| Сторінки (1/63): | « | 1 | » |
Можно мне уплыть далеко-далеко?
Так, чтоб никто не догнал, чтоб никто не увидел...
Только волны и я.
Только волны и я.
Можно мне умереть, чтоб возродится с новой душой,
Без боли, без ран и без остатков тебя?
Пусть воды морские утопят меня в воплях,
Пусть соли вновь откроют раны.
Пусть боль, уготованая на всю жизнь, уйдет за время - лето.
Ты не ты, когда ты не со мною,
Ну и пусть, я приму тебя любым.
Лиш стану человеком новым.
Человеком, что не помнит, как это "страдать".
Чтобы вновь душу свою тебе на растерзание отдать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680780
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.07.2016
Повіяв вітер з ночі
Схилились голови додолу
Як мертві квіти
Немає жалю за нічим
А серце все одно болить
І ниє німо щоночі
Обвітрені руки і губи
Зашторені вікна і замкнені двері
Знов мені пусто без тебе
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622122
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 18.11.2015
Не старайся мене забути.
Не думай, де ти мене не зустрінеш.
Не забувай, як це,- мене обійняти, відчути.
Ми - не назавжди, ми лиш на мить.
На мить... яку звемо "життя"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401983
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2013
я піду,
сяду на мості
і біль з висоти скину,
від серця подалі...
я зникну,
за течією швидкою
від світу попливу,
полечу за мрією.
опинюсь в чужому вимірі,
зазирну в глибоке море,
поміщусь в чиїйсь руці...
а ти, не забудь, розбуди мене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375864
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2012
у мені немає болю,
вже не моє твоє терпіння,
закінчилось оте свавілля
і собі я сказала: забуду!
всі холодні паузи, всі думки,
що не були сказані від страху,
твої, мої загадані бажання,через примху
запізнені вчинки.
знаєш, коли забувають людину?
коли перестають присвячувати їй вірші.
але це не тобі, це розбитій душі,
яку втрачала, яка літала в зазначену годину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375731
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2012
крапку ставлять лише один раз.
коли усвідомлюють, що продовження не буде.
коли болить, але знають, що й це мине.
бо все проходить, а за ним нове іде.
крапку ставлять і ручку викидають,
в очі більше не дивляться і подерте серце нікому не показують.
хороші пластири в аптекаря беруть і посміхаються,
бо новий день вже затра, а кожне вчора - помирають.
за зичиненими дверима кожен у гучній тиші,
вийде на вулицю - втішає інших, "я ж щасливий, подивись"
і знає, що спогади сліз зовсім не варті.
усе в тумані, затьмарене думками про "в минулому залишись".
крапку ставлять, не надіючись, що знайдеться
такий ластик, що стирає ручку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371279
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2012
Бувають люди як світло вночі,
приходять несподівано, а залишають назавжди.
Назавжди залишаються лиш у мені,
Можуть прокинутись будь-коли,
Необов’язково після дванадцятої ночі.
І ми говоримо днями, хвилинами або вдаємо, що незнайомі.
Лишаємось наодинці зі своїми демонами і впиваємось болячками душевними
У без того вже зайняте теперішніми почуттями серце.
Я говорю, що потрібно припинити ці знущання, але згодом розумію,
Що вони вже не болять, кров вже не бурлить, і вузькі судини.
Ну і що, що хтось в мені і досі живе і розливається у посмішці часом,
Навіть, якщо це не мине, минусь я, і заберу нас разом, де б ми не були.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2012
так багато запитань,
назбиралось розчарувань,
всюди море причувається,
десь далеко твій погляд ховається.
моє вчора - йде паралельно до завтра
за своїм сценарієм; за обрієм,
де живе непрожите, залишаю мрії, що часу трата,
піднімаюсь вище, до неба, за ефективним снодійним.
чужий голос вже не розрада,
сама собі королева, рабиня, друг і подруга,
мильних опер і жахіть, театр тіней мить -
все навколо часто веде у безвихідь.
я не вмію забувати, посміхатись для світлин,
дзвонити, щоб слухати гудки - надто,
усе не так? усе не так гарно,
не моя душа - аквамарин...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365830
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2012
... і коли мене питають, чи ти його ще любиш?
... я не бачу твого обличчя, не слухаю твого голосу в думках...
не хочу про тебе говорити і відповідати на: пам*ятаєш??
я хочу всіх спогадів позбутись і опинитись в чиїхсь обіймах.
так, щоб тебе у собі вбити на завжди.
... не хочу розказувати, як все могло би бути
у нас з тобою, як жилось би двом разом...
усі смішні слова, що ми сказали,
у снах пам*ять лоскотали, до крику, одне за одним.
так, щоб тебе не забути жодної пори.
... і хтось мусить недалеко бути, щоб я не закричала,
щоб я себе не відпускала за тобою.
комусь треба мене за руку тримати, бо я безсила,
коли небо мені пише дорогу твою.
так, щоб я тебе знайшла і вже не залишила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2012
Переді мною - пустота, чи може, то твоя відсутність.
Переді мною - тьма, чи може, то наш біль.
Немає такого місця, де б я не зустріла твою тінь.
Не існує такого в природі для мене, щоб промовило: покинь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362039
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2012
Залишся спогадом теплим поміж ліній на руці,
щоб променем ранковим і вечірнім дорогу твою знати
і тихо про себе вдень зимовий на тлі
вітрів і розмов тебе я змогла подумки обійняти.
Чи ж знайти те, що зможе стару завісу розірвати...
Побудь тим, хто обов*язково повернеться,
хоч каже, що прощається на віки.
Захоплені морями долі губляться,
але ж знаходять вони часом на берегах листи;
Чи ж роздерті серця на куски...
Бо це ж не мрії, що малюють люди на піску,
то не пусті очі, котрі не бачать краси,
то навіть не страх упасти в прірву,
не встигнувши когось за руку вхопити...
Це було жадання вижити завдяки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361280
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2012
У словах немає правди, а в очах - печаль,
туга за людьми, яких не повернути, на жаль.
