,
і дум концентрат я виводжу на розстріл,
щоби віднайти: «Він для чого воскрес?»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452591
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2013
Серед тепла зняла́ся завірю́ха,
і наче справжній сніг, навколо пух,
а вітер, вітер снігом-пухом дму́ха,
тополі розриваючи кожух.
Навколо хати снігу натрусило,
сади і ліс вдяглися в бахрому,
а вітер напинає їх вітрила,
про зиму повідає їм сумну…
Лягає пух в твоє волосся білим,
ти в літі, мов принцеса зимова…
Таємний блиск виловлюю на віях,
глибінь очей відтінку бурштина.
І раптом серце защемить любов’ю,
руки торкнуся ніжно, наче пух…
Я про кохання розкажу без слова
допоки завірюхи вальс не вчух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452589
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2013
Не зачіпа́й журли́вого всевла́ддя,
Що ви́зріло в обі́ймах мокроти́,
Коли́ кроку́є се́рце від безла́ддя
У я́блучні розли́ви доброти́.
Пожухли в полі полинові хвилі,
Колише вітер безнадій журбу.
Минуло літо, досягнувши цілі,
Зачала ж нині осінь ворожбу.
Загас вогонь серпневого буяння,
Розта́нули наді́ї, душ надло́м.
Тужлива пісня журавлів остання
Усе при́спить й розта́не за село́м.
І тільки вечір cпеленає думи,
Жури́ розкри́лля тихо обгорну́...
Не зачіпай її пожовклі струни, -
Я пі́сню лі́та в сни нам заверну́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452387
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2013
Холодний вітер кидає, мов хвилі,
свої пориви в крони золоті,
кружляє лист поволі і безсило
мозаїку складає на воді.
Здалека мчать, мов коні розпашілі,
і з опалу обтрушують сади,
Вітри й дощі… Дощі осточортілі!
(Уп’ялися, мов роги череди!).
Пора забутку… Миті невловимі,
мов постріли у запізнілих айстр,
Мені про Вас співають невмолимо.
Про Вас і літо… Тихий блюз чи джаз?
А може й вальс. Осінній вальс! Як мило.
Кружляння падолисту і небес…
І час минув… І вже перештормило.
Та знову невмолиме «… я тебе…».
Холодний вітер розрива вцілілі,
запінені хмарини дощові…
Вітри й дощі… Жоржини відгорілі,
немов заціпенілі вартові…
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2013
В тобі троянд краса і пломінь,
і сакури ефір пахучий,
і трелі солов’я плакучі,
і весняна квітуча повінь.
Ти зіткана з туманів літа,
із плетива зимових снів,
із тих ночей, коли зустрів,
я цноту ранішнього світла.
Для мене створена ти Богом,
Одна така на сто світів,
І добре, що тебе зустрів,
Не оминув твою дорогу.
Він для чарівності й любові
створив, додавши неповторність,
краси живу непереборність
і ніжність в полі волошковім.
Дурманом вечорів травневих
Наповнив подих твій медовий,
А в голос тихий колисковий
Додав звучання кришталеве.
Для мене створена ти Богом
із тисяч загадкових тем.
Ти - найсвятіший мій тотем,
частинка раю неземного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2013
Густі тумани, наче два струмки,
стікають під ногами у долину,
а стежка, пробиваючи шпарину,
веде нас за собою крізь роки…
Тут рідина повітря так п’янить
і д̕горі вітер майталає хмари,
і заблукалий промінь, мов стожари,
трембітно полониною дзвенить…
Спитав тоді я друга напрямки:
- Хіба йдемо ми перші до Говерли?
Чому ж сюди? Тут золото чи перли?
Чому вершина? – Іншим невтямки.
Він посміхнувся щиро і сказав,
поправивши рюкзак:
- Побачиш скоро!
Розмокла стежка рвалася у гору
крізь кам’яну навалу, пишність трав…
Прогнав хмарини вітер, мов експрес…
І ось вона – вершина. Тут чудово!
