| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Ой не та то гора, що з землі повстала,
Ой та то Рівненська АЕС, що серед міста стала.
Велична красуне атомного віку,
Кузнецовська радість, українська втіхо:
Кожен джоуль твого тепла
Ціле місто моє зігріва.
Забудьте про ЦЕРН, облиште той ВАК,
Тільки РАЕС – це запас тераватт!
Як дитиною, бувало,
Тебе я боялась,
Бо Чорнобиля страхіття
Мені припоміналось…
Та вірю щиро, знаю я:
Не ступить ся історія
На ті самі граблі…
Повстануть вчені, МАГАТЕ,
I не допустять ніде
Оті дні кошмарні!
Чистотою повіки засія
Ота РАЕС, що в місті Кузнеця.
Рости й розцвітай, Раесочко люба,
В твоїм майбутті -
покоління людей.
Зігрій їх теплом і ласкавим полум’ям,
Радісних днів,
Спокійних ночей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284674
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 06.10.2011
Хай виростають аж до чола
Стебельця,
Хай квiтне все довкола-
Чи то весна, чи то зима -
Рiзницi в тiм нема,
I хай несказанна природа
Розкаже, що таке краса,
Чим є привабливiсть i врода
I в чiм людського сенс життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2011
А якщо впадеш ти на чужому полi,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
В.Симоненко («Лебеді материнства»)
Дрімають зорі, мов ягнята безневинні,
На пасовищі жовтого меніску.
І світить ледь іскра у вченого в каміні…
Хто зна, то може Божа іскра?
Стрибог з Еолом бавляться – вітер завива,
Коріння рве і гне гілля – все мало.
Пасатом стрімко мчиться диво-новина –
Землякові Нобелівську дали!
Кружляє листя осені у танці золотому,
І дітвора від радості кружля.
Летять листи-запрошення із Гарварду, Принстону,
І вчений наш радіє, мов дитя.
Несуть гірськії річечки свій водяний потік
Шумливому Джур-Джур і Учансу.
Герой наш каже: «Так, як я від баби з дідом
Ще й від тебе, Україно, утечу!»
Сія-пала пекучеє каліфорнійське сонце,
Так життєдайно світить і сія!
Іскриться слава вченого, що на чужій сторонці
Розпалює, мов полум’ям, серця.
Морок, ніч і темрява. Чом не спиться вченому?
Щось йому заснути заважа.
Ніжнеє-преніжнеє, до болю знайомеє
Шелестить і серце дотика.
Не з землі південної пальми і секвої,
А з країни рідної верби і тополі.
Шепчуть одна й друга докором-дуетом
І слізьми проникнутим диво-менуетом:
«Ой не спіши ти, синку, перемудрить долю,
На що проміняв ти соколину волю?
Другим був Пулюєм – першим став «ніхто».
Не писано в літописах імені твого.
Кращих ми синів утратили в війні,
Та ще ліпші – там, на чужині.
Синку, повернись!» – благали,
Тугою прощання та й залоскотали…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283765
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.10.2011