Спливають роки чи може, лиш хвилини,
але я відчуваю, як болить щосекунди.
Бо це ти, ти губиш свої малюнки і книжки,
ховаєш всі знайдені листи і посилки,
забиваєш всі полки чужими світами
і запиваєш сум дорогого вина ковтками.
Усе міняється на краще лиш в тих, хто повірив,
а ти в своїх протиріччях; знову не живеш, а досипаєш
чи просто чужі сумніви розвіюєш,
кажучи, що сам на собі все те перевірив.
Та не пережив.
Все ще живеш у вимірі вже нереальному,
а посміхаєшся, наче не знав жодного темного відтінку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361038
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2012
І хоч все назване помилкою,
я твій номер набираю,
у думках слова завчені,
а неспокій - в серці.
Твоя відповідь буде іншою,
ніж у сценарії моєму,
але я буду рада просто голосу твоєму,
що змусить бути потрібною.
І хоч це все банально,
я скучаю підсвідомо,
записую слова,
прямопропорційні ранам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359846
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.08.2012
Коли закриваю очі - відчуваю твої руки,
вони так близько, наче й не існувало розуки.
Коли тепло від них по тілу пливе,
мої думки спішать туди, де зустрінуть тебе.
Такі прості твої слова, а сенсу в них занадто чую,
і не відпускаю їх, тебе не відпускаю...
Tвоє дихання і думок рими - вся моя суть,
бо в серці немає більшої пустки, аніж твоя відсутність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359832
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2012
"Я люблю Тебе"-
і хоч це вже неважливо,
я зберу опівночі все наболіле у жмені,
ховаючись у мовчанні зірок...
Я не прощаюсь з тобою, ти знай,
бо обійматись востаннє не вмію,
не хочу відчувати жаль,
руки на грудях складати, щоб серця стук не помічав...
Я залишусь на завжди у безодні спокою і шуму снів,
я запишусь вітром коло твоїх скронь,
щоб ти міг забути, але відчувати,
що та мрія в реальнісь - тебе, мене перенесла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356119
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2012
Так багато тебе в моїй голові.
Наче місяць, що в повні, не даєш спати мені.
Болять очі кожної світлої днини
І від замовчування імені твого – губи…
У закутках душі, де знову пусто – твій дух витає,
І допоки я тебе не відпущу – моє серце він пожирає.
То не камінь і не метелики тим більше,
То, по-моєму – пісня, що до тебе кличе.
Одна для двох пастка,
Одна петля, що зв’язала не навмання.
І не просто так надірвалась мого серця половина…
(Без почуттів вона мертва).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355278
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2012
Все, чим я живу, летить шкереберть...
Але в мене досі є мрії і залишились сили.
У мене є серце, що горить,
Хоч розбиваюсь чи не щоднини.
У мене погляд, що світи руйнує,
У мені ще любов живе,
У душу тепло вливає,
Життя пливе, життя живе...
Не важливо, як часто я про вчора згадаю,
Воно ж минуло, його знову не вдихнути.
Світ все одно прекасним я називаю,
Він ж не винен, що красу не всім збагнути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2012
Все можливо.
Навіть те, що не снилось,
навіть те, що не жило в уяві,
бо все прекрасне -неочікувано траплялось,
і довго-довго у серці променем лишалось.
Губило все погане, у собі
несло лиш музику тепла
і посішки, що всі були щирі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341772
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2012
Мені дарували біль, мені писали прощання,
Завивали в холодних обіймах із слів гарячих.
Мені дарували радість і одне анонімне зізнання.
Гадали, чи люблю, на квітах барвистих весняних.
Мене розлука відчайдушно без тебе смутком морила,
І не сказала майбутнє жодна найменша зоря.
Поки я образ далеко від серця не відпускала,
Мене здоганяла осіння вічність, під ногами хиталась земля.
Без звуків симфонію дощ накрапав поміж вітрів,
А душу, що сохла за чиїмось вікном,
Як гербарій, чи то красивим вінком…
Малювали поміж сміху чужих самоцвітів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340453
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2012
Все-таки, вони – до розлуки,
До прощання серця із серцем,
У мені ти залишивсь невидимим шрамом,
Там, де щогодини помирають думки.
Все-таки, вони, ті прекрасні квіти,
До забуття, як знак сльозам,
Та не бути заплаканим очам,
Ні, просто спогади не йтимуть з голови.
Тим простим словам, що душі говорили,
Залишитись болем незмінним:
У серці при згадці часом,
А часом, коли інші будуть про тебе жартувати.
Безмовні почуття як чудеса щоднини
Були для мене щастям тим єдиним,
І тебе… все-таки таким. Єдиним
Всі мої голоси називали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339410
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2012
На роздоріжжі моїх мрій
І реальності мостів,
Я вибрала б тебе, стривай,
Забула б світ, що до тебе був.
Між небом і землею зустрілись би паралелі,
Для хмар і для води не знаю, але для мене
Ти був би один, прохолодним вітром у пустелі,
Теплим шарфом, коли сніг мете.
До «так» або «ні» - рукою подати,
Не хочу жити я уже в «не знаю»,
Не можу вже у вчора серце повертати,
Навіть на мить не буду тою...
Паралельні лінії без відрізків, пояснень,
Моє життя без визначень,
Твоє – без віри в краще, мабуть,
І хай не зійтись ніколи їм, проте, любити – без заперечень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337417
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2012
Є відстань,
А десь стежка в нікуди,
І ти ведеш мене в безвихідь,
Проникаючи крізь стіни.
Є моя молитва уночі,
Про що, сама не знаю,
Лиш, щоб було добре там тобі,
А про себе я сама подбаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2012
Летіло два слова
з мого серця до твого,
та злий вітер у вітрила
не ті подув помилково,
заблудились два слова
у бурі морській купались,
вода їх хитала,
а вони все не здавались...
і жили два слова у забутті,
а серце чекало:"де ж вони?"
той шторм таївся у мені,
а два слова - то є ти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314160
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2012
Хтось любить,
хтось кохає,
а я не знаю, що мене чекає.
