Марина Василюк

Вдих. Моя люба

Вдих.  Моя  люба  
Прийми
Сміятися.  Плакати.
Хотіти  кричати  це  завжди  доречно!
Занадто  зухвало.  
Врятуй  себе  сама.
Вирви  крила,  моя  дівчинко  
-Несамовито  .  Так  впевнено.
Нуждо  люба-  
це  очевидна  пастка  нашого  сьогодення  .
Люди  поруч  -  це  приховані  маски
Душа  в  них  розділена    «0»
А  в  серці  стукіт  егоїзму
Найвищого  рівня
Тут  ніби  Всесвіт  незнав,  як  втратити  абсолютно  все.
Такий  собі  ляпас  від  долі.  
Тут  варто  підвестися  в  супереч  волі
Стрес  знімає  втому!  
Так  ,  це  тепер  по  новому  !
Читати  псалми,  не  доречно  нікому  
Зміни  не  лякають  то  лише  маркування  каркасу
Цей  світ  приймає  форму    хтивого  часу!
«деструктивна  історія»  -все  ще  для  запасу
То  ,як  мало  бути  -не  знає  ніхто
Та  вміння  обирати  своє  і  себе  -
То  окремий  шлях,вищого  класу!
Видих,моя  люба  ,  відпусти  !
Та  якщо  що  -звони!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026991
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2024

Хто я

Ломають  людей  не  зламані  люди  
А  ті  від  яких  відмовилися  !  
Де  в  потаємних  куточках  душі  -  палає  криком  тиша  
Де  маяк  що  веде  до  скелі  -
Там  зовсім  інший  порятунок.  
Я,мабуть  зламаний  радар  -  
Що  чітко  вказує  -  небезпека!
Навіть  попри  те,що  її  немає...
Я  ніби  хочу  сказати  щось  важливе  
Та  думки  ,як  в'язь  мотузок  
Стають  ще  більшими  !
Я  ,як  тривожний  розлад  
Чи  розібраний  годинник?!  
Хто  я?!  
Фото  на  папері  ,де  папір  то  життя.
Чи  я  затертий  калейдоскоп  -  
Де  уламки    все  ще  не  складаються!
Як  зосередитися  серед  пустелі-  
Де  пустеля  ,то  твоя  душа  !
Я  вмію  говорити  про  складність  -
під  запис  чи  під  сумнів.
Та  вперто  до  останньої  секунди  .
-навіщо  це  зараз?!  
Я  не  взмозі  контролювати  процес.
То  відстань  -  справжня  каторга!
Де  хтось  старанно  пильнує  нас.
А  щось  дуже  важливе  ховає  час!
Це  як  інсайт  з  психотерапії  
Який  жорстоко  роз'бав  нас!
 Це  не  халепа  ,це  потрібний  сеанс!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1026243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2024

Кохання то є звір

В  тобі  живе    мій  агресивний  звір.
Полонений  спокусою  мені  не  вір.
Тримай  мої  руки  ,  я  є  твої  крила.
   В  потоках  любові  ,  тебе  я    відкрила.
Мороком  світла  ,  тебе  приручила.
Занадто  відверто  я  скло  точила.
Уламки  не  биті,  порізів  немає.
Твоє  серце  ,  міцно  мене  обіймає
До  крові,  до  крику  ,  до  болі.
Я  ніжно  ,  лікую  душевні  мозолі.
Я    твій  орієнтир  ти  мій  горизонт    
небезпечної  долі  ,безпечної  волі.
Тихо  і  голосно  ,гірко  і  не  солодко
Кохай  мого  звіра,  співай  колискову  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1016948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2024

ДОНЕЧКО

Я  напророчу  тобі,доню.
Щасливу  і  барвисту  долю.
На  весь  вік  без  горя,
Без  болі  і  без  страждань.
На  весь  вік  в  обіймах  Бога.
В  очах  твоїх  тепло  й  добро.
В  душі-  ромашок  поле,шепіт  солов'я.  
В  ногах  -  весни  політ  .
А  в  долонях  -  від  літечка  привіт
Я  напророчу  ,донечко
Мелодію  краси  для  душі.
Любові  нескінченний  край.
І  сили  волі  тобі  досхочу.  
На  горизонті  тиша  ,світло  і  небокрай.
Невагому  вдачу  на  весь  світ  закричу.
Бо  ти  неповторна  ,ромашко  моя.
Бо  твоє  серце  то    істинни  притулок.
Як  грона  налитої  калини.  
Ти    душа  осінньої  жоржини.
Ти  донечка  моя-світлиця  і  сад.
Ти  наземна..  Пташко,  моя
Будь  вільною  на  крилах  буття.
Цілую  руки  -бо  ти  є  моє  життя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2023

Війна

І  тиша  панувала
   і  сміх  дитячий  і  вишні  і  черешні  і  
полуниця  і  ,  
мед  смачний    і  квіти  пахучі.
 І  ночі  і  день  і  хочеться  мріяти.

 О,  скільки  було  мрій.
Море..гори,  херсонські  кавуни...
Сьогодні,  кляті  московити  це  зруйнували!  
Розпач,біль  і  сльози  матерів  
і  крик  душі."За  що?!"  
Новини  жахів  .  
Діти,  герої    і  мирні..
Підвали,  страх  ,  шахеди  і  ракети.
Кров  і  холод  -  бо  править  сатанопутін,  
кусок  ....  а  не  людина.
слова  "люди"  не  існує.?!  
він  "іржа  землі"  диявол,  нікчема,    ніхто...
Сонце  УКРАЇНИ  засить!  
Плює  і  топче  і  плямує...нещадить.  
Та  серце  матері  сильніше.  Молитва    з  болем  -  синці  на  колінах.  
І  воляяя  і  сила  і  Святий  дух  і  пращурів  коріння  ...
Мерзота  лиса,потворо  божевільна...
ти  розстріляв  сьогодні  сина  України.  
КАЗНИТИ!!!  
Немаєш  право  на  життя.

Да,запанує  правда  і  світло.
Да  повстане  козацьки  дух.
Да  підірвуться  вітри  правди.  Боги  землі  і  неба.  
Да  підійметься  прапор  вільної  землі!  
За  синє  море  за  блакитне  небо  ,
за  колосся  хліба  і  чорнозем..
За  сина  і  дочку,  за  брата  ,  
за  кума  ,  за  свата  ,  
за  батька  за  квіти,  
за  поле  ,
за  птаха,
за  тисячі  смертей,
 за  біль  людський  за  все...
 Сконаєш,суко  -  не  вартий  пекла  !
...горітимеш  болем  матерів.

Да  буде  України  воля  переможна  !
Слава  воїнам!  
Слава  Україні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2023

Мамині Іриси. .

Цвітуть  духм'яні  квіти
В  садку  у  мами,  у  селі...
На  втіху  внукам,
Пахучий  цвіт  буя.
На  згадку  дітям.
Стелить  пахощі  весни.
Цвітуть,  душі  моєї  згадка...
Сторінка  пам'яті  на  всі  віки.  
Іриси  мами  сонцем  литті.
Заспівані  піснями  солов'я.
Іриси  мами,  на  світанку  вмиті.
Сльозами,  чисті  із  роси...
Непохитні  грозами,  
Колихані  вітрами  квіти.
В  них  молодість  живе.,  неминуча  мамина  краса.
Цвітуть,  милують  око.
Іриси,  мами...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020

Дещо нічне…

Твоє  мовчання,  як  палючий  зорепад
І  сліпо  озираючись  назад.
Без  драматизму,  не  маскарад.
Не  здатна  я  торкнутися  твого  серця.
Щоб  ти  нічого  не  відчув.
Я  наче  злодій?!
Останній  солод  твій,  палких  мелодій.
А  може  сонце?
-не  грію  я  сповна.
Чи  може  вітер?!
Лоскочу  кожне  пасмо,  в  півтінні  я  одна…
Коли  мене  зустрів  я  пахла  медом. 
Липневим,  сонячним,  смачним. 
Відверто,  вкотре  вся  істина  під  пледом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872506
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2020

Кохання як вино

Ти  став  дощем.
Єдиним  в  серці  муком  
Змивав,  ти  з  тіла  втому,  не  щадив.  
В  моїх  руках  ти,  цілував  духм'яні  трави.  
В  ночі  вуста  горіли  диким  болем.  
А  сни  немов  сполоханий  світанок.  
Як  дикий  птах,  не  відпуска  мій  страх.  
Ми  на  відстані  руки,  вже  сріблом  серце  обіймає.  
В  моїй  душі  наше  кохання,  
давно  давним  стоїть  вином  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2019

Я не говоритиму про кохання.

З  відкритими  долонями,за  лаштунками  ночі.  
Я  звільню  свій  біль.  
Легким  протягом  сутінок,ледь  помітно  
увійду  в  твоє  життя.  
Відкрию  завішені  вікна,  тихо  посміхнуся.  
Я  не  говоритиму  тобі,  про  кохання.  
Лиш  стану  спекотною  прохолодою.  
Мурашками  по  тілу  і  дотиком.  
Не  говоритиму...  
Спокушатиму  недопитим  вином,  
"ненароком  "  розбитим  келихом.  
Я  не  говоритиму  про  кохання.  
Нишком  цілуватиму  щорання,  
солодше  улюблених  цукерок  
Розчинюсь  у  снах,несхожих  на  екрані.  
Я  стану  птахою,  без  вирію  на  висоті  
Що  востанє  плаче,  як  роса.  
Я  не  говоритиму  про  кохання.  
У  твоїх  думках  літатиму,до  своїх  примар.  
Лиш  там  я  вільна,  істерично  божевільна.  
Я  твоя  розмита  мелодія,  
до  нестями  коштовно  забута  фобія  
Я  не  говоритиму    про  кохання.  
Розвію  тебе,  не  поспішаючи.  
Зірваним  вітром  зіграю  у  серці  мовчанку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2016

Кілометри від доми.

Довгий  зимовий  день  розчинявся  в  мені,  як  цукор  у  гарячому  чаю.  Сніг,  як  маленькі  детальки  великої  мрії  кружляли,  у  повітрі.  Відчутно  було  аромат  мандаринок  і  гарячого  глінтвейну  у  поєднанні  зі  запахом  Різдвяної  ялини.
Місто  Вінниця  як  завжди  пронизує  наскрізь  своєю  запашною  духм*яною  атмосферою.
Та  все  ж  серце  тягнеться  до  рідного  краю.  Де  зима  як  казка  :  дахи  будинків  вкриті  добрим  шаром  снігу,  вікна    у  морозяних  візерунках  -    а  під  ногами  біла  біла  дорога.  Гурт  дітей  забавно  грає  у  сніжки  ,  батьки  з  малечою  ліплять  снігову  бабу,  будують  годівнички  щоб,  підкормлювати  синичок.  А  зимова  ніч  у  селі,  не  просто  сон.  Де  –  не  –де  мерехтить  святло  у  заспаних    домівках  ,а  з    коминів  шурує  дим  і  пахне  смачною  домашньою  випічкою.На  синьому  похмурому  небі  яскраво  сяють  зорі.  Величезний  місяць  освітлює  дорогу  людям,  які  нишком  тягнуть  новорічну  ялину.
Юнацькі  спомини  з  середини  краються,  бігаючи  по  моїх  судинах  шаленим  темпом,  як  дитятко    з  новою  забавою….Мама.  ЇЇ  теплі  долоні  що  з  рання  заплітали  мені  волосся  і  готували  до  школи.  ЇЇ  життєвий  досвід  який  я  черпала    ,  з  чого  тільки  можна  –  починаючи    з  простих  дівочих  порад  і  повчань  «як  потрібно  жити»      закінчуючи  досвідом  зі  світу  кулінарії.  Вона  завжди  була  поруч,  я  обожнювала  її  запах.  Запах  польових  ромашок,  її  тихий  шепіт  «  все  буде  добре,  моя  дівчинко».  
А  вечори  з  татом  проведенні  за  грою  у  шашки,  з  теплою  бесідою  та    його  жартами.  Він  у  мене  справжній  комік.!  А  його  сердитий  погляд,  після  моєї  чергової  дитячої  витівки,  хоч  і  він  мене  насторожував.  Але  я  розуміла  що  він  мене  любить.
Подушковий  бій  з  братом  ,  після  якого  ми  чемно  сиділи,  як  миші  під  віником  і  філософствували  над  життям.  Наші  глибокі  роздуми  з  сестрою  про  майбутнє,  довгі  розмови  про    університетські  будні  і  як  це  бути  «студентом»  і  звичайно  розмови  про  кохання.
Емоційна  злива,  знову  перехоплює  подих  у  моїх  коридорах  думок.  
Так  хочеться  зайти  вже  у  будиннок.  Як  завжди  ,  моя  кішка  Ласунка  припаде  до  ніг.  Не  звернути  на  ню  увагу  не  можливо.  Цей  чорний  комок  шерсті  і    не  дасть  ступити  кроку.  Батьки  у  вітальні  перед  телевізором.  Час  новин,  це  святе.  На  столі  стине  гарячий  вишневий  пиріг  і    м*ятний  чай,  як  справжній  антидепрессант    у  будь-яку  пору  ,  овиває  своїм  ароматом  все  навколо.
Домашній  затишок  який  панує  у  моїй  оселі,  мої  справжні  ліки  -  Материнська  очі  наповненні  щирістю,таткова  посмішка  і  теплі  найрідніші  обійми.  От  що  мені  бракує!
   Здається  що  весь  у  моїх  руках  і  батьківська  любов  оберігатиме  мене  навіть  на  відстані.
....
Чекаючи  потяг  з  напрямком    «додоми  »  ,  я  знову  ковтаючи  спомин,  стою  на  платформі.  Холодний  пронизливий  вітер  огортає  мене  за  плечі  і  сяйво  ліхтарів  зовсім  не  гріє  навіть  краєвид.Страшенний  гул,  яскраве  світло  фар.  Я  їду  додоми.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551555
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.01.2015

