| Сторінки (2/131): | « | 1 2 | » |
29 листопада 2013 року
Дзвонить будильник. Отже, день почався. Треба сказати, шо лежить ця радість не абидесь, а на відстані трохи більш як витягнутої руки. Щоби миттю встати на рівні ноги, вистрибнувши з ліжка, й вимкнути. Так спеціяльно: бо інакше сягнула би рукою, натиснула кнопочку та й сопіла би собі далі любенько. А нє, всьо продумано. Як у кожного нормального студента.
Перші кілька секунд, як дзвонить будильник, згадую події вчорашнього дня. Та-ак... увечері ходила до Юсті відносити книжку. Перед тим ми з Мартою були на Майдані біля Шевченка. А Марта - якраз сусідка Юсті, ото ми собі й стали побалакати разом.
Нині Живий ланцюг, точно!!! На дванадцяту годину. Домовилися йти. Хоча, з огляду на революційний стан, події змінююься з карколомною швидкістю, ледве чи не щохвилини. Тому хто зна... Зі всієї вечірньої розмови в осад випала найважливіша інфа: наші гранітівці є координаторами Живого лацюга, який буде завтра (тобто вже сьогодні): Ягідка, Рута, Мауглі, Коба, Гриф... Словом, практично всі, хто у Львові залишився. Зорганізувалися самі, бо правління поїхало до Києва тамтешній штаб підтимувати. Ми тут долучилися до інших активістів, за один день - Ланцюг. Дивно, мені ще досі ніхто не свиснув...
Треба перевірити пропущені дзвінки. А, ну так і є, а ти переймалася!.. Біжу до ванної митися, прихоплюю в кишеню телефон. Відкручую воду. Ось тепер і говорити можна (конспірація). Це бо на кухні є мама, яка не поділяє поривань студента займатися громадською діяльністю чи взагалі будь-чим, шо краде час від святого навчання.
- Привіт, Вишенько (ну шо за фамільярність, посміхаюся)! Ти в курсі, шо ти координатор Живого ланцюга?
- Вже в курсі. Як побачила пропущений дзвінок.- От і файно. В Політесі вчишся?
"У Франеку, взагалі-то. А в Політесі на заочці. Але кого то хвилює, такої миті це просто зайві дрібниці, направду". Кажу:
- Так.
- От і будеш на ділянці від пам'ятника Жертвам комуністичних репресій до мотозаводу.
- Сама?
- Сама.
- Друже Кобо, а ти не здурів, нє? Кілометраж уявляєш?
- Одна з гранітівців. Наших тут багато на ділянці універу, є дехто по вулиці Хмельницького, є інші... Коротше, ти розумієш. Мені ше людей обдзвонювати, купа справ. Все, на зв'язку. Зайвий раз не тризвонь.
- Навзаєм. А година?
- На одинадцяту маєш бути біля Бандери. Все.
Круто. Дзвоню Наді, сусідці. Надя ше спить. Дзвоню Марті - а вона хотіла вчора, шоби ми виходили в одинадцятій. Я казала, шо то зарано, бо ж і так вчасно не почнуть. А тепер я оце дзвоню і кажу, шо виходити через 15 хв. Посварилися. Ну блін, чудово тебе розумію, і всю цю непостійність, стрімголівну зміну планів, але ж і ти розумій. Дзвоню Галі. Так, вона буде. Прямо там і зустрінемося. На ходу дожовую канапки. От чудово! Галя в мене - альтер его. Застрибую до трамвайка. Передзвонює Надя - намовляю її в компанію до Марти.
А Галя сама з Росії, до речі. З Уральських гір. І хай там шо би не казали друзі-націоналісти.
Під пам'ятником Бандери вже купа людей. Зустрічає мене руде сонце з Уральських гір. Захоплено розповідає, шо вже зустріла багацько-багацько своїх будівельників - і одногрупники, і з потоку, і зі старших курсів, навіть зі студради хтось. Таке враження, шо з нею весь ІБІД колягує.
Ступаю на постамент, знайомимося з іншими координаторами. Там публіка різношерстна: є Ветеринарка, і музучилище Людкевича, і Політех, звісно. Обмінюємося номерами телефонів. Мені вручають офіційну посвідку - файлик та звичайний аркуш А 4, на якому величезними літерами у два рядочки надруковано "КООРДИ-НАТОР". Присобачую цю посвідку до сумки. Ну і все, можна координувати.Колона рушає від Бандери до жертв репесій. Хлопці з політехівської студради ту справу організовують. Один бігає з рупором і кричить, шоб народ не йшов проїжджою частиною. Котрийсь парубок має найбільший стяг (на спінінгу замість древка), йде попереду колони, браво розмахує. А сам - у футболці, жовтій-жовтій, як соняшник. За ним одразу - дівчата з мальованими плакатами А-не-знаю-якого-величезного-формату: "Студенти за Європу". Співаємо невмирущу "Червону руту". Тим часом лісотехівська колона прямує по Городоцькій на ділянку мотозаводу, далі з ними має з'єднатися БЖД, колишнє військово-пожежне училище.
А ми спиняємося біля головного корпусу, "Litteris et artibus". Інструктаж. Говорить Роман, теж студрадівець, керівник, має гучномовця (який трохи фонить, щоправда). Попри інше встигає докинути "Скільки ж вас розвелося, тих координаторів!", а ще й з кожним проводить чисто психологічно відпрацьований діалог: "Хто ви є? Звідки вас направили? Ви маєте досвід проведення таких масових заходів? Отож-бо, залиште цю справу нам". Хоча, зрештою, я його розумію, адже узурпація іноді дозволяє навести порядок.Тим часом крайні люди вже дійшли до жертв репрсій. Кажу їм, аби бралися за руки й розтягувалися до Політеху. Все виглядає на те, що людей забракне. Тому ставимо на максимально витягнуті руки. Біля костелу Марії Магдалини ще дорога розрита, довкола - двометрові купи бруківки. До нас долучаються учні Академічної гімазії з учителями, їх вистачає на кількадесят метрів шляху. Треба періодично нагадувати, що Живий ланцюг - це взятися за руки. І зійти з проїжджої частини. Галя побігла з тим у напрямі головного корпусу. Чекаємо. До дванадцятої зосталося десять хвилин. Нарід періодично гріється гоцалкою "хто не скаче, той москаль". Помежи тим вигукують "Слава Україні - героям слава!", "Слава нації - смерть ворогам!", "Україна - в ЄС!" і всі інші євромайданівські гасла.
Напруга зростає. Координатори намагаються всіма можливими й неможливими шляхами з'ясувати, хто має йти нам на з'єднання з центру міста. Телефони за межами. Люди десь раптом можуть самовільно подітися. Роман намагається гамувати паніку серед координаторів. Я додзвонююся до Коби - таки Франек має йти на з'єднання. Але їх нема. П'ять хвилин. Раптом звідкись з'являються два старші вчителі з Академічки й кажуть, шо Ланцюг пішов іншими вулицями, повз церкву Юра. Ми дебатуємо на тему чи варто людей завертати. Гаряче, але не довго: таки людей вертаємо, будь що будь. Біжимо догори і кричимо всім "і далі розтягуватися в тому ж напрямі" з єдиною різницею, шо хвіст колони не стоїть на місці, а теж посувається.
Одна хвилина. Люди рухаються воєдино, навіть підбігають. Всі посміхаються і не розривають рук. Перехожі деякі вливаються до гурту. Ось так пробігаєш повз - усі, усі з національною символікою: чи прапор на щоці, чи стрічки в косах, а то й цілий віночок зі штучних синіх та жовтих квіток, подекуди червоно-чорна символіка, прапори в руках, на плечах. Дванадцята. Починаємо співати Гімн. При цьому ноги біжать. Більшість коордиаторів контролюють пішоходні переходи біля Бандери - все за правилами руху. Водії нам із завзяттям сигналять, підморгують, щось кричать. Старі львів'яни просто мовчки радіють. Спиняються і милуються.
Квадранс по дванадцятій. Співаємо "Дороги іншої не треба, поки зорить Чумацький Шлях". Все ще переводимо людей у ритмі світлофорів. Руки вже себе не відчувають. А парубок у футболці все ще бравий! Біжимо потрохи. До Європи.
Половина. Нарешті, всю політехівську колону перевели. Велике скупчення, стоїмо в три ряди. Лісотехівська колона чомусь лише тепер рушає від Ельжбети вверх по Городоцькій. Знизу підходять франеківські студенти.Посилаємо когось, аби на хвильку затримав франеківську колону, людей і так забагато.
Стаємо якось перепочити й потримати руки в кишенях. Зайомимося. Андрій. Богдан. Обоє зі студради. Перший курс (а хто б міг подумати, виглядають на більше: тверді, рішучі, непогані керівники). Хтось із хімічного (котрий у вишневих штанях), хтось із будівельного (то ось кого руде сонце знає!). Обоє оце щойно з Києва, нині на світанку вернулися. Певне, навіть подрімати не встигли. Каже, шо в Києві - то всьо майже Львів, на третину Тернопіль. При чому завзятих галицьких хлопців одразу всі впізнають - за українською мовою. За перченою галицькою лайкою (це ж екзотика в порівнянні зі звичними трьохповерховими матюками). Бабусі приходять, теплими пиріжками вгощають. Кажуть, молодці ви, студенти, є ще свобода в нашій державі, якщо є такі люди. А самі кияни де? Бояться. Сидять мовчки, заздрять і бояться. Поодинокі активісти все-таки майданять разом зі Львовом і Тернополем. Напередодні, каже, почали потроху з'являтися люди з інших областей. Їхати треба в ті області! Ходити по центральних вулицях, кричати, роззувати людям очі! От я би в Одесу поїхав, із прапором червоно-чорним...
Пострибуємо трішки. Дехто з координаторів захрип, а то й узагалі зірвав зв'язки - нічні майдани. Роман стоїть неподалік, п'є чай із пластикового стаканчика. І тут раптом розумієш, шо надворі холодно, не просто холодно, а мороз! Рук не чути, вже й ніг не чути, зашпори заходять. Тим часом людей чомусь рідшає. Спиняємо колону перед світлофором між Бандерою та Ельжбетою, допоки знизу підійдуть. Франеківцям передали, шо там десь у центрі розрив. А хто їх знає, чи не провокація? Координатори розбігаються. Кричу, аби люди не опускали рук, аби не опускали знамена. Стрибаю разом з ланцюгом (шоб не бути москалькою). Маршрутки їздять обклеєні прапорами України та ЄС, водії нам сигналять ("...ще, може, нашими серцями розпалим тисячі сердець!" - ось воно!!!).
Cвої дзвонять:
- Подруго, ти жива? Як у вас там?
- Розриви.
- Те ж саме. Але хіба то важливо?
Справді, хіба в тім річ? Ланцюг - він символічний. Ми єдналися гарячими серцями, молодецьким запалом і прагненням до Європи. Поряд проходили тітки-перекупки з Привокзального базару, несли в руках специфічні сині торби в клітинку і вигукували: "Дай вам, Боже, здоровля!", "Най вам вдасться тота революція!", "Давно пора!"...
Котроїсь миті помічаю, що від переходу, де ми спинили колону, аж до самої Городоцької утворився розрив. Довкола - жодного координатора. Тамтих спинити треба! Лишаю голову колони напризволяще, вітер доносить у спину "А куди ж ви?!!", стрімголов попри Ельжбету, перебігаю Городоцьку, далі через трамвайні колії (чудова змога зігрітися). Аж біля зупинки маршруток хапаю колону за хвіст: "Спиніться!!! Спиніться, біля Бандрери розрив!" Захлинаюся повітрям. Трохи наших, решта - Лісотех. Добігаю до голови колони з тими самими словами.
- О, нарешті! Хтось із координаторів! А то ми все бредемо, як вівці на полонині. Кажіть ваш телефон.