Та щось серце божевільним робить,
щось мене міняє,
кожен день по-іншому сонце сіяє.
Хтось болі від мене відводить,
хтось квіти дарує,
але ніхто правди не знає...
Як того позбутись,
того, що не покидає,
того, що тернами обвиває?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311918
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2012
Ти – моя дилема,
І як би серце не прагнуло до тебе,
Розум каже, що не треба,
Час нам нічого не верне.
Ти - частина мене,
Але ж незначна,
І хоч буває нестерпно без тебе,
Розумніше, коли я сама.
П. С. Не звертай уваги на коми,
Головне – це поставити крапку,
Щоб не було у життях безладу,
Щоб вільними залашились ми.
Без спогадів, без роздумів
Про щось спільне,
Без психічних розладів,
Щоб спокійно билось серце.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310063
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2012
Якби ж можна було
Зупинити цю кляту маршрутку,
Ту громадську отруту,
Що не дає свободи ні за що.
Той наказ про зміну
Щирості на ввічливість,
Мудрості – на «доброзичливість»,
Зняти посмішку фальшиву.
Закричати, що є сили,
Щоб ніхто не здавлював груди,
Щоб почули усі усюди,
Що у собі тримають люди.
Затрясеться земля від грому
Сердець, що зійшлись на облогу,
Забудуть дерева про втому,
Стрясуть рештки наклепу-снігу.
Заблищаться всі очі,
Що не змикались жодної ночі,
Заспівають в хорі
Журавлі усі сковані-змучені.
Не буде неправді проходу,
Вернеться вона в небуття,
Забудуть створіння Божі про негоду,
Наче й не було жодного нашестя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310040
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2012
Завжди можна, тільки не завжди треба,
часто хочеться, але не того, що можна,
часом забувається, якраз те, що треба,
а серце крається, від того, що в душі закарбовується...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310036
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2012
Ти тільки скажи,
Де ти,
Мимоволі всі спогади
Вилились у книги.
Ти лиш відізвись,
Щоб мені
Змогти повернутись,
Віднайти у млі.
Ти просто відчини,
Просто зітри
Всі оті вислови,
Що кажуть не пускати.
Бо я в тебе один -
Іншим цього не знати:
Який в тебе сміх і стогін,
І як тебе кохати.
Ти спиш неспокійно,
Забираєш повільно в свої сни,
Думаєш – мрієш безнадійно...
Їм не знати, як вмієш кохати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2012
Я надто сильно покохала осінь, відчайдушно довірилась життю, до останнього слова говорила правдиво та відверто. «Прощавай!» Ніхто сьогодні не звик до правди: «Дивна особа. Вона говорить всю правду» Так, що ж, будемо прощатись вголос з тобою, правдо? Іди поспи. Можливо, колись пробудишся знову. Можливо, наступного разу наслідки не будуть такими…. Несподіваними? Хоча, ні, все в житті несподівано. Ти думаєш, що все буде добре, а все страх як погано. Вважаєш, що все буде зле, а стається все найкраще. І знову здогадуєшся, що все відбуватиметься не омріяним чином. І, о диво, все так і стається. А ти думав, що буде так, як завжди. Суцільна божевільня. Я попрошу ще одну таблетку. Дозу чогось, що зб’є з ніг. Тоді ми зможемо сказати одне одному «Прощавай» вголос.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308900
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.01.2012
Чого шукаю я, не знаю,
Може, болю, може, раю.
За чим біжу, хто знає,
Може, там, де хтось чекає.
Що для мене головне, питаю,
Але щоразу іншу відповідь чую,
Та це мене не зупиняє,
Весь час щось уперед штовхає.
Бо все ж мету я відчуваю,
Свою мрію я плекаю,
Знаю, чого хочу, досягну,
Я все зможу, все переживу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308442
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2012
Залиш мене на самоті,
Щоб вже не було твоїх кроків,
Своїх вистачає затертих спогадів,
Залиш листи, де були, - на дні.
Залиш мене на самоті,
Щоб я відчула сльозу кожну,
Що мала скотитись по щоці,
Коли я вже відпущу твою руку.
Залиш усі слова на потім,
А тепер зроби важливими лиш вчинки.
Покажи, що важливі всі наші кроки
Ті, що пройдені були разом.
Повернись, коли наступить світанок,
Коли не буде ні найменших ранок
На твоєму знов щасливому лиці,
Роздави мій холод у своїй руці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2012
Скажи мені правду.
Можливо, не ту, що чекаю,
Але покажи мені себе,
Без зносок про інших.
Не обов язково тобі полегшає,
Точно я нічого не зміню,
Але видихни біль,
Що змушує мовчати.
Заховаю я твої слова
Глибоко в душу,
Щоб ніхто не прочитав,
Чому ж я вночі не сплю.
А тобі скажу просте «добраніч»,
Щоб не запалювати надії,
Бо я вірю в реальність,
А не безпідставні мрії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308363
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2012
Напевно, у кожної людини є річ(чи навіть речі), якою вона дорожить. Та такою мірою, що не розповідає нікому про це, а тим більше, не показує. Можливо, кожного вечора витягає свій скарб і милується ним…. На жаль, в більшості випадків така таємниця приносить душевний біль. Він з’їдає серце….
У неї теж була схованка для такого. Його листи - найважливіші спогади, які окрилювали, коли їх перечитувала, а потім кидали у вогонь, щоб вона усвідомила, що це вже минуле, а він давно зник з її життя. Але вона не вміла, не вміла глянути правді в очі…. Коли залишала дім більше, ніж на один день, брала листи зі собою. Коли поверталась, то сумувала, бо їй не вдалось розгорнути їх. Хоча вони були прочитаними. Вона читала їх кожної хвилини, бо давно закарбувалось кожне слово у пам’яті. Дивлячись на небо вона питала, як довго їй залишилось чекати. Вона все ще вірила, що він повернеться….
З часом листи нагадували про себе рідше. Вона вже змирилась з думкою, що його нема поруч, ніколи знову вона не стане для нього бажаною…. І серце починало розуміти….