Здається, просто відбирає мову
від світла і покірності небес.
Тут відчуваєш – видно край землі.
Він близько зовсім – десь за Піп Іваном,
а мо̕ за Чорногори караваном,
ховається в туманнім киселі…
Кришталь повітря лине до легень,
тут відчуваєш Божі благодаті
і стрілка завмира на циферблаті,
коли ти вже чекаєш одкровень,
коли ти вже шугаєш угорі,
відчувши за спиною крила волі,
а над тобою, ген на видноколі,
зіркові десь палають ліхтарі…
Куди подіти спогадів синдром?
А, скільки ж знала юність та крилата
того, що є вагоміше від злата,
того, що не опишеш і пером…
9-10.04.2013.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417331
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2013
Розіллялись акварелі на весняному мольберті
і побігли фарби-хмари в березневу хлюпотінь,
завертілись, розплескались у струмковій круговерті,
запросивши сонце-пломінь у душевну глибочінь.
Теплим пензликом торкнулись тла снігів, що донедавна
панували навкруги.
І тепер інакший колір –
пролісковий і вербовий, швидкотанно-сніго-плавний
розливається край хат.
Звеселяючи поволі,
веселкові акварелі розбудили менестреля
і Олекса теплий-теплий завітав до нас у сад.
Під мелодію сопілки бджілка-матка-мудрагеля
облетіла все навколо (необхідний променад!).
Розіллялись акварелі на весняному мольберті,
проростивши в душах радість, мов весняний дивосвіт,
і до рідної шпаківні два шпаки із коловерті
повернулися і славлять теплий день, неначе цвіт.
31.03.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417050
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013
Відболіла душа, відболіла.
Все надію на щось берегла
і чекала на диво сп’яніло,
спопеляючи біль той дотла.
То кохання її наче вірус,
наче недуг солодкий п’янкий,
полонили і білий папірус
вже відчув перший вірш боязкий.
То кохання її охопило
І на крилах своїх підняло…
Але згодом воно ж обпалило
і засохло немов джерело.
Відболіла душа, відболіла.
Все надію на щось берегла
і чекала на диво сп’яніло,
відмоливши ті болі дотла.
Відболіло давно … Інші зорі
Кличуть погляди разом зійтись.
Ти ж до тих повертаєш історій
…де спалило кохання колись.
5.04.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2013
В мовчанні затаєних дум січневласті
я чую дрижання небесних річок
і знов пропускаю крізь себе причастя,
мов звуки, що вирвав із неба смичок.
Проходжу у світло, крізь морок спокуси,
крізь вибір земний кармоточних мечів,
а небо душі все кида землетруси,
а небо збирає своїх слухачів.
Крізь мене проходять дванадцять енергій,
крізь мене проходять іще і твої,
бо я відчуваю аксонами нервів
тремтіння води і Господні бої.
Готую для слів із небес переховок,
готую для світла у серці тайник…
І чую дрижання дерев-зарисовок,
що врізав мороз у нічний путівник.
Злітають у небо смичкові сонати,
виблискує світло далеких зірок,
що просять із неба: «кохати…, кохати…»
Та після причастя у гріх новий крок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394536
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.01.2013
Злітає мить прийдешнього тепла,
зника за грань, закутана в тумани,
Незрозуміла, нерозкрита, зла,
кида пісок за вітром по барханам.
Ловлю я в підсвідомості стежки,
що засівають досвід, наче поле.
І не зайти в тлумачні словники,
щоб взнати – нині що готує доля,
що падає з журбою у траву,
у мить вогню палаючого листя…
Натягнуто тремтячу тятиву
твого жертвоприношення. Молися.
Коли нестерпно тими манівцями,
через колючі рватись чагарі,
за тими владовольними сліпцями,
що долі продають, мов лихварі.
Їм не прозріти вже – їх мрія зблідла,
їм не дано від нині воскресать.
А ти іди дорогами до світла,
яке так щедро сіють небеса.