Прошу навзаєм. Ігор, з Лісотеху. Повертаюся, на зворотньому шляху біля Ельжбетки вже підходить наша колона, за ними - франеківська. Видно, шо франеківська - серед координаторів багато дівчат. Вже без голосу. Порціями переводимо людей через Городоцьку. По якімсь часі передають, шо таки доєдналися до лісотехівців. Збиваємо темп. Журналісти беруть інтерв'ю в дівчат, які найяскравіше вбрані у символіку. Розумію, шо мені це не загрожує. Шо в мене за цілий Ланцюг навіть жодної світлини не буде, аби внукам показувати. Не про те в такі миті думалося, були важливіші речі.
Вже друга година. Хтось приносить вісточку, що в центрі Ланцюг розійшовся, акцію завершено. Добре, що сказав координаторам, а не на повен голос. Не віримо, питаємо у всіх підряд, тризвонимо.
- Подруго, біля універу вже нікого немає, ланцюг завершився, завертайте людей. Завертаємо. Посилаємо гінців догори по Городоцькій. Приймаємо рішення вести всіх до Бандери, шоби співати Гімн, і на тому Живий ланцюг завершено. Колоні популярно пояснюємо план дій на наступні 5 хв. Ці 5 хв в реалі переростають у кваданс. Всі стоять утомлені, про щось галдять. Котрийсь студрадівець відбирає в голови колони рупор і йде кидати в натовп гасла, аби не спали, аби не мерзли. Це трохи піднімає бойовий дух, але народ розуміє, шо вже по всьому.
Дзвінок мені:
- Аню, чуєте, то Ігор! А Ланцюг хіба справді завершено? Так? То нам вертатися? Будемо через 10-15 хв.
Вирішуємо співати Гімн, а далі чекати на лісотехівську колону.
- Галю, де ви там? Ще далеко?
- Біля "Скрині"!
Нічого собі...
- Але ми біжимо!
- Колона є? Чи стадо?
- Колона є, але розтягнута по всій Городоцькій.
- Чекаємо на вас.
Стоїмо і вирішуємо, чи чекати, чи йти до центру на Майдан. Бо наша колона вже відверто нудиться, навіть "Слава нації!" не допомагає. Простоїть ше, може, хвилин п'ять, не більше. Хтось іде реанімувати бойовий дух. Я смикаю окремих людей: підніми прапор! То ж не шмата якась.
Координаторів хвилює до глибини душі питання: а шо ж там у Києві? чи вдалося? чи з'єдналися?
Дзвонимо всім, кому лиш можна. Мережа подекуди глючить. Моє коханнє зараз у столиці (яке, прада, не в курсі, шо воно моє коханнє).
- Шо? Який ланцюг? Не знаю, зараз то не важливо, не можу говорити.
Ясно. Збиваю. Це саме той випадок, коли особисті цінності якось так природньо поступаються перед суспільними. Без душевних зусиль.
Дзвоню іншим знайомим. Усім, чиї тільки є телефони. Відповіді приблизно такі ж: шо, де, не знаю, та ніби був Ланцюг, мав бути, я зара їм, шо ти взагалі хочеш... Гей, Києве? Ви там шо, всі подуріли? Пошесть якась?
Певне, ті, хто координував у столиці, справді не мали часу на дзвінки й просто не відповідали. Через десяті руки всі гуртом таки дізнаємося, шо в Києві акція відбулася. Хтось каже, по Хрещатику стояли люди. Хтось інший - шо до спальних районів дотягнули. А декотрі повідомляють про суцільний нерозривний аж до передмістя і далі на села. Дай, Боже, до польського кордону так!
Врешті, як би то не було. Вертається Лісотех. Дві колони гучно вітаються навзаєм. Тих мало, бо частина пішла вже на Майдан до Шевченка іншою дорогою. Хлопець із рупором кричить:
- А заспіваймо ще раз Гімн нашому батькові Бандері!
Знову співаємо. Довкола - море чорвоно-чорних і жовто-блакитних стягів, гордо піднятих догори. Жодної політики, жодного бруду. Панує якесь невимовне піднесення, єднання на ментальному рівні, здається, воно витає в повітрі над нашими головами, мабуть, то і є дух революції.
Поряд проїжджає наш новісінький супер-пупер трамвай "ЕЛЕКТРОН" - гордість міста, власного вироблицтва, чудо з чудес!.. І розумієш, що Європа - це зовсім близько. Європа - це тут.
Лісотехівці продовжують вертатися частинами. Руде сонце з Уральських гір вже знайшла собі кавалєра. На три голови вищого за неї. Йде під ручку, тішиться. Тішиться, шо ніхто з ІБІДу так і не здогадався, шо вона не координатор.
- За тобою Ігор питав, чуєш? З Лісотеху.
- Не за мною, а за якоюсь Анею.
- Яка різниця? - посміхається. - Тобі ж і так скоро псевдо міняти. От будеш Аня.
Кількатисячна колона вирушає на Майдан.
[i]Ваша
подруга Дика Вишня
P. S. Псевда справжні, деякі імена змінені. Якшо хтось упізнає себе - не лякайтеся. То вже не ви, а літературні герої, до яких ви стали прототипами.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473909
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.01.2014
третє тисячоліття
ні ще не третя світова
інвестиційне лихоліття
інформаційні війни
інсталяційні барикади
чуєш, владо?
не смій-но!
ми співали червону руту
не чекаючи на тортури
не чека
ти
мемо
є в руках арматура
це коли встає дух і спиняється час
тільки раз ом
в унісон
серцеритми карбують рими
копійками в порожніх пляшках
це не важко, повір, не важко!
до Європи! стираймо грані
дух зростає все вище й вище
нам свобода не легко дана
май снагу май любов
май дане!
правда кличе
те
бе!
Львів, 14.01.2014р.
Дика Вишня © http://vk.com/dyka_vyshnia
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2014
Забратися б на Небокрай
маленькі мешти
широкі кроки
червона ниточка -
від вроків...
А люди вештають
довкола боком,
твої проблеми - твої турботи.
забратися б на Небокрай
широкими кроками
маленькі мозолики
о зоре-мі
чого ж так боляче?
фа соль
ля сіль
і цукор, щоб солодше,
щоб ля-драбина скінчилася скорше,
ля-небо хочу!
і ля-хмар,
бон жур, не варт...
от загорнутися б у сиві клапті вати,
подушку міцно обійняти
і теплий чай...
а ні, не треба. Варто!
Схопити всі шматочки зорепаду
і викинути з неба геть!
Так дивно:
он хтось дряпається по драбині,
потрохи сходить по сходинках,
руками відганяючи настирні хмарки шпарко,
ногами - вітер, все збираючи себе в пригорщі,
і хоче аж забратися на небокрай,
покуштувати рай...
Не знає ж бо: там також треба грошей.
Львів. 10.01.2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2014
Ось це відчуття, коли в твоїх руках танцює світ. Із вдячністю приймає до свого тіла сотні-тисячі відбитків твоїх пальців. Поволі назбирує вселенську енергію та одвічний сакральний смисл, а потім починає крутитися, крутитися з неймовірною силою.
Так він народжується. І народжуєш його ти. Без жодних стосунків, без будь-кого взагалі. Це якийсь древній, божественний спосіб появи нового життя, той, що був, допоки Адам і Єва не согрішили. Ти є водночас батько і мати. І твій маленький світ ще зовсім не сформований. І ти, радше за все, досі навіть не маєш чіткого уявлення, як він має виглядати. І ти доторкаєшся. І деформуєш. А він покірно вигинає те, що скоро перетвориться на спину, руки, річки, гори, континенти... Відчуваєш себе творцем. Тебе, власне, так і називають, маючи на увазі "митець". Одначе зараз тобі стає направду страшно від цього слова, адже гріх. Єресь. Та, за котру ще якихось триста років тому спалювали на кострищі.
А в руках у тебе - не що інше, як глина. Мокра, жирна гончарна глина найвищого ґатунку. Вона ж - прах землі. З нього вийшло людство, в нього ж і повернеться. Так сказано було у Біблії про Адама.
Хіба ж тільки у Біблії? У східній мудрості теж. В Омара Хайяма що не рубаї, то про глину. Глину-початок і глину кінець. Про циклічність усьго сущого, де одним повним колом є людське життя. Це коло виходить із глини, в неї ж повертається. Тобто кожна крихітка, що повторює твої відбитки пальців, свого часу була чиїмось волоссям, долонею, вустами... При цьому ти сидиш майже спокійно, тільки ногою інтенсивно обертаєш гончарне коло, мов земну вісь. На думку спадає наша народна мудрість: не святі горщики ліплять. Ні, не святі. Такі ось єретики, що посягнули на світостворення. Хто хоча б раз відчував у своїх пальцях глину і усвідомлював до кінця, що він тримає - той вже запевне не потрапить до раю. Хіба покається. Хіба буде за що.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470514
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.01.2014
Чом ти єдиний, воїне?
Чом не знайшов пристанища?
Де ж твоя кров хоробрая?
Не загоїлись рани ще.
Де ж твої люди, воїне?
Впали всі до єдиного.
Де ж твої сни? Врятовані?
Ні, поросли могилами.
Де ж твої землі? Стоптані.
Помста запевне буде.
Битися хоч із сотнями!
Шкіра мені – кольчуга.
Де моя жінка – безвісті.
В спогадах – сива мати.
От і зосталось хрест нести,
Нічого більш втрачати.
Де ж твої мрії? Страчені.
Де ж твоє серце? В камені.
Сліз моїх не побачите,
Лати від них іржавіють.
Земле моя непорочная,
Дай мені волі духу!
Іскри були пророчими,
Я ж їх посмів забути.
Дам тобі волі, воїне,
Але заплатиш кровію.
Хай буде так. До скону
Ворогові не скорений.
Чом ти лукавиш, воїне?
Серце твоє не з каменю.
Де ж ті простори, поле де?
Лісом твій шлях обрамлений.
Сонце весніє в обрії.
Голі дерева – сон.
Ворога твого – повені
Тисяч-десятків-сот.
Сонце палає в обрії,
Сірого неба крах.
Кулі чотири – ворони
Зрізали небокрай.
[i]Учасникам Другого зимового походу присвячується[/i]
Львів. 06.12.2013 р.
Дика Вишня © http://vk.com/dyka_vyshnia
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2013
Сірі ритми дахів деформують свідомість:
Говорити наспіх, спотикатись об шпали,
Забувати про все, примітивні забави,
Почуватись чужим і казати: фігово...
На вустах смакувати все знову, і знову, і знову
Бруд шляхів.
Доторкнутись душею до рідного слова -
Тихий поклик домів
Ти почуєш воспів.
Ти покинеш усе й побіжиш десь далеко.
Та поки що не зможеш піднятися в гори,
Бо несила. А в небі - заклинання й зговори
Розростаються густо і вгрім красномовно -
В унісон твох сліз усе знову, і знову, і знову,
Ще і ще.
Доторкнувшись душею до рідного слова,
Цю розмову з дощем
Відчуваєш ущерть.
Припадеш до землі своїм вухом і вчуєш,
Як пульсує живиця крізь тінь поколінь,
І нуртує, й гуляє, гарцює, як кінь.
Прокидається в жилах за покликом крови,
Проривається всилу і знову, і знову, і знову
Дух віків.
Доторкнися душею до рідного слова -
Чути поклик в похід
Криком клятви на схід.
Перейдеш перевали і сонце знайдеш.
Доведеться ж вертатись у звичну стихію -
Мегаполіс і ми, і рутина, зневір\'я...
Ти казатимеш людям: не падайте, що ви!