Одного дня не було потреби згадувати його посмішку. Вона зраділа, що нарешті серце не буде боліти…. Та через кілька днів старий сон знову почав мучити її. Вона просиналась, важко дихаючи, кусаючи губи до крові, але жодного разу не заплакала. Сльози нічим не допомогли б….
В один день їй сказали, що він повернувсь… А вона лежала з жаром у ліжку і бачила марення. Те, що їй повідомили теж видалось несправжнім. Вона так і не дізналась, чи серце лише вдавало, що хоче побачити своє кохання. Коли б хотіло, то летіло б, а воно стояло на місці та раділо. А вона плакала, кричала, мучилась спогадами…. Всі дивувались, що вона завжди радіє, ніколи на її обличчі не проступає тінь суму. Ніхто її не чув. Вона про все мовчала.
….Знову її серце сказало, що вже не прагне пригадувати. Їй не вірилось. Але вона відкрила очі та глянула на небо, покрите хмарами. Вона не задала жодного питання, тільки подякувала. Тепер вона була впевненою, що спогади відійшли на останні місця. Серце відкрилось і влетіло тепло, як і вітер у відчинене вікно, вона вдихнула і тоді заплакала. Зі сльозами зникло все….
Сьогодні вона згадала, як усе було. Як несподівано минуло, як вона тихо сміялась…Сьогодні в її душі чомусь пустка. Не даремно, напевно, були сказані слова, що після всього, що минає залишається пустка. Будь це пустка від поганого, вона заповнюється сама собою. А пустка від хорошого заповниться тільки кращим…. Скажете, що тут мало б бути, як у першому випадку? Все-таки вона відчувала. А зараз вона просто дихає….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308291
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.01.2012
Хочеться щось розбити. А, що мене здержує? Все. Я сама собі не дозволяю. Хочеться розлетітись на багато частинок і ніколи знову не з*єднатись, полетіти догори… Вмирати я не бажаю, але й жити не прагну. Існування – це і є проміжок між цим?.. Полетіти високо та впасти вниз зі ще більшою швидкістю. Розбитись об тебе на ще менші частинки і влитись у твою кров. Ти станеш моєю землею, з якої я глядітиму в небо. А, якщо не ти,то хтось інший. Та я хочу обрати саме тебе. Тільки серце, напевно, залишиться цілим. Бо неможливо розбити лід без тепла... Все моє життя, всі мої почуття і кожне відчуття, тектимуть по твоїх жилах. Я живитимусь тобою. Ти ж взамін отримуватимеш всю мене. І твоїх сил стане більше, забагато, щоб поміститись у тілі. Ти не видержиш. І ти розлетишся. Розіб*єшся на малі частини, які з*єднаються з моїм серцем і розтоплять... Ми полетимо у космос і посміхатимемось. Ми станемо вільними і не боятимемось інших планет. Ми будемо любити. Попрямуємо за вітром і вдихатимемо себе... На жаль, колись ми знову станемо людьми та не зможемо літати. Але те, що було, не зітреться з пам*яті. Те, що змінило смак існування і повільно перейшло у життя. Таке, як нам снилось. Хтось буде казати, що ми нічого не варті, хтось, навпаки, братиме з нас приклад... Одначе, кожен буде знати, що ми не такі як усі, що ми незвичайні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308106
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.01.2012
Більш нічого мені не треба,
Окрім малої крихти неба;
Щоб свій вітер віднайти,
Щоб місяць побачити.
Лиш заходу сонця одного,
Спрявжнього щастя,
А не чогось мінливого...
Все ж багато хочу я.
Але в печалі,
Коли мокрий сніг на плечі,
Більш нічого мені не треба,
Окрім малої крихти неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2012
А потім він закрив своє серце, щоб більше ніяка муха не кусала. Закрив очі, щоб ніяка пилюка не мішала. Він вирішив жити лише у власне задоволення, не звертати уваги на невідомих чи знайомих колись до мозолів осіб. Він вирішив закрити рота і нікому не сказати: «залишись зі мною». Він вирішив бути собою, тільки з собою. І йому було так добре;заглядати в шпарку в вікні та не впускати нікого в свою кімнату. В ньому не було вже гною від ран, які залишили оточуючі, в ньому не залишилось ні граму сорому за вчорашні вчинки. А вчора було жахливим: він подививсь новій їй в очі, а вона показала йому все на пальцях. Тоді він підійшов близько до неї і поцілував. Вона ж засунула йому руки в душу і встигла порвати її на частини. Вчора було нескінченним. Але виявилось, що і це має свій кінець…. Його вікно було низько, кожен прохожий міг заглянути. Та ніхто не проявляв такого бажання. Але ж не вивісити йому таблички: «подивіться у мою сторону», тим більше сьогодні міняється його наповнене стереотипами життя. Вже інша пилюка пектиме в очі, бо все-таки інколи забуваєш обіцянки,які дав самому собі. Інше бажання буде гнати в глухий кут, з якого, як виявилось, можна втекти…. Він про це теж дізнавсь вчора. Поцілувавши ту дівчину з очима, які вже встиг зненавидіти. А чому в такому випадку, поцілував? Та просто, щоб показати свою величність, владу, щоб запам*ятатись і таке всяке. Ну от, виложив він їй всі свої мрії в підсвідомість, навіть того не усвідомлюючи, а вона потягла в той сам глухий кут. Поки добирались, стало темно і його очі звикли до її несказаних слів. А вона все мовчала, не зводячи погляду з його руки. А чого б це? Хай дивиться, де хоче, а мені, що до того? Тоді він подумав, що головне-дихати, забути, не розуміти, іти... А, де власне, вона веде? Він спитав, а вона тільки посміхнулась, закрила очі і потягнула за руку. «Їй сподобалась моя рука. Такого я ще не знав».Іронія була його фішкою. Вони опинились на мості. Вона продовжувала посміхатись, але радше до води, ніж до нього. «Добре, що вже руку не буравить поглядом. О, і для чого я тут? На що надіявсь? А вона? Невже їй не страшно?.. Схоже на те, що ні краплі…».