P. S

                                                                         
Осіннє  повітр*я  мене  завжди  тішило  та  ніби  огортало  собою.  Від  його  відчутності  постійно  було  прохолодно  у  ногах,  але    так  гаряче  у  серці.
Та  й  сама  осінь  не  поступається.  Вона  ,  як  справжня  панні  з  барвистим  листям    багряного  кольору,  з  духм*яними  персиками,  з  чарівним  заходом  сонця.  
Осінь,  як  оніміння  душі,  перед  найтеплішими  морозами.  Як  передумова  про  приреченість  до  чогось  надзвичайного.  Але  про    це  згодом!
……
Ще  влітку  я  розпочала  дружбу  з  чудернацьким  хлопчиськом.  Ми  були  знайомі  і  раніше  ,  але  не  товаришували.  Він  відразу  став  для  мене  найкращим  другом.  І  це  було  щось…шалені  перепалки  у  павутині  соц..мереж,  телефонні  розмови  які  тривали  годинами  ,і  ми  могли  розмовляти  про  що  завгодно    починаючи  –  від  теорії  походження  зірок,  завершуючи  простими  історіями  з  дитинства  .  А  наші  обговорення  про  прочитанні  книги  і  переглянуті  фільми    -  аж  дух  перехоплює…
Найрізноманітніші  ситуації    у  які  потрапляли  і  завжди  ,  щоб  то  не  було  ми  завжди  були  пліч-о-пліч  .  Прогулянки  найцікавішими  місцями  рідного  краю,який  показав  нам  красу  дивовижної  природи,  на  яку  ми  так  рідко  звертаємо  увагу  .  Наші    посиденьки  під  зоряним  небом–    емоції  беруть  своє…
Я  навіть  не  оглянулась  як  промайнуло  тепле  безтурботне    літо  і  прийшов  час    для  відї*зду  у  місто  на  навчання.  Мені  тішило  одне  –  наші  університети  знаходяться  у  одному  місті.  І  я  обіцяла  показати  йому  місто  у  всій  його  красі.  Мені  було  важко  втрактувати  у  свою  голову  що    наше  спілкування  може  закінчитися  і  буденна  рутина  візьметься  за  свою  справу.  Наші  дні  стануть  заповненні  сірими  справами  які  потребуватимуть  негайного  вирішення,  не  вистачатиме  часу  на  довгі  розмови….
Відверто  кажучи  мені  було  боязко  ступати  крок  у  осінню  пору  з  думкою  про  те  що  я  втрачу  кращого    друга.  Час  від  часу  мене  навідувала  меланхолія  з  якою  було  все  трудніше  прощатися.  
Бачитися    ми  стали  набагато  рідше.  Але    у  звабливої  осені  були  свої  плани.  Про  які  вона  з  кожним  днем  натякала  все  більше  і  більше.    
Одного  вечора  мені  прийшло  повідомленні    -  зміст  якого      сповіщав  про  нові  плітки,які  стосувалися  нас  –  практично  усі  думала  що  ми  зустрічаємось!  
І  це    мене  насторожило…  але  наше  хвилювання  стрімко  перейшло  у  доленосний  жарт  –  і    ми  жартома  з  насміхом    зізнавались  один  одному  у  коханні!  Це  було  забавно,  ми  тішились  і  навіть  не  підозрювали  цим  це  нам  обернеться  згодом.  
На  вихідних  як  завжди,  ми  чудово  проводили  час  –  у  нас  був  свій  маршрут  –  довга  центральна  вулиця  яка  виходила  за  межі  села  та  тягнулась  вздовж    поля  до  самого  райцентру.  Це  був  розкішний  шанс    своїми  очима  провести  захід  сонця  і  ми  цим  шансом  користувались.  Потім    ми  звертали  на  польову  широку  стежину  ,  яка  була  з  обох  боків  насаджена  старими  великими  деревами  –  містичне  місце  надвечір.  Ця  стежина  вела  нас  до  вокзальної    станції  –  де  по-своєму  гарно:  вузька  самотня  платформа,  поруч  з  довгими  коліями  ,які  тяглись  у  даль  -    так  і  манили  у  далечінь.  Ліхтарі  з  яскраво-жовтуватим  світлом  ,  повз  якого  пролітав  багряний  лист,  встеляючи    тихо  землю.  Вони  освічували  окремі  ділянки  станції.  Здавалося  що,  ніби  відокремлювались    від  тягучого  смутного  лісу,    з  якого  ледве  лунав  звук  сови.  Він  перегукувався  з  шепотінням  вітру.  Це    навіть  трішки  додавало  імпресіонізму  у  загальну  картину,  а  нам  адреналіну  у  кров.  
Мені  подобалось  крокувати  шпалами,  стояти  на  колії,опираючись  на  його  руку,  щоб  не  спіткнутися.  Оглядатися  по  –  сторонам  в  очікуванні  потягу.  Хоча  я  чудово  знала  що  не  час,  все  ж  таки  було  моторошно.  
Ця  станція  особливе  місце,  мені  здається  тут  зупиняється  час.
Повертались  назад  ми    дорогою  яка  тримала  шлях  через  село.  Ніби  таке  повернення  у  людський  світ,  без  романтичної  нотки,  де  все  буденно.
І  так  ми  крокували  час  від  часу,  по  нашому  маршруту.  Про  нього  ніхто  не  здогадувався…
Майже  місяць  ми  не  бачились,  тримали  зв*язок    у  соц..  мережі,  телефонні  розмови  …..
Сьогодні  субота  4    жовтня  і  я  з  великим  задоволенням  іду  на  зустріч  з  ним.
Здавалось  нічого  особливого,  все  як  завжди.  Ми  крокуємо  за  своїм  старим  добрим  маршрутом.  Ділимось  враженнями  за  прожитий  проміжок  часу,  сміємося,    не  одноразово  з  його  вуст  звучало  «скучив»  мені  до  чортиків  було  приємно  це  чути.  Ми    тішились  рожевим  заходом  сонця,  навіть  яскраво  червоним,  бо  з  останньої  зустрічі  погода  помітно  змінилась.  Стало  прохолодно,  але  водночас  так  гарно  та  затишно.  Небо  синє,  синє  вкрите  яскравим  зорями.
   На  станції  при  сяйві  ліхтарів  я  побачила    його  погляд,  він  був  таким  спантеличений  ,  але  в  той  же  час  таким  рідним.  
Я  як  завжди  взялась  за  звичну  справу  крокувати  по  коліям,тримала  його  за  руку,  у  нього  такі  теплі  долоні.  Не  помітивши  я  відчула  його  обійми.  Міцні  та  такі  теплі.  Він  ще  ніколи  так  мене  не  обіймав.  
Повертаючись    зі  станції,  ми  звично  жартома  зізнавались  у  коханні  один  одному..Я    розуміла  що  шалено  скучила  за  ним.  Вій  обійняв  і  з  вуст  його  знову  «кохаю»,  але  по  –  особливому…  тепер    жарт  зовсім  став  для  нас  не    забавою.
І  його  дружні  обійми  ,  чорт  забирай  тепер    не  дружні…

P.S.  В.М  
Сьогодні  14  січня  2015  р.  Ми  щасливі  і  сміливо  попри  всі  негаразди  і  радості  продовжуємо  писати  свою  історію  і  надалі  .  Яка  розпочалась  минулої  осені  і  буквально  перевернула  наше  житті  і  розпочала  в  нім  новий  відлік  часу.  
……

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551398
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.01.2015

Ти мій солодкиї гріх.

Коли  твої  руки  пестять  мої  оголені  плечі
Зорі  падають  з  неба  і  чіпляються  за  душу.
Ковтаючи  знервовано  слину,  межі  твого  проникнення,
як  завжди  влучно  досягають  висот.
А  голос  спокуси  вгризається  так,  що  можна  втрачати  цноту  вічно.
Від  твоїх  цілунків,  потрісканими  вустами  я  хапаюсь  жадібно  за  повітр*я.
Моє  стомлене  тіло  знову  млітиме,  від  твоїх  спітнілих  долонь!
Атоми  інтимності  твого  тіла  не  вміють  червоніти-  вони  як  циклок,  з  далеких  берегів.
Дають  можливість  приміряти  на  себе  звпах  твого  тіла.
Сплетіння  душ  і  твої  ноги  напружено  стискають  мої  гарячі  стегна.
Дихання  вже  поблизу  шиї..
холодні  губи  жадно  торкаються  моїх  грудей...
..лаконічні  вигини  малюють  подальшу  карту  ночі.
Шквал  емоцій  і  кожен  дотик    під  напругою.
Проникни!  
Нехай  розряд  промчиться  капілярами,  десь  відгукнеться  біля  ключиці,  нижче  ребер..
і  дивні  звуки-стони  горітимуть  спокусою  над  вустами  до  рання!      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550716
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 11.01.2015

Давай будемо.

Давай  будемо  літати.
Медовий  чай  ,  нарешті  будем  цінувати.
І  наші  долоні..Вгору  долоні  ,до  сонця.
Без  смутку  власне  наша  
печаль  скоріш  погасне.
З  тобою  ми  фотоплівки  вічні,
Далекого  краю  зорі  північні.
Тепло  твоє,  що  прагне  єдності  
Прийде.Залишеться  безоглядності.
А  у  повітрі  прихопивши  крила  змах
Щасливі  ми,  тепер  не  тільки  в  снах.
Узявши  з  собою  медові  ромашки,
В  обіймах  ми  ідемо  по  чашки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2014

Без виходу.

Ця  планета  не  має  виходу.
Кожного  ранку  ми  змінюємо  чорнила.
А  пам*ять  як  самостворений  рейтинг:
у  когось  волосся  кольору  сонця  -  
а  у  когось  сонце  місто  легень,
і  щоночі  небокрай  у  тобі.
Ця  планета  маніпулює  долею.
То  заростає  садами,то  збирає  згаслі  зорі.
Цій  якісній  статистиці,  явно  бракує  уваги!
Тут  від  нежитю  -    тягуча  смерть,
а  в  ім*я  нечистого  -  завжди  молитва!
Ця  планета  немає  виходу!
Відірватись  б...
та  легені  спорожніли..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539666
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.11.2014

Віра.

Віра,  це  як  маленький  записничок,  з  присмаком  дешевих  інтриг.
як  інтерпретація  прози  ,  що  плавно  переходить  в  реінкарнацію  життя.
Як  радість  ,  після  смакування  малинового  варення.
Така  собі  анестезія    свідомого  болю,  як  спосіб  втечі    від  самого  себе.
Віра  не  молитва,скоріш  гарячий  чай  у  зимну  стужу.
Як  рятувальний  жилет    на  Титаніку,  лише  навпаки.
Її  відсутність  –  ознака  химерної  душі,  як  щось  не  дуже  особливе.
Дурман  чи  кома?!  
потім  зниклі  обличчя  –  портрети,згасла  галерея    собі  подібних  істот.
життя  відносне,лиш  варто  розуміти  істині  прості.
у  кожному  тілу  –  страх,  поділений  на  чужу  нікчемність.
Зберігайте  рівновагу.
Тримайте  віру  міцно  ,  зігрівайтесь  зсередини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469074
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.12.2013

Дозвольте

Дозвольте  жити.
Дозвольте  носити  цукерки  у  кишенях!
Час  від  часу,  дякувати  Богу.
Перетинати  лінії,  грішити!
Проклинати  день,  а  в  ночі  знову  хотіти  жити.
Дозвольте  мовчати,  
рахувати  зорі  і  наївно  вірити  весні.
Задихатися  від  мрії,  доводячи  теорію  свого  "Я"
 Здаватись  без  бою,лаяти    декоративну  вразливість.
Дозвольте  припинити  говорити  "Так"  
І  в  решті-решт    навчитись  пити  спокійно  каву.
Стомлювати  долоні,  від  власних  варіацій.
Заїдати  своє  боягузство  винятково,  і  то  лише  по  вівторках.
Дозвольте  в  щент  проломити  небо.
І  лиш  потім  втратити  себе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469064
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.12.2013

Дружба.

Дружба,  немає  міри.
Немає  стомленої  середини,  дикий  шум  вітру  та  німий  крик.
Ніколи  не  ділитиметься  на  великі  шматки  сміху.
Дружба  не  стає  порошком,не  відмовляється  від  спогадів.
Вона  безглуздо  вливається,  вкарбовується  зі  швидкістю  тисячі  величезних  зірок.
Дружба,  яскраво  не  світить.  ні,  це  не  економія,  лиш  крихітка  самотності.
занадто  солодкою  ,  вона  не  буває  .Тиха,  холодна.
Тендітна    сповідь,  покинутих  душ  ,тихими  вечорами  згаслих  вулиць.
Спекотна  тінь  залишених  дотиків  в  ранковій  каві.
Дружба,  як  лякливе  кошеня  ,потребує    терпіння,  догляду  душі.
Сну.  Від  якого  хочеться  ще  більше  спати,здвигати  з  орбіт    металеві  стеоретипи  .
Вона  прониклива  ,  до  втрати  здорового  глузду,  але  завжди  залишається  незайманою  дівчинкою.
Зморена  часом  та  диким  контуром  життя.  Безцеремонна  Мадонна  ,  бридкого  Графа.
Це  злоякісна  пухлина,  від  якої  хочеться  жити,  і  викликати    власне  світло.
Куди  яскравіше  ,за  звук  Галактики  в  серцевій  системі.
Це,  Вам  не  малинове  варення,  не  сонета  Шекспіра  ,  навіть  не  молитва.
Це  тінь  власного  крику.
Заквітчана  інтонація  творця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468474
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.12.2013

"Вам, мої любі "

Не  ламайте  мені  крила.
відлік  душі,  ви  вже  заткнули  своєю  пихатістю.
Щоразу  моя  реінкарнація  –  неварта  вашого  слова.
Навіть,  не  дихайте  у  мою  атмосферу.
Ваша  проникливість    -  моральна  обезводненість  мого  мозку.
Ви,  контури  своїх  тіней  у  всесвітньому    капілярі.
 І  ніякої  ніжності,  бо  ваше  відображення,  мені  нагадує,  старі  подерті  стільці.
Ваший  «мішечок  тепла»  ,  ще  довго  лоскотатиме  стукіт  мого  серця.
Скажу  більш  того,  іноді  це  викликає  рвоту.  
Швидкість  якої,  можна  оцінити  лиш  у  рабстві  міської  гри.
У  вас  марні  надії,  стосовно  мене.
 Моя  вулканічність    ,  набагато  сильніша  ваших  спазмів  злості.
А  за  спиною,  завжди  залишається  ваша  ароманта  сутність.
Гидка  та  несмачна  індивідуальність  яка  не  здатна  навіть  проіснувати  пів  хвилини.
Лячно?!  Ну,  звичайно  куплену    душу,  значно  простіше  втрачати.
Безбожно  ,знову  кілька  раз  на  секунду  купувати  іншу.
Здається,  запахло  відходами!  
Закінчуйте  з  цим,  тюремне  сонце,  врешті  –  решт,  не  колискова  з  дитинства!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468467
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.12.2013

знову йому.