Повторяючи впевнено знову, і знову, і знову
Майже так:
Доторкніться душею до рідного слова -
Від душі на вуста,
Від землі в небеса!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454925
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013
Знаєш,
Напевне-таки в когось раптом впаде посуд з рук –
Ця несподівана необачність
З присма́ком осуду
Й суду,
Бо бачте,
Наче
Вартує це одвічних непробачень.
Знаєш,
Напевне в когось вітром вирветься газета ген –
Ця непересічна надзухвалість,
Якась презентова,
Нова;
Немов
Чи мов,
Раніше люди в закутках ховались.
Знаєш,
Напевне небо розростається на опади –
Ця непристойна нерозпогожість
Понад Європо,
В бою
Весна,
Й хто зна,
Куди летять газети бездорожні.
Знаєш,
Напевне голуби раптово здіймуть куряву,
Порозлітаються понад бру́ньки,
Немов під кулями,
Ля мить
Дощем,
Бо ще
Не бачили такого поцілунку!
22.09.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452171
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2013
Ти прокинешся зав тра
І не ступиш додолу.
Не повернеш учора.
Хто ж тобі не сказав? Тра
вень знову
Вода прибуває
Во да
Ще по кісточки
Це по грішників
Поштовхом артеріальної крові
Через місто. І ти
Ще встигаєш
Іди
Бо вода прибуває
Перемішана з гравієм
Вже лоскоче коліна
Вже з тривогою щем,
Наче зміїний укус
Ось, бери, твій квиток на Ноїв ковчег
Класу люкс
Це, мабуть, нажня полуба,
Точно не знаю
Вода прибуває
Вже вище колін
І несила вст́ояти на ногах
Підкошує
Майже страх
Вода прибуває
Розгрібаю потоки гравію
Відчуваю чи спи на ми
Ми заги не мо
Гріш ни ки
Ти шепочеш десь зовсім близько:
А знаєш, що козаки
Придумали підводні човни?
Львів, 28.07.13
https://vk.com/dyka_vyshnia
*Мерварт "Потоп", що є одне з найцінніших полотен, котрі зберігаються у Львівській галереї мистецтв
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2013
Ми дихаємо зябрами
/ Хоча кисень є /.
Нас багато-багато-багато малих арештантів
/ Котрі постійно бігають із камери в камеру /.
У нашій тюрмі лише чотири камери
/ Два передсердя та два шлуночки /.
І не дай, Боже, хоча б одне малюсіньке віконце!..
Львів, 28.07.13
https://vk.com/dyka_vyshnia
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440186
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 29.07.2013
Розпалю кострище й спечу собі сонце –
Маленьке й коричневе, в котрому вогонь цей
Збереться без ліку,
Застигне вечірком,
Потріскає ранками
Від дотику літа,
Поставлю на стелі
У рідній майстерні горня
З обпаленої кераміки.
Я хочу в країну, де люди літають.
Я хочу в країну, в котрій живуть карлики.
Сховатись подалі,
Прикинутись равликом,
Прокинутись вдома.
Під ковдру в постелі
Сховати з майстерні горня
З поливаної кераміки.
Роздмухну вогонь і спечу собі щастя.
От тільки до болю обпалює пальці.
Збіжу за водою
Подалі від долі.
А щастя, мов крам який,
Купила б у крамарки,
Щоб мавки озерні
Не вкрали з майстерні горня
З оранжевої кераміки.
Верталась додому весняно й стихійно.
Верталась додому, на шиї коралики,
Що з тої країни,
В котрій живуть равлики.
Верталась додому.
Зосталось на спомин
В майстерні розбите горня
З мальованої кераміки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2013
Сховали правду в слові
І славу – во язицих.
Шукав же хтось любов і
В каві дух кориці.
Шукав же хтось у Львові
Майстерню шоколаду
І дольчевіту нову –
І знову безвідрадно.
Нє, та майстерня є ось,
От тільки дольчевіта…
Піду собі в Макдрональдс,
А мріями - у Відень.
29.05.2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2013
Ти
Не ле ти
Не спи няй дихання.
Твої нерви погано воховані,
Твої нерви зразу зраджують,
На обличчі – усе. Наче почерком Караваджіо
/ Це той, що вималовував бруд під нігтями
І зморшку аж до вуха /.
І ти стоїш.
Птахи на тілі
Горизонту
Птахи – мов тіні. Вже який резон? Ти
Запізно.
І валізи
Спогадів підхопить вітер.
А ти вертайся, - скаже хтось, - до світу,
А ти стоїш… Та не спиняй же дихання!
Рентгенокопія покаже дві, подвійно вирвані
Попарно паралельні нейронитки, що летять за горизонт.
Це не твій день, не твій фасон.
Летять птахи по шпалах
Стукотом коліс десь аж по той бік дихання
Дві нейронитки, що шукають виходу,
Допоки спалах…
Та змирися!
Не можу.
Так дано Богом.
Твій по саг
Не бо го
Спізнився
Твій по тяг
В небо
ЛЬвів. 30.06.2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434559
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2013
Спитають вас колись:
Чи знали ви життя?
А ви? Без тям
Відкинете щось дуже ординарне
Вітру в руки.
Від звуків
Шелесту без крил.
Не було сил.
Але ж ви їх шукали.
У просторі поміж корінь старої сливи,
Що в саду.
Не тут,
Не там шукали крила.
Чекали й бачили
В пробаченні
Самих себе.
А інші падали,
Бо з кимось ладити
Не було сил.
Не було крил.
Не було днів
Крізь тінь
І крику крові у долонях.
Лиш перепони,
Ці – були
Зі злив,
А пам’ятаєте? –
Зі слив,
Зі слів
Збирали кісточки –
Так просто, ні для чого.
А потім їх кидали на підлогу –
Не любить, любить…
І збивалися з рахунку.
/ Натомість мов питаючи,
Чи був ким? /
Допоки на долоні зоставалося одне зерня,
Що навмання
Розколювали навпіл криво.
То ж були крила!..
На долоні…
А поряд них – уповні
Серце сливи,
Слави й сил –
Все, що залишилось
Від розтину
У просторі
Й піврозпаду
Молекули
Життя.
Подекуди.
Львів. 28.05.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428896
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.06.2013
http://vk.com/dyka_vyshnia
Я колекціоную сни
В шухлядці.
Курсую під вітрилами вітрин
У пошуках чіпкої цікавинки.
Ну, це не можна пояснить на пальцях
За хвилинку,
За любов,
За завтра,
Ти новопроектуєш витівки
(Я ж колекціоную сни тільки)
В шухлядці.
Однак під субропічним шквалом критики
Тріщать вітрила і фальшує різко компас,
Та все ж не варто шкодувати праці.
Трафляє знов нас
На любов,
На завтра,
Я повирізую зі снів сюжети
І їх посклеюю до купи медом.
От тільки вчора від хвоста комети
Шухлядка
Згоріла. В ній – твої проекти.
Таке-от житіє поетів,
Насправді що далеко не похмуре.
То ж легко відновити в непорядку:
Літературу,
І любов,
І завтра,
P. S. Утопія. Двоє поетів не до пари. Не вживаються під одним дахом.
23.03.2013р.
"Дніпро", травень 2012р.
картина Розман О.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013
http://vk.com/dyka_vyshnia
Бува, немає часу розпросторитись.
Буває, сковані лишаються міжслів'я.
А серце в'ється ген далеко в гори десь,
Показати повністю..
На днесь,
Питаючи: чи віриш ти? чи вірю я?
Буває, середмежними дорогами
Доходиш раптом до краю водвіч провалля.
І серце котиться додолу з рим,
Як тмин,
Питаючи: чи знаєш ти? чи знаю я?
Буває, шепіт твердне, мов чавун, на мить,
Натомість крику не вертається відлуння.
А серце рветься в небо попри сумніви,
На ви
Питаючи: чи любиш ти? чи люблю я?
13.03.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411096
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2013
......................…А в хатині тій – дівчина,
..........................Та до неї так далеко…
І.
Коли літо постукало в двері,
Не поглянувши навіть в вічко,
Відчинила. Не днем, а ніччю
Задухмянився світ до стелі.
Зацвіла в синій дим солома,
Велелітня русява крона.
Я вдихнула, мов мить буденну,
Повні груди до дна натхнення.
Стало тісно в шести площинах
Зі смолястої смеречини.
Ночі білі, неначе глину,
Вмалювала в дороги дивні.
Порозплутувала з-між пальців
Орнаме́нтами сиві танці.
В древні ритми, мотиви, барви
Утесала одвічне тавро:
Що народжена як стихія,
Що не можу без круговію.
У свитині терпкій із літа
Витинала клинці по світу.
І по стінах, і вдзвін по шибках
Розбивалися барви з лишком.
Ти ж одвічності монолітом
Устоялася нерозбита.
Соломинками у блакиті
Прорізаєш дрібненьке сито.
Твої вікна лоскочуть хмари,
А чи дряпаюь… Чи омана?
У глибинах гори – фундамент –
В міждоріжжі, як битий камінь.
Між мальованими ночами
Прийде здалека мій коханий.
Він постукає тобі в спину.
Третім разом йому відчиню.
..........................…Хорошії гості у мене…
ІІ.
Коли осінь постукала в стелю,
То посипалась штукатурка
До землі крізь діряві руки,
Забіли́лась у просторі хмелем.
По підлозі звивались тіні,
У сакральнім танку довільні.
По підлозі чотири ру́ки
Походили єдним відзвуком.
Їх сліди у небесній манні
Забувались, робились п’яні…
На мелодику вітровію
По-мольфарськи збиральсь змії,
Розповзались по склу дощами,
Шелестіли в пожовклій манні,
А здавалось – то неба гуркіт.
Там ходили чотири ру́ки,
Де ставали до танцю шпарко
Вікові дерев’яні балки.
З-під землі навсуціль аж до даху
Народилась без жодного цвяху –
Ти не знала металу муки.
Тебе бачили дикі духи
Перебиту навхрест дошками,
Перерізьблену крізь тумани,
Переписану вздовж і в стіни
Вереснописом в дні осінні,
Помережану орнаме́нтом –
Тим, котрий не боїться смерті.
Не боїться, допір в коліні
Не відчутно зва зуба змія –
Так раптово, мов дощ у хаті.
Би не бачила мене матір.
.....................…Куди ведуть строкаті дороги?..
ІІІ.
А зима як постукала в сволок,
Задзвеніла крізь піч віддача
/Чи насправді луна, пробачте/.
Ти стояла по вікна у слові.
Я ж – в тобі, по коліна у мріях
І по серце у недокрів’ї.
Поринала руками вранці
У яку-небудь чорну працю.
Розривалися днів пружини,
Напинались гарячі жили,
А текла по ни рудоглина –
Та сама, що і взір на стінах.
І текла туди ген далеко,
Де блукають шляхи присмерком,
Де по колії в теплій хвилі
Мій коханий побачив ирій.
/От тоді стало крові мало,
От тоді влили глину хмари
Листопадним дощем пожовклість
В чорній техніці, як вазопис./
По весні його жду додому
Через межі-думки-кордони.
Ну а поки вживемось двоє
Кровообігом в стін узорі,
Що пробуджує сиві танці
І… затерту морозом працю.
.....................…Мене водило в безвісті життя…
IV.
Коли в вікна постукала ве́сна
Носом чо́вна і квітом віршів,
Вирпостала вона все вище;
А в човні тім не було весел.
Не було в тім човні нікого,
Не було більше глини-крові.
В краснім сонці з-за гір світанку
Загоїлась маленька ранка.
За мольфаровим заповітом –
Лиш дві цяточки, дві довіку.
А весна заплітала косу
Із солом’яного волосся,
Тобі ставши на підвіконня.
Розвивалася сива повінь.
Втанцювалась аж понад хмари
В древні ритми, мотиви, барви,
І відчула стихії силу,
Відірвала з-землі твої крила
/Бо не було ж там жодного цвяху/,
Та й понесла у вирій птахом.