І хай хитає вітер гілля голе,
та зерно вже озиме проросло,
і пагін, ще тоненький, трохи кволий,
весною враз підніметься в стебло.
І ти не полишай своєї ролі,
вживаючись у світло. Неспроста
пожухне листя, кінчаться гастролі,
й воздвигне кожен власного хреста,
Й тоді, коли доведені до краю,
ми станем перед вибором шляхів:
летіти вниз і потрапляти в зграю…
Ти вверх злітай, бо вільний від страхів.
4.10.2012 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368600
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2012
Зима. Мороз. І місяць ліхтарем,
Над містом, що сховалося за стіни.
І не скажу, що душить тягарем,
та якось не облегшують провини.
Зима. Сніги. Крокую по узбіччю
Куди - не знаю. Напрямок? – Я йду.
Назустріч різнопланові обличчя
і я у їх безкластернім ряду.
Зима. Камін. І на паркеті шкіра,
І тіні на світлинах, наче жах.
А ще кинджал, на перехрест рапіра…
Нам тепло від вогню, що на дровах.
Зима. Кімната. Ложе. Погляд твій…
Сьогодні ми разом. О, як несміло
Ми розгортали згорнутий сувій
нових відносин. Як же неуміло…
Зима. Сніжинки. Вогник в небесах.
Тріщать в мороз дерева серед ночі.
Я загубив свій подих у лісах
твого волосся. Чари ж бо дівочі.
Зима. Сніги. Сьогодні знову пустка
і наче сон, зринає в пам'ять ніч.
А далі? Розійшлися. І відпустку
Коханню надали… без протиріч.
18.01.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307560
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.01.2012
Січневе надвечір’я – що краси! –
Змішалося все білим фарбострунням…
З далеких вулиць гавкотіли пси,
зриваючись до хрипу попідлунням.
Сусідський сивий здичавілий сад
здригався, промерзаючи до лубу,
в обійми затискала виноград,
старенька слива, мріючи про шубу…
Майнули крила хмар, мов вітряки
змололи з-переляку ніч до пуху,
що полетів з небес. Сухі гілки
ловили веретеном білі мухи
і гаптували біле полотно,
а потім, сорочки у хрестик білий
вдягали на хати і, заодно,
співали колисанку – щоб спочили…
Поснули враз під ковдрою поля,
сховавши житні стріли від морозів,
і лише ліс сосновий окриляв
своєю вічнозеленню в облозі.
18.01.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307548
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2012
Мій сад сьогодні, мов магніт,
кристалів льоду наморозив, -
на кожній гілці, ніби цвіт, -
голчасті квіти. Я – в тривозі,
бо велич зимно-льодова
для мене й саду особлива, -
важка корона снігова
і сила в неї – нещаслива.
Мій світ, мов брость, чекав весни,
у саду також мрії схожі.
Зве ця пишнОта – спи, засни…
Радіють їй лиш перехожі.
Твій погляд – холодом мечів.
Квітучий жах – оскліло гілля.
Кого ти вгледіла вночі?
Яке наварено чар-зілля?
Я знаю – дзеркало зими…
Тобі у серце лід поцілив,
тому і «Ні». А як же «Ми»?
Невже, Амуре, сплутав стріли?
Мій світ сьогодні, мов магніт,
Кристали-голки наїжачив…
Зима кохання вбила цвіт.
А сад все спав. Йому пробачу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307142
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2012
Тихий, тихий лет ночей
крізь тремтячі тіні свічок,
що упали край стіни.
Сніжний погляд. Ліс. Борей
вже примчав і зиму кличе,
звуть морози в гості сни.
Ти давно вже не моя,-
різні стЕжки нам дістались
в тихім леті злих ночей.
Я ж не твій. Та звідкіля
думи дивні позбігались?
Дух Гекати морок цей.
Задрімає привид ночі,
сніг біліє, йде зима.
Я ж весну намріять хочу,
ту, де стежка нам одна.
Заспівав би солов’ям би,-
полетіли в даль незриму.
Серце ж витліло в імлі.