Твої  обійми  ,наче  теплий  плед  у  зимову  стужу.
твої  слова  ,  знову  зненацька  блукають  моїм  тілом.
Вгризаються    в  серце  :  все  вище  і  вище...
Лоскочуть  кожну  судинку  -    і  твоя  ледь  помітна  посмішка.
Твоя  потрібність  -  рухає  мої  вуста.
-  Я  б  насолоджувалась  цим,  все  життя!!!
Пошепки,безслівно  і  дико.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2013

святі вже роблять ставки!

Ти  триматимеш  мене  за  руку?!
Відчуваєш  ,  як  накриває?!  Ніби  хвиля.
Чи  не  так?  
Ти  ловитимеш  каплі  кохання?  
Чи  просто  відійдеш?  
І  за  тобою  шумітиме  ехо.
Тет-а-тет  і  наш  діалог  знову  виконує  прилюдію.
Ми  знову    вештаємся  по  вулиці  босими  ногами-  
під  невловимість  твої  слів.
Знову  затиснеш  мою  долоню  у  власній...
Емоційний  взрив...Чорт  забирай!
Зціпивши  зуби,  думки  у  скронях  наче  метеорити.
Я  вкотре  обережно,  тебе  обіймаю.
Мої  парфуми,  не  питаючи  дозволу,
 розчиняються  по  твоєму  тілу.
Нахабні...
Я  тобою  одержима,муркочу  в  такт.
І  хочу  спробувати  тебе    на  "смак".
Мабуть,  ти  більше  ніж  наркотик,
і  солодко  пахнеш  вишнями.
Не  мною.
А  мої  внутрішні  схеми,  
Щодня.Щоночі.Щоразу,
рвуть  нестерпно  гарячі  вени.
Моє  кохання,  не  похмілля,
його  позбутися  ніяк.
Доречі  ,святі  вже  роблять  ставки!!!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2013

коротко про "цікаве"

Мені  потрібно,  виганяти  нікчемних  тараканів  зі  своєї  голови.  Ненавиджу,  свою  частинку  мозгу,  де  існують  ці  хвойди.  Вони  здатні,  в    бити  мені,  таку  нісенітницю,  що  мій  черговий  день  перетворюється    на  справжній  трилер…а  насправді  дивним  залишається  той  факт,  що  з  плином  часу  ця  «нісенітниця»    становиться  найпрекраснішим  доповненням  у  моєму  житті.  Цікаво  чи  не  так?!  
Ну  от  що  я  і  казала,  знову  моя  романтика  життя  перетворюється  на  американський  фільм  фахів  :  -  типова  родина,  типовий  будинок  і  типові  привиди,  лиш  змініється  час  від  часу  причина  появи  цих  чудернацьких  створінь.  Так  і  у  моєму  житті  –  здавалось  все  типове  і  на  майбутнє  очікуваний    прогрес  життя.  Але  причина  то  ж,бляха  різна…  і  ця  моя  романтика  короткочасна  –  типу  реклами  …

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459005
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.11.2013

Власне, трішки про смерть) ) )

Гарячі  проміння  сонця  ,  вже  зігрівали  землю,та  на  вулиці  не  було  тепло.  Ще  холодні  звуки  повітря  обіймали  нас,за  плечі.  
Щоранку,  я  відчиняла    вікно  і  ніжно  протягувала  руки  світові  ,  посміхаючись  грайливим    «зайчикам»    із  неба.  Уперше  мене  переповнювало  почуття  чогось  незвично…  такого  дивно.  Щовечора  розмірковуючи,  завжди  щось  записувала  у  свій  потертий  блокнот  та  пила  каву.  Перед  сном  -  трясло,  ніби  кидали    думки,  моє  тіло  в  прогорілі  мрії  і  тихо  насміхались.  Це  повторювалось  що  ранку…щовесни  вже  кілька  років.  Часом  я  переслідувала  свої  кроки  і  напролом  виривалась  вперед  .  Дивно,  бути  попереду  своїх  думок  мені  ніколи  не  вдавалось!  Навряд  чи  вдасться,  попіл  обгорілих    мрій,  залишаються  тліти.    Ніжно  пекти  на  молодих  ступнях  .  Від  однієї  думки  про  смерть,  лиш  від  думки…  за  одну  секунду  –  вогонь  і  у    моїй  голові  яскраве  видовище  захоронення  мого    тіла.  Я  уявляю  все  до  дрібниці  :  «біла  сукня  (ніби  я  наречена),  чомусь  білі  троянди..(з  тих  пір,коли  я  залишила  свого  колишнього  ,я  їх  ненавиджу!).  Ні  рідних,ні  друзів,  ні  знайомих,мабуть  прощатися  зі  мною,немає  необхідності!  Лиш  кілька  десятків  незнайомих  мені  облич,  які  тихо  заливаються  слізьми,  а  я  лежу  і  посміхаюсь  .  Мені  зручно,приємно  ,  мене  наповнюють  відчуття  свіжого,  нового  запалу  легкості.  У  венах  –  дивна  кольорова  кров.  А  серце  –  квітка!»  
Від  такого,  уявного  потоку  ,  я  ледь  вдихаю  повітр*я,  частинки  якого    поміж  мене  .  Мої  руки  тремтять,  не  зрозуміло  від  чого  і  ледь  відчутний  біль.  Біль  від  опіків!  
Цікаво,  що  ж  на  справді  відчувають  люди  на  власному  похороні?!  Біль  чи  ейфорію?  !              

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459004
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.11.2013

Знаєш, ти бережи себе будь-ласка.

Знаєш,  ти  бережи  себе  будь-ласка.
Ховай  свої  міцні  та  водночас  ніжні  руки  від  холодної  осені.  Пий  ліки  якщо  занедужав,  а  краще  пий  гарячий  час  з  малини  (надмірно  жаль  що  я  не  маю  змоги  зробити  та  принести  тобі  його).
Одягайся  тепло,  чуєш  сонце,  щоб  морозяне  повітря  було  до  тебе  миліше  ,а  цілувала,  обіймала  і  ніжно  пестила  тебе  лише  я,  а  не  осінь…
Ти  бережи  себе,  милий.  Чуєш,  бережи  себе  для  мене.  
Щовечора  улюблена  книга  чи  «унікальний  »  фільм  під  теплим,  теплим  пледом  (безмірно  жаль  що  у  мене  немає  можливості  огорнути  ним  тебе.)
І  пам*ятай  що  сніданок  –  головне,  І  менш  шкідливого  fast-  foody  !!!  
Побільше  соку  і  карамелі.  А  краще  більше  поцілунків  .
І  бережи  себе  коханий.  
будь-ласка  для  мене..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456636
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.10.2013

Теплота рідного голосу.

Під  моїми  босими  ногами  вже  відчутно    легку  прохолоду…Не  тому  що  закінчується  літо,  не  гріє  сонце,  раніш  темніє.  Я  ступаю    своїми  ногами,  уже  на  підлогу  власного  будинку.  Власного  міні-царства.  
Прохолодно  від  того,  що  у  душі  тепло.  
               Кожен    дотик  до  підлоги  …знаєш,я  ніби  пишу  нову  історії  своїми  кроками…  -  цікаво  та  впевнено  я  промовляла  сама  ж  до  себе  ,  вдивляючись  в  далечінь  маминого  великого  дзеркала…
Мене  переповнювали  зверхні  відчуття  від  яких  моє  тіло  незграбно  танцювало  у  сірому  та  майже  пустому  будинку.  Моєму  будинку.  
 Мамине  старе  дзеркало,  з  старовинною  рамкою,  я  влаштувала  у  своєму  кабінеті.  З  лівого  боку  від  вікна  воно  виглядало,  на  диво  чудово.  По  заду  мене  ,  коли  стоячи  біля  дверей  у  очі  кидається    масштабна  шафа  книг  –  приємно  розуміти  що  декілька    моїх  власних  примірників  ,десь  заховались  у  світовій  класиці  чи  поряд  з  вітчизняною  прозою.  
 На  стіні  я  обов*язково  розвішаю  декілька  своїх  картин  –  які  з*явилися  на  світ  у  мої  студентські  роки…-  сама  до  себе  чітко  промовила,  та  не  зрозуміло  звідки  відчутно  стало,  той  далекий  запах  дешевих  фарб.  Так  невловимо  ,  мої  спогади  завжди  зі  мною.
Насолоджуючись  минулим,    я  вправно  по  всій  кімнаті  таскаю  мандаринове  дерево  –  це  так  кумедно  та  забавно.  Ніяк  не  знаходжу  місце,  де  б  гармонійно  воно,давало  свої  плоди.  
-  Обожнюю  мандарини,  ці  маленькі    круглики  –    на  думці  зловила  себе  я,  і    тут  понеслось…    відразу  поринули  спогади    з  дитинства,  коли  приходила  мама  з  роботи  і  приносила  смачнючі  мандаринки.
 Під  теплі  спогади,  які  огорнули  мене  і  проникли  повз  все  тіло,    я  вправно    та  метушливо  взялась    за  великі  ящики,  які  виглядали  мене  з  коридора  .  У  них  ,  останні  кілька  тижнів  «жили»  мої  набуті  речі,  мої  маленькі    «смислики  життя»  .    Достаючи  кожну  річ  ,  мене  переповнювало  хвилювання  та  ніжно  огортало  спогадами  .  Половина    речей  мені  дісталось  від  ,  батьків.  Кажучи  відверто  ,  я  ціную  їх  та  бережу.  Та  і  вдало  вони  підкреслюють  мій  інтер*єрний  вигляд  будинку.
 Мої  втомлені  руки  дістались  до  самого  містичного  та  духовного.  З  середини  коробки  ,  я  витягнула    ікону  прапра-  прапрабабусі  ,  яку  передавали  під  час  благословення  на  щасливе  сімейне  життя…  
На  свій  вигляд  вона  була    старенька  ,  з  трішки  подертою  рамкою  навколо  самого  скла.  Саме  скло  було  старе-старе…    часом  коли  довго  вдивляєшся  то  навіть  моторошно  ставало  на  душі.
 З  низу  ,  в  середині  самої  ікони  ,  по  той  бік  скла    було  декілька    весільних  віночків    моїх  бабусь  та  моєї  мами…    і  знову  спогади    володіють  мною…
Родинну  реліквію  я  вирішила  повісити  у  своїй  спальні…  Здається,  навіть  мови  не  може  бути  про  інше  місце  .  Адже  коли  мені  важко  на  душі,  я  часто  звертаюсь  до  ікони  .  
 Мене  огортало  якоюсь    не  ясною  та  схованою  силою  ,  не  вистачає  слів  це  описати….  Відразу  стало  відчутно  дотик  мами  –  милосердно  пригорнувшись  її    натомлені  руки  обіймають  за  плечі  .
 -  Мамо…  мамочко…  Це  ти  ?!  –    вскрикнула    я  ,  у  відповідь    лиш  відлуння  власного  сльозивого  голосу.
     Як  же  мені,  важко  без  ,  Вас  мої  рідні.  Мені  так  не  вистачає  цих  дотиків…  цих  звуків,  Вашого  солодкого  голосу.  Ваших  порад,я  ких  я  так  не  любила  слухати,  але  з  поваги  дослуховувала  та  приймала  як  є.
Тато…  мій  тато  …  самий  найкращий    на  всьому  світі.    Знаєте  ,  я  патріот  свого  тата…  
 Я  патріот  своїх  батьків…
Біжучи  босими  ногами  ,  мені    відчутно  теплому..  Я  біжу  по  зеленому  коридору    за  фотом  своїх  рідних.  
Минаючи  усі  перепони,  тягнусь  до  найменшої  коробки.  
-  Ось  воно.  Цілую  його.
Мій  будинок  пустий…  у  ньому  є  все,  але  немає    теплоти  рідного  голосу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450461
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.09.2013

Аромат.

-Тримайте  будь-ласка!  –  люб’язно  я  подала  за  проїзд  ,  такій  собі  зрілій  жіночці  з  великими  віями.  Фу  ,  так  бридко.  Мабуть  свої  давно  вже  випали,  то  прийшлось  все-таки  скористатись  послугами  косметолога.  З  такими  думками  я  поглядом  провела  жінку  -  кондуктора  до  наступного  пасажира.  
Сама  тим  часом  вмостилась  по  зручніше  біля  вікна.  По  ньому  весело  стикали  дрібні  каплі  дощу,  помітно  відчувався  холод.  Ну  звичайно  осінь,  все  -  таки.  
Трамвай  прямував  за  5  маршрутом,  віз  мене  на  вечірню  службу  до  храму.  
Спокійно,  але  швидко  відразу  темніло.  Через  вікно  було  помітно  ,  що  місто  з  головою  поринуло  у  наймістичнішу  пору  року  -  осінь.  Вітер  незграбно  здіймав  пожовтіле  листя  у  гору.  Двірники  вправно  стояли  на  тротуарах  -  робота  у  них  така.  У  перехожих  був  помітний  рум*янець  ,  а  руки  ховали  у  кишені.  По  алеях  прогулювались  закохані,  закутані  у  теплий  шарф,такі  щасливі.  Все  навколо  поринало  у  цілковиту  темряву,а  гордовиті  ліхтарі  зігрівали  та  пестили  місто.
До  мого  виходу,  ще  кілька  зупинок.  А  я  б  ще  трішки  помилувалась  та  по  мріяла.  Не  звертаючи  увагу  на  оточуючих  я  вправно  ховала  руки  у  своєму  шарфу,  знаєте  як  те  маленьке  кошеня  ховає  свій  холодний  носик.
На  наступній  зупинці,  до  трамваю  увійшов  цікавий  молодий  хлопець,  від  нього  повіяло  до  біса  смачними  парфумами  та  осінньою  прохолодою.  Він  всівся  по  переду  мене.  І  мене  відразу  огорнуло  цією  романтичною  нотою.  
В  його  ароматі  було  так  багато  теплоти  та  ніжності.  Такого  собі  родинного  затишку.  
І  як  же  з  ним  познайомитись?!  –  сердито  запитала  себе  я,  не  очікуючи  на  відповідь.
Я  швиденько  підірвалась,  бо  мало  не  проїхала  потрібку  мені  зупинку.  Не  нароком  я  зачепила  його  плече  ,та  ще  й  не  вибачилась.  
Таке  трапитись  могло  лише  зі  мною.  –  мої  думки  мене  як,  завжди  супроводжували.
Моя  зупинка.  Не  наважившись  оглянутись,  я  ще  раз  врівноважено  вдихнула  аромат  незнайомця…
З  невеликим  розчаруванням  я  швидко  поринула  у  міську  осінь  і  невеликими  кроками  попрямувала  до  храму.  Добре  що  не  забулась,  куди  я  тримала  шлях,  а  то  цей  його  аромат  міг  мене,  остаточно  збити  з  пантелику.  
Під  ногами  ,  тихо  наспівувало  мелодію  ,  опавше  листя.  У  його  шарудінні  я  вбачала  нічну  містичність,  таку  собі  романтику  їх  самотності.  Мої  наївні  роздуми  розвіяв,  знайомий  запах.Дивно.  Невже  цей  аромат  мене  тепер  переслідуватиме?!  –  як  завжди  вміло  зловила  себе  я.
Перед  великим  ворітьми,  я  призупинилась,  щоб  перехреститись  та  зайти.  
У  храмі  мене  зустріла  духовна  атмосфера  яка,  панувала  повсякчас.  Старовинні  образи.  Запах  ладану  та  догорілих  свічок.  Мозаїка  Небесного  Творця.  Спів  хору  та  читання  молитви.  Саме  тут  моя  душа  була  спокійна,  як  у  батьківському  домі.  
Служба  тривала  до  пізнього  вечора,  виходячи  з  храму  мене  зустріло  прохолодне  місто  та  погляд  незнайомця.