А потім вона надягнула нові окуляри і вийшла на вулицю, закидану обгортками від почуттів, необдуманих слів і калюж із сліз. Подивилась в небо. Щось з ним не так. Зняла окуляри, так на багато краще: видно всю його красу. Її вулиця була неприбраною, на інших не було потреби часто підмітати, а тут постійно наповнювались смітники, а сміття збільшувалось і збільшувалось. Саме так вона жила. Життя переповнювало її. Для оточуючих вона була щасливою. Добре, що на обгортках немає надписів, а то кожен дізнався б, з під чого вони…. Вона зловила його погляд. Захотілось бути такою, як усі, щоб ніхто не зміг вбити. Пояснила все зрозуміло. Не встигла надягнути окуляри, як він опинивсь на відстані кількох сантиметрів і перевернув частину світу. А вона не любила змін, тому вирішила відплатити…. Її вулиця також відрізнялась і тим, що не кожен міг по ній пройти. Вона сама обирала тих, які могли побачити її дім зсередини. Тільки, коли вона спала, то одиниці могли закрастись на чужу територію…. «Ні, йому не зрозуміти, краще хай просто відчує…». Вона стиснула його руку і пішла знайомою стежкою. І їй зовсім не було страшно, вона ловила кожен момент. В те місце вона ходила нерідко. Щоб сховатись від реальності, набратись сил посміхатись…Вони стояли на мості. Тінь падала на їх руки, тому вона відвела погляд і подивилась у сторону. Привіталась подумки з вітром і сказала йому….
«…Це моє місце, де обіцяє здійснитись мрія»
- Раніше ти не говорила, що любиш тут приходити.
- Раніше я не позбувалась свого серця.
- Я не хотів, щоб усе так закінчилось.
- А я не хотіла, щоб колись прийшов кінець.
- Я вже не зможу так жити.
- Я тебе не заставлю і навіть не прошу.
- Мені треба іти.
- А мені треба тебе забути.
- Віриш?
- Так.
- А я не вірю. Навіть твоїм очам. Тим більше, собі.
Вона відпустила руку. «Іди».
Він заховав руку в кишеню і посміхнувсь, але вона вже не дивилась в його сторону… Він знав, вона вірить у світло. І колись воно прийде в її життя знову. Бо хто вірить, той не розчаровується. А він… Він чомусь втратив сили. Як банально. Банальне все життя. Тільки не….
Вона дивилась у воду та спостерігала за колами, які створювали краплі, що падали з очей. Потім їх стало більше. Почав падати дощ. Вона не знала, чи любить дощ. Він ж постійно сумний….
Сьогодні він мав намір виконувати свою обіцянку. Були успіхи… В ночі майже не спав. Пробудившись, коли ще сонце не освітило його частину землі, вийшов і сам не розуміючи до кінця, куди йде, побачив міст. Той, що вчора. Той, що всі роки. Але ніколи те місце не викликало в нього таких відчуттів. Таких, яких він не хотів знати. Коли подув вітер, він ніби відчув її запах. Парфуми, які він їй подарував. Давно він не дарував їй нічого: ані тепла, ані своєї присутності. І, що його так змінило? Він сперся на перила і дочекавсь сонця.
Вона в той час засинала, повернувшись додому. Закрила очі. І їй наснилась їхня коротка вічність…
….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307670
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.01.2012
Відколи мати померла,
Так було у їхній сім’ї...
Тато палив, а дочка плакала
Над старими фотографіями на землі...
Хоч вітер перемін,
Хоч дощ мав змити біль,
Страждав усе одно він,
А вона забувала свою ціль.
Кожне слово було, як тягар,
А кожен дотик, як удар,
І не було щасливим літо,
І не ходили у кіно.
Блукали закаулками лиш
Власних, розбитих душ,
Старались посміхатись,
Щоб не виривати одне одному сердець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2012
Єдине, що можу сказати
Тобі на справжнє прощання...
Згадувати чи забувати,
Було чи ні почуття...
Єдине, що хочу сказати,
Забуду, бо нема вороття,
Не читаю твої книги,
Хоч вони про наше життя,
Тож забуть і ти одного разу,
Але так, щоб назавжди,
А не так, як я. Не розкажу
Я нікому, ким був ти,
Бо ти не заслужив бути
Забутим, загубленим мною,
Тобі б вічно жити
В серці моєму.
Хоч на мить скажу,
Що тебе я відпускаю,
І все життя віритиму,
Що тебе я не люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307483
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2012
Я дякую тобі за те,
Що був зі мною, коли помирала,
Коли душу на волю відпускала,
Коли зневажала земне.
Я дякую, що не залишив,
Бо це я тобі «прощай» сказала,
Що за руку тримав,
Хоч вона холодною поволі ставала.
Я вдячна, що любив
І кроками не міряв між нами відстань,
Що ти вірно чекав,
І забув про червень місяць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307465
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2012
У небо вечірнє, коли голоси стихають,
Бажання і мрії, надії летять,
Люди просять про спасіння,
А хтось просто про краще дозвілля.
Запалюють вогні в серцях,
Закриваються кожен в своїх світах,
Усі розбиті тіла – тривоги,
Солоні болю ноти.
Закутки, в яких ніхто раніш не був,
Вечір теж, здалось би самотній, кликав,
Десь на обрії мрій,
Де ніхто і ніколи не плакав...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2012
І небожливо було
Після стрибка кожного,
Душу не ламати,
Не губити тіло...
Зашморг на шиї щоразу,
А можливість – у руку,
Щоб не забути ніколи
Безвихідь і муку.
Мороз по шкірі -
Все грунтується на вірі,
Та її майже втратили,
Закопали всі цінності.
Любов до гробу,
Смерть за другову біду...
Натомість налічуєш зради,
А не дякуєш за допомогу...
Та все ж... Запали надію востаннє,
Відкрий серце, бо добре,
Не мусиш злом відплатити,
Хоч не чують голос, що кличе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2012
Було все, здавалось, просто,
Поки не почали
Рухнути стіни,
Летіти не в небо,
А в глибоке море,
Стрімголов почали мчати,
Наче не було чого втрачати...