Розкладу печаль на ямби,
вбитий ніж розлуки вийму.
Зими визріли на склі.
Сніг ховає мерзлий страх.
Серце ж знов коханням мліє, -
жде його всю ніч в журбі.
Долі-зорі в небесах
світять трепетно й сп’яніло,
ніби знов мені й тобі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2012
Стихає довкола. Ялинові смоли
уже відчуваю у хвіртці бажань.
Між суміш туманну ступає спроквола
дух світлого січня, різдвяних чекань.
О, місяце-друже! Вогнем срібнорогим
очисть край порогу стежки на руці.
Зоря Віфлеємська. На сході – тривоги
у діжки думок розкладуть камінці.
На вишивці неба вмикалися зорі,
гірлянди-сузір’я в Чумацькім шляху.
А мрії, мов спалах, здіймуться і д’горі
замерзнуть в сніжинку – кристально-стрімку.
Впокоєна ніч у покроях сріблястих
Зведе воєдино початки-кінці.
І тіні підуть. А сніги передчасно
у Альпах впадуть на чужі манівці.
Стихає довкола. Впокорені душі.
Колядники хором віншують Христа.
Десь трісне гілля від морозу на груші, -
А як цьогоріч? – Коляду запита.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306228
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.01.2012
Мої тебе шукають сновидіння
і, як сновида, все іду навстріч
у білий біль – зимове білопіння,
де місяць – віддзеркалення облич,
де тіні заблукали тугоплавкі,
де, мов тумани, туга струменить.
Вони тебе шукають. Роблю ставки
на те, що віднайдуть.
Мені б на мить,
лише на крапелиночку від часу,
узріти твої очі, їх глибінь…
А далі – в поміжзоряні тераси,
тебе кохати – пломінь сновидінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2012
Сьогодні сніг, довкола сніг.
Зима розклала полотно
в мороз білити. Все одно,
іще не все – його ще міх,
тому розкидано ускрізь –
у полі, лісі, оболоні.
Гарцюють коні на припоні
і в очі б’є сліпуча різь.
Зима чіпляє волокно
і одночасно шиє шати,
всьому, що мало замерзати.
У квіти вділося вікно.
А за прогнозами відлига.
Збирай-но, зимонько, сніги,
що враз розтануть навкруги
і перетворяться на кригу,
а то і зовсім пропадуть.
Полотна вітер аж до неба
на хмари кине. Наче треба,
вдягнути їх у довгу путь.
Сумує сніг, сумую я.
І тільки стрімко мимо нас,
Вчепившись в часу тарантас,
Несеться грудень, мов хлоп’я.
22.12.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301587
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.12.2011
Завмерло все, чекаючи зими,
Затихли хмари, звісившись на сосни,
і щиро умиваються слізьми.
- Дивися у калюжу не шубовсни!
А в надвечір’ї місяць, наче жнець,
розтяв собі прогалину на небі.
Для тебе я заварюю чебрець.
- А цукру скільки?
Скажеш: «Ні, не треба».
Він блиснув і сховався. Білий сніг
посипався із неба, наче пір’я.
Я погляд упіймав очей сумних
і трепет гілки вени. Перемир’я?
- Нарешті ми діждалися зими.
І може чистий сніг зверне на краще.
Бо, знаєш, важкувато із крильми,
Коли кохання наше непутяще.
Завмерло все, побілене в сніги,
Закуте у льоди калюж провалля.
- І стало дуже сумно від нудьги,
що вигнала кохання в задзеркалля.
21.12.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2011
П’яніли трави й ніч, медовії, налиті,
цвіли сади навкруг, наповнені теплом.
Знайшли любов свою у ці чудові миті,
коли весна летить, мов вітер над селом.
Адже вітрила їй напнуті до розриву,
хмарини-буруни – безмежний океан,
що іноді впаде, розгромлений у зливу,
та згодом розверне довкола свій екран.
Згорали свічі всі, над нами у ті ночі,
у травах ми могли зустріти і росу,
ти віддала мені секрети всі дівочі,
а я свій подих вплів квітками у косу.