P.S  Нас  огорнуло  морозяне  повітр*я  та  тінь  ліхтарів  .
а  аромат  смачних  парфумів  з  осінньою  прохолодою  розчинився  в  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450407
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.09.2013

Надійка

Надійка
-Мені  будь-ласка  каву  і  шоколадний  мафін!  
 -  І  то  ,  швидше  будь-ласка!  
Не  встигнувши  у  війти  ,  на  порозі  я  стомлено,  але  вправно  налетіла  на  милого  хлопця,  своїм  базіканям.  Стрімко  направляючись  у  лівий  бік,  за  улюблений  столик,  що  розташувався  від  дороги,  де  велике  вікно  вітається    щоразу  з  перехожими,  я  діставала  свій  затертий  блокнот.  Мабуть,люди  як  і  сиділи  у  затишному  кафе  дивувалися.    Хтось  розмовляв,  деякі  задумливо  читали  ранкову  пресу  ,  інші  милувались  центральною  вулице  міста  та  пили  каву,  спостерігаючи  на  таку,  чудернацьку  картину  –    «Звідки  ,  це  руде  диво  узялось?!»  -  мабуть  кожен  запитав  сам  себе.
-  Ну  і  чудово,  повеселила  всіх.  Мій  столик,  виявився  зайнятим.  За  ним  сиділа  жінка,  років  так  тридцяти,  на  ній  було  дешеве  плаття  з  ринку,  рожева  помада  -  ніби  поцілувала  персика,а    на  правій  руці  –  обручка,  і  до  біса  гарний  лак,  такого  бірюзового  кольору  -  він  гармонійно    вирізнявся  на  фоні  чорного  пальто  ,  що  висів  на  стільці.Раніш  я  її,  уже  десь  бачила  чи  здалось?!
 Її  зморшкувате  обличчя  мені  нагадувало  осінні  листки.  Дивно  то  як!  Я  зручно  всілась  за  столик,  який  стояв  на  проти  цієї  жіночки.  Доречі  ,  вона  смакувала  тістечко,  з  чаєм  .  Смачно.  Ковтаючи,  незнайомка  так  ним  насолоджувалась,  що  у  моїй  душі  в  мить  ставало  тепло,  ніби  то  я  пила  той  гарячий  чай.  
Ех,  люблю  цю  осінню  пору,  враз  зловила  себе  на  думці.  Зняла  зі  себе,  синє  пальто,  та  незграбно  кинула  на  стілець.  Чекати  свою  каву  мені  прийшлось  не  довго.  
-О,  цей  запах  кавових  зерн…  у  моїй  голові  тут,як  тут  узялися  нові  речення,скоріш  майбутньої  прози.  Кусаючи,  смачний  до  дикого  болю  мафін  ,  пишу  шоколадні  рядочки.  На  годиннику  уже  за  десяту.  Продовжуючи  далі,  на  хвилинку  зловила  погляд  тієї  жіночки.  Вона  так  на  мене,  поглядає,  -  відчувається  її  теплий  погляд.  В  заміну,  я  усміхнулась,  і  швидко  поринула  у  свої  дивакуваті  рядочки,  які  неслись  на  аркуш  божевільним  темпом,  як  швидкий  поїзд,  коли  я  мчусь  додоми.  Давно  у  мене  такого  пориву  не  було.  На  мить,  перед  моїми  зеленими  очиськами  у  віконному  склі  вималювався  образ  мами  з  татом  –  чомусь  вони,  сумні.  Моя  рука,  на  стрімкому  автоматі,  потягнулась  у  карман.  Телефоную.  По  той  біг  як  завжди  нудні  гудки,  ненавиджу  їх.  Раптом,  голос  мами  –  такий  рідній.
 –  «  Привіт,  доню»  -  а  на  моїх  очиська,  уже  рідкі  каплі  солі.
 -  Привіт,  мам»  -  бадьоро  кинула  слова  у  відповідь.  Враз  понеслись  надокучливі  питання.  Розмовляли  ми  не  довго,  у  моєї  мами,  як  завжди  робота.  Попрощавшись,  знову  узялась  за  своє.  
     Ковток  -  уже  видніється  дно  керамічної  чашки.  А  у  мене  ще  не  дописано.  
Зі  сторони,  здається  це  виглядало  кепсько.  Не  один  разок,  я  відчувала  на  погляди  оточуючих  мене  ,  зовсім  не  знайомих  мені  особ.  
Хм…Яскраво  живтий  шарф  ?!  Чи  моя  метушня  за  крайнім  столиком,  біля  модної  картини  з  ліва  від  мене?!  –  зловила  себе  на  думці.
 Хоча,  їхні  погляди  мені  ,  як  адреналін  .  Як  промінчики  сонця,  що  пробираються  крізь  чорні  хмари  дощу  .Їх  погляд  –  моя  душевна  злива.  
Я  поглядоманка  .  Чи  що?!  Але  найбільш,  теплу  увагу  мені  приділяла  жінка,  яка  зручно  вмостилась  за  мій  столик,  що  з  права  від  великого  вікна.  Так  кортілось  ,  порозмовляти  з  нею.  Вона  особлива  –  прошепотіла  собі  я.  Розпочати  бесіду  без  чашки  гарячої  кави?!  Е  ні,  я  так  вчинити  не  змогла.  Дивно  так,  довго  смакувала,  вона  чаєм!  
 Хвилинки  п’ять,  мене  відірвало  від  потоку  слів  з  голови.  Ні!  З  душі.  
Врешті  –  решт  цікавість  моя,  трималась  ще  не  довго.  Мені  важливо  було  закінчити  розпочате  .  Не  судилось…
 Опустивши  у  блокнот  голову.  Я  не  помітила  як  за  мій  новий  столик  сіла,  жінка  зі  своєю  бірюзою  -  саме  по  кольору  я  зрозуміла,  що  вона  поруч  сидить  біля  мене.  
«-  Не  заважаю,  -  хриплим  голосом  у  раз  запитала»  -  навіть  не  привіталась.  Піднявши  голову,  я  як  завжди  щось  пробурмотіла.  Від  неї  добре  несло  тютюновим  димом,  тепер  зрозуміло  чому  на  обличчі  чіткі  зморшки.  Наша  розмова,  на  перший  погляд  здалась  мені  абсолютно  некоректною.  З  яких,  це  пір  до  мене  ,  підсідають  жінки,  з  незрозумілим  смаком?!  Жіночка,  яка  представилась  мені  Іриною,відверто  розпочала  розмову.  Мова  йшла  про  її  маленьку  донечку  –  Надійку  .  Я  з  радістю  та  зі  захватом  слухала  дивну  незнайомку.  Її  присутність  була  доречною.  Її  донечці  було  всього  десять  рочків,  зі  слів  я  зрозуміла,  що  Надійка  була  яскравим  сонечком  ,розрадою  і  тихою  мелодією  у  житті  Панні  Ірини  .  Я  навіть  забула  про  час.  А  він  ,  тож  мовчки  крокував  все  швидше  і  швидше.  Ці  шалено  -  дикі  стрілки  самотньо  гортали  пройдені  хвилини.  Наша  тепла  розмова,  ненароком  перервалась  дзвінком.У  раз,  моя  нова  незнайома  мені  знайома  заметушилась  та  з  вимушеною  гіркотою  припинила  розповідь  про  маленьке  чудернацьке  дівчисько  .  В  той  час,  мене  просто  переповнило  відчуття  паршивості  –  мені  подобалось  слухати  про  маленьке  янголя.  Я  хотіла  продовжити  розмову,  а  ще  більше  хотілось  познайомитись  з  головною  героїнею  осіннього  ранку.  
Не  встигнувши  запропонувати    зустріч,  Панні  Ірина  мене  випередила  .  Так,  незграбно,  вона  спішила,  водночас  запросила  на  зустріч,  на  той  час  у  мені  вигравало  сонце.  Все  -  таки  я  познайомлюсь  з  десятилітнім  дивом.  
Але  як  би  ж  я  знала…  
Від  отриманої  радості  про  заплановану  зустріч  ,  місце  ,  у  яке  запросила  Панні  мені,  на  перший  погляд  не  здалось  дивним.  Схопивши  чорне  пальто,  нова  знайома  розчинилась  за  віконним  склом  у  натовпі  повсякденності.  Годинник  настукував  дванадцяту  годинну,  а  моє  «Я»,  подавало  сигнам  ,  що  скоро  обід.  Я  швиденько  з  щирою  усмішкою  зібрала  свої  речі,  і  попрямувала  додоми  .  По  дорозі  ,  я  вирішила  зробити  маленький  подаруночок  для  своєю  Надійки.  Хоч  і  я  не  бачила  її,  але  уже  полюбила.  Як  би  я  ж  знала…  
Зненацька,я  зупинила  себе  на  думці,  про  місце  зустрічі  –  це  була  маленька  дерев*яна  церква  за  два  кілометри  від  міста,  на  дванадцяту  годинну.  На  той  час  мої  думки  та  здогадки  сплелися  у  клубок…  Мене  не  покидало,  це  незрозуміло  панічне  відчуття,  до  наступного  ранку.  Часом,  навіть  моторошно  становилось  на  душі.  Я  не  спала  майже  ніч,  але  втома  взяла  своє,  четверта  ранку  -  покликала  мене  у  світ  сну.  Прокинулось  моє  тіло  у  восьмій  годинні,  і  попленталось  на  кухню,  за  смачною  кавою.  За  сніданком,  я  ще  досипала,  над  чашкою.  У  голові  незв*язаний  клубок…Оскільки  їхати  мені  потрібно  було  через  все  місто,  з  будинку  я  вибігла  о  десятій  годині.  На  вулиці,  було  холодно,  а  мене  грів  мій  жовтий  шарф.  Запригнувши  у  першу  ліпшу  маршрутку  ,  я  вмостилась  на  перед  останнє  місце  з  лівого  краю,  і  задумливо  вдивлялась  у  вікно.  Навіть  встигла  задрімати.  
-О,  моя  зупинка  -    голосно  я  вскрикнула  на  весь  салон.  
До  остаточно  місця  мені  потрібно  було  ще  пройтися.  По  стежині,  на  якій  я  переберала  ногами  з  обох    боків  ріс  барвінок.  Я  швидко  крокувала…
Але,  як  би  я  ж  знала…  
Мене  напролом  вразила,  побачена  картина.  Не  подалік  від  маленької  церквушки,  було  кладовище.  Побачивши,  обриз  Панні  Ірини,  я  стрімко  подалась  до  неї.  Сиділа  одна,  сумна,  з  пустошена–  над  маленькою  могилою.  Над  могилою  своєї  Надійки…  
Якби  ж  я  знала…  Те  відчуття,  яке  мене  переповняло  у  той  момент,  мені  здалось  забере  мене,  повність  ковтне  з  глибини.  …  
Моя  Надійка…мій  маленький  квітничок–  лежить  ,  під  могильною  глиною,  холодною!  За  що…?  Як?  Це  сон?  …  
Ми  мовчки  проседіли  годинки  дві,  ні  пари  слів  з  вуст.  Ірина,  з  тремтінням  у  голосі  –  болісно  та  пусто,  узявши  мене  за  руку,  схилилась  на  коліна.  
-  Моя  Надійка,  моє  життя…  Ти  для,  неї  була  –  промінчиком.Що  середи,  ми  проходили  повз  кафе.  Вона  зупинялась  і  дивилась  як  ти,  метушливо  забігала  в  кафе  і  діставала  блокнот.
-Моя  Надійка…  
Одно  ранку,  вона  швидко  своїми  маленькими  кроками,  топала  до  великого  вікна,  усміхаючись,  ніжно,  з  дитячим  захватом  розповідала  про  твій  веселий  шарф  –  жовтий,  як  лимон.  Вона  була  веселою,  востаннє.  Того  жахливого  ранку.  З  кожним  словом,  Панні  Ірини,  мені  ставало  моторошно,  до  тихого  крику  боляче  –  і  сліз  стримати  не  можливо.  
Жахлива  хвороба….  Нашу  маленьку  Надійку  –  забрало  небо.

 P.S  Смертельний  діагноз  –  метахроматична  лейкодистрофія,  забрало  життя  не  одної  дитини.  Дітей,  у  яких  було  світле  майбутн.  Яких  чекало  ясне  сонце  щоранку  та  смак  гарячого  шоколаду.Діти  які  не  відчули  материнського  тепла  та  батьківської  опіки.  Їхні  маленькі  серця  назавжди  битимуться  та  житимуть  у  нашій  пам’яті.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441525
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 05.08.2013

Нас кавоманить знову.