Я дивилась віч-на-віч в небо
За сакральним пташиним летом –
Там не було його і сліду.
Був лиш човен, вода і вітер
Та уламок від штукатурки –
Якимсь дивом, на пам’ять смутку.
А мені раптом стало тепло
І так весло, що аж терпко.
То забилось маленьке серце.
Прийде час – воно в світ ввірветься.
А поки́ що безкрайнім світлом,
Де блукають шляхи одвіку
/Більш немає ж старої хати/,
Доведеться у чо́вні спати.
25.02.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405335
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2013
/за мотивами іпрессіонізму/
..........................*про квіти мого імені
Цвіли настурції.
Зацвили рано,
Повитикалися із мар підрамних,
Розповідали про… кохання.
Намарне.
Певно. Чи омана?
Цвіли наструрції
В яскравій світляній емульсії,
А тінь – відгомін.
А ти впійми руками пломінь
І просмикни крізь дірку на палітрі,
Немов крізь вушко голки.
…Брели верблюди сонцеликим кроком,
Спліталися оливкові гілки
У різні боки,
Цвили ж – навпаки.
Брели настурції, мов пальми
З покаянної землі.
У чужий край верталися домів
У міжбогемні ритми танцювайльні
Й малювальні.
Гуляли-сьте з панянками під ручки
І пили вдзвін, сміялись гучно,
Аби не було так болюче,
Крізь душі
Цвіли настурції. Цвіли крізь час.
Якраз
Тоді так малось паньство ладне:
Вбиралися нар’ядно
Та йшли до панни Аріядни
На каву чарну.
Але то вже з наступної епохи.
Булись настурції собі, мов доль вершителі.
Декоративністю поміж сміття й пороки,
Мистецтвом сонцеликості далеких кроків
Цвілися в світ.
В недобудованій обителі
Нар’ядних літ
Зосталися з шедеврами
Стара тростина й капелюха,
Неначе в крові дерева
Зкам’яніла муха…
Цвіли настурції крізь тіні мандрів.
Були з настирним смаком барви
Нестерпно гарні.
Інакше:
Цих квітів не малював ніхто, крім Труша.
Він любив мандрувати, а вони… Вони жили собі на полотні.
Був на Святій Землі. Був ще багато де.
Бачив. Крізь дірку на палітрі.
По смерті митця його дім залишився недовершеним – як недовишита сорочка.
До доньки Аріядни львів’яни збиралися на каву,
Але то вже з наступної епохи.
Чи омана?
02.02.2013р.
"Настурції" І. Труш. Фанера, олія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401191
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2013
Коли надв́орі мороз, а під чоботями терпне пісок,
Від твого подиху пара угору в'ється високо,
І пече мама щось файне з любов'ю-корицею-тмином,
Повір у зиму.
Як на Великому Возі так чудово мандрується в ніч,
Але від віхоли мрій, окрім под́ушок, укритися нічим,
Коли раптово здіймешся у далечіні на явлених крилах
Повір у диво.
Коли на віях бринять зорепадо́ві іскринки з криниць,
А цілий світ заплітається у щирої зелені глиці,
І припадають сніжинками різдвяно-медовії пляцки,
Повір у казку.
Коли пан Місяць Срібленний заколядує спросоння натщ́е,
У білих янголів с́ерця засолодяться до теплого щему,
Коли підхопить вертепова надстихія, щоб дзвінко співати,
Повір у свято.
Христос народився!
05.01.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390305
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 06.01.2013
Камо грядеши? (у ролі епіграфа)
Куди
Крізь дим
Запереспотикалася дорога?
В сліди,
Людським думкам не вірні
Ноги.
А на шляху – каміння,
Яке не час збирати.
Але ж навіщо йшла ти?
Божевільна.
Звідкіль
По сіль
Занедопередумалася примха? –
Усі
Казатимуть добірно
Й тихо.
А на шляху – везіння,
Якого не впіймати.
Але ж навіщо йшла ти?
Божевільна.
Насмерть
Ущерть
Запонапереплуталось волосся.
Тепер
Блукаєшся свавільно.
Досі.
А на шляху – спасіння,
Яке не треба знати.
А просто закричати:
Боже, вільна!
Інакше:
Йшла світ за очі.
Битими шляхами
(…життя?)
Йшла без якоїсь особливої мети.
А люди вигадали, що по сіль.
Їй, мабуть, відверто не таланило, але не в тім печаль.
Якось одного дня сяйнуло усвідомлення, що не йде, а блукає.
Вільна.
02.01.2013р.
(ідея живе з грудня 2012)
*Фотограф Софі Блек
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389375
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.01.2013
І
Якось вранці прокинусь. Де я?
Жамевю. Брак повітря. Двері.
Лиш згадаю: сусідка Неля,
Барви неба старі панелі,
А насправді ж бо ультрасині,
До безмежності інтенсивні.
Їх рефлекс украду в зіниці,
Аби потім не зупиниться.
Підніматимусь у долину
Із заплющеними очима.
Спотикатимуся об квіти,
Що ростуть на даху у світла.
Я сплету собі з них драбину
І долізу до половини –
Решту виріже з плівки сонце
Й подарує мені, як доньці.
ІІ
Якось раптом обернусь. Де я?
Жамевю. Брак дощу. Пустеля.
Лиш згадаю: зелений вельон
Купувала в крамниці «Делі»
І згубила його в дорозі.
Перші в серці сліди корозій.
Не болить. І не стану знову.
По пекельнім піду піскови.
Обпікатимуся до крови
Об фальшивостей днів окови.
Не шкодуючи шкіру, боса,
Із діагнозом простоволоса,
Я кричатиму в повінь: Літо!
Захлинаючися від світла,
Не фіксуючи факт обману
І пісок, що набився в рани.
Підсвідомо сліди хододні
Розітну крізь пісок долоньми,
А корінням вплетуся в стелю –
Шмат блакиті і хмар пастелі.
І відчую, що стала древом –
Між підземністю та наднебом.
ІІІ
Якось раптом отямлюсь. Де я?
Жамевю. Брак тепла. Душею
Все ще спрагла. Знайду дешеві
Босоніжки, колись рожеві,
А тепер до кісток пожовклі –
Не мої, недоречні, змоклі…
Напівсон – наче тінь безсоння,
І птахи шелестять у скронях.
Вони гріються від артерії.
Тридцять дев’ять і дев’ять. Це я
Застудислась, бо змерзла в ноги.
Лікуватись не маю змоги.
Конденсую весняний іній –
Те колишнє за мною віно.
У минуле немає вікон,
Від майбутнього вип’ю ліки.
ІV
Я в нікого спитаю: де я?
Жамевю. Брак життя ідеї.
І згадаю: займення Нея –
То моє, на ментальній сфері.
Стану біла, мов сивий простір,
Буйним снігом запрошу в гості.
Не до себе, а десь далеко,
Де не порожньо, ясно, легко.
Я руками, що були вільні,
Доторкнуся до обімління.
Стан фатального зледеніння.
Остаточний. Аж до коріння.
Аж до кінчиків нервів болю.
Ампутуйте, хто-небудь. Молю.
24.08.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359560
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.08.2012
Я не знаю, про що написати.
Так буває у стані
кисневого голодування.
Крізь рядки механічно прочісую листя-лататя –
Це ще вчора яскраве сучасності диво,
Що поштар передав,
а не спам і не мило.
Поки раптом удар:
Я не маю про що написати.
Одверто.
Фарби меркнуть,
стікаючи жирними згустками слів,
Ще й погано згортаючись (резус від’ємний).
Не себе шкода – шкода папір.
Все шукаю, шукаю й несила потрапити в колір.
Ну немож віднайти у лататті шмат неба.
А знаходжу все атом за атомом попіл іржі –
Магматичну основу затерпого болю.
Застеляю її вбілосніж на папері.
Перероджуюсь в ці малокровні вірші.
Тисну delete.
18.08.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358702
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.08.2012
шукали квіти
збирали літо
сплітали віти
переплітали
в коси вливали
в безвість пускали
тікали вранці
але досвіту
судилось в танці
всю ніч горіти
15.07.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350851
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 16.07.2012
Чи було варто
аж на стільки змінювати вектор руху – з «до» на «від»?..
Незнані мантри
промовляєш, аби легше перен́ести авіаполіт.
Ідеш у завтра,
насправді намагаючись попасти у вчорашній слід.
07.07.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348775
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 07.07.2012
Коли не вистачає вдалих
рим,
Коли не вистачає просто
сил,
Слова тяжкі, мов цигарковий
дим,
Не співпадаючі з розмахом
крил,
Тоді думки тікають ц́ілком. Майже.
Але тоді народжується справжнє.
28.06.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347021
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.06.2012
Пейзаж зі см́аком карамелі
Шукає свого маляр́а.
У нього руки в акварелі –
В різноманітних кольорах.
Він сам русявий, невисокий,
А разом з тим і не низький.
Метке та бистре має око,
Закучеряві завитки…
Але, напевно, не знайдете,
Прикмет якихось аж нема.
Дарма подав хтось до газети
Це оголошення, дарма.
Хоча, все ж є одна прикмета,
Па ній знайдете непомильно,
Якщо ви почерк впізна́єте:
У цього майстра – карамельний.
23.06.2012р.
"Дніпро", вересень 2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2012
Зацукрений ґлянцем дух сущого – аверс,
А п́осмак гіркавий – реверс.
До посмішок, сліз чи іще чогось має це нарис
Стосунок такий, як, наприклад, до вересня верес.
Тобто, де факто, ніякого. З тих верес́інь
Сододжено-ѓірких
Запевне є аверс та реверс,
От тільки
Хто чия тінь?
Є аверс / реверс.
Світ повен каверз,
Але ж
Н́е весь.
Лиш
Аверс / реверс.
22.06.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345755
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.06.2012
Збиваючи шпильки
Об гори-бруківку,
Спішилась вона на здибанку.
Натерла мозолі,
Стомилась доволі,
Немов після танців-гулянки.
Аж тут таке діло:
Дощем задощило.
Тому він подумав собі:
Вона же не прийде,
Із дому не вийде.
Чи їй зараз то в голові?
Була би здибанка
До самого ранку,
Якби не цей дощ проклятущий.
Стояла, стояла,
Ще довго чекала.
А потім зраділа, тому що
Знайшла си другого,
Цілком випадково –
Знайомство на вулиці Львова.
На двох парасоля.
А може, і доля?
Де втратиш, там знайдеш ізнову.
20.06.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345210
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2012
Ми не бачимо одне одного,
Не фіксуємо зим і літ.
Ми не маємо права жодного,
Та все ж, мабуть, розтопимо лід,
Ймення якому – світ.
28.05.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344310
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 16.06.2012
М’які пастелі
на стелі
тіні
від проміння
нетлінні
перемінні
вчорашній ранок
прийде завтра
поволі догорає біла ватра
світанок
світло
світ
солоний слід
вчорашніх сліз
тікає подумки із неба Віз
це ранок
щойно був і я була
впіймати не змогла
він так хотів з-перед очей втекти
а я так хочу зберегти
під ковдрою ще трішечки тепла
аж поки вигорить дотла
наскільки зможу збережу
із сіллю Віз петретина межу
кому на сльози треба
беріть собі із нього крихти неба
що в безвість впало
те пропало
хоча такого й не бувало
вчорашній ранок прийде завтра
по білу ватру
тому собі сьогодні спогад збережу
ще полежу
стираючи
м’які пастелі
снів
шукаючи
ночей в селі
днів
котрих здебільшого і так ніхто не зрозумів
а чи відчути не зумів
у цей час прокидатимуться люди
світанок він ще буде
проміння
тіні
і м’які етюди
28.05.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341204
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 01.06.2012
Я напишу листа
і викреслю рядки.