Наш травень майорів джмелями край півоній,
стрічав нас у лісах сережок передзвін,
а ми з тобою йшли в кохання мимоволі
і сонце, наче м’яч, котилось навздогін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2011
Зима. Вікно. Немає снігу,
а лише дощ в Андріїв день.
Моя душа – розкрита книга, -
як збірка віршів та пісень.
Сьогодні в ній – сторінка суму.
Без тебе я всякчас такий.
Холодний день і крила-думи
несуть у простір говіркий.
Та світлий сум душі поета
завжди веде за грані снів.
Летить у небо зла монета:
орел чи решка. – Що хотів?
Андріїв день. Гадання близько
і час магічних забавлянь,
коли підкажуть зорі блиском,
що ми з тобою – Інь та Янь.
І струм полів нас поєднає.
Все ж в протиріччі є душа.
А дощ іде. Все пил змиває.
Вона ж на прощі вируша.
13.12.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301204
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2011
Засіяли дороги відблиском зірок,
що несли свій вогонь крізь космічні парсеки.
Все готове для тебе – зроби лише крок,
розверни своє серце й прогнози ацтеків.
Ти – людина, твій – всесвіт, божественна суть.
Лише душу наповнює щем і тривоги:
що ж ті зорі назавжди до нас принесуть,
як плеяди складуть гороскоп допомоги?
Протиріччя небес. Ти вглядаєшся в них.
Хочеш зріти знамення, ідилію щастя,
перебравши всі знаки шифрованих книг,
віднайшовши вівтар тайнопису причастя.
Він пройшов крізь туманності зла і облуд,
проникаючи в серце, щоб темінь все ж зникла.
Все готове для тебе. Забути про суд,
розігнати в душі наночастки до світла.
То ж підтримай старання божественних сил.
Розтають як льоди, пролітають хвилини.
Засіяли дороги від сонячних стріл.
Квантопромінь з небес – закодовані зміни.
20.12.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301201
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2011
Ти зрозумієш - літо не зима,
Вже котрий день тепла не фіксували.
І знову поміж нами ті вокзали.
Нічого не кажи. Міркуй сама.
Холодний вітер розкида дими.
І ми з тобою наче рикошетом, -
Летим у різні боки. Спів дуетом?
Ні нам не чути й посеред зими,
І в травні, серед літа, й восени.
Вже котрий день любов ми поховали.
І опустіли в парку п’єдестали.
Намріяні. Шепочуть ясени,
Мов літні та досвідчені мужі
Під крилами вітрів у безнадії,
Бо свідками були, як наші мрії
Розбились об каміння на Ужі.
Ти зрозумієш – зими, ох і злі,
Коли самотність виїсть до останку.
Коли тепло в розхристану альтанку
Не завітає, здавши вензелі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2011
Захід багряний (мороз обіцяють на ранок).
В тиші завмерли навколо дороги й міста.
Падає зірка, свій вектор націливши в ґанок.
Темно у вікнах, бо хата давно вже пуста.
Місто в тумані, а смог на душі ще щільніше.
Час помолитись. Вже час. О, люди зневіри.
Гадки не мають. Все думають – буде пізніше
час для розплати. Та сурми вже чути в подвір’ї.
Страхи довічні в біблійних листах, як спокута,
Напрям для пошуку, компас. І мучить сльоза.
Шляху свого, нам ніколи повір не минути.
Мчать вже вітри і над світом зібралась гроза.
Темно у душах, бо душі давно вже на попіл
Витліли в полі зневір і облуди гріхів.
Наша Земля вже на старті. У полум’ї сопел
Двері до неї відкрито.
Зайде хто хотів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2011
На полотні небеснім низько-низько
з’явився місяць в тиші голосів.
А срібло зір, начищене до блиску,
Пірнало в став, як зграйка карасів.
Учух вітрище, листя і антени.
Вечірній смуток заливав міста,
де крізь вітрини пахли хризантеми,
та ліхтарі світились неспроста.