Руденька  -  так  солодко  звучить,  лищ  з  твоїх  вуст.
Це    як  крик,  серед  тисячі  застиглих  слів.
Серед  кривої  та  затягнутої    байдужості.
Знаєш,  мене  знову  ломає  "Хочу  до  тебе"
Знаю...."Платонічне  кохання"
Цей  дивно  затертий  вислів.
Повсюди  метаморфози  закоханні  у  вечір.
У  серці  взагалі  душевний  вогонь.
На    ранок-  фальш!  
Усмішка.
Кава,  зі  смаком  тебе?!
Люди,  їхні  ідилії  ,  як  бездушні  кроки.
Крилаті  сторінки  сучасних  книг?!  
Життя  триває..
Рухає  вперед,  пульсує  наші  жилки.
Розвію,  як  вітер  попіл  нас.
триває...
А  ти?  А  я?!  
Нас  кавоманить  знову.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441489
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2013

"Кремове тістечко"

Цей  сніг,мабуть,  ніколи  не  скінчиться?!    Але  як  же  чудово  коли  все  таке  білосніжне,  ніби  вкрите  збитими  вершками?!  –  такі  думки    переслідували  мене,затяту  ласунку,  коли  я  прямувала  в  магазин  ,  купити  чогось  ,  смачненького  .  Нашвидкоруч  одягнена,  зовсім  не  нафарбована,  я  прямувала    що  разу  швидше.
У  кондитерському  відділі  великого  супермаркету,  не  було  нікого.  Я  замріяно  стояла  біля  вітрини  уявляючи  себе  з  чашкою  гарячого  чаю,  по  той  бік  скла!  
«Весною  влаштую  собі    «Dolche  vita  капут»  а  поки  що  можна»  -  ще  раз  заспокоїла  себе,  коли  картинка  бегемотита  в  купальнику  знов  з’явилась    в  моїй  уяві.  А  слідом  за  нею  виринули  слова  якоїсь  богемної  дами    про  те,  що  чоловіки  люблять  струнких,  елегантних  .  Мені  ж    важко  віднести  себе  ну  хоч  до  однієї  з  категорій.  Звичайна  повненька  провінціалочка,  без  жодних  натяків  на  пафос  чи,  боронь  Боже,  глазур.  Навіть  чотири  роки  навчання  в  столиці  не  посприяли  моїй  реінкарнації  в  тусовщицю.
 Зовсім  заплутавшись,  сповнена  бажанням  поповнити  запаси  шкідливого  цукру  в  організмі,  з  одного  боку  та  страхом  такі  залишитись  незатребуваною  як  чиясь  супутниця  життя,  я  вже  схилилась  до  відмови    від  свого  злочинного  наміру.  Та  раптом      мої    полемічні  думки  перервав  голос,  що  лунав  в  сій  бік
«..  і  ось  це  тістечко  для  дівчини.»      -  завершив  перелік  замовлень  незнайомий  парубок.  Я  озирнулась  -    в  крамниці  нікого,крім  нас  двох.  Думки  як  мурашки  побігли  швидко  і  в  різні  боки.Але  жодна  не  встигла  добігти  до  фінішу,  він  знову  заговорив    -  «  Я,Сергій  !»  -  відразу  відрекомендувався  хлопець,  -    можна  вас  пригостити?»  Він  ніби  зважувався  познайомитись,  я  відчула  на  собі  допитливий  погляд            продавщиці    і  не  змогла  стримати  цей  зрадницький  рум  янець  що  завжди  видавав.
   -  Ой  дякую,  що  ви  .-  слова  завчені  з  дитинства  під  керівництвом  мами,яка    наголошувала,  що  не  можна  брати  солодощі  у  незнайомих,самі  виривались  з  вуст  -    Я  на  дієті  !  –  це  вже  була  моя  власна  незграбна  фантазія  .
Хлопець  ніби  засмутився  ,  але  наступні  його  слова  ввели  мене  в  стан  ступору  «Просто  це    тістечко  дуже  схоже  на  вас.»
німа  сцена,  продавчиня  плаче  ,  але  стримує  сміх.
«Воно  таке  ж  привабливе  і  зворушливе»  -  я  ніколи  не  чула,  щоб  таке  говорили  про  мене  не  кажучи  вже  про  тістечко,  доречі  воно,  по-моєму,  теж  зашарілося.
-  Пробачте,  я  мабуть  щось  не  те  сказав  !  -  побачивши  мою  реакцію,  Сергій  поспіхом  намагався  виправити  ситуацію.  –  «Дурна  звичка  казати,  все  що  приходить  на  думку  в  екстремальній  ситуації.»  .  Наївна  посмішка  просто  говорила  мені    шкода,  якщо  мої  слова  Вас  образили,  але  я  від  них  не  відмовляюсь.»  
 Ми  обидві  мовчки  дивились  на  хлопця,  продавчиня  напевно  чукала  поки  він  розрахується,  а  я    навіть  не  знаю  чого  я  чекала,  може  ,  що  він  запропонує  тістечко  ще  раз?!.

Сніг  за  вікном  перетворив  декілька  машин  у  кучугури,  а  двірники  завзято  махають  лопатами.  Я    сиджу    біля  вікна,  схожа  на  кремове  тістечко,  біле  весільне  плаття  з  вишуканими    рожевими  квітами  на  диво  пасують  до  моєї,  все  ще  далекої  до  ідеалу  ,  фігури.  
Ось  зараз  під  *  ї  де  весільний  кортеж  і  моя  мрія  стане  реальністю.  
І  мене  зовсім  не  бентежить  ,  що  коханий  не  буде  носити  мене  на  руках,  принаймні  недовго,  адже  він  довів,  що  щиро  любить  та  поважає  мене,  а  не  мою  зовнішність.
P.S    Єдине  що  мене  зараз  турбує  –  Торт  вже  привезли?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441483
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2013

Моїй подрузі…

Ти  зірка.
Нестерпне  дівчисько  ,  що  любить  лимон.
Без  цукру…  дивно,  але  не  для  мого  шлунку.
Ти  шалений  запас  влучності  і  тихий  берег  ніжності.
Шалена  леді  ,  чи  чай  зі  смаком  дині?!    
 Зірка,  я  знову  так  тебе  назвала!  
Палаюча,  не  випита  енергія  життя.
Більше  ніж  літак  сміливців.
Ти  тонна  звуків,  що  малюють  світ.    
Природна  чистота    і  сталий  колір  відчуття.
Моя  частинка  внутрішнього    «Я»
Моя  пігулка    легкості,    а  чийсь  запах  пелюстків  .
Твоя    шовкова  нить  –  мої      кайдани  дружби  .    
Крик  сонця  серед  сірого  неба.
О  той,  промінчик…
Зірка  –  Єдина  квітка  серед    чорної  весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2013

Евкаліптовий бальзам.

Ти  крихітка,  мене  самої.
о  та,  маленька  частинка  незрозумілості.
Адреналін  в  думках  –  свіжість  ночі  напролом.
Ти  мій  кофеїн.  Гарячий  дотик  холодності..
Вже  вкотре  зупиняю  себе  -  знову  «    не  варто»…
 Байдуже,  кричатиму  дико  і  стане  «варто»
Ти  моя  кава…
моя…солодка  та  водночас  гірка.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439567
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2013

Для тебе я розбещенне дівча. .

Ти  так  ніжно  та  невгамовно  називаєш  мене  :  Руденькою.
Це  до,  чорта  так  приємно.
Мене  лиш  кавоманить…  а  на  ранок  злива  у  душі.
Твої  дзвінки,  як  маленькі  промінчики  сонця  у  темній  кімнаті.
Яскраві  кольори    палітри,  на  моєму  тілу…
Ти  схопив  мене!
і  моя  свідомість  пошепки    перешіптується  з  твоїми  снами
І  байдуже,  що  люди  проходять  нашими    містами.
 Нас  поєднала  прозаїчна  Вінниця  .
 Звук  машин,  важке  і  не  минуче  літо.
Незнайомий  берег    річки,  твоя  палка  розмова,
і  твої  вірші…як  шурхіт  моїх  власних  слідів.  
Пам*ятаєш  ??!  
Чи  алкогольний  забрав  своє?!
Наше  життя,як  невизначена  проза  .
Твоє  у  морози,  а  моє  нишком  у  сльози.
Поставте,  нас  Боги  на  беззвучний.
Ти  небезпечний  ,а  я  –  романтик  скептичний?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439355
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 24.07.2013

Я хочу себе чорного кота.

Я  хочу  себе  чорного  кота.
я  буду  спать  с  ним  на  чердаке  и  кормить  попкорном  ,
гулять,  любить  и  даже  целовать.
Как  в  кино  он  будет  жить:
с  утра  зефир  ,  а  ночью  сказка.
Потом  немного  ласки,
душевный  разговор  и  спать.
Может  еще  немного  ласки?!
мыльных  пузырей  и  снять  мне  маску!
Под  звук    машин,  и  зов  луны,
под  бутылку  колы  и  екстези  уснуть,
закутаться  под  плед  и  немножечко  всхлипнуть.
Спрятаться  от  суеверен  
и  наконец  то  в  полумраке  стен,  
насладясь  мурчанием,узнать  что  такое  «черный  феномен»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430624
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.06.2013

Старий.

Тисячі  вологих  краплин,терзають  зношену  руку  старого.  Його  очі,були  наповнені  дивними  думками,  з  яких  ніби    випливали  маленькі  бульбашки  чогось  такого  яскравого  та  преємного.Він  ,як  мале  дитя  наставив  свої  затерті  та  поморщені  долоні  до  неба  і  як  той  зламаний  годинник  ,  рахував  краплини  блакиті,  які  омивали  зношене  обличчя  старого.  Прижмуруючись,  він  ловив  їх  поглядом,  і  щирі  оплески  його  душі  ніби  поглинали  ,  як    чарівне  зілля...він  стояв  посеред    площі  багатолюдного  міста.  
Йому  беззаперечно  це  подобалось...    

   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429459
рубрика: Проза, Білий вірш
дата поступления 05.06.2013

"Миле дівча" .

Я  буду  мовчки  кричати  і  з  моїх  вен  вилітатимуть  маленьку    ґудзики  злості.  Мої  очі  наповнятимуться    отруйними  мильними  бульбашками,які  невдовзі  побачать  світ,  і  ти  нічого    не  помітиш.  Ти  завжди  думав  що  я  «миле  дівча»  і  тішився  не  скриваючи  чого.  
На  моєму  тілу…  молодому  ,незайманому  …такому  ніжному….  проростатимуть  чарівні  квіти,  від  краси  якої  ти  збожеволієш…  (не  білі  троянди  -  ні,  волошки).  
Від  дотику  мої  рук,    ти  падатимеш  від  знемоги.У  безсиллі  цілуватимеш  мої  вуста  такі  жарячі,  палкі.  Ти  хотітимеш    не  мого    тіла  ,а  моєї      оголеної    душі…  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424077
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.05.2013

Тобі. .

Печаль  сумної  кімнати  ,  наче  злочин..  «  по  –  білому  тьма»  ,щось  змішане..щось  таке  абсурдне.  Загартовані  вишуканістю  сни…Навіть  вони  тепер  як  фрагменти  моєї  уяви.  Як    тимчасові  клаптики  …уламки  щастя,коли  у  сні  ти  поруч,  і  не  можливо  попрощатися  з  тобою.  Лиш  один  не  достаток…не  достаток  тебе..
 Шалені  тижні-близнюки,  ошелешено  оптимістичні  години  без  тебе,  мов  суфле,  зовсім  не  смачні.
 Лиш  ніч  свідок  моїх  емоцій,щирих  та  відвертих  розмов  про  «варте»  .  
Ще  день  без  тебе,  і  рожеві  стіни,зовсім  невипадково  похоронять  оголену  душу,  у  коридорах  думок    «про  майбутнє…»
Ще  день…ще  день  і  моє  кохання  «проросте»  сніжно  білими  трояндами  (я  просто  божеволію  від  них)  .  Щоночі,щодня    
згоратимуть    зітханнями  слова  у  півтіні  недописаних  віршів…
Так  хочеться  увірватись  в  твоє  серце…і  ніжним  дотиком  рук  неймовірно  обіймати.  Жити  у  серці…в  вишневому  цвіті    малювати    поглядом  «  сонцем»,а  хмільним  промінням  спинитись  на  твоїх  вустах…
P.S  назавжди

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409069
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.03.2013

необмежена придатність. .

Гаяння  часу  в  соціальних  мережах,  як  власноруч  пропите  та  прокурене  життя.
Створюємо  сторінку,  де  зберігаються  наші  фотокартки,  усмішки,  де  сховані  переживання,  таємні  архіви  повідомлень…  Кожного  дня  за  купою  смайлів  приховуємо  щирі  слова.  Знаєте,  соцмережа  нагадує  цвинтар  почутів  та  секонд-хенд  думок,  місце  вигаданих  мрій  та  фальшивих  усмішок.  Ми  як  заручники  на  синьому  тлі  «онлайн».  
Не  спиться  знову.  Порожня  кімната,  холоне  самотній  чай  від  застуди.  Тіло  в  безсиллі.  Знемога.  Годинник  настукав  вже  п’яту…  Дивуюся  сама  й  тихо  серджуся  на  інтернет.  Екран  наповнює  кімнату  блідим  світлом,  на  ньому  видніються  бездушні  рядки.  Сповіщають  про  «нового  друга».
Мене  охопив  жар  –  на  градуснику  39.2,  до  купи  бридких  на  смак  таблеток  не  вистачає  сил  дотягнутися  рукою.  Та  цікавість  бере  своє…
Марина:
Ми  знайомі?
Олександр:
Ні,  але  я  хочу  познайомитися,  а  ти?
21.01.13
...
Інтернет  підказав,  що  ми  проживаємо  на  одній  планеті…  Розмова  тривала  недовго,  безсоння  та  дивна  хвороба  нагадували  про  себе.  Тремтінням  холодних  пальчиків  прощаюсь.  
Віртуально-нічне  знайомство  ніяк  не  виходило  з  моєї  голови.  Дивне,  проте  кумедне.  Ось  так  неочікуванно  з’явився  такий  далекий  наш  зв’язок…  Знаєш,  я  вперше  чекаю  на  «онлайн»,  на  моє  з  тобою  то  жартівливе,  то  серйозне  листування,  що  нагадує  романтичну  комедію  і  триває  кілька  днів  поспіль.
Олександр  
А  мені  подобаєшся  ти.
Марина
Ти  ж  навіть  мене  не  бачив…
Олександр
А  головне  що?  Правильно!  Душа!  
23.01.13
Нарешті  дзвінок  і  справжнє  «привіт»,  від  якого  моє  тіло  тремтіло  ще  кілька  годин.
По  той  бік  телефону  звучав  голос,  такий  рідній,  ніби  я  вже  чула  його.  Ми  розмовляли  з  тобою  годинами  про  все  на  світі.  Писали  сценарій  нашої  маленької  історії.
Під  твій  голос  я  часто  засинала...  В  зимових  днях,  у  холодній  самоті.  Що  буде  з  нами,  не  знали.  
Був  морозний  вечір.  Засніженими  вуличками  Вінниці,  під  ліхтарями,  що  малювали  жовті  смайлики  на  стомленому  небі,  тихенько  наспівуючи  улюблені  рядки  пісень,  я  поспішала,  вперше…  І  ні  на  мить  не  здивувалася.  Ступаючи  пухкою  стежинкою,  побачила  твій  силует.  Серце  наляканою  пташкою  розривало  груди...  Наші  погляди  зустрілися,  твої  очі  темні,  з  вогником.  Ти  простягнув  мені  руку,  твій  дотик,  перший,  заспокоїв  мене.  Мить  зустрічі  огорнула  тіло  теплотою.  Кров  закипіла  в  жилах.
Нас  познайомив  інтернет.  Уперше  в  житті  я  дякую  «межам  спілкування»,  де  серед  фальшивих  розмов,  зустріла  тебе.  Серед  тисяч  анкет,  сотень  світлин.  Дякую  тим  байтам,  які  витрачалися  на  повідомлення,  тим  верстам,  які  були  між  нами.  Уперше  дякую  тим  безсонним  ночам,  які  подарували  тебе,  такого  справжнього,  рідного.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407639
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2013

Колискова для мами.