Історія нова
почнеться залюбки.
І ти напишеш теж –
можливо, на долоні,
Що й тут-таки зітреш
навмисне. А спросоння
Шукатиму навмання
серед гарячих літер
Уранішнє кохання,
а не північний вітер.
28.05.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340539
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.05.2012
Помішуючи вранці карий чай,
Знаходячи у нім зелений блиск очей,
Згадай
Розміщення старих речей
У новий день посеред звичної кімнати,
Бо завтра ти перебудуєш цей колаж.
І, може, врешті вдасться щось нездале написати.
То ти не поспішай, згадай цей антураж.
Запам’ятай, застигни на півкроці
До того, що уже, вважай, історія.
А час легенько смикає за плечі
Переступай.
Напишеш цей сюжет для себе in memoriam.
І…
ще не вечір.
28.05.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340536
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.05.2012
Кохала сонце, спечене на склі,
І малювала, бачене не раз.
Стоїть дівча на літо-квіто-тлі –
Такий собі от сонячний вітраж.
21.05.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339199
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 22.05.2012
Не викладається мозаїкою
шлях.
Від подиху гарячого не тане
лід.
Як легко загубитись в трафаретних
днях.
Як важко відшукати в собі
світ…
20.05.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338875
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.05.2012
Ві Львові знову майже починався день.
Якісь вар’яти дерлися на міські мури
У пошуках загублених колись пісень,
І… ви собі лиш уявіть такі тортури:
Біля кав’ярні кучерявиться дурман –
Так, що аже серце мліє трепетом достоту,
Але у спину підганяє час-тиран
І… вранці муситься спішити на роботу.
А день ще спить. І скреготом трамвайних рейок
Хвал́иться ранок всім: «Ось я його розбужу!»
А очі губляться поміж реклям-наклейок
І… конче треба було втрапити в калюжу!
Не думайте, я не люблю карикатури,
То є життя. Ну що за, спотикаюсь знову.
Дух пісні лине в галич-далеч понад мури
І… я собі іду,іду, іду по Львову.
12.05.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337106
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.05.2012
Прокинулась на схилах
березня,
Покинула на крилах
шелест дня.
А місяць в небі наче
відьми гість.
І на дорогах знов погана
видимість.
Йди пішки крізь туман,
крізь болю синь.
Але гляди,
не заблукай на півдорозі,
провесінь.
27.04.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2012
Він був митець. Оці слова
Закарбувались на скрижалях,
Та їх історія нова
Перефразує: Він був маляр.
А ще – одвічний мандрівник,
Любитель барв, доріг і вітру,
Натхнення подихів. Із них
Жила душа – стара палітра.
Вона котилася по світу,
Але верталася дломів.
Тоді цвіли яскраві квіти
На полотні похмурих днів.
І виростали кипариси
До неба гострі, мов списи.
Їх величі знайомі риси,
Знайомі почерком краси.
Від спеки плавилась олія
Жорстким єгипецькип піском.
А там котилися, мов мрії,
Йорданські хвилі полотном.
Задуми тінь на переніссі,
М’які мазки та гостру око.
Десь там сідає сонце в лісі.
Дніпро під Києвом – широкий.
А тут гуцулки красноцвітно
Сміються сонячної днини,
Бо утекло пістряве літо
На їхні гори-полонини.
Стоїть сосна посеред степу,
Стихії виклика на грець,
Щоби сказати всім одверто:
Це дух. Це воля. Це митець.
Він перейшов доріг багато
(Якась одна привела в Рим).
Що малював, те описати,
Мабуть, не вистачило б рим.
Поглянь: полотна – наче сни.
Відчуй у них пориви вітру –
Це дух самітньої сосни,
Він народився на палітрі.
20.04.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2012
Як зійде сніг, колись прийдеш
Непевно і неспішно
Чи на добро, чи на біду.
Тоді прокинеться в саду
Моєму дика вишня.
Я не впізнаю тебе, хто ти:
Прийдешнє чи колишнє?
Та й відповіді не знайду,
Коли в саду, коли в саду
Завесняніє виншя.
Впадуть пожовклі всі торішні
Слова занадто пишні.
Кудись піду, удаль піду.
Без мене в дикому саду
Задухмяніє вишня.
13.04.2012. Дика Вишня. Вірш, котрий став початком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329990
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2012
Твій темп – це ти. Це крок. Це шлях. Це час.
Де б замість кроку мала швидкість буть,
Щоб на-гора скомбінувати враз
У Мм/с (мегаметрах за секунду) суть.
Твій темп – це ти. Це крок. Це серця стук.
Така собі життя основ основа.
Тримай, тримай, бо випустиш із рук.
Ти падаєш? Підводься знову й знову.
Твій темп – це ти. І він невгасний,
Невпиннний – в шторм, грозу, у сніг, туман.
А ля «спинися, мите, ти прекрасна» -
Немає змоги тиснути стоп-кран.
Твій етмп – це ти. Лети, не озирайся.
Не намагайся істину знайти,
Сама знайдеться. Жити намагайся.
Бо серця стук – твій темп. Це ти. Лети.
08.04.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328699
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.04.2012
- То що, оце й усі вірші? –
Спитав так поспіхом, мерщій.
- Які вірші! То лиш папери,
Ї є багато до холери.
- Усього тільки кільканадцять.
І хто би то міг сподіваться?
- Мої папери, стало б знать,
У хаті довго не лежать.
На них розмішуються фарби
І відшуковуються барви.
А ще на них – мої ескізи…
- Спиніться ви, аж вухо ріже!
Це є до поезій неповага!
- На то є слушна заувага:
Вірші мої запам’ятав
Той, хто собі їх сподобав.
Ось так живуть мої вірші,
В чийомусь серці, у душі.
Ну а папір – то він же тлінний,
Колись пропаде неодмінно
І ще… Я малярем родився,
А віршувати научився.
- Нема й подати що до друку.
- Я вас позбавлю тої муки.
А дайте все лишень соди.
І хляпсь – на той папір води,
Узявся далі до роботи.
І що хто міг сказати проти?
Його віршам всі дивували,
Розповідали, цитували.
Його картини тліли вдома,
Ніким не знані й невідомі.
Несправедливості сваволя –
Так думав він. То ж була доля.
26.03.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328460
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.04.2012
Як раптом – хрусь! –
І щось прокинулось в мені.
Крізь сон боюсь,
Атому нишком зачаюсь
І зачекаю.
Напевне, то думки мої зелені.
Та ні, вже знаю:
Це ж бо сама
В собі прокинулась.
Була зима.
І я з тим зми́рилась,
Що вмерла ще торік.
Торік-бо скінчився мій вік, –
Казали старі люди.
Сто літ… А то облуда.
Я відчуваю, як пульсує
В артеріях жива живиця.
Я серцем оживаю –
Не спиниться.
Під тиском тріскають бруньки,
З них крапає густа іскриста кров.
Волосся висохлі гілки
Зламає вітер і з собою забере.
Я веснянію знов,
Як тисячі дерев.
З-під ніг тікає вічна мерзлота,
З-перед очей – дрімоти темнота.
Потріскані загоюються губи.
Крізь біль прорізуються і крізь суху шкіру
Нові незнані пагони життя,
Немов молочні зуби.
Я знов надіюся і знову вірю
У молодість зеленого буття,
В свої вільшані сни
Сто першої весни.
26.03.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325904
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2012
Є Стрийський парк – зелені крила
На загадковості манер.
Ми там у хащах загубили
Країну з іменем «Пленер».
Ростуть у ній предивні трави.
У травах – пригорщі осель
Для кольорової забави,
О як нелегко – акварель!
Шукали ми свої ідеї
Поміж руденьких камінців,
Там, де вигадливі алеї
Збивали світ у манівці.
Бродили в світлотінях парку.
Хтось тицяв пальцем без вини
На білі чуда через арку –
То були лебеді і ми.
От тільки лебеді лишились,
А ми пропали назавжди.
І десь там наша загубилась
Країна – в дзеркалі води.
28.03.2012р.
пленер - малювання прото неба
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2012
Весні присвячував вірші.
Насправді ж – їй, мадонні N.
У жанрі «пластика душі»,
Із ґрандіозністю поем.
Її м’яка, легка рука
Ґраційно, наче дикий варвар,
Презвично брала різака
І з силою врізалась в мармур.
На крилах кучерявих слів
Крізь пальці бачив візуальність.
Її ж тримала на землі
Тривка, тверда монументальність.
Він вирізав зі слів сонети.
Вона ж не відала про те.
В душі оспіване поетом
Чуже ім’я – мадонна N.
Втекли шляхи, епохи, люди.
Упали статуї з фасадів –
Уламки їх збирати будуть,
Шукаючи сонетних ладів.
26.03.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2012
Лечу, лечу, я птах, я птах,
Із краю в край перелітаю.
Летить життя. І я це знаю.
Мій дух, мій дух десь там, десь там,
Де ще не звідані простори,
Ніким не бачені кольори.
Люблю, люблю цей смак, цей смак
Пригод. Бо мандри – то хвороба,
Її позбутися незмога.
Чому, чому це так, це так?
Спитав би хтось. А я змовчу.
Пригод шукати я лечу.
Мовчу, мовчу. Співай, співай! –
Кричить мені навзд́огін вітер.
А за вікном тікають віти
Туди, туди, за край, за край.
Я не додому і не з дому.
Колись чи щастя, а чи втому
Знайду, знайду в світах, світах.
22.03.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324900
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.03.2012
Я заплітаю у волосся
дощ.
Старі пожовклі поцілунки –
геть.
Поміж дзеркальної бруківки
площ
Вже виростає щось нове
й зелене
вщерть.
22.03.2012р.
"Дніпро", червнь 2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324353
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 23.03.2012
Більше ніколи не малюй людей,
Не забирай їх душу до конт́уру.
Собі натомість із живих речей
Кради-змальовуй
тіні мертвої натури.
22.03.2012р.
*мертва натура - дослівно натюрморт
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324350
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 23.03.2012
А ми тікали від людей –
пролог.
Шукали, де б то загубитись
удвох.
Летіли літні-перелітні
кудись.
По стінах диким виноградом
плелись.
Чіплялися за крапельки
дощу.
Ховалися за плетиво
плющу.
Брели собі у заростях
думок
Лісами дикими й печерами
казок.
А там, де на високогір’ях
ріс мох
В дощу ми вкрали синє небо
на двох.
19.03.2012р.
"Дніпро", липень 2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2012
Одного дня прокинувся поетом
Приберезневий місяць-повень.
Нахлинула натхнення повінь,
Завесняніла в танці піруетом,
Зазеленілася в душі,
І народилися вірші.
Та й розлетілися довкруг фальцетом.
Неначе дощ, упали в ноти,
Хоча зима і була проти.
Вона стояла темним силуетом,
Вони ж втекли крізь її пальці,
На струни випали скрипальці
Та й розцвіли духмяним вітру летом.
Надходив ранок-засвітанок.
Пан повен місяць в небі танув.
Щоб повернутися, кидав монети.
Весна збирала їх мерщій
З землі. А то були вірші.
З весною ранок їх співав дуетом.
10.03.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2012
По сн́ігу босими ногами
Ішла заквітчана весна.
Понад крутими берегами,
Старими битими шляхами
До твого серця йшла вона.
Чи бачив хто – ніхто не бачив.
За нею танули сніги.
В ріку бездонную неначе
Вони збігалися, одначе
Перебрели за береги.
Ти спав, напевне, цілу вічність,
Збирав у серці мрії-сни,
Немов дерева кільцерічність.
Така банальна прозаїчність:
Ти знов проспав прихід весни.
Через роќів, мабуть, багато
Ці сни ще ляжуть на папері.
Коли продовжувала спати
На все село остання хата,
Весна постукала у двері.