А й справді,
За чим пропащим ридати?
Чи є їм що губити?
Гордість? Волю? Чи забутись...
Віддатись хлям і пливти,
Від пересторог відірватись
І відліку часу не чути...
Прості речі - це все,
Що не встигли ми втопити,
Великі неіснуючі суті
І все, що не мало причини –
Про все, якщо захотіти,
Можна забути.
Попрощатись, наче у сні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305673
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2012
А осінь відійшла непомітно,
Наче й не було нічого.
Його кинджал пронизував повільно,
Так, щоб серце вповні відчувало.
Осіннє повітря спогадами годувало,
А листя очі закривало.
Щоб груди наповнити болем,
Щоб не запам’ятатись кволим,
Був часто жорстоким.
А миті поступались місцем,
Хоч не різнились зовсім.
Бігла часу навздогін,
Щоб не здаватись пригніченою;
Щоб залишатись один на один,
Не робила нічого на спомин.
Щоб не здавлювало легені,
Сміялись голосно стороннім.
Щоб не казати «ні»,
Залишались в темноті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305665
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2012
Багато-хто носить маску,
Мало-хто відкриває душу,
Багато людей бреше в очі,
А одна-єдина залишається назавжди в серці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305366
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2012
Мою душу він розривав
по секундах наче,
плив дощем знов,
та не впадав у серце.
Любов'ю його не назвеш,
хоч іноді він як сонце,
що він був близько, не скажеш,
але шукала в ньому опори наче.
Ночами було сумно,
а в день похмурий
в гості почуття заходило,
і казало " ...пусти його..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2012
У потоці снів,
Де забуті мрії,
Зустрічались хвилинами
Постаті одинокі.
Вони любили море,
Слухали його хвилі,
Що шуміли в унісон,
Забувши про сторонніх.
У потоці слів,
Зустрічались паузи,
І чекали несміливо,
Щоб дало серце знак.
Вони не шукали допомоги,
Щоб зайвими не здатись,
Хотіли, щоб забули їх,
Як шум нічний.
У потоці думок,
Зустрічались люди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303692
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2012
На обриві я одна стояла,
І хоч тебе до сходу сонця гукала,
Лиш шум хвиль у відповідь чула,
Куди вернутись, я не знала...
Ранок був вже близько,
А серце все ще боліло,
І тоді я засміятись вирішила,
Усе на сьогодні забула,
Те відчуття на мить прогнала,
А світ подумав, що вмирала,
Очі заплющила
І просто зникла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2012
Вона не казала нічого,
Тільки «люби» застигло на вустах,
І мрії її, думала, не здивують нікого,
Бо були зазвичай у очах.
Боялась сказати правду,
Щоб він не ловив за руку.
Він і сам приходив чи дзвонив,
Часом і обійняв.
Він був надто близько,
Щоб зрозуміти її сни,
І надто далеко,
Щоб заспокоїти.
Тому лишався тільки дим...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2011
Ще вчора я була готова сказати, що ти лише деталь... Часина мого гардеробу, який носить серце... Та сьогодні зрозуміла, що не вийду на вулицю, не обмотавши шию твоїм шарфом, не поцілувавши твої очі, не зазирнувши в твою нагу душу, не відчувши твого тепла…
Вітер приносить листя під моє вікно. І ти приносиш спокій для мене.. Хтось написав крейдою під ногами: «Я тебе люблю». І кожен день сотні людей, машин, тварин ходять по цих святих словах (бо любов є святою)... А ти прийшовши, залишив поцілунок свого серця на моєму болі, і він змінивсь у щось зовсім інше…
Хтось кричить під під’їздом, щоб усі знали, що саме вони «ті щасливчики».. Але моїм найкращим доказом буде мовчання. Я підійду близько і відчую твій подих, запах твоїх мрій…
P.S. А сьогодні я готова відпустити тебе, якщо ти про це попросиш, якщо ти цього захочеш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290408
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2011
І нічого не буде вже так, як раніше,
Не буде сьогодні вчорашнім теплим днем,
Повіяло холодом,
І не з неба, це все серце.
Серце твоє не б*ється без допінгу з гроз,
Вітер женеться з-поза горизонтів,
Нову зірку думав, запалив,
А насправді то був лише гіпноз.
Зламалась програма,
У твоїх думках лиш віруси,
Прокляті дороги,
Забула, як тебе знайти весна.
Розбиті коліна, на яких чекала,
Але потім зрозуміла, що то все зима,
І знову відчула,
Як же ж одинока душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290405
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2011
І в темноті, коли вже не буде зайвих тіней, я простягну до тебе руку.
На зламі подиху старатимусь доторкнутись до твого серця.
Буду йти повільно, щоб кожною клітиною відчути, щоб запам*ятати.
Нестримно тебе бажаючи, все ж зупинюсь, щоб спочатку сповнитись твоєю присутністю.
У тиші складатиму пазли з твого дихання, щоб при світлі побачити картину.
Твоє почуття буде мене тримати близько.
А твій майбутній дотик затримає час, щоб перетворити у нескінченне блаженство.
Слова вже не допоможуть. Дотики, напевно. Стук серця відкриє правду.
Ту істину нашого буття. Адже, ми створені, щоб любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287082
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.10.2011
І знову хтось дивиться у твої очі, доторкається до тебе, поступово заходить в серце, зовсім непомітно стає кимось дуже важливим, надто важливим… А тоді несподівано вибігає, виривається з серця, розриваючи його навколо себе, тягнучи з а собою деякі його частини, може, й не звертаючи уваги. Так вже заведено: добитись довіри, пожити в чужому серці, а потім без попередження залишити і поводитись так, наче нічого не відбулось. Ніби в нікого нічого не болить. Наче ніхто і не помітить змін, пустки, дурного болю.