Бо в колір непроглядного маренго
вдивлялись ми і Ригель (Оріон).
тонули у ночі тополь шеренги
і мерз ледь-ледь освітлений перон…
Ти випурхнула із моїх обіймів,
Немов метелик з лялечки торік.
І зникла назавжди… Любов наївну
Так довго я у серці ще беріг.
Вокзал. І до четвертої платформи
прибуде знову потяг. Як тоді.
Маренго лиш щільніше. Місяць повний.
І роки промайнули молоді.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2011
Тиша. Закрию долонями
зблідле обличчя світлин, -
там з посивілими скронями
миті минулих хвилин.
Там серед літа і зелені,
світла гарячих небес
стежки до тебе розстелені
свіжістю втомлених плес.
Там наші подихи вплутані
в погляди, квіти й дурман.
Ми у кохання закутані.
Зірвано цноти стоп-кран.
Ніжно вмивалися зорями,
пестили ніч і тіла.
Тиша – тоді територія
наша з тобою була…
Вражена сумом і думами,
в листя ховаючи шрам,
нині вже осінь задумала
владу віддати снігам.
Спокій. В альбоми пергаментні
схована тиша світлин.
В них розставанням захмарені
миті щасливих хвилин.
Тиша у домі і темрява
(вітром обірвано дріт),
бликає свічка і кіптява
зверху шукає орбіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2011
Напиши щось про себе. Ти чуєш!
Про журбу і про зілля-розмай.
Ти прислухайся – вітер розчулить,
Тільки з розпачу сліз не ховай.
Опусти до поштової скриньки
Невеличкий конвертик–привіт,
А у ньому - засохлі стеблинки,
Наче свідок любові їх цвіт.
Приїжджай я чекаю, мій милий!
Бо несила – кохання навкруг.
На гітарі заграй в підвечір’ї.
Повертайся до мене, мій друг!
Лише потім, в ночі, трішки грішній,
Прошепочеш: «Як добре – ти є!»
І віддавши тепло й свою ніжність…
Десь під ранок: «Ось – щастя моє!»…
Напиши щось про нас у розлуці,
Щось про травень, квітучий розмай.
І про відчай, страждання в розпуці,
Серцю друга свого нагадай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2011
Згубилися у листяній межі
сліди твої і згадки про кохання,
як біль у серці, ставши покаранням
за почуття прожиті… на ножі.
В зів’ялі трави випала любов.
Твій сонник замаснілий передбачив
і знаки гороскопу. Мов собача,
гриміла наша лайка знов і знов.
Замерзли в передзим'ї відчуття,
обірвано сценарій спільних реплік.
Забути би скоріше… ніби в пеклі…
Навіщо змарнували півжиття?
Пришерхлий день осінній затихав.
Байдужістю твоєю вбиті мрії.
І ролі вже нам інші. Час, як змії,
повзе повільно з гордістю постав.
Впустило небо в розпачі дощі.
Але ми вже дороги форматнули.
Від прірви дріботіли наші мули
Нав'ючені пустотами душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295839
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2011
В звукорядах ранкових октав
зазвучали вібрації лісу,
що манірну осінню актрису
кастаньєтами в танець позвав.
Пробудилася пісня гітар
задзвеніли тремоло навколо
і пожовкле розтягнене соло
полетіло ген-ген аж до хмар.
Такаор свій компАс нагнітав.
Ліс і осінь, пальмаси, кахони, -
все крутилось у танці невтомнім,
у вогні традиційних постав.
Швидкість па і експресія, ритм…
У дуеті горіло фламенко,
то стихало та тліло тихенько, -
до нових готувалося битв…
Багряніючий рвався наряд
златокосої чар-танцівниці
і вертілись, як вихор, спідниці,
інерційно гудів листопад…
У феєрії шалу, нарозхрист,
всі дотла байлаори згорали...
Затихали осінні хорали,
де упав замерзаючий лист…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293016
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.11.2011
Тіні ліхтареві замерзали в парку,
там, де ми так часто зустрічали день.