11.03.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321182
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2012
Блискучий шик
І моди крик –
Із ніг до голови в ґлямурі.
Брендові сумки, шпильки, шмотки
Ще й відкутюр колготки.
І все окей, у неї все буде в ажурі.
Та штука ось у чому:
Це лиш до першого облому.
Адже фіаско
Зриває маску.
01.03.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318448
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 02.03.2012
. Х.Ш.
Літописе дощів!
Що з тебе спалені в душі
сторінки…
Старезний замок,
Що в провулку Глінки,
В якім велось оте літописання
Гарячими дощами
і думками,
Що не знали рамок,
Та відчуттями
між рядками.
Літописе дощів!
Навм́ання
Із твого тіла вирвані сторінки
І спалені на спомин у душі…
29.02.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318139
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.03.2012
Останній день зими.
Тікають сни…
На віях тануть
Крижинки учорашніх днів
і снів…
Здається,
Ніби це ще так далеко до весни…
28.02.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317928
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.02.2012
Сміялась неба синява,
І колосилися слова,
Неначе квіти польові.
Та пам’ятаю лиш одне,
Що шепотіла у траві:
Люби мене, люби мене.
Летіли хмари кучеряві
І серпанкові сни смагляві.
Але тепло, і щастя, й літо –
Усе мине, усе мине.
Так щебетали синім цвітом
Люби-мене, люби-мене.
А ми не йняли тому віри,
А ми не знали щастю міри.
Збирав ти квіти польові.
Та лиш одне, та лиш одне,
Що залишилось в голові –
Люби мене, цілуй мене.
Та розійшлись шляхи широкі.
А незабудки ясноокі,
Що розросталися охоче –
То відклінне, то відклінне.
Приносив вітер з полуночі:
Забудь мене, забудь мене.
Ніхто не зна своєї долі.
Рясніють квіти дрібні в полі.
Тепер шепочуть тихі роси,
Що все, як літо, промайне.
Я заплітаю в свої коси
Люби-мене, люби-мене.
26.02.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2012
Не хочеться казати – напиши.
Не хотися мовчати – розкажи.
Не хочеться брехати – краще промовчи.
Хай те мовчання ллється у рядки,
Хай те послання вб’ється у думки,
Хай те писання в’ється легко, мов нитки,
Чіпкими вусиками винограду,
Чіткими спалахами зорепаду,
Чуткими відтінками свого світоладу.
Щоб́́́́́́и навіки – то зчорни вогнем.
Душі не ліки – до спали дощем.
Заплющ повіки – все забудеш з новим днем.
Не хочеться брехати – промовчи
Не хочеться мовчати – розкажи.
Не хочеться казати – але напиши…
23.02.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316449
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.02.2012
Жене проміння білі непричесані отари,
Неначе
Хмари.
Вдивляюсь в них. А бачу
Зіниці кольору окрайця неба…
Ах…
У них так легко потонути, заблукати,
І їх так легко натщесерце спам’ятати,
Або узяти й раптом покохати.
Не сподіваючись від себе.
В небесах,
Неначе сон
При світанковий,
Летять за мною хмари сметанкові
В унісон.
20.02.2012р.
"Дніпро", листопад 2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2012
Блаження мить! Підн́ялася завіса.
Ця сцена знов твоя, і ти принцеса.
Вона - твоє життя,
твій дім,
твоя адреса.
А в закуліссі...
Колишні мрії. стягнуті корсетом,
Бо така роль.
Твоє життя пов"язане з балетом,
Бо ти обрала долю цю із сотень інших доль.
Ти - балерина, ти - така.
Хай, мов синці, болючі ноти
І на пуантах повороти,
Танцюй, принцесо! Будь легка!
В житті
Нехай ніхто ніколи не побачить:
На самоті
Принцеса плаче,
плаче,
плаче...
09.02.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315442
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.02.2012
Лист́опад. Зацвіл́и сади.
Навіщо?.. Спить Семіраміда.
Убогим полотняним цвітом
Покрились чорні віти навкруги.
Навіщо тягнетесь до сонця крижаного?
Воно вже не розтопить льоду свого
Аж до наступної весни.
Семіраміда спить. Мороз малює їй
химерні сни…
07.11.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315019
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 18.02.2012
Громоподібно грімко гримить грім
І шле свій регіт вітру навздогін.
Думки промокли аж до нитки, що в душі.
Тріщать дощі,
Ошпарюючи холодом сваволі.
Від них – лиш тінь в очах.
Ні сліду на вустах.
Це
воля.
18.02.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2012
«То брехня, що останній радянський вояк покинув Афган на Стрітення,
сидячи верхи на 80-му бетері, як це щороку крутять по телевізору. В Союзі
все робилося заднім числом: спочатку доповідалося про зроблене, а потім
робилося. І люди гинули заднім числом. Війська виводилися ще півроку
потому…»
очевидець
Такий,
Як був, приїхав, не сказавши наперед нікому.
І плакав сивий батько вдома.
Живий!
14.02.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314189
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 15.02.2012
«Здорові були, мої рідні!
Всім шлю привіти без числа!
До вас приїду аж у квітні,
Мені заміна не прийшла.
Але ви тим не переймайтесь,
Бо неодмінно повернуся.
Кажу вам, любі, не печальтесь.
І цьом дружиноньці Ганнусі.
Малому привезу панамку.
А з тих, що я був вислав, грошей
Купіть узимку йому санки,
Та щоб міцні були, хороші…
А тут зими нема й далеко,
Завжди надворі літня спека.
Листів від вас усіх чекаю!
Я повернуся, обіцяю!»
Він залишився на війні.
Вогонь і дим. Гарматний гул.
Упав в бою. Серпневі дні.
Вісім’сят шостий рік. Кабул.
14.02.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314187
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 15.02.2012
Віки летять,
На них кидають тіні,
А вони сплять,
Неторкані й нетлінні
В десятім, сотім, енній поколінні.
Біжить історія,
Немов пісок крізь пальці.
За те їй gloria.
Сміливці і бувальці
Розкажуть нам про неї, лиш зухвальці.
Вони дрімають.
Хто сказав, що сплять?
Вони співають,
Зовсім не мовчать.
Про що – те нам, пересічним, не знать.
Хто повід́ав
Про їхню несучасність,
Мабуть, не знав
Про їх палку пристр́асність
До новизни, що створює прекрасність.
Вони кайфують
Теж від Кока-коли,
Вони смакують
Звуки магнітоли
І відрізняють Нокію від Мотороли.
І тут, і там
Дме мода пребарвиста.
В них є тату,
Залишили туристи,
Що «Тут був я» – на більш не стало хисту.
У їхніх жилах
Є князівська кров,
Закам’яніла
Ще колись давно,
Немов навік збережене вино.
Чому навік? –
Спиталися би Ви.
Згубили лік
Вікам старі волхви
Відт́оді, як заснули львівські льви.
12.02.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313456
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2012
І знову вечір. Майже п’яна та одна.
Чи захворіла? Ні. Хоча, ймовірно, так. Хто зна.
Не можу без поезії, як без хорошого вина.
Ну, то нехай же – винна в тім сама,
Бо ніхто більш.
І знову вірш.
Впиваюся
І забуваюся
в собі.
Вже знані та нові,
Подекуди напівгіркі,
напівсухі
або напівсолодкі
Бринять у тих рядках нестерпні нотки,
Такі терпќі і теплі – аж достоту.
І ще, і ще – бажання не збороти.
Я допиваю у бокалі іскри літа,
Тепер прийдеться їм в душі моїй
горіти,
Якщо їй не судилося самій
зітліти.
Та це навряд чи.
Ну, хіба що…
Та ні, не без поезії, як без хорошого вина.
І п’ю до дна,
до забуття
без вороття.
11.02.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313094
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2012
Казали мама ще колись-то:
«Не вишивай сорочки так барвисто,
А бережи дівоцькеє намисто,
Бо розірвеш – то не збереш,
А не зібравши, щастя не знайдеш».
Я матері послухала, авжеж.
Пусті, гадала, балачки.
Все вишивала дивом сорочки,
Вплітала свою долю у стіжки.
На теє досить було хисту.
Але не вберегла свого намиста,
Згубила намистинки в полі чистім.
Тепер щоночі їх збираю,
Зібрала майже всі, одну шукаю,
Свою дівоцьку долю виглядаю…
08/02/2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2012
. Ах, цей осінній вернісаж!
Остання пристрасть і натхнення,
І від буденності спасення,
І незбагненності кураж.
Забудь гризоти і турботи.
З дерев злітає позолота,
Адже без меж її тираж.
Якийсь художник за плен́ер
Намалював усе та й стер.
А чи й було там що? Міраж.
Ах, скільки свіжих почуттів!
Що сто картин – то сто життів,
А блиск в очах – життя вітраж.
Її нема на жодній з карт,
Це мекка тих, хто любить арт –
Осінній львівський вернісаж.
07.02.201р.
"Дныпро", серпень 2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312112
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 07.02.2012
Ти, як завжди, займався бозна-чим,
Коли приїхала до тебе наречена,
Така водночас і непрошена, й прош́ена,
На прибуття якої знаєш всіх причин.
Ти готувався до її приїзду щонедень
І щонедень все відкдладав приготування.
Блукав, співав з муз́иками своїх пісень,
Вигадував легенди з вечора до рання.
І, як завжди, не помічав ти плину часу,
Колись це стала твоя звичка назавжди.
Ах, ти ж забув купити їй прикраси.
Але вже пізно бігти будь-куди.
У неї сукня з білого атл́асу,
Гаптована засклілими краплинками води.
У неї в́ельон довгий-довгий і легкий,
Довкруг летить від нього пух м*який.
Вона приїхала неѓадано-нежданно,
Ця тв́оя наречена,
диво-панна.
З собою привезл́а пухнасті гобелени
І розіслала їх повсюди одним махом.
Вона приїхала. Цікаво, яким шляхом?
Ти ж оселився на перетині шляхів
І на семи гобах.
У тебе ковзанка в дворі?
Я так люблю кататися на ковзанах!
Вона дивує знову й знову.
Ось так негадано-нежданно
Прийшла-приїхала зима до Львова.
05.02.2012р.
"100 поезій, які варто прочитати цього літа" за версією видав."Лілія"
друк. жовтень 2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311777
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 06.02.2012
Стою на штучнім сірім полі,
Де ні кущів, ні трав чи жодної хоча б тополі –
Життєвий простір техно-волі.
А під ногами – величезні плити.
Ні, не могильні, хоч під ними заживо залитий
Степ.
З формулюванням «для людських потреб».
Гурхоче в вухах металевий шум.
У небі тане шлейф пілотських дум
Про два світи: по цю й по другу сторону борту
І про життя, що від аеропорту до аеропорту,
Чи від аеродрому до аеродрому,
Без права на замріяність і втому
Чи на звичайну людську лінь.
На мить гігантська і крилата тінь
Захоплює маленьку тінь мою –
Пилинку у бетонно-металевому краю.
А степ би вирвався на волю залюбки…
Назустріч сонцю мріють літаки
Удалині, їх майже вже не видно більш.
А під ногами степ шепоче:
Навіщо тобі була мрія, людство?
Прогрес? Облиш.
Це себелюбство…
Він так нестримно вирватись на волю хоче.
І що тут відповіш?..
04.02.2012р.
"Колосок", червень 2012р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2012
Мої в́́́есни
порозбігалися хто куди.
Мої с́естри
понапивалися від журби.
І принести
сонця до серця нема кому,
хіба лиш вітрові одном́у.
Та він тікає знов без мети,
і не знайти.
А замість нього біля вікна…
хто ти, пташино красн́а?
Не впізна́єш-бо?
Весна.
02.02.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2012
Колись давно упали гори з неба
До тебе, чорна земле, і на тебе,
А ти прийня́ла мовчки їх до себе.
