| Сторінки (1/9): | « | 1 | » |
Уже минає четверта година без запаху кави,
Догоряє в кімнаті світло анклаву.
Життя десь дівається, ніхто нікому не кається, ніхто не ховається,
Ніхто і не б’ється, ніхто не женеться, проти снів не понесешся?
Та й справді. Особливо нікуди від них не втечеш,
Вони невблаганні, і навіть не пробуй, заснеш.
Вдихаю холодне львівське повітря, ковток за ковтком ковтаю його,
Прочищаю легені від смогу, смоли й диму сигаретного.
Видихаю безжиттєве повітря суміші пари і попелу,
І опускаюсь донизу в німому сум’ятті снігу і спокою.
Все минуло, розпочав хтось для мене новий етап,
Та забув я про це, і ти знову поставиш мені гандикап.
Та ще й сніг сьогодні робить дурниці такі,
Сьогодні, мабуть, я залишусь у його руці.
Рукавиці забув. Шия, здається, вже покрилася інеєм,
Я побачив вдалі сльози чиїсь обмиті словом розсіяним.
І шансів немає дочекатися літа, поки не розтопиш лави снігів,
А на мене чекає відсутність новин з твоїх телефонів, і проекторних стін.
Мертвенно бліді пальці клацають по клавіатурі старенької Нокії.
І шукають там хоч якийсь телефон який не можна сьогодні залишити у спокої.
Літери якісь… Ні ці сьогодні явно будуть не в дусі.
Вислуховувати… Та що вислуховувати? Вони думають що я сьогодні на тусі…
Світ потрохи набуває знайомих обрисів самого себе,
А я нарешті приходжу у свою голову з думками самого себе.
Бо зараз мені потрібно зібратися, хоча би на кілька годин,
Ти знаєш, вар*яте, тебе питатимуть: що таке сталось, чому ти так пізно один?
Ти маєш сміятися, вечір чудовий, говорити багато, молоти дурниці»,
Вони всі повірять, ніхто й не подумає, що я брешу їм в лиця.
Дзвенить телефон. «Ти будеш коли? – Та вже ось стою, тебе лиш чекаю»
«Я запізнюсь. – Без проблем, почекаю.» Іду краще кави ще вип’ю, без неї доба щось повільно минає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2011
Сьогодні я знову засну далеко після опівночі,
Коли повіки наллються важкістю й сном.
Мені знову не хочеться поринати в ці вічності,
Де на мене чатує злий вовк.
Кожна ніч мені лиш нагадує,
Про байдужість твого лиця.
Кожен сон мені лиш накрапує,
Дощ холодний із твого вікна.
І я хочу бодай тай не спитися,
Й не викидати пусті пляшки із вікна.
Мені хочеться в небо дивитися,
І не бачити виноградні міста.
Чи може радіть розчарований?
Чи може він стрибне з вікна?
Мимо, з летючого потяга,
І зникнуть зі свого життя?..
І я пробую долю залишити,
В дурнях, хоча уділ мій – крах.
Я тримаю в руках карти програшні,
І блефую без пари в руках.
Скоро ніч вступить в окраїни,
Міста того, яке вночі спить.
Я сидітиму тихо у затишку,
І мовчатиму... Лиш мовчатиму...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298308
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2011
Після алкоголю мені завжди сняться жахливі сни.