Скоро вже Михайло. Грудень на світанку
викладе в пюпітри нордових пісень.
А сьогодні осінь в листяних обіймах
зігрівала тільки клумби і газон
та дивилась з мосту в далі-дальні мрійно,
наче закривала жовтизни сезон.
Ніжність вечорова винайде бажання,
у теплі каміну вигріє зерно,
що зійде вогненно вперше і в останнє…
Як ми і хотіли – проросло воно.
Поцілункопадом я укрию губи,
так як огортає землю листопад.
Знаєш, закохався щиро і до згуби
у твої загадки, в сум твоїх монад.
Ми зустрінем зиму в царині кохання,
у обіймах ніжних, в дотиках сердець…
Тіні ж ліхтареві змерзнуть до світання
і підуть за сонцем в місто навпростець…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2011
Заблукали підвечір разом
в листопадових думах опалих…
Зрозуміло, – такий вже сезон, -
осінь яшму шукає й опали,
у обіймах зів’ялих стебел
листопад ще чекає ясиру…
Я сьогодні ж зігрію тебе,
залелію тендітну і щиру…
Доторкнусь вітерцем до руки
і нестримно до висі злітаю…
Замерзають в саду галузки…
Я ж тебе ще міцніш пригортаю…
А затим приголублю дощем
з поцілунків жагучо-шалених,
обів’ю тебе шовком-плющем
і відчую себе полоненим…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292271
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.11.2011
У світлі свічі обсипалися руни
і тіло вогню за сльозами сплива,
злітають під куполи неба безшумно
молитви мої… думи, відчай, слова…
Очищення їх від брудного намулу
плекало чекання розкритих небес,
і пальмове гілля, і одіж, і мула,
й Месію, і риб з ійорданових плес…
А світ не пускав, обійнявши безвихідь,
В зневірі штовхаючи на гільйотину…
Згоріла свіча і молитви затихли…
Де ж пристань душі?
Розкажи мені, Сину!
Направ же, мій Отче, компАс та вітрила,
окресли пунктири майбутніх доріг,
наповни польотом у ангелів крила,
що чистий приносять до пристані сніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290895
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2011
У світлі ліхтарів тремтить осінній бас,
На струнах холодів змовкає піцикато,
А парк міняє лик, свій профіль, і анфас,
І листяне манто - багряне і строкате.
Змовкає ночі мить, чекає нову роль,
Яка її схова у ритмах вітрогонів,
А сцену вже займе в прозорому король,
Із блиском аксельбант і сонячних погонів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290169
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2011
Перегортаю споминів сторінки,
що мов світлини миті бережуть
і, вірячи в пророцтва давніх інків,
вплітають їх в космічну мережу.
Пересипаю спомини в клепсидру,
немов пісок огранений життям,
і жар від них шукаю, та не видно
на натяки. Немає вороття.
Забуті вже давно в розлуках ночі,
всі зустрічі, розкладки кольорів,
що в пам'ять поврізалися пророче
і не дають заснути до зорі.
Перегорну, забуду, вкрию глянцем…
Та, мабуть, їх позбутись не дано, -
як тільки сум, то рвуться самозванці
і крутять в підсвідомості кіно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290055
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2011
Зміряний простір хвилин
Ніч відпускає зорею
В ранку промерзлого плин,
Що струменить над землею.
Роси сріблясті журбою,-
Бісер кристалів туманів,
Тихо пливуть над водою,
Мов сновидіння останні.
Ледве відчувши тепло
Пострілів теплих проміння,
Листя в танку попливло
Й горне в обійми коріння.
Кличуть у вирій ключі
Неба зів’ялого холод,
Що наче ковдра вночі
Щільно улігся навколо.
Зміряний простір хвилин
Осінь в туманах розвіє
Й сумом померзлих жоржин
Руна зимою засіє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289816
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2011
Ти зовсім поряд тут. Близька мені й далека
В твоїх очах любов. Чи тільки відблиск зір?