«Не вір нікому-і не будеш зрадженим», але ж неможливо все своє життя не відкрити жодній людині частину себе. Кожного разу повторюєш собі у думці «це тільки моє і ніхто не може знати», але не дотримуєш тієї обіцянки. Рідко вдається замкнутись на довго в собі та не поділитись тим, що хвилює…
«Відпусти мене і все буде добре. Моє минуле і моє майбутнє. Залиши.» Дехто згадає особу, спогади про яку мучать. Інший всі свої мрії, які всього на всього не збулись, можливо, не судилось… Людина зникла з твого життя. Ти її викреслив або вона сама це зробила. Крикнула, що іде чи мовчки покинула. Часто лише твоє життя,на жаль не серце, яке розірвалось…І, що тоді лишається? Змиритись, збирати нові сили для серця зі щирості інших осіб, відшукати радість життя в самому собі, написати нарешті «я щасливий» і з часом захотіти в це повірити, потім відчути, знати та не сумніватись. Серце виживе, навіть ще не зовсім залатане. Так, бо латки будуть новими, відрізнятимуться від попередніх частин серця. Бо не можливо повернути минулого. Починають жити нові мрії, але ті, які ти в силі здійснити. Забувається минуле, минуле майбутнє. Те, що вчора мало статись, а два дні назад було в планах. Сьогодні ж все по-іншому: думки, почуття, дії… Все відбувається, змінюється поступово, однак помітно.
Все не повернеться на свої місця. Знайдуться місця значно кращі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277345
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.08.2011
А, знаєш, як інколи буває:
Здається, світ про тебе забуває,
День за днем мимо минає,
Кожна мить паралельною стає.
Загубився шлях, та це навіть не хвилює,
Чи любов, чи ненависть, нічого серце не відчує,
Усі погляди такі пусті навколо,
Всі звуки без тіла, до нічого.
Бажання одне: головою об стінку,
Та це, на жаль, не допомагає,
Натхнення одне – політ у бездну,
Туди, де ніхто не відшукає.
Промені від години до години,
Та потім зрозумієш – це не для тебе,
Не для схибнутої на океані людини;
Летить у космос життя все…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277344
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2011
Розфарбуй мене знову
У ту яскраву, веселкову,
Подаруй у своєму дотику
Ту знайому розмову.
Дай мені відчути насолоду
Від одного лиш погляду,
Розлийся у мені вночі,
Поцілуй при повному місяці.
Нехай заграє вітер нам пісні.
Моє життя в твоїй руці.
Воскреснуть почуття, здавалось би забуті,
Залишся в теплих спогадах цієї осені…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2011
Мій світ. Ти заполонив його. Ти зайняв мій розум. Не одне серце, а й навіть мозок. Мій піаніст, ніколи не вловимий ритм твого серця. Звук твоїх почуттів на клавішах мимоволі… Мимоволі в моєму мозку. Розбивсь, розтікаючись по серцю. Надто тихо навколо. Чи часом ти не з того кошмару, в якому твоя музика врятувала мене?.. Я бігла за його любов’ю… Аж поки звуки твого пульсу не зупинили. Мій піаніст. Хаос слів при кожному спогаді. Під час звучання кожної окремої ноти. Тоді я ще не знала нот твого голосу. Музики, яка горить в твоєму розумі. Ти зупинив мене, навіть не поглянувши в очі. Лиш …. помах крил одного звуку. Кольору пристрасті, а може, ніжності. Повільно. З однієї сторони солодкий біль від пекучого дотику, а з іншої солоний голос над блакитними очима. Повільно час біг швидко. Повільно звучала музика у світі, який біг. Хто хоче бути одним? Кожна нота говорила про це. Я хотіла бути біля тебе, але хотіла бути одна. Відчути це, не ділити ще ні з ким. Аж поки сонце не зайде. Поки перестане пекти у серце. Мій піаніст! Кожна нота твого дотику заставляла сонце знову зійти. Робила мою голову не здатну думати, а серце було готовим зупинитись. Тільки, щоб все запам’ятати. Та не було достатньо часу. Темрява була близько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277016
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.08.2011
І страшно, і цікаво. Зазвичай перемагає друге. В більшій кількості випадків про таке жаліють. Але лише частково. Бо все-таки пережили щось нове, дізнались більше про світ, нове про себе. Коли відкриваєш двері, за якими, як здогадуєшся, знаходиться щось страшне, затамовуєш подих, тіло починає не слухатись. Врешті відкрив двері. Та ще не повністю. Більшість спочатку розглядає все через шпаринку, бо всередині живе надія, що можна буде втекти(все ж страшно). Однак, не вдається. Той, хто за дверима, помітить нового гостя. Загадково посміхнеться. Тоді ще не знаєш, чи це добрий знак. Все одно посміхаєшся у відповідь (якось невпевнено). Відкриваєш навстіж двері. Підходиш до раніш згаданої особи. Інколи вона може перетворитись на певне явище, але навіть в такому випадку можна поговорити. І ти підходиш дуже близько. Не задумуючись, чи занадто, бо нічого не змінити. Вибір зроблено. Питаєш про те,що хочеш знати. Не завжди отримуєш відповідь, на жаль. Ловиш за рукав того(те), хто(що) навпроти. І знову ця усмішка. Цього разу дещо можна зрозуміти. Авжеж, твій поступок схвалюється. Ти дуже задоволений. Довідавшись майже все, що хотів (велику частину самостійно), мандруючи певний проміжок часу поміщенням, якого двері відкрив. Чуєш знайомі голоси, але не звертаєш уваги на їхні бажання, що вони від тебе хочуть. Надто захоплений. Прийшов час вийти. Хочеш повернутись тими ж дверима. Той, хто тоді зустрів біля входу показує інші двері. Ті, до яких ти щойно дійшов, майже не помітивши. Трохи здивований, виходиш. От тоді й прислуховуєшся краще до всіх голосів. Між ними є і твій власний. Що вони тобі говорять… Напевно, кожен щось інше. В ту мить дізнаєшся, чи змінилось їхнє ставлення до тебе. Пройшовши через щось, неможливо повернутись назад(без чар), тому певним чином змінюється доля(і ти сам). А думки інших… Чи мають вони тебе хвилювати?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276867
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 24.08.2011
А на прощання просто посміхнись. Але щиро. Щоб саме таким я тебе запам*ятала. Бо навіщо мені згадувати твій сум, твій біль, усі страждання, вагання, прохання і сумні очі. Чи не краще закарбувати в пам*яті щасливого тебе? Таким чином я теж зможу бути щасливою. Знаючи, що ти пішов не з болем перед собою. І я обернулась в іншу сторону. Теж усміхненою. Не дивитимусь в твої очі, ніколи не скажу тобі, що відчуваю, а радше, відчувала. Це все тепер лиш моя уява, моє свавілля.