Заспівай  мені,  мамо,  свою  колискову,
Нагадай  мені,  мамо,  нашу  щиру  розмову.
Росою  умиту,  
в  мереживі  квітів.
Заспівай  мені,  мамо,  про  зорі  ясні,
Бо  припали  до  серця  твої  ніжні  пісні  
Про  поле  волошок,  чисту  воду  Дніпра.
І  про  те,  що  до  сонця  мріям  мчати  пора.  
Пригадай,  як  малою  була  колись  я,
Моя  ненечко  люба,  ромашко  моя!
У  весняне  світання  кличуть  ніжні  пісні.
Заспівай,  моя  люба,  колискову  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395544
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.01.2013

одне життя на двох. .

Бездушно  ступаючи,давлю  душевне  скиглення.
В  кімнаті  темно,лиш  аромат  і  тихі  твої  кроки.
Недописаний  конспект,і  старе,  люстерко  у  щент  розбите  на  стіні.
Позаду  тінь,знайомий  смуток  голосів.
Хвилюються  вуста  -  сорок  днів,сповіща  тримтять.
Знову  плавиться  в  очах  минувша  картина
.Лежиш,немов  жива  у  білій  сукні  витканій  з  печалі
."Смієшся  гірко"  і  не  тремтить  твоя  рука
.-Вставай  дитино...-не  раз  кричало  материнське  серце  ....
Ти  юною  відкрила  небо.
Твій  шлях  до  смерті  пройдено!
Прощавшись  ,  розривала  вени..
З  -  під  могильної  глини  -  звучала  молитва.
Одне  життя  на  двох  -відбиток  твого  дихання  в  мені..

 Завжди  любитиму  тебе,сумую  за  тобою  Танічка((((((Спочивай  з  миром(((

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374114
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.10.2012

Я вмерла сьогодні…

Кіно.Книжки.ЛітВечір  і  пісні.
Думки.  Зітхання  ,  вже  сукня  чорна.
Відлітає  страх  чи  ще  рани  гоїть.  
Вже  світ  забрав  мою  надію
моє  тіло  і  мене  саму...
Я  вмерла  сьогодні,
і  сльози  пють  моє  вино.
Сміються  тихо  журавлі...
В  осінній  кімнаті,
я  плакала  голосно,
банально  і  просто.      
Я  вмерла  сьогодні,без  свідків
Без  відчаю  в  очах,
без  квітів,без  жалю,без  болю.
Лише  уламки  скла,
й  прожитих  днів  -  моя  брехня.
Холод.Лиш  він  за  гріх  моливсь  щоранку,
щоб  ще  жила.
Я  не  пішла  навпостець.
Я  вмерла  сьогодні  і  все.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357239
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 14.08.2012

Весна без болю, якщо життя кохать!

Цвіте  жасмин  і  повниться  душа  яскравим  цвітом.
Так  хочеться  кружлять  у  ароматі  білих    квітів.
Ви,кажите,немає  щастя?  
І  наврядчи  ще  прийде?!
Ні...
Не  вірю,вам,буденні  люди!
Не  вірю...
Весна  іде.
Руйнуючи  страждання.
Вирує  в  серці,блукає  у  моїм  незайманім  ще  світі.
Зверху  дивиться  мовчазно  сонце,сипле  шалені  почуття.
Вітаючи  промінням,весна  тепло  дарує  разом  і  щастя.
А  моє  щастя-у  жасмині.
На  останок,я  запевняю  вас,буденні  люди.
Весна  без  болю,якщо  життя  кохать.!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357188
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.08.2012

Це буде завтра, вранці…. .

Це  буде  завтра...
точніше  вранці,коли  я  спатиму  тривожно!
Як  сторож  ночі,
світитиме  знову,самотній  ліхтар!
Під  ковдрою  осінього  диму,
де-не-де  відчутно  буде  скрип,знайомого    вітру.
Вже  руки  у  кишені,і  чашка  чаю  зігріть,уже  не  в  змозі.
Це  буде  завтра...
Осінь,мабуть,ніжно  шептатиме  мені  про  невдале  кохання.
Не  жаліючи,кидатиме  в  обійми  темноти...
і  солодко  гвалтуватиме,міцно  стискаючи  мої  долоні.
А  потім...??
потім  змучену  мене  цілуватиме...
кидатиме  до  ніг  "червоні  ромашки  ".
і  тихо..тихо...насміхатись!
це  буде  завтра.
вранці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357000
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.08.2012

Твоє волосся запаху малини…

Твоє  волосся  запаху  малини
кайфуюююю..
в  шаленім  запалі,стопившись!!!
Ти  просив  для  себе  тиші,
як  той,ангел,що  з  поломаним    ребром,
в  очах  ховавсь  за  спину.
Мій  ангел  ти??!!
Я  твоя  відьма...
Порожні  рамки...
Бите  скло  і  в  мене  досі  мерзнуть  руки.
Моє  тепло  -  уламки  порцеляни!
І  знову  на  твоїх  повіках-ковток  вина.
Тут  сцена  пуста...
Усі  емоції  холодні.
Як  вечір  того  дня,
в  моїх  очах  тепло  погасне  ще  не  раз..
Боляче...
Звуки  кроків  по  кімнаті,
і  моє  тіло  в  екстазі.
Це  як  реінкарнація  весни  -
твій  аромат  вдихаю  знову....
Знову  і  знову..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356536
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.08.2012

Я віддаю тобі, крихітку себе….

Я  віддаю  тобі,крихітку  себе.
Нахабно:ось  так  без  пояснень...
з  нестерпним  запахом  тмину.
зі  посмішкою,як  у  дитини.
Я  віддаю  тобі,крихітку  себе.
за  руку  взявшись  з  світанком  
зі  шматочком  бузкового  неба.  
а  ще...ще  віддаю  квітку  маку,на  везіння  тобі.        
Я  віддаю  тобі,крихітку  себе.
Нахабно..
із  барвами  весни...із  затишком...
із  болем...  
з  цвітінням  саду  у  рудій  косі...

Я  віддаю  тобі,крихітку  себе.
Нахабно:ось  так  без  пояснень...
Ковтаючи  тишу,крізь  сон-молюся  ночі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349274
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2012

осінь -спогад.

Я    пам*ятаю    стерту    осінь.
Щовечора,наче    вперше.  
Журавлиний  шепіт  зрання-  
як  тиск    долі,затертий  днем.
Я    пам*ятаю  ще!  
Потоки  сліз  солоних...
Холодну  каву..смак  кориці...  
Стомившись,я  пам*ятаю  осінь  
Самотній    небокрай  ,що  ховає  вправно  мрію
Ранкову  примху...
"-  А  що  цікаво,спантеличену  себе  
я  все  ще  пам*ятаю...
в  самотнім  листопаді-коли  по  венам  мігрували  почуття..."
Ця  осінь  -спогад...Жаль,але    у  глибині  життя....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332890
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2012

Сутінки сполохано сідали на плечі…

Сутінки  сполохано  сідали  на  плечі.
Вона  вдивлялась  в  далечінь,
Сиділа  на  підлозі,
і  сумно  гріла  задимлене  повітр*я.
У  ковдру  різнокольорного  міста,
згортались  вчорашні  думки.
ЇЇ  душа  кричать  хотіла...
натомість,від  обпечених  сліз,ковтала  тишу...
Вона  сиділа  на  підлозі,холодній.
А  осінь...підла  осінь  -навіжено  убивала  останні  надії.
Торкалась  чутєво..знучалась  беззажально.Гвалтувала..
Вона  сиділа.
Вона  чекала....
чекала  смерті  -  краплю  раю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329397
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2012

Ти крик, що глибоко. .

Ти  пахнеш  чаєм  
Спогадом  минулого  життя.
Мовчки,мабуть  у  сотий  раз,
мого  щоденника  гортаєш  сторінки
А  у  душі  твоїй    останні    пам*ятаються  рядки.
Повільно  дихаєш,пліткуючи....
Ти  кольоровим  сном  даруеш  небо.
А  квітами  цілуєш    серце.
Ти  навіть  плачеш.
Жаль,але  фальшиво.
Вітаєш  ніч,припиняючи  день,рожевим  платком,
Дивний  чи  Сучасний?!
Твоя  незвичність  збуджує,      
гріючи  холодом  привселюдний  інтим.
Суміш  болю  ти,поглинаєш  щастям  -скоріш  формальним.
Секунда...сота.  Ну  нарешті,я  зрозуміла.
-  Ти  крик...
Крик,що  глибоко.
Надто  глибоко.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2012

мліємо.

Тату,  
Мій  погляд  знову  до  неба.  
Від  жорстокості  світу  
у  моєї  душі  знову  рани,  
жорстоко  мліють...
Злічивши  долю,наші  ангели  плачуть,  
тихенько  ридають,  невзмозі  зберегти  надію.  
 Тату,наше  світло  далеко?!  
 І  нас  не  врятує  ніколи.
Стихія  давно  вже  скорила  обпечені  крила...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325392
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.03.2012

"четвірка"

четвертий  наш…
Небо  сонним  сьогодні  стало.
 Осінь..це  ти?!
Шепоче  злостливий  дощ..
 Поміж    колій    летить  засмучений  листок.
 А  трамвай    безладно  прямує    на    зупинку-
 четвертий    наш...
 Холодні    вікна,самотньо-  знову    тремо  
 а    руки    грієм    у    кишені...
Навіжена  "четвірка"  прямує    далі,
 без    зайвих    запитань  та    ком...
 -Що    жде    в    кінці    маршруту?!
 Спогад    чи    своєрідний    дощ*

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325311
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.03.2012

твоє занудство збуджує. .

Терпке,як  лимон  сонце,жорстоко  тішиться  у  твоєму  волоссі..перебираючи  пасма  свого  кольору...
Ти  йшла  по  місту,босими  ногами  дожовуючи  день.У  слід  7  трамвая-щасливо  посміхалась,проклинаючи  нещасні  кроки.від  болю  скаженіла  ненавмисно...
Повз  перехожих  -  незвична  ти  -дівча  з  рожевими  сандалями  та  зеленим  вбранням.
"-І  ти  дивуєшся-мій  незнайомцю..."-  щось  промайнуло...
Як  засіб-небезпеки,зове  тебе  тихенько  ,оглядаючись  у  слід..
А  ти...ти  минаеш  достойно,навздогін  кликавши  поглядом..і  це  мабуть-"зіниць  кохання..."
Ти  просто  йшла,.і  так  солодко...
 На  зустріч  сутінкам,швидкість  тепла  поліфонічно  навздогала    час...
У  відповідь  торкаєш  сходинки  -як  вуста  закоханих  в  прощані..ніжно  так,пристрасно  ступаеш...
Четверта  сходинка...
до  сонячного  неба  ти  шаленієш  в  поривчастих  думках...
Вже  сьома  сходинка  і  ти  ховаєш  пасмо  золотавого..
Проводячи  червоне  сонце,дякуєш  за  день.Кидаючи  сандалі  поруч  падаєш  ти  на  коліна,звільнивши  руки.
 
 
 П.С:  Буденність  міста  твоє  занудство  збуджує..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325221
рубрика: Проза, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 26.03.2012

Зі смаком щастя.

Дивна…Міцна  кава-її  погана  звичка.  Щоранку  шукаючи  притулку  для  серця,вона  відчиняє  вікно  рівно  о  5  -оо.  Коли  жорстокий  світ  ще  карамельно-спить.
Натхненно,вдивляючись  у  вулиці  анімованого  міста,в  думках-  блукала,десь  там,глибоко  в  душі…Вразливо  стерта  фарба,як  прихована  ілюзія  породжує  несправжнє  сонце-самотність  дотліває.Ти  приречено    рятуєш    погляд    від  безпритульного  світила  ліхтарів.
У  напівтемряві  стоїш  босоніж,-  в  той  час  коли  холодна  підлога  вселяє  іній…  байдужо  ,без  фальші,  дякуєш  за  біль,  за  нову  порцію  оману.
така  собі  імпровізація.
Звабливо,ще  вчора  ти  поспішала  у  цей  нещасний  світ  в  обіймах  вітрів  .А  сьогодні?!...сьогодні  без  сліз  наївна  протидія!!!  
За  вимогами  часу  –щирість,не  зважаючи  на    частинки  болю  відчайдушно  тішиться,за  склом  вікна  і    стоячи  навшпиньках    шукає  видимість  …  Здавалося  б  формальність  почуттів,але  не  в  п*ятій    ранку,в  кімнаті    із  подряпаними  шпалерами  та  не  існуючим  ще  чорненьким    кошенятком…
Із  вікна  безкоштовно  пронизуючись  оскаженілий  подих  сонця,непристойно  вривається  запах  щастя-потік  ранкового  божевілля  що  зносить  дах,від  обмертвіння  міста.
Спантеличена…Твої  мегабайти  думок  проти  кілограм  хвилин.
-самотня  чи  вільна?!  
«Ти  хвора  дощем,нещаста…Ця  весна  нічого  не  змінить»  -  шепоче    виском    в  тумані  тінь…
Точка  відліку,ще  чекає…захоплюючись  невтішним  небом  твого  тіла…
Стоїш  серед  кімнати,безглуздо  дякуючи    людям-ти  плачеш,за  біль  несказаних  ще  слів.
Ти  відпустила,тих  хто  захотів  піти,тримаючись  за  найпростіші  речі.
 Ось  так  щоранку  під  ковдрою  старого  міста  думки  –  сніжать…у  душі  сонячної.
Яка  давно  ще  зрозуміла-щастя  у  дрібницях…
у  порталі    напів  -відкритого  вікна..    
у  дотику  холодного  скла…
щастя  у  чорненькій  кішці,якої  ще  немає…
Шастя  є….
Воно  поруч…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325059
рубрика: Проза, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 25.03.2012

Ми просто забули, що маленька людинка – це і є цілий світ.