Що сховано у них – холодний лід чи спека,
Чи раю благодать, чи подих сніжних гір?
Ти зовсім поряд тут. Ти - ніжна синьйорина,
А може й королева. Я бачив це у снах.
Тобі ця серенада із пристрастю полине
Від пальців, що трЕмоло озвучують в басах.
Тобі ця серенада, народжена у серці,
Тобі, моя кохана, всі ноти запальні,
І матиму надію - в нестримності цих терцій,
Дискантом у серцях запалимо вогні.
Цілують струни пальці із ніжністю кохання,
Дзвенить акорд любові так трепетно вночі.
Злітає в небо пісня – гаряча від бажання,
І чути тільки тишу, що в паузах мовчить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289508
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2011
За вікнами – дощ,
за вікнами – осінь,
у просторі площ
заплуталась просинь.
Гардини закрили.
За вікнами вечір
колише несміло
будинки за плечі.
І сховані тіні
у шурхоти листя,
що впали на спини
парканам плечистим.
І знято вже грим
у полоні сонливім…
Я мов пілігрим
між краплинами зливи
пірнаю в тунель
незвичайно лякливий,
бо знято прюнель, -
він сьогодні – плаксивий.
Турботлива ніч
вже міняє афіші -
осінній бо спіч
на завтра – рідніший…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2011
О, Боже, що сталося з серцем сьогодні? –
У грудях тріпоче, підвищує тиск…
Усе ж було добре, зі спокоєм Сходу,
аж раптом біда і у приладі писк.
Розладились враз всі події і звички…
Симптоми хвороби? Бо настрою – нуль,
горю у вогні і не сплю цілу нічку,
пронизує щем, наче постріли куль.
А думка одна – все про неї, про неї…
Вже аж алергія і руки тремтять…
Тож швидше до лікаря – хай панацею
шукає мені, а то буду вмирать.
Всі скарги мої лікар вислухав пінні,
У вуса мугикнув і мовив таке:
«Цієї хвороби не знали до нині…
Призначим аналіз, рентген, ЕКГ…»
А потім, читаючи всі результати,
всміхнувся і в книгу «Діагноз» поліз.
І в мій бюлетень записав: «Лікувати?»,
«Еф шістдесят три. Крапка. Дев’ять» заніс.
А я, ледь не втративши думку й свідомість,
у жилах штовхнув занімілую кров,
й тривожно спитав: «Буду жити?».
Натомість:
«О, дурню, у тебе діагноз – ЛЮБОВ!!!»
20.10.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287381
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.10.2011
В пастельних тонах поспішає мазок
упасти на тло вересневого часу
та зайво-гарячим здається листок,
що з клена упав на холодну терасу.
А небо змішало всі фарби сумні
й дощем розмиває тепліші відтінки,
і в нашій картині слідами ступні
залишило хмар піднебесні стежинки.
Прозорість краплин туманіє усюди,
торує наскрізь силуети лісів,
а десь у містах налякались споруди,
бо привид дощу поміж ними засів.
Ще вдень все горіло у злато-багрянім,
яскраво-гарячім осіннім плащі
та вечір устиг запросити туманів
і з ними в танок затягнути дощі.
Пастельна жура опадає під ноги,
мазками вітрів, наче пензлем облуд…
Чутливий маестро почув монологи
і шати крилаті злетіли в етюд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287132
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.10.2011
Осінній день майнув полями,
холодне сонце серед хмар
проміння кида векселями
мов літній борг своїх стожар.
Давно минули травень, квіти...
Лишилась крапелька надії,
що літо спогадом зігріте,
осінній вітер не розвіє.
Але листок червоний в ноги
пірне з висот. Його не жаль.
Та шлях його – моя тривога,
моя загублена печаль,
що вслід ключам впадає в душу
і замовкає в глибині…
І визнати я знову мушу,
що й осінь радісна мені.
В полях довкола – вітер, холод
і осокорів вітряки…
Й ховає сором покотьоло,
бо борг віддати не з руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287017
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.10.2011