Не буде вже питань. Щасливим можна стати і без видимої для оточуючих причини. Так само можна і страждати, згадуючи минуле. Тому я хочу, щоб воно було усміхненим. Тоді всі спогади будуть іншими. Ніхто вже не хоче, а часто не вміє плакати, і це добре. Для чого витрачати організму воду? Краще будемо посміхатись – житимемо довше. Але вже іншими життями. Такими, як мріяли…
Так, чудеса бувають, вони сплять у наших душах. У серці кожної людини. Одні пробуджуються, бо в них вірять. Інші таким чином, допомагають віднайти сенс у життях… Буває, що вони стаються чи не кожного дня, але їх не помічають. Причина може носити назву «звикання» або «розчарованість». Перша уособлює маленькі дива, які з часом людина відучилась помічати. Тоді вони можуть на довго заснути. Часто самі чудеса валяються під ногами, але певні особи встигли такою мірою розчаруватись у житті, що просто наступають на них, не звертаючи найменшої уваги чи вважають, що таке не могло відбутись. В таких ситуаціях люди їх також позбуваються… Трапляється, дива довго, надто довго не навідуються у їхні життя. Та вони просто заснули, перебравшись у серця. Бо вірять, що знову зможуть проснутись...
Якщо подумати, то і дива, напевно, змушені відпочити… Щоб показати нам всю красу… Щоб ми більше не захотіли їх відпускати….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276849
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 24.08.2011
Спокійні рухи, крок за кроком,
Сталеві нерви, рок за роком,
Впала, підвелась, посміхнулась,
Вернулась додому і облилась думок окропом.
Засунула штори, старі бажання,
Забула про завтра – нема страждання;
Нічого нового, крім почуття терпкого,
У цьому суть така, щоб не мати одного.
Одного за одним втрачати
І як сон пророчий призначати
Нову зустріч у полоні чи на сторожі
Своєму серцю; чекати на вітрі…
От вона. Вона і свобода:
Від неба і від пекла.
Від себе і від нього (пекучого болю),
Від повідомлень зрання і сліз без прощання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2011
Інколи на вікні
Одинокий ангел сидів,
Він у самотності час проплакував,
Все чекаючи сонця у небі.
Навколо безліч чорних плям літало,
Та кожне його крило сяяло,
Однак біль такий сильний
Навколо серця обвивсь неначе вогонь розпалений.
Напевно, хтось його пам'ятав,
Але чомусь двері так довго не відчиняв,
А він дожидав, ніколи не спав,
Про когось думав, за когось молив.
Ангел хотів крилами своїми прикрити,
Від бід людину охоронити,
Захистити, до себе притулити,
Та вона все блукала, одному її не повернути...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276660
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2011
Мы не умеем летать,
Ведь мы не ангелы,
Но мы умеем любить,
Ведь все мы люди.
Мы не хочем страдать,
Но из-за етого плачем ночами;
За все ошыбки надо платить,
Но не только словами.
Мы не хочем чуствовать
Ни боли,ни оденочества;
Смотрим кому то в глаза
И знаем,нет такой возможности-забыть.
Забыть то,что изменило нас,
Перевернуло наш мир;
Без боли мы б не знали о счастье,которое в нас,
О возможности найти иной мир.
Мы не научились летать,
Ведь не птицы мы,
Но мы знаем,как это-страдать,
Вновь полюбить,но никогда боль не уничтожыть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276506
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 22.08.2011
Лісова пісня
Одинокої мавки
Роздерта душа
Почуття неземної сили....
І так хотілось їй забути всі сни,
Поринути у темряву без виходу,
Чи радше, нарешті очі закрити,
Аж до весни забути про дорогу ту.
Брела лиш тінь одна,сама,
Не шукала світла, більш нема,
Не кричала, тільки так само тихо вбивала
Те почуття, що створила не вона..
І думки можуть перевернути все,
І рухів ніяких не потрібно,
Щоб помітити,як зникає старе
І як не відкриваються двері нового.
Між двома світами блукала
І, якщо зможе, то засне,
Щоб знайти все ж таки місце,
Де проснулась реставрована душа...
P.S. От... І я могла б зараз справді спати,а не тільки про це писати... І думати про "Лісову пісню", яку люблю... І кави б пити не прийшлось.. Хоча,ні, вона закінчилась.... Не куплю собі снодійного, буду дивитись на місяць...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2011
Повітрям я напиваюсь,
Одним подихом твоїм живлюсь
І отрута в серце вже влилась,
Корона болю пянкого прижилась.
Без крил вона зуміла літати,
Нові світи,де тьми нема - відшукати,
Очі від щастя не ховати,
Тепер вільна вона,її не переконати.
Душа...Знов без перепон,
Летить високо без страху,
Страждання вже не її кордон,
І немає місця слову жодному.
Вогонь догорів,тепер одне лиш сонце,
Але воно не пече,
Воно промінь в душу шле,
Зігріває...Її та мене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276335
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2011
Розбите небо,
А по ньому зірки подерті...
Розсипав вітер навколо,
А ти малюєш навкруги промені несправжні.
Дивились сонцю в очі,
Плакали від щастя божевільні,
Стрибали в хмари сльози щирі,
Та проблиски віри лиш тіні.
Однак серце на замок ще не закрите,
Відкриті вікна навстіж, знов розбиті
І щастя знову те хвилинне,
Любови крила не розкриті.
Струна одна, здавалось би, на віки,
Залишилась неторкана вона;
А душа хотіла знову пити.
Так і горіла спарагла та смутна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2011