-  Вже  давно  за  десяту...  Знаєте,  мені  подобається  саме  цей  час,  коли  сніг  за  вікном  вкриває  всю  землю  у  цілковитій  темряві  у  повній  тиші.Кажуть  що  білий  колір  надихає  творця,  надає  йому  наснаги,розкутосі,  збуджує  уяву…
З  кожним  днем  зима  наповнює  мене,  знищує  щось  кольорове,  покриваючи  усе  білим,  проникаючи  у  найвіддаленіші  куточки  того,  що  лишилось  всередині…  Холод,  що  наповнює  мої  думки,  зустрічає  шалений  супротив  тепла,  що  не  бажає  гинути  під  кригою….
Намагаюсь  не  виказувати  свого  стану  іншим,  живучи  звичним  життям,  жартуючи,  сміючись  з  усього  але  у  мене  з  кожним  днем  життя  виходить  усе  невпевніше  і  гірше...  Намагаюсь  допомагати  іншим  і  розв'язувати  більше  їх  проблеми,  щоб  хоч  якось  відволіктись  від  своєїх...  .але….проте  це  як  зірка  -  викидає  шалену  кількість  енергії  перед  тим,  як  згаснути...  до  того  ж,  виходить  у  мене  кепсько  та  й  завдаю  більше  шкоди,  аніж  користі…
Знаєте,  я  лишився  майже  один,  зовсім  один...  але  сам  у  тому  винен.  Зима  дісталась  усього,  що  було  мені  дорогим.  Що  ж,  логічно  було  б  розпочати  малювати  нову  картину  на  білому  аркуші  паперу,  але  щось  немає  бажання  та  й  кудись  поділись  сили  від  постійного  перемальовування  свого  буденного  життя…невистачає  кольорових  …

Промовляючи  сам  до  себе  сидів  юнак  ,на  вигляд  гордий  та  щасливий…він  умів  відчувати…відчувати  те  ,що  іншим  здавалося  б  простою  дурницею…Мабуть…Але  ні…іншим  не  під  силу!!!  
Він  наповнював  свою  душу,обережно  не  замислюючись.

Він  був  маленькою  людиною  у  великому  світі...  Одна  думка  серед  мільярдів  інших...  Один  погляд,  спрямований  вдалину...  Чи  багато  здатен  змінити  у  цьому  світі?:  -  Часто  задаю  собі  таке  питання  і  шукаю  десь  там,  у  голові,  відповіді  на  нього  (А  ви  часто  думаєте  над  тим,  чи  можете  щось  змінити  тут?).  
...Він  вірив  у  те,  що  зможе  змінити  світ,  проте  світ  не  вірив  у  це...  Він  впевнено  крокував  уперед  до  своєї  мрії,  проте  мрія  невпевнено  відступала  від  нього...  Він  вірив,  він  жив,відчував...  Доля  постійно  ставила  перед  ним  складні  задачі,  проте  він  із  завзяттям  їх  розв'язував.  Він  намагався  довести,  що  зможе,  проте  йому  не  вірили.  Досягши  багато  чого,  він,  озирнувшись,  раптом  відчув,  що  лишився  один  –  всі  кинули  його  на  півдорозі.  Він  зневірився,  відступив...  вперше.
...Годинник  посекундно  і  невпинно  цокає  –  вибиває  ритм  життя...  Люди  сунуть  вулицями,  невпинно  кудись  крокуючи,  заздалегідь  намітивши  собі  дорогу,  поставивши  перед  собою  ціль.  А  що  буде  потім,  коли  вони  її  досягнуть?  Того  вони  сказати  не  можуть...  Щастя?  О,  вони  щодня  користуються  цим  слово,  навіть  не  знаючи  напевно,  що  воно  означає.  Проте  буде  не  воно,  а  тимчасове  задоволення,  після  якого  вони  шукатимуть  нову  “дозу”,  прокладаючи  собі  у  голові  новий  шлях...
Маленька  людинка  сидить  у  своїй  тісній  кімнатці,  поглядаючи  у  вікно.  Стомлене  від  повсякденної  одноманітності!!!  .  Маленька  людинка  прагне  свободи,  прагне  вирватись  із  тісної  кімнатки...  але  куди?  У  цей  тісний  і  одноманітний  світ?...
Можливо  йому  не  судилося  змінити  світ,  проте  змінити  себе,  свої  погляди!!!

П.С.  Ми  просто  забули,  що  маленька  людинка  –  це  і  є  цілий  світ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323148
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 18.03.2012

мамо…

Поговори  зі  мною  мамо!
Холоне  біль  в  притулках  сліз.
І  кров  що  пам*ятає  обгоріле  серце..
Силует  ховаючи  чорний...
Душою  з  тиха  розмовляю
тепер  молюся  самотою...
Пишу  листи  тобі  -  Мамо...
слова,що  камнем  душу  давлять.
Твої  вуста...руки-я  відчуваю...  Мамо..
Кричу  тобі  уві  сні:важко  у  світі  без  тебе  одній.
поговори  зі  мною  мамо...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323133
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.03.2012

Майже унікальна…

Майже  унікальна...
так,  мамо  я  трішки  ментальна.
Забагато  пекла.
Занадто  раю.
Віртуально-п*янка,чи  просто  здалося?!
Зранку  о  п*ятій  -механічний  підйом.
блукають  нещасні    справи.
і  стине  улюблений  запах  кави.
Мій  стиль-реальність,тату!!!
я  не  проситиму  легкої  смерті.
створивши  "сонце",  
На  одинці..без  цікавості      
брутальні  аркуші  гортатиму.
з  часом  доспілий  день,добиватиме  мене  грішну!
інколи,здається-так  мені  і  треба!
Натомість  перенасичений  вечір,з  побитими  колінами,
Кидає  невдалі,перешкоди..
Маючи  дівочу  силу,я  бонально  терплю...
Втамую  злість,не  хвилюйся  тату....
дочекавшись  світанку  я  "приїду  на  танку"
 

 "приїду  на  танку"-вжито  у  переносному  значенні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312220
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.02.2012

мій сон рожевий-пішов ти….

мій  сон  рожевий-пішов  ти....
залиш  мене  шалену,
босоногу  зрання  .
Навпростець  тікай,шліфуючи  рани.
Кричи,невгамовно..
ламаючи  двері  вперто,цинічно  іди!
Ридай...
крокуй  вперед  зомбованно...
Зривай  мої  сльози,ванільні...
-в  останнє..
Дозволяю,  нещасний...
закривши  очі,пафосно  шепчу:  пішов  ти  рожевий*

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2012

Поліфонічно-цинічний фінал життя…

Поліфонічно-цинічний  фінал  життя.
вдихає  засміченні  фрази.
В  режимі  жорстокості  невистача  світлості.
Фарфорове  щастя  і  очі  фальшиві.
Життя  блукає  по  сценах  
звираючи  фатальне  чтиво...
Залишилась  лише  я-парцелянова  лялька...
Нервово-божевільна...Вічна?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311704
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.02.2012

Мій чорний колір.

Мій  чорний  колір.
Я  знов  тебе  зустріла.
мій  неповторний  сорт  життя.
я  малювала  твій  портрет
на  сході  сонця  сном  щоранку.
Я  малювала  сполохано,  галопом  
щоб  ти  не  пішов...
О  після  третої  годинни  ночі...
моє  пророцтво...  
Мій  крик...
політ  душі-то  колір,
мій  ....
чорний!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311664
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2012

Мертва, у пошуках кричу…

Мертва,у  пошуках  кричу.
чому?!
Гранична  тінь  і  "шкіряний  блокнот"
Я  суперечу  долі..
І  хоч  натхнення  у  ночі-
експерт  життя:  "Червона  картка"
крик  мертвої...Брешу!
Спроможна  ж  ще...але  знедолена...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308604
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.01.2012

. без фальші…

Мій  тихий  дощ,
фарбує  "моє  сонце"
На  годинику  четверта  ранку.
Душевний  крик  у  прозі.
сиджу  на  підлозі-
пуста  кімната.у  кольорі  рожевім.
-мабуть  занадто  світла!!--
шепоче  криком  тінь.
Просочений  слізьми  ранок,
чекає  ще  на  моє  пожовкле  щастя.
А  я...мене  ніхто  й  не  запитає!!
лиш  в  проході  почутів  -протяг...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307578
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2012

Душа моя-мій олівець…

Душа  моя-мій  олівець...
скалічена  психічно  чи  духовно?!  
сумний  дефект,мого  дівочого  життя.
Зелений  стилос*,ще  страждатиме  не  раз,  від  рук  моїх.
Душа?!  
Блукаєш?
Скоріш  за  все  -  ридаєш  пофорбована!!!
особлива,еміграційно  справжня..
Національна!!!  
Живеш  без  правил,за  Вкраїну.
А  створивши  панораму  почуттям,
ослаблена  живеш  лише  для  себе.
Традиційно,з  часом  пам*ять,
а  згодом  і  атрофія....
   
   
стилос*-  (по  воску)  (стило,  від  др.-греч.  Στῦλος  -  стовп,  колона,  писальний  тростину,  грифель)  -  в  Стародавній  Греції  бронзовий  стержень,  загострений  кінець  якого  використовувався  для  нанесення  тексту  на  спеціальні  дощечки,  вкриті  воском.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306902
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.01.2012

Щоранку стине улюблена кава…

Щоранку  стине  улюблена  кава...
Душевне  порно  міста,роздягає    нещасний  розум.
Розбір  думок  -  ми  надто  схожі.
і  хоч  кричу  без  нервів-складаю  свої  руки.
Твоя  безсердечність  -кримінальність  ночі,без  сонця.  
Мій  крок  до  правди-черговий  день..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305705
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.01.2012

я змінила світло…

Примара  байдужості  перетнула  всі  кордони.
привселюдний  інтим  рахує  поцілунки  буквально.
Хоч  справжні  сни...
пророцтво  моїх  слів-все  ще  на  порозі.
Так,ризикнула  душею.
-я  наважилась  тату!
і  закривши  очі,сп*яніла  від  шастя.
Дійсності  не  варто  більше..
я  змінила  світло...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305702
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.01.2012

У душі була гаряча кава…

У  душі  була  гаряча  кава...
На  милому  обличчі  попіл  щастя.
вже  бруд  життя  за  стінами..
..нашептує  самотність..
Кімната  біла...чи  докір  долі...
Римую  день:..
Сідає  поруч  осінь  -
-згвалтувала  в  щент...
цілую  печаль,огидну  фарбу  часу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305565
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.01.2012

Лікую душу дощем холодним, на світанку*

Лікую  душу  дощем  холодним,на  світанку*
Ніхто,мабуть  не  запитає:  Чи  не  холодно?!!  
Лиш  додасть  жахливу  порцію...солодкого  обману.
Мовчатимеш  і  ти....
не  дивно...
а  я  зшиватиму  рани  -  блокнотом  пустим...
нехай  блукає  тиша  свята.
Лікую  душу.
лікую  сміхом  безнадійно.
я  ще  встигну  настраждатись...
Молюсь  лиш,щоб  не  в  світі  грішнім...
А  ти,ти  мовчатимеш  ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305445
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.01.2012

Яну Падеревському. .

В    сузір  ї  славних    синів  Поділля  
Яскраво    сяє    зоря    твоя.
Чарівний    маестро,    король    піаністів,
Повік    не    забути      твого    ім  я.

Своєю      грою    скорив    ти    Лондон,
Європа    слала    квіти    до    ніг.
Здобув    ти    титул    і    графа,  і    лорда,
Й    визнання    світу    здобути    зміг.
     
Фортепіано    клавіатура      творила
Диво    в    твоїх    руках:
Змагався    з    Бетховеном  і  Ференцем  Лістом,
Самого    Шопена    імпровізував.
     
Ньойорці    звали      найбільшим        метром,
Парижці  часто  звали  на  біс.
Від  гучних  овацій  гриміли    зали,
Велику    славу    ти    Польші      приніс.

Тонкий      дипломат,  митець  і  політик,
Прем  єр    і    міністер    в    особі    одній.
У    серці    твоєму    жила  Україна,
Хоч  Польщі  належав  єством  ти  усім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298776
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 08.12.2011

Радість буття* один із перших мої віршів…

Як  сходить  сонце  –  я  радію,
Цвіте  бузок  –  всміхаюся,
Люблю,  надіюся  і  мрію,
Бо  за  життя  тримаюся
Метуть  сніги,  а  я  –  з  весною,
Ідуть  дощі  –  я  з  сонечком
Наповню  серденько  любов’ю
Землі  своєї  донечка.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297811
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.12.2011

Пиши листа…

Благаю,тільки  без  сонця.
без  зайвого  тепла  і  чорних  слів.
пиши  листа....
Благаю,  краще  зі  зливою...
і  закритими  очами.
з  розмовою  рожевою-до  ранку  сірого.
Пиши  листа,благаю!
Пиши  на  світанку...
Чекаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297711
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.12.2011

Сценічна міміка у серці…

Сценічна  міміка  у  серці.
порожня  сцена,хоча  овації  присутні.
у  глибині  життя-я  покохати  знову,  так  хотіла..
у  секундах...у  снах..у  своїх  думках...
Та  не  змогла...
Я  не  дозволила  собі,  забути  сльози.
зраду  серця  твого...
Закоханість,була?!!..скоріше  біль  і  вечір  без  кави..
чужа  історія....не  моя  молитва...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2011

за 20 хвилин до. .

За  20  хвилин  до  ......(смерті)
втомлена  ридаю.
Щирість  у  душі,чи  шепіт  жалю?!
Паперова  правда...ліпше  зрання  помирать-
не  маючи  нічого,окрім  акцента  в  прозі.
У  образі  деталей-вертаюсь  до  поразки.
Відвертість  слова  у  четвер,-
по-дитячому  ментально.
Хворію,без  свідків  -репетиція  смерті...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296813
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.11.2011

І хоч кричить твоя душа-ти стала айстрою…

Твої  думки  читаю  рідко...
Рідко  кажу  слова  пошани..
Пробач  мені,  мамо.
Ображатися  не  слід-я  життя  учусь...
На  світ  кричу-Ти  оксамит..
Ти  вранішння  зоря..
Ти  запах  хліба.
Вітаєш  сонце  теплими  сльозами.
Я  часто  згадую  роки  дитячі,
що  жасмином  цвіли  біля  тину...
І  хоч  кричить  твоя  душа-ти  стала  айстрою...
Нектаром  пасіки-Що  тато  доглядає...
Часом  сум  у  серці.
Безсонні  ночі-тобі  вже  більш  не  сниться  бабусина  криниця...
Не  та  усмішка,
не  те  життя-лиш  хмарне  небо..
 І  попри  все-ти  дихаєш  теплом  покірним...
мускатні  сльози  -ховаю  під    ваніллю.
Тобі,ромашко  біла,  дарую  щирість.
*Крила  64-весни*
Шепчу  слова-молюсь  за  тебе,мамо...


