| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
23:15. Важка голова, дуже важка. Безсонні ночі, стреси, а тому й втома зробили її такою. Думки пливуть стрімкою річкою й, перемішуючись, спадають у водограй. Які тяжкі повіки, наче налиті якимсь тяжким, невблаганним металом, дуже тяжким...
Стою на пероні. Полохаюсь наче від шуму та свисту потягу. Бачу, що їде, та не чую реву. Мелодія. Напружую пам’ять. А, так! Моцарт, "Чарівна флейта". Здається, тільки-но чув її. Мара. Годинник. П’ята ранку. Щось рано. І де це я? Підіймаю очі та бачу напис.. Та що то за напис? Мара. Не можу прочитати.. А флейта грає.. Підіймаюсь сходинками вздовж похмурих ліхтарів та виходжу до міста. Дивно. Кружляють листя, немов танцюють, не мов у казці. Дивлюся. Раптом, малесеньке червоне листячко побачило непроханого глядача та впало, покотилося по дорозі. Й уся маса чарівних танцюрів вже котиться по асфальту, шурхотить. А вітер, підганяючи їх, веселим свистом здіймає хуртовину, завиває.. І що ж він робить, той прудкий шибеник? Хизується переді мною, чи що? Відчуваю його міць, молодецький запал і силу; і він кружляє мене разом із листям, захоплює в своєму швидкому танці...
Стою посеред парку. Кругом натовп - усміхнені обличчя, метушня. Чую "Велику сонату соль мажор" Ріхтера-Чайковського, і сам кружляю в танці. А люди? А що люди? Вони мене не помічають, то й я не помічатиму їх. Ні, коли питаю, то каже щось, але не чую, і не хочу чути. кругом краса. "Місто гарне. Зокола воно рухливе і швидке, життя, здається, бє джерелом і блискавкою." Як гарно! І уся та метушня, так вже звична тобі, не полохає, не заважає милуватися красою нового, величчю споруд, незвичністю скульптур і постаментів. Чи то те саме місто, що бачив на вокзалі? Куди ділися пустинні вулиці, сірі будинки та непривітні високі ліхтарі, що так муляли око своєю височиною, наче кажучи: "Ми більші, мі сильніші." Все раптом змінилося, все! Місто змінилося. Воно захоплює, зачаровує тебе, пленить своєю красою...
Годинник. Вже третя. Осінь, і наче пізня осінь. Світить яскраве, наче багряне, сонце. І чому воно так яскраво світить? Мара. Дивлюся додолу - босий. І чого це я босий? Чого ноги не мерзнуть? Чого я не в тулубі як інші, чого? Напевно, земля гріє. Дощ, дрібний, і що дивно, теплий дощ. Він сповиває мене лагідними своїми руками, обіймає усього і дає змогу насолодитися цим приємним відчуттям. І той страх незнайомого зовсім зникає, зникає і сонце, натовп - усе зникає...
Дивлюся на годинник - сьома вечора. Стою посеред площі. Посмішка. Ось-кінець моєй пригоді. Йду площею поміж високих ліхтарів. Вони горять райдужно й привітно таким теплим і рідним сяйвом, що не хочеться йти далі, не хочеться полишати це місто.. не хочеться! Грає романс Едварда Гріга "Сон". Знову посмішка. Невже більш я не повернуся до цього міста? Невже не буде колисати мене дощ, невже не буду кружляти із вітром? Ні, мара! Буду, буду! Ось вже й мій потяг. Зупинивсь розгледіти те, від чого їду, що так прикипіло до душі. Посадка. Потяг поїхав. Десь таки миготять вогні ліхтарів, шурхотять листя по мокрому асфальту. Все це бачу і чую я. Це і є моя найзаповітніша мелодія. Притуляюся до вікна, засовую руку до кишені та дістаю маленький червоний листочок.. Посмішка. Дякую, вітре! Міцно тримаю його у руці, міцно, дуже міцно...
Розплющую очі.. Дивлюся на годинник - 23:16. Невже це був сон?!.. На долоні маленький листочок.. Ні - не мара...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323851
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.03.2012
ЇЇ зовуть.. та це не важно -
Ім’я не може передать,
ЇЇ єство, єство прекрасне,
Чарівну усмішку і стать.
Вона, як пташка сизокрила,
Літає ніби в небесах,
Але вона до біса мила.
Люблю її я на свій страх.
І кожен день, немов не свій я.
Не можу цього зрозуміть.
Все вириваю з себе пір’я -
Не можу просто не любить.
Чарівна муза, божа врода,
Пленила мене уві сні,
А я, неначе бурна вода,
Пливу в небеснім течії.
Та розум каже: вона пташка,
ЇЇ ніколи не спіймать.
А серце вірить.. дуже тяжко
Йому не неї споглядать.
2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2012
Умирая, я скажу, что был.
Вдохновенья не искал-не буду.
Жизнь-одно скопление могил.
И виновны есть-они повсюду.
И в последний миг, что тоже не ценил,
Я задумался о горькой правде:
Неужели жизнь-скопление могил?..
Нет, постойте! Вы меня исправьте!
Вот сейчас, вздохнув последний раз,
Я скажу, а ты прими на веру:
Правит жизнью тот, кто в горький час
Шлет в сердца людей любви холеру.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318453
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.03.2012
Боясь поспешно утонуть в пучине вашего молчанья,
Я Преклоняю голову и уступаю путь.
Пусть все идет, пусть грань идет за гранью.
Скрипит стрела пронзая рьяно грудь.
Взгляну я на часы и улыбаюсь грустно:
Что сделать я успел, что в жизни уберег?
Ценить момент судьбы-великое искусство.
Взглянул я на часы- и в землю тихо лег.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318283
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.03.2012
Не стоит Вам глумится надо мною
Любовь не рок, не язва, не чума.
А Вы порой, окутаны молвою,
решенья ход избрали не сама.
Вам говорят не любит, полно, дурень-
Не слушайте язвительных умов,
А Вы доверьте сердцу сложный выбор
И мне скажите пару-тройку слов.
Позвольте называть вас Мельпоменой,
Уста чьи так пленительно сладки,
А голос, будто дивная поэма,
Бежит ручьем в пристанище любви.
И все зовет меня он ежечасно,
Но Ваше слово "Нет" разрушило мечты.
Ударю в грудь ударом громогласным,
И все- увял цветок, погиб он от тоски.
А мог цвести и силою прекрасной
Пленить навеки путника любви,
Разбито сердце- не собрать все части,
Растаскано стихиями судьбы.
Но тот осколок чувства все в душе хранится
И рвется из темницы и оков,
А жизнь идет- плетется вереница
И томный путник все любить готов..
Не смерть меня пугает, не обида,
А чувство всеобъемлющей вины.
Люблю Вас - Вы моя царица,
Но чувства эти впрочем не важны..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302754
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 28.12.2011
Розгорнуті крила ще легше зламати,
Коли бруд, калюжі повсюди одні.
І правду гірку краще зовсім не знати,
Ніж лити повсюди ті сльози гіркі.
Забутись у відчаї через хвилину..
Ті сльози в душі проливати щодня,
Чи може змиритись, здолати годину
І жити, пізнати яскраве життя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285425
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2011