Знаєш, часто хочеться втекти в забуття від усіх невирішених питань, проблем, переживань, і плюнути на це, немов російський турист з Львівської Ратуші. Люди все таки навчились переводити тупий біль у серці (або як скаже ідеяліст - біль душевний) у гострий біль голови. Ми не оминули закону збереження енергії, але навчились її трансформувати. Ми п’ємо коньяк, ми заїдаємо його шоколадками з високим вмістом какао, ми танцюємо, ми кричимо «Тагіл!», ми вигукуємо «Барбара Стрейзанд!». Ми відпочиваємо, врешті решт. Ми усі шукаємо виходу зі своєї власної дилеми, лабіринту який самі, блять, збудували. Ми його не знайдемо, ні, не будуй хибних надій. Можливо знайдемо ілюзію дверей. І це буде прекрасно. Адже ні тобі ні мені не треба знати правди. Тому що правда це смерть. Адже коли я наступного разу буду набирати її номер мобільного утретє за вечір, а вона не буде відповідати, мені захочеться думати що вона забула телефон у своїй сумці, чорній шкіряній сумці… Або ж ввімкнула його на беззвучний режим… Мені не захочеться знати що вона у цей момент знайомиться з якимось милим «хлопчиком», який зачитує їй Муракамі, і здається таким неповторним у цей момент. І їй теж не захочеться знати, я впевнений, що саме в цей момент мою шию обнімає якась така сама втомлена від безвихідності життя людська істота жіночої статі з іменем, міні-спідницею, трохи невмілим макіяжем, але такими п’янкими парфумами. Нам сьогодні добре, я бачу як швидко рухаються її легені, піднімаючи груди. Це звичайна одномоментна пристрасть. І все, більше нічого. І я впевнений, що вона забуде моя ім’я десь через тиждень… Я її через два. У мене завжди була хороша пам'ять. Можливо ми навіть додамо один одного в список друзів вконтакті, а якщо вона скаже, що є лише на Фейсбуці, я пообіцяю відновити там свій аккаунт, про що благополучно забуду на наступний же ранок.
Але розмова не про це. Я, як і багато хто з вас, мрію втекти від своїх внутрішніх демонів. Та і ти мабуть знаєш що то таке є. Знаєш, я люблю стан такого легкого сп’яніння. Це приємне запаморочення, почуття легкості, відчуття, вибач, своєї ахуєнності. Нічого з того немає за інакших умов. Є лише груба іронія, майже сарказм яка так не дає соціалізуватися. Проте мені не дають втекти. Ця година полегкості замінюється цілою ніччю жахів. Я ніколи не пам’ятаю своїх снів. Окрім тих випадків коли я лягаю у холодне ліжко з головою у якій оселилася не одна сім*я птахів. Я засинаю і отримую цілонічний абонемент на прогулянку в пеклі. І тоді мої сни всі прошиті червоною ниткою жаху. Мабуть, краще взагалі не спати… Краще дивитись у стелю і слухати AC/DC.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289638
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.10.2011
Знаєш, мені набридло робити дурощі,
Після веселих нічних посиденьок.
Опісля дешевого кон*яку і дорогих сигарет,
Після п’янких парфумів і п’яних очей.
Знаєш, мені набридло набирати смс повідомлення,
Після тих самих нічних посиденьок.
Мені так набридло тинятись пустими вулицями,
Дивлячись на місяць нетверезими очима.
Знаєш, це не верлібр закоханого ідіота.
Я вже давно нікого не любив.
Це лише слова спустошеного, та ще досі не вбитого.
Людини, яка забула, що значить слово любов.
Я так шукав того щастя, та кому воно треба?
Ти ж не побачиш у мені пустоту.
А як побачиш – втечеш. Для них краще бути вмістилищем,
Другосортного пафосу. І фальшу емоцій.
***
Знаєш, мій безрозсудний вороже…
Не знаєш ти, звісно, чого я хочу…
А я хочу шоколаду… Темного.
І кави… Можна навіть еспресо.
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288090
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.10.2011
Вогненне перо пише долю,
Холодний асфальт уночі.
Гаряча рука тепер вволю,
Вбиває тебе без душі.
Твоя доля на сивих скрижалях,
Що пливуть у бездонній ріці.
Моя дума у синіх далях,
Смерть бездушна чига у кінці.
Не жити тобі щасливо,
Бачив я у написі тім.
Вмирати тобі жахливо,
Несе напис слово «простім».