Пробач  мені  мамо.
За  поступки  ті  жахливі  -  що  в  пам*яті  блукають  
до  сьогоднішньої  зими...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296537
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.11.2011

смерть так близько…мабуть я ще жива …

Моє  серце  шалено  плаче.
Гарячий  чай-байдуже  стине  серед  ночі.
Тримаю  поруч  фото,як  нездійснену  мрію.
Спогади  бояться  висоти,а  може  сонця,  чи  мене?!!
Прикро...мій  смак  життя  -  це  непотрібне  фото...
Зима  вже  зачинила  двері...мною..
я  тану  від  спеки...можливо  від  тебе!
Розірвані  хвилини  зі  смаком  бергамоту,
шукають  притулку  повз  сірих  вулиць  міста.
Крокую  з  ними-минаю  почуття  брутально...
натомість  дощ  шмагає  душу  дротом...
 сльоза  покійна  усміхнулась  -  Боляче...
-мабуть  я  ще  жива  ...


 смерть  так  близько...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296397
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2011

Фрагмент

Відчула  вітер  у  своїх  руках.
У  душі  дитячі  крики-уламки  мрій.
Малюю  свій  портрет-спонтанно,  і  тремчу  у  снах  ..
Новий  ескіз-фрагмент  дівочого  життя.
Запах  кави,ймовірність  що    одна....
хоча...ще    мій  сумний  портрет..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296342
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2011

Невимовні фрази-усе що залишилось…

Вікно  обіймає  останій  вітер,
Сіра  хвилина.
Повірю  в  сон-в  новій  кімнаті.
Пройде  година,пройдуть  роки...
З  тобою  "ми"....
 ми  ще  не  разом?!  
одна  умова-  твоя  присутність.
хоча  не  потрібно  домислів  холодних.
і  слів  німих-закованих  під  склом.
 

Невимовні  фрази-усе  що  залишилось...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295190
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2011

Випадковий дотик

Випадковий  дотик-
горить  німа  свіча.
Нездійснена  нота
Ранок  прозорий,ховає  мрію.
Не  залишається  часу-  дихаю  натхнено.
Відвертість  в  снах-ти  пахнеш  сонцем.
Зі  смаком  м*ятної  трави.
Недоторканість  слова,
жаль  але  зима,мінорно  грає  ролі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291964
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.11.2011

Вечірнє сонце…

Вечірнє  сонце-
Материнське  серце.
Вишневий  татків  сад=акустика  в  душі.
Блукаю  в  пам*яті,
у  храмі  каяття.
За  вікном  терпка  зима-
Спогад..
Мій  рідній  дім.
Холодні  ранки-
Самотній  небокрай-цукрова  пудра.
Сьогодні  я  мов  протяг  долі.
І  хоч  реанімована  душа
Перед  сном  молюся  досі....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291291
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.11.2011

У серці поминки…

У  серці  поминки.
Ридаю  вразливо-
Кричить  обірвана  душа.
Зникає  ніжність  і  тепло.
Я  зрозуміла...  пора.
Ступивши  крок,
в  очах-мабудь  вже  повінь.
Мліють  руки...
Я  втратила  життя,можливо  совість.
Від  уявних  дотиків-
недоторкано  бентежусь.
Гранули  свідомості-надчутливість.
Наступна  мить-у  серці  поминки..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291288
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.11.2011

Від сліз стомившись,

Від  сліз  стомившись,
ковтаю  правду.
Після  зливи  -
дишу,дотримуючи  умов.
Ранкова  примха-
чекаю,ридаючи  чутно.
Без  зайвих  слів-  відвертість...
"Я  прощаюсь  "

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290614
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.11.2011

В поривах грішних душ. .

В  поривах  грішних  душ
Я  більше  не  воскресну.
Пішла  вперед...
зірвалась  до  щастя.
Крізь  час,німих  страхів.
відчую  спокій.
Моя  сльоза  іще  жива-
Хоч  і  за  чужим  крилом...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290329
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.11.2011

Шалений дощ-кристалики зими….

Шалений  дощ-кристалики  зими.
Серцевий  спокій-
шукаю  ідеали  сонця.
В  досвітніх    снах,
я  розгорнула  власні  крила.
Знайшла  мене  моя  дорога.
Я  ЩАСЛИВА!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290328
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.11.2011

…у жартах долі. .

у  жартах  долі.
ми  так  хотіли  стати  вільні.
плинувши  у  божевіллі.
В  незнаних  снах,бажаю  рай  відшукати...
Зібравши  всі  розбиті  мрії.
пішли  ми  навпростець...
обірвані  думки,трамаю  у  долонях...
А  за  плечима-тисячі  малюнків.
і  смак  гіркої  кави...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286710
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.10.2011

Зник…

Ти  похмуро  та  ніжно,
дивився  на  землю.
Пішов  отак,не  попрощавшись.
Не  відчуваючи  ніщо,
окрім  вітрів.
Пішов  посміхаючися  звично.
Ти  рвавсь  до  щастя.
Зібравши  свої  сили.
Ти  сипав  сльози...
Зірвавши  з  серця  цінник.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285730
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.10.2011

Я плакатиму щиро….

Я  плакатиму  щиро.
Зігрівши  небо  збайдужілими  вітрами.
Холодним  ранком,
застигну  віртуозно...
Зостануся  на  вилицях  страх  ліхтарів....
зробивши  крок-раптовий  біль.

Я  скористаюсь  сонцем...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285728
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.10.2011

Сірість життя…. .

Сірість  життя.
Самотність  холоду  в  душі.
перечитую  забутий  записник.
Зціпивши  зуби.
Залишаю  суть  я  між  рядками.
без  вагань,без  законів.
У  роздумах  я  лаюсь  мовчки.
пляшка  чорнила-жорстока  криза  в  голові.
вгору  сходи...
"happy  end"  і  знято....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285648
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.10.2011

Пробач мене, за мої сльози. .

Пробач  мене,за  мої  сльози.
В  моїй  душі  окрилені  морози.
У  серці  дощ...
Я  чекаю  осінь.
Гарячий  чай,в  кімнаті  запах  м*яти.
За  вікном  тужлива  тиша.
Печальний  образ  з  думками  бергамоту...
Мелайхолійно..
Усмоктує  невиносила  мука-
справжньої  осіньої  пори.
Сумління  сну,
навмисна  щирість.
Чекаю  осінь...
Зворушливу....
Окрилену...
Шалену...

З  солодким  сумом  у  душi..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285518
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.10.2011

Холодне серце у грудях тремтить….

Холодне  серце  у  грудях  тремтить.
Червоно-синє  крижане  багаття.
Вогнем  тривоги  вічної  горить.
Жорстока  гра...
 нема  у  неї  правди...
І  нам  у  двох  не  вижити  у  ній.
Тепер  шукати  марно  правди.
Я  відрікаюсь..
покидаю  бій...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284755
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.10.2011

Маріонетки.

Життя  немов  складає  твори.
І  грає  в  хованки  час  з  нами.
Цей  світ  жорстокий.
Ми  -  маріонетки.
Ми  схожі  на  безмовних  статуеток.
Часто  поспішаем  із  життям.
Згинаемось  від  поруху  вітрів.
Лиш  білий  день-оце  і  є  спаситель.
Спаситель  душ  і  повелитель  снів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284753
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.10.2011

І кожен погляд як удар…

І  кожен  погляд  як  удар.
То  сон,то  вимір  підсвідомий.
Із  поміж  всіх  один  знайомий.
Він  кличе  небо.кличе  зливу.
Шаленим  сміхом.Болем  диким.
Він  найдивніший...найдикіший.
Він  не  манекен,він  зовсім  інший.
А  я...я  просто  є  щаслива.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284726
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2011

я божевільна.

я  божевільна.
нема  на  серці  зла.
задихаюся  ...у  божевіллі  тому.
повторюю  пориви  вітру.
й  пишу  листи  до  смерті.
такі  просто.
такі  насправді  сильні.
я  божевільна.
шукаю  марних  сподівань.
хоча  із  гордість  учу  латинь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284581
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2011

Нові історії у снах…

Нові  історії  у  снах...
Я  загубилась  серед  літер.
Запутавшись  в  своїх  думках...
 забула  про  крила.
Чекаю  осінь  і  зиму.
Хоч  плачу  і  сумую  рідше...
І  знову  сплутались  надії
я  поринаю  в  солодкі  мрії.
Приціл  узято.Мій  курс  на  щастя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284395
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.10.2011

Чарівний світ бібліотек!

Високий  дух,що  не    так  далек.
В  світилище  пізнання  і  добра.
Заходиш,Друже  наче  в  храм
історію  усіх  початків.
Поринаеш  в  час,у  запах  непрочитаних  книжок.
І  в  неосяжному    книжковому  лабіринті.
Знайдеш,до  знань  стежину.
Тихо..тут  мертвії  живуть  серед  живущих,
У  тихій  величній  святині.
Скарби  бібліотек  з    мудрими  томами.
Живуть  у  часі  разом  з  нами.
А  скрегіт  старовиних  драм
На  стелажах  царює  там.
У  королівстві,  світлих  книг.
Ти    поринь    в  таємну    тишу….  Усіх  бібліотек.
Там  Думи,що  живуть  віками.
Розмовляють  радо  з  нами.
Та  серцю  наче  в  грудях  тісно.
Бо  бринить  лиш  на  вустах  Тичини  пісня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284392
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.10.2011

У серці….

У  серці  давно  вже  осінь.
Засинаючи  чекаю  світання.
в  безнадії  на  холодний  дощ.
Від  кроків  в  прірву.
втомилася  незаймана  душа.
Часто  недоречних,слідів  від  горя,не  залишу.
Брехнею  хворих...
закрите  серце  бачить  помилки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284203
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.10.2011

без назви…

Шматок  життя  не  втримала  в  руках.
Несправжні  сни  і  щастя  більше  не  прийшло.
Холодний  вітер  і  під  ногами  сповідь  кішки.
Гарячий  чай.Чекаю  осінь...
щоб  на  світанках  гратись  листям.
Нестерпна  проза.Аромат  і  сонце..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284202
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.10.2011

Я в реальність болючу не хочу….

Я  в  реальність  болючу  не  хочу.
Помовчіть,зачекайте  ще  трохи.
Сотні  лиць-кава  з  молоком.
У  повітрі  притулок....
Спорожніти  за  жить.Талант.
І  знову  боляче,Душа  відбилась  цвітом.
Я  танула  для  необхідності  тепла.
Знаючи,що  настане  ця  хвилина.
Почуття  мої  прольються  слізьми.
НЕ  ЗНАЛА  Я,ЛИШ  ПРО  ТЕ,ЩО  БУДУ  ВИННА....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276834
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.08.2011

Меланхолійно

Печальний  образ  на  стіні.
У  камінні  бавиться  вогонь.
Лиш  тінь  стоїть  у  стороні
пригадує  покійний  квітень.
Дожовуючи  чорні  дрова.
з  вікна  пробираеться  вітер.
Вже  в  котре  заглядаючи  у  душу
Меланхолійно,лине  час,
В  душах  будує  сповідання
жорстокого  веління  жмуток.
І  тінь  лиш  чує  повітря  шепіт
мозаїки  колишніх  снів.
Й  надії  сонної  прощання...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276833
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.08.2011

Досить. .

Досить  принциповістю  лякати
Я  вже  звикла,та  це  не  особливо.
Досить  заспокоювать  слова.
Любов  як  день-  не  ділиться  два.
Досить  марнувати  чужі  сльози.
Ти  не  Бог,  я  навіть  не  свята!!!́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2011

******

Прийду  туди,де  пустота.
Де  тліє  попіл  спаленого  серця.
У  пустоті  розгублених  думок,
В  краю  тривог,блукання,оман.
Я  знов  прийду,вдихну  його  туман.
В  долину  мрій,розбитих  в  прах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2011

Матусі…. .

Цілую  руки,  любої  матусі.
Ласкаві,працьовиті,золоті.
До  них  я  серцем  ніжно  пригорнуся  
За  все    рідненька,дякую  тобі.
За  посмішку  і  затишок  в  оселі.
За  ніжність  і  турботливу  любов.
За  тихі  ранки,вечори  веселі.
За  щедрість  поля  і  красу  дібров.
Від  тебе  перейму,  матусе,  мило.
Святе  уміння  віддано  любить  
Ти  не  троянда,а  ромашка  біла,
Вітрам  відкрита,радості  й  журби.

Присвячується  Моїй  Матусі!
Люблю,тебе,  моя  ромашко!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275950
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.08.2011

. . Ти мій світ…

Я  знов  не  сплю.
На  проводі  твої  слова_
Любов  жива.
Але  краще  чомусь  не  стало.
Перед  очима  тільки  пустота!
Незнаю  чи  щиро,я  ще  твоя?!!!
В  твоїй  любові  заблукала...Ти  мій  світ...
Все  буде  так  як  ти  схотів.
Питаеш,чи  не  гірко?  не  болить?..
А  знаеш,Болить!!!  
В  щент  душу  розриває.
Хто  любить,той  і  страждає...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2011

хм…

У  каві  розтоплені  сни.
Сонце,як  спогад  погана  прикмета.
І  сторінки  моєї  правди.
Маленькі  аркуші  життя.
Я  навіть  сплю  з  відкритими  очима.
І  бачу  час  наповнений  слізьми...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275679
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.08.2011

Розчарування.

Троянда  тихо  впала  на  підлогу  
За  нею  покотилося  сльоза.
У  кожного  із  нас  своя  дорога
Як  жаль!..
Не  варто  у  минуле  озиратись
Будити  казку  радісних  ночей  
Я  не  рахую  відчай  і  втрати  -
Перепече…
У  очі  подивлюсь  в  останнє,
Мов  тихо  помолюсь  своїй  журбі
Це  не  захоплення  було  і  не  кохання  -  
Мій  біль…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2011

Шукай!!!

Шукай  мене  у  снах  щоночі.
Шукай  у  сонячних  очах.
Шукай  у  посмішці  дівочій.
Я  мрій  твоїх  високий  птах.
Шукай  мене  у  гарних  книгах,
В  піснях  подільського  села.
Прокинеться  в  душі  відлига  –
Душа  розквітне  від  тепла.́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275480
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2011