І побрели по ребрах їх смерічки
та порічки,
І порповзли холоднії мохи
аж на верхи.
Колись давно розсипав хтось по небу сіль,
Хтось нетутешній, хтось звідтіль,
Де є в краю аж так багато солі,
Щоб розсипа́тися доволі.
Колись давно скотилася солона
сльоза із неба в лоно
гір.
Тоді з'явився-
народився
Синевир.
03.02.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311091
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.02.2012
Прощай,
прости
і відпусти.
Лиш до пори, а хочеш – назавжди.
Моєї волі не кради,
Бо не вкрадеш,
А якщо все ж –
не збережеш.
Бувай,
прощай,
не забувай,
Якщо не можеш зрозуміти.
Збирає осінь дикі квіти.
Її душа – душа моя,
Свавільна, дика, тому я
Помандрувала у світи.
І не шукай,
бо не знайти,
І не питай,
чому й навіщо
В моїй майстерні вітер свище,
І не чекай,
прийду сама,
А поки що мене нема.
Ні, не повія, не мольфарка,
Я вільна,
вільна,
бо малярка!
Прощай, прости і відпусти,
Я не повернусь восени –
Аж до весни, аж до весни.
01.02.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2012
Сиджу в кав’ярні, як в кіно,
Смакуючи ґлямур
Чоколядового ґатунку.
Самотній столик під вікном.
І запах кави – запах трунку.
Малює пара, мов ажур,
Геть чудернацькі візерунки.
Сьогодні я без колєжанки.
Та це не значить, що сама –
Зі мною кави філіжанка.
Сьогодні я пишу роман.
Ше тілько вчора розпочала,
Бо більш на те часу не мала.
Через дорогу на фасаді
Регочеться малий Амур.
Сусідній столик – сидить пан;
У нього пальці в чоколяді,
Бо заглядівся він в мій бік.
Є шось таке в його загляді,
Шо я згубила часу лік.
Все як в кіно, як на екрані.
Але ж я є пор’ядна собі пані,
Тому тримаю філіжанку з порцеляни
Так елєґансько лиш двома пальцями.
Не дай Бог, кава розіллється.
І шось мені тако здається,
Шо роман прийдеться
Якось-то іншим разом написати.
Коли – не знати.
Але по блату дам вам першим прочитати.
31.01.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2012
Він любив музику у стилі кабаре.
Їй пасувала зачіска каре.
Вона любила капучіно,
Він – чорну каву неодмінно.
Він не шукав легкої долі,
Вона шукала літа й волі.
Вони зустрілися раптово –
Так, наче зовсім випадково.
І розійшлись, я два світи,
Бо ти – не я, а я – не ти.
Бо не змогли повік любить.
Кохання – мить і тільки мить.
Вони були аж надто різні:
Вона легка, а він залізний.
Вона – повія, він – митець.
Асимфон́ія двох сердець.
Він не покинув звичної роботи,
Вона зосталась у його шедеврах-фото.
Він любив музику у стилі кабаре.
А їй так вельми пасувала зачіска каре…
30.01.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310155
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2012
Потяг експрес.
І свіжа перса.
Новини прилипають чорним попелом до рук.
Летять колеса,
Майже не чути стук.
Кава експресо
Знов додає до настрою свій присмак гіркоти;
Печалі тінь не переїхати й не перейти.
Яка ж її причина?
Зрозумілої нема. (Тому й журитися не маю часу й права.)
Хіба що кава –
Розчинна…
18.01.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307596
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2012
Мовчи!
Криком пожовклих струн,
Розірваних на арфі.
Кричи!
Бо заржавіє в тиші
Одна-єдина нерозірвана струна.
Сьогодні забагато фальші.
Розірви дотла. І все.
А завтра буде завтра.
Спали,
А завтра впаде сніг…
17.01.1012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307348
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 18.01.2012
Пульсує кров у надрах гір.
Лунає дримба,
Електризуючи ефір.
Це саме те, чого просив би
Вітер на сніданок.
Вдаряють селі,
Розбуджуючи й піднімаючи з постелі
Ранок.
12.01.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306190
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 13.01.2012
. Ніч витала в повітрі. Вона стелилася долівкою, ховалася у кронах дерев, розсіюючи в останній раз темряву та химери. На небі вже майже не було зір: вони поступово блідли, гасли. Передчуття світанку обвівало холодом дві постаті вдалині та породжувало міражі на обрії. Світ прокидався. Тихо й непомітно відганяв од себе сни, що витали над містом. Вони ховалися по його закутках, вузеньких провулках, тулилися під балконами та біля зачинених дверей у під’їзди, мовби ховаючись від дощу. Дощу не було, була роса. Думки, переживання, ідеї минулого дня, які вщерть забили вчорашній ефір під небом, сьогодні розчинялися в повітрі і випадали росою. Роса поблискувала дрібними крапельками на бруківці, на асфальті, на підвіконниках перших поверхів, а врешті осідала і на траву, листя…
Тиша бриніла, мов натягнуті струни еолової арфи. Ніч зникала. Тікали сни, летіли далеко, аж за горизонт. Двоє людей повільно йшли дорогою, не зустрічаючи ніяких перехожих. За ними тяглися дві довжелезні тіні, ледве помітні у напівтемряві. Вони постійно змінювали свою форму, перетікали через дерева, кущі, паркани, бордюри, вимальовуючи різні вигадливі силуети.
Химери з темряви летіли у піднебесся, згущувалися, вирували, аж поки де-не-де зібралися в поодинокі хмари. Почав накрапати дощик. Мініатюрні крапельки іскрилися на її волоссі, їх ставало все більше й більше…
- Ти куди?
У безвість…
Ні, він ще спинився на мить, вернувся і віддав у її руки свою парасолю.
- На, ось візьми.
І побіг далеко-далеко вперед, назустріч сонцю… Натиснувши маленьку кнопку, вона відкрила парасолю. І залишилася стояти. Вдарив грім. Замість іскринок із неба полилися грубі потоки дощу. Розвиднювалося. Величезні краплі глухо стукотіли по чорній тканині парасолі, мовби намагаючись вигнати з-під неї останній клаптик ночі. Там, за хмарами, небо світлішало і починався новий день.
Якось випадково, а, може, й ні, з рук вислизнула сумочка і розсипалася по асфальту дрібними барвистими фрагментами. Вона нахилилася, щоб їх позбирати. Піднімала по черзі кожен, розглядала, згадувала. Врешті клала назад до сумки. Це були спогади з її життя, навіть ні, спогади вчорашнього дня. Кольорові браслети, туш, темні окуляри, гаманець із фотографіями людей, які колись були дорогі серцю, помади, дзеркальце, що чудом не розбилося… Довкола лився дощ. Безперервно шумів. Бігли потічки. В калюжах підстрибували важкі краплі та бульбашки.
Під парасолею було сухо. Коли вона склала до сумочки майже все, залишився лежати на асфальті тільки лак для нігтів. Дивний… Червоний… Навіть темно-понсовий. Глибокий вишневий колір. Аж до глибини душі… І серця… Справді, кольору серця… Вона розкрутила пляшечку. Різкий запах шугнув на волю, але його швидко збив до землі дощ. Невеличка крапля лаку впала на асфальт. Дивно… Схожа на серце. Дивовижного кольору. Кілька рухів мініатюрним пензликом – і пляма стала ще більше нагадувати серце. Так, серце…
Вже майже повністю розвиднилося. Почався день. Дощу не було, він тільки що перестав литися. Довкола ясніли калюжі, відбиваючи промені сонця. А вона сиділа на асфальті під чорною парасолею і малювала нігті червоним лаком…
Мимо проходили люди, заглядаючи в калюжі на свої фізіономії. Поодинокі ранні перехожі. Вони поспішали на роботу, на транспорт. У різні сторони сунула юрба, мало концентрована на одиницю площі. Різні люди, різні помисли, свіжі, як наповнений озоном ефір… Хтось зупинився. Хтось інший.
- Ти? Чому сидиш? Вставай і ходімо. Він покинув тебе? Облиш цю чорну парасолю, дощ уже давно закінчився…
Він узяв її за руку і дві постаті пішли кудись, минаючи калюжі і почасти усе ж розхлюпуючи дощову воду на перехожих. На асфальті залишився невеликий світлий сухий шматочок, який вберігся від дощу. Поряд лежала чорна парасоля, відкинута вбік, і дивилася у вічі сонцю, мов сателітарна антена. Лежала ручкою догори – так на мюнхенському карнавалі бідняки парасолями ловлять цукерки, які розсипають у натовп багатії… На сухому клаптику скраю ясніло маленьке темно-червоне серце. Серце на асфальті, намальоване лаком… А хтось, може подумав, що кров’ю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306008
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2012
Тікали вдаль без вороття
Дороги – плетиво життя.
Вони усі вели до Рима.
А з них лише одна-єдина
Минула Рим, прийшла в Бескиди.
Вона гнучка й руда, мов глина,
Вона тіка від людських ніг.
Вона вела до Атлантиди,
Та заблукала між доріг.
Вона побігла, куди світ,
Не озирнувшися ні разу.
За нею плівся дикий цвіт
На похвалу чи на образу.
Дорога в безвість утекла –
Туди, я де сто раз була.
Під небом – синії Бескиди,
Які не знали людських ніг.
Вона вела до Атлантиди,
А привела на мій поріг.
12.01.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305995
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.01.2012
Різдвяна година.
Зібралась родина –
Світу половина.
Тісно у хатині.
Розступіться, стіни!
Хай колядка лине,
Дзвінка, стоголоса,
Як срібні морози!
Хай так щорік буде,
Поки весело у п́ечі
Тліють др́ов’я.
Святий вечір,
Добрий вечір,
Добрим людям
На здоров’я!
06.01.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304647
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 06.01.2012
Старі й нові, відомі і забуті,
Чи випадково кимось десь почуті
Слова, слова, з них сплетені думки,
З них зіткані невидимі нитки,
Які вплітаються у людські долі.
Слова-ключі, слова-паролі,
Їх так багато на землі.
Слова рояться в голові.
Слова, слова бринять в ефірі.
Чи хтось колись у них повірить?
Слова, слова, що кануть в Лету.
А сенс? Шукаю тебе, де ти?
Шукаю сенс в пустих словах,
Що пропав безвісти в світах.
Агов! Ти чуєш? Віднайдися!
Ти так потрібен, подивися!
Тебе сьогодні так бракує.
Без тебе – край. І хто врятує?
Без сенсу все – лиш купа літер.
А з часом їх розвіє вітер…
30.12.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303522
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.01.2012
. Було
Крило
І тло
Натхнення не було
Тепер
Усе
Не те
Це просто вар'єте
Нова
Доба
Слова
Рубати мов дрова
Мені
О ні
Пісні
Писати в страшнім сні
Не в снах
Це крах
В світах
Відлуння в небесах
Нехай
Не знай
Це край
Натхнення утікай!
Урвись
У вись...
Вернись
Ти чуєш, повернись!..
за мотивами "Герніки" Пікасо
24.12.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302653
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.12.2011
Маленький спогад, видутий зі скла…
Загорнутий у вату і старий папір,
В який колись були загорнуті цукерки.
Це гість з дитинства, з тих далеких пір,
З яких ще береже дух феєрверків
Та серпантинових забав.
Старенька іграшка, вже бачена сто раз.
В її змаганні з часом хтось один програв.
І це був час…
18.12.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300756
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 18.12.2011
Росла до неба цілий вік
Донька Карпат, гірська сваволя.
Для неї янголи співали коляду.
І хтось із тих їй так прорік:
Срібно-зелену й вічно молоду,
Її чекає диво-доля,
Якої не змінити й не збороти.
І настав день, і настав час
Промандрувати пів-Європи,
Щоб лиш цей рік і лише раз
На площі в центрі Ватикану
На цілий світ засяяти
різдвяно.