І не знаєш ні години ні часу,
Бо коли обірветься та нить,
Я заберуся звідти завчасу.
І забудуть, бо це лише мить.
Не успієш ти крикнути «пробі!»,
Як до тебе прилетять з небес.
Ангел смерті закриє у гробі,
І не зійдеш ти більше уверх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283285
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2011
Хто я такий? Безсилий мій дух.
Рабиня-душа. В буремному світі,
Немає мені вороття.
Я тепер не такий.
Хоча й ніколи не був віковірним
Я вже навіть не той, яким мене бачила ти.
Мені стало дивним одне:
Уся злоба, вся ненависть на світ
Залишалась лиш в очах моїх. Лише це.
Я кохав лиш примар.
Був щасливим у своїй сліпоті.
Але прозрівав. Щоправда фатально.
Ідіотів багато я бачив.
На свому не довгому шляху життя.
Проте я трохи знаю людей.
Бувало, розмовляв із людьми,
Для яких я огидний, вони мені теж.
Крізь стиснуті зуби видушував сміх.
***
Знаю одне: тобі не цікавий
Мій світ. Мене теж,
Від твого аж верне.
Не лізь в мою душу.
Тобі ж нецікаво. Ти хочеш лишень,
Пробудити мій біль.
І в пам*ять вкарбуй:
Я був добрим колись.
А тепер... А тепер я так просто не здамся...
Поки не побачу,
на твому обличчі,
Болю того,
що ти,
принесла... Мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2011
Світ горів у вогні,
І крики лунали людські.
Ми так боялися правди,
А вони не боялись брехні.
Ми рубали мечами,
А диявол вбиває сльозами.
Десь кричали, чи то вже вмирали,
А ми далі б*ємося без тями.
Папа знову аж замерз в темноті,
Тай підкинув він дрова вогкі.
Ті дровешка враз запалали,
Немов справді в земному аді.
***
І по вітру розвіяли прах,
Щоб вернути їм попіл і страх.
Щоб невірні лиш плакали й гнили,
Щоб юрба веселилась в містах.
Вони всі боролись за Бога,
Навіть знаючи – доля убога.
Вони знали про місто в горах,
Де назавжди піде від них жах.
***
А Бог сидів на небі й всміхався,
Йому ж то приємно, він не сахався.
Його руки не були в крові,
Для нього завше співали пісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281729
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 20.09.2011
Кілька світлих плям угорі,
Унизу – лиш холодний асфальт.
Чорні вулиці, людей нема у пітьмі.
Пізня ніч. Все спокійно й прекрасно
Дехто знає як прекрасен цей світ уночі,
Та не всі, ой далеко не всі.
Дехто знає як чудово іти у пітьмі,
Та не ті, що вже сплять. То не ті.
Ніч ховає цей світ сповнений бруду,
Ти не бачиш цього як удень.
Тут так легко побути віч-на-віч з собою,
Або навіть заснути, не зімкнувши очей.
А вітер холодний і вже далеко не літо.
Тебе вже нема. Знаєш, навіть краще якось.
У мене є ніч. І сигарети.
Ще кілька годин. Я ще не втомився.
Кінець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281478
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.09.2011
Бруд бездомної собаки,
Залишився на столі.
Все пішло оп*ять до сраки,
Знов похвала глупоті!
Ми залишились єдині,
В темній ночі напролом.
Нам, мабуть, дадуть по дині,
І заїдуть у чоло.
Нас, бля, менше, та нічого,
Ми немов скажені пси!
План писали на папері,
Щоб горіти у вогні!
В нас нема ні краплі уму.
Це ж піздато! – скажеш ти.
Нам то похер, ми все знаєм,
Кожному дамо ціну.
От такі то справи, хлопци.
Айл бі бек! – сказав потсан.
Всі ми трохи є релікти.
Трохи виродки усі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281473
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.09.2011