17.12.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300531
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 17.12.2011
Рядки, рядки летять в нікуди...
Дороги, де не ходять люди...
Рядки, рядки, що ріжуть хвилі,
Думки, далекі, наче милі.
Їх не вловити, не пізнати,
А тих рядків – не прочитати.
Не прочитати. А для чого?
Писали їх для серця свого,
Писали просто ні про що
Чорнило, ручка і перо.
Про зниклі безвісті роки,
Людьми не стоптані стежки,
Про мрії, які так і не здійснились,
Про долі ті, що загубились.
Рядки, рядки і безліч слів,
І триста шістдесят п’ять днів.
Рядки, рядки у небуття.
Їх викинути на сміття...
11.11.2009р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299062
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.12.2011
Зима... Та ні, лиш календарний грудень
Переступив умовності поріг.
Мовляв, ти зачекай ще трішки...
Проте летить один за одним спохмурнілий будень.
А де же твій лапатий перший сніг,
Який застав мене ще в жовтні в босоніжках,
Зірвавши усміх миті бабиного літа?
Нема. Сховався десь. Жартує. Шле привіти.
05.12.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298220
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.12.2011
Ти знов вриваєшся раптово
В мій сон
І не даєш заснути знову.
Поривом вітру крижаного
З вікон
Торкаєшся край ліжка мого
Мережуваними думками.
Півтон,
Що схований між кольорами,
Десь на палітрі обернутий
У фон,
Який не можу знов забути.
Ти знов вриваєшся раптово
В мій сон.
Так, ніби зовсім випадково.
Твої слова на смак неначе
Лимон –
Кислосолодженогарячі.
Уранці знайду ним зігріті
З листом
В поштовій скриньці дикі квіти.
І ще запрошення на двох
Персон.
Боюсь, щоб не наснився чортополох.
Але ти знов вриваєшся раптово
В мій сон.
І я, мабуть що, закохалась знову.
13.12.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297800
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2011
На усіх пригірках –
Спокій.
У верхніх гілках
Вітру вій
Ледь можна вловити.
Мовчать вже пташки лісові.
Скоро й тобі
Час відпочити.
02.05.2010р.
«Wanderers Nachtlied» J. W. Goethe
Über allen Gipfeln
Ist Ruh.
In allen Wipfeln
Spürest du
Kaum einen Hauch.
Die Vögelein schweigen im Walde.
Warte nur, balde
Ruhest du auch.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2011
Позолотіли медні соти,
У них залита літа тінь.
То не цикади між корінь –
Бринять терпкі, серпневі ноти.
Порозривали нитки струнні
Крилаті музи. Знаки рунні
Малюють тіні диких квітів...
Початок бабиного літа...
Яріє в небі сонця диск,
У листі видно його блиск.
Все покриває тьма дрімоти...
Немає сил її збороти;
Бринять в медовій позолоті
Терпкі, духмяні літні ноти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296727
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2011
Різдво. Сьогодні три зими зустрілись
Випити до дна
По чарочці вина.
Та й стукнулися дзвінко, щоб аж дзвень дзвенів:
Я повертаюся
Домів!
29.11.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296719
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 29.11.2011
У небі – хмари,
Що розсіюють стожари.
Летять химери
Хаотично. У партері
Ще хтось один залишився сидіти,
Закутаний у хутро мрій.
Чи холодно йому?
Аякже, сонце у зеніті.
Свій
Хосен, мабуть, він втратив предавно.
І все одно
Йому
Хотілося б летіти,
Як химерні сни,
Хотіти
Того, чого й вони:
Простору для думок
Й характеру. Все ж, прохолодно
Не стане вже ніколи.
Долі,
Сплетені хаотично із ниток
І мрій, химери
Всі, які тільки завгодно,
Летять під небом.
11.07.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296328
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.11.2011
Стрибають по стіні дрібні пожовклі тіні.
Летять додолу спогади, недавно пережиті,
Всі незвичайні, незабутні миті,
Які задмухує на біле тло вітрів порив осінній.
На підвіконні – груші, збиті вчора градом до землі,
Поштівки кольорові з виглядом на місто.
Змішаю фарби так, неначе тісто.
А хмари в небі – наче кораблі.
На скатертині помічаю пляму від червоного вина,
Яку присипати забули сіллю.
І я собі дозволю ось яке свавілля:
Рука малює те, що хоче, хай сама.
Кому потрібні правила й канони?
Шедеври же ж народжує не творчість, а життя.
Для когось ці слова – лише сміття…
Малює сонце променями тони і півтони.
За вікном знову дощ, як завжди, ллє. Признайся:
Сюди би значно краще чорно-білий пасував офорт!
А цей живий, яскравий, теплий натюрморт…
Ти тільки мить, лети й не повертайся…
30.09.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296325
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.11.2011
Світанок. Місто. Сни.
Відлуння. Кроки. Світло. Шлях.
Іду. Вперед. Як завше,
Дивлячись під ноги…
На перші паростки весни
Між тротуарних плит. У небесах –
Літак. Ідемо. Хто? Не запитавши.
Але. Однак. Чому? Не знаю.
Тільки серця дзенькіт. І сни.
Мабуть. Нехай. Авжеж.
Дивились в небо четверо очей.
Напевне. Знаю. Теж.
Світанок. Місто. Сни.
Відлуння кроків.
Іду. Ще десь витає дух весни.
І паморозь. Міраж. Думки.
Проходить. Поруч. Ні? А все ж.
Хто? Вітер. Мабуть. Упізнав-таки.
Але… Втікають довгі тіні.
Шляхи. Зірки. Торішні квіти.
Їх доля – в полум’ї згоріти
Ще до наступної весни.
Усе. Що ж, спогади… І дні осінні
Збігають. Місто. Сни.
22.09.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296078
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2011
Ера Еллади справді ще триває досі.
Екстралюдина – майже кожен з нас.
Екстрасенсорики ми досі боїмося,
Але таких людей все більше з мас.
Ехо Землі відлунює в космічну даль
Екзотермічною іскринкою у ньому.
Екваторичний поділ наших полюсів
Іскра змінить, вертаючи додому.
Етна ще поки спить. Але його вуаль
Електрошвидкістю злетить вже скоро.
Енну розкручуючи ДНК - спіраль,
Цивілізація людей іде угору.
Екстрадинаміка – рух до небес,
Експресіоністичність всього.
Експонента – це прогрес,
Крок до нового.
Естет – нова
Людина.
30.04.2010р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296073
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2011
Туман,
Холодний, вранішній, осінній.
Туман, туман,
Він котиться ярами,
Лежить над річкою. Нетлінний
Над ним видніється лише вузький та хисткий міст.
На ньому… ти? Стоїш, прежданий гість…
Обман…
Туман,
Він ліг понад шляхами.
Туман, туман.
А ти блукав світами
Незлічені й негадані роки.
Не бачу більш нічого
На віддаль простягнутої руки.
Туман.
Він друг і враг блукання твого.
Туман, туман
Вирує під ногами,
Стираючи сліди.
Ти лиш обман,
Але… Не йди!
Туман,
Він стелиться думками,
Холодний осені обман.
Туман, туман…
20.11.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294640
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.11.2011
В озерці рибки плавають,
Такі, як у Китаї:
Оранжеві, червоні…
Їх немає,
Та вони з́авжди біля берега бувають
Там, де щось кидають
В воду –
Ближче якомога.
Ручні, мов спогад…
20.08.2010р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294381
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 19.11.2011
Летить птах
Далеко десь
У небесах.
Я його бачу в склянці мінеральної води.
І бачу днесь
Окраєць неба,
Ясно-блакитний, як завжди.
Це птах надії, знаю, він летить до мене.
18.08.2010р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294343
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 19.11.2011
Пронизує нестерпний жовтобарвний безлад
Вітер, холодний і колючий.
А хтось шепоче:
Ти замерзла?
Укрийся,
Накинь на плечі білеє руно.
Не бійся,
Воно м’яке і тепле, як вино…
Зігрійся…
15.11.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293617
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 16.11.2011
Сховалось сонце. Що ще? Відчай.
І більш нічого. А як далі?
Чи є на світі край печалі?
Шелестить вітер тихий, вічний.
Кого не розуміють люди,
Тому і нічого втрачати.
Кого поради запитати?
Таких нема й навряд чи буде.
Над твоїм небом також хмари?
Як дивно схожі ми з тобою…
Пора покінчити з журбою,
Щоб не раділи злі мольфари.
Жевріє сум в жовтих очах.
Ти також вірила й любила
І, як і я, ти не щаслива,
Бо загубила біль і страх.
У тебе дев’ять є життів,
Моє – одне. Скажи, чому
Світ залишив мене саму
На цім перетині шляхів?
Ходім! Не втомлені ще ніжки,
А ми живемо у Сахарі…
Пішли по сірім тротуарі
Білява жінка й чорна кішка.
11.10.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2011
Десь на вікні дріма алое.
Я бачу дику його тінь...
А між коштовних всіх камінь
Люблю – на сміх – люстерко своє.
10.08.2009р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293318
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 15.11.2011
1) Ллє по бруківці дощ, зникають сни,
І сиплеться пісок, і час збігає,
Але це місто вічної весни,
А тому тут ніхто не поспішає.
Тут люди п’ють уранці чорну каву,
Щодня спілкуються у Інтернеті,
Увечері вдягають вишиванки, йдуть на рок-забаву,
А уночі в кафе танцюють їхні силуети.
Приспів:
║ Це моє місто, місто дивних мрій,
║ Ажурних снів крізь плин історії.
║ Це моє місто, місто тих надій,
║ Які живуть у серці кожного, і губляться у морі, і
║ Так хочуть раз в житті хоча б торкнутися Фортуни і Вікторії!
║ Це моє місто.
2) Життя іде, пришвидшується темп,
А ми не устигаєм у пориві.
Хай вічним залишається момент,
Який зафіксував ти в об’єктиві.
Це місто не просте, а особливе,
Сучасне і старе. Коли уперше
Побачив ти його, тоді, у дивовижну мить щасливу
Одним штрихом хтось панораму повністю довершив.
║
║
Ллє по бруківці дощ, зникають сни…
Але це місто буде завжди містом вічної весни…
║
║
08.08.2010.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293089
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 14.11.2011
Реальність є умовна,
Світ – безмежність
Там, де існує покриття.
До нього наша певна приналежність.
Життя
Вирує сповна,
Втрачаючи однак одвічний сенс. Питання лиш одне:
Кого шукаємо у віртуальнім світі?
Себе…
14.11.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293083
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 14.11.2011
Осінній день так швидко догорає,
Говорячи: «Прощай!..»
Чому – не знаю…
Зачекай!
Вітру порив зриває з дерев листя.
Спинися,
Маю ще багато що тобі сказати.
Скувало кригою уста…
Вони не зможуть більше закричати,
Пора не та.
Нехай, скажу колись.
Зникає слід. Лапатий сніг.
До ніг
Стелись.
12.11.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292827
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 13.11.2011
Симфонія.
З тих пір, коли з-під ніг втекла земля,
Лечу в безодню я,
Згораючи під силою тертя.
Летить життя.
Безмежна мить,
Яку прожить.
Мить божевільна,
Я лечу, я вільна!..
У безвість... поки впаду.
Внизу, внизу там річка Колорадо,
А бачу, бачу Черемош!
І землю, що з-під ніг втекла,
Також.
Мов ковила,
Хвилюється симфонія.
Лечу в безодню я
Десь на краю життя...
Із відчаю, хоча
І вільна. Сон не вічний,
Знаю я.
Раптом в цю божевільну мить одвічний
Схопить хтось за руку.
Поверне муку
Й землю, що з-під ніг втекла,
Мов ковила,
Ще на краю безодні
Напередодні.
18.12.